Тема 1

Вступ. Предмет і завдання методики викладання хімії

(ІІ частина)

Хімія як навчальний предмет середньої школи поряд з іншими предметами формує особистість учнів.

Шкільний курс хімії повинен:

1. Забезпечити свідоме засвоєння учнями основ науки (важливих хімічних понять, законів, теорій), знайомити з методами науки;

2. Формувати науково-матеріалістичний кругозір;

3. Виховувати цікавість до предмету, бережливе відношення до природи;

4. Розвивати мислення учнів, їх самостійність і активність в оволодінні знаннями;

5. Формувати практичні вміння і навички, сприяти профорієнтації, готовити учнів до свідомого вибору професії.

Сучасний зміст шкільного курсу хімії може бути засвоєний при вивченні наступних дидактичних одиниць:

• Закони і теорії. Періодичний закон і періодична система елементів Д.І. Менделєєва. Атомно-молекулярне вчення. Теорія будови речовини. Теорія електролітичної дисоціації. Сучасна теорія будови органічних речовин. Сталість складу і закон збереження маси речовини при хімічних реакціях, закон Авогадро, закон збереження і перетворення енергії.
• Поняття. Речовина. Хімічний елемент. Хімічна реакція. Хімічне виробництво.
• Факти.
• Методи хімічної науки.

Головною освітньою метою шкільного курсу хімії як вже говорилось, є формування понять про речовини, хімічного елементу, хімічної реакції і хімічного виробництва.

Ці поняття формуються на протязі всього курсу хімії, розвиваються і вдосконалюються, змінюються якісно і кількісно в процесі навчання.

Структура блоку «Основні хімічні поняття»

Побудова шкільного курсу хімії

Вивчення курсу хімії середньої школи ділиться на чотири етапи:

• Перший етап – вступний курс хімії, що вивчається до періодичного закону на базі атомно-молекулярного вчення. Впродовж цього етапу засвоюються поняття і факти, необхідні для розуміння періодичного закону. Всі наступні етапи входять в основний курс хімії.
• Другий етап – вивчення періодичного закону і періодичної системи у світлі сучасної теорії будови речовини.
• Третій етап – вивчення найбільш типових елементів по групах періодичної системи.
• Четвертий етап – вивчення органічних речовин на основі сучасної теорії їх будови.
• Побудова курсу відображена у діючій програмі по хімії.

Навчально-виховний процес складається з 3-х складових частин:

• навчального предмету (чому учити);
• викладання (як учити);
• учіння (як учитися).

Питання "чому учити?" – одне із основних у методиці навчання хімії.

Сучасна хімія – цілий комплекс наук. Це неорганічна, органічна, фізична, біологічна, аналітична хімія, радіохімія, радіаційна хімія та ін. З усіх цих курсів необхідно відібрати ті знання, які становлять основи хімії і повинні вивчатися в загальноосвітній школі.

Разом з тим шкільний курс хімії повинен бути доступним для розуміння учням і більш менш стабільним.

Всі хімічні науки об’єднує те, що всі речовини мають єдині принципи будови, а хімічні процеси підпорядковані спільним законам.

До них відносяться теоретичні питання:

• атомно-молекулярне вчення;
• періодичний закон і періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва;
• класифікація сполук;
• основи теорії електролітичної дисоціації;
• теорія будови органічних речовин і ін.

Органічна та неорганічна хімія, які дають поняття про будову речовини, займають основне місце в шкільному курсі хімії.

З шкільному курсі відображено також наукові принципи хімічних виробництв.

Слід чітко усвідомлювати, що між хімією, як наукою і хімією, як навчальним предметом, існує багато спільного але багато і відмінного.

Відрізняються:

– за метою і направленістю змісту (навчальний предмет – освіта, виховання і розвиток; наука – пізнання, пояснення і розвиток оточуючого світу);

– за об'ємом інформації;

– за складом і відношенням різних видів знань (у шкільному предметі – теоретичні знання оптимізують процес навчання; в набутті – нові факти і методи наукового пізнання – джерело розвитку);

– за видами змісту – (наука – знання; шкільний предмет – знання, уміння і навички) й ін.

При конструюванні змісту освіти старшої школи мають ураховуватись як індивідуально-особистісні запити кожного школяра, так і соціальне замовлення до школи, зокрема:

– формування бази знань для подальшої професійної освіти згідно освітнім потребам учня і його планам на майбутнє (предметна компетентність);

– формування способів організації індивідуальної і колективної діяльності (планування, проектування, дослідження, творчість тощо), оформлення продуктів діяльності (управлінська компетентність);

– формування способів соціалізації (включення в різні освітні, професійні та інші співтовариства) (соціокультурна компетентність).

О.К. Корсакова, С.Е. Трубачева до основних груп компетенцій, яких вимагає сучасне життя, відносять:

- інформаційні – становлення наукового світогляду, оволодіння інформаційними технологіями, вмінням здобувати, осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

- діяльнісно-творчі – оволодіння різноманітними способами діяльності, розв’язання навчальних і життєвих проблем; прагнення і здатність до раціональної продуктивної творчої діяльності;

- саморозвитку і самоосвіти – розуміння себе, самовизначення, розвинені емоційно-вольові якості, володіння методами рефлексивного мислення (самоаналіз, самооцінка);

- потреба і готовність постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті.

1. Принцип гуманізму – забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей і здоров’я людини, вільного розвитку особистості.

Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють підвищення рівня усвідомленого пізнання об'єктивно-реальних закономірностей у процесі навчання.

Основна мета роботи вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів полягає в розвитку їх творчих здібностей та їх уваги. 

Недостатня увага заважає учням приймати повноцінну участь у колективній роботі на уроці, приводить до нерозуміння навчального матеріалу, поганого запам’ятовування, помилок при виконанні завдань.

Колективну та індивідуальну увагу учнів активізують такими прийомами:

- метод евристичної бесіди, різного роду дидактичної опори (наочно-образні, або логічні схеми, плани-конспекти, тощо);

Визначення міри для забезпечення умов продуктивної роботи мислення і уяви учнів:

• планування шляхів сприйняття учнями об'єктів і явищ, їх осмислення;
• використання установок у формі переконання, навіювання;
• планування умов стійкої уваги і зосередженості учнів;
• використання різних форм роботи для актуалізації в пам'яті засвоєних знань і умінь, необхідних для сприйняття нових (бесіда, індивідуальний опит, вправи на повторення).

Організація діяльності мислення і уяви нових знань, учнів в процесі формування, і умінь:

• визначення рівня сформованості знань і умінь учнів (на рівні уявлень, понять, узагальнюючих образів, "відкриттів", формулювання висновків);
• опора на психологічні закономірності формування уявлень, понять, рівнів розуміння, створення нових образів в організації розумової діяльності в уяві учнів;
• планування прийомів і форм роботи, забезпечуючи активність і самостійність мислення учнів (система питань, створення проблемних ситуацій, різні рівні проблемно-евристичного вирішення завдань, використання завдань з бракуючими і зайвими даними, організація пошукової і дослідницької роботи учнів на уроці, створення переборних інтелектуальних утруднень в ході самостійних робіт, ускладнення завдань з метою розвитку пізнавальної самостійності учнів);
• керівництво підвищенням рівня розуміння (від описового, порівняльного, пояснювального до узагальнювального, оцінного, проблемного) і формуванням умінь міркувати і робити висновок;
• 5) використання різних видів творчих робіт учнів (пояснення мети роботи, умов її виконання, навчання відбору і систематизації матеріалу, а також обробці результатів і оформленню роботи).

Закріплення результатів роботи:

• формування навиків шляхом вправ;
• навчання перенесенню раніше засвоєних умінь і навиків на нові умови роботи, попередження механічного перенесення.

Формування наукового світогляду - основа виховання учнів

• трудове виховання
• морально-етичне виховання
• естетичне виховання
• екологічне виховання

Екологічне виховання

• переконувати учнів у необхідності охорони навколишнього середовища
• озброювати хоча б мінімумом знань у області охорони навколишнього середовища
• Екологізація традиційного матеріалу
• включення додаткової інформації про забруднення в умови задач
• розгляд можливих трансформацій речовин у природному сере-довищі при вивченні їх властивостей

Трудове навчання

• ознайомлення із сучасним хімічним виробництвом
• ознайомлення з хімізацією сільського господарства
• отримання вмінь проводити хімічний експеримент, користуючись для цього посудом, матеріалами, реактивами
• проведення хімічних розрахунків
• колективізм, співробітництво, взаємодопомога
• формування моральної атмосфери уроку сприяють моральному вихованню учнів
• формування любові й поваги до праці

Морально-етичне виховання

• патріотизм
• інтернаціоналізм
• колективізм
• гуманізм

Приклади:

• особистості великих хіміків
• вивчення історії хімії, її відкриттів
• внесок вітчизняних і закордонних учених у розвиток науки й виробництва
• показ сучасних інноваційних досягнень

Етапи формування світогляду:

Підготовчий. Засвоєння окремих первинних світоглядних понять: якість, кількість, протилежність тощо.

Розкриття змісту трьох законів діалектики на прикладі періодичного закону Д.І.Менделєєва.

Важливою умовою вибору учнями хімічної професії є вплив особистості вчителя, захопленого своєю справою, що вміє передати почуття гордості професією хіміка.

Форми профорієнтаційної роботи:

Методи профорієнтаційної роботи:

Хімічний експеримент, особливо лабораторні досліди і практичні заняття, рішення експериментальних завдань, що дозволяють учням проявити творче ставлення до досліджуваного матеріалу.

Позакласна робота надає великі можливості для виявлення інтересу учнів до хімічної науки.

1. Формування і розвиток мотивації постійного самовдосконалення і змістовної професійної діяльності шляхом реалізації потенційних інтелектуальних, фізичних та інших можливостей.

2. Підпорядкування виховної мети кожного уроку загальній меті виховання.

3. Формування і розвиток в учнів національної свідомості, самосвідомості та ментальності, провідних рис громадянина своєї держави.

5. Формування і розвиток в учнів активної життєвої настанови, допомога в самоактуалізації та самореалізації у навчальному процесі та майбутній професійній діяльності.

При визначенні виховної мети вчитель керується:

• загальними вимогами до виховання і розвитку школярів з урахуванням тих змін, які нині відбуваються в суспільстві;
• використовує можливості змісту матеріалу й навчальної мети конкретного уроку, орієнтується на наступність і перспективність у вихованні особистостей, які в цьому віці є найбільш сприйнятливими до педагогічних впливів.

Виховна мета конкретного уроку:

Не записують до окремого уроку мету «виховати» чи «сформувати».

Педагогічно правильніші такі формулювання: «пробуджувати почуття...», «зміцнювати бажання...», «викликати бажання наслідувати...», «виховувати основи...», «закріплювати прагнення...», «заохочувати до праці...», «формувати позитивне ставлення до трудової діяльності».

Основні компоненти процесу навчання хімії

– зміст хімічної освіти;

– викладання, діяльність учителя хімії;

– учіння – діяльність учнів, які вивчають хімію;

– засоби навчання.

Функції вчителя хімії не зводяться до передавання знань учням. У навчальному процесі він виступає насамперед як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів.

Учителю хімії необхідно турбуватися про розумовий розвиток учнів.

З цією метою він повинен будувати навчальний процес так, щоб учні працювали на достатньо високому, але обов'язково посильному рівні труднощів.

Важливим обов'язком учителя хімії є правильне визначення міри складності навчальних завдань, які можна дати учням для самостійного опрацювання.

Діяльність учнів у процесі навчання хімії – це їх учіння.

Суть цього процесу полягає в засвоєнні учнями основ хімії, його структури, за визначенням В.П. Гаркунова, складається з таких елементів:

а) сприймання учнями хімічної інформації, яка йде від учителя або засобів навчання;

б) осмислювання навчального змісту основ хімії і закріплення його в пам'яті;

в) застосування хімічних знань і умінь для засвоєння змісту предмета і розв'язання навчально-пізнавальних проблем;

г) словесне і термінологічне висловлення хімічної інформації.

У процесі навчання хімії діяльність учителя і діяльність учнів повинна перебувати в нерозривній єдності і обов'язково поєднуватися з використанням засобів навчання.

Засоби навчання у навчальному процесі з хімії

Вчитель у процесі навчання впливає на учнів системою спеціальних засобів.

Під терміном "засоби навчання хімії" слід розуміти весь арсенал засобів, які має в своєму розпорядженні вчитель.

Насамперед це засоби подання хімічної інформації: підручник, збірник задач і вправ, довідник з хімії, а також хімічні реактиви й матеріали, хімічний посуд і прилади, колекції речовин, макети, тощо.

Незамінними засобами навчання залишаються класна дошка і крейда.

Дидактичні функції засобів навчання:

– забезпечувати точну інформацію про хімічні елементи, речовини, що вивчаються, та їх перетворення, хімічні виробництва і тим самим сприяти підвищенню якості навчання хімії;

– допомагати зацікавлювати учнів хімією, підтримувати в них пізнавальний інтерес;

– підвищувати наочність навчання хімії, внаслідок чого робити доступним для учнів такий навчальний матеріал, який без використання певних засобів навчання недоступний або важко сприймається учнями;

– інтенсифікувати навчальну працю учнів, що сприятиме підвищенню темпу оволодіння ними програмним матеріалом;

– збільшувати можливості для самостійної роботи учнів на уроках хімії.

Отже взаємодія між головними елементами навчання – змістом осовіти, діяльністю вчителя, діяльністю учнів і засобами навчання і являє собою процес навчання.