На кінець 1940 р. в колгоспах, радгоспах і власних підсобних господарствах населення утримувало 9,2 млн свиней, а виробництво свинини становило 568 тис. тонн, або 50,4 % від загального виробництва мяса всіх сільськогосподарських тварин і птиці. Слід відмітити, що поголів’я громадського свинарства досягало на цей період тільки 37,25% від його наявності в усіх категоріях господарств. Щодо генофонду, то основними породами були велика біла, українська степова біла та миргородська. В деяких господарствах розводили берширську та мангалицьку породи.
Під час Великої Вітчизняної війни тваринництво в Україні знову зазнало великих втрат. За період окупації з України в Німеччину дуло вивезено 3,3 млн. голів коней, 7,3 млн. овець та кіз, 7,6 млн. великої рогатої худоби і 9,3 млн. свиней. Майже всі племінні стада свиней вдруге були знищені і лишена кінець 1944 р. кількість чистопородних свиней становила 2,9 млн. голів.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни, як і все народне господарство, необхідно було заново відновлювати і розвивати галузь свинарства. Колгоспники і робітники радгоспів передали на ферми більше 35 тис. свиней з громадського поголів’я, яке їм вдалося зберегти.
Велику допомогу колгоспам і радгоспам у відновленні тваринництва надала держава. Різке збільшення поголів’я свиней відбувалося разом із налагодженням племінної справи. На кінець 60 років ХХ ст. в Україні поглиблену племінну роботу вели 18 державних та колгоспних племінних заводів, 12 племінних радгоспів та більше 400 племінних ферм колгоспів і радгоспів. Середина сімдесятих років ХХ ст. характеризувалась активним процесом розвитку свинарства шляхом спеціалізації і концентрації галузі. Майже в кожнім районі були організовані спеціалізовані свинарські господарства. В окремих областях працювали промислові комплекси із закінченим циклом одержання і відгодівлі 24, 36, 54 або
108 тис. свиней за рік.
Науковими колективами разом із спеціалістами господарств проводилась цілеспрямована робота по удосконаленню існуючих і створенню нових порід з підвищеною мясною продуктивністю.
Вченими-селекціонерами і спеціалістами господарств виведено та апробовано близько 50 нових високопродуктивних заводських ліній і родин в породах великої білої, миргородської, української степової білої, української степової рябої, ландрас та уельс. Як результат спільних зусиль науки і практики на кінець 1971 р. чисельність свиней в республіці досягла 21,4 млн. голів, а виробництво свинини — 1481 тис. тонн в забійній масі, що становило 48,8 % від загальної кількості мяса.

У наступні майже два десятиріччя створюються нові генотипи свиней, розробляються регіональні системи розведення з використанням методів внутріпородної селекції та гібридизації, ведеться пошук нових кормових засобів, удосконалюються технологія годівлі кормів, напування й утримання тварин, видалення та утилізації гною, вивчаються нові форми організації і оплати праці. Особливих темпів розвитку в цей період набувають великі промислові комплекси та спеціалізовані господарства, в яких виробляють до 70 % свинини від загального її виробництва. 1990 рік завершується доведенням виробництва свинини до самого високого рівня в історії держави –
1576 тис. тонн в забійній масі. В Україні була створена міцна матеріально-технічна база по веденню галузі. Виробництвом товарної свинини займалися пять великих промислових комплексів, 650 свинарських спецгоспів, значна кількість ферм колективних та індивідуальних селянських господарств.
Поліпшенням розведення свиней планових порід, типів і ліній займались у 45 племзаводах, 24 племдержгоспах і 525 племінних фермах, які щорічно вирощували для реалізації більше 200 тис. голів племінного молодняку. В Україні працювали також два селекційно- гібридних центри, 53 підприємства з племінної справи і штучного осіменіння, 14 станцій контрольної відгодівлі і кілька спеціалізованих станцій по вирощуванню кнурів (елевери). У 1993 р. науково-технічна рада Міністерства сільського господарства і продовольства України затвердила дві нові породи свиней
— полтавську м’ясну і українську м’ясну. З метою раціонального використання існуючих і створення нових генотипів вченими разом із спеціалістами розроблена «Селекційно-технологічна система вироб- ництва свинини в Україні», яка рекомендована науково-технічною радою по тваринництву для масового впровадження у виробництво.
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ І НАПРЯМИ РОЗВИТКУ
ГАЛУЗІ СВИНАРСТВА
Аналіз сучасного стану виробництва м’ясної продукції свідчить, що швидке нарощування його темпів неможливе без інтенсивного розвитку усіх видів худоби та птиці і особливо традиційної на Україні галузі свинарства. У нас в Україні, свиня споконвіку вважалась годувальницею та джерелом прибутку селянської родини і майже ніколи не була збитковою у дбайливого господаря. Не перебільшуючи, можна сказати, що свинарство значною мірою є національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва. Були часи, коли свинина в

загальному виробництві мяса наближалась до 58 %. На превеликий жаль, всупереч обґрунтованій практиці більшості країн світу і нашим національним традиціям, ця важлива галузь тваринництва в Україні в останні десять років катастрофічно занепадала. В більшості господарств генетичний потенціал наших порід зараз використовується за репродуктивними якостями лишена, аза відгодівельними навіть на 20—25 %.
Серед господарств, які займаються свинарством, є такі: державні; колективні підприємства; індивідуальні підсобні і фермерські. За. різними джерелами інформації їх доля у виробництві свинини визначається приблизно таким співвідношенням: 10, 25, 64 і 1 відсоток. Як бачимо, питома вага виробництва свинини в індивідуальних присадибних господарствах у відсотковому відношенні більша ніж в господарствах державних і колективних. Як свідчить практика високорозвинених країн, розповсюдженою формою ведення свинарства, що виправдала себе, є фермерське господарство з сучасною технологією виробництва і відповідальними об’єднаннями для більш ефективної та керованої їх діяльності.
Важливим є і той факт, що фермерством дозволяється тут займатися відповідно підготовленим особам.
Враховуючи те, що створення ефективно діючих фермерських господарств потребує значних капітальних витрат на їх організацію і налагодження системи сервісних послуг, не слід найближчим часом розраховувати на їх вагомий внесок у загальний обсяг виробництва товарної свинини, хоч ініціаторів-фермерів, які беруться за розведення та відгодівлю свиней, безумовно, слід всіляко підтримувати. Світовий досвід засвідчує, що закономірним процесом для всіх цивілізованих країн є розвиток свинарства на індивідуальній основі при розумній концентрації виробництва. Нагадаємо, що до 1990 року на свинарських комплексах України одержували 120—160 кг свинини на перехідну голову, відгодовували по 24 підсвинки на основну свиноматку при середньодобових приростах 550—650 г. Тому не слід руйнувати створеної міцної індустріальної бази тваринництва, і в тому числі свинарства.
Необхідно шукати шляхи її використання. Промислові технології потрібно удосконалювати в напрямку зниження енергоємності і підвищення ступеня захисту навколишнього середовища. З усіх точок зору промислові комплекси і крупні свинарські ферми можуть бути найбільш ефективними і в майбутньому у вигляді акціонерних товариств, агрофірм та спільних підприємств у поєднанні з іншими господарствами, а також комбікормовими заводами, переробними та торговельними підприємствами.