1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

55.Просте речення. Координація між підметом і присудком. Особливості вживання типів простого речення у жанрово-стильовій структурі журналістського мовлення.

Розгляньмо особливості координації присудка з підметом докладніше.

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на один (21, 71,161 тощо), то присудок ставиться у формі однини: 21 студент склав залік; 161 делегат зареєструвався на конференції',

Якщо перед підметом стоять займенники-означення у формі множини (усі, ці, ті, ваші), дієслово узгоджується із займенником у множині: Усі 31 учень вибігли в коридор.

2. Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у формі множини. Однина можлива тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру, напр.: Було звільнено три працівники.

3. При підметах із числівниками від п 9яти і більше (сто двадцять робітників, дев ятнадцять депутатів, п ять підприємств тощо) присудок може стояти і в однині, і в множині:

а) однина свідчить про цілісність, внутрішню нерозчленованість предмета, наголошує на кількості виконавців, а не дії (Сімдесят шість студентів взяло участь у конкурсі " Найкращий студент року "); присудок в однині стосується підмета-назви неістоти (П'ять яблунь цього року добре уродило); форму однини зумовлює присудок у препозиції (Прибуло ще десять делегатів); присудок в однині буде тоді, коли складений підмет означає часовий відрізок - вік людини, кількість років, годин (Минуло двадцять років);

б) множина свідчить про активність дії (Кілька бійців стійко тримали оборону); самостійність дії (Шість аспірантів склали іспит достроково); присудок стоїть у постпозиції (Шість учасників пленуму дали прес-конференцію). Якщо до складу підмета входять збірні числівники (двоє, троє, четверо, п 'ятеро та ін.), то можливі обидві форми присудка (Двоє студентів прийшли /Двоє студентів прийшло).

4. Підмети зі словами низка, частина, більшість, меншість, багато, чимало, кілька, декілька, трохи (кількісними іменниками та неозначено-кількісними числівниками) вимагають від присудка форми однини (Більшість студентів нашої групи гарно вчиться; Декілька учасників конференції виступило на пленарному засіданні).

5. При складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням іменника у називному відмінку з іменником в орудному відмінку, присудок ставиться у множині, якщо вказує на рівність двох осіб (Студенти з викладачами добре підготувалися до зустрічі відомого науковця).

6. При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині (Усі, хто прибув на конференцію, мають зареєструватися).

7. Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок вживається в однині (Дехто з присутніх участі у голосуванні не брав).

8. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою (означенням, яке дає предметові іншу назву). 9. Коли підмет виражений родовою та власною (умовною) назвою, присудок узгоджують із загальною, родовою назвою (Банк "Надра" /Банк "Мрія " /Банк "Інтелект " оголосив про збільшення видів послуг). 10. Якщо підмет виражений абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова (УНІАН (агентство) оголосило про прес-конференцію; ЛНУ (університет) був заснований 1661 року).

56)Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Речення із звертаннями. Можливі помилки.

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.Спільна їх ознака - вони мають одну граматичну (предикативну) основу, в них виникають додаткові смислові і синтаксичні відношення. Так, вставні слова виражають модальні значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення, виключення, уточнення.Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів: На Маковея збирають люди усяку городину, а саме: мак, кріп, цибулю, часник, моркву, соняшник, редьку... (А. Кримський); В Січі, брати, крім наук, Єй забави, жартів гук (О. Шпитко).Ускладнювал ьна частина - це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення.

Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

Однорідними називаються члени речення, які тотожні за своєю семантико-синтаксичною функцією: пояснюють один і той же член речення й виконують однакову синтаксичну функцію. Напр.: Щастя, радість, доброта прийшли тепер до кожної оселі (Ю. Збанаць-кий); Відгуло, віддзвеніло лагідне літо (В. Приходько); Глибока, тиха, нерозважна туга вникає в серце, каменем, лягає (Леся Українка); Моє щастя - Вітчизни простори, оповиті і сонцем, і хмелем, й зерном (М. Стельмах).Однорідні члени речення характеризуються такими ознаками: а) виконують однакову синтаксичну функцію; б) відносяться до одного й того ж члена речення; в) поєднуються між собою сурядним зв'язком; г) найчастіше виражаються однією й тією ж частиною мови; г) здебільшого семантично однотипні.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення: 1. Вже в садках наливаються свіжим соком яблука, груші та вишні (В. Скуратівський). 2. Зазолотились, засиніли, заграли в семибарвній грі гранітних сходів мокрі схили (М. Бажан). 3. Для художника важливо було осмислити життєві явища, страждання і радощі людини (3 газ.). 4. Гори востаннє засвітилися легким, ажурним золотом (О. Гончар.). 5. Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі (О. Олесь).Однорідними називаються члени речення, які з'єднані сурядним зв'язком, стосуються одного й того самого члена речення, належать до однієї й тієї ж частини мови, відповідають на те саме питання і характеризують предмет (дію, явище) з одного боку

Зауважте!1. Нерідко однорідні члени мають при собі залежні (пояснювальні) слова, тобто є поширеними: Дніпрогес з його крилатими щоглами, могутньою греблею, арками мостів відпливав вдалину(М.Бажан).2. Іноді в реченні може бути не один ряд однорідних членів, а два і більше.3.Однорідні члени речення з’єднуються один з одним та інтонацією або сурядними сполучниками, або (рідше) лише інтонацією: Кожна професія цікава, потрібна, захоплююча(О.Копиленко). А тим часом місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море(Т.Шевченко).4.Неоднорідними є означення, які характеризують той самий предмет з різних боків5.Однорідними є означення тоді, коли:а) перше з них підсилюється або уточнюється другим і дальшими означеннями: Високо серед неба стояв ясний , блискучий, повний місяць(І.Нечуй - Левицький);б) коли означення стоїть після означуваного слова: Він, упевнений, рішучий, серйозний, вирішив підкорити цю гору;в) коли в ролі означень виступають означення – синоніми або означення – антоніми: Ми не пропаща, а чудесна сила(М.Стельмах).Звертання — це слово або словосполучення в реченні, що називає особу, до якої звернена мова: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевчен ко). Звертання, як правило, має форму кличного відмінка, рідше називного (форма називного відмінка в звертаннях не відповідає нормам української мови). Звертання не є членом речення.

57) Пряма і непряма мова. Невласне пряма мова. Вживання різних видів прямої мови в ЗМК. Перетворення одних форм чужої мови в інші, вияв цього в пунктуаційних особливостях.

1. Пряма мова (пряме мовлення) Речення з прямою мовою (прямим мовленням) точно відтворюють чуже мовлення, слова самого автора. Чуже мовлення зазвичай супроводжується словами автора, що вказують на належність прямої мови (прямого мовлення) та обставини її висловлення. Авторська мова може включати й окреслення емоційного стану мовця, процеси мислення тощо: „Нащо ж ти запалив мою душу карими очима?” – промовила Марина жалібно, обертаючись до Миколи (І. Нечуй-Левицький). Для виділення прямої мови (прямого мовлення) вживаються лапки або тире. Їхнє використання залежить від способу включення чужої мови в авторський текст і регламентується спеціальними правилами, а в усному мовленні – інтонацією. Розділові знаки при прямій мові (прямому мовленні). Слова автора можуть стояти: а) перед прямою мовою (прямим мовленням) – тоді після слів автора ставиться двокрапка

б) після прямої мови (прямого мовлення) – тоді пряма мова (пряме мовлення) пишеться в лапках, після слів автора ставиться кома та тире (слова автора пишуться з малої літери): в) розривати пряму мову (пряме мовлення) – з обох боків виділяються комою та тире (якщо речення закінчене, то після слів ставиться крапка, потім тире. Пряма мова розпочинається з великої літери

Слова автора в середині прямої мови (прямого мовлення) можуть розпадатися на дві частини: одна частина стосується першої частини прямої мови (прямого мовлення), а друга – другої. У такому випадку перед другою частиною прямої мови (прямого мовлення) ставиться двокрапка та тире, а перше слово прямої мови (прямого мовлення) пишеться з великої літери: “Нехай негайно несуть усі зразки мінералів! – повернув голову професор до лаборанта і попросив колегу: – А як тільки принесуть, негайно розпочинайте проводити досліди.” Чуже мовлення може передаватися у формі діалогу (дві особи) чи полілогу (багато осіб). Якщо діалог виділяється в абзац, то перед кожною реплікою ставиться тире (лапки не вживаються), а слова кожної особи пишуться з нового рядка: – Скажи мені, моя душе, Де наше поле, де чуже? – Нема чужого, все те наше, Що людський дух спостереже (Д. Павличко). Якщо ж репліки йдуть одна за одною, не виділяються в абзац (або ж без вказівки на мовців), то кожна з них береться в лапки, а між ними ставиться тире: „А в тебе земля ще десь є?” – „Ні, нема”. – „А хата є?” – „Є” (Панас Мирний). У цьому разі нормативним виступає і такий варіант: – А в тебе земля ще десь є? – „Ні, нема”. – А хата є? – „Є”. 149 ЗАСОБИ ПЕРЕДАЧІ ЧУЖОГО МОВЛЕННЯ Якщо після реплік дійових осіб розташовані слова автора, то тире ставиться тільки після прямої мови (прямого мовлення) перед словами автора: „Куди ви нас кличете?” – спроквола запитує один з кола. „У невідомі для вас краї, щоб ви могли пізнати багатство нашого довкілля ”, – тихо повідомляє керівник ( З газ.). У драматичних творах пряма мова (пряме мовлення) пишеться після назви дійових осіб і крапки: Микола. Ми давно знайомі. Оксана. Та змогли детально обміркувати наші плани тільки сьогодні. Василь. Все тільки тому, що хтось… Дарина. Не треба нікого тут ні в чому звинувачувати, а то знову будемо довго чекати на майбутню зустріч. Микола. Справді так (А. Яна).

2. Непряма мова (непряме мовлення) У реченнях з непрямою мовою (непрямим мовленням) не зберігаються особливості мовлення мовця, в них лише від особи автора передається зміст висловленого. Непряма мова (непряме мовлення) не є самостійною синтаксичною одиницею. Разом зі словами автора вона становить складнопідрядне речення з підрядним з’ясувальним (головна частина – слова автора, а підрядна – чуже мовлення). Якщо чуже висловлення передають непрямою мовою (непрямим мовленням), то слова автора роблять головною частиною речення, а пряму мову – підрядною. Засобами зв’язку між ними є сполучники та сполучні слова. Заміна прямої мови (прямого мовлення) непрямою (непрямим) відбувається так:

1) якщо пряма мова (пряме мовлення) є розповідним реченням, то вона замінюється підрядним зі сполучником що: Мандрівники, які побували в ті часи на Україні, писали: „Слов’яни гостей шанують...” (Г. Ващенко) → Мандрівники, які побували в ті часи на Україні, писали, що слов’яни гостей шанують...;

2) якщо пряма мова (пряме мовлення) – спонукальне речення, то в пряму мову вводять сполучник щоб: Учитель сказав дітям: „Підготуйте детальний опис своєї вчорашньої мандрівки до лісу” → Учитель сказав дітям, щоб вони підготували детальний опис своєї вчорашньої мандрівки до;

3) якщо чуже мовлення – питальне речення, то передача його у формі непрямої мови (непряме мовлення) вимагає сполучника чи (якщо відсутнє питальне слово) або відносних займенників і прислівників хто, де, куди .

3. Невласне пряма мова (невласне пряме мовлення) Конструкції з невласне прямою мовою (невласне прямим мовленням) є особливим стилістичним прийомом художньої літератури. Вони поєднують чуже мовлення з авторським без помітного їхнього розрізнення. Це так звана внутрішня мова (внутрішнє мовлення), що допомагає автору передати почуття своїх героїв, їхні думки, прагнення. Особливістю невласне прямої мови (невласне прямого мовлення), або вільної непрямої мови (вільного непрямого мовлення) є те, що вона певною мірою зберігає порядок слів, інтонацію, дослівні вислови, емоційність мовлення персонажів

58) Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання . Види публічного мовлення

Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою впливу на аудиторію.

Види: ділова доповідь, звітна доповідь, промова, ділова промова, виступ, повідомлення, лекція.

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету — проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії. Інформативними бувають найчастіше доповіді, лекції. Будуються вони за схемою: що, для чого, як, у який спосіб.

У вступі викладається проблема, окремі її складові; виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції. Промовець ставить перед собою завдання - переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.

. Види публічного виступу

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього потрібно чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал;

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. Усі види лекцій об'єднують те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між промовцем і слухачем. Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в якій - переконливо, дохідливо, цікаво — треба пояснити, чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії.

. Наукова дискусія - це обговорення будь-якого сумнівного наукового питання. Найважливіше в науковій дискусії — точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу. Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх. У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час.

Повідомлення – невелика доповідь на певну тему.

59. Пунктуація. Логіко-граматичні основи української пунктуації. Випадки індивідуально-авторської пунктуації.

Пунктуація (від латинського -, що означає крапка) - це система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків.

Розділові знаки - це частина графічної системи мови, умовно прийняті значки (крапка, кома, тире та ін.), що вживаються на письмі для членування тексту за змістом та інтонацією. Наприклад, у тексті Я знову був серед природи, Я скучив за нею. Адже за роки партизанської боротьби я звик до лісу, до лук, до небесного простору (Ю. Зба-нацький) логічно виділяються три речення, у кінці яких ставиться крапка. Після другого речення крапки недостатньо: автор тексту ставить багато крапок, щоб передати душевний стан людини, яка після довгого часу потрапляє знову на лоно природи, в ліс, і її охоплюють спогади про роки партизанської боротьби. У третьому реченні коми відповідають інтонації переліку, яка властива однорідним членам.

Розділові знаки є насамперед показниками синтаксичного членування писемного мовлення. Такі розділові знаки, які обумовлені структурою речення, є обов'язковими. До них належать значки, якими відділяються у тексті одне від одного прості речення або частини складного речення, або ті елементи речення, які введені до речень, але граматично з ними не зв'язані - вставні і вставлені слова, словосполучення і речення, звертання, вигуки.

Структурний принцип, на якому грунтується вживання розділових знаків, пов'язаний із смисловим, оскільки структурно значущі частини є одночасно й логічно значущими. Кома, поставлена в цьому реченні, позначатиме межу між двома частинами уже складного речення, у якому висловлена зовсім інша думка: у кімнаті лише одна особа і саме вона задумалася. Кожна з частин складного речення структурно неповна. Саме слово один у цих двох реченнях сприймається по-різному: у першому - це числівник, у другому - займенник (прономіналізоване слово).

У безсполучникових реченнях розділові знаки "економлять" словесні засоби зв'язку частин складного речення: Іржа їсть залізо, горе - серце (Нар. творчість).Українська ггунтстуація фунтується також на інтонації: Закінчили роботу, сіли відпочивати (інтонація переліку); Закінчили роботу - сіли відпочивати(інтонація обумовленості).Усі три принципи пунктуації - структурний, смисловий та інтонаційний - в українській мові діють одночасно, кожен з них можна виділити лише умовно.

Система розділових знаківРозділові знаки сучасної української мови становлять цілу систему. До цієї системи входять одиничні розділові знаки: крапка, двокрапка, багато крапок (три крапки), кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику і парні: дві коми, два тире, дужки, лапки. Знаки пунктуаційної системи називаються пунктограмами.Роздільну функцію виконують такі розділові знаки:Крапка ділить текст на речення.Знак питання виконує таку саму функцію, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.Знак оклику також розділяє текст на речення, але разом з тим вказує на експресивність мовлення, оклик.Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексико-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.Двокрапка не лише відділяє одну частину складного речення від другої, а й указує на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.Багато крапок (три крапки) вказує на те, що в реченні не всі його компоненти наявні, речення не закінчене, обірване.Знак виноски - видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у підрядковій частині сторінки або в кінці тексту.Парні розділові знаки - дві коми, два тире, дужки, лапки - виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення, коли є потреба їх відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас