В онкології сторінка 3

27
Увага!
Після операції на органах черевної порожнини очисні клізми виконуються тільки за призначенням лікаря. Недотриман- ня цього правила може призвести до неспроможності анастомозу і перитоніту.
Грізним ускладненням після операції є поява пролежнів.
Частіше вони утворюються в ділянках крижів лопаток, кутів ребер, відростків хребців. Сприяє їх утворенню тиск на шкіру (не- рівний або надто твердий матрас, складки постільної білизни тощо),
вологість і забруднення шкіри. Ранні ознаки пролежнів – почер- воніння і болючість шкіри, потім – мацерація ураженої ділянки,
утворення виразок. Пролежні нерідко стають причиною різкого погіршання стану хворого, а іноді призводять до смерті від сепсису. Для попередження пролежнів медичний персонал повинен своє- часно розгладжувати складки білизни, змінювати положення хворого в ліжку, протирати шкіру камфорним спиртом, підкладати під крижі і лопатки гумовий круг. Пролежні значно легше попереди- ти, ніж лікувати.
Важкохворим необхідно двічі надень проводити туалет по-
рожнини рота і зубів антисептичним розчином (2 % розчин гідрокарбонату натрію, слабкий розчин калію перманганату, роз- чин фурациліну). Для цього загортають язик в марлеву серветку і
лівою рукою виймають його з рота. Пінцетом беруть змочений в антисептичному розчині ватний тампон, і, знімаючи наліт, протира- ють язик. Після цього змінюють тампон і протирають зуби з внут- рішньої і зовнішньої сторін, користуючись шпателем. Рот прополіс- кують теплою водою.
Онкологічні хворі мають схильність до тромбоутворення.
Активне ведення післяопераційного періоду покращує кровообіг,
зменшує можливість утворення тромбів. Для профілактики цих ус- кладнень вдень операції вводять антикоагулянти прямої дії гепарин по 5000 ОД 4 рази на добу; фраксипарин – 1 доза на добу).
При варикозній хворобі нижні кінцівки бинтують еластич- ним бинтом. Пацієнт перед операцією повинен знаходитись у ліжку декілька годин. За цей час набряк нижніх кінцівок зменшується або зникає. Бинтують кінцівки у висхідному напрямку від ступні
до верхньої третини стегна. Кожний наступний тур бинта повинен

28
перекривати попередній. Ступінь стиснення ноги повинен забезпе- чувати вільну циркуляцію артеріальної крові.
Велике значення для профілактики післяопераційних тром- бофлебітів має боротьба із зневодненням організму.
Тромбофлебіт може уражати глибокі і поверхневі вени. Хворі
скаржаться на біль у кінцівці, набряк, появу щільних болючих тяжів походу вен. Особливо небезпечний тромбоз глибоких вен. Тромб,
який утворився у вені, відірвавшись, з плином крові може потрапити в легеневу артерію і спричинити емболію її основного стовбура.
Дрібніші тромби стають причиною інфаркту легені. Скарги на біль
і швидко зростаючий набряк кінцівки повинні насторожити медич- ну сестру. Хворому призначають суворий ліжковий режим. Ліку- вання тромбофлебіту зводиться до надання кінцівці підвищеного положення, накладання компресів з маззю Вишневського або гепа- риновою маззю. Застосовуються також антикоагулянти, антибіоти- ки, антиагреганти (аспірин, курантил). У ході лікування необхідний постійний контроль за показниками згортальної системи крові.
8.2. ?????? ?????????? ???????
Успіх лікування залежить від розмірів пухлини, ураження ре- гіонарних лімфатичних вузлів і інших органів, форми росту пухли- ни, морфологічної будови (ступінь злоякісності), віку, загального стану хворого тощо.
Променева терапія може бути призначена як основний і єди- ний метод лікування або як додатковий до хірургічного чи хіміо- терапії. В таких випадках мова йде про комбіноване лікування.
Опромінення може здійснюватись у доопераційному або/і післяо- пераційному періодах. Променева терапія покращує результати хірургічного лікування. Інколи після опромінення первинно нео- перабельної поширеної пухлини з'являється можливість провести резекцію органа або видалити її у межах здорових тканин. При призначенні післяопераційної променевої терапії акцент робиться на опромінення ділянки операції (операційного поля, а також зон регіонарного метастазування.

29
Побічні негативні реакції та ускладнення променевої
терапії
Всі реакції організму на опромінення поділяються на загальні
та місцеві.
Загальні реакції
полягають у зміні морфологічного складу крові (лімфопенія, тромбоцитопенія), порушеннях серцево-судин- ної діяльності (тахіаритмія, гіпо- чи гіпертензія), функцій ендокринної
та нервової систем. Це проявляється різними клінічними ознака- ми порушенням сну, блюванням, тенезмами, кволістю, болем у ділянці
серця тощо.
Місцеві реакції
спостерігають у тканинах, які потрапили безпосередньо в зону опромінення:
•
Епіляція (випадання волосся) розпочинається через три тижні
після опромінення в сумарній дозі 5 Гр. Ріст волосся понов- люється через 8-10 тижнів.
•
Реакції з боку шкіри проявляються у вигляді вологого епідерміту,
гіперпігментації або депігментації. Названі реакції шкіри мина- ють швидко.
•
Гостра еритема – яскраво-рожева пляма з набряком дерми,
болюча. Лікування: масляні емульсії, екстракт ромашки, мазь з антибіотиками і преднізолоном.
•
Ерозивний променевий дерматит. Лікування: мазі, що стиму- люють процеси регенерації.
•
Променеві виразки шкіри.
За механізмами розвитку виразки шкіри і видимих слизових оболонок можна поділити на дві групи: 1) виразки або нориці, які
виникли внаслідок розпаду пухлини; 2) виразки, які розвинулись як ускладнення променевої терапії.
Наявність виразки з некротичними нашаруваннями на шкірі
або слизових оболонках, виділення ексудату з неприємним запахом, мацерація прилеглих ділянок шкіри, постійний ниючий біль все це зумовлює стаждання хворого і вимагає проведення низки лікувальних заходів переважно симптоматичного характеру.
Симптоматична і паліативна терапія пухлинних і "про-
меневих" виразок проводиться з метою:
– очищення виразкової поверхні від некротичних тканин;
– заходи з профілактики і лікування локальної інфекції;

30
– спроби прискорення епітелізації виразкової поверхні шляхом локального застосування цитостатиків (аплікаційний метод) або стимуляторів репаративної регенерації (особливо "променевих"
виразок);
– дезодорація (при ускладнених виразках з великою поверхнею).
Очищення виразок від некротичних тканин можливе як ме- ханічним шляхом (туалет рани, некректомія), так і лікарськими засобами, з яких у першу чергу слід назвати ферментні протеолі- тичні препарати – трипсин, хімотрипсин.
Найкраще вдається очистити виразку механічним шляхом із застосуванням 3 % розчину перекису водню і ватних тампонів.
Після промивання рани одним із антисептиків (розчин фурациліну,
риванолу) на рану кладуть марлеву повязку, змочену трипсином чи хімотрипсином у розведенні із розрахунку 25-30 мг на 10-50 мл % розчину новокаїну. Можливий варіант нанесення на рану ферменту у вигляді присипки і прикриття її повязкою, змоченою фізіологічним розчином або 0,25 % розчином новокаїну. Перевязки рани проводять щодоби.
У випадках великих виразок і наявності виділень з неприємним запахом необхідна дезодорація виразки. Вона включає в себе про- мивання виразки 0,5 % розчином перманганату калію з наступною аплікацією, наприклад, готової лікарської форми хлорофіліпту (1 %
спиртовий розчин) у розведенні 1:5. Добре висушують виразку і
ліквідовують неприємний запах присипки ксероформу.
Після очищення виразки для попередження і лікування інфек- ційних ускладнень доцільне локальне застосування розчинів ан- тисептиків у вигляді примочок, полоскань, інстиляцій, ванночок тощо. Для цього використовують 0,5 % розчин оцтової кислоти,
0,1-0,5 % розчин перманганату калію, 0,0100-0,0005 % розчин фурациліну.
Зручним є місцеве застосування антибіотиків у вигляді аеро- золів – оксициклозолю (суміш тетрацикліну і преднізолону), ок- сикорт-аерозолю.
Усунення інфекційних ускладнень виразкового процесу заз- вичай призводить до припинення болю. Однак, якщо біль продов- жує турбувати хворого, рекомендовані аналгетики місцевої дії: 10-

31 20 % розчин новокаїну у вигляді примочок, повязки з 5-10 %
анестезиновою маззю, які змінюють кожні 8-12 годин.
Задовільний ефект у лікуванні пізніх променевих виразок шкіри з наявним фіброзом та індуративним набряком прилеглих тканин отримано в результаті місцевого застосування димексиду.
Завдяки своїй протизапальній дії й проникаючій властивості, цей препарат здатний призводити до розсмоктування фіброзних змін у товщі шкіри і відновлювати мікроциркуляцію в тканинах. Спосіб застосування: серветку, змочену 50-90 % розчином димексиду, при- кладають до ураженого місця на 30 хв щоденно, протягом 2-3 міс.
За умови успішного видалення некротичних тканин і ліку- вання інфекційних та інших ускладнень доцільне застосування препаратів, які стимулють регенерацію тканин і прискорюють епі- телізацію виразки. Особливо це стосується виразок, які розвину- лись внаслідок опромінення. До таких засобів належать сік і
лінімент алое, каланхое, масло шипшини й обліпихи, гель і мазь солкосерил, 10 % метацилова мазь, мазь "Пропоціум" (містить прополіс) тощо. Корисні аплікації масляних розчинів вітаміну А
і токоферолу
Ураження слизової оболонки рота. Перед початком промене- вої терапії слід провести санацію зубів. Під час лікування може спостерігатись втрата смаку, сухість у роті, екзантеми, стоматит.
Рекомендують полоскання рота протягом 8-10 днів екстрактом ромашки, розчином фурациліну.
•
Променевий пневмоніт і фіброз легень.
Профілактика, лікування:
– відмова від куріння,
– інгаляції бронхолітиків,
– при необхідності – введення глюкокортикоїдів.
•
Променевий ентероколіт. Клінічні прояви нудота, блювання,
метеоризм, тенезми, проноси, поява крові та слизу в калі. Ліку- вання: колі- і біфідум- препарати, ферменти підшлункової залози,
слизові відвари, дієта.
Про клінічні прояви побічних ефектів променевої терапії не- обхідно інформувати хворого з поясненнями, що зазначені симп- томи не є ознаками прогресування хвороби.

32
8.3. ??????????? ?????? ????????? ?????????
Радіаційний захист персоналу при проведенні діагностики і
лікування злоякісних пухлин, пов'язаних з використанням джерел
іонізуючого випромінювання, залежить від цілого ряду обставин і
системи заходів. Одним із головних є якість стаціонарного захис- ту, що передбачає дотримання вимог до розміщення і планування приміщень, до захисного і допоміжного устаткування, вентиляції,
каналізації, опалення приміщень, зберігання і дезактивації радіоак- тивних відходів тощо.
Інша, не менш важлива, низка заходів повязана з оптимальною організацією робочих місць, їх утриманням і правилами осо- бистої гігієни.
Тут доречно зупинитись лишена деяких питаннях проблеми радіаційного захисту, оскільки всі вони регламентуються спеціаль- ними положеннями і інструкціями, а допуск до роботи можливий лише після відповідної підготовки і отримання сертифікату.
Організація робочих місць, розміщення устаткування, апара- тури і дистанційних інструментів повинні здійснюватись з ураху- ванням достатніх площ і зон доступності для персоналу. Кількість осіб, які виконують маніпуляції, повинна бути мінімальною. Всі
види робіт, які пов'язані з можливим радіоактивним забрудненням повітря чи предметів, необхідно проводити у камерах, боксах і ви- тяжних шафах. Накожному етапі роботи з відкритими радіоак- тивними препаратами та апаратурою для дистанційної або контак- тної променевої терапії, відповідно до прийнятих технологічних схем і конкретних клінічних ситуацій, повинні бути передбачені
необхідні заходи радіаційного захисту (наявність захисних інстру- ментів, екранів, раціональна послідовність дій і маніпуляцій, чітка взаємодія персоналу).
Правила індивідуального радіаційного захисту залежать перш за все від виду радіоактивної речовини. Якщо застосовуються відкриті радіоактивні препарати, то захист від зовнішнього опромі- нення здійснюється за рахунок застосування захисних екранів,
фартухів, масок, бахіл, щитків, окулярів, рукавиць тощо. Радіаційна безпека при проведенні дистанційної променевої терапії зале
жить, головним чином, від якості стаціонарного захисту, тривалості
і кількості укладок. Індивідуальний дозиметричний контроль проводиться для визначення дози опромінення, отриманої кожним пра- цівником за певний проміжок часу. Для цього використовують
індивідуальні кишенькові дозиметри, які прикріплюють до спец- одягу. Найчастіше застосовують малі іонізаційні конденсаторні
камери (КІД-2, КІД-20). У комплект КІД входить зарядно-вимірю- вальний прилад і набір пронумерованих конденсаторних камер,
кожна з яких має вигляд олівця і за допомогою затискача закріп- люється на спецодязі. Дозиметричний апарат фіксує дозу опромі- нення завесь період роботи медичного працівника з радіоактив- ним джерелом. Частоту і об'єм досліджень визначають таким чином, щоб можна було оцінити дозу радіації, отриманої медичним персоналом за 1 місяць, квартал чи півріччя. Результати дослі- джень фіксують в окремому журналі. Перевірку дозиметричної
апаратури здійснюють один раз на рік у спеціальній лабораторії.
До заходів індивідуального радіаційного захисту належать і
різні способи дезактивації.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

скачати