1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

67. Складносурядне речення. Сполучникові та пунктуаційні засоби зв’язку компонентів у складносурядних реченнях.

СКЛАДНОСУРЯДНИМИ називаються складні речення, предикативні частини яких синтаксично рівноправні і об’єднані в одне семантичне, граматичне і інтонаційне ціле, сурядним зв’язком за допомогою інтонації, сполучників сурядності та інших засобів.

Отже, основними ознаками складносурядного речення є:

а) рівнозначність предикативних частин;

б) наявність сполучників сурядності;

в) неможливість знаходження частин однієї предикативної одиниці всередині іншої.

За типом сполучників за допомогою яких поєднуються предикативні одиниці, складносурядні речення поділяються на: 1) єднальні; 2) розділові; 3) зіставно-протиставні; 4) приєднувальні; 5) градаційні.

Єднальні складносурядні речення можуть вказувати на перелічення (І вітри наскрізь продували хатину, і дощі раз у раз обливали її стіни); одночасність подій (Літо йде полями і гаями, і вітер віє, цвіте блакить); послідовність подій (Скоро хмари з’єднаються між собою і тоді над землею прошумить довгождана літня злива); причиново-наслідкові відношення (Тебе нема і сад хитається в журбі) тощо.

Переважно це відкриті дво- або багатокомпонентні структури.

Зіставно-протиставні складносурядні речення можуть вказувати на зіставлення (а - сполучники): І потечуть великі ріки, а озера кругом гаями поростуть, веселим птаством оживуть

Та протиставлення але, проте, зате, однак (Вітру на морі не було, проте хлестав сильний прибій).

В основному це двокомпонентні речення закритої структури.

68. Словники у професійному мовленні. Типи словників.

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Існують спеціальні словники понятійно довідкового характеру — енциклопедичні і словники власне мовні —лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови.

Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів).

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики — граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістичного вживання слів. У словниках іншомовних слів уміщуються сло¬ва, запозичені з різних мов. Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення. В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток. Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.).

69. Слово в лексико-семантичній системі мови. Причини лексико-фразеологічних мовних помилок.

Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значеннєвість визначається цим місцем, бо семантичний зміст слова зумовлений відношеннями, які формуються в сітці протиставлень даного слова іншим словам цієї ж мікросистеми. Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не порушувала системності, що необхідно для постійної комунікативної придатності.Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначається на системних відношеннях. Нерідко трапляються випадки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантично пов'язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається семантичне "зараження" слів певної мікросистеми, внаслідок чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм значень, а нерідко й форм. Основними причинами мовних помилок є: 1. Нерозуміння значення слова; 2. Лексична сполучуваність; 3. Вживання синонімів; 4. Вживання омонімів; 5. Вживання багатозначних слів; 6. Багатослівність; 7. Лексична неповнота висловлювання; 8. Нові слова; 9. Застарілі слова; 10. Слова іншомовного походження; 11. Діалектизми; 12. Розмовні та просторічні слова; 13. Професійні жаргонізми; 14. Фразеологізми; 15. Кліше і штампи.

70. Словосполучення. Граматична організація словосполучень. Типи граматичного зв’язку у словосполученні.

Словосполучення - це смислово-граматичне об'єднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного зв'язку (службовий документ, скласти листа).До складу словосполучення завжди входять головне і залежне слово. Головним є слово, від якого ставиться питання, а залежне відповідає на питання ( ніч (яка?) зоряна).Сполучення не ототожнюються ні з словом, ні з реченням.Словосполучення відрізняється від слова тим, що воно, по-перше, складається з двох або більше самостійних повнозначних слів (службовий документ), по-друге, на відміну від слова, словосполучення називає не тільки предмет або ознаку, або дію, а й ознаку предмета (голубе небо), чи ознаку дії (креслити охайно).Словосполучення відрізняється від речення тим, що не є одиницею спілкування, не має інтонаційного оформлення. Словосполучення виступають складовимичастинами речень, їх будівельним матеріалом.У словосполученні залежне слово з головним може з'єднуватися безпосередньо (літний місяць) і за допомогою прийменників (стаття з журналу).

Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, розрізняються такі типи словосполучень:- іменникові (сторінка з книжки, чашка молока);- прикметникові (білий від снігу);- числівникові (два кроки);- займенникові (ми з вами);- дієслівні (читати книгу);- прислівникові (добре вдома).

Словосполучення виявляють різний ступінь семантичної єдності, тому розрізняють синтаксично вільні і синтаксично нечленовані (невільні) словосполучення. Синтаксично вільні словосполучення характеризуються тим, що кожен їх компонент виступає як окремий член речення. Синтаксично нечленовані словосполучення становлять собою граматичну єдність, яка виконує роль одного члена речення (четверо дітей).

Не кожне поєднання двох і більше слів називається словосполученням. Не є словосполученнями фразеологізми (кліпати очима), поєднання Узгодженням називається такий спосіб підрядного зв'язку між словами, коли залежне слово вживається у тих граматичних категоріях, що й головне (інформаційний лист). Узгодження буває повним (торговельний контракт) і неповним (тканина в горох).Керуванням називається такий спосіб підрядного зв'язку між словами, при якому залежне слово ставиться у певному відмінку (складати іспити). Якщо залежне слово вживається без прийменника, то таке керування називається безпосереднім (читати лекцію), а якщо з прийменником - посереднім (писати без помилок).

71. Словотворення – один із шляхів поповнення лексичного складу української мови. Оказіональні утворення. Активні словотворчі процеси у мові ЗМК.

Основні способи словотворення в сучасній українській мові

1. Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати, дописати, переписати, записати.2. Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно — віконний, говорити — говоріння.3. Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник, земля — підземний.4. Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд — їзда, бігати — біг.5. Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-автомат; лід і ходити — льодохід; фото, монтаж — фотомонтаж.6. Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата, професійна спілка — профспілка, Організація Об’єднаних Націй — ООН.7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле — перекотиполе.8. Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління — близьке (що?) майбутнє.

Словотвір - розділ мовознавства, який вивчає процес творення похідних слів, його механізм. Предметом вивчення словотвору є розгляд способів творення слів, класифікація похідних слів з урахуванням їхньої словотвірної структури та словотвірного значення, визначення продуктивності способів словотворення.

Оказіоналізм – слово, що утворюється за наявними в мові моделями, але не вживається у загальновживаному словнику.

Оказіоналізми виконують такі функції: емоційно-експресивну, динаміки, увиразнення твору, оновлення думки, образотворення, комічний ефект.

Оказіональні іменники поділяють на слова з абстрактним (Гомеріада) і конкретним значеннями (прателефон).

Оказіональні дієслова (вівальдизувати, фрейдисти, блогувати, перевіршувати, (заярмаркувати, за бронзовіти, поваркрафтитися, есемесити, блютузити) виконують такі функції: сприяють активізації подій, увиразнюють зміст твору, відображають експресивно-інформативне навантаження, впливають на психічний стан людини, уточнюють, розвивають, збагачують ідейно-художній засіб.

72. Сполучник. Типи сполучників. Випадки ненормативного вживання сполучників у мові журналістів.

Сполучники служать для поєднання між собою однорідних членів речення та речень: дивлюсь іслухаю; світить, але не гріє; великі та малі; рано чи пізно; вечір або ніч. За походженням сполучники бувають:• а) первинні: і, та, а, бо, чи;•б) похідні, що розвинулись із інших частин мови: зате, проте, однак, якщо, якби, тому що, через те що, у зв’язку з тим що, незважаючи на те що, не тільки… а й і т.д.За значенням сполучники бувають сурядні(сполучники з’єднують однорідні члени або рівноправні речення: Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В.Симоненко).Серед сурядних сполучників розрізняють:•а) єднальні: і(й), та (в значенні і), також, і... і, ні... ні, як... так і, не тільки... а й;•б) протиставні: а, але, та (в значенні але), зате, проте, однак, все ж;• в) розділові: або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то… чи то.

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного: Ярема гнувся, боне знав, сіромаха, що виросли крила, що неба достане, коли полетить (Т.Шевченко).До підрядних сполучників належать:• а) порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, гейби;• б) часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, в міру того як, як тільки, тільки-но, тільки що, скоро, ледве, щойно;• в) причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки, позаяк;• г) мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;•ґ) умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз• д) допустові: хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що;• е) наслідковий: так що.Пояснювальні сполучники приєднують уточнювальні слова і речення: Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М.Рильський).До пояснювальних сполучників належать: тобто, цебто, або (в значенні тобто), чи(в значенні тобто), а саме, як-от.За будовою сполучники бувають:• а) прості: і, а, та, бо, чи, що, як, хоч;•б) складні: проте (про+те), зате, щоб (що+б), якби, нібито (ні+би+то);•в) складені: та й, коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки... а й, як... так і.

Виділяється два ТИПИ сполучників: 1. Непохідні — і, а, бо, ні, та, чи тощо; 2. Похідні — або, аби, ніби, отже, неначе, мовбито, якщо, які утворилися від різних частин мови: а) від дієслів — хоч, лише, незважаючи на те що; б) частково від займенників — щоб, якщо, тим-то; в) від прислівників — буцім, де, коли, куди, однак, дарма що.Деякі помилки засвідчують незнання журналістами закономірностей української словозміни. Типовими є ненормативні форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду

73. Стратегії мовленнєвого спілкування.

Оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни конкретній ситуації. Як правило, у разі неконфліктного спілкування його стратегію визначають пошуки «спільної мови», тобто основ діалогічного (чи полілогічного) співробітництва: добір мовних засобів представлення реального стану речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації тощо.

Комунікативна стратегія охоплює:

- вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися з проханням тощо);

- відбір компонентів семантики речення і екстралінгвальної конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

- визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему, одну рему тощо;

- установлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станами свідомості співбесідників і чинником емпатії;

- визначення порядку комунікативних складових;

- налаштування комунікативної структури висловлювання на певний комунікативний режим (діалогічний, режим озвучення письмового тексту, прогнозу погоди або новин), стиль (епічний, розмовний) і жанр (поезія, анекдот, лозунг, реклама). Складовими стратегії можуть також бути аргументація, мотивація, оцінка, висловлювання емоцій (симпатій, антипатій), міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо. Побудова стратегій та їхня реалізація великою мірою залежать від рівня знайомства комуні кантів, соціальних чинників, орієнтації в психічній, когнітивній та інших сферах адресата. Розрізняють 2 типи стратегій спілкування: власне комунікативну і змістову. Власне комунікативна – це правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант. Змістова стратегія – це покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного «мовного матеріалу» (мовного коду) у межах кожного ходу (кроку) в комунікації. Обидва типи стратегій визначають загальний «стиль» взаємодії в спілкуванні, тобто, як і якими способами й засобами може бути досягнута мета комунікації.

У лінгвістичній літературі виділяють також кооперативні та некооперативні стратегії мовленнєвого спілкування. Кооперативні стратегії втілюються в інформативні та інтерпретативні діалоги (полілоги) – поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо. Некооперативнізнаходять своє втілення в конфліктах, суперечках, претензіях, погрозах, ухиляннях від відповіді тощо. Отже, мовленнєві стратегії дають змогу ефективно досягати мети спілкування або ж зорієнтуватися на досягнення ширшої, соціальної мети.

74. Ступені порівняння прикметників. Помилки у вживанні форм ступенів порівняння прикметників. Форми суб*єктивної оцінки, їх правописні особливості.

Помилкою є утворення ступенiв порiвняння прикметникiв за допомогою додавання слiв бiльш, менш, найбiльш, найменш до простої форми вищого ступеня.

Наприклад: бiльш холоднiший - бiльш холодний, найменш глибший - найменш глибокий.Не можна утворювати ступенi порiвняння прикметникiв за допомогою слова самий.

Основа прикметника може зазнавати змiн за творення простої форми вищого ступеня порiвняння з суфiксом -ш-:Суфiкси -к-, -ок-, -ен- випадають: широкий - ширший;г, ж, з + ш = жч: вузький - вужчий;с + ш = щ (шч): високий - вищий.Винятки: легкий – легший, довгий – довший.

ПОМИЛКИ У ВЖИВАННІ СТУПЕНІВ ПОРІВНЯННЯ

1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня порівняння з родовим відмінком іменника (він дужчий тебе, доповідь цікавіша попередньої) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). В українській мові у подібних конструкціях обов'язкові прийменники або сполучник ніж: він дужчий від тебе, доповідь цікавіша за попередню, я спокійніший, ніж ти.2.Досить часто трапляються випадки поєднання простої і складеної форм ступенів порівняння прикметників: більш лагідніший; найбільш тривкіший. НЕПРАВИЛЬНО. Правильні форми - більш лагідний, найбільш тривкий.3. Неправильне узгодження простої форми вищого ступеня: Мій брат старше, ніж ти. Ці машини дешевше від вітчизняних. ПОТРІБНО вжити: старший, дешевші, адже в українській мові проста форма вищого ступеня порівняння має категорії роду, числа, відмінка і повинна узгоджуватися за ними. 4.Помилкою є використання при творенні складеної форми найвищого ступеня порівняння як допоміжного слова самий: самий сміливий, самий дорогий, самий досконалий. Як допоміжне тут може використовуватися тільки слово найбільш: найбільш сміливий, найбільш дорогий, найбільш досконалий. (Форми із словом самий відповідають нормі у російській мові - самый веселый.

Суть прикметників із значенням суб’єктивної оцінки якості предмета полягає в тому, що ними передається не тільки ознака предмета за мірою чи ступенем інтенсивності, а й виразне емоційне нашарування, суб’єктивне ставлення до предмета розмови, суб’єктивна його оцінка. Форми суб’єктивної оцінки якості в українській мові творяться за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- (виражають значення пестливості, емоціональності). Наприклад: босенький, голенький, чемненький, чистенький, чистісінький, любесенький, малюсінький та ін. Не утворюються форми суб’єктивної оцінки від прикметників, що мають книжний характер: автобіографічний, рентабельний, винятковий, непохитний, основний, зразковий, пізнавальний тощо.

Прикметники у формах суб’єктивної оцінки нерідко вживаються в ролі постійних епітетів у різних жанрах народної поетичної творчості (коник вороненький, козак молоденький, голуб сивенький, вітер буйнесенький) та входять до складу сталих словосполучень (цілісінький день, чистісінька правда, звичайнісінька брехня).

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас