МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ
Державна освітня установа вищої професійної освіти
Російський Державний гуманітарний університет
Інститут економіки, управління та права
Економічний факультет
Кафедра фінансів і кредиту
ДИПЛОМНА РОБОТА
Управління дебіторською заборгованістю підприємства як основа його фінансової стійкості
(На прикладі ТОВ «РН-Північна нафту», м. Усинськ)
студентки 5 курсу очної форми навчання
Пекшеевой Катерини Миколаївни
Допущено до захисту на ДЕК
І.о.зав. кафедрою фінансів і кредиту
доктор економічних наук, доцент
___________________Ю.Н. Нестеренко
«__»____________ 2009
Науковий керівник
кандидат економічних наук, доцент
_____________________Д.А. Головенкін
(Особистий підпис)
«__»_____________ 2009
Москва 2009
ЗМІСТ
Введення
1. Теоретичні аспекти управління дебіторською заборгованістю організації як основа його фінансової стійкості
1.1 Поняття фінансової стійкості, його взаємозв'язок з активами і пасивами організації
1.2 Значення дебіторської заборгованості при управлінні фінансовою стійкістю
1.3 Способи управління дебіторською заборгованістю
2. Аналіз та оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства та стану управління дебіторською заборгованістю
2.1 Загальна характеристика господарської діяльності підприємства
2.2 Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства
2.3 Аналіз та оцінка управління дебіторською заборгованістю
3. Розробка та оцінка напрямів удосконалення управління дебіторською заборгованістю
3.1 Пропозиції з управління дебіторської заборгованості на підприємстві ТОВ «РН - Північна нафту»
3.2 Сучасні форми рефінансування дебіторської заборгованості
3.3 Зміна терміну надання кредиту, контроль над дебіторською і кредиторською заборгованістю
Висновок
Список використаних джерел та літератури
Програми
ВСТУП
Вибір теми дипломної роботи обгрунтований тим, що в ринкових умовах заставою виживання та основою стабільного стану підприємства служить його фінансова стійкість. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, то воно має ряд переваг перед іншими підприємствами того ж профілю для отримання кредитів, залучення інвестицій, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Чим вище стійкість підприємства, тим більше воно незалежно від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури і, отже, тим менше ризик опинитися на краю банкрутства. На фінансовий стан великий вплив має управління дебіторською заборгованістю, його збільшення або зменшення. Мистецтво управління дебіторською заборгованістю полягає в оптимізації загального її розміру та забезпечення своєчасної її інкасації.
Предмет дипломної роботи - удосконалення управління дебіторської заборгованості організації ТОВ «РН - Північна нафту». Об'єктом дослідження є базове дочірнє підприємство ВАТ "НК" Роснефть "в Тимано-Печорської нафтогазоносної провінції - ТОВ" РН - Північна нафту ". На сьогоднішній день Усинськ займає одне з лідируючих місць по видобутку нафти в Республіці Комі. ТОВ« РН - Північна нафту » - одне з небагатьох на сьогодні найбільш динамічно розвиваються структур у Усинську, платоспроможний попит на продукцію якої в цілому зростає.
Інтерес до такого підприємства як ТОВ «РН - Північна нафту» був викликаний багатьма причинами і головні з них: підприємство контролює кілька досить великих родовищ нафти; воно діє на самостійній основі; послугами підприємства користуються багато хто не тільки російські, але й зарубіжні компанії; ця організація вступає в конкурентну боротьбу з нафтовидобувними компаніями за частку на ринку.
Базове дочірнє підприємство ВАТ "НК" Роснефть "в Тимано-Печорської нафтогазоносної провінції - ТОВ" РН - Північна нафта "- зайняло друге місце в VII Всеросійському конкурсі" Російська організація високої соціальної ефективності "в номінації" Оплата праці та соціальні виплати ". У 2006 році Товариство подолала 5-мільйонну відмітку в річному обсязі видобутку.
Мета дипломної роботи: проаналізувати та розробити напрями вдосконалення системи управління дебіторською заборгованістю підприємства ТОВ "РН - Північна нафту".
Завдання роботи:
розглянути теоретичні аспекти управління дебіторською заборгованістю організації;
провести аналіз фінансово-господарської діяльності дочірнього підприємства ТОВ «РН - Північна нафту»;
проаналізувати поточний стан управління його дебіторської заборгованості;
розробити напрями вдосконалення управління дебіторською заборгованістю.
Аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «РН - Північна нафту» проводиться на базі фінансової звітності підприємства за три роки: 2006, 2007, 2008рр.
У роботі використовуються такі методи фінансового аналізу:
Горизонтальний аналіз;
Вертикальний аналіз;
Метод фінансових коефіцієнтів;
Факторний аналіз.
Для проведення аналізу застосовується такі інструменти, як порівняння і угрупування. У роботі активно використовуються табличні та графічні методи.
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ДЕТІТОРСКОЙ ЗАБОРГОВАНІСТЮ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОСНОВА ЙОГО ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
1.1 Поняття фінансової стійкості, його взаємозв'язок з активами і пасивами організації
Фінансова стійкість підприємства - це незалежність його у фінансовому відношенні і відповідність стан активів і пасивів компанії завданням фінансово-господарської діяльності.
У російській практиці узагальнюючим показником фінансової стійкості компанії є надлишок чи нестача коштів для формування запасів і витрат, що отримується у вигляді різниці величини джерел засобів і величини запасів і витрат. Це по суті справи абсолютна оцінка фінансової стійкості. 1
Співвідношення вартості запасів і величин власних і позикових джерел їх формування - один з найважливіших чинників стійкості фінансового стану підприємства. Ступінь забезпеченості запасів джерелами формування виступає в якості причини тієї чи іншою мірою поточної платоспроможності (або неплатоспроможності) організації.
В економічній літературі даються різні підходи до аналізу фінансової стійкості. Розглянемо методику Шеремета А.Д. і Сайфуліна Р.С., що рекомендує для оцінки фінансової стійкості визначати трикомпонентний показник типу фінансової ситуації.
Для розрахунку цього показника зіставляється загальна величина запасів і витрат підприємства та джерела коштів для їх формування:
ЗЗ = З + ПДВ = стор.210 (ф.1) + стр.220 (ф.1) (1.1)
де ЗЗ - величина запасів і витрат;
З - запаси (рядок 210 форма1);
ПДВ - податок на додану вартість по придбаних цінностей
При цьому використовується різна ступінь охоплення окремих видів джерел, а саме:
1) Наявність власних оборотних коштів, рівне різниці величини джерел власних коштів (власного капіталу) і величини необоротних активів.
ВОК = СС-ВА - У = стр.490-стр.190 - (стр.390) (1.2)
де СОС - власні оборотні кошти;
СС - величина джерел власного капіталу;
ВА - величина позаоборотних активів; У - збитки.
2) Багато фахівців при розрахунку власних оборотних коштів замість власних джерел беруть перманентний капітал: наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат, тобто з урахуванням довгострокових кредитів і позикових коштів.
ПК = (СС + ДЗС)-ВА-(У) = (стр.490 + стр.590)-стр.190-(стр.390) (1.3)
де ПК - перманентний капітал;
ДЗС - довгострокові позикові кошти.
3) Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат, тобто наявність власних оборотних коштів, довгострокових кредитів і позикових коштів, короткострокових кредитів і позикових коштів, тобто всі джерела, які можливі.
ВІ = (СС + ДЗС + КЗС)-ВА-У (1.4)
де ВІ - всі джерела;
КЗС - короткострокові позикові кошти.
Як відзначають автори, до суми короткострокових кредитів і позикових коштів не приєднуються позики, не погашені в строк.
Показник загальної величини основних джерел формування запасів і витрат є наближеним, оскільки частина короткострокових кредитів видається під товари відвантажені (тобто вони не призначені для формування запасів і витрат), а для покриття запасів і витрат залучається частина кредиторської заборгованості, зарахованої банком при кредитуванні. 2
Незважаючи на ці недоліки, показник загальної величини основних джерел формування запасів і витрат дає суттєвий орієнтир для визначення ступеня фінансової стійкості.
Рис. 1.1 Показники, що характеризують фінансову стійкість підприємства.
Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування:
1) Надлишок або нестача власних оборотних коштів:
Ф ВОК = ВОК - ЗЗ (1.5)
де Ф СОС - надлишок чи недолік власних оборотних коштів.
2) Надлишок або нестача перманентного капіталу:
Ф ПК = ПК-ЗЗ (1.6)
де Ф ПК - надлишок чи недолік перманентного капіталу.
3) Надлишок або нестача усіх джерел (показник фінансово - експлуатаційної потреби):
Ф ВІ = ВІ - ЗЗ (1.7)
де Ф ПК - надлишок чи недолік всіх джерел.
Наведені показники забезпеченості запасів відповідними джерелами фінансування трансформуються в трехфакторную модель (М):
М = (Ф СОС; Ф ПК; Ф ВІ) (1.8)
Дана модель характеризує тип фінансової стійкості підприємства. На практиці зустрічаються чотири типи фінансової стійкості (Додаток 1).
Перший тип фінансової стійкості можна представити у вигляді такої формули:
М 1 = (1,1,1), тобто Ф СОС ≥ 0; Ф ПК ≥ 0; Ф ВІ ≥ 0 (1.9)
Абсолютна фінансова стійкість (М 1) в сучасній Росії зустрічається дуже рідко.
Другий тип (нормальна фінансова стійкість) можна виразити формулою:
М 2 = (0,1,1), тобто Ф СОС ≤ 0; Ф ПК ≥ 0; Ф ВІ ≥ 0 (1.10)
Нормальна фінансова стійкість гарантує виконання фінансових зобов'язань підприємства.
Третій тип (нестійкий фінансовий стан) встановлюється за формулою:
М 3 = (0,0,1), тобто Ф СОС ≤ 0; Ф ПК ≤ 0; Ф ВІ ≥ 0 (1.11)
Четвертий тип (кризовий фінансовий стан) можна представити в наступному вигляді:
М 4 = (0,0,0), тобто Ф СОС ≤ 0; Ф ПК ≤ 0; Ф ВІ ≤ 0 (1.12)
При даній ситуації підприємство є повністю неплатоспроможним і знаходиться на межі банкрутства, так як ключовий елемент оборотних активів «Запаси» не забезпечений джерелами фінансування.
Аналіз фінансової стійкості на певну дату дозволяє встановити, наскільки раціонально підприємство управляє власними та позиковими коштами протягом періоду, що передує цій даті. Важливо, щоб стан джерел власних і позикових коштів відповідало стратегічним цілям розвитку підприємства, так як недостатня фінансова стійкість може призвести до його неплатоспроможності, тобто відсутності грошових коштів, необхідних для розрахунків з внутрішніми та зовнішніми партнерами, а також з державою. 3 В той же час наявність значних залишків вільних грошових коштів ускладнює діяльність підприємства за рахунок їх іммобілізації у зайві матеріально-виробничі запаси і витрати.
Отже, зміст фінансової стійкості характеризується ефективним формуванням та використанням грошових ресурсів, необхідних для нормальної виробничо-комерційної діяльності. До власних фінансових ресурсів, якими володіє підприємство, відносяться перш за все чиста (нерозподілений) прибуток і амортизаційні відрахування.
Загалом фінансова стійкість - це внутрішня сторона фінансового стану підприємства, що відображає збалансованість грошових потоків, доходів і витрат, коштів і джерел їх формування. Зовнішнім ознакою фінансової стійкості виступає платоспроможність господарюючого суб'єкта. 4
Платоспроможність - це здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання, що випливають з комерційних, кредитних та інших операцій платіжного характеру.
Задовільна платоспроможність підприємства підтверджується такими формальними параметрами, як:
Наявність вільних грошових коштів на розрахункових, валютних та інших рахунках у банках;
Відсутність тривалої простроченої заборгованості постачальникам, банкам, персоналу, бюджету, позабюджетним фондам та іншим кредиторам;
Наявність власних оборотних коштів (чистого оборотного капіталу) на початок і кінець звітного періоду.
Низька платоспроможність може бути як випадковою, тимчасовою, так і тривалою. Останній її тип може привести підприємство до банкрутства.
Основні шляхи поліпшення платоспроможності на підприємствах, що мають нестійкий фінансовий стан, наступні:
Збільшення власного капіталу (розділу III балансу);
Зниження необоротних активів (за рахунок продажу або здачі в оренду невикористовуваних основних засобів);
Скорочення величини матеріально-виробничих запасів до оптимального рівня (до розміру поточного і страхового запасів). 5
Вищим типом фінансової стійкості є здатність підприємства розвиватися переважно за рахунок власних джерел фінансування. Для цього вона повинна мати гнучку структуру фінансових ресурсів і можливість при необхідності залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним.
За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає позичкову заборгованість перед банками, зобов'язання перед бюджетом з податку на прибуток, але й інвестує кошти на капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості необхідний зростання не лише абсолютної маси прибутку, але і її рівня щодо вкладеного капіталу або операційних витрат, тобто рентабельності. Слід мати на увазі, що висока прибутковість пов'язана зі значним рівнем ризику. На практиці це означає, що замість прибутку підприємство може понести істотні збитки і навіть стати неспроможним (неплатоспроможним).
Отже, фінансова стійкість господарюючого суб'єкта - це такий стан його грошових ресурсів, яке забезпечує розвиток підприємства переважно за рахунок власних коштів при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності при мінімальному рівні підприємницького ризику.
Фінансовий стан підприємства і його стійкість також значною мірою залежать від того, яким майном володіє підприємство, в які активи вкладено капітал і який дохід вони приносять.
Відомості про розміщення капіталу, наявного в розпорядженні підприємства, містяться в активі балансу. Кожному виду розміщеного капіталу відповідає певна стаття балансу. За цими даними можна встановити, які зміни відбулися в активах підприємства, яку частину складає нерухомість підприємства, а яку - оборотні кошти, в тому числі у сфері виробництва та сфері обігу (рис.1.2).
Головною ознакою групування статей активу балансу вважається ступінь їх ліквідності (швидкість перетворення в грошову готівку). За цією ознакою всі активи балансу поділяються на довгострокові, або основний капітал (розд. I), і оборотні активи (розд. II).
Довгострокові активи
Основні засоби
Довгострокові фінансові вкладення
Незавершені капітальні вкладення
Нематеріальні активи
Оборотні активи
Запаси
Дебіторська заборгованість
Короткострокові фінансові вкладення
Готівка
Рис. 1.2 Групування активів підприємства
Кошти підприємства можуть використовуватися як в його внутрішньому обороті, так і за його межами (дебіторська заборгованість, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти на рахунках у банках).
Оборотний капітал може перебувати в сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і сфері обігу (готова продукція на складах і відвантажена покупцям, кошти в розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, готівка в касі та на рахунках у банках, товари та ін .).
Капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формах. У період інфляції знаходження коштів у грошовій формі приводить до зниження їх купівельної спроможності, тому що ці статті не переоцінюються у зв'язку з інфляцією.
У залежності від ступеня схильності інфляційним процесам всі статті балансу класифікуються на монетарні і немонетарні.
Монетарні активи - статті балансу, що відображають кошти і зобов'язання в поточній грошовій оцінці. Тому вони не підлягають переоцінці. До них належать грошові кошти, депозити, короткострокові фінансові вкладення, кошти в розрахунках. Немонетарні активи - основні засоби, незавершене капітальне будівництво, виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари для продажу. Реальна вартість цих активів змінюється з плином часу та зміною цін і тому вимагає переоцінки.
Залежно від ступеня ризику вкладення капіталу розрізняють оборотний капітал:
з мінімальним ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення);
з малим ризиком вкладень: дебіторська заборгованість за мінусом сумнівних боргів, виробничі запаси за вирахуванням залежаних, залишки готової продукції за вирахуванням не користується попитом, незавершене виробництво;
з високим ризиком вкладень: сумнівна дебіторська заборгованість, залежані запаси, що не користується попитом готова продукція.
Розміщення коштів підприємства має дуже велике значення у фінансовій діяльності і підвищенні її ефективності. Від того, які інвестиції вкладені в основні і оборотні кошти, скільки їх знаходиться у сфері виробництва та обігу, в грошовій і матеріальній формі, наскільки оптимально їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а отже, і фінансова стійкість підприємства. Якщо створені виробничі потужності підприємства використовуються недостатньо повно через відсутність матеріальних ресурсів, то це негативно позначається на фінансових результатах підприємства та його фінансовому становищі. Те ж відбувається, якщо створені зайві виробничі запаси, які не можуть бути швидко перероблені на наявних виробничих потужностях. У результаті заморожується капітал, сповільнюється його оборотність, внаслідок чого погіршується фінансовий стан. Навіть при хороших фінансові результати, високому рівні рентабельності підприємство може відчувати фінансові труднощі, якщо нераціонально використовував свої фінансові ресурси, вклавши їх у наднормативні виробничі запаси або допустивши велику дебіторську заборгованість. 6
Особливо ретельно необхідно проаналізувати зміни складу і динаміки оборотних активів як найбільш мобільної частини капіталу, від стану яких в значній мірі залежить фінансовий стан підприємства. При цьому слід мати на увазі, що стабільність структури оборотного капіталу свідчить про стійке, добре налагодженому процесі виробництва і збуту продукції, і навпаки, суттєві структурні зміни - ознака нестабільної роботи підприємства.
Основна мета аналізу - своєчасне виявлення і усунення недоліків управління оборотним капіталом і знаходження резервів підвищення інтенсивності та ефективності його використання.
Аналізуючи структуру оборотних активів, слід мати на увазі, що стійкість фінансового стану значною мірою залежить від оптимального розміщення коштів за стадіями процесу кругообігу: постачання, виробництва і збуту продукції. Розміри вкладення капіталу в кожну стадію кругообігу залежать від галузевих і технологічних особливостей підприємств. Так, для підприємств з матеріаломістким виробництвом потрібно значне вкладення капіталу у виробничі запаси, для підприємств з тривалим циклом виробництва - у незавершене виробництво і т.д.
Слід враховувати також, що оборотні активи складаються з постійної і змінної частин, тобто залежної і не залежить від сезонних коливань ділової активності підприємства. 7
Взагалі, головною метою фінансової діяльності підприємства є нарощування власного капіталу та забезпечення сталого положення на ринку. Саме для цього і необхідно підтримувати платоспроможність і рентабельність організації, а також оптимальну структуру активу і пасиву.
1.2 Значення дебіторської заборгованості при управлінні фінансовою стійкістю
Великий вплив на оборотність капіталу, вкладеного в оборотні активи, а отже, й на фінансовий стан підприємства надає збільшення або зменшення дебіторської заборгованості. Мистецтво управління дебіторською заборгованістю полягає в оптимізації загального її розміру та забезпечення своєчасної її інкасації.
Різке збільшення дебіторської заборгованості та її частки в оборотних активах може свідчити про необачну кредитну політику підприємства по відношенню до покупців, або про збільшення обсягу продажів, або про неплатоспроможність і банкрутство частини покупців. Скорочення дебіторської заборгованості оцінюється позитивно, якщо воно відбувається за рахунок скорочення періоду її погашення. Якщо ж дебіторська заборгованість зменшується у зв'язку з скороченням відвантаження продукції, то це свідчить про зниження ділової активності підприємства.
Отже, зростання дебіторської заборгованості не завжди оцінюється негативно, а зниження - позитивно. Необхідно розрізняти нормальну і прострочену заборгованість.
Дебіторська заборгованість - це сума боргів, належних організації від юридичних або фізичних осіб, у результаті господарських відносин з ними (в результаті передачі організацією в борг грошових коштів, товарів, робіт, послуг або надання відстрочки платежу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги) , відображена в активі бухгалтерського балансу по рядках 230 і 240.
Прострочена дебіторська заборгованість - Це враховується в бухгалтерському обліку заборгованість, що утворилася в результаті порушення договірних зобов'язань, фінансової, розрахункової або платіжної дисципліни. Простроченою заборгованістю вважається заборгованість, що виникла на наступний день після закінчення строку здійснення господарської операції за договором. 8
Наявність останньої створює фінансові труднощі, оскільки підприємство буде відчувати нестачу фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та ін Крім того, заморожування коштів у дебіторській заборгованості приводить до уповільнення оборотності капіталу. Прострочена дебіторська заборгованість означає також зростання ризику непогашення боргів і зменшення прибутку. Тому кожне підприємство зацікавлене в скороченні термінів погашення належних йому платежів.
Прискорити платежі можна шляхом удосконалювання розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, попередньої оплати, застосування вексельної форми розрахунків і т.д.
У процесі аналізу потрібно вивчити динаміку, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості, встановити, чи немає в її складі сум, нереальних для стягнення, або таких, за якими закінчуються терміни позовної давності. Якщо такі є, то необхідно терміново вжити заходів з їх стягнення (оформлення векселів, звернення в судові органи та ін.)
Джерела інформації: баланс, матеріали первинного та аналітичного бухгалтерського обліку, а також «Додаток до балансу" (форма № 5)
Працівник, який займається управлінням дебіторською заборгованістю, повинен зосередити увагу на найбільш старих боргах і приділити більше уваги великим сумам заборгованості.
При цьому важливо оцінити ймовірність безнадійних боргів, для чого використовується накопичений на підприємстві статистичний матеріал або висновок досвідчених експертів.
Безнадійна дебіторська заборгованість - це прострочена дебіторська заборгованість на термін 30 і більше календарних днів, яку неможливо стягнути з боржника (дебітора) як в судовому, так і в позасудовому порядку внаслідок ряду причин: неналежного оформлення звітних документів за зобов'язаннями; втраті документів, що підтверджують борг та необхідних для звернення в судові органи; відсутність відомостей про місце знаходження боржника (дебітора); банкрутство боржника при недостатності його майна для розрахунків з кредиторами та іншими істотними підставами.
Безнадійна дебіторська заборгованість до списання - це заборгованість зі строком позовної давності або заборгованість ліквідованого боржника, про яку є висновок Управління правового забезпечення про неможливість її стягнення, пропозиція інвентаризаційної комісії про її списання за результатами проведеної інвентаризації дебіторської заборгованості.
Важливо вивчити також якість і ліквідність дебіторської заборгованості. Одним з показників, використовуваних для цієї мети, є період оборотності дебіторської заборгованості (Пдз) або період інкасації боргів. Він дорівнює часу між відвантаженням товарів та отриманням за них готівкових грошей від покупців:
Пдз = ДЗост * П / ДЗпог (1.13)
де ДЗост - Середні залишки дебіторської заборгованості;
П - Дні періоду;
ДЗпог - Сума погашеної дебіторської заборгованості за період.
Для характеристики якості дебіторської заборгованості визначається і такий показник, як частка резерву по сумнівних боргах в загальній сумі дебіторської заборгованості. Зростання рівня даного коефіцієнту свідчить про зниження якості останньої.
Сумнівна дебіторська заборгованість - це прострочена дебіторська заборгованість на термін 30 і більше календарних днів, що викликає сумнів у здатності боржника (дебітора) погасити борг перед підприємством у добровільному порядку і передбачає передачу необхідних матеріалів до Управління правового забезпечення для стягнення боргу в судовому порядку.
Ці показники зіставляють в динаміці, з середньогалузевими даними, нормативами і вивчають причини збільшення періоду перебування коштів у дебіторській заборгованості (неефективна система розрахунків, фінансові труднощі у покупців, тривалий цикл банківського документообігу тощо).
Якість дебіторської заборгованості оцінюється також питомою вагою в ній вексельної форми розрахунків, оскільки вексель є високоліквідним активом, який може бути реалізований третій особі до настання строку його погашення. Вексельне зобов'язання має значно більшу силу, ніж звичайна дебіторська заборгованість. Збільшення питомої ваги отриманих векселів в загальній сумі дебіторської заборгованості свідчить про підвищення її надійності та ліквідності.
Особливої актуальності проблема неплатежів набуває в умовах інфляції, коли відбувається знецінення грошей. Падіння купівельної спроможності грошей характеризується однойменною коефіцієнтом, зворотним індексом цін.
Щоб підрахувати збитки підприємства від невчасної оплати рахунків дебіторами, необхідно від простроченої дебіторської заборгованості відняти її суму, скориговану на індекс інфляції за цей термін.
Можна також підрахувати загублені вигоди від недовикористання цих коштів в операційному або інвестиційному процесі. Для цього необхідно провести дисконтування суми кожного виду простроченого платежу з альтернативної ставкою прибутковості і зіставити з сумою простроченого платежу.
Якщо підприємство з метою залучення замовників та розширення масштабів своєї діяльності надає безпроцентну відстрочку платежу своїм покупцям на певний термін, то необхідно продисконтовані майбутні надходження з альтернативної ставкою прибутковості за цей термін.
Крім того, потрібно враховувати, що зростання дебіторської заборгованості у зв'язку з відстроченням платежу потребує залучення додаткових джерел фінансування активів підприємства, а отже, і додаткових фінансових витрат.
Отже, передбачуваний ефект від розширення масштабів діяльності повинен перевищувати вищеперелічені втрати.
Для прискорення інкасації дебіторської заборгованості зазвичай приймають такі заходи:
надання знижок покупцям за скорочення строків погашення заборгованості, щоб спонукати їх оплатити рахунки до встановленого терміну оплати;
введення штрафних санкцій за прострочення платежу; оформлення угоди з покупцями комерційним векселем з отриманням певного відсотка за відстрочення платежу;
відпуск товарів покупцям на умовах передоплати;
використання механізму факторингу і т.д.
При цьому потрібно зіставити ставку пропонованої знижки за достроковий платіж або надбавку відсотка за відстрочення платежу з очікуваною віддачею засобів в операційній або інвестиційної діяльності підприємства. 9
Управління грошовими коштами має таке ж значення, як і управління запасами і дебіторською заборгованістю. Мистецтво управління грошовими потоками полягає в тому, щоб тримати на рахунках мінімально необхідну суму грошових коштів, які потрібні для поточної оперативної діяльності. Сума грошових коштів, яка необхідна ефективно керованого підприємству, - це, по суті справи, страховий запас, призначений для покриття короткочасної незбалансованості грошових потоків; його повинно вистачити для виробництва всіх першочергових платежів. Оскільки грошові кошти, перебуваючи в рахунках в банку, не приносять доходу, а їх еквіваленти - короткострокові фінансові вкладення - мають невисоку прибутковість, їх потрібно мати в наявності на рівні безпечного мінімуму.
Збільшення або зменшення залишків готівки на рахунках в банку обумовлюється рівнем незбалансованості грошових потоків, тобто припливом і відтоком грошей. Перевищення позитивного грошового потоку над негативним грошовим потоком збільшує залишок вільної грошової готівки, і навпаки, перевищення відтоків над притоками призводить до браку коштів і збільшення потреби в кредиті.
У процесі аналізу необхідно також вивчити динаміку залишків готівки на рахунках в банку і період знаходження капіталу в даному вигляді активів.
Період знаходження капіталу в готівці (ПДН) визначається наступним чином:
ПДН = СДНост * П / КрОб (1.14)
де СДНост - Середні залишки вільної грошової готівки;
П - Дні періоду;
КрОб - Сума кредитових оборотів за рахунками грошових коштів.
Для розрахунку прогнозованої суми залишку грошових коштів можна використовувати наступну формулу:
ОДС = ОДОплан / К (1.15)
де ОДОплан - Запланований річний обсяг грошового обороту;
К - Кількість оборотів середнього залишку грошових коштів у звітному періоді.
Для визначення необхідного залишку грошових коштів можуть застосовуватися і більш складні моделі:
(1.16)
де ОДС (max) - оптимальний розмір максимального залишку грошових коштів;
ОДС - оптимальний розмір середнього залишку грошових коштів;
ФРО - фінансові витрати з обслуговування однієї операції, пов'язаної з залучення грошових коштів;
ПДС - рівень втрати альтернативних доходів при зберіганні грошових коштів (середня ставка відсотка за депозитами у вигляді десяткового дробу);
Доплив - планований обсяг грошового обороту (негативного потоку грошових коштів).
У процесі аналізу необхідно визначити тривалість операційного та фінансового циклів і оцінити інтенсивність грошового потоку.
Операційний цикл включає в себе період від моменту надходження на склад підприємства придбаних товарно-матеріальних цінностей до надходження грошей від покупців за реалізовану їм продукцію (рис 1.3).
Рис. 1.3 Складові операційного та фінансового циклів
Склавши тривалість всіх стадій кругообігу, одержимо загальну тривалість операційного циклу (поц).
Поц = Пз + ПНП + ПГД + Пдз '(1.17)
де Пз - тривалість знаходження капіталу у виробничих запасах;
ПНП - тривалість знаходження капіталу на стадії незавершеного виробництва;
ПГП - тривалість знаходження капіталу в запасах готової продукції;
Пдз - тривалість інкасації дебіторської заборгованості.
Оскільки підприємства оплачують рахунки постачальників з деяким тимчасовим інтервалом, то тривалість фінансового циклу (ПФЦ), тобто циклу обігу готівки, менше операційного циклу на період обертання кредиторської заборгованості (ПКЗ):
ПФЦ = пз + ПНП + ПГП + Пдз - ПКЗ (1.18)
У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку фінансового циклу і його складових, встановити, на яких стадіях кругообігу відбулося уповільнення оборотності грошових коштів, та розробити заходи, спрямовані на більш інтенсивне їх використання. 10
1.3 Способи управління дебіторською заборгованістю
Особливе значення має управління дебіторською заборгованістю, оскільки вона веде до прямого відволікання грошових та інших платіжних коштів з обороту. Бухгалтерам, фінансовим або керівним працівникам підприємства необхідно навчитися керувати боргами дебіторів, щоб не втратити зароблених коштів, одержаного прибутку і зменшити ризик фінансових втрат.
Існує ряд прийомів і способів запобігання невиправданого зростання дебіторської заборгованості, забезпечення повернення боргів і зниження втрат при їх не повернення. Для цього необхідно:
уникати дебіторів з високим ризиком несплати, наприклад покупців, що представляють організації, галузі або країни, які відчувають серйозні фінансові труднощі;
періодично переглядати граничну суму відпуску товарів (послуг) у борг виходячи з фінансового стану покупців і свого власного;
при продажу великої кількості товарів негайно виставляти рахунки покупцям, з тим щоб вони отримали їх не пізніше ніж за день до настання терміну платежу;
визначати термін прострочених платежів на рахунках дебіторів, порівнюючи цей термін із середнім по галузі, з даними у конкурентів і з показниками минулих років;
при наданні позики або кредиту вимагати заставу на суму не нижче величини дебіторської заборгованості по майбутніх платежу, користуватися послугами установ і організацій, які стягують борги за наявності поручительства;
гасити заборгованість шляхом заліку, тобто надання зустрічної однорідної вимоги, заміни первісного зобов'язання іншим або надання іншого виконання боргових зобов'язань;
продавати борги дебіторів банку, що здійснює факторингові операції, або іншим організаціям на основі договору цесії, якщо втрати від неповерненого боргу істотно менше, ніж кошти, які необхідно витратити на його стягнення. 11
Звичайно, в першу чергу необхідно не допускати необгрунтованої заборгованості, зростання не сплачених в строк і безнадійних до повернення боргів. Важливу роль тут відіграє обрана форма розрахунків між постачальниками і покупцями.
Для дебіторів з найбільшим ступенем ризику слід застосовувати передоплату відпущеної продукції (товарів, послуг) або пропонувати акредитивну форму розрахунків.
Попередня оплата вартості угоди - найбільш вигідний для постачальника спосіб розрахунків, тому що не тільки гарантує повну оплату, але і дозволяє використовувати в обороті грошові кошти покупця до того часу, поки товар стане його власністю. Для покупця-платника, навпаки, цей метод розрахунку невигідний, оскільки призводить до суттєвого відволікання грошових коштів з власного обороту. Компроміс інтересів найчастіше досягається шляхом надання цінових знижок за попередню оплату.
Безперечні переваги для постачальника надає акредитивна форма розрахунків. Акредитив як умовне грошове зобов'язання, прийняте банком за дорученням платника, не потребує авалі (поручительстві), гарантує своєчасність платежу при пред'явленні необхідних документів з відвантаження (відпуску) товарів. Разом з тим, як і при передоплаті, при цій формі розрахунків відбувається відволікання грошових коштів покупця, величина якого залежить від суми угоди і терміну дії акредитива. Найчастіше розрахунки за допомогою акредитивів використовуються при поставках з імпорту та експорту.
Управляти дебіторською заборгованістю можна, стимулюючи покупців до дострокової оплаті рахунків. Зазвичай це роблять шляхом надання знижок з ціни продажу або вартості поставки, якщо платіж здійснено раніше договірного терміну. Перевага постачальника полягає в тому, що, отримавши виручку раніше обумовленого терміну і використовуючи її в грошовому обороті, він відшкодовує надану знижку.
У кожному з перерахованих випадків необхідні попередній розрахунок і зіставлення додаткових витрат від продажів в борг і витрат, пов'язаних з ризиком несплати у встановлений договором строк або перетворення дебіторської заборгованості в безнадійну до стягнення.
Регулювання дебіторської заборгованості може здійснюватися за допомогою товарообмінних операцій (бартерних угод) і заліку взаємних вимог.
Бартерна угода являє собою не грошовий, але оцінений і збалансований товарообмін, що оформляється єдиним договором. При цьому оцінка товарів і послуг здійснюється за договірними цінами. Компенсація дебіторської заборгованості і взаємних претензій здійснюється в основному додатковими поставками або їх зменшенням. Інші умови бартерних угод аналогічні умовам договорів купівлі-продажу. Як форма розрахунків бартерні операції використовуються при відсутності або обмеженості грошових коштів, у тому числі конвертованої валюти, або при нестійкості її курсу.
Дебіторська заборгованість при бартерних угодах виникає при незбалансованості взаємних поставок протягом звітного періоду. Оскільки у взаєморозрахунках беруть участь як мінімум дві організації, кожна з сторін зобов'язується передати другій стороні один товар або послуги в рівній за вартістю сумі. На практиці, проте, зустрічаються випадки, коли частина їх вартості погашається за допомогою бартерної угоди, а інша частина - грошовими коштами.
Досить ефективними, забезпечують збалансованість дебіторської заборгованості, є розрахунки між покупцями (споживачами) і постачальниками (підрядчиками), засновані на заліку взаємних вимог по обопільним поставкам. Використання цієї форми розрахунків має бути обумовлено відповідними договорами. 12
Регулювання дебіторської заборгованості заліком взаємних вимог багато в чому схоже з товарообмінними операціями. Схожість полягає в повному або часткову відсутність грошових розрахунків між організаціями. Разом з тим припинення боргового зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги не змінює його грошового характеру і не зачіпає підстав виникнення. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за наявності зобов'язань за розрахунками у двох і більше сторін, коли вони в результаті виконання різних за змістом договорів по відношенню один до одного одночасно є і дебіторами, і кредиторами.
При проведенні заліку взаємних вимог необхідно:
оформити акт звірки взаєморозрахунків на підставі даних бухгалтерського обліку у контрагентів;
підтвердити первинними розрахунковими документами суму заборгованості з виділенням ПДВ;
звірити величину заборгованості на підставі договору і первинних документів, що свідчать про виникнення заборгованості;
оформити акт про взаємозалік, який повинен стати фінансовим документом, що свідчить про припинення зобов'язань.
Передача дебіторської заборгованості іншим організаціям може бути оформлена простим і переказним векселями. Погашення заборгованості за векселем зазвичай не викликає формальних труднощів, оскільки зобов'язання дебітора є безумовним. У всіх випадках платником за простим векселем є юридична особа, його виписало. У переказному векселі міститься доручення векселедавця сплатити платнику зазначену в ньому суму. У цьому випадку кредитор виписує вексель, в якому боржник може стати платником, а потім продати його зацікавленому покупцеві.
Застосовуючи векселі як засіб управління дебіторською заборгованістю, необхідно мати на увазі, що для боржника вони завжди пов'язані з ризиком дисконту, тобто втрат при передачі.
Аналіз розрахунків, здійснюваних векселями, дозволяє визначити ефективність використання векселів як одного зі способів управління дебіторською заборгованістю.
Одним із способів повернення дебіторської заборгованості є її продаж банку або іншій кредитній установі - договір факторингу. 13 Зазвичай таку заборгованість продають за гострої потреби в коштах, а купують підприємства, які є боржниками дебітора. Купуючи дебіторську заборгованість з дисконтною знижкою, вони пред'являють її до погашення боржником за повною вартістю.
Основою угоди із продажу боргів дебіторів є договір переуступки права вимоги. Відповідно до цього договору право вимагати повернення боргу та інші права та обов'язки первісного кредитора переходять до іншої організації за відповідну плату. За договором цесії новий кредитор може вимагати від боржника сплати не тільки основного боргу, але і штрафів, пені та неустойок. До договору додаються документи, що підтверджують суму заборгованості. Це може бути оригінал або копія первісного договору, акт звірки взаємної заборгованості кредитора і боржника.
Аналіз розрахунків за договором цесії дозволяє визначити можливість продажу боргів дебіторів від первісного кредитора до іншої організації.
Договір факторингу відрізняється від договору цесії тим, що полягає він виключно з банком або кредитною установою та передбачає крім передачі боргу і операцію кредитування під поступку грошової вимоги. У цьому договорі має бути визначено розмір винагороди, що сплачується банку за надану операцію, та порядок оплати дебіторської заборгованості. Величина винагороди встановлюється звичайно у відсотках до суми грошової вимоги.
Переваги факторингу для кредиторів полягають в тому, що погашення дебіторської заборгованості проводиться своєчасно, скорочуються втрати через затримку платежів, запобігається виникнення сумнівних боргів, підвищується ліквідність організації, вада в тому, що оплата послуг посередника проводиться в рахунок одержуваної заборгованості, в результаті чого сума боргу виявляється нижче початкової.
Аналіз розрахунків за договором факторингу дозволяє визначити доцільність даної операції.
Різновидом покупки боргу є форфейтинг. Ця форма розрахунків застосовується головним чином у зовнішній торгівлі при продажу великих об'єктів нерухомості (комплектів великотоннажного устаткування, великих партій дорогих товарів тощо). Купівля боргу при форфейтинге оформляється оборотним документом, як правило, векселем кредитора без права регресу, тобто на безоборотной основі. Основна відмінність такої форми розрахунків полягає в тому, що кредитування постачальника здійснюється на середні і тривалі терміни, в той час як факторинг передбачає короткострокове фінансування.
При форфейтинге переваги для продавця полягають у тому, що він отримує платіж на початку операції, усувається ризик неплатежів, для покупця - в тому, що він набуває дорогі товари в кредит з найменшими сукупними витратами. Витрати покупця складаються в погашенні послідовно пред'являються йому форфейтером платіжних вимог (векселів). Недоліки форфейтинга - в тому, що кожна бере участь в операції сторона (продавець, покупець, банк-форфейтер, банк-гарант) має свій інтерес і вимагає врахувати його при розробці умов договору, в результаті чого сума платежів зростає. Покупець боргу приймає на себе зобов'язання про відмову (форфейтинге) від свого права на звернення регресивної вимоги до кредитора при неможливості виконання зобов'язань покупцем. При цьому покупка оборотного боргового зобов'язання відбувається зі знижкою (дисконтом).
Аналіз розрахунків при форфейтинге дозволяє визначити можливість кредитування постачальника на середні і тривалі терміни.
Одним із способів реструктуризації дебіторської заборгованості є обмін боргу на акції. Кредитор може обміняти вимоги щодо повернення боргу як на акції, викуплені в акціонерів, так і на акції, додатково випущені у зв'язку зі збільшенням статутного капіталу. У тому і іншому випадку організація-кредитор в обмін на погашення дебіторської заборгованості підсилює свою частку участі в управлінні підприємством-боржником, набуває певні права на його власність і результати діяльності.
При реструктуризації дебіторської заборгованості шляхом надання кредитору права участі в акціонерному капіталі підприємства-боржника боргове зобов'язання перетворюється на зобов'язання організації-дебітора провести додаткову емісію своїх акцій і передати їх у володіння кредитору. Останній набуває право продажу цих акцій інвесторам або стати співвласником підприємства-дебітора, здійснити необхідні перетворення, що підвищують ефективність його діяльності.
При реструктуризації дебіторської заборгованості таким шляхом необхідно взяти до уваги обмеження, які встановлюють чинне законодавство та статут організації-дебітора у відношенні емісії акцій: її розмір повинен затверджуватися загальними зборами акціонерів, а проспект емісії - федеральною комісією з цінних паперів.
Аналіз обміну боргу на акції дозволяє встановити ефективність вкладення коштів в акції підприємства.
Дебіторська заборгованість може бути стягнута через суд на основі пред'явленої претензії до боржника. У тих випадках, коли суд відмовив у задоволенні позову, на підставі його рішення борг можна визнати безнадійним і списати на фінансові результати діяльності організації або за рахунок резерву по сумнівних боргах.
На збитки підприємства-кредитора може бути списана дебіторська заборгованість після закінчення терміну позовної давності (три роки), яка погашається окремо за кожним дебітором на підставі проведеної звірки розрахунків, письмового обгрунтування необхідності списання та наказу керівника організації.
Дебіторська заборгованість з терміном позовної давності відноситься на рахунок коштів резерву по сумнівних боргах або безпосередньо на фінансові результати діяльності підприємства. Сумнівним боргом визнається дебіторська заборгованість організації, яка не погашена в терміни, встановлені договором, і не забезпечена відповідними гарантіями (заставою, поручительством і т.п.). Право створення резервів по сумнівних боргах за рахунок фінансових результатів мають підприємства, що визначають для цілей оподаткування виручку від продажу продукції (робіт, послуг) по моменту відвантаження, оскільки при обчисленні оподатковуваного прибутку враховують виручку від продажів незалежно від того, сплачені виставлені рахунки чи ні.
Аналізуючи розрахункові взаємовідносини між організаціями, можна зробити висновок, що найбільший ризик відпустки товарів і послуг без передоплати або негайної оплати виникає в період розладу грошового обігу, валютного дефолту, інших потрясінь фінансово-кредитної системи країни, а також при розрахунках з підприємствами держав з нестійким політичним режимом. У переважній більшості випадків відпускати товар у кредит з розумними термінами оплати цілком виправдано. Більш того, це певною мірою вираз довіри до покупця і його платіжним можливостям, яке у всіх випадках оцінюється ним позитивно і сприяє розвитку господарських взаємовідносин.
Таким чином, організація ефективного аналітичного забезпечення управління дебіторською заборгованістю дасть змогу контролювати стан розрахунків з дебіторами, знижувати ризик не повернення дебіторської заборгованості та утворення простроченої заборгованості, своєчасно визначати потребу в додаткових ресурсах для покриття дебіторської заборгованості, виробляти раціональну політику надання кредитів, що призведе до покращення фінансового стану підприємства. 14
ВИСНОВОК: Уміле управління дебіторською заборгованістю підприємства дуже впливає на його позитивне фінансовий стан, а значить і на фінансову стабільність організації.
Потрібно ретельно вивчати динаміку, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості, встановлювати, чи немає в її складі сум, нереальних для стягнення, або таких, за якими закінчуються терміни позовної давності, значить необхідно розрізняти нормальну і прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові труднощі, і якщо такі є, то необхідно терміново вжити заходів з їх стягнення (оформлення векселів, звернення в судові органи та ін.) Також необхідно вивчати якість і ліквідність дебіторської заборгованості. Одним з показників, використовуваних для цієї мети, є період оборотності дебіторської заборгованості (Пдз) або період інкасації боргів.
Немало важливо визначати тривалість операційного та фінансового циклів і оцінити інтенсивність грошового потоку. Операційний цикл включає в себе період від моменту надходження на склад підприємства придбаних товарно-матеріальних цінностей до надходження грошей від покупців за реалізовану їм продукцію.
При аналізі управління дебіторською заборгованістю як основи фінансової стійкості підприємства необхідно розраховувати ряд показників:
період інкасації боргів;
коефіцієнт купівельної спроможності в період інфляції;
показники платоспроможності;
коефіцієнт автономії;
коефіцієнт фінансування;
коефіцієнт заборгованості;
коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності і т.д.
Для управління дебіторської заборгованості організації можуть використовувати ряд прийомів і способів запобігання невиправданого зростання дебіторської заборгованості, забезпечення повернення боргів і зниження втрат при їх не повернення. Вони більш детально описані в пункті 1.3.
2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА СТАНУ УПРАВЛІННЯ його дебіторської заборгованості
2.1 Загальна характеристика господарської діяльності підприємства
У 2003 році ВАТ «Північна нафту» увійшло до складу державного ВАТ «НК« Роснефть »- це лідер російської нафтової галузі і одна з найбільших публічних нафтогазових компаній світу. ВАТ «НК« Роснефть »включено до переліку стратегічних підприємств і організацій Росії. Основним акціонером компанії є держава, якій належить трохи більше 75% її акцій. У вільному обігу перебувати близько 15% акцій Компанії. У 2006 році при консолідації активів у рамках реструктуризації ВАТ «НК« Роснефть »було створено ТОВ« РН - Північна нафту ». У 2007 році ВАТ «НК« Роснефть »першою в Росії подолала 100-мільйонний рубіж річного видобутку нафти. Такі темпи зростання багаторазово перевищили показники конкурентів як в Росії, так і за кордоном. Ця компанія зберігає позицію світового лідера серед публічних нафтогазових корпорацій за обсягом доведених запасів нафти і газового кондінсата.
ТОВ «РН - Північна нафту» створено шляхом перетворення ВАТ «Північна Нафта» і ВАТ «НК - Роснефть». Це підприємство володіє ліцензіями на розробку 17 нафтових родовищ: Баганское, Південно-Баганское, Салюкінское, Сандівейское, Північно-Баганское, Веякошорское, Среднемакаріхінское, Хасирейское і Черпаюское, Нядейюское, Усіна-Кушорское, Східно-Веякское, Східно-Баганское, Південно-Веякское і Верхньо-Макаріхінское, Осовейское, Неруюское - які вимагають завершення геологорозвідувальних робіт (Додаток 2).
У 2006 році Товариство подолала 5-мільйонну відмітку в річному обсязі видобутку.
До завдань підприємства входить геологічне вивчення, розробка і освоєння родовищ на території двох російських регіонів - Республіки Комі і Ненецького автономного округу Архангельської області, тобто муніципальних утворень "Місто Усинськ" і "Місто Інта". Фахівці ТОВ «РН - Північна нафту» успішно справляється з їх вирішенням, виконуючи високі планові завдання. У суворих кліматичних умовах вони створили і продовжують розвивати систему технологічних ліній довжиною більше 560кілометров розтягнутих на території протяжністю 350км на північному сході від базового міста Усинськ. Товарна нафта підприємства надходить в північно-західну транспортну систему компанії.
За погодженням з відповідними державними органами та Радою Міністрів Республіки Комі було прийнято рішення про доцільність освоєння зазначених вище родовищ силами спільного підприємства із залученням іноземних інвестицій, з використанням сучасних технічних засобів і технологій, як вітчизняних, так і закордонних.
Глибина покладів - від 1,5 до 4 тисяч метрів. Більша частина запасів відноситься до важкодоступних і приурочена до нізкопроніцаемие карбонатним колекторам. Тому розробка родовищ супроводжується застосуванням сучасних технологій з буріння, освоєння та експлуатації пробурених свердловин.
«РН - Північна нафту» за своїм типом є Товариством з обмеженою відповідальністю. Правове становище Товариства, порядок його реєстрації, а також права та обов'язки учасників товариства визначаються Цивільним Кодексом Російської Федерації, Федеральним Законом «Про товариства з обмеженою відповідальністю» від 08.02.1998 р. № 14-ФЗ, іншими правами, актами РФ і Статутом підприємства.
Функціональними напрямками виробничої діяльності підприємства є:
буріння експлуатаційних та розвідувальних свердловин;
видобуток, переробка і транспортування УВ сировини;
підвищення продуктивності нафтових експлуатаційних свердловин;
капітальний та підземний ремонт існуючих свердловин;
впровадження західних технологій і принципів управління;
інвестиції в обладнання і споруди по охороні навколишнього середовища і надр.
Стратегія розвитку ТОВ «РН - Північна нафту» здійснюється в рамках загальної стратегії «НК« Роснефть »на період до 2015 року, розробленою з урахуванням тенденцій розвитку світової енергетики, характерних особливостей діяльності найбільших світових нафтогазових компаній, конкурентної ситуації на російському енергетичному ринку і внутрішніх можливостей «НК« Роснефть ».
У числі пріоритетів розвитку на довгострокову перспективу «Роснєфті» - збільшення обсягів видобутку нафти за рахунок підвищення ефективності розробки наявних родовищ, реалізація інвестиційних проектів в Західному Сибіру, на Далекому Сході, на півдні і півночі Європейської частини Росії, поліпшення структури сировинної бази. Передбачено також підвищення дієвості управління холдингом за рахунок централізації всіх управлінських функцій, формування високопрофесійного і згуртованого колективу, забезпечення безпеки та екологічної чистоти виробництва, проведення активної науково-технічної політики у створенні технологічних ресурсозберігаючих комплексів у всіх видах діяльності компанії. У результаті реалізації стратегічної програми розвитку «Роснефть» планує вийти на принципово новий рівень розвитку, який дозволить їй стати лідером паливно-енергетичного комплексу Росії і встати в один ряд з провідними енергетичними корпораціями світу.
2.2 Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства
Забезпечення ефективного функціонування підприємства в умовах ринкової економіки вимагає економічно грамотного управління його діяльністю, яке багато в чому визначається умінням її аналізувати. За допомогою економічного аналізу фінансово-господарської діяльності вивчаються тенденції розвитку, глибоко і системно досліджуються чинники зміни результатів діяльності, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, виробляється економічна стратегія його розвитку. Фінансова звітність підприємстві представлена в додатках 8-10.
Аналіз починається з складання аналітичного балансу, при цьому окремі статті балансу виключаються, а сума інших коригується. Таблиця аналітичного балансу представлена у додатку 3.
З представленої таблиці чітко видно ситуація значно різкого зменшення загальної суми активів у 2007 році в 2,5 рази в порівнянні з 2006 роком (тобто на 14026243 тис. крб.), І це зниження тривало і далі, до початку 2009 року сума активів склала 7900889 тис.руб.
Проведемо аналіз фінансової стійкості за величиною надлишку (нестачі) власних оборотних коштів за період з 2006 по 2008 року.
Провівши аналіз фінансової стійкості за величиною надлишку (нестачі) власних оборотних коштів можна сказати, що в 2006 році фінансовий стан підприємства ТОВ "РН - Північна нафту" було не стійке. Так як спостерігався недолік власних оборотних коштів для покриття наявних запасів і витрат. Ця становище організації залишалося таким до кінця 2007 року (табл. 2.1; 2.2)
У 2008 рік по всім трьох варіантах розрахунку (табл. 2.3) спостерігається покриття власними оборотними засобами наявних у ТОВ "РН - Північна нафту" запасів і витрат, тому фінансове становище організації на 01.01.2009р. можна характеризувати як абсолютно стійке. Більш всі три показники покриття власними оборотними засобами запасів і витрат протягом 2008 року поліпшили свої значення.
Табл. 2.1 Аналіз фінансової стійкості за величиною надлишку (нестачі) власних оборотних коштів за 2006 рік
Показник власних оборотних коштів (ВОК) | На початок 2006р. | На кінець 2006р | ||
Значення показника | Надлишок (недолік) * | Значення показника | Надлишок (недолік) | |
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
СОС (розрахований без урахування довгострокових і короткострокових пасивів) | -9 093 787 | -12 841 282 | 1 826 950 | -73 288 |
ПК (розрахований з урахуванням довгострокових пасивів) | -827 602 | -4 575 097 | 1 826 950 | -73 288 |
ВІ (розрахований з урахуванням і довгострокових, і короткострокових пасивів) | 1 980 771 | - 1766724 | 1 991 850 | 91 612 |
* Надлишок (недолік) СОС розраховується як різниця між власними оборотними засобами і величиною запасів і витрат.
Табл. 2.2 Аналіз фінансової стійкості за величиною надлишку (нестачі) власних оборотних коштів за 2007 рік
Показник власних оборотних коштів (ВОК) | На початок 2007р. | На кінець 2007р. | ||
Значення показника | Надлишок (недолік) * | Значення показника | Надлишок (недолік) | |
1 | 2 |