158. Роль хлористоводневої кислоти в процесі травлення.
Соляна кислота, що являється одним із найважливіших компонентів шлункового соку, виділяється парієтальними клітинами, яких багато в залозах тіла та дна шлунка, та мало в залозах пілоричного відділу шлунка.
Роль соляної кислоти в травленні:
забезпечує оптимальний рівень pH для активації та дії ферментів шлункового соку;
забезпечує набухання білків, що полегшує їх гідроліз;
викликає перетворення нормального молока на кисле, що полегшує його перетравлення ліпазою;
впливає на виділення багатьох гормонів ШКТ (гастрин, секретин, соматостатин);
впливає на рухову функцію шлунка;
руйнує патогенні мікроорганізми (антибактерицидна дія).
159. Головна (мозкова) фаза регуляції шлункової секреції.
Під час головної фази секреції стимулюється переважно нервовою системою. Компонентами цієї фази є умовні і безумовні рефлекси. Запускається процес соковиділення умовними рефлексами, викликаними виглядом, запахом їжі або навіть уявленням про неї. Безумовно рефлекторні реакції пов’язані з подразненням рецепторів слизової оболонки язика. Крім нервових стимулів під час цієї фази спостерігаються гуморальні впливи: гілочка блукаючого нерва, що іннервує пілоричний відділ шлунка, виділяє гормон гастрит. Це недовготривала фаза. Сік, виділенний у цей період, має значну кислотність та високу травну силу. Головну фазу в «чистому» вигляді можна продемонструвати в досліді з умовним голодуванням тварин.
160. Шлункова фаза регуляції шлункової секреції.
Шлункова фаза секреції настає при контакті їжі зі слизовою оболонкою шлунка. Фаза триває 3-4 год.
На другу фазу шлункової секреції впливають речовини, які збуджують шлункові залози. Це: екстрактивні речовини з м'яса, грибів; алкоголь, слабкі кислоти, овочі, деякі продукти розщеплення їжі. Вони передусім стимулюють виділення G-клітинами антрального відділу слизової оболонки шлунка гормону прогастрину. Прогастрин у порожнині шлунка активується соляною кислотою, перетворюється в гастрин, надходить у кров, з кров'ю переноситься до клітин (переважно парієтальних) залоз та збуджує їх роботу, збільшуючи виділення НСl. Збудником секреції шлункових залоз є також гістамін, який міститься в харчових речовинах та слизовій оболонці шлунка. Гістамін збуджує парієтальні клітини, які секретують НСl, і гальмує секрецію головних клітин. Збуджуючий вплив на секреторні клітини шлунка має ацетилхолін, який викликає вивільнення гістаміну та гастрину.
161. Кишкова фаза регуляції шлункової секреції.
Кишкова фаза шлункової секреції починається з моменту надходження їжі в кишечник. Хімус (механічно перероблена та змішана з секретами їжа} збуджує рецептори слизової оболонки 12-палої кишки і рефлекторно змінює інтенсивність шлункової секреції. Вплив на виділення шлункового соку в цій фазі здійснює гормон ентерогастрин.
Гальмування секреції залоз шлунка відбувається під дією продуктів розщеплення жиру та гормонами – гастрогастроном і ентерогастроном, які виробляються слизовою оболонкою шлунка та верхнім відділом тонкої кишки. При вживанні рослинної їжі зменшується секреторна активність у другу (шлункову) й третю (кишкову) фази, але дещо збільшується в першу (мозкову).
Скорочення м'язових волокон стінки шлунка забезпечує моторну або рухову функцію. Моторна функція полягає в перемішуванні вмісту шлунка та русі їжі з шлунка в кишечник.
Перистальтичні рухи здійснюються завдяки скороченню циркуляторних м'язів шлунка.
Пропульсивні скорочення зумовлені м'язами пілоричного відділу.
Тонічні скорочення, зумовлені зміною тонусу м'язів шлунка, сприяють переміщенню вмісту.
При пустому шлунку виникають періодичні його скорочення (голодна моторика). Цей вид скорочення м'язів шлунка пов'язаний з відчуттям голоду. Періодичні скорочення шлунка припиняються з початком травлення.
Регуляція мотороної функції шлунка здійснюється завдяки нейрогуморальним механізмам. Блукаючі нерви збуджують моторну активність шлунка, а симпатичні, у більшості випадків, пригнічують.
Гуморальні фактори, інсулін, гастрин, гістамін, іони К+ збуджують, а ентерогастрон, адреналін, норадреналін, холецистокінін гальмують моторику. Акт вживання їжі та збудження рецепторів шлунка їжею – стимулює моторику
162. Склад і властивості підшлункового соку.
У людини виділяється 1,5 – 2 літри соку на добу. Кислотність його – 7,8 – 8,4.
Електроліти соку.
Основні аніони підшлункового соку – Cl- та HCO3- , катіони – Na+ та K+. Окрім цих йонів, в підшлунковому соці містяться також йони кальцію, магнію, цинку, сульфат та фосфат.)не встигає відбуватися обмін йонів(. На відміну від слини, сік ізотонічний плазмі крові незалежно від ступеня стимуляції. Концентрація катіонів при стимуляції лишається сталою, аніонів – змінюється в протилежному напрямку. Карбонат утворюється в ацинусах у більш високій концентрації, а при проходженні через протоки частково обмінюється на хлор – тому при посиленні підшлункової секреції концентрація карбонату підвищується
Ферменти підшлункового соку:
Протеолітичні
ендопептидази – розщеплюють внутрішні пептидні зв’язки у білковій молекулі – трипсин, хемотрипсин, еластаза.)а
відщеплюють амінокислоти від NH(, амінопептидази )відщеплює амінокислоти від СООН-кінця(екзопептидази – відщеплюють кінцеві амінокислоти: карбоксипептидази )б2 )- кінця
-1,4-глікозидні зв’язки в полімерах глюкози .a-амілаза – розщеплює aАмілолітичні:
Ліполітичні: ліпаза – розщеплює ефірні звязки в положеннях 1 і 3 тригліцеридів, фосфоліпаза А2 – ефірні зв’язки в положенні 2 фосфоліпідів, холестеролаза – ефіри холестеролу.
Нуклеолітичні: рибонуклеаза – фосфодиефірні зв’язки між сусідніми нуклеотидами в рибонуклеїнових кислотах.
163. Фази секреції підшлункової залози.
В регуляції секреції підшлункової залози виділяють 2 фази:
Перша фаза – складнорефлекторна (цефалічна).
Секреція підшлункового соку під час цієї фази пов’язана з реалізацією складнорефлекторних механізмів регуляції, тобто умовних рефлексів (вигляд, запах їжі) і з реалізацією безумовних рефлексів (подразнення їжею рецепторів ротової порожнини).
Для цієї фази характерні такі показники:
1.Короткий латентний період (1-2хв.);
2.Об’єм соку невеликий (20% від загального об’єму соку, який виділяється при їді);
3.Сік містить багато ферментів і має високу перетравлюючу силу;
4.Невелика тривалість секреції (1-2год.);
5. Переважають нервові механізми регуляції.
Друга фаза – нейрогуморальна (кишкова).
Ця фаза називається нейрогуморальною, тому що вона зв’язана з реалізацією вагальних безумовних рефлексів у відповідь на подразнення їжею чи хімусом механо- та хеморецепторів слизової оболонки шлунка та тонкого кишківника.
Метасимпатичні рефлекси під час цієї фази мають менше значення, ніж в регуляції шлункової секреції.
Схема нервової регуляції під час 2-ї фази:
Для реалізації 2-ї фази підшлункової секреції великого значення набувають гуморальні механізми регуляції (за допомогою шлунково-кишкових гормонів).
На початкових етапах травлення виділяються гормони, які стимулюють підшлункову секрецію, а на пізніх етапах навпаки – які її гальмують.
164. Склад жовчі в порціях А, В, С отриманих при п’ятифазному дуоденальному зондуванні.
Для оцінки функціонального стану жовчовивідних шляхів застосовують метод багатомоментного фракційного зондування (загальноклінічне дослідження дуоденального вмісту), що дозволяє діагностувати патологію в різних відділах жовчовивідних шляхів. Лабораторне дослідження жовчі допомагає уточнити характер патологічного процесу. При багатомоментному фракційному зондуванні жовч збирають в окремі пробірки через кожні 5 або 10 хв, фіксують час витікання кожної порції жовчі, її кількість. Результати відображають у діаграмах. Для отримання порції жовчі з жовчного міхура (порція В) як стимулятор зазвичай застосовують 33% розчин сульфату магнію (близько 50 мл). Сульфат магнію, як і холецистокінін, викликає скорочення жовчного міхура.
Реакція. Дуоденальний вміст звичайно нейтральний або слаболужний. Кисла реакція вказує на домішку шлункового соку. Визначення реакції проводиться за допомогою лакмусового паперу.
Кольор. В нормі жовч в порціях А і С – золотисто-жовтого кольору, в порції В – темно-жовта, оливкова (залежить від концентрації прямого білірубіну і білівердину).
Прозорість. Всі три порції жовчі в нормі прозорі. При запальних процесах в жовчних шляхах можуть з'являтися пластівці слизу. Помутніння жовчі звичайно залежить від домішки шлункового соку.
Консистенція. Жовч порції А і С - нев'язка, порції В – в'язкої консистенції.
Питома вага нормальної жовчі в порції А коливається від 1,007 до 1,012, порції В – від 1,016 до 1,032, порції С – 1,007 до 1,010.
За нормальних умов всі порції жовчі містять дуже мало формених елементів. При запальних процесах і в жовчних шляхах, і жовчному міхурі і жовчі знаходять в тій або іншій кількості: слиз, лейкоцити, епітелій, білірубін, холестерин. Характерними для діагностики запального процесу в жовчних шляхах є знахідки в дуоденальному вмісті клітин циліндрового епітелію, розташованих окремо або пластами, звичайно разом з лейкоцитами. Вміст білірубіну в жовчі зменшується при механічній жовтяниці, хворобі Боткіна, цирозі печінки, калькульозному холециститі та збільшується при гемолітичній жовтяниці, анемії Адісона — Бірмера, малярії.
165. Роль жовчі в процесах травлення.
Значення жовчі полягає в її впливі на гідроліз та всмоктування жирів. Без жовчі через органи травлення виводиться близько 40% жиру. Цю функцію виконують солі жовчних кислот – вони зменшують поверхневий тиск хімусу. При цьому створюється жирова емульсія та відбувається її стабілізація. Дрібні крапельки жиру краще гідролізують ліпазою соку підшлункової залози. Жовчні кислоти утворюю також комплексні сполуки з жирними кислотами – міцели, що сприяє їх усмоктуванню. Солі жовчних кислот стимулюють моторну функцію кишок. Жовч разом із соком підшлункової залози нейтралізує кислу реакцію хімісу, що надходить із шлунку. У складі жовчі виводиться з організму ряд екскретів (жовчні пігменти, холестерин та ін. )
166. Склад і властивості кишкового соку.
за добу виділяється близько 1,8 л. кишкового соку (КС), pH якого приблизно рівний 7,8 – 8,0. В його секреції приймають участь Бруннерові залози, які розміщені в дванадцятипалій кишці і виділяють багато слизу, а також Ліберк’юнові крипти, в яких розміщені різні за будовою та функціями епітеліальні клітини (слизові, недиференційовані ентероцити, ендокринні, клітини Панета). За рахунок складок слизової оболонки кишки (складки Керкрінга), ворсинок, крипт та мікроворсинок площа поверхні слизової оболонки тонкого кишківника досягає 200 м2.
Після центрифугування КС видно його поділ на рідку та щільну частини:
1. Рідка частина містить в собі воду та електроліти (хлориди, бікарбонати і фосфати натрію, калію, кальцію). В ній майже відсутні ферменти;
2. Щільна частина вміщує близько 22-ох ферментів, які завершують гідроліз пептидів до амінокислот; жирів – до гліцерину та жирних кислот; вуглеводів – до моноцукрів. В цій частині КС наявні також злущені клітини епітелію.
Ферменти кишкового соку:
1) Протеолітичні:
- поліпептидази (лейцинамінопептидаза) – розщеплюють пептиди різної довжини;
- трипептидази (амінополіпептидаза);
- дипептидази;
- катепсини (розщеплюють нуклеїнові кислоти, нуклео-зиди).
2) Амілолітичні:
- лактаза;
- сахараза;
- мальтаза;
- амілаза;
- інвертаза (розщеплює сахарозу до глюкози та фруктози).
3) Ліполітичні:
- лужна фосфатаза – розщеплює фосфорні ефіри;
- ліпаза;
- фосфоліпаза;
- холестеролестераза.
Функції кишкового соку:
а) кінцевий гідроліз харчових продуктів;
б) захист слизової оболонки кишки від механічних та хімічних пошкоджень;
в) підтримання рідкого стану хімусу;
г) участь в олужненні кислого хімусу.
1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 20