1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

5.види семантико-синтаксичних відношень у тексті. Розширення, пояснення, аргументація, коментування, посилання, висловлення думки автора.типові помилки у побудові тексту та його фрагментів

За характером смислових відношень між компонентами словосполу­чення поділяються: 1) на атрибутивні, 2) об’єктні, 3) суб’єктні, 4) обста­винні, 5) комплетивні.

Атрибутивними словосполученнями виступають такі, у яких го­ловне слово позначає предмет, а залежне окреслює його ознаку: ста­ранний учень, виняткова причина, красива дівчина. З-поміж слово­сполучень з атрибутивними відношеннями домінують словосполучен­ня із залежним компонентом, який виражає узагальнену ознаку (прик­метник, займенник, дієприкметник).Атрибутивні відношення часто виникають і при сполученні імен­ника з іншими частинами мови, яким не притаманний потенціал по­значення узагальненої ознаки: а) іменник + іменник без прийменни­ка: гілка бизки. крило літака: б) іменник + іменник з прийменником: сорочка в клітинки, будинок з дерева: в) іменник + інфінітив: бажан­ня вчитися, стремління малювати: г) іменник + прислівник: кава по-туреиьки.Об’єктні відношення у словосполученні виникають при такій се- мантико-граматичній взаємодії компонентів, коли головне слово ви­магає (валентне прогнозування) свого поширення об’єктом (на який спрямована чи з яким пов’язується дія): запустити супутник, ство­рити двигун, орати трактором, схвалений урядом і т. ін. В об’єктних словосполученнях залежний компонент може позначати: а) прямий об’єкт дії: вишивати рушник, співати пісню: б) знаряддя дії: орати землю трактором, забивати цвяха молотком: в) дійову особу: підтри­маний учасниками: г) співучасника дії: розмовляти з друзями: ґ) об’єкт.У сучасному українському синтаксисі певною мірою спостерігається корелятивність між тим чи іншим типом синтаксичного зв’язку і різно­видом семантико-синтаксичних відношень, хоча вичерпний перелік ос­танніх у цілоиу ряді досліджень варіюється. До основних різновидів (• еиантико-синтаксичних відношень здебільшого відносять: 1) преди­кативні, 2) атрибутивні, 3) об’єктні, 4) обставинні, 5)апозитивні, зрідка додаючи напівпредикативні, що базуються на особливому напівпреди- кативному зв’язку. Окремі лінгвісти розрізняють непредикатні й пре- дикатні семантико-синтаксичні відношення. 3-поиіж перших поста­ють: а) суб’єктні; б) об’єктні в) адресатні г) інструментальні)); ґ) локативні, пов’язані зі значенням місця перебігу дії, її вихідного і кінцевого пунктів руху та шляху переиіщенняя.Об’єктні семантико-синтаксичні відношення передбачають виражен­ня залежним компонентом об’єктної семантики: вона постає валентно зумовленим виявом відповідного семантико-синтаксичного потенціа­лу опорного слова головної частини (головна частина у складнопід­рядному реченні характеризується в ряді випадків активним виявом иллентності, зумовлюючи наявність при собі тільки належного типу підрядної частини). Об’єктні семантико-синтаксичні відношення реа- м і зу ються на словосполученневому і реченнєвому рівнях. На словоспо­лученневому рівні об’єктні відношення диференціюються на власне- об’єктні, об’єктно-адресатні, об’єктно-інструментальні. Власне- об’єктними постають такі відношення, при яких залежне слово вира­жає власне-об’єктну семантику, поєднується з опорним словом силь- иокерованим підрядним прислівним синтаксичним зв’язком: читати книжку, зустріти дівчину, відчути щастя, писати оповідання, при­нести удачу та ін. Об’єктно-адресатними виступають такі семантико- і питаксичні відношення, при яких залежне слово позначає адресата ді і, його наявність є опосередкованою сильнокерованим елементом — НОСКМ власне-об’єктної семантики. Елемент об’єктно-адресатної семан­тики поєднується з опорним словом напівсильним підрядним при- ОЛ і Ішим синтаксичним зв’язком у формі керування: надіслати листа мигпері, привезти хліба бабисі. передати книги дівчині, повернути /і артини авторові. Об’єктно-інструментальними є такі семантико-син- і .оесичні відношення, при яких залежне слово позначає знаряддя / ніііГ) здійснення / реалізації дії. Залежний компонент пов’язується з опорним словом слабким синтаксичним підрядним зв’язком у формі керування: забивати цвях молотком, зрізувати колоски ножем, ко- . и ти траву косою, чистити посуд порошком (інколи такий об’єктно-інструментальний елемент може імплікуватися, унаслідок чого екс­плікуються тільки актуалізовані елементи валентності головного сло­ва.Обставинними семантико-синтаксичними відношеннями постають такі, при яких залежне слово позначає обставини перебігу дії чи ви­яву стану. Обставинні семантико-синтаксичні відношення у різнома­нітних своїх виявах виступають на словосполученневому і реченнево- му рівнях. Здебільшого на рівні простого речення вони поєднуються з граматичною основою речення загалом детермінантним підрядним зв’яз­ком, формою вияву такого зв’язку є прилягання.Апозитивні семантико-синтаксичні відношення — це відношення смислової і граматичної рівноправності, хоча за синтаксичною функ­цією обидва компоненти чітко розмежовуються на головний і залеж­ний. Апозитивні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на підрядному прислівному синтаксичному зв’язку в синтаксичній формі кореляції. Це особлива форма зв’язку, яка об’єднує в собі ознаки і підряд- Юсті, і сурядності.Сурядні семантико-синтаксичні відношення передбачають смисло- пу автономність поєднуваних частин і їх структурну рівноправність. При цьому сурядні семантико-синтаксичні відношення поділяються на кілька різновидів на основі їх формального вираження та смисло- гкн-о співвідношення поєднуваних частин: а) протиставні, б) зіставні, в) єднальні, г) розділові. Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на сурядному синтаксичному зв’язку. Названі різновидСурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на влас­них формальних репрезентаціях. Кожна реалізація сурядного синтак­сичного зв’язку характеризується розгалуженим спектром семантики, на яку суттєво впливає лексичне наповнення предикативних частин, видо-часове співвідношення дієслів-присудків тощо. Вияв семантико- синтаксичних відношень сурядності ні в якому разі не слід ототожню­вати з наявністю формального виразника сурядності, оскільки останній може характеризуватися розгалуженим функціонально-семантичним діапазоном.

6.види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування

Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальне (лат. verbum - слово) спілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу), писемну мову (фіксування на певних носіях - папері тощо - інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух).

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів. Пряме вербальне спілкування охоплює елементи невербального.

Форми прямого вербального спілкування:

- індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без зворотного зв'язку);

- індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв'язок між відправником і реципієнтом);

- групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад, публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь));- групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на ділових нарадах, засіданнях тощо).

Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.Форми непрямого вербального спілкування:- письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);- використання технічних засобів.

Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.Невербальні компоненти спілкуванняНевербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.Невербальні засоби спілкування:- кінесичні (грец. kinesis - рух) - виражають загальну моторику різних частин тіла (міміка, жести, постави, хода, контакт очима);- проксемічні (лат. proximus - розташований близько) - пов'язані з організацією простору між його учасниками (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення);- екстралінгвістичні (лат. extra - поза, зовні і lengua - мова) охоплюють позамовну сферу, в межах якої розвивається мова. Їх підрозділяють на:- просодичні (грец. prosadikos - той, що стосується наголосу) фонетичні характеристики мовлення (швидкість мови, висота голосу, його тональність і діапазон).- таксетичні (лат. tactum - зачіпати, торкатися) пов'язані з тактильними особливостями сприйняття (рукостискання, поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування);- ольфакторні (лат. olfactus - чути нюхом) - вплив на комунікацію запахів тіла, косметики, предметів особистого вжитку;- хронемічні (грец. chronos - час) вплив фактора часу на спілкування (час очікування початку спілкування; час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення мовця).У невербальному професійному спілкуванні кінетичні засоби (“мова тіла”) є найуживанішими. Спілкування супроводжується жестами, які є носіями різного типу інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до співрозмовника й теми розмови, рівність або домінування, відкритість чи закритість та ін. Найчастіше жести засвідчують такі психологічні стани учасників спілкування, як відкритість, підозра й потаємність, заперечення, сумнів, готовність, довіра, незадоволення тощо.У міжособистісних відносинах у професійному спілкуванні характерними є такі форми невербальної передачі інформації, як жести з окулярами (можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співрозмовника), почісування підборіддя та ін..

Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях.

Слухання відіграє провідну роль у комунікації. Воно допомагає сегментувати інформацію в процесі детальних обговорень, доповідей, лекцій, бесід, що пов'язані з академічною і професійною сферами. А також формувати навички розрізняти експресивні стилі: високий, середній, низький, в усному приватному і офіційному спілкуванні.

7. Вияв у словосполученні національної специфіки української мови. Помилки у побудові сповосполучень.

У побудові словосполучень, особливо з підрядним зв'язком керування, найвиразніше проявляється специфіка мови. Наприклад, українською мовою слід казати дякую вам (а не «дякую вас»), розмовляю українською мовою (а не «розмовляю на українській мові»), чинити згідно із законом (а не «чинити згідно закону»), почнеться о другій годині (а не «почнеться в дві години») тощо. Тому, будуючи речення, треба насамперед правильно поєднувати слова в словосполучення.

Найчастіше помилки трапляються в побудові зокрема та¬ких словосполучень із підрядним зв'язком керування:пробачте мені (а не «мене»)мені болить (а не «мене»)дотримати слова (а не «слово»)оволодіти ситуацією (а не «ситуацію»)опанувати професію (а не «професією»)учитися ремесла (а не «ремеслу»)ігнорувати попередження (а не «попередженням»)завдати шкоди (а не «шкоду»)зазнати невдачі (а не «невдачу»)зрадити принципи (а не «принципам»)називати на ім'я (а не «по імені»)

звернутися за адресою (а не «по адресі»)відправити поштою (а не «по пошті»)прийшов у справі (а не «по справі»)комісія для складання (а не «по складанню»)заходи щодо поліпшення (а не «по поліпшенню»)сталося через недбальство (а не «із-за недбальства»)один раз на місяць (а не «в місяць»)ввести до складу (а не «в склад»)радіти з успіхів (а не «успіхам»)

Після прикметників у вищому ступені, якщо далі йде по¬рівняння, обов'язково вживаються прийменники від, за або сполучник ніж: тяжчий від олова (а не «тяжчий олова»); до¬рожчий за золото (а не «дорожчий золота»); сильніший, ніж страх (а не «сильніший страху»).

Після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на: багатий на корисні копалини, скупий на слова, швидкий на язик, хворий на діабет; так само після дієслів перетворюватися, обертатися, змінюватися: перетворюватися на пару, змінюватися на краще.

При прислівниках два, три, чотири іменник стоїть у назив¬ному відмінку множини, а не в родовому однини: два дні, три місяці, чотири роки. І навпаки, при числівнику півтора імен-ник вживається в родовому відмінку однини, а не в називно¬му множини: півтора дня, півтора місяця, півтора року.

Після прийменника по іменник вживається в місцевому відмінку, а не в давальному: зв язати по руках і ногах (а не «по рукам і ногам»), орієнтуватися по зірках (а не «по зіркам»).

Синтаксичні словосполучення не є застиглими, стандарт¬ними. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна їх. Наприклад, однакове чи майже однакове лексичне значен¬ня мають пари словосполучень книжкова шафа — шафа для книжок, орендна плата — плата за оренду, роздрібний продаж — продаж у роздріб, міські вулиці — вулиці міста, після впорядку¬вання території — впорядкувавши територію, учитель й учні — учитель з учнями, роботу виконано — робота виконана.

Іноді словосполучення можна замінити одним словом і на¬впаки: книжкова крамниця — книгарня, дощана огорожа — пар¬кан, край лісу — узлісся, брати в борг — позичати, відбиватися в дзеркалі — віддзеркалюватися, стати сірим — посіріти, кож¬ного дня — щодня, батько й мати — батьки.

Уміння знаходити й правильно вживати синонімічні словосполучення та слова дає змогу точніше й дохідливіше висловити думку, описати ситуацію, подію тощо.

Не варто використовувати пасивні конструкції, у яких виконавець виражений іменником в орудному відмінку, а інший компонент: пасивним дієприкметником на -ний, – тий

Помилковими визначено словосполучення, у яких приналежність виражена іменником у родовому відмінку.

8. Відмінювання іменників іншомовного походження. Відмінювання власних, абревіатур. Невідмінювані іменники. Уживання іменників у тексті.

I. Іменники іншомовного походження в українській мові поділяються на змінні і незмінні. Змінні іменники іншомовного походження відповідно до їхньої форми в називному відмінку відмінюються за зразком І, ІІ і ІІІ відмін.1. За зразком І відмінни відмінюються іменники з закінченнями у називному відмінку -а (-я)(крім тих, які перед закінченням мають голосний звук): капсула (капсули, капсулі), фізика, гіпотеза, теорема, Будда, Жанна; вакуоля (вакуолі, вакуолею), теорія, Гойя, Венеція, Емілія.2. Як іменники ІІ відміни, змінюються іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний звук: арсенал (арсеналу, арсеналом), блок, Дарвін; автомобіль (автомобіля, автомобілем), рояль, Рафаель, гербарій.3. За зразком ІІІ відміни відмінюються іменники жіночого роду з кінцевим м'яким приголосним: медаль (медалі, медаллю), мораль, магістраль, педаль.

II. Деякі іменники іншомовного походження не відмінюються. До групи незмінних належать:o іменники, що закінчуються на -а, перед яким виступає голосний звук: амплуа, боа, Нікарагуа;o власні назви з приголосним перед -а: Дюма, Вольта;oіменники, що закінчуються на -е (-є): кафе, кашне, турне, каре, піке, протеже, Беранже, Гейне, Гете, Данте; ательє, Готьє, Лавуазьє;o на -і: колібрі, парі, поні, попурі, Марі, Голсуорсі, Капрі, Россіні, Паганіні, Шеллі;o на -ї: Віньї, Шантільї;o на -o: авто, бюро, депо, кіно, манто, метро, радіо, Арно, Буало, Гюго, Дідро, Лонгфелло, Тюссо, Глазго (але виняток становить слово пальто, яке відмінюється як іменники ІІ відміни середнього роду на -о);o на -у: какаду, кенгуру, рагу, Баку, Шоу;o на -ю (-йу або -у): меню, інтерв'ю, Сю;o прізвища на -я (-йа або -а): Гойя, Золя;o жіночі імена на приголосний, а також жіночі прізвища на -ін, -ов: Аліс, Долорес, Зейнаб; (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін;o російські прізвища на -ово, -ако, -их: Острово, Плевако, Гладких.

Іменники іншомовного походження відмінюються як відповідні українські іменники:1. І відміна: капсула — капсули, капсулі; фізика — фізики, фізиці; вакуоля — вакуолі, вакуолею; 2.ІІ відміна: арсенал — арсеналу, арсеналом, в арсеналі; блок — блока (і блоку), блоком, на блоці; автомобіль — автомобіля, автомобілем; 3.ІІІ відміна: магістраль — магістралі, магістраллю.

2. Деякі іменники іншомовного походження не відмінюються, а саме: іменники -а з попереднім голосним: амплуа, боа, Жоффруа; на -е: кафе, кашне, турне; Беранже, Гейне, Гете, Данте; на -є: ательє, Барб’є, Готьє, Лавуазьє; на -і: колібрі, поні, таксі; Гальвані, Голсуорсі, Россіні, Фірдоусі, Шеллі; на -ї: Віньї, Шантійї; на -о: бюро, депо, кіно, манто, метро, радіо; Арно, Буало, Віардо, Гюго, Дідро, Лонгфелло, Тассо (але пальто відмінюється); на -йо: імброльйо, Пількомайо; на -у: какаду, рагу, Шоу; на -ю: інтерв’ю, меню, Сю; жіночі імена на приголосний, а також жіночі прізвища на -ін, -ов: Аліс, Долорес, Зейнаб; (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) ЧаплінУкраїнські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників I відміни, відмінюються як відповідні іменники I відміни, а прізвища із закінченнями іменників II відміни відмінюються за зразками відмінювання відповідних іменників II відміни:

Майборода — Майбороди, Майбороді, Майбороду й т. д.;Гмиря — Гмирі, Гмирі, Гмирю, Гмирею й т. д.;Гнатюк — Гнатюка, Гнатюкові (Гнатюку) й т. д.;Заєць — Зайця, Зайцеві (Зайцю) й т. д.;Іваньо — Іваня, Іваньові (Іваню) й т. д.;Кривоніс — Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу) й т. д.;Лебідь — Лебедя, Лебедеві (Лебедю) й т. д.;Панібудьласка — Панібудьласки, Панібудьласці й т. д.;Симоненко — Симоненка, Симоненкові (Симоненку) й т. д.Але: Швець — Швеця, Швецеві (Швецю) й т. д.

2. Прізвища прикметникового типу на -ий, -ій відмінюються як відповідні прикметники чол. та жін. роду (твердої чи м’якої групи):

Авдієвський — Авдієвського, Авдієвському й т. д.;Кобилянська — Кобилянської, Кобилянській і т. д.

До відмінюваних належать звукові, які вимовляємо як звичайне слово, що закінчується переважно на приголосний (див.: Український правопис. – К., 2007. – С. 70). Їх потрібно відмінювати так само, як іменники другої відміни чоловічого роду з основою на твердий приголосний, а закінчення писати з малої літери і безпосередньо приєднувати до абревіатури.

Кінцеві г, к звукових абревіатур, як і в звичайних словах, чергуються в місцевому відмінку із з, ц, пор.: у ТЮЗі, у ЖЕЦі, у ВАЦі. Проте багато нових звукових абревіатур не змінює своєї форми в непрямих відмінках: МОН, ВАТ, ЗАТ, ТОВ, ЧАЕС, РАЕС та ін. Напр.: Ось це і лякає чиновників у МОН (Україна молода, 10.07.2008);Деякі звукові абревіатури, зокрема БЮТ, МОЗ, відмінюють непослідовно.Звукові абревіатури, які вимовляємо як звичайне слово, що закінчується на голосний, невідмінювані: ДАІ, ЗМІ, КРУ, МАУ, ЖЕУ, НАНУ, УРЕ, УПА, УЄФА, КМДА, СТО, УНСО, МАГАТЕ, ПАРЄ і под. майданчиків (Нова Оболонь, №3, червень 2008). До невідмінюваних належать і буквені абревіатури, які вимовляємо за назвами їхніх букв-складників, пор.: УТН (утеен), СТБ (естебе), ЦВК (цевека), МВФ (емвееф), ВВП (веве-пе).Отже, в українській мові можна відмінювати тільки звукові абревіатури на приголосний, які вимовляють як звичайне слово. Тому потрібно вживати: Боротися зі СНІДом; Приєднатися до БЮТу; Побувати на виставі в ТЮЗі; Подати документи до ВАКу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас