Три основоположника іудаїзму - це Авраам, його син Іцхак і син Іцхака Яаков.
Бог є Авраамові і наказує: «Іди з країни, і від рідні твоєї і від рідного дому батька твого в країну, який Я тобі покажу. І Я зроблю тебе великим народом ... »Тора ніде не пояснює, чому Бог обрав для цієї місії Авраама. Але єврейська традиція пояснює це тим, що Авраам був першим монотеїстом з часів Наоха. Єврейська легенда вчить, що батько Авраама Тенах містив крамницю з продажу ідолів. Одного разу, коли батько поїхав і Авраама залишили в крамниці, він молотом розбив всіх бовванів, крім самого великого, а потім вклав молот в руку вцілілого бовдура. На питання розсердженого батька Авраам відповів, що великий ідол розсердився на інших ідолів і розбив їх. «Ти ж знаєш, що ці ідоли не можуть рухатися,» - закричав батько. «Якщо вони не можуть захистити себе, - відповів Авраам, - значить, ми ваше їх. Чому ми тоді повинні їм поклонятися? ».
Бог ясно дав зрозуміти, що очікує від Авраама і його нащадків великих справ: «Авраам адже повинен стати народом великим і могутнім, і їм благословляться всі народи землі. Бо вибрав Я його, щоб він наказав синам своїм і своєї рідні після себе дотримуватися шлях Господній, творячи добро і правосуддя ».
Авраам був першим, до кого був звернений знаменитий заклик («лех-леха!» - «Іди!» - Типовий для біблійного стилю плеоназм, посилення завдяки повторення основи), став Авраам, в той час йому було вже 75 років. Обіцяна була йому і його нащадкам земля Ханаан - Земля обітована. «І пішов Авраам, як сказав йому Господь ...» Як видно з тексту, будь-яка об'єктивна мотивація дій Авраама відсутня. Це ще раз підкреслює, що він вирушив у дорогу цілком довірившись Богові. За цим, здавалося б, простим вчинком Авраама - надзвичайна мужність, необхідне людині, щоб повністю змінити своє життя.
Сьогодні історія Авраама - історія його зустрічей з Богом, історія Одкровення. Текст називає Авраама «другом Божим», і це нечуване раніше в язичницькому світі, визначення, відображає зовсім новий рівень взаємин людини й божества. Єдиний Бог ставати для Авраама живим і близьким, і одним з найбільш вражаючих знахідок Танаха була ця дружня довірливість між людиною і Богом (згодом і про Мойсея буде сказано: «І говорив Господь до Мойсея Лицем до лиця, як говорить хто з одним своїм ... »Свого часу ця особлива інтимність іудейської релігії спонукала великого французького мислителя Б. Паскаля віддати перевагу« Бога Авраама, Ісака й Якова »богові філософів і вчених.
Господь ще раз, у новому явище, підтверджує давши Авраамові, обіцяючи йому незліченну потомство. Але бездітної залишається дружина Авраама Сара, страждаючи від неможливості народити спадкоємця (ця історія буде повторюватися тричі з кожним із патріархів, згідно епічного принципом троїчності; бути може, в цьому укладений особливий глибокий сенс: спадкоємцем повинен стати самий коханий син, народжений від улюбленої жінки) . У зв'язку з очікуванням спадкоємця розігрується дуже напружена психологічно драма трьох - Авраама, Сарри і Агарі. Сара сама приводить свою служницю - єгиптянку Агар до ложа Авраама, щоб дитина, народжена нею, став і її, Сари дитиною. Але лише зачала сина Агар, як жорстока ревність, яка підстерігає гордий і зарозумілий вдачу Агарі, почала мучити душу Сари. Слід вигнання Агарі в пустелю і потім її повернення, а потім вже остаточне вигнання - після народження Ішмаеля. Збентежено і пригнічений серце Авраама, але Господь схвалює його: «... не засмучуйся через хлопця та через невільницю твою в усьому, що скаже тобі Сара, послухай голосу її ... І від сина невільниці тієї учиню його народом, бо він твоє насіння». За переказами, саме від Ізмаїла відбулися ісмаільтяне - предки арабів.
Але ще перед цим, незабаром після народження Ісмаїла, слід ще одне явище Господа Авраамові, за своєю значимістю перевершує всі попередні. Цього разу Бог ставить вимогу до всього життя Авраама: «... ходи піді мною і будь бездоганний». Вперше чітко виражений примат етнічного служіння перед усім іншим. На знак зміцнення і оновлення Старого Завіту, Господь наказує Авраамові та його нащадкам робити обрізання крайньої плоті (відомо, що цей обряд практикувався багатьма єврейськими народами, зокрема, єгиптянами, але тільки в іудейській релігії він був наповнений особливим сакральним змістом: це знак вічного союзу з Богом). На знак особливої важливості моменту змінюється і ім'я патріарха: з Аврама він стає Авраамом (відтепер його ім'я означає «батько багатьох народів»).
Господь ще раз є Авраамові, на цей раз у вигляді трьох мандрівників (ангелів), які приходять до нього, коли в полуденний дзвін сидів біля входу в намет під своїм знаменитим дубом в діброві Мамре (цей дуб до цих пір зберігається в Хевроні, де розкинув колись свої намети патріарх єврейського народу). Авраам і Сара з належним гостинністю зустрічають і пригощають чудесних чоловіків, у яких наділений величезною інтуїцією Авраам прозріває Бога (згодом християнська традиція побачить у цьому перша вказівка на троичность божества; саме цей епізод описує знаменита «Трійця» Андрія Рубльова). Господь пророкує Сарі народження сина рівно через рік. Це викликає у старенькій Сари (їй в цей час близько 90 років) подив і внутрішній сміх, який не вислизає від уваги Бога. І коли в неї дійсно народжується син, вона називає його Іцхак «Так посміється Бог!»: І сказала Сара: Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує мені, буде сміятися ».
Від Авраама троє ангелів йдуть карати загрузли в гріху і розпусті міста - Содом і Гоморру. Дізнавшись про це, Авраам дерзає звернутися до Бога з питанням: «Невже ти погубиш праведного з нечестивим? Може бути, є в цьому місті п'ятдесят праведників? Не вже ти погубиш і не пробачиш цій місцевості ради п'ятидесяти тих праведних в ньому? Не може бути, чтои Ти зробив так, щоб ти занапастив праведного з нечестивим, щоб те ж саме було з праведником, що і з нечестивим, не може бути від Тебе! Суддя всієї землі вчинить правди? »У самому цьому питанні констатація зовсім іншого ставлення до Бога, для якого головне - справедливість і милосердя. Бог обіцяє Авраамові, що він не знищить народ заради п'ятдесяти, і сорока п'яти, і сорока, і тридцять. Тим самим вперше утверджується думка про особисту відповідальність кожної людини перед Богом, про неприпустимість покарання невинних за провину інших.
Безсумнівно, трагічної кульмінацією взаємин Авраама і Бога стали невдалі жертвоприношення Авраама. Бог, який тільки перед цим являв своє милосердя, вимагає від Авраама: «Візьми сина свого, одинака свого, якого ти любиш, Ісаака, та й піди до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній з гір, яку Я скажу тобі» . Авраам беззаперечно, ні про що не питаючи Бога (як не питав він Його, відгукуючись піти з землі Ханаан), кориться. Текст гранично лаконічний і як би спеціально не дописаний до кінця, залишаючи широкий простір для домислювання: що відбувалося в душі Авраама? Чи міг він поєднати в своїй свідомості образ Бога, який він носив у своєму серці, і це жорстоке вимога? Чи не виникало чи є в душі його нарікання й протест? По всій видимості Авраам, який уклав Заповіт з Богом, цілком довіряє йому, вірячи, що Господь знайде вихід з цієї ситуації, що все роз'яснити (це підтверджується наступним текстом).
З разючою, майже кінематографічної точністю текст зображує дії Авраама: І встав Авраам рано вранці, осідлав осла, взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і встав, і, вставши, пішов він до місця, про яке сказав йому Бог . А третього дня Авраам звів очі свої та й побачив те місце здалека ». Авраам залишає біля підніжжя гори слуг, та й осла, бере з собою дрова для цілопалення та починає сходження разом з нічого не підозрюють, Ісаком. По дорозі відбувається розмова між батьком і сином, повний трагічної іронії: «І сказав Ісак до Авраама, свого батька, і сказав:« Батько мій! »Він відповідав:« Ось я, син мій! "Він сказав:" Ось огонь та дрова , а де ж ягня на цілопалення? "Авраам сказав:" Бог побачить собі ягня на цілопалення, сину мій ". І йшли обидва далі разом ".
У словах Авраама - глибока віра, довіра до Бога, незважаючи на все можливе сум'яття його розуму. У самий фатальний, найбільш напружений момент, коли ніж Авраама вже занесений над пов'язаним Ісааком, Ангел Господній зупиняє його руку: "... не піднімай руки на хлопця, не чини, бо тепер Я знаю, що боїшся ти бога і не пожалів був сина свого, одинака свого, для Мене ».
Цей знаменитий епізод має безліч аспектів. Один з найважливіших - це раз і назавжди відмова від людських жертвоприношень, що практикувався в архаїчному язичницькому світі, це визнання зло такої жертви єдиному Богові. Відомо, що в жертву фінікійського Ваалові приносилися первістки (і люди робили це добровільно), немовлят замуровували в фундаментах храмів, тим самим освячуючи їх. І тут, в епізоді з жервопріношеніем Авраама, сюжет спочатку рухається уторованим шляхом: у жертву потрібно принести саме первістка. Але в самий кульмінаційний момент вказується непотрібність, непристойності цієї жертви (замість Ісака в жертву приносити баран, якого виявляє позаду себе Авраам). Отже, сенс епізоду - у відділенні від світу язичництва. Але не менш важливо, що ця ситуація - випробування віри Авраама, його інтуїтивного, безмірного довіри до Бога (не випадково ж у першому вірші глави сказано: «І сталось після цих подій, що Бог випробовував Авраама ...» Тим самим ситуація уподобляеться спокусою у Едемі . Але цього разу людина з честю витримує випробування. Знаменитий епізод не раз привертав поетів і художників своїм глибинним, напруженим драматизмом. Йому присвячена знаменита картина Рембрандта «Жертвопринесення Авраама» і поема І. Бродського «Авраам та Ісак»; алюзіями, навіяними цим сюжетом , пронизані багато творів єврейських середньовічних авторів.
Авраам помирає у віці 175 років, «в старості добрих, старий і насичений життям, він прилучився до своєї рідні». Він був похований у печері Махпела, де лежала його кохана Сара. Приймачем обітниці ставати Ісаак. Його образ не отримує такий розгорнутої обробки, як образи Авраама, Якова, Йосипа. Визначальна риса характеру Ісаака - кроткость, смиренність. Саме його народження після чудесного втручання Бога виявляє поширену сюжетну схему народження дитини від безплідної матері або старих батьків (ця парадигматична схема буде неодноразово змінюватись як в Танасі - наприклад, історія народження пророка Самуїла, - так і в Новому Завіті - рождненіе Діви Марії від Іоакима і Анни, Іоанна Хрестителя від Захарія і Єлисавети). Головним випробуванням життя Ісаака став момент не відбувся жертвопринесення. Прийом рецітенціі - умовчання - не дозволяє з достовірністю сказати, як вдалося Авраамові зв'язати Ісаака: чи зробив він це, коли син заснув, або Ісаака добровільно погодився зійти на жертовник? Через три роки після смерті Сари Авраам споряджає свого урядника Елізера на батьківщину предків, у Месопотамію, щоб він посватав наречену для його сина. Так розгортається епічна історія сватання, що займає всю 24-й розділ Книги Буття. Прибувши в місто Нахора, Елізер мудро зупиняється біля колодязя і чекає, коли ввечері, у визначений година, дівчата міста підуть до джерела за водою. При цьому він загадав, звертаючись за допомогою до Бога Авраама: «І в ту, якої скажу я: Нахили но глека свого і я нап'юся, і яка скаже:« Пий, і так само верблюди твої я пити, »- ось та, яку ти призначив для раба Твоєму Імсааку і з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм ». До джерела приходить прекрасна Рифка, і все трапляється так, як сказав Елізер.
Рифка, яку полюбив Ісак, також довго не може народити довгоочікуваного спадкоємця. «І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була і Господь почув його, і завагітніла Рифка, дружина його». У Рифки народжується відразу два сини: перший Ейса, що, згідно з народної етимології означає «тримається за п'яту», бо сказано: «Потім вийшов брат його, тримаючись рукою за п'яту Есава». Насправді, ім'я Яаков-Ель означає «так допоможе Бог» (воно зустрічається в архівах початку II тисячоліття до н.е. месопотамського міста Кіш і в єгипетських джерелах II тис. до н.е.).
В історії Есава і Яакова, безсумнівно, проглядається схема архаїчного блізнечного міфу - суперництво між двома братами. Вже в утробі матері вони ведуть боротьбу, і це дуже турбує Рифку. Господь роз'яснює їй, що два різні народи будуть із її синів. Відносини між Есавом і Яаковом будуються за принципом опозиції: мисливець - пастух; імпульсивна - лагідний; невдаха - щасливий; улюбленець батька - улюбленець матері. У них втілено два діаметрально протилежних людських характеру: наївний простак Есав, що живе інстинктами і сьогохвилинними задоволеннями, і мудріше Яаков, розмірковують над життям і будує плани на майбутнє, наполегливий і впертий, незважаючи на свою кроткость. Складна ситуація виникла з проблемою первородства і передачею обітниці від батька до сина. Кому передасть його Ісак? За законом першим він повинен благословити Есава, але вся логіка тексту підводить нас до того, що, по суті, духовно до поняття обітниці готовий не Ейса, а Яаков.
У критичний момент, коли сліпнучий і втрачає сили Ісаак вирішує благословити старшого сина, пристрасно любить молодшого, Яакова, Рифка вмовляє його постати перед батьком в одязі Есава і обманом отримати благословення. Страшно збентежено серце Яакова, але Рифка каже йому: «... На мені прокляття твоє, сину мій ...» Слід зауважити, що саме жінки виглядають як провідники істинних велінь Бога. Тим не менш, складність тексту полягає в тому, що Яаков все одно несе відповідальність за не зовсім праведним шляхом отримане, хоча і належне йому, Обітниця (йдеться про співвідношення мети і засобів, про неприпустимість виправдання коштів метою). Повна негараздів, тяжких випробувань і втрат життя патріарха Якова (втрата пристрасно улюбленої молодої дружини і не менш пристрасно улюбленого сина) значною мірою розглядається як відплата за обманом отримане благословення (тим самим ще раз стверджується, наскільки важлива для текстів Танаха ідея відповідальності, сполучена з ідеєю свободи волі).
Тим не менш, Господь підтверджує свій заповіт з Яаковом: у першу ж ніч, коли Яаков втік з рідного дому, рятуючись від гніву Есава, і зупинився на нічліг під відкритим небом, він побачив чудовий сон (цей епізод отримав самостійну назву «Сон Якова» ): «І снилось йому, ось драбина поставлена на землі, а верх її сягав аж неба і ось Анголи Божі виходили й сходили по ній. І ось Господь став на ній і промовив: «Я Господь Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Землю, на якій ти лежиш, я дам тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі і поширишся до моря, і на схід, і до полудня, і на північ, і благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена земні ». Цією формулою, що повторює те, що сказано було раніше Авраамові та Ісакові, Господь встановлює таку важливу спадкоємний зв'язок в історії Завіту - зв'язок, що йде від батька до сина.
Яаков спрямовує свій шлях до брата Рифки - дядькові Левану, де йому належить зустріти Рахіль. Любов до неї вражає Яакова, як удар блискавки: «І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав». Леван вимагає, щоб він відслужив Рахіль сім років, і він на це з радістю погоджується: «І служив Яків Рахіль сім літ, а вони здалися йому за кілька днів, тому що він любив її». Так однією короткою фразою геніальний біблійної оповідач може передати граничний розпал почуттів, сил любові, стан душі героя. Але потім послідували ще сім років, але хитрий Леван жорстоко обдурив Якова (не розплата чи то за давній обман з братом?) І під покровом ночі вивів йому в шлюбний спокій свою старшу дочку - слабку очима Леї. Так кохана Рахіль стала лише другою дружиною Якова, але з нею повторилася історія Сари і Рифки: «І побачив, що Лія була ненависна і відкрив її, а Рахіль була неплідна». Нарешті, після довгих мук Рахілі, спостерігала, як одного за одним народжує синів Лея, Господь дає і їй сина: «І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її, і відкрив її утробу. Вона зачала, і народила сина і сказала: «Зняв Бог забрав мою ганьбу!». І назвала ім'я йому - Йосип, кажучи: «Господь дасть мені іншого сина». Так з'являється на світ знаменитий Йосип, з яким буде пов'язана значна частина оповідання в Книзі Буття. Саме ім'я його пояснюється в словах Рахілі, воно означає «нехай додасть Бог». Бог дійсно помножив, дав ще одного сина Рахілі, але цей син коштував їй життя.
Після народження Йосипа, коли виповнився покладений термін, Яків почув заклик: «Тепер уставай, вийди з землі, і вертайся до землі твого». Він вирушив у дорогу, взявши з собою зароблені у Левана стада, Леї, Рахіль і дітей. На самому рубежі Землі Обітованої, на березі річки Яббоку, вночі, з Яковом трапляється дивна подія: з ним вступив у боротьбу Хтось, Кого він не міг здолати, але Хто не міг здолати і його, і Кого він прийняв за ангела-хранителя цієї країни і попросив (майже вирвав силою) у Нього благословення: «І боровся хтось з ним до появи зорі, і побачив, що не подужає його, і доторкнувся до суглобу стегна його і пошкодив суглоб стегна Якова, як він боровся з ним. І промовив: Пусти мене, бо зійшла зоря ». Яків сказав: «Не відпущу тебе, поки не поблагословиш мене». Цим Хтось виявляється Господь, що прийняв форму ангела, а весь епізод виростає на грандіозну метафору осягнення істини через максимальне напруження всього людської істоти, відважну перемогу, що вимагає надприродних зусиль. І тоді поразка обернеться перемогою. З цим епізодом пов'язано і походження другого імені Якова, яке потім стане іменем всього народу - Ізраїль, що в перекладі означає «боровся з Богом» - як нагадування про символічну сутичці - зусиллі духу: «І сказав:« Відтепер ім'я тобі буде не Яків, а Ізраїль, бо ти боровся з Богом і подужав ... »І Він поблагословив його там».
Після цього Якова чекає зустріч і примирення з братом Есавом, і гірка втрата Рахілі, яка помирає під час пологів. «І коли виходила з неї душа, бо вмирала вона, то назвала синові ім'я - Бевоні, -« син борошна моєї ». Яків же, за співзвучністю, але не бажаючи, щоб в імені сина був відгомін смерті, назвав його Веніамін, тобто «Син правого боку». Але після смерті Рахілі Якова чекає ще одна страшна втрата - смерть улюбленого сина Йосипа, яка обернулася життям, але дізнався про це Яків тільки на клоні своїх років.
Історія Йосипа, незважаючи на зв'язок з попередніми і наступними сюжетами в П'ятикнижжі, має самостійне, закінчене значення в Книзі Буття. Вона являє собою справжню реалістичну новелу - філософську та психологічну - про долю людини й знаходженні власного призначення. Одна з найбільших за обсягом, вона займає 14 глав книги.
Йосип визначено єврейським розповіддю як «син старості», тобто «Довгоочікуваний син» Якова. Тим самим встановлюється важлива аналогія з Ісаком, довгоочікуваним сином Авраама і дається переконлива мотивація безмірної любові Якова до свого первенця від Рахілі: «Ізраїль любив Йосипа над інших синів своїх, бо він був син старості його ...» Брати страшно заздрять батьківському улюбленцю, якому батько подарував кольоровий одяг і який дошкуляє своїми віщими снами (Йосип володів особливим даром сновидіння і снотолкованія). І знову, як і в історії Каїна та Авеля, заздрість і ревнощі штовхають на погані вчинки. Втім, Йосип сам дає для цього привід: «І Йосип доносив недобрі звістки про снах до їхнього батька». Тому почасти закономірна реакція братів: «... і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно».
Брати задумують убити Йосипа, але Рувим, старший син Якова, нагадує про неприпустимість пролиття крові (приклад Каїна вже міцно сидить у свідомості). І тоді брати зривають з Йосипа його кольоровий одяг (оголення ще в магічних культах співвідносилося зі смертю) і садять його в висохлий колодязь. Одяг ж кроплять кров'ю вбитого козеня, і приносять батькові, імітуючи смерть Йосипа від хижого звіра. З великою силою виражено в тексті невтішне горе Якова, для якого життя втрачає сенс із втратою улюбленого сина: «І роздер Яків одіж свою і оплакував сина багато днів. І зібралися всі сини і дочки його потішати його, але він не хотів тішитися, і сказав: «З журбою зійду до сина мого до шеолу». І плакав за ним його батько його ».
Йосип дійсно виявляється в дещо подібне пекла - символ смерті і шеол (безодні). Козеня, заколоті замість Йосипа, як би його замінює собою, співвідносить цей епізод з символікою шумерських катів Інанни по Думузі. Як Думузі, Йосип проходить через низку символічних смертей і відроджень, його шлях подібний шляху зерна: кинуте в землю, воно проростає в новому житті.
Брати витягають Йосипа з ями щоб продати купцям-мідіянітянами. З ними Йосип переживає новий спуск в пекло, в «нижні землі», і Міцраїм (Єгипет). Там він виявляється рабом єгипетського вельможі, царедворця фараона - Потіфара. Але й тут Йосипа чекає сходження з «ями»: він здобув любов свого пана і зробив його керуючим у своєму будинку. Однак нове випробування вже чекає героя, готуючи йому падіння: у нього закохується дружина Потіфара: «Йосип був гарного стану та вродливого обличчям. І звернула погляди Йосипа жінка пана його, і сказала: «Спи зі мною». Йосип відмовився, адже це було б зрада по відношенню до довірився йому людині і гріх перед Богом: «... як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» Однак дружина Потіфара продовжувала говорити Йосипу про свою любов і одного разу зважилася на крайній крок. «Сталося в один день, що він увійшов до дому робити свою справу, а нікого з домашніх там у домі не було, вона схопила його за одяг і сказала:« Лягай зі мною ». Але він, залишивши свою одежу в руках її, побіг і вибіг надвір. Вона ж, побачивши, що він залишив свою одежу в її руці та й утік надвір, покликала своїх і сказала їм так: «Подивіться, він привів до нас єврея забавлявся нами».
Таким чином, в оповідання включається мотив, пов'язаний з наклепом відкинутої жінки на цнотливого юнака, вже знайомий нам по єгипетській «Казці про двох братів». За наказом Потіфара Йосип кинутий до в'язниці (і це нове падіння, нова символічна смерть, але й там він завойовує любов начальника в'язниці. Ще братами прозваний «сновидцем», він тлумачить сни віночкрпія та пекар фараона, кинутих до в'язниці, і обіцяє швидке визволення першу і суворе покарання від фараона іншому. Передбачення Йосипа збувається і вдячний чашників, покликаний знову до двору фараона, обіцяє згадати Йосипа і замовити за нього слово.
Проте тільки через півроку, і то за необхідності, чашників згадує про чудовий дар Йосипа - дар снотолкованія, бо фараон побачив непокоять його сни, і всі мудреці його царства не могли їх тлумачити. Видалений з в'язниці (новий «підйом»), Йосип тлумачить сни фараона, пророкуючи Єгипту сім дуже врожайних, родючих років, а потім - сім голодних. Він радить фараона зробити запаси хліба, щоб країна могла пережити голод. Мудрість Йосипа так вразила фараона, що він робить його керуючим (пекар) над всією землею краю.
Так Йосип ставати годувальником Єгипту. Доля високо підносить його, немов винагороджуючи за пережите. Але тільки тепер, на вершині благополуччя і слави, він поступово прозріває необхідність пройдених випробувань, власне призначення. Голод вражає не тільки Єгипет, але і Ханаан, і старий Яків відправляє своїх синів, залишивши при собі молодшого, Веніаміна, за хлібом в Мінраім, бо слова мудрого пекарів фараона вже переступили межі фараонової держави.
Кульмінаційний момент всього майстерно побудованого оповідання - зустріч Йосипа з братами, не впізнали його. Йосип змушує їх відправитися за молодшим, Веніаміном, щоб побачити їх усіх разом. Він бачить, як важко вони каються, несучи на собі тягар спогадів про те, як продали його в рабство. При цьому говорять вони між собою, не знаючи, що Йосип їх розуміє їх мову: «І говорили вони одному: Справді, винні ми за гріхи нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали за те спіткало на горі оце ». Коли перед очима Йосипа постає і Веніамін, він тільки величезним зусиллям волі примушує себе стриматись під натиском посунули почуттів: «І підняв очі він, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і сказав:« Це ваш наймолодший брат, про який ви сказали мені? »І сказав:« Хай буде милостивий до тебе, сину мій! »І Йосип поспішив, бо скипіла любов до брата його, і він був готовий заплакати, і ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там. І, умивши особа своє, і вийшов, стримався, та й сказав: частування ». Вся сцена вражає точністю психологічного малюнка, глибоким проникненням у світ почуттів людини.
І, нарешті, настає момент «узнанія», коли Йосип відкривається братам і довго стримувані почуття вириваються назовні: «І не міг Йосип здержатися при всіх, що стояли біля нього, і закричав:« Зніміть від мене всіх ». І не залишилося з ним нікого, коли Йосип відкрився браттям своїм. І він голосно заплакав, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів. І сказав Йосип братам своїм: «Підійдіть до мене». Вони підійшли. Він сказав: «Я Йосип, ваш брат, якого ви продали в Єгипет. Але тепер не сумуйте, і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене сюди перед вами для збереження вашого життя. ... І впав він на шию Веніямину, братові своєму, та й заплакав Веніамін на шиї його. І цілував братів своїх і плакав, обіймаючи їх. Потім говорили з ним брати його ». Так, добрим людським діалогом, торжеством любові і прощення закінчується історія ворожнечі братів * біблійний сюжет ламає традиційну схему «блізнечного міфу», як це частково було вже на прикладі Есава І Яакова).
Саме своєю мудрою гуманністю, людяністю, затвердженням кращих людських якостей, а також тонкої психологічної характеристикою головного героя ця біблійна історія привертала і привертає серця сотень поколінь читачів і художників різних культур, різних народів. Вся справа у величезній силі почуттів і у величезній силі узагальнення, закладеної в ній. Історія Йосипа являє собою своєрідну парадигму, модель людської долі, де людина зазнає низку злетів і падінь, символічних смертей і нових народжень і виходить з тяжких випробувань долі оновленим та освітленому, зберігаючи духовну твердість. Йосип переживає повчальну еволюцію: спершу легковажний і самозакоханий хлопчик на початку історії, він пройшовши через горнило страждань, знаходить справжню висоту духу і людяність, а головне - розуміння власного призначення: «Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя велике число ». «Такий цей персонаж, - пише С.С. Аверинцев, - улюбленець свого батька, зазначений печаткою вибраності, що поєднує красу з розвагою, а таємничий дар віщих снів і снотолкованія - з практичною розсудливістю, що вселяє любов мало не всім, хто попадається на його шляху, але накликають на себе злість і заздрість, що вводить в горнило страждання і виходить з нього навченим переможцем. У всьому колі давніх літератур Близького Сходу нелегко відшукати інший настільки ж тонко розроблений образ ».
Історія Йосипа згодом привертала до себе мислителів і поетів, що належать різним культурам. У елліністичному Єгипті невідомим автором, безсумнівно іудеєм, була створена в дусі грецького любовного роману «душекорисність повість про хліборобство Йосипа прекрасного, і про Оснат, і про те, як Бог поєднав їх». У IV ст. н.е. в Сирії написано «Слово на Йосипа прекрасного», в якому Йосип виявляється прообразом Христа. Йосип з постійним епітетом «прекрасний» або «цнотливий» ставати одним з найпопулярніших персонажів фольклорних творів християнського Середньовіччя. Під впливом біблійного Йосипа виник образ Юсуфа в 12-й сурі Корану, яка служили високим еталоном для мусульманських поетів, які оспівували любов Юсуфа і Зулейки. Багато письменників нового часу висловлювали в деталях розробити історію Йосипа, і в першу чергу - Гете і Толстой. У повній мірі їх задуми здійснив великий німецький письменник XX століття Томас Манн, що написав роман-тетралогію «Йосип і його брати», який представляє собою найглибше філософське і психологічне осмислення не тільки історії Йосипа, але і всіх історій патріархів.
Після зустрічі Йосипа з братами відбудеться зворушлива зустріч з батьком, а потім переселення Якова з синами в Єгипет, в землю Гошен, благословення Якова всім своїм 12 синам - дванадцяти Ізраїлевих племен, і смерть патріарха, оплаканого своїм улюбленим сином: «І впав Йосип на лице батька свого, і плакав над ним, і цілував його ». Смертю Йосипа, що карає поховати свій прах в Землі Обітованої, завершується Книга Буття: «І сказав Йосип братам своїм:« Я вмираю, але Бог відвідає вас, і виведе вас із цієї землі до Краю, якого присягнув був Авраамові, Ісакові та Якову.
А потім приходить фараон, який забув, що зробив Йосип для єгипетського краю, і кари обрушіваються на нащадків Якова ... Так починається Книга Виходу.
Після зустрічі Йосипа з братами
В очах євреїв патріархи - не віддалені і смутні історичні постаті, але частина їх повсякденного релігійного життя. Молитва «Аміда», яка вимовлятися тричі на день, починається так: «Благословен Ти, Господь Бог наш, і Бог наших батьків, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова.
Патріархи дожили до глибокої старості - Авраам до 175, Іцхак до 180, Яаков до145 років.
Список літератури
Адін Штайнзальц Біблійні образи «Шамір» 1991р.
Седл Вайлерштейн Єврейські герої «Шамір» 1988 р.
Синило В.Г. Стародавні літератури Близького Сходу і світ Танаха Мінськ 1982
Йосеф Телушкін Єврейський світ Московський Єврейський університет 1992