1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

31. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.Переконання - це головний метод дії. Під ним розуміється, з одного боку, різносторонній вплив на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з іншого - спонукання до певної дії.Основним етапом і змістом переконання є аргументація. У найбільш широкому розумінні термін «аргументація» можна визначити як процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності. Аргументація складає найбільш важливу, фундаментальну компоненту переконання, так як вона спирається, по-перше, на раціональні основи переконання, на розум, а не емоції, які важко контролювати і тим більше аналізувати. По-друге, в самій суті раціонального переконання лежить міркування, тобто процес перетворення одних думок до інших, який піддається контролю з боку суб'єкта. Хоча неформальні міркування не допускають прямого перенесення істини з посилок на висновок, проте ми можемо оцінювати їх укладення за допомогою раціонального аналізу підтвердження їх фактів. По-третє, аргументація прагне розкрити реальний механізм раціонального переконання так, як він відбувається в ході діалогу, полеміки, суперечки або дискусії, а також при прийнятті практичних рішень. По-четверте, завдяки своїй логічній структурі, аргументація набуває упорядкований, цілеспрямований і організований характер. Цілеспрямованість і впорядкованість аргументації знаходить своє конкретне втілення в послідовності тих фаз, або стадій, які вона проходить.На першій, початковій стадії формулюється основна мета аргументації, ті завдання або проблема, які належить обґрунтувати і тим самим переконати аудиторію в їх істинності, доцільності, корисності тощо.Друга стадія аргументації пов'язана з пошуком, оцінкою і аналізом тих фактів, свідчень, спостережень, експериментів, даних.Третя, заключна фаза аргументації пов'язана з встановленням і обґрунтуванням логічного зв'язку між даними і отриманим на їх основі результатом. Такий результат може представляти безспірний висновок, виведений з посилок як аргументів. Здебільшого ж укладення аргументації є результатами, отриманими за допомогою недедуктивних міркувань, які з тим або іншим ступенем підтверджують висновок і можуть тому оцінюватися з тим або іншим ступенем ймовірності. Звичайно, в ході суперечки чи дискусії використовуються і дедуктивні ув'язнення, але в практичних міркуваннях аргументація спирається насамперед на міркування недедуктивних, висновки яких небезперечні, не остаточні, а лише правдоподібні. Ось чому ретельна оцінка, критика і корекція доводів, підстав чи аргументів, здійснювана в процесі аргументації, набуває таке вирішальне значення. Хоча результат чи висновок аргументації у різних областях називають по-різному, наприклад, у праві - вердиктом, в науці - підтвердженням гіпотези, на практиці - прийняттям рішення тощо, але з логічної точки зору такий висновок являє собою підсумок міркування, доказ або підтвердження тези, засноване на встановленні певного логічного відношення між даними і ув'язненням.По-перше, положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Така аргументація називається емпіричною. Саме такий спосіб обґрунтування дуже часто застосовується у природничих науках.По-друге, обґрунтування може здійснюватися за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У цьому випадку людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Така аргументація називається теоретичною. Саме такий спосіб обґрунтування переважно притаманний гуманітарним наукам.Різниця між емпіричною та теоретичною аргументацією є відносною. Досить часто в реальних процесах комунікації зустрічаються аргументації, в яких поєднується і звернення до досвіду, певних емпіричних даних, і теоретичні міркування.

32. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.Слово, мова - показники загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. За В. Радчуком, "слово - візитна картка віку, професії, соціального стану" людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов'язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука - культура мови.Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, її основа.Чи важливо знати норми української літературної мови особі, щоденною практикою якої є ділове спілкування? На це запитання можна відповісти однозначно: - Так! Адже особа з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під час спілкування, приречена на комунікативні невдачі. Особливо важливо для всіх фахівців оволодіти нормами мови документів і усного ділового спілкування.Нормативний аспект культури мови - один із найважливіших, але не єдиний. Можна, не порушуючи норми української літературної мови, справити негативне враження на співбесідника. Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови. Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна - мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.Культура мовлення - невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення - важлива умова професійного успіху та фахового зростання

33-34.

Етнонаціональна політика в галузі мовних відносин зумовлюється етнічним складом населення, політичним режимом, геополітичними обставинами тощо., – це діяльність держави і суспільства, спрямована на розв’язання проблем у сфері мовних відносин за погодженням інтересів різних мовних груп.Ст. 10 Конституції України чітко визначено, що державною мовою в Україні є українська мова [5]. Концепцією державної мовної політики, схваленою Указом Президента України від 15 лютого 2010 декларується, що мовна політика посідає чільне місце в системі державних пріоритетів, оскільки її стратегічним завданням є забезпечення неухильного додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, вільного розвитку, використання й захисту мов національних меншин та задоволення мовних потреб громадян України.У проекті Закону України “Про державну мову” № 5670 від 19 січня 2017 р. пропонується констатація того, що українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалась і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить питому більшість населення країни, дала офіційну назву державі та є базовим системотвірним складником української громадянської нації.На час проголошення незалежності стан української мови, її знання та застосування в Україні були катастрофічні, а в політичній сфері вона була витіснена російською мовою зовсім. Проте в засобах масової інформації, книговидавництві, школах українська мова за підтримки держави ще зберігала своє призначення. Надання українській мові статусу державної не поліпшило ситуації, мовна проблема в Україні набула гострої боротьби. Коли б сьогодні, констатує глава Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський, Росія не вела супроти України своєї брудної й похабної “гібридної війни”, можна було б говорити про мову як про культурний феномен. Але російська мова, стараннями ошалілих імперців, перетворилася на ефективний інструмент гібридної війни.Етнополітична ситуація в Україні зумовлює необхідність виваженої державної мовної політики в управлінні міжнаціональними відносинами. Вона повинна враховувати низку чинників. без єдиної мови для держави годі говорити про згуртованість поліетнічного суспільства. Підтвердженням є мовно-політична строкатість нашої країни, подекуди ігнорування й витіснення з вжитку української мови як політичної, що аж ніяк не узгоджується зі стабільністю мовної ситуації.

35. АФІКС СЛОВОТВОРЧИЙ (афікс дериваційний, дериваційний афікс, словотворчий афікс) – афікс, додавання якого до твірної основи призводить до утворення похідного з новим лексичним значенням. Напр.: молоко – молоч-н-ий, рід – род-ин-а.АФІКС ФОРМОТВОРЧИЙ (афікс граматичний, формотворчий афікс) – афікс, додавання якого до основи твірного слова призводить до зміни граматичної форми утвореного слова. Напр.: писати — писа-л-а (мин. час), робити — з-робити (докон. вид).Словотворчі афікси слугують для уточнення речового значення кореня. Цю роль можуть виконувати суфікси, префікси і постфікси.Суфікс як словотворчий засіб відрізняється від інших морфем низкою ознак. Він чутливо реагує на вибір твірної основи і своє значення реалізує лише у зв'язку з кореневою морфемою. Так, суфікси -от(а), -їсть, -изн(а) можуть виражати значення узагальненої ознаки, властивості, абстрактного поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають конкретні ознаки або властивості предметів: добр-от-а <—добр-ий, хоробр-ість < — хоробр-ий, крут-изн-а <— крутий.

Префікс відрізняється від словотворчого суфікса тим, що він не впливає на морфологічне оформлення слова; приєднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може переводити основу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: весна — провесна, давній — прадавній, ходити — заходити, звично — незвично.Власне постфікси виступають із словотворчою функцією у дієсловах, займенниках і прислівниках.Постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення: купати — купатися, хотіти — хотітися, сидіти — (не)сидітися.До постфіксів зараховують також афікси, похідні від часток, які мають значення неозначеності істоти, предмета, ознаки або обставинної характеристики дії, стану: хто-небудь, що-небудь, будь-що, який-небудь, будь-де, де-небудь, хтозна-як, хтозна-відколи, абикуди, деколи. Вони приєднуються до питально-відносних займенників або займенникових прислівників на початку (будь-хто, будь-що, будь-який, будь-де, будь-коли, хтозна-хто, хтозна-як, хтозна-відколи) або в кінці слова (хто-небудь, чий-небудь, котрий-небудь, де-небудь, звідки-небудь).Поняття мотивації (похідності) є головним для словотворення, бо власне співвідношення твірних і похідних слів становить сутність словотвірного процесу і словотвірного механізму. Твірна база і похідне слово перебувають між собою у відношеннях дериваційної (словотвірної) мотивації (залежності), що має структурно-семантичний характер і визначає напрям мотивації. Словотвірна мотивація — це відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких або визначається за допомогою значення іншого (перемогти — переможець, "той, хто переміг"), або повністю збігається (ототожнюється) із значенням іншого в усіх формах, крім частиномовного (бігти — біг, швидкий — швидко). Твірне слово (словосполучення) — це та одиниця, від якої утворюються похідні. Вона ще називається мотивуючою. Слова, що утворюються від твірних одиниць, називаються похідними, або мотивованими. Твірне і похідне слова становлять словотвірну (дериваційну) пару: читати — читач, письменний — письменник, учити — учитель, учень — учениця.

36. Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство.З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.

Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою - лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей - то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.Погляд має завжди відповідати типові спілкувальної ситуації. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.Показувати пальцем на людей неввічливо.4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями - "прошу слова". До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.Наведемо поширені жести і їх тлумачення:o пальці рук зціплені - знак розчарування і бажання співрозмовника приховати своє негативне ставлення;прикривання рота рукою - слухач розуміє, що ви говорите неправду;o почухування і потирання вуха - співрозмовник наслухався і хоче висловитися;o потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками -особа не налаштована розмовляти в цей момент;o людина відводить очі - підтвердження того, що вона щось приховує;o схрещення рук на грудях - людина нервує, краще розмову закінчити чи перейти на іншу тему;o схрещення рук і тримання пальців у кулаці - людина налаштована вкрай вороже;o відтягування комірця - людина гнівається або дуже схвильована:o вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а великий підтримує підборіддя - негативне або критичне ставлення до почутого;руки за головою - впевненість, перевага над співрозмовником;o потирання ока - людина говорить неправду;o тримання рук за спиною - впевненість у собі.Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштованість на розмову.Поза - це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють "закриті" й "відкриті" пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.Хода тяжка, коли людина гнівається, легка - радіє, в'яла, пригнічена - страждає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо.Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом.Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - переживання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.До такесичних засобів спілкування відносять і динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є не лише сентиментальною дрібницею спілкування, а й біологічно необхідним засобом стимуляції. Вони зумовлені багатьма чинниками: професійним статусом партнерів, віком, статтю, характером їх знайомства.Такий такесичний засіб як поплескування по плечу можливий за умови близьких стосунків партнерів спілкування.Потиск руки може бути трьох типів: домінантним (рука зверху, долоня розвернута вниз), покірним (рука знизу, долоня розвернута вверх) та рівноправним.Екстралінгвістична система - це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос - сміху, плачу, покашлювання, зітхання. Ці засоби доповнюють словесні висловлювання.Спілкування завжди просторово організоване. Американський антрополог Б. Холл увів термін "проксеміка", що означає "близькість". Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілку вального акту:o інтимна (від 0 до 45 см) - спілкування з дітьми, дружиною, коханими, коханими, найближчими друзями;o особиста (від 45 до 120 см) - спілкування під час зустрічей, на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;o соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне спілкування з малознайомими людьми;o громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) виступ лектора перед аудиторією.Проксеміка - це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо сидіти навпроти, вони частіше конфліктують.

37.

Серед неморфологічних способів тво¬рення нових слів розрізняють морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний і лексико-семантичний.

Морфолого-синтаксичним називається такий спосіб, при якому слово набуває нового значення, переходить з однієї частини мови в іншу, змінюючи свої синтаксичні функції і морфологічні ознаки. Наприклад, прикметники і дієприкметники переходять в іменники: передова, тру¬дящі, майбутнє, минуле, операційна, пальне, колискова, ланкова, учительська, вчений, безробітний, черговий, ва-ренична, завідувач, керуючий, кулішна, булочна, добові, завідуючий, відпочиваючий або іменники переходять в прислівники: стали стіною, дивиться вовком, прибуду весною, вивчити напам'ять, кругом вода.

Одна з форм прикметника учительський від частого вживання у словосполученні учительська кімната за¬кріпилась з іменниковим значенням і стала вживатись як іменник: зайшов в учительську, в нашій школі просто¬ра учительська, в учительській вже нікого немає і т. д.

Під морфолого-синтаксичним словотвором мається на увазі перехід одних частин мови в інш

Лексико-синтаксичним називається спосіб, при яко¬му нове лексичне слово утворюється в результаті зрощен¬ня слів словосполучення в одне слово:перекотиполе, ломикамінь, шибайголова, Котигорошко, Убийвовк, горицвіт, держиморда, натщесерце, попідтинню, доне¬схочу, пройдисвіт, впівголоса, сьогодні, (цього дня - сьогодні, добра ніч –добраніч).

Лексико-семантичним способом називається переос¬мислення уже існуючих у мові слів. Наприклад, у слові батьківщина, первісне значення якого «країна, де народився; місце зародження чогось». Пор.: «Він одружився; взяв половину батьківщини – три шнури поля та поставив собі хату край села» (М.Коцюбинський); «То велике щастя наше – мати, Батьківщина – правда і любов» (А.Малишко); «Більшість дослідників батьківщиною сої вважає Східну Азію» (журн.). У сучасній мові ці два слова розрізняються й наголосом: ба́тьківщина – спадщина від батьків, батьківщи́на – синонім до слова вітчизна.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас