Ізотонічне скорочення виникає тоді, коли відбувається при скороченні зменшення довжини м’язу без зміни його напруження.
Залежно від частоти подразнення виникають такі види скорочення: поодинокі, тетанічні (тетанус)
Характер скорочень м’язів залежить від частоти імпульсації рухових нейронів. У відповідь на одиночний імпульс відбувається одиночне скорочення, що складається з декількох періодів:
- латентний період – час від початку дії подразника до початку відповіді. Являє собою суму тимчасових затримок, пов’язаних із збудженням мембрани м’язового волокна, поширенням ПД по Т-системі усередину волокна, підвищенням концентрації внутрішньоклітинного кальцію поперечних містків.
- фаза скорочення(напруги).
- фаза розслаблення – зменшується концентрація іонів Са2+ і від’єднуються головки міозину від актинових філаментів.
Тетанічне скорочення – відповідь на ряд послідовних імпульсів – суммация одиночних скорочень.
Існує суцільний і зубчастий тетанус:
Суцільний тетанус виникає у тому разі, коли повторна стимуляція припадає на період скорочення м’язів.
Зубчастий тетанус виникає в тому разі, коли повторна стимуляція припадає на період розслаблення м’язів.
Будова рефлекторної дуги та функції її ланок.
Рефлекторна дуга – шлях нервового імпульсу від рецептора через нервовий центр до ефектора.
Будова рефлекторної дуги: 1 – рецептор; 2 – чутливий (аферентний) нейрон; 3 – тіло чутливого нейрона в спинальному ганглії; 4 – аксон чутливого нейрона; 5 – вставний нейрон; 6 – тіло рухового (мото-) нейрона; 7 – аксон рухового (еферентного) нейрона; 8 – ефектор (м'яз або залоза).
Рецептори - сприймають подразнення і перетворюють їх на нервовий імпульс, який далі поширюється по структурах рефлекторної дуги.
Функції рефлекторної дуги:
Рецептор – сприймає подразнення і перетворює енергію подразника в енергію нервового імпульсу
Аферентний нервовий шлях – відростки рецепторних нейронів, які несуть інформацію до нервового центру
Рефлекторний центр – група нейронів, які передають нервові імпульси з аферентного на еферентний нервовий шлях
Еферентний нервовий шлях – несе інформацію до ефектору
Ефектор – виконавчий орган, діяльність якого змінюється під впливом імпульсу
Оборотна аферентація (рефлекторне кільце) – інформація про ступінь виконання ефекторного сигналу від рецепторів виконавчого органу надходить в нервовий центр, де при необхідності її можна скорегувати
Рецептори, їх класифікація.
Рецептори - чутливі нервові закінчення, які сприймають подразнення.
За місцем розташування: екстерорецептори - сприймають подразнення зовнішнього середовища; інтерорецептори - сприймають зміни внутрішнього середовища організму; пропріорецептори - сигналізують про положення і рухи тіла.
За природою подразника: механорецептори, фоторецептори,терморецептори,хеморецептори.
За внутрішньою будовою: найпростіші - складаються з 1 клітини; високоорганізовані - складаються з великої кількості клітин.
За механізмом збудження рецептори поділяються на первинночутливі і вторинночутливі. До первинночутливих належать нервові закінчення чутливих нейронів шкіри.
До вторинночутливих рецепторів належать зорові, слухові та вестибулярні.
Механізми розвитку постсинаптичного гальмування.
Розвивається за участю аксо-соматичних синапсів.
Механізм розвитку: при поширенні потенціалу дії на мембрану пресинаптичного нервового закінчення збільшується його проникність для Са2+, вхід його в нервове закінчення за градієнтом концентрації, вихід медіатора (наприклад, гліцин), дифузія його до постсинаптичної мембрани, взаємодія з мембранними циторецепторами, збільшення проникності мембрани для К+, збільшення виходу з клітини – гіперполяризація постсинаптичної мембрани, яка має назву ГПСП – гальмівний постсинаптичний потенціал. За допомогою місцевих струмів поширюється на сусідні ділянки мембрани та на мембрану аксонного горбика: в області аксонного горбика ці струми мають вхідний (анодний) напрям, викликають гіперполяризацію мембрани, збільшення порога деполяризації мембрани, зниження збудливості мембрани аксонного горбика, отже, й нейрона в цілому (гальмування нейрона).
ГПСП, як і місцеве збудження, підкоряється закону силових відношень, здатне до сумації, поширюється на сусідні ділянки мембрани з допомогою місцевих струмів.
Сумація збудження та гальмування нейронами ЦНС.
В залежності від умов винекнення розрізняють розрізняють два вида сумацій: просторову та часову. Механізм їх розвитку наступний:
Просторова сумація – виникає, якщо на тілі одного нейрона одночасно функціонує декілька збудливих синапсів: в кожному із них виникають збудження, які за допомогою місцевих струмів поширюються на мембрану аксонного горбика і там відбувається їх додавання (сумація). Якщо в результаті сумації збудження на мембрані аксонного горбика її деполяризація доходить до критичного рівня, виникає серія ПД – ритмічний розряд нейрона. Частота ПД тим більша, чим швидше деполяризація дійде до критичного рівня, тобто від інтенсивності сумації збудження.
- Часова сумація - виникає в тому випадку, коли в тих самих синапсах виділяється медіатор через короткі інтервали часу завдяки збільшенню частоти генерації ПД на пресинаптичній мембрані. Чим більше медіатору взаємодіє з циторецепторами постсинаптичної мембрани, тим більше апмплітуда збудження, чим більша різниця потенціалів між постсинаптичною мембраною та аксонним горбиком, тим більша частота генерації ПД на його мембрані.
Рухові рефлекси спинного мозку, їх рефлекторні дуги.
Рефлекторна функція спинного мозку полягає у здійсненні складних рухових реакцій організму. Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулатуру, крім м'язів голови, які іннервуються черепними нервами. У спинному мозку містяться рефлекторні центри мускулатури тулуба, кінцівок шиї. Тут же розташовано багато центрів автономної нервової системи. Рефлекси сечовипускання і дефекації зв'язані з функцією спинного мозку.
Соматичні рефлекси - це рухові рефлекси кінцівок, тулуба чи його частин.
Рефлекси розтягання, або власні міотатичні рефлекси м'язів, - це рефлекси, які ініціюються подразненням пропріорецепторів - рецепторів скелетних м'язів або їхніх сухожилків.
Сухожильні рефлекси належать до числа рефлексів, що мають велике значення для підтримування положення тіла, швидкого встановлення рівноваги. Вони виконуються дуже швидко, їх рефлекторна дуга має мінімальну кількість елементів - це двонейронна дуга. Рецептори сухожильних рефлексів знаходяться у скелетних м'язах (пропріоцептори) і збуджуються при розтягуванні м'язових волокон. Якщо вдарити по сухожиллю, то м'яз розтягується і це приводить до збудження рецепторів і виникнення рефлексу.
Провідні шляхи спинного мозку їх класифікація та фізіологічне значення.
Провідні шляхи діляться на висхідні і низхідні.
Висхідні шляхи проводять імпульси із периферії (від рецепторів шкіри, м'язів, суглобів, внутрішніх органів) до головного мозку.
Низхідні шляхи проходять по передніх і частково бічних стовпах. По них передаються імпульси від головного мозку до рухових центрів спинного мозку, а від них ці імпульси йдуть до скелетних м'язів.
Висхідні шляхи:
-Тонкий пучок - пучок Голля. Фізіологічне значення - тактильна чутливість, відчуття положення тіла, пасивних рухів тіла.
-Пучок Бурдаха. Фізіологічне значення - таке як у пучка Голля.
- Дорсолатеральний шлях. Фізіологічне значення - шляхи больової і температурної чутливості.
- Пучок Флексіга. Фізіологічне значення -імпульси від пропріорецепторів мязів, сухожиль, звязок; відчуття тиску та дотику від шкіри.
- Вентральний спинно-мозочковий шлях. Фізіологічне значення - таке як у пучка Флексіга.
- Таламічний шлях. Фізіологічне значення - больова і температурна чутливість.
- Спинно-тектальний шлях. Фізіологічне значення - сенсорні шляхи зорово-рухових рефлексів і больової чутливості.
Низхідні шляхи:
- Латеральний корково-спинномозковий шлях. Фізіологічне значення - імпульси до скелетних м’язів, довільні рухи.
- Червоноядерно-спинномозковий шлях. Фізіологічне значення - імпульси, що підтримують тонус скелетних мязів.
- Спинномозковий шлях. Фізіологічне значення - підтримка пози і рівноваги тіла.
- Оливоспинномозковий шлях. Фізіологічне значення - бере участь у здійсненні таламо-спінальних рефлексів.
- Ретикулярно-спинномозковий шлях. Фізіологічне значення - підтримання тонусу скелетних м’язів, регуляція стану спінальних вегетативних центрів.
- Вентральний преддверно-спинномозковий шлях. Фізіологічне значення - імпульси, щоб забезпечують підтримку пози і рівноваги тіла.
- Тектоспінальний шлях. Фізіологічне значення - імпульси, що забезпечують здійснення зорових і слухових рухових рефлексів.
- Вентральний корково-спинномозковий шлях ( пірамідний). Фізіологічне значення - імпульси до скелетних м’язів, довільні рухи.
Охарактеризуйте рухові рефлекси заднього мозку
Задній мозок – це довгастий мозок та міст. Вони зберігають ознаки сегментарної будови, але мають і надсегментарні утворення. Серед найбільш важливих рухових надсегментарних утворень – присінкові ядра та сітчаста речовина. Вони носять назву надсегментарних утворень, так як впливають на м’язи не прямо, а через мотонейрони сегментарних структур – рухові ядра спинного мозку і черепно-мозкових нервів.
Задній мозок отримує і переробляє всю аферентну інформацію, що надходить від спинного мозку, оскільки всі специфічні висхідні шляхи від спинного мозку, входячи в стовбур мозку (задній та середній мозок) віддають коллатералі (гілочки) до ретикулярної формації, тут продовжується обробка аферентної інформації.
Задній мозок отримує нову аферентну інформацію, яка відіграє роль в регуляції рухових функцій – це інформація від вестибулярних рецепторів.
За участю рухових ядер (під'язикового, трійчастого, язикоглоткового і блукаючого нервів) заднього мозку здійснюються такі ланцюгові рефлекси: жування і ковтання їжі, розмовляння, блювання, чхання, кашлю. Ланцюговий рефлекс – складний рефлекторний акт, в якому один рефлекс є безпосередньою причиною виникнення наступного.
Ціла група рефлексів направлена на підтримування м'язового тонусу.
Опишіть механізм розвитку децеребраційної ригідності.
При порушенні зв'язку червоного ядра з довгастим мозком проявляється децеребраційна ригідність.
Механізм розвитку децеребраційної ригідності полягає в різкому посиленні імпульсації мотонейронами. Підвищення тонусу м'язів має рефлекторне походження: при перерізанні задніх канатиків спинного мозку тонус м'язів відповідної кінцівки зникає. У децереброваної тварини поряд зі збільшенням тонусу відзначається зниження рефлексів на розтягнення, про що можна судити по підсиленню сухожильних рефлексів.
Наприклад у кішки децеребраційна ригідність проявляється так - передні і задні кінцівки розігнуті; голова закинута назад за рахунок розгинання шиї; хвіст піднятий; тулуб розігнутий.
В основі формування лежать вестибулоспінальні впливи.
Охарактеризуйте рухові рефлекси середнього мозку.
Середній мозок відіграє важливу роль :
- У регуляції рухів очей. За участю ядер блокового нерва, ядер окорухового нерва та ядра відвідного здійснюються поворот очей в будь-якому напрямку, акомодація ока, фіксація погляду на близьких предметах, зіничний рефлекс (розширення зіниць в темноті і звуження - на світлі).
- У регуляції м'язового тонусу, здійсненні рефлексів, завдяки яким можливі стояння і ходьба.
- У регуляції певних вегетативних функцій організму. Наприклад жування, ковтання, дихання.
Опишіть функції мозочка
Мозочок відіграє велику роль в об'єднані рухових та вегетативних функцій.
Основними функціями мозочка є: забезпечення регуляції тіла; підтримка рівноваги; координація довільних та мимовільних рухів; впливає на роботу дихальної , серцево-судинної та інших систем організму; бере участь у регуляції тонусу м’язів; впливає на обмін речовин.
Також здійснює вплив на всі центральні утвори, що приймать участь в управлінні рухами.
На мозочок передається вплив певних структур стовбура головного мозку, наприклад ядер шва.
Охарактеризуйте функції таламуса.
Таламус - структура проміжного мозку, виконує основну роль таку як надходження інформації від органів чуття, але за винятком нюху.
Також таламус містить біля 40 ядер, які виконують певні функції.
Наприклад
- Сенсорні перемикаючі ядра - отримують інформацію від специфічних сенсорних шляхів, переробляють та передають в сенсорні зони кори головного мозку.
- Неспецифічні - отримують інформацію від ретикулярної формації стовбура. Передають інформацію до всіх зон кори головного мозку.
- Асоціативні ядра. Їх функція полягає в отримувані інформації від специфічних перекикаючих ядер і від неспецифчних ядер таламуса. Ці ядра передають інформацію в асоціативні ядра кори головного мозку.
Роль гіпоталамуса в регуляції функцій організму.
Гіпоталамус - це відділ проміжного мозку, що донизу переходить у ніжку з якою з'єднюється з гіпофізом.
Його роль полягає в тому, що він є:
- центром вегетативної нервової діяльності. При подразненні одних ядер виникають реакції, характерні симпатичній нервовій системі, а інших ядер - парасимпатичній;
- центром регуляції ендокринних функції. Ядра гіпоталамуса виробляють рилізинг-фактори - ліберіни і статини, що регулюють роботу аденогіпофіза. Аденогіпофіз - виробляє ряд гормонів, які контролюють роботу залоз внутрішньої секреції.
- центром терморегуляції.
- центром спраги.
- центром сну і неспання. Пошкодження центру викликає летаргічний сон.
Лімбічна система, її функції.
Лімбічна система - сукупність певних структур головного мозку. Представляє собою комплекс підкіркових ядер. До лімбічної системи належать гіпокамп, поясна звивина, мигдалеподібні тіла, перегородка, зубчаства звивина, сосковидні тіла. Дана система огортає верхну ділянку стовбура головного мозку та утворює лімб.
Функції: забезпечення гомеостазу; участь в механізмах сну; контроль поведінки; контроль вегетативних і соматичних рефлексів повязаних з емоційним станом; формування і регуляція емоцій;участь в регуляції травлення; упорядковує короткочасну і довготривалу пам'ять; контроль реакцій, пов'заних з самозбереженням і збереженням виду.
Базальні ядра, їх функції.
Базальні ядра - це скупчення сірої речовини в півкулі головного мозку. Входять до складу переднього мозку, котрий розташований між лобовими долями та над стовбуром мозку.
До базальних ядер належать хвостате ядро, лушпина, бліда куля, чорна речовина, субталамічна ділянка, огорожа та мигдалеподібне тіло.
Функція - Забезпечують регуляцію м'язового тонусу , регуляцію рухів, організацію інших поведінкових реакцій.
Сенсорні зони кори головного мозку, їх функції.
Сенсорні зони кори головного мозку - це функціональні зони кори головного мозку, які отримують сенсорну інформацію від більшої частини рецепторів тіла. Займають певні ділянки кори.
Зона загальної чутливості знаходиться в тім'яній частці, зорова зона - в потиличній, слухова - у скроневій, смакова - у нижній частині тім'яної частки. При надходженні сенсорної інформації потік нервових імпульсів досягає кори.
Функція сенсорної кори полягає в забезпеченні формування відчуттів.
Асоціативні зони кори головного мозку, їх функції.
Асоціативні зони - це функціональні зони кори головного мозку,що зрівнюють між собою інформацію від різних рецепторів. Вони займають третину площі кори головного мозку. Ці зони можна назвати “неспецифічними”, так як вони не задіяні у виконанні первинних моторних і сенсорних функцій.
Наприклад, асоціативні зони лобних часток - потрібні для планування певних дій. При пошкодженні даної зони людина не може вийти з певних конкретних ситуацій.
Також асоціативні зони мають певні функції - розпізнавання речей: формування абстрактного мислення, мови; участь у формуванні пам’яті.
Моторні зони кори головного мозку, їх функції.
Моторні зони - їх є три.
Первинна моторна кора розташована у прецентральній звивині.
Функція - планування рухових дій.
Премоторна зона кори знаходиться попереду від моторної і розташована у глибині сільвієвої борозни.
Функція - також забезпечує планування рухових дій, як і первинна моторна кора.
А додаткова зона розташована перед і над премоторною.
Функція - контролює рухові дії, які повязані з зором і слухом.
Вкажіть класифікацію автономних рефлексів.
Автономні рефлекси є:
- вісцеро-вісцеральні рефлекси, виникають при подразненні вісцерорецепторів. Наприклад при подразненні жовчного міхура будуть виникати рефлекторні зміни серцевої діяльності, також відносяться зміни тонусу судин, рефлекторна зупинка серця при подразненні органів черевної порожнини та ін.
- вісцеро-дермальні рефлекси, при подразненні вісцерорецепторів - буде виникати підвищення шкірної чутливості та потовиділення. Такі реакції виникають при ушкодженях внутрішніх органів.
-дерматовісцеральні рефлекси, при подразненні певних ділянок шкіри - настають судинні реації та виникає зміна діяльності певних внутр. органів. Приклад - застосування грілок, або міхурів із льодом.
Вкажіть медіатори, які приймають участь в передачі збудження в еферентній ланці автономних рефлексів.
Медіатори, що приймають участь - ацетилхолін, адреналін, норадреналін, М-холінорецептор та Н-холінорецептор.
Передача збудження проходить за участю медіатора ацетилхоліну. Ацетилхолін взаємодіє з специфічним рецептором – н-холінорецептором, що викликає зміни в його побудові.
Після взаємодії з холінорецепторами ацетилхолін розщеплюється на холін та оцтову кислоту.У вісцеральних органах, що отримують еференту інформацію по парасимпатичних волокнах, ацетилхолін реалізує свій вплив через м-холінорецептори.
Н-холінорецептори отримують еферентну інформацію від симпатичних нейронів.
Між м- і н-холінорецепторами є відмінність, це швидкість їх відповіді. В Н-холінорецепторів виникають швидкі та нетривалі відповіді, а м-холінорецептори – реагують тривало і повільно.
Опишіть вплив симпатичної нервової системи на вісцеральні функції.
Симпатична нервова система разом з парасимпатичною є частиною автономної нервової системи. Дія симпатичної нервової системи є протилежною по відношенню до дії парасимпатичної.
Ця система регулює життєво важливі процеси. Вони здійснюється без участі свідомості, не підпорядковуються бажанням людини.
Симпатична впливає на регуляцію обміну речовин, забезпечує адаптацію організму.
Також впливає на :
серце - підвищує чсс; легені - розширює бронхи і бронхіоли; розширює зіниці; пригнічує слиновиділення; кишечник - пригнічує перистальтику та секрецію травних соків; кровоносна система - підвищує кровяний тиск; нирки - зменшує діурез.
Опишіть вплив парасимпатичної нервової системи на вісцеральні функції.
Парасимпатична система - частина автономної нервової системи, протиставляється симпатичній.
Вона впливає на райдужну оболонку; слізну залозу - стимулює сльозовиділення; легені - зменшує вентиляцію легень; бронхи - звужує їх; серце - зменшення чсс; кишечник - підсилює перистальтику.
На відміну від симпатичної нервової системи, парасимпатична працює лише тоді, коли людині необхідно відновити запаси енергії.
Роль метасимпатичної системи в регуляції вісцеральних функцій.
Метасимпатична нервова система - це мікроганглії, які розташовані у тканині органів. Ці мікроганглії знаходяться у шлунку, кишечнику, сечовому мiхуру, серцi, бронхах.
Впливає на ШКТ: здійснює регуляцію складних рухiв кишки - перистальтику, маятникоподiбнi рухи.
Вплив на серце: регулює його скорочувальну активність.
Метасимпатична система відрізняється від інших тим, що іннервує лише внутрішні органи, що мають власну рухову активність та не є анатагоністом іншому відділу нервової системи.
Класифікація гормонів, механізм дії гормонів на клітини-мішені.
Існує декілька класифікацій гормонів: морфологічна, хімічна, фізіологічна.
Морфологічна класифікація - залежно від місця утворення: гормони щитовидної залози, гіпофіза, підшлункової, статевих залоз і тд. Проте статеві гормони не лише утворюються в статевих залоза, а й в корі надниркових залоз. Майже у всіх органах і тканинах організму є клітини, що синтезують гормони.
Хімічна класифікація:
- Стероїдні гормони - гормони кори надниркових залоз і статеві гормони.
- Білково-пептидні - прості та складні білки, пептиди. До них відносяться більшість гормонів організму.
- Похідні амінокислот - непептидні гормони. До них відносяться тиреоїдні гормони щитовидної залози та гормони мозкового шару надниркових залоз.
Інколи в цій класифікації виділяють 4 групу гормонів - це похідні арахідонової кислоти. Приклад - простогландини, лейкотрієни.
Фізіологічна класифікація:
- Гормони, які регулюють обмін вуглеводів, жирів, певних амінокислот - інсулін, глюкагон, адреналін
- Гормони, які регулюють водно-сольовий баланс: альдостерон, вазопресин.
- Гормони, які регулюють обмін кальцію і фосфатів: паратгормон, кальцитонін, активні форми вітаміну D.
- Гормони, які відповідають за репродуктивну функцію організму: андрогени, естрогени, прогестерон, гонадотропні гормони, пролактин.
- Гормони, які регулюють функції периферичних ендокринних залоз: тропні гормони гіпофіза, гормони гіпоталамуса.
Механізм дії гормонів на клітини-мішені пов’язаний з їх хімічною будовою: ·
- водорозчинні гормони це білки і поліпептиди, а також похідні амінокислоти – катехоламіни. Взаємодіють вони з рецепторами мембрани клітини-мішені, утворюють при цьому комплекс “гормон - рецептор". Виникнення цього комплексу призводить до утворення вторинного або внутрішньоклітинного посередника, з яким пов’язані зміни функції клітини.
- жиророзчинні гормони – стероїдні – проходять крізь мембрану клітини-мішені утворюючи комплекс “гормон-рецептор”, який далі надходить до мембрани ядра. Стероїдні гормони, тироксин та трийодтиронін – проникають через ядерну мембрану і взаємодіють з ядерними рецепторами, котрі з’єднані з однією або більше хромосомі ц наслідком цього є зміни синтезу білка в клітині-мішені.
Типи гормональних ефектів.
Є декілька титів гормональних ефектів.
Перший тип - метаболічний. Такий гормональний ефект регулює обмін речовин в організмі. Метаболічні ефекти проявляють:
- Гормон росту - соматотропін. Стимулює синтез білків, посилює ліполіз.
- Тироксин. Сприяє анаболізму, а при підвищенній кількості - катаболізму.
- Інсулін. Стимулює синтез глікогену.Підсилює синтез білка. Пригнічує розпад жиру.
Другий тип - соматичний. Забезпечує ріст, розвиток організму.
Соматичні ефекти :
- Тиреоїдні гормони. Необхідні для формування кісткової тканини між діафізом і епіфізом в організмі гормони.
Третій тип - кінетичний. Ефект повязаний з здатністю гормонів запускати діяльність органів.
Кінетичні ефекти:
-Окситоцин. Викликає скорочення м’язів матки.
- Вазопресин. Впливає на реабсорбцію води у збиральних трубочках нефрона.
Четвертий тип - корегуючий. Повязаний зі зміною діяльності органів( процесів), які проходять при відсутності певного гормону.
Корегуючі ефекти:
- Адреналін. Впливає на ЧСС.
- Тироксин. Активація окисно-відновних процесів.
Роль гіпоталамуса в регуляції функцій ендокринних залоз
Гіпоталамус бере участь в нервовій і гуморальній регуляції фізіологічних функцій організму.
Має велике значення в контролі гормональної діяльності ендокринної системи. Перш за все гіпоталамус сам продукує речовини, які гуморальним шляхом впливають на окремі функції організму. Гіпоталамус надає домінуючий вплив на гормональну діяльність передньої долі гіпофіза і через неї на багато периферичної залози внутрішньої секреції. Нейрони гіпоталамуса виділяють речовини, які стимулюють секрецію гормонів передньої частини гіпофіза. Це рилізинг-фактори або ліберини. А також гальмуючі або інгібуючі чинники - статини. Під дією ліберинів і статинів здійснюється синтез і секреція гормонів гіпофіза, які у свою чергу визначають рівень секреції гормонів інших залоз внутрішньої секреції. Це так званий трансгіпофізарний шлях регуляції ендокринних залоз.
В супраоптичних і паравентрикулярних ядрах гіпоталамуса проводяться вазопресин і окситоцин і через аксони нервових кліток поступають в задню частину гіпофіза, де вони нагромаджуються і потім секретуються в кров згідно потребам. Це – парагіпофізарний шлях регуляції ендокринної залози.
Роль гіпофіза в регуляції функцій ендокринних залоз.
Гіпофіз - найважливіша залоза внутрішньої секреції, вона регулює діяльність цілого ряду інших ендокринних залоз. Залози внутрішньої секреції, які залежать від гіпофіза - щитовидна залоза, надниркові залози, статеві залози. Передня частка гіпофіза продукує тропні гормони ( гормони, які впливають на діяльність інших залоз внутрішньої секреції). Наприклад - тиреотропні(тиреотропін), гонадотропні(фолікулостимлуюючий та лютеінізуючий), пролактин, гормон госту ( соматотропонін) і ліпотропонін. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворюють гіпоталамо-гіпофізарну систему, що відіграє важливу роль у регуляції функцій ендокринних залоз.
Роль соматотропну в регуляції процесів фізичного розвитку організму.
Вплив соматотропного гормону на процеси фізичного розвитку організму проявляється лише з двох років і до завершення статевого дозрівання. Ростова активність соматотропіну опосередковується через соматомедіни, які утворюються в печінці. Соматомедіни стимулюють розмноження клітин (мітози) в хрящовій тканині кістки. Після закінчення статевого дозрівання, коли під впливом статевих гормонів відбулося окостеніння епіфізарних хрящів, гормон росту перестає впливати на ріст кісток в довжину; він здатний підсилювати лише периостальний ріст кістки і ріст некісткових тканин – що спостерігається при патології. Гормон росту проявляє і метаболічні ефекти: стимулює синтез білків, посилює ліполіз (розщеплення жирів). Максимальна концентрація гормону росту в крові реєструється під час сну. За час сну виділяється більше половини секретованої за добу кількості гормону росту. Підвищення рівня гормону росту спостерігається після м'язових вправ.
Синтез та роль тироксину та трийодтироніну в регуляції процесів фізичного і психічного розвитку організму.
Йодовані гормони стимулюють ріст і розвиток організму, статеве дозрівання, а також підвищують рівень всіх обмінних процесів в організмі: обмін білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, водно-електролітний обмін, основний обмін, теплопродукцію. Під впливом цих гормонів зменшуються запаси глікогену у печінці і внаслідок цього збільшується цукор у крові. Вони стимулюють розпад білків і як наслідок – збільшується кількість азоту, який виводиться нирками.
Важливим показником діяльності щитоподібної залози є рівень основного обміну, оскільки йодвмісні гормони підвищують основний обмін.
Гормони щитоподібної залози необхідні для розвитку мозку, діяльності центральної і вегетативної нервової системи. Вони підвищують активність симпатичної нервової системи, що проявляється в наростанні збудливості, емоційності, прискорення серцевих скорочень, частоти дихання, потовиділення, а також зменшенні секреції і моторики шлунково-кишкового тракту
Роль кальцитоніну та паратгормону у регуляції сталості концентрації іонів кальцію та фосфатів у крові.
Кальцитонін регулює обмін кальцію: знижує рівень кальцію у крові і активує функцію остеобластів, які сприяють утворенню кісткової тканини з одночасним пригніченням діяльності остеокластів, що руйнують кісткову тканину. Паратгормон сприяє вивільненню кальцію із кісткової тканини і зворотному всмоктуванню його із дистальних канальців нефрона нирок. Це сприяє підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Кальцій відіграє важливу роль у функції збудливих структур. У нормі вміст кальцію у крові дорівнює 2,25-2,75 ммоль/л. Концентрація паратгормону, в свою чергу, залежить від рівня кальцію в крові: при його зниженні продукція паратгормона збільшується, а при підвищенні – зменшується. Секреція паратгормону стимулюється симпатичною нервовою системою.Він діє в таких напрямках.
1. Стимулює активність остеобластів, що приводить до звільнення іонів кальцію і фосфору з мінеральної речовини, яка утворює кістку, внаслідок стимуляції секреції ними органічних кислот, які розчиняють сполуки Са і Р і сприяють їх виведенню.
2. Підсилює реабсорбцію кальцію в нирках, сприяючи цим, підвищенню рівня кальцію в плазмі і зменшується зворотнє всмоктування в канальцях фосфору.
3. Підсилює всмоктування кальцію в кишці, хоча це зв'язано не з прямою дією його на кишку, а з підвищеним утворенням активної форми вітаміну D в нирках під впливом паратгормону, який вже сам підвищує швидкість всмоктування Са2+ в кишках.
Синтез та роль гормонів підшлункової залози в регуляції функцій організму.
Бета-клітини (70 %) острівців Лангерганса підшлункової залози синтезують гормон інсулін; альфа-клітини (20 %) – глюкагон; дельта-клітини (10 %) – соматостатин.
Інсулін регулює вуглеводний, білковий, жировий обміни. Підвищуючи проникливість клітинних мембран (крім клітин головного мозку) для глюкози, він знижує рівень глюкози у крові. Інсулін також стимулює синтез глікогену у печінці та м’язах і знижує утворення глюкози із амінокислот.
В регуляції білкового обміну інсулін виступає як анаболічний гормон: стимулює синтез білка з амінокислот і транспорт їх з крові у клітину. Регулюючи обмін жиру, інсулін підсилює утворення жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну і накопичення резервів жиру.
Глюкагон є антагоністом інсуліну, він підвищує рівень глюкози у крові. Регуляція виділення гормонів підшлункової залози залежить від рівня глюкози у крові. При її підвищенні (гіперглікемія) збільшується секреція інсуліну, при зниженні концентрації глюкози (гіпоглікемія) – знижується виділення інсуліну у кров. Рівень глюкози в крові залежить від її взаємодії з глюкозорецепторами, які розміщені у судинах, підшлунковій залозі та гіпоталамусі. При подразненні парасимпатичних нервів збільшується секреція інсуліну і може виникнути гіпоглікемія. Збудження симпатичної нервової системи призводить до гіперглікемії.
Нормальна концентрація глюкози у крові становить 3,33-5,55 ммоль/л. При такій концентрації глюкоза не фільтрується нирками і у сечі цукор відсутній.
При інсуліновій недостатності острівцевого апарата підшлункової залози виникає важке захворювання – цукровий діабет.
Синтез та роль жіночих статевих гормонів в регуляції функцій організму.
Розрізняють два основних гормони, які мають найбільший вплив на функціонування і стан статевої системи жінки: прогестерон і естроген. Прогестерон - даний стероїдний гормон виробляється - жовтим тілом, що утворюється після овуляції на місці фолікула. Прогестерон готує жінку до вагітності і допомагає у виношуванні плоду. Також гормон допомагає заплідненій клітині прижитися в матці, перешкоджає скороченню матки, піднімає артеріальний тиск, зупиняє менструацію при вагітності, бере участь у розвитку тканин, стимулює зростання матки.
Естрогени - група гормонів, які виробляються в організмі. Основні гормони - естрон, естріол, естрадіол. Естрон відповідає за формування вторинних статевих ознак, стимулює розвиток матки. Естрогени - важливі гормои статевих залоз, які не тільки відповідають за перебіг менструального циклу, але і впливають на роботу інших частин організму. Вони захищають судини від холестеринових бляшок, регулююють діяльність сальних залоз, підртимують міцність кісток, регулюють водно-сольовий обмін.
Синтез та роль чоловічих статевих гормонів в регуляції функцій організму.
Основний гормон з андрогенною активністю – тестостерон. Утворюється він в інтерстиціальних клітинах сім'яників - клітинах Лейдіга. Синтезується тестостерон, як і інші стероїдні гормони, із холестерину. Синтез і секреція тестостерону клітинами Лейдіга стимулюється лютеїнізуючим гормоном гіпофіза через аденілатциклазну систему. В свою чергу андрогени регулюють секрецію гонадоліберину і гонадотропінів за механізмом негативного зворотного зв'язку.
Андрогени беруть участь в ембріогенезі, розвитку первинних статевих ознак, формуванні вторинних статевих ознак (розподіл волосся на тілі, тембр голосу, тип відкладання жиру в організмі), рості скелета і скелетної мускулатури. Тестостерон разом з фолікулостимулювальним гормоном гіпофіза підтримує сперматогенез. Андрогени мають механізм дії, спільний для стероїдних гормонів. Тестостерон у деяких клітинах-мішенях, зокрема простати, сім'яних міхурців, діє після перетворення в дигідротестостерон. На кістки, м'язи і нирки діє, вірогідно, сам тестостерон. Рецепторні білки андрогенів знаходяться у цитоплазмі і ядрі клітин-мішеней. Андрогени мають виражену анаболічну дію, стимулюють синтез білків, нуклеїнових кислот, фосфоліпідів мембран. Серед білків, синтез яких прискорюється тестостероном, відомі РНК-полімерази, рецепторний білок, білки рибосом. Андрогени затримують азот, кальцій і фосфор в організмі, збільшують загальну масу скелетних м'язів. Синтезовані аналоги андрогенів, у яких анаболічна дія у 20 разів більша, ніж у тестостерону, а андрогенна активність менша. Такі речовини широко використовуються спортсменами, хоч вони можуть спричинити ураження печінки, зокрема виникнення пухлин.
Синтез та основні впливи глюкокортикоїдів на організм.
Глюкокортикоїди – кортизол і кортизон.
Це гормони кори надниркових залоз.
Глюкокортикоїди регулюють обмін білків, жирів і вуглеводів в організмі, а саме: сприяють розпаду білків, мобілізують жири із жирової тканини і активують утворення глікогену у печінці, проявляючи антагоністичну дію щодо інсуліну.
Вони є адаптивними гормонами, тому що, підтримуючи м’язову активність і працездатність головного мозку, сприяють пристосуванню організму до дії несприятливих подразників (емоційне напруження, різкі коливання температури, кисневе голодування тощо); мають імуносупресивну дію, яка полягає у пригніченні вироблення антитіл.
Синтез та основні впливи мінералокортикоїдів на організм.
Мінералокортикоїди – альдостерон і дезоксикортикостерон.
Мінералокортикоїди регулюють водно-електролітний обмін організму. Вони підсилюють зворотне всмоктування Na+, а значить і води в дистальних канальцях нефронів нирок і полегшують транспорт К+ і Н+ в протилежному напрямку. На відміну від глюкокортикоїдів, мінералокортикоїди сприяють розвитку запальних процесів. Це пояснюється їх здатністю до підвищення проникності капілярів i серозних оболонок. Альдостерон регулює рівень артеріального тиску, опосередковуючи дію через збільшення тонусу судин чи збільшення об’єму рідини.
Синтез та основні впливи катехоламінів на організм
Катехоламіни — це адреналін, норадреналін, дофамін.
Мозковий шар наднирників продукуєкатехоламіни. Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичної нервової системи, а саме: під впливом адреналіну збільшується частота і сила серцевих скорочень, зростає хвилинний об’єм крові, підвищується провідність і збудливість серцевого м’яза, звужуються кровоносні судини, за винятком судин серця, мозку, судин працюючих скелетних м’язів, які під дією адреналіну розширюються. Звуження артеріол призводить до підвищення артеріального тиску. Адреналін гальмує секрецію, моторику і всмоктування в шлунково-кишковому тракті, а також розслаблює бронхіальні м’язи, внаслідок чого бронхи розширюються. Він покращує працездатність скелетних м’язів, підсилюючи їх трофіку.
Адреналін викликає скорочення радіальних м’язів райдужки, і таким чином розширює зіниці. Адреналін впливає на обмін вуглеводів, жирів, білків. Він сприяє перетворенню глікогену печінки у глюкозу. При емоційному напруженні може виникнути адреналінова гіперглікемія – збільшення вмісту глюкози у крові.
Адреналін проявляє ліполітичну дію, внаслідок чого підвищується концентрація у крові жирних кислот, які використовуються як джерело додаткової енергії в процесі утворення тепла в організмі. Основний обмін під впливом адреналіну може збільшитися на 30 %.
Адреналін і норадреналін опосередковують свою дію через a- і β-адренорецептори. Причому, ефекти взаємодії можуть бути протилежними. Наприклад, адреналін, зв’язуючись з a-адренорецепторами, спричинює звуження артерій. Норадреналін, діючи через b-адренорецептори судин, призводить до їх розширення.
Загальна характеристика системи крові, її склад.
Кров – основна транспортна система організму. Це в’язка червона непрозора рідина, яка складається з блідо-жовтої плазми та форменних елементів – еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів. Кров і органи, в яких відбувається утворення клітин крові та їх руйнування і регулюючий нейрогуморальний апарат об’єднані в загальне поняття - система крові.
В систему крові входять:
периферична кров, що циркулює по судинах;
органи кровотворення - червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка;
органи кроворуйнування - селезінка, печінка, червоний кістковий мозок;
регулюючий нейро-гуморальний апарат.
Функції крові
Основною функцією крові є перенесення різних речовин, за допомогою яких здійснюється захист від впливів зовнішнього середовища або регуляція діяльності окремих органів і систем. У залежності від характеру речовин, які переносяться та їх природи кров виконує наступні функції: дихальну; трофічну; екскреторну; гомеостатичну; регуляторну; терморегуляційну; захисну; креаторних зв’язків.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 20