1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
Ім'я файлу: Progr-pidgot-alpinis-ukr-yaz.doc
Розширення: doc
Розмір: 1964кб.
Дата: 20.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Аналiз табличних даних.doc
Основи побудови систем штучного інтелекту_ Лекція 1.pdf
Реферат_Сидорчук_ДВ-91.doc
Курсовая работа Мандрица В. РП-17(3).docx
Текущий контроль 2.docx
ЛЕКЦІЇ_Конституц_право_зар_країн.doc
bestreferat-203983.docx
Курсова робота_демо.docx
Засобами альпіністської підготовки є:

— навчальні й навчально-тренувальні сходження різної важкості, де досягаються ефективні результати підготовки в процесі подолання реальних перешкод і спільної роботи тренера і учнів;

— спортивні сходження, що відбуваються без інструктора і покликані розвити уміння і навички альпіністів, самостійно приймати тактичні рішення, забезпечувати безпеку і долати перешкоди;

— туристичні гірські походи, що дозволяють удосконалювати навички виживання в екстремальних умовах, дізнаватися особливості гірської природи, зміцнювати колектив і морально-вольову підготовку спортсменів;

— лекції, бесіди, фільми, що розширюють кругозір альпіністів;

— тренування на природному і штучному рельєфі;

— тестування, що дозволяє спортсменам і тренерам об’єктивно оцінювати хід підготовки, коригувати робочі плани.

Методи підготовки альпіністів являють собою:

— одержання знань на лекціях і семінарах;

— самопідготовку в освоєнні теоретичних розділів Програми;

— відпрацювання умінь і навичок виконувати прийоми під керівництвом тренера;

— розвиток фізичних якостей за завданням тренера.

2.2. Навантаження, перевтома, відновлення та адаптація альпіністів

При підготовці альпіністів навантаження змінюються від одного КР до іншого КР (макроцикл) залежно від КР і часу в межах річного циклу підготовки (мезоциклу). Середньорічні навантаження зростають у міру росту кваліфікації.

У межах мезоциклу підготовки на кожному рівні виділяються два якісно різних періоди: підготовчий (базовий) і основний. На всіх КР головний обсяг навантажень припадає на підготовчий період, тривалість якого змінюється від одинадцяти місяців (перший КР) до трьох—чотирьох місяців (дев’ятий КР). У ході цього періоду навантаження також диференційовані за часом. Безпосередньо після завершення основного періоду настає розвантажувальний етап (етап релаксації), в ході якого навантаження не перевищують 25% середнього рівня за підготовчого періоду. Потім наступають вхідний і накопичувальний етапи підготовчого періоду, що діляться на мікроцикли тривалістю від тижня до місяця. Середні навантаження в межах кожного такого циклу зростають від початкового мікроциклу до передостаннього. У першій чверті навантаження не перевищують 50% середнього за даним мікроциклом, на наступних фазах вони плавно наростають, досягаючи максимуму. У заключному мікроциклі накопичувального етапу навантаження знижуються до 75% їх максимального рівня.

У ході основного періоду в умовах високогір’я навантаження також змінюються.

Протягом 6-12 днів спортсмени проходять акліматизацію, неминуче пов’язану зі зниженням і наступним відновленням форми. У цей час навантаження не повинно перевищувати 50% максимального. Після проходження вхідного контролю, тренувальних маршрутів і добору настає головний етап залікових сходжень (кваліфікаційних та інших змагань), коли навантаження досягають абсолютного максимуму річного мезоциклу.

Контроль перевтоми і відновлення здійснюється трьома способами:

— перший зводиться до самоконтролю самим спортсменом за рекомендованою тренером і лікарем системою тестів до і після кожного тренування за записом у журналі;

— другий спосіб здійснюється тренером у ході тестувань, тренувань і сходжень шляхом зіставлення спостережень із результатами самоконтролю спортсмена;

— третій — лікарський контроль, що у підготовчий період проводиться не рідше одного разу, а в ході основного періоду — протягом акліматизації і перед кожним виходом на маршрути сходжень. При цьому спортсмен зобов’язаний надати довідку з результатами медичного обстеження перед виїздом у гори.

Процеси адаптації альпіністів мають місце як на початку основного періоду, так і безпосередньо після його завершення, оскільки їх підготовка проходить, зазвичай, на висоті рівня моря, а заняття альпінізмом (основний період) — в умовах високогір’я. Тому основними чинниками адаптації є різкі перепади атмосферного тиску і парціального тиску кисню (на початку періоду при переході “рівень моря — високогір’я” — зниження, а по закінченні періоду при переході “високогір’я — рівень моря” — підвищення), що викликає зниження працездатності, призводить до порушення процесу відновлення після навантажень, тимчасової втрати спортивної форми.

Дуже суттєвими для правильного планування підготовки альпіністів є методи адаптації їх організму до зниження атмосферного тиску на початку основного періоду. Тут, зокрема, важлива активна акліматизація за схемою “наростаючої пилки”. Адаптація до підвищеного тиску на рівнині проходить у розвантажувальний період і тому лише опосередковано впливає на характер підготовки спортсмена.

2.3. Зміст різних сторін підготовки

Підготовка альпініста на всіх КР включає:

— фізичну підготовку;

— теоретичну підготовку;

— технічну підготовку;

— тактичну підготовка;

— спеціальну підготовку;

— психологічно-вольову підготовку.

Фізична підготовка спортсменів поділяється на загальну і спеціальну. Вона спрямована на розвиток фізичних можливостей організму ефективно і стійко функціонувати в умовах високогір’я. Загальна фізична підготовка має за мету розвиток таких якостей організму як загальна і силова витривалість, сила, гнучкість. Спеціальна фізична підготовка спрямована на розвиток координації рухів на всіх видах вертикального рельєфу, вестибулярної стійкості, швидкості реакції. Для всіх КР альпіністів характерні такі пріоритети фізичних якостей: витривалість — на 1 місці, координація — другому, сила — третьому і далі — швидкість реакції (4-те) і гнучкість (5 місце). На результативність підготовки альпіністів значно, порівняно з іншими якостями і видами спорту, впливають також вестибулярна стійкість, інтелект і, меншою мірою, статура і швидкість. Вплив фізичних якостей альпініста на його результативність статистично приблизно такий: витривалість — 3 (сильний вплив), координація — 2 (середній вплив), сила — 2, швидкість реакції — 2, швидкість дій — 1 (незначний вплив), гнучкість — 2, вестибулярна стійкість — 2, статура — 1, інтелект — 2.

Теоретична підготовка альпіністів має своїм завданням поглиблення знань тих, хто навчається, за напрямками науки, безпосередньо пов’язаними із життєдіяльністю людей у горах. До числа наукових дисциплін, досліджуваних альпіністами, належать:

— метеорологія гірських районів;

— географія високогірних районів світу;

— історія освоєння гірських районів світу і підкорення вершин;

— геологія, геоморфологія, гідрологія гірських районів;

— основи гляціології;

— основи екології високогір’їв;

— основи медицини катастроф, принципи надання долікарської медичної і психологічної допомоги постраждалим;

— організація і планування діяльності альпзаходів;

— правила сходжень і змагань з альпінізму;

— організація та функціонування рятувальної служби в горах;

— технології виходу із надзвичайних ситуацій на вертикальному рельєфі;

— аналіз аварійності і причин нещасних випадків у горах;

— особливості тактики альпіністських сходжень;

— небезпеки в горах і заходи для зниження ризику надзвичайних ситуацій;

— особливості радіозв’язку в горах.

Теоретична підготовка проводиться на всіх етапах навчання. Глибина вивчення матеріалу за кожним із цих напрямків зростає від одного КР до іншого, способи підготовки змінюються. Чим вище кваліфікація, тим більшого значення в обсязі занять набуває самостійне вивчення спеціальної літератури. Спортсмени можуть залучатися до проведення теоретичних занять зі спортсменами нижчих рівнів.

Технічна підготовка альпіністів спрямована на розвиток навичок пересування і страхування на всіх видах гірського рельєфу: на скелях, льоду, снігу, осипах, трав’янистих схилах, гірських стежках, при форсуванні водних перешкод. Середньорічні обсяги технічної підготовки зростають в міру підвищення кваліфікаційного рівня.

Враховуючи, що діючі розрядні вимоги з альпінізму припускають виконання норм “Альпініст України” повністю в горах України, де відсутній достатній для навчання льодовий рельєф, льодова технічна підготовка альпіністів передбачається в горах із відкритими льодовиками з третього етапу навчання (КР СП-1), тобто при підготовці на II спортивний розряд.

Технічна підготовка здійснюється як у підготовчий, так і основний період у формі тренувань на штучному і реальному рельєфі. Унікальним, комплексним видом технічної підготовки є сходження (навчальні, навчально-тренувальні, тренувальні і спортивні). Показники технічної підготовленості при визначенні КР спортсмену є визначальними: якщо з технічної підготовки він не відповідає належному рівню, при задоволенні інших критеріїв, приймається рішення про його невідповідність у цілому; у кінцевому підсумку — рішення за випускаючим тренером.

Тактична підготовка альпініста має своїм завданням набуття та вдосконалювання знань, умінь і навичок, необхідних для розробки та прийняття принципових рішень, що забезпечують виконання поставленої задачі з найменшою витратою часу, сил, матеріальних засобів, а також необхідного ступеня безпеки. Підготовка проводиться на всіх рівнях і етапах навчання. Це процес тривалий і комплексний, вимагає особливої уваги тренера.

Тривалість процесу підготовки розуміє необхідність набуття досвіду в процесі багаторічних тренувань, походів у високогірній зоні й участі в змаганнях.

Комплексність процесу підготовки передбачає необхідну всебічну підготовку як індивідуальну, так і командну (колективну).

Індивідуальна тактична підготовка альпініста включає набуття та вдосконалення знань, умінь і навичок з вирішення завдань, таких, наприклад, як вибір оптимального шляху і графіку руху, вибір окремого технічного елемента або поєднання технічних елементів на ділянці шляху, вибір умов і засобів для впевненого досягнення мети, з урахуванням своєї технічної, фізичної підготовленості та психологічного стану, з урахуванням найменшої витрати сил, часу і матеріальних засобів.

Командна тактична підготовка спрямована на формування колективного мислення при вирішенні тактичних завдань (питань) команди і на виробіток навичок тактичної взаємодії членів команд та їх ланок (зв’язок) між собою з урахуванням індивідуальної тактичної підготовки кожного члена команди.

Основними тактичними категоріями є такі (індивідуальні і колективні) як сили, засоби, час.

Основними методами тактичної підготовки є:

— пояснення тренера під час тренування проходження маршрутів спортсменом або командою;

— відпрацювання вправ із тактичним змістом завдання;

— підготовка та проведення навчальних, навчально-тренувальних і тренувальних сходжень із наступним розглядом дій кожного альпініста і команди в цілому випускаючим тренером;

— підготовка до участі та участь у кваліфікаційних змаганнях та інших змаганнях із наступним детальним розглядом дії кожного члена команди і команди в цілому випускаючим тренером;

— вивчення теорії та практики альпінізму, аналіз дій інших команд із підготовки до змагань і участі в змаганнях.

У заняттях з тактичної підготовки мають враховуватися такі основні тактичні принципи альпінізму, що охоплюють широке коло питань, як:

— необхідність відповідності між важкістю сходження і підготовленістю тих, хто піднімається;

— ретельна підготовка до конкретного маршруту;

— урахування всіх можливих небезпек маршруту в конкретних умовах для даної команди;

— збереження запасу сил як захід підвищення безпеки на будь-якому етапі сходження в будь-якій обстановці;

— тактична чистота — прагнення пройти маршрут із мінімальними розходженнями з наміченим планом;

— навчальна спрямованість при виборі і проходженні маршруту з метою гармонійного підвищення спортивної майстерності кожного учасника;

— поступове освоєння тактики сходження в негоду.

Тактична підготовленість визначається, в основному, за вмінням грамотно складати тактичний план високогірного походу, у тому числі власне сходження, і реалізовувати його з урахуванням конкретної обстановки.

Спеціальна підготовка альпіністів покликана формувати і розвивати у них знання і навички використання різних видів спорядження, технологій, засобів і методик у процесі сходжень у горах і для вирішення прикладних висотних завдань в умовах міста. В ході спеціальної підготовки спрацьовуються навички:

— проведення пошуково-рятувальних робіт;

— діагностики захворювань і травм;

— долікарської медичної і психологічної допомоги постраждалим;

— організації бівуаків на різному гірському рельєфі;

— орієнтування та організації радіозв’язку в горах;

— взаємодії альпіністських зв’язок у групі;

— догляду за альпіністським спорядженням, його зберігання;

— транспортування вантажів у горах;

— використання рослин і тварин у їжу і для лікування.

Спеціальна підготовка ведеться на всіх рівнях, при цьому найбільш насичено — на етапах початкової і спортивної підготовки (КР ПП, СП, СВ-1).

Психологічно-вольова підготовка альпініста являє собою комплекс заходів, спрямованих на розвиток особистісних якостей спортсмена, що полегшують йому взаємодію з іншими членами альпіністських груп при різних видах діяльності в горах, а також підвищують його психологічну стійкість до впливу екстремальних умов гірського середовища (розріджене повітря, фактор глибини, метеоумови, “спартанські” побутові умови, обмежене харчування, можливі травми і захворювання). Цей вид підготовки проводиться шляхом бесід, лекцій, на особистому прикладі старших товаришів, тренера, інструктора. Найбільш інтенсивний і насичений цей вид підготовки на етапах початкового навчання і відбору (КР ПП-1, ПП-2).

Найважливіші завдання вольової та психологічної підготовки:

— формування мотивації для занять альпінізмом; виховання вольових якостей, колективізму і взаємовиручки;

— виявлення і розвиток чесності, комунікабельності, порядності, скромності, обережності, сміливості, рішучості;

— оволодіння навичками аутогенного тренування, регуляції психічної напруженості.

До окремих завдань психологічної підготовки належать:

— досягнення спортсменом впевненості у своїх силах і можливостях;

— набуття уміння володіти собою, керувати своїми почуттями, діями, емоціями, поведінкою;

— виховання прагнення до кінця боротися за перемогу;

— формування стійкості до внутрішніх і зовнішніх перешкод.

Методи психологічної підготовки:

— пояснення і настанови тренера; лекції, розповіді, бесіди; створення відповідних ситуацій у ході навчально-тренувальних занять, їх підсумкова рефлексія (розгляд); тренувальні змагання.

У психологічній підготовці потрібен індивідуальний підхід з урахуванням характеру, звичок і здібностей тих, хто займається альпінізмом.

Виховна робота

Мета виховної роботи полягає у формуванні особистості гармонійно розвинутого спортсмена, здатного гідно представляти Україну за кордоном; вихованні дисциплінованості, зацікавленості і цілеспрямованості, працьовитості, самостійності і наполегливості в оволодінні майстерністю; формуванні інтересів і культури поведінки.

Виховна робота проводиться на навчально-тренувальних заняттях, сходженнях, змаганнях і в повсякденному житті особистим прикладом і педагогічною майстерністю тренера і провідних альпіністів, атмосферою довіри і творчості, шанобливого ставлення до традицій, моральним стимулюванням і шефством з боку досвідчених спортсменів.

Педагогічний контроль

Контроль фізичної підготовленості спортсменів здійснюється з метою об’єктивної оцінки рівня їх фізичних якостей — витривалості, координації, сили, швидкості, гнучкості.

Теорією і методикою фізичного виховання визначено, що для розвитку, наприклад, лазіння доцільно використовувати переважно тренувальне навантаження інтенсивністю 80% від максимального. Обсяг навантажень інтенсивністю 90% максимальної і вище зазвичай перевищує 20% загального обсягу тренувальної роботи. Зона тренувального навантаження в межах 80—90% максимальної інтенсивності вважається зоною розвитку.

Контроль витривалості здійснюється з урахуванням чинників, які визначають працездатність і стомлюваність. Умовно виділяють і оцінюють чотири різновиди спеціальної витривалості: фізичну, що залежить від м’язової діяльності; емоційну; сенсорну, пов’язану з діяльністю центральної нервової системи; розумову.

Контроль координації визначає вміння спортсмена чітко і точно виконувати складні вправи, швидкість оволодіння новими прийомами, швидкість перебудови рухової діяльності, координацію рухів, пов’язаних зі зміною зовнішніх умов.

Контроль сили здійснюється шляхом кількісної оцінки силових можливостей спортсменів при статичному і динамічному режимах м’язової роботи. Динамічна сила оцінюється часом виконання спортсменом того чи іншого руху з повним навантаженням (50, 75 або 100% від максимальної інтенсивності). Статична сила вимірюється в режимі ізометричного скорочення м’язів.

Контроль швидкості здійснюється шляхом оцінки швидкості рухів, частоти їх і швидкості рухової реакції.

Контроль гнучкості здійснюється шляхом оцінки розмаху рухів у певних з’єднаннях ланок тіла. Хороша гнучкість — одна з умов успіху в альпінізмі.

2.4. Історичні основи побудови раціональної багаторічної підготовки

Навчання альпініста починається задовго до виїзду в гори — на заняттях і тренуваннях у спортшколі, альпіністському клубі, секції, і його майбутні спортивні досягнення прямо залежать від змісту і виконання програми цих занять і тренувань. Все, що можливо, повинно бути добре засвоєно у підготовчий період, а потім закріплено і розвинуто в основний період. В основу багаторічної підготовки альпіністів покладено цілорічну раціональну систему підготовки за макроциклом: підготовчий період — основний період з поступовим збільшенням навантажень з року в рік у міру збільшення важкості сходжень. Підгрунтя цієї стратегічної спрямованості підготовки українських альпіністів закладено на початку 50-х років ХХ століття. Результати — подальші найвищі досягнення, у тому числі і на сучасному етапі.

В українському альпінізмі, починаючи з тридцятих років ХХ століття, склалися чіткі кваліфікаційні рівні, закладено основи підготовки і підвищення майстерності спортсменів на базі спортшкіл, альпклубів, федерацій альпінізму і скелелазіння, спеціалізованих секцій у колективах фізкультури — в умовах міста і на масових альпініадах, змаганнях, зборах, в альптаборах, високогірних експедиціях.
3. Організація навчально-тренувального процесу

3.1. Система добору і контролю

3.1.1. Добір кандидатів для занять альпінізмом проводиться на першому КР ПП-1 шляхом вивчення особових документів, співбесіди і подальшого спостереження в процесі занять.

3.1.2. Контроль на різних стадіях тренувального циклу і підготовки в цілому здійснюється за допомогою контрольних нормативів оцінки загальної фізичної підготовленості. Цій меті слугують такі основні тести зі стійким кореляційним зв’язком:

1) для оцінки силових якостей:

— присідання на одній нозі (чоловіки і жінки);

— підтягування на перекладині (тільки чоловіки);

— віджимання від землі — згинання і розгинання рук в упорі (тільки жінки).

Не рекомендується через неінформативність показників для альпіністів застосування таких раніше популярних тестів, як нахили корпуса назад, сидячи із закріпленими ногами (чоловіки і жінки), підтягування (жінки) і віджимання (чоловіки);

2) для оцінки витривалості:

— адаптований до альпінізму тест PWC 1>0. За його результатами визначається потенційна працездатність спортсмена при частоті серцевих скорочень 170 ударів на хвилину як об’єктивна й універсальна характеристика витривалості людини в даний момент часу. Застосування цього тесту підвищує коефіцієнт кореляції між вхідними і вихідними нормативами в 1,5-2 рази, що дозволяє тренеру прогнозувати потенційну працездатність альпініста вдвічі точніше.

Не рекомендується у тренувальній практиці тестовий норматив «подолання схилу…» (або «біг вгору») з причин, описаних нижче;

3) для оцінки координації:

— проходження тестового тренажера схилом зі сходинками дозволяє характеризувати спеціальну динамічну рівновагу альпініста;

— ходьба по прямій після триразового обертання спортсмена допомагає визначити його вестибулярну витривалість і стійкість;

— проходження гімнастичної колоди з поворотом (тільки на етапі початкової підготовки альпіністів; на рівні спортивної підготовки, СВ і СМ даний тест не інформативний);

— приладові методики стабілографії (вимірювання рівня вестибулометрії та стійкості у вертикальній позі) — за наявності таких приладів серійного випуску.

Деякі тренери застосовують у горах контрольний норматив «подолання схилу певної крутості (25—30о) і перепаду висот (200—1000 м)» або «біг вгору». Однак цей тест не універсальний (можливий лише для спортсменів найвищої кваліфікації) і за суттю антифізіологічний для масового застосування, оскільки період повної адаптації в горах індивідуальний і закінчується, зазвичай, на шостий—десятий день перебування у високогір’ї. Застосування цього енергомісткого нормативу на другий—четвертий день (й у змагальному режимі) небезпечний зривом природного адаптаційного процесу і хронічним недовідновленням надалі.

Задовільними за загальною і спеціальною фізичною підготовленістю альпіністів можна вважати контрольні нормативи, наведені у табл. 3.1.2;

4) для перевірки вестибулярного апарата застосовуються такі тести:

— ходьба по прямій (20-25 м) після трьох поворотів на 360о, руки на поясі, очі закриті;

— статична рівновага (на сходинці, на одній нозі, руки на поясі, очі закриті, сумарний час утримання рівноваги на лівій і правій ногах);

— динамічна рівновага (ходьба вверх без допомоги рук по спеціальному тренажеру — сходинках).

3.1.3. Кваліфікаційне тестування загальної і спеціальної фізичної та спеціальної підготовок спрямовано на оцінку підготовленості спортсмена до вирішення основних завдань основного періоду і має відбуватися не рідше двох разів на рік.

Основні завдання, що вирішуються в ході підготовчого періоду, — розвиток психологічних, вольових і фізичних якостей, комплексу знань і вмінь заданого рівня кваліфікації альпініста, забезпечення піку спортивної форми для досягнення цілей основного періоду (див. п. 2.2).

Завдання, що вирішуються в ході основного періоду підготовки, — ефективна акліматизація і досягнення найвищих результатів (кількісних і якісних) залікових сходжень і змагань.

3.1.4. Основу тренування альпіністів становлять загальнофізична підготовка (ЗФП) і спеціальне технічне тренування для розвитку певних груп м’язів. ЗФП зміцнює переважно функції систем обміну. Хороша форма досягається навантаженнями, що дорівнюють півгодинним пробіжкам двічі на тиждень або мінімум по 10 хвилин щодня. При цьому після навантаження частота пульсу повинна бути в межах 130—180 ударів на хвилину. Для лазіння корисні щоденні підтягування на перекладині і на передніх фалангах пальців на вузьких поличках (наприклад, дверних наличниках тощо), часте стискання і розмикання кулаків, що зміцнює передні фаланги пальців і м’язи кисті.

Таблиця 3.1.2

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

скачати

© Усі права захищені
написати до нас