Удосконалення механізму управління природокористуванням на забруднених радіонуклідами територіях

У Республіці Білорусь основні напрямки та принципи екологічної політики визначені Конституцією. Головним державним органом Республіки Білорусь, що здійснює координацію природоохоронної діяльності, є Міністерство природних ресурсів і охорони навколишнього середовища Республіки Білорусь.
В умовах розвитку національної економіки при постійному зростанні обсягів виробництва збільшується навантаження на навколишнє середовище. Тому подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на забруднених територіях Республіки Білорусь неможливо без використання стимулюючих заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища шляхом впровадження ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідходних технологій, модернізації виробництва, відтворення природних ресурсів, збільшення частки використання вторинних ресурсів та утилізації відходів. Всі ці заходи неможливі без здійснення інвестиційної діяльності, спрямованої на реалізацію природоохоронних заходів.
У Республіці Білорусь держава є активним учасником інвестиційного процесу в області природоохоронних заходів, пріоритетним напрямком при цьому є ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яка завдала величезної екологічний втрат. Так, субвенції на подолання наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС у 2007 р. були заплановані в розмірі 521212 млн. руб., В тому числі капіталовкладення - 69006 млн. руб., Що становить 13,2% [12]. У 2008 р. на ліквідацію наслідків державою виділено 490 367 млн. руб., В тому числі капіталовкладення повинні скласти 92 996 млн. руб. або 18,9% [13].
У цих умовах пошук додаткових джерел фінансування заходів у ресурсно-екологічній сфері господарювання, яка завжди займала другорядне місце в ієрархії розподілу фінансів, вимагає додаткових зусиль з боку суб'єктів, зацікавлених у реалізації відповідних інвестиційних проектів.
Поняття «екологооріентірованний інвестиційний процес» традиційно пов'язується з обгрунтуванням і реалізацією реальних інвестицій, тобто здійсненням реальних проектів. Можна виділити наступні стадії екологооріентірованного інвестиційного процесу в сучасних умовах господарювання:
1. Мотивація екологічно орієнтованої інвестиційної діяльності на забруднених радіонуклідами територіях. Вона передбачає розвиток екологічної політики держави в цілому, вироблення міжнародного престижу, розробку програм у галузі забезпечення ресурсно-екологічної безпеки;
2. Прогнозування та програмування природоохоронних інвестицій на забруднених радіонуклідами територіях;
3. Обгрунтування доцільності екологічних інвестицій на забруднених радіонуклідами територіях. Дана стадія включає в себе екологічну експертизу, аудит і економіко-екологічну атестацію інвестицій, оцінку природоохоронних інвестиційних ризиків, розрахунки життєвого циклу інвестицій, розрахунок екологічної та економічної ефективності інвестиційних проектів;
4. Страхування природоохоронних інвестицій на забруднених радіонуклідами територіях. Реалізація даної стадії інвестиційного процесу передбачає наявність розвиненої системи ринкової інфраструктури, найважливішими елементами якої є: державна і приватна система екологічного страхування і перестрахування інвестицій.
5. Державне регулювання екологічно орієнтованого інвестиційного процесу;
6. Планування - воно передбачає позначення державних пріоритетів, реалізацію індикативного планування з урахуванням ресурсно-екологічної ємності на забруднених радіонуклідами територіях.
7 Фінансування - у сфері екологічно орієнтованої інвестиційної діяльності на забруднених радіонуклідами територіях необхідна суттєва трансформація джерел її фінансування із залученням позабюджетних і недержавних форм власності;
8. Проектування на забруднених радіонуклідами територіях;
9. Забезпечення об'єкта матеріально-технічними ресурсами;
10. Освоєння інвестицій на забруднених радіонуклідами територіях.
Відзначимо, що, незважаючи на важливість і складність осмислення категорії екологічно орієнтованого інвестування в науковій літературі і міжнародній практиці до цих пір не існує усталених категоріальних понять у цій галузі [2, с.66].
Природоохоронні інвестиції, виходячи з фінансових особливостей їх реалізації, можна розділити на три загальні категорії:
- Інвестиції, які є життєздатними у фінансовому від-носінні, тобто при здійсненні яких забезпечуються достатні надходження для покриття всіх витрат, а фінансовий ризик представляється прийнятним;
- Інвестиції, які забезпечують досягнення істотних результатів у сфері охорони навколишнього середовища, однак не володіють фінансової життєздатністю; для фінансування, щонайменше, частини таких проектів, як правило, необхідні кошти з державного бюджету;
- Інвестиції, які не є повною мірою життєздатними у фінансовому відношенні і потребують у пільговому фінансуванні.
Першу категорію інвестиційних проектів на забруднених радіонуклідами територіях можна вважати «безпрограшної», оскільки екологічні вигоди з'являться в результаті фінансово забезпечених інвестицій. Здійсненню таких інвестиційних проектів буде сприяти рішення наступних проблем: зміна неадекватною цінової політики (наприклад, субсидування водоканалів, підприємств з переробки відходів тощо); вдосконалення заходів, що забезпечують промисловим підприємствам стимули для інвестицій з метою збереження ресурсів і поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення механізмів для фінансування малих за масштабом інвестицій.
Оцінюючи економічну ефективність інвестованих коштів на забруднених радіонуклідами територіях слід пам'ятати, що вона буде неповною характеристикою інвестиційного процесу, тому що крім економічної ефективності актуальною залишається проблема реабілітації забруднених територій і залучення їх у повноцінний господарський оборот. Як приклад можна навести зниження викиду високотоксичних і радіоактивних матеріалів. Ці результати проявляються на наступних рівнях: екологічні - полягає у зниженні антропогенного, техногенної навантажень на навколишнє середовище, у підвищенні якості природних ресурсів; соціально-економічний - у підвищенні рівня життя населення, ефективності суспільного виробництва і збільшенні національного багатства країни.
Економічні результати від реалізації природоохоронних інвестиційних заходів на забруднених радіонуклідами територіях повинні полягати в економії або запобігання втрат природних ресурсів, живої і уречевленої праці у виробничій і невиробничій сферах народного господарства, а також у сфері особистого споживання.
Тому специфічною особливістю екологічно природоохоронних інвестицій на забруднених радіонуклідами територіях є той аспект, що дані інвестиції в більшості випадків не приносять позитивних прямих економічних ефектів.
Сучасне виробництво характеризується постійно змінними параметрами зовнішнього і внутрішнього середовища, гострою необхідністю оперативно застосовувати прогресивні технології виготовлення продукції, організації та управління підприємством, в короткі терміни впроваджувати ефективні технологічні процеси, спрямовані на значне зниження витрат ресурсів, підвищення якості продукції та послуг, безпеки виконання робіт і поліпшення екологічної ситуації.
Основними критеріями виживання та успішної діяльності на ринку сьогодні є випуск конкурентоспроможної продукції та отримання прибутку підприємствами. Саме фінансовий результат є основним критерієм оцінки кінцевих фінансових результатів фінансово-господарської діяльності. Тому з метою стимулювання інвестиційної активності на забруднених радіонуклідами територіях необхідно вдосконалення чинного податкового законодавства у напрямку розробки системи податкових пільг для підприємств, що здійснюють інвестиційну діяльність на даних територіях.
В якості додаткових економічних інструментів стимулювання інвестиційної діяльності на забруднених територіях можна запропонувати розробку системи пільгового кредитування інвестиційної діяльності. При цьому у певних ситуаціях держава може виступати гарантом повернення отриманих кредитів. Однак для використання подібного механізму необхідне здійснення ряду законодавчих змін.
В якості пріоритетних напрямків інвестиційної діяльності на забруднених територіях можна запропонувати розвиток енергетичної галузі, що обумовлено наступними факторами.
Енергетика є центральною галуззю економіки, від стану якої залежить сталий розвиток як окремих країн, так і цілих регіонів. У переважній більшості країн світу енергетика і транспорт значною мірою орієнтовані на використання викопного палива. При цьому світ ділиться на виробників палива та його споживачів, що є постійним джерелом конфліктів, політичної та соціальної нестабільності. Наприклад, близько 60% опублікованих запасів нафти припадає на п'ять близькосхідних країн: Саудівську Аравію, Іран, Ірак, Кувейт і Абу Дабі.
Ситуація ускладнюється тим, що, згідно з результатами численних досліджень, викопне паливо вже до середини поточного століття не зможе задовольнити запити світової економіки. До того часу основна частина енергоспоживання повинна бути забезпечена за рахунок інших джерел енергії - нетрадиційних та поновлюваних.
Відновлювані джерела енергії - це енергетичні ресурси на основі постійно існуючих або періодично виникають у навколишньому середовищі потоків енергії. Відновлювана енергія не є наслідком цілеспрямованої діяльності людини, що відрізняє її від енергії невідновлюваних джерел, які знаходяться в природі у зв'язаному стані і вивільняються в результаті цілеспрямованих дій людини. У Білорусі, де запаси мінеральних та органічних ресурсів і без того обмежені, а суспільство вже утилізовано їх більш ніж наполовину, економіка не може залишатися осторонь від тенденцій світових технологічних програм, все більше спираються на поновлювані і нетрадиційні джерела енергії.
Відповідно до резолюції № 33/148 Генеральної Асамблеї ООН (1978 р.) до нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії (НВДЕ) відносяться: сонячна, вітрова, геотермальна, енергія морських хвиль, припливів та океану, енергія біомаси, деревини, деревного вугілля, торфу , тяглової худоби, сланців, бітумінозних пісковиків і гідроенергія великих і малих водотоків [10, с.73].
Розробка, організація виробництва і впровадження нових енергозберігаючих технологій і техніки на забруднених територіях, а також механізмів їх реалізації забезпечать як зниження енергоємності народного господарства республіки, так і поліпшення екологічної обстановки. Безперервно зменшуються запаси викопних енергоносіїв, зростаюча небезпека глобального потепління і бажання багатьох країн звільнити енергетичні джерела від політичної ситуації - все це стимулює підвищення інтересу до поновлюваних джерел енергії. Зокрема, поновлювані джерела біомаси дозволяють перейти від використання запасу енергії до її безперервного потоку. Така диверсифікація на забруднених територіях представляється перспективною і в екологічному відношенні, а також ліквідує істотна відмінність між промислової і сільськогосподарської сферами виробництва.
У багатьох країнах світу енергетика на рослинній і деревної біомасі стає ефективною самоокупною галуззю, конкурентноздатного по відношенню до енергетики на викопному паливі. Забруднені території Білорусі добре підходять для розвитку біоенергетики завдяки наявності великих масивів промислового лісу, рівнинному ландшафту, добре розвиненій інфраструктурі розподілу енергії та тепла, сучасним підприємств енергетичного та загального машинобудування, а також високому рівню технічної освіти населення.
На закінчення питання слід сказати, що подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на забруднених територіях Республіки Білорусь неможливо без використання стимулюючих заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища шляхом впровадження ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідходних технологій, модернізації виробництва, відтворення природних ресурсів, збільшення частки використання вторинних ресурсів та утилізації відходів. Всі ці заходи неможливі без здійснення інвестиційної діяльності, спрямованої на реалізацію природоохоронних заходів. Одним з найбільш перспективних напрямів інвестиційної діяльності може стати розвиток енергетичної галузі, заснованої на поновлюваних джерелах енергії.

ВИСНОВОК
Підводячи підсумки роботи, можна зробити наступні висновки.
1. Економічний механізм природокористування - це сукупність планових, фінансових, товарно-ринкових, організаційно-адміністративних та інших заходів, що впливають на поведінку людей у ​​сфері виробництва товарної продукції і здатних створити матеріальну зацікавленість товаровиробників та інших учасників процесу матеріального виробництва в дотриманні екологічних вимог.
Управління природокористуванням - це діяльність держави щодо організації раціонального використання і відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а також щодо забезпечення режиму законності в еколого-економічних відносинах. Механізм управління природокористуванням об'єднує методи, функції та організаційні структури (органи управління).
2. У класичному вигляді ні планово-регульована, ні тим більше ринкова економіка не створюють у товаровиробників матеріального інтересу до того, щоб суворо дотримуватися у виробничо-господарської діяльності екологічні вимоги, тобто вимоги щодо раціонального природокористування і пріродоохране. Кожен товаровиробник зацікавлений в тому, щоб зробити якомога більше товарної продукції, реалізованої за високою ціною, при найменших витратах виробництва. Заходи по раціоналізації природокористування та охорони природи, вартість яких досить висока і має тенденцію до зростання, входять у витрати виробництва, але, як правило, не збільшують виробленої продукції, а тому товаровиробникові невигідні.
3. Недоліки ринку в охороні середовища означають необхідність реалізації екологічної політики держави, спрямованої на істотну корекцію зазначених ринкових збоїв. Однак і проведення самого мудрого державного управління не гарантує від неефективності екологічних рішень. Про це свідчить світова практика державного регулювання, в тому числі в країнах з розвиненою ринковою економікою.
Соціально-економічна трансформація, яка відбувається в даний час в Республіці Білорусь, вимагає принципово нових підходів до процесів організації, управління і регулювання природокористування. Означені зміни в сучасному державному регулюванні, пов'язані з переходом від переважного використання адміністративних важелів управління (правових норм, стандартів, лімітів, дозволів, заборон, обмежень і т.п.) до розширення сфери застосування економічних методів, як свідчить світова практика, будуть наростати в міру посилення економічної стабілізації країни.
4. Регулювання природокористування, або екологічне регулювання, являє собою систему способів і заходів державного впливу на екологізацію суспільного розвитку за допомогою гармонійного поєднання механізмів адміністративного управління (нормативно-правових та організаційно-господарських) та економічного стимулювання. Тільки таке поєднання економічних і адміністративних методів управління дозволить створити дієвий господарський механізм природокористування.
5. Фінансування екологічних програм з подолання наслідків забруднення радіонуклідами в Республіці Білорусь здійснюється головним чином за рахунок коштів республіканського і місцевого бюджетів. Зміст самих програм спрямовано безпосередньо на подолання наслідків забруднення радіонуклідами і включає в себе оздоровлення навколишнього середовища і переспеціальзацію суб'єктів господарювання на виробництво продукції, що задовольняє вимогам стандартів у галузі радіаційної безпеки.
6. Накопичений світовий досвід у галузі господарського механізму природокористування полягає у забезпеченні безпечної експлуатації зводиться в основному до забезпечення безпеки функціонування ядерних об'єктів і недопущення радіоактивних викидів в навколишнє середовище. Також цікавим видається використання механізму мікрокредитування населення по лінії міжнародних організацій як одного з факторів стимулювання природокористування на забруднених радіонуклідами територіях.
- Соціально-психологічні - методи морального стимулювання, які реалізуються за допомогою заходів як заохочувального характеру, так і впливу на порушників (подяки або догани, усні чи наказах адміністрації тощо).
У країнах з розвиненою ринковою економікою і сталими демократичними традиціями широке поширення одержали так звані інформаційні методи управлінні, забезпечувані відкритим доступом суспільства до інформації екологічного характеру. Висвітлення в засобах масової інформації, відкритих статистичних збірниках та інших виданнях відомостей про характер впливу на навколишнє середовище тих чи інших суб'єктів господарювання формує репутацію фірми в очах населення, служить їй рекламою або антирекламою. В умовах ринкової конкуренції відкрита інформація про господарську діяльність природокористувачів і її екологічні наслідки є потужним важелем впливу на керовані об'єкти. Орхуська конвенція про доступ до екологічної інформації (1998 р.), яку підписали і ратифікували багато пострадянських держав, зобов'язує їх активніше впроваджувати в екологічну практику інформаційні методи управління [36, с.205].
Управління природокористуванням передбачає здійснення цілого ряду специфічних функцій, тобто видів діяльності, що впливають на еколого-економічні відносини. Спільними для всіх галузей і ланок управління природокористуванням є наступні функції:
- Нормотворчість і законодавча ініціатива в області охорони навколишнього середовища і природокористування;
- Облік природних об'єктів і ведення природних кадастрів;
- Здійснення моніторингу навколишнього середовища;
- Екологічний контроль, експертиза та аудит;
- Еколого-економічне прогнозування і планування;
- Економічне стимулювання природоохоронної діяльності;
- Вирішення спорів про право користування природними ресурсами, застосування санкцій за порушення природоохоронного законодавства та ін
До недавнього часу найбільш поширеними і дієвими в системі управління природокористуванням були адміністративні методи. Вони застосовувалися в умовах монопольного володіння державою природними ресурсами, встановлення правових норм та порядку впливу на навколишнє середовище зацікавленими відомствами-природокористувачами, збереження підприємств, що завдають шкоди природі, в десятки разів перевищує вартість продукції, що випускається. У такій обстановці тільки адміністративне управління дозволяло без застосування жорстких економічних санкцій (які просто розорили б підприємство) в якійсь мірі стримувати еколого-катастрофічні ситуації. Загальносистемні функції адміністративного управління зазвичай включають наступні види діяльності:
- Планування, у тому числі формування цілей, завдань, визначення необхідних ресурсів для їх виконання (матеріальних, фінансових, кадрових), формування пріоритетів, прогнозування результатів;
- Проведення організаційних заходів з виконанням детальної класифікації майбутніх робіт;
- Підбір і розстановка кадрів, підвищення їх кваліфікації з урахуванням нових завдань і висунутих вимог;
- Технологічне та санітарно-гігієнічне нормування господарської діяльності, нормування якості своєї продукції та навколишнього середовища;
- Виконання контрольних і облікових функцій, ліцензування різних видів природокористування, здійснення моніторингу навколишнього середовища, розробка екологічних правил, нормативно-правових актів і т.п. [36, с.206].
Основними інструментами адміністративного регулювання є стандарти, норми, нормативи, закони, постанови, керівництва, застосовувані державними природоохоронними органами, а також низку дозволів чи заборон на природокористування, обмеження, ліміти, система нагляду за діяльністю суб'єктів господарювання тощо Центральне місце в адміністративному регулюванні належить системі екологічних стандартів, яка має на увазі встановлення єдиних і обов'язкових для всіх об'єктів управління екологічних норм і вимог. Екологічні стандарти охоплюють всі аспекти забруднення навколишнього середовища і відповідно до цього розрізняють наступні їх види:
1. Стандарти якості навколишнього середовища, що регламентують допустимий стан повітряного і водного басейну, грунтів та інших природних середовищ. Встановлюються за рівнем концентрації забруднень в природної та техногенної середовищі, який не повинен перевищувати гранично допустимої концентрації (ГДК) для кожного із забруднювачів. Оскільки можливий ефект залежить від часу впливу, тобто від отриманої дози, виділяють середньодобові та максимальні разові нормативи ГДК. Вперше нормативи якості атмосферного повітря були встановлені в СРСР в 1951 р. для десяти найбільш поширених забруднювачів: оксидів сірки, азоту, вуглецю, зважених речовин, сірковуглецю, сірководню. У 1968 р. аналогічні стандарти були вже в 8 країнах.
2. Стандарти впливу на навколишнє середовище певного виробничого процесу - емісійні стандарти - регламентують рівень викидів (скидів) з даного точкового джерела (труби) після застосування очисного обладнання. Розрахунки таких стандартів, званих гранично допустимими викидами {скидами) (ПДВ, ПДС), проводять з урахуванням розсіювання викидів, накладання їх на фонове забруднення і підсумовування викидів (скидів) усіх джерел. У деяких випадках в якості компромісу встановлюються тимчасові нормативи - тимчасово погоджені викиди (скиди) (ВСВ, ВСР), - коли з якихось об'єктивних причин (соціально-економічного характеру) нормативи ПДВ (ПДС) не можуть бути дотримані. Тимчасові нормативи встановлюються на певний строк убуваючими в часі з умовою досягнення рівня ПДВ (ПДС) в результаті реалізації відповідної програми.
3. Технологічні стандарти встановлюють певні екологічні вимоги до техніки, обладнання, процесів виробництва або очисної технології. У Німеччині, наприклад, дуже жорсткі нормативи викидів для котлів, що працюють на органічному паливі. У більшості країн введені також нормативи на викиди спалюють установок, відпрацьованих газів автотранспорту та ін
4. Стандарти якості продукції, або товарні стандарти (по екологічності продуктів, виробів, сировини тощо). Наприклад, стандарт змісту тих чи інших шкідливих домішок у продуктах харчування, питної води та т.п.
Інтеграція країн СНД в світову економіку вимагає безумовного дотримання ними єдиних норм і правил, вироблених міжнародним співтовариством. Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), що об'єднує понад 100 держав, розробляє не тільки єдині стандарти методів контролю якості навколишнього середовища, але й стандарти екологічного управління - стандарти ISO серії 14000, що включають вимоги і керівництво з використання системи екологічного управління, керівництво з аудиту навколишнього середовища, основні принципи екологічного маркування, принципи оцінки життєвого циклу продукції (починаючи з отримання сировинних матеріалів, включаючи виробництво, експлуатацію та утилізацію, вплив на населення та стан екологічних систем) та ін Вивчення, освоєння та «прийняття на озброєння» міжнародної системи стандартів ІСО 14000 буде сприяти вдосконаленню системи управління природокористуванням в країнах СНД.
Крім екологічних стандартів (нормативів), адміністративне регулювання передбачає широке застосування правових важелів, заходів адміністративного впливу на винуватців забруднення (заборони, обмеження, ліцензії та ін.) Так, прямі заборони на виробництво продукції або використання первинних ресурсів застосовуються, коли їх припинення стає життєво необхідним. Наприклад, було заборонено застосування високотоксичного пестициду ДДТ, коли з'ясувалося його згубний вплив на імунну систему живих організмів, а відповідно до Віденської конвенції та Монреальського протоколу до кінця XX століття передбачався повну заборону на виробництво і споживання хлорфторвуглеців, що руйнують озоновий шар. Якщо ж масштаби впливу (споживання або виробництво якого-небудь речовини, лов риби, вирубка лісу і т.п.) лише обмежуються, то вводяться ліміти, або квоти. Іноді введення лімітів передує повної заборони, як у випадку з виробництвом озоноруйнуючих речовин. Світове співтовариство прийняло рішення поетапно відмовитися від їх застосування [36, с.208].
Сертифікати на використання землі, води, викиди і т.п. видаються природокористувачів, як правило, коли для них визначені ліміти впливу. Сертифікат дає право на тимчасове або постійне використання конкретної ділянки землі, лісу, забір певного об'єму води, викиди деякої кількості шкідливих речовин і т.п. Дозволи та ліцензії необхідні для природокористувачів, які бажають активізуватися у сфері, що підлягає ліцензуванню, або легально здійснювати викиди.
У світовій практиці широкого поширення набув такий інструмент адміністративного регулювання природокористування як ліцензування, під яким розуміється розробка та видача документації, яка закріплює юридичне право на проведення господарської та іншої діяльності при заданих екологічних обмеженнях і природно-ресурсних лімітах. Спеціальні ліцензії - документи, які видаються уповноваженими державними органами управління природокористуванням, - дають право на користування одним видом природного ресурсу у встановленому місці і на певних умовах. Це ліцензії на користування ресурсами надр, водокористування, лісокористування та землекористування, дозволу на викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, відстріл мисливських тварин та вилов риби.
Перехід економіки на ринкові рейки неминуче призведе до прагнення виробників отримати найбільший прибуток за рахунок економії на природоохоронних витратах, обходячи вказівки директивних органів. Тому необхідно створити умови економічної невигідності негативного впливу на природу і нераціонального природокористування, розширити сферу застосування економічних методів управління. Ці методи об'єднують механізми регулювання процесів природокористування, що створюють матеріальну зацікавленість суб'єктів господарювання у раціональному використанні та охороні багатств природи. Економічні методи управління передбачають використання вартісних важелів, що спонукають всі господарські ланки до реалізації державної екологічної політики.
Однак успішне застосування вартісних механізмів можливе лише за чітко регламентованою системі державних стандартів, розробка та реалізація яких вимагають використання адміністративних методів, директивно обмежують нераціональне природокористування допомогою нормативно-правового механізму. Останній передбачає застосування таких інструментів, як екологічне законодавство, прогнозування і планування природокористування та природоохоронної діяльності, ліцензування природокористування, нормування якості навколишнього середовища, лімітування обсягу викидів забруднень та ін В умовах реформування економіки, переходу до ринкових відносин знижується ступінь втручання державних структур у господарську діяльність виробників, розширюється свобода дій господарюючих суб'єктів у реалізації екологічних і виробничих проектів, звужується сфера застосування управлінських функцій владних структур. У ринковій економіці управління природокористуванням розгортається на рівні виробничого об'єкта і зводиться в основному до планування і контролю за експлуатацією очисних споруд, викидами (скидами) забруднюючих речовин у навколишнє середовище і т.п.
Класифікація та облік природних ресурсів. Природні ресурси (земля, багатства надр, природні біологічні та підземні водні ресурси) є невироблених матеріальними активами, У цій якості вони поряд з нефінансовими виробленими активами (основні та оборотні фонди, цінності), а також нематеріальними (патенти, авторські права тощо) та фінансовими активами входять в обсяг національного багатства ¹ країни. У практиці вітчизняної державної статистики вони враховуються в натуральному вираженні.
Кадастрова форма надання інформації про природні ресурси є загальновизнаною у світовій практиці. У практиці мають місце такі види кадастрів природних ресурсів:
- Земельний кадастр - звід відомостей про природний, господарський і правовий стан земель - включає дані реєстрації землекористувачів обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів і економічної оцінки земель;
- Водний кадастр - систематизований звід даних про водні об'єкти, про їх водних ресурсах, використання водних об'єктів, водокористувачам;
- Лісовий кадастр - систематизований звід відомостей про екологічні, економічних і інших кількісних і якісних характеристиках лісового фонду;
- Кадастр родовищ і проявів корисних копалин - звід відомостей по кожному родовищу, що характеризують кількість і якість основних і спільно залягаючих корисних копалин, що містяться в них компоненти, умови розробки, геолого-економічну оцінку родовища, а також відомості про прояви корисних копалин [8, с .219].
Таким чином, економічний механізм природокористування являє собою сукупність планових, фінансових, товарно-ринкових, організаційно-адміністративних та інших заходів, що впливають на поведінку людей у ​​сфері виробництва товарної продукції і здатних створити матеріальну зацікавленість товаровиробників та інших учасників процесу матеріального виробництва в дотриманні екологічних вимог.
1.2 Державне регулювання природокористування
Принциповим питанням при формуванні концепції сталого розвитку та екологізації економіки є питання про механізми реалізації такої концепції. У найзагальніших рисах світовий досвід говорить про три можливі механізми реалізації економічних цілей, в тому числі і еколого-економічних.
Зазвичай, коли говорять про механізми реалізації екологічної політики, виділяють три підходи:
- Пряме регулювання, пов'язане з впливом держави (іноді це регулювання визначається як «командуй і контролюй») - нормативно-правові, адміністративно-контрольні заходи, пряме регламентування і т.д.;
- Економічне стимулювання, пов'язане з розвитком ринкових механізмів;
- Змішані механізми, що поєднують перші два підходу.
У світі в галузі охорони навколишнього середовища найбільш широко поширене пряме регулювання, що базується на законодавстві.
Досвід багатьох країн світу, у тому числі колишнього Радянського Союзу і країн Східної Європи, показав неефективність жорсткого централізованого планування і управління екологічно збалансованого економічного розвитку. Значні субсидії для природоексплуатуючих галузей, відсутність ціни або мінімальна ціна на природні ресурси, що призводять до їх надексплуатації, суспільна власність на все і відсутність належного контролю за охороною середовища та використанням ресурсів та багато іншого привели до формування техногенного типу економічного розвитку, багатьом кризовим екологічним явищам [ 6, с.288].
Не можна підтримувати ілюзії можливого виходу на траєкторію сталого розвитку тільки за рахунок чисто ринкових механізмів.
Важливою якістю ринку є його можливості забезпечити найкраще використання різних ресурсів завдяки ціновим сигналам про їх дефіцитності. Деградація навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, надмірне забруднення свідчать про збої в ринковому механізмі. Ціни, що складаються на «природних» ринках, часто дають спотворену картину істинної цінності природних благ і послуг, не відображають реальні суспільні витрати і вигоди використання екологічних ресурсів. У результаті складається неадекватна оцінка дефіцитності ресурсів, величин попиту і пропозиції, що дає занижені стимули для ефективного використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.
Можна виділити наступні основні причини «провалів ринку» в екологічній сфері:
- Екстерналії (зовнішні ефекти);
- Відсутність (заниженість) цін на природні блага і відсутність їх ринків;
- Суспільні блага;
- Трансакційні витрати;
- Права власності;
- Невизначеність і недалекоглядність [6, с.289].
У концептуальному плані провали ринку в охороні навколишнього середовища пов'язані насамперед з практично неможливим адекватним урахуванням екстерналії, соціальних витрат суспільства від деградації навколишнього середовища, з проблемою відкритого доступу до природних благ, їх заниженою ціною і пр.
Одна з переваг конкурентної ринкової системи полягає в тому, що вона забезпечує ефективний розподіл ресурсів. Іншими словами, «правильний» або оптимальний обсяг ресурсів розподіляється на виробництво кожного з безлічі товарів і послуг. Звідси рівноважний обсяг продукції на конкурентному ринку ототожнюється також з оптимальним обсягом продукції. Між тим висновок про те, що конкурентні ринки автоматично роблять розподіл ефективним, грунтується на прихованому допущенні, що всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням кожного продукту, знаходять повне відображення відповідно в кривих ринкового попиту і пропозиції. За відсутності зовнішніх ефектів ринковий механізм здатний приводити до розподілів, оптимальним за Парето. При наявності екстерналії ринок не обов'язково призводить до такого оптимального розподілу ресурсів, і такий розподіл часто буває неефективним.
Істотними проблемами для ринку є невизначеність і недалекоглядність. Невизначеність в чому породжується браком знань про закони функціонування екологічних систем, що призводить до ігнорування складно прогнозованих і віддалених наслідків у ринкових рішеннях. Проблемою є і «короткозорість» ринку, його орієнтація на одержання швидких результатів, прибутку при недообліку довгострокових збитків і вигод.
Недоліки ринку в охороні середовища означають необхідність реалізації екологічної політики держави, спрямованої на істотну корекцію зазначених ринкових збоїв. Однак і проведення самого мудрого державного управління не гарантує від неефективності екологічних рішень. Про це свідчить світова практика державного регулювання, в тому числі в країнах з розвиненою ринковою економікою. Серед прикладів неефективності державної політики по відношенню до навколишнього середовища можна виділити наступні:
- Надання субсидій (пестициди, енергія, вода для зрошення);
- Податкова система (стимулювання еколого-дестабілізуючою діяльності в сільському господарстві, енергетиці та ін);
- Контроль цін;
- Еколого-дестабілізуюча зовнішньоторговельна політика;
- Непослідовна реформа прав власності;
- Недоліки в управлінні та моніторингу навколишнього середовища і т.д.
Типовий приклад одержання негативних екологічних наслідків від втручання держави - субсидії. Найбільш субсидованими у світі є енергетика, водопостачання, сільське господарство та дорожній транспорт. Обсяг глобальних субсидій у цих чотирьох галузях становить 700-900 млрд. дол. на рік. до найбільш субсидованими секторам відносяться сільське господарство (понад 330 млрд. дол.) та дорожній транспорт (85-200 млрд. дол.). У країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою найбільший обсяг субсидій спрямовується на потреби енергетики (150-200 млрд. дол.), А також водопостачання (42-47 млрд. дол.) [6, с.291].
Незважаючи на недоліки державного втручання, роль держави в охороні навколишнього середовища велика зараз і буде зростати надалі. Зокрема, держава на основі прямого або непрямого регулювання має домагатися зсуву ринково оптимального рівня виробництва до суспільно оптимального рівня випуску продукції, реалізуючи інтереси суспільства. Істотна роль держави в розробці екологічних пріоритетів та екологічної політики, у встановленні різного роду нормативів, стандартів в охороні навколишнього середовища, перш за все для особливо небезпечних для природи і здоров'я людини речовин. Державі належить провідна роль у здійсненні альтернативних варіантів вирішення екологічних проблем, структурній перебудові економіки в умовах ринку, про що свідчить досвід розвинених країн. Недооцінка значення державного макрорегулювання в умовах переходу до ринку або самого ринку може призвести до негативних екологічних наслідків.
Господарський механізм природокористування став складатися в I960-70-х рр.. 20 в. і знаходиться в даний час у стадії реформування. Господарському механізму природокористування, що склався в умовах централізовано-планової економіки, були властиві адміністративно-командна спрямованість, майже абсолютна централізація і детальна регламентація всього природоохоронної та ресурсозберігаючої діяльності. Проте детальна регламентація природокористувачів з боку центральних планових органів і служб державного контролю (а число планових показників тільки з охорони земель, наприклад, в 1976-1985 рр.. Зросла з 37 майже до 60) не принесла бажаних результатів. Стан та ефективність використання природно-ресурсного потенціалу були незадовільними.
Економічні методи управління в природокористуванні колишнього СРСР отримали значно менший розвиток, ніж в інших галузях господарства, хоча їх застосування всюди було досить обмеженим. Але до кінця 1980-х років стало очевидно, що адміністративна система управління не здатна забезпечити подальший розвиток раціонального природокористування та природоохоронної діяльності. У 1989 р. була зроблена спроба розширення сфери використання економічних методів в практиці управління природокористуванням, що проявилося в експерименті з введення плати за забруднення навколишнього середовища. У розроблялася в той час Державну програму охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів СРСР на перспективу до 2005 р. було передбачено проведення комплексу заходів щодо формування економічного механізму природокористування, але глибокий економічний криза відсунула розв'язання екологічних проблем на другий план.
Соціально-економічна трансформація, яка відбувається в даний час в пострадянських державах, вимагає принципово нових підходів до процесів організації, управління і регулювання природокористування. Означені зміни в сучасному державному регулюванні, пов'язані з переходом від переважного використання адміністративних важелів управління (правових норм, стандартів, лімітів, дозволів, заборон, обмежень і т.п.) до розширення сфери застосування економічних методів, як свідчить світова практика, будуть наростати в міру посилення економічної стабілізації країни. У процесі формування ринкових відносин в господарському механізмі природокористування повинні відбутися докорінні зміни. Проте відзначимо, що ринкові важеля автоматично не створять більш сприятливих умов для природозбереження, ніж жорстке адміністративне примус, властиве старому господарського механізму. Адже відомо, що країни з розвиненою ринковою економікою прийшли до стану екологічної кризи за часом раніше, ніж держави пострадянського простору. Досвід країн, що досягли кардинального поліпшення екологічної ситуації, свідчить про те, що і в рамках ринкової економіки господарський механізм природокористування передбачає чітко сплановані дії і науково обгрунтоване централізоване управління природоохоронною діяльністю.
Вихідною передумовою і складовою частиною процесу вдосконалення централізованого управління екологічної сферою є формування економічного механізму природокористування, який представляє собою сукупність економічних методів управління, покликаних створити матеріальну зацікавленість суб'єктів господарювання в оптимізації процесів їх взаємодії з природним середовищем. У міру заміщення адміністративних методів економічними основним завданням центральних органів управління стає розробка довгострокової стратегії та науково обгрунтованої нормативної бази природокористування. Основою державного регулювання в галузі екології повинно стати природоохоронне законодавство, що служить відправним моментом розробки національних екологічних програм та інших планових і прогнозних документів, що забезпечують екологічну спрямованість економіки.
Кожна країна має свій загальнонаціональний господарський механізм, однак можна говорити і про господарський механізм окремих сфер і галузей економіки, що мають свою специфіку (наприклад, господарський механізм зовнішньоекономічної діяльності, агропромислового комплексу, будівництва та ін.) Господарський механізм - категорія історична: на різних етапах розвитку країни він має свої особливості. Так, господарський механізм економіки, що діяв у період існування СРСР, склався в загальних рисах в 1930-40-і роки. Його вирізняла висока ступінь централізації, яка значною мірою диктувалася обставинами тих років (курс на прискорену індустріалізацію, потім війна, повоєнна відбудова економіки тощо). Недоліки переважно адміністративного підходу до керівництва економікою мали місце і тоді, але з особливою силою вони проявилися в останні десятиліття.
Господарський механізм централізовано-планової економіки не мав внутрішніх стимулів саморозвитку виробництва: його розподільчий, витратний характер (всі витрати покривалися державою, збут будь-якої продукції був гарантований) не спонукав виробників поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію виробництва, не ставив перепон безгосподарності і безвідповідальності. Адміністративно-командні методи управління переважали над економічними, що сковувало ініціативу і самостійність суб'єктів господарювання. Недоліки загальнодержавного господарського механізму властиві й окремим галузям і сферам господарства, в тому числі і природокористування. [36, с.201].
Практика показує, що одним з найбільш ефективних методів управління природокористуванням є використання державою системи економічних заходів регулювання природокористування, до яких відносять податки і платежі, субсидії, фінансово-кредитні заходи; систему обов'язкової відповідальності і систему цільового резервування коштів на утилізацію відходів. Розглянемо їх більш докладно.
Оподаткування - один з найважливіших стимулів раціонального природокористування на рівні підприємства. Основна ідея запровадження особливих, екологічних податків полягає в спробі встановити залежність між відрахуваннями з підприємств у дохід бюджетів та ступенем шкоди, що завдається ними навколишнього природного середовища та природних ресурсів.
Серед екологічних податків виділяють наступні дві групи:
- Регулюючі податки, спрямовані на безпосереднє запобігання дій, що завдають шкоди навколишньому середовищу (наприклад, платежі за забруднення середовища, за розміщення відходів та ін.) При визначенні ставок цих податків враховуються показники технічної можливості та економічної рентабельності в рамках даного виду господарської діяльності;
- Фінансують податки, націлені на стягнення грошових коштів та акумулювання їх на особливих рахунках, у спеціальних (екологічних та ін) фондах, що використовуються для фінансування різних природоохоронних заходів (наприклад, плата на відновлення та охорону водних об'єктів, відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази і т. п.). При визначенні ставок цих податків враховують показники прибутковості підприємства і безперервності фінансових надходжень. На відміну від регулюючих податків, фінансують податки не пов'язані безпосередньо з величиною негативного впливу на середовище і ресурси [35, с.417].
Поряд з цим розрізняють прямі і непрямі екологічні податки і платежі. Наприклад, платежі за викиди є прямими, оскільки надають забруднювачі прямий стимул для зниження викидів шкідливих речовин. Платежі за екологічно брудну продукцію є непрямими, оскільки заохочують зниження споживання такої продукції і лише опосередковано призводять до зниження забруднення середовища [9, с.311].
Податкове стимулювання може бути як негативним (у вигляді додаткового оподаткування екологічно шкідливої ​​продукції чи продукції, виробленої з використанням екологічно небезпечних технологій), так і позитивним (пільгове, часткове оподаткування або повне звільнення від сплати податків за екологічно більш нешкідливу діяльність, технології, готову продукцію, використання відходів і т. п.). Податкові пільги застосовуються в якості економічного механізму, компенсуючого відносно великі витрати на виробництво продукції, що відповідає екологічним вимогам.
У цілому світова практика рухається по шляху поступового і цілеспрямованого впровадження нових, більш досконалих екологічних податків і зборів, що стимулюють природоохоронну діяльність і раціональне ресурсокористування.
Платежі за природні ресурси. Всі платежі в галузях природокористування діляться на дві групи:
- Платежі, що покривають адміністративні витрати на функціонування структур, які забезпечують управління і контроль діяльності підприємств;
- Платежі, призначені для вилучення диференціальної ренти.
Платежі з першої групи представляють собою плату за адміністративні дії або послугу з боку держави і сплачуються за надання або відновлення права на природокористування. Додаткові платежі, які надходять в спеціалізовані фонди, створювані для поліпшення якості і розвитку відповідних послуг, зазвичай стягуються за: лабораторні аналізи; геологічне дослідження території; топографічну зйомку місцевості; оцінку природного об'єкта; реєстрацію та сертифікацію документів. Платежі з другої групи діляться на:
- Орендну плату, або земельну ренту, яка є платою за виняткове право використовувати природний ресурс на даній ділянці землі. Вона розраховується на одиницю орендованій території та сплачується власнику землі - уряду країни (у більшості країн) або уряду регіону (в Австралії, Канаді). У випадку, якщо земля знаходиться в приватній власності, у ряді держав допускається сплата земельної ренти її власнику. У перші роки експлуатації природного ресурсу орендна плата встановлюється на мінімальному рівні, а потім поступово збільшується для того, щоб стимулювати розвиток виробництва;
- Диференціальну ренту, яка, по суті, є платежем державі за привілей використовувати виснажує (обмежені) ресурси забезпечує основну частину коштів, що надходять у державну скарбницю. Вона розраховується виходячи з валового доходу виробника. Оскільки це плата за вичерпання, то для оцінки її величини необхідна оцінка природного ресурсу;
- Мита, які встановлюються при імпорті або експорті продукції природокористування. Експортні мита спрямовані на вилучення доходів, що виникають за рахунок різниці світових і внутрішніх цін на сировину і товари. Експортні мита не повинні ослаблювати позиції місцевого виробника на світовому ринку, а імпортні мита - на внутрішньому ринку сировини та продукції галузей природокористування [35, с.420].
Платежі за природні ресурси поділяються на види за окремими ресурсів.
Платежі за землю залежать насамперед від типу відносин власності: землеволодіння, безстрокового (постійного) йди тимчасового користування земельними ділянками, їх оренди. Так, за земельні ділянки, що перебувають у власності, стягується земельний податок. Розміри плати за землю визначаються в залежності від площі, якості та місця розташування земельної ділянки з урахуванням його кадастрової оцінки. Платежі за землю зазвичай надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих представницьких органів, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Для стимулювання раціонального використання землі ці види платежів повинні спрямовуватися виключно на цілі, пов'язані з фінансуванням заходів із землеустрою, ведення земельного кадастру і моніторингу, охорони земель, підвищення їх родючості, освоєння нових земель, на компенсацію власних витрат землекористувача на ці цілі, а також на погашення позик, виданих під зазначені заходи, відсотків за користування ними, на фіксовані виплати землекористувачам, провідним сільськогосподарське виробництво на землях низької якості, інженерне і соціальне облаштування території.
За орендовану землю справляється орендна плата. При оренді земельної ділянки у власника землі орендна плата, як правило, надходить на його рахунок. Орендна плата, одержувана власником землі, використовується ним на свій розсуд.
Плата за користування надрами (і природними ресурсами, які отримуються з надр Землі) може бути наступних видів - разовий збір (бонус) за участь у конкурсі (аукціоні, тендері) за право користування надрами; періодичний збір (плата) за ліцензію на надрокористування; регулярні платежі за користування надрами; відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази; акцизи (тобто непрямий податок на окремі види мінеральної сировини, що видобувається з родовищ з відносно кращими гірничо-геологічними і економіко-географічними характеристиками); плата за геологічну інформацію про надра; платежі за землю чи за акваторію та ділянка дна територіального моря; інші податки, збори і платежі, передбачені конкретним законодавством.
Плата за водні ресурси (водокористування) здійснюється у вигляді плати на утримання державних установ, які здійснюють управління водними ресурсами та за їх використання у межах конкретного водного джерела (басейну). Існують дві основні схеми стягнення плати за водокористування.
Перша, яка характерна для Республіки Білорусь, Росії, Австралії, країн Азії і Африки, заснована на жорсткому державному регулюванні розмірів плати. Всі платежі при цьому спрямовуються до державного бюджету, де акумулюються для подальшого використання на цілі утримання та розвитку водогосподарських систем і споруд.
Друга схема застосовується головним чином у країнах Західної Європи США та Канаді. Вона грунтується на корпоративному управлінні використанням і охороною водних ресурсів з боку водокористувачів, які утворюють басейнові об'єднання. Плата за воду здійснюється у вигляді внесків водокористувачів на утримання об'єднання і фінансування його діяльності. Держава ж отримує податки від басейнового об'єднання, які використовуються в основному для кредитування та субсидування водогосподарського будівництва і виплат компенсації пільговим категоріям водокористувачів [35, с.422].
Платежі за лісокористування можуть стягуватися за заготівлю деревини, що відпускається на корені; за заготівлю живиці; за заготівлю другорядних лісових матеріалів; за побічне лісокористування (сінокосіння, пасіння худоби, заготівля в підприємницьких цілях деревних соків, дикорослих плодів, ягід, грибів, лікарських рослин, технічного сировини, розміщення вуликів, пасік та інших видів лісового користування); за лісокористування для потреб мисливського господарства, туристських чи спортивних цілей. Платежі за користування лісом здійснюються у вигляді лісових податей або у вигляді орендної плати. Орендна плата стягується при оренді лісової ділянки на певний час, а лісові подати стягуються при короткостроковому користуванні лісом.
Плата за об'єкти тваринного світу здійснюється у вигляді платежів за вилучення з природного місця існування наступних груп об'єктів тваринного світу: віднесених до об'єктів полювання та рибальства; належать до видів, занесених до Червоної книги різного рівня, не віднесених до перерахованих вище груп. При необхідності регулювання чисельності окремих видів, що представляють загрозу для здоров'я та життя людей, домашніх тварин, а також для запобігання нанесення шкоди економіці країни, вилучення може бути дозволено безкоштовно або за винагороду.
Платежі за забруднення середовища та шкідливі впливи на природні ресурси і умови (в більш широкому сенсі - за будь-яке негативний вплив на природні ресурси та навколишнє середовище) є одним з основних економічних стимулів, які змушують природокористувачів, діяльність яких пов'язана з такими впливами на природу, самих приймати заходи щодо зменшення негативного впливу.
Плата за забруднення може виступати у двох формах: податкової (у вигляді зборів в рамках державної податкової системи) і вненалоговой (збори надходять до позабюджетних спеціалізовані фонди).
Вважається, що в ідеальному випадку система платного природокористування повинна включати як платежі, так і податки.
Плата за нормативне забруднення навколишнього середовища, як правило, визначається з урахуванням допустимих за діючими стандартами обсягів відходів (викидів в атмосферу, скидів у воду, твердих відходів), а також рівнів шуму, радіації, теплового впливу і т. д. Її застосування відповідає принципу «забруднювач платить». Платежі за забруднення навколишнього середовища, крім регулюючого, мають і суто економічне значення, особливо на регіональному і місцевому (локальному) рівні. Правильно встановлені платежі за забруднення можуть істотно вплинути на витрати підприємств-виробників та їх конкурентоспроможність. Однак в основному вони поки виконують перерозподільні функцію, оскільки їх рівень відносно низький для безпосереднього впливу на поведінку природокористувачів [35, с.423].
Перераховуються від платежів за забруднення кошти зазвичай використовуються для будівництва очисних споруд, на екологічну освіту і виховання і на наукові дослідження в галузі охорони середовища.
Плата за понадлімітне (наднормативне) забруднення навколишнього природного середовища визначається шляхом множення відповідних ставок плати за забруднення в межах встановлених лімітів на величину перевищення фактичної маси викидів або скидів забруднюючих речовин, обсягів розміщуваних відходів або рівнів шкідливого впливу над встановленими лімітами, підсумовування отриманих творів але видами забруднення і множення потім цих сум на підвищувальний коефіцієнт (різний у різних країнах).
Як правило, платежі за гранично допустимі викиди або скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів, а також за допустимі рівні впливу здійснюються за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства, а платежі за понадлімітне забруднення середовища - за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні природокористувача з урахуванням його рентабельності.
У цілому визначення граничних розмірів плати слід розглядати і як один з найважливіших економічних заходів управління природокористуванням. Зокрема, у разі якщо понадлімітні платежі окаливаются але своєму розрахунковому рівню вище розміру прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, може бути прийнято рішення про призупинення або припинення діяльності даної установи.
Базові нормативи плати за викиди і скиди конкретних забруднюючих речовин визначаються як добуток питомої економічного збитку від викидів (скидів) у межах допустимих нормативів або лімітів на показники відносної небезпеки конкретного забруднюючої речовини для навколишнього середовища і на коефіцієнт індексації плати.
Для великих підприємств-забруднювачів застосовується плата користувачів (принцип «забруднювач платить»).
Існує також метод плати за кінцеву продукцію, що представляє собою надбавку до ціни продукції, яка в процесі виробництва або споживання її забруднює навколишнє середовище. До такого виду продукції відносяться, па-приклад, синтетичні пакувальні матеріали, пестициди, миючі засоби та м. д. Тут відсутні критерії чіткого розмежування виробників і споживачів, оскільки і ті й інші забруднюють середовище. Очевидно і виникає при цьому протиріччя - чим більше буде виробництво небезпечних продуктів тим більше коштів отримає суспільство від платежів за забруднення. Поки цей метод використовується тільки у Фінляндії та Норвегії.
До недостатньо ефективному методу отримання плати за забруднення відносяться різні адміністративні податки (у вигляді плати за контролюючі дії місцевих природоохоронних органів), так як вони мають характер перерозподілу коштів.
Субсидії представляють собою спеціальні виплати тим підприємствам-забруднювачам, які самі намагаються знижувати забруднення (прискорена амортизація природоохоронного устаткування, державне регулювання цін на ресурси і на кінцеву продукцію).
Системи обов'язкової відповідальності (варіант страхування, страхової плати) використовуються у разі, коли збитки від негативного впливу природопользователя на середу розраховується за фактом викиду для кожного окремого випадку, а не визначається на основі нормативного рівня. Передбачається, що забруднювач має компенсувати виниклий збиток: очистити і відновити природний об'єкт, виплатити постраждалим від забруднення компенсацію і т.п. Даний метод використовується в тих випадках, коли число підприємств-забруднювачів обмежена, а розмір забруднення та його наслідки легко визначити. Дія цієї системи розрізняється в разі аварійного викиду (забруднення) і в разі рекультивації земель. У першому випадку забруднювач може лише прогнозувати майбутній збиток і вживати всіх заходів, щоб його не допустити. В якості гарантій може виступати страховий поліс підприємства або його активи. У другому випадку приблизні масштаби майбутнього збитку заздалегідь відомі (наприклад, при видобутку корисних копалин). В якості гарантій тут виступає грошовий депозит (вклад), внесений підприємством-забруднювачем. Якщо згодом воно саме проведе необхідну рекультивацію земель, депозит буде повернуто йому назад, якщо немає, то суми депозиту має бути достатньо для проведення рекультивації іншими (посередниками).
Система цільового резервування коштів на утилізацію відходів (або система депозит-виплата) полягає в тому, що покупець, купуючи товар, що є потенційним забруднювачем середовища, вносить за нього деяку додаткову плату, яка при певних умовах повертається йому назад. Наприклад, вартість порожньої пляшки, яку можна повторно використовувати або потрібно знищити як відхід, що забруднює середовище, закладена і вартість її вмісту і буде повернена покупцеві в разі здачі її м приймальний пункт. У ряді країн світу цей метод економічного стимулювання екологічної поведінки покупців широко використовується для зменшення забруднення середовища та економії коштів на сортування відходів перед їх утилізацією (відпрацьованих масел, електричних батарей, озоноруйнуючих коштів, макулатури, пластикової тари та ін) [35, с.427 ].
На закінчення питання слід сказати, що регулювання природокористування, або екологічне регулювання, являє собою систему способів і заходів державного впливу на екологізацію суспільного розвитку за допомогою гармонійного поєднання механізмів адміністративного управління (нормативно-правових та організаційно-господарських) та економічного стимулювання. Тільки таке поєднання економічних і адміністративних методів управління дозволить створити дієвий господарський механізм природокористування.
1.3 Особливості природокористування на забруднених радіонуклідами територіях
З початку XX ст. людство почало відлік техногенних катастроф, що охоплюють цілі регіони; найбільш істотні з них пов'язані з видобутком і переробкою нафти, ядерною енергетикою. Наслідки носять комплексний характер - забруднення або порушення природних компонентів (повітря, води, грунту, живих організмів і рослин) та екосистем, а також соціально-економічних систем.
Причинами катастроф є збої і порушення технічних характеристик транспортних, промислових, гірничодобувних, енергетичних, іригаційних та інших об'єктів. Ліквідація наслідків вимагає значних коштів і залучення фахівців різних профілів.
Причини техногенних аварій і катастроф у світі розподіляються таким чином: транспортні аварії - 35%; пожежі і вибухи - 33%; аварії в комунальних системах життєзабезпечення - 7,5%; викиди отруйних речовин - 3,5%; обвалення будівель і споруд - 1 , 3%; радіаційне ураження (аварії на АЕС та ін) - 1,2%; інші техногенні причини - близько 5% [35, с.482].
Аварії на ядерних установках в даний час мають наслідки, які при сучасному рівні науково-технічного процесу не можуть бути повністю ліквідовані. Іншими словами, розвиток ядерних технологій випереджає засоби забезпечення безпеки їх використання. Міжнародна шкала оцінки аварій на АЕС складається з семи рівнів: 1 - аномалії, 2 - нещасні випадки, 3 - серйозні нещасні випадки, 4 - дрібні аварії, не спричинили наслідків за межами станції, 5 - аварії, що мають незначні наслідки за межами станції, 6 - серйозні аварії, 7 - великі аварії. До сьомого рівня відноситься аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986
Аварія на четвертому блоці Чорнобильської АЕС - найбільша ядерна аварія у світовій історії. За масштабами радіоактивного викиду і його наслідків вона набагато перевершила найбільш серйозні з попередніх аварій: у Уиндскейле (Великобританія, 1957 р.), Три Майл Айленді (США, 1979 р.), на промисловому комплексі «Маяк» (СРСР, 1957 р.) . Радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС охопило значні площі республіки. У результаті аварії радіоактивного забруднення піддалося більше 46 тисяч квадратних кілометрів Республіки Білорусь. При цьому евакуйовано і переселено понад 187 тисяч осіб [3, с.4].
У тій чи іншій мірі наслідки аварії торкнулися багато країн, отже, можна говорити про її глобальний характер. Найбільшою мірою постраждали України, Білорусь і Росія. При цьому відносна тяжкість наслідків аварії для Республіки Білорусь виявилася значно вище, ніж для інших держав. Тому наслідки Чорнобиля в Білорусі більш адекватно характеризуються термінами «катастрофа» або «національне екологічне лихо».
Оцінка збитків є необхідною умовою вибору природоохоронної стратегії, яка полягає у визначенні найважливіших соціальних, економічних і технічних цілей, системи пріоритетів у їхньому досягненні. Облік економічного збитку тут необхідний для перегляду і уточнення структури капіталовкладень на средозащітние заходи, визначення найбільш екологічно брудних галузей і регіонів. При виборі стратегії розвитку технологій необхідна оцінка не тільки прямих, але і непрямих витрат, тобто витрат і збитків по всьому технологічному ланцюжку - від отримання сировини до використання готової продукції. Тому з метою більш повного розуміння особливостей природокористування на забруднених радіонуклідами територіях розглянемо масштаби і характер забруднень, отриманих в результаті аварії на ЧАЕС.
Оскільки викид радіонуклідів відбувався тривалий час, на його поширенні позначилися як складні, швидко змінюються метеорологічні умови, так і послідовність процесів, що відбуваються на місці аварії.
Випадання радіонуклідів відбувалося двома шляхами. Перший - так зване сухе гравітаційне (тобто під дією сили тяжіння) осадження. Більшість нізкодіспергірованних, досить важких мікрочастинок не могли піднятися вище приземного шару. Вони випали переважно в 30-кілометровій зоні навколо реактора і утворили так званий ближній слід.
Другий шлях - осадження з атмосферними опадами. Найбільш ефективно вимивання радіонуклідів з атмосфери відбувається з дощами. Саме з опадами випало 98% частинок розмірами 5-25 мкм, тобто більшість мікрочастинок. Весною 1986 р. дощів було мало. У тих місцях, де вони йшли, відбувалося значне осадження радіонуклідів. Так утворилися вогнища (плями) радіоактивності. Виділяються три основні вогнища забруднення: Центральний, Брянсько-Білоруський, а також вогнище в районах міст Калуги, Тули і Орла.
Для плям характерні наступні особливості. Їх радіонуклідної складу неоднаковий, він визначається відстанню та напрямом від місця аварії, відображаючи зміни в складі викиду в міру розвитку аварії і динаміку метеорологічної обстановки. Випадання носять мозаїчний, різко неоднорідний характер: інтенсивність як самих плям, так і ділянок, розташованих в межах однієї плями, може відрізнятися в значне число разів. Іноді плями, більш віддалені від місця аварії, мають велику інтенсивність, ніж близькі. Це також пояснюється зазначеними особливостями формування та розповсюдження викиду. Головуючими радіонуклідами в плямах в даний час є цезій-137 і стронцій-90.
Чорнобильська катастрофа зробила негативний вплив на всі сфери життєдіяльності людини, насамперед на сільське і лісове господарство, виробництво, соціальну сферу.
Найбільшою мірою постраждало сільське господарство. З обігу виведено 2,65 тис.км ² сільгоспугідь. Різко скоротилися посівні площі і валовий збір сільськогосподарських культур, істотно зменшилося поголів'я худоби.
Значно зменшені розміри користування мінерально-сировинними та іншими ресурсами. У зоні забруднення понад 555 кБк / м ² (15 Кі / км ²⁾ виявилися 57 родовищ, у тому числі: 9 - пісків з загальними запасами 196 млн.м. ^3; 19 - глини керамічної (6 млн.м. ^3); 6 - глини тугоплавкої (46,5 млн.м ^3), 8 - цементної сировини (835 млн. т.), 14 - крейди для вапна (853,5 млн. т.); 1 - скляних і формувальних пісків (16, 6 млн. т). З них були підготовлені та віднесені до балансових 10 родовищ: 2 - пісків (3,0 млн.м. ^3), 3 - глини керамічної (0,6 млн.м. ^3); 1 - глини тугоплавкої (0,4 млн. м. ^3); 1 - цементної сировини (109 млн. т.), 3 - крейди для вапна (8,1 млн. т). Всі ці родовища не експлуатуються.
У зв'язку з радіоактивним забрудненням обмежені пошуково-розвідувальні роботи в південній частині Прип'ятської нафтогазоносної області з оціненими ресурсами 25,3 млн.т. нафти.
Величезної шкоди завдано лісовому господарству. Близько чверті лісового фонду Білорусі - 20,1 тис.км ² ліси зазнали радіоактивного забруднення. Запаси стиглої і перестійних деревини на території з щільністю забруднення грунтів цезієм-137 - 555 кБк / м ² і більше перевищують в даний час 2 млн.м ^3, а до 2010 р. вони досягнуть 3,5 млн.м ^3. У Гомельській і Могилевській областях, де забруднено радіонуклідами відповідно 51,6 і 36,4% загальної площі лісових масивів, заготівля деревини на території з щільністю забруднення по цезію-137 555 кБк / м ² і вище повністю припинена.
У зоні забруднення знаходяться близько 340 промислових підприємств, умови функціонування яких істотно погіршилися. У зв'язку з відселенням мешканців з найбільш постраждалих районів діяльність ряду промислових підприємств та об'єктів соціальної сфери припинена. Інші ж несуть великі втрати і продовжують зазнавати збитків від зниження обсягів виробництва, неповної окупності коштів, вкладених у будівлі, споруди, обладнання, меліоративні системи. Істотними є втрати палива, сировини і матеріалів.
Згідно з розрахунками, виконаними Інститутом економіки Національної академії наук Білорусі, сумарний збиток, нанесений республіці чорнобильською катастрофою, в розрахунку на 30-річний період її подолання оцінюється в 235 млрд. доларів США, що становить 32 бюджету республіки 1985 Сюди включено втрати, пов'язані з погіршенням здоров'я населення; збитком, нанесеним промисловості та соціальній сфері, сільському господарству, будівельному комплексу, транспорту і зв'язку, житлово-комунальному господарству; забрудненням мінерально-сировинних, земельних, водних, лісових та інших ресурсів; а також додаткові витрати на здійснення заходів з ліквідації та мінімізації наслідків катастрофи та забезпечення безпечних умов життєдіяльності населення. Структура економічного і соціального збитку Республіки Білорусь від катастрофи на ЧАЕС за видами втрат та об'єктам народногосподарського комплексу представлена ​​на рис.1.2. і в табл.1.1.

1 - додаткові витрати, пов'язані з підтриманням функціонування виробництва і здійсненням захисних заходів, 191,7 млрд. дол. США;
2 - прямі і непрямі втрати, 29,6 млрд. дол. США;
3 - упущена вигода, 13,7 млрд. дол.США
Рис.1.2. Структура економічного збитку Республіки Білорусь в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС, за період до 2015 р.
Примітка. Джерело: [1, с.62].
Як видно з даних рис.1.2., У структурі загального збитку за 1986-2015 рр.. найбільшу частку (81,6%) займають витрати, пов'язані з підтриманням функціонування виробництва і здійсненням захисних заходів, які становлять 191,7 млрд. доларів США. На частку прямих і непрямих втрат припадає близько 30,0 млрд. доларів (12,6%). Упущена вигода оцінюється в 13,7 млрд. доларів (5,8%).

Таблиця 1.1.
Галузева структура соціально-економічного збитку Республіки Білорусь від аварії на Чорнобильській АЕС (млрд. дол. США)

Галузі народного господарства	Роки
	1986-1990	1991-1995	1996-2000	2001-2015	1986-2015
Здоров'я населення	4,05	16,77	18,13	54,32	93,27
Агропромисловий комплекс	18,3	20,0	15,6	18,1	72,0
Лісове господарство	0,58	0,68	0,70	2,15	4,11
Промисловість	0,06	0,13	0,11	0,33	0,63
Будівельний комплекс	0,15	1,25	0,32	0,96	2,68
Мінерально-сировинні та водні ресурси	2,00	0,12	0,15	0,40	2,67
Транспорт і зв'язок	0,93	1,20	0,36	0,90	3,39
Соціальна сфера	2,84	5,45	2,96	6,45	17,70
Дезактивація забруднених територій	0,04	4,19	22,48	10,12	36,83
Радіоекологічний моніторинг	0,05	0,21	0,19	1,27	1,72
Всього	29,00	50,00	61,00	95,00	235,00

Примітка. Джерело: [1, с.63].
Прямі втрати включають вартість виведеної з використання складової частини національного багатства республіки: основні та оборотні виробничі фонди, об'єкти соціальної інфраструктури, житло і природні ресурси.
До непрямих втрат віднесені: втрати, обумовлені впливом економічних і соціальних факторів (умови життя, побуту, стан здоров'я населення), що викликали порушення або припинення виробництва, зниження продуктивності праці, збільшення вартості і складності забезпечення інших об'єктів державної, кооперативної та особистої власності, а також втрати від міграції населення із забруднених регіонів.
Складовими упущеної вигоди, вираженої у вартісній формі, є:
- Скорочення обсягів випуску продукції, робіт та послуг на забруднених територіях; вартість непридатною через радіаційного забруднення продукції;
- Додаткові витрати по заповненню недоотриманої продукції;
- Витрати на відновлення втраченого якості продукції;
- Втрати від розірвання контрактів, анулювання проектів, заморожування кредитів, виплати штрафів, пені, неустойок та ін
Додаткові витрати - це витрати по подоланню наслідків аварії та забезпечення нормального функціонування різних галузей народного господарства в зонах радіоактивного забруднення, включаючи створення безпечних умов життєдіяльності населення. До них також належать витрати по компенсації наслідків дії негативних факторів, вартість додаткових ресурсів, що залучаються для компенсації втрат та упущеної вигоди, витрати на роботи з дезактивації та організації контролю за радіаційною обстановкою.
Проведена оцінка збитку не є остаточною, оскільки причинно-наслідкові зв'язки, що відбивають вплив радіоактивного забруднення території на різні сторони життєдіяльності, досить складні. Наука поки не має в своєму розпорядженні вичерпною інформацією про медико-біологічних, соціальних та екологічних наслідки чорнобильської катастрофи. Не буде перебільшенням сказати, що подолання наслідків, викликаних використанням однієї з найскладніших в історії цивілізації технологій - ядерної технології, поставило перед наукою проблеми не менш масштабні і трудомісткі, ніж під час створення самої цієї технології [27, с.15].
Одним з найважливіших напрямків діяльності з подолання наслідків катастрофи на поточному етапі є реалізація заходів, спрямованих на подальше зниження радіаційного ризику. Пріоритет тут залишається за комплексом захисних заходів, що проводяться в агропромисловому комплексі, спрямованих на отримання нормативно чистих продуктів харчування. Це - забезпечення зменшення площ забруднених радіонуклідами кислих грунтів, зниження переходу радіонуклідів у рослинницьку продукцію за рахунок підвищення родючості грунтів шляхом внесення мінеральних добрив, підтримки продуктивності культурних кормових угідь та ін
Великомасштабного радіоактивного забруднення був підданий кожен четвертий гектар лісового фонду республіки, а це близько 2 млн. га, з яких більше 200 тис.га повністю виведені з господарського обороту з-за високої щільності забруднення.
У той же час, володіючи великою ємністю поглинання радіонуклідів і здатністю до міцного включенню їх у свій біологічний кругообіг, лісові екосистеми є дієвим біогеохімічним средообразующих чинником, що грає істотну роль в регуляції радіоактивних випадінь на постраждалих від ядерних катастроф територіях. Здатність лісу до закріплення і запобігання перенесення радіоактивних речовин змусила звернути на це явище пильну увагу вчених саме після безпрецедентної за масштабами та складності аварії на Чорнобильській атомній станції, в результаті якої було радіоактивно забруднено практично всі адміністративні території Білорусі, 17 областей Росії, 14 - Україна. Чорнобильські випадіння досягли також територій Австрії, Німеччини, Італії, Польщі, Швеції та інших європейських держав.
Після аварії на Чорнобильській АЕС лісова галузь Білорусі та ряду областей Росії та Україні змушена працювати в нових екологічних та економічних умовах, викликаних не тільки втратою значної частини лісового фонду, але і порушенням або припиненням лісогосподарського виробництва. Ці умови, які визначаються рівнем радіаційного забруднення, станом побуту і здоров'я населення, надають вплив на функціонування промислових, господарських і соціальних об'єктів державної, кооперативної та особистої власності, продуктивність праці [27, с.47].
Питома вага втрат лісового господарства в загальному збиток, нанесений республіці аварією на ЧАЕС, сягає лише 4% (рис.1.3.). Для галузі цей показник досить високий і має суттєвий вплив на соціально-економічний розвиток підприємств лісового комплексу.

Рис.1.3. Питома вага втрат лісового господарства (1) у загальних втратах Білорусі (2).
Примітка. Джерело: [27, с.48].
Необхідно відзначити, що щорічні витрати на організацію і ведення лісового господарства зменшуються при одночасному зростанні втрат по галузі (рис. 1.4.), А останні десять років щорічні витрати на лісове господарство (у доларовому обчисленні) знизилися в 1,9 рази, втрати ж за цей період зросли в 1,2 рази. Значно змінилася і різниця між ними. Якщо в 1986-90 рр.. втрати перевищували витрати в 2,8 рази, то у вже 1997 утрату перевищив витрати на лісове господарство в 6,4 рази.
Відносне зменшення виділяються галузі коштів у першу чергу є наслідком загальної економічної кризи на території колишнього Радянського Союзу, в тому числі і в Білорусі. У той же час для забезпечення безперервного лісокористування, збереження і поліпшення лісового фонду, заощадження і примноження екологічної корисності лісу, кошти, вкладені у лісове господарство, повинні, якщо їх поки неможливо збільшити, в обов'язковому порядку залишатися на колишньому рівні. Це дозволить, з урахуванням нових наукових напрацювань, більш ефективно проводити реабілітацію лісових земель і створювати посильні умови соціальної захищеності для працівників лісового господарства та їх сімей.

Рис.1.4. Зіставлення середньорічних втрат (млн.дол. США) з загальними витратами на лісове господарство.
Примітка. Джерело: [27, с.48].
Забруднення земель лісового фонду республіки радіоактивними речовинами ускладнило процеси вирощування лісу та заготівлі готової продукції, знизило соціально-економічні показники підприємств лісового господарства. За лісгоспам, безпосередньо розташованим в забрудненій зоні, в 5-6 разів знизилася фондовіддача при одночасному збільшенні терміну оборотності коштів, що в підсумку призвело до зростання витрат на 1 грн. товарної продукції. Представлена ​​оцінка соціально-економічних втрат тільки по одній лісової галузі наочно свідчить про колосальні масштаби збитків, які нанесені Білорусі в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Подолання наслідків Чорнобиля стало завданням державної значимості для Республіки Білорусь. Питання життєдіяльності населення на постраждалих територіях знаходяться у фокусі уваги законодавчої і виконавчої влади, Президента Республіки Білорусь.
На закінчення питання слід сказати, що в результаті аварії на Чорнобильській АЕС Республіці Білорусь завдано величезної економічної шкоди. Значна частина забруднених радіонуклідами територій в даний час виведена з господарського обороту в силу високого рівня радіаційної активності. На решті частини заражених територій природокористування має суттєві обмеження, які виражаються в обмеженні видів використовуваних природних ресурсів, заборони видобутку корисних копалин, здійсненні певних видів сільськогосподарської діяльності, лісокористування і т.д.

2. АНАЛІЗ ЧИННОГО ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ на забруднених радіонуклідами територіях
2.1 Механізм фінансування екологічних програм з подолання наслідків забруднення радіонуклідами
До 1992 р. проведення заходів з ліквідації наслідків аварії в основному фінансувалося за рахунок коштів СРСР, але після його розпаду ми були змушені щорічно витрачати на ці цілі від 20 до 10% республіканського бюджету. Все це лягло на плечі Республіки Білорусь.
Починаючи з 1996 р. фінансування екологічних програм з подолання наслідків забруднення радіонуклідами здійснюється на підставі державних програм. Державна програма Республіки Білорусь з мінімізації та подолання наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС на 1996-2000 рр.. була пріоритетною при формуванні та виконанні бюджетів усіх рівнів. Цей пріоритет позначався в конкретних цифрах і закріплювався в законах про бюджет на черговий рік спеціальною статтею, де озвучувалася не тільки гранична сума асигнувань, а й текстова запис як пріоритетний напрям бюджетно-фінансової політики держави поряд з фінансуванням витрат по соціальному захисту населення, підтримку сільськогосподарського виробництва , вирішення житлової проблеми.
Прямі бюджетні витрати за 1996-2000 рр.. склали близько 1 млрд. дол США, в тому числі на 2000 рік - 220 млн. дол До цього періоду відселення було в основному завершено, нові селища побудовані і створена інфраструктура для проживання і роботи.
Основний ухил у заходах з ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС та їх фінансування повинен вівся в наступних напрямках:
- Соціального захисту громадян, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях. Тут виділяється пріоритет оздоровленню постраждалого населення і, перш за все, дітей;
- Реабілітація територій, землі і отримання чистої продукції;
- Наукове обгрунтування всіх цих напрямків.
Рівень витрат за цим пріоритетним напрямам (без капітальних вкладень) а в цей період збільшується. Так, якщо 1994 р. їх питома вага в консолідованому бюджеті складав 3%, то в 2000 р. - 3,7%; в республіканському бюджеті відповідно їх питома вага зросла з 4,4% до 6,2%.
Загальний обсяг витрат на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у бюджеті 2001 р. склав 111 млрд. руб. або півтора військових бюджету країни. Тим не менш, не досягнуть 100%-вий рівень оздоровлення постраждалого населення, хоча цей показник із кожним роком покращувався
У зв'язку з відсутністю в той час (1996-2000 рр..) Чітко обгрунтованих наукових рекомендацій по самих життєво важливих проблем ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, в тому числі і неповним наявністю рекомендацій щодо науково обгрунтованого розподілу фінансових ресурсів. Тому в 1998-1999 рр.. асигнування, що виділяються на наукове забезпечення, подвоєні, а в 2000 р. - були ранок і склали 776 млн. руб. Починаючи з 2000 р. проводиться їх розподіл за основними напрямками наукових досліджень [28, с.50].
У зв'язку з тим що основним джерелом радіонуклідів в даний час є грунт, захисні заходи в першу чергу спрямовані на запобігання їх надходження в рослини. Це вапнування кислих забруднених грунтів, внесення основної та додаткової доз фосфорно-калійних добрив, створення культурних сіножатей та пасовищ. Щороку (у залежності від нормативної потреби) вапнують 21-35 тис.га забруднених радіонуклідами кислих грунтів, вноситься 78-80 тис.т діючої речовини основних доз і 42-49 тис.т. діючої речовини додаткових доз фосфорно-калійних добрив; проводиться перезалуженіе 7,6-11,6 тис.га кормових угідь, виділених для випасу худоби приватного сектора. Так, в період 2001-2005 рр.. на фінансування комплексу захисних заходів у сільському господарстві щорічно направлялося до 20% від загального обсягу фінансування у рамках фінансування державної програми Республіки Білорусь щодо подолання наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС.
У сільськогосподарських організаціях, де приймаються захисні заходи не дозволяють домогтися сталого виробництва якісних у радіологічному відношенні окремих видів продукції, з 2002 р. відповідно до доручень Глави держави реалізуються програми з переспеціалізація сільськогосподарських організацій. Програми спрямовані на забезпечення виробництва нормативно-чистої продукції шляхом зміни спеціалізації (м'ясне скотарство, насінництво зернових культур, картоплі, багаторічних трав, обробіток зернових культур на технічні цілі) та підвищення економічної ефективності.
За роки реалізації програм (з 2002 по 2005 р.) на переспеціалізація сільськогосподарського виробництва виділено 30,6 млрд.руб .. Створена необхідна матеріально-технічна база, освоєні сучасні технології сільськогосподарського виробництва, що забезпечують отримання продукції з більш низьким вмістом радіонуклідів і підвищення економічної ефективності. Якщо до переспеціалізація рентабельність 13 господарств Гомельської області в середньому становила мінус 10,8%, то в 2005 р. вона вийшла на рівень 45-50%, для 6 організацій Могилевської області цей показник зріс з мінус 11,3 до 20-30% [ 28, с.49].
Порівняно низька ефективність традиційних заходів радіологічної реабілітації обумовлена ​​багатьма причинами, і в першу чергу, специфікою природних умов, а саме:
- Забруднені радіонуклідами органогенні торф'яно-болотні і заплавні грунти з низьким вмістом слюдяних і глинистих мінералів обумовлюють аномально високий надходження радіонуклідів в сільськогосподарську продукцію при порівняно низьких плотностях забруднення грунту, що дозволяє віднести ці райони до критичних по радіологічному фактору. Аномальне поведінку радіонуклідів у грунтах Поліського регіону було відзначено радіоекології ще в 70-х рр.. 20 в. у зв'язку з глобальними випадіннями;
- Рівнинний знижений рельєф і паводки сприяють вторинного забруднення заплавних земель суспензіями радіонуклідів;
- Своєрідний гідрологічний режим регіону, висока вологість грунту і, отже, підвищена біодоступність радіонуклідів;
- Населені пункти оточені лісовими масивами, які акумулювали значну кількість радіонуклідів і відносяться до групи високого рівня забруднення лісу, з обмеженням використання деревини на паливо і обов'язковим радіологічним контролем «дарів лісу»;
- Наявність забруднених непротічних водоймищ і риби в них, з вмістом цезію-137 вище допустимого рівня;
- Комплекс інших несприятливих факторів навколишнього зовнішнього середовища нерадіаційної природи (низька якість питної води тощо) в поєднанні з радіаційним фактором, що підсилює вражаючий ефект радіаційного впливу [31, с.21].
На проведення захисних заходів у за період 2001-2005 рр.. сільськогосподарське виробництво на забруднених територіях направлено понад 288 млрд.руб. У минулому році вперше було забезпечено фінансування і виконання захисних заходів у відповідності з нормативними потребами. У забруднені господарства поставлено 112 тис. т. фосфорних і 408 тис.т. калійних добрив. У повному обсязі виконано завдання по вапнуванню кислих грунтів. Реалізовано заплановані заходи щодо переспеціалізація найбільш постраждалих господарств Гомельської і Могильовської областей, для чого за 2003-2005 рр.. було виділено 34,3 млрд.руб.
Зазначені суми були спрямовані з коштів бюджету Республіки Білорусь різних рівнів. Разом з тим фінансування механізму природокористування на забруднених територіях здійснювалося і за рахунок позабюджетних джерел, головним чином за рахунок коштів міжнародних програм.
Підсумком стало надходження в республіку за 2001-2005 рр.. гуманітарної та міжнародної технічної допомоги на суму понад 400 млн.дол. США.
За період 2001-2005 рр.. реалізовано міжнародних проектів і програм більш ніж на 21 млн. дол США. У 2005 р. успішно завершилося виконання Програми спільної діяльності з подолання наслідків чорнобильської катастрофи в рамках Союзної держави на 2002-2005 рр. .. З Союзної бюджету було виділено і освоєно 509, 6 млн. руб. РФ.
В даний час здійснюється реалізація угод між Урядом України та Урядом Китайської Народної Республіки про надання безоплатної допомоги загальною вартістю 6 млн. дол США.
На даний момент виконується державна програма, розрахована до 2010 р. Основною метою останньої державної програми є соціально-економічна і радіоекологічна реабілітація забруднених територій, створення умов для ведення господарської діяльності без обмежень за радіаційним фактором і подальшого зниження ризику для здоров'я населення.
Програма закріплює механізм реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС і являє собою ув'язаний за ресурсами, основним виконавцям і термінам виконання комплекс заходів, спрямованих на зниження негативних наслідків катастрофи.
Програма передбачає вирішення таких основних завдань:
- Вдосконалення спеціалізованої медичної допомоги населенню, постраждалому від катастрофи;
- Створення ефективної системи соціального захисту та соціально-психологічної реабілітації населення, що проживає на забруднених територіях, ліквідаторів, евакуйованих і відселених;
- Вдосконалення нормативних правових актів, що регулюють питання подолання наслідків катастрофи, з метою створення пільгових економічних умов розвитку постраждалих територій та закріплення для роботи на цих територіях фахівців в області охорони здоров'я, освіти, сільського та лісового господарства;
- Забезпечення радіаційного захисту населення, функціонування системи радіаційного контролю продукції сільського та лісового господарства, харчових продуктів та питної води;
- Створення умов для радіаційно-екологічної та економічної реабілітації територій Гомельської, Могилевської та Брестської областей, що зазнали радіоактивного забруднення, проведення газифікації, водопостачання та облаштування забруднених територій, в першу чергу зон подальшого відселення і з правом на відселення, завершення програм переселення людей із зон подальшого відселення;
- Проведення на забруднених територіях спеціальних заходів у сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві, спрямованих на забезпечення отримання продукції з вмістом радіонуклідів у допустимих межах;
- Подальший розвиток науково-прикладних досліджень і впровадження їх результатів;
- Розширення міжнародного співробітництва.
Заходи програми мають фінансове, матеріально-технічне, наукове та кадрове забезпечення. Джерелом фінансування заходів державної програми є кошти республіканського і місцевих бюджетів. Для виконання завдань, пов'язаних з подоланням наслідків катастрофи, у 2006-2010 рр.. передбачається направити 3277,5 млрд.руб., з них 3116,7 млрд. руб. з республіканського і 160,8 млрд.руб. з місцевих бюджетів (Додаток А). Обсяг витрат розрахований в прогнозних цінах 2006 р. і щорічно уточнюється, виходячи з економічних можливостей і прогнозів соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь [26].
За минулі після аварії 22 роки республіка направила близько 18 млрд. доларів США. За ці роки вдалося вирішити ряд найважливіших проблем:
- Створена нормативна і правова база практично по всіх напрямках подолання наслідків аварії.;
- Захисні заходи в агропромисловому комплексі дозволяють тримати під контролем виробництво сільськогосподарської продукції, яка відповідає вимогам радіаційної якості;
- Створена і надійно функціонує система радіаційного контролю та радіаційного моніторингу.
Виробництво сільськогосподарської продукції в найближчій і віддаленій перспективі буде найважливішим фактором забезпечення зайнятості населення в забруднених районах. У цій сфері очевидна необхідність концентрації фінансових і матеріальних ресурсів, залучення інвестицій.
Таким чином, фінансування екологічних програм з подолання наслідків забруднення радіонуклідами в Республіці Білорусь здійснюється головним чином за рахунок коштів республіканського і місцевого бюджетів. Зміст самих програм спрямовано безпосередньо на подолання наслідків забруднення радіонуклідами і включає в себе оздоровлення навколишнього середовища і переспеціальзацію суб'єктів господарювання на виробництво продукції, що задовольняє вимогам стандартів у галузі радіаційної безпеки.
2.2 Організація економічної підтримки природокористування
Поряд з організаційним, інформаційним, медичним і науковим забезпеченням раціонального механізму природокористування на забруднених радіонуклідами територіях Республіки Білорусь здійснюється економічна підтримка природокористування.
Економічна підтримка природокористування на забруднених радіонуклідами територіях здійснюється переважно в наступних напрямках:
- Придбання за рахунок коштів бюджету і передача в користування основних засобів (сільгосптехніка, сільськогосподарське та інше обладнання, тварини);
- Субсидування придбання за рахунок коштів бюджету оборотних засобів (насіння, добрива, паливо).
У 2007 р. виконані роботи по вапнуванню кислих грунтів на площі 29,1 тис.га, поставлено добрив: фосфорних - 27,1 і калійних - 88,3 тис.т. діючої речовини. У населених пунктах, де реєструється підвищений вміст цезію-137 та стронцію-90 в молоці, в 2007 р. виконані роботи по створенню культурних кормових угідь для випасу худоби населення на площі 2,9 тис.га, для забезпечення якості травостою проведені уходние роботи за пасовищами (підживлення азотними добривами) на площі 9,7 тис.га, в проблемні населені пункти поставлено 657,4 тонни комбікорму з цезійсвязивающім сорбентом.
Позитивно зарекомендувало себе напрямок захисних заходів, реалізація якого розпочалася в 2002 р. - науково обгрунтована переспеціалізація найбільш критичних з виробництва продукції з наднормативним вмістом радіонуклідів сільськогосподарських організацій Гомельської і Могильовської областей. Вона спрямована на вирішення радіологічних завдань шляхом впровадження агротехнологій, які забезпечують необхідну якість продукції з одночасним підвищенням економічної ефективності її виробництва. Програмами переспеціалізація охоплено 57 сільськогосподарських організацій республіки, проблемних з виробництва нормативно чистої продукції.
Результатом проведення комплексу захисних заходів у сільськогосподарському виробництві є гарантоване надходження в торгову мережу і систему громадського харчування тільки нормативно чистих харчових продуктів.
На забруднених радіонуклідами територіях лісового фонду організована особлива форма ведення лісового господарства, забезпечує протягом тривалого часу ефективне проведення лісогосподарських заходів, безпечні умови праці та отримання нормативно чистої продукції. Реалізуються додаткові заходи щодо забезпечення охорони лісів від пожеж [20].
З метою зниження доз зовнішнього опромінення населення, яке проживає на забруднених радіонуклідами територіях, продовжуються роботи з дезактивації об'єктів різного призначення, промислового устаткування. Діяльність по захороненню подвір'їв та інших об'єктів у цілому або частково відселених населених пунктах узгоджується з програмами наведення порядку на землі та благоустрою населених пунктів, відродження і розвитку села. За 2007 - перший квартал 2008 р. розібрано і поховано 577 подвір'їв, 66 капітальних будов.
У Республіці Білорусь створена і успішно функціонує система радіаційного моніторингу, що увійшла складовою частиною в національну систему моніторингу навколишнього середовища Республіки Білорусь. До її складу входить широка мережа пунктів спостережень та акредитованих лабораторій.
Виконання доручень Глави держави є пріоритетним у діяльності республіканських органів держуправління. Зокрема, Комітетом з проблем наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС при Раді Міністрів (Комчернобиль) в рамках таких доручень за останні п'ять років для господарств, розташованих у зоні подальшого відселення, придбано 390 одиниць сільгосптехніки на суму 2 млрд. 949 млн. руб.
У 19 господарств, розташованих в Гомельській і Могилевській областях, які працюють за програмами переспеціалізація, поставлено 17 зернозбиральних комбайнів, 23 трактори, значна кількість іншої техніки та обладнання. Туди ж надійшли елітне насіння зернових і картоплі, ветпрепарати, засоби захисту рослин, понад півтори тисячі голів породистого м'ясної й молочної худоби, 200 племінних свиней, 62 коня.
У всі населені пункти, де на особистих подвір'ях ще отримують молоко з перевищенням допустимих рівнів вмісту радіонуклідів, в 2005 р. поставлено 1,4 тис.т. комбікорму з цезійсвязивающей добавкою. Для забезпечення виробництва нормативно чистого молока в особистих господарствах створені культурні кормові угіддя на площі 5,3 тис.га для худоби населення на суму майже 3 млрд.руб., А також здійснено підживлення азотними добривами раніше створених культурних пасовищ на площі 13,3 тис. га [11].
На мінімізацію наслідків чорнобильської катастрофи в Гомельській області за 1995-2005 рр.. з республіканського бюджету було спрямовано понад 1 трлн.руб. На проведення захисних заходів у лісовому господарстві в минулому році в Гомельській області виділено 82,9 млн. руб., В Могильовській - 55,5 млн. руб.
З 2002 р. відповідно до доручення Президента Республіки Білорусь ведеться переспеціалізація 13 найбільш забруднених господарств Гомельської області. У 2002-2005 рр.. на ці цілі було виділено 24,9 млрд.руб. У тому числі на реалізацію програм переспеціалізація господарств Брагінського району за цей же період вкладено 10,5 млрд.руб., Хойнікского - 7,1 млрд.руб. За рахунок цих коштів у сельхозорганізаціях, які успішно освоюють нові безпечні технології м'ясного скотарства, молочної спеціалізації, розведення коней, вирощування технічних культур, розвитку насінницької галузі, проведена реконструкція сельхозоб'ектов, перезалуженіе сінокосів і пасовищ, придбані та поставлені засоби захисту рослин і техніка, ветпрепарати, племінну худобу, насіння. Зокрема, в господарства Гомельської області за 2003-2005 рр.. в рамках програм переспеціалізація поставлено 275 одиниць сільгосптехніки, 1330 голів великої рогатої худоби молочних і м'ясних порід, 200 свиней.
На реалізацію програм переспеціалізація 6 господарств Могильовської області в 2003-2005 рр.. виділено 9,4 млрд.руб., в тому числі в Краснопільському районі - півтора мільярда і в Черіковском - 838,2 млн. руб. У зв'язку з цим в господарства Могилевської області за цей період поставлено 124 одиниці сільгосптехніки, 242 голови великої рогатої худоби і 62 коні [11].
Комчернобилем за дорученнями Глави держави щорічно, починаючи з 1998 р., для найбільш постраждалих господарств, розташованих у Гомельській області в зоні подальшого відселення, купувалася сільськогосподарська техніка.
Всього за цей період було закуплено 483 одиниці сільськогосподарської та Сінозбиральні техніки на суму 2,1 млрд.руб .. Для Могилевської області за сім останніх років закуплено 196 одиниць сільськогосподарської та Сінозбиральні техніки на суму 835,3 млн. руб., З яких 44 одиниці для Краснопільського району і 28 - для Черіковского.
Для досягнення мети та вирішення поставлених у Державній програмі завдань розроблено комплекс заходів у сфері стимулювання економічної підтримки природокористування за наступними напрямками:
- Дезактивація, утилізація та захоронення радіоактивних відходів;
- Захисні заходи у сільськогосподарському виробництві;
- Захисні заходи у лісовому господарстві;
- Комплекс робіт з реабілітації забруднених територій та утримання зон відчуження і відселення;
- Радіоекологічний моніторинг навколишнього середовища і радіаційний контроль.
Важливим напрямком робіт є дезактивація вентиляційного устаткування промислових організацій. Ці роботи планується завершити до 2009 р.
У зв'язку зі скороченням робіт з дезактивації соціально значимих об'єктів і промислового обладнання будуть активізуватися роботи з дезактивації територій виробничих об'єктів.
Іншою важливою складовою даного розділу Державної програми є роботи з розбирання та захоронення об'єктів на відселених територіях. При цьому передбачається використання придатних за радіаційним фактором будівельних матеріалів і конструкцій. Метою зазначених робіт є запобігання несанкціонованого вивезення забруднених будівель, зниження пожежної небезпеки забрудненої території, виключення проживання людей в покинутих будівлях, підвищення ефективності охорони зон, зниження психологічного впливу на населення. До 2010 р. планується виробити поховання 1422 подвір'їв, виробничих будівель та споруд. Всього належить поховати більше 6 тис. об'єктів.
Однією з головних завдань Державної програми є реалізація захисних заходів у сільськогосподарському виробництві (табл.2.1., 2.2.).

Таблиця 2.1.
Завдання з проведення захисних заходів у сільськогосподарському виробництві у 2006-2010 рр.. в розрізі регіонів, млн.руб.

Області	Обсяги фінансування	Основні виконавці	Очікувані результати
Брестська	55 190,9	облвиконкоми, обласні агросервісних організації	отримання продуктів харчування і сировини для і виробництва, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам щодо вмісту радіонуклідів, забезпечення радіаційної безпеки сільськогосподарських робіт
Вітебська	336,3
Гомельська	311 948,9
Гродненська	12 048,8
Мінська	28 781,4
Могилевська	112 256,0
Усього:	520 562,3

Примітка. Джерело: [26].
Площа забруднених цезієм-137 сільськогосподарських угідь складає 1103,5 тис.га, з яких 375,4 тис.га одночасно забруднені і стронцієм-90. Станом на 1 січня 2005 забруднені угіддя є в 633 сільськогосподарських організаціях.
Таблиця 2.2.
Завдання з проведення захисних заходів у сільськогосподарському виробництві у 2006-2010 рр.. в розрізі видів робіт

Найменування видів робіт	Од. ізм.	Сума, млн. руб.	Очікувані результати
Вапнування грунтів	млн.руб.	55 109,8	зниження надходження радіонуклідів у рослинницьку продукцію
Додаткові і основні дози мінеральних добрив	млн.руб.	364 082,8	зниження надходження радіонуклідів у рослинницьку продукцію
Фосфорні добрива - всього	млн.руб.	194 714,5
Калійні добрива - всього	млн.руб.	169 368,3
Засоби хімічного захисту рослин	га	21 359,0	отримання продуктів харчування і сировини для їх виробництва, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам щодо вмісту радіонуклідів, забезпечення радіаційної безпеки сільськогосподарських робіт
Створення культурно-кормових угідь	га	28 412,4	отримання продуктів харчування і сировини для їх виробництва, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам щодо вмісту радіонуклідів
Уходние роботи на раніше створених кормових угіддях приватного сектору	млн.руб.	3 127,9	отримання продуктів харчування і сировини для їх виробництва, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам щодо вмісту радіонуклідів
Застосування комбікорму з цезійсвязивающей добавкою (приватний сектор)	млн.руб.	5 420,1	отримання продуктів харчування і сировини для їх виробництва, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам щодо вмісту радіонуклідів
Забезпечення працівників додатковими комплектами спецодягу та засобами індивідуального захисту	млн.руб.	2 379,0	забезпечення радіаційної безпеки людей при виконанні сільськогосподарських робіт на забруднених територіях
Радіологічне обстеження угідь	млн.руб.	4 453,8	уточнення радіаційної обстановки на сільськогосподарських угіддях і прийняття рішень про проведення захисних заходів
Радіологічний контроль продукції, ремонт і перевірка приладів радіаційного контролю	млн.руб.	8 142,3	контроль якості продукції, запобігання реалізації забрудненої продукції. Забезпечення функціонування відповідно до вимог нормативно-правових документів служби радіаційного контролю
Ремонтно-експлуатаційні роботи на внутрішньогосподарських меліоративних мережах	млн.руб.	8 964,9	зниження надходження радіонуклідів у рослинність і регулювання водного режиму грунтів на територіях радіоактивного забруднення

Примітка. Джерело: [26].
Враховуючи позитивний досвід попереднього періоду, основний комплекс захисних заходів зберігається і на майбутній період.
У 2007 р. передбачається завершити проведення науково обгрунтованої переспеціалізація найбільш критичних з виробництва продукції з наднормативним вмістом радіонуклідів господарств Гомельської і Могильовської областей.
Передбачається фінансування повної потреби основної і додаткової дози фосфорних і калійних добрив, що дозволить отримувати нормативно чисту продукцію в громадському секторі виробництва.
Фізичні обсяги планованих заходів визначені виходячи з реально обгрунтованої потреби, змінюється в ході процесу самоочищення грунтів в результаті радіоактивного розпаду цезію-137 та стронцію-90 [26].
Необхідні обсяги фосфорних і калійних добрив визначаються проектною документацією, складеної обласними проектно-вишукувальними станціями хімізації сільського господарства з урахуванням даних суміщеного радіологічного та агрохімічного обстеження забруднених сільськогосподарських угідь, що проводиться з періодичністю, встановленою відповідною методикою. В даний час необхідний щорічний обсяг фосфорних добрив складає близько 30 тис.т. діючої речовини, калійних - близько 100 тис.т. діючої речовини.
З метою скорочення витрат ручної праці, зниження зовнішнього опромінення планується застосування хімічних засобів захисту посівів культур. Їх поставка здійснюється при розміщенні посівів на землях із щільністю забруднення цезієм-137 від 5 Кі / кв. км або стронцієм-90 від 0,5 Кі / кв. км.
Буде продовжено фінансування робіт зі створення культурних кормових угідь з розрахунку 0,5 га пасовищ і 0,5 га сінокосу на одну корову. Для громадського сектору відшкодовується половина витрат на створення кормових угідь з періодичністю один раз на 5 років.
Для підвищення продуктивності пасовищ для худоби, що належить населенню, передбачається їх підживлення азотними добривами з розрахунку 60 кг діючої речовини на 1 га. З метою зниження вмісту радіоцезію в молоці продовжиться забезпечення молочної худоби населення комбікормом з цезійсвязивающім сорбентом.
Актуальним напрямком залишається забезпечення окремих категорій працівників сільського господарства додатковим комплектом спецодягу та засобами індивідуального захисту.
Враховуючи великий вплив водного режиму на надходження радіонуклідів в рослинницьку продукцію, передбачається проведення ремонтно-експлуатаційних робіт на внутрішньогосподарських меліоративних системах.
Захисні заходи в лісовому господарстві. Проведення захисних заходів у лісовому господарстві обумовлено необхідністю посилення екологічної ролі лісу як біогеохімічного бар'єру, що перешкоджає виносу радіонуклідів за межі забрудненої території. Крім того, низька швидкість міграції радіонуклідів з лісової підстилки у грунт є причиною аномально високих рівнів забруднення харчової продукції лісу.
Площа забрудненого лісового фонду Міністерства лісового господарства складає 1752,2 тис.га. З них 1262,9 тис.га (72%) мають щільність забруднення цезієм-137 1-5 Кі / кв.км, 312,6 тис.га (18%) - 5-15 Кі / кв. км, 176,7 тис.га (10%) - більше 15 Кі / кв. км. У порівнянні з 2001 р. така площа збільшилася на 106,9 тис.га внаслідок прийняття в останні роки лісових угідь сільськогосподарських організацій. Забруднені ліси є у 53 лісгоспах [26].
На забруднених територіях лісового фонду здійснюється спеціальна система ведення лісового господарства. В її основі - реалізація заходів, спрямованих на отримання нормативно чистої лісової продукції та забезпечення радіаційної безпеки населення.
З метою запобігання поширення радіонуклідів на прилеглі території в результаті водної та вітрової ерозії передбачається залісення ерозійно небезпечних земель із щільністю забруднення цезієм-137 5 Кі / кв. км і більше, а також неперспективних для сільськогосподарського виробництва земель із щільністю забруднення понад 15 Кі / кв. км загальною площею 3737 га. Для механізації зазначених робіт, зниження доз опромінення працівників, підвищення продуктивності праці планується придбання лісосадивних машин-автоматів.
У рамках профілактичних протипожежних заходів у зонах радіоактивного забруднення в 2006-2010 рр.. в лісгоспах, на території яких є ліси з щільністю забруднення цезієм-137 понад 15 Кі / кв. км, передбачається встановити і підтримувати в належному стані необхідну кількість шлагбаумів, створювати протипожежні розриви і просіки [26].
Для оснащення лісових пожежних станцій в зоні 15 Кі / кв. км і більше планується придбання необхідної техніки та обладнання: тракторів, автомобілів для вахтових груп і маршрутного патрулювання, ранцевих обприскувачів і т.д.
З метою забезпечення радіаційної безпеки працівників лісового господарства, які працюють у зонах радіоактивного забруднення понад 15 Кі / кв. км, передбачається постачання для них додаткових комплектів спецодягу та засобів індивідуального захисту.
Державною програмою заплановані радіаційне обстеження об'єктів лісокористування і радіаційний контроль виростає і виробленої продукції. Для забезпечення ефективної роботи служби радіаційного контролю передбачаються кошти на підтримку в працездатному стані радіометричного устаткування, акредитацію підрозділів радіаційного контролю, а також придбання пересувних лабораторій радіаційного контролю.
З метою інформування про радіаційну обстановку в лісах, про рівні вмісту радіонуклідів у харчовій продукції лісу передбачаються щорічне виготовлення та встановлення 2980 попереджувальних знаків, 490 інформаційних стендів, 510 плакатів, видання спеціальної літератури для працівників лісового господарства та населення.
Комплекс робіт з реабілітації забруднених територій та утримання зон відчуження і відселення. Відповідно до Закону Республіки Білорусь «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС» у зонах евакуації (відчуження) та відселення передбачається проведення комплексу робіт, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки, зниження негативного впливу зазначених зон на інші території, який включає:
- Забезпечення пожежної безпеки відселених територій, у тому числі пристрій і підтримка протипожежних мінералізованих смуг вздовж доріг загального користування, навколо відселених населених пунктів, кладовищ, у місцях примикання торфополей до лісових масивів;
- Благоустрій кладовищ на відселених територіях;
- Збереження та утримання пам'яток військової слави, поховань воїнів, загиблих під час Великої Вітчизняної війни;
- Інформування громадян та суб'єктів господарювання про межі радіаційно-небезпечних земель, встановлення знаків радіаційної небезпеки.
На закінчення питання слід сказати, що економічна підтримка природокористування на забруднених радіонуклідами територіях Республіки Білорусь здійснюється системно як на підставі затвердженої Державної програми з подолання наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС на 2006-2010 рр.., Так і відповідно до доручень Президента Республіки Білорусь. При цьому використовується системний підхід, спрямований на подолання всіх виявлених негативних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
2.3 Зарубіжний досвід механізму управління природокористуванням
Головною відмітною особливістю економічного механізму природокористування на забруднених радіонуклідами територіях в Республіці Білорусь є його унікальність. З одного боку це пояснюється тим, що аварія на Чорнобильській АЕС і викликане їй забруднення значної частини території не має аналогів у світі. Більшість техногенних аварій на ядерних об'єктах у світовій практиці носять локальний характер, а експлуатація об'єктів ядерної енергетики та об'єктів зі збагачення та утилізації ядерних матеріалів зводиться в основному до забезпечення безпеки функціонування даних об'єктів і недопущення радіоактивних викидів в навколишнє середовище. Це, безумовно, правильно, але разом з тим подібний досвід не представляє великої цінності для Республіки Білорусь. Тому можна стверджувати, що досвід Республіки Білорусь в галузі природокористування на забруднених радіонуклідами територіях має величезне науково-практичне значення в глобальному масштабі.
З іншого боку, Республіка Білорусь з моменту набуття суверенітету змушена практично самостійно займатися ліквідацією наслідків даної аварії та адаптувати існуючий механізм природокористування виходячи із специфіки умов радіоактивного забруднення. При цьому практично немає звідки витягувати досвід природокористування на заражених територіях, так як чорнобильська катастрофа за своїми масштабами є найбільшою в світі, у зв'язку з чим Республіка Білорусь змушена спиратися тільки на свої спостереження, дослідження та розробки. По-друге, дана ситуація унікальна ще й тим, що за період після аварії стався докорінна зміна умов господарювання, викликане переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки.
Тим не менш, дуже доцільним видається розгляд зарубіжного досвіду механізму управління природокористуванням.
Відразу після війни в Челябінській області був побудований завод з виробництва збройового плутонію, на цій базі в рекордно короткі терміни було налагоджено виробництво матеріалів для ядерної зброї. При цьому забезпечення радіаційної безпеки персоналу і населення, а тим більше навколишнього середовища, не входило в число пріоритетних завдань підприємства. Значні обсяги рідких радіоактивних відходів зливалися в річку Теча.
Відсутність досвіду неминуче призводило до дрібних і великих аварій. У 1957 р. на ВО «Маяк» стався вибух на сховище радіоактивних відходів, результатом якого стало забруднення великих територій Челябінської та Свердловської областей. Ця зона відома зараз як Східно-Уральський радіоактивний слід (ВУРС). Але ядерні виробництва, на відміну від інших, будували далеко від населених пунктів. В іншому випадку наслідки радіоактивного забруднення були б набагато важче.
Тим часом вже в 1950-ті роки почалося серйозне вивчення впливу радіації на навколишнє середовище. Були розроблені основні принципи радіаційної безпеки об'єктів ядерного комплексу. У 1960-і рр.. ці принципи почали застосовувати при проектуванні і будівництві перших радянських АЕС. Стрімкий розвиток технічної бази для вимірювання радіоактивності в навколишньому середовищі стимулювало просування радіобіологічних досліджень в область все більше малих впливів, відповідно, ставали більш жорсткими і норми радіаційної безпеки.
У традиційних галузях промисловості питання охорони природи стали на порядку денному істотно пізніше. У 1970-80-х рр.. очисні споруди обов'язково позначалися в кресленнях і кошторисах. Але при здачі об'єктів природоохоронний комплекс підготувати, як правило, не встигали. А потім згори спускали план з випуску продукції і було не до природи.
Проблеми екологічного благополуччя зазвучали з небувалою гостротою після Чорнобиля. Природно, довгий час увага була прикута саме до ядерних технологій, особливо на Уралі, де тільки через 30 років громадськості стали відомі наслідки радіаційних аварій на комбінаті «Маяк».
Поточна робота підприємства практично не робить ніякого впливу на ситуацію, що раніше радіаційну обстановку. Сьогодні на комбінаті діють системи глибокого очищення викидається в атмосферу газоповітряної суміші. Значення викидів всі останні роки набагато нижче відповідних природоохоронних нормативів, наприклад, у 2000 р. вони з ставили менше 0,3% від гранично допустимих рівнів. Вміст радіонуклідів стронцію, цезію і тритію в приземному повітрі в сотні тисяч разів менше допустимих значень обсяг ної активності [17, с.12].
Інтенсивний скидання рідких радіоактивних відходів (РРВ) у відкриту гідрографічну мережу вівся на ВО «Маяк» з 1949 по 1956 р. Після паводку 1951 виявилася забрудненою прибережна територія шириною від 150 до 500 м. Створення в 1950-60-х рр.. Теченского каскаду промислових водойм (ТКВ), куди був перенаправлений скидання найнебезпечніших радіонуклідів, значно знизило радіоактивність річкової води. Але повної ізоляції річки від промислових водойм-сховищ РРВ не вдалося досягти до цих пір.
В даний час федеральне державне унітарне підприємство - ФГУП ВО «Маяк» - це комплекс з 7 основних заводів і більше десятка забезпечують підрозділів, на якому працює понад 14 тисяч осіб.
Основна діяльність підприємства полягає у виконанні державного оборонного замовлення, переробці надлишкових збройових ядерних матеріалів і різних видів відпрацьованого ядерного палива і виробництво радіоізотопної продукції для промисловості, сільського господарства, медицини і науки.
Ядерна та радіаційна безпека. ФГУП ВО «Маяк» має 24 ліцензії Держатомнагляду на основні види діяльності. Нагляд за виконанням умов його дії здійснюють Уральський міжрегіональний відділ і Озерський відділ інспекцій Держатомнагляду Росії. Порушення умов веде до відмови у видачі ліцензії до усунення виявлених недоліків. У 2003 р. дві ліцензії були припинені, умовою їх продовження стала розробка та прийняття комплексного плану заходів щодо забезпечення рішення еко логічних проблем, пов'язаних з поточною і минулої діяльністю.
Технічна безпека. «Маяк» має 19 ліцензій Держтехнагляду РФ на експлуатацію небезпечних виробничих об'єктів, у тому числі на експлуатацію гідротехнічних споруд Теченского каскаду водосховищ.
Нагляд за природоохоронною діяльністю веде Міністерство природних ресурсів, яке встановлює тимчасові ліміти надходження радіонуклідів у водойми-накопичувачі, а також норми гранично допустимих викидів в атмосферу, узгодить заявки підприємства на ввезення закордонних відпрацьованих ядерних матеріалів.
Головне управління природних ресурсів по Челябінській області видає «Маяку» ліцензії на діяльність, пов'язану з використанням надр, водокористуванням, встановлює норми гранично допустимих скидів шкідливих хімічних речовин у відкриту гідрографічну мережу і т.п. [17, с.18].
Радіаційно-гігієнічний нагляд. МОЗ в особі інспекції з санітарно-екологічного нагляду р. Озерська щомісяця отримує від підприємства звіт про скиди та викиди. Його співробітники беруть участь у роботі комісій з розслідування нештатних ситуацій на підприємстві.
Затверджений Мінатомом Росії комплексний план екологічних заходів передбачає повну відмову від використання озера Карачай для скидів РРВ до 2008 року.
Для запобігання поширення вже накопиченої радіоактивності у відкриту гідрографічну мережу і атмосферу водойму-сховище буде перетворений на могильник твердих РАВ, земля над могильником буде перетворена в «зелену галявину».
Поки озеро не законсервовано повністю, існує небезпека підвищення рівня води і її переливу в місця знижень рельєфу. В останні 3 роки з-за високої водності ймовірність переповнення промводоемов значно підвищилася. Для запобігання розливу озера Карачай навколо нього споруджено спеціальні дамби, обваловки і насипу.
Тим не менш, за останні 10 років жодна зі мали місце аварійних ситуацій на підприємствах Мінатому не призвела до радіаційного забруднення навколишнього середовища або опромінення населення. Показники безпеки в атомному відомстві в три рази краще, ніж у середньому в російській промисловості. За безаварійності роботи російські АЕС стоять на 3 місці у світі після Японії та Німеччини [17, с.26].
Створення ефективної системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій на всіх ядерно-небезпечних підприємствах - один з головних уроків Чорнобиля в Росії.
Цікавим видається вивчення російського досвіду відродження регіонів, також постарадавшіх від аварії на Чорнобильській АЕС. (Брянська, Калузька, Орловська і Тульська області).
У розвиток нової стратегії ООН щодо реабілітації чорнобильських територій був підготовлений проект Програми розвитку ООН та адміністрації Брянської області «Стратегія і центр місцевого економічного розвитку для районів Брянської області, які постраждали внаслідок чорнобильської аварії». Мета проекту - боротьба з бідністю, підвищення рівня доходів місцевого населення, сприяння сталому економічному та соціальному розвитку постраждалих і переселенських районів, інтеграція цих районів у ринкову економіку регіону та Росії. Фінансування першого етапу проекту, надане ООН, склало 100 тис. доларів США. [7, с.29].
У 2005 р. в рамках проекту був створений і зареєстрований Фонд мікрокредитування особистих підсобних господарств, дрібних і середніх підприємців «Новий світ». Клієнтами Фонду стали представники малого бізнесу - сільські і міські підприємці забруднених районів Брянської області і районів, де живуть переселенці. Цій категорії населення традиційно складно отримати кредит в інших установах. Фонд пропонує гнучкі схеми надання кредитів, звівши до мінімуму бюрократичні процедури, забезпечує оперативну обробку заявок та індивідуальний підхід до їх оцінки. Крім того, в рамках проекту буде надаватися навчання, допомога у складанні заявки та підготовці бізнес-планів.
Фонду активно передається досвід орловських колег із сільськогосподарського кредитного споживчого кооперативу «Взаємодопомога», а також досвід іншого проекту ПРООН з мікрокредитування, реалізованого на Камчатці. Необхідною умовою успішної діяльності Фонду є забезпечення його стійкості в довгостроковій перспективі. Це може бути досягнуто шляхом залучення додаткових ресурсів, інтеграції його роботи в діяльність адміністрації області з підтримки підприємництва, співпраці з банківськими та фінансовими структурами регіону.
Красногорський сирзавод. У Красногорському районі Брянської області все молоко переробляється на єдиному підприємстві - ВАТ «Красногорський сирзавод», розташованому в районному центрі. За десять років після аварії на підприємстві відбулося п'ятикратне скорочення виробництва молочних продуктів, пов'язане як із загальним погіршенням економічної кон'юнктури, так і зі зменшенням виробництва молока у колективних господарствах. Подальше скорочення сировинної бази ставило під загрозу економічну діяльність Красногорського сирзаводу. З іншого боку, приблизно з 2000 р. в районі почав відроджуватися приватний сектор, в основному за рахунок придбання корів місцевим населенням. Для жителів Красногорського району і найближчих населених пунктів сусіднього Гордеевского району сирзавод продовжував залишатися єдиним місцем, куди вони могли здавати своє молоко.
У рамках проекту «TAREG» у 1997 р. було здійснено мікро-проект «Чисте молоко» з бюджетом в 21 470 євро, який передбачав часткову модернізацію Красногорського сирзаводу за рахунок придбання сепаратора-слівкоотделітель. Ідея інвестування у велике підприємство полягала не тільки в підтримці самого сирзаводу як містоутворюючого підприємства, але і в стимулюванні виробництва молока в підсобних господарствах і, як наслідок, підвищення доходів місцевих жителів. Подальший розвиток сирзаводу, як надійного споживача надлишків молока, має важливе значення, оскільки завод сам забезпечує доставку молока від індивідуального виробника (незалежно від місця проживання) та своєчасно проводить розрахунок.
Зростання приватних поставок важливий і з позицій отримання чистої молочної продукції. В індивідуальному секторі важче контролювати забруднення молока радіо нуклідами, в той час як на сирзаводі та який контроль організовано, а переробка молока на сир і масло забезпечує дотримання встановлених нормативів.
Реалізація мікропроекту виявилася успішною. Нове обладнання було поставлено на сирзавод в 2004 р. У 2005 р. розширився асортимент продукції, що випускається (молока, кисломолочних продуктів, масла і сиру), стабілізувалися економічні показники заводу [7, с.30].
Суттєвим позитивним результатом стало розширення закупівель молока у індивідуальних виробників по всьому району і навіть за її межами (наприклад, збільшилися закупівлі в селищі Мирний Гордеевского району, розташованому в 15 кілометрах від Червоної Гори). Якщо в 2002-2003 р. близько чверті поставок молока на Красногорський сирзавод припадало на частку індивідуальних господарств, то у 2004 р. вона склала вже 36%, а в 2005 р. збільшився до 48%. Такі закупівлі є потужною економічною і соціальною підтримкою місцевого населення, що дозволяє говорити про значні соціальних вигоди мікропроекту.
Свинокомплекс у селі шоломи. Міжгосподарський відгодівельний свинокомплекс у селі шоломи Новозибківського району Брянської області почав функціонувати в 1979 р. У 1984 р. свинокомплексів налічував 13,5 тис. свиней. На початку 1990-х р.в у зв'язку з подорожчанням кормів та іншими негативними процесами поголів'я скоротилося до 7-8 тис., а в 1995 р. - до нуля. Кілька наступних років свинокомплекс не функціонував. У цей період зусиллями районної адміністрації вдалося зберегти основні фонди і частина трудового колективу за рахунок організації невеликих проектів.
Відродження свинокомплексу було розпочато в 2001 р. на кошти московських інвесторів. Було створено ЗАТ «БІО-М». Інвестори сильно ризикували, бо від колишнього комплексу залишалися тільки напівзруйновані стіни. Перші три роки виробництво було збитковим. Проте використання нових технологій, підбір кормів і порід свиней почали давати свої плоди. Обладнання свинокомплексу відповідає європейським стандартам. У 2005 р. виробництво дало хороший прибуток. Виробництво м'яса склало 520 тонн (це 70% від виробництва сільськогосподарськими підприємствами Новозибківського району). На 1 січня 2006 р. у свинокомплексі налічувалося більше 6,3 тис. свиней. Це становить чверть поголів'я свиней сільгосппідприємств Брянської області та чотири п'ятих - Новозибківського району [7, с.31].
Таким чином, накопичений зарубіжний досвід у галузі господарського механізму природокористування полягає у забезпеченні безпечної експлуатації зводиться в основному до забезпечення безпеки функціонування ядерних об'єктів і недопущення радіоактивних викидів в навколишнє середовище. Також цікавим видається вивчення механізму мікрокредитування населення по лінії міжнародних організацій як одного з факторів стимулювання природокористування на забруднених радіонуклідами територіях.

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ механізму управління природокористуванням на забруднених радіонуклідами територіях В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
3.1 Удосконалення законодавчої бази економічного механізму природокористування на забруднених радіонуклідами територіях
Розробка наукових основ економічної, фінансової та технологічної політики в галузі використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища Республіки Білорусь в умовах переходу до ринкових відносини »має актуальне значення для створення концепції стійкого і безпечного природокористування на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЗС. Відсутність необхідного бюджетного фінансування для потреб екології обумовлює необхідність формування ринкових шляхів надходження інвестицій для цих цілей, через створення еколого-зкономические механізму, що включає:
- Систему правових відносин;
- Організацію та управління природокористуванням;
- Нормативне забезпечення;
- Економічне стимулювання;
- Приватизацію в природокористуванні;
- Кредитно-фінансову політику.
- Економічну політику і стратегію по формуванню ринкових відносин у галузі використання і відтворення природних ресурсів, накопичення та переробки відходів виробництва.
В умовах перехідного періоду до ринкової економіки вдосконалення механізму природокористування на забруднених радіонуклідами територіях представляється можливим за наявності відповідної законодавчої бази, об'єктивно враховує стан соціально-економічних процесів на зазначених територіях ..
На думку фахівців передумови недостатньої ефективності асигнувань на мінімізацію та подолання негативних наслідків чорнобильської катастрофи були закладені в самій організації управління здійсненням пов'язаних з цим заходом. Основний її недолік полягав в надмірній централізації управління, прирікає постраждалі території на положення пасивних об'єктів реабілітації, між тим як досягнення високої ефективності реабілітаційних заходів передбачає, що саме самі постраждалі території повинні бути найбільш активними суб'єктами реабілітації, усвідомлено, організовано і цілеспрямовано здійснюють оздоровлення середовища свого проживання . У результаті місцеві органи влади і управління забруднених районів сьогодні думають не стільки про те, яким чином знайти додаткові кошти на проведення реабілітаційних заходів та забезпечити їх високоефективне використання, скільки про те, щоб якомога більше коштів випросити на ці цілі в республіканського центру.
Виходячи з вищесказаного, вирішення завдання радикального підвищення ефективності використання бюджетних та інших асигнувань, що спрямовуються на мінімізацію та подолання негативних наслідків чорнобильської катастрофи, має базуватися на перетворенні постраждалих територій і проживає на них населення з пасивних об'єктів в активних суб'єктів соціально-економічної реабілітації.
Першим кроком на цьому шляху має стати перерозподіл владних повноважень та управлінських функцій між різними рівнями управління. За республіканським центром доцільно зберегти головним чином розробку стратегії і тактики, державних цільових комплексних програм і планів соціально-економічної реабілітації забруднених територій, наукове та законодавче забезпечення, загальне керівництво і контроль за ходом виконання реабілітаційних заходів. Що ж стосується безпосередньої організації та оперативного управління проведенням зазначених заходів, то ці функції повинні бути повністю покладено на обласні та районні органи влади і управління. Бо хто, як не вони, краще знає, що конкретно і як потрібно робити, щоб якомога швидше і з меншими витратами ліквідувати на підвідомчих їм територіях негативні наслідки чорнобильської катастрофи.
Однак, щоб місцеві органи могли успішно справлятися зі зрослими обов'язками, їх слід наділити необхідними правами за розпорядженням фінансовими і матеріальними ресурсами, у тому числі які виділяються державою на реабілітацію забруднених районів з централізованих джерел. При цьому надходження коштів у розпорядження місцевих властей має базуватися на законодавчо-нормативній основі.
Таким чином необхідно домогтися найбільш гармонійного поєднання принципів галузевого та територіального управління з урахуванням вимог екології, узгодження централізації і децентралізації управління природоохоронною діяльністю для різних регіональних (місцевих) рівнів, розвитку та посилення економічних методів управління.
Можна стверджувати, що в конкретних правовідносинах, як і раніше найчастіше будуть виступати органи управління міжгалузевої компетенції і, перш за все, органи Мінприроди і МНС Респчблікі Білорусь разом з відповідними службами контролю за станом навколишнього середовища та інших, спеціально на те уповноваженими органами. Отже, структурна перебудова в управлінні природокористуванням має відбуватися насамперед в цих органах.
Перетворення Державного комітету Республіки Білорусь з екології в Міністерство природних ресурсів і охорони навколишнього середовища Республіки Білорусь та створення Департаменту з ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС Міністерства з надзвичайних ситуацій Республіки Білорусь створило ряд передумов для реалізації повної системно завершеною процедури державного управління природоохоронною діяльністю, яка до цього часу була розосереджена і здійснювалася на галузевому рівні численними міністерствами і відомствами. Це призводило до дублювання ряду функцій та заходів в галузі охорони навколишнього середовища та ліквідації наслідки аварії на ЧАЕС як в центрі, так і на місцях, що приводило в підсумку до парадоксальної ситуації, коли галузі контролюють самі себе.
Перш за все у функції Мінприроди слід включити:
- Забезпечення комплексного управління в галузі охорони навколишнього середовища та природних ресурсів на основі принципів поєднання екологічних і економічних інтересів республіки, раціонального природокористування, встановлення допустимих норм та навантажень на навколишнє середовище;
- Оцінку і прогнозування стану навколишнього середовища, ресурсного потенціалу республіки та біосферних процесів;
- Забезпечення розвитку та ефективного використання матеріально-технічної бази організацій міністерства.
За МНС закріплені такі функції.
- Забезпечення контролю за потенційно небезпечними виробництвами та об'єктами, оперативне реагування у випадку виникнення непередбачених, позаштатних ситуаціях на промислових і військових об'єктах, транспорті та об'єктах енергетики;
- Контроль за станом навколишнього природного середовища, її забрудненням при здійсненні скидів та викидів шкідливих речовин.
- Радіаційний моніторинг території Республіки і зокрема районів держави, які зазнали радіаційного забруднення;
- Забезпечення інженерно-технічних і соціально-економічних заходів, пов'язаних з евакуацією та переселенням населення із забруднених районів.
Структура апарату міністерств повинна бути підпорядкована вирішенню головних стратегічних завдань в галузі охорони навколишнього середовища і завдань організаційно-методичного плану. Функціонально апарат міністерств не повинен розмінюватися на здійснення тільки оперативно-контрольної роботи, як це спостерігається зараз.
Прийнятий 26.11.1992 р. Закон Республіки Білорусь «Про охорону навколишнього середовища» не може повною мірою охопити питання вдосконалення системи організації та управління природоохоронною діяльністю всіх органів управління, в тому числі і промислових міністерств, які є центральними органами виконавчої влади. Пропонується сформувати нову систему еколого-правових відносин, що забезпечують включення екологічних та санітарно-гігієнічних вимог у виробничо-господарську діяльність цих міністерств.
Одними з першочергових вимог повинні бути:
- Дотримання всіма міністерствами і відомствами, підприємствами природокористувачами законодавства в галузі охорони навколишнього середовища, в яких повинні бути внесені зміни і доповнення з метою поглиблення його екологізації;
- Дотримання промисловими міністерствами, концернами, підприємствами вимог про забезпечення їм допустимого рівня негативного впливу на навколишнє середовище, який визначається на основі природоохоронного нормування, здійснення тісної взаємодії міністерств-природокористувачів з Міністерством природних ресурсів і охорони навколишнього середовища і Міністерства з надзвичайних ситуацій, з метою контролю за станом, використанням природних ресурсів, екологічної безпеки і т.д.
Безперервно зростаюча експлуатація мінеральних ресурсів, скорочення площі земель з природною рослинністю, забруднення природного середовища різними відходами, радіоактивним забрудненням, численні аварії показали, що подальший розвиток економіки не може тривати без урахування екологічних чинників, оцінки зростання деградації навколишнього середовища.
Досвід промислово розвинених країн переконливо показує, що екологізація економіки - це тривалий процес. У той же час перехід економіки на ресурсозберігаючі безвідходні технології при використанні досягнень науки, техніки з метою оздоровлення навколишнього середовища, отримує додатковий імпульс до розвитку. У зв'язку з цим в даний час в економіці все більшого значення набуває принцип екологічної безпеки розвитку. Він використовується для оцінки досягнень економіки і включає в себе оцінку відповідної технології і техніки, нові підходи до розміщення виробництв, нормами споживання, тривалості життя і регулюється екологічними стандартами.
В даний час в умовах перехідної до ринку економіки Республіки Білорусь існуючі технології відчувають слабкий тиск діючих національних стандартів, правил, пріоритетів. При високому ступені концентрації та монополізації виробництва завжди знаходяться вагомі аргументи, що дозволяють послабити, тимчасово скасувати, допустити «як виняток» низькі екологічні нормативи, а отже, допустити високе забруднення, марнотратство ресурсів «брудну» технологію, низькоякісну техніку тощо. Приклад багатьох держав показав, що при ослабленні монополізації освоєння зовнішніх ринків стає реальною необхідність »нормального розвитку економіки. У цьому випадку недотримання екологічних стандартів, їх необгрунтованість або невідповідність національних стандартів міжнародним вимогам перешкоджає продажу виробленої продукції, техніки, технологій в промислово розвинені країни.
Наявність об'єктивно жорстких природоохоронних стандартів і норм змушує виробників шукати нові шляхи і рішення, що забезпечують появу принципово нових, екологічно чистих виробів і технологій. Держави, що забезпечили високий рівень екологічності виробництва, прагнуть захистити себе від ввезення «брудної» технології та ввезення продукції, що не відповідає вимогам його екологічних стандартів. А так як цей процес, що охопив практично всі високорозвинені країни триватиме, то єдиним засобом підвищення конкурентоспроможності виробів, що продаються на зовнішньому ринку, буде забезпечення екологічної безпеки та досягнення рівня міжнародних екологічних стандартів. Впровадження екологічно прогресивних технологій дозволить знизити витрати на ліквідацію наслідків забруднення природного середовища, витрати з розробки та проведення заходів з охорони природи, поліпшити становище в соціальних сферах - охороні здоров'я, туризм, відпочинок, культурі, спорті і т.д. Високі витрати підприємств на ліквідацію наслідків забруднень можуть зробити вироблені ними вироби нерентабельними порівняно з виробами-аналогами підприємств. що призведе до витіснення цих виробів зі світового ринку, а можливо, з національного, а це в свою чергу може призвести до серйозні »економічних і соціальних наслідків.
Гостра екологічна ситуація в ряді регіонів РБ, наявність жорстких екологічних стандартів, прийняття низки нових постанов з охорони навколишнього середовища, які висувають певні вимоги до виробників і споживачів продукції, загострює ряд проблем.
По-перше, виробник зобов'язаний вжити заходів, що забезпечують боротьбу із забрудненням середовища в ході самого процесу виробництва.
По-друге, що випускається продукція повинна бути екологічно нешкідливої, оскільки споживачі відповідно до природоохоронного законодавства будуть прагне до дотримання встановлених екологічних стандартів у відношенні використовуваних або промислових виробів. В умовах, коли виробник прагнути продати, а споживач - купити екологічно чисту продукцію, і полягає одна з напрямів впливу екологічних стандартів на економіку.
Головним Фактором для забезпечення взаємодії економіки та екології республіки при переході до ринкових відносин є створення екологічно та економічно обгрунтованої бази об'єктивних і реальних екологічних нормативів. Передбачається, що система екологічних нормативів повинна складатися з двох частин - цільових та поточних. До цільових нормативів належать санітарно-гігієнічні нормативи, які є базовими, тому що методологія екологічного нормування в галузі охорони здоров'я населення від несприятливого впливу факторів навколишнього середовища на сьогоднішній день дозволяє визначити межі допустимого антропогенного впливу. У той же час експериментально встановлено, що в ряді випадків рівень забруднення, безпечний для здоров'я населення, надає руйнівний вплив на екосистеми. У зв'язку з цим необхідно доповнити систему ГДК (гранично-допустимих концентрацій викидаються речовин у навколишнє природне середовище) аналогічними нормативами гранично допустимих навантажень на екосистеми.
До другої групи екологічних нормативів відносяться динамічні ступінчасті нормативи якості навколишнього середовища, розраховані для окремих часових інтервалів з рахунком реальних економічних, ресурсних, технічних і технологічних можливостей.
При розробці поточних нормативів повинні враховуватися як рівень забруднення навколишнього середовища, так і рівень розвитку продуктивних сил. Це дозволить оптимально врахувати економічні інтереси підприємства та екологічні вимоги суспільства.
Екологічним показником оцінки рівня продуктивних сил є величина викидів (скидів) шкідливих речовин в навколишнє середовище в розрахунку на одиницю споживаної сировини (палива) або виробленої продукції. Питомі нормативи викидів (скидів) є екологічними нормативами. При розрахунку і встановлення їх повинні враховуватися як вітчизняні, так і міжнародні стандарти про параметри викидів.
При встановленні поточних екологічних нормативів повинні враховуватися також гідрометеорологічні характеристики, а також вже існуюча в даному районі екологічне навантаження (існуючий фон).
За кордоном для формування якості навколишнього середовища використовується так званий «баббл-принцип», відповідно до якого для підприємства встановлюється загальний обсяг викидів (скидів) тих чи інших забруднюючих речовин. У межах цього обсягу підприємство визначає обсяг викиду з кожної окремої труби і саме вибирає способи досягнення загального нормативу. Можна цей принцип використовувати на всіх підприємствах регіону. Взаємодія підприємств з територіальними органами охорони природи, а також взаємодія підприємств одне з одним здійснюється також через «ринок квот на викиди».
Функціонування такого принципу базується на дотриманні екологічних норм та забезпечення економічної вигоди для всіх її учасників.
Впровадження ринкового механізму встановлення екологічних стандартів відкриває реальну можливість досягнення вимог міжнародних стандартів до якісного стану природного середовища і екологічних вимог до продукції. Таким образам, стає реальним перехід до міжнародних екологічний стандартам та їх прийняття. У багатьох сферах природоохоронного нормування вже сьогодні виникла необхідність і існує об'єктивна можливість прийняття нового пакета спрощених і більш реалістичних стандартів країн Європейського Співтовариства (ЄС). Так, відповідно до звітними даними якість навколишнього повітря в Республіці Білорусь задовольняло вимогам стандартів ЄС або близько до них по звичайний забруднюючих речовинах вже в 1991 р. Економічна криза припускає зменшення викидів протягом найближчого десятиліття, що також буде сприяти поліпшенню якості повітря. Таким чином, прийняття і здійснення нормативів якості навколишнього повітря країн ЄС є реальним. З іншого боку, нормативи викидів країн ЄС, які засновані на застосуванні найкращих наявних технологій контролю і, в силу їх уніфікованості з точки зору застосування в умовах використання новітніх технологій на нових і реконструйованих підприємствах, враховуючи важкий екологічне становище Білорусі, в короткостроковій перспективі недоцільно. Це може викликати додаткові витрати у зв'язку з виконанням цих стандартів і призведе до подальших витрат в реконструкції і модернізації промислових підприємств, додаткові ж вигоди в плані охорони здоров'я населення будуть мінімальними. Таким чином, нормативи викидів забруднюючих речовин країн ЄС в Республіці Білорусь можуть бути прийняті в рамках довгострокової перспективи.
У зв'язку з перевантаженістю нормативної бази республіки, що встановлює вимоги до якості водних ресурсів, а також у зв'язку d тим, що багато стандартів застаріли, необхідна розробка і здійснення програми реалістичних стандартів якості питної води, води для рекреаційних цілей, цілей рибного господарства. Здійснення цієї програми в деякій мірі спрощується через наявність об'єктивної можливості досягнення вимог стандартів, так само як і по повітрю пов'язаної з поліпшенням якості води та водних джерел, в результаті економічної кризи та наявності певного запасу часу для здійснення модернізації виробничих процесів з точки зору екології .
Для розрахунку граничних норм скидів стічних вод необхідно використовувати моделі якості води, розроблені для окремих річок і озер, які дозволяють оцінювати вплив індивідуальних і групових об'єктів. З цією ж метою необхідна розробка екологічної класифікації якості води, на підставі якої послідовно, залежно від цільового призначення придатних об'єктів, можливе поетапне проведення політики щодо встановлення та досягнення нормативів якості і, відповідно, граничних норн скидання забруднюючих речовин. На підставі екологічної класифікації можливе встановлення сертифікатів якості водних об'єктів, які можуть бути покладені в основу механізму ліцензування водокористування.
Для охорони навколишнього середовища від впливу побутових і промислових відходів необхідний комплекс стандартів, який повною мірою відповідав би раціонального використання матеріальних ресурсів та охорони природи від негативного впливу при зборі, зберіганні, транспортуванні і переробці відходів і відповідав би міжнародним угодам.
Для вдосконалення системи екологічних нормативів в рамках формування ринкових відносин рекомендується зменшити кількість контрольованих інгредієнтів - здійснити інвентаризацію хімічних речовин по їх потенційної небезпеки. Контроль за станом землі, повітря і води здійснювати за інтегральними показниками, властивим певному типу виробництва і його технології, планування, викидів (скидів) здійснювати за питомими викидами. Для цього повинні бути розроблені показники (нормативи) відрядних викидів (скидів) забруднюючих речовин у розрахунку на одиницю продукції, що випускається, одержуваної енергії, встановлені нормативи питомих викидів для передових технологій і середньогалузеві нормативи.
В даний час екологічна складова в ціні продукції, що випускається, виконуваних робіт, послуг, що надаються ніде не простежується і не враховується. На доказ цього можна Розглянути структуру ієни на будь-яку продукцію, куди, як правило, входять матеріали, амортизація основних виробничих фондів і оплата праці. Можна лише частково говорити, що в ній враховані витрати на екологію, оскільки для виробництва продукції використовуються енергоресурси (паливно-мастильні матеріали, електроенергія і паливо), а в їхній ціні враховуються витрати на екологію. Але в будь-якому випадку безперечно, що витрати на охорону природи в ціні не фігурують і частка витрат у ціні на продукцію буде різною.
Для вирішення екологічних проблем в основний використовуються кошти фонду, які переважною частиною формуються за рахунок екологічного податку. Незначна величина останнього, і до того ж не повязана з процесом інфляції, не дозволяє сформувати цей фонд у достатньому для здійснення природоохоронних заходів обсязі.
У зв'язку з вищевикладеним можна стверджувати, що назріла необхідність визначити в ціні на продукцію частку витрат, обумовлених забрудненням навколишнього середовища при використанні її ресурсів у виробництві. Це дозволить врахувати інфляційні процеси в економіці позабюджетного фонду, акцентувати увагу споживачів і виробників на цю частину витрат, знаходити шляхи до вдосконалення технології по зниженню цих витрат. Як зазначалося вище, діючі і застосовуються на території республіки норми гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин в атмосфері, воді, землі, продуктах харчування і нормах жорсткіше західноєвропейських. Через це вони в ряді випадків не виконуються підприємствами. Більш жорсткі нормативи ГДК стримують впровадження західних технологій в промисловість і сільське господарство і кінцевому підсумку це стримує інвестиції в народне господарство республіки. З іншого боку, застосовувані методи і засоби для вимірювання якісних характеристик товарів не визнані іншими державами. Для визнання результатів вимірювання якості продукції, по-перше, повинні бути підписані двох-і міждержавні угоди про взаємне визнання результатів вимірювання-По-друге, методи вимірювання повинні бути якщо не адекватними, то максимально наближеними.
На закінчення питання слід повторити, що з метою створення ефективного механізму природокористування в Республіці Білорусь на забруднених радіонуклідами територіях необхідно вдосконалення нормативно-правової бази, яка регламентує питання механізму природокористування.
3.2 Стимулювання інвестиційної діяльності як найважливіший напрям удосконалення економічного механізму природокористування на забруднених радіонуклідами територіях
Посилення інтеграції економічних і екологічних процесів у світі привело до більш широкого розуміння сталого розвитку, до розширення його соціально-економічною складовою. Відповідно до даного підходу досягнення сталого соціально-економічного розвитку вимагає узгодження стратегій, націлених на прискорення економічного зростання та охорону навколишнього середовища. Найважливіша роль при удосконалення економічного механізму природокористування на забруднених радіонуклідами територіях повинна, на думку автора, має належати інвестиційної діяльності.