Історія розвитку фізичного виховання в Україні

• 
  в три роки хлопця саджають на коня, і цей обряд назвали «постриги». Цей ритуал князь Ігор здійснив у трьохрічному віці, а в сім — був на навчанні у Новгороді-Сіверському;
  
• 
  сім років хлопчик переходить від материнського виховання під нагляд чоловіків (батька або старійшин роду); починається навчання грамоті, стрільбі з лука, володінню списом, арканом, їзди верхи;
  
• 
  в 12 років хлопчик вважається напівдорослим юнаком і до його навчання залучають «військові хитрощі»;
  
• 
  в 17-річному віці юнак вважався дорослим і змужнілим.
  

• 
  народні рухливі ігри та забави;
  
• 
  народні танці;
  
• 
  національні види боротьби;
  
• 
  фізичні вправи змагального характеру (дужання, ристалища);
  
• 
  полювання;
  
• 
  військові походи.
  

• 
  для юнаків, що готувались на паламарів і дияконів - завжди там було 30 учнів;
  
• 
  для дітей-сиріт або хрещеників козацької старшини тощо - 50 учнів. їх вчили грамоті, співу, військовому ремеслу. Молодики мали свою управу отамана, кухаря, користувались деякими привілеями. Як описує С. Сірополко, там вчили «...Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватись, з рушниці гострозоро стріляти і списом добре колоти».
  

• 
  початковий відбір, де переважає рівень розвитку фізичних і моральних якостей;
  
• 
  традиційно народний здоровий спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями, використанням сил природи (водні процедури, загартування водою, сон на повітрі, поміркованість харчування, пости тощо);
  
• 
  національні за своїм змістом специфічні засоби та методи військово-фізичної підготовки (герці, народні види боротьби, двобої навкулачки тощо).
  

• 
  цілеспрямованому розвитку рухових якостей (піхотинець, на коні тощо);
  
• 
  вдосконаленню навичок у плаванні, пірнанні, бігові, їзді верхи;
  
• 
  володінню різними видами зброї, засобами пересування (віз, човен, галера тощо).