1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

45. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації

Комунікація (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.типи комунікацій: Формальні комунікації- передбачені організаційною структурою. Схема організаційної структури є ілюстрацією "проходження інформації каналами". Формальні комунікації поділяються на вертикальні, горизонтальні та діагональні.

Неформальні комунікації - не передбачені організаційною структурою. Практика свідчить, що значна частина комунікацій здійснюється неформально, за допомогою незапланованих керівництвом способів.Далеко не завжди процес комунікації є ефективним, адже між тим, хто доносить інформацію і тим, хто її сприймає можуть виникати комунікативні бар’єри - психологічні перепони, які людина установлює, аби захиститися від небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації. Виділяються такі типи бар’єрів, залежно від причин їх виникнення:

• Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитів.• Семантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають в них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.• Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в даний момент слухає.• Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.• Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає.

47.Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію

Риторика – це наука, що вивчає правила підготовки та виголошення промови з метою впливу на аудиторію. Ораторське мистецтво – це красномовність.

Термін „риторична компетенція” означає вміння мовця використовувати емоційно-експресивні і логічні мовні засоби, адекватні комунікативній ситуації і направлені на досягнення запланованого прагматичного результату.

Досягнення риторичної компетенції обов’язково передбачає опору на знання психологічних механізмів впливу на партнера.

Культуру іншомовного спілкування можна визначити, таким чином, як високо розвинене вміння здійснювати комунікацію згідно з нормами даної мовної спільноти. При цьому враховуються, як психологічні механізми впливу на партнера по комунікації, так і лінгвістичні засоби самої реалізації спілкування, які найбільш ефективно сприяють досягненню запланованого прагматичного результату. Виходячи з вищесказаного, можна дійти висновку, що культура іншомовного ділового спілкування складається з сукупності лінгвістичної, комунікативної і риторичної компетенцій, а її основним чинником є ефективність.

Отже, змістовими складниками риторичної компетенції вважаємо знання риторичних законів, стратегій і тактик, риторичних можливостей мовних засобів і закономірностей вживання їх у мовленні; володіння риторичними вміннями; громадянський (патріотичний) світогляд, що формується сім’єю, соціальним, природно-мовним і штучним середовищем; рефлексію; головну настанову особистості – готовність до певної активності.

46.Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.

Національна мова- це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Поняття національна мова охоплює всі мовні засоби спілкування людей: літературну мову, територіальні й соціальні діалекти, просторіччя.

Національна українська мова – це мова українського народу, української нації, яка об’єднує літературну форму загальнонародної мови, її територіальні та соціальні діалекти. Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії, психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої та національної діяльності. Національна мова об'єднує людей більше, ніж класова, партійна приналежність, етнічне походження. Ось чому на відміну від літературної, національна мова не може оперувати поняттями єдиної уніфікованої норми. Для сформованої політичної нації територіальні або соціальні особливості мови є свідченням широти й багатства спільної національної культури. Національну мову як вічну духовну цінність не можна підганяти під категорію «державної», «офіційної» мови, що знаходиться у сфері поточної матеріальної політики.

Літературна мова- це унормована, загальноприйнята форма національної мови, що має розвинену систему стилів, наявність усної й писемної форм багатий лексичний фонд.

Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма на¬ціональної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, уза¬гальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найви¬щим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі націо¬нальної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Вона обслуговує всі сфери життя і діяльності суспільства.

Літературна мова характеризується такими найголовнішими озна¬ками:• унормованість;• стандартність;• наддіалектність;• поліфункціональність;• стилістична диференціація;• наявність усної і писемної форм вираження.

48 Правильність як комунікативна ознака культурної мовлення

Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

• Правильність — одна з визначальних ознак культури мовлення. Вона являє собою правильну вимову звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм

49-50 Правопис і проблема семантичної та експресивної відповідності у доборі часток

відрізняти експресивність мови від експресивності індивідуального мовлення, при цьому керуючись трьома основними ознаками:

– експресивні знаки є наперед заданими і не припускають творчої діяльності того, хто говорить;

– відповідні прийоми і засоби, що створюють експресивність, стали для нас несвідомими. Ми часто вживаємо їх не задумуючись, їх експресивне забарвлення виявляється лише в емоційному резонансі, що супроводжує появу експресивних знаків;

– ці знаки включені в систему мови і підкорюються закону опозиції. У такому випадку значення знака розуміється не саме по собі, а завдяки асоціаціям, які протиставляють його іншим знакам системи

Експресія – це не те, що надає мовленню емоційності, образності, характерності, а те, що само породжується емоційністю, образністю, характерністю мовлення. По-друге, експресія – це не виразність, а інтенсифікація виразності, це збільшення вражаючої сили сказаного ‹...›, надання йому особливої психологічно мотивованої піднесеності” А експресивність – „це вже сама інтенсифікована (збільшена) виразність, що підтримує загострену увагу, активізує мислення людини, викликає напругу почуттів у слухача або читача»

Огляд питань теорії експресивності свідчить, наскільки складним виявляється феномен експресивності, і пояснює наявність різних підходів і концепцій даного явища. Експресивність у широкому розумінні – не що інше, як виразність, той вплив, який здійснюється на чуттєву сферу людини деякими мовними одиницями. Ми схиляємося до сформульованого Л. Мацько такого розуміння експресивності: „експресивність (лат. ехрressus – вираження) є семантико-стилістичною властивістю мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивованою, яка забезпечує цим одиницям повноцінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту”

Експресивність властива одиницям усіх рівнів мовної структури, вона сприяє деавтоматизації висловлювання, привертає увагу до відтінків думки, емоційних оцінок сказаного. Ще В. Виноградов відзначав, що „експресивне забарвлення ‹...› виявляється і в звуковому оформленні слова”

Слова за звуковою формою і взаємопов'язанням значеннєвих полів поділяються на полісемні (наприклад, ручка, гатити) й моносемні (наприклад, кисень — в узагальненому чи словниковому й конкретному вживанні); виділяються гомоніми (омоніми) (пара), пароніми (рибалка, рибак), антоніми (білий, чорний) й синоніми(блакитний, голубий), за емоційним забарвленням на чуттєвоневтральні з номінативно-комунікативною функцією (назви конкретних речей: побутовізми, технічні професіоналізми й наукові термінологізми та абстрактизми — димар, шило, вуглець, доброта) й чуттєво-забарвлені, що виявляють ще й ставлення мовця до називаної речі чи дії (пейоративізми, в тому числі арґотизми й сленґізми — ножище, ходуля, куля, каліка 'нога', пестливі — ніж(еч)ка, евфемізми й табуїзми — нічний метелик, дівчина легких звичаїв 'повія', лихий 'чорт' урочисті й поетизми — правиця, десниця, рам'я 'рука', що за походженням можуть бути спершу історичними — архаїзми й неологізми — чи географічними алотопізмами — етранжизми, діалектизми). Їх функційне застосування вивчає стилістика. Систематичного викладу української семантики нема.

51. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи презентації.

Презентація – спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого презентувати до дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний (мовлення), вокальний (голос), невербальний (вирах очей, жести, рухи). Успішною вважається та презентація, під час якої досягнуто її мету. Розрізняють такі види презентацій:1.) презентація за сценарієм - традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор;2.) інтерактивна презентація – це діалог користувача з комп’ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і обирає на екрані потрібний об’єкт за допомогою миші або натисненням на клавіші;3.) автоматична презентація – це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, ком пакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.

Як правило, презентація складається з таких чпстин:- експозиція – встановлення миттєвого контакту з аудиторією, створення атмосфери доброзичливості, утримування уваги та спонукання інтересу до теми презентації;- вступ;-основна частина.Існують наступні типи презентацій:- інформаційна;-спонукальна;-переконлива.

Здебільшого використовують змішаний тип композиції.

52. Прийменник. Первинні (непохідні) прийменники, багатофункціональність їх у мові. Вторинні (похідні) прийменники. Помилки у вживанні прийменникових конструкцій.

Прийме́нник — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Стосуючись іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

За походженням прийменники неоднорідні і поділяються на первинні, або непохідні, та вторинні, або похідні. Донедавна первинними вважалися непохідні від інших слів прийменники, а вторинними — похідні від повнозначних слів. Точно поділити прийменники за цим критерієм не можна, тому що їх етимологічні і синхронічні характеристики не завжди збігаються. Так, деякі з них, зокрема крім, крізь, ради, завдяки та ін., деетимологізувалися, тобто в сучасній мові зникли слова, від яких вони утворилися, внаслідок чого стали сприйматися як непохідні. На думку окремих учених, навіть власне — непохідні прийменники типу в, на, з та ін. утворилися з повнозначних слів. У зв'язку з цим поділ прийменників на первинні і вторинні пропонується здійснювати з синхронічного погляду: ті прийменники, що не мають у сучасній мові співвідносних повнозначних слів і виступають у позиції та з семантикою прийменника, слід віднести до первинних, а ті, що мають співвідносні омонімічні повнозначні слова,— до вторинних. Крім основної диференційної ознаки — відсутності співвідносності з повнозначним словом, первинні прийменники мають й інші відмінні ознаки, зокрема: 1) односкладовість, одноморфемність (двоскладовість зумовлюється здебільшого фонетичними варіаціями основного варіанта, пор. над — наді, надо; під — піді, підо), кореляції з префіксами; 2) широка полісемія та більша значеннєва абстрактність порівняно з вторинними прийменниками; 3) більша відповідність в окремих позиціях значень прийменника й відмінка.

Група первинних прийменників налічує близько 80 одиниць. її ядро становлять прийменники, не співвідносні ні з семантичного, ні з формального погляду з будь-якими частинами мови

Вторинні прийменники в сучасній українській мові співвідносяться з аналітичними та морфологізованими прислівниками.

Вживання прийменників варте уваги, оскільки тут трапляється чимала кількість помилок, які у багатьох випадках спричинені впливом російської мови. Наприклад, досить частим є використання прийменника біля для вираження значення приблизності у конструкціях типу біля двох годин, біля трьох кілограмів. Таке вживання прийменника біля є порушенням літературної норми. У цьому значенні слід використовувати прийменник близько (близько двох годин, близько трьох кілограмів).

Частим в усному мовленні є використання прийменника по. Однак слід пам’ятати, що цей прийменник в українській мові вживається дуже рідко, на відміну від російської.

Не слід забувати про чергування прийменників як важливий засіб милозвучності української мови, що часто порушується в засобах масової інформації. Натомість уживання різних фонетичних варіантів одного і того ж прийменника теж потребує зауваг. Наприклад, прийменник зо вживається лише в таких сполуках: зо два, зо три, зо двоє, зо троє, зо мною (як паралельний до зі мною), а також зберігається у кількох прислівниках (зозла, зопалу).

53. Прикметник. Розряд прикметників за значенням, групування за формою та відмінюванням.

Прикметник – це самостійна частина мови, що передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. У реченні виконує функцію означення чи іменної частини складеного присудка.

Ознака предмета – це певні узагальнення властивостей предметів і явищ, що їх передає іменник, з яким граматично і за змістом тісно пов'язаний прикметник. Ознаку як таку, крім прикметника, можуть передавати й інші частини мови. Пор.: біла хата (прикметник) – побілені хати (дієприкметник), біліє полотно (дієслово), білизна снігів (іменник), (на площі) біло від хустин (прислівник). Але в них ознака не є первинною, вона переплітається з іншим значенням слова і виступає як: процесуальна ознака (біліє полотно), опредметнена ознака (білизна снігів) тощо. Здатність передавати безпосередню ознаку властива лише прикметникові.Усі прикметники української мови залежно від граматичних особливостей і характеру ознаки, що ними передається, поділяються на три групи: якісні, відносні та присвійні. Кожна з цих груп має свої семантичні та граматичні відмінності.

Якісні прикметники.Якісні прикметники різноманітні за значенням. Вони можуть указувати на щось.Відносні прикметники.Для них суттєво те, що вони визначають ознаку предмета не безпосередньо, не прямо, а через виділення іншого предмета, наприклад: дерев'яний стіл, тобто стіл із дерева, кам'яна гора – гора з каменю, міський парк – тобто парк, розташований у межах міста, і т. п. Відносні прикметники відрізняються від якісних і за граматичними, і за лексичними ознаками, вони, наприклад, не утворюють ступенів порівняння, ступенів якості, не можуть сполучатися з прислівниками, не мають антонімічних пар тощо.

Відносно-якісні прикметники

Серед прикметників виділяється також група відносно-якісних, які можуть передавати значення відношення чи якості в залежності від іменника, з яким узгоджений прикметник, чи контекстуального оточення. Ознака якості в таких прикметників виникла як вторинна на базі первісно відносних прикметників, і тепер прикметники такого типу широко вживаються в обох значеннях

Присвійні прикметники

Присвійні прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його якійсь живій істоті, а отже й утворюються, як правило, від іменників – назв живих істот.

Присвійно-відносні прикметники

Прикметники, які можуть передавати значення присвійності та відношення, називаються присвійно-відносними Для присвійно-відносних прикметників характерні також суфікси -ач-, -яч-, -он- Присвійно-відносні прикметники відрізняються від власне присвійних більшою узагальненістю значення

Словозміна прикметників

За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються прикметники повні і короткі залежно від типу закінчень. Для повних прикметників характерні два різновиди форм – стягнені й нестягнені. Широковживаними (з усіма практично граматичними характеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури. Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосного основи поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінкових закінчень. Основа прикметників твердої групизакінчується на твердий приголосний Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ій, -я, -є):

54) Прислівник. Відображення у журналістських текстах семантичного багатства прислівників.

Прислівник (лат. adverbium — біля дієслова) — це незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою?

Особливу семантику і, передусім, морфологічне оформлення, обмеженість синтаксичних функцій ма¬ють прислівники. Цим визначається і стилістичне ви¬користання прислівників — повнозначних слів, якими виражається якісна або кількісна ознака дії чи стану, ознака іншої ознаки (тобто ступінь або міра вия¬ву іншої ознаки).

Стилістична функція прислівників загалом допов- нювальна, бо вони тільки своєрідно розгортають семан¬тичне значення, виражене найчастіше дієсловом.

Прислівники становлять слова із загальним значен¬ням ознаки дії, стану, якості, рідше предмета. Інакше кажучи, прислівник виражає ознаку дії, стану (Працю¬вав щоденно, Спав спокійно) або ж ознаку якості (Він був дуже збуджений) чи ознаку предмета (Навіть удві¬чі багатший не зарадить цьому).

Для того щоб стилістично, тобто вміло, користувати¬ся прислівниками (як і словами інших частин мови) у кожному конкретному випадку, потрібно знати власти¬ву їм семантико-граматичну сутність, своєрідніть, зок¬рема й те, що вони поділяються на такі групи:

1. Означальні прислівники. До них належать:— якісно-означальні: розумно, вдало, добре, гаряче, міцно, урочисто;— кількісно-означальні: вдвічі, вдвоє, вкрай, три¬чі, дуже, надзвичайно, багато, ледве-ледве, дотла, трохи;— означальні прислівники способу дії: спросоння (сказати), (пропав) безвісти, (йшли) гуртом, (їхали) слідом, (турбувались) по-батьківськи, (розмовляли) втрьох, (зробили) по-нашому і под.

1. Обставинні прислівники. Серед цієї групи розріз¬няють:

— прислівники часу: вдень, вночі, вчора, завтра, вранці, ранком, тепер, влітку, взимку, зроду-віку, дони¬ні, колись, віддавна та ін.;— прислівники місця: внизу, здалеку, угорі, право¬руч, всюди, зверху, навколо, скрізь, туди, сюди, дорогою, лісом, шляхом, спіднизу тощо;— прислівники причини: згарячу, зопалу, здуру, зні¬чев’я, зосліпу, спересердя та ін.;— прислівники мети: на зло, навмисно, наперекір, напоказ та ін.

1. Предикативні прислівники. Вони виражають пев¬ний стан природи або людини, те, що не залежить від її волі: холодно, вітряно, тепло, лячно, розумно, радісно, сиро, зоряно, похмуро, сонячно; треба, потрібно, необ¬хідно, можна та ін.2. Модальні прислівники. Це прислівники, якими виражається ставлення мовця до висловленої ним дум¬ки (значення можливості, імовірності, припущення, ствердження, реальності, достовірності і т. ін.): мабуть, гріх, жаль, біда, безперечно, диво, лінь, сором, охота, страх, страшно, пора, час та ін.

Визначальне в семантиці прислівників полягає в то¬му, що їм здебільшого властиве широке, різноаспектне й своєрідне значення ознаки: Вкрай тяжко хворий на¬прикінці зустрічі ледве заговорив. Логічний центр цьо¬го речення представлений підметом (субстантивованим іменником) хворий; він заговорив (значення дії, тобто значення певної ознаки); заговорив -» ледве (ледве — оз¬нака ознаки до заговорив)-, тяжко <— хворий (прислів¬ник тяжко виступає ознакою (означенням) до хворий-, вкрай <- тяжко (вкрай, будучи кількісно-означальним прислівником і обставиною міри, ступеня, слугує озна¬кою іншої ознаки — тяжко). Отже, прислівник здат¬ний виражати не тільки ознаку кого-небудь або чого-не- будь, а й ознаку іншої ознаки. На цьому й ґрунтується широка гама стилістичного використання прислівників, їх семантико-стилістична гнучкість, активне вживання в усіх стилях мови. Прислівники суттєво розширюють ви¬ражальні засоби мови, додають мовленню неповторних значеннєвих елементів і емоційності. їм властива пряма і непряма, тропеїчна семантика.

Прислівникову функцію можуть виконувати й такі фразеологічні чи фразеологізовані сполучення слів, у яких немає прислівника: Пішов я світ за очі (Т. Шев¬ченко); Як люди линуть в ранню рань до Дніпрогесів- ської греблі (М. Рильський).Кожне стилістично довершене використання при¬слівника (як і слова іншої частини мови) — це один із раціональних за певною ознакою (ознаками) спосіб мов¬леннєвої комунікації, в якому дуже важливо враховува¬ти те, що:1) якісно-означальним прислівникам, як і якісним прикметникам, властиві форми вищого і найвищого ступенів порівняння: високо — вище, більш високо і найвище, найбільш високо. Ці форми морфологічно не¬змінні; синтетичні (однослівні) прислівники активніше використовуються в художньому і розмовно-побутово- му мовленні, аналітичні (складені, двослівні) переважа¬ють у мовленні науковому і офіційно-діловому;

2) група прислівників в українській мові однозвучна з іншими повнозначними і службовими словами:— прикметниками— іменниками— прийменниками

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас