Напрямки по вдосконаленню фінансової стійкості ВАТ НШЗ в сучасних умовах

-;; O;; ;; ;; o;; ;; ;; o;; ;;; ;; o;; ;; ;; ;; ;; ;;  ;; ;;; ;; o;; ;; ;; ;; ;; ;; ;; ;;; ;; o;; ;; ;; ;;  ;; ;; ;; ;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;; -;; o;; ;;  ;; o;; ;; ;; o;; ;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;; ;; o ;; ;; ;; ;; ;; ;; ;; ;;; ;; o;; ;; ;; ;; ;; ;; ;; ; ;; ;; o;; ;; ;; ;; ;; ;; ;; ;;; ;; o;; ;; ;; ;; ;; ; ; ;; ;;; ;; o;; ;; ;; ;; ;; ;; ;; ;;; ;; o;; ;; ;; ; ; ;; ;; ;; ;;;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;; ;; o;; ;;  ;; ;; ;; ;; ;; ;;; ;; o;; ;; ;; ;; ;; ;; ;; ;;; Зміст

Введення

1 Теоретичні аспекти аналізу фінансової стійкості в сучасних умовах

1.1 Поняття фінансової стійкості підприємства в сучасних умовах

1.2 Підходи до аналізу фінансової стійкості підприємства

1.3 Методика аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства

2 Аналіз фінансової стійкості ВАТ «НШЗ»

2.1 Коротка характеристика діяльності ВАТ «НШЗ

2.2 Аналіз фінансової стійкості ВАТ «НШЗ

2.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності ВАТ «НШЗ

3 Пропозиції щодо вдосконалення фінансової стійкості ВАТ «НШЗ» в сучасних умовах

3.1 Рейтингова оцінка ВАТ «НШЗ

3.2 Відновлення фінансової стійкості підприємства

3.3 Відновлення платоспроможності підприємства

Висновок

Список використаних джерел

Введення

Майбутнє фірми, її успіх залежать в першу чергу від ефективності управління фінансовими потоками. Становлення ринкових відносин надало підприємствам економічну самостійність, що передбачає необхідність вивчення фінансової стійкості як своєї, так і своїх ділових партнерів і можливих контрагентів для оцінки прибутковості та платоспроможності [1, с.106].

В умовах ринкових відносин винятково велика роль аналізу фінансового стійкості підприємства. Це пов'язано з тим, що підприємства набувають самостійність, несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед співвласниками, працівниками, банком та кредиторами [2].

Роль фінансового аналізу не тільки посилилася, але й якісно змінилася. Це пов'язано, перш за все, з тим, що фінансовий аналіз з пересічного ланки економічного аналізу перетворився в умовах ринку у головний метод оцінки економіки.

Фінансовий аналіз є істотним елементом фінансового менеджменту. Практично всі користувачі фінансових звітів підприємства застосовують методи фінансового аналізу для прийняття рішень [3].

У ринкових умовах заставою виживання та основою стабільного стану підприємства служить його фінансова стійкість. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, то воно має ряд переваг перед іншими підприємствами того ж профілю для отримання кредитів, залучення інвестицій, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів, воно не вступає в конфлікт з державою і суспільством, так як виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по них. Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.

На сьогоднішній день своєчасно і правильно проведений аналіз фінансової стійкості підприємства дозволить організації не тільки уникнути фінансової кризи, але і прийняти необхідні заходи для коригування своєї діяльності, що згодом допоможе досягти хороших комерційних результатів.

Оцінка фінансової стійкості в сучасних умовах проводиться за такими напрямками, як аналіз майнового стану, динаміки і структури джерел його формування, аналіз коефіцієнтів фінансової стійкості, аналіз ліквідності і платоспроможності.

Методологічною і теоретичною основою роботи слугують праці провідних російських вчених в області фінансово-економічного аналізу таких як І. П. Кошовий, В. В. Ковальова, Г. В. Савицької, А. Д. Шеремета, Л. Т. Гіляровський, Д. В. Лисенко, Г. В. Шадріної, В.Р. Банку, І. І. Яковлєва, Р.С. Сайфуллін, Є.В. Негашева та інші, а також матеріали періодичних видань та інтернет-ресурси.

Метою випускної кваліфікаційної роботи є аналіз фінансової стійкості підприємства та формування пропозицій щодо покращення фінансової стійкості в сучасних умовах.

Поставлена ​​мета зумовила послідовне виконання наступних завдань:

визначення поняття фінансової стійкості підприємства і виявлення її типів;

розгляд абсолютних і відносних показників аналізу фінансової стійкості підприємства;

виконання аналізу ліквідності та платоспроможності;

вивчення характерних особливостей аналізу фінансової стійкості ВАТ «НШЗ»;

розробка пропозицій щодо вдосконалення управління фінансовою стійкістю підприємства.

Предметом дослідження є фінансова та бухгалтерська звітність ВАТ «Нижнекамскшина», яка включає наступні форми:

Бухгалтерський баланс організацій (ф. № 1, додатка Д, Е, Ж);

Звіт про прибутки і збитки (ф. № 2, додатки З, И, К).

Об'єктом дослідження є методики фінансової стійкості, що застосовуються у вітчизняній і в міжнародній практиці.

Актуальність даного питання зумовила розвиток методик аналізу фінансової стійкості підприємства, які спрямовані на застосування широкого набору показників з метою вивчення фінансового стану підприємства, підготовку інформації для прийняття управлінських рішень, розробку стратегії управління фінансово-господарською діяльністю [2].

Вивчаючи динаміку зміни цих показників, можна визначити тенденції розвитку власної організації або її партнера і приймати вивірені управлінські рішення. Результатом проведення аналізу для внутрішнього користувача є комплекс управлінських рішень - поєднання різних заходів, спрямованих на оптимізацію стану організації, який переглядається під впливом змін макро-і мікроекономічної середовища [4, с. 328].

Випускна кваліфікаційна робота виконана із застосуванням загальнонаукових і сучасних для економіки методів дослідження, серед яких порівняння (вертикальне і горизонтальне), угрупування фактів, їх узагальнення, розгляд показників у динаміці, а також абсолютних і відносних показників фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

1 Теоретичні аспекти аналізу фінансової стійкості в сучасних умовах

1.1 Поняття фінансової стійкості в сучасних умовах

Фінансова стійкість підприємства - це певний стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. У результаті здійснення будь-якої господарської операції фінансовий стан підприємства може залишитися незмінним, покращитися або погіршитися.

Фінансова стійкість підприємства служить характеристикою, що свідчить про стабільне перевищення доходів над витратами, вільному маневруванні грошовими коштами та ефективному їх використанні в безперебійному процесі виробництва і реалізації продукції. Вона формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства [5, с. 228].

Мета аналізу фінансової стійкості - Оцінити здатність підприємства погашати свої зобов'язання і зберігати права володіння підприємством в довгостроковій перспективі [6].

Фінансово стійким є підприємство, діяльність якого забезпечує:

- Прибутковість активів не нижче ставки відсотка за банківськими кредитами;

- Прибутковість власного капіталу не нижче рентабельності активів;

- Збалансованість надходжень і платежів (вхідних і вихідних фінансових потоків) або позитивний чистий грошовий потік в середньостроковому періоді;

- Достатню масу чистого прибутку і амортизації (у тому числі в частині соціального забезпечення і розвитку трудових ресурсів) для забезпечення відтворення продуктивного потенціалу підприємства.

Фінансова стійкість є інтегральним, узагальнюючим показником, що відображає стан і результати діяльності підприємства [7].

Завданням аналізу фінансової стійкості є оцінка ступеня незалежності від позикових джерел фінансування. Цей аналіз дозволяє дізнатися, наскільки організація незалежна з фінансової точки зору, росте чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан активів і пасивів завданням фінансово-господарської діяльності організації [8, с. 31].

Запорукою виживаності і основою стабільності положення підприємства служить його стійкість. На стійкість підприємства впливають різні фактори:

- Положення підприємства на товарному ринку;

- Виробництво і випуск дешевої, що користується попитом;

- Його потенціал у діловому співробітництві;

- Ступінь залежності від зовнішніх кредиторів та інвесторів;

- Наявність неплатоспроможних дебіторів;

- Ефективність господарських і фінансових операцій і т. п.

Розмаїття чинників, що впливають на стійкість, поділяє її на внутрішню і зовнішню, а різноманіття причин обумовлює різні межі стійкості. Розглянемо зміст кожного виду стійкості в окремо:

- Внутрішня стійкість - це такий стан організації, тобто стан структури виробництва і надання послуг, їх динаміка, при якому забезпечується стабільно високий результат функціонування. В основі її досягнення лежить принцип активного реагування на зміну середовища господарювання;

- Зовнішня стійкість обумовлена ​​стабільністю економічного середовища, в рамках якої діє організація, досягається відповідною системою управління в масштабах всієї країни, тобто управлінням ззовні;

- «Успадкована» стійкість є результатом наявності певного запасу фінансової міцності організації, сформованої протягом ряду років, що захищає її від випадковостей і різких змін зовнішніх несприятливих, дестабілізуючих чинників;

- Загальна стійкість відображає ефективність інвестиційних проектів; рівень матеріально-технічної оснащеності, організації виробництва, праці, управління; передбачає рух грошових потоків, які забезпечують одержання прибутку і дозволяють ефективно розвивати виробництво;

- Фінансова (безпосередньо, або власне) стійкість відображає стабільне перевищення доходів над витратами і стан ресурсів, яке забезпечує вільне маневрування грошовими коштами організації і шляхом їх ефективного використання сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації, розширення та оновлення. Вона відображає співвідношення власного і позикового капіталу, темпи накопичення власного капіталу в результаті поточної, інвестиційної та фінансової діяльності, співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів організації, достатнє забезпечення запасів власними джерелами. Фінансова стійкість - це головний компонент загальної стійкості організації, так як є характерним індикатором стабільно утворюється перевищення доходів над витратами.

Визначення меж її належить до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах ринкової економіки, так як недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності організації, а надлишкова - буде перешкоджати розвитку, обтяжуючи витрати зайвими запасами і резервами. Отже, фінансова стійкість повинна характеризуватися таким стан фінансових ресурсів, яке, з одного боку, відповідає вимогам ринку, а з іншого боку - відповідає потребам розвитку організації. Таким чином, сутність фінансової стійкості визначається, крім іншого, ефективним формуванням, розподілом, використанням фінансових ресурсів, а форми її прояви можуть бути різні.

Оцінка фінансової стійкості проводиться різними суб'єктами аналізу. У першу чергу інформація, отримана в ході аналізу, цікавить власників підприємства і потенційних інвесторів, а також організації, що вступають у різні відносини з даним підприємством.

Аналіз фінансової стійкості проводитися за допомогою балансу підприємства (форма 1) та здійснюється методом зіставлення розмірів і структури його активів і пасивів.

Фінансова стійкість фірми - це стан її фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, які забезпечують розвиток фірми на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах припустимого рівня ризику. Тому фінансова стійкість формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства.

Аналіз стійкості фінансового стану на ту або іншу дату дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом періоду, що передує цій даті. Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відповідало вимогам ринку і відповідало потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва, а надлишкова - перешкоджати розвитку, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами і резервами. Таким чином, сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом.

Фінансова стійкість підприємства пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства та ступенем його залежності від кредиторів і дебіторів. Наприклад, підприємство, яке фінансується в основному за рахунок грошових коштів, взятих у борг, в ситуації, коли кілька кредиторів одночасно вимагатимуть свої кредити назад, може збанкрутувати. У даному випадку структура підприємства «власний капітал - позиковий капітал» має значну перевагу в бік останнього. Таким чином, можна зробити висновок про те, що фінансова стійкість підприємства в довгостроковому плані характеризується співвідношенням його власних і позикових коштів. Забезпеченість запасів і витрат джерелами формування є основою фінансової стійкості [9].

У цілому можна сказати, що фінансова стійкість - це комплексне поняття, володіє і зовнішніми формами прояву, що формується в процесі всієї фінансово-господарської діяльності, що знаходиться під впливом безлічі різних факторів [10, с. 108].

1.2 Підходи до аналізу фінансової стійкості підприємства

Фінансовий стан підприємств, його стійкість, багато в чому залежать від оптимальності структури джерел капіталу (співвідношення власних і позикових коштів) і від оптимальності структури активів підприємства і в першу чергу від співвідношення основних і оборотних коштів, а також від врівноваженості активів і пасивів підприємства за функціональною ознакою . Тому спочатку необхідно проаналізувати структуру джерел підприємства і оцінити ступінь фінансової стійкості і фінансового ризику [11, с. 352]. Для аналізу фінансової стійкості застосовується цілий ряд коефіцієнтів. Вони певною мірою показують рівень фінансової стійкості, але не відповідають на питання, чи достатній такий рівень. Їх розрахунок здійснюється за показниками планового або фактичного балансу активів і пасивів. Рівень коефіцієнтів може служити відправною точкою для оцінки фінансової стійкості, проте з деякими застереженнями й уточненнями [12, с. 67].

Один з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів - коефіцієнт автономії. Він показує частку власних коштів у загальній сумі всіх коштів підприємства, авансованих ним для здійснення статутної діяльності. Вважається, що чим вища частка власних коштів, тим більше шансів у підприємства справитися з ринковою невизначеністю.

Зростання значення коефіцієнта автономії свідчить про збільшення фінансової незалежності, підвищуючи гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань і розширюючи можливості залучення коштів з боку.

Коефіцієнт фінансової стійкості можна застосовувати для розрахунку як доповнення і розвитку коефіцієнта автономії, шляхом додавання до власного капіталу коштів довгострокового кредитування які по суті є довгостроковими зобов'язаннями.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу означає ступінь, в якій активи фінансуються за рахунок позики.

Коефіцієнт фінансування дає загальну оцінку фінансової стійкості підприємства, характеризуючи яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власних коштів, а яка - за рахунок позикових: частка позикових коштів у 40-50% може бути небезпечною для фінансової стабільності.

Коефіцієнт інвестування визначається як відношення власного капіталу до позаоборотних активів.

Індекс постійного активу - це відношення вартості необоротних активів до власного капіталу і резервів, яке показує, яка частка власних джерел коштів спрямовується на покриття необоротних активів.

Важливою характеристикою фінансової стійкості є також коефіцієнт маневреності, який показує, яка частка власних коштів підприємства знаходиться в мобільній формі, що дозволяє більш-менш вільно маневрувати цими засобами. З фінансової точки зору підвищення коефіцієнта і його високий рівень завжди позитивно характеризує підприємство: власні кошти при цьому мобільні, а більша частина їх вкладена не в основні засоби та інші необоротні активи, а в оборотні засоби. При нормальній величині коефіцієнта маневреності вважається, що менеджер підприємства та його власники повинні дотримуватися паритетний принцип вкладення власних коштів в активи мобільного та іммобільною характеру, що забезпечить достатню ліквідність балансу.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними засобами, необхідну для фінансової стійкості.

Для збереження мінімальної фінансової стійкості підприємства коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів повинен бути обмежений значенням співвідношення вартості мобільних та іммобілізованих коштів. Це коефіцієнт співвідношення мобільних та іммобілізованих коштів.

Коефіцієнт автономії доповнюється коефіцієнтом співвідношення позикових і власних коштів, що дорівнює відношенню величини зобов'язань підприємства за залученими позиковими коштами до суми власних коштів. Він вказує, скільки позикових коштів залучило підприємство на рубль вкладених в активи власних коштів.

Коефіцієнт кредиторської заборгованості характеризує частку кредиторської заборгованості в загальній сумі зовнішніх зобов'язань підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами показує частку власних оборотних коштів у загальній сумі основних джерел коштів для формування запасів і витрат [13, с. 231].

Не існує якихось єдиних нормативних критеріїв для розглянутих показників. Вони залежать від багатьох чинників: галузевої приналежності підприємства, принципів кредитування, сформованої структури джерел коштів, оборотності оборотних коштів, репутації підприємства та ін [14]

Перераховані вище коефіцієнти наведені в таблиці 1

Таблиця 1 - Показники, що характеризують фінансову стійкість

Для промислових підприємств, що володіють значною часткою матеріально-виробничих запасів в активах, застосовують методику оцінки достатності джерел фінансування для формування запасів і витрат. Матеріально-виробничі запаси можуть формуватися за рахунок власних оборотних коштів і залучених джерел.

Необхідно визначити тип фінансової стійкості підприємства. Співвідношення вартості запасів і величин власних і позикових джерел їх формування - один з найважливіших чинників стійкості фінансового стану підприємства поряд зі співвідношенням реального власного капіталу та статутного капіталу [15, с. 58].

Для характеристики джерел формування запасів використовується декілька показників, які відображають різні види джерел:

- Наявність власних оборотних коштів. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності

підприємства. Власні оборотні кошти розраховуються за формулою (1):

ВОК = СК - ВОА (стор. 490 - стор 190) = ОА (стор. 290) - КВ (стр.690) (1)

де СОС - власні оборотні кошти підприємства;

КО - короткострокові зобов'язання.

- Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат чи функціонуючий капітал, який визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму довгострокових зобов'язань. Власні та довгострокові позикові джерела формування запасів і витрат визначається за формулою (2):

ВД = ВОК + ДО (стор. 490 - стор 190 + стор 590), (2)

де СД - власні і довгострокові позикові джерела формування запасів і витрат;

ДО - довгострокові зобов'язання.

- Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат, яка визначається за формулою (3) шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових кредитів банків:

ОІФ = СД + ККЗ (стор. 490 - стор 190 + стор 590 + стор 610), (3)

де ККЗ - короткострокові кредити і позики.

ОІФ - загальна величина основних джерел формування запасів і витрат.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їх формування:

- Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів визначається за формулою (4), що дорівнює різниці величини власних оборотних коштів і величини запасів:

Фсос = ВОК - З, (4)

де Фсос - надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів; З - велчина запасів.

- Надлишок (+) або нестача (-) довгострокових джерел формування запасів визначається за формулою (5), що дорівнює різниці величини довгострокових джерел формування запасів і величини запасів:

ФСД = СД - З, (5)

де ФСД - надлишок (+) або нестача (-) власних і довгострокових джерел формування запасів.

- Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних (нормальних) джерел формування запасів визначається за формулою (6), що дорівнює різниці величини основних джерел формування запасів і величини запасів:

ФОІ = ОІФ - З, (6)

де ФОІ - надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів.

За допомогою цих показників за формулою (7) визначається трикомпонентний тип фінансової стійкості:

S = {ΔСОС; ΔСД; ΔОІФ}, (7)

де ΔСОС - позитивне чи негативне значення величини власних обігових коштів;

Δ СД - позитивне чи негативне значення величини власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат;

Δ ОІФ - позитивне чи негативне значення загальної величини основних джерел формування запасів і витрат [16, с. 152].

Обчислення трьох показників забезпеченості запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансові ситуації за ступенем їхньої стійкості. Можна виділити чотири типи фінансових ситуацій.

А бсолютная стійкість фінансового стану відображає ситуацію, коли всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто організація абсолютно не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація в реальному житті зустрічається вкрай рідко. Її також не можна розглядати як ідеальну, так як вона означає, що керівництво організації не вміє, не хоче чи не має можливості використовувати зовнішні джерела коштів для основної діяльності.

Нормальна стійкість фінансового стану організації відображає наявність джерел формування запасів, величина яких розраховується як сума власних оборотних коштів, позик банку, позик, використовуваних для покриття запасів, і кредиторської заборгованості за товарними операціями. Наведене співвідношення відповідає положенню, коли організація для покриття запасів і витрат успішно використовує різні джерела коштів, як власні, так і залучені. Таке співвідношення також гарантує платоспроможність організації.

Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушенням платоспроможності, при якому організація для покриття частини своїх запасів змушена залучати додаткові джерела покриття, що ослабляють фінансову напруженість, і які не є у відомому сенсі "нормальними", тобто обгрунтованими. Вони включають в себе тимчасово вільні власні кошти, такі як фонди економічного стимулювання, фінансові резерви і т.д., залучені кошти (перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською) і кредити банків на тимчасове поповнення оборотних коштів та інші позикові кошти. При цьому, тим не менш, зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення власних оборотних коштів.

Кризовий фінансовий стан, коли підприємство перебуває на межі банкрутства. У даній ситуації грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення (за вирахуванням вартості власних акцій, викуплених у акціонерів), дебіторська заборгованість організації (за вирахуванням заборгованості засновників (учасників) за внесками до статутного капіталу) та інші оборотні активи не покривають навіть кредиторської заборгованості (включаючи резерви майбутніх витрат і платежів) та інших короткострокових пасивів.

Для цього типу фінансової стійкості характерні: брак власних оборотних коштів, брак довгострокових джерел формування запасів, недолік загальної величини основних джерел формування запасів [17, с. 58].

Оскільки позитивним чинником фінансової стійкості є наявність джерел формування запасів, а негативним чинником - величина запасів, то основними способами виходу з нестійкого і кризового фінансових станів є поповнення джерел формування запасів та оптимізація їх структури та обгрунтоване зниження рівня запасів.

Найбільш безризиковим способом поповнення джерел формування запасів слід визнати збільшення реального власного капіталу за рахунок накопичення нерозподіленого прибутку чи за рахунок розподілу прибутку після оподаткування до фондів накопичення за умови зростання частини цих фондів, не вкладеної у необоротні активи [13, с.234].

1.3 Методика аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства

Найбільш повно фінансова стійкість підприємства може бути розкрита на основі вивчення рівноваги між статтями активу і пасиву балансу. При врівноваженості активів і пасивів за термінами використання і по циклах забезпечується збалансованість припливу і відтоку грошових коштів, отже, платоспроможність підприємства і його фінансова стійкість. У зв'язку з цим аналіз фінансового рівноваги активів і пасивів балансу є основою оцінки фінансової стійкості підприємства, його ліквідності та платоспроможності.

Ліквідність (поточна платоспроможність) - одна з найважливіших характеристик фінансового стану організації, яка визначає можливість своєчасно сплачувати рахунки і фактично є одним з показників банкрутства. Ліквідність організації - це її здатність перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх строку. Результати аналізу ліквідності є важливими з точки зору як внутрішніх, так і зовнішніх користувачів інформації про організацію [18, с.253].

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Ліквідність балансу досягається шляхом встановлення рівності між зобов'язаннями організації і його активами. Угруповання активів балансу проводиться за часом перетворення їх у грошову форму і представлена ​​в таблиці 2 [19, с.73].

Методика аналізу ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу з зобов'язаннями по пасиву. Перші групуються за ступенем їх ліквідності і розташовуються в порядку убування ліквідності, другі - за термінами їх погашення, а їх розташування підпорядковується порядку зростання термінів [20].

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

А1> П1,

А2> П2,

А3> П3,

А4 <П4.

Виконання перших трьох нерівностей в системі тягне виконання і четвертого нерівності, тому важливим є зіставлення перших трьох груп по активу і пасиву. Четверте нерівність носить балансуючий характер і в той же час має глибокий економічний сенс: його виконання свідчить про дотримання мінімального умови фінансової стійкості - наявність у підприємства власних оборотних коштів.

При подальшому аналізі визначається абсолютна величина платіжних надлишків чи недоліків по групах засобів.

Одним з найважливіших критеріїв, безпосередньо пов'язаних з ліквідністю в оцінці фінансового стану, є платоспроможність організації [18, с.350].

Платоспроможність підприємства є найважливішою характеристикою його фінансового стану і повинна бути предметом внутрішньофірмового планування. Підприємство, що не володіє платоспроможністю навіть у короткочасні періоди, не може вважатися надійним діловим партнером і мати бездоганний імідж на ринку [21, с. 69].

Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність. Платоспроможність відображає здатність підприємства платити за своїми боргами і зобов'язаннями в даний конкретний період часу. Вважається, що якщо підприємство не може відповідати за своїми зобов'язаннями до конкретного терміну, то воно неплатежеспособно. При цьому на основі аналізу визначаються її потенційні можливості і тенденції для покриття боргу, розробляються заходи по уникненню банкрутства [22, с. 47].

Оскільки в процесі аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність, поточна платоспроможність за аналізований період може бути визначена шляхом зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізованих активів з найбільш терміновими і короткостроковими зобов'язаннями (8):

А1 + А2 П1 + П2 (8)

Поточна платоспроможність вважається нормальною, якщо дотримується ця умова, і це свідчить про платоспроможність (неплатоспроможності) на найближчий до розглянутого моменту проміжок часу.

Перспективна платоспроможність характеризується умовою (9):

А3 П3 (9)

Перспективна платоспроможність представляє собою прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів, з яких представлена ​​лише частина, тому цей прогноз носить наближений характер.

Аналіз ліквідності балансу за розглянутій схемі вважається наближеним, більш точним є аналіз з використанням нормативних знижок.

Швидко реалізованих активи розраховуються за формулою (10):

, (10)

де R ^A - Дебіторська заборгованість та інші оборотні активи;

З _у - заборгованості учасників (засновників) за внесками до статутного капіталу;

Z _г - готова продукція і товари для перепродажу;

Z - величина запасів;

ПДВ - податок на додану вартість;

Z _p - Витрати майбутніх періодів;

Z _Т - товари відвантажені.

Повільно реалізовані активи розраховуються за формулою (11):

А3 = , (11)

де R ^A - Дебіторська заборгованість;

Z - величина запасів;

F _M - Довгострокові вкладення в матеріальні цінності (рядок 135 форми № 1);

F _Д - довгострокові фінансові вкладення (рядок 140 форми № 1).

Пасив балансу включає:

- Найбільш термінові зобов'язання, які розраховуються за формулою (12):

П1 = 0,8 R ^P, (12)

де R ^P - Кредиторська заборгованість.

- Короткострокові зобов'язання, які розраховуються за формулою (13):

П2 = 0,2 R ^P (13)

При подальшому аналізі визначається платіжний надлишок або недолік з використанням нормативних знижок.

Поточна платоспроможність визначається за новим розрахунком (14):

(А1 + А2 П1 + П2) (14)

Перспективна платоспроможність визначається умовою (15):

А3 П3 (15)

Далі визначається загальна платоспроможність.

Для організації аналіз платоспроможності з використанням методу нормативних знижок більш кращий.

Ще більш детальним є аналіз платоспроможності організації за допомогою фінансових коефіцієнтів, де використовуються три традиційних відносних показника:

коефіцієнт абсолютної ліквідності;

коефіцієнт критичної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття);

коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності і проміжний коефіцієнт покриття мають в нинішніх умовах діяльності чисто аналітичні значення. Нестабільність робить неможливим будь - яку нормування вище перерахованих показників. Вони повинні оцінюватися для кожної організації з його балансовими даними, хоча теоретично нормативні обмеження існують по всі трьома показниками.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - найбільш жорсткий критерій ліквідності підприємства. Він показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів [23, с. 121]. Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується за формулою (16) як відношення величини найбільш ліквідних активів до найбільш термінових зобов'язаннях:

До _АЛ = Д / R ^N або К _АЛ = А1 / П1, (16)

де К _АЛ - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Д, А1-найбільш ліквідні активи;

R ^N, П1 - найбільш термінові зобов'язання.

Отримані значення коефіцієнта вказують на необхідність постійної роботи з дебіторами, щоб забезпечити можливість обігу найбільш ліквідної частини оборотних коштів у грошову форму для розрахунків постачальниками. Чим вище даний коефіцієнт, тим надійніше позичальник. Нормальне обмеження цього показника До _АЛ> 0,2 - 0,5.

Більшості російських організацій властиво наявність подібного браку грошових коштів. Якщо вести мову про партнерів, то значення даного коефіцієнта цікаво для постачальників.

Коефіцієнт швидкої ліквідності - визначається за формулою (17) як відношення найбільш швидко реалізованих активів з числа оборотних (фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість) до короткострокових зобов'язань:

До _БЛ = А2 / КВ, (17)

де К _БЛ - коефіцієнт швидкої ліквідності;

КО - короткострокові зобов'язання.

Нормальне обмеження прийнято До _БЛ> 1.

Значення даного коефіцієнта буде цікавити банк, що кредитує організацію.

Коефіцієнт поточної ліквідності - коефіцієнт покриття визначається за формулою (18) як відношення суми найбільш ліквідних, швидко реалізовуються і повільно реалізованих активів до величини короткострокових зобов'язань:

До _ТЛ = (А1 + А2 + А3) / (П1 + П2 + П3) (18)

де К _ТЛ - коефіцієнт поточної ліквідності, або коефіцієнт покриття.

Отже, коефіцієнт покриття показує платіжні можливості організації, оцінювані за умови не тільки своєчасних розрахунків з дебіторами і сприятливою реалізації готової продукції, але й продажу у випадку необхідності елементів матеріальних оборотних коштів. Рівень коефіцієнта залежить від галузі виробництва, тривалості виробничого циклу, структури запасів і ряду інших чинників.

Нормальним обмеженням для нього вважається До _ТЛ 2, але в залежності від форм розрахунків, швидкості оборотності оборотних коштів значення може бути і значно нижче, але не менше 1. Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, рівний середньої тривалості одного обороту всіх оборотних коштів.

Якщо у організації значення коефіцієнта менше 1, то в такій ситуації у нього є два шляхи збільшення коефіцієнта поточної ліквідності:

- Скорочувати кредиторську заборгованість;

- Нарощувати оборотні активи, а, швидше за все, скорочувати кредиторську заборгованість одночасно зі зниженням оборотних активів. Це найбільш реальний шлях до зростання коефіцієнта поточної ліквідності.

Більшою мірою за коефіцієнтом поточної ліквідності оцінюють фінансову стійкість покупці і власники акцій організації.

В умовах нестабільності економіки та інфляційних процесів доцільно розраховувати для кожного суб'єкта господарювання нормальний рівень коефіцієнта ліквідності.

Слід мати на увазі, що чим нижче матеріаломісткість продукції, тим нижче достатній коефіцієнт поточної ліквідності. Мінімальна сума оборотних коштів необхідних підприємству для забезпечення платоспроможності, дорівнює сумі достатньої потреби в матеріальних оборотних коштах, безнадійної дебіторської заборгованості та поточних пасивів [18, с.350].

Таким чином, оцінка економічного стану підприємства (оцінка фінансового стану) грунтується на даних бухгалтерської звітності з використанням цілої системи показників.

Оцінка фінансового стану включає аналіз ліквідності та платоспроможності компанії, запасу фінансової стійкості, оцінку ділової активності.

Оцінка економічного стану підприємства (оцінка фінансового стану) допомагає не тільки виявити недоліки фінансової системи компанії, а й знайти ефективні шляхи вирішення, створити стратегію розвитку бізнесу [15, с.58].

2 Аналіз фінансової стійкості підприємства ВАТ «НШЗ»

2.1 Характеристика ВАТ «Нижнекамскшина»

Компанія «Нижнекамскшина» - найбільша в шинній галузі Росії та СНД. У рейтингу світових шинних компаній Нижнекамскшина займає 20-е місце серед 98 компаній.

Основна діяльність - виробництво шин для легкових, вантажних, легковантажних автомашин, сільськогосподарської техніки, автобусів.

ВАТ «Нижнекамскшина» інтегровано до складу нафтохімічного бізнес-напрямку ВАТ «Татнефть» - керуючої компанії ТОВ «Татнафта-Нафтохім» і складається з заводу масових шин, заводу вантажних шин і виробництва легкових радіальних шин «Кама-Євро».

У асортименті «Нижнекамскшина» понад 150 типорозмірів та моделей шин. У компанії випускається кожна третя шина, яка виробляється в Росії - більше 12 мільйонів штук на рік. У липні 2007 року зібрана трьохсотмільйонний шина з початку пуску заводу.

Близько 20 відсотків продукції компанії експортується в країни ближнього і далекого зарубіжжя. Шини з маркою «Кама» відвантажуються в країни СНД, а також до Англії, Голландії, Ірак, Фінляндію, Йорданію, Кубу та інші країни [24].

Підприємство утворено 29 квітня 1973. Чисельність працюючих - 15000 осіб. До складу акціонерів ВАТ "Нижнекамскшина" входить більше 50 великих і середніх акціонерів, таких як ВАТ "Шахтинський завод Гідропривід" Шахти, Ростовська область, ВАТ "Гірничопромислові фінансова компанія Москва", Москва; "Автодизель-Сервіс ПБФ" ВАТ Ярославль, Ярославська область, ВАТ "БЗРІ" Москва, Москва; Завод Стройдормаш Алапаєвськ, Свердловська область, ВАТ "Спецтяжпрібор" Набережні Челни, Татарстан, ВАТ "ПФ" КМТ "Ломоносов, Санкт-Петербург, ЗАТ" Ростовський завод спецінструменту, Техоснастка Ростов-на-Дону ", Ростовська область та інші.

Підприємства оснащені високопродуктивним вітчизняним та імпортним обладнанням. Шинами об'єднання комплектуються практично всі автомобільні заводи: КамАЗ, ВАЗ, ГАЗ, ІЖМАШ, УАЗ, МАЗ, КрАЗ, КАЗ, а також тракторні заводи МТЗ та ХТЗ [25].

Органи управління ВАТ "Нижнекамскшина" відповідно до Статуту Товариства:

- Загальні збори акціонерів;

- Рада директорів;

- Одиничний виконавчий орган;

- Колегіальний виконавчий орган

- Правління.

Вищим органом управління товариства є Загальні збори акціонерів (п.8 Статуту Товариства).

Основними видами діяльності Товариства є:

-Виробництво шин, гумотехнічних виробів, а також супутніх товарів;

-Розробка і здійснення заходів, спрямованих на освоєння нових типорозмірів шин;

-Виробниче будівництво, будівництво, оснащення і експлуатація житла, готелів, культурних центрів, центрів дозвілля та відпочинку, навчання, медичних центрів;

-Виробництво будматеріалів;

-Здійснення експортних, імпортних, реекспортних, товарообмінних та інших операцій, включаючи експорт та імпорт патентів, ліцензій за необмеженої номенклатурі товарів і послуг, проведення біржових операцій, рекламної роботи та маркетингу;

-Надання консультаційних, посередницьких, інформаційних, юридичних послуг;

-Організація та участь у міжнародних виставках, ярмарках, салонах, конференціях, семінарах, аукціонах і торгах;

-Навчання фахівців у різних галузях знань;

-Реалізація товарів народного споживання, технологічного обладнання, транспортних засобів через оптову і роздрібну торгівлю;

-Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції;

-Надання послуг телефонного зв'язку;

-Ведення винахідницької, раціоналізаторської та патентно-ліцензійної роботи, включаючи купівлю та продаж ліцензій на об'єкти промислової власності;

-Експлуатація автозаправних станцій (АЗС) і постачальницько-збутові операції з нафтопродуктами;

-Проектування вибухонебезпечних та хімічно небезпечних виробництв і об'єктів (технологічні трубопроводи);

-Проектування об'єктів котлонагляду (трубопроводи пари та гарячої води);

-Проектування установки вантажопідіймальних механізмів;

-Здійснення охоронної діяльності;

-Проектування, монтаж та експлуатаційне обслуговування засобів охоронно-пожежної сигналізації;

-Організація громадського харчування [26].

ВАТ "Нижнекамскшина" вже 7 років працює в системі менеджменту якості, що відповідає вимогам міжнародних стандартів ІСО 9001.

Компанія приділяє велику увагу такому аспекту як розкриття інформації, вся розкривається Товариством інформація формально поділена на дві категорії: підлягає обов'язковому розкриттю і добровільно яка надається. Інформація, що підлягає обов'язковому оприлюдненню, поширюється в порядки і терміни, встановлені чинним законодавством і зобов'язаннями Товариства, певними правилами розкриття інформації на фондових ринках. Добровільно яка надається інформація поширюється в плановому порядку відповідно до значущості та своєчасністю їх публічного розкриття.

Річний і соціальний звіт компанії містить докладну інформацію практично з усіх аспектів діяльності компанії, включаючи інформацію про корпоративне управління. Основною відмінною особливістю інформації, що розкривається в звітах є значний обсяг і високий ступінь подробиці їх викладу [24].

ВАТ «НШЗ» є не тільки одним з основних джерел бюджету для м. Нижнєкамська, воно містить кожного третього жителя міста. Велику допомогу в стабілізації ситуації на «НШЗ» надало керівництво Республіки Татарстан, задіявши республіканську програму розвитку нафтохімічного комплексу [27, с. 859].

За підсумками сьомого Всеросійського конкурсу «1000 кращих підприємств та організацій Росії-2006» ВАТ «Нижнекамскшина» удостоєно медалі «За ефективну діяльність, високі досягнення і стабільну роботу».

Отримано сертифікат відповідності СЕМ стосовно до проектування і виробництва шин для різних видів транспорту та сільськогосподарської техніки вимогам міжнародного стандарту ІСО 14001:2004. Сертифікат є визнанням величезної роботи, яку ВАТ «Нижнекамскшина» проводить у галузі охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки [26].

2.2 Аналіз фінансової стійкості підприємства ВАТ «НШЗ»

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану організації є стабільність її діяльності, фінансової стійкості.

Фінансова стійкість - целеполагающее властивість фінансового аналізу, пошук внутрішньогосподарських можливостей, засобів і способів її зміцнення представляє глибокий економічний зміст і визначає характер його проведення та змісту [28, с.249].

Фінансова стійкість організації аналізується виходячи з балансу активів і пасивів і звіту про фінансові результати (звіт прибутків і збитків). Фінансова стійкість характеризує здатність підприємства (організації) відповідати за своїми зобов'язаннями, як короткотермінові, так і довгостроковим. Фінансова стійкість позначає ступінь фінансової незалежності підприємства. Будь-яке підприємство прагне залучити додаткові ресурси з боку (залучені і земні засоби). Однак за залученими і позиковими фінансових ресурсів підприємство несе відповідальність. Особливий ризик виникає при збільшенні частки короткострокових зобов'язань або зобов'язань до запитання [29, с.58].

За даними бухгалтерського балансу можна виявити фінансовий стан ВАТ «Нижнекамскшина».

Абсолютними показниками фінансової стійкості є показники, що характеризують ступінь забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування. Аналіз абсолютних показників полягає в тому, що трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їх формування. Розрахунок зводиться в таблицю, після чого визначаємо трикомпонентний показник ситуації, який показує ступінь фінансової стійкості підприємства. Розрахунки, наведені в додатку А, свідчать про кризовий фінансовий стан протягом всього періоду дослідження. Аналізоване підприємство знаходиться на межі банкрутства (S = {0,0,0}), так як грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик.

Стійкість фінансового стану в ринкових умовах поряд з абсолютними величинами характеризується системою відносних фінансових коефіцієнтів, розрахунок яких наведений у додатку В, вихідні дані ВАТ «НШЗ» для розрахунку відносних коефіцієнтів фінансової стійкості наведені у додатку Б.

З таблиці, наведеної у додатку В, видно, що коефіцієнт автономії на кінець 2006 року становив 0,26, на кінець 2007 року 0,25, на кінець 2008 року 0,19, що не відповідає нормативному значенню (0,5), з 2006 по 2008 рік цей показник має тенденцію до зниження. Не відповідність коефіцієнта автономії нормативного значення означає збільшення залежності аналізованого підприємства від позикових джерел фінансування, тобто покриття власними засобами зобов'язань, що оцінюється негативно.

Коефіцієнт фінансової стійкості застосовується в якості доповнення та розвитку показника коефіцієнта автономії, шляхом додавання до власного капіталу коштів довгострокового кредитування. Організація, отримавши кредит на 5-8 років може зайнятися реструктуризацією виробництва, оновити необоротні активи, впровадити нові технології, підвищити продуктивність праці і якість продукції. Повністю розташовуючи цими коштами і своєчасно виплачуючи відсотки за кредитом, організація умовно розглядає їх у цьому періоді в якості власного капіталу (СК + ДН), які як показує таблиця в додатку В, забезпечили приріст коефіцієнта автономії на кінець 2008 року на 0,07 пункту ( 0,26-0,19), або на 7%.

Коефіцієнт фінансування власним капіталом позикового капіталу (СК / ЗК) виявився набагато менше (0,36) в порівнянні з рекомендованим значенням (1,0), а також спостерігається тенденція до зменшення цього показника (на кінець 2008 року коефіцієнт фінансування склав 0,24) .

У складі позикового капіталу переважно перебуває кредиторська заборгованість (на кінець 2006 року) і короткострокові кредити і позики (на кінець 2008 року). Все це призвело до того, що позикові та залучені кошти значно перевищують власний капітал, що говорить про нестійкому розвитку ВАТ «Нижнекамскшина».

Про це свідчить динаміка значень коефіцієнта інвестування, коефіцієнта постійного активу та інших взаємопов'язаних коефіцієнтів в таблиці в додатку В, які за своїми кількісними параметрами нижче нормативного значення (1,0).

Інші показники оцінки фінансової стійкості пов'язані з характеристикою використання оборотних активів. Так, фактичний рівень коефіцієнта забезпеченості оборотних активів власними засобами (КОСС) ні на початок, ні на кінець періоду не відповідав його нормативного значення (0,1), яке вимагає, щоб оборотні кошти організація поповнювала хоча б на 10% власним капіталом, а решту частина (90%) - за рахунок позикових і залучених коштів.

ВАТ «Нижнекамскшина» не має в своєму розпорядженні власними коштами для покриття всієї потреби в оборотних активах і широко використовувала для цих цілей кредиторську заборгованість. Це призвело до дестабілізації роботи і зробило негативний вплив на кількісне значення показника КОСС, який до кінця 2008 року перебував на рівні (-1,21).

Величина коефіцієнта маневреності власного капіталу свідчить про гостру нестачу оборотних коштів, причому ця тенденція посилюється, коефіцієнт знизився в порівнянні з попереднім періодом на 0,61 пункту. Даний показник говорить про те, що підприємству необхідно збільшити власний капітал, або зменшити власні джерела фінансування.

Проаналізувавши абсолютні та відносні показники фінансової стійкості в їх сукупності, можна зробити висновок про кризовий фінансовий стан підприємства. У наявності недолік власних оборотних коштів, через що підприємство не може нормально функціонувати [30, с. 263].

2.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності ВАТ «НШЗ»

Показники ліквідності вважаються одними з основних у фінансовому аналізі. Взагалі, визначення ліквідності підприємства не зводиться тільки до розрахунку коефіцієнтів ліквідності і включає більш широке розуміння ліквідності, засноване на оцінці ліквідності всього балансу. У цьому випадку розрахунок коефіцієнтів ліквідності виступає як складова частина більш загального розрахунку, доповнюючи його і деталізуючи, як відносні показники.

Ліквідність - це швидкість обігу активів підприємства в грошові кошти [31, с.62].

Завдання аналізу ліквідності балансу в ході аналізу фінансового стану підприємства виникає у зв'язку з необхідністю давати оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто його здатності вчасно і повністю розраховуватися за всіма своїми зобов'язаннями.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими за термінами їх погашення і розташованими у порядку зростання термінів погашення [14, с. 26].

Угруповання активів і пасивів балансу ВАТ «НШЗ» представлена ​​в додатку Г.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце співвідношення:

- На кінець 2006 року:

1917 <1126033 - не відповідає;

711022 <1787422 - не відповідає;

766435> 338090 - відповідає;

2934595> 1162819 - не відповідає;

- На кінець 2007 року:

1164 <926619 не відповідає;

663887 <1957112 - не відповідає;

716230> 400925 - відповідає;

3012851> 1109833 - не відповідає;

- На кінець 2008 року:

368 <1335882 - не відповідає;

1113936 <2202262 - не відповідає;

620366> 327209 - відповідає;

3047934> 917251 - не відповідає.

Як на кінець 2006 року, так і на кінець 2008 року баланс не є ліквідним. Протягом трьох років не виконується перша умова, проте в 2007 і 2008 році нестача коштів компенсується їх наявністю в третій групі, але компенсація при цьому має лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Четверте нерівність носить балансуючий характер, але в той же час його невідповідність означає, що на аналізованому підприємстві недолік власних оборотних коштів.

Виконаний розрахунок абсолютних величин за платіжним надлишку або нестачі показує, що на кінець 2006 року найбільш ліквідні активи покривали лише 0,17% зобов'язань ((1917/1126033) * 100), на кінець 2007 року - 0,12% зобов'язань ((1164 / 926619) * 100), на кінець 2008 року - 0,03% зобов'язань ((368/1335882) * 100), тобто ситуація почала змінюватися в негативну сторону.

Одним з найважливіших критеріїв, безпосередньо пов'язаних з ліквідністю в оцінці фінансового стану, є платоспроможність організації.

У процесі аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність, поточна платоспроможність за аналізований період може бути визначена співвідношенням (14) шляхом зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізованих активів з найбільш терміновими і короткостроковими зобов'язаннями:

на кінець 2006 року: 1917 +711022 <1126033 +1787422,

712939 <2913455. на кінець 2007 року: 1164 +663887 <926 619 +1957112,

665051 <2883731.

на кінець 2008 року: 368 +1113936 <1335882 +2202262,

1114304 <3538144.

На кінець 2006, кінець 2007 і на кінець 2008 року досліджуване підприємство неплатоспроможна, платіжний недолік склав на кінець 2006 року 2200516 тис.руб. (712939-2913455), на кінець 2007 року - 2218680 тис.руб. (665051-2883731) і на кінець 2008 року - 2423840 тис.руб. (1114304-3538144), тобто її величина має тенденцію до збільшення.

Перспективна платоспроможність характеризується умовою (15):

на кінець 2006 року: 766435> 338090;

на кінець 2007 року: 716230> 400925;

на кінець 2008 року: 620366> 327209.

Перспективна платоспроможність представляє собою прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів, з яких представлена ​​лише частина, тому цей прогноз носить наближений характер:

на кінець 2006 року: 766435-2200516 =- 1434081;

на кінець 2007 року: 716230-2218680 =- 1502450;

на кінець 2008 року: 620366-2423840 =- 1803474.

На кінець досліджуваного періоду платоспроможність підприємства знову знизилася, що оцінюється негативно.

Оцінка ліквідності балансу з використанням нормативних знижок і розрахунок платіжного надлишку або недоліку ВАТ «Нижнекамскшина» наводяться в додатку Г.

Знову виконаний розрахунок абсолютних величин за платіжним надлишку або нестачі з використанням нормативних знижок показує, що на кінець 2006 року найбільш ліквідні активи покривали лише 0,21% зобов'язань ((1917/900826) * 100), на кінець 2007 року - 0,15% зобов'язань ((1164/741295) * 100), на кінець 2008 року - 0,03% зобов'язань ((368/1068705) * 100), тобто також можна сказати, що ситуація змінюється в негативний бік.

Поточна платоспроможність за формулою (14) за знову виконаному розрахунку становить:

на кінець 2006 року: 1917 +942892 <900 826 +225206;

944809 <1126032;

на кінець 2007 року: 1164 +880117 <741295 +185323;

881281 <926618.

на кінець 2008 року: 368 +1187822 <1068705 +267176;

1188190 <1335881.

Поточна платоспроможність за станом на кінець 2006 року в порівнянні з результатами, отриманими при розрахунку попереднім методом збільшилася, платіжний недолік на кінець 2006 року склав 181223 тис.руб. (944809-1126032) проти раніше отриманого нестачі 2200516 тис.руб., На кінець 2007 року платіжний недолік склав 45337 тис.руб. (881281-926618), на кінець 2008 року - 147691 тис.руб. (1188190-1335881) проти раніше отриманого нестачі 2423840 тис.руб.

Перспективна платоспроможність визначається умовою (15):

на кінець 2006 року: 532367> 338090;

на кінець 2007 року: 498671> 400925;

на кінець 2008 року: 5386585> 327209.

Загальна платоспроможність становить:

на кінець 2006 року: 532367 - 338090 + 181223 = 375500 тис.руб.;

на кінець 2007 року: 498671 - 400925 + 45337 = 143083 тис.руб;

на кінець 2008 року: 5386585 - 327 209 + 147 691 = 5207067 тис.руб.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою (16):

на кінець 2006 року: ;

на кінець 2007 року: ;

на кінець 2008 року:

За коефіцієнтом абсолютної ліквідності на кінець 2006 року аналізоване підприємство може покрити 0,17% своїх зобов'язань, на кінець 2007 року - 0,12% зобов'язань, на кінець 2008 року - 0,027% своїх зобов'язань. Значення даного коефіцієнта не відповідає рекомендованому значенню (0,2-0,5).

Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності визначається за формулою (17):

на кінець 2006 року:

на кінець 2007 року:

на кінець 2008 року:

Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності визначається за формулою (18):

на кінець 2006 року:

на кінець 2007 року:

на кінець 2008 року: .

На досліджуваному підприємстві на кінець 2006 року коефіцієнт швидкої ліквідності дорівнював 0,23, а на кінець 2008 року підвищився до 0,31. Отримані значення не відповідають рекомендованим значенням (До _тл> 1), це означає, що для погашення короткострокових боргів ліквідних активів недостатньо і, в разі необхідності, підприємство буде змушене розплачуватися за рахунок товарно-матеріальних запасів.

Коефіцієнт поточної ліквідності ВАТ «НШЗ» склав станом на початок і кінець досліджуваного періоду від 0,454 до 0,49. Це свідчить про те, що знаходяться у підприємства обігові кошти з працею дозволяють погасити борги за короткостроковими зобов'язаннями.

Таким чином, розраховані показники ліквідності свідчать про критичне становище ВАТ «НШЗ». Підприємство не має грошові кошти на розрахунковому рахунку та в касі для оплати короткострокових зобов'язань. Навіть за умови надходження грошей по дебіторській заборгованості підприємство могло б розрахуватися з кредиторами в кінці 2008 року лише на 0,027% і тільки, мобілізуючи кошти, вкладені в матеріально-виробничі запаси, можна розрахуватися з кредиторами за короткостроковими зобов'язаннями. Однак, це рівносильно зупинки виробництва. Тому підприємство змушене буде покривати частину боргів частиною свого нерухомого майна.

Основними шляхами покращення ліквідності компанії є:

- Збільшення власного капіталу;

- Продаж частини постійних активів;

- Скорочення наднормативних запасів;

-Вдосконалення роботи зі стягнення дебіторської заборгованості;

- Отримання довгострокового фінансування.

Перш за все, підприємству ВАТ "НШЗ" необхідно оптимізувати рівень складських запасів. Для цієї мети розраховують то кількість запасів, яке дозволить з одного боку функціонувати компанії без ризику зупинки в результаті нестачі сировини, а з іншого це повинен бути мінімальний рівень, щоб "не заморожувати" фінансові ресурси.

Крім того, підприємству необхідно налагодити роботу по стягненню дебіторської заборгованості, яка дозволить вивільнити додаткові кошти і тим самим підвищити ліквідність.

Підприємство може зменшити дефіцит грошових коштів шляхом продажу невикористовуваних основних засобів або здачі їх в оренду.

Залучення додаткових довгострокових джерел фінансування позитивно позначається на підвищенні ліквідності та фінансової стійкості підприємства.

Напрямок чистого прибутку на розвиток підприємства, а також поповнення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків власників допоможе збільшити власні кошти компанії, що також підвищить її ліквідність.

3 Пропозиції щодо вдосконалення фінансової стійкості ВАТ «НШЗ» в сучасних умовах

3.1 Рейтингова оцінка ВАТ «НШЗ»

Стійке фінансове становище підприємства є не подарунком долі чи щасливим випадком його історії, а результатом вмілого, прорахованого управління усією сукупністю виробничо-господарських факторів, що визначають результати діяльності підприємства.

Нижче наводиться рейтингова оцінка фінансового стану підприємства ВАТ «НШЗ», заснована на теорії та методиці фінансового аналізу підприємства в умовах ринкових відносин.

Складовими етапами методики комплексної порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства є:

збір вихідної інформації за оцінюваний період;

обгрунтування системи показників, використовуваних для рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності, відносних показників фінансової стійкості та ліквідності;

розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки; класифікація (ранжування) підприємств за рейтингом.

Підсумкова рейтингова оцінка враховує усі найважливіші параметри (показники) фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності в цілому. При її побудові використовуються дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельності його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і розміщення коштів, їх джерела та інші показники. Точна й об'єктивна оцінка фінансового стану не може базуватися на довільному наборі показників. Тому вибір та обгрунтування вихідних показників фінансово-господарської діяльності повинні здійснюватися, згідно досягненням теорії фінансів підприємства, виходити з цілей оцінки, потреб суб'єктів управління в аналітичній оцінці.

Використовувана нами система показників базується на даних публічної звітності підприємства ВАТ «НШЗ». Ця вимога робить оцінку масовою, дозволяє контролювати зміни у фінансовому стані підприємства усіма учасниками економічного процесу. Воно також дозволяє оцінити результативність та об'єктивність самої методики комплексної оцінки.

Методика рейтингової оцінки фінансового стану позичальників застосовується:

- Банками - для визначення доцільності надання або пролонгації кредиту, умов кредитування, забезпечення гарантій повернення кредиту шляхом класифікації підприємств за рівнем ризику взаємин з ними банку;

- Комерційними підприємствами - для проведення експрес-аналізу фінансового стану з метою визначення рівня власної кредитоспроможності або надійності фінансового стану контрагентів.

При побудові підсумкової рейтингової оцінки використовуються дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельності його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і розміщення коштів, їх джерела та ін

Для рейтингової оцінки використовують наведені нижче коефіцієнти, які наведені у таблиці 3, яким при дотриманні критеріального рівня присвоюються відповідні значення в балах.

Додатково 5 балів присвоюються розглядався підприємству при дотриманні ним так званого "золотого правила економіки підприємства", який задається наступною умовою:

ТБП> Тр> Тк> 100%,

Таблиця 3 - Коефіцієнти для рейтингової оцінки

де ТБП - темпи зростання балансового прибутку;

Тр - темпи зростання обсягу реалізації;

Тк - темпи зростання суми активів (основного і оборотного капіталу) підприємства.

Темп зростання розраховується як відношення відповідного показника за поточний звітний період до показника за попередній (без урахування наростаючого підсумку), помножене на 100:

на кінець 2006 року:

( ;

на кінець 2007 року:

(

на кінець 2008 року:

(

Визначається «золоте правило економіки підприємства»:

на кінець 200 6 року:

384%> 36% <61% <100% (не відповідає);

на кінець 200 7 року:

302%> 116%> 99.5% <100% (не відповідає);

на кінець 200 8 року:

-47,2 <117,1> 108,8> 100% (не відповідає).

Недотримання критеріального рівня кожного з коефіцієнтів, використовуваних при побудові рейтингової оцінки аналізованого підприємства, а також недотримання "золотого правила економіки підприємства" дають нульове значення відповідного бали для рейтингової оцінки. У тому випадку, коли понад 70% загальної дебіторської заборгованості аналізованого підприємства припадає на одного дебітора, для обліку виникає ризику непогашення дебіторської заборгованості через малу її диверсифікації в рейтинговій оцінці вводиться коригуючий бал. Для визначення залежності частки, займаній дебіторською заборгованістю в оборотних активах підприємства, і коригуючого бали складемо таблицю 4

Таблиця 4 - Частка дебіторської заборгованості в оборотних активах

Частка дебіторської заборгованості в оборотних активах визначається за формулою (19):

Частка ДЗ _ОА = (19)

де Частка ДЗ _ОА - частка дебіторської заборгованості в оборотних активах;

ДЗ1 - дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати);

ДЗ2 - дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати).

За формулою (19) визначається частка дебіторської заборгованості на досліджуваному підприємстві:

на кінець 2006 року:

на кінець 2007 року:

на кінець 2007 року:

Рентабельність - один з найважливіших показників, що характеризують ефективність роботи підприємства. Рентабельність більш повно, ніж прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, так як її величина показує співвідношення ефекту з використаними ресурсами.

Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Їх застосовують для оцінки діяльності організації як інструмент аналізу інвестиційної політики і ціноутворення. Структура показників рентабельності в загальному і цілому являє собою відношення прибутку (як економічного ефекту діяльності) до ресурсів або витрат, тобто в будь-якому розглянутому показнику рентабельності прибуток виступає в якості одного зі складових факторів.

Рентабельність продажів розраховується за формулою (20):

Р _{продажів} = (20)

де Р _{продажів} - рентабельність продажів;

БП - бухгалтерський прибуток (прибуток до оподаткування);

В - виручка (нетто) від продажу товарів, продукції, робіт, послуг.

На кінець 2006 року:

на кінець 2007 року:

на кінець 2008 року:

Рентабельність виробничої діяльності розраховується за формулою (21):

Р _про-ва = * 100%, (21)

де Р _про-ва - рентабельність виробничої діяльності підприємства;

ОС - основні засоби підприємства;

МПЗ - матеріально-виробничі запаси підприємства.

На кінець 2006 року:

на кінець 2007 року:

на кінець 2008 року:

Підсумкова рейтингова оцінка визначається відніманням коригуючого бали з рейтингової оцінки, отриманої за балансовими даними. Результати проведеного аналізу зручно представити у вигляді таблиці 5.

Залежно від отриманих значень рейтингової оцінки підприємство належить до одного з чотирьох класів платоспроможності. При величині підсумкової рейтингової оцінки від 100 до 75 балів підприємство належить до 1 класу платоспроможності, при рейтингу від 70 до 50 балів - до 2 класу, від 45 до 25 балів - до 3 класу і при рейтингу від 20 до 0 балів - до 4 класу платоспроможності.

До першого класу платоспроможності відносяться підприємства, які мають найвищої рейтинговою оцінкою. Це говорить про фінансову стійкість підприємства і його високої кредитоспроможності. Виходячи з практики отримання підприємством максимального загального балу рейтингової оцінки - явище вкрай рідкісне. Для підприємств, віднесених до першого класу платоспроможності, можна рекомендувати найбільш м'які умови кредитування, наприклад, кредитування під заставу продукції, що закуповується, забезпечення твердим запорукою тільки частини кредиту, що надається при одночасному забезпеченні решти частини кредиту оборотами по розрахунковому рахунку підприємства в кредитах банку. Крім того, можливе зменшення маржі кредитора у складі процентної ставки, тому що ризик неповернення кредиту через фінансову неспроможність позичальника в даному випадку мінімальний.

Таблиця 5 - Підсумкова рейтингова оцінка ВАТ «Нижнекамскшина»

Другий клас платоспроможності включає в себе підприємства, для яких отримана рейтингова оцінка лежить в інтервалі від 50 до 70 балів. При кредитуванні таких позичальників присутня незначна ступінь розумного ризику, компенсацією якої може служити як наявність високоліквідної застави на суму кредиту з відсотками, так і підвищення пропонованої процентної ставки за кредитом або інша форма додаткового забезпечення позичальником виникають при наданні кредиту зобов'язань.

До третього класу платоспроможності належать підприємства, рейтингова оцінка яких склала від 25 до 45 балів. Тут необхідно зазначити, що отримання потенційним позичальником більш низьких рейтингових оцінок не повинно ставати єдиною причиною відмови в наданні кредиту.

Кредитування такого позичальника можливо при наявності стабільно зростаючих оборотів по рахунку в кредитах банку, забезпечення кредиту заставою, які належать до найвищої категорії ліквідності, отриманні кредитором значного прибутку від інших послуг, що надаються позичальникові, наявність хорошої кредитної історії, відсутність у позичальника короткострокових зобов'язань перед іншими банками та т.д. У будь-якому випадку збільшений ризик надає кредит банку повинен враховуватися при визначенні розміру процентної ставки за кредитом та інших істотних умов кредитної угоди.

Підприємства, які набрали менше 20 балів, відносяться до четвертого класу платоспроможності. До четвертого класу платоспроможності відноситься аналізоване підприємство (ВАТ «НШЗ»). Це говорить про вкрай незадовільний фінансовий стан підприємства-позичальника і може бути причиною відмови в його кредитуванні.

На закінчення необхідно відзначити, що викладений вище метод побудови рейтингу платоспроможності позичальників на основі аналізу балансових даних не дає остаточної відповіді на питання про можливість кредитування потенційного позичальника.

Зазвичай поряд з аналізом балансових даних проводиться аналіз динаміки готівкових та безготівкових оборотів підприємства, як мінімум, за останні 6 місяців, а також експертиза майна, що пропонується в якості забезпечення повернення кредиту. Крім того, здійснюється аналіз ринку, на якому працює підприємство, з метою виділення присутніх на ринку ризиків (падіння попиту, посилення конкуренції, непостачання товару контрагентами тощо), розглядається техніко-економічне обгрунтування кредитованого проекту.

Тим не менш, поділ підприємств-позичальників на обмежене число груп платоспроможності допомагає представити результати фінансового аналізу в стислому вигляді, зменшуючи таким чином термін ухвалення рішення по отриманої банком кредитної заявки. Разом з тим побудова рейтингів позичальників полегшує аналіз поточного стану кредитного портфеля банку, оскільки з її допомогою легко виділяється погіршення або поліпшення фінансового стану підприємства вже після видачі кредиту, при аналізі щоквартальної звітності, що подається підприємством-позичальником в банк протягом дії кредитної угоди.

При накопиченні достатньої кількості даних по погашеним у строк, прострочених і неповерненими кредитами пропоновану процедуру оцінки фінансового сотояния можна використовувати при побудові схеми дискримінантного аналізу, за допомогою якої здійснюється розбиття кредитів на групи (класи) за ступенем ризику непогашення, що дозволить кредитору утворити адекватні резерви для компенсації даного ризику [32].

Причинами неплатоспроможності можуть бути невиконання плану по виробництву і реалізації продукції; підвищення її собівартості;

невиконання плану прибутку і як результат - брак власних джерел самофінансування підприємства; високий відсоток оподаткування.

Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборотного капіталу: відволікання коштів в дебіторську заборгованість, вкладення в надпланові запаси і на інші цілі, які тимчасово не мають джерел фінансування [33, с. 311].

3.2 Відновлення фінансової стійкості підприємства

Вихід з кризи - це відновлення поточної господарської та фінансової потреби підприємства.

Розглянемо заходи щодо відновлення фінансової стійкості.

Для відновлення фінансової стійкості необхідно провести швидке і радикальне зниження неефективних витрат. Необхідно пам'ятати, що це можливо тільки після успішного проведення першого етапу програми стабілізації - усунення неплатоспроможності підприємства.

На етапі відновлення фінансової стійкості в дію вступають інструменти фінансового і господарського аналізу. Це необхідно для усунення причин, через які з'явилася неплатоспроможність. Якщо ми швидко не визначимо і не усунемо причини неплатоспроможності підприємства, дуже скоро воно знову опиниться в тій же ситуації, але вже без активів, які можна продати для вивільнення грошових коштів.

Загроза банкрутства підприємства в довгостроковому періоді буде остаточно усунена тільки тоді, коли фінансова стійкість підприємства буде відновлена ​​до безпечного рівня.

Розглянемо способи відновлення фінансової стійкості.

1. Зупинка нерентабельних виробництв.

Якщо матеріальні активи нерентабельного виробництва не вдалося продати на першому етапі програми стабілізації, таке виробництво потрібно заморозити (зупинити), для того, щоб зупинити відтік грошей з обігу підприємства на його підтримку і тим самим виключити подальші збитки.

Зупинка виробництва - єдиний вихід з такої ситуації. Зазвичай підприємства не хочуть зупиняти виробництво, це психологічний момент, який важко подолати. Для того щоб не зупиняти виробництво деякі керівники знижують ціну на продукцію нижче собівартості і продовжують випуск. Природно, що при такому підході до реалізації підприємство не стабілізує діяльність, а дуже швидко скочується до банкрутства. Підприємство також можуть експлуатувати змушене, в тому випадку якщо немає грошей на консервацію. У цьому випадку необхідно зупинити підприємство без консервації, звичайно, якщо зупинка об'єктів не призведе до аварії або екологічної катастрофи. Це дуже важкий крок для керівника, адже, по суті, зупинити виробництво без консервації це значить залишити обладнання та об'єкти без обслуговування на невизначений термін, за який обладнання без відповідного обслуговування та експлуатації прийде в непридатність. Для керівництва підприємства це жертва, на яку необхідно піти для стабілізації діяльності та майбутніх прибутків.

2. Виведення зі складу підприємства витратних об'єктів.

Всі об'єкти, які не вдалося швидко продати, необхідно вивести з активів підприємства і зняти всі витрати, пов'язані з обслуговуванням таких об'єктів. Краще за все передати такі об'єкти в оренду або заснувати дочірні підприємства на самоокупності, без будь-якого фінансування.

3. Зменшення поточної фінансової потреби, тобто реструктуризація боргових зобов'язань.

Довгострокові зобов'язання в 2006 році на ВАТ «НШЗ» склали 338090 тис.руб., У 2007 році - 400925 тис.руб., У 2008 році - 327209 тис.руб. Тут спостерігається позитивна тенденція, так як довгострокові зобов'язання знизилися на 73716 тис.руб. (400925тис.руб - 327209 тис. грн.) Порівняно з 2007 роком.

З деякими кредиторами можна домовитися про зміну схеми погашення боргових зобов'язань (збільшення термінів погашення, погашення боргів продукцією або активами).

Зменшення поточної фінансової потреби на практиці здійснити тільки через ті чи інші форми реструктуризації боргових зобов'язань, що залежить від доброї волі кредиторів підприємства. Сама по собі реструктуризація боргів не є специфічним інструментом антикризового управління, оскільки може застосовуватися і при відносно благополучному стані підприємства-боржника. Проте кризова ситуація, з одного боку, трохи полегшує реструктуризацію боргів, а з іншого - виправдовує такі його форми, які в нормальному стані незадовільні.

4. Викуп боргових зобов'язань з дисконтом - одна з найбільш бажаних заходів. Кризовий стан підприємства-боржника знецінює його борги, тому і виникає можливість викупити їх зі значним дисконтом. Тонкість цього рішення в рамках стабілізаційної програми полягає в умовах, на яких можна провести викуп. Основні з них:

- Викуповуються лише ті борги, які безпосередньо визначають ТФП, а не ті, термін платежу або стягнення за якими щодо вилучений у часі;

- Сума, яку можна витратити на викуп боргів, залежить від рівня ТХП, тобто не можна витрачати кошти на викуп боргів на шкоду господарської діяльності;

- Допустима ціна викупу боргів обумовлюється власним дисконтом підприємства, тобто викуп боргів повинен розглядатися як інвестиційний проект.

5. Конвертація боргів у статутний капітал - вкрай хворобливий крок. Вона може бути здійснена як шляхом розширення статутного фонду (при відсутності формальних обмежень), так і через поступку власниками підприємства частини своєї частки (пакета акцій). Строго регламентованих методів прийняття такого рішення немає, все визначається під час переговорів з кредиторами.

6. Форвардні контракти на постачання продукції підприємства за фіксованою ціною можуть стати ще одним способом реструктуризації боргів. Якщо кредитор зацікавлений в даній продукції, йому можна запропонувати зарахувати борг підприємства перед ним як аванс на довгострокові поставки продукції. При цьому контрактна ціна не повинна бути нижче за деяку прогнозованої собівартості продукції.

7. Удосконалення організації праці та оптимізація чисельності зайнятих на підприємстві.

У період кризи при запуску стабілізаційної програми, зменшення витрат та економія коштів, стають основною метою, тому скорочення персоналу в таких умовах - гостра необхідність. Якщо на основному виробництві працівників можна скорочувати пропорційно обсягу продукції, що випускається, то персонал допоміжних підрозділів і сфери управління менш пластичний ( охороняти підприємство, наприклад, необхідно незалежно від обсягу випуску продукції). Скорочення не може відбуватися одночасно. Потрібна, отже, обережність при звільненні персоналу, відмову від виплати доплат і надбавок, зняття соціальних пільг (обід, поліклініка і т.п.). Прямолінійні дії в цій сфері нерідко призводять до плачевних результатів: персонал, що залишився не в змозі впорається з різко збільшився обсягом робіт, падає зацікавленість в якісному виконанні функцій.

Відбувається зниження мотивації персоналу і пов'язане з цим погіршення якості праці. Вже не інтереси фірми, а пошук іншої роботи коштують на чолі кута поведінки працівника. Так, до того ж, працівники найчастіше просто починають розкрадати підприємства, таким чином компенсуючи зниження доходів.

Разом з тим економія фонду зарплати при її вмілому проведенні може стати дієвим чинником антикризового управління. Багато зовнішні керуючі користуються зараз тим, що на більшості підприємств існують борги по заробітній платі перед працівниками та виплати її відбуваються не регулярно. Так, в перший же місяць оголошується, що всім робочим зменшується заробітна плата, але з умовою її регулярної виплати. Така політика допомагає уникати протистояння між трудовим колективом і новим керуючим.

Таким чином, на цьому етапі ми стабілізуємо діяльність підприємства, захищаємо її від будь-яких негативних впливів, усуваємо всі загрози і даємо можливість підприємству відновити повноцінну діяльність і зосередитися на основному виробництві та отриманні прибутку. Тут важливо не тільки відновити повноцінне виробництво, але і знайти ефективну стратегію продажу для забезпечення постійного притоку грошової маси [34].

3.3 Відновлення платоспроможності організації

Ефективний розвиток ринкових відносин неможливий без банкрутства, оскільки загроза банкрутства є для підприємця таким же дієвим стимулом, як і можливість максимізувати свої прибутки. Підприємницьке мистецтво багато в чому полягає в умінні розробити таку стратегію розвитку бізнесу, яка дозволила б досягти бажаних результатів, не піддаючи свою справу зайвим ризикам, у тому числі і ризиків банкрутства.

Однак не завжди підприємництво веде до успіху, часом підприємство опиняється в складному фінансовому становищі, подолання якого вимагає не тільки мобілізації усіх внутрішніх ресурсів підприємства, а й пошуку зовнішніх джерел фінансування.

Подолання фінансової кризи підприємства - складна задача. У російських умовах складність її об'єктивно підвищується зважаючи загальної економічної нестабільності [33, с. 310].

Сучасна економіка передбачає подвоєння валового внутрішнього продукту до 2010 року за рахунок зростання промислового виробництва. Крім зносу основних фондів підприємств, гостро стоїть питання їх незадовільного фінансового стану. Платоспроможність є результуюче стан економіки і фінансів господарюючого суб'єкта, визначається якістю його фінансових потоків. Трансформація вплив негативних факторів на платоспроможність підприємства призводить до його неплатоспроможності.

Ринкові умови господарювання зобов'язують підприємство в будь-який період часу бути платоспроможним. Під платоспроможністю розуміють його спроможність вчасно задовольнити платіжні вимоги постачальників відповідно до господарських договорів і т.д. Професійне управління платоспроможністю підприємства сприяє оптимізації структури капіталу, забезпечує короткострокові і довгострокові пропорції між активами і зобов'язаннями, запобігає реальну загрозу банкрутства.

В умовах нестабільного зовнішнього середовища підприємства зі складним технологічним процесом і високої ресурсомісткість виробництва повинні постійну увагу приділяти ефективності використання фінансових ресурсів, як в оперативному плані, так і в довгостроковій перспективі [35].

Позитивний результат щодо відновлення платоспроможності організації можливий тільки в рамках системного підходу. Один з них пов'язаний з формуванням концептуальної моделі структурної оптимізації капіталу. Це можна пояснити тим, що організаційно-майнова структура будь-якої організації є ресурсом не менш важливим, ніж фінансові ресурси, він обов'язково повинен бути задіяний як невід'ємний елемент фінансового оздоровлення. За своїм змістом структурна оптимізація капіталу спрямована на фінансове оздоровлення і, отже, на відновлення платоспроможності підприємства [36].

Фінансове оздоровлення - процедура, що застосовується у справі про банкрутство до боржника з метою відновлення його платоспроможності та погашення заборгованості відповідно до графіка погашення заборгованості [37].

Причини фінансової неспроможності та поганий платоспроможності можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх причин відносяться, перш за все, економічні фактори (загальний спад виробництва в країні, криза неплатежів, банкрутство боржників), політичні (політична нестабільність суспільства, недосконалість законодавства в галузі господарського права, умови експорту та імпорту), а також рівень розвитку науки і техніки (застарілі технології, недостатність капітальних вкладень у наукоємні виробництва, незадовільний хід конверсії) та ін Щоб пом'якшити вплив такого роду факторів, підприємство може провести ряд заходів. Серед них можна назвати випуск в обіг нових акцій. Той факт, що фондовий ринок в країні все ще розвинений слабко, служить аргументом дуже обережного залучення необхідних коштів по такому каналу.

Більш надійним методом поліпшення фінансового стану фірми є диверсифікація виробництва (розосередження активів за різними видами діяльності). У ряді випадків ефективно обмеження сфер виробничої діяльності [38].

Внутрішні причини неплатоспроможності підприємства можуть бути як об'єктивні, так і суб'єктивні: непрофесійний менеджмент, зношене обладнання, падіння попиту на продукцію, що випускається, збитки, невідповідних фонд споживання, відволікання коштів у короткострокові фінансові вкладення, неправильний вибір форм безготівкових розрахунків, велика кредиторська та дебіторська заборгованість; відсутність авансування; наявність незавершеного виробництва; недофінансування з бюджету; наявність наднормативного залишку товарно-матеріальних цінностей і багато іншого.

При проведенні фінансового оздоровлення підприємства слід використовувати заходи, які сприяли б максимальному збереженню майнового комплексу, трудового колективу та соціальних гарантій.

Заходи щодо запобігання банкрутству підприємства пов'язані з ефективним управлінням його фінансами та виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики і реалізації.

Реалізація заходів фінансового оздоровлення можлива тільки при відповідному управлінні підприємством. Управління підприємством в умовах кризи в даний час багато авторів називають "антикризовим управлінням".

Антикризове управління - це система управління підприємством, що має комплексний, системний характер і спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві стратегічної програми, що дозволяє усунути тимчасові труднощі, зберегти і примножити ринкові позиції за будь-яких обставин, спираючись в основному на власні ресурси.

Фінансова криза міняє стратегію підприємства, його цілі і способи їх досягнення. Головною особливістю управління в умовах кризи є жорстке обмеження термінів, зміна критеріїв прийняття рішень. При переході підприємства у кризовий стан довгостроковий аспект втрачає свою актуальність, а в короткостроковому аспекті критерієм стає економія грошових коштів.

Наступ неплатоспроможності означає для підприємства перевищення витрачання грошових коштів над їх надходженням в умовах відсутності резервів покриття, тобто утворення дефіциту грошових коштів [39].

Грошові кошти на ВАТ «НШЗ» у 2006 році склали 1917 тис.руб., У 2007 році - 1164 тис.руб., У 2008 році - 368 тис.руб., Тобто в порівнянні з 2007 роком грошові кошти аналізованого підприємства знизилися на 796 тис.руб. (1164 тис.руб. - 368 тис.руб.), Це негативна тенденція.

Сутність заходів фінансового оздоровлення на даному етапі полягає у маневруванні грошовими потоками для заповнення розриву між їх витрачанням і надходженням. Маневрування здійснюється як вже отриманими та матеріалізованими в активах підприємства засобами, так і тими, що можуть бути отримані, якщо підприємство переживе кризу. Покриття дефіциту грошових коштів на даному етапі має бути здійснено шляхом збільшення надходження грошових коштів (максимізацією) [40, с. 19].

Для вирішення завдання з відновлення платоспроможності необхідно вдосконалювати або створити платіжний календар; перетворити неліквідні активи в грошові кошти або погасити з їх допомогою короткострокові зобов'язання підприємства; переоформити короткострокову заборгованість у довгострокову, а також вжити ряд інших заходів.

Управління платоспроможністю підприємства являє собою одну з основних частин фінансової роботи, спрямовану на регулювання потоку платежів, підтримання необхідної ліквідності активів і ефективне використання тимчасово вільних грошових коштів. Професійне управління платоспроможністю підприємства сприяє оптимізації структури капіталу, забезпечує короткострокові і довгострокові пропорції між активами і зобов'язаннями, запобігає реальну загрозу банкрутства.

При управлінні платоспроможністю підприємства особливе значення звертається на статті балансу, що відображають наявність грошей у касі підприємства і на розрахунковому рахунку в банку. Ці відомості виражають сукупність майна (грошових коштів), що має абсолютну ліквідність у порівнянні з іншими видами майна. В умовах фінансової кризи основним завданням управління платоспроможністю є негайне вишукування коштів, необхідних для погашення короткострокових зобов'язань підприємства.

У зв'язку з цим одним з оптимальних способів управління платоспроможністю підприємств вважається ведення платіжного календаря, що розробляється зазвичай на майбутній період часу (з розбивкою по днях, тижнях, декадах тощо) і складається з наступних розділів: графік витрачання грошових коштів або графік майбутніх платежів і графік надходження грошових коштів.

На підприємстві можливе складання як окремих видів платіжних календарів (податковий платіжний календар, платіжний календар за розрахунками з постачальниками, платіжний календар з обслуговування кредиту), так і платіжного календаря по підприємству в цілому.

Використання платіжного календаря дозволяє виявити часовий період, коли ризик виникнення дефіциту буде особливо великий, і завчасно вжити відповідних заходів щодо зниження цього ризику.

У платіжному календарі підприємства повинні бути враховані поточні платежі та платежі з простроченої заборгованості.

Підприємство на підставі платіжного календаря має визначити дефіцит грошових коштів, необхідних для виконання графіка майбутніх платежів. Сума такого дефіциту є орієнтиром при виборі способів його усунення.

Збільшення грошових коштів підприємства може бути досягнуто переведенням активів підприємства у грошову форму.

Доцільно розглядати можливість реалізації активів підприємства і ефективність цих операцій відповідно до послідовності, викладеній в бухгалтерському балансі.

Для того щоб підприємство могло реально оцінити можливість реалізації своїх активів, необхідно мати достовірні дані про наявний майні. З цією метою проводиться інвентаризація активів і пасивів підприємства. Також проводиться інвентаризація короткострокових зобов'язань для можливості визначення точної суми зобов'язань, які необхідно погасити і суми можливих штрафних санкцій за прострочення оплати зазначених зобов'язань. Інвентаризації підлягає все майно підприємства незалежно від його місцезнаходження та всі види фінансових зобов'язань.

Після проведення інвентаризації підприємству необхідно оцінити можливості для реалізації активів та ефективність такої реалізації. Основна увага при цьому важливо приділити аналізу того, що саме являють собою ті чи інші активи підприємства, і наскільки ефективною буде їх реалізація для досягнення завдання - усунення неплатоспроможності підприємства.

Під нематеріальними активами визнаються об'єкти інтелектуальної власності (виключне право на результати інтелектуальної діяльності). У складі нематеріальних активів також враховується ділова репутація організації та витрати, пов'язані з утворенням юридичної особи, визнані у відповідності з установчими документами частиною вкладу до статутного капіталу організації.

Таким чином, нематеріальні активи є тим майном підприємства, яке багато в чому визначає його діяльність і робить підприємство конкурентоспроможним. Тому реалізація нематеріальних активів є небажаною (навіть з метою фінансового оздоровлення) і можлива лише як крайній захід.

Основні засоби (діючі, що перебувають на реконструкції, модернізації, відновлення, консервації або в запасі) відображаються в Бухгалтерському балансі за залишковою вартістю (за винятком об'єктів основних засобів, по яких відповідно до встановленого порядку амортизація не нараховується).

Для реалізації основних засобів необхідно розділити основні кошти за призначенням: на виробничі і невиробничі. Такий поділ проводиться за принципом реального їх необхідності для здійснення основної діяльності підприємства.

Невиробничі основні засоби підприємству необхідно реалізувати. Виручені від реалізації кошти можна направити на погашення кредиторської заборгованості, при цьому підприємство позбавляється від поточних витрат з утримання цих коштів.

Підприємству краще не допускати реалізацію виробничих основних засобів, інакше підприємство позбавляється своїх виробничих потужностей. Така ліквідація можлива лише як крайній захід.

Підприємству необхідно виділити незавершене будівництво зі складу матеріально-речових об'єктів його невиробничої частини.

Продаж об'єктів незавершеного будівництва виробничого призначення означає зупинку ведуться інвестиційних проектів (деінвестірованіе). Рішення про деінвестування приймається на основі аналізу термінів і обсягів повернення коштів на вкладений капітал, при цьому стратегічні міркування не грають визначальної ролі.

Об'єкти незавершеного будівництва невиробничого призначення повинні бути реалізовані в обов'язковому порядку.

Прибуткові вкладення в матеріальні цінності означають вкладення підприємств в частину майна, будівлі, приміщення, обладнання та інші цінності, що мають матеріально-речову форму, що надаються підприємством за плату в тимчасове користування (тимчасове володіння та користування) з метою отримання доходу.

Зазначене майно не можна реалізувати через обтяження даного майна правом його користування іншою особою. Однак, використовуючи те, що дане майно становить інтерес для особи, яка здійснює його користування, можливо запропонувати цій особі реалізувати майно зі знижкою.

Довгостроковими фінансовими вкладеннями можуть бути інвестиції в дочірні і залежні товариства, інвестиції організації до статутних (складеному) капітали інших організацій, у державні цінні папери, облігації та інші цінні папери інших організацій, а також надані іншим організаціям позики.

На досліджуваному підприємстві довгострокові фінансові вкладення на кінець 2006 року склали 20423 тис.руб., На кінець 2007 року - 16777 тис.руб., На кінець 2008 року - 15127 тис.руб. За аналізований період довгострокові фінансові вкладення знизилися на 5296 тис.руб. (20423 тис.руб. - 15127 тис. грн.).

Реалізація довгострокових фінансових вкладень представляє собою ліквідацію участі підприємства в інших підприємствах. Рішення про це приймається на підставі аналізу строків та обсягу повернення коштів на вкладений капітал.

Запаси підприємства являють собою залишки матеріально-виробничих запасів, призначені для використання при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг, для управлінських потреб організації, а також інші матеріальні цінності. У складі запасів відображаються також витрати організації, які значаться у незавершеному виробництві (витратах звернення) та витрати майбутніх періодів.

Запаси аналізованого підприємства на кінець 2006 року склали 818185 тис.руб., На кінець 2007 року - 627160 тис.руб., На кінець 2008 року - 601168 тис.руб. За аналізований період запаси підприємства знизилися на 217017 тис.руб. (818 185 тис.руб. - 601168 тис. грн.). Скорочення величини запасів означає зниження фінансових витрат з їх змістом. Але для підприємства необхідний оптимальний обсяг запасів для забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства.

Реалізація залишків сировини і матеріалів проводиться тільки в частині, яка не вплине на нормальну діяльність виробництва. Для цього необхідно поділяються залишки на виробничі і невиробничі, і визначається норматив (якщо такий норматив не встановлено) залишків виробничих матеріалів, необхідних для здійснення виробничої діяльності підприємства.

Витрати в незавершеному виробництві (витратах звернення) аналізуються на предмет перетворення зазначених витрат у дебіторську заборгованість (здавання виконаних робіт замовнику або пред'явлення витрат обігу покупцям) або готову продукцію (випуск із виробництва готової продукції).

Готова продукція і товари для перепродажу реалізуються навіть при наявності несприятливої ​​кон'юнктури для їх продажу. Навіть якщо підприємство отримає збиток від реалізації готової продукції і товарів, воно тим не менш виграє, оскільки отримує грошові кошти і погашає з їх допомогою певну частину кредиторської заборгованості, тим самим зменшуючи ризик банкрутства.

Такий вид активів, як інформація по рядку "товари відвантажені", в Бухгалтерському балансі необхідно проаналізувати в тому плані, на підставі якого відсутнього умови (або умов) не була визнана виручка від продажу. Після цього необхідно створити можливість для визнання доходу від продажу і погасити виниклу дебіторську заборгованість.

Витрати майбутніх періодів - це витрати, вироблені в даному звітному періоді, але відносяться до майбутніх звітних періодів. Тут необхідно проаналізувати можливість пред'явлення даних витрат третім особам. Інакше ці витрати списуються на витрати підприємства.

Стаття "інші витрати і витрати" показує вартість матеріально-виробничих цінностей і визнаних підприємством витрат, що не знайшли відображення в попередніх рядках групи статей "запаси" Бухгалтерського балансу. Продати "інші витрати і витрати" представляється дуже складним і малоймовірним.

Заборгованість покупців і замовників є одним з найбільш ліквідних активів. Підприємству необхідно виділити дебіторську заборгованість, термін якої настав і термін якої не настав, а також вивчити питання сумлінності покупців і замовників.

Заборгованість, строк оплати по якій ще не настав (і не настане найближчим часом) підприємству необхідно продавати третім особам з певним дисконтом.

По заборгованості, термін оплати якої настав і малоймовірно, що дебітори добровільно її погасять, у підприємства є дві можливості: стягувати по суду або продавати з дисконтом. При цьому необхідно зважити, чи є час для здійснення судового стягнення.

Реалізація дебіторської заборгованості можлива наступними способами: фінансування під відступлення грошової вимоги, відступлення права вимоги або переведення боргу.

Можливо погасити заборгованість покупців і замовників шляхом заліку кредиторської заборгованості підприємства або погашення негрошовими засобами.

При проведенні фінансового оздоровлення підприємство має використовувати весь свій вплив на дочірні і залежні товариства з метою отримання від зазначених організацій грошових коштів в погашення їх заборгованості.

Підприємству необхідно проаналізувати можливість повернення найближчим часом дебіторської заборгованостей, а також можливість проведення заліків з податків і зборів. Заборгованість, яку не можливо повернути або зарахувати з її допомогою іншу кредиторську заборгованість, підприємство має спробувати продати зацікавленим особам з певним дисконтом.

Інформація по рядку "короткострокові фінансові вкладення" свідчить про наявність інвестицій підприємства в державні цінні папери, акції, облігації та інші цінні папери інших організацій, статутні (складеному) капітали інших організацій, а також надані іншим організаціям позики. При цьому термін обігу (погашення) даних фінансових вкладень не перевищує 12 місяців після звітної дати.

Переоформлення зобов'язань, що підлягають негайній оплаті у заборгованість з відстрочкою платежу, дозволяє підприємству виграти час, необхідний для відновлення платоспроможності, і усунути загрозу банкрутства на справжній момент.

Способами перекладу короткострокової заборгованості в довгострокову можуть бути: позика (або кредит), реструктуризація, новація, вексель.

Можливою заходом щодо запобігання банкрутства для акціонерних товариств є зменшення або повна відмова суспільства від виплати дивідендів по акціях. Така міра застосовується за умови, що акціонери підприємства досить упевнені в реальності програми фінансового оздоровлення. Якщо ж дивіденди нараховані акціонерам, то і в цьому випадку вони можуть направити їх на розвиток виробництва.

Ще одним заходом, до якої неспроможні підприємства можуть вдатися з метою фінансового оздоровлення і запобігання банкрутства, є випуск власних облігацій. Негативним моментом є необхідність надання інформації про своє фінансове становище. Очевидно, що в умовах фінансової кризи підприємства його облігації будуть непривабливі для більшості сторонніх осіб.

Таким чином проблеми, пов'язані із заходами по відновленню платоспроможності підприємства, дозволяють зробити наступні висновки:

сучасний стан російської економіки, введення інституту банкрутства ставлять перед діючим підприємством проблему ефективної організації управління ризиком в умовах фінансової кризи.

банкрутства підприємства можна уникнути, вчасно прийнявши управлінські рішення та адекватні процедури на підставі проведеного аналізу фінансового стану підприємства [39].

платоспроможність підприємства є найважливішою характеристикою його фінансового стану і повинна бути предметом внутрішньофірмового планування. Підприємство, що не володіє платоспроможністю навіть у короткочасні періоди, не може вважатися надійним діловим партнером і мати бездоганний імідж на ринку [41, с. 69].

Висновок

В даний час більшість підприємств Росії перебуває у скрутному фінансовому стані. Взаємні неплатежі між господарюючими суб'єктами, високі податкові та банківські процентні ставки призводять до того, що підприємства виявляються неплатоспроможними.

Ємність та структура шинного ринку прямо залежать від стану і тенденцій розвитку автомобільної промисловості. На російському ринку зростання продажів автомобілів в основному забезпечується іномарками, які комплектуються шинами закордонних виробників більш високого цінового сегмента. У докризовий період іноземні шинні компанії, з огляду на прогноз зростання виробництва автомобілів і, отже, збільшення місткості ринку шин, або організували власні виробництва на території РФ (Nokian Tyres, Michelin), або збільшили обсяги імпорту шин. Експансія іноземних шинних компаній і зміна попиту споживачів, що віддають перевагу відомі зарубіжні бренди, скоротили частку продажів вітчизняних шин на внутрішньому ринку.

Розвивається фінансово-економічна криза, в тому числі криза фінансово-кредитної системи, привів до зниження продажів вітчизняних автомобілів і, відповідно, шин. Зниження платоспроможного попиту споживачів викликало скорочення обсягу випуску шин. До кінця 2008р. більшість шинних заводів Росії призупинили своє виробництво.

ВАТ «Нижнекамскшина» - найбільше підприємство з виробництва шин у Росії; в умовах фінансово-економічної нестабільності підприємство зберегло свої лідируючі позиції за обсягом випуску продукції. Негативний вплив на діяльність підприємств шинної галузі роблять наступні фактори:

- Зростання обсягів імпорту шин;

- Економічний спад у промисловості РФ, що загострилася наприкінці 2008р.;

- Криза фінансово-кредитної системи, що викликав зниження продажів нових автомобілів і, відповідно, шин;

- Збільшення тарифів на енергоресурси;

- Брак власного оборотного капіталу;

- Високий рівень фізичного та морального зносу значної частини технологічного обладнання.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що за аналізований період (з кінця 2006 року по кінець 2008 року) ключовими стали наступні моменти:

- Фінансовий стан є індикатором, що характеризує життєздатність організації, і одним з основних критеріїв її конкурентоспроможності;

- Фінансова стійкість підприємства є характеристикою, що свідчить про стабільне перевищення доходів над витратами, вільному маневруванні грошовими коштами та ефективному їх використанні в безперебійному процесі виробництва і реалізації продукції. Вона формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства;

- Аналіз типу фінансової стійкості організації в динаміці, показує постійне положення підприємства на рівні кризового стану;

На кінець 2008 року стан ВАТ "НШЗ" по 3-х комплексним показником фінансової стійкості, можна охарактеризувати як «Кризовий нестійкий стан підприємства», так як у підприємства не вистачає коштів для формування запасів і витрат для здійснення поточної діяльності. Ця проблема успішно вирішується виробництвом продукції на давальницькій сировині;

- Як на кінець 2006 року, так і на кінець 2008 року бухгалтерський баланс підприємства ВАТ «НШЗ» не є ліквідним;

-Розраховані показники ліквідності свідчать про критичне становище ВАТ «НШЗ».

На кінець аналізованого періоду коефіцієнт поточної ліквідності знаходиться нижче свого нормативного значення (2,0), що говорить про те, що значення коефіцієнта надто низько і підприємство не повною мірою забезпечено власними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань.

- На кінець 2006, кінець 2007 і на кінець 2008 року досліджуване підприємство неплатоспроможним, платіжний недолік на кінець 2006 року склав 2200516 тис.руб., На кінець 2007 року - 2218680 тис.руб, на кінець 2008 року - 2423840 тис.руб.;

- Значення показників рентабельності збільшувалися на кінець 2006 і на кінець 2007 року, що треба скоріше розглядати як позитивну тенденцію, але на кінець 2008 року показники рентабельності знизилися;

- «Золоте правило економіки» для ВАТ "НШЗ" не виконується;

- За підсумками рейтингової оцінки аналізоване підприємство належить до четвертого класу платоспроможності. Це говорить про вкрай незадовільний фінансовий стан підприємства і може бути причиною відмови в його кредитуванні.

Не існує якихось єдиних підходів для розглянутих показників роботи підприємства. Вони залежать від багатьох чинників: галузевої приналежності, принципів кредитування, сформованої структури джерел коштів, оборотності оборотних коштів, репутації підприємства та ін Тим не менш, зауважимо, що власники підприємства (акціонери, інвестори та інші особи, які зробили внесок до статутного капіталу) віддають перевагу допустиме зростання в динаміці частки позикових коштів. Кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позики, і інші ділові партнери) віддають природне перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшою фінансовою автономністю [38].

ВАТ «Нижнекамскшина» має велику питому вагу залучених кредитів, причому ці кредити мають терміни від 1-го до 3-х років, що свідчить про значні суми короткочасних і середньострокових запозичень, які негативно відбиваються на фінансовому стані підприємства. Відновлення оборотних коштів і платоспроможності підприємства можливе за рахунок зміни структури джерел оборотних коштів. Наприклад, за допомогою зниження частки банківських кредитів і збільшення частки фінансування за рахунок випуску облігацій. Звідси випливає, що ВАТ «Нижнекамскшина» необхідно залучити додаткові фінансові ресурси за допомогою інструментів фондового ринку, наприклад, облігацій. Це дозволить підприємству:

- Збільшити оборотні кошти;

- Залучити ресурси для фінансування інвестиційних програм підприємства;

- Створити публічну історію на фінансовому ринку;

- Збільшити терміни і знизити боргове навантаження запозичень [42, с.9].

Список використаних джерел

1Шадріна, Г.В. Економічний аналіз / Г.В. Шадріна. - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 161 с.

2ООО «БК - Аркадіа». Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства [Електронний ресурс] / ТОВ «БК - Аркадіа». - Режим доступу: http: / / www. Bk - arkadia. Ru / consulting 2. Htm, вільний.

3Портал дистанційний консультування малого підприємництва. Актуальність фінансового аналізу [Електронний ресурс] / Портал дистанційний консультування малого підприємництва. - Режим доступу: http: / / www. Distcons. Ru / modules / fap / index. Html, вільний.

4Комплексний економічний аналіз господарської діяльності: Учеб. посібник / А.І. Алексєєва [и др.]. - М.: Фінанси і статистика, 2006. - 528 с.

5Канке, А.А. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства 2-е вид., Іспр.і доп. / І.П. Кошова. - М.: Инфра-М, 2007. - 288 с.

6Васіна, О. Фінансова стійкість як один з показників оцінки фінансового стану підприємства [Електронний ресурс] / А. Васіна. - Режим доступу: http: / / www. Altrc. Ru, вільний.

7Кудінов, А. Фінансове планування діяльності підприємства [Електронний ресурс] / А. Кудінов. - Режим доступу: http: / / www. Klerk. Ru

8Гріщенко, Ю.І. Аналіз фінансової звітності / Ю.І. Грищенко / / Довідник економіста. - 2009. - № 2. - С. 26-35.

9 Лапуста, М.Г. Визначення характеру фінансової стійкості підприємства [Електронний ресурс] / М.Г. Лапуста. - Режим доступу: www. Elitarium. Ru

10Грачев, А.В. Організація і управління фінансовою стійкістю. Роль фінансового директора на підприємстві / О.В. Грачов / / Фінансовий менеджмент .- 2004 .- № 1, - С. 108-111.

11Савіцкая, Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: 4-е вид. перераб. і доп. / Г.В. Савицька. - К.: знання, 2005. - 651 с.

12Крейніна, М.М. Фінансова стійкість підприємства: оцінка і прийняття рішень / М.Н. Крейнина / / Фінансовий менеджмент. - 2001. - № 2, - С. 67-71.

13Канке, А.А. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства 2-е вид., Іспр.і доп. / І.П. Кошова. - М.: Инфра-М, 2007. - 288 с.

14Гріщенко, О.В. Аналіз і діагностика фінансово-господарської діяльності підприємства [Електронний ресурс] / О.В. Грищенко. - Режим доступу: http: / / www. Aup. Ru / books / m 67 / 8. Htm, вільний.

15Левшін, Г.В. Аналіз фінансової стійкості організації з використанням різних критеріїв оцінки / Г.В. Левшин / / Економічний аналіз: теорія і практика. - 2008. - № 4. - С. 58-65.

16Шеремет, А. Д. Методика фінансового аналізу / А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфуллін, Є.В. Негашев. - М.: Инфра - М, 2000. - 208 с.

17Карапетян, А.Л. Оцінка фінансового стану організації на основі єдиної системи коефіцієнтів / О.В. Мудрак / / Економічний аналіз: теорія і практика. - 2005. - № 4. - С. 55-59.

18Банк, В.Р. Фінансовий аналіз / С.В. Банк, А.В. Тараскіна. - М.: Проспект, 2006. - 344 с.

19Матвейчева, Є.В. Традиційний підхід до оцінки фінансових результатів діяльності підприємства (на прикладі ЗАТ "Уралсельенергопроект") / Г.М. Вішнінская / / Аудит і фінансовий аналіз. - 2000. - № 1. - С. 64-83.

20Ерзунова, А. Аналізуємо ліквідність балансу / А. Ерзунова / / Російський бухгалтер. - 2007. - № 9 .- С. 35-38.

21Черненко, А.Ф. Внутрішньофірмове планування платоспроможності підприємства на основі варіативної моделі / А.Ф. Черненко / / Проблеми сучасної економіки. - 2007. - № 4. - С. 69-73.

22Грачев, А.В. Зростання власного капіталу, фінансовий важіль і платоспроможність підприємства / О.В. Грачов / / Фінансовий менеджмент. - 2002. - № 2. - С. 46-57.

23Кузнецов, С.Ф. Оцінка рівня забезпеченості оборотним капіталом підприємств аграрного сектору регіону / С.Ф. Кузнецов / / Регіонологія. - 2008. - № 1. - С. 120-126.

24ОАО «НШЗ». Про підприємство. Нові часи [Електронний ресурс] / ВАТ «НШЗ». - Режим доступу: www. Shina - kama. Ru, вільний.

25Касьянов, Б.П. Інвестиційний менеджмент [Електронний ресурс] / Б.П. Касьянов. - Режим доступу: http: / / majesticarticles. Ru / naykaiobrazovanie / obrazovanie / pred / ec / 31168694. Html, вільний.

26ОАО «НШЗ». Квартальний звіт за 1-й квартал 2009 року [Електронний ресурс] / ВАТ «НКШ». - Режим доступу: http: / / www. Shina - kama. Ru / investment /? Tp = q _ report, вільний.

27Шавіна, Т.В. Будівельники Росії XX - XXI століття / Т.В. Шавіна. - Видавництво «Майстер». 2008. - 1198 с.

28Гіляровская, Л.Т. Економічний аналіз: Учеб. для вузів. - 2-е вид., Доп. / Л.Т. Гіляровський. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 615 с.

29Асаул, М.А. Проблеми аналізу стійкості організації / М.А. Асаул / / Проблеми сучасної економіки. - 2008. - № 4. - С. 58 - 64.

30Ковалев, В.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: Підручник / О.М. Волкова. - М.: ТОВ «ТК Велбі», 2002. - 424 с.

31Саприкін, В.М. Розподільні статті балансу в аналізі показників ліквідності підприємства / В.М. Саприкін / / Економічний аналіз: теорія і практика. - 2008. - № 14. - С. 62-66.

32 Продченко, І.А. Управління підприємством в умовах фінансової кризи. Загальні основи управління підприємством в умовах фінансової кризи [Електронний ресурс] / І.А. Продченко. - Режим доступу: http: / / www. Bibliofond. Ru

33Есіпов, В. Оцінка бізнесу. / В. Єсіпов, Г. Маховикова, В. Терехова. - СПб. : Питер, 2003. - 416 с.

34Цібро, Ю.В. Поняття антикризового управління [Електронний ресурс] / Ю.В. Цибрій. - Режим доступу: http: / / arbitration. Narod. Ru

35Козлова, О.П. Теорія і практика фінансового оздоровлення підприємства [Електронний ресурс] / О.П. Козлова. - Режим доступу: http: / / www. Naf - st. Ru, вільний.

36Лебедева, К.Ф. Відновлення платоспроможності російських підприємств [Електронний ресурс] / Н.А. Воронкова. - Режим доступу: http: / / nctu. Ru. Pdf, вільний.

37о неспроможність (банкрутство): федеральний закон РФ від 26.10.2002 N 127-ФЗ / / Закон. - 2002. - С. 2.

38Дістанціонний консалтинг. Аналіз фінансової стійкості [Електронний ресурс] / Дистанційний консалтинг. - Режим доступу: http: / / www. Dist - cons. Ru / modules / fap / index. Html, вільний.

39Курочкіна, О.Л. Ризик банкрутства підприємства та методи його запобігання [Електронний ресурс] / О.Л. Курочкіна. - Режим доступу: http: / / www. Efremov - partners. Ru / articles / detail. Php? ID = 1301, вільний.

40Гізатуллін, М.І. Як уникнути банкрутства. Рецепти фінансового оздоровлення підприємства / М.І. Гізатуллін. - М.: Гроссмеді Ферлаг, 2004. - 304 с.

41Черненко, А.Ф. Внутрішньофірмове планування платоспроможності підприємства на основі варіативної моделі / А.Ф. Черненко / / Проблеми сучасної економіки. - 2007. - № 4. - С. 69-73.

42Рамазанов, А.В. Аналіз ефективності використання інвестиційних ресурсів підприємствами нафтохімічної галузі Республіки Татарстан / О.В. Рамазанов / / Вісник ТИСБИ. - 2008. - № 3. - С. 9-13.