Роль демократії і законності в правовій державі

Зміст

Введення

Глава 1. Характеристика правової держави: поняття, ознаки, принципи

Глава 2. Роль демократії у правовій державі

2.1 Поняття демократії та її ознаки

2.2 Види демократії

Глава 3. Роль законності в правовій державі

3.1 Законність як метод досягнення правопорядку в суспільстві

3.2 Значення законності в правовій державі

Висновок

Список використаної літератури

Програми

Введення

Зрослий останнім часом інтерес до проблем правової держави і розвитку інституту демократії свідчить про відродження російської інтелектуальної та правової традиції кінця XIX - початку XX ст., Для якої характерно було прагнення до утвердження в суспільстві правових основ, до зв'язування державної влади, юридичними нормами. Розрив з цією традицією став однією з причин негативних політичних, правових та соціальних явищ у нашому суспільстві, негативно відбився на стан сучасної юридичної науки.

Останнім часом дуже багато говориться як про сам правовій державі, так і про роль законності і демократії в ній, шляхи його побудови, але не кожен розуміє, що ж включає в себе ці поняття. Криза системи МВС Росії, різко позначився у 2009, корумпованість системи державного апарату, все це говорить про низьку правової свідомості державних службовців, зневажливе ставлення до самого поняття законність і демократія Наведені міркування визначають актуальність даної роботи, її спрямованість і зміст. Вона присвячена проблемам, які можна віднести до правової державності з позицій загальної теорії права, що відрізняється міждисциплінарним характером пізнавального процесу, необхідністю використання даних різних наук. Дана тема актуальна і в зв'язку з тим, що в даний час набуває все більшої значущості проблема серйозного філософсько-правового аналізу складових теорії правової держави - ​​вчень про державу публічної влади і право. Це пов'язано з етапом переосмислення багатьох фундаментальних ідеологічних цінностей сучасного світу, в тому числі відповідності проголошених на конституційному рівні принципів правової держави того, що є в реальній дійсності.

Мета роботи - проаналізувати значення і роль в правовій державі таких базових його категорій як законність і демократія. Досягненню мети будуть сприяти такі завдання:

1. Уявити загальну характеристику правової держави

2. Дати поняття демократії і назвати її ознаки і види

3. Визначити зміст поняття законність і показати її місце в правовій державі

4. Виділити значення законності в правовій державі

Предмет дослідження становлять теорія правової держави, а також фундаментальні категорії теорії держави і права: законність, демократія, правопорядок.

Теоретичну основу даної роботи склали: спеціальна юридична література, роботи з філософії, праці ряду зарубіжних вчених, в тій чи іншій мірі відносяться до теми (А. Б. Венгеров, Р. В. Енгибарян, А. В. Мелехін, Н.І . Матузов, А. В. Малько, В. М. Корельський, В. Д. Перевалов, В. Н. Хропанюк).

У роботі використані публіцистичні матеріали про внесок російських і зарубіжних вчених у розробку ідей правової державності з позицій загальної теорії права (А. І. Бутенко, В. В. Єршов, Е. В. Кузнєцов, Л. С. Мамут, О.В. Мартишін, А. І. Уміев).

Структура роботи включає в себе вступ; основну частину, що розкриває основні питання історії розробки теорії, сутності, чинників та принципів формування правової держави, і особливості його становлення в РФ; висновок.

Глава 1. Правова держава: поняття, ознаки та принципи

Отже, правова держава - це така форма організації публічної влади, яка діє і розвивається в рамках права (правового закону) з метою забезпечення прав і свобод особистості. Правова держава передбачає обмеження державної влади правом ^1. Сучасна правова держава - це демократична держава, в якому забезпечуються основні права і свободи людини і громадянина, участь народу у здійсненні державної влади. Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинене громадянське суспільство, можливість здійснення індивідуальних прав. Можна стверджувати, що концепція правової держави точно так само, як ідеї прав особистості, законності і демократії, має загальнолюдську цінність, хоча в кожній країні вона реалізується своєрідно, в залежності від її історії, культурних традицій, національних особливостей ^2.

Необхідно мати на увазі, що правова держава - це певний політико-правовий режим функціонування державної влади, де створюються всі умови для всебічного і гармонійного розвитку особистості, для розвитку суспільства в цілому ^3.

Можна виділити наступні основні риси і властивості правової держави, що характеризують його сутність і соціальне призначення ^4:

• пріоритет права у всіх сферах суспільного життя;

• гарантований коло основних прав і свобод людини і громадянина як показник рівня цивілізованості суспільства, якості діяльності державних органів;

• взаємну відповідальність держави і особи;

• здійснення державної влади за принципом поділу влади;

• здійснення конституційного нагляду тільки судом.

Одна з найважливіших рис правової держави - ​​характер взаємодії між державною владою і правом, при якому держава виявляється пов'язаним правом і служить його охороні. Правова держава починається там, де законодавець вважає засади обмеження своєї волі реальними об'єктивними правовими засадами. У правовій державі повинні діяти тільки правові закони, адекватні правовою природою регульованих суспільних відносин. Не закон народжує право, а право вимагає законодавчого визнання, не держава панує над правом, а право панує над державою, підпорядковуючи його суспільству і його потребам.

Право і правопорядок існують і розвиваються тільки при демократичному політичному режимі функціонування державної влади, там, де забезпечуються і гарантуються основні права і свободи особистості. Право як явище цивілізації і культури формується й удосконалюється остільки, оскільки воно відповідно до принципів демократії обмежує державну владу, встановлює порядок організації та діяльності системи державних органів.

Принцип - вихідне положення, фундамент будь-якої ідеї, який визначає її зміст, направлення ^5. Основними принципами правової держави є: принцип верховенства правового закону, взаємна відповідальність держави й особистості, принцип поділу влади, принцип пріоритету природних прав, принцип справедливого правосуддя. Розглядаючи їх з точки зору зовнішнього прояву ми побачимо ознаки правової держави, які Я навів вище. Тепер коротко розкрию зміст даних принципів.

Принцип верховенства правового закону означає, що закон як вираження волі народу знаходиться на чолі ієрархії нормативно-правових актів і має вищу юридичну силу. Однак не будь-який закон може бути названий правовим. Під правовим законом розуміється такий закон, який відповідає певним правовим принципам і не суперечить природним і невідчужуваним правам і свободам людини. «Закон - це не продукт довільної діяльності держави, - пише В.М. Кудрявцев, - він повинен відповідати демократичним правовим принципам рівності та справедливості ^»6. Правова держава починається там, де законодавець розуміє принципи обмеження своєї волі реальними об'єктивними правовими відносинами, в основі яких лежить свобода і рівність їх учасників. Виходячи з цих критеріїв, і слід говорити про верховенство права, його панування у суспільному житті.

Вищу юридичну силу має Основний закон держави, який встановлює засади конституційного ладу країни, правове становище особистості, порядок організації і діяльності вищих органів державної влади країни. Конституція країни має значення безпосередньо чинного права. У ній необхідно закріпити і конкретизувати принципи верховенства права та механізми його здійснення, для того щоб уникнути сваволі і зберегти стабільний правопорядок.

Верховенство права має бути не тільки у законотворчій діяльності держави, але і в правозастосовчій діяльності. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти строго в рамках приписів законодавчих актів. Дотримання принципу законності - гарант стабільності і розвитку суспільства.

Джерелом пріоритету права в демократично влаштованому суспільстві служать природні, невід'ємні права і свободи людини і громадянина, обумовлені соціальною природою особистості. Правова держава грунтується на безумовному визнанні невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина, на їх конституційному закріпленні та судовому захисту. Люди від природи рівні і вільні, мають непорушні права, з яких випливають і їх обов'язки перед іншими людьми і суспільством. Права і свободи особистості не є особливим даром влади, вони кореняться в суспільному ладі, але неодмінно повинні бути визнані і закріплені державою в Основному законі і їм гарантовані. В даний час права особистості досить виразно сформульовано у ряді важливих міжнародних правових актів, під якими стоїть підпис і Російської Федерації. Внутрішньодержавне законодавство повинно відповідати міжнародним пактам та договорами, що проголошує основні права і свободи особистості. Основні права і свободи російських громадян закріплені в Конституції Російської Федерації ^7, але вони слабко гарантовані, вимагають ефективного захисту з боку держави.

З визнання первинності прав людини випливає правовий статус громадян, характер відносин між ними і державою. Відносини між громадянином і державою носять строго правовий характер, це відносини взаємних прав і обов'язків, що забезпечують вільний розвиток особистості та підпорядкування держави суспільству. Свобода кожного індивіда - передумова вільного суспільства, яка перетворює державу з апарату публічної влади, що стоїть над суспільством, в організацію, підпорядковану інтересам суспільства і захисту прав його членів. Не особистість і суспільство служать державі, а держава повинна служити людині і суспільству, не право служить державі, а держава повинна служити праву.

Становлення правової державності передбачає і новий тип відносин між особистістю і державою. Це принцип взаємної відповідальності особистості перед державою і держави перед особистістю. Характер взаємин держави й особистості є найважливішим показником стану суспільства в цілому, перспектив його розвитку.

Всі відносини між громадянином і державою будуються тільки на підставі закону, тобто громадянин несе відповідальність перед державою лише в тих випадках, коли це прямо передбачено в законодавчих актах. Держава, визначаючи міру свободи особистості, також обмежує і себе у власних діях і рішеннях. У разі якщо орган державної влади чи посадова особа своїми діями або бездіяльністю завдали шкоду громадянину, держава повинна відшкодувати збитки у повному обсязі, незалежно від вини конкретного заподіювача шкоди. Усі суперечки з приводу права між громадянином і державою підлягають розгляду в суді. Держава на конституційному рівні встановлює ефективні форми контролю та нагляду за здійсненням законів.

Найважливішим принципом організації та діяльності правової держави є принцип поділу державної влади на відносно самостійні гілки: законодавчу, виконавчу і судову, які повинні складати так звану систему «стримувань і противаг». Головним змістом принципу поділу влади є не просте відокремлення їх один від одного, а взаємне стримування влади, задля забезпечення свободи особистості. Принцип поділу влади спрямований на забезпечення конституційних прав і свобод особистості, які можуть бути гарантовані тільки при самостійному функціонуванні цих гілок влади ^8.

Істотним принцип правової держави є авторитетне і незалежна, засноване на загальнодемократичних засадах і на правовому законі, справедливе правосуддя. Основне завдання суду - охорона прав і свобод людини і громадянина від свавілля адміністративної влади і від будь-яких інших правопорушень ^9.

Отже, перераховані вище ознаки та характерні риси правової держави є основними. У практичному житті правова держава включає ще дуже багато аспектів. Це демократичний контроль за використанням армії за кордоном і всередині країни, і невтручання держави в роботу засобів масової інформації, і законність методів діяльності органів контррозвідки, і гласність зовнішньополітичних кроків уряду, і багато іншого. Зрозуміло для всіх відповідних дій органів виконавчої, судової та законодавчої влади повинні існувати конкретні закони, право і тільки право має лежати в основі будь-яких державних рішень, і особливо - пов'язаних із застосуванням примусу.

Таким чином, сучасна правова держава - це демократична держава, в якому забезпечуються основні права і свободи людини і громадянина, участь народу у здійсненні державної влади. Основними ознаками правової держави є пріоритет права у всіх сферах суспільного життя; гарантований коло основних прав і свобод людини і громадянина як показник рівня цивілізованості суспільства, якості діяльності державних органів; взаємна відповідальність держави й особистості; здійснення державної влади за принципом поділу влади; здійснення конституційного нагляду тільки судом.

Глава 2. Роль демократії у правовій державі

2.1 Поняття демократії та її ознаки

«Люди час від часу поверталися до такої форми правління як демократія, яка є самою важкою формою правління» говорив Вінстон Черчілль ^10.

Демократія (від грец. Demokratia - влада народу) - форма правління державою, що відрізняється участю громадян в управлінні, їх рівністю перед законом, наданням особистості політичних прав і свобод. Формою реалізації демократії найчастіше виступає республіка чи парламентарна монархія з поділом і взаємодією влади, з розвиненою системою народного представництва.

Спочатку поняття демократії було висунуто давньогрецькими мислителями. У класифікації держав, запропонованій Аристотелем ^11, воно виражало "правління всіх", на відміну від аристократії (правління обраних) і монархії (правлінні одного). Піфагор звинувачував демократів. Він назвав одним з "бичів, що загрожують людству" демократію. Давньогрецький драматург Арісфан з неприхованим презирством ставився до демократії. Перікл писав: «у нас державний лад такий, що не наслідує чужим законам; швидше ми самі служимо прикладом для інших. І називається наш лад демократією з огляду на те, що узгоджується не з меншістю, а з інтересами більшості; за законами в приватних суперечках всі користуються однаковими правами; не буває також і того, щоб людина, здатна принести користь державі, позбавлений був до того можливості, не користуючись достатньою повагою унаслідок бідності. Ми живемо вільними громадянами, як у державному житті, так і у взаємних відносинах, тому що ми не висловлюємо недовіри один до одного в повсякденних справах, не обурюємося проти іншого, якщо йому подобається що-небудь робити по-своєму ... Ми особливо боїмося протизаконною в суспільних справах, коримося особам, що стоять в даний час при владі, і законам, особливо тим з них, які створені в інтересах скривджених. Багатством ми користуємося скоріше як умовою для роботи, ніж як предметом для хвастощів; що ж стосується бідності, то ре свідомість в ній ганебно для людини, - ганебніше не докладати праці, щоб вийти з неї ^12. "

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися кращі уми людства, збагачуючи і розвиваючи це поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж. Руссо (Франція, ХУ1І ст.), Т. Джефферсон (США, XVIII ст.), І. Франка (Україна, к. XIX - н. XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) Та ін

Слово «демократія» вживається в різному значенні ^13:

. як форма держави;

. як політичний режим;

. как принцип организации и деятельности государственных органов и общественных организаций.

Итак, подведем итог вышесказанному. Демократия — политическая организация власти народа, при которой обеспечивается: равное участие всех и каждого в управлении государственными и общественными делами; выборность основных органов государства и законность в функционировании всех субъектов политической системы общества; обеспечение прав и свобод человека и меньшинства в соответствии с международными стандартами.

Признаки демократии ¹⁴ :

1. Демократия имеет государственный характер: а) выражается в делегировании народом своих полномочий государственным органам. Народ участвует в управлении делами в обществе и государстве как непосредственно (самоуправление), так и через представительные органы. Он не может осуществлять сам принадлежащую ему власть и делегирует государственным органам часть своих полномочий; б) обеспечивается выборностью органов государства, т.е. демократической процедурой организации органов государства в результате конкурентных, свободных и честных выборов; в) проявляется в способности государственной власти оказывать воздействие на поведение и деятельность людей, подчинять их себе с целью управления общественными делами.

2. Демократия имеет политический характер: а) предусматривает политическое многообразие. Демократия, как, впрочем, и рыночная экономика, невозможна без существования конкуренции, т.е. без оппозиции и плюралистической политической системы. Это находит проявление в том, что демократия выступает принципом деятельности политических партий в борьбе за обладание государственной властью. При демократии учитывается многообразие политических мнений - партийных и других, идеологических подходов к решению общественных и государственных задач. Демократия исключает государственную цензуру и идеологический диктат.

Законодательства развитых западных государств закрепляют ряд принципов, которыми должен гарантироваться политический плюрализм: 1) общее право голоса; 2) равенство при выборах;3) тайное голосование; 4) прямые выборы и т.п.

3. Демократия предусматривает провозглашение, гарантирование и фактическое воплощение прав граждан - экономических, политических, гражданских, социальных, культурных, а равно - и их обязанностей в соответствии с международными стандартами, закрепленными в Хартии прав человека (Всеобщая декларация прав человека 1948 г., Международный пакт о гражданских и политических правах 1966 г. и Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах 1966 г., др.).

4. Демократия предусматривает законность в качестве режима общественно- политической жизни. Режим общественно-политической жизни выражается в требованиях ко всему обществу - ко всем субъектам политической системы (они же - и субъекты демократии) и, прежде всего, к государственным органам - учреждаться и функционировать на основе строгого и неуклонного исполнения правовых норм. Каждый орган государства, каждое должностное лицо должны иметь столько полномочий, сколько необходимо, чтобы создать условия для реализации прав человека, их охраны и защиты.

5. Демократия предполагает взаимную ответственность государства и гражданина, которая выражается в требовании воздерживаться от совершения действий, нарушающих их обоюдные права и обязанности. Утверждение и обеспечение прав и свобод человека является главной обязанностью государства» (ст. 3). Арбитром в возможных конфликтах между государством и гражданином является независимый и демократический суд.

Таким образом, демократия широкое и многогранное понятие, которое может обозначать политический режим, принцип организации государственных органов и общественных объединений, форму государственного правления. Демократию отличают следующие признаки: государственный характер через делегирование полномочий граждан государству, политический плюрализм, наличие и гарантии прав граждан, взаимная ответственность гражданина и государства, законность в качестве основного режима.

2.2 Виды демократии

Демократия в реальной жизни выступает как сложное и многогранное явление, материализующееся в самых различных сферах жизни и имеющее бесчисленные пути и способы своего проявления. Она отнюдь не сводится лишь к политической сфере жизни общества или государства, как это иногда трактуется в литературе, а распространяется также и на другие сферы – экономическую, социальную, культурную, научную, идеологическую. В зависимости от того, в каких сферах жизни общества и деятельности государства проявляется демократия, обычно говорят и о соответствующих видах демократии ¹⁵ . Например, если демократические принципы, нормы и идеи реализуются в политической сфере жизни общества и государства, то, несомненно, в данном случае речь идет о политической демократии. Когда же они проявляются в сфере экономики, социальной сфере жизни общества или же в области идеологии, то соответственно имеется в виду экономическая, социальная и «идеологическая» демократия. Таким образом, используя деление Т. Парсонса общества на различные сферы его жизнедеятельности и проявления, мы можем говорить о различных видах демократии: политической, экономической, социальной и идеологической.

Близко к понятию виды демократии находятся формы демократии, которые обозначают ее внешнее проявление, непосредственной выражение, существование. Участие народа в управлении государственными и общественными делами (народовластие), осуществляется в двух формах - прямой и непрямой ¹⁶ .

Прямая - представительная демократия - форма народовластия, при которой власть осуществляется через выявление воли представителей народа в выборных органах (парламенты, органы местного самоуправления). К примеру в Российской Федерации таким органом является Федеральное Собрание Российской Федерации, состоящее из двух палат, которые выполняют функции представительства.

Непрямая - непосредственная демократия - форма народовластия, при которой власть осуществляется через непосредственное выявление воли народа или определенных социальных групп. Основной формой проявления непосредственной демократии в Российской Федерации является референдум, где путем общего опроса населения по поводу того или иного вопроса выявляется мнение население по этому вопросу.

Подводя итог вышесказанному можно отметить, что демократия может разделяться по различным основаниям, основной же классификацией видов демократии является ее деление в зависимости от сфер жизни общества, в которой она проявляется. Само же внешнее проявление демократии именуется ее формой.

Глава 3. Роль законности в правовом государстве

3.1 Законность как метод достижения правопорядка в обществе

В правовой литературе можно найти множество определений понятию законность. Приведу некоторые из них.

«Законность – определенный режим общественной жизни, метод государственного руководства, состоящий в организации общественных отношений посредством издания и неуклонного осуществления законов и других правовых актов» ¹⁷ .

Законность – обусловленная закономерностями общественного развития политико-правовая форма, обеспечивающая процесс движения общества к состоянию правомерности путем разрешения противоречий между политико-экономической целесообразностью и ценностями права, выраженными в действующем законодательстве ¹⁸ .

Для достижения законности в обществе требуется выполнение следующий условий ¹⁹ :

1. Наличие государствообразующих органов, выполняющих право-творческую и правоохранительную функции.

2. Действующая система правовых предписаний, отражающих закономерности развития общества, направленная на упорядочение общественных отношений и обеспечение соответствующего состояния правопорядка.

3. Достижение обществом определенного уровня правовой культуры и правосознания, позволяющего ставить задачу по формированию идеи законности и претворению ее в жизнь.

К элементам содержания категории «законность» относятся ²⁰ :

1. Совокупность идей, взглядов и принципов. Они составляют теоретико-методологическое содержание, мировоззренческую основу теории законности, посредством которых осуществляется объединение смысла и назначение данной категории в системе правовых явлений.

2. Системообразующее требование строгого и неуклонного соблюдения и исполнения действующего законодательства, выражающее цели и потребности государственного и общественного развития.

3. Цель – формирование правового государства и движение к состоянию правомерности. Она достигается в процессе реализации требования точного соблюдения действующего законодательства.

4. Нормативная основа законности – право, без которого она немыслима.

5. Мотивационная деятельность человека в пределах концепции законности. Данный элемент является связующим звеном во всей теоретической конструкции. Именно посредством целенаправленного поведения субъектов общественных отношений происходит материализация идей законности.

6. Средства, способы, приемы претворения в жизнь идей и принципов законности.

На основе всех этих элементов можно сформулировать существенные признаки законности:

• Причинно-следственная обусловленность законности политико-правовыми процессами, происходящими в обществе и государстве.

• Всеобщность и общеобязательность требований законности, выражающих цели развития государства и пути их достижения.

• Высокая степень абстракции, которая объясняется собирательным содержанием категории «законность».

• Объективный характер законности.

• Эффективное пресечение любых правонарушений и обеспечение неотвратимости наказания за противоправные деяния.

• Осуществление государственных функций по охране законности в соответствии с предписаниями действующего законодательства.

Таким образом, сущностью законности является требование строгого и неуклонного соблюдения и исполнения действующего законодательства всеми участниками правовых отношений.

Исходя из этого законность можно определить как политико-правовое явление, характеризующее процесс совершенствования государственно-правовой формы организации общества путем строгого и неуклонного соблюдения и исполнения действующего законодательства с целью формирования состояния правомерности в системе социальных. В юридической литературе приводится различное количество принципов законности. На наш взгляд, наиболее адекватно отражают суть рассматриваемого явления следующие: 1) единство законности; 2) гарантированность основных прав и свобод граждан; 3) неотвратимость наказания за совершенное правонарушение; 4) недопустимость противопоставления законности и целесообразности; 5) взаимосвязь законности и культурности отношений.

Чтобы определить место законности для достижения правопорядка в обществе, необходимо выяснить, что такое правопорядок. Правопорядок - это состояние упорядоченности общественных отношений, основанное на праве и законности ²¹ . В процессе жизнедеятельности человека, реализации им своих прав и выполнения им своих обязанностей, он вступает в разнообразные отношения с другими субъектами права, вовлекается в широкую систему общественных отношений. Правопорядок позволят держать баланс этих отношений, уравнивая их субъектов, предписывая границы и направления поведения. Именно правопорядок является главной целью правового регулирования общественных отношений, именно для его достижения издаются нормативные акты и принимаются меры, направленные на обеспечение законности. Из определения становится понятно, что законность является составляющим элементом правопорядка, способом его достижения. В результате реализации требований законности в обществе происходит упорядочение общественных отношений: закрепляются и поддерживаются те из них, которые соответствуют интересам общества и государства; другие - развиваются в соответствующем направлении, определенном правовыми нормами; пресекаются нежелательные, запрещенные законом деяния. Закрепленное в законах и других нормативных актах «бумажное» право становится «правом жизни», возникает порядок.

Итак, законность можно определить как определенный режим общественной жизни, метод государственного руководства, состоящий в организации общественных отношений посредством издания и неуклонного осуществления законов и других правовых актов.

3.2 Значение законности в правовом государстве

Определив место законности в достижении правопорядка в обществе, логично и назвать его роль в данном процессе. Прежде всего, необходимо сказать, что роль законности может быть рассмотрена с различных позиций, и прежде всего с точки зрения интересов государства и личности.

Для государства эта роль в первую очередь определяется в зависимости от того места, которое занимает законность в правовом регулировании общественных отношений. Руководя обществом, государство использует различные методы и средства: экономические, политические, идеологические, организационные и др. Среди них особое место занимает правовое регулирование общественных отношений. Этот метод заключается в том, что государство издает (или санкционирует) правовые нормы и обеспечивает их всеобщее соблюдение и исполнение, т.е. законность, и тем самым добивается правопорядка. С этой точки зрения законность выступает как основной метод достижения правопорядка в обществе.

Особое место этого метода связано, во-первых, с тем, что правовые нормы регулируют все самые главные стороны жизни общества: экономику, политическую деятельность, имущественные отношения, вопросы семьи и брака и т.д. Следовательно, от соблюдения и исполнения соответствующих норм зависит порядок и стабильность важнейших сфер человеческой деятельности, само существование общества, ведь падение любого общества начинается прежде всего с его духовного, нравственного развала.

Во-вторых, другие методы государственного руководства обществом часто реализуются через правовое регулирование. Так, планирование (метод организационный) нередко осуществляется посредством утверждения плана нормативным актом (например, закон о бюджете); заработная плата (метод экономический) устанавливается через нормативное закрепление ее размеров, порядка начисления и выплат и т.п.

С позиций личности законность выступает в первую очередь как средство защиты ее прав, свобод и законных интересов, как гарант от произвола. Они обеспечивают охрану человека как от произвола самого государства и его органов, так и от противоправных действий других лиц. От состояния законности и правопорядка зависят степень свободы личности, реальность ее прав и свобод, уровень и реальность демократии. А поскольку в современных условиях интересы личности становятся приоритетными для государства, эта сторона законности и правопорядка также является важнейшей целью государственной деятельности.

Все это определяет особую роль законности для общества в целом: она выступает как основа, ядро порядка в обществе, как условие и необходимый элемент демократии, как основная общечеловеческая ценность и, следовательно, существенная часть правовой и общей культуры ²² .

Укрепление законности и правопорядка является непременным условием и средством формирования правового государства, а сами они - его необходимыми элементами. Государство станет правовым только при наличии прочной законности и стабильного, основанного на праве и законности порядка.

В свете изложенного можно отметить некоторые тенденции ее развития в современном Российском обществе в условиях формирования правового государства.

Во-первых, последовательно расширяется предметная сторона законности, т.е. круг тех объектов, которые имеют свойство законности. Это относиться к различным видам деятельности (поведения) людей, к правовым актам (нормативным, правоприменительным и иным актам реализации права), управленческим и иным документам, отношениям людей и их организациям. При этом в сферу законности все больше входят те объекты, которые традиционно рассматривались как неправовые, что связано с осуществлением принципа: «Разрешено (т.е. законно) все, что законом не запрещено».

Во-вторых, происходят изменения в субъектной стороне законности. Формирование правового государства предполагает, что все субъекты общественных отношений без исключения (государство, его органы, общественные объединения, должностные лица, трудовые коллективы и др.) становятся носителями как обязанности строго соблюдать правовые предписания, так и права требовать соблюдения законности от других субъектов.

В-третьих, совершенствуется нормативная сторона законности. С одной стороны, содержание законодательства все большей соответствует реальным условиям и прогрессивным тенденциям развития общества (изменение методов руководства экономикой, демократизация социальной жизни и проч.). С другой стороны, улучшается сам нормотворческий процесс, что связано, прежде всего, с его демократизацией, участием в нем широких кругов общественности, с расширением его научной базы. На качество подготовки юристов в России обращал свое внимание и Президент. В будущем, коренным образом должна измениться структура законодательства. Основным источником права на деле должен стать закон. При этом, в отличие от многих существующих, новые законы должны быть, как правило, законами прямого действия, что сделает ненужным издание дополняющих и конкретизирующих инструкций и позволит на деле реализовать принцип верховенства закона.

Итак, от состояния законности и правопорядка зависят степень свободы личности, реальность ее прав и свобод, уровень и реальность демократии, а поскольку в современных условиях интересы личности становятся приоритетными для государства, эта сторона законности и правопорядка также является важнейшей целью государственной деятельности. Законность является необходимым условием правового государства.

Висновок

Итак, проанализировав и изучив учебную и научную литературу по данной теме, изучив нормативно-правовые акты, рассмотрев мнения авторов различных правовых журналов, я могу сказать, что цели и задачи курсовой работы достигнуты в полном объеме. Полученный материал позволяет сделать следующие выводы:

1. Современное правовое государство – это демократическое государство, в котором обеспечиваются основные права и свободы человека и гражданина, участие народа в осуществлении государственной власти. Основными признаками правового государства являются приоритет права во всех сферах общественной жизни; гарантированный круг основных прав и свобод человека и гражданина как показатель уровня цивилизованности общества, качества деятельности государственных органов; взаимная ответственность государства и личности; осуществление государственной власти по принципу разделения властей; осуществление конституционного надзора только судом.

2. Демократия широкое и многогранное понятие, которое может обозначать политический режим, принцип организации государственных органов и общественных объединений, форму государственного правления. Демократию отличают следующие признаки: государственный характер через делегирование полномочий граждан государству, политический плюрализм, наличие и гарантии прав граждан, взаимная ответственность гражданина и государства, законность в качестве основного режима.

3. Демократия может разделяться по различным основаниям, основной же классификацией видов демократии является ее деление в зависимости от сфер жизни общества, в которой она проявляется. Само же внешнее проявление демократии именуется ее формой.

4. Законность можно определить как определенный режим общественной жизни, метод государственного руководства, состоящий в организации общественных отношений посредством издания и неуклонного осуществления законов и других правовых актов.

5. От состояния законности и правопорядка зависят степень свободы личности, реальность ее прав и свобод, уровень и реальность демократии, а поскольку в современных условиях интересы личности становятся приоритетными для государства, эта сторона законности и правопорядка также является важнейшей целью государственной деятельности. Законность является необходимым условием правового государства.

Список використаної літератури

1. Лазарєв В.В. «Общая теория государства и права» М: 2009г

2. А.Г. Ветеров «Теория государства и права» М: «2007

3. Абдулаєв М.І. Теорія держави і права. - М.: Фінансовий контроль, 2004.

4. Аристотель. Политика. - М., 2004.

5. Белый А. Пути культуры // Вопросы философии. - 1990. - № 11.

6. Венгеров А.Б. Теорія держави і права. - М.: Юриспруденция, 2000.

7. Гессен В.М. О правовом государстве. - СПб., 1905.

8. Енгибарян Р.В. Теория государства и права: учебное пособие / Р.В. Енгибарян, Ю.К. Краснов. - М.: Норма, 2007.

9. Ирхин Ю.В. Политология: учебник. - М.: Іспит, 2006.

10. Кудрявцев В.Н. Социалистическое правовое государство / В.Н. Кудрявцев, Е.А. Лукашева // Социалистическое правовое государство: проблемы и суждения. - М., 1989.

11. Кузнецов Э.В. Правовое государство: из истории русской правовой мысли / Э.В. Кузнецов, В.Ф. Савельев // Правоведение. - 1991. - № 1.

12. Мами К. Правовое государство: социальный идеал и реальность // Законодательство. - 2003. - № 2.

13. Мамут Л.С. Демократическое правовое государство в России: проблемы становления // Журнал российского права. - 2006. - № 12.

14. Малько А.В. Правовое государство // Правоведение. - 1997. - № 3.

15. Мартышин О.В. Несколько тезисов о перспективах правового государства в России // Государство и право. - 1996. - № 5.

16. Монтескье Ш. Избранные произведения. - М., 1985.

17. Нерсесянц В.С. Правовое государство: история и современность // Вопросы философии. – 1989. - № 2.

18. Новикова А.Е. Учение А.С. Котляревского о правовом государстве // История государства и права. - 2007. - № 4.

19. Омельченко О.О. Идея правового государства: истоки, перспективы, причины. М., 1994.

20. Теория государста и права: учебник / Под ред. А.С. Піголкіна. – М.: Городец, 2003.

21. Хачинский К.Б. Идея правового государства в трудах русских юристов // История государства и права. - 2006. - № 10.

22. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: учеб. пособие для вузов. М.: ИКФ Омега-Л; Интерстиль, 2003.