1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
Ім'я файлу: укрмоваекзамен.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 29.06.2022
скачати
Пов'язані файли:
вступ екз (1-10)(31,32).docx
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

81.Форми колективного обговорення професійних проблем.

Колективні форми обговорення, за яких стимулюється зацікавленість його учасників процесом пізнання, сприяють підвищенню активності людини, розвиткові її творчого потенціалу.Перемовини - обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди. Вони проводяться на різних рівнях, з різною кількістю учасників, можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер.Перемовини виконують такі функції: інформаційно-комунікативну; досягнення домовленостей; регулювання, контроль, координація дій.

Дослідники розрізняють два підходи до перемовин:а) конфронтаційний, який має суб'єкт-об'єктний характер, - це протистояння сторін, їхня впевненість у тому, що треба здобути перемогу будь-якою ціною, а відмова від неї - це поразка;б) партнерський, який має суб'єкт-суб'єктний характер, - це спільний аналіз проблеми, в результаті якого учасники шукають найкращі, найбільш взаємовигідні варіанти розв'язання проблеми.Класифікація перемовин:o за кількістю учасників: двосторонні, багатосторонні;o за повторюваністю: разові, постійні;o залежно від цілей: перемовини, що спрямовані на встановлення взаємин; на нормалізацію несприятливих стосунків; на зміну характеру контактів і надання їм нового, більш високого рівня; на одержання додаткових результатів;o за змістом: політичні, економічні, особисті;o за характером: офіційні (їх завдання - підписання відповідних документів, шо мають юридичну силу), неофіційні (без підписання відповідних юридичних документів).Перед тим, як сісти за стіл перемовин, слід виробити чітку стратегію, усвідомити можливі труднощі й максимально підготуватися до них. Стратегія передбачає:o уважне вивчення особистісних характеристик і особливостей майбутнього співрозмовника, його ділових інтересів, способів ведення перемовин;створення сприятливої атмосфери для перемовного процесу, обміркування висловлювань та доказів, ефективних прийомів впливу на співрозмовника;o продумування "шляхів відступу" і нейтралізації зауважень;o підготовку ефектного завершення перемовин.Перемовини мають три стадії:1. Підготовка до перемовин (аналіз ситуації) передбачає з'ясування мети, проблеми, оцінювання ситуації, формування загального підходу, визначення позицій під час перемовин та можливих варіантів розв'язання проблеми, їх аргументація, вироблення правильного й коректного ставлення до співрозмовника: установлення контакту з партнером; створення приємної атмосфери спілкування; пробудження інтересу до ваших пропозицій; з'ясування побажань іншої сторони; забезпечення переходу до діалогу.2. Проведення перемовин. Фахівці з проблем усного ділового спілкування рекомендують дотримуватися таких принципів щодо ведення перемовин.Розмежування суті проблеми і стосунків учасників перемовин. Якщо виникають непорозуміння, треба уважно, спокійно вислухати партнера, а потім можна уточнити чи спростувати його аргументи, при цьому варто пожартувати, змінити інтонацію, використати певні жести і навіть вибачитися.Визначення інтересів сторін. Надзвичайно важливо чітко визначити свої інтереси, переконливо аргументувати та відстоювати їх. Водночас треба враховувати й поважати інтереси іншої сторони, з розумінням ставитися до пропозицій опонентів.Розгляд взаємовигідних варіантів. Під час обговорення проблем доцільно розглядати кілька варіантів вирішення її. Для їх пошуку можна використати метод "розумової атаки", щоб виокремити більше ідей для розв'язання проблеми. Можна також проблему переділити на частини і приймати рішення поетапно. Якщо обом сторонам важко дійти згоди, можна звернутися за порадою до третьої особи, тобто до посередника. Посереднику не обов'язково заглиблюватися в позицію кожної сторони, його завдання - знайти найкращий варіант можливого вирішення проблеми і допомогти сторонам дійти згоди. Посередник готує текст угоди, пропонує його сторонам і з урахуванням їхніх зауважень доводить роботу до логічного завершення.Застосування об'єктивних критеріїв. Перш ніж дійти згоди, опоненти мають обговорити умови справедливої домовленості. Щоб досягти успіху, треба ретельно готувати кожне рішення, бути відкритим для доказів, не піддаватися тискові.На результативність перемовин впливає психологічна атмосфера, тому бажано дотримуватися таких правил:1) не говорити голосно (бо партнер подумає, що ви йому нав'язуєте свою думку) або тихо (партнер не буде впевненим у тому, що добре вас почув), швидко (партнеру хочеться розібратися в почутому і сформулювати свою думку) або повільно (партнерові може видатися, що ви просто гаєте час);2) серед учасників перемовин знайти "ключову постать", від якої залежатиме розв'язання питання, до думки якої прислухаються;3) бажано за наявності "гострих кутів" під час обговорення не вживати слова та вирази, що передають твердість вашого підходу, наприклад: безумовно, тільки так, остаточно тощо. їх краще замінити на такі: мені здається, я думаю, може, це буде кращий варіант.3. Завершення перемовин.Якщо хід перемовин був позитивним, то на завершальній стадії резюмують, стисло повторюють основні положення, які розглядалися під час обговорення, характеризують ті позитивні моменти, з яких досягнута згода сторін. Це дозволить упевнитися в тому, що всі учасники перемовин чітко розуміють суть основних домовленостей майбутньої угоди. Ґрунтуючись на позитивних результатах перемовин, доцільно обговорити перспективу нових зустрічей.За негативного результату перемовин варто зберегти суб'єктивний контакт з партнером. Бажано знайти цікаву для обох сторін тему, яка зможе розрядити ситуацію і допоможе створити дружню, невимушену атмосферу прощання.Перед підписанням угоди ще раз уважно перечитують її, щоб уникнути непорозумінь.

82. Функції та види бесід.

Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.Бесіда - чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.

Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:o ретельно готуватися до бесіди;o бути уважним і тактовним до співрозмовника;o постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;o вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;o стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;o висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;o створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.

Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:o перебивати співрозмовника;o різко прискорювати темп бесіди;o негативно оцінювати особистість співрозмовника;o підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;o зменшувати дистанцію.

Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:o обмін інформацією;o формування перспективних заходів;o контроль і координацію певних дій;o взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;o підтримку ділових контактів на різних рівнях;o пошук, висунення нових ідей;o стимулювання дій у новому напрямку;o розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.

Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:o ритуальні;o глибинно-особистісні;o ділові.Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:o індивідуальні;o групові.Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом.Зазвичай бесіда складається з таких етапів:1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії-вираз обличчя, поза, вітальний жест.3. Формування мети зустрічі.4. Обмін думками та пропозиціями.5. Закінчення бесіди.Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.Десять кроків, що дозволять провести бесіду успішно1. Ретельна підготовка.Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.2. Пам'ятайте, до чого Ви прагнете.Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди.3. Намагайтеся створити атмосферу довіри. Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше, якщо ви справите приємне враження на нього.4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.5. З'ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження.6. Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях. Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминутигострі кути й узгодити рішення.8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання. Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.10. Підсумуйте результати бесіди.

83.Функціональна диференціація лексики української мови. Українська фахова лексика. Канцеляризми та мовні штампи.

Функціональна диференціація сучасної української мови.Стиль літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах.Кожний стиль має:сферу поширення і вживання (коло мовців);функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);характерні ознаки (форма та спосіб викладу);система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і впливу.Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, , офіційно-діловий та конфесійний. Для визначення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна.У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також епістолярний, урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.Розмовно – побутовий стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.Художній стиль Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.Основне призначення:інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.Стилістика мови(мовних одиниць) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксис.Стилістика мовлення(функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній); загальні ознаки стилю:§ функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);§ завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;§ стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);§ мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості.Професіоналізми–це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це, наприклад, полювання, рибальство, різні ігри та ін.), або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється (наприклад:карданний пристрій – кардан, трансплантація – пересадка; отоларинголог – вушник та ін.). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте, не належать до літературної мови.Серед префіксів найпопулярніші до– (дообладнати, докваліфікація, дооформляти, доукомплектувати, дообстежити, дозакріпити), недо– (недопалив, недовнесок, недопромисел, недоперевиконано), за– (залозунгувати, запроцентувати, задебетувати), над– (надзверхплановий); серед суфіксів –ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), –аж (типаж, стаж), –ація (маршрутизація, докваліфікація) тощо.Словоскладання чи основоскладання дає у професійних жаргонах слова, невідомі загальнонародній мові, наприклад: маловісна корова (корова некондиційної ваги.Професійні жаргони часто виникають і вкорінюються там, де порушується автоматизм праці, виробничий ритм, динамічний стереотип. Чим організованіша праця в межах певної професії, тим менше умов для виникнення професіоналізмів. Канцеляризмами називають слова та сталі форми словосполучень, вжи­вання яких характерне виключно для норм спілкування, прийнятих офіційно-діловим стилем мовлення. Слово «канцеляризм» стосовно інших стилів мовлення набуває різко негативного забарвлення і звичай­но асоціюється не з усією офіційно-діловою лексикою, а з найбільш характерними, свого роду найбільш «бездушни­ми» й «сухими» словосполученнями — кліше, прийняти­ми в цьому стилі, на зразок: ліжко-місце, людино-година, отоварювання, вжити заходів, довести до відома і т. д.

84. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.

Стиль (від латинського stilus – “загострена паличка для писання”) – це сукупність мовних засобів (слів, граматичних морфем, синтаксичних конструкцій), дібраних відповідно до мети, змісту, сфери спілкування. Термін “функціональний стиль” окреслює власне лінгвістичний (а не літературознавчий) зміст стилю. Функціональний стиль – це своєрідний характер мовлення того чи іншого його різновиду, що відповідає певній сфері суспільної діяльності й співвідносній з нею формі свідомості, який твориться особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів і специфічною мовленнєвою організацією, що створює певне загальне її стилістично забарвлення (“маркування”).

Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення), які покликані не тільки висвітлювати різноманітні суспільно-політичні проблеми, а й формувати громадську думку. Головна функція цього різновиду мовлення – інформативно-пропагандистська та агітаційна і часткове поєднання ознак наукового та художнього стилів. Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичних та соціально-економічних термінів; точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників); запозичення; емоційно-оцінні слова, словосполучення; перифрази; багатозначна образна лексика, що має оцінну спрямованість.Художній стиль – це особливий функціональний різновид писемної мови, стиль художньої літератури. Він поєднує в собі елементи всіх інших стилів літературної мови, трансформує і переосмислює їх, передбачає використання діалектизмів, жаргонізмів, неологізмів, застарілих слів та інших складників, якщо це вмотивовано потребою мистецького зображення дійсності. Основні мовні засоби: звукові повтори (алітерація, асонанс, звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо); тропи: метафора, метонімія, синекдоха, епітет, гіпербола, літота, сарказм, іронія, перифраз, оксюморон; використання з художньою метою слів вузького стилістичного призначення: історизмів, архаїзмів, діалектизмів, запозичень тощо; функціонування усіх частин мови, використання морфологічних синонімів; широке вживання дієслівних форм різних способів; використання всіх типів речень, синтаксичних зв’язків, ритмомелодики висловлень та текстів; стилістичні фігури (синтаксичний паралелізм, еліпс, риторичні питання, звертання, оклики, періоди, анафора, епіфора, парцеляція та ін.); використовуються всі функціональні типи текстів (опис, розповідь, роздум).Розмовно-побутовий стиль – особливий різновид літературної мови, започаткувався він ще з первинним виникненням мови і мовлення, має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. В історії розвитку СУМ усіх періодів через несприятливі умови, політичні утиски, офіційне невизнання, надмірні впливи запозичень значення розмовного стилю є непересічним, адже саме розмовний стиль зберіг самобутність типових рис української мови. Сфера використання розмовного стилю – щоденне неофіційне спілкування в побуті, на виробництві. Усе це зумовлює такі його основні ознаки, як усна форма спілкування, неофіційність, невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційність.Мовні особливості: багатство інтонацій; емфатичне розтягування звука, розрив слова на склади, обриви слів, різкі зниження чи підвищення тону; емоційно-експресивно забарвлені слова і звороти; розмовні, просторічні елементи; переносне вживання слів для оцінної характеристики осіб; використання жаргонізмів, діалектизмів, згрубілих слів; складні іменники з дієслівним компонентом; субстантивація іменників (відпускні, примірочна, контрольна, прохідна, душова); складноскорочені слова; широке використання вигуків; різні типи простих речень (переважно короткі: неповні, обірвані, односкладні, слова-речення).Науковий стиль дає змогу зафіксувати текстуально наукові факти, явища, результати наукових досліджень: тез, статей, дисертацій, монографій, підручників, рецензій, доповідей тощо. За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення. Тексти, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба донести до різних верств суспільства. Це доведення теорій, обґрунтування гіпотез, повідомлення наслідків досліджень, наукове пояснення явищ, систематичний виклад певних знань тощо. Основними рисами наукового стилю є понятійність і предметність, об'єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем, таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

Основні мовні особливості: наявність великої кількості термінів з різних галузей знання (математичні – парабола, гіпотенуза тощо; біологічні – цитоплазма, фітонциди і т. ін.); превалювання абстрактної лексики і запозичених слів; використання багатозначних слів в одному зі значень; відсутність емоційно-експресивної лексики; велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови; переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами -ство, -цтво, -ння, -ття (напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо); мінімальне вживання особових займенників; переважання дієслів теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб’єкт її лишається поза увагою мовця;

Науковий стиль має кілька різновидів:

● Власне науковий обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження, викладені в докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях, окремих статтях.● Навчально-науковий використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.● Науково-публіцистичний властивий працям, призначеним для фахівців певної галузі науки і техніки.● Науково-популярний має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їх професійної підготовки.● Виробничо-технічний – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів тощо).Офіційно-діловий стиль (ОДС). Основне призначення – регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Найголовніші ознаки – документальність (кожен офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність, високий ступінь стандартизації, лаконізм, точність, сувора регламентація тексту, майже цілковита відсутність емоційності та образності і будь-якого вияву індивідуальності автора.Основні мовні засоби: використання спеціальних термінів – мовних штампів, кліше, канцеляризмів (напр., розпорядження, протокол, нижчепідписаний, супровідний, високі договірні сторони, відповідно до ..., згідно з розпорядженням тощо); відсутність емоційно-експресивної лексики; висока частотність уживання абстрактних іменників на -ість, -ання (розпорядження, стягнення, чинність, організованість, недоторканість і т. ін.); переважання інфінітивних, неособових дієслівних форм (ухвалити, заслухати, подається, організовується тощо); типове вживання ускладнених речень, нанизування кількох підрядних тощо; розщеплені форми присудків (здійснити перевірку, провадиться набір, прийняти рішення, надати допомогу і т. ін.); чітка організація тексту – поділ на параграфи, пункти, підпункти.ОДС – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну.ОДС має такі функціональні підстиліПоняття “ділова мова” поєднує принаймні три сучасні стилі – офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів – необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.Професійна сфера є інтеграцією офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів, оскільки вони тісно взаємодіють у всіх сферах професійної комунікації.Текст є результатом і формою реалізації різних видів професійної діяльності. Текст – це головний елемент будь-якого документа. Він має бути логічним, послідовним, стислим і повним. Текст документа повинен відповідати мовним нормам.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

скачати

© Усі права захищені
написати до нас