Тема 14. Стратегічні аспекти у функціональних сферах діяльності підприємства
Корпоративна стратегія має спиратися на функціональні стратегії: виробничу, фінансову, маркетингову, інноваційного розвитку, екологічну, соціальну.
Важливим є максимальне врахування особливостей цих стратегій як умова ефективного їх формування та подальшої реалізації на підприємстві.
Функціональні сфери діяльності підприємства охоплюють як поточну, так і перспективну діяльність підприємства та його окремих підрозділів. Підприємство у сучасних умовах глобалізації та інтеграції може одночасно розвивати один чи декілька напрямків власної діяльності.
Враховуючи функціональні сфери діяльності, окремі стратегії підприємства мають містити:
цілі, умови й основні напрямки діяльності кожного окремого структурного підрозділу;
процедуру та алгоритм розв'язання завдань, а також заходи та відповідний інструментарій, необхідні для реалізації місії підприємства та досягнення поставлених цілей.
З метою забезпечення функціональних сфер діяльності підприємства та чи інша обрана стратегія має визначати роль кожного структурного підрозділу у механізмі стратегічної орієнтації певної функціональної підсистеми суб’єктів господарювання та системи менеджменту, що слугуватиме підґрунтям забезпечення досягнення цілей та керованості процесами реалізації місії економічної системи.
Опрацювання будь-якої стратегії передбачає пошук правильної поведінки у межах кожної функціональної сфери діяльності підприємства.
Стратегічні аспекти дослідження функціональних сфер діяльності підприємства передбачають наступне:
1) визначення ролі і конкретного змісту кожної функціональної сфери діяльності підприємства;
2) розмежування функцій у системі менеджменту відповідно до місії підприємства;
3) аналіз впливу кожної функціональної сфери діяльності підприємства на розвиток бізнесу;
4) моніторинг ефективності виконання функціональних обов’язків кожним структурним підрозділом підприємства;
5) проведення аудиту рівня ефективності функціонування та впливу на загальні результати кожного структурного підрозділу підприємства;
6) мотивація виконавців кожного структурного підрозділу підприємства для підвищення рівня ефективності усіх функціональних сфер діяльності підприємства;
7) аналіз причин виникнення конфліктів та опрацювання програм їх запобігання у кожній функціональній сфері діяльності підприємства.
Стратегія функціональної сфери виробництва має бути спрямованою на ефективну організацію виробничого процесу підприємства та його стабільне функціонування. При формуванні виробничої стратегії необхідно не лише враховувати наявні ресурси та досягнуті обсяги виготовлення продукції, а й технологічний рівень виробничих процесів і можливість оновлення (модернізації) парку обладнання; підвищення кваліфікаційного рівня персоналу; ступінь гнучкості виробничих процесів у разі можливої зміни вимог споживачів до продукції, яку випускає підприємство.
При опрацюванні стратегії для такої функціональної сфери підприємства. як виробництво, варто враховувати:
рівень планової діяльності і виробничого контролю;
досягнутий рівень продуктивності праці та резерви його підвищення;
наявність опору змінам та можливості його подолання тощо.
До основних складових виробничої програми підприємства, належать:
ефективність виконання виробничих операцій;
рівень технологічного забезпечення;
ефективність використання ресурсного потенціалу;
вплив зовнішніх чинників та організація його дослідження на підприємстві.
При аналізі окремих функціональних сфер діяльності підприємства варто звернути увагу на такі основні альтернативи:
можливість повного задоволення ринкового попиту – підприємство має виробляти стільки продукції, скільки потребує ринок. Запаси на складах готової продукції мають бути мінімальними, а витрати на виробництво продукції можуть бути значними через необхідність зміни обсягів випуску відповідно до споживацьких запитів;
виробництво продукції має бути орієнтованим на пересічний попит – запаси певних товарів можуть нагромаджуватися при раптовому зменшенні попиту, реальні потреби ринку задовольняються за рахунок таких нагромаджень;
виробництво має враховувати реально існуючий попит;
необхідність інноваційного оновлення техніко-технологічної бази виробництва товарів;
можливість розширення існуючих та створення нових виробництв;
необхідність зміни у технологічному процесі;
потребу в удосконаленні організації виробництва тощо.
Функціональна сфера маркетингової діяльності має опікуватися визначенням відповідних продуктів, послуг і ринків, на яких вони будуть запропоновані; ефективним використанням комплексу маркетингу (дослідження ринку, формування товарної і цінової політики, побудови каналів розподілу та товароруху, стимулювання збуту, підтримки продукту тощо).
Крім того, маркетингова функціональна сфера діяльності підприємства має передбачати обґрунтування вибору і формування:
цільового ринку;
номенклатури та асортименту продукції чи послуг;
опрацювання цінової політики;
удосконалення системи збуту та просування товарів до споживачів;
організації рекламних заходів тощо.
Загальний склад програми маркетингу поєднує:
цілі та завдання маркетингу;
формування стратегії маркетингу;
складання бюджету маркетингу тощо.
Вагомими компонентами стратегії маркетингу мають бути:
- стратегії товару (модифікація товару, створення нового товару, зняття товару з виробництва);
- стратегія формування каналів розподілу товарів (нульовий канал, опосередковані канали, змішаний канал);
- стратегія просування товару (реклама, стимулювання збуту, персональний продаж тощо);
- стратегія ціноутворення (встановлення цін з використанням різних методів тощо).
Останнім часом у світовій практиці підприємства значну увагу приділяють розвитку наукових досліджень та впровадження їх результатів у господарську діяльність.
Функціональна сфера організації наукових досліджень та впровадження їх результатів у господарську діяльність узагальнює основні ідеї про новий продукт – від зародження ідеї про його створення до розробки та просування на ринок. При цьому варто враховувати як інноваційний, так і імітаційний аспекти.
Можливі напрями функціональної сфери організації наукових досліджень та впровадження їх результатів у господарську діяльність мають реалізовуватися шляхом використання наступних стратегічних прийомів:
наступальних (формування нових технологічних рішень для реалізації стратегій зростання);
захисних (збереження позицій на ринку);
конгломеративних (наступально-захисних; їх використовують зазвичай крупні підприємства, де значна капіталомісткість фундаментальних та прикладних розробок і існує ризик впровадження);
проникнення у нові галузі та на нові сегменти ринків;
реакції на дії конкурентів тощо.
Функціональна сфера кадрового забезпечення підприємства має бути спрямованою на ринкові умови господарювання і головна її мета полягає у створені додаткових робочих місць, підвищення кваліфікації персоналу, опрацювання ефективних механізмів мотивації працівників.
Характеристичними аспектами цієї функціональної сфери діяльності підприємства є:
- опрацювання і декомпонування програм формування та використання кадрового потенціалу відповідно до змін на ринку та в умовах господарювання;
- пошук, підбір, набір і адаптація персоналу;
- атестація та оцінка ефективності використання персоналу;
- здійснення моніторингу безпеки праці;
- забезпечення соціальної захищеності персоналу підприємства;
- формування ефективного мотиваційного механізму персоналу тощо.
У функціональній сфері фінансового забезпечення підприємства здійснюється прогнозування фінансових показників, що характеризують різні стратегічні напрями діяльності суб’єктів господарювання, оцінювання інвестиційних проектів, розподіл і контроль фінансових ресурсів, обіг цінних паперів тощо.
Найважливішою складовою фінансової сфери діяльності підприємства є прийняття рішень про доцільну для підприємства структуру капіталу. Насамперед це стосується співвідношення між капіталом (основним і оборотним, власним і залученим).
Підприємство має підтримувати певний баланс між борговими зобов’язаннями і власним капіталом. Надмірність боргів може підвищити ризик економічної системи, погіршити інвестиційний клімат, звузити інвестиційне поле, унеможливити репатріацію вже отриманих коштів інвесторами. Це, у свою чергу, може підвищити вартість капіталу.
В окремих випадках фінансування за рахунок боргів іноді вигідне підприємству, оскільки забезпечує фінансовий ліверидж (тобто використання боргів для фінансування інвестицій). Іншими словами, беручи у борг, підприємство отримує вищі доходи до тих пір, доки віддача від позичених коштів перевищує відсоток, який необхідно сплатити за отримані кошти.
Управління дивідендами також є важливою складовою функціональної фінансової сфери підприємства. Практика переконує, що підприємства, які швидко розвиваються, часто не виплачують дивідендів, а спрямовують кошти на подальший розвиток виробництва. На підприємствах з незначними темпами розвитку виробництва вартість акцій свідомо підтримується сплатою високих і стабільних дивідендів. Переваги того чи іншого підходу виражаються у дивідендній політиці. Згідно з однією з теорій дивідендної політики дивіденди мають виплачуватися лише після того, як покрито усі господарські потреби фінансування та залучення інвестицій.
Важливою складовою фінансової стратегії підприємства є складання відповідного плану (бюджету).
Бюджет – це поточний план діяльності, де визначено витрати майбутніх періодів та джерела їх покриття; кількісно план виражається у грошових одиницях.
У функціональній сфері фінансів підприємства у плані (бюджеті) визначають такі основні підрозділи:
план доходів і видатків (суми очікуваних доходів та виплат підприємства за певний період);
план грошових надходжень і виплат (план руху готівки);
плановий баланс (групування коштів за їх складом і розміщенням та джерелами надходження).
При цьому розрізняють кілька основних типів бюджетів, а саме:
матеріальний бюджет (визначають види та кількість сировини і матеріалів, необхідних для реалізації того чи іншого плану);
бюджет закупок (конкретизує витрати на закупівлю матеріалів, необхідних для реалізації планів);
трудовий бюджет (враховує прямі витрати на оплату праці;
бюджет адміністративних витрат (містить витрати на виконання основних управлінських функцій: оклади менеджерів, витрати на їх відрядження, витрати на утримання службових приміщень тощо).
Функціональна сфера ділового середовища існування підприємства зосереджена на формуванні та збереженні конкурентних переваг економічної системи на ринку у конкретній галузі діяльності. Основними аспектами у цій функціональній сфері є:
- реагування на зміни як у галузі, так і у зовнішньому оточенні;
- опрацювання ефективних заходів, які можуть забезпечити відчутні переваги порівняно з діями конкурентів;
- об’єднання стратегічних ініціатив функціональних підрозділів підприємства;
- оперативне вирішення проблем, що виникають.
Особливостями функціональної сфери ділового середовища існування підприємства є:
1) визначення сфери діяльності, де будуть забезпечені найвищі конкурентні переваги;
2) створення нових товарів з унікальними характеристиками, які здатні привабити споживача і вирізнити підприємство серед конкурентів на ринку;
3) формування і розвиток засобів та інструментарію конкурентної боротьби тощо.
Врахування особливостей функціональної сфери ділового середовища існування підприємства дозволить суб’єктам господарювання стати виробниками продукції з низьким рівнем витрат, досягти диференціації виробництва продукції та напрямів діяльності; сфокусувати увагу на певному сегменті ринку за рахунок нижчої собівартості та задоволення специфічних потреб споживачів.
При вивченні цієї теми студенти досліджують компоненти внутрішнього середовища підприємства.
Поглиблюючи знання з теми, необхідно визначити сутність та значення аналізу внутрішнього стану підприємства. Студенти зосереджують увагу на основних показниках, що використовуються при аналізі внутрішнього стану підприємства.
У ході подальшого вивчення даної теми студенти мають оволодіти методикою аналізу організаційної структури підприємства та аналізу його функціональних галузей.
Важливим при вивченні теми варто вважати знання методологічних концепцій аналізу внутрішнього стану підприємства, де варто звернути увагу на наступне: етапи життєвого циклу продукції; криву досвіду; сутність ефекту від масштабу тощо.
Студентам варто знати, як зробити оцінку маркетингової позиції підприємства, де важливу роль відіграють наступні елементи:
сегментація ринку;
вивчення потреб, переваг та очікувань споживачів;
вивчення конкурентів;
оновлення асортименту товару під впливом вимог споживачів;
контроль якості товару;
використання торгової марки;
врахування еластичності попиту при встановленні ціни;
використання системи знижок;
використання прогресивних методів продажу товарів;
передпродажний та після продажний сервіс;
ефективність каналів товароруху;
використання та ефективність рекламних заходів.
Крім того, при вивченні теми студентам варто ознайомитися зі схемою оцінки конкурентних позицій підприємства, де важливими елементами є:
визначення галузевих стратегічних чинників успіху;
вибір найбільш значущих з точки зору конкуренції показників оцінки потенціалу підприємства;
визначення значущості показників для оцінки конкурентної сили;
оцінка підприємства та його конкурентів за кожним показником за обраною шкалою оцінки;
визначення загальної оцінки конкурентної сили підприємства та його конкурентів;
порівняння загальних оцінок конкурентної сили підприємства та його конкурентів.
Закінчуючи вивчення теми, студенти знайомляться зі змістом стратегічного балансу підприємства.
Термінологічний словник
Дебітор – юридична або фізична особа, яка заборгувала підприємству.
Інвестор – юридична або фізична особа, яка приймає рішення щодо вкладення власних чи залучених коштів (інших цінностей) в об’єкти інвестування з метою досягнення економічного чи соціального ефекту.
Стратегія функціональної сфери виробництва – спрямована на ефективну організацію виробничого процесу підприємства та його стабільне функціонування.
Угода – взаємна домовленість, за якою встановлюються взаємні зобов’язання.
Функціональна сфера ділового середовища існування підприємства – зосереджена на формуванні та збереженні конкурентних переваг економічної системи на ринку у конкретній галузі діяльності.
Функціональні сфери діяльності підприємства – охоплюють як поточну, так і перспективну діяльність суб’єктів господарювання та їх окремих підрозділів.
Функціональна сфера маркетингової діяльності – опікується визначенням відповідних продуктів, послуг і ринків, на яких вони будуть запропоновані; ефективним використанням комплексу маркетингу (дослідження ринку, формування товарної і цінової політики, побудови каналів розподілу та товароруху, стимулювання збуту, підтримки продукту тощо).
Функціональна сфера організації наукових досліджень та впровадження їх результатів у господарську діяльність – узагальнює основні ідеї про новий продукт – від зародження ідеї про його створення до розробки та просування на ринок.
Функціональна сфера фінансового забезпечення підприємства – прогнозування фінансових показників, що характеризують різні стратегічні напрями діяльності суб’єктів господарювання, оцінювання інвестиційних проектів, розподіл і контроль фінансових ресурсів, обіг цінних паперів тощо.
Питання для обговорення
1. Сутність та значення аналізу внутрішнього стану підприємства.
2. Показники. що використовуються при аналізі внутрішнього стану підприємства.
3. Зміст стратегічного балансу підприємства.
Теми рефератів
Загальні підходи до аналізу внутрішнього стану підприємства.
Шляхи розв’язання проблем внутрішнього стану підприємства.
Формування конкурентних переваг підприємства.
Питання для самостійного вивчення
1. Методика аналізу організаційної структури підприємства.
2. Оцінка маркетингових позицій підприємства.
3. Схема оцінки конкурентних позицій підприємства.
Інформаційні джерела
Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 259 с.
Вітлінський В.В. Моделювання економіки. – К.: КНЕУ, 2003. – 408 с.
Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч.посібник. – К.: ЦНЛ, 2005. – 352 с.
Машина Н.І. Економічний ризик та методи його вимірювання: Навч.посібник. – К.: ЦНЛ, 2003. – 188 с.
Медведєв М.Г. Економетричні методи моделювання: Навч.посібник. – К.: Видавництво Європейського університету, 2003. – 140 с.
Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2004. – 123 с.
Тема 15. Сучасний стан і перспективи розвитку стратегічного управління в Україні
Вивчаючи тему, студенти мають орієнтуватися у поняттях: сталий розвиток економіки, концепція сталого розвитку суспільства, концепція управління, стратегічне управління.
Сталий розвиток економіки – це такий розвиток, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.
При вивченні теми важливо усвідомити, що провідною ідеєю концепції стратегічного управління у XXI ст. стає необхідність гармонійного розвитку підприємства, що передбачає орієнтацію на гармонізацію інтересів суб’єктів господарювання, споживачів і суспільства у цілому. Це положення відповідає європейській моделі бізнесу, згідно з якою кожне підприємство має розглядатися з огляду на досягнуті результати та покращення роботи у сфері задоволення інтересів споживачів, персоналу та вкладу підприємства у розвиток суспільства.
Концепція сталого розвитку суспільства – опрацьована на Всесвітньому форумі з навколишнього середовища (1992 р., за ініціативою ООН, у Ріо-де-Жанейро). Сьогодні ця концепція розглядається як основа Декларації з навколишнього середовища та сталого розвитку. Відповідно до концепції розвиток економіки не має здійснюватися на шкоду інтересам розвитку та охорони навколишнього середовища. Тому в основу розвитку підприємства сьогодні має бути покладений еколого-економічний підхід до економічного зростання.
Концепція сталого розвитку – це спосіб гармонізації взаємовідносин людини і природи та шлях до створення екологічного суспільства. Концепцією сталого розвитку одночасно передбачається гуманізація та екологізація основ традиційної економіки. Відповідно до концепції сталого розвитку економічна система може одержувати максимально можливу вигоду з обов’язковим збереженням динамічної рівноваги.
Концепція управління – це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування економічної системи, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками внутрішньої структури підприємства, а також про необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.
Студенти мають зрозуміти, що Концепція стратегічного управління покладена в основу стратегічного мислення і знаходить відображення у певних характерних рисах її застосування, а саме:
базується на певному поєднанні теорії, системного, ситуаційного та цільового підходів до діяльності підприємства як економічної системи. Але використання лише одного з зазначених елементів не дає змоги досягти бажаних результатів розвитку підприємства у довготерміновій перспективі;
орієнтує на дослідження умов існування підприємства;
вимагає створення і постійного поповнення та оновлення інформаційної бази;
дозволяє прогнозувати наслідки управлінських рішень, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків з операторами ринку та формування відповідної поведінки персоналу;
передбачає застосування певного інструментарію та методів, спрямованих на забезпечення розвитку підприємства.
базується на певному поєднанні теорії, системного, ситуаційного та цільового підходів до діяльності підприємства як економічної системи. Але використання лише одного з зазначених елементів не дає змоги досягти бажаних результатів розвитку підприємства у довготерміновій перспективі;
орієнтує на дослідження умов існування підприємства;
вимагає створення і постійного поповнення та оновлення інформаційної бази;
дозволяє прогнозувати наслідки управлінських рішень, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків з операторами ринку та формування відповідної поведінки персоналу;
передбачає застосування певного інструментарію та методів, спрямованих на забезпечення розвитку підприємства.
Основні чинники, що впливають на формування характерних рис системи стратегічного управління:
галузева приналежність підприємства;
розміри підприємства;
тип виробництва;
рівень спеціалізації, концентрації та кооперування;
особливості виробничого потенціалу;
розвиток інноваційних процесів на підприємстві;
рівень кваліфікації персоналу тощо.
Мета стратегічного управління – визначення місії, цілей та стратегій, опрацювання та забезпечення виконання системи поточних планів, що є основою формування конкурентоспроможності підприємства у довготерміновій перспективі.
Оскільки будь-яке управління передбачає досягнення цілей, то у цьому контексті воно є цільовим.
Цільовий підхід – це система методів і методологічних прийомів, що забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності, будь-яких управлінських рішень та процесів їх виконання на кінцеві результати, з урахуванням кількісних і якісних змін внутрішнього середовища та зовнішнього оточення підприємства.
Цільове управління потребує чіткого визначення цілей та бажаних результатів функціонування підприємства, формування реальних програм їхнього досягнення та чіткої оцінки параметрів діяльності шляхом вимірювання конкретних результатів на окремих етапах досягнення поставлених цілей.
Стратегічне управління – це реалізація концепції, у якій поєднується цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями підприємства та призводити їх у відповідність за рахунок опрацювання та реалізації моделі стратегії.
Впровадження у практику діяльності підприємств механізмів стратегічного управління розглядається в історичному аспекті.
Фаза І. Поточне планування та бюджетування. Є характерною ознакою управління, що базується на контролі та управлінні “за відхиленнями”. При використанні лише бюджетно-фінансових методів основними проблемами для керівників була поточна прибутковість та структура витрат, що, у свою чергу, створювало загрози для перспектив розвитку підприємства.
Фаза ІІ. Екстраполяційне планування (від досягнутого). У 50-60-х роках ХХ ст. стратегічне управління розуміли як перспективне планування виробництва продукції і освоєння ринків. Основою такого планування були екстраполяційні прогнози, що враховували чинники, які сприяли розвитку підприємства, або обмежували його можливості.
Фаза ІІІ. Стратегічне планування. На початку 70-х років ХХ ст. стратегічне планування розглядають як вибір, рішення з приводу того, що робити з тим бізнесом, який був успішним, але може втратити свою привабливість внаслідок зміни пріоритетів споживачів.
Стратегічне планування – це систематизоване визначення взаємоузгоджених довготермінових цілей та напрямів діяльності підприємства.
Основною метою стратегічного планування є підвищення реагування підприємства на зміну умов ринку, поведінку конкурентів, впровадження результатів науково-технічного прогресу.
Процес стратегічного планування складається з декількох послідовних етапів (рис.6).
Фаза IV. Стратегічне управління. У 80-ті роки ХХ ст. з’являється поняття “стратегічне управління”, яке має сприяти підприємству належним чином відповідати на виклик зовнішнього оточення.
Рис. 6. Процес стратегічного планування на підприємстві
Нині стратегічне управління враховує процеси глобальної інтеграції суспільства, розвиток технологій і інформаційних систем.
Стратегічне управління передбачає встановлення цілей підприємства, підтримання взаємовідносин із зовнішнім середовищем, що дозволяє досягти поставлених цілей, відповідає потенціалу та можливостям підприємства і дає змогу чутливо реагувати на зовнішні змінні.
Стратегічне управління можна вважати динамічною сукупністю взаємопов’язаних управлінських процесів, які логічно випливають один з одного, між ними існує стійкий зворотний зв’язок (рис. 7). У цьому і полягає важлива особливість стратегічного управління.
Стратегічне управління підприємством – це таке управління, яке спирається на людський потенціал як основу підприємства, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує і проводить вчасні зміни в організаційній структурі, які відповідають виклику зовнішнього оточення і дозволяють досягти конкретних переваг, що у сукупності дає можливість підприємству існувати у перспективі, досягаючи при цьому власних цілей.
Рис. 7. Структура стратегічного управління
Провідною ідеєю концепції стратегічного управління у XXI ст. стає необхідність гармонійного розвитку підприємства, що передбачає орієнтацію на гармонізацію інтересів суб’єктів господарювання, споживачів і суспільства у цілому. Це положення відповідає європейській моделі бізнесу, згідно з якою кожне підприємство має розглядатися з огляду на досягнуті результати та покращення роботи у сфері задоволення інтересів споживачів, персоналу та вкладу підприємства у розвиток суспільства. Успішне підприємство відповідно до цієї моделі фокусує зусилля, використовуючи нові концепції, творчість та новаторство. Домінуючим підходом в управління для сучасного етапу розвитку є ресурсно-екологічний, сутність якого полягає у врахуванні ефекту емерджентності (від англ. emergence – виникнення, поява нового) при взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем, що забезпечує їх гармонійну взаємодію. Динамічні зовнішні умови зумовлюють необхідність постійного перегляду стратегічних цілей, збалансованості між стабільністю та змінюваністю підприємства. Це вимагає забезпечення стратегічної гнучкості, здатності підприємства до формування превентивних (від лат. praeventus – упереджуючий, запобіжний; такий, що випереджає дії супротивної сторони) управлінських заходів та швидкого реагування на зовнішні зміни для підтримки конкурентних переваг.
Чинники, що зумовлюють новий зміст концепції стратегічного управління:
трансформація економічного простору;
прискорення впровадження досягнень НТП;
скорочення періодів стабільності;
збільшення ступеня невизначеності тощо.
Основні сучасні напрями стратегічного управління:
використання системного, ситуаційного та цільового підходів;
забезпечення стратегічної гнучкості підприємства;
взаємодія із зовнішнім середовищем на принципах сталого розвитку;
встановлення цільових орієнтирів підприємства на перспективу на підставі врахування принципів маркетингу тощо;
використання еколого-економічного підходу до зростання на ринку;
прогнозування стратегічних позицій на підставі поєднання пріоритетів екологічного та економічного розвитку;
забезпечення довготермінових конкурентних переваг, стійкості конкурентної позиції та економічної безпеки;
поєднання інтуїції та мистецтва керівництва у процесі досягнення перспективних цілей.
Основні принципи сучасного стратегічного управління:
соціальна відповідальність за виконання місії підприємства перед суспільством;
інтегративність економічного потенціалу підприємства та якостей персоналу до ефективного використання ресурсів у процесі досягнення встановлених цілей;
інноваційність, передбачає постійне удосконалення технологій, систем управління тощо;
екогармонійність – необхідність врахування екологічних наслідків діяльності підприємства;
економічність – забезпечення стійкого розвитку підприємства у межах національної економічної системи.
Проблеми стратегічного управління:
відсутність ув’язки стратегічних та оперативних планів;
невідповідність організаційної структури особливостям обраної стратегії;
невідповідність корпоративної культури та її окремих елементів (цінностей) обраній стратегії;
нерозуміння (збочення) стратегічної економічної політики підприємства з боку системи менеджменту;
відсутність підтримки (або відкрита протидія) зацікавлених осіб змінам у політиці підприємства.
Переваги стратегічного управління:
формування механізму взаємодії підприємства з нестабільним зовнішнім середовищем;
забезпечення довготермінових конкурентних переваг;
забезпечення адаптивності підприємства за умов перманентних зовнішніх змін;
визначення довготермінових напрямів розвитку економічної системи;
забезпечення ефективної внутрішньої координації для успішного виконання місії та досягнення стратегічних цілей підприємства;
сприяння цілісному, комплексному підходу до підприємства та його оточення;
забезпечення стратегічного успіху та сінергічного ефекту діяльності підприємства;
забезпечення довготермінового життєвого циклу підприємства.
Отже, стратегічне управління забезпечує розв’язання проблем виживання, успіху та стійкості розвитку підприємства.
Функції вищого керівництва при опрацюванні моделі стратегічної поведінки підприємства на ринку:
формулювання цілей;
виявлення проблем та можливих варіантів їх вирішення;
аналіз проблем, сприятливих можливостей та їх впливу на діяльність підприємства;
аналіз можливих наслідків реалізації стратегії;
вибір альтернативного варіанту стратегії;
опрацювання бюджету стратегії;
керівництво реалізацією стратегії;
моніторинг ходу реалізації стратегії.
Ідеальним є варіант, коли усі працівники підприємства залучаються до обговорення і формування його стратегії. Звідси важливим завданням менеджерів є зробити процес формування стратегії доступним і зрозумілим для усіх працівників, сприяти максимальному залученню їх до опрацювання стратегії.
Власник та менеджери визначають загальні цілі розвитку підприємства і основні способи їх досягнення.
Практика свідчить, що на більшості підприємств існує чотири рівні менеджерів з питань формування та реалізації стратегії, а саме:
1) виконавчий директор або менеджер вищої ланки управління, який несе основну відповідальність і керує прийняттям стратегічних рішень;
2) менеджери, які відповідають за прибутки чи збитки окремих структурних підрозділів підприємства;
3) лінійні менеджери у межах функціональних сфер діяльності підприємства, які керують окремими напрямами (виробництво, маркетинг, фінанси, наукові дослідження, персонал тощо). Їх завдання полягає у забезпеченні єдиної стратегії для організаційних бізнес-одиниць і прийнятті стратегічних рішень у підпорядкованій сфері діяльності;
4) менеджери оперативних підрозділів підприємства, які несуть відповідальність за реалізацію стратегічних планів у підзвітній сфері.
При вивченні теми важливо дати характеристику потенціалу менеджерів. Потенціал з точки зору компетенції менеджера має спиратися на наступний методологічний інструментарій:
- методи розв'язання проблем на підприємстві (екстраполяція досвіду, метод спроб та помилок, оптимізація наявних альтернатив, створення нових);
- процедури розв'язання проблем окремо у кожному підрозділі підприємства;
- організаційний потенціал (сукупність можливостей лінійних та функціональних менеджерів);
- процеси управління (формальна та неформальна системи);
- орієнтація на досягнуті показники, визначені орієнтири майбутнього;
- механізми мотивації (праця менеджера оцінюється за досягнутими показниками, критеріями службового просування, винагородами за ініціативу, творчість);
- інформаційне забезпечення процесу управління;
- техніко-комунікативні засоби,
- посадові інструкції;
- особливості організаційної структури тощо.
При опрацюванні стратегії підприємства сфера компетенції менеджера полягає у:
- знанні, вивченні, вмінні аналізувати факти та виявляти логіку розвитку подій у внутрішньому та зовнішньому середовищі;
- вмінні ефективно реалізувати кадрову політику підприємства;
- вмінні створювати сприятливий соціально-психологічний клімат та удосконалювати систему мотивації;
- вмінні визначати поточні та перспективні цілі, здійснювати контроль їх виконання;
- вмінні організувати ефективне використання ресурсів та засобів для досягнення цілей тощо.
Важливе значення у системі стратегічного управління має прогнозування.
Найважливіші функції прогнозування:
визначення можливих цілей і напрямів розвитку об’єкту прогнозування;
оцінка соціальних, економічних, екологічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об’єктів прогнозування;
визначення змісту заходів щодо забезпечення реалізації можливостей та послаблення загроз кожного з можливих варіантів розвитку прогнозованих подій;
оцінка необхідних витрат і ресурсів для впровадження опрацьованих заходів і наслідків щодо обмежень у системі “час-гроші”.
Мета будь-якого прогнозу – виявити процеси та передбачити розвиток подій у майбутньому. Передбачене майбутнє дає змогу підготуватися як до позитивних, так і до негативних тенденцій, максимізувати позитивні результати та мінімізувати збитки.
Основні методи прогнозування:
метод екстраполяції;
експертні методи;
економіко-математичне моделювання;
інформаційні моделі тощо.
Менеджерам необхідні здібності до стратегічного управління.
Основні елементи, що визначають здібності менеджерів до стратегічного управління:
вміння змоделювати ситуацію;
здатність виявити необхідність змін;
здатність опрацьовувати стратегію змін;
здатність використовувати у ході змін надійні методи;
здатність перетворювати стратегію у життя.
Якості, необхідні менеджерам у процесі опрацювання моделі стратегії:
вміння виконувати ключові ролі;
вміння ініціювати виконавців;
вміння керувати процесом опрацювання моделі стратегії.
Зміст стратегічного мислення полягає в усвідомленні мети розвитку підприємства та способів її досягнення, необхідності моніторингу внутрішнього та зовнішнього середовища, формування відповідних стратегій, організації діяльності щодо реалізації обраної стратегії.
Стратегічне мислення передбачає:
а) усвідомлення послідовності встановлення пріоритетів;
б) орієнтацію на розпізнавання та адекватне реагування на зміни у середовищі, які можуть нести як нові потенційні загрози, так і можливості;
в) логічне обґрунтування форм і методів залучення та напрямів використання інвестицій та персоналу відповідної кваліфікації з метою розв’язання проблем довготермінового розвитку підприємства;
г) координацію стратегічних та поточних напрямів діяльності економічної системи;
д) усвідомлення можливостей та масштабів впливу підприємства на зовнішнє оточення;
є) ініціювання виконавців тощо.
Стратегічне мислення управлінського персоналу відбивається у понятті “стратегічний рівень підприємства” – це система знань про можливості та обмеження у розвитку підприємства, що реалізується у відповідних стратегічних рішеннях і діях.
Стратегічне орієнтоване підприємство – це підприємство, де стратегічне мислення є основною, принциповою настановою у діяльності персоналу підприємства, і у першу чергу – системи менеджменту; де відбуваються реальні процеси стратегічного планування та використовується інтегрована система стратегічних планів, а поточна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів.
Функції менеджерів у процесі опрацювання моделі стратегічної поведінки підприємства на ринку визначаються їх моделлю мислення:
адаптивна – це менеджер-лідер, у якого є здібності та вміння спілкуватися з людьми, розпізнавати потенціал кожного окремого працівника, зацікавити виконавців у якомога повному використанні власного потенціалу; такий менеджер добре уявляє, що є суттєвим для успішної діяльності підприємства на ринку, вміє визначити місця збою та запропонувати коригуючи заходи. Такий менеджер не впадає у крайнощі, не дозволяє, щоб людські симпатії або антипатії впливами на справи у трудовому колективі, вміє вирішувати конфлікти, що виникають;
планова – менеджер прагне до оптимізації майбутньої діяльності підприємства, концентрує основні ресурси у традиційних господарських галузях та спрямовує підприємство на досягнення поставлених цілей; має аналітичний склад розуму, йому притаманна методичність у роботі;
підприємницька – на відміну від попередньої моделі, менеджерів, хоча і зорієнтований на майбутнє, але намагається змінити динаміку розвитку підприємства, без екстраполяції його минулого розвитку; такий менеджер шукає нові напрями діяльності, можливості розширення номенклатури та асортименту. Він є природним експериментатором, який не боїться ризику; прагне до нестандартних рішень, сам пропонує їх варіанти.
Закінчуючи вивчення теми, студенти мають пам’ятати, що для опрацювання моделі стратегічної поведінки підприємства на ринку необхідно створювати відділи стратегічного планування, які у своїй діяльності щільно співпрацюють з функціональними підрозділами підприємства.
Термінологічний словник
Екогармонійність – необхідність врахування екологічних наслідків діяльності підприємства.
Економічність – забезпечення стійкого розвитку підприємства у межах національної економічної системи.
Інноваційність – постійне удосконалення технологій, систем управління тощо.
Концепція сталого розвитку – спосіб гармонізації взаємовідносин людини і природи та шлях до створення екологічного суспільства.
Концепція управління – система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування економічної системи, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками внутрішньої структури підприємства, а також про необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.
Сталий розвиток економіки – такий розвиток, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.
Стратегічне планування – систематизоване визначення взаємоузгоджених довготермінових цілей та напрямів діяльності підприємства.
Стратегічне управління – реалізація концепції, у якій поєднується цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями підприємства та призводити їх у відповідність за рахунок опрацювання та реалізації моделі стратегії.
Стратегічне управління підприємством – таке управління, яке спирається на людський потенціал як основу підприємства, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує і проводить вчасні зміни в організаційній структурі, які відповідають виклику зовнішнього оточення і дозволяють досягти конкретних переваг, що у сукупності дає можливість підприємству існувати у перспективі, досягаючи при цьому власних цілей.
Цільовий підхід – система методів і методологічних прийомів, що забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності, будь-яких управлінських рішень та процесів їх виконання на кінцеві результати, з урахуванням кількісних і якісних змін внутрішнього середовища та зовнішнього оточення підприємства.
Питання для обговорення
1. Концепція сталого розвитку суспільства.
2. Характерні риси застосування концепції стратегічного управління.
3. Цільовий підхід у стратегічному управлінні.
4. Проблеми стратегічного управління.
5. Переваги стратегічного управління.
6. Стратегічне мислення менеджерів.
Теми рефератів
Концепція сталого розвитку як спосіб гармонізації взаємовідносин людини і природи.
Шляхи екологізації та гуманізації сучасних національних економік.
Зміст стратегічного мислення.
Питання для самостійного вивчення
1. Характеристика сучасного стану національної економіки.
2. Роль держави у розвитку ринкових процесів.
3. Правове забезпечення стратегічних змін.
Інформаційні джерела
Конституція України. // Українська правнича фундація, 1996.-39 с.
Господарський кодекс України // www.rada.com.ua.
Каплан Роберт С., Нортон Дейвид П. Организация, ориентированная на стратегию. Как в новой бизнес – среде преуспевают организации, применяющие сбалансисированную систему показателей. / Пер.с англ. – М.: ЗАО “Олимп-Бизнес”, 2004. – 416 с.
Маурик Джон Ван. Эффективный стратег: Перевод с англ. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 208 с.
Минцберг Г., Альстрэнд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий. Стратегическое сафари: экскурсия по дебрям стратегий менеджмента. – Санкт-Петербург – Москва – Харьков – Минск: Питер, 2000. – 336 с.
Портер М. Конкуренция. – Санкт-Петербург – Москва – Киев: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – 316 с.
Тестові завдання для перевірки знань студентів з тем дисципліни
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 23