Год година сторінка 25

Мал. 148. Гіповітаміноз
А. Сухість слизової обо- лонки і червоної кайми нижньої губи процесах росту і розвитку організму. Він регулює процеси доз- рівання епітелію і зроговіння, підвищує стійкість CO до дії на неї різних травмуючих і подразнювальних чинників, забезпечує
нормальну функцію органа зору, сприяє нормальному функ- ціонуванню слинних і потових залоз.
Клінічні прояви гіповітамінозу А зумовлені зниженням бар'єрних властивостей шкіри і CO, порушенням нормального диференціювання епітеліальної тканини. При гіповітамінозі А
СОПР бліда, мутна, суха, втрачає характерний блиск. На CO
щік, твердого і м'якого піднебіння з'являються білясті нашару- вання, які нагадують м'яку форму лейкоплакії. Відбувається зроговіння епітелію вивідних проток слинних залоз. Це призво- дить до зменшення секреції слини — гіпосалівації. Кератині- зація виявляється і в секреторних клітинах великих слинних залоз,
що спричинює затримку секрету в залозах, а відтак розвиток сіалоаденіту. Поряд із сухістю порожнини рота відзначається сухість зіва. CO губ стає синюватою; відбувається її підвищена епідермізація, особливо на межі червоної кайми (мал. 148).
За недостатності вітаміну А в організмі у період розвитку зубів виникають порушення в твердих тканинах зуба, зокрема емалі. Спостерігаються дефекти формування, а також зміни кольору емалі, яка втрачає свій блиск і прозорість. Зуби при цьому стають крейдоподібними, відбувається атрофія одонто- бластів пульпи. Водночас відзначаються ураження очей (гемера- лопія, ксерофтальмія), зменшення маси тіла, блідість і лущення шкіри, крихкість нігтів. Волосся стає рідким, втрачає блиск.
Процеси загоєння ран сповільнюються унаслідок пригнічення утворення грануляційної тканини.
310
Діагностика. Діагноз гіповітамінозу А ставлять на підставі
такої сукупності клінічних даних: сухість CO, поява «гусячої
шкіри*, відсутність апетиту, загальна слабість, порушення функції травного каналу (пронос, ахілія).
Лікування. Рекомендують їжу, багату на вітамін А (вершкове масло, молоко, яєчний жовток, сметана, печінка) або каротин,
який в організмі перетворюється на вітамін А (морква, абрико- си, персики, чорна смородина). Призначають риб'ячий жир (З
столові ложки на день для дорослої людини, 3 чайні ложки —
для дитини); усередину — препарати вітаміну А у вигляді
олійного розчину або драже (3300 МО в 1 драже). При захворю- ваннях органів травної системи ретинол вводять парентерально.
Гіповітаміноз PP. Фізіологічне значення вітаміну РР
(нікотинової кислоти) визначається його участю в окисно- відновних процесах, обміні вуглеводів і білків. Установлено, що нікотинова кислота справляє вплив на функціональний стан судин, особливо виразною є її судинорозширювальна дія на пе- риферичні судини. Під впливом нікотинової кислоти приско- рюється кровообіг, підвищується венозний тиск.
При авітамінозі РР розвивається пелагра, яка супроводиться характерними змінами у порожнині рота. Нині яскравих проявів цього захворювання не спостерігається. Недостатність нікотинової кислоти супроводжується розвитком пелагроїдного стану. Його проявом є дефіцит не лише нікотинової кислоти, а й інших вітамінів групи В (тіаміну, рибофлавіну, фолієвої ки- слоти).
Для розвинутої стадії пелагри характерні чотири симптоми:
1) деменція (розвивається внаслідок ураження симпатичної нер- вової системи і кори великого мозку); 2) діарея (частий пронос спричинюється ураженням травного каналу); 3) дерматит (ха- рактеризується симетричною еритемою на відкритих ділянках тіла з наступним лущенням, пігментацією темного кольору і
зроговінням); 4) дистрофія.
У ротовій порожнині клінічні прояви недостатності нікоти- нової кислоти перебігають у декілька стадій. Перша стадія пов'язана з виникненням еритеми, вона спостерігається уже в продромальний період. Хворий скаржиться на відчуття печіння в ділянці CO губ, щік і особливо язика. CO місцями гіпере- мійована, язик набряклий, ниткоподібні сосочки атрофовані.
Погіршується загальний стан — з'являються слабість, біль голо- ви, безсоння, втрата апетиту.
У II стадії виникає біль у роті типу невралгічного. Запаль- ний процес поширюється на всю СОПР. Язик набуває яскраво- червоного забарвлення з малиновим відтінком (нагадує колір кардинальської мантії — «кардинальський язик»), набрякає.
Поверхневі шари його епітелію десквамуються, через що язик стає блискучим, гладеньким («дзеркальним»). Інколи на ньому з'являються тріщини — «шаховий язик». У цій стадії значно по-
31

Мал. 149. Гіповітаміноз
PP. «Пелагроїдний язик»
гіршується загальний стан хворого, з'являються пронос, дерма- тит, депресія, дистрофія (мал. 149).
У III стадії порушення загального стану хворих значно по- силюється, у зв'язку з приєднанням фузоспірилярного симбіозу розвивається виразковий стоматит.
Лікування специфічне: насичення організму нікотиновою ки- слотою (добова доза становить 150 мг, а в III стадії — до 300
мг). Призначення вітамінів групи В — тіаміну (20—50 мг), ри- бофлавіну (10—20 мг), піридоксину (50 мг). Препарати вітамінів краще вводити парентерально (внутрішньом'язово, внут- рішньовенно), у разі тривалого застосування їх можна вводити per os.
Оскільки пелагра супроводиться гіпохромною анемією, при- значають через день по 100 мкг ціанокобаламіну (у ті дні, коли не вводять тіамін, піридоксин). Показані переливання крові
дробними дозами, а також аскорбінова кислота й ретинол, бо без вітаміну С вітаміни комплексу В погано засвоюються. Особ- ливо важливі при лікуванні хворих на пелагру відповідний ре- жим, спокій, харчування високої енергетичної цінності, з дос- татньою кількістю білків.
Велике значення має ретельна санація порожнини рота.
Лікування уражень CO симптоматичне: гігієнічні полоскання
(використовують 1% розчин цитралю, лізоцим, 2% розчин натрію гідрокарбонату, 0,02% розчин калію перманганату), усу- нення подразників. За наявності виразкових уражень показані
аплікації на уражені ділянки мікроциду з новокаїном у ком- бінації з антибіотиками. При утворенні некротичних уражень застосовують ферменти протеолізу.
312
Гіповітаміноз В,. Нестача вітаміну В2 (тіаміну) викликає хво- робу, відому під назвою бері-бері. Захворювання розвивається на фоні нестачі й інших вітамінів, зокрема PP.
Бері-бері спостерігається переважно в осіб, які вживають виключно вуглеводну їжу, наприклад рис. Найчастіше хвороба трапляється у деяких країнах Азії (в Індії, Індонезії та ін.). До нестачі вітаміну В, може також спричинитися неповноцінне всмоктування його в кишках або підвищена потреба у ньому
(при вагітності й лактації, тиреотоксикозі).
У клінічній картині найхарактернішими проявами є уражен- ня нервової і серцево-судинної систем, а також розвиток на- бряків (без ураження нирок). Хворі скаржаться на зниження апетиту і зменшення маси тіла, м'язові судоми, іноді пронос,
біль у кінцівках. Поява таких симптомів свідчить про розвиток поліневриту.
Зміни в порожнині рота не завжди є достатньо характерними.
Нестача тіаміну іноді супроводиться невралгією трійчастого нерва, підвищеною больовою чутливістю СОПР. Деякі хворі
скаржаться на біль у зубах, щелепах, язиці. Нерідко відзначаються гінгівіт, стоматит, переважно пухирцевий, подібний до герпетич- ного. Пухирці локалізуються на твердому піднебінні й язиці.
Лікування полягає в насиченні організму тіаміном. Його призначають per os або парентерально (добова доза 30—50 мг).
Ще ефективнішим є комплекс витамінів групи В. При захворю- ваннях органів травлення доцільним є парентеральне введення вітамінів. Призначаючи вітаміни групи В, необхідно стежити за тим, щоб кількість білка у харчовому раціоні була достатньою,
оскільки при безбілковій дієті вітаміни групи В можуть прояв- ляти токсичну дію навіть у лікувальних дозах.
Місцеве лікування симптоматичне.
Гіповітаміноз В
2
- У разі відсутності або нестачі в їжі рибо- флавіну (вітаміну В
2
) розвивається арибофлавіноз — захворю- вання, яке проявляється запаленням губ, ангулярним хейлітом,
глоситом та кон'юнктивітом. Ці ознаки утворюють симптомо- комплекс, характерний для гіповітамінозу В
2
. Причиною гіповітамінозу В2 крім неповноцінного харчування можуть бути також захворювання шлунка, які супроводжуються зниженням кислотності шлункового соку, хвороби печінки і кишок, які зу- мовлюють утруднення всмоктування рибофлавіну.
Клініка. Ангулярний хейліт розпочинається з почервоніння в кутах рота, згодом у цих ділянках виникають болючі тріщини,
які нагадують заїди. Губи стають червоними, набряклими, на їх поверхні з'являються тріщини й ерозії. Водночас розвивається глосит, який супроводжується різкою болючістю. Ниткоподібні
сосочки атрофуються і по всій спинці язика виступають гіпертрофовані грибоподібні сосочки яскраво-червоного кольо- ру. Унаслідок атрофії ниткоподібних сосочків язик стає гла-
313

Мал. 150. Гіповітаміноз В
2
Ангулярний хейлІт деньким, лискучим. Через знижену салівацію він сухий, вкри- тий борознами. Розміри його збільшені (мал. 150).
Крім глоситу, виникає кон'юнктивіт, іноді ірит. Повіки за- палюються; відзначаються сльозотеча, відчуття печіння в очах,
зниження зору.
Лікування комплексне. Загальне лікування зводиться до на- сичення організму вітамінами групи В (В1 В
2
, В
12
). Місцеве лікування симптоматичне.
КОЛАГЕНОЗИ
В основі колагенових захворювань лежить дифузне ураження сполучної тканини І судин, яке анатомічно характеризується генералізованою альтерацією неклітинних компонентів сполуч- ної тканини, в першу чергу колагенових волокон і білка колаге- ну, що входить до їх складу. До колагенових хвороб відносять системний червоний вовчак (СЧВ), системну склеродермію,
ревматоїдний артрит і ревматизм, вузликовий періартеріїт, дер- матоміозит. Переважна більшість цих захворювань супроводить- ся змінами СОПР. Вони носять різний характер: від фізіологічних порушень до значних ушкоджень її з вираженими клінічними і морфологічними проявами.
Найглибше вивчена картина змін у порожнині рота при склеродермії. Зміни шкіри і CO рота виявляються у всіх хворих
і характеризуються трьома стадіями: набряком, ущільненням і
атрофією. Набряк спостерігається переважно у ділянці CO шік,
язика. У разі переходу патологічного процесу в стадію атрофії
CO стає блідою, стоншеною, з виразним судинним малюнком.
314
Вона легко ранима, має сліди травм, виразки. Особливо харак- терні зміни язика. Він покритий білим нальотом, укорочений,
зменшений в об'ємі, його рухомість обмежена. Відзначається виражена атрофія сосочків язика, він має вигляд лакованого.
Інколи з'являються ерозії й виразки, які довго не загоюються.
Внаслідок виражених явищ атрофії спостерігається різке сто- ншення губ, носа. Шкіра обличчя атрофована, лискуча.
Відзначаються біль у скронево-нижньощелепному суглобі, об- межене відкривання рота.
При колагенових захворюваннях досить часто спосте- рігається десквамативний глосит. Припускають, що первинне ураження мікроциркуляторного русла, зумовлене імунопатоло- гічними реакціями, призводить до генералізованої дезорганізації
сполучної тканини і вторинних змін в язиці, як і в інших орга- нах та тканинах. Для цих захворювань характерна сухість у роті
різного ступеня. Інколи вона буває настільки значною, що ут- руднює мову, приймання їжі, створює умови для розвитку за- пальних змін СОПР.
Найбільшою мірою сухість у роті виражена при синдромі
Шегрена (сухий кератокон'юнктивїт, хронічний паренхіматоз- ний паротит, ксеростомія), який розвивається у хворих на СЧВ,
системну склеродермію і ревматоїдний артрит, У початковій стадії захворювання СОПР яскраво-червона, легко травмується;
слини мало, вона піниста, в'язка; язик сухий, губи покриті
кірками, нерідко виникають заїди. У пізній стадії на CO спосте- рігаються явища зроговіння; язик складчастий, сосочки його атрофовані; губи сухі, в тріщинах.
Таким чином, ураження СОПР при колагенових захворю- ваннях, як і при інших захворюваннях внутрішніх органів і сис- тем, являє собою місцевий прояв загальної патології організму з властивими йому клінічними і патоморфологічними змінами.
Зважаючи на значне поширення різних уражень твердих тканин зуба, пародонта, CO і роль одонтогенних вогнищ інфекції в па- тогенезі колагенозів, слід проводити ретельну санацію порож- нини рота в осіб з колагеновими захворюваннями.

РОЗДІЛ 15
Лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота
ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ
ПІДХОДИ
Терапія будь-якого захворювання
СОПР має грунтуватися на всебічному уявленні про біологічні й патофізіоло- гічні процеси, які в ній відбуваються.
На сьогодні успіх лікування захворю- вань СОПР забезпечується за умови проведення комплексної терапії, метою якої є поєднання впливу на причин- ний фактор, патогенетичні механізми розвитку захворювання та вжиття за- ходів щодо усунення його симптомів.
Оскільки значна частина уражень
СОПР виникає на тлі різних соматич- них захворювань, то необхідно поряд з
етіотропним, патогенетичним і сим- птоматичним лікуванням захворювань
СОПР проводити оздоровлення орга- нізму в цілому. Для цього лікар-сто- матолог має спиратися на дані цілого комплексу клінічних і лабораторних досліджень та залежно від виявленої
при обстеженні патології залучати до лікування лікарів іншого медичного фаху (терапевта, ендокринолога, дер- матолога, оториноларинголога, алерго- лога тощо).
Слід наголосити на важливості ролі
консиліуму при обстеженні, діагностиці,
лікуванні захворювань СОПР з тяжким перебігом або навіть при легкому по- чатку захворювання у разі приєднан- ня й наростання нової небажаної сим- птоматики, а надто якщо у лікаря ви- никали сумніви щодо правильності ро- зуміння розвитку хвороби або вибору
316
лікувальної тактики. Нехтуючи такою можливістю, лікар при- пускається професійної й деонтологічної помилки.
Виявивши прямі зв'язки змін у ротовій порожнині з сома- тичними захворюваннями (наприклад, ендокринними, хвороба- ми крові тощо), в разі тяжкого стану хворого або погіршення його загального самопочуття в процесі лікування лікар- стоматолог повинен домогтися негайної госпіталізації та по- дальшого обстеження і лікування хворого в стаціонарних умо- вах. Проте у більшості хворих патологія СОПР потребує амбу- латорного лікування, і всі призначення, в тому числі й загальнотерапевтичні, виконує лікар-стоматолог.
Майже всі хворі з патологією СОПР, а передусім люди зрілого віку, мають явне чи приховане почуття тривоги, стурбо- ваності своїм станом. Особливо це стосується хворих, обтяже- них вегетосудинними розладами, для яких далеко не останнє
значення має виважене, заспокійливе слово лікаря. Він має в зрозумілій формі розтлумачити хворому суть його захворюван- ня, а за потреби призначити препарати транквілізуючої дії, за- гальнотонізуючі чи вегетотропні засоби, не забувши виписані в рецепті ліки підкріпити добрим словом.
Важливою ланкою лікування захворювань СОПР є харчу- вання, їжа має бути не лише раціональною й збалансованою, а й приготованою з урахуванням необхідності механічного,
хімічного й термічного захисту CO. При певних видах ураження хворим рекомендують низку обмежень у дієті. Так, наприклад,
при кандидозах СОПР виключають або обмежують у раціоні
харчування продукти, що містять велику кількість вуглеводів.
Проте найважливішим і найвідповідальнішим заходом є
вибір методу фармакотерапії того чи іншого захворювання
СОПР, що неможливо без широкої обізнаності лікаря з арсена- лом сучасних лікарських засобів та їх фармакотерапевтичними спроможностями.
ЗАСОБИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ
ЗАСОБИ ЗАГАЛЬНОЇ
ТЕРАПІЇ
Антибіотики. У випадку, якщо ураження СОПР зумовлене або ускладнене мікрофлорою і набуває септичного характеру,
що здебільшого спостерігається при тяжкому перебігу БЕЕ, ви- разково-некротичного, гострого афтозного, гострого герпетич- ного та гангренозного стоматиту, а також інших уражень, що супроводжуються значним порушенням загального стану хво- рого, показане парентеральне введення антибіотиків. Вибір ан- тибіотиків зумовлюється характером патологічного процесу, сту- пенем його тяжкості, імунологічним станом макроорганізму,
біологічними властивостями мікроорганізмів, що викликають чи
317

ускладнюють перебіг захворювання, та переносністю анти- біотиків організмом хворого.
З метою запобігання розвиткові дисбактеріозу поряд з анти- біотиками призначають протектори протигрибкової дії.
Ампіциліну натрієва сіль (флакони по 0,25 г (250 000 ОД) та
0,5 г (500 000 ОД). Має широкий спектр антимікробної дії.
Ефективний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Бактерицидна дія пов'язана з порушенням процесу біосинтезу клітинної стінки бактерії. Максимально ак- тивний у кислому середовищі. Призначають по 250—500 мг кожні 4—6 год внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Для внутрішньом'язового введення дозу препарату розчиняють в
1,5—2 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду, вводять одразу після розчинення. Для внутрішньовенного введення вміст фла- кона розчиняють у 10—20 мл ізотонічного розчину натрію хлори- ду. Вводять краплинно або струменем. Курс лікування — 5—7 діб.
Ампіциліну тригідрат (таблетки по 0,25 г). За фармаколо- гічними властивостями подібний до ампіциліну натрієвої солі.
Не руйнується в кислому середовищі шлунка, добре всмок- тується при введенні всередину. Призначають усередину по 0,5 г
(2 таблетки) 4—6 разів на добу протягом 6—10 діб.
Ампіокс (капсули по 0,25 г і флакони по 0,1, 0,2, 0,5 г) —
комбінований препарат, що містить ампіцилін і оксацилін.
Призначають по 0,5—1 г 3—4 рази на добу. Для внут- рішньом'язового введення вміст флакона (100, 200, 500 мг) роз- чиняють у 1,25 мл води для ін'єкцій і вводять одразу після роз- чинення. Добова доза становить 2—4 г. Вводять за 3—4
прийоми.
Бензилпеніциліну калієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 і
1 000 000 ОД). Призначають по 500 000 ОД внутрішньом'язово через кожні 4 год протягом 5—6 діб при гострих запальних про- цесах щелепно-лицевої ділянки І порожнини рота, які викли- кані коковими мікроорганізмами, а також при спірохетозі та хворобі Філатова.
З метою запобігання анафілактичному шоку, зумовленому застосуванням препаратів пеніциліну, треба з'ясувати, як пацієнт переносить лікарські засоби цієї групи, а перед почат- ком лікування поставити внутрішньошкірну пробу.
Бензилпеніциліну натрієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 і
І 000 000 ОД). Показання ті самі, що й для бензилпеніциліну калієвої солі. Вводять ex tempore внутрішньом'язово або підшкірно через кожні 4 год по 500 000 ОД препарату, розчине- ного в 1—2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25%
розчину новокаїну. Курс лікування — 5—6 діб.
Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (флакони по 600 000 ОД).
Має пролонговану дію. Вводять внутрішньом'язово по 300 000
ОД 2 рази на добу. Вміст флакона розчиняють у 2—4 мл сте- рильної дистильованої води.
318
Гентаміцину сульфат (флакони по 0,08 г). Має широкий спектр антимікробної дії. Активний відносно грампозитивних і
грамнегативних мікроорганізмів та пеніциліночутливих штамів стафілокока при гострих одонтогенних септичних станах, опіках та виразково-некротичних ураженнях. Призначають по 0,04—
0,08 г внутрішньом'язово через кожні 8 год. Курс лікування —
7 - Ю діб.
Канаміцину сульфат (флакони по 0,5 і 1 г — 500 000 і
1 000 000 ОД). Антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно кислотостійких бактерій, більшості грампозитивних і
грамнегативних бактерій. Діє на мікроррганізми, які рези- стентні до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, тетра- цикліну, левоміцетину, еритроміцину. В крові зберігається в необхідній концентрації протягом 8 год. Призначають при ту- беркульозному та виразково-некротичному ураженні СОПР
внутрішньом'язово по 0,5 г через 12 год протягом 5—6 діб.
Олеандоміцину фосфат (таблетки по 0,125 г, флакони по 0,1,
0,25, 0,5 г). Належить до групи макролідних антибіотиків. За спектром і механізмом протимікробної дії близький до еритро- міцину. Активний щодо стафіло-, стрепто- і пневмококів, при різних вогнищевих та гнійно-септичних інфекціях, особливо тих, які викликані пеніциліностійкими штамами стафілокока.
Діє переважно бактеріостатично, максимально проявляючи ак- тивність у лужному середовищі. Курс лікування — 5—7 діб.
Призначають усередину при виразково-некротичних ураженнях
СОПР по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу після їди.
Олететрин (таблетки по 0,125 г і капсули по 0,25 г) — ком- бінований препарат, який складається з олеандоміцину фосфату
і тетрацикліну у співвідношенні 1:2. Призначають при виразко- во-некротичних ураженнях СОПР, катаральному, ерозивному,
гонорейному стоматиті по 0,25 г 4—6 разів на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс — 5—14 діб.
Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 0,05, 0,1, 0,25 г). Ан- тибіотик широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних
і грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір, рикетсій,
мікоплазм, крупних вірусів і деяких найпростіших. Бакте- ріостатична дія пов'язана з порушенням біосинтезу білка мікроорганізмами. Сумісний в розчинах з канаміцином,
лінкоміцином, ізотонічним розчином натрію хлориду та 5%
розчином глюкози.
Карбеніциліну динатрієва сіль (флакони по 1 г) — на- півсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, ефективний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій. Не впливає на стафілококів, шо утворюють пеніциліназу. Швидко всмок- тується, ефективна концентрація в крові зберігається протягом
6—8 год. Стійкість мікрофлори розвивається повільно. Призна- чають для внутрішньом'язового введення при тяжких виразко- во-некротичних ураженнях, зумовлених протеєм та іншими
319

грамнегативними мікроорганізмами, інфікованих опіках щелеп- но-лицевої ділянки: 1 г препарату розчиняють у 2 мл води для
ін'єкцій і вводять через 4—6 год. У тяжких випадках препарат вводять внутрішньовенно краплинно (1 г препарату розчиняють у 20 мл 5% розчину глюкози). Вводять по 4—5 г препарату 5—6
разів на добу. Курс лікування — 4—5 діб.
Левоміцетин (порошок, таблетки по 0,5 г, капсули по 0,25 г,
таблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою, по 0,25 г).
Синтетичний аналог антибіотика хлорамфеніколу. Широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, рикетсій, великих вірусів. Впливає на штами бактерій, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрепто- міцину, сульфаніламідних засобів. Призначають при виразково- некротичних ураженнях, опіках СОПР, гонорейному стоматиті,
ерозивній та виразковій формі ЧПЛ по 0,25-0,5 г 3—4 рази на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс лікування — 8—10 діб.
Можливі алергічний висип, подразнення СОПР, лейкопенія,
агранулоцитоз, анемія, кандидамікоз.
Лінкоміцину гідрохлорид (30% розчин в ампулах по 1 та 2 мл;
желатинові капсули по 0,25 г). Активний щодо грамнегативних мікроорганізмів (стафіло-, стрепто- і пневмококів) і деяких анаеробів (збудників газової гангрени, правця). Впливає на мікроорганізми, стійкі до препаратів групи пеніциліну, стреп- томіцину, тетрацикліну. Ефективна концентрація досягається через 2—4 год після введення і підтримується 6—8 год. Добре проникає в різні органи та тканини. Призначають при виразко- во-некротичних ураженнях, бешисі, інфікованих ранах обличчя
і СОПР внутрішньом'язово по 0,3—0,6 г 2—3 рази на добу через
2—3 год або по 2 капсули 3—4 рази на добу після приймання
їжі. Усередину призначають по 0,2—0,25 г 4 рази на добу про- тягом 5—6 діб.
Фузидин-натрій (таблетки по 0,125 і 0,25 г). Має відносно вузький спектр антимікробної дії. Активний відносно ста- філокока, коринебактерій дифтерії, менінгокока, клостридій,
лістерій. Діє на мікроорганізми, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, еритроміцину, левоміцетину. Менш активний щодо стрепто- й пневмокока. Неактивний до біль- шості грамнегативних мікроорганізмів, грибів, найпростіших.
Призначають при тяжких одонтогенних септичних станах, вираз- ково-некротичному ураженні, інфікованих ранах, опіках СОПР і
шкіри обличчя, гонорейному стоматиті по 0,5 г 3 рази на добу з різними стравами чи молоком. Курс лікування — 7—14 діб.
Поліміксину М сульфат (таблетки по 500 000 ОД, флакони по
500 000 і 1 000 000 ОД). Активний щодо грамнегативних мікро- організмів. Діє на синьогнійну паличку, яка резистентна майже до всіх антибіотиків. Призначають при виразково-некротичних ураженнях, опіках СОПР і шкіри обличчя по 500 000 ОД у таб- летках 4—6 разів на добу. Курс лікування — 5—10 діб.
320
Цефалоридин — напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегатив- них коків, клостридій, коринебактерій, деяких грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір. Неактивний щодо мікобактерій туберкульозу, рикетсій, вірусів, найпростіших. Призначають з розрахунку 0,03—0,06 г на 1 кг маси тіла внутрішньовенно чи внутрішньом'язово 2—3 рази на добу.
Еритроміцин (таблетки по 0,1 і 0,25 г — 200 000 і 250 000
ОД). Активний щодо грампозитивних І грамнегативних коків,
збудників коклюшу, трахоми, сифілісу, а також бруцел, ри- кетсій, актиноміцетів, мікоплазм, деяких найпростіших, вели- ких вірусів. Неактивний відносно грамнегативних мікроорганіз- мів родини кишкових бактерій, мікобактерій туберкульозу,
грибів і дрібних вірусів. Синергічно діє з антибіотиками тетра- циклінової групи, левоміцетином, препаратами нітрофуранового ряду. Застосовують при виразково-некротичних та сифілітичних ураженнях, інфікованих ранах, опіках, бешиховому запаленні
шкіри обличчя та СОПР. Призначають по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу протягом 5—6 діб за 1 год до вживання їжі.
Ерициклін (капсули по 0,25 г). Впливає на грампозитивні і
грамнегативні мікроорганізми. Ефективний щодо мікрофлори,
чутливої до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину. При- значають при гнійно-запальних процесах обличчя (піодермія,
інфіковані рани) по 1 капсулі через 30 хв після споживання їжі
4—6 разів на добу.
Далацин Ц (кліндаміцин) — капсули по 0,15 г (16 капсул в упаковці) і ампули по 2 мл 15% розчину («Золотий стан- дарт»), для лікування змішаних інфекційних уражень, викли- каних анаеробними і грампозитивними аеробними мікро- організмами.
Сульфаніламідні препарати блокують включення пара- амінобензойної кислоти в синтез фолієвої кислоти мікробних клітин, що зумовлює пригнічення росту і розмноження мікро- організмів. Призначаючи ці лікарські засоби, слід пам'ятати, що для досягнення бактеріостатичного ефекту необхідно застосову- вати ударні дози на початку курсу лікування з подальшим по- стійним підтриманням високих концентрацій сульфаніламідних засобів у крові. Приймають їх натще, запиваючи лужним розчи- ном. Курс лікування сульфаніламідними засобами, як правило,
становить 6—7 діб.
Крім бактеріостатичної дії сульфаніламідні препарати мають
і протизапальний ефект, що пов'язаний з їх властивістю змен- шувати міграцію лейкоцитів та загальну кількість клітинних елементів і частково стимулювати вироблення глюкокорти- коїдів. Сульфаніламідні засоби дають І жарознижувальний ефект за рахунок їх впливу на процес теплоутворення в тканинах. Во- ни здатні знижувати інтоксикацію, яка спричинюється продук- тами тканинного розпаду.
321