Зміст
Введення
1. Український романтизм
2. "Руська трійця" та їхні перші збірки
3. Діяльність "Руської трійці" на тлі Галицького відродження
4. Зв'язки з іншими слов'янськими діячами
5. Вплив на подальший розвиток західно-української літератури
Список використаної літератури
Введення
З початку 30-х років 19 століття в Галичині, що була тоді провінцією Австро-угорської імперії, настала епоха національного відродження. У сучасній українській історіографії її пов'язують зі сплеском польського патріотизму повстання 1830-31гг., Що вплинув, в тому числі і на русинський народ (тобто на західних українців). Початок цьому поклав Д.І. Зубицький (1777-1862), автор крамольною «Хроніки міста Львова», який збирав матеріали з історії та фольклору Галичини, викладені в статтях німецькою і польською мовами. Беручи приклад зі своїх польських друзів і натхненні пошуками Зубицького, студенти Лембергского (Львівського) університету - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заснували перше русинський національний рух, що його «Руською трійцею». Діяльність її носила науковий, неполітичний характер, відновлюючи по крупицях історію і культурну спадщину своїх предків. Але, в той час австро-угорська адміністрація національні сподівання слов'янського населення не підтримувала. Навіть суто історичні захоплення русинських студентів викликали підозри влади в сепаратизмі і в нелояльності Відні. Вивчаючи слов'янські корені Галичині, «Руська трійця» суперечила офіційним трактуванням історії краю, основну роль відводила полякам і німцям, але ніяк не русинам. Тому засновники російського руху були спочатку орієнтовані на Російську імперію і чекали від неї підтримки. Галичина, що вступила в спільнослов'янське національний рух з помітним запізненням, не мала так само і ясних уявлень про національну мову. Спочатку мовна проблема зводилася до відстоювання кириличної графіки в умовах польського і німецького домінування. Всі розуміли, що русинам треба зберегти рідну мову і спільну з східними слов'янами кириличну абетку. Української мови в нинішньому розумінні тоді не існувало. Малоросійським наріччям - а не повноцінним літературною мовою - його вважали не тільки російські чиновники, але й переважна більшість носіїв. Мова, на якому спілкувалися між собою жителі Галичини, взагалі не підходив під класичне визначення цього поняття. Він складався з кількох мовних шарів, створених в різний час і сильно відрізняються один від одного навіть у межах однієї місцевості. Перший шар - це давньоруську мову, основа, закладена в часи слов'янської єдності Київської Русі. Він зберігався завдяки зусиллям православної церкви, будучи мовою богослужіння та духовної літератури. Але до того часу давньоруський давно вже залишався мовою книжковим, мертвим, даниною багатовікової традиції. Другий шар - це незліченні полонізми, тобто запозичення з польської мови, якими рясніла мова жителів Галичини, навіть якщо вони не мали в собі ні краплі польської крові і не вивчали спеціально польську мову. Польські слова, а так само слова, яким штучно надали граматичні особливості польського, прищеплювалися русинам протягом століть. Навіть після поділів Речі Посполитої кінця 18-початку 19 ст., Коли Галичина стала австро-угорської, вплив шляхти і духовенства було величезним. Полонізація, спочатку торкнулася міста, поступово перекинулася на хутори, де пані-патріотки і католицькі священики любили відкривати маленькі школи для селянських дітлахів з польською мовою викладання. Не володіти польською мовою означало випасти із загального культурного простору Галичини, не читати газет, не бути в курсі літературного життя, залишитися без пристойної освіти. Тому галичани, навіть ті, хто чинив опір насильницькому ополяченню, потім змушували своїх дітей вчити польську мову. Деякі активісти російського руху Галичини з народження чули будинку тільки польську мову і освоїли літературну російську мову в зрілому віці, для листування зі своїми друзями з Російської імперії, читання російської класики. Третій шар - це німецькі слова, що з'явилися задовго до входження Галичини в Австро-Угорську імперію. Німці жили в Галичині давно, по всьому регіону існували зразкові фермерські господарства, що годували міста. Природно, що невеликі запозичення з німецької мови ввійшли в розмови русинів, а пізніше, коли австрійський варіант німецької стала офіційною мовою, сфера його розповсюдження не обмежувалася канцелярським діловодством. Імперія заохочувала інтеграцію в австрійську культуру, і русинські юнаки, мріяли вчитися у Відні, змушені були знати державну мову.
Четвертий шар - самий складний і неоднозначний, що складається з тюркських і семітських слів. Він складався повільно, в результаті контактів русинів з євреями, караїмами, кримськими татарами, турками. Тому замість нормальної мови в Галичині звучали дивовижні діалекти, незрозумілі часто не тільки іноземцям, а й навіть жителям сусідніх хуторів. Один із прикладів - т.зв. «Язичіє», суміш, на якій уніатські священики зверталися до своєї пастви і використовували в колі сім'ї. «Язичіє» складалося з елементів церковнослов'янської, південноруських діалектів, полонізмів. У містах складається інший гібрид - «гвардії львівська», більшу частину лексики якої становив польську мову, плюс - вкраплення латині, що вважалася атрибутом освіченості. Базу для неї, ймовірно, заклали школярі та студенти. Вони змішували в своїх розмовах рідної польська, зазубрені латинські слова, осколки німецької, французької, східні вирази. Але і такому строкатому різноманітності була потрібна граматична основа, яку можна викласти в підручниках і словниках. Так вже вийшло, що довгі роки там обходилися без граматики. Єдиних норм і правил не існувало аж до середини 19 століття. Є відомості, що перші спроби створити українську граматику зробив в 1818 році О. Павловський, але розповсюдження вона не отримала. Потім, в 1840 році русинський відомий діяч Максимович запропонував своє правопис, але через складність воно не прижилося теж. З 50-х років 19 століття П. Куліш намагається ввести в обіг фонетичний правопис, і його система - «кулішевка» стає популярною через свою доступність. Але вже скоро Куліш зіткнеться з тим, що його варіант української граматики буде використовуватися в політичних цілях, і вважатиме «кулішевку» великою помилкою. У таких умовах поява організації «Руська трійця» і її діяльність мала велике прогресивне значення для розвитку культури населення західної України.
1. Український романтизм
Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але, в той же час це глибоко національне явище, підживлюване українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Крім цього "Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст. в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши всі її попередній розвиток "Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм користувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. "Поезія єсть винайдення іскри божества в дійсності" (І. Франко). Якщо поезія сприймалася як божественне одкровення, то поет уявлявся пророком.
Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812 р . На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов'янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою вплинула боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур "світова печаль" трансформувалася тут у "національну печаль". Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до загального слов'янського об'єднання. Українці виробили власний варіант "теорії нації", заснованої на спільнослов'янської спільності та етнокультурних традиціях.
Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймався в першу чергу як творіння природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина представлявся сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об'єднанням всебічно розвиненої особистості. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства. Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. "Лірика і була тим жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною ". Романтики значно збагатили її можливості "широко застосувавши суб'єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланові конструкцію образу, асоціативність" (Комаринец). Справжнім пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне. М. Грушевський датує початок національного відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст. коли серед нового уніатського духовенства з'являються освічені люди, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народних, національних, піклуються про піднесення народної освіти і добробуту, о розвитку національної культури ".
2. «Руська трійця» та їхні перші збірки
На початку 30-х рр.. 19 в. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. У цей час починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з "Руською трійцею", який ставить перед собою завдання вводити у російських колах розмовну російську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ, протистояти полонізми, воскресити російську грамотність в Галичині ". До складу "Руської трійці" входили Маркіян Шашкевич (Руслан), Іван Вагилевич (Далібор), Яків Головацький (Ярослав). У той час всі вони були студентами-семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811-1843), літературна діяльність якого припадає на 1833-1843 роки, належать понад тридцять віршів. Незавершена поема "перекинчиків бісурманскій", казка "Олена", переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статей і заміток, а також перша українська "Читанка" для народних шкіл (видана в 1850). Іван Миколайович Вагилевич (1811-1866) у двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький (1814-1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також належить ряд романтичних віршів.
Перша збірка семінаристів не призначався для друку. "Син Русі" (1833) - рукописний збірник, про який Б. Лепкий сказав, що це "перший в Галичині збірне прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу висунути народ із занепаду". До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького, обробка народної легенди "Хрестец камінний край Любачева". Її автори намагалися охопити народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але в цілому поезія цього першого збірника відзначається ще не виробленої віршованою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї української літератури того часу.
У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку "Зоря", девізом якої були слова - "свити, зоре, на все поле, закіль місяць зійде". Але в той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому "Зоря" була відправлена до Відня, до відомого цензора грецьких і слов'янських книг - Вартоломею Копітар. Віденський цензор не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:
"1. Наша Галичина має понад 2 мільйонів русинів, а Угорщина мільйон, вони дуже прихильно зустрінуть це видання на своїй мові.
2. Так само вітають його 6-7 мільйонів російських русинів того ж мови.
3. Отже, його сфера дії поширюється на 9-10 мільйонів душ!
4. Але потрібно брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не прівілігірованную літературу ... "
Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією стала заборона. Його рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити тільки зі спогадів Я. Головацького та заміток В. Копітар. Відомо, що починався він портретом Б. Хмельницького роботи Івана Вендзиловича. До нього входили фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б. Хмельницького та літературна обробка колядки "Хмельницького обступленіє Львова" Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки И, а замість неї стали послідовно вживати І.
До 1835 р . належить перший друкований виступ Шашкевича - публікація його оди "Голос галичан", зміст якої не становить особливого літературного інтересу. Найголовніша заслуга цього твору полягає в тому, що він написаний українською мовою. А в 1836 р . нарешті вдалося опублікувати альманах "Руської трійці" під назвою "Русалка Дністрова". У "Русалка Дністровая" найбільш повно реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів "(М. Вале). До складу альманаху увійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з "Каледворського рукопису", а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836 р . Головацький переслав рукопис "Русалки" сербському громадському і культурному діячеві, з яким познайомився під час свого перебування у Пешті на початку 1835р., Георгію Петровичу. У Пешті був цензор слов'янських книг і друкарня. Там вона і була надрукована. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно це були жителі Галичини, потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 в до 1848 р . зберігалися у львівському цензурному комітеті). "Русалка Дністрова" - перше видання в Галичині, надруковане "гражданку". Її автори активно відстоювали фонетичний правопис. Вони відмовилися від 'і И, перші застосували до "громадянці" Є, а також вперше вжили ЙО, ьо, які вживаються й зараз.
"Творчість літературної групи" російська трійця ", в першу чергу виданий альманах" Русалка Дністрова ", засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30-х років 19 ст .." (В. Горинь) Це видання рішуче поривало з церковно-книжкової літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і починала нову літературу народною мовою і на народній основі.
До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична "високоштільная поезія" та принципи шкільного класицизму. "Русалка Дністрова" відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях "(М. Вале). Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю «Русалкою» впроваджували ідеали романтизму. Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії.
3. Діяльність «Руської трійці» на тлі Галицького відродження
У розумінні суспільних явищ "Трійця" значною мірою відштовхувалася від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу суб'єкта і об'єкта, часу і вічності, індивідуума і природи, вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цей підхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значною мірою впливала і спонукала до подальшого розвитку всю наступну західно-українську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на нього польського, а можливо і німецького романтизму. Через свою поезію діячі "Руської Трійці" знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, - але виявилося прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній України. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ, або його представник. Наприклад, ватажок народного повстання. У творчості "Руської Трійці" (найбільш виразно у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітницько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, який прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу. Вони вболівали за долю рідного народу і дбали його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недарма цю трійцю називають «будителями» Галичини. Їх діяльність була спрямована на вирішення багатьох суспільно-політичних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницький, І. Снігурський. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті "Азбука і Abekado", якою він вступив в так звану "азбучну війну", яка розгорілася в Галичині після появи у 1834 р . статті "Про впровадження польського абецадло в письменство руське" українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці з передачею фонетичних та граматичних особливостей української мови і, навпаки, - повної непридатності для цього польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист закругленою кирилиці, яка повинна була поступово трансформуватися у "цивільним" шрифт. У цій статті він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури: "Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі; вона повинна заколоситься, вирости з власного народу і розквітнути на тій же ниві, якщо будемо вмішувати в слов'янську літературу чужі обертів і чужі способи висловлювання, то будемо втручатися в тіло, яке має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу ". Це було перше відвертий виступ на захист народності літератури в Галичині. Виступи М. Шашкевича та деяких інших діячів, припинили домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав: "Якщо б у 30-х роках взяли польське абецадло - пропала б російська індивідуальна народність, пропав би російський дух і з Галицької Русі стала б друга Холмщина". У 1836 р . М. Шашкевич склав першу в Україні "Читанку» для маленьких дітей, яка протягом багатьох років служила єдиним підручником для навчання дітей грамоті рідною мовою в сільських школах. І. Вагилевич у 1845 р . написав і опублікував "Grammatyku jezyka maloruskiego w Galicji". Яків Головацький склав і видав у 1849 р . "Граматику руської мови". Йому також належить один з перших нарисів з історії освіти в Галичині "Про перше літературно-розумовий рух русинів у Галичині». Значний внесок був зроблений діячами "Руської трійці" в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів і фольклористів. Серед них чеські збірки: "Краледворській рукопис" (1818) і "Зеленогорській рукопис" (1819) (чеські підробки під народну поезію) В. Ганки та Й. Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклали окремі уривки українською мовою) та збірки російського фольклору До . Данилова, М. Чуркова, М. Попова та ін М. Шашкевич активно збирав зразки народнопоетичної творчості. І. Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп - бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символіці. А також збірка легенд і оповідань. Їх третій товариш, Яків Головацький, був у першу чергу вченим - славістом-фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Йому належать такі праці як "Розділ часу у русинів" "Слова вітання, благословення, чемності і звичаїв у русинів" "Нарис старослов'янської баснословием, або Міфології". Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.
4. Зв'язки з іншими слов'янськими діячами
Навчаючись в університеті, діячі "Трійці" активно знайомились з творами європейського відродження. Львів у той час був одним із центрів слов'янської літератури та наукового взаємообміну. До їхніх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якого відкрився в 1832 р ., І приватні колекції. Там вони мали можливість ознайомитися з творами І. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковского, Ф. Палацького. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема П. Шафарика "Дочка Слави", з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети, та стаття того ж автора "Про літературну взаємність між слов'янськими племенами і говорами" (1836). Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін дослідників. Окрім цього їх також значною мірою цікавила література: творчість "української школи" у Польщі, творчість Котляревського, Квітки-Основ'яненка, а також літературно-етнографічні збірки, які в той час видавалися на Східній Україні. Крім ознайомлення з творами діячів слов'янського романтизму, гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ "Русалка Дністрова"), Теодором Павловичем, з хорватом Ф. Курелацом. Його наставником у вивченні слов'янських мов, літератур, фольклору та етнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв'язки з В. Ганкою, Я. Коларов, М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським, П. Лукашевичем та П. Шафариком. З 1836 року почалося листування П. Шафарика й І. Вагилевича. У своїх листах Вагилевич подав багатий матеріал щодо української мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Взагалі Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався не лише з Вагилевичем, а й з С. Головацьким, О. Бодянським та Могильницька. А також систематично публікував у журналах матеріали з української етнографії, фольклору, палеографії. Вагилевич також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв'язки з В. Залеським, чеськими письменниками і вченими.
5. Вплив на розвиток західно-української літератури
Західна Україна географічно ближче до Європи, ніж до Росії, тому не дивно, що західноєвропейські впливи були в ній сильнішими, ніж російські. Нерідко твори авторів (як "Русалка Дністрова") друкувалися за кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла завдяки діяльності "Руської трійці", орієнтувалася на Східну Україну. Західно-українські діячі пропагували возз'єднання України і створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів "Трійці", українською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників. Найвидатнішим з яких безсумнівно є Іван Франко, тип художника, що зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою "Олена".
Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: "Болеслав Кривоустого під Галичем, 1139 " , Фольклорні стилізації "О Наливайку" "Хмельницького обступленіє Львова" М. Шашкевича, легендарно - історична балада "Мадей" Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Також для Шашкевича, Вагилевича та Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: "Підлісся", "Сумрак вечірній" Шашкевича, "Весна", "Річка" Головацького. Значна у них напрацювання і любовної лірики. Але найпродуктивнішим, щодо подальших наслідувань, був заснований ними жанр послання: "Слово до шанувальників російської мови" "Російська мати нас родила" Шашкевича "До L ***" Вагилевича "Російський з російським зустрівся ..." "Братові з-за Дунаю" Головацького. Етнографічні дослідження "Трійці" поклали початок українському карпатознавства, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.
Список використаної літератури
1. Нахлік Є.К. Нова література в Західній Україні / / Історія української літератури 19 століття. Кн.1. - Київ, 1995.
2. Кирчів Р.Ф., етнографічно-фольклористичних діяльність "Руської Трійці" - Київ, 1990.
3. Шапірко І. "Руська Трійця" і проблеми народної освіти в Галичині.
4. Вальо М., Літературно-критичні ідеї "Русалки Дністрової" і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських землях 30-40-х рр.. 19 сторіччя.
5. Гольберг М.Я., Південнослов'янські зв'язку "Руської трійці" міжслов'янських літературні взаємини. - Київ, 1961.
6. Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. - Київ, 1997.
7. Українські поети-романтики 20-60-х рр.. 19 в. - Київ, 1987.
Введення
1. Український романтизм
2. "Руська трійця" та їхні перші збірки
3. Діяльність "Руської трійці" на тлі Галицького відродження
4. Зв'язки з іншими слов'янськими діячами
5. Вплив на подальший розвиток західно-української літератури
Список використаної літератури
Введення
З початку 30-х років 19 століття в Галичині, що була тоді провінцією Австро-угорської імперії, настала епоха національного відродження. У сучасній українській історіографії її пов'язують зі сплеском польського патріотизму повстання 1830-31гг., Що вплинув, в тому числі і на русинський народ (тобто на західних українців). Початок цьому поклав Д.І. Зубицький (1777-1862), автор крамольною «Хроніки міста Львова», який збирав матеріали з історії та фольклору Галичини, викладені в статтях німецькою і польською мовами. Беручи приклад зі своїх польських друзів і натхненні пошуками Зубицького, студенти Лембергского (Львівського) університету - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заснували перше русинський національний рух, що його «Руською трійцею». Діяльність її носила науковий, неполітичний характер, відновлюючи по крупицях історію і культурну спадщину своїх предків. Але, в той час австро-угорська адміністрація національні сподівання слов'янського населення не підтримувала. Навіть суто історичні захоплення русинських студентів викликали підозри влади в сепаратизмі і в нелояльності Відні. Вивчаючи слов'янські корені Галичині, «Руська трійця» суперечила офіційним трактуванням історії краю, основну роль відводила полякам і німцям, але ніяк не русинам. Тому засновники російського руху були спочатку орієнтовані на Російську імперію і чекали від неї підтримки. Галичина, що вступила в спільнослов'янське національний рух з помітним запізненням, не мала так само і ясних уявлень про національну мову. Спочатку мовна проблема зводилася до відстоювання кириличної графіки в умовах польського і німецького домінування. Всі розуміли, що русинам треба зберегти рідну мову і спільну з східними слов'янами кириличну абетку. Української мови в нинішньому розумінні тоді не існувало. Малоросійським наріччям - а не повноцінним літературною мовою - його вважали не тільки російські чиновники, але й переважна більшість носіїв. Мова, на якому спілкувалися між собою жителі Галичини, взагалі не підходив під класичне визначення цього поняття. Він складався з кількох мовних шарів, створених в різний час і сильно відрізняються один від одного навіть у межах однієї місцевості. Перший шар - це давньоруську мову, основа, закладена в часи слов'янської єдності Київської Русі. Він зберігався завдяки зусиллям православної церкви, будучи мовою богослужіння та духовної літератури. Але до того часу давньоруський давно вже залишався мовою книжковим, мертвим, даниною багатовікової традиції. Другий шар - це незліченні полонізми, тобто запозичення з польської мови, якими рясніла мова жителів Галичини, навіть якщо вони не мали в собі ні краплі польської крові і не вивчали спеціально польську мову. Польські слова, а так само слова, яким штучно надали граматичні особливості польського, прищеплювалися русинам протягом століть. Навіть після поділів Речі Посполитої кінця 18-початку 19 ст., Коли Галичина стала австро-угорської, вплив шляхти і духовенства було величезним. Полонізація, спочатку торкнулася міста, поступово перекинулася на хутори, де пані-патріотки і католицькі священики любили відкривати маленькі школи для селянських дітлахів з польською мовою викладання. Не володіти польською мовою означало випасти із загального культурного простору Галичини, не читати газет, не бути в курсі літературного життя, залишитися без пристойної освіти. Тому галичани, навіть ті, хто чинив опір насильницькому ополяченню, потім змушували своїх дітей вчити польську мову. Деякі активісти російського руху Галичини з народження чули будинку тільки польську мову і освоїли літературну російську мову в зрілому віці, для листування зі своїми друзями з Російської імперії, читання російської класики. Третій шар - це німецькі слова, що з'явилися задовго до входження Галичини в Австро-Угорську імперію. Німці жили в Галичині давно, по всьому регіону існували зразкові фермерські господарства, що годували міста. Природно, що невеликі запозичення з німецької мови ввійшли в розмови русинів, а пізніше, коли австрійський варіант німецької стала офіційною мовою, сфера його розповсюдження не обмежувалася канцелярським діловодством. Імперія заохочувала інтеграцію в австрійську культуру, і русинські юнаки, мріяли вчитися у Відні, змушені були знати державну мову.
Четвертий шар - самий складний і неоднозначний, що складається з тюркських і семітських слів. Він складався повільно, в результаті контактів русинів з євреями, караїмами, кримськими татарами, турками. Тому замість нормальної мови в Галичині звучали дивовижні діалекти, незрозумілі часто не тільки іноземцям, а й навіть жителям сусідніх хуторів. Один із прикладів - т.зв. «Язичіє», суміш, на якій уніатські священики зверталися до своєї пастви і використовували в колі сім'ї. «Язичіє» складалося з елементів церковнослов'янської, південноруських діалектів, полонізмів. У містах складається інший гібрид - «гвардії львівська», більшу частину лексики якої становив польську мову, плюс - вкраплення латині, що вважалася атрибутом освіченості. Базу для неї, ймовірно, заклали школярі та студенти. Вони змішували в своїх розмовах рідної польська, зазубрені латинські слова, осколки німецької, французької, східні вирази. Але і такому строкатому різноманітності була потрібна граматична основа, яку можна викласти в підручниках і словниках. Так вже вийшло, що довгі роки там обходилися без граматики. Єдиних норм і правил не існувало аж до середини 19 століття. Є відомості, що перші спроби створити українську граматику зробив в 1818 році О. Павловський, але розповсюдження вона не отримала. Потім, в 1840 році русинський відомий діяч Максимович запропонував своє правопис, але через складність воно не прижилося теж. З 50-х років 19 століття П. Куліш намагається ввести в обіг фонетичний правопис, і його система - «кулішевка» стає популярною через свою доступність. Але вже скоро Куліш зіткнеться з тим, що його варіант української граматики буде використовуватися в політичних цілях, і вважатиме «кулішевку» великою помилкою. У таких умовах поява організації «Руська трійця» і її діяльність мала велике прогресивне значення для розвитку культури населення західної України.
1. Український романтизм
Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але, в той же час це глибоко національне явище, підживлюване українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Крім цього "Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст. в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши всі її попередній розвиток "Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм користувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. "Поезія єсть винайдення іскри божества в дійсності" (І. Франко). Якщо поезія сприймалася як божественне одкровення, то поет уявлявся пророком.
Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна
Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймався в першу чергу як творіння природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина представлявся сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об'єднанням всебічно розвиненої особистості. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства. Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. "Лірика і була тим жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною ". Романтики значно збагатили її можливості "широко застосувавши суб'єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланові конструкцію образу, асоціативність" (Комаринец). Справжнім пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне. М. Грушевський датує початок національного відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст. коли серед нового уніатського духовенства з'являються освічені люди, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народних, національних, піклуються про піднесення народної освіти і добробуту, о розвитку національної культури ".
2. «Руська трійця» та їхні перші збірки
На початку 30-х рр.. 19 в. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. У цей час починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з "Руською трійцею", який ставить перед собою завдання вводити у російських колах розмовну російську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ, протистояти полонізми, воскресити російську грамотність в Галичині ". До складу "Руської трійці" входили Маркіян Шашкевич (Руслан), Іван Вагилевич (Далібор), Яків Головацький (Ярослав). У той час всі вони були студентами-семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811-1843), літературна діяльність якого припадає на 1833-1843 роки, належать понад тридцять віршів. Незавершена поема "перекинчиків бісурманскій", казка "Олена", переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статей і заміток, а також перша українська "Читанка" для народних шкіл (видана в 1850). Іван Миколайович Вагилевич (1811-1866) у двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький (1814-1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також належить ряд романтичних віршів.
Перша збірка семінаристів не призначався для друку. "Син Русі" (1833) - рукописний збірник, про який Б. Лепкий сказав, що це "перший в Галичині збірне прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу висунути народ із занепаду". До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького, обробка народної легенди "Хрестец камінний край Любачева". Її автори намагалися охопити народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але в цілому поезія цього першого збірника відзначається ще не виробленої віршованою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї української літератури того часу.
У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку "Зоря", девізом якої були слова - "свити, зоре, на все поле, закіль місяць зійде". Але в той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому "Зоря" була відправлена до Відня, до відомого цензора грецьких і слов'янських книг - Вартоломею Копітар. Віденський цензор не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:
"1. Наша Галичина має понад 2 мільйонів русинів, а Угорщина мільйон, вони дуже прихильно зустрінуть це видання на своїй мові.
2. Так само вітають його 6-7 мільйонів російських русинів того ж мови.
3. Отже, його сфера дії поширюється на 9-10 мільйонів душ!
4. Але потрібно брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не прівілігірованную літературу ... "
Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією стала заборона. Його рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити тільки зі спогадів Я. Головацького та заміток В. Копітар. Відомо, що починався він портретом Б. Хмельницького роботи Івана Вендзиловича. До нього входили фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б. Хмельницького та літературна обробка колядки "Хмельницького обступленіє Львова" Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки И, а замість неї стали послідовно вживати І.
До
"Творчість літературної групи" російська трійця ", в першу чергу виданий альманах" Русалка Дністрова ", засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30-х років 19 ст .." (В. Горинь) Це видання рішуче поривало з церковно-книжкової літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і починала нову літературу народною мовою і на народній основі.
До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична "високоштільная поезія" та принципи шкільного класицизму. "Русалка Дністрова" відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях "(М. Вале). Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю «Русалкою» впроваджували ідеали романтизму. Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у їх ліричній поезії.
3. Діяльність «Руської трійці» на тлі Галицького відродження
У розумінні суспільних явищ "Трійця" значною мірою відштовхувалася від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу суб'єкта і об'єкта, часу і вічності, індивідуума і природи, вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цей підхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значною мірою впливала і спонукала до подальшого розвитку всю наступну західно-українську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив на нього польського, а можливо і німецького романтизму. Через свою поезію діячі "Руської Трійці" знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, - але виявилося прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній України. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ, або його представник. Наприклад, ватажок народного повстання. У творчості "Руської Трійці" (найбільш виразно у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітницько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, який прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу. Вони вболівали за долю рідного народу і дбали його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недарма цю трійцю називають «будителями» Галичини. Їх діяльність була спрямована на вирішення багатьох суспільно-політичних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, - М. Левицьким, І. Могильницький, І. Снігурський. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті "Азбука і Abekado", якою він вступив в так звану "азбучну війну", яка розгорілася в Галичині після появи у
4. Зв'язки з іншими слов'янськими діячами
Навчаючись в університеті, діячі "Трійці" активно знайомились з творами європейського відродження. Львів у той час був одним із центрів слов'янської літератури та наукового взаємообміну. До їхніх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якого відкрився в
5. Вплив на розвиток західно-української літератури
Західна Україна географічно ближче до Європи, ніж до Росії, тому не дивно, що західноєвропейські впливи були в ній сильнішими, ніж російські. Нерідко твори авторів (як "Русалка Дністрова") друкувалися за кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла завдяки діяльності "Руської трійці", орієнтувалася на Східну Україну. Західно-українські діячі пропагували возз'єднання України і створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів "Трійці", українською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників. Найвидатнішим з яких безсумнівно є Іван Франко, тип художника, що зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою "Олена".
Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: "Болеслав Кривоустого під Галичем,
Список використаної літератури
1. Нахлік Є.К. Нова література в Західній Україні / / Історія української літератури 19 століття. Кн.1. - Київ, 1995.
2. Кирчів Р.Ф., етнографічно-фольклористичних діяльність "Руської Трійці" - Київ, 1990.
3. Шапірко І. "Руська Трійця" і проблеми народної освіти в Галичині.
4. Вальо М., Літературно-критичні ідеї "Русалки Дністрової" і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських землях 30-40-х рр.. 19 сторіччя.
5. Гольберг М.Я., Південнослов'янські зв'язку "Руської трійці" міжслов'янських літературні взаємини. - Київ, 1961.
6. Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. - Київ, 1997.
7. Українські поети-романтики 20-60-х рр.. 19 в. - Київ, 1987.