Ім'я файлу: Риторика харизматичного лідерства (Коневой).rtf
Розширення: rtf
Розмір: 157кб.
Дата: 14.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
курсова_Дубровна_.docx
екзамен педагогіка.docx
Васильев Ілля.docx
Стрижак Т А свині.docx
Реферат.docx
Укр.літ паспорт.docx
Kursova_rinkovi_doslidzhennya.docx
Lektsiya-5-Podatky-..pdf
ИНДЗ ППКузьменко Т.В 132.docx
66%.pdf
Допоміжні матеріали, які використовуються при обробці скла.doc
НМЛ обзор_total.docx
Душа творца.docx
Доповідь_з_ПДС#1.docx
Основи економіки транспорту курсова робота.docx
Санніков_Компенсаторна_функція_рішимості.pdf
Реферат Споруди континентального шельфу. Райчев Иван (Вариант 13

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Донбаський державний педагогічний університет»

Філологічний факультет

Кафедра української мови та літератури

РИТОРИКА ХАРИЗМАТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА


Студентки другого курсу

Гуманітарно-економічного факультету

заочної форми навчання

Конєвої Ірини Костянтинівни


Науковий керівник:

доц.__________________________


Слов’янськ 2020 Зміст


Вступ 1

1. Лідерство: поняття, ідеї лідерства в історії, типи лідерства2

2. Харизматичні характеристики лідера 4

2.1 Харизма ………………………………………………………………......4

2.2.Нарцисизм 7

2.3.Агресія 8

3. Переваги та недоліки харизматичного стилю політичного управління......10

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Хотілося б почати з того, що одна з найважливіших істин така: лідерство є лідерство, незалежно від того, куди ми рухаєтеся або чим займаєтеся. Часи змінюються. Технології нестримно рвуться вперед. Культурний контекст змінюється в залежності від країни і континенту. Але справжнє лідерство постійно-Порівняйте Ви громадян Стародавньої Греції, армії останніх двох століть або ділових людей сьогоднішньої глобальної економіки. Лідерство-щось вічне і зазнає мінімальні зміни з плином часу.

Тому, незалежно від численних змін, які відбуваються в сучасному світі, проблема лідерства завжди залишалася, залишається і залишатиметься актуальною. Сьогодні організації, що домагаються успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що мають більш динамічне і ефективне керівництво.

Бути менеджером і бути лідером в організації - це не одне і теж. Менеджер у своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відношенні з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади і джерела, її живлять. Лідерство ж, як специфічний тип управління, ґрунтується більше на процесі соціального впливу, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складнішим, що вимагає високого рівня взаємозалежності їх учасників. На відміну власне управління, лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих.

У дослідницькій роботі викладено основну концепцію лідерства, а саме харизматичну, і показав унікальність і значимість даної теми.

Необхідно також відзначити актуальність даної проблеми. Ефективний керівник повинен являти собою інтеграцію менеджера і лідера, так як це допоможе йому і його організації долати всі труднощі і вивести організацію на абсолютно новий рівень.



  1. Лідерство: поняття, ідеї лідерства в історії, типи лідерства

Лідерство є скрізь, де є влада організація. Саме слово "лідер"в перекладі з англійської ("leader") означає" Ведучий","керівний". У цьому, що зберігається і сьогодні значенні воно вже здавна знайоме всім народам.

Інтерес до лідерства і спроби осмислити цей складний і важливий соціальний феномен сходять до глибокої давнини. Так, вже античні історики Геродот, Плутарх та ін. приділяли політичним лідерам головну увагу, вбачаючи в героях, монархах і полководцях творців історії.

Значний внесок у дослідження політичного лідерства вніс Макіавеллі. У його трактуванні політичний лідер - це государ, що гуртує і представляє все суспільство і використовує будь-які засоби для підтримки громадського порядку і збереження свого панування. Розроблені Макіавеллі практичні поради для правителів, які передбачають майстерне поєднання хитрості і сили, високо цінували Кромвель, Наполеон і багато інших видатні політики.

Яскравими представниками волюнтаристської теорії лідерства, що розглядає історію як результат творчості видатних особистостей, з'явилися Томас Карлейль (1795-1881) і Ральф Уолдо Емерсон (1803-1882). Перший з них вважав основну масу населення "убогою в усіх відношеннях", не здатної нормально існувати без направляючого впливу лідерів. Саме в "строкатому одязі" видатних особистостей проявляється божественне провидіння і творче начало в історії. Подібні погляди на політичне лідерство висловлював і Емерсон. "Всі глибокі прозріння, - писав він, - доля видатних індивідів".[1]

Концепцію лідерства, що зробила помітний вплив на подальшу політичну думку і практику, розробив Фрідріх Ніцше (1844-1900). Він намагався обґрунтувати необхідність " формування вищого біологічного типу-людини-лідера, надлюдини. "Мета людства,- писав Ніцше, - лежить в його вищих представниках <...> Людство повинно невпинно працювати, щоб народжувати великих людей-в цьому, і ні в чому іншому, полягає його завдання"[2].

Одна з "класичних" типологій лідерства сходить до вчення М. Вебера про способи легітимації влади. Відповідно до цих способів лідерів поділяють на традиційних (вожді племен, монархи тощо) — їх авторитет заснований на звичаї, традиції; раціонально-легальних, або рутинних, — це лідери, обрані демократичним шляхом; і харизматичних [3] — наділених, на думку мас, особливою благодаттю, видатними якостями, надзвичайною здатністю до керівництва. Харизма складається з реальних здібностей лідера і тих якостей, якими його наділяють послідовники. При цьому індивідуальні якості лідера нерідко грають другорядну роль у формуванні його харизми. Харизматичними лідерами були, наприклад, Ленін, Сталін, Кім Ір Сен, Фідель Кастро.

Дана класифікація лідерства досить проста і зручна, хоча,як і будь-яка інша класифікація, обмежена в застосуванні. В основі першого типу лідерства лежить звичка, другого — розум, третього — Віра і емоції. Основоположник цієї класифікації Вебер особливу увагу приділяв аналізу харизматичного лідерства. Він оцінював лідера цього типу як найважливішого рушія, генератора оновлення суспільства в кризові періоди, оскільки харизматичний вождь і його авторитет не пов'язані з минулим, здатні мобілізувати маси на вирішення завдань соціального оновлення. У відносно ж спокійні періоди розвитку для суспільства краще раціонально-легальне лідерство, що оберігає історичні традиції і здійснює необхідні реформи. В цілому ж в історії багатьох держав спостерігається певна послідовність у зміні типів політичного лідерства. Вождь-засновник (харизматик) змінюється традиційним лідером-охоронцем, який у свою чергу поступається місцем реформатору-законодавцю.



  1. Харизматичні характеристики лідера

    1. Харизма

Харизма - це влада, побудована не на логіці, не на давній традиції, а на силі особистих якостей людини, її привабливості.

У цьому випадку якості керівника настільки привабливі для виконавця, що він хоче брати з нього приклад. Для здійснення такої влади керівник має бути харизматичною особою. [4]

Виконавець ототожнює себе з керівником або симпатизує йому й вірить у його здібності. На противагу безособовому впливу традиції, харизматичний вплив є цілком особистим. На рівні підсвідомості виконавець очікує, що покора зробить його схожим на лідера або викличе до нього повагу. При цьому велике значення мають характеристики харизматичних особистостей менеджерів.[4]

Харизматичні характеристики лідера:

  • o енергійність; у оточуючих створюється відчуття, що керівник випромінює енергію;

  • o поважна, впливова зовнішність, обов'язкова привабливість;

  • o незалежність характеру;

  • o гарні ораторські здібності, вміння переконливо говорити, спілкуватися з іншими людьми;

  • o адекватне сприйняття похвал щодо своєї особи; харизматичні особи не обтяжуються від захоплення з боку оточуючих, але при цьому не стають гордовитими або егоїстами;

  • o упевнена манера триматися в різних (у тому числі несприятливих) ситуаціях;

  • o гідні та впевнені манери поведінки.

Харизматичні особи справляють великий вплив на інших людей, при чому цей вплив стійкий. Крім того, така особа може зародити віру в себе одним-єдиним виступом. Цим влада, заснована на силі прикладу, відрізняється від експертної. В останьому випадку, якщо керівник помилився, зменшиться віра в його знання, а зрештою і сила впливу. Крім того, формування експертної влади потребує багато часу.

Отже, вплив за допомогою прикладу, або влада харизми, - поширений у практиці управління.[4]

До недоліків еталонної влади відносять деяку самовпевненість керівника та можливість його відмови від застосування інших видів влади.

У принципі, керівник може використати будь-який з розглянутих видів, хоч кожен з них і має певні недоліки. Так, влада, що грунтується на примушенні, призводить тільки до тимчасової покори працівників і може спричинити такі небажані наслідки, як скованість, страх, неприязнь до цілей і цінностей підприємства. Недоліком використання влади, заснованої на винагороді, є обмеженість спроможності керівника винагороджувати підлеглих. Обмеженість законної влади як влади, заснованої на традиції, полягає в тому, що традиції можуть протидіяти цілям організації. Наприклад, традиція виплати винагород залежно від стажу праці може перешкоджати впровадженню системи стимулювання, заснованої на індивідуальних результатах праці. Що стосується влади прикладу і експертної влади, то їхня реалізація потребує наявності у керівника певних якостей.[4]

Політичну сферу будь-якої організації становлять відносини з приводу формальної й неформальної влади. Інакше кажучи, горезвісна "воля до влади" (за Ф. Ніцше) діє не тільки в середовищі політичних вождів - рано чи пізно в контекст влади потрапляє будь-який менеджер, незалежно від сфери, в якій він працює. І кожному з них рано чи пізно доводиться вирішувати для себе цю проблему, опрацьовуючи свій стиль управління.

"Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно", - цей стертий до дір афоризм лорда Актона вказує на те, що, визначаючи своє ставлення до влади, менеджер у міру просування щаблями ієрархії виявляється все більше підданий цій патології. Про тих, хто не витримує спокуси владою, можна сказати, що для них слово "топ-менеджер" означає діагноз урізання стилів.

Подобається комусь це чи ні, але часто доводиться констатувати, що в деяких особистостей прагнення до влади є спробою компенсувати якісь комплекси неповноцінності, меншовартості. Про те, що подавлені підсвідомі імпульси стають прихованим мотивом жадоби до керування масами, писали ще класики психоаналізу. На їхню думку, внутрішні вади в одній зі сфер особистості спонукають її взяти реванш в іншій (Наполеон, Александр Македонський, Ленін, Гітлер, Сталін, Кастро, Франко тощо). Втім, не варто спрощувати.[4]

"Прагнення до особистої влади являє собою форму конкретизації прагнення до досконалості", - писав класик "психоаналізу влади" А. Адлер. Однією із "заслуг" психоаналітиків стало те, що всяка влада на певному етапі стала асоціюватися з патологією - міф, у який охоче вірить наше зневірене суспільство. Цей "діагноз" настільки ж далекий від дійсного стану справ, як і уявлення наділених владою "параноїків" і "шизофреніків" про суспільство та його стан. Влада має насамперед особистісний, індивідуальний вимір. І тут як ніде важливо уникати необгрунтованих узагальнень.[4]

К. Хорні писала про те, що поряд з "невротичним прагненням до влади" є й "нормальне". Їхня відмінність полягає в тому, що перше народжується із чинності, друге - зі слабкості особистості Однак і ця картина спрощена, оскільки не враховує аддиктивного характеру влади.

Аддиктивність влади - це погроза для топ-менеджера. Термін аддиктивність прийшов у психологію управління з наркології, де ним позначалося звикання, залежність від якого-небудь фактора. Відповідно, аддикт - це індивід, залежний від певного фактора. Навряд чи хто-небудь зможе заперечити ствердження про те, що керівники й лідери часто стають аддиктами до влади з причин як свідомих, так і несвідомих: владу здавна порівнювали з наркотиком. У результаті в організаційному поводженні топ-менеджерів починають проявлятися елементи патології, що рано чи пізно призводить до прийняття нераціональних управлінських рішень.

У зв'язку з цим у поле зору закордонних дослідників потрапили такі поняття психології лідерства, як нарцисизм і агресія. Розвиток концепції нарцисизму насамперед пов'язаний з іменами З. Фрейда й Г. Когута. Стосовно ж проблематики психопатології управління він трактується як "сукупність форм зосередження інтересу на собі".

2.2 Нарцисизм:

Нарцисизм буває конструктивним і деструктивним. Закордонні дослідники відзначають суттєве, якщо не вирішальне значення, яке нарцисичні властивості мають для успішного лідерства (Levinson, 1992). Однак усі вони належать до проявів конструктивного нарцисизму. Наприклад, зійшовши на вершину владної піраміди, керівники відзначаються впевненістю у своїх заслугах та особистих якостях, готовністю ризикувати, прагненням до суспільного визнання, самопізнання й удосконалення. Це становить основу їхньої мотивації. У зв'язку з цим можна говорити про "нарцисичну стадію" в просуванні лідерів до вершини "піраміди потреб" (за А. Маслоу), яка йде за фазою задоволення потреб первинного рівня. Такі якості в поєднанні з раціональним аналізом можливостей дають змогу приймати конструктивні й нетрадиційні рішення.

Однак для нас більш важливого значення набуває вивчення переходу конструктивного нарцисизму в деструктивний, тобто в "аддиктивні форми, що виражаються в прагненні втримати владу будь-якою ціною". Можна говорити про те, що проявом деструктивного нарцисизму є параноїдальний або демонстративний стилі керування, які свідчать про те, що керівник став аддиктом до влади і його рішення небезпечні для майбутнього організації або суспільства в цілому. [4]

2.3 Агресія:

Агресія, яку Х. Левінсон визначив як імпульс "боротися або бігти", характеризує наступальні можливості топ-менеджера. Вона є зовнішнім проявом стану емоційної ворожості.[4]

Наведемо приклад. У компанію на досить високу посаду приходить новий керівник. Зрозуміло, в цьому випадку в нього відсутня база влади, оскільки підтримка вищого керівництва, що запросило його на цю посаду, найчастіше носить декларативний характер. Отже, головним його завданням є створення для себе такої бази.

Раціональний підхід (враховуючу ділову етику й корпоративну культуру компанії) має на увазі, що новий керівник протягом певного часу вивчатиме оточення, лінійних керівників, підлеглих, визначаючи організаційні одиниці, людей або відділи, які можуть сприяти або перешкоджати його успішному керівництву. Цей "при-тирочний" період може тривати від одного до декількох місяців. У результаті раціонально мислячий менеджер почне активно розвивати контакти й якості, які можуть стати основою його бази влади, а отже, й успішного керівництва.

Однак аддиктивность до влади піддає багатьох лідерів спокусі значно спростити собі це завдання й повестися неадекватно щодо вимог ефективності підприємства та його корпоративної культури, змушуючи менеджерів проявляти агресивні тенденції в прийнятті багатьох рішень. Такі керівники агресивно використовують адміністративний ресурс для швидкої й зручної реструктуризації владних повноважень таким чином, щоб домогтися беззастережної лояльності підлеглих.[4]

Будучи ні корисною, ані шкідливою сама по собі, агресивність є тією схованою чинністю, яку необхідно зрозуміти й ретельно контролювати, щоб вона допомагала, а не заважала керівникові в його організаційній діяльності й прийнятті рішень. Як і нарцисизм, агресивність відіграє важливу роль у лідерстві. Якщо її правильно використати, вона може принести користь у керуванні організацією й управлінні людьми, підвищити ефективність менеджменту. Якщо ж менеджер є аддиктом до влади, його агресивні якості здобувають різко негативного характеру, що насамперед безпосередньо позначається на його рішеннях у сфері управління персоналом.[4]

С. Хейнбах висловлює цілком обґрунтоване припущення, що на усвідомлені й несвідомі фактори, які визначають ставлення топ-менеджера до влади, впливають не тільки колеги, а й підлеглі, що підтримують прагнення керівника до влади й систему його поглядів (Heinbuch, 1997). У цьому випадку фатальну роль відграє лояльність та особиста відданість керівникові.

За відсутності нормальної взаємодії підрозділів організації, коли кожний з них є "вотчиною" того чи іншого топ-менеджера, і однобічному характері корпоративних потоків інформації (зверху вниз) створюються прекрасні умови для виникнення в керівника підрозділу "звикання" до влади. Оскільки в цьому випадку мотиви ухвалення рішення лідером не піддаються сумніву та критиці, лояльні підлеглі пасивно або неусвідомлено сприяють розвитку в нього так званої "сліпоти влади".

Не піддаючи сумніву ті або інші рішення керівника, співробітники допомагають проявитися гіршим рисам його властолюбства, які підгодовуються деструктивними нарцисизмом та агресією.[4]



  1. Переваги та недоліки харизматичного стилю політичного управління

Розширена версія теорії лідерства визнає і той факт, що харизматичне лідерство має і свої темні сторони.[5] харизматичних лідерів зазвичай представляють як казкових героїв, однак, як показує таблиця, їм нерідко властиві і певні аморальні якості.

Переваги стилю харизматичного лідерства. Перевага:

  • Результати при відносно сильному, неспарюваному рівні покори.

  • Корисний у важких обставинах, таких як термінові організаційні реформи.

  • Ефективний. Якщо бачення харизматичного лідера правильно, то стиль лідерства може бути досить ефективним.

  • Риторична здатність.

  • Енергійна, внутрішня чіткість, проникливий, нетрадиційний і зразковий.

Обмеження стилю харизматичного лідерства. Недостатки:

  • Результати при відносно сильному, неспарюваному рівні покори. Тенденція до залучення "підлабузників". Погане делегування повноважень.

  • Люди, що володіють цими навичками і властивостями, відносно рідкісні.

  • Тенденція до нарцисизму. Втрата почуття реальності. Нечутливість до інших.

  • Відсутність звітності. Свобода від внутрішніх (моральних) конфліктів.

Цінності харизматичних лідерів природні. Якщо такі лідери мають благі наміри по відношенню до інших, то можуть підняти і перетворити всю компанію. Але якщо вони егоїстичні, то можуть створити культи і фактично використовувати уми послідовників.

Висновок

Можна дискутувати стосовно того, чи дається харизма Богом, чи природою, але поза сумнівом є те, що не можна штучно зробити людину харизматичним лідером, якщо ця людина повністю позбавлена лідерських якостей, адже це рівноцінно тому, щоб вона психологічно переродилась. Слід зазначити, що існує багато людей потенційно харизматичних, але таких, що не реалізували своїх здібностей.

Отже, харизма є досить складним феноменом, який потребує подальшого дослідження. Це явище тісно пов'язане також з феноменами лідерства і влади. Однією з основних сфер суспільної практики, у якій реалізується харизматичне лідерство у сучасну епоху, залишається релігія. Слід також пам'ятати, що методи діяльності релігійних сект часто несуть загрозу порушення суспільного порядку і є небезпечними, насамперед, для психічного здоров'я самих послідовників цих культів.

Список використаних джерел

  1. В.П. Пугачёв, А.И. Соловьёв. Введение в политологию. учеб.изд.1-е. Москва. 2005. 477 с.

  2. Д.В. Труднов. Харизматическое лидерство. Выступление на заседании клуба "Диалог".Перьм. 08.05.2008. 4с.

  3. Jane M. Howell and Bruce J. Avolio, "The Ethics of Charismatic Leadership: Submission or Liberation?" Academy of Management Executive, May 1992, pp. 43-54

  4. Харизматичні характеристики лідера. Веб-сайт. URL: https://pidru4niki.com/13290209/menedzhment/harizmatichni_harakteristiki_lidera

  5. Jane M. Howell and Bruce J. Avolio, "The Ethics of Charismatic Leadership: Submission or Liberation?" Academy of Management Executive, May 1992, pp. 43-54




скачати

© Усі права захищені
написати до нас