ВСТУП.

Керецьки - село, центр сільської Ради, один з найдавніших населених пунктів Закарпаття. Знаходяться за 22 км на південний схід від Сваляви, З усіх боків оточені горами. На півночі розкинулась полонина Стій, на заході - Бужера. Через село протікає річка Боржава, у яку впадає струмок Бистрий. Село знаходиться на межі Свалявского та Іршавського районів.

ПЕРШІ РОКИ СЕЛА

В архівних документах Керецьки вперше згадуються в 1389 році, коли вониразом з іншими селами Приборжавської долини були подаровані угорським королем Ласло У Мукачівському замку. У 1463 році село одержав феодал Амбруш Довгай¹.

Населення Керецьок займалося тваринництвом, землеробством та мисливством. Пасовиська належали сільській общині, але у 1411 році магнати Довгаї заволоділи половинами й обклали селен грошовими та натуральними повинностями. В ХУІІ столітті селячи платили по 1-2 форинти на рік з кожного наділу, десяту вівцю, свиню або корову. Крім того, в маєток феодала, центр якого знаходився у селі Довгому. Вони змушені були доставляти продукти землеробства, шкури диких тварин, виловлену рибу тощо. Разом з тим селячи виконували ряд безплатних робіт, найбільша ккількість яких припадала на період жнив та сінокосів.

Погіршували їх становище часті неврожаї, стихійні лиха, епідемії. На рубежі XVII-XVIII століть чума косила населення Керецьок та навколишніх сіл протягом чотирьох років.

Під час визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца ІІ Ракоці селячи Керецьок теж вели боротьбу проти габсбурзької тиранії. Григорій Довгай, власник земель у басейні річки Боржави, був призначений Ференцом ІІ Ракоці ішпаном Мармарощини та головним начальником Хустського замку. За це маєтки Довгая в 1708 році були конфісковані урядом Габсбургів, і село ККерецьки перейшло у власність держави. В 1728 році його передали графу Шенборну.

У ХVІІІ столітті повинності закріпачених селен Керецьок, як і у всій домінії графів Шенборнів, були дуже великими. Кріпаки платили феодалові поземельну данину й дев'ятину від урожаю та худоби, виконували 3-4-денну панщину, здавали десятину на користь церкви².

Хоч урбаріальна реформа 70-х років ХУІІІ століття й нормувала розмір панщини, однак управителі графа Шенборна примушували селен Керецьок працювати на поміщика стільки днів, скільки було потрібно панові.

У 70-80-х роках ХУІІІ століття кілька років підряд в районі Сваляви лютував голод, внаслідок чого багато жителів Керецьок померло, ще більше розорилося і втратило свої наділи.

Не поліпшило їх становища і скасування кріпацтва в 1848 році. Безземелля

і малоземелля змушували селен і далі орендувати землю в Шенборна, за що вони повинні були віддавати 2/3 врожаю й протягом 3 днів щотижня працювати на полі поміщика.

Урбаріальний патент 1853 року дав право селянам користуватися розкорчованими землями. Проте, коли жителі Керецьок розчистили ділянку, поміщик від брав її, а їм дав нерозкорчовану³.

Селяни вели невпинну боротьбу проти свавілля поміщиків. Гострий і масовий характер мали виступи бідноти проти комасацій, що привело до зіткнення з військами. Жителі села на протязі 10 років (з 1862 до 1872) відмовлялися від проте денна розмежування землі. У серпні 1872 року комітетські ласті направили в Керецьки військову команду в складі 104 чол. Кілька селян було заарештовано, одного вбито і 6 тяжко поранено. На решту власті наклали контрибуцію в сумі 4 тис. форинтів. Комасація ще більше поглибила соціальну нерівність.

У 1882 році поміщик Дональд Шенборн володів 19 471 кадастральним гольдом, а 1561 селянину Керецьок належало лише 9074 гольди⁴.

Навіть сінокоси та пасовиська перейшли у власність Шенборна.

Начальник Свалявського округу М. Болайти у своїй доповідній записці в 1897 році писав, що безземельні селяни його округу перетворились у землеробський пролетаріат, який не може знайти застосування своєї праці. Більшість селен, які ще сидять на землі, мають ділянки розміром по 2-З

гольди і тільки деякі - по 6 гольдів. Навіть «кращі господарі›› не збирають

стільки врожаю, щоб забезпечити сім'ю і засіяти свої поля. «Злиденність русинів набрала таких розмірів,- заявляв він,- що я кожного року намагаюсь

одержати від держави допомогу, так як інакше народ загинув би від голоду››.

Важке становище змушувало селен емігрувати В США та інші країни. Той же начальник округу визнавав: «...селяни знаходяться у відчаї. Якщо їм дозволити, то вони на протязі 4 місяців всі виселяться в Америку⁵.

Управителі графа Шенборна рік у рік збільшували орендну плату за землю.

Коли у 80-х роках ХІХ століття селячи за випас пари волів платили 2 форинти, а за вівцю 5 крейцерів на рік⁶, то в 90-х роках цей поміщик вимагав за пару волів 5 форинтів і 75 крейцерів, а за вівцю - 60 крейцерів. При цьому барон Шенборн навмисно відводив для випасу селянської худоби малі ділянки, на яких не можна було випасати велику кількість худоби. Це робилось для того, щоб частіше штрафувати селян, адже за випас худоби на недозволеній площі кожен мусив платити штраф до 40 форинтів.

Селянам заборонялось брати в лісі сушняк. За віз таких дров потрібно було

давати 5 форинтів. Навіть за користування шляхами, які проходили через володіння Шенборна, належало платити по З форинти.

Жорстока кара чекала тих селен, які уникали цих зборів. У кінці 90-х років

минулого століття лісник домініон Шенборна стріляв у селянина Керецьок за одно поліно дров. Коли цей селянин порушив судову справу, то суд присудив ліснику лише 8 днів в'язниці та 30 форинтів штрафу. Селянин опротестував вирок у хустському суді, але йому звідти відповіли, що він не має на це права.

Нестерпні умови життя примушували селян звертатися з скаргами в різні

установи. В 1897 році Федір Білей надіслав у газету «Наука›› листа, в якому розповідав про жахливі утиски з боку поміщика. Він писав: «Управителі графа Шенборна поводяться з нами, як із скотиною, не держать нас за людей, експлуатації, яку ми переносимо, немає ні кінця, ні краю›› ⁷.

Кількість малоземельного селянства зростала року в рік. У 1900 році

В селі проживало уже 2146 чол., а в їхньому користуванні залишалась та ж

кількість землі, що й у 1882 році. 253 сім'ям доводилось орендувати

землю⁸.

«Серед чисельних податків, якими обкладали селянина,- писав старий комуніст села Керецьок Іван Сенинець,- було і подимне і податок за вікна і димар»⁹.

Селян Керецьок жорстоко експлуатувала церква. На початку ХХ століття

вони мусили віддавати з кожного двору десяту частину врожаю і працювати по 10 днів щороку на попівських землях (т. зв. коблина і роковина). Кожна родина повинна була сплачувати великі натуральні данини: 1 кв. сажень дров, два цнт сіна, 36 кг кукурудзи. Духовенство наслідувало поміщиків, обдираючи селянську бідноту, а в разі непокори зверталося по допомогу до нотаря.

Жителі Керецьок не раз скаржились на уніатських попів у різні інстанції,

але безуспішно. У 1906 році вони подали колективну скаргу в Сігетську єпархію на попа, в якій вимагали зменшити церковні побори. «Священик Зомарі здирає з нас величезні податки. Люди із-за недостатку емігрують у світ, в Америку, Канаду й інші країни. Хочемо другого попа, бо цей дуже дорогий››,- заявляли селяни¹⁰. У тому ж році вони написали колективну скаргу до міністерства землеробства Угорщини, в якій повідомляли, що нотар і піп вимагали непосильних церковних податків¹¹.

Переважна більшість мешканців Керецьок була неписьменною. Тільки у 1898 році в селі відкрито церковнопарафіальну школу, в якій навчалося лише 14 дітей. Головним предметом у ній був «закон божий››. Навчання проводилось виключно угорською мовою. Основна маса дітей на могла відвідувати школу не тільки тому, що навчання велось угорською мовою, але й через злидні, голод і хвороби. Керецьки не мали жодної медичної установи. За словами старих жителів І. І. Титинця і Г. І. Рудоша, В 1915 році тільки на одній Федоринській вулиці внаслідок інфекційних хворої та відсутності медичної допомоги із 25 дітей шкільного віку 20 вмерло. Тоді ж там померло багато старих людей.

Після розпаду Австро-Угорщини жителі села виступали за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною і надіслали своїх делегатів на Всезакарпатський з'їзд у Хуст. У квітні 1919 року значна частина борців за воз’єднання з Радянською Україною - делегатів з'їзду В Хусті - була обрана до складу Ради робітників, селян і солдатів. Серед них - жителі Керецьок Іван Демчиля і Федір Білей. Проте прагненням жителів села не судилося здійснитись. Закарпаття було окуповане буржуазною Чехословаччиною.

Як і раніше, селячи задихалися від безземелля й малоземелля. У 1930 році

В Керецьках нараховувалося 634 двори, В яких проживало 3060 чол. Всієї землі село мало 5206 га ¹² з яких придатною для оранки була лише десята частина¹³. Близько половини орної землі належало баронесі Загер, тому на кожну душу населення припадало в середньому по 0,3 га цієї землі.

Тяжке економічне становище, політична безправність і національний гніт

штовхали селян на боротьбу проти гнобителів. Їх керівником і організатором стала комуністична організація, створена В 1922 році. Буржуазні власні, налякані зростаючим впливом комуністів, не раз вдавались до репресій. 16 березня 1924 року, наприклад, жандарми розігнали загальні збори селян Керецьок, які були організовані комуністами ¹⁴.

Однак трудящі маси села продовжували підтримувати членів КПЧ, вбачаючи В них своїх найбільш послідовних і стійких захисників. На виборах до чехословацького парламенту в 1925 році комуністи одержали 261 голос з 1011, а в 1927 році, обираючи сільске представництво, - 432 голоси із 1134¹⁵.

Згідно з жандармським донесенням, комуністи села Березників активно готувалися відзначити другу річницю від дня смерті В. І. Леніна та вели широку кампанію за визнання Чехословаччиною Радянського Союзу.

Під керівництвом партійної організації, яку тоді очолював Гнат Пецко, в 1929 році в Керецьках була створена Комуністична Спілка молоді на чолі з Іваном Титинцем. Комсомольці разом з комуністами роз'яснювали жителям села суть антинародної політики чеської буржуазії та закликали до посилення боротьби проти існуючих порядків.

Світова економічна к риза 1929-1933 рр. значно погіршила економічне становище селен. Збільшились податки, підвищились ціни на товари. У 1931 році був дуже поганий урожай, що викликало небувалий голод. Багато селян Керецьок більшу частину року працювали на ліс розробках. Але й тут у період кризи кількість робітників скоротилась. Тому деякі З них залишали село і виїжджали на роботу в інші райони і навіть за кордон. 24 чоловіки, продавши майно й заборгувавшись у лихварів, заплатили по 1200 крон за паспорти для поїздки у Францію. Але французькі власті відмовили їм, мотивуючи своє рішення тим, що жоден з них не мав у запасі 5 тис. франків. Селяни змушені були повернутись додому. Разом із своїми сім'ями вони організували демонстрацію перед нотарською управою, від якої вимагали повернути гроші, заплачені за паспорти. Серед демонстрантів був і депутат чехословацького парламенту від компартії Г. Терек. Нотарська управа викликала жандармів, які розігнали демонстрантів.

З ініціативи комуністів Г. І. Рудоша, І. І. Титинця та інших у 1931-1932 рр. відбулося декілька походів селян Керецьок до нотарського управління з вимогою поліпшити економічне становище й припинити екзекуції за несплачені податки. Одним із найбільших виступів були події 27 вересня 1932 року. У цей день робітники лісорозробок оголосили страйк солідарності із страйкарями села Довгого. Канатна дорога, по якій перевозився ліс із Керецьок увело Кушницю, три дні не працювала. Підприємцям довелося задовольнити вимоги робітників і підвищити їм зарплату на 3 крони в день.

Класові бої сприяли дальшому зростанню авторитету партійної організації. На виборах у сільське управління в 1935 році комуністи добилися великої перемоги. В жандармському донесенні від 12 березня 1935 року зазначалося, що комуністи одержали на цих виборах 12 мандатів із 30. На виборах до парламенту в тому ж році за кандидатів комуністичної партії було подано 622 голоси, що складало половину виборцвів села¹⁶.

Важкі умови життя й праці породжували часті епідемії, які лютували роками у верховинських селах. Для боротьби з ними уряд мусив виділяти певні кошти, але задовольнити потреби населення ці мізерні копійки не могли. Наприклад, З 1 липня 1922 року по 30 червня 1924 року на ліки для села витрачено тільки 298 крон, тобто менше 150 крон на рік. Село Березники тоді одержало лише 26 крон. Це й приводило до того, що селяни після перебування в лікарні залишались її боржниками. В 1939 році житель Керецьок Дмитро Рудош, якого спіткала важка інфекційна хвороба, потрапив до Мукачівської лікарні. За декілька днів лікування від нього вимагали 160 крон¹⁷. Але Рудош був бідняком і не міг розрахуватися з лікарнею. Довго ходив він по судах, оббивав пороги нотарської канцелярії, щоб змилосердились, але так нічого й не домігся. Не міг розрахуватися за лікування і Михайло Сакаль. Коли екзекутори прийшли описати його майно, виявилось, що він володіє одним кадастральним гольдом землі.

Не дбала чеська буржуазія про освіту трудящих. В 30-х роках у селі працювала лише початкова школа з українською мовою викладання.

Набагато погіршало економічне становище селян Керецьок у період фашистської окупації 1939- 1944 рр. У 1939 році в селі проживало 2985 чол., у користуванні яких знаходилося 9083 кадастральні гольди землі, В т. ч. орної землі тільки 254 гольфи¹⁸. Зате баронеса Загер мала більше орної землі, ніж всі селяни разом узяті. Основною причиною злиднів селян Керецьок і надалі залишилися безземелля і малоземелля, а також величезні державні податки, які під час окупації складали 35 тис. крб. на рік.

В період фашистської окупації комуністи діяли у глибокому підпіллі, керуючи опором трудящих проти фашистів. Комуніст Г. І. Рудош, ризикуючи життям, протягом всього періоду окупації зберігав у себе дома червоний прапор. Під впливом роз'яснювальної роботи комуністів у 1939-1940 рр. до Радянського Союзу нелегально емігрувало понад 60 чол. Згодом переважна більшість із них боролася проти фашистських загарбників у лавах Червоної Армії, Чехословацького корпусу під командуванням Людвіка Свободи та в тилу ворога на території Словаччини.

У 1944 році В Керецьках було висаджено групу партизанів на чолі з Іваном Прищепою. Трудящі села активно допомагали народним месникам, забезпечували їх харчуванням.

25 жовтня 1944 року воїни 17-го гвардійського корпусу визволили Керецьки від фашистських окупантів. Населення радісно вітало Червону Армію. Понад 100 чол. одягли військову форму й пішли на фронт. 43 добровольці з села загинуло смертю хоробрих. Згодом односельчани В центрі села спорудили пам'ятник, на якому В яскравих променях сонця золотом іскряться слова: «Слава героям, що загинули В боях за визволення Вітчизни В 1941-1945 роках››. Тут же - імена ге- роїв, які віддали своє життя в боротьбі за свободу.

В останніх числах жовтня 1944 року у Керецьках було створено Народний комітет із 9 чол., навколо якого згуртувалися всі трудівники села. Очолив його комуніст Дмитро Голованич. Найактивнішими членами комітету були Г. Пецко, М. Марфинець, Л. Лемачок, Л. Стеблей, М. Грига та інші.

В селі швидко здійснювалися соціально-економічні перетворення. Першим заходом Народного комітету була конфіскація поміщицької землі. Селяни одер- жали понад 3400 га угідь. Колишні батраки та безземельні селячи дістали по 1,5 га на душу населення. Крім того, комітет розподілив між селянами понад 140 голів великої рогатої худоби, що належали баронесі Загер. У 1946 році Народний комітет з ініціативи комуністів провів ремонт школи, вжив заходів до поліпшення роботи споживчої кооперації¹⁹.

Партійна організація, яка вийшла з підпілля, стала організатором і натхненником діяльності Народного комітету. У 1948 році вона створила ініціативну групу з 9 чоловік, яка очолила багато ділянок роботи в селі. Зокрема, під її керівництвом у 1948 році відкрито лікарню на 15 ліжок, розширено торговельну мережу, поліпшено роботу клубу і хати-читальні.

Комуністи провели широку роз'яснювальну роботу по залученню селян до колективного господарювання. Ініціативу комуністів підтримала біднота. Восени того ж року 34 бідняцькі господарства об'єдналися в сільськогосподарську артіль «Пам'ять Ілліча››. В 1949 році до неї вступило ще 47 бідняцьких і середняцьких господарств, а на кінець 1950 року 790 селянських дворів повністю усуспільнили свою землю, робочу худобу та сільськогосподарський реманент і стали членами колгоспу²⁰.
ІСТОРІЯ КЕРЕЦЬКІВСЬКОЇ ЗОШ

Як і коли в селі Керецьки зародилась освіта, якою вона була, де знаходилось приміщення першої сільської школи. Відповісти на це питання важко. Адже в українській історіографічній науці воно досліджено недостатньо. Перші спроби відповісти на нього зробив Михайло Кондратович у праці "Історія Подкарпатской Руси для народа", де вказує , що "за руську (русинську-автор П.Матіко) сельську школу перву въсать находиме лиш в одном податном указъ из 1593 р., що в сель Порач на Спишу (у ті часи територія Підкарпатської Руси-автор одна порожна хижа уживається на школьну цъль.

Наступні його припущення дають можливість висловити догадки про те, що уже з другої половини ХVІІ ст. (1660 р.) перші школи будували при церквах, а в 1690 р. "явився первый "Буквар" для учащихся дътей, напечатанный в типографії грушевськой на церковно-славянском языцъ".

При цьому він вказує на відсутність "порядних" вчителів, а тому "в сільських церковних школах дітей учив сам священник і допомагав йому помічник-диякон, або пізніше дяк і сам неосвічений".

У кінці XVIII ст., як і у всій Австро-Угорщині, у нашому краї в системі освіти була проведена реформа, за якою вводилося обов'язкове навчання дітей рідною мовою з 6 до 12 років.

Помітним явищем в освітньому житті краю стало відкриття в 1792 році учительської семінарії в м. Ужгороді, яке сприяло підготовці учительськихкадрів як для міста, так і для села. За даними , які наволяться в "Нарисах Історії Закрпаття", уже в середині 90-х років XVIIІ ст. в історичному Закарпатті було створено близько 300 "руських шкіл".

Аналіз даних дає підстави зробити висновок про те, що на рубежі XVIII-XIX ст. у порівняно великих селах ( таким за статистичними даними були і Керецьки - автор) були відкриті народні школи з руською 9русинською) мовою навчання. У таких школах навчали: грамоти, численню, домоводству. Однак більшість з них працювали або при фарах, або в орендованих хатах, переважно хатах євреїв.

Однак на початку 30-х років робота народних шкіл почала занепадати: викладання рідною русинською мокою заборонялося, натомість насильно почала запроваджуватись угорська мова. Народні школи залишились лише у великих селах. А, оскільки, за твердженням науковців УжДУ великими вважалися такі села як Богдан, Ворочеве, Зарічеве, Порошково ( а що це не так, можна довести) то, очевидно народна школа могла продовжити своє існування і в нашому селі. Але згідно досліджень А.В.Олашина "багато шкіл опинились у жалюгідному стані" і цим одразу скористалася церква, "прибравши школи до своїх рук".

На захист народних шкіл виступала передова частина інтелігенції краю - М.Лучкай, О.Духнович та інші. Зокрема, ставши інспектором шкіл, М.Лучкай надавав посильну допомогу у збереженні народних руських шкіл та відновленню тих, які вже були закриті, або прибрані до своїх рук церквою. З його ініціативи у школи надсилалися букварі. Він власноруч написав "Граматику руської мови", а О.Духнович у 1947 році видав перший в історії Закарпаття підручник/буквар для народних шкіл -"Книжицю читальницю для начинающих". Не виключено, що ці книги потрапили і в село Керецьки.

Великі зміни в системі освіти нашого краю відбулися після революції 1848-1849р.р. в Австро-Угорській імперії. Йдеться про визволення селян з кріпацтва, відкриття духовних і світських навчальних закладів у найбільших містах Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Сігеті 9тепер місто в Румунії - автор). Однак в сільській місцевості про поліпшення стану освіти говорити не доводиться. Адже як засвідчують деякі дані на кінець XIX ст. більшість мешканців Керецьок була неписьменною і при церковнопарафіальній школі в 1898 році навчалося лише 14 дітей, а головним предметом у ній був "Закон Божий".

Однак за даними перепису 1890 року в селі вміли читати і писати майже 350 чоловік.

Ці дані безперечно спростовують інформацію про те, що в Керецьках у період Австро-Угорського панування існувала лише одна церковнопарафіальна школа.

Вони, навпаки, вказують на вірогідність існування окремішньо ще й народної початкової школи, після закінчення якої учні відвідували ще й так звані "трирічні школи", які давали учням певні господарські професії.

Вірогідність існування в селі початкової школи підкріплюється також даними з праці Павла Магочія такими цифрами "В 1910-1911 р.р. у Підкарпатській Русі було 634 початкові школи (сіл нараховувалось близько 660 - А.В.Олашин), які як правило займали одне-два класні приміщення, а навчання велося переважно мадярською (угорською - автор) мовою. Виняток становили лише 34 початкові школи переважно у містах та великих селах.

За свідченням старожила села Сакаля Дмитра (нині покійного) приміщення школи знаходилось на місці теперішнього сільського клубу. Приблизно з 1908 року до встановлення чехословацького режиму (вересень 1919 року) директором школи був Сідор Іван Іванович уродженець Іршавського району. Тут же в приміщенні школи була квартира, в якій проживав директор зі своєю сім'єю.

Політика асиміляції русинського населення краю, матеріальні нестатки, висока платня за навчання стали нездоланною перешкодою для здобуття дітьми простого народу бодай початкової чи неповної середньої освіти.

СІЛЬСЬКА ШКОЛА В ПЕРІОД З 1919 ПО 1944 р.р.

З вересня 1919 року за Сен-Жерменським договором Закарпаття було включено до складу буржуазної Чехословаччини. В системі освіти чехословацького уряду від австрійсько-угорської імперії, що розпалася, дісталась важка спадщина. Зперших днів він почав докладати всіх зусиль, щоб виправити той несказанно низький рівень освіти в краї. За останніми даними в 1920 році в Підкарпатській Русі було 475 початкових шкіл. Паралельно зменшувалась кількість церковно-парафіальних шкіл. За перші десять років на ремонт старих і спорудження нових шкіл чехословацький уряд виділив понад 41 млн. крон.

В кінці 20-х років по вулиці Федоринській було споруджено приміщення нової чеської початкової школи, яку переважно відвідували діти заможних сельчан та євреїв. Для неї орендувалися додатково два єврейські будинки (один на місці теперішньї дільничної лікарні, інший по вулиці Новоселицькій). З 1919 року директором початкової школи став Глеба Іван Васильович. Закінчивши Ужгородську учительську семінарію був призначений учителем початкових класів й одночасно виконував обов'язки директора. У школі діти вивчали такі предмети: читання, письмо, математику, природознавство, малювання, співи, історію, географію, фізкультуру. Крім нього в школі працювало ще 8 вчителів. В основному це були російські й українські емігранти, які втекли на Закарпаття від Жовтневої революції.

З 1924 року навчання в школі продовжувалось на 2 роки. Учні одержали змогу навчатися 8 років. За цей період вони здобували початкову освіту. Окремі після 8-и річної школи відвідували так звану сільськогосподарську школу. Тут здійснювалась своєрідна підготовка до життя, набувались знання та навички, необхідні для майбутніх газдів та газдинь. Хлопці вивчали сільськогосподарську справу, дівчата вчилися швейній справі, куховарити, вести тваринництво.

За часів чехословацького режиму учитель здобув особливої шани і поваги. З поміж усіх сільських панів (священика, писаря) він мав найбільшу довіру. До нього зверталися "пан учитель".

Своїми враженнями від навчання в кінці 20-х на початку 30-х років минулого століття охоче поділилась 82 річна мешканка села Зізда Гізелла Адольфівна "У роки мого навчання у народній школі уряд Чехослваччини дуже багато робив для боротьби з неграмотністю на селі. Навчання та шкільні підручники були безплатними, тому що село відносилось до гірських. У першому класі писали на чорнильних табличках гріфликом. Вчилися з однієї книжки "Букваря", в якому крім літер, складів і коротких текстів були й нескладні приклади для обчислень.

З другого класу писали чорнилом на листках. Вводився особливий предмет красопис. Літери і слова записувались в окремий зошит. Викладали також музику і малювання.

З третього класу учні починали чеську азбуку. Четвертий клас був зведений з 5, 6, 7, 8. Вивчали такі предмети "Граматику Духновича" (русинська мова), чеську мову, числення, геометрію, фізику, природу, історію, ручну працю, домогосподарство. По 2 години виділялось для вивчення "Слова Божого". Причому з дітьми з греко-католицьких сімей заняття проводились на фарі священика, а з православних безпосередньо у класному приміщенні. Приємні спогади залишились у неї про свою першу вчительку Петрус Олену та директора Глебу Івана Васильовича. Памятає також і Добоша Євгена, який був інспектором народних шкіл по Свалявському округу. Інших вчителів не може згадати, бо всі вони були емігрантами. По закінченні початкової народної школи можна було продовжити навчання в горожанці (неповній середній школі)". До речі авторка даного спогаду єдина з сільських дівчат, кому вдалося закінчити Свалявську горожанку, навчання в якій було платне.

З сільських хлопцівБілківську горожанку закінчили: Демчиля Дм.Ів., Вориняк Михайло, Тюх Дмитро, Марфинець Іван.

З 15 березня 1939 року територія тепер уже Карпатської України окупована фашистською Угорщиною, а, отже, по всій території був встановлений окупаційний режим. Істотних змін зазнала і система освіти у нашому краї. Оглядаючи стан освіти варто порівняти цифри кількості шкіл перед окупацією, тобто до 1939 року та в наступні роки. Якщо до 1939 року в Закарпатті було 469 шкіл з руською (русинською) мовою навчання, в яких навчалось загалом 146681 учень, то в 1941 році число учнів скоротилось на 35 тис. учнів. При цьому чеські, німецькі та єврейські школи були ліквідовані. Закрита була чеська державна школа і в селі Керецьки.

Натомість народна початкова школа продовжувала своє існування. Паралельно з руською мовою почала вивчатись угорська мова. Декілька слів варто сказати про підручники для народних шкіл, які вважалися реакційними. Так підручник для 5-6 класів народної школи повністю складений російською мовою, а не угро-руською. Ось рядки з "Гимна школе":

Школа путь к добру и свету

Школа к истине ведет

Вней всегда на все ответы

Всяк желающий найдет.

Зміст "Читанки" такий: матеріали і картинки з історії Угорщини. Тут є також і матеріали з історії краю, статті з елементами географії (про гори і долини), згадуються хімзаводи в Сваляві, Перечині і Великому Бичкові, соляні копальні в Солотвині. Краєзнавчий матеріал представлений рубриками "Наші замки" та "Наші будителі". Вміщені в підручнику й матеріали, які торкаються всіх слов'ян, зокрема "Вера и обычаи древних славян", "Просветители славян". Вміщена казка про рибака і рибку, вірші закарпатських письменників.

Таким чином, з 1919 по 1944 р. в системі освіти, через часту зміну урядів та їх освітньої адміністрації, не було і не могло бути сформовано єдиної національної політики. Це відчуло на собі і те покоління керечанських школярів, яким вдалося здобувати початкову освіту в цей драматичний період історії нашого краю. Нові епохальні зміни в історії школи настали вже після визволення восени1944 року села Червоною Армією та встановлення Радянської влади. Мова йтиме в наступному розділі.

КЕРЕЦЬКІВСЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА В ПЕРІОД ВІД 1945 РОКУ ДО НАШИХ ДНІВ

Осінь 1944 року стала доленосною для нашого краю та його мешканців. З перших днів після визволення народна влада вживала енергійних заходів по відбудові народного господарства та створення сприятливих умов для відновлення та розвитку всіх ступенів народної освіти, запровадження нової радянської системи навчання та виховання молоді.

Вже в листопаді 1944 року сільський Народний комітет одержав вказівку для відкриття в Керецьках державної народної школи з безплатним навчанням рідною мовою всіх дітей та створення належних побутових умов для роботи вчителів, які направлялися у село для ліквідації неграмотності. Крайова Народна Рада зі свого боку робила все можливе, щоб заохочувати молодих спеціалістів, які направлялись у школи гірських населених пунктів. Для них, для прикладу, була встановлена зарплата на 200 пенге більше, ніж для вчителів, що працювали в містах та населених пунктах низинних районів. Визначались також і норми вчительського пайка, що складався з 700г хліба на день, 1500г борошна на місяць, такої ж кількості круп і макаронів, 440г м'яса, риби,1000г жирів, 1000г цукру.Так як в Керецьках власних педагогічних кадрів не було їх направляли з різних регіонів України, а пізніше і краю.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3949 осіб, з яких 1831 чоловік та 2118 жінок.[26]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 4289 осіб.[27]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[28]
Мова Відсоток

українська 98,59 %

російська 0,72 %

білоруська 0,05 %

словацька 0,02 %

інші 0,62 %


Література
1 G. Véradi. Marmarosi emlékkényv. Mérmaros-Sziget, 1901, crop. 327.

2 А. Ш а ш. Нарис соціальної і господарської історії Шенборнської латифундії Мукачівсько-Чинадіївської в першій половині XVIII стю – Науковий зборник т-ва «Просвіта»ю Рочник 9. Ужгород, 1932, стор. 112-113.

3 Закарпатський облдержав, ф.283, оп. 1; спр.18, арк. 3

4. A Magyar korona orszagainak népszamlalésa. cтop. 167.

5. И. Г. Коломиец. Социально-экономические отношения и общественное движения в Закарпатье во второй половине XIX столетия, т. 1, стор. 312, 358.

6. A Magyar korona orszagainak népszamlalésa. crop. 167.

7. Закарпатський облдержархівів, ф. 772, оп. 1, спр.1: арк. 1,спр. 2, арк. 13.

8. A Magyar statisztikai évkiinyv, 1902, Budapest, crop. 502.

9. І. Сенинець. Вікна в комунізм. Журн. «Укаїна», , 1961, №22, cтop. 21.

10. Закарпаський облдержархів, ф. 2, оп., спр.548, арк

11. Там же, ф. 772, оп.1, спр. 850, арк. 1-2.

12. Statisticky lexicon obciv Republice Cesckoslovenske. IV. Zeme Podkarpatoruska. Praha 1937, стор. 17.

13. І. Сенинець, Вікна в комунізм. Жури. «Україна», 1961, №22

14. Шляхом Жовтня. Промови та інтерпеляції депутатів-комуністів у чехословацькому парламенті про Закарпатську Україну (1921-1938рр.),стор 77, 576.

15. Preрled vysledku voleb do obci na Podkarpatské Rusi, cтop. 42.

16. Закарпатський облдержархів, ф. 2, оп. 2, спр. 443, арк.119.

17. Газ. «Ленінський шлях›› (Свалява), 10 серпня 1967 р.

18. Закарпатський облдержархів, ф. 757, оп. 1, спр. 78.

19. Закарпатський облпартархів, ф.201, оп. 1, спр.1, стор. 102-132.

20. Закарпатський облдерархів, ф. Р-179, оп.10, спр. 445, арк. 19

21. Закарпатський облпартархів, ф.201, оп. 1, спр.14, стор. 159-164.

22. Там же, спр.16, арк. 125.

23. Закарпатський облдерархів, ф. 581, оп.8, спр. 6, арк. 69

24. Газ. «Ленінський шлях», 7 грудня 1967 р.

25. Газ. «Ленінський шлях», 3 жовтня 1967 р

26. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

27. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

28. Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Додатки

1.



(https://karpatalja.ma/sorozatok/karpatalja-anno/karpatalja-anno-kerecke/)
2. 1914 CSÓNAK, CONOK

(https://www.darabanth.com/en/major-auction/31/categories

( https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/6/6b/Kerecki.jpg)