Аналіз фінансової стійкості підприємства в умовах ринкової економіки
ЗМІСТ
ВСТУП
1 Теоретичні аспекти оцінки фінансової стійкості підприємства
1.1 Сутність поняття фінансової стійкості та інформаційне забезпечення його оцінки
1.2 Традиційні методи оцінки ступеня фінансової стійкості підприємства
1.3 Оцінка фінансової стійкості підприємства на основі індикатора фінансово-економічної рівноваги
2 Аналіз фінансової стійкості ВАТ "Енергомашспецсталь"
2.1 Аналіз фінансового стану підприємства
2.2 Розрахунок показників фінансової стійкості підприємства
2.3 Визначення ступеня фінансової стійкості
3 Шляхи забезпечення фінансової стійкості "Енергомашспецсталь"
3.1 Встановлення меж власного капіталу та факторний аналіз на фінансовій стійкості
3.2 Модель економічного зростання підприємства
ВСТУП
Платоспроможність та фінансова стійкість є найважливішими характеристиками фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, воно має перевагу перед іншими підприємствами того ж профілю в залученні інвестицій, в отриманні кредитів, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Нарешті, воно не вступає в конфлікт з державою і суспільством, тому що виплачує своєчасно платить податки в бюджет, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам і службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернення кредитів і сплату відсотків по них.
Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.
Трансформація народного господарства України в економіку відкритого типу створює для підприємств зовсім нові умови, принципово іншу зовнішню середу. До цих умов, які постійно змінюються, потрібно пристосовувати, адаптувати усі системи підприємства, перетворювати їх так, щоб з основної ланки планової економіки підприємство перетворилося у незалежний економічний суб'єкт управління і господарювання, який ефективно функціонує і розвивається в умовах ринку.
У цих умовах своєчасним і необхідним є розробка як стратегії забезпечення підприємства фінансовими та іншими ресурсами, так і ефективної системи управління стійкістю його фінансового середовища. Вирішення питань вибору економічної стратегії розвитку в умовах переходу до ринкових відносин для вітчизняних підприємств є новими завданнями управління.
Проблеми фінансового оздоровлення і ефективного управління фінансовою стійкістю стоять перед будь-яким підприємством і потребують оперативного вирішення. Для цього проводиться універсальний підхід в управлінні з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності підприємства. Такий підхід грунтується на об'єктивних закономірностях функціонування і розвитку економічних систем, беручи до уваги вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, особливості діяльності підприємства.
Визначення та реалізація стратегій управління фінансовою стійкістю відносяться до складних і трудомістким завданням, які на вітчизняних підприємствах, як правило, не виконувалися на належному рівні. Найбільшу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення і зміцнення рівня фінансової стійкості підприємства - поруки усунення неплатоспроможності та фундаментальної підстави фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.
Практично застосовуються сьогодні в Україні методи аналізу і прогнозування фінансово-економічного стану підприємства відстають від розвитку ринкової економіки. Незважаючи на те, що в бухгалтерську і статистичну звітність вже внесені і вносяться деякі зміни, в цілому вона ще не відповідає потребам управління підприємством в ринкових умовах, оскільки існуюча звітність підприємства не містить будь-якого спеціального розділу або окремої форми, присвяченій оцінці фінансової стійкості окремого підприємства. Фінансовий аналіз підприємства проводиться факультативно і не є обов'язковим.
1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Сутність поняття фінансової стійкості підприємства та інформаційне забезпечення його оцінки
Фінансовий стан підприємства характеризується системою показників, що відображають стан капіталу в процесі його кругообігу й здатність суб'єкта господарювання фінансувати свою діяльність на фіксований момент часу.
Фінансова стійкість - це результат діяльності, який свідчить про забезпечення підприємства власними фінансовими ресурсами, рівень їх використання, напрями їх розміщення. Вона тісно пов'язана з ефективністю виробництва, а також з кінцевими результатами діяльності підприємства. Зазначимо, що зменшення обсягів виробництва, збиткова діяльність, висока собівартість продукції ведуть до втрати фінансової стабільності.
У процесі постачальницької, виробничої, збутової і фінансової діяльності відбувається безперервний процес кругообігу капіталу, змінюються структура засобів і джерел їх формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і як наслідок фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого виступає платоспроможність.
Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння й підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.
Якщо платоспроможність - це зовнішній прояв фінансового стану підприємства, то фінансова стійкість - внутрішня його сторона, що відображає збалансованість грошових і товарних потоків, доходів і витрат, коштів і джерел їх формування.
Малюнок 1 -
Стійкий фінансовий стан досягається при достатності власного капіталу, хорошій якості активів, достатньому рівні рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризику, достатності ліквідності, стабільних доходах і широких можливостях залучення позикових коштів
Для забезпечення фінансової стійкості підприємство повинно володіти гнучкою структурою капіталу, уміти організувати його рух таким чином, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для самовідтворення.
Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної та фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. І, навпаки, у результаті недовиконання плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виручки і суми прибутку і як наслідок погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий фінансовий стан не є щасливою випадковістю, а підсумком грамотного, умілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства.
Стійкий фінансовий стан в свою чергу робить позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності повинна бути спрямована на забезпечення планомірного надходження і витрачання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу і найбільш ефективне його використання.
Основні завдання аналізу
а) оцінка та прогнозування фінансової стійкості
підприємства;
б) пошук резервів поліпшення фінансового стану підприємства і його стійкості;
в) розробка конкретних заходів, спрямованих на
зміцнення фінансової стійкості підприємства.
Аналіз фінансової стійкості грунтується головним чином на відносних показниках, тому що абсолютні показники балансу в умовах інфляції дуже важко привести в порівнянний вид.
Відносні показники аналізованого підприємства можна порівнювати:
а) з загальноприйнятими "нормами" для оцінки ступеня ризику і прогнозування можливості банкрутства;
б) аналогічними даними інших підприємств, що дозволяє виявити сильні і слабкі сторони підприємства і його можливості;
в) аналогічними даними за попередні роки для вивчення тенденцій поліпшення або погіршення ФСП.
Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупатися за рахунок грошових надходжень від управління, а отриманий дохід забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.
Фінансова стійкість підприємства залежить від розміщення його активів та джерел їх формування (малюнок 2).
Рисунок 2 - Характеристика активів підприємства з розміщення та джерел їх формування
Необхідність у власних активах обумовлена вимогами самофінансування підприємства. Вони є підставою самостійності і незалежності підприємства. Одночасно, слід брати до уваги, що здійснювати господарську діяльність за рахунок тільки власних активів не завжди доцільно, особливо, якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть великі залишки активів, а в інші їх буде недолік. Крім цього, якщо витрати щодо залучення активів невеликі, а підприємство має можливість забезпечити більш високий рівень рентабельності використання активів, ніж плата за них, то, здійснюючи залучення активів, власники значно підвищують рентабельність власного капіталу.
Але якщо активи підприємства сформовані в значній частині за рахунок поточних зобов'язань, то його фінансовий стан буде нестійким. З поточними зобов'язаннями необхідно здійснювати постійну оперативну роботу щодо контролю за своєчасним поверненням їх і залученням в господарську діяльність через поточні зобов'язання інших активів.
Від оптимізації співвідношення власних і залучених активів залежить фінансовий стан підприємства.
Оцінку фінансового стану підприємства, можливо, визначити за такими типами фінансової стійкості:
а) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці досить рідко) - коли власні оборотні активи повністю забезпечують запаси підприємства;
б) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси забезпечуються сумою власних оборотних активів і довгостроковими зобов'язаннями;
в) нестійкий фінансовий стан - коли запаси забезпечуються за рахунок власних оборотних активів довгострокових і короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів.
Кризовий фінансовий стан - коли запаси не забезпечуються вищеназваними джерелами їх формування і підприємство стає на межі банкрутства.
Фінансове стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних активів здатне забезпечити запаси, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись зі своїми зобов'язаннями.
Основним джерелом інформації для фінансового аналізу є бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки важливо, що аналіз фінансового стану підприємства нерідко називають аналізом балансу. Джерелом даних для аналізу фінансових результатів є звіт про фінансові результати та їх виконання. Джерелом додаткової інформації служить звіт про фінансово-майновий стан підприємства.
Основними джерелами інформації для оцінки фінансового стану підприємства є форми фінансової звітності:
а) баланс підприємства - П (С) БО 2 - Форма № 1;
б) звіт про фінансові результати - П (С) БО 3 - Форма № 2;
в) звіт про рух грошових коштів - П (С) БО 4 - Форма № 3;
г) звіт про власний капітал - П (С) БО 5 - Форма № 4.
Вибір показників, які характеризують фінансову стійкість підприємства, їх аналіз повинен здійснюватися з позиції системного підходу. Вивчення кожного показника у взаємозв'язку з іншими дозволяє виявляти дії, які впливають на їх зміну і домінують серед них, і кількісно вимірювати взаємодії між діями.
Система фінансових показників має загально характеризувати результати виробничо фінансової діяльності. При її формуванні слід дотримуватися наступних пунктів:
а) у систему фінансових показників повинні входити кілька окремих показників і один узагальнюючий;
б) в системі повинна бути власна інтегрованість, яка дозволяє застосувати її в управлінні фінансами підприємства і в побудови «дерева завдань»;
в) необхідне достатню кількість показників для оцінки окремих аспектів фінансової діяльності підприємства.
Всі показники можуть бути адекватні, тобто відображати реальні процеси і явища, і показники можуть бути динамічними (на їх основі може бути показана динаміка фінансової діяльності).
Показники, які найширше використовуються під час фінансового аналізу, можна умовно поділити на три групи: фінансові коефіцієнти, коефіцієнти ділової активності і коефіцієнти рентабельності.
Фінансові коефіцієнти являють собою відносні показники фінансового стану підприємства. Вони розраховуються у вигляді відносин абсолютних показників фінансового стану або їх лінійних комбінацій. За класифікацією Н.А. Блатова, відносні показники фінансового стану поділяються на коефіцієнти і розподілу і коефіцієнти рентабельності.
Коефіцієнти розподілу використовуються в тому випадку, якщо необхідно з'ясувати, яку частину толь або інший абсолютний показник фінансового стану становить від суми тієї групи абсолютних показників, до якої вони входять.
Коефіцієнти координації використовуються для вираження ставлення різних за суттю і абсолютних показників фінансового стану або їх лінійних комбінацій, які мають різний економічний зміст.
Загалом, фінансові коефіцієнти використовуються для дослідження змін стійкості підприємства. З метою оцінити управління діяльністю підприємством використовуються спеціальні інструменти, які характеризують ділову активність і ефективність діяльності підприємства.
Економічна ефективність є складною економічної категорії, яка вимірюється одним із двох способів, які відображають результативність роботи підприємства щодо або величини авансових ресурсів, або величини споживання (витрат) їх у процесі виробництва. Ці показники характеризують ступінь ділової активності підприємства:
. (1)
. (2)
Виділяють основні чотири типи фінансової стійкості.
Малюнок 1.4 - Основні типи стійкості
Абсолютна стійкість фінансового стану: запаси і витрати (З) менше суми власного оборотного капіталу (СК об) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КР ТМЦ):
(3)
Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами коштів (С зз) повинен бути більше одиниці:
. (4)
Нормальна стійкість, при якій гарантується платоспроможність підприємства, якщо:
(5)
(6)
Передкризовий фінансовий стан: порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновити рівновагу платіжних засобів і платіжних зобов'язань за рахунок позики тимчасових вільних джерел засобів (І вр) в оборот підприємства (резервного фонду, фонду нагромадження і споживання), кредитів банку на тимчасове поповнення оборотних коштів, перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською.
(7)
При цьому фінансова стійкість вважається допустимою якщо:
а) вартість виробничих запасів плюс вартість готової продукції дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів і залучених коштів, що беруть участь у формуванні запасів;
б) вартість незавершеного виробництва плюс витрати майбутніх періодів дорівнюють або менше суми власного оборотного капіталу.
Якщо ці умови не виконуються, то спостерігається тенденція погіршення фінансового стану.
Кризовий фінансовий стан підприємства (підприємство знаходиться на межі банкрутства), при якому:
(8)
(9)
Рівновага платіжного балансу в даній ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів по оплаті праці, кредити банку, постачальників, бюджету тощо.
З позиції довгострокової перспективи фінансова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів, залежністю від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Джерелами коштів підприємства є власний і позиковий капітал.
Величина позикового капіталу призначається шляхом узагальнення інформації за розділами балансу: Розділ II «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», розділ III "Довгострокові зобов'язання", розділ IV «Поточні зобов'язання», розділ V «Доходи майбутніх періодів».
1.2 Традиційні методи оцінки ступеня фінансової стійкості підприємства
Традиційні методи оцінки платоспроможності і фінансової стійкості полягають у розрахунку коефіцієнтів, які визначаються на основі структури балансу кожного конкретного підприємства. Розраховані коефіцієнти потім зіставляються з їх нормативними значеннями, що і складає заключний акт оцінки. Крім того, робляться спроби оцінювати рівень коефіцієнтів в балах, і потім ці бали підсумувати, знаходячи таким чином рейтинг даного підприємства при порівнянні його з іншими підприємствами. Вище було наведено загальне, міжнародно-визнане поняття платоспроможності. Для її вимірювання в Росії розраховується три коефіцієнти:
а) коефіцієнт ліквідності;
б) проміжний коефіцієнт покриття;
в) загальний коефіцієнт покриття (коефіцієнт поточної ліквідності).
Кожен з трьох коефіцієнтів є ставлення тієї чи іншої групи статей оборотних активів до однієї і тієї ж величині - сумі статей пасиву, виражають короткострокову заборгованість підприємства на момент часу (початок чи кінець звітного періоду).
Коефіцієнт ліквідності визначається як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до величини короткострокової заборгованості.
Проміжний коефіцієнт покриття визначається як відношення суми ліквідних активів (кошти плюс короткострокові фінансові вкладення) і дебіторської заборгованості до величини короткострокової заборгованості.
Загальний коефіцієнт покриття (коефіцієнт поточної ліквідності) визначається як відношення суми оборотних активів (ліквідні активи плюс дебіторська заборгованість плюс запаси) до величини короткострокової заборгованості.
Для визначення на практиці платоспроможності або неплатоспроможності офіційно застосовується третій з перерахованих коефіцієнтів - коефіцієнт поточної ліквідності (КТЛ).
Наш коментар до вимірювання платоспроможності коефіцієнтом поточної ліквідності: ні запаси, ні прострочена дебіторська заборгованість "не можуть бути перетворені без зволікання у платіжні засоби, отже, оборотні кошти, узяті в повному обсязі, покриття короткострокової заборгованості не забезпечують.
У кращому випадку дебіторська заборгованість (звільнена від простроченої своєї частини) може розглядатися як гарантійне забезпечення короткострокової заборгованості, а запаси - як потенційне. Тільки ліквідні активи забезпечують дійсне покриття короткострокової заборгованості, виконують функцію мобільних (легко мобілізуються) платіжних засобів.
Перейдемо до измерителям стійкості підприємства. Тут застосовується також кілька коефіцієнтів. Серед них:
а) коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними джерелами (обчислюється як відношення різниці між величиною власного капіталу і резервів і підсумком необоротних активів до суми всіх оборотних активів);
б) коефіцієнт автономії підприємства (обчислюється як відношення капіталу і резервів до загальної величини пасивів);
в) коефіцієнт фінансової стійкості (обчислюється як відношення стійких пасивів, рівних сумі капіталу, резервів і довгострокових пасивів, до активів, зменшених на величину непокритих збитків);
г) коефіцієнт реальної вартості майна (обчислюється як відношення виробничого потенціалу, що дорівнює сумі основних засобів, виробничих запасів і незавершеного виробництва, до всієї величині активів);
д) коефіцієнт маневреності власних коштів (обчислюється як відношення власних оборотних коштів, визначених різницею між величиною капіталу й резервів та підсумком необоротних активів, до суми капіталу і резервів);
е) коефіцієнт фінансової незалежності (обчислюється як відношення власних оборотних коштів до суми запасів з додаванням незараховані податку на додану вартість по придбаних матеріальних цінностей).
Названі нами три коефіцієнти ліквідності і шість коефіцієнтів стійкості не вичерпують всіх можливих комбінацій у вимірі структурних співвідношень бухгалтерського балансу.
Крім коефіцієнта ліквідності, який називають ще абсолютним коефіцієнтом ліквідності, і проміжного коефіцієнта покриття, пропонується обчислювати коефіцієнт «критичної оцінки», чисельник якого відрізняється від чисельника коефіцієнта абсолютної ліквідності в більшу сторону - на величину дебіторської заборгованості, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, а від чисельника проміжного коефіцієнта покриття - в меншу сторону, на величину дебіторської заборгованості, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати.
Крім коефіцієнта поточної ліквідності деякі дослідники обчислюють ще «загальний показник ліквідності», чисельник і знаменник якого визначаються як суми доданків, постачених визначеними коефіцієнтами: чисельник дорівнює сумі ліквідних активів - з коефіцієнтом «1», дебіторської заборгованості (з терміном до 12 місяців) - з коефіцієнтом «0,5» і всіх інших оборотних активів - з коефіцієнтом «0,3»; знаменник дорівнює сумі короткострокової кредиторської заборгованості - з коефіцієнтом «1», позикових коштів (з додаванням інших короткострокових пасивів) - з коефіцієнтом «0,5» , довгострокових пасивів (з додаванням доходів майбутніх періодів та резервів майбутніх витрат) - I з коефіцієнтом «0,3».
Деякі автори включають в комплекс коефіцієнтів фінансової стійкості, крім перерахованих вище, ще й «коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів», обчислювальний як співвідношення довгострокових кредитів і позик до всієї суми заборгованості підприємства; інші автори розглядають також «коефіцієнт капіталізації», що обчислюється як відношення суми всіх позикових коштів, зазначених у балансі, до величини капіталу і резервів, тобто власних коштів.
В даний час на сторінках економічних журналів дискутуються питання про кількість коефіцієнтів, використовуваних в аналізі фінансово-господарської діяльності підприємств. Висловлюється думка, що їх надто багато. Слід врахувати, що крім великої кількості коефіцієнтів ліквідності і стійкості обчислюються коефіцієнти рентабельності, оборотності оборотних коштів, фондовіддачі.
Є така точка зору, що число коефіцієнтів не повинен перевищувати семи, тому що якщо число об'єктів спостереження перевищує сім, то людський контроль над ними легко губиться (мається на увазі людина без спеціальної тренування). Висловлюється і більш радикальну думку, що для оцінки фінансового стану компанії досить чотирьох показників: фінансова стійкість, платоспроможність, ділова активність і прибутковість.
Разом з тим є й така думка, що кількість показників для оцінки фінансового стану може досягати ста. Але це потрібно дуже вузьким фахівцям і не придатне для використання безпосередньо на виробництві директором підприємства.
Вищевикладений перелік загальновідомих показників переконує, що він дійсно може бути продовжений, тому що далеко не всі можливі співвідношення розділів і статей бухгалтерського балансу в ньому охоплені. Разом з тим ясно, що суперечка про кількість показників, якими слід обмежитися, не може знайти рішення до тих пір, поки зацікавлені сторони не прийдуть до переконання, що показники для оцінки фінансового або загальноекономічного стану підприємства повинні представляти собою не набір, а систему, т . е. не суперечити один одному, не повторювати один одного, не залишати «білих плям» у діяльності підприємства. Крім того, необхідно використовувати одні й ті ж терміни для позначення одних і тих же явищ і не позначати одне й те саме явище різними термінами (принцип однозначності).
Як приклад різночитань і навіть різнобою наводимо різні редакції коефіцієнта маневреності власних коштів. Крім наведеної вище редакції є й інша: «коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу». Знаменником цього коефіцієнта є власні оборотні активи (те, що було в чисельнику першого коефіцієнта маневреності), а чисельником - так звані повільно реалізовані активи, тобто всі оборотні активи за вирахуванням ліквідних активів та дебіторської заборгованості з терміном погашення протягом найближчих 12 місяців.
Неоднозначність найменувань і класифікацій коефіцієнтів у різних авторів проявляється ще й у тому, що автори коефіцієнта маневреності функціонуючого капіталу поміщають його серед коефіцієнтів платоспроможності, у той час як коефіцієнт маневреності власних коштів розглядається у складі показників фінансової стійкості.
Безперечно, що платоспроможність і стійкість пов'язані один з одним, але якщо ці поняття не відокремлювати один від одного в процесі дослідження, то й опанувати ними з метою управління фінансовою стійкістю стане неможливо.
Залишається додати, що найменування коефіцієнта маневреності функціонуючого капіталу виходить з мовчазної твердження, що капітал, вкладений у «необоротні засоби», не функціонує. Так, одна стійка термінологічна помилка («необоротні активи» замість довгострокових активів) тягне за собою іншу: виявляється, що цей капітал «не функціонує».
Неоднозначно вживається і термін «капітал». У бухгалтерському балансі Росії термін «капітал» зв'язується з іншими термінами. Статті «Статутний капітал» і «Додатковий капітал» вживаються для позначення акціонерного капіталу, який в балансах міжнародного стандарту складається з «основного» і «додаткового» «внесеного капіталу».
У діловому світі цей термін (капітал) має широке вживання. Часто капіталом позначають всі кошти компанії, включаючи весь акціонерний капітал (основний і додатковий), прибуток минулих років, довгострокові позики і поточні зобов'язання, тобто підсумок пасиву балансу. Цей міжнародний досвід цілком прийнятний, з нашої точки зору: капітал компанії {підприємства) - це вся власність, що перебуває в його розпорядженні, що значиться на його балансі, включена в обіг, - як своя власність, так і чужа, тобто позикові.
Разом з тим існує прагнення виключити із суми капіталу поточні (короткострокові) зобов'язання, залишивши у складі «чистого використовуваного капіталу» тільки акціонерний капітал і довгострокові зобов'язання, суму яких в російський практиці називають стійкими пасивами, а в міжнародній - вкладеним капіталом. Поняття «чистого використовуваного» капіталу врівноважується з поняттям «чистих активів».
Термін «капітал» використовують і для позначення активів. У цьому випадку термін використовується в економічному сенсі, тобто мається на увазі відразу і форма, і зміст. Загальновизнано розподіл капіталу на «основний» і «оборотний». Ці категорії марно шукати в пасиві бухгалтерського балансу. Там можна знайти лише розподіл капіталу на власний (або акціонерний) та на позиковий. «Основний» і «оборотний» капітал, їх відмінності, виявляються при вивченні активу бухгалтерського балансу.
Основний капітал являє собою вартість засобів праці, які використовуються у виробничому процесі багато кратно, і переносять на вироблені продукти свою вартість частинами. Повертається основний капітал до власника у вигляді амортизації.
Оборотний капітал характеризує вартість предметів праці, яка переноситься на вироблений товар цілком і повертається до власника у грошовій формі повністю після реалізації товару.
І основним, і оборотний капітал - частини продуктивного капіталу, який може бути як власним, так і позикових. У переломленні до аналізу фінансової стійкості підприємства - це нефінансові активи.
Основний капітал - це довгострокові нефінансові активи, а оборотний капітал - поточні нефінансові і фінансові активи. З активом бухгалтерського балансу пов'язаний і ще один термін: «інвестується капітал». Капітал, перетворений в акції, облігації, паї інших підприємств, існує як довгострокові фінансові активи, що приносять або частку в прибутку інших підприємств, або дивіденди (відсотки). Це і є капітал, що інвестується у вузькому сенсі. Він не пов'язаний з виробництвом на даному підприємстві. У бухгалтерському балансі Росії інвестується капітал трактується ширше: він розміщується у «позаоборотних активах». Інвестований капітал у широкому сенсі включає «Незавершене будівництво» (залишки з рахунків "Капітальні вкладення», «Обладнання до установки» і «Аванси видані» - в частині авансів, виданих будівельникам), а також "Довгострокові фінансові вкладення» (інвестиції в дочірні, залежні і інші товариства - у формі придбання пакета акцій, придбання паю, передачі техніки тощо, а також довгострокові позики, надані на термін, більше ніж на 12 місяців).
У балансі міжнародного стандарту немає позиції «Незавершене Будівництво», тому що у світовій практиці будівництво ведуть зазвичай спеціалізовані фірми, що виготовляють свою продукцію «під ключ» і продають її як звичайний товар. Інвестиції на Заході - це довгострокові фінансові вкладення, тобто інвестується капітал - це довгострокові фінансові активи, які поділяються на прямі інвестиції, що дають право на контроль і управління тими підприємствами, куди вкладено капітал, і портфельні інвестиції, що складають менш 10% в акціонерному капіталі інших підприємств, що не дає права на контроль і управління ними .
Фінансовий стан підприємства визначається трьома показниками:
Коефіцієнт поточної ліквідності (КТЛ к) на кінець звітного періоду, з нормативним значенням не менше 2, визначається як відношення суми всіх оборотних активів до короткострокової заборгованості:
(10)
де А про - оборотні активи (з бухгалтерського балансу рядок 290, підсумок розділу II «Оборотні активи»); П КСР - короткострокова заборгованість (з бухгалтерського балансу сума рядків: 610 +620 +670, див. Додаток 1).
Коефіцієнт забезпеченості власними засобами (КОС) з нормативним значенням не менше 0,1, який згадувався в цьому розділі в переліку можливих вимірників фінансової стійкості під назвою «коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними джерелами». Цей коефіцієнт обчислюється за формулою:
(11)
Чисельник формули (11) розраховується наступним чином:
(12)
де П С / Про - власний оборотний капітал; До соб - капітал власний (з бухгалтерського балансу підсумок розділу IV «Капітал і резерви», рядок 490); А В / Про - необоротні активи (з бухгалтерського балансу підсумок розділу I «Необоротні активи» , рядок 190).
Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності (КВП), з нормативним значенням не нижче 1. Формула розрахунку КВП буде представлена нижче. Зіставляючи формули (13) і (15), виявляємо тісний взаємозв'язок двох коефіцієнтів - поточної ліквідності та забезпеченості власними коштами:
(13
(14
(15
(16
Рівність (14) безпосередньо випливає зі структури бухгалтерського балансу: вартість оборотних активів (А об) являє собою суму власного оборотного капіталу (П с / об) і короткострокового позикового капіталу (П КСР), за умови, що довгострокові позикові кошти (П ДСР) мізерно малі і їм можна знехтувати.
Якщо цією величиною не нехтувати, то формула взаємозв'язку між коефіцієнтом поточної ліквідності та забезпеченості власними оборотними засобами буде мати вигляд:
(17)
У будь-якому варіанті обчислення КОС - за формулою (16) або за формулою (13) - обмеження, заданий для одного з двох коефіцієнтів (КТЛ К і КОС), означає, що другий коефіцієнт, прив'язаний до першого, не потребує обмеження. Такий висновок випливає з вимог системного підходу до аналізу фінансового стану підприємства. Визначимо парне значення коефіцієнтів по кожному з двох нормативів, передбачених Методичними положеннями ФУДН.
Тепер задамося нормативним значенням коефіцієнта забезпеченості власними засобами і визначимо що випливає з цього нормативу значення коефіцієнта поточної ліквідності:
(18)
Таким чином, норматив має встановлюватися (якщо взагалі потрібен норматив) парними значеннями коефіцієнтів:
або КТЛ до
1,11, але тоді КОС
або КТЛ до
Введемо в аналіз фактор довгострокових позикових коштів. Якщо оборотні активи втілюють не два, а три види капіталу: власний оборотний, довгостроковий позиковий і короткостроковий позиковий, то в знаменнику дробу (формула 18) з'явиться ще один відрахування - коефіцієнта забезпеченості оборотних активів довгостроковими зобов'язаннями (КОД) і формула прийме вигляд:
(19)
Знаючи, що кожен з двох коефіцієнтів в знаменнику дробу (19) дорівнює 0,1, коефіцієнт поточної ліквідності буде дорівнює:
Навіть якщо довгострокові позики забезпечують оборотні активи на 10%, нормативне значення коефіцієнта забезпеченості власними коштами складе при обчисленні за формулою (17), 0,4 (замість 0,5) при нормативному значенні КТЛ До рівному 2.
Тоді нормативні пари коефіцієнтів замінюються на трійки коефіцієнтів:
а) КТЛ до 1,25; КОС
0,1; КОД = 0,1.
б) КТЛ до 2; КОС
0,4; КОД = 0,1.
За діючою методикою фінансовий стан підприємства визнається задовільним лише тоді, коли обидва коефіцієнта (КТЛ до і КОС) мають значення в межах нормативу. Вихід за рамки нормативу хоча б одного коефіцієнта вважається достатньою причиною, щоб вважати підприємство неплатоспроможним та фінансово-нестійким. Як було показано нами вище, досягти нормативного покриття оборотними активами короткострокових зобов'язань можна, лише забезпечуючи власними засобами половину вартості оборотних активів (у кращому випадку, 0,4, якщо є довгострокові позики та вкладення в оборотні активи на рівні 10% їх вартості).
Багато економістів ставлять під сумнів подвійний рівень покриття короткострокових зобов'язань, вважаючи його завищеним. У всякому разі, нормативний коефіцієнт поточної ліквідності повинен бути диференційований для різних галузей.
Недосконалість чинної методики оцінки фінансового стану підприємств проявляється в тому, що не менше трьох чвертей з них, за даними президента Союзу промисловців А. Вольського, потрапляють в категорію нестійких, неплатоспроможних. В оцінці їх діяльності, по суті, немає градації, всі підприємства оцінюються однаково - «погано». Між тим, ступінь фінансової напруги безумовно різна, навіть якщо всі або майже всі відчувають цю напругу.
Розглянемо третій офіційно рекомендований коефіцієнт (КВП).
Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності на кінець звітного періоду розраховується за формулою (20) в тому випадку, якщо КТЛ до нижче норми:
(20)
Вважається, що підприємство, яке не має задовільного значення одного з двох коефіцієнтів - поточної ліквідності і забезпеченості власними засобами - може відновити через 6 місяців платоспроможність, що прогнозується за допомогою екстраполяції тенденції, що намітилася за звітний період: у чисельнику дробу (формула 20) у дужках, поміщається різниця значень коефіцієнта поточної ліквідності на кінець звітного періоду (КТЛ к) і на початок періоду (КТЛ Н), яка зважується з коефіцієнтом , За часткою місяців в піврічному прогнозованому періоді.
У знаменнику дробу (формула 20) вказується нормативне значення коефіцієнта ліквідності. Таким чином, якщо екстраполюється зростання поточної ліквідності на майбутнє півріччя, то величина чисельника вкаже зростання коефіцієнта поточної ліквідності, а якщо екстраполюється зниження, то очевидно, коефіцієнт поточної ліквідності знизиться. Величина дробу характеризує відношення прогнозного значення коефіцієнта КТЛ До до нормативного і повинна дорівнювати одиниці або перевищувати її. Між тим, навряд чи можна так категорично переносити тенденцію минулого періоду на майбутнє. Виходить, що переламати ситуацію годі й намагатися, т.к. про майбутнє все одно судять за минулим.
Формула (20) використовується також для перевірки, чи збереже підприємство платоспроможність через три місяці, якщо на кінець звітного року коефіцієнт поточної ліквідності сягнув нормативного значення, але при цьому коефіцієнт , Замінюється на
, Відповідно до частки тримісячного терміну в річному періоді, а в чисельнику (в дужках) розміщуються ті ж коефіцієнти поточної ліквідності - на кінець і на початок звітного періоду. Значення всій дробу також має дорівнювати або перевищувати одиницю.
Прив'язка КВП до коефіцієнта, поточної ліквідності при прогнозуванні не дає нової інформації про фінансовий стан підприємства. Аналіз рухається по замкнутому колу: якщо норматив «2» досягнуто, то буде отриманий і другий норматив - «одиниця», а якщо - ні, то і другий норматив досягнутий не буде.
Норматив забезпеченості власними засобами (0,1) не працює зовсім: з таким рівнем забезпеченості не можна, і наблизитися до значення КТЛ, рівному 2, т.к. решта 0,9 вартості оборотних коштів мають бути позиковими, а максимум для частки короткострокових позикових коштів дорівнює 0,5. Тільки якщо 0,4 вартості оборотних коштів буде забезпечено не власним капіталом і не короткостроковими зобов'язаннями, а, припустимо, безстроковими кредитами (!), Норматив «2» за коефіцієнтом поточної ліквідності буде досягнуто:
.
Прагнення фінансистів оцінювати фінансовий стан підприємства з широкого кола показників, а не обмежуватися трьома, названими вище коефіцієнтами, сфокусованими в одному і тому ж ракурсі, цілком виправдано.
Пропонуються різні варіанти методик встановлення об'єктивного рейтингу підприємства, що представляє безперечний інтерес для потенційних інвесторів; для банків, що надають кредит; для податкової служби; для органів законодавчої та виконавчої влади; для працівників підприємств та громадськості.
1.3 Оцінка фінансової стійкості підприємства на основі індикатора фінансово-економічної рівноваги
Аналіз фінансової стійкості будь-якого господарюючого суб'єкта є найважливішою характеристикою його діяльності та фінансово-економічного благополуччя, характеризує результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвестора, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами і зобов'язанням і встановлює розміри джерел для подальшого розвитку.
Фінансовий стан підприємства оцінюється, перш за все, його фінансовою стійкістю та платоспроможністю. Платоспроможність відображає здатність підприємства платити за своїми боргами і зобов'язаннями в даний конкретний період часу. Вважається, що, якщо підприємство не може відповідати за своїми зобов'язаннями до конкретного терміну, то воно неплатежеспособно. При цьому на основі аналізу визначаються її потенційні можливості і тенденції для покриття боргу, розробляються заходи по уникненню банкрутства.
Зрозуміло, що платоспроможність підприємства в даний конкретний період часу є умовою необхідною, але недостатньою. Умова достатності дотримується тоді, коли підприємство платоспроможне у часі, тобто має стійку платоспроможність відповідати за своїми боргами в будь-який момент часу.
Погасити колишні борги можна і за рахунок нових боргів, наприклад, кредитів, так і не знайшовши точки фінансової рівноваги між власними і позиковими засобами. При цьому можна активно користуватися ефектом фінансового важеля, хоча підприємство буде залишатися навіть неплатоспроможним, а структура балансу незадовільною.
Під фінансовою стійкістю підприємства, на наш погляд, слід розуміти платоспроможність підприємства в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими фінансовими засобами. Точно також, як необхідно розраховувати точку беззбитковості для кожного підприємства, точно також слід визначати і точку фінансової рівноваги.
Фінансову рівновагу являє собою таке співвідношення власних і позикових коштів підприємства, при якому за рахунок власних коштів повністю погашаються як колишні, так і нові борги. При цьому, якщо немає джерела для погашення нових боргів у майбутньому, то встановлюються певні граничні умови на використання вже існуючих власних коштів у сьогоденні.
Це означає, що розмір нових боргів обмежується розміром вже існуючих і, отже, очікуваних власних коштів.
Таким чином, розрахована за певними правилами точка фінансової рівноваги не дозволяє підприємству, з одного боку, збільшити позикові кошти, а з іншого, нераціонально використовувати вже накопичені власні кошти.
Отже, дотримання умови фінансової рівноваги створює нормативну базу для фінансової стійкості підприємства та його платоспроможності у часі, а також накладає певні обмеження на розмір його зобов'язань перед працівниками підприємства, кредиторами, бюджетом, банками та інвесторами.
Тому для оцінки фінансової стійкості необхідний такий критерій, який би одночасно поєднував у собі інформацію про активи, капітал та фінансових ресурсах, а фінансовий стан підприємства розглядалося б у динаміці.
В якості такого критерію може виступати співвідношення між активами і капіталом підприємства на основі певного угруповання. Особливу увагу при цьому приділяється активів, забезпечених власним капіталом.
Внаслідок цього у складі поточних (довгострокових) та фінансових (нефінансових) активів можна виділити ту їх частина, яка зафіксована у власному капіталі, і ту частину, яка пов'язана з позиковим (таблиця 1).
Таблиця 1 - Робочий та фінансовий капітал
Капітал Активи | Власний капітал (СК) | Позиковий капітал (ЗК) |
Необоротні активи (ВНА) Поточні (оборотні) активи (ТА) | Необоротні активи (ВНА) Власні поточні активи (СТА) або робочий капітал (РК) | - Позикові поточні активи (зта) або ЗК |
Нефінансові активи (НФА) Фінансові активи (ФА) | Нефінансові активи (НФА) Власні фінансові активи (СФА) або фінансовий капітал (ФК) | - Позикові фінансові активи (ЗФА) або ЗК |
З таблиці 1 видно, що у складі поточних (оборотних) активів (ТА) можна виділити власні (СТА) і позикові (зта). При цьому власні поточні активи забезпечуються частиною власного капіталу (СК), а позикові поточні активи - всім позиковим капіталом (ЗК).
Власні поточні активи, що фінансуються за рахунок власного капіталу, представляють собою власні оборотні кошти в традиційній термінології та чисельно рівні робочого капіталу (РК):
РК = СТА = СК-ВНА = ТА - ЗК (21)
Іншими словами, приймається, що всі довгострокові активи власні, а весь позиковий капітал покривається поточними активами.
Аналогічно, у складі фінансових активів (ФА) виділяються власні (СФА) і позикові (ЗФА), які також фінансуються за рахунок власного і позикового капіталу.
У свою чергу, власні фінансові активи, джерелом яких виступає власний капітал, отримують назву фінансового капіталу (ФК):
ФК = СФА = СК - НФА = ФА - ЗК (22)
Це означає, що всі нефінансові активи власні, а фінансові активи покривають весь позиковий капітал.
Звідси випливає, що аналіз фінансово-економічного стану підприємства буде ув'язуватися не стільки з рухом поточних і фінансових активів, скільки з рухом їх власної складової - робітника і фінансового капіталу.
У цьому сенсі майно, виражене в поточних і фінансових активах, міцно зв'язується з власним капіталом і є частиною цього капіталу. З іншого боку, власний капітал міцно пов'язується з поточними і фінансовими активами, будучи їх істотним елементом.
Перехід від робочого капіталу до фінансового і від фінансового капіталу до робочого регулюється наступною формулою:
СК - ДНА = РК + ДФА = ФК + ВОНА = ЛА - ЗК (23)
яка справедлива при розрахунку цих показників на початок і на кінець звітного періоду, а також для їх приростні значень.
Слід зазначити, що дана формула ілюструє взаємозв'язок між власним, робітникам і фінансовим капіталом, з одного боку, і майном підприємства, з іншого. При цьому необхідно враховувати, що кожен з елементів цієї формули може приймати позитивні, негативні і нульові значення. А раз так, то й велике число різних комбінацій. У силу останньої обставини представляється доцільним спочатку розглянути рух фінансової стійкості, а потім сформулювати загальне правило.
Зрозуміло, вибір робочого і фінансового капіталу як критерію фінансової стійкості не є випадковим. Незважаючи на те, що кожен з них може приймати позитивні, негативні або нульові значення, обидва ці показники доповнюють один одного. Завдання полягає в тому, щоб обидва ці показники були величинами невід'ємними, а перевищення одного показника над іншим залежить виключно від вибраного напряму розвитку.
Дійсно,
а) якщо РК> ФК> 0, то СК - ДНА> ВОНА> ДФА> ЗК - ВФА;
б) якщо ФК> РК> 0, то СК-ДНА> ДФА> ВОНА> ЗК - ВФА, що свідчить про два можливих напрямках розвитку, про переважання, за інших рівних умов, основний (поточної) діяльності над інвестиційної та фінансової і навпаки.
У більш широкому сенсі мова йде про напрямки вкладення власного капіталу - в поточні або фінансові активи, довгострокові або нефінансові:
якщо РК> ФК> 0, то ТА> ФА> ЗК та СК> НФА> ВНА;
якщо ФК> РК> 0, то ФА> ТА> ЗК та СК> ВНА> НФА.
- Можна розглянути й інші комбінації робочого і фінансового капіталу, але частіше на практиці зустрічається ця:
РК> 0> ФК, тобто ТА> ЗК> ФА і НФА> СК> ВНА.
Інша особливість робочого і фінансового капіталу полягає в тому, що їх можна представити у грошовій (ДФ) і негрошовій формі (НДФ):
PK НДФ = OHA - 3 K НДФ = CK НДФ - BHA. (24)
ФК НДФ = ДФА - ЗК НДФ = СК НДФ - НФА. (25)
РК ДФ, = ФК ДФ = СК ДФ = ВФА - ЗК ДФ. (27)
При цьому і грошова, і негрошова частину робочого і фінансового капіталу, в свою чергу, можуть приймати позитивні і негативні значення.
Недолік коштів в робочому та фінансовому капіталі означає тільки одне: перевитрата власних фінансових ресурсів або їх пряме відсутність і залучення позикових.
У той же час негативне значення негрошовій складової характеризує перевитрата власного капіталу, а його позитивне значення - про достатність власних коштів.
Слід зазначити, що в якості індикатора фінансово-економічної стійкості (ІФЕУ) може виступати тільки фінансовий капітал (ФК), що представляє собою сукупність всіх власних фінансових активів (СФА) у грошовій і не грошовій формі. Такий вибір пов'язаний, перш за все, з тим, що на перше місце ставиться питання про платоспроможність, причому платоспроможності виключно в грошовій формі.
Згідно СНС, величина перевищення власного капіталу над нефінансовими активами називається чистим кредитуванням (ЧК), а перевищення нефінансових активів над власним капіталом - чистим запозиченням (ЧЗ).
Дійсно, якщо
ІФЕУ = ФК = СФА = СК - НФА = ФА - ЗК,
то ФК може приймати одне з трьох значень (малюнок 3):
а) якщо ФК> О, то ЧК (власні грошові кошти можна вкладати);
б) якщо ФК = О, то ЧК (власні грошові кошти обмежені);
в) якщо ФК <0, то ЧК (нестача власних коштів у грошовій формі і необхідність залучення позикових).
Таким чином, для чистого кредитування характерно переважання СФА у величині СК, що говорить про стійкий фінансовий стан підприємства. СФА можна з упевненістю інвестувати в основні засоби, будівництво, цінні папери, надавати позики, розміщувати кошти в банках, в статутні капітали інших підприємств, при цьому всі НФА є власними, а весь ЗК втілений в ФА:
СК = СФА + НФА і ФА = СФА + ЗК. (28)
Малюнок 3 - Варіанти зображення ІФЕУ
Рівновага, у свою чергу, означає, що всі НФА є власними, а ФА - позиковими, тобто
СК = НФА і ФА = ЗК.
Чисте запозичення однозначно свідчить про нестачу власних коштів, який заповнюється позиковим капіталом:
СК + СФА = НФА і ФА + СФА = ЗК. (29)
Отже, розрахунок ІФЕУ на основі формули фінансового капіталу дає можливість спочатку визначити точку фінансової рівноваги, потім судити по знаку індикатора про стійкість або нестійкості даного підприємства, а кількісне значення даного параметра визначає або запас стійкості, або брак власних коштів.
2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ВАТ "Енергомашспецсталь"
2.1 Аналіз фінансового стану підприємства
Зробимо аналіз активів підприємства розділивши його на чотири види:
а) високоліквідні;
б) бистроліквідние;
в) свободноліквідние;
г) трудноліквідние.
Таблиця 2 - Назва????
Активи | 2008 | 2009 | Характеристика майна | ||
Види | Умовне позначення | Сума рядів балансу | |||
1 Високоліквідні | А 1 | 220-240 | 31,9 | 225,7 | Грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення |
2 Бистроліквідние | А 2 | 130-210, 250 | 50030,9 | 62884 | Готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, яка буде погашена згідно умов договорів |
3 Свободноліквідние | А 3 | 100-120 | 27768,2 | 30374 | Сировина і матеріали, МШП, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість, термін оплати якої минув |
4 Трудноліквідние | А 4 | 80 | 343787,2 | 327647,8 | Основні засоби, обладнання та незавершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові вкладення, нематеріальні активи |
Таблиця 3 - Аналіз та оцінка активів та зобов'язань підприємства
Види активів | 2008 | 2009 | Відхилення | ||||
тис. грн. | частина,% | тис. грн. | частина,% | + / - Тис. грн. | % | Пунктів у структурі | |
Активи | |||||||
Необоротні | |||||||