Семінарське заняття 2
«Давньогрецька філософія»
1. Давньогрецька філософія виникла в VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна демократія. Вона підготувала появу вільної особи, інтелектуальної свободи і, зрештою, сформувала особу як суб´єкта філософського мислення. Особливості суспільних відносин у полісах здійснили вплив на формуванння основної проблеми, яка хвилювала давньогрецьких мислителів, — проблеми відношення загального і одиничного. В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно продовжувало перебувати в тісному зв´язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не протистояло їм як чужа зовнішня сила, як це було в східних деспотіях. Взаємозумовленість загального й одиничного, полісу і громадянина у сфері соціального життя окреслила схему філософського осмислення світу в давньогрецькій філософії.
2.Найбільш яскравіше матеріалістичний світогляд описано у працях Демокріта з Абдер. Він вчив, що увесь світ, всі його предмети складаються з атомів і порожнечі. З’єднання атомів веде до народження, а розпад – до смерті предметів. Атоми - вічні, незмінні, н6айдрібніші елементи матерії. Філософський ідеалізм – яскраво викладений у творчості аристократа Платона. Платон вважав, що ідеї, поняття і інші духовні утворення існують самі по собі у відриві від матерії. А матеріальні предмети і явища, за Платоном є лише похідними від ідей, матеріальне буття – буття неіснуючу.
3. У твердженні, що «все - з води», філософ і антикознавець А. Ф. Лосєв виділяє три ідеї. Ідею всеєдності можна висловити одним, які приписуються Фалесу, реченням: «Космос єдиний». Затвердження про єдність світу безпосередньо випливає з ідеї про першоречовину. Друга ідея, закладена в «першоречовину», складається в «незнищенності всього». Звідси, в свою чергу, слід не тільки незнищенність матерії, але і «безсмертя душі», як найбільш тонкої і особливої форми матерії. Третя ідея «Все з води, і все вирішується в воду» представляє антитезу конкретних предметів і безликої стихії.
4. Центральною проблемою філософії Мілетської школи є походження і будова світоустрою. Представники школи вбачали розв'язок цієї проблеми у монізмі — виявленні першооснови, з якої виникає усе суще. З цим пов'язані питання космогонії, астрономії, метеорології, фізики, математики, біології, географії. Філософи Мілетської школи відмовилися від міфологічного та релігійного пояснення світоустрою (хоча й не заперечували існування богів), пояснюючи їх з матеріалістичної точки зору. Вони першими застосували метод спостереження при створенні своїх учень. Міфологічно-теологічне тлумачення світу у мілетців замінюється Логосом (у значенні «слово», «смисл», «судження», «задум», «порядок», «гармонія», «закон»).
5. Апейрон в філософії - це поняття, яке було введено Анаксимандром. Означає воно нескінченне, невизначений, що не має меж первинне речовина. Згідно з цим давньогрецького філософа, апейрон - це основа світу, яка вічно рухається. Це матерія, яка не володіє ніякими якостями. Він вважав, що все з'явилося шляхом виділення з цієї матерії протилежностей.
6. Розвиваючи вчення Анаксімандра, першоосновою всіх речей вважав стихію Повітря, яке, за Анаксименом, є безмежним, всюдисутнім, перебуває в стані вічного руху. Всі речі, за Анаксіменом, утворюються з Повітря завдяки його згущенню і розрідженню. Нагріваючись, Повітря розріджується та утворює Вогонь.
7. В античній філософії «логос» — це термін для позначення загального закону світу. Вперше застосований Гераклітом, де розуміється як сутність всіх речей, знеособлений вічний розум, котрий створює все в світі з протилежностей, впорядковує і наперед визначає долю. Логос робить світ впорядкованим і гармонічним, виражає постійність і єдність протилежностей. Згодом слово «логос» набуло нових значень і інтерпретацій: власне «слово», «думка», «сенс» (поняття) Він вважав, що першоелементом буття є вогонь. Проте Геракліт виходить за межі натурфілософії мілетців: вогонь у нього має, скоріше, символічний характер – він виражає процес постійної зміни реальності.
8. Не архаїчними з вчення Геракліта на мою думку є висловлення «Все існуюче, — вказує Геракліт, — завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який з часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає». Згідно з цим твердженням, все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове — «все тече». Світ не був створений богами і не виник з якої-небудь причини, він існував вічно, лише змінюючись більшою чи меншою мірою.
9. Парменід вперше зробив предметом аналізу саме буття (навіть вигадка реальна бо існує в розумі), отже небуття не існує. Тому буття нізвідки не виникало, вічне і не може нікуди зникнути. Вважав, що якщо буття цілісне і довершене, то світ має форму досконалої фігури – сфери. Почуття буття недоступне, бо вони обмежені і ненадійні. Парменіду належить думка, що місяць знах. в темряві, не світить, а лише відбиває світло. // Проте Геракліт виходить за межі натурфілософії мілетців: вогонь у нього має, скоріше, символічний характер – він виражає процес постійної зміни реальності. Відмінність: вчення Геракліта ми можемо назвати релятивізмом, тому що воно припускає відносність будь-якої гармонії у світі і домінанту небуття над буттям (або, принаймні, їхню порівнянність).
10.Крім Буття немає нічого. Також і мислення, і мислиме є Буття, тому що не можна мислити ні про що; //Буття ніким і нічим не породжене; інакше довелося б визнати, що воно відбулося з небуття, але Небуття немає; //Буття не схильне до псування і загибелі; інакше воно перетворилося б в Небуття, але Небуття не існує; //У Буття немає ні минулого, ні майбутнього. Буття є чисте сьогодення. Воно нерухомо, однорідне, абсолютно і обмежено; має форму кулі. // Він вважав, що мислення — це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результатом якого є знання. Людина може мати також гадку, погляд — звичайне, повсякденне уявлення, що протистоїть знанню як наслідку осягнення єдиного буття. Він наголошує про першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди.
11. Апорі́ї Зено́на — зовні парадоксальні міркування на тему про рух і множинність, автором яких, давньогрецький філософ Зенон Елейський. Він висунув 45 апорій (протиріч, парадоксів), з яких до нас дійшли 9. Його апорії спрямовані проти множинності, нескінченності й руху. Чотири з апорій, які дійшли до нас, іменуються апоріями руху, це апорії "Ахілес і черепаха", "Стріла, що летить", "Дихотомія", "Стадії". Так, у апорії "Ахілес і черепаха" стверджується, що швидконогий Ахілес ніколи не наздожене черепахи, тому що поки він пройде відстань до черепахи, черепаха за цей час пройде деяку відстань, після проходження ним цього нового шляху черепаха пройде новий відрізок шляху й т. і. За логікою суджень цей процес нескінченний, тому що черепаха увесь час буде випереджати Ахілеса й буде проходити певну відстань, перш ніж Ахілес пройде попередню відстань. Але в дійсності виходить інакше. Ахілес, маючи більшу швидкість, повинен обігнати черепаху. Парадокс полягає в логіці суджень, яка не відповідає реальній дійсності.