Установки в спілкуванні та умови ефективного сприйняття мовлення в підлітковому віці

4) дії спілкування-одиниці комунікативної активності;
5) кошти спілкування - операції, за допомогою яких здійснюються дії спілкування;
6) продукт спілкування - освіта матеріального і духовного характеру як підсумок спілкування.
Інтерактивна сторона спілкування виявляється у взаємодії людей один з одним, тобто обмін інформацією, мотивами, діями. Мета взаємодії полягає в задоволенні своїх потреб, інтересів, реалізації цілей, планів, намірів. Типи взаємодії:
1) позитивні-взаємодії, спрямовані на організацію спільної діяльності: кооперація; згоду; пристосування; асоціація;
2) негативні - взаємодії, спрямовані на порушення спільної діяльності, створення для неї перешкод: конкуренція, конфлікт, опозиція; дисоціація. Фактори, що впливають на тип взаємодії:
1) ступінь єдності підходів до вирішення проблем;
2) розуміння обов'язків і прав;
3) способи вирішення виникаючих проблем та ін
Перцептивна сторона спілкування виявляється у процесі сприйняття, вивчення і оцінки партнерами один одного.
Структурні елементи соціальної перцепції:
1) суб'єкт міжособистісного сприйняття - той, хто сприймає (вивчає) в процесі спілкування;
2) об'єкт сприйняття - той, кого сприймають (пізнають) у процесі спілкування;
3) процес пізнання - включає пізнання, зворотний зв'язок, елементи комунікації.
У процесі спілкування людина виступає відразу у двох іпостасях: як об'єкт і як суб'єкт пізнання [1; с. 82].
Фактори, що впливають на процес міжособистісного сприйняття:
1) особливості суб'єкта: статеві відмінності (жінки точніше ідентифікують емоційні стани, достоїнства і недоліки особистості, чоловіки-рівень інтелекту); вік, темперамент (екстраверти точніше сприймають, інтроверти - оцінюють); соціальний інтелект (чим вище рівень соціальних і загальних знань, тим точніше оцінка при сприйнятті); психічний стан, стан здоров'я; установки-попередня оцінка об'єктів сприйняття; ціннісні орієнтації, рівень соціально-психологічної компетентності і т.д.
2) особливості об'єкта: фізичний вигляд (антропологічні - зростання, статура, колір шкіри і т.д., фізіологічні - дихання, кровообіг, функціональні - постава, поза і хода і паралінгвістіческіе - міміка, жести і рухи тіла); соціальний образ: соціальна роль , зовнішній вигляд, проксеміческіе особливості спілкування (відстань і розташування спілкуються), мовні та екстралінгвістичні характеристики (семантика, граматика і фонетика), діяльні особливості;
3) відносини між суб'єктом і об'єктом сприймання;
4) ситуація, в якій відбувається перцепція [30; с. 30].
Види спілкування
Види спілкування по засобам:
1) вербальне спілкування - здійснюється за допомогою мови і є прерогативою людини. Воно надає людині широкі комунікативні можливості і набагато багатші всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може цілком його замінити;
2) невербальне спілкування відбувається за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти (тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття й образи, отримані від іншої особи). Невербальні форми та засоби спілкування притаманні не тільки людині, але і деяким тваринам (собакам, мавпам і дельфінам). У більшості випадків невербальні форми та засоби спілкування людини є вродженими. Вони дозволяють людям взаємодіяти один з одним, домагаючись взаєморозуміння на емоційному та поведінковому рівнях. Найважливішою невербальної складової процесу спілкування є вміння слухати.
Види спілкування по цілям:
1) біологічне спілкування із задоволенням основних органічних потреб і необхідно для підтримки, збереження і розвитку організму;
2) соціальне спілкування спрямоване на розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвиток інтерперсональних відносин, особистісного росту індивіда. Види спілкування за змістом:
1) матеріальне - обмін предметами і продуктами діяльності, які служать засобом задоволення їхніх актуальних потреб;
2) когнітивний - передача інформації, що розширює кругозір, вдосконалює і розвиває здібності;
3) кондиційне - обмін психічними чи фізіологічними станами, надання впливу один на одного, розраховане на те, щоб привести людину в певний фізичний або психічний стан;
4) діяльнісної - обмін діями, операціями, уміннями, навичками;
5) мотиваційне спілкування полягає в передачі один одному певних спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку.
За опосередкованості:
1) безпосереднє спілкування - відбувається за допомогою природних органів, даних живій істоті природою: руки, голова, тулуб, голосові зв'язки і т.п.;
2) опосередковане спілкування - пов'язано з використанням спеціальних засобів і знарядь для організації спілкування та обміну інформацією (природних (палиця, кинутий камінь, слід на землі і т. д.) або культурних предметів (знакові системи, записи символів на різних носіях, друк, радіо, телебачення і т. п.));
3) пряме спілкування будується на основі особистих контактів і безпосереднього сприйняття один одним людей, у самому акті спілкування (наприклад, тілесні контакти, бесіди людей і т.д.);
4) непряме спілкування відбувається через посередників, якими можуть бути інші люди (наприклад, переговори між конфліктуючими сторонами на міждержавному, міжнаціональному, груповому, сімейному рівнях). Інші види спілкування:
1) ділове спілкування - спілкування, метою якого є досягнення якого-небудь чіткого угоди або домовленості;
2) виховне спілкування - припускає цілеспрямований вплив одного учасника на іншого з досить чітким уявленням бажаного результату;
3) діагностичне спілкування - спілкування, метою якого є формулювання певного уявлення про співрозмовника або отримання від нього який-небудь інформації (таке спілкування лікаря з пацієнтом і т.п.);
4) інтимно-особистісне спілкування - можливо при зацікавленості партнерів у встановленні і підтримці довірчого і глибокого контакту, виникає між близькими людьми і в значній мірі є результатом попередніх взаємин [31; с. 97].
1.1.3 Форми та рівні спілкування
Спілкування між людьми відбувається в різних формах, які залежать від рівня спілкування, його характеру, мети. Найбільш типовими формами міжособистісного спілкування є анонімне, функціонально-рольовий, в якому особливе місце займають службові відносини, неформальне й інтимно-сімейне спілкування. Наведена класифікація, звичайно, умовна. Вона не вичерпує всі можливі форми спілкування, в яких може брати участь людина.
Розглянемо основні форми детальніше.
Анонімне спілкування являє собою взаємодію між незнайомими або не пов'язаними особистими відносинами людьми. Під ним розуміють будь-які тимчасові зв'язки між людьми, в яких вони виступають як громадяни, мешканці міста чи населеного пункту, пасажири поїзда, літака або міського транспорту, глядачі кінотеатру або спортивного матчу, відвідувачі музею або виставки тощо Є увазі їх попереднє і, як правило, подальше необізнаність. Вони зустрічаються, вступають у взаємовідносини один з одним і розходяться. Вони анонімні, безіменні по відношенню один до одного.
Формально-рольове спілкування передбачає різної тривалості зв'язку між людьми, яким притаманні певні ролі. Учасники такого спілкування виконують певні функції по відношенню один до одного: покупець - продавець, пасажир - провідник, офіціант - клієнт, лікар - хворий і т.п. Службові відносини теж носять функціонально-рольовий характер, але їм притаманна значна тривалість, вони, як правило, мають велике значення в житті людей. Їх учасники знають один одного в більшій чи меншій мірі, принаймні, як працівників, членів одного колективу.
Неформальне спілкування являє собою всілякі особистісні контакти за межами офіційних відносин товаришів по службі, членів яких-небудь організацій. Зрозуміло, неформальне спілкування можливе і з товаришами по роботі, але лише в тому випадку, якщо воно виходить за рамки службових відносин. Прикладами можуть бути неслужбові контакти з товаришами по роботі, знайомими, зустрічі з друзями, товаришами по спортивних і іншим захопленням і т.п. Особлива область неформального спілкування - спілкування між близькими людьми або членами сім'ї.
Форми спілкування:
1) монологічна - коли тільки одному з партнерів відводиться роль активного учасника, а іншому - пасивного виконавця (наприклад, лекція, нотація і т.д.);
2) діалогова - характерно співробітництво учасників - співрозмовників або партнерів по спілкуванню (наприклад, бесіда, розмова);
3) полілогічне - багатостороннє спілкування, яке носить характер боротьби за комунікативну ініціативу [30; с. 34].
Рівні спілкування
У зарубіжній і вітчизняній психології є різні погляди на рівні спілкування. Рівні спілкування по Б.Г. Ананьєва:
1) мікрорівень-складається з найдрібніших елементів міжособистісного спілкування з найближчим оточенням, з яким людина живе і найчастіше вступає в контакт (сім'я, друзі);
2) мезорівень - спілкування на рівні школи, виробничої бригади і т.д.;
3) макрорівень - включає такі великі структури, як управління і торгівля [20; с. 129].
Рівні спілкування за Е. Берном:
1) ритуали - це певний порядок дій, яким здійснюється і закріплюється звичай;
2) проведення часу (перегляд телевізора, читання книг, танці і т.д.);
3) ігри-види діяльності, результатом яких не стає виробництво якого-небудь продукту;
4) близькість - інтимні відносини;
5) діяльність-специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і перетворення навколишнього світу.
Найбільш поширеною у вітчизняній психології є наступна рівнева система:
1) примітивний рівень - припускає реалізацію схеми спілкування, в якій співрозмовник не партнер, а потрібний чи заважає предмет. При цьому фази контакту виконуються в прибудові зверху або (з відверто сильним партнером) знизу. Подібний рівень спілкування пропонується в стані сп'яніння, озлоблення, в стані конфлікту, тощо;
2) маніпулятивний рівень-реалізується схема «партнер - суперник» у грі, яку неодмінно треба виграти, причому сума виграшу - вигода (матеріальна, життєва або психологічна). При цьому маніпулятор вловлює і намагається використовувати слабкі місця партнера;
3) стандартизований рівень - спілкування, засноване на стандартах, коли один з партнерів (або обидва) не бажають контакту, але без нього не обійтися;
4) конвенціональний рівень - рівень звичайного рівноправного людського спілкування в рамках прийнятих правил поведінки. Цей рівень вимагає від партнерів високої культури спілкування, яке може розглядатися як мистецтво і для оволодіння яким іншій людині доводиться роками працювати над собою. Він є оптимальним для вирішення особистих і міжособистісних проблем в людських контактах;
5) ігровий рівень - характеризується так само, як конвенціональний, але з підвищеною позитивною спрямованістю на партнера, інтересом до нього і бажанням породити Подібний же інтерес до себе з боку партнера. У грі головне - заінтригувати, зацікавити партнера. На цьому рівні більше цінується виникла людська зв'язок, а не інформативна компонента спілкування. Ідеальний для викладацької діяльності;
6) рівень ділового спілкування - у порівнянні з конвенціональних рівнем передбачає підвищену спрямованість на партнера як на учасника колективної діяльності. Головним на цьому рівні є ступінь розумової і ділової активності партнера, його включеність у загальну задачу. Ідеальний для групової діяльності, для мозкових штурмів і т.д.;
7) духовний рівень - вищий рівень людського спілкування, для якого характерно взаімораствореніе у партнері, висока спонтанність думки і почуття, гранична свобода самовираження; партнер сприймається як носій духовного початку, і це початок пробуджує в нас почуття, яке схоже на благоговінню [30; с. 34].
1.1.4 Фази спілкування
З усіх фаз спілкування найбільш відповідальна фаза підготовки, якщо вона виявляється можливою. Спілкування потрібно планувати, правильно вибрати місце і час, визначити для себе установки на результати спілкування. Перша фаза спілкування - входження в контакт. Тут важлива самонастройка, важливо відчути стан, настройку партнера, освоїтися самому. Важливо розташувати партнера до себе і забезпечити рівне початок. Цей період завершується встановленням психологічного контакту.
Далі йде фаза концентрації уваги на чомусь, будь-якої проблеми, завдання сторін і розробці тем, потім - мотиваційний зондаж. Мета його - зрозуміти мотиви співрозмовника і його інтереси. Потім слідує фаза аргументації та переконання, якщо є розбіжності в думках. І, нарешті, фаза фіксації результату. Це завжди критичний момент у відносинах. На противагу перерви, розрив відносин - це кінець контактів. І помилка в цій фазі іноді може повністю змінити результат багатогодинної бесіди. Треба завжди завершувати спілкування так, щоб була перспектива продовження [27; с. 112].
1.1.5 Функції та засоби спілкування
Функції спілкування - це ролі й завдання, які виконує спілкування в процесі соціального буття людини:
1) інформаційно-комунікативна функція полягає в обміні інформацією між індивідами. Складовими елементами спілкування є: комунікатор (передає інформацію), зміст повідомлення, реципієнт (приймає повідомлення). Ефективність передачі інформації проявляється в розумінні інформації, її прийняття або неприйняття, засвоєнні. Для здійснення інформаційно-комунікативної функції необхідна наявність єдиної чи подібної системи кодифікації / декодификации повідомлень. Передача будь-якої інформації можлива за допомогою різних знакових систем;
2) спонукальна функція-стимуляція активності партнерів для організації спільних дій;
3) інтегративна функція - функція об'єднання людей;
4) функція соціалізації - спілкування сприяє виробленню навичок взаємодії людини в суспільстві за прийнятими в ньому нормам і правилам;
5) координаційну функцію - узгодження дій при здійсненні спільної діяльності;
6) функція розуміння-адекватне сприйняття і розуміння інформації;
7) регуляционно-комунікативний (інтерактивна) функція спілкування спрямована на регуляцію і корекцію поведінки при безпосередній організації спільної діяльності людей у ​​процесі їх взаємодії;
8) афективно-комунікативна функція спілкування полягає у впливі на емоційну сферу людини, яке може бути цілеспрямованим або мимовільним. Засоби спілкування - способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування. Вони бувають вербальні і невербальні. Вербальні засоби спілкування-слова з закріпленими за ними значеннями. Слова можуть бути вимовлені вголос (усне мовлення), написані (письмова мова), замінені жестами у сліпих або вимовлені про себе. Усне мовлення є більш простої та економічної формою вербальних засобів. Вона розділяється на:
1) діалогічну промову, в якій беруть участь двоє співрозмовників;
2) монологічну мова - мова, яку вимовляє одна людина.
Письмова мова застосовується при неможливості усного спілкування або коли необхідна точність, вивіреність кожного слова [24; с. 38].
Невербальні засоби спілкування - знакова система, яка доповнює і підсилює вербальну комунікацію, а іноді і замінює її. За допомогою невербальних засобів спілкування передається близько 55-65% інформації. До невербальних засобів спілкування відносяться:
1) візуальні засоби:
а) кінестетичні засоби-це візуально сприймаються рухи іншої людини, виконують виразно-регулятивну функцію у спілкуванні. До кинесики відносяться виразні рухи, що проявляються в міміці, позі, жесті, погляді, ході;
б) напрямок погляду і візуальний контакт;
в) вираз обличчя;
г) вираз очей;
д) поза - розташування тіла в просторі («нога на ногу», перехрещені руки, ноги і т.д.);
е) дистанція (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір);
ж) шкірні реакції (почервоніння, піт);
з) допоміжні засоби спілкування (особливості статури (статеві, вікові)) і засоби їх перетворення (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета і т. п.);
2) акустичні (звукові):
а) пов'язані з мовою (гучність, тембр, інтонація, тон, висота звуку, ритм, мовні паузи та їх локалізація в тексті); 6) не пов'язані з мовою (сміх, скрегіт зубів, плач, кашель, зітхання і т.п. );
3) тактильні - пов'язані з дотиком:
а) фізичний вплив (ведення сліпого за руку і ін);
б) такевіка (потиск руки, ляскіт по плечу) [30; с. 33].

1.2. Класифікація комунікативних актів
Якщо розглянути самі комунікативні акти за їх видами і типами, то в залежності від різних критеріїв класифікації ми одержали б і різні різновиди: за змістом: виробничі, практично-побутові, міжособистісно-сімейні, науково-теоретичні; за формою контактування: прямі, опосередковані. Скажімо, листування є опосередкованою формою контактування комунікантів, а особиста бесіда - прямою формою контактування; за типом зв'язку: двонаправлені і односпрямовані. Наприклад, читання книги, або перегляд кінофільму, або виконання ролі глядача на спектаклі - односпрямований комунікативний акт. Але якщо Ви аплодуєте акторам, або пишете автору п'єси, книги або кінорежисеру лист, чи нагороджуєте співаків оплесками - зв'язки стають двонаправленими, взаємними; за ступенем взаємовідповідності комунікантів: висока, задовільна, незначна, незадовільна, негативна. При незадовільною ступеня взаємовідповідності (у таких випадках і про комунікабельною несумісності і навіть про повну психологічної несумісності) доречно констатувати: "говорять на різних мовах". Хоча мають при цьому на увазі зовсім не різні національні мови, а, наприклад, абсолютно непоєднувані пристрасті, інтереси, манери розмовляти і спілкуватися в цілому; за результатами: від негативного ("зовсім перекручено мене зрозумів, зіпсував мою думку") через нульовий (" ніяк не можемо зрозуміти один одного ") до позитивного (" він мене розуміє, а я - його "). Шкала негативного і позитивного результатів достатньо розтягнуті: ми можемо зрозуміти кого-то так, що він буде в захваті, а можемо викликати просто кивок схвалення. Нерозуміння може межувати і з збоченням розуміння. Саме тому і необхідно прагнути до максимального успіху в спілкуванні.
Є люди, які не дуже говіркі. Вони можуть слухати Вас з увагою, але в той же самий час Ви цього не побачите. Вам здається, що Вас просто не хочуть слухати, а насправді у Вашого співрозмовника така звичка і для нього це норма спілкування. Часто так поводяться люди, які мають або шановне положення в суспільстві, або високий зріст і великі розміри. Часто при розмові з такими людьми ми відчуваємо себе незатишно, бентежимося, а іноді і зупиняємося, тому що нам здається, що нас не зовсім уважно слухають або просто ігнорують. Цьому часто сприяє наша власна установка перед розмовою. Якщо нам хтось сказав щось, що не робить співрозмовнику честі, до розмови, то у нас з'являється відчуження, і при тому не завжди правомірне [14; с. 53].
1.3. Установки в спілкуванні
Встановлення - дуже неприємна річ. Вона може перешкодити початку розмови або призвести до конфлікту в процесі спілкування.
Установки всякого роду відіграють надзвичайно важливу роль у теоретичній і практичній діяльності людини і яскраво виступають в процесах спілкування. Щоб не потрапити в халепу самому і не поставити в незручне становище співрозмовника, треба знати, що таке установка, як вона розвивається в умовах спілкування, як її можна змінити і як нею слід керувати. Проробіть подумки (можна і на практиці!) Такий експеримент. Ви з приятелем знаходитеся в кінозалі. Згасло світло, почалася демонстрація фільму. Всі (і Ви зі своїм приятелем теж) уважно стежать за подіями на екрані. Несподівано Ви запитуєте приятеля (пошепки, звичайно, але так, щоб Вас було чутно): "Згадай, будь ласка, як називається яйцекладущей ссавець. Качкодзьоб, чи що?" Якщо фільм тематично ніяк не зв'язаний у даний момент з Вашим качкодзьоб і зоологією взагалі, можете не сумніватися, що Ваше питання не буде навіть розчув. Вас обов'язково перепитають. Але ж якщо Ви запитаєте що-небудь доречне, що стосується сюжету фільму, характеристики актора тощо, Вам дадуть відповідь. Навіть якщо Ви задасте своє питання тихіше, ніж перший. Чому? Та тому, що "доречно", "зрозуміло" те, що відноситься до найбільш вірогідного в даній ситуації, про що прийнято в даній ситуації говорити, що входить в "установку на сприйняття даного фільму". Все інше виявляється за межами поля уваги, а тому і не пізнається, не розуміється [14; c. 76].
В умовах повсякденного спілкування нерідко хто-небудь раптом (саме "раптом", тобто несподівано) починає розповідати випадок зі свого життя або, скажімо, анекдот, в той час, як ні того, ні іншого від нього не чекають. Деякі люди починають розмову, як би продовжуючи розвивати свої власні думки, якими вони були поглинуті самі, а ніхто з присутніх про них не мав ніякого поняття. Буває, що людині весело, у нього гарний настрій, йому хочеться поділитися ним з оточуючими. Хіба це погано? І вже розповідається веселий анекдот або пояснюється причина радісного стану. Але при цьому людина може і не помітити, що інші-то налаштовані "на іншу хвилю". Їх може щось засмутити. Вони можуть сумувати про втрату одного або рідної людини. Як на тлі такої установки може прозвучати жарт? Як виглядає при цих умовах широка посмішка? Ми назвемо їх по праву проявами безтактності. Значить, починаючи розмову, перевірте, чи доречно взагалі починати говорити, чи треба говорити те, що Вам захотілося. Одним словом, вступаючи в спілкування, починайте з "орієнтування" в ситуації спілкування: завжди дайте відповідь самі собі на уявні питання про те, хто перед вами, про що і як можна (і чи потрібно взагалі) говорити.
Дуже часто нам доводиться стикатися з ситуацією, коли наша власна жарт не викликає очікуваної реакції, будь то сміх або хоча б усмішка. А якщо ми самі не знаходимо нічого смішного в жарті приятеля? Як чинити тоді? Тим більше, якщо хтось пожартував над кимось, і цей другий образився. Зазвичай ті люди, у яких прекрасне почуття гумору, чудово починають спілкування, а у кого це настільки важливе почуття немає - вагаються почати розмову, познайомитися. З цим можна погодитися, можна і не погоджуватися, але факт залишається фактом і не кожен з нас має почуття гумору. Труднощі виявлення у самого себе слаборозвиненого почуття гумору полягає в тому, що взагалі не існує людей, які б не сміялися, яким би не бувало смішно. Але сміх може бути викликана різними причинами. Наприклад, не можна вважати доречним сміх при вигляді впала повної жінки, яка йшла по вулиці, несучи важку сумку з продуктами. Але є люди, яким це смішно, і тим смішніше, чим більше різних речей викотиться з сумки впала, чим більше буде гуркоту. Людина, здатна розсміятися при цьому, ймовірно, не здатний придумати нічого смішнішого, як прибрати стілець з-під сідаючого на нього людину. Можна майже з повною впевненістю сказати, що такий "жартівник" ще не доріс до розуміння дійсно смішного і погано знає або не знає кращих зразків гумору. Але це не означає, що почуття гумору не можна розвинути [15; c. 87].
УСТАНОВКИ
При окресленому підході речедеятельностная норма спілкування постає зборами речекоммунікатівних обов'язків і прав особистості. По відношенню до етичного компоненту мовної культури базовим концептом можна вважати національну культурно-мовну традицію, а принципом опису - обчислення основних етичних установок мовного спілкування з наступним описом поведінкових реалізацій цих установок у мовних тактиках і прийомах мовного користування, застосовуваних комунікантами у всіх або в частині ситуацій .
Етична лінія мовного спілкування забезпечується не тільки спеціальними формулами ввічливості і паралельними номінаціями різної стилістичної забарвленості. Етичне рівновага досягається також за рахунок речеповеденческіх операцій у галузі всіх текстових категорій (люди спілкуються за допомогою текстів) і вибору мовних стратегій [16; c. 45].
Оформлення етичного змісту спілкування принципово варіативно, і необхідно говорить: варіант здійснюється на основі етичних установок і психологічних характеристик комунікантів (антропологічний чинник - головний), а й з урахуванням сфери мовленнєвої діяльності (інтралінгвальні це фактор функціонального стилю), а також соціальних ролей комунікантів (інтралінгвальні - фактор володіння мовою, або мовної компетенції). При описі ядра етичного компонента - загальних етичних норм - вторинні за значенням фактори можуть бути відсунуті. Повний опис компонента передбачає облік усіх трьох груп факторів.
Для демонстрації висловлених положень зупинимося на паритетності як головному етичному принципі мовного спілкування [18; c. 90] і ввічливості як його основному культурному орієнтира [26; с. 38]. У плані аналізу - розмовні тексти як матеріал невимушеного неофіційного мовного спілкування, ті з них, в яких психологічна мета, тобто власне спілкування, спілкування як гуманітарна цінність, ставиться комунікантами вище інформаційно-логічних цілей. Така ієрархія цілей - фатіческое спілкування, за Т. Винокур - характерна для розмовної бесіди, балаканини як розмовного жанру, може бути, для флірту. Для зіставлення обирається офіційно-діловий стиль як сукупність текстів з протилежними домінантами, перш за все, з домінуванням логічного змісту.
Установка на фатіческое спілкування дає кожному комуніканта такі права: 1) на підпорядкування логічного змісту розмови фатической, спрямованому на саме спілкування, 2) на самоствердження і відкрите самовираження; 3) на аксіологічних свободу, тобто змогу піддавати індивідуально-суб'єктивним оцінкам будь-який предмет мовлення і компонент комунікативного акту; 4) на регуляцію мовної поведінки партнера в рамках нормативно-культурних взаємодій і у відповідності зі своїм установкам і самопочуттям; 5) на індивідуальну мовну манеру: 6) на взаємність з боку мовного партнера по всіх параметрах комунікації.
Названі права (інтуїтивно зібраний їх перелік, безумовно, дуже приблизний) обертаються для комуніканта такі обов'язки: 1) володіти технікою фатической спілкування і підпорядкування йому логічного змісту промови, 2) володіти способами і самовираження і знати кордон культури та "антикультури" у цій сфері; 3) користуватися широким спектром оцінок, співвідносячи їх із системою моральних правил культурної спільноти і з особистістю свого мовного партнера; 4) пам'ятати про взаємність комунікативних інтересів та адекватно реагувати на регуляцію своїй промові партнером; 5) співвідносити індивідуальні звички і творчі потреби з культурно-мовним склепінням комунікативних якостей мовлення і мовленнєвої компетенції партнера, дотримуватися міри в області мовної свободи; 6) зберігати модальну стратегію ввічливості [18; c. 97].
Технологічно реалізація прав і обов'язків особистості виражається в конкретних речедеятельностних операціях, інвентаризація яких і повинна скласти "тіло" наукового опису етичного компонента мовного спілкування. Підстави угруповання таких операцій поки не ясні, але в якості початкового досвіду може бути запропонована угруповання на категоріально-текстовій основі в рамках процесуального уявлення про текст.
Візьмемо категорію тексту в її процесуальному розвитку і спробуємо простежити операції говорить з темою в термінах прав і обов'язків, зосередившись на першій дихотомії з наведених вище переліків: «право» підкоряти логічний зміст розмови фатической і «обов'язок» володіти культурної технікою фатической спілкування. У узагальнено-текстовому вигляді назване право реалізується як допустимість політематічності предметно-логічного ряду в фатической мовному спілкуванні під впливом суб'єктивно-модального домінування [14; c. 35].
У більш конкретному операциональном виставі під кутом зору прав / обов'язків комуніканта спостерігається наступне:
1. Комунікант має право ініціювати цікаву з його точки зору предметну тему для її спільного обговорення.
Зобов'язання, що накладаються при цьому на ініціатора, полягають в тому, що тема повинна бути прийнятна з загальних етичних позицій (об'єктивно-етичний аспект), а також з етичних позицій мовного партнера (суб'ктівно-етичний аспект). Тематика початкових епізодів у розмовно-фатіческій жанрах давно осмислена і в значній мірі інтернаціональна. Це новини, погода, мистецтво та інші теми, орієнтовані на цікавість і оптимізм.
Фатіческое спілкування традиційно накладає обмеження на складні і болючі теми побуту та буття, набір яких також осмислений в культурній традиції (смерть, особисті трагедії та ін.) Якщо ж цих тем не уникнути, то вони не ініціюються на самому початку спілкування і не обговорюються глибоко і докладно. Виняток становить розмова - спільна скарга, що має ходіння в російській мовному побуті.
Ключові дієслова тематичних ініціатив - це ГОВОРИТИ / СКАЗАТИ, РОЗПОВІСТИ І ЧУТИ / СЛУХАТИ, ПОСЛУХАТИ. У репертуарі реплік - стандартні формули: кажуть що ...; ви вже чули, що ...; слухайте, що вчора було ..., а також індивідуалізовані варіанти: Ні за що не здогадаєтеся, що вчора було ... ...! Ну ти вчора як у воду дивився ...; Ні, все-таки даремно мене в екстрасенси не беруть ...
Установка на ввічливість і паритетність зобов'язує комуніканта час від часу запитувати предметну тему у мовного партнера, тобто передавати йому право ініціативи в предметно-тематичної області: Розкажи про своїх, будь ласка. А у вас що новенького? Ну, хто чого і як?
Для порівняння - в діловій бесіді спостерігається операціональне подібність (фатіческое початок необхідно для створення комфортної атмосфери спілкування), але відбір початкових тим набагато суворіше, репертуар реплік тематичної ініціативи більш стандартний.
2. На етапі розвитку предметно-логічної теми комунікант має право на відносно розлоге розгортання розмови (в орієнтації на загальні закони логіки і риторики: розподіл на підтеми, аргументація і ілюстрація, зіставлення тощо), а також обов'язок коректувати цей процес залежно від ролі мовного партнера. Партнер може бути рівноправним розробником теми, уважним слухачем, опонентом говорить і т.д., так що варіанти розгортання теми будуть дуже різні.
Гармонійне протягом фатической жанру передбачає постійну турботу про мовному рівноправність або, у разі визнаного нерівноправності, дотримання рольового статусу комунікантів. Обов'язок кожного комуніканта - дбати про зацікавленість темою з боку мовного партнера і виявляти власну зацікавленість або незацікавленість. Якщо мовної партнер бере участь у розвитку теми шляхом розлогих висловлювань, уточнюючих питань, "підтакування" і емоційних реакцій, то ініціатор має право на продовження предметної теми. Якщо ж інтелектуальна і емоційна активність мовного партнера прагне до нуля, значить, в наявності тематичне неприйняття або тематична втома, і тоді запропонував тему співрозмовник зобов'язаний її змінити або відгукнутися на пропозицію партнера про заміну.
У діловому діалозі комунікант має право на тематичне рух лише в рамках заданого предметно-понятійного пласта, що диктується практичної і прагматичної метою спілкування. Довільне ж пропозицію сторонньої теми не прийнято (хоча може свідчити про додаткову прихованої стратегії ініціатора).
Установка на паритетність вимагає зміни ролей і постійного балансування між власними інтересами та інтересами співрозмовника. Культурна диспропорція може бути відновлена ​​за рахунок спеціальних мовних прийомів. Так, зловживання у предметно-тематичної сфері, бажання говорити на певну тему більше, ніж того бажає мовної партнер, може регулюватися останнім за допомогою "мовних прідержек": "нульовий реакції" на говоримое, що через деякий час усвідомлюється комунікативним лідером (в нормі. ); короткого зауваження, націленого на згортання теми: Ну, це вже як завжди; Мені про це вже розповідали; Ти вже казала; Так-так, буває, але віриться насилу; Ти так вважаєш?; легкий упрев співрозмовнику: Чи варто так хвилюватися? По-моєму, це дрібниці; Не роби з мухи слона. Стримування чужої мови, особливо емоційно забарвленої - дія, етичність якого завжди під питанням. Це складна речекультурная техніка, прикордонна з проявами "антикультури", вона регулюється тактом співрозмовників, і тут найменше мовних стандартів.
3. Заміна предметно-логічної теми - це спосіб просування розмови по суб'єктивно-модальною напрямку. Ймовірно, кожен жанр фатической спілкування характеризується власним ритмам тематичних фрагментів, але в будь-якому з них говорять міняють предметно логічні теми. Дана операція відображена у відповідних клішірованних конструкціях: А чи не змінити тему? Давай на іншу тему перейдемо; Це важка тема; Краще цю тему не зачіпати і т.д. та номінаціях: хвора тема; благодатна тема; близька тема і ін Регуляція тематичного ряду здійснюється за допомогою великої кількості індивідуалізованих реакцій, часто у формі натяку: Не сип мені сіль на рану, Не чіпай болючу для мене тему.
Можливо, обсяг предметно-логічного розгортання теми в невимушеному неофіційному спілкуванні регулюється національної мовної культурою не тільки логічно і психологічно, але і біологічно. "Тематична втома" може визначатися, зокрема, біологічними ритмами, кліматичними коливаннями, станом здоров'я мовця.
4. Завершення тексту аналізованих жанрів характеризується усуненням предметно-логічної теми (тем) на користь суб'єктивно-модальної змістовної сфери. Використовується лише нагадування про тему: Щодо ... я тобі завтра подзвоню; Про ... не хвилюйся, все буде в порядку; з ... - це в тебе чудово вийшло. Вже наведені приклади показують, що говорять проведена селекція піднятих раніше тем. Згадують при прощанні ту тему, яка справила найбільше враження, подавалася як найбільш значима для співрозмовника, тобто функціонально першорядне. У ролі такої може виявитися як практично важлива, так і суто інтелектуальна чи естетично цікава.
Кожну з розглянутих вище позицій можна перетворити в ряд культурно-мовних рекомендацій - операціональних правил вибудовування тексту певного стилю і жанру. Додамо подумки аналогічне розгляд інших категорій і виведення правил оцінювання, психологічного саморозкриття впливу на співрозмовника. У цілому за їх зведенням буде стояти лінгвокультурологічний феномен прав і обов'язків особистості в мовному спілкуванні.
Антиномія речекоммунікатівних прав та обов'язків може бути поставлена ​​в центр комунікативної ортологів, якій під силу буде опис типових мовних операцій при породженні тексту, а також визначення різних типів особистості в мовному спілкуванні: комуніканта законослухняного і порушує закони спілкування, що перевищує і занижують свої права і т. д. Головне ж, що ортологів при такому підході здатна стати не складом речей, але керівництвом до дії [12; c. 45].

1.4. Умови ефективності сприйняття мови
З усіх умінь, що визначають спілкування, вміння слухати є самим необхідним, і саме воно вимагає вдосконалення в найбільшою мірою. «Талантом співрозмовника вирізняється не той, хто охоче говорить сам, а той, з ким охоче говорять інші» (Ларошфуко). Невміння слухати є основною причиною неефективного спілкування, оскільки саме воно призводить до непорозумінь, помилок і проблем.
У процесі людського спілкування з усією наочністю проявляється відмінність двох, здавалося б, близьких понять: «слухати» і «чути». Ми не слухаємо, тому що помилково думаємо, що слухати - це значить просто не говорити, але це далеко не так. Слухання - активний процес, що вимагає уваги до того, про що йде мова. Хто слухає, на відміну від читає, не може відволіктися навіть на дуже короткий час, оскільки немов вмирає в той момент, коли воно злітає з вуст говорить. Тому це вміння необхідно тренувати в собі, щоб завжди бути в формі [17; c. 101].
Більшість наших реакцій заважає співрозмовнику і порушує хід його думок, не забезпечує правильного розуміння слів і почуттів співрозмовника, створює в нього відчуття, що його не чують, вважають його переживання смішними, незначними. Ці перешкоди незмінно змушують співрозмовника вдаватися до захисту, викликаючи роздратування і обурення (наприклад, коли судимий все, що чуємо, перебиваємо співрозмовника, не дослухавши, не вміємо стримати негативні емоції). Слухання - це вольовий акт, що включає також і вищі розумові процеси. Щоб почути, ми повинні заплатити увагою, а це нелегка праця. У стилі слухання відображаються наші особистості, характер, інтереси і прагнення, положення, стать і вік.
Спостерігаючи за тим, як слухають один одного 2-3 людини, провідні загальна розмова, можна переконатися в тому, що слухання - активний процес. Це справедливо ще і в тому сенсі, що воно вимагає володіння певними прийомами, які суттєво підвищують ефективність спілкування [24; c. 49].
Управління довільною увагою - дієвий засіб підвищення ефективності комунікацій. Разом з тим, це і найважче, оскільки людське увагу постійно відволікається. Саме тому багато людей слухають погано. Деякі прийоми очевидні, як, наприклад, використання візуального контакту і певних жестів. Інші менш очевидні і пов'язані і нашим ставленням до співрозмовника, розумінням, схваленням, емпатією по відношенню до мовця. Ми говоримо: «Я весь увага», коли горимо особливим бажанням почути що-небудь цікаве. Несвідомо ми приймаємо відповідну позу: повертаємо особа до мовця, встановлюємо з ним візуальний контакт, іншими словами, слухаємо співрозмовника. Ми приймаємо цю позу неусвідомлено. Але цим прийомом слід користуватися свідомо, тому що усвідомлене вміння бути уважним - ефективний засіб підвищення сприйняття мови співрозмовника. Увага слухача допомагає мовцеві. Експериментальні дослідження публічних виступів і приватних бесід показують, що якщо слухачі слухають уважно, оратор починає говорити чіткіше, частіше використовувати жести, іншими словами, «заходити» в роль [10; c. 22].
Важливу роль для встановлення контакту і спілкування грає позитивний мову поз і жестів. Поза може висловлювати бажання або небажання слухати і спілкуватися.
Простим, але дієвим методом підвищення ефективності слухання є нерефлексивне спілкування. Складається воно по суті в умінні уважно мовчати. Таке сприйняття можна назвати пасивним умовно. Потрібно лише найпростіші нейтральні спонукають репліки чи невербальні засоби - повторення останніх слів говорить, «дзеркало», вигуки («угу» - підтакування), кивки, мімічні реакції, контакт очей. Такі прийоми надихають мовця, знімають напругу, що виникає з остраху бути не зрозумілим. Нерефлексівное слухання найбільше підходить для напружених ситуацій. Це дає слухачам емоційне полегшення. Нерефлексівное слухання дуже корисно, але користуватися ним треба вміло.
Для більш точного розуміння співрозмовника застосовують прийоми рефлексивного слухання. Воно є об'єктивною зворотним зв'язком з промовистою, використовуваної в якості контролю точності сприйняття почутого [11; c. 212].
У даному випадку зворотний зв'язок дається тим, хто чує в мовній формі через такі прийоми: задавание відкритих і закритих питань по темі розмови, перефразування слів співрозмовника, що дозволяє викласти ту ж думку іншими словами (парафраз), резюмування і виклад проміжних висновків.
Отже, щоб стати хорошим співрозмовником, потрібно стати гарним слухачем. Дуже рідко люди захищені від тонкої лестощів пильної уваги.
Багато людей не можуть справити хороше враження тільки тому, що не вміють уважно слухати. Вони настільки зацікавлені тим, що хочуть сказати самі, що забувають тримати вуха відкритими, більш того, коли ми налаштовані негативно, то буваємо невиправдано критичні, що ускладнює порозуміння і активне слухання, викликає ворожість мовця. Так само не слід давати непрошених порад, поки не просять. Непрошений рада дає, як правило, той, хто ніколи не допоможе.
Для придбання комунікативних навичок необхідно спостерігати за особливостями спілкування інших (як наочний посібник). Інакше це - навчання плаванню на березі [21; c. 176].

ВИСНОВКИ:
1. Комунікація - специфічний обмін інформацією, в результаті якого відбувається процес передачі інформації інтелектуального та емоційного змісту від відправника до одержувача.
2. Існує чотири теоретичних моделей комунікації: психоаналітична (З. Фрейд, К. Юнг), екзистенціалістські (М. Бубер, К. Ясперс), розуміюча (М. Вебер), футурологічна (А. Тоффлер).
3. Установка на фатіческое спілкування традиційно накладає обмеження на складні і болючі теми побуту та буття, набір яких також осмислений в культурній традиції (смерть, особисті трагедії та ін.) Якщо ж цих тем не уникнути, то вони не ініціюються на самому початку спілкування і не обговорюються глибоко і докладно. Установка на ввічливість і паритетність зобов'язує комуніканта час від часу запитувати предметну тему у мовного партнера, тобто передавати йому право ініціативи в предметно-тематичної області
4. Простим, але дієвим методом підвищення ефективності слухання є нерефлексивне спілкування. Складається воно по суті в умінні уважно мовчати. Таке сприйняття можна назвати пасивним умовно. Потрібно лише найпростіші нейтральні спонукають репліки чи невербальні засоби - повторення останніх слів говорить, «дзеркало», вигуки, кивки, мімічні реакції, контакт очей.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ Дослідження взаємозв'язку УСТАНОВКИ В СПІЛКУВАННІ І УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО СПРИЙНЯТТЯ МОВИ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІКОМ
2.1 Організація дослідження
Розглянувши теоретичну базу нашої теми, ми перейдемо до практичного доведення нашої гіпотези про те, що існує взаємозв'язок між комунікативними установками і умінням слухати.
Предметом нашого дослідження - аналіз установок у спілкуванні та умови ефективного сприйняття мовлення підлітків.
Дослідження проводилося на базі СШ № 33 м. Мінська учні 11-х класів 46 підлітків у віці 16-18 років.
На першому етапі ми проводили: Тест "Ваша комунікативна установка" і Тест оцінки комунікативних умінь.
На другому етапі ми проводили якісну і кількісну обробку результатів.
На третьому етапі ми статистично доводили нашу гіпотезу методом U-критерій Манна-Уїтні. Критерій призначений для оцінки розходжень між двома вибірками за рівнем якої-небудь ознаки, кількісно виміряного. Він дозволяє виявити відмінності між малими вибірками, коли п1 п2 ≥ 3 або п1 = 2, п2 ≥ 5, і є більш потужним, ніж критерій Розенбаума [25; c. 49].
2.2. Методи та методики дослідження
Тест "Ваша комунікативна установка"
Тест складається з 25 питань, на які респондентові слід відповідати «так» чи «ні».
Після підрахунку балів ми можемо спостерігати ознаки негативної установки:
1. Завуальована жорстокість у стосунках до людей, в думках про них. У замаскованої, приглушеною або непрямій формі судження особистості містять недоброзичливість, настороженість у відносинах з багатьма партнерами, негативні висновки про людей, небажання відгукуватися на їхні проблеми. Подібні умонастрої несуть у собі негативну енергію. Зрозуміло, знайдеться не так вже й багато добровольців, які самі зізналися б у них. Більшість з нас вірить у свою доброзичливість, чуйність та інші соціально схвалювані якості, ігноруючи або згладжуючи самооцінках те, що суперечить бажаного «Я». Тим не менше, життя показує і інше.
2. Відкрита жорстокість у стосунках до людей або прямолінійність. Особистість прямолінійна, не приховує і не пом'якшує свої негативні оцінки і переживання з приводу більшості оточуючих: висновки про них різкі, однозначні і зроблені, можливо, назавжди.
3. Обгрунтований негативізм у судженнях про людей. Такою виражається в об'єктивно обумовлених негативних висновках про деякі типи людей і окремих сторони взаємодії: адже в житті мають місце прикрі явища, не помічати які було б наївно. Тому частка негативізму в установці до людей неминуча - не можна ж сприймати дійсність крізь рожеві окуляри.
4. Бурчання, тобто схильність робити необгрунтовані узагальнення негативних фактів в області взаємин з партнерами й у спостереженні за соціальною дійсністю.
5. Негативний особистий досвід спілкування з оточуючими. Даний компонент установки показує, якою мірою вам щастило в житті на найближче коло знайомих і партнерів по спільній діяльності (у попередніх показниках оцінювалися швидше загальні ситуації) [30].
Тест оцінки комунікативних умінь
Поняття «комунікативні вміння» включає в себе не тільки оцінку співрозмовника, визначення його сильних і слабких сторін, але й уміння встановити дружню атмосферу, вміння зрозуміти проблеми співрозмовника і т.д. Для перевірки цих якостей пропонується цей тест.
Інструкція: на 10 питань слід дати відповіді, які оцінюються: «майже завжди», «у більшості випадків», «іноді», «рідко», «майже ніколи» [4; c. 293].
2.3. Аналіз та інтерпретація результатів
Тепер підіб'ємо підсумки нашого дослідження. На першому етапі ми проводили: Тест "Ваша комунікативна установка" і Тест оцінки комунікативних умінь.
На другому етапі ми проводили якісну і кількісну обробку результатів.
Дослідження проводилося на базі середньої школи № 33 м. Мінська. До складу нашої вибірки увійшли 46 підлітків у віці 16-18 років.
У таблиці 2.1. ми представимо результати проведеного тесту "Ваша комунікативна установка".
Таблиця 2.1.
Результати проведеного тесту «Ваша комунікативна установка»

Ім'я, Ф.	Завуальована жорстокість у стосунках до людей, в думках про них.	Відкрита жорстокість у стосунках до людей, або прямолінійність	Обгрунтований негативізм у судженнях про людей.	Бурчання	Негативний особистий досвід спілкування з оточуючими.
Роман А.	3	30	4	5	12
Ірина В.	7	33	2	5	11
Тетяна В.	9	16	5	6	5
Олена В.	3	36	2	4	10
Дмитро В.	17	19	4	6	10
Жанна Г.	6	36	1	4	6
Вадим П.	16	20	3	6	15
Ілля Т.	6	36	1	6	6
Ганна В.	20	17	3	6	11
Борис Т.	7	36	1	4	11
Люда К.	20	12	3	5	15
Наталія К.	16	18	3	3	10
Віталій П.	16	18	2	4	11
Андрій Л.	5	40	1	3	11
Дмитро Л.	6	16	5	2	10
Артем К.	3	44	2	4	12
Валерій П.	10	12	5	4	14
Лариса П.	10	18	5	5	15
Світлана І.	9	20	4	10	11
Тетяна Г.	6	42	2	5	6
Ольга Ш.	7	20	3	10	11
Вікторія Ф.	6	21	3	9	16
Марина Т.	5	39	2	5	7
Дарина І.	9	23	5	9	12
Наталія Ц.	8	45	1	4	11
Ірина С.	9	22	4	5	18
Станіслав П.	7	25	4	9	11
Євген Д.	6	36	2	4	12
Ігор С.	7	21	3	2	19
Андрій Х.	7	37	1	5	12
Тахир М.	3	12	4	5	20
Сергій С.	10	14	2	9	11
Володимир А.	6	38	1	4	11
Ольга І.	10	15	2	8	18
Заїра Ф.	11	16	4	9	11
Наталія К.	12	19	3	3	19
Олег Д.	6	39	2	4	10
Юрій Л.	7	19	2	4	20
Ольга Л.	12	17	2	6	19
Ольга К.	5	33	2	5	11
Марія С.	12	16	2	7	17
Ганна Л.	13	18	2	8	16
Дмитро Л.	4	35	1	4	11
Оксана Л.	6	37	1	4	11
Костянтин В.	10	17	1	6	20
Валерія Я.	8	36	1	4	12