Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна
Юридичний факультет
Кафедра конституційного і муніципального права
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни
Конституційне право України
Конституційно-правовий статус прокуратури України
Студентки 2 курсу групи ЮП-21
спеціальності 081Право
Гець Світлани Сергіївни
Керівник: Воронов М.М., завідувач кафедри,
к.ю.н., доцент
Кількість балів:
Члени комісії : Воронов М., завідувач кафедри,
к.ю.н., доцент
Данічева К., к.ю.н.
місто Харків, 2020 рік
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ І Конституційні засади організації та діяльності прокуратури в Україні.
Роз 2 Функції прокуратури.
Розділ 3 Система прокуратури України.
Розділ4 Статус прокурорів. Порядок зайняття посади прокурора та звільнення прокурора з посади.
Розділ 5Прокурорське самоврядування та органи, що забезпечують діяльність прокуратури.
ВСТУП
Актуальність теми. Для сучасного світу є характерною низка проблем, які негативно відображаються на формуванні громадянського суспільства на основі законності та демократизму. Виникає необхідність у реформуванні механізмів, на яких покладено функцію побудови такого суспільства та організації правопорядку. Важливу роль в такій системі відіграють органи державної влади, особливо правоохоронні органи, які відносять до виконавчої гілки влади. В Україні організацією та захистом правопорядку займається прокуратура, яку визначають як самостійний державно-правовий інститут покликаний забезпечувати та здійснювати захист законних прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави та суспільства.
Дискусії, щодо подальших реформаторських кроків прокуратури України у цьому напрямі тривають впродовж всього періоду незалежності України. Останнім часом ця дискусія перейшла в практичну площину у зв’язку з появою відповідних законопроектів, прийняття яких покликано вирішити долю української прокуратури на тривалий історичний період. У зв’язку із прийняттям нової редакції Закону України «Про прокуратуру», виникає необхідність детального аналізу питань, що стосуються місця і ролі прокуратури в системі органів державної влади, визначення функцій та завдань, покладених на них з метою забезпечення громадського порядку.
У межах конституційно-правової науки теоретичним і практичним проблемам діяльності органів прокуратури в механізмі державної влади, склали наукові праці провідних вітчизняних вчених, такі як В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, М. О. Баймуратова, Ю.М. Бисаги, А.З. Георгіци, Ю.М. Грошевого, Л.М. Давиденка, В.В. Долежана, О.В. Зайчука, В.С. Зеленецького, Р.А. Калюжного, П.М. Каркача, Г.К Кожевнікова, О.Л. Копиленка, М. В. Косюти, В.М. Куца, О.М. Литвака, І.Є. Марочкіна, О. В. Марцеляка, О.Р. Михайленка, Н.Р. Нижник, М.И. Мичко, В.Т. Маляренка, А.Р. Мацюка, Г.О. Мурашина, В.П. Нагребельного, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілко, Д.М. Притики, В.П. Пшонки, М.В. Руденко, В.Ф. Сіренка, А.О. Селіванова, Г. П. Середи, В. В. Сташиса, В. В. Сухоноса, С.Г. Стеценка, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, О.М. Толочка, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, П.В. Шумського, Ю.С. Шемшученка, М.Є. Шумила, М. К. Якимчука, О.Н. Ярмиша та інших авторів, які досліджували окремі питання становлення та розвитку правового статусу прокуратури України, функціонування її системи.
Мета і завдання дослідження. Мета даної роботи полягає у визначенні конституційно-правового статусу прокуратури України на основі аналізу чинного законодавства, наукових досліджень та практики їх застосування.
Досягнення вказаної мети передбачено формуванням і визначенням наступних завдань:
визначити сутнісні ознаки прокуратури та дослідити ґенезу цього інституту;
розглянути конституційне визначення повноважень та функцій прокуратури України;
дослідити структуру та порядок формувань органів прокуратури в Україні;
виокремити особливості статусу прокурорів;
проаналізувати цільове призначення, форми та порядок здійснення прокурорського самоврядування.,
Об'єктом дослідження є система структурних відносин, що визначають і характеризують правовий статус прокуратури України.
Предметом дослідження виступає конституційно-правовий статус прокуратури України.
РОЗДІЛ 1
КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
Історія прокуратури налічує понад сім століть. Цей інститут зародився з потреб та інтересів королівської влади і від початку формувався як незалежна установа.
Розвиток та виникнення даного інституту в різних державах мав власні особливості. Питанню історії виникнення та розвитку органів прокуратури в країнах романо-германської правової системи присвячено праці вчених цієї галузі знань, а саме: В. Додонова, Л. Грицаєнка, Р. Драгуна, Д. Калаянова, М. Косюти, М. Мичка, Б. Романюка, В. Сухоноса, В. Чечерського й інших авторів. Однак у вітчизняній юридичній літературі мають місце тільки початкові спроби залучити аналітичний потенціал сучасної філософії науки до розроблення теорії й методології історико-правового аналізу походження такого державного інституту, як прокуратура.
На території України, яка на той час перебувала під владою Російської імперії, а потім входила до складу СРСР, прокуратура існує близько 270 років. Становлення і розвиток прокуратури суверенної України припали на складний період глобальних перетворень в усіх галузях суспільного життя. Він позначився багатьма негативними явищами: затяжною економічною кризою, політичною нестабільністю, соціальними негараздами, правовим нігілізмом, вибухом злочинності. Стрімкі і неоднозначні процеси в соціальному, політичному, правовому житті країни поставили перед прокуратурою проблеми, які до цього періоду практично не існувало [1].
Наприкінці 1980 х років розпочалися демократичні зміни в політичному і державному житті СРСР. Було розширено коло питань, що належали до відання УРСР, і у зв'язку з цим внесено принципові зміни до Конституції УРСР. Прокурор знову став іменуватися Генеральним прокурором. Установлено, що на посаду його призначає Верховна Рада УРСР, він відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.
У зв'язку з проголошенням незалежності Верховна Рада України 4 вересня 1991 року припинила повноваження прокуратури УРСР і колегії. Цього ж дня призначено першого Генерального прокурора України –В.І. Шишкіна (вересень 1991 року – жовтень 1993 року), а через два місяці, 5 листопада, прийнято Закон України «Про прокуратуру» і низку інших нормативний актів, які й утворили правову базу діяльності органів прокуратури незалежної України. У 1992–1998 роках Генеральну прокуратуру України послідовно очолювали В.В. Дацюк (жовтень1993 року – жовтень 1995 року) і Г.Т. Ворсинов (жовтень 1995 року – липень 1997 року), згодом обов'язки Генерального прокурора України виконував О.М. Литвак, а з липня 1998 року на цю посаду знову призначено М.О. Потебенька. Наступними керівниками вищого наглядового відомства нашої держави були Г.А. Васильєв, С.М. Піскун та О.І. Медведько. Із 5 листопада 2010 року посаду Генерального прокурора України обіймв В.П. Пшонка. Наступним, хто обіймав посаду Генерального прокурора О.І. Махніцький ( лютий 2014 – червень 2014). З червня 2014 року до лютого 2015 року посаду займав В.Г. Ярема. Згодом, В.М. Шокін керував Генеральною прокуратурою України з лютого 2015 року по квітень 2016 року. Виконувати обов'язки Генерального прокурора України з квітня по травень 2016 року було доручено Ю.Г. Севруку. Після чого з червня 2016 року перший заступник генерального прокурора України Юрій Севрук подав у відставку та на посаду керівника Генеральної прокуратури було призначено Ю.В. Луценко. Наступними керівниками були Р.Г. Рябошапка та В.В. Чумак. З 17 березня 2020 року, першою жінкою на цій посаді стала Ірина Валентинівна Венедіктова [2].
Однією з позитивних тенденцій нашого часу є постійна увага вчених і практиків до проблеми вдосконалення законодавства, що регулює організацію й діяльність органів прокуратури України. Безумовно, найважливішим питанням, що стоїть перед практиками і теоретиками прокурорського нагляду, є їх активна участь у розробленні проекту нового закону про прокуратуру, який повинен бути підготовлений і прийнятий парламентом з урахуванням функцій, передбачених Конституцією України.
Основа класифікації прокурорського нагляду має бути комплексною, тобто поєднувати об'єкти нагляду й галузі права, нагляд за виконанням повноважень, які здійснюють прокурори. Об'єктом нагляду слід вважати державні органи і громадські організації, посадових осіб та громадян, стосовно яких прокурори здійснюють наглядові функції. Предметом нагляду є виявлення порушень законів в актах і діяльності державних та громадських органів, посадових осіб та громадян. Важливе практичне значення має точне окреслення меж прокурорського нагляду, що дасть можливість більш цілеспрямовано організувати діяльність усієї прокурорської системи. Межі прокурорського нагляду визначаються з оглядуна функції, компетенцію, через розмежування обов'язків і повноважень прокурорів шляхом визначення завдань прокурорського нагляду тощо. Як відомо, концепція – це певний спосіб розуміння, головний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності. Розроблення концепції здійснення функцій прокуратури, вказаних у Конституції України, передбачає насамперед визначення цілей її діяльності. Реформування організації діяльності прокуратури є невід'ємною складовою правової держави [3, с. 15-21].
Проблема визначення місця прокуратури в системі розподілу державної влади була однією з постійних дискусійних тем, щодо якої висувалися різноманітні концепції та велися тривалі науково-теоретичні суперечки. Частина дослідників, пропонувала взагалі ліквідувати інститут прокурорського нагляду як “пережиток” старої антидемократичної радянської системи і розподілити функції цього органу державної влади між судами та різноманітними виконавчими структурами [10].
Необхідність в існуванні органів прокуратури можна продемонструвати не тільки посиланням на досвід західних держав де ці органи доволі ефективно діють і нікому не спадає на думку їх ліквідовувати, але й суто статистичними даними щодо ролі органів прокуратури в забезпеченні прав людини в Україні.
Навіть в сучасній світовій конституційно – правовій практиці спостерігається наявність прямо протилежних моделей віднесення прокуратури до різних гілок влади. Саме цим, певною мірою, може бути пояснена та суто методологічна специфіка, яка дається взнаки в ході аналізу місця, ролі і значення прокуратури в системі державної влади [9, с. 8–17].
Діяльність органів прокуратури базується на певних засадах, які визначають найбільш істотні риси і ознаки діяльності органів прокуратури та основні вимоги, що ставляться до неї.
У ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» основні засади її діяльності ґрунтуються на:
верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;
законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності;
територіальності;
презумпції невинуватості;
незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;
політичної нейтральності прокуратури;
недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;
поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;
прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;
неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки [4].
Засада верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, що визначена в ст. 3 Конституції України – це є головна загально-правова основа діяльності всіх органів держави, в тому числі і прокуратури. Людина і громадянин є найвищою соціальною цінністю, права і свободи яких охороняються державними органами і реалізуються на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, становлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану чи інших ознак [5].
Засада законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності - означає, що здійснення своїх повноважень на підставі неухильного дотримання вимог Конституції України та чинних законів відбувається органами прокуратури. Вимога неупередженості та об’єктивності означає, що безсторонню діяльність виконання покладених функцій на органи прокуратури України.
Засада територіальності означає, враховується як в діяльності, так і в організації органів прокуратури України. У ст. 1 Закону України «Про проку-ратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Засада презумпції невинуватості – це конституційно-правове положення, згідно з яким прокурор, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідування, повинен вважати особу, яка скоїла кримінальне правопорушення невинуватою доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно так він і повинен поводитися з цією особою під час досудового розслідування [8].
Засада незалежності прокурорів передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків. Ці гарантії передбачені ст.16 Закону України «Про прокуратуру» [4].
Засада політичної нейтральності прокуратури – працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.
Засада поваги до незалежності суддів передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом.
Засада прозорості діяльності прокуратури - забезпечується відкритим і конкурсним заняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмеження щодо її надання. Прокуратура інформує державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.
Засада неухильного дотримання професійної етики та поведінки означає необхідність дотримання правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує прокурора як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури [7].
Прокуратура України як самостійний державно-правовий інститут своєю діяльністю допомагає втілити головної ідеї Конституції України: держава існує для людей, з гідністю і повною віддачею виконує своє призначення щодо захисту і зміцнення нашої державності та законності.
РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
Прокуратура в Україні становить єдину систему, яка, відповідно до Конституції України та чинних нормативно-правових актів, здійснює функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Нещодавно прийнята реформа прокуратури вносить свої новели як у структуру системи органів прокуратури, так і в порядок безпосереднього її функціонування.
Мета та завдання, які стоять перед прокуратурою, є необхідними складовими елементами державної мети та завдань. Саме цим визначається сутність і соціальна роль прокуратури, її функції та місце у структурі дер-жавного механізму. Удосконалення діяльності органів прокуратури робить актуальним дослідження її функціонального змісту. Разом із тим слід зазначити, що з позиції теорії функцій проблеми організації та змісту діяльності прокуратури залишилися майже недослідженими. Проте вчені визнають, що функціональний метод при дотриманні деяких принципів набуває діалектичного характеру та залишається дієвим інструментом дослідження їх соціальної організації [17, с.150].
Термін «функція», який увів у науковий обіг німецький учений Г. Лейбніц, означає здійснення, виконання, коло діяльності, призначення, а також зміст самої діяльності [13, с. 719]. Відомо, що в теорії зміст функцій розуміють як напрям діяльності. Однак, В. Зеленецький зазначає, що вказівка лише на те, що функція-це визначення напряму або вид процесуальної діяльності, нічого не дає для правильного усвідомлення поняття функції [14, с. 9].
В. Рябцев вважає функцією прокуратури такий вид її діяльності, який визначається соціальним призначенням прокуратури, визначеним в її завданнях, характеризується певним предметом відання, спрямований на вирішення завдань і вимагає використання притаманних йому повноважень і правових засобів [15, с. 65].
У філософії поняття «функція» вживається в декількох значеннях. Для суспільства функція визначається як службова роль одного з елементів соціальної системи по відношенню до іншого або до системи у цілому; як роль, яку певний соціальний інститут виконує відносно споживачів суспільної системи більш високого рівня або інтересів соціальних груп і особистостей, які її утворюють.
Деякі автори ототожнюють органічно пов'язані, але не тотожні поняття «функція» і «діяльність» прокуратури. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що вони орієнтуються на розуміння функції як «роботи, що здійснюється органом». Однак вони навмисно або через незнання ігнорують пряму вказівку на те, що функція в цьому значенні використовується в біології чи фізіології. Слід зазначити, що спроб визначити поняття «функція прокуратури», а не «функція» взагалі в наукових працях про організацію і діяльність прокуратури України зовсім небагато [16, с. 163-196].
Ототожнення функцій прокуратури з її діяльністю зумовлює різну класифікацію її функцій і навіть віднесення до них видів її наглядової діяльності. М. Косюта, Л. Давиденко і В. Тадевосян розглядають серед основних функцій прокуратури загальний нагляд, нагляд за розслідуванням злочинів, судовий нагляд і нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах [19,с. 94]. Інші автори виділяють такі функції прокуратури: нагляд за дотриманням законності, попередження порушень законності, профілактична функція тощо [20, с. 89].
З тлумаченнями «профілактичної функції прокуратури" В. Мелкумова та деяких інших авторів ми не погоджуємося і приєднуємося до близької нам позиції В. Клочкова, який вважає, що правопорушення повинні попереджуватися прокуратурою при здійсненні всіх її функцій [18, с. 13]. Таким чином, галузі прокурорського нагляду пов'язані між собою й є різними напрямами однієї прокурорської діяльності, через яку здійснюється конституційна функція прокуратури,- нагляд за дотриманням і застосуванням законів.
Поняття функцій прокуратури як державного органу необхідно розглядати у взаємозв'язку з поняттям функцій держави. Відомо, що функціями держави є основні напрями її діяльності, які безпосередньо відображають її сутність як соціального явища. Функції держави закріплені в Конституції України як прямо, так і опосередковано: у ст. 3 викладено зміст і спрямованість діяльності держави,її обов'язок, у ст. 6 - здійснення державної влади, державне забезпечення, піклування відображене у ст. 11,12, 13 [5].
Основні функції держави повною мірою не закріплюються в одному розділі Конституції. Вони є змістом практично всіх її розділів, але насамперед закріплені в розділі І, який присвячений загальним засадам Конституції та конституційного ладу [21, с. 42].
У теорії права існує таке правило: загальне поняття функції права визначати як основні напрями впливу на суспільні відносини та поведінку людей, що зумовлюються сутністю та соціальним призначенням права в житті суспільства [22, с. 95-96].
Функції відображають найбільш суттєві ознаки та спрямовані на здійснення конкретних завдань, що постають перед правом. Функції-це такі напрями впливу права на суспільні відносини, при здійсненні яких потреба визначає необхідність існування права соціального явища. Право впливає на суспільні відносини через визначену правовими нормами компетенцію державних органів, повноваження посадових осіб, правовий статус громадян і юридичних осіб, заборони на скоєння протиправних дій і санкції, які застосовуються до правопорушників.
Функціями держави є основні напрями її діяльності, що відповідають меті й основним завданням, характеризують її сутність і соціальне призначення. Функції -це основні напрями діяльності, без яких держава не може обійтися на конкретному етапі свого розвитку. Мета і завдання держави, залежно від змісту яких визначаються її функції, реалізуються в результаті здійснення функцій у процесі державної діяльності [18, с.4].
Отже, держава здійснює своє призначення за рахунок виконання своїх функцій. Проте функції держави не можна ототожнювати з формами здійснення. До таких форм відносять право-творчу, виконавчо-розпорядчу, судову та правоохоронну діяльність держави. Функції держави відрізняються від функцій державного органу. З точки зору їх впливу одна із оптимальних можливостей досягнення поставленої мети і завдань прокуратури суттєвого значення набуває визначення функцій сумісних і несумісних. Тому ми вважаємо, що основним принципом законодавчого регулювання діяльності прокуратури повинен стати принцип пріоритетності її функцій. При цьому найбільш пріоритетною повинна залишатися специфічна функція прокуратури - нагляд за додержанням законів, який з моменту створення в Україні прокуратури здійснювався тільки нею, а необхідність такого нагляду доведено часом [23, с. 83-122]
Загальним об'єктом діяльності прокуратури є суспільні відносини,які врегульовані нормами права. Але для кожної функції прокуратури об'єкт її діяльності специфічний і пов'язаний із сферою правових відносин, що виникають у процесі здійснення різних функцій держави. Повноваження певного органу є складовою частиною його компетенції, мають «межі у просторі», а інколи й «межі дії у часі», проте вони завжди предметні. Встановлюючи компетенцію органу держави, необхідно точно вказати сферу чи галузь властивих йому повноважень, характер питань, які слід вирішувати. Для нашого дослідження поняття «предмет діяльності» необхідне тому, що з ним безпосередньо пов'язане визначення поняття «предмет нагляду» та інших функцій прокуратури. Предметом відання прокуратури, на нашу думку, можуть бути сфери правових відносин, на які спрямована і в яких виявляється її компетенція. Науковці, досліджуючи діяльність прокуратури, як правило, перелічують види компетенції і не дають її конкретного визначення [24, с. 153-163].
Як такого визначення «прокурор» в Законі України «Про прокуратуру» не передбачено. Але у ст.2 Закону визначено функції самої прокуратури, та зазначено, що їх виконання здійснюється виключно прокурорами, відповідно до ст. 5 Закону та делегування функції прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається [11].
Отже, відповідно до ст.2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються такі функції:
підтримання державного обвинувачення в суді;
представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом;
нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
міжнародне співробітництво [4].
На думку О. Кучинської, охороною та захистом учасників кримінального провадження прокурор має займатися реалізовуючи свою функцію прокурорського нагляду, що полягає в запобіганні порушенням, контролі за дотриманням охорони й захисту прав, оперативності реагування на порушення,усе це забезпечується повноваженнями прокурора, передбаченими чинним законодавством. Ми повністю погоджуємось з думкою науковиці [12].
Підводячи підсумок цього розділу, склалось таке визначення функцій прокуратури – це вид діяльності прокурора, що обумовлений соціальним призначенням прокуратури, що передбачене спеціальним предметом відання, методами, формами та правовими засобами реалізації, які спрямовані на розв’язання завдань з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
1 2 3