фази розвитку ПД:
0 - швидка деполяризація;
1 - швидка рання реполяризація;
2 - плато (повільна реполяризація);
3 - швидка кінцева реполяризація;
4 - фаза діастоли (спокою).
Розмах ПД у міокарді шлуночків дорівнює 120 мВ. Одна з найсуттєвіших відмінностей міокарда від нервової клітини й скелетного м'яза - тривалий ПД: у лівому шлуночку він становить близько 250 мс, тоді як у посмугованому м'язі - 1-3 мс.
Фазу швидкої деполяризації зумовлено короткочасним підвищенням проникності мембран для Nа+: спочатку при досягненні критичного рівня деполяризації, що дорівнює -50...-55 мВ, відкриваються, а потім швидко закриваються електрозбуджувальні Nа+-канали, і деяка кількість цих іонів устигає надійти всередину. Фазу швидкої реполяризації зумовлено швидким вихідним калієвим потоком і надходженням усередину іонів хлору.
Тривалість ПД кардіоміоцитів зумовлено тим, що одночасно зі швидкими Nа+-каналами відкриваються електрозбуджувальні повільні Са2'-канали. Вхідний Са2'-поток, поступово зростаючи, підтримує тривалу деполяризацію (плато). Причому тривалість плато в кардіоміоцитах передсердь і шлуночків дещо відрізняється, що визначається часом початку інактивації кальцієвих каналів: у кардіоміоцитах передсердь вони інактивуються раніше, тому плато менш тривале.
Поступове закриття кальцієвих каналів і зниження Са2+- проникності, супроводжується збільшенням проникності мембрани для К+ (відкриваються кальцієзбуджувальні калієві канали). Унаслідок цього відбуваються реполяризація мембрани й повернення до рівня ПС, що підтримується унаслідок вихідного калієвого потоку.
99. Механізм скорочення і розслаблення міокарда.
Особливістю скорочення міокарда передсердь і шлуночків є те, що швидке поширення деполяризації та тривалий абсолютний рефрактерний період викликають одночасне скорочення типових клітин серця, яке розпочинається одразу після початку їх деполяризації (фаза О). Одиночне скорочення триває майже в 1,5 раза довше, ніж ПД. Скоротливою одиницею кардіоміоцита є саркомер – відстань між двома 2-лініями,що заповнена товстими міозиновими і тонкими актиновими волокнами.
Процес спряження збудження та скорочення в типових клітинах міокарда є таким же, як і у скелетних м'язах. ПД, що виникає на мембрані кардіоміоцита, відкриває сарколемальні кальцієві канали, через які в саркоплазму входить невелика кількість іонів Са2+. Деполяризація сарколеми через Т-трубочки, які є виростами клітинної мембрани, що направлені всередину м'язових клітин, передається до саркоплазматичного ретикулуму (СПР). СПР складається із термінальних цистерн, які прилягають до Т-трубочок, і довгих поздовжніх трубочок, що оточують міофібрили. Збудження цих структур спричиняє відкриття потенціалозалежних кальцієвих L-каналів, значного виходу іонів Са2+ і збільшення їх концентрації (з 10-7 М/л до 10-5-10-4 М/л), які взаємодіють з С-субодиницями тропоніну. Розпочинається класичний (кроковий) механізм скорочення і подальшого розслаблення. Після завершення фази плато ПД кальцієві канали закриваються, Са2+ перестає входити в клітину. Із саркоплазми Са2+ відкачується насосами (Ca2+-Mg2+-ATФa3a) в СПР, де утримується білком кальсеквестрином, а також виводиться з клітини через її мембрану шляхом обміну його на іони натрію. Концентрація іонів Са2+ в саркоплазмі різко зменшується, наслідком чого є процес розслаблення міокарда.
100.Формування електрограми м'язового волокна серця, дипольні властивості хвилі деполяризації і реополяризації м'язового волокна, поняття про вектор.
Формування електрограми
Електрокардіограма (ЕКГ) – графічний запис змін електричних потенціалів, які виникають внаслідок збудження серцевого м’яза. Запис цих коливань має назву електрограми (ЕГ). У стані спокою вся зовнішня поверхня клітинної мембрани умовно має позитивний заряд. Між будь-якими двома точками цієї поверхні ріэниця потенціалів відсутня. При цьому на електрограмі одинокого м'язового волокна записується горизонтальна нульова (ізоелектрична) лінія.
При збудженні міокардіального волокна зовнішня поверхня збудженої ділянки міняє заряд по відношенню до поверхні ділянки, яка знаходиться в стані спокою. Між ними виникає різниця потенціалів, яка реєструється на електрограмі у вигляді позитивного відхилення направленого вверх від ізолінії.
Процес реполяризації одинокого м'язового волокна починається в тій ділянці, де розпочиналася хвиля деполяризації. Тобто деполяризація має напрямок ідентичний процесові деполяризації.
При цьому поверхня реполяризованої ділянки заряджається позитивно по відношенню до ще збудженої ділянки. Між цими ділянками виникає різниця потенціалів, яка на електрограмі проявляється відхиленням від ізолінії. Але оскільки мембранний коловий струм має протилежний напрямок протікання, то це відхилення буде мати протилежний напрямок. Крім того, швидкість поширення реполяризації менша швидкості поширення деполяризації, то і тривалість цього відхилення буде більшою, але амплітуда - меншою.
Дипольні властивості хвилі
Поширення хвилі деполяризаціі і хвилі реполяризаціі одиноким м'язовим волокном можна умовно уявити як переміщення двох зарядів
розміщених на границі збудженої (-) і незбудженої (+) ділянки волокна. Ці заряди, рівні за величиною і протилежні за знаком, утворюють диполі. Одиноке збуджене волокно можна умовно вважати за диполь.
Позитивний полюс диполя завжди знаходиться з боку незбудженої, а негативний полюс - з боку збудженої ділянки міокардіальної клітини. Диполь створює елементарну електрорушійну силу, що обумовлена різницею потенціалів, яка характеризується певною величиною і напрямком. Раз електрорушійна сила має напрямок, то вона вважається векторною величиною. Умовно прийнято вважати, що вектор будь-якого диполя направлений від його негативного полюса до позитивного і напрямок руху хвилі деполяризації одиноким м'язовим волокном співпадає з напрямком вектора диполя, а напрямок руху хвилі реполяризації протилежний орієнтації вектора диполя.
Щоб описати як буде виглядати електрограма за будь-яких напрямків руху хвилі де- і реполяризації треба пам'ятати три правила:
1. Якщо вектор диполя направлений в бік позитивного електрода
відведення, то на електрограмі ми отримаємо позитивний зубець.
2. Якщо вектор диполя направлений в бік негативного електрода
відведення, то на електрограмі отримаємо негативний зубець.
3. Якщо вектор диполя розміщений перпендикулярно до осі відведення,
то на електрограмі записується ізолінія.
101.Формування електрокардіограми при поширенні збудження серцем.
У нормі хвиля збудження поширюється передсердями зверху вниз від синусно-передсердного вузла до верхньої границі атріовентрикулярного вузла. Деполяризація передсердь реєструється на ЕКГ у вигляді зубця Р. Висхідний відрізок зубця відповідає в основному збудженню правого передсердя, низхідний - лівого. Процес реполяризації передсердь звичайно не знаходить відображення на ЕКГ, оскільки він нашаровується за часом на процес деполяризації шлуночків.
Процес деполяризації міокарда шлуночків на ЕКГ реєструється у вигляді комплексу QRS. Збудження шлуночків починається з деполяризації міжшлуночкової перегородки в середній її третині. Фронт збудження охоплює міжшлуночкову перегородку, частково внутрішню поверхню шлуночків і верхівку серця. Тут збудження поширюється від ендокарда до епікарда. На електрокардіограмі це відображається у вигляді зубця Q. Охоплення збудженням стінок обох шлуночків відображає на ЕКГ зубець R.
В останню чергу збудження поширюється на базальні відділи міжшлуночкової перегородки, правого та лівого шлуночків. Охоплення збудженням базальних відділів відображає на ЕКГ зубець S.
У період повного охоплення збудженням шлуночків різниця потенціалів відсутня, а на ЕКГ реєструється ізоелектрична лінія - сегмент S- Т.
Процес реполяризації шлуночків відповідає на ЕКГ зубцю Т. Поширення фронту реполяризації міокардом шлуночків суттєво відрізняється від руху хвилі реполяризації в одинокому м'язовому волокні. Якщо в останньому випадку напрямок переміщення хвилі реполяризації і деполяризації співпадають, то в цілому серці в нормі вони направлені в протилежні боки: деполяризація відбувається від ендокарда до епікарда, а реполяризація - від епікарда до ендокарда. Це обумовлено тим, що тривалість трансмембранного потенціалу дії в субепікардіальних відділах шлуночків менша, ніж у субендокардіальних ділянках і процес реполяризації раніше почнеться саме в субепікардіальних відділах. Оскільки під час реполяризації ці відділи набувають позитивного заряду, а субендокардіальні відділи ще не збуджені, тобто заряджені негативно, орієнтування векторів серцевого диполя (від негативного до позитивного полюсу) виявиться таким же, як і в період деполяризації (від ендокарда до епікарда) і буде реєструватися позитивний зубець Т.
102.Стандартні і підсилені електрокардіографічні відведення.
Відведення є біполярними та уніполярними. Біполярні стандартні відведення за Ейнтховеном реєструють динаміку зміни різниці потенціалів між двома електродами (+ і -) кінцівок людини. Лінії відведення, що з'єднують точки розташованих електродів на кінцівках, утворюють рівнобічний трикутник, який називається трикутником Ейнтховена. У центрі його міститься серцевий єдиний диполь (ЕРС). Перепендикуляри, опущені із центра трикутника, ділять кожну лінію відведення на 2 частини – позитивну і негативну. Якщо моментний вектор серця проектується на позитивну частину лінії відведення, реєструється позитивний зубець (+), спрямований вверх, якщо на негативну – негативний зубець (-), спрямований вниз.
Уніполярні підсилені відведення за Гольдбергером – aVR, aVL, aVF – записуються від активного електрода, який завжди приєднується до позитивного полюса (+) електрокардіографа, та двома електродами, об'єднаними в один, що використовуються при реєстрації стандартних відведень.
103.Грудні електрокардіографічні відведення.
Грудні уніполярні відведення за Вільсоном реєструють різницю потенціалів у 6 точках (V1-V6) передньої грудної стінки. Перший електрод накладають на одній із 6 точок V. Другим (індиферентним) – є три з'єднані разом електроди, накладені на обидві руки і ліву ногу.
Точка V1 - 4 міжребер'я справа від грудини; V2 - 4 міжребер'я зліва від грудини; V3 - 5 міжребер'я зліва від грудини; V4 - 5 міжребер'я по середній ключичній лінії; V5 - 5 міжребер'я вліво від V4; V6 - 5 міжребер'я по середній пахвовій лінії.
104.Методика реєстрації ЕКГ.
Метод реєстрації. Перед реєстрацією ЕКГ необхідно шкіру у точках відведення обтерти 96 % спиртом етиловим, змастити електродною пастою. Відрегулювати калібрувальний сигнал, щоб відхилення пера на 10 мм відповідало 1 мВ. Увімкнути рух стрічки приладу і записати калібрувальний сигнал.
Обстежуваний повинен розслабитися, лежати спокійно, під час запису дихати поверхнево. Необхідно записати кілька серцевих циклів у кожному із відведень і приступити до аналізу ЕКГ. Для цього в усіх відведеннях слід позначити зубці та звернути увагу на їх напрям.
1. Визначення водія ритму серця, частоти скорочення, ритму.
Для встановлення водія ритму серця треба простежити у стандартних відведеннях за послідовністю позитивних передсердних зубців Р та шлуночкових комплексів QRST, які реєструються тоді, коли водієм ритму є синоатріальний вузол.
Для характеристики ритмічності генерації імпульсів водієм ритму серця слід визначити тривалість кількох послідовних інтервалів RR і порівняти їх між собою. Правильним ритм вважається тоді, коли зареєстрована тривалість інтервалів RR відрізняється від середньої не більше як на 10 %.
2. Визначення інтервалів і тривалості зубців.
Вимірюють тривалість інтервалів PQ. QRS, QT, RR та тривалість зубців Р і Т і порівнюють з належними величинами для прийняття висновків про швидкість поширення збудження в серці.
Швидкість руху стрічки електрокардіографа виставляється на 50 мм/с, отже рух стрічки на 1 мм становить 0,02 с. Щоб виміряти тривалість зубців, підраховують від початку до кінця зубця кількість міліметрів і це число множать на 0,02 с; те саме здійснюють при визначенні відповідних інтервалів.
3. Визначення напрямку електричної осі серця.
Електрична вісь серця характеризує напрям деполяризації шлуночків серця і є середнім результуючим вектором QRS. Положення її визначається величиною кута а, утвореного лінією І стандартного відведення і віссю. Виділяють такі варіанти положення осі:
1) нормальне, коли кут а становить від +30 до +69°:
2) вертикальне - кут а дорівнює 70-90°;
3) горизонтальне - кут а становить від 0 до +29°;
4) відхилення осі праворуч - кут а дорівнює від +91 до +180°;
5) від хилення осі ліворуч - кут а становить від 0 до - 90°.
У нормі електрична вісь серця лежить у секторі від 0 до 90°, лише інколи виходячи за ці межі. Як правило, електрична вісь збігається з анатомічною.
105.Характеристика зубців, сегментів, інтервалів ЕКГ.
Електрокардіограма в нормі має зубці, інтервали та сегменти.
Зубці прийнято позначати літерами латинського алфавіту. Направлення зубців залежить від проекції миттєвого середнього вектора серця: якщо його проекція відбувається на позитивну сторону лінії відведення, то такий зубець є позитивним, якщо на негативну – то зубець є негативним, якщо його проекція перпендикулярна лінії відведення – то він дорівнює 0 у цьому відведенні.
Інтервали – це відстань між зубцями на ЕКГ, вони характеризують швидкість поширення процесів деполяризації або реполяризації від однієї структури серця до іншої.
Сегменти – це ділянки ЕКГ, які розташовані на ізолінії, що означає відсутність різниці потенціалів.
Зубець Р – відображає деполяризацію міокарда передсердь; у нормі він позитивний у стандартних відведеннях (I, II, III), бо проекція вектора у трикутнику Ейнтховена здійснюється на позитивну сторону ліній відведення та є негативною – у відведенні aVR. Амплітуда зубця Р дорівнює 0,2 мВ, тривалість – 0,11 с.
Шлуночковий комплекс QRS відображає деполяризацію шлуночків.
Зубець Q – початковий зубець цього комплексу, є завжди негативним і відображає початок деполяризації міжшлуночкової перегородки, де розташовані структури провідної системи шлуночків. Амплітуда його менша ¼ зубця R, тривалість 0,04 с.
Зубець R – головний вектор комплексу, і він же є головним вектором серця; відображає подальшу деполяризацію, яка поширюється від міжшлуночкової перегородки до міокарда правого і лівого шлуночків; він завжди у всіх відведеннях позитивний. Амплітуда його 1,4-1,6 мВ, тривалість – 0,04 с.
Зубець S – кінцевий вектор деполяризації обох шлуночків, є негативним, у цей час миттєвий вектор направлений в бік основи лівого шлуночка, де ще залишилась поляризована ділянка міокарда. Амплітуда його коливається в широких межах, тривалість 0,06 с.
Зубець Т – відображає реполяризацію шлуночків, він є позитивним у стандартних відведеннях, негативним у відведенні aVR і деяких інших. Амплітуда у стандартних відведеннях дорівнює 0,5-0,6 мВ, у грудних – 1,5-1,7 мВ, тривалість його – 0,16-1,20 с.
Зубець U – невелике відхилення вверх від ізолінії, що реєструється вслід за зубцем Т у відведеннях V2 і V3 у частини людей. Походження його невідоме. У нормі його амплітуда складає приблизно 2 мм. Має певну діагностичну цінність при порушеннях діяльності серця.
Інтервал PQ – відстань на ЕКГ від початку зубця Р до початку зубця Q, при відсутності останнього – до початку зубця R, відображає час від початку деполяризації передсердь до початку деполяризації міжшлуноч- кової перегородки, який характеризує швидкість проведення збудження передсердями, АВ-вузлом, пучком Гіса і його розгалуженнями. Тривалість його 0,1-0,21 с.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 20