«ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»
ХЕРСОНСЬКИЙ ІНСТИТУТ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«Логіка»
Виконала:
студентка групи
ВШБхс-4-21-Б1ПрБ (4,6 з)
Бубуч А.Г.
Перевірив:
Вишневський В.П.
Херсон 2021
Значення логіки для юристів
Міркування та його структура.
Логічні парадокси.
Новаторські ідеї логіки Ф. Бекона.
Поняття складного судження.
Список використаних джерел
1. Логіка – це наука, яка вивчає закони і форми мислення.
Важко перелічити всі існуючі визначення поняття мислення. Загалом, є дві тенденції в перекручуванні змісту і обсягу цього поняття – надто вузьке визначення і надто широке. Першим різновидом надто широкого розуміння поняття мислення є ототожнювання його зі "свідомістю".
Другим різновидом надто широкого розуміння поняття мислення є те, згідно з яким до мислення відносять діяльність митця в процесі створення художніх образів, інтуїція, а іноді навіть деякі форми відображення високоорганізованих тварин – так зване предметне мислення тощо. Не абсолютизуючи це визначення, будемо виходити з того, що мислення – це вища форма активного відображення дійсності, яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому і узагальненому пізнанні істотних властивостей, зв’язків і відношень, предметів і явищ.
Іноді поняттю "мислення" надається надто вузьке значення. Загальновідомо, що до мислення відносять діяльність як розуму, так і розсудку. А "законами мислення", тими законами, які вивчаються формальною логікою, фактично вважаються закони мислення. Тому поняття мислення у визначенні предмета логіки використовується у вузькому значенні. Виходячи з цих обставин, очевидно, раціональніше вважати, що формальна логіка вивчає закони розсудкової діяльності людини
Є проблеми і щодо форм мислення. Оголосивши форми мислення (поряд із законами) предметом вивчення логіки, нечітко визначають, чому в центрі її уваги є саме поняття, судження і умовиводи, а не інші форми мислення. До того ж залишається не з’ясованим, які з цих форм є формами мислі (думки), а які – формами мислення, тобто руху думок. Деякі автори стверджують, ніби поняття і судження належать до форм думки (мислі), а умовивід – до форм мислення. Поняття, справді, більше тяжіє до форми думки, а судження – до форми мислення.
Поняття істинності характеризує думки, перед усім судження, а поняття правильності – зв’язки між думками у формі мислень.
Мислення – це зіставлення думок, пов’язання їх задля відповідних висновків.
Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення – або істина або хиба.
Правильне мислення – мислення, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).
Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того, щоб одержати такі знання за допомогою мислень, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови мислень роблять логічні помилки. Фактичних помилок, як і логічних, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови мислень і навіть осмислено типові помилки в мисленнях.
Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у речення, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.
Щоб виявити форму думки чи мислення, їх необхідно формалізувати.
Формалізація – побудова моделі, в якій змістовним думкам і мисленням відповідають формальні аналоги.
Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила мислення, завдяки чому можна змінити будь-яке змістовне мислення, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.
Науки іноді поділяються на точні і неточні (останній термін використовується рідше). Цей поділ має умовний характер. Але якщо вдатися до нього, то формальна логіка явно тяжітиме до точних наук. Проте і в ній є багато "неточного", невизначеного, дискусійного. Тому інформація про подібні проблеми має велике значення для розвитку критичного, творчого мислення. Тим більше, що існує думка, ніби абсолютизація формально-логічних знань може спричинити схильність до догматизму.
Значення логіки для юристів
Як витікає з сказаного вище, знання логіки потрібно так чи інакше всім нормальним людям, оскільки вони мислячі істоти. Однак є галузі людської діяльності, професії і спеціальності, де це знання особливе необхідно.
В діяльності юристів логіка має особливе значення. Ще Цицерон, говорячи про судові справи, радив ораторові, які б справи він не узявся вести, "ретельно і ґрунтовно в них розібратися". Він підкреслював, що на судовому форумі документи, свідчення, договори, угоди, зобов'язання, споріднення, властивість, укази магістратів, висновки правознавців, усе життя, нарешті, тих, чия справа розбирається, і усе це повинне бути розібрано.
У цій попередній роботі Цицерон особливо виділяв логічну сторону справи: "Той довід, у якому більше допомоги, чим шкоди, я намічаю привести; де я знаходжу більше зла, чим блага, то я цілком валю і відкидаю. Так мені і вдається спочатку обміркувати, що мені сказати, а потім вже і сказати".
У сучасній юридичній практиці широко використовується, власне кажучи, весь найбагатший арсенал логічних засобів:
визначення (юридичних понять),
розподіл (наприклад, класифікація злочинів),
підведення під поняття (наприклад, кваліфікація конкретного діяння),
версія як вид гіпотези (наприклад, як слідча версія),
умовивід (наприклад, в обвинувальному висновку),
доказ і спростування (наприклад, під час судового розгляду) і т. д..
Мислити логічно - це значить мислити точно і послідовно, не допускати протиріч у своїх міркуваннях і вміти розкривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової і практичної діяльності, у тому числі й у роботі юриста, що вимагає точності мислення, обґрунтованості висновків. Наприклад вирок суду повинний ґрунтуватися на ретельно перевіреному фактичному матеріалі. Для правильного судового рішення важливе значення при розгляді справи має також переконлива, логічно струнка мова прокурора або захисника.
Кращі юристи відрізняються не тільки глибоким знанням всіх обставин справи і яскравістю судових мов, але також строгою логічністю у викладі й аналізі матеріалу і незаперечною аргументацією висновків. І навпаки, мова, що містить логічні помилки, плутана і суперечлива, утрудняє з'ясування справи, а в деяких випадках може служити причиною винесення неправильного вироку.
Для успішного використання логічного арсеналу потрібно в досконалості їм володіти. І отут немає іншого шляху, крім глибокого і вдумливого вивчення логіки - освоєння визначеної суми логічних знань, вироблення відповідних логічних умінь і навичок. Можна сміливо сказати: щоб стати сьогодні гарним юристом потрібні дві речі: висока правова культура і настільки ж висока логічна культура.
Про те, яке значення має логіка для юристів, свідчать стенограми матеріалів Конституційного Суду. Як видно із стенограм, на засіданнях безліч разів уживався сам термін "логіка": "звичайна логіка", "усупереч логіці", "логічна форма думки ". Використовувалися і спеціальні логічні терміни: "визначення", "теза ", "доказ", "довід", "аргументи", "підстава ", "висновок " (або "висновки "). Робилися посилання на закони і вимоги логіки: говорилося про "підміну тези" (закон тотожності), виявлялися логічні протиріччя в міркуваннях сторін (закон протиріччя), застосовувалася вимога "або " (закон виключеного третього), говорилося про "достатні підстави " для висновків (закон достатньої підстави).
Зрозуміло, що рішення суду могло бути правильним лише в тім випадку, якщо не тільки його юридичні підстави вірні, але і хід міркувань - правильний. А це і є логічна сторона юридичних доказів. Характерно, що і самі юристи визнають важливість і значення логіки для юридичної практики.
Логіка має велике значення і для криміналістики, і для рішення всього спектра юридичних задач, регулювання трудових, майнових і інших відносин, соціального і правового захисту трудящих, пенсійного забезпечення і т. п..
У нинішніх умовах розвитку нашої країни значення логіки для юристів ще більш зростає. Становлення правової держави в Україні припускає висування на одне з перших місць у суспільстві всього комплексу юридичних наук як теоретичної основи правового регулювання всієї сукупності суспільних відносин в умовах переходу до ринкової економіки.
Має бути також величезна практична робота, зв'язана з приведенням усього різноманітного законодавства у відповідність з вимогами ринкових відносин. У зв'язку з цим і підсилюється роль логіки як однієї з незамінних теоретичних опор юридичної науки і практики.
2. Предметом логіки як науки впродовж усієї історії її розвитку були різноманітні схеми міркувань. З'ясуємо, що таке міркування.
Міркування — це розумовий процес, у ході якого на підставі наявних, відомих знань отримують нове знання.
Структура будь-якого міркування складена з двох компонентів:
засновків;
висновку.
Засновки — це висловлювання, в яких міститься вихідне, відоме знання.
Висновок — це висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків.
Приклад Класичний приклад міркування, який наводять майже в усіх підручниках з логіки ще з часів середньовіччя:
Усі люди є смертними. Сократ — людина. Сократ є смертним.
У цьому міркуванні висловлювання «Усі люди є смертними», «Сократ — людина» є засновками, а висловлювання, яке стоїть під рискою («Сократ є смертним»), можна вважати висновком наведеного міркування.
Зазвичай у житті ми ніколи так не міркуємо. Як правило, в процесах реальної комунікації люди опускають деякі засновки, а іноді — й висновки міркувань, тобто скорочують їх.
Проте якщо ви хочете провести ґрунтовний логічний аналіз міркувань опонента, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, які наявні в його міркуваннях, побудувати обґрунтоване спростування його позиції з якогось питання, ви насамперед повинні вміти відновлювати міркування у повному вигляді, тобто вміти з'ясовувати всі засновки та висновки міркувань співрозмовника.
З першого погляду здається, що нічого складного в такій елементарній операції немає. Проте, як показує досвід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а навіть не замислюються над цим. У результаті маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, оскільки сприймає міркування співрозмовника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його.
Спробуємо на прикладі розглянути цю логічну операцію.
Приклад Одного разу до давньогрецького філософа Сократа прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому одружуватися?». Сократ подивився на нього й відповів: «Одружишся ти чи не одружишся — все одно пошкодуєш!».
Довго розмірковував молодий чоловік, щоб зрозуміти, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити міркування Сократа в повному вигляді, тобто з'ясувати всі його засновки та висновок. Повне міркування Сократа виглядає так:
Якщо ти одружишся, то пошкодуєш. Якщо ти не одружишся, то пошкодуєш. Ти одружишся або не одружишся. Отже, ти пошкодуєш.
Ми розглянули не дуже велике міркування, і у вас був час подумати над ним. Уявіть тепер, що відбувається усна дискусія, диспут, полеміка. Співрозмовники можуть наводити для обґрунтування власної позиції значно більші міркування. Це може бути навіть не одне міркування, а ціла їх низка. Якщо ви володієте логічним прийомом відновлення міркування в повному вигляді й можете чітко зрозуміти, з чого виходив ваш опонент і чого він дійшов, то, звичайно, матимете більше шансів розібратися в суті питання й врешті-решт одержати перемогу в суперечці.
3. Парадо́кс (від дав.-гр. παράδοξος — несподіваний, дивний) — твердження, яке на перший погляд суперечить саме собі, але може бути вірним.
У широкому сенсі парадокс - це положення, різко розходиться з загальноприйнятими, усталеними, ортодоксальними думками.
Парадокс у більш вузькому і спеціальному значенні - це два протилежних, несумісних твердження, для кожного з яких є удавані переконливими аргументи.
Особливою популярністю користуються парадокси в самих строгих і точних науках - математиці і логіці. І це не випадково.
Парадокси за типами логіки класифікували на семантичні й логічні.
Семантичні парадокси виникають у міркуваннях:
- у процесі зв'язку виразів мови з їх предметним значенням, тобто денотатом;
- коли змішуються два рівня символічної репрезентації об'єктів міркувань, а саме - рівень об'єктної мови та метамови;
- коли використовують абстрактні, невизначені терміни, під які можна підвести будь-який об'єкт;
- коли виникає проблема визначення істинності або хибності висловлювань у певному контексті.
До семантичних парадоксів належать: парадокс "Брехун", гетерологічний парадокс, парадокс теорії імен, парадокс (антиномія) відношення найменування.
Логічні парадокси - парадокси, які виникли в межах певної логічної теорії у процесі розвитку науки логіки.
До логічних парадоксів належать парадокси матеріальної імплікації, парадокси строгої імплікації, парадокси епістемічної логіки, парадокси логіки існування та ін. (зміст цих парадоксів буде визначений у контексті аналізу конкретної логічної теорії, де виникли ці парадокси).
4. Першим, хто фундаментально виступив проти схоластичної логіки, і, зокрема, проти схоластизованої силогістики, був Френсіс Бекон (1561-1626 рр.). Він вважав, що логіка повинна давати нове знання, бути логікою відкриттів. Цього не здійснила логіка Арістотеля з її "Органоном". Щоб підкреслити, що його шлях у логіці відмінний від аристотелівського, свою головну працю з логіки вчений називає "Новий Органон".
Логіка Ф.Бекона тісно переплетена з гносеологією, оскільки він ставить завдання показати, що логіка - це знаряддя саме пізнання, а не мистецтво ведення диспутів, не основа процесу комунікації, не сума формальних правил, за якими здійснюється обмін думками між людьми.
Арістотель боровся проти софізмів (навмисних логічних помилок), а Бекон вів боротьбу з "привидами", або "ідолами" (труднощами, які виникають у процесі пізнання).
Найхарактернішими "ідолами" є "ідоли роду", "ідоли печери", "ідоли ринку", та "ідоли театру".
"Ідоли роду" - це спотворення, які виникають у результаті намагання людини наділити речі та явища природи власними якостями. Природа не може страждати, радіти, бути доброю, злою, мати ціль тощо. Усе це притаманне людині. Але людина іноді намагається тлумачити природу за аналогією із собою (наприклад, лагідний вітер, розумне розташування планет Сонячної системи). "Ідоли роду" є найбільш могутніми, оскільки вони вплетені в повсякденне буття кожної людини, незалежно від її освіти і виду занять.
"Ідоли печери" - це помилкові відображення дійсності, які виникають внаслідок надмірної схильності людей або до старих істин, або до нових відкриттів. У процесі пізнання, вважає Бекон, треба діяти врівноважено: не захоплюватися надмірно старими чи новими ідеями, а знаходити раціональне у попередніх теоріях і уважно ставитися до нових наукових відкриттів.
Ефективність пізнавального процесу значно знижують "ідоли ринку". "Ідоли ринку" - це труднощі пізнання, які виникають у результаті некритичного, поверхового ставлення до функції, значення і природи слова. Слова - це замінники речей (аналогічно гроші - замінники товарів на ринку). Але, вживаючи слова, використовуючи їх у процесі пізнання, комунікації, ми завжди повинні пам'ятати, що це все-таки замінники, а не самі речі. Нехтування цим застереженням призводить до того, що справжня мудрість (знання природи речей) замінюється словесною мудрістю (умінням жонглювати словами).
Перешкодою на шляху до істини, крім названих труднощів, є "ідоли театру"- хибні твердження, які обґрунтовуються посиланнями на авторитети. Усю історію пізнання, за Беконом, можна розглядати як театральну сцену, де перед глядачами розігруються різні сюжети (якими є різні концепції).
Як у театрі глядачеві нав'язують своєрідне бачення світу, своєрідне тлумачення подій з позицій певного естетичного ідеалу, так і в процесі пізнання завжди є схильність пояснювати світ з позицій певного авторитету, який є фундатором конкретної концепції чи школи. Тому справжній дослідник істини, радить Бекон, приступаючи до пізнання, повинен відкинути бездумне схиляння перед авторитетами.
Але звільнення від "привидів" - це лише частина роботи, яку повинен здійснити дослідник на шляху до пізнання істини. Йому потрібно ще озброїтися справжнім методом пізнання, яким, на думку Бекона, має бути індукція. Суть беконівської індукції полягає не в тому, щоб знайти якнайбільше фактів, що приведуть до формулювання загального положення, а в тому, щоб при ретельному аналізі фактів відкинути не суттєве і залишити найсуттєвіше для явища, яке вивчається. Іншими словами, індукція, за Беконом, допомагає знайти причини речей.
У літературі з логіки можна зустріти твердження, що Бекон не збагнув суті аристотелівської силогістики, переоцінив індукцію, віддавши їй перевагу перед дедукцією.
На нашу ж думку, до оцінки беконівської логіки слід підходити конкретно-історично, а крім того, треба розрізняти Бекона - логіка і Бекона - методолога.
Учений мав рацію вважаючи, що схоластизована логіка Арістотеля не може бути "органоном пізнання" і її потрібно звільнити від пут, в яких вона перебувала за панування такої ідеології, як релігія.
Стосовно перебільшення Беконом ролі індукції, то необхідно мати на увазі, що Бекон виступив тут як методолог. Він прагнув показати, що все наше знання має дослідну, емпіричну основу, а головним суддею (всіх) наших теоретичних конструкцій є експеримент.
5. Складним судженням називається таке судження, яке складається з кількох простих суджень. Так, судження "Крадіжка є злочин" є простим, у ньому наявний один суб'єкт ("крадіжка") і один предикат ("злочин"). Судження ж "Присуд має бути законним і обґрунтованим" — це судження утворене із двох простих: "Присуд має бути законним" і "Присуд має бути обґрунтованим".
Складні судження утворюються із простих за допомогою логічних сполучників: "Якщо... то", "і"або" та їм рівнозначних.
До складних суджень належать умовні, єднальні і розподільні судження.
Більшість норм права виражається у формі складних суджень. Наприклад: "Сторонами у цивільному праві є позивач і відповідач", "Якщо справа порушена без законних обґрунтувань, прокурор припиняє її", "Недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону", "Напад із метою заволодіння державним чи громадським майном, пов'язаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, котра зазнала нападу, або загрози такого насилля (розбій), — карається..." тощо. Розгляньмо види таких суджень.
Список використаних джерел
Дуцяк І.З. Логіка: Підручник. – К., 2010.
Демидов И. В. Логика: Учеб. пособие для юрид. вузов. — М., 2000.
Хоменко І. В. Логіка для юристів. — К., 2001.
Логіка для юристів: Навч. посібник / За заг. ред. В.І. Цимбалюка. – Львів, 2007.
Анисов А.М. Современная логика. – М., 2002.
Бартон В. И. Логика. — Минск, 2001.
.Івін О. А. Логіка. — К., 1996.