Ім'я файлу: Данилевський. Захворювання СОПР.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 7020кб.
Дата: 22.09.2022
скачати

вання, пронос, підвищення температури тіла, зміни в формулі
крові, гіпокаліємія, анемія, нефротоксичний ефект.
Амфотерицин В — антибіотик, що виділяється актиноміцетом
Streptomyces nodosus. Випускається у флаконах по 50 000 ОД для внутрішньовенних ін'єкцій у комплекті з 5% розчином глюкози
(розчинник), а також у вигляді порошку для інгаляцій та мазі в тубах по 15 і ЗО г. Має широкий спектр протигрибкової дії. Ефек- тивний при хронічних і гранулематозних дисемінованих формах кандидозу, плісеневих мікозах, бластомікозі. Перед застосуванням вміст флакона розчиняють у 5% розчині глюкози, вводять внут- рішньовенно при хронічних дисемінованих формах кандидозу, що не піддається іншим видам протифибкової терапії.
Мікогептин (таблетки по 50 000 ОД) — полієновий анти- біотик, близький до амфотерицину В, активний проти збуд- ників глибоких і системних мікозів та дріжджеподібних грибів.
Застосовується при лікуванні вісцеральних мікозів. Признача- ють по 250 000 ОД (250 мг) 2 рази на добу протягом 10—14 діб.
Протизапальні засоби. Значна частина захворювань СОПР у своєму патогенезі має запальну реакцію. У разі розвитку дуже гострого запалення СОПР (особливо при тяжких формах вираз- ково-некротичного, герпетичного, афгозного стоматитів, БЕЕ,
деяких симптоматичних ураженнях СОПР при грипі, кору та
ін.) лікар вдається до застосування протизапальних засобів. 3- поміж цих засобів найширше використовують препарати сте- роїдної та нестероїдної природи, вибір яких проводять дифе- ренційовано, з урахуванням клінічних проявів та патоморфоло-
РІЧНОЇ
суті захворювання.
Д о н е с т е р о ї д н и х п р о т и з а п а л ь н и х з а с о б і в (НПЗ)
належать похідні саліцилової кислоти, піразолону та антра- нілової кислоти.
Похідні саліцилової кислоти здатні знижувати су- динну проникність і зменшувати ексудативну фазу запальної
реакції за рахунок роз'єднання окисного фосфорилування,
гальмування синтезу простагландинів, блокади рецепторів ме- діаторів запалення. Меншою мірою (в звичайних дозах) вони впливають на проліферативну фазу, а у високих дозах при- гнічують біосинтез сульфатів і глікозаміногліканів, прискорю- ють дозрівання колагену, виявляють слабкі імунодепресивні
властивості. Крім протизапального справляють болезаспокійли- вий і жарознижувальний вплив.
У процесі гідролізу саліцилати ацетилюють білки, перетво- рюючи їх на антигени. У зв'язку з цим можуть виникати алер- гічні й анафілактичні реакції (висип на шкірі, набряк повік,
язика, губ, обличчя, гортані, тромбоцитопенічна пурпура). Крім того, можливі нудота, блювання, біль у животі, анорексія,
інколи пронос, шум у вухах, послаблення слуху та зору, дип- лопія, підвищена пітливість, загальна слабкість, неспокій,
незв'язна мова, зрідка — галюцинації, судоми).
324
Призначаючи саліцилати, слід враховувати протипоказання до їх застосування: захворювання з повільним згортанням крові,
особливо гемофілія; легеневі, шлункові, маткові кровотечі, за- хворювання травного каналу (гастрит, виразкова хвороба), хво- роби печінки, що супроводжуються портальною гіпертензією,
ідіосинкразія. З осторогою їх призначають хворим на брон- хіальну астму.
Саліцилатам притаманний антагонізм з індометацином.
Протизапальний ефект їх посилюється гексаметилентетраміном та кортикостероїдами. Болезаспокійливий ефект саліцилатів по- тенціюється наркотичними аналгетиками, амідопірином, фен- ацетином.
Кислота ацетилсаліцилова (таблетки по 0,25 і 0,5 г) є потуж- ним інгібітором синтезу простагландинів, інгібує активність ме- діаторів запалення (гістаміну, серотоніну). Зменшує енергетичне забезпечення осередку запалення, стабілізує мембрани лізосом,
посилює виділення ендогенних кортикостероїдів. Порівняно з натрію саліцилатом має більшою мірою виявлену болезаспо- кійливу та жарознижувальну активність і меншою — протиза- пальну. Має протизгортальні властивості за рахунок стримання адгезивності та агрегації тромбоцитів. Призначають по 1 таб- летці 3—4 рази на добу.
Саліциламід (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Його болезаспо- кійлива, протизапальна та жарознижувальна активність у 1,5
разу менша, ніж ацетилсаліцилової кислоти, проте він рідше викликає побічні явища порівняно з іншими саліцилатами.
Призначають по 1 таблетці 2—3 рази на добу.
Натрію саліцилат (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Пригнічує запа- лення в організмі людини і тварин, впливаючи на різні його елементи, знижує судинну проникність і зменшує ексудативну фазу запалення. Призначають по 0,25-0,5 г 2—5 разів на добу.
Седалгін — таблетки з вмістом кислоти ацетилсаліцилової та фенацетину по 0,2 г, фенобарбіталу 0,025 г, кофеїну 0,05 г, ко- деїну фосфату 0,01 г (по 10 таблеток в упаковці). Призначають по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу як болезаспокійливий засіб при невралгії, невриті, болю голови та ін.
Цитрамон — таблетки із вмістом кислоти ацетилсаліцилової
0,24 г, фенацетину 0,18 г, кофеїну 0,03 г, какао 0,03 г, кислоти лимонної 0,02 г, цукру 0,5 г. Призначають по І таблетці 2—3
рази на добу.
Похідні піразолону. Антипірин (таблетки по 0,25 г).
Швидко і повністю всмоктується із травного каналу. Має слаб- ку болезаспокійливу та протизапальну І значну жарознижуваль- ну активність. На відміну від саліцилатів, не впливає на гіпофіз-адреналову систему. Знижує проникність клітинних,
субклітинних мембран і капілярів, підвищує їх резистентність і
гальмує запальну реакцію, діє гемостатично. Призначають по
0,25—0,5 г 2—3 рази на добу. Як кровоспинний засіб локально
325

використовують 10—20% розчин. Протипоказаний при захворю- ваннях крові та схильності до алергічних захворювань.
Амідопірин (таблетки по 0,25 г). Призначають 3 рази на добу.
Анальгін (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Призначають 3—4 рази на добу.
Пенталгін — таблетки, до складу яких входять амідопірин і
анальгін — по 0,3 г, кофеїн-бензоат натрію — 0,05 г, кодеїн —
0,015 г, фенобарбітал — 0,01 г. Призначають тто 1 таблетці як болезаспокійливий засіб.
Бутадіон (капсули і таблетки по 0,05 і 0,15 г та 5% мазь). За механізмом дії нагадує амідопірин, але більшою мірою при- гнічує проліферативні процеси. Затримує виділення з організму
іонів натрію та хлору, зменшує діурез та збільшує об'єм цирку- люючої плазми. Зменшує засвоєння щитоподібною залозою йо- ду і пригнічує її функцію, знижує активність ензимів циклу
Кребса, розділяє окисне фосфорилування і тим самим гальмує
біоенергетичні процеси в осередку запалення. Протипоказаний при патології травного каналу, крові, нервової системи та схильності до алергічних реакцій. Призначають по 0,1 г 4—6
разів на добу після вживання їжі.
Ортофен (таблетки по 0,025 г). Призначають при дифузних захворюваннях сполучної тканини по 0,025—0,05 г 2—3 рази на добу одразу після іди. Курс лікування — 5—6 тиж.
Похідні антранілової кислоти. Препарати цієї групи мають полівалентний вплив на перебіг запальної реакції:
— гальмують утворення та вивільнення із тканинних депо медіаторів запалення;
— інактивують протеази (в тому числі й протеази лізосом),
які активують ферменти калікреїн-кінінової системи;
— стабілізують клітинні й субклітинні мембрани, знижують судинно-тканинну проникність;
— гальмують проліферацію клітин в осередку запалення та перебіг алергічних реакцій;
— підвищують резистентність клітин щодо ушкоджуючої дії
БАР і стимулюють загоєння ран. За аналізуючим ефектом вони перевершують кислоту ацетилсаліцилову;
— діють жарознижувально;
— на відміну від саліцилатів, не справляють ульцерогенного впливу;
— стимулюють інтерфероноутворення в організмі і є ефектив- ним патогенетичним засобом при лікуванні вірусних захворювань.
Мефенамова кислота (таблетки по 0,25 та 0,5 г).
Мефенамінат натрію. Призначають по 0,25—0,5 г 3—4 рази на добу. Курс лікування (1—2 міс) складається із 7-денних циклів, що чергуються з 3—4-денними перервами.
Піримідант (таблетки по 0,5 г). Має виражену протизапаль- ну, знеболювальну, жарознижувальну активність, стабілізує
клітинні й субклітинні мембрани, Інгібує активність медіаторів
326
запалення, знижує проникність судинної стінки. Призначають по 0,5 г 3—4 рази на добу.
С т е р о ї д н і п р о т и з а п а л ь н і з а с о б и — це потужні су- часні засоби фармакотерапії різноманітних захворювань. Широ- кий діапазон лікарських форм, шляхів уведення та доз кортико- стероїдів забезпечує успіх у наданні невідкладної допомоги при тяжких алергічних захворюваннях (анафілактичний шок, син- дром Стівенса — Джонсона, Лайєлла) та лікуванні пухирчатки,
хвороби Дюрінга, деяких форм ЧПЛ та червоного вовчака,
інфекційного мононуклеозу, Аддісонової хвороби, синдрому
Мелькерсона — Розенталя тощо.
Призначають глюкокортикоїди з урахуванням тяжкості стану хворого по 30—80 мг на добу всередину, причому 1/3—1/2 добо- вої дози — в ранковий час. Зниження дози (після одержання клінічного ефекту) спочатку можливе на 1/3, потім її повільно зменшують на 0,5 таблетки кожні 3 доби до підтримуючої дози
(5—10 мг) або відміни препарату.
Останнім часом виробилась позиція застосовувати глюко- кортикоїди в надзвичайно високих дозах короткими курсами
(1—2 доби): у першу добу вводять 120—150 мг (в розрахунку на преднізолон), у наступну — половинну дозу.
Лікування кортикостероїдами слід проводити під контролем артеріального тиску, ЕКГ, клінічного й біохімічного аналізу крові, електролітного балансу, згортання крові, діурезу та маси тіла. Тривале застосування кортикостероїдів може зумовити утворення виразок травного каналу, розвиток синдрому Іценка
— Кушінга, ожиріння, стероїдного діабету, геморагічного пан- креатиту, а також порушення менструального циклу, затримку солей натрію й води в організмі, остеопороз кісткової тканини,
шлункові та кишкові кровотечі, ускладнення перебігу
інфекційних хвороб тощо. З огляду на зазначене кортикосте- роїдна терапія протипоказана при інфаркті міокарда, виразковій хворобі шлунка, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті,
вірусних захворюваннях, туберкульозі, сифілісі, вагітності.
Преднізолон — таблетки по 0,005 г, ампули 3% розчину по
І мл (0,03 г). В екстремальних випадках (алергічний стан,
шок. непритомність) преднізолон уводять внутрішньовенно краплинно або внутрішньом'язово. Одноразова доза становить
15—30 мг. При пухирчатці призначають ударні дози (50 мг) до припинення висипання. Надалі дозу зменшують до 15 мг і
приймають протягом кількох місяців. При тяжкому перебігу
БЕЕ щодня протягом тижня вводять по 20—30 мг. Потім дозу зменшують через кожні 3 доби на 5 мг. Хворим на пем- фігоїдну форму ЧПЛ призначають по 5 мг преднізолону 4 ра- зи на добу до епітелізації ерозій. При дерматиті Дюрінга,
червоному вовчаку, синдромі Мелькерсона — Розенталя вво- дять 20—30 мг на добу протягом 10—12 діб, потім через кожні
5—7 діб дозу зменшують на 5 мг.
327

Тріамцинолон (кенакорт) — таблетки по 0,004 г (за протиза- пальною дією активніший від гідрокортизону, майже не впливає
на мінеральний обмін). Призначають по 0,008—0,02 г 3—4 рази на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу поступо- во знижують на 0,002 г (1/2 таблетки) через кожні 2—3 доби до
0,001 г.
Дезоксикортикосшерону ацетат (таблетки по 0,005 г та ампу- ли по І мл 0,5% олійного розчину). Використовують для лікування хвороби Аддісона та інших форм гіпокортицизму.
Метипред (таблетки по 4 мг в упаковці по ЗО шт.; ампули по
0,025 та 0,008 г). Діє аналогічно преднізолону, меншою мірою впливає на процеси обміну. Високоефективний для замісної те- рапії і як протизапальний засіб. При шоку, колапсі, алергічних реакціях уводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово по
20—40 мг. Перорально призначають по 12—48 мг на добу, по- ступово знижуючи дозу по 4—12 мг.
Кортизону ацетат (таблетки по 0,025 г та 0,05 г, флакони по
10 мл суспензії, в І мл якої міститься 0,025 г кортизону ацета- ту). У механізмі дії кортизону ацетату, як і Інших кортикосте- роїдів, велике значення має зниження активності гексокінази —
ферменту, шо бере участь у фосфорилуванні глюкози. Препарат пригнічує розвиток лімфоїдної і гальмує синтез сполучної тка- нини, інгібує синтез гіалуронідази, знижуючи таким чином проникність капілярів, пригнічує продукцію антитіл та алергічні
реакції, змінює перебіг імунобіологічних реакцій. Впливає на вуглеводний, білковий та жировий обміни, затримуючи мо- білізацію жиру, прискорюючи синтез вищих жирних кислот,
гальмуючи синтез і прискорюючи розпад білка; збільшує вміст глюкози в крові, сприяє затримці натрію та посиленому ви- діленню калію з організму. Призначають усередину по 0,05—0,1
г 2—3 рази на добу. З досягненням ефекту дозу поступово зменшують до 0,025 г на добу. Найвища разова доза — 0,15 г,
добова — 0,3 г.
Гідрокортизону ацетат (ампули по 2 мл 2,5% суспензії).
Призначають внутрішньом'язово по 2 мл 3—4 рази на добу.
Гідрокортизону гемісукцинат (ампули по 0,025 та 0,1 г). При- значають так само, як і гідрокортизону ацетат.
Дексаметазон (таблетки по 0,0005 г, ампули по 1 мл, що містять 0,004 г препарату). Синтетичний аналог кортизону,
гідрокортизону. Справляє протиалергічний, протишоковий,
протизапальний вплив. Не порушує водно-сольового обміну.
Завдяки присутності атома фтору має підвищену активність.
Призначають по 0,001 г (2 таблетки) 2—3 рази на добу після вживання їжі. Досягши поліпшення загального стану, дозу по- ступово знижують до 0,0005 г. Наприкінці курсу лікування ре- комендують 3—5 ін'єкцій кортикотропіну. При невідкладних станах дексаметазон вводять внутрішньовенно по 1—2 мл на добу, а після поліпшення стану хворого — приймають per os.
328
Гіпосенсибілізуючі препарати. Для пригнічення патогенетич- них механізмів розвитку алергічних реакцій як гіпосенсибілі- зуючі та протиалергічні засоби застосовують препарати глюко- кортикоїдів, деякі вітамінні препарати (аскорбінову й нікоти- нову кислоти, рутин), ферменти (лізоцим), дезінтоксикаційні
засоби, сорбенти, засоби народної медицини та гомеопатії.
Найширше з цією метою традиційно застосовують проти- гістамінні засоби, препарати кальцію, деякі імунні препарати,
лікарські рослини. Протигістамінні засоби показані хво- рим з гіперергічним перебігом гострої запальної реакції при гострому катаральному, виразково-некротичному стоматитах,
алергічних ураженнях СОПР і губ при променевій хворобі, кан- дидозі. Призначають їх протягом 1 міс: кожний препарат корот- кими курсами по 5—7 діб.
Димедрол (таблетки по 0,02, 0,05 г, ампули по 1 мл \% роз- чину) є активним протигістамінним засобом, блокує Н1- гістамінові рецептори, знижує токсичність гістаміну, зменшує
проникність капілярів і набряк тканин. Гальмує гіпотензивний ефект гістаміну, запобігає появі алергічних реакцій та пом'якшує їх перебіг. Дає знеболювальний, подразнювальний,
слабко виявлений нейролептичний, заспокійливий, протиблю- вотний, холіноблокувальний, адреноміметичний ефект. Діє про- тягом 4—6 год. Призначають по 0,05 г 3 рази на добу.
Діазолін (порошок, драже по 0,05 і ОД г) — протигістамінний препарат, позбавлений седативного та снодійного ефекту. При- значають по 0,05 г 2—6 разів на добу. Він особливо показаний хворим, які продовжують працювати під час захворювання.
Супрастин (таблетки по 0,025 г і ампули по 1 мл 1% та 2%
розчину, 1% мазь у тубах по 20 і 150 г). Призначають по 0,025 г
3—6 разів на добу, в тяжких випадках — внутрішньовенно та внутрішньом'язово 1—2 мл 2% розчину на добу.
Тавегіл (таблетки по 0,001 г, ампули по 2 мл 0,1% розчину).
За будовою І фармакологічними властивостями подібний до ди- медролу, проте діє швидше й довше (8—12 год). Призначають усередину перед їдою по 1 таблетці 2 рази на добу; за необ- хідності — 3—4 таблетки або 2 мл 1% розчину внутрішньовенно
2 рази на день. Курс лікування — 10 діб.
Димебон (таблетки по 0,01 г). За фармакологічними власти- востями та показаннями подібний до тавегілу. Призначають по
0,01—0,02 г 2—3 рази на добу протягом 5—12 діб.
Бікарфен (таблетки по 0,05 г) — протиалергічний препарат,
який поєднує протигістамінну і протисеротонінову дії. Призна- чають усередину по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу після їди.
Курс лікування — 5—12 діб.
Фенкарол (таблетки по 0,05, 0,025, 0,1 г). Блокує Н
г рецептори. Знімає спазм гладеньких м'язів, знижує проникність капілярів, гіпотензивну дію гістаміну, запобігає розвиткові зу- мовленого гістаміном набряку, полегшує перебіг алергічних ре-
329

акцій. Має помірну антисеротонінову активність, не справляє
вираженого снодійного та седативного впливу. Призначають по
0,05—0,025 г 2—3 рази на день після вживання їжі. Курс лікування — 10—20 діб.
Дипразин (піпольфен) — таблетки, капсули, драже по 0,01,
0,025 г; ампули по 2 мл 2,5% розчину; мазь у тубах по 20, 25, ЗО г.
Препарат повільнопроникний, проте він є сильним подовженої дії
протигістамінним, десенсибілізуючим, а також антиалергічним,
антисеротоніновим, заспокійливим, місцевоанестезуючим,
гіпотермічним, протиблювотним та протикашльовим засобом.
Призначають усередину по 0,025 г 3 рази на добу після їди; внут- рішньовенно та внутрішньом'язово — по 2 мл 2,5% розчину, однак треба враховувати, що препарат подразнює шкіру та CO.
Імуноглобулін проти алергічний (ампули по 1 мл) являє собою
імунологічно активну фракцію білка, виділену з донорської
плазми сироватки крові людини, з вираженою протиалергічною дією. Препарат призначений для лікування алергічних захворю- вань в стадії ремісії. Вводять внутрішньом'язово по І мл через З
доби. Курс лікування — 5 ін'єкцій.
Гістоглобулін (ампули по 1 мл) — комплексна сполука гістаміну з гамма-глобуліном. Стимулює вироблення проти- гістамінних антитіл, підвищує здатність сироватки крові
інактивувати вільний гістамін та значно знижує чутливість ор- ганізму до нього. Вводять підшкірно: спочатку 1 мл, потім по 2
мл з інтервалом 2—4 доби (на курс — 4—10 ін'єкцій). Після пе- рерви 1 міс за необхідності курс лікування повторюють, а при сезонних алергічних захворюваннях проводять курс за 2—3 міс до очікуваного загострення. Гістаглобулін доцільно поєднувати з протигістамінними препаратами.
Препарати кальцію нормалізують функції клітинних мембран, проникність судин, діють кровоспинно при кровоте- чах та геморагічних діатезах, зумовлених тромбоцитопенією та тромбоцитопатією, активують систему макрофагів (ретикулоен- дотеліальну), фагоцитарну функцію лейкоцитів, підвищують опірність організму. Добова потреба людини в кальції становить
10—20 мг/кг.
Кальцію хлорид (ампули по 5 і 10 мл 10% розчину). Призна- чають для внутрішньовенного введення (повільно, обережно,
1—3 рази на день) або приймання усередину (по 1 столовій ложці 3 рази на день після їди). Препарат несумісний з карбо- натами, сульфатами, саліцилатами та солями важких металів.
Кальцію глюконат (порошок, таблетки по 0,5 г, ампули по 10
мл 10% розчину). Призначають усередину від 2 до 10 таблеток
2—3 рази на день, внутрішньовенно та внутрішньом'язово (до- рослим) по 5—10 мл 10% розчину щодня або через день (розчин підігрівають до температури тіла).
Кальцію лактат (порошок, таблетки по 0,5 г). Ефектив- ніший, ніж кальцію глюконат. Не утворює хлоридів важких ме-
330
талів. Приймають усередину по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу або у вигляді 5—10% розчину по 1 столовій ложці 2—3 рази на день.
Лікарські рослини. Череда трироздільна (відвар 6 г трави у 200 мл окропу). Призначають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.
Суниця лісова (відвар 20 г сировини у 200 мл окропу). При- значають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.
Фіалка триколірна (настій). 1 чайну ложку трави настояти на
1 склянці окропу до охолодження. Випити протягом дня.
Дезінтоксикаційні засоби. При захворюваннях СОПР, перебіг яких супроводжується значною інтоксикацією організму (БЕЕ,
виразково-некротичний, герпетичний та гангренозний стомати- ти, синдром Стівенса — Джонсона, пухирчатка та ін.), показана дезінтоксикаційна терапія.
Найефективнішими дезінтоксикаційними засобами, розроб- леними останніми роками, є препарати на основі низь-
комолекулярного п о л і в і н і л п і р о л і д о ну (глюконеодез,
гемодез, неогемодез, неокомпенсан). Вони мають властивість утворювати комплекси з речовинами різної природи, в тому числі й з токсичними для організму. На цій властивості грун- тується їх дезінтоксикаційний ефект: у процесі утворення ком- плексу деякі токсичні речовини втрачають токсичну дію, ток- сичність плазми крові зменшується; зв'язаний з токсинами полімер виводиться з організму. Швидкість виведення препа- ратів полівінілпіролідону залежить від їх молекулярної маси:
чим вона нижча, тим швидше ці препарати виводяться нирка- ми, тим швидше проявляється дезінтоксикаційний ефект.
Гемодез (флакони по 100, 250 і 500 мл) — водно-сольовий розчин, що містить 6% низькомолекулярного полівініл- піролідону, іони натрію, калію, кальцію, магнію, хлору. Має
дезінтоксикаційні та плазмозамїнні властивості. Дезінтокси- каційна дія зумовлена властивістю зв'язувати у кров'яному руслі
та посилювати виведення із організму різних токсинів, а також ліквідувати явища стазу еритроцитів у капілярах, унаслідок чого зменшуються прояви кисневого голодування різних органів і
тканин при різноманітних інтоксикаціях, гострій крововтраті та травматичному шоці. Гемодез вводять підігрітим до 35—36 °С
по 50—60 крапель на 1 хв у перші 5 діб захворювання. Середня разова доза — 300 мл. За необхідності повторну трансфузію проводять не раніше ніж через 12 год.
Реополіглюкін (флакони по 400 мл) — 10% розчин полімеру глюкози декстрану в ізотонічному розчині натрію хлориду.
Після внутрішньовенного введення циркулює в кров'яному руслі протягом кількох діб. При цьому швидко зростає об'єм внутрішньосудинної рідини. За механізмом дезінтоксикаційної
дії близький до гемодезу, хоч спроможність реополіглюкіну зв'язувати й нейтралізувати токсини дещо менша.
331

Глюкоза (флакони по 400 мл 5% розчину та ампули 40% роз- чину по 10, 20 мл). Ізотонічний (5%) розчин глюкози вводять повільно внутрішньовенно, підшкірно, ректально для збільшення об'єму рідини в організмі при дегідратації (від 300
до 2000 мл на добу).
Поліамін (флакони по 100, 200 і 400 мл) — водний розчин,
що містить 13 амінокислот (із них 8 незамінних) і D-сорбіт.
Поліамін дуже позитивно впливає на білковий обмін, забез- печуючи синтез білків Із введених амінокислот, позитивний азотистий баланс, стабілізацію маси тіла. Він діє дезін- токсикаційно, зумовлює нормалізацію амінокислотного скла- ду і альбуміно-глобулінового коефіцієнту сироватки крові,
зменшує водно-електролітні порушення, стимулює репара- тивні процеси. Застосовується при захворюваннях, що супро- воджуються білково-амінокислотною недостатністю, особливо в разі неможливості ентерального харчування, при ін- токсикаціях. Уводять щодня або кілька разів на тиждень внутрішньовенно краплинно (20—30 крапель за 1 хв), разова доза — до 900 мл.
Інші амінокислотні суміші — «Морнамін-С-2», «Вамін»,
«Альвезин» — мають подібну дію.
Розчин гідролізину (флакони по 450 мл) є продуктом соляно- кислого гідролізу білків крові великої рогатої худоби. Має набір амінокислот (в тому числі й незамінних) та іони кальцію,
калію, натрію, хлору, завдяки чому гідролізин та його аналоги поліпшують обмін білків та амінокислот, сприяючи нормалізації
протеїнемії та аміноацидемії. Гідролізати дають дезінток- сикаційний ефект, поліпшують нейрогуморальну регуляцію об- міну речовин, органо-тканинний метаболізм (нуклеїновий,
електролітний, вуглеводно-фосфорний). Вводять гідролізин внутрішньовенно (40 крапель на І хв) або підшкірно (20—40
крапель на 1 хв), добова доза — 1—2 л.
Засоби сорбційно-дезінтоксикаційної терапії. До препаратів цієї групи відносять сферичні та волокнисті вуглецеві сорбенти,
магнітосорбенти, кремнійорганічні сорбенти та препарати на основі низькомолекулярного полівінілпіролідону.
С ф е р и ч н і вуглецеві с о р б е н т и (сферичні карбонати)
за призначенням поділяють на такі групи:
1. Гемо- й ентеросорбенти загальнодетоксикаційної дії:
СКН, СКС, СКФ, ентеросорбент СКН, карбовіт. Показані для сорбційної дезінтоксикації.
2. Гемо- й ентеросорбенти із спеціалізованою функцією:
СКН-Д, СКНо-Н, СКНо (К.Мо-форма), ентероксикам, карбок- сикам, ультраоксикам. Призначені для очищення, відновлення і
корекції складу біологічних рідин.
3. Селективні сорбенти: СКМ-22, СКМ-40, ентерорад, кар- борад, ультрасорб, пектопал. Призначені для деметалізації та виведення радіонуклідів.
332 4. Біоспецифічні сорбенти: СКН-АДП, СКНо-Інс, КАУо-
Інс, СКНо-Ліз. Показані для сорбційної детоксикації та ко- рекції імунного статусу.
В о л о к н и с т і вуглецеві с о р б е н т и на відміну від гра- нульованого вугілля мають гідрофобні волокна, значно більше розвинуту поверхню контакту, характеризуються високою хімічною, термічною й радіаційною стійкістю. Маючи велику питому поверхню (до 2000 м
2
/г), високу швидкість адсорбції (в
З рази вищу, ніж така сферичних карбоадсорбентів), атравма- тичність (за цим показником у 2—3 рази перевершує медичну марлю), високі капілярність і коефіцієнт гігроскопічності (у 2—
10 разів перевищує ці показники медичної марлі), адгезивність до ранової поверхні, неспецифїчність сорбції (сорбуються прак- тично всі класи хімічних сполук) та біоспецифічність сорбції
щодо низки біологічно активних сполук, продуктів розпаду клітин і тканин, медіаторів імунних реакцій, волокнисті вугле- цеві сорбенти ефективно поглинають білки і бактеріальні
ліпополісахариди, міцно утримуючи сорбовані речовини.
Крім того, вуглецеві сорбенти являють собою універсальну матрицю для імобілізації БАР. За сорбційною ємністю щодо низькомолекулярних метаболітів, білків і високомолекулярних бактеріальних токсинів волокнисті вуглецеві сорбенти значно перевершують гранульовані вуглецеві сорбенти.
К р е м н і й о р г а н і ч н і с о р б е н т и (поліорганосилоксани)
являють собою високомолекулярні полімери у вигляді твердих пористих речовин білого кольору, які не розчиняються і не на- бухають в органічних розчинниках і воді. Наявність органічних груп забезпечує високу адсорбційну ємність кремнійорганічних сорбентів щодо органічних речовин (аміни, спирти, вуглеводи,
ефіри) при практично повній гідрофобності. Це зумовлює ефек- тивність їх дії як поглиначів великих молекул органічних речо- вин із водних розчинів, у тому числі й з біологічних рідин.
М а г н і т о с о р б е н т и . УМС (вуглецевий магнітосорбент)
являє собою композицію на основі вуглецевого гемосорбенту
СКН і магнетиту.
УМС може утримуватись постійним магнітним полем у пев- ному місці (як у судинному руслі, так і в порожнинах), що на- дає змогу застосовувати його для оклюзії кровоточивих судин,
«пломбування» фістульних ходів, постачання сполучених з ним лікарських речовин у патологічне вогнище. Переміщення маг- нітосорбенту в змінному магнітному полі дає можливість вико- ристовувати його для очищення інфікованих ран з одночасною сорбцією токсичних речовин.
Останнім часом як самостійний метод детоксикації орга- нізму набула поширення ентеросорбція (пероральна, зондо- ва, трансректальна), яка сприяє виведенню із організму токсич- них субстратів гістогенного й бактеріального походження.
Ентеросорбенти, проходячи по травному каналу, забезпечують
333

сорбційний, антиоксидантний ефект, посилюють дифузію ток- сичних субстратів у лросвіт кишок з крові або через залозистий
апарат травного каналу з наступним зв'язуванням та виведенням токсинів через кишки.
Ентеросорбенти слугують своєрідним бар'єром, що суттєво зменшує надходження токсичних речовин у печінку, сприяють поліпшенню біохімічних показників її функції, знижують рівень автоінтоксикації організму. Поряд з призначенням ентеросор- бентів для профілактики або усунення закрепу призначають карловарську сіль чи магнію сульфат, а для профілактики гіпокаліємії — панангін, калію оротат або 3% розчин калію хло- риду.
Із засобів гастроінтестинальної детоксикації застосовують ентеросорбенти на основі синтетичних активних карбонатів сферичної грануляції (СКН, СКС, КАУ, СУГС), волокнисті
вуглецеві сорбенти (ВУГС), кремнійорганічні сорбенти (по- ліметилсилоксан) та деякі препарати на основі низькомолеку- лярного полівінілпіролідону (ентеродез). Ентеросорбенти на ос- нові синтетичних активних карбонатів сферичної грануляції
мають велику питому поверхню (1400—1700
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   32

скачати