Год година сторінка 22

Мал. 127. Хронічний дископодібний червоний вовчак, ерозивно-вираз- кова форма
2. Без клінічно вираженої атрофії — окремі ділянки червоної
кайми мають слабко виражену Інфільтрацію і телеангіектазії.
3. Ерозивно-виразкова — мають місце значна інфільтрація губ, еритема та утворення тріщин, ерозій, виразок, навколо яких виявляють гіперкератоз (мал. 127).
4. Глибока (Ірганга — Капоші) — представлена вузлуватим утворенням на червоній каймі, на поверхні якого спосте- рігаються виражена еритема та гіперкератоз.
У порожнині рота (на CO щік по лінії змикання зубів, на твердому і м'якому піднебінні і дуже рідко на язиці) симетрично виникають дископодібні еритематозні вогнища. Згодом вони ін- фільтруються і виступають у вигляді бляшок, на поверхні яких можуть виникати ерозії чи виразки. По краю виразок можуть з'являтися променисті телеангіектазії. На поверхні бляшок спо- стерігається кератоз у вигляді помутніння епітелію або білого лінійного малюнку, що нагадує ЧТТЛ. На язиці бляшка має си- нюшно-червоний колір, позбавлена сосочків, на ній можливі
тріщини.
При системному червоному вовчаку на губах і на СОПР,
рідко на язиці з'являються яскраво-червоні з набряком бляшки,
які супроводяться відчуттям печіння. При гострому перебігу на
СОПР виникають пухирці з кров'янистим вмістом. Згодом на їх місці утворюються ерозії, кірки, і осередки ураження загоюють- ся з атрофією.
Всі форми ЧВ на СОПР супроводжуються відчуттям печіння та болю, які посилюються під час іди.
Перебіг ЧВ хронічний, тривалий, з загостренням переважно у сонячний період. Інколи ЧВ ускладнюється бешихою, а на
276
Мал. 128. Патогістологіч- на картина при хро- нічному дископодібному червоному вовчаку:
/ — гіперкератоз; 2 — акантоз:
З — осередок атрофії; 4 —
круглоклітинний інфільтрат у власній пластинці слизової
оболонки. Мікрофотографія.
Забарвлювання гематоксиліном
і еозином. 36.: об. 9, ок. 10
ураженій червоній каймі губ та на місцях, де проведена рентге- нотерапія, можливий розвиток раку.
Патогістологічне дослідження виявляє хронічний запальний процес: набряк, розширення судин, лімфоїдно-клітинний
інфільтрат, дистрофічні зміни сполучнотканинних волокон у власній пластинці. В епітелії — гіперкератоз без явищ паракера- тозу. У фазі зворотного розвитку спостерігаються явища атрофії
в усіх шарах шкіри і СОПР (мал. 128).
Діагностика. Діагноз ЧВ СОПР за умови існування осередків ураження на шкірі встановити нескладно: за наявністю ерите- ми, кератозу та рубцевої атрофії.
Диференціальна діагностика. Ізольовані ураження СОПР по- требують диференціації ЧВ від туберкульозного вовчака, при якому виразка болюча, з підритими краями; діаскопія виявляє
горбики (симптом яблучного желе).
Від ЧПЛ, лейкоплакії і папульозного сифілісу еритематоз відрізняють за такими ознаками:
1) краї еритематозної плями при ЧВ чітко обмежені,
підвищені і похило спускаються до центру;
2) бляшки оточені червоним обідком, вогнище вкрите тон- кими лусочками, схильними до кератозу;
3) у центрі вогнища часто є телеангіектазії, поверхневі
ерозії, виразки, екскоріації;
4) вогнише нагадує блюдце із заглибленням у центрі;
5) має місце несправжній поліморфізм: є і еритема, і кера- тоз, і рубці, і атрофія;
6) при зворотному розвитку осередку ураження при ЧВ
утворюється тонкий деревоподібний атрофічний рубець.
277

При стергих формах ЧВ крім клінічного обстеження прово- дять біопсію, люмінесцентну діагностику та пряму РІФ.
Лікування. Найбільше поширення в лікуванні ЧВ мають протималярійні препарати у поєднанні з кортикостероїдами,
препаратами золота та вітамінами (акрихін. метилтестосте- рон, кризанол, нікотинова й аскорбінова кислоти, токоферо- лу ацетат, вітаміни групи В). Призначають також сполучення протималярійних препаратів (хінін) з внутрішньом'язовими
ін'єкціями бійохінолу; паралельно змащують осередки на шкірі 5% спиртовим розчином йоду. Місцево застосовують антисептичні та місцевоанестезуючі засоби. Ерозії та виразки обробляють кортикостероїдними мазями. При ураженнях чер- воної кайми досить ефективними є повторні сеанси кріотерапії.
Профілактика. Хворі на еритематоз повинні перебувати на диспансерному обліку. Важливим заходом запобігання рециди- вам є санація з максимальним усуненням вогнищ одонтогенної
інфекції. У весняно-літній період рекомендується уникати со- нячного опромінення, перегрівання та подразнювальних засобів косметики. Осередки ЧВ змащують фотозахисними мазями.
РОЗДІЛ 13
Зміни слизової оболонки порожнини рота при екзогенних інтоксикаціях
Ураження СОПР можливе при ток- сичній дії деяких ліків та професійних шкідливостей. Медикаментозні інток- сикації спричинюються передозуван- ням лікарського засобу або помилко- вим вживанням ліків. Професійні
інтоксикації можуть виникати у випад- ках недотримання заходів захисту і
техніки безпеки при роботі в тих галу- зях промисловості й сільського госпо- дарства, в яких технологічний процес передбачає застосування чи утворення шкідливих речовин.
Найбільший інтерес у стоматоло- гічній практиці становлять Інтоксика- ції організму металами (ртуттю, свин- цем, вісмутом, цинком, сурмою та ін.),
при яких у ротовій порожнині розви- ваються катаральний і виразковий стоматити.
РТУТНИЙ СТОМАТИТ
Ртутний стоматит (stomatitis mercu- rialis) спостерігається в осіб, в організм яких тим чи Іншим шляхом потрапила ртуть.
При безпосередньому контакті ме- талева ртуть не справляє на організм токсичного впливу, вона проникає в нього у вигляді пари через дихальні
органи, травний канал, крізь шкіру або шляхом ін'єкції ртутних препаратів з лікувальною метою.
Ртутний стоматит розвивається внаслідок порушення живлення тканин,
пов'язаного з ушкодженням капілярів
279

CO. Розвиток захворювання відбувається таким чином. Ртуть,
що проникла в капіляри, сполучається з сірководнем, який ви- діляється із залишків їжі в процесі їх розкладання. При цьому утворюється сірчиста ртуть, яка у вигляді чорної смуги відкладається в клітинах епітелію по ясенному краю. Вона под- разнює CO і з часом призводить до її змертвіння. Спочатку ви- никає асептичний некроз, згодом приєднується фузоспірилярна
інфекція і розвивається виразковий гінгівостоматит, Розвиткові
виразкового гінгівіту сприяють різні подразники — зубний ка- мінь, гострі краї каріозних порожнин, незадовільної якості
пломби і протези.
Клініка. Першим симптомом ртутного стоматиту є підвищене виділення слини, яке пов'язане з подразненням слинних залоз ртуттю, що виділяється ними. Хворий скаржиться на мета- лічний смак у роті, відчуття жару, сильний пульсуючий біль у яснах, біль голови. Ясна запалені, гіперемійованІ, набряклі. По краю ясен і ясенних сосочків з'являється сірувато-білий смер- дючий наліт, який складається з некротизованих епітеліальних клітин і детриту. В разі поглиблення некротичного процесу утворюються виразки.
При тяжких: ртутних інтоксикаціях процес поширюється на
CO шік, язика, на^мигдалики і зів, а нерідко на CO твердого піднебіння й губ. Його перехід на CO ретромолярної ділянки супроводжується тризмом, часто при цьому спостерігається за- палення великих слинних залоз. Процес може поширюватися на альвеолярну кістку, де розвивається часткова секвестрація аль- веол, а відтак відбувається розхитування і випадання зубів. Са- лівація в цей період різко збільшується (до 3—4 л на добу),
слина стає смердючою. Оскільки хворий не встигає її проков- тувати, то слина витікає з порожнини рота. Процес супровод- жується підвищенням температури тіла, загальною слабістю.
Такий розвиток захворювання спостерігається у випадках знач- ного накопичення ртуті за короткий відтинок часу.
Хронічному перебігу, крім ртутного стоматиту, підвищеної
салівації, хронічного гінгівіту, притаманні такі загальні пору- шення, як біль голови, недокрів'я, розлади травлення, безсоння,
блідість шкірних покривів, парестезії.
Діагностика ртутного стоматиту не становить труднощів. Ха- рактерними симптомами є підвищена салівація, збільшені й різко болісні лімфатичні вузли, сіро-чорна кайма навколо зубів.
Анамнестичні дані полегшують діагностику. Правильність по- становки діагнозу підтверджується виявленням підвищеної
кількості ртуті у сечі.
Прогноз сприятливий. За умови, що ртуть більше не потрап- ляє в організм, при проведенні відповідної терапії через 12—14
днів настає видужання.
Лікування. Негайне припинення надходження ртуті в орга- нізм, а також вжиття заходів щодо якнайшвидшого виведення її
280
з організму. Для цього призначають теплі ванни, лужні міне- ральні води. Виведенню ртуті з організму сприяє застосування калію йодиду, натрію тіосульфату. Призначають ін'єкції уніті- олу, який зв'язує ртуть і утворює з нею нерозчинні сполуки,
індиферентні для організму. Вони добре виводяться з сечею і
слиною.
Ртутний стоматит лікують за описаною вище методикою лікування виразкового стоматиту. Необхідно провести ретельну санацію порожнини рота, хворий має дотримувати всіх вимог її
гігієни. Для зменшення салівації показаний атропін (по 5—6
крапель 1% розчину 2 рази на день). Усередину призначають полівітаміни.
СВИНЦЕВИЙ СТОМАТИТ
Свинцевий стоматит (stomatitis plumbica seu saturnina). Сви- нець широко застосовується в промисловості, а відтак ін- токсикація свинцем спостерігається досить часто. Із свинцем та виробами Із нього мають контакт люди різних професій (добу- вання свинцевих руд, виготовлення свинцевих труб, дроту, дро- бу, виробництво акумуляторів, свинцевих фарб, шрифтів).
При підвищеній концентрації свинцевих сполук у при- міщенні або при тривалому перебуванні в атмосфері, забруд- неній сполуками свинцю навіть у межах допустимих концен- трацій, у людей з підвищеною чутливістю до цих речовин може розвинутися хронічне отруєння, відоме під назвою «сатурнізм».
Свинець потрапляє в організм у вигляді пилу або пари через дихальні шляхи, з забруднених рук і продуктів харчування через травний канал і, можливо, через неушкоджену шкіру і виво- диться з нього з сечею, потом, слиною тощо. Його лабораторне виявлення в ранніх стадіях має велике діагностичне значення.
Клініка. Свинцевий стоматит розвивається поступово: одним
із перших симптомів є металічний смак у роті й особливий за- пах із ротової порожнини, так званий свинцевий. З'являється свинцева кайма — синювато-чорна смужка по ясенному краю,
навколо шийок фронтальних зубів, переважно з вестибулярного боку. Поступово розвивається хронічний катаральний гінгівіт.
Відкладення свинцю у вигляді чорно-синіх плям можуть з'явитися одночасно в різних ділянках порожнини рота і в CO
щік, губ, язика, твердого й м'якого піднебіння (мал. 129).
Свинцева кайма утворюється внаслідок відкладання сірчис- того свинцю, який являє собою сполуку свинцю, що виділяєть- ся із слиною, з сірководнем, який утворюється в ясенних ки- шенях при гнитті залишків їжі. В CO свинець відкладається в стінках судин, що викликає порушення кровообігу, яке в тяж- ких випадках призводить до розвитку асептичного некрозу. В
такому разі в зв'язку із заглибленням фузоспірилярної інфекції
можливе виникнення виразкового стоматиту. Інколи запалю-
281

Мал. 129. Свинцевий гінгівіт ються привушні залози, що супроводжується утрудненням жу- вання і тризмом.
Поступово розвиваються загальні явища інтоксикації свин- цем: слабість, апатія, відсутність апетиту, порушення травлення.
Забарвлення шкіри набуває сірувато-землистого відтінку, колір піднебіння стає жовтавим. При хронічному сатурнізмі виника- ють зміни майже в усіх органах. Спостерігаються свинцеві
кольки із запорами і затримкою сечі, біль у суглобах, ураження нирки (так звана зморщена свинцева нирка). При тяжких от- руєннях уражається нервова система; настають розлади чутли- вості (парестезії, анестезії), можливі паралічі. Далі настає ат- рофія зорового нерва.
При дослідженні крові виявляють базофільну зернистість еритроцитів, пойкілоцитоз, лейкоцитоз.
Лікування. Негайне припинення контакту хворого з свин- цевими подразниками. Загальне лікування слід спрямувати на поліпшення обміну речовин, функції травного каналу, виве- дення свинцю з організму за допомогою щоденних теплих ванн. З лікарських засобів призначають 3% розчин калію йо- диду, вітамінні препарати. Місцеве лікування — симптома- тичне. Крім санації порожнини рота для запобігання вто- ринній інфекції призначають полоскання антисептичними і
лужними розчинами.
ВІСМУТОВИЙ СТОМАТИТ
Вісмутовий стоматит (stomatitis bismuthina) розвивається в разі застосування препаратів вісмуту (бійохінол, бісмоверол та ін.)
282
Мал. 130. Вісмутовий стоматит. Синювато- чорний обідок на яснах навколо шийок зубів (а),
виразково-некротичний стоматит (б)
для лікування сифілісу, а також несифілітичних уражень ЦНС (за- лишкові явища після порушення мозкового кровообігу).
Виникнення його пов'язане з утворенням важкорозчинної
органічної сполуки вісмуту з білками — вісмуту альбумінату.
Внаслідок його сполучення з сірководнем порожнини рота утворюється сірчистий вісмут, який відкладається у вигляді синю-
283

вато-чорного обідка на яснах навколо шийок зубів (мал. 130, а).
Пігментація сірчистим вісмутом спостерігається також на CO
щік, язика, губ, твердого піднебіння. При діагностиці захворю- вання важливе значення мають анамнез, результати лаборатор- них досліджень.
Клініка. Вісмутовий стоматит звичайно перебігає без суб'єктивних відчуттів, мало турбуючи хворого. У разі ураження тяжкого ступеня розвивається виразковий гінгівостоматит, який супроводжується смердючим запахом, підвищеною слинотечею,
запаленням лімфатичних вузлів; в окремих випадках — обмеже- ним некрозом альвеол і навіть частини тіла щелепи (мал. 130, б).
Слід мати на увазі, шо захворювання нирок, цукровий діабет,
туберкульоз, хвороби травної системи є протипоказаннями до призначення терапії препаратами вісмуту.
Лікування. При розвитку вісмутового стоматиту слід негайно відмінити терапію препаратами вісмуту, призначити гарячі ван- ни. Місцеве лікування полягає у полосканні порожнини рота
3% розчином перекису водню, ретельній її гігієні. Лікування вісмутового стоматиту проводять за загальними принципами лікування виразкового захворювання ясен.
Профілактика. Для профілактики вісмутового стоматиту пе- ред призначенням терапії препаратами вісмуту слід провести старанну санацію порожнини рота.
РОЗДІЛ 14
Зміни слизової оболонки порожнини рота при захворюваннях внутрішніх органів і систем
Органи і тканини ротової порожнини перебувають у тісному зв'язку з різни- ми внутрішніми органами І системами людини, тому велика група уражень
CO є наслідком захворювання тих чи
інших внутрішніх органів. Іноді такі
ураження бувають ранніми клінічними ознаками вісцерального захворювання,
які виникають ще до появи його об'єктивних симптомів, через що хворі
насамперед звертаються до стоматоло- га. В зв'язку з цим на нього нерідко лягає відповідальність за правильну діагностику ранніх проявів загальних захворювань і проведення обстеження хворих разом із лікарями іншого фаху.
Ураженнями CO супроводяться за- хворювання більшості внутрішніх ор- ганів, особливо часто їх виявляють при хворобах травного каналу, крові, ен- докринних порушеннях.
ЗАХВОРЮВАННЯ ТРАВНОГО
КАНАЛУ
Патологічні зміни в порожнині рота при захворюваннях травного каналу трапляються найчастіше. Це пояс- нюється спільністю функцій і єдністю всіх його відділів. Частіше за інші спо- стерігаються такі ознаки захворювань,
як зміна кольору СОПР, набряк язика,
наліт на ньому, згладженість чи гіпертрофія ниткоподібних сосочків,
вогнищева десквамація епітелію, ви- разкові ураження.
285