Загальна класифікація ШКК ( Саєнко В.Ф. 1997р.):
За етіологічними ознаками
Кровотечі, обумовлені захворюваннями органів травного каналу( виразкова хвороба, злоякісні та доброякісні пузлини, неспецифічні коліти, дивертикули травного каналу та ін.)
Кровотечі не пов’язані з органічною патологією стравоходу, шлунка та кишечника(гострі виразки та ерозії слизової оболонки, синдром портальної гіпертензії, геморагічні діатези, хвороби крові та ін.)
Несправжні кровотечі в просвіт травного каналу( проковтнута кров при кровоточивості ясен або не великій легеневій кровотечі).
Кровотечі нез’ясованої етіології.
За локалізацією джерела: кровотеча із стравоходу, шлунка, дванадцятипалої, тонкої ,товстої та прямої кишки та поєднана.
За клінічним перебігом: прихована кровотеча, триваюча струйна або дифузна, зупинена кровотеча.
За ступенем важкості крововтрати: кровотеча легкого, середнього, важкого та вкрай важкого ступеню важкості.
За ступенем геморагічного шока: кровотеча з компенсованим, декомпенсованим зворотнім та декомпенсованим незворотнім геморагічним шоком.
За ступенем крововтрати (за О.О. Шалімовим):
I ступінь - легкий - спостерігається при втраті до 20% об’єму циркулюючої крові (до 1000 мл у хворого з вагою тіла 70 кг). Загальний стан задовільний або середньої важкості, шкіра бліда (судинний спазм), з'являється пітливість; пульс 90-100 в 1 хв, артеріальний тиск 100-90/60 мм. рт. ст., занепокоєння змінюється легкою загальмованістю, свідомість ясна, подих трохи прискорений, рефлекси знижені, м'язи розслаблені, лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво, олігурія. Без компенсації крововтрати виражених розладів кровообігу не відзначається.
II ступінь - середній - спостерігається при втраті від 20 до 30% об'єму циркулюючої крові (від 1000 до 1500 мл у хворого з вагою тіла 70 кг). Загальний стан середньої важкості, хворий загальмований, говорить повільно, відзначаються виражена блідість шкіри, липкий піт, пульс 120-130 в 1 хв, слабкого наповнення, артеріальний тиск 90-80/50 мм. рт. ст., прискорений поверхневий подих, виражениа олігурія. Внаслідок спазму судин артеріальний тиск може бути нормальним або навіть підвищеним. Однак він може в будь-який момент знизитися внаслідок виснаження компенсаторних механізмів і розширення судин. Без компенсації крововтрати хворий може вижити, однак залишаються значні порушення кровообігу, метаболізму й функції нирок, печінки, кишечнику.
III ступінь -важкий - спостерігається при втраті більше 30% об’єму циркулюючої крові (від 1500 до 2500 мол у хворого з масою тіла 70 кг). Загальний стан важкий або дуже важкий, пригноблена рухова реакція, шкіра й слизові оболонки блідо-цианотичні або плямисті (спазм судин змінюється дилатацією). Хворий на питання відповідає повільно, пошепки, часто непритомніє, пульс ниткоподібний, 130-140 в 1 хв, періодично не прораховується або не пальпується, максимальний артеріальний тиск від 0-60 до 50 мм. рт. ст., центральний венозний тиск низький, подих поверхневий, рідкий, кінцівки й тіло холодні, температура тіла знижена. Олігурія змінюється анурією. Заповнення крововтрати може привести до швидкого відновлення гемодинамики (лабільна форма). Якщо ж швидкого поліпшення не відбувається, це свідчить про ушкодження життєво важливих паренхіматозних органів (торпидна форма). У цьому випадку, як і при лабільній формі, є дилатація артеріо-венулярного комплексу з відкритими артеріо-венозними анастомозами. Нерідко відзначаються геморагічні явища, що свідчать про розповсюджене внутрисудинне тромбоутворення; артерио-венозная різниця зменшуються, загальний стан погіршується, наростають явища інтоксикації.
Класифікація за Forrest :
• триваюча кровотеча(активна)
- F1a струменева, пульсуюча, артеріальна кровотеча (active bleeding (sputing hemorrhage)
- F1b венозна, вяла, паренхиматозна кровотеча (active bleeding (oozing hemorrhage)
•кровотеча, що відбулася:
- F2a наявність в ділянці джерела кровотечі тромбованої судини (visible vessel-pigmented protuberance)
- F2b фіксований тромб або згусток (adherent clot)
- F2c геморагічне пропитування дна виразки (black base)
• кровотеча, що відбулася
- F3 чисте дно виразки, відсутність прямих візуальних вищеперелікованих ознак (no stigmata)
-F3 дно виразки під шаром фібрину.
Класифікація за причинами виникнення (В. Д. Братусь ,1980) :
I. Кровотечі, пов’язані з захворюванями шлунку і 12-палої кишки: 1) при виразковій хворобі; 2) невиразковогого генезу—при пухлинах шлунку; геморагічному эрозивному гастриті; грижах стравохідного отвору діафрагми; дивертикулах стравохіду та 12-палої кишки; туберкульозному ураженні шлунку; синдромі Маллорі—Вейсса.
II. Кровотечі, визначені нешлунковими захворюваннями—при портальній гіпертензії на фоні циррозу печінки та внепечінкової блокади; геморагічних діатезах; атеросклерозі та гіпертонічній хворобі; гемофілії, аневризмі або механічному пошкодженні грудної частини аорти і судин шлунку.
Загальна класифікація ШКК:
За етіологічними ознаками.
1. Виразкові кровотечі при:
а) хронічних кальозних і пенетруючих виразках;
б) пептичних виразках шлунково-кишкових анастомозів;
в) гострих виразках:
виникаючих у результаті токсичного або медикаментозного впливу на слизові оболонки шлунку або кишки;
стресових, гастродуоденальных, що виникають після опіків, великих хірургічних операцій, у гострому періоді інфаркту міокарда та ін.;
виникаючих при захворюваннях внутрішніх органів (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, лейкози, цироз печінки, уремія);
ендокринних виразках (синдром Золлінгера-Еллісона, гіперпаратіреїдоз).
2. Невиразкові кровотечі при:
варикозному розширенні вен стравоходу й шлунка при портальній гіпертензії;
защемленій грижі стравохідного отвору діафрагми;
лінійних розривах слизової оболонки й глибших шарів стінки кардиального відділу шлунка (синдром Мэллорі-Вейса);
эрозивному геморагічному гастриті;
доброякісних і злоякісних пухлинах шлунку й кишечника;
дивертикулах травного тракту;
інших рідких захворюваннях (хвороба Крона, аневризма аорти та ін.).
За локалізацією джерела кровотечі: стравохідні, шлункові, дуоденальні, тонкокишечні, товстокишечні кровотечі.
За клінічним плином: профузні, торпідні, що тривають, зупинені кровотечі.
За ступеням важкості кровотечі (кількості крововтрати): легка, середня, важка крововтрата.
За обсягом крововтрати розрізнюють кровотечу:
· масивна (профузна) - 2 л;
· помірна – 0,7-1,3 л;
· незначна - до 0,5 л;
· мікрокровотеча .
Клінічні прояви:
Основними клінічними ознаками кровотеч із верхніх відділів ШКТ (прямими симптомами) є блювання кров'ю і чорний дьогтєподібний стілець (мелена) (табл. 1) .
Блювання кавовою гущею відзначається звичайно при значній за об’ємом крововтраті (більше 500 мл) і, як правило, завжди супроводжується меленою. Артеріальна стравохідна кровотеча характеризується блювотою з домішкою незміненої крові. Кровотеча з варикозних вен стравоходу нерідко буває профузною і проявляється блювотою із кров'ю темно-вишневого кольору. При шлунковій кровотечі в результаті взаємодії гемоглобіну із соляною кислотою й утворення хлориду гематина блювотні маси мають вигляд кавової гущи. При вираженій гіпохлоргидрії, а також при профузній кровотечі, блювотні маси зберігають домішки незміненої крові .
Таблиця 1. Клінічні прояви кровотеч із верхніх відділів ШКТ
| Прямі | Непрямі |
| Блювання кров'ю Мелена | Загальна слабкість Запаморочення Задуха Тахікардія Падіння артеріального тиску |
Мелена (рясний рідкий дьогтєподібний стілець) нерідко супроводжує блювоті із кров'ю, але може спостерігатися й без неї. Мелена характерна для кровотеч із дванадцятипалої кишки, але нерідко зустрічається й при більш високо розташованих джерелах кровотечі, особливо якщо вона відбувається досить повільно. У більшості випадків мелена виявляється не раніше ніж через 8 г після початку кровотечі, при цьому крововтрати обсягом 500 мл може бути вже достатнім для її появи. При менш рясній кровотечі, а також при уповільненні пасажу кишкового вмісту кал здобуває чорний колір, але залишається оформленим .
З появою темного кольору стільця варто мати на увазі можливість псевдомелени, що спостерігається при прийомі препаратів заліза, вісмуту, активованого вугілля, а також уживанні в їжу чорниці й чорної смородини.
При прискореному (менш 8 г) транзиті вмісту по кишечнику й крововтраті об’ємом понад 1000 мл кровотеча з верхніх відділів ШКТ може проявлятися виділенням з калом червоної крові (гематохезія), що вважається більше характерним для кровотеч із нижніх відділів ШКТ.
До загальних симптомів (непрямим ознакам) кровотеч із верхніх відділів ШКТ відносяться загальна слабкість, запаморочення, відчуття шуму у вухах і потемніння в очах, мельтешіння «мушок» перед очами, задуха, серцебиття, холодний піт . У ряді випадків непрямі симптоми шлунково-кишкових кровотеч можуть передувати виникненню мелени й блювоти із кров'ю або ж виступати на передній план у клінічній картині. Втрата свідомості, навіть короткочасна, повинна розцінюватися як ознака важкої крововтрати для даного хворого незалежно від відносного об’єму зниження ОЦК .
Крововтрата до 500 мл може не супроводжуватися ніякими клінічними проявами. При крововтраті, що перевищує 1000 мл, звичайно змінюються артеріальний тиск і пульс - залежно від положення тіла пацієнта (постуральні зміни); перехід з горизонтального у вертикальний стан супроводжується зниженням систолічного артеріального тиску принаймні на 10-20 мм рт. ст. і підвищенням частоти пульсу на 20 ударів у хв і більше .
Гостра крововтрата об’ємом 2000 мл часто супроводжується розвитком геморагічного шоку. Головними клінічними проявами геморагічного шоку є стійка гіпотонія на тлі прискорення серцевих скорочень, часткова або повна втрата свідомості, зниження периферійних рефлексів до повної арефлексії, зниження погодинного діурезу нижче 20 мл/г, поява вираженої блідості із сірувато-ціанотичним відтінком, вторинне порушення функції зовнішнього подиху внаслідок розвитку синдрому «шокової легені».
Діагностика виразкової кровотечі:
Скарги
Блювота червоною кров'ю або кольору «кавової гущи»;
Запаморочення;
відчуття шуму у вухах і мельтешіння «мушок» перед очами;
рясний рідкий дьогтєподібний стілець (мелена);
Задуха;
Серцебиття;
Холодний піт;
Загальна слабкість.
Анамнез. При гострій кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту насамперед необхідно з'ясувати, чи були у пацієнта блювота кров'ю або вмістом кольору кавової гущи, дьогтеподібний стілець, кров при пальцевому дослідженні прямої кишки, симптоми хронічної виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, чи приймав пацієнт нестероїдні протизапальні засоби. Також уточнити, чи страждає пацієнт хронічною виразкою шлунка або дванадцятипалої кишки, чи були в нього колись епізоди кровотеч, запаморочення або непритомності, чи вживає алкоголь і які лікарські препарати приймає в цей час. Звернути увагу варто на симптом Бергмана: посилення болю і диспептичних явищ до кровотечі, зниження або повне зникнення в момент і після кровотечі.
Огляд хворого. Насамперед необхідно оцінити гемодинамічні показники. Це здійснюється виміром центрального венозного тиску, артеріального тиску й пульса, а також виявленням змін, обумовлених переходом пацієнта з лежачого положення в стояче (так званих постуральних змін).
Має значення такий діагностичний показник як колір кон’юнктиви. Для визначення його відводять нижнє віко, при легкій крововтраті - воно ясно-рожеве, при крововтраті середньої важкості - блідо-жовтогаряче, якщо крововтрата важка, те конъюнктива здобуває сірий колір.
Визначення гематокритного числа при гострій крововтраті. Гематокрит - виражає масу еритроцитів у відсотках від загального об’єму крові. Зменшення гематокрита відбувається тільки зі зменшенням гемоглобіну. У чоловіків у нормі гематокритне число становить 49-54%, у жінок 39-49%.
При гострій кровотечі взаємодіють багато факторів, що впливають на гематокритне число. Інтерпретація цього показника при гострій крововтраті досить складна. На початку кровотечі гематокритне число залишається на первинному рівні. Надалі його зниження залежить від об’єму втраченої крові, кількості, типу й швидкості внутрішньовенного введення інфузійних препаратів, а також здатності організму відновити об’єм циркулюючої крові за рахунок переходу інтерстициальної рідини в судинне русло. Найбільш швидке зниження гематокритного числа спостерігається при швидкому внутрішньовенному введенні великої кількості рідин. Коли кровотеча зупиняється, а інфузійну терапію зменшують або припиняють зовсім, часто триває повільне наростання компенсаторної гемодилюції. Подальша тенденція до зниження гематокритного числа й позитивні результати дослідження калу на сховану кров можуть привести до виникнення помилкової підозри на наявність невеликої триваючої або рецидивної кровотечі. Коли лікар уперше бачить пацієнта до початку інфузійної терапії, оцінка гематокритного числа може бути здійснена на підставі його нормального рівня з урахуванням можливої тривалості кровотечі. Це дозволяє приблизно розрахувати остаточне зниження гематокритного числа й об’єм крововтрати. Після зупинки кровотечі, якщо інфузійна терапія не проводилася, протягом перших 2 г гематокритне число зменшується на 25% від максимального зниження його рівня, протягом наступних 8 г - на 50%, і тільки через 72 г гематокритне число знижується максимально.
Пальцеве дослідження прямої кишки. Ціль – диференційна діагностика висоти рівня кровотечі.. Мелена (дьогтєподібний кал), як правило, вказує на те, що джерело кровотечі перебуває проксимальніше худої кишки й проявляється в тих випадках, коли об’єм крововтрати становить не менш ніж 200 мл. Іноді мелена виникає й при наявності джерела кровотечі в правій половині ободової кишки, якщо в пацієнтів збільшений час пасажу калу по кишечнику (більше 72 г), як, наприклад, у літніх пацієнтів. Наявність незміненої крові в калі (кривавий або кров'янистий стілець) означає, що джерело кровотечі розташоване або в середніх, або в дистальних відділах шлунково-кишкового тракту, або є ознакою масивної кровотечі.
Заведення назогастрального зонда. Заведення назогастрального зонда проводиться з метою діагностики ШКК і промивання шлунка. У більшості випадків після того як шлунок відмитий від крові, що залишилася, повторні промивання шлунка дозволяють визначити, чи триває кровотеча, або вже зупинилась. Надходження по зонду великої кількості крові свідчить про наявність кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту . Завжди варто пам'ятати, що приблизно в 10 % пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки, що кровоточить, при заведенні назогастрального зонда й евакуації шлункового вмісту крові не виявляється. Зі шлунка кров при відсутності епізодів свіжої кровотечі проходить у кишку досить швидко, і при цьому при закладі назогастрального зонда також можна не виявити кров.
Для видалення зі шлунка згустків крові потрібен шлунковий зонд великого діаметра (24 Fr або більше). Для проведення ендоскопічного дослідження необхідно, щоб шлунок якнайкраще був очищений від крові й згустків. Промивання шлунка рекомендується здійснювати водопроводною водою кімнатної температури.
Екстрені лабораторні дослідження
Клінічний аналіз крові;
Протромбиновий індекс;
Час згортання крові;
Кількість тромбоцитів;
Концентрація електролітів сироватки крові;
Печінкові проби;
Група крові й резус-фактор.
Орієнтовна оцінка об’єму крововтрати й важкості стану хворого із кровотечею
| Показник крововтрати | Ступінь крововтрати | ||
| 1 ступінь (легка) | 2 ступінь (середньої важкості) | 3 ступінь (важка) | |
| Загальний стан | задовільний | середньої важкості | важкий, шок |
| Кількість єритроцитів | > 3,5*1012/л | 3,5*1012/л – 2,5*1012/л | <2,5*1012/л |
| Гемоглобін, г/л | >100 | 80-100 | <80 |
| ЧСС за хв. | До 80 | 80-100 | Вище 100 |
| Систоличний АТ, мм рт.ст. | >110 | 110-90 | <90 |
| ЦВТ, см вод. ст. | 5-15 | 1-5 | <1 |
| Порушення свідомості | немає | тривога | збудження,дезорієнтація,кома |
| Ht, % | 30 | 25-30 | 25 |
| ОЦК, втрата ві норми, % | До 20 | Від 20 до 30 | 30 і більше |
| Діурез (мл/доб) | >1500 | <1000 | <300 |
| Можлива крововтрата,мл | 500 | 1000 | Більше 1000 |
Визначення інтенсивності кровотечі:
V = обьєм кровотечі / час кровотечі
Швидкість кровотечі:
· швидке> 300 мл/год – невідкладне оперативне лікування;
· уповільнене- от 100 до 300 мл/год .– консервативне, якщо немає ефекту – оперативне лікування;
· повільне < 100 мл/год. – консервативне лікування.
Шоковий індекс Альговера. Орієнтовно об’єм крововтрати може бути встановлений шляхом обчислення шокового індексу Альговера (відношення частоти пульсу до рівня систолічного артеріального тиску.
Шоковий індекс – Об’єм крововтрати (% ОЦК)
0,8 і менш - 10% (10% ОЦК =500 мл крові);
0,9-1,2 - 20% (20% ОЦК =1000 мл крові);
1,3-1,4 - 30% (30% ОЦК =1500 мл крові);
1,5 і більше - 40%.(40% ОЦК =2000 мл крові).
Індекс Альговера від 0.8 і менше означає мікрокрововтрату. Від 0,9 до 1.2 - легка крововтрата. Від 1,3 до 1,4 - крововтрата середньої важкості, від 1.5 і більше - важка крововтрата .
Шкала підрахунку для виявлення високого ризику рецидиву кровотечі при нестабільному гемостазі. За допомогою цієї шкали підрахунку визначаються хворі, яким показане термінове оперативне лікування . На підставі ознак визначається ймовірний відсоток рецидиву (%).
А. Клінічні ознаки:
1. Колапс в анамнезі - 35,3%.
2. Коли кривава блювота й (або) мелена за добу була 2 і більше разів - 16,6%.
Б. Лабораторні ознаки:
1. Якщо гемоглобін, еритроцити в перші 48 годин від початку клініки кровотечі стали: гемоглобін менш 100 г/л, еритроцити менш 2,5*1012/л то відсоток рецидиву – 16%.
В. Ендоскопічні ознаки:
Розмір діаметра виразкового дефекту:
а) для дванадцятипалої кишки більше 1,0 см - 31,4%
б) для шлунка: від 1,0 до 2,0 см - 12,7% , більше 2,0 см - 50%
Локалізація виразок:
а) дванадцятипала кишка задня стінка - 26,3%
б) шлунка: верхня третина або на задній стінці, або уздовж великої або малої кривизни - 33%
При первинній ендоскопії:
а) ознаки нестабільного гемостазу - 12,9%
б) ознаки триваючої кровотечі, яку зупинено ендоскопічно - 26,8% .
Визначити відсоток рецидиву можна підсумовуючи перераховані вище відсотки (%) за кожною ознакою, і якщо сума більше 50% - те ризик рецидиву високий, а якщо сума більше 80% - те ризик рецидиву достовірний. При ризику рецидиву більше 50% - хворому пропонувати оперативне лікування в терміновому порядку, але якщо хворий категорично відмовляється, це повинно бути занесено в історію хвороби.
Ендоскопічне дослідження. Езофагогастродуоденоскопія - найбільш чутливе й специфічне дослідження для визначення джерела кровотечі з верхнього відділу ШКТ; воно виявляє очевидне або потенційне джерело кровотечі більш ніж в 80% випадків. В ідеалі ФГДС повинна бути проведена протягом 12 г із моменту виникнення кровотечі. Можуть виникнути труднощі з локалізацією джерела кровотечі у зв'язку зі зсілою в шлунку кров'ю, але все-таки ця процедура дозволяє виключити ряд можливих причин кровотечі, що може допомогти в подальшій тактиці ведення пацієнта. Чим більше помітна кровотеча, тим більше ймовірність виявлення його джерела . Потрібно пам'ятати, що кровотечі з верхніх відділів ШКТ у пацієнтів, що страждають цирозом печінки, мають неварикозне походження приблизно в 30% випадків.
Лікування:
Загальні принципи консервативного лікування хворих із кровотечами з верхніх відділів ШКТ:
Екстрена госпіталізація;
Відновлення ОЦК;
Гемостатична терапія;
Гемотрансфузія;
Внутрішньовенний доступ: для початкового відновлення ОЦК використовуються голки великого калібру (14G-16G). Якщо периферійний венозний доступ утруднений, може знадобитися катетеризація яремної, підключичної або стегнової вени. Моніторинг ЦВД дозволяє вчасно виявити рецидив кровотечі й особливе значення має в літніх пацієнтів і пацієнтів з масивною крововтратою. Падіння ЦВД на 5 див водного ст. протягом менш чим 2 години вказує на рецидив кровотечі.
Відновлення ОЦК
Інфузійну терапію необхідно починати з усунення дефіциту об’єму циркулюючої рідини за рахунок колоїдних середньомолекулярних розчинів, що поліпшують реологічні властивості крові.
Реологічні середовища (реополіглюкин, 5% розчин альбуміну, полівисолин та ін.), поліпшуючи центральну гемодинаміку, створюють умови для нормалізації микроциркуляції. У сполученні із сольовими й глюкозируваними розчинами досягається можливість впливу на транскапилярныи обмін і міграцію у тканини активних компонентів колоїдних середовищ. Якщо немає ознак гіпоперфузії внутрішніх органів, проводиться повільна інфузія фізіологічного розчину (NaCl 0,9%) для підтримки внутрішньовенного доступу й об’єму рідин.
Тахікардія, артеріальна гіпотензія вказують на низький внутрісудинний об’єм. У такому випадку варто внутрішньвенно ввести 500 мол - 1 л колоїдного розчину протягом години, після чого повільно продовжувати інфузію до одержання препаратів крові.
Також варто стежити за діурезом і катетеризувати сечовий міхур при наявності ознак гіпоперфузії. Бажано домогтися діурезу, що перевищує 30 мл/г. Своєчасне відновлення ОЦК сприяє збільшенню діурезу [16,19,29].
Гемотрансфузію необхідно проводити хворим із клінічною картиною геморагічного шоку, тахікардією й систолічним тиском менше 90 мм рт. ст. (у горизонтальному положенні), а також при падінні рівня гемоглобіну нижче 100 г/л. Гемотрансфузія показана також при триваючій кровотечі, якщо гематокритне число знизилося до <30%. Крім того, гемотрансфузія дає гарний лікувальний ефект при триваючій кровотечі і є профілактичною мірою для запобігання його рецидиву. При наявності картини шоку додають ще 4 дози крові (1 доза = 250 мл), а при поновленні кровотечі після його первінної зупинки ще 2 дози (табл. 5).
При низькому рівні фібриногену може знадобитися кріопреципитат. Після трансфузії декількох одиниць цитрат-утримуючої крові може зменшитися рівень кальцію сироватки. Тому після переливання кожних 3-4 доз крові необхідне введення 10 мол (4,5 мэкв) розчину кальцію глюконата. При необхідності варто вводити магній і фосфати (їхній рівень низок в осіб, що зловживають алкоголем).
При наявності сумісної крові варто проводити її інфузію зі швидкістю 1 доза/г, якщо швидкість кровотечі невелика - краща еритромаса. Трохи мілілитрів сироватки потрібно залишити для ретроспективної оцінки біологічної сумісності.
Схема консервативного лікування
Після зупинки кровотечі
Схема в/м ін'єкцій (гемостатична терапія):
Sol. Etamsylati (Dicynoni) 12,5% - 2,0 ml; в/м 4 рази в добу типС
Схема лікування per os:
Омепразол по 20 мг 2 рази в добу типу[6,7,20,21].
кларитроміцин (клацид) 250 мг. 2 рази в день. При відсутності амоксициллин по 500 мг. 2 рази в день наприкінці їжі типу
метронидазол (трихопол) по 500 мг. 2 рази в день наприкінці їжі типу
Sol. Acidi aminocapronici 5% по 1 столовій ложці 6-8 разів у добу типС
Установлено, що оптимальною дозою є 80 мг омепразола болюсно, надалі - 8 мг/г протягом перших трьох днів лікування. В 4-х рандомизированных контрольованих плацебо дослідженнях на 927 пацієнтах з гострими ГДК був отриманий достовірний статистичний і клінічний ефект застосування ИПП (омепразол) відносно виникнення повторних ГДК, а також зменшення кількості пацієнтів, що бідують у терміновій операції. Позначка-аналіз 11 рандомизированных контрольованих досліджень показав, що ефективність ИПП у лікуванні виразкових кровотеч вірогідно перевищує таку в Н2-блокаторів гістамінових рецепторів[21,28,31,32].
, с. 228.