1.Інструментальні методи обстеження в гінекології: біопсія шийки матки, пункція черевної порожнини через заднє склепіння. Біопсія сторінка 4

14.Нейроендокринні синдроми в гінекології: передменструальний,
менопаузальний. Клініка, сучасні методи діагностики та принципи
лікування.
ПЕРЕДМЕНСТРУАЛЬНИЙ СИНДРОМ (ПМС)
– складний патологічний симптомокомплекс, який виникає в передместруальні дні та проявляється нейропсихічними, вегетативно-судинними та обмінно- ендокринними порушеннями. Виникає ПМС за 2-10 днів до менструації
і зникає після початку менструації чи в перші її дні.
КЛІНІКА. Класифікація:
•легка - 3-4 симптомів за 2-10 днів до менструації ,1-2 з них виражені
•тяжка форма - 5-12 симптомів за 3-14 днів до менструації , 2-5 з них виражені
1) Психопатологічні порушення : дратівливість, депресія, апатія
,слабість, плаксивість, агресивність, погіршення пам’ять , чутливість до звуків і запахів, порушення формули сну ( безсоння / летаргія) , суїцидальні думки , відчуття страху , туги , порушення лібідо .
2) Порушення водно-електролітного балансу : периферичні набряки , збільшення маси тіла , масталгія , здуття живота , порушення діурезу .
3) Неврологічні симптоми : Головний біль,супроводжується нудотою, блюванням, кардіалгії , аритмії, дискординація рухів .
Збільшення частоти та поява нападів астми , явища вазомоторного риніту . Дратівливість, підвищена чутливість до запахів та звуків, запаморочення, депресія, біль в ділянці серця.
4) Гастро-інтестинальні прояви : зміни апетиту ( анорексія , булімія ), зміни смакових уподобань , нудота , блювання , метеоризм .
5) Шкірні прояви : вульгарні вугрі , зміни жирності шкіри , збільшення потовиділення
, кропивниця
, свербіж, гіперпігментація . 6) Кістково-м‘язові прояви : біль у кістках , м‘язах , суглобах , люмбалгія . Зменшення м‘язової сили .
За цим виділяють 4 основних клінічних форми ПМС:
Нейропсихічна форма – преважають депресивні розлади, агресивність, головний біль, головокружіння.
Набрякова форма – домінують симптоми затримки рідини. Цефалічна
форма – проявляється головним болем, що часто супроводжуються вегетативними розладами.
Кризова форма – характеризується симпатоадреналовими кризами, що виникають гостро без передвісників, переважно ввечері і вночі.

ДІАГНОСТИКА:
Перший етап включає виявлення циклічності маніфестації захворювання та його зв’язку з лютеїновою фазою МЦ, ведення пацієнткою щоденника з позначками наявності та іненсивності патологічних проявів впродовж
2-3 місяців.
З метою диф діагностики різних форм перед менструальних розладів доцільно залучати суміжних фахівців: психотерапевта, невролога, терапевта, психіатра.
Гормональні дослідження: визначення концентрацій гормонів (ФСГ, ЛГ, пролактину, естрадіолу, прогестерону, тестостерону) протягом менструального циклу – у фолікулярну, овуляторну та лютеїнові фази.
Тести функціональної діагностики у динаміці МЦ.
Проводять УЗД органів малого таза.
ЛІКУВАННЯ. Лікування ПМС проводять циклами – 3 МЦ з перервою
2-3 менструальні цикли. При досягненні позитивного ефекту рекомендується профілактична підтримуюча терапія, яка включає вітаміни і транквілізатори.
Немедикаментозна терапія:
• нормалізація режиму праці та відпочинку;
• дозовані фізичні навантаження;
• психотерапія;
• фізіотерапія, масаж.
• нормалізація режиму харчування 5-6 разів на добу .
•вітаміни груп А,В,С,Е , макроелементів магній , калій , цинк , мікроелементів цинк, купрум , поліненасичених жирних кислот: олія ; соків морквяного і лимонного , саї з трав.
• Лікування починають з психотерапії та аутогенного тренування.
Обмеження вживання кави, чаю, солі, рідини, тваринних жирів, молока. Рекомендуються загальний масаж, масаж комірцевої зони, бальнеотерапія. Досить ефективною
є центральна електроаналгезія.
• З приводу гіперестрогенемії - терапія гестагенами: норколутом чи прогестероном. При неефективності цього лікування застосовують комбіновані естроген-гестагенні контрацептиви (двофазні чи трифазні).
• Призначають антигістамінні препарати (тавегіл, діазолін чи терален) на ніч щоденно за 2 дні до погіршення стану, включаючи і 1- й день менструації.

• Для покращання кровозабезпечення та енергетичних процесів мозку і зниження секреції пролактину показане застосування ноотропілу.
• При підвищенні рівня пролактину препаратом вибору
є парлодел.
• На нормалізацію функції гіпоталамуса впливає також дегідроерготамін.
• Враховуючи підвищений рівень альдостерону у хворих з набряковою формою ПМС, показаний антагоніст альдостерону - верошпірон.
• Для гальмування синтезу ендогенних простагландинів доцільно використовувати напросин.
• Протягом останніх років для лікування важких форм ПМС застосовують антагоністи рилізинг-гормонів. В основі їх дії лежить антиестрогенний ефект.
МЕНОПАУЗАЛЬНИЙ СИНДРОМ
– своєрідний симптомокомплекс, що ускладнює природний перебіг клімактерію. Для нього характерними є нейропсихічні, вазомоторні порушення, що виникають на фоні вікових змін в організмі.
КЛІНІКА. Припливи жару, підвищена пітливість, почащене серцебиття, гіпо- чи гіпертензія, роздратованість, головний біль, сонливість, слабкість, стурбованість, депресія, неуважність, забудькуватість, зниження лібідо, сухість в піхві, печія, уретральний синдром, цисталгія, нетримання сечі, сухість та ламкість нігтів, поява зморшок, сухість і випадіння волосся, серцево-судинні захворювання, постменопаузальний остеопороз, хвороба Альцгеймера.
У хворих з атеросклерозом та гіпертонічною хворобою у клініці переважає церебральний компонент: головний біль, запаморочення, погіршення пам’яті, безсоння. Частіше виникають гіпертонічні кризи, можливі судинні ускладнення, крововиливи. Дефіцит естрогенів та гестагенів зумовлює розвиток обмінних та ендокринних порушень. До урогенітальних симптомів відносять дистрофічні зміни вульви, атрофічні кольпіти, цисталгії. Знижується тонус м’язів тазового дна, сфінктерів сечового міхура, що може призвести до нетримання сечі.
Екстрагенітальні естрогенодефіцитні стани – сухі кон’юнктивіти, ларингіти, що пов’язано з недостатньою секреторною здатністю

слизових оболонок. У постменопаузальному періоді розвивається остеопороз, зумовлений втратою кальцію і фосфору, також порушення ліпідного обміну різного ступеня.
ДІАГНОСТИКА. Діагностувати клімактеричний синдром можна на підставі скарг, які висуває жінка, і даних об'єктивного обстеження: визначення рівня статевих гормонів, гормонів надниркових та щитовидної залози, враховуючи анамнез, УЗД, гістероскопія, роздільне діагностичне вишкрібання з наступним гістологічним дослідженням вишкрібів; мазок на цитологію, мамографія. У більшості випадків потрібна консультація ендокринолога, терапевта, психотерапевта і невропатолога.
ЛІКУВАННЯ. Перший етап включає в себе немедикаментозну терапію: ранкову гімнастику, загальний масаж, лікувальну фізкультуру, раціональне харчування, фізіотерапевтичні засоби – гальванізація шиї та обличчя, електрофорез новокаїну в ділянку комірцевої зони і санаторно- курортне лікування.
Другий етап - використання негормональних медикаментозних препаратів: вітаміни С, Е, А, нейролептики фенотіазинового ряду - тріфтазін, етаперазін, транквілізатори - еленіум, діазепам. Якщо клімактеричний синдром супроводжує гіпертонічна хвороба, ефективний резерпін
Третій етап - замісна гормонотерапія: естрогени в дозах, які відповідають рівню ендогенного естрадіолу у фазі ранньої проліферації у жінок молодого віку. Естрогени поєднують з прогестагенами.
Естрогени з андрогенами (0,5-1 мг 17 бета-естрадіола або 25-37,5 мкг трансдермально (пластир) або 0,5 мг гелю або 150 мкг інтраназально).
Симптоматична терапія: НПЗП, седативні та профілактика остеопорозу.
15.Нейроендокринні синдроми в гінекології: синдром Шихана,
гіперпролактінемія. Клініка, сучасні методи діагностики та принципи
лікування.
СИНДРОМ ШИХАНА:
Розвивається внаслідок некротичних змін в гіпофізі, що виникають на тлі спазму або внутрішньосудинного згортання крові в судинах передньої долі гіпофіза після кровотеч або бактеріального шоку при пологах або аборті. Захворювання розвивається у кожної 4-ї жінки після крововтрати під час пологів до 800 мл, у кожної 2-ї - при крововтраті до 1000 мл і у 2 / З жінок - з масивною

крововтратою до 4000 мл. Пізні гестози є фактором, що сприяє розвитку синдрому.
Клініка. Характеризується різним ступенем гіпофункції ендокринних залоз, насамперед, щитоподібної, надниркових і статевих. Виділяють З
клінічні форми синдрому:
1)Легка форма характеризується головним болем, швидкою стомлюваністю,слабкістю, тенденцією до гіпотензії. У хворих відзначається зниження функції щитоподібної залози
і глюкокортикоїдної функції кори надниркових залоз. Маса тіла частіше збільшується.
2) Форма середньої тяжкості відрізняється зниженням гормональної функції яєчників (олігоменорея, ановуляторне безпліддя) і щитоподібної залози (пастозність, схильність до набряклості, ламкість нігтів, стомлюваність, гіпотензія зі схильністю до непритомності, причому ці симптоми можуть зустрічатися в різних поєднаннях).
3) Важка форма відзначається симптоматикою тотальної гіпофункції гіпофіза з вираженою недостатністю гонадотропінів (стійка аменорея, гіпотрофія статевих органів і молочних залоз), тиреотропного гормону
(мікседема, облисіння, сонливість, зниження пам'яті), АКТГ
(гіпотензія, адинамія, слабкість, посилена пігментація шкіри). Маса тіла падає. Для синдрому Шихана характерна також анемія, що погано піддається звичайній терапії.
Діагностика синдрому Шихана
Анамнез: зв'язок початку захворювання з кровотечою або септичним шоком при пологах або аборті. відсутність нагрубання молочних залоз після пологів і агалактія. при гормональних дослідженнях виділяють різні ступені зниження в крові гонадотропінів, АКТГ, ТТГ, а також Е2 кортизолу, Тз і Т4 . при введенні гормонів тропів відповідно підвищується рівень периферичних гормонів у крові. Відзначаються також гіпоглікемія і гіпоглікемічний тип цукрової кривої при навантаженні глюкозою. У сечі знижений вміст 17-КС.
МРТ ділянки турецького сідла, УЗД органів малого таза.
Принципи лікування синдрому Шихана: замісна терапія глюкокортикоїдами: преднізолон призначають по 5 мг
2 рази на день протягом 2-З тижнів. курсом один раз в 2-З міс .; тиреотропнні препарати; при аменореї або олігоменореї жінкам до 40 років

рекомендується циклічна гормонотерапія; після 40 років використовують андрогени, враховуючи їх анаболічний ефект: метилтестостерон по 5 мг на день протягом 2-З міс .; задовільний ефект надають андрогени при випадінні волосся; застосовують анаболічні препарати: ретаболіл, метиландростендіол та ін .; харчування має бути повноцінним, слід уникати дефіциту білка в їжі; з урахуванням анемії хворим показані препарати заліза під контролем аналізу крові.Хворих з тяжкою формою синдрому Шихана лікують тільки в умовах ендокринологічного стаціонару.
ГІПЕРПРОЛАКТИНЕМІЯ: симптомокомплекс, що виникає на фоні стійкого підвищення рівня пролактину, найбільш характерним проявом якого є порушення репродуктивної функції. Буває фізіологічною (під час вагітності, пологів, в період лактації) та патологічною ( наявність пролактинсекретуючі пухлини гіпофіза).
Вплив на репродуктивну функцію 1) Викликає недостатність жовтого тіла, що супроводжується зниженням секреції прогестерону.
2) Гіперпролактинемія гальмує гонадотропінсекретуючу функцію гіпофіза, блокуючи спонтанний пік секреції ЛГ. Гіперпролактинемія спостерігається майже у 70% з приводу безпліддя.
Клінічні симптоми, характерні для гіперпролактинемії:
Тріада: аменорея, галакторея і атрофія статевих органів. Зміна функції яєчників, яке може проявлятися у вигляді ановуляції, недостатності лютеінової фази, нерегулярних менструацій або аменореї. Безпліддя, зниження libidо, нерідко ожиріння. Молочні залози збільшуються у розмірах, аж до формування макромастії (гігантських молочних залоз). У них можуть розвинутися кісти або аденоми. Жінку непокоїть аноргазмія, фригідність. Прогресує атрофія геніталій. Метаболічними наслідками гіперпролактинемії є виникнення остеопорозу. Гіперпролактинемія стимулює виділення інсуліну й формує печінкову й периферичну резистентність до нього, що може реалізуватись у цукровий діабет 2-го типу.
Залежно від клінічних проявів виділяють наступні форми синдрому
гіперпролактинемії, галактореї і порушення менструальної функції:
1) галакторея, оліго - або аменорея в поєднанні з пухлиною гіпофіза;
2) галакторея, оліго - або аменорея без аденоми гіпофіза, так звана функціональна форма;

з) післяродова галакторея-аменорея, або синдром Кіарі - Фроммеля; 4) галакторея, олігоменорея і ознаки первинного гіпотиреозу.
ДІАГНОСТИКА. Анамнез (стреси, пізній початок менархе, прийом КОКів, різка зіміна маси тіла). Перш за все використовується визначення вихідного рівня пролактину. Встановлено, що у 95% хворих з непухлинним генезом гіперпролактинемії рівень пролактину не перевищує 2000 мМО / л. При пухлинному ґенезі захворювання рівень пролактину перевищує 2000 мМО / л. Визначення гормонів щитоподібної залози, а також чоловічих гормонів. o З метою діагностики пухлини гіпофіза застосовується рентгенологічний знімок турецького сідла. o Комп'ютерна томографія o
Пневмоенцефалографія і контрастна енцефалографія.
ЛІКУВАННЯ.
Оперативне.
При макроаденомі гіпофіза
і гіперпролактинемії лікування в основному спрямовано на руйнування або пригніченні активності аденоми гіпофіза (хірургічні або променеві методи впливу). Консервативне. При гіперпролактинемії використовується антагоніст дофаміну препарат
парлодел (бромокриптин) - гальмує секрецію пролактину (по 2,5 мг 2-3 рази на добу). Прийом контролюється рівнем пролактину і базальною температурою. Іноді для відновлення овуляторного менструального циклу потрібне збільшення добової дози до 15 мг. Лікування триває до нормалізації рівня пролактину, зникнення галактореї і відновлення функції репродуктивної системи. На сучасному етапі широко застосовується препарат достинекс по 1-2 таблетки на тиждень, тривало.
Схеми лікування можуть коригуватись залежно від рівня пролактину в крові. При нормалізації рівня пролактину в крові і зменшенні мікроаденоми гіпофіза препарати скасовуються. При відсутності ефекту від консервативної терапії і при збільшенні аденоми гіпофіза потрібне хірургічне лікування. Парлодел і достинекс застосовуються і для лікування синдрому галактореї – аменореї непухлинного генезу
(синдром Кіарі-Фроммеля). При явищах первинного гіпотиреозу поряд з галактореєю призначають препарати тиреоїдних гормонів - тиреоїдин
0,1 г, трийодтиронін 20 мкг на день, тривало. Також агоністи дофаміну
(Хінаголід) розпочинають лікування з дози 25 мкг впродовж трьох діб, надалі 3 доби призначають по 50 мкг, надалі — 75 мкг. За відсутності нормалізації рівня пролактину крові слід збільшувати дозу препарату щомісяця на 75 мкг; добова доза, необхідна для зниження пролактину, як правило, становить 75–300 мкг.

16.Нейроендокринні синдроми в гінекології: синдром полікістозних
яєчників, гіперандрогенія. Клініка, сучасні методи діагностики та
принципи лікування.
Синдром Штейна – Левенталя (синдром полікістозних яєчників)
– поліендокринний синдром, що супроводжується порушеннями функції яєчників (відсутністю чи нерегулярністю овуляції, підвищеною секрецією андрогенів і естрогенів), підшлункової залози (гіперсекреція інсуліну), кіркової речовини надниркових залоз (гіперсекреція надниркових андрогенів), гіпоталамуса і гіпофіза
КЛІНІКА:
• олігоменорея, аменорея – нерегулярні мізерні менструації чи повна їх відсутність; ті менструації, що все-таки відбуваються, можуть бути патологічно нечисленними чи, навпаки, надмірно рясними, а також болючими;
• безплідність, що звичайно є наслідком хронічної ановуляцїї чи олігоовуляції;
• підвищені рівні в крові андрогенів, особливо вільних фракцій тестостерону, андростендіону і ДГЕА-сульфату, що викликає гірсутизм та іноді маскулінізацію;
• центральне ожиріння – павукоподібне чи у формі яблука ожиріння за чоловічим типом, при якому основна маса жирової тканини концентрується внизу живота й у черевній порожнині;
• андрогенна алопеція (справжнє облисіння чи випадіння волосся за чоловічим типом із залисинами з боків чола, вище лінії чола, на верхівці, що відбувається через порушення гормонального балансу);
• вугревий висип, надмірна жирність шкіри, себорея;
• акантоз (темні пігментні плями на шкірі від світло-бежевого до темно-коричневого або чорного кольору);
• стриї (розтяжки) на шкірі живота як наслідок швидкого збільшення маси тіла;
• тривалі періоди наявності ознак, що нагадують симптоми передменструального синдрому (набряки, зміни настрою, біль внизу живота, у попереку, біль чи набрякання молочних залоз);
• депресія, дисфорія (дратівливість, нервозність, агресивність), нерідко сонливість, млявість, апатія, скарги на «туман у голові»;

• множинні кісти яєчників. Сонографічно вони можуть мати вигляд намиста перлів, скупчення білястих пухирців чи фруктових кісточок, розсіяних по всій тканині яєчників;
• збільшені розміри яєчників у 1,5-3 рази понад норму, що є результатом множинних дрібних кіст; стовщена, гладенька, перлинно-біла зовнішня поверхня (капсула) яєчників;
• стовщений, гіперплазований ендометрій матки як наслідок хронічного надлишку естрогенів, не збалансованого адекватними прогестероновими впливами;
• хронічний біль внизу живота чи в попереку, у тазовій ділянці, ймовірно, внаслідок стиснення органів малого таза збільшеними яєчниками чи гіперсекреції простагландинів у яєчниках та ендометрії; точна причина хронічного болю при полікістозі яєчників невідома.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 54

скачати