Гемоглобінова буферна система. Система гемоглобін-оксигемоглобін має буферну дію тому, що оксигемоглобін у 80 разів кисліший відновленого. Перехід окисленої форми в редуковану попереджує зсув рН крові в кислий бік під час контакту її з тканинами, де вона збагачується Н2СО3. Утворення оксигемоглобіну в легеневих капілярах попереджує зсув реакції крові в лужний бік за рахунок переходу СО2 з еритроцитів у плазму крові і утворення NаНСО3. Легені регулюють виділення СО2 і поглинання О2.
Печінка бере участь у регуляції кислотно-основної рівноваги за допомогою кількох механізмів. Вона зв’язує багато кислих радикалів, які потрапляють у портальний кровотік з травного тракту. З аміаку (NН3).і хлориду амонію (NН4Сl) печінка синтезує сечовину СО(NН2)2, яка є нейтральною речовиною і виводиться нирками. Також печінка може окислювати до кінцевих продуктів обміну (Н2О і СО2) деякі неорганічні кислоти, а також нагромаджувати і секретувати НСО3–. Печінка виділяє в кишківник з жовчю надлишок кислих і лужних продуктів метаболізму.
Шлунок є головним поставщиком хлористоводневої кислоти, а кишківник – натрію гідрокарбонату.
Еритроцити, їх функції.
Еритроцити або червоні кров’яні тільця складають основну частину крові. Вони визначають червоний колір крові. У процесі філогенетичного розвитку еритроцити виникли як спеціалізовані клітини, що здійснюють перенесення газів, зокрема кисню та вуглекислоти. Цю функцію вони виконують за допомогою дихальних пігментів. Будова еритроцитів. Еритроцити людини – безядерні клітини, які мають форму двояковігнутих дисків діаметром 4,5-10,5 мкм (середній діаметр еритроцита 7,55 мкм). Завдяки такій формі еритроцита, його поверхня більша, ніж це було б при шаровидній формі. В одному літрі крові міститься наступна кількість еритроцитів:
новонароджені – (5,9-6,7) × 1012/л
дорослі: жінки – (3,7-4,7) × 1012/л
чоловіки – (4,0-5,1) × 1012/л.
Збільшення кількості еритроцитів вище верхньої межі норми називається еритроцитозом, зменшення нижче нижньої межі норми – еритропенією. Якщо кількість еритроцитів збільшується внаслідок їх посиленого утворення, говорять про істинний еритроцитоз, якщо ж їх кількість зростає внаслідок поступання з депо крові – про перерозподільний еритроцитоз.Функції еритроцитів
1. Транспортна. Еритроцити переносять: О2, СО2, NO, адсорбовані білки, медикаменти, фізіологічно-активні речовини.
2. Забезпечення кислотно-лужної рівноваги.
3. Підтримання іонного складу плазми.
4. Гемостатична.
Основною функцією еритроцитів є транспорт кисню від легень до тканин і вуглекислоти від тканин до легень (це зумовлює дихальну функцію крові).
Еритроцити переносять також адсорбовані на їх поверхні поживні речовини у вигляді амінокислотних залишків, біологічно активні речовини обмінюються ліпідами з плазмою крові (це зумовлює трофічну, регуляторну функції крові).
Еритроцити приймають участь у регуляції кислотно-лужної рівноваги в організмі (до їхнього складу входить гемоглобін, який входить у гемоглобіновий буфер).
Еритроцити підтримують іонну рівновагу плазми, забезпечують водно-сольовий обмін організму.
56. Регуляція еритропоезу.
Стимулятором еритропоезу є зниження парціального тиску кисню. При цьому спостерігається гіпоксія. Це приводить до зростання в плазмі – еритропоетину, який прискорює еритропоез. Він стимулює диференціацію і пришвидшує проліферацію стовбурових клітин еритроїдного ряду в кістковому мозку, збільшує швидкість синтезу гемоглобіну в еритробластах, що зменшує прояви гіпоксії. Головну роль у синтезі еритропоетину відіграють нирки. Невелика кількість гормону виробляється в макрофагах кісткового мозку, купферівських клітинах і гепатоцитах.
До зростання еритропоезу може призвести піднімання на значні висоти, зростання активності гормонів щитовидної залози, чоловічих статевих гормонів. До зниження – тривала нерухомість, виключення з продуктів харчування білкової їжі, зростання активності жіночих статевих гормонів.
57. Типи гемоглобіну, його будова.
Гемоглобін – це червоний пігмент, хромопротеїн, який знаходиться в еритроцитах і переносить кисень.
Молекула гемоглобіну складається з простого білка глобіну і забарвленої простетичної групи небілкового характеру – гема. Молекула гемоглобіну складається з чотирьох поліпептидних ланцюжків, до складу кожного входить особливий пігмент – гем. Глобін і гем знаходяться у співвідношенні 96 % і 4 % від маси молекули.
Гем є протопорфірином, у центрі якого розміщений іон двовалентного заліза, який відіграє ключову роль в діяльності гемоглобіну. Одна з валентностей заліза реалізується при зв’язуванні гему з глобіном, а до другої приєднується кисень або інші ліганди. Білкова і простетична частина молекули не тільки зв’язані, але й постійно мають один на одного сильний вплив. Глобін змінює властивості гему, визначаючи його здатність до зв’язування кисню. У свою чергу, гем забезпечує стійкість глобіну до дії фізичних факторів.
Поліпептидні ланцюжки тісно переплетені між собою і поділяються на «світлі» та «темні». «Світлі» субодиниці гемоглобіну дорослого - HbA, складаються з 141 амінокислотного залишку, називається альфа-ланцюжками, а «темні» субодиниці (146 амінокислот) - бета-ланцюжками. У плоду також є власний типу гемоглобіну - HbF, в якому замість бета-ланцюжків є два гама-ланцюжки, які відрізняються амінокислотною послідовністю. Після народження HbF замінєяться на HbA.
58. Сполуки гемоглобіну з газами.
- HbO2 - оксигемоглобін - гемоглобін, який приєднав кисень, має яскраво-коричневий колір, утворюється в капілярах легень;
- Hb - відновлений (редукований) гемоглобін - має темно-червоний колір, що визначає колір венозної крові;
- HbCO2 - карбогемоглобін - гемоглобін, який при проходженні крові через тканини, забирає вуглекислоту, має вишневий колір;
- HbCO - карбоксигемоглобін - гемоглобін, який приєднав чадний газ (оксид вуглецю (ІІ)), має яскраво-червоний колір, утворюється коли в навколишньому повітрі є чадний газ. Спорідненість гемоглобіну до чадного газу в 300 разів більша, ніж до кисню. При концентрації в повітрі чадного газу більше ніж 0.1%, близько 80% гемоглобіну стає зв’язаною і блокованою СО, що може призвести до тяжких наслідків кисневого голодування;
- HbOH метгемоглобін - утворюється при окисненні гема, коли залізо з 2-х валентного стає 3-х валентним, має буро-червоний колір. Небехпека накопичення метгемоглобіну в крові полягає в тому, що такий гемоглобін не здатний віддавати кисень.
59. Лейкоцити, їх функції.
Лейкоцити — це білі (безбарвні) кров’яні тільця. У них є ядро та цитоплазма. К-сть лейкоцитів в крові людини - від 4 Г/л до 9 Г/л, у новонароджених 16,7-30,0 Г/л. Кількість лейкоцитів може змінюватися залежно від періоду доби або від функціонального стану організму. Більшість лейкоцитів знаходяться за межами судинного русла: в міжклітинному просторі, в кістковому мозку. Збільшення к-сті лейкоцитів понад 9 Г/л називається лейкоцитозом, а зменшення к-сті менше 4 Г/л - лейкопенією.
Лейкоцити поділяються на 2 групи: гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли), агранулоцити (лімфоцити і моноцити).
Функціі лейкоцитів:
- Захисна. Лейкоцити можуть мігрувати через ендотелій капілярів і рухатися в напрямку мікробів, чужорідних тіл, клітин на різних стадіях руйнування, комплексів антиген-антитіло. Лейкоцити мають позитивний хемотаксис по відношенню до них. Білі кров’яні тільця здатні за допомогою спеціальниз ферментів захопити і перетравлювати чужорідні частки. Вони також виділяють антитіла, які мають антибактеріальні та антитоксичні властивості.
- Транспортна. Лейкоцити мають цілий ряд ферментів (протеази, пептидази, ліпази і ін.) та фізіологічно активних речовин (серотонін, гістамін, гепарин). Лейкоцити можуть адсорбувати деякі речовини і переносити їх на своїй поверхні.
- Метаболічна. Лейкоцити здатні синтезувати білки, глікоген, фосфоліпіди.
- Регенераторна. Лейкоцити виділяють трофони, які сприяють утворенню нових клітин.
60. Лейкоцитарна формула, основа поділу лейкоцитів, показники норми.
Лейкоцитарна формула - це кількісне співвідношення всіх видів лейкоцитів периферичної крові. Їх визначають при підрахунку 100 лейкоцитів у пофарбованому мазку крові з вирахуванням їх співвідношення.
Залежно від того чи містить цитоплазма лейкоцитів зернистість, чи вона однорідна, лейкоцити поділяються на дві групи: гранулоцити та агранулоцити.
Гранулоцити діляться на три види: еозинофіли (1-5% від загальної кількості лейкоцитів, забарвлюються кислими фарбами, еозином), базофіли (0-1% від загальної кількості лейкоцитів, забарвлюються основними фарбами), нейтрофіли (75%, можуть приймати обидва типи фарб). Еозинофіли забарвлюються в рожевий колір, базофіли - синій, а нейтрофіли - рожево-фіолетовий.
Переважна кількість гранулоцитів це нейтрофіли. Залежно від віку, нейтрофіли мають різної форми ядро. Так, нейтрофіли з округлим ядром, називаються юні (0-1%), паличкоядерні - з ядром у вигляді підкови або палички (1-5%), сегментоядерні - ядро складається з декількох сегментів (45-70%).
Агранулоцити поділяють на лімфоцити і моноцити. Для лімфоцитів характерне велике ядро з невеликою кількістю цитоплазми (25-40%). Моноцити є найбільшими клітинами крові, мають округлу форму з добре вираженою цитоплазмою (2-10%).
В таблицях; які використовуються в клініці для оцінки вмісту різних форм лейкоцитів, незрілі нейтрофіли заносять зазвичай в ліву половину, а посегментовані вправо. Тому при зростанні нейтрофілів говорять про «зсув вліво», а при зростанні посегментованих «зсув вправо». Крім цього використовується індекс ядерного зсуву (ІЯЗ), який у нормі становить 0,06-0,09. При збільшенні ІЯЗ говорять про «зсув вліво», а при зменшенні - «вправо».
61. Регуляція лейкопоезу, фізіологічні лейкоцитози.
На зміну кількості лейкоцитів в крові впливають декілька факторів:
нервові напруження, емоційні стани викликають збільшення кількості лейкоцитів в крові;
подразнення симпатичних нервів веде до збільшення нейтрофілів в крові;
подразнення блукаючого нерва веде до зменшення лейкоцитів.
введення адреналіну, глюкокортикоїдів веде до зміни к-сті лейкоцитів.
Вміст нейтрофілів та моноцитів регулюється колонієстимулюючим фактором, який виробляється моноцитарно-макрофагіальнимт клітинами, червоним кістковим мозком та лімфоцитами. Якщо фактора є багато це призводить до підвищеної продукції нейтрофілів, якщо мало, до продукції моноцитів.
Важлива роль належить також інтерлейкіну. ІЛ-3 стимулює гемопоез і є фактором росту і розвитку базофілів. ІЛ-5 необхідний для росту і розвитку еозинофілів. ІЛ-2, 4, 6, 7 - є факторами росту і розвитку Т- і В-лімфоцитів.
Збільшення кількості лейкоцитів понад 9 Г/л - називається лейкоцитозом, а зменшення нижче 4 Г/л - лейкопенією.
Лейкоцитози бувають: фізіологічні та патологічні.
Розрізняють фізіологічні лейкоцитози:
а) харчовий - після прийому їжі;
б) міогенний - після важкої фізичної роботи;
в) емоційний;
г) у вагітних;
д) у новонароджених,тому що в перші дні після народження розсмоктуються продукти розпаду тканин, крововиливів, що виникли під час пологів.
Патологічний лейкоцитоз зумовлений зростанням викиду клітини з органів кровотворення з переважанням молодих форм клітин.
62. Антигени і антитіла у групах крові системи АВ0 та CDE.
Групи крові - це сукупність нормальних антигенів, об’єднаних на генетичній основі. Розрізняють еритроцитарні групи крові, лейкоцитарні та сироваткові.
За системою AB0 еритроцити людини поділені в залежності від антигенного складу на чотири групи: без антигенів (Н), з антигенами А, В, АВ. У плазмі відповідно знаходяться антитіла, що умовно позначаються αβ, β, α і відсутні.
Таким чином розрізняють такі комбінації антигенів і антитіл в системі АВ0: 0(І)αβ, А(ІІ)β, В(ІІІ)α, АВ(ІV).
Так при переливанні несумісної крові внаслідок взаємодії аглютиногену B з аглютиніном β, А з α, виникає аглютинація еритроцитів. При реакції антиген-антитіло, молекула антитіла, що має два центри зв’язування, утворює місто між двома еритроцитами, кожен з яких зв’язується з іншими еритроцитами, в результаті чого відбувається їхнє склеювання.
Крім системи АВ0 виражену антигенну несумісність проявляє система резус.
Rh-фактор також знаходиться в еритроцитах людини і представлений трьома антигенами: C,D,E. Найчастіше зустрічається і найважливішим є антиген D. Кров, у якій міститься цей антиген називається резус-позитивною (Rh+), якщо він відсутній - резус-негативною (Rh-).
На відміну від системи АВ0, резус-антитіла утворюються після контакту резус-негативної людини з антигеном 0 при помилковій гемотрансфузії резус-позитивної крові, або імунізації матері при вагітності, якщо плід маж резус-позитивні еритроцити, а кров матері резус-негативна.
63. Методика визначення груп крові з використанням гемаглютинуючих сироваток, оцінка результатів.
На чисту білу площину нанести стандартні сироватки першої, другої і третьої груп крові двох серій. У кожну з крапель стандартної сироватки, кутом чистого предметного скла, внести в десять разів меншу кількість крові, а через 2-3 хвилини додати по одній краплі фізіологічного розчину. За появою аглютинації спостерігати протягом 5 хвилин. Встановити групу крові.
Оцінка результатів: якщо аглютинація не відбулася із жодною строваткою – це І група крові, якщо відбулася із сироватками І і ІІІ груп – ІІ група крові, якщо відбулася із сироватками І і ІІ груп – ІІІ група крові. У випадку четвертої групи крові, провести додаткове визначення із стандартною сироваткою цієї групи.
64. Методика визначення груп крові з використанням моноклональних антитіл, оцінка результатів.
Моноклональні антитіла анти-A та анти-B призначені для визначення груп крові людини за системою AB0 замість стандартних ізогемаглютинуючих сироваток. Визначення груп крові за системою AB0 у донорів і реципієнтів перехресним методом включає виявлення антигенів A і B в еритроцитах людини з допомогою МКА анти-A та анти-B, виявлення ізоаглютинінів α і β у сироватці або плазмі досліджуваної крові стандартними тест-еритроцитами всіх груп.
Чисту білу площину склографом розділити на 2 сектори: анти-А, анти-В. Нанести у відповідний сектор по 1 краплі анти-А та анти-В. Куточком предметного скла внести в десять разів меншу кількість крові в обидві краплі антитіл. Спостереження за перебігом реакції проводять, погойдуючи тарілку протягом 2,5 хвилини.
Оцінка результатів: при І групі крові аглютинації не буде ні з анти-А, ні з анти-В, при ІІ групі крові аглютинація буде з анти-А, при ІІІ групі крові аглютинація буде з анти-В, при четвертій групі крові – з анти-А і з анти-В.
65. Опишіть проби, які проводять перед переливанням крові.
Перед переливанням крові визначають групу крові за системою АВ0 і за системою резус. Після цього роблять проби на сумісність крові в системі АВ0 і резус-сумісність, під час переливання роблять біологічну пробу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 20