Однак наведений перелік субрахунків носить для конкретних підприємств лише рекомендаційний характер. З урахуванням реальних умов господарювання вони можуть уточнювати цей перелік, вводячи в нього додаткові субрахунки або, навпаки, об'єднуючи деякі з них.
Виходячи з неухильного дотримання принципу майнової відокремленості будь-якого підприємства, незалежно від форми власності, роздільно (за балансом) враховуються матеріальні цінності, які згідно із законодавством не є власністю підприємства, але тимчасово перебувають у його розпорядженні. Для обліку і контролю руху таких цінностей у новому плані рахунків бухгалтерського обліку виділені за балансові рахунки: 002 «Товарно-матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання» і 003 «Матеріали, прийняті на переробку». На останньому відображаються давальницьку сировину та матеріали, не оплачені підприємством виробником.
Одночасно в плані рахунків передбачена можливість широкого використання (з урахуванням потреб ринкової економіки) нетрадиційних для більшості наших підприємств рахунків 15 «Заготівельні і придбання матеріалів» і 16 «Відхилення вартості матеріалів». У зв'язку з що відбулися змінами в податковому законодавстві виникла необхідність ввести з початку 2003 року новий активний рахунок 19 «Податок на додану вартість по придбаних цінностях".
Поряд з наведеною вище укрупненої класифікацією матеріальних цінностей важливе значення має їх деталізована угруповання на кожному підприємстві виходячи з номенклатури використовуваних матеріалів, ступеня кооперування і спеціалізації та інших факторів.
У складаються на підприємствах номенклатурі-цінниках окремі укрупнені групи однорідних матеріалів діляться на підгрупи, а ті в свою чергу - на види, сорти, марки, типорозміри. Кожному виду матеріалу присвоюється власний номенклатурний номер (код), однозначно його ідентифікує.
Код (номенклатурний номер) матеріалу може мати таку структуру:
Х Х ХХ ХХХ, де
Х - характеристика (розмір, сорт);
Х - вид матеріалу, марка;
ХХ - підгрупа матеріалу;
ХХХ - група матеріалу.
Наявність на ВАТ «ТОРА» такого систематизованого переліку створює основу для застосування єдиної класифікації матеріалів у конструкторській, технологічній, планової та облікової документації, для механізації обліково-обчислювальних робіт, застосування оперативно-бухгалтерського методу обліку руху матеріалів на складах.
З переходом організацій на ринкові відносини важливе значення набуває процес вибору форм оцінки використовуваного майна. Організації у своїй практичній діяльності застосовують різні форми оцінки: за первісною вартістю, фактичної собівартості, ринкової вартості, залишкової вартості, ліквідаційної вартості, чистої вартості реалізації, споживчої вартості й ін
Останнім часом у міжнародній практиці бухгалтерського обліку переважає тенденція відображення майна не за вартістю придбання, яка є основною формою оцінки, а за його поточної (ринкової) вартості.
Особливе місце у складі майна організації за обсягом участі у виробничому процесі, а також в обліку по використовуваних форм оцінки займають товарно-матеріальні цінності.
1.2. Оцінка виробничих запасів
2.1. Документування оформлення надходження і витрати виробничих запасів
Всі операції, пов'язані з рухом виробничих запасів, в першу чергу, знаходять відображення у складському обліку. Цей облік зазвичай називають оперативними, і він має важливе значення для всього бухгалтерського обліку на ВАТ «ТОРА». Тому працівники бухгалтерії повинні здійснювати систематичний контроль за правильним і своєчасним документуванням руху матеріалів на складі і записами в регістрах складського обліку матеріалів, за відповідністю фактичних залишків матеріалів даними поточного бухгалтерського обліку, проводити фактичні перевірки наявності цінностей, а також здійснювати звірку складського обліку з бухгалтерським.
На виробничих підприємствах для зберігання матеріалів можуть створюватися як спеціалізовані загальнозаводські склади, так і комори, які виконують функції проміжних складів. Кожному складу наказом по підприємству присвоюється постійний номер, який надалі зазначається на всіх документах, що належать до операцій даного складу.
Облік матеріалів на складах здійснюють завідуючі складами (комірники), з якими укладається типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. На дрібних підприємствах обов'язки завідуючого складом (комірника) можуть бути покладені на завідувача виробництвом.
Для ефективного ведення складського обліку матеріальні цінності доцільно розміщувати по секціях, а всередині них - по партіях, групами, підгрупами і сортами в штабелях, контейнерах, ящиках, на стелажах, полицях, осередках і піддонах. Крім того, на кожен номенклатурний номер матеріалів матеріально відповідальним особам необхідно заповнювати матеріал ярлик і прикріплювати його до місця зберігання матеріалів. У ньому необхідно вказати найменування матеріалів, номенклатурний номер, одиницю виміру, ціну та ліміт наявності матеріалів. Така організація складського обліку забезпечить оперативність і швидкість приймання та відпуску матеріалів, а також контроль за відповідністю фактичного їх наявності встановленим нормам запасу (ліміту).
На виробничих підприємствах у зв'язку з різними виробничими умовами споживання матеріалів і їх фізичними властивостями існують кілька варіантів складського обліку матеріалів.
На дрібних підприємствах з обмеженою номенклатурою матеріальних цінностей складський облік матеріалів ведуть у спеціальних книгах, які об'єднують складський облік і звітність комірника. Записи в книгу проводяться в двох примірниках, з яких перший відривний служить в якості звіту завідуючого складом. У книзі записують залишки матеріалів на початок звітного періоду, дані про надходження та вибуття цінностей за кожним документом і виводять залишки на кінець звітного періоду. Потім перший аркуш книги з усіма прибутковими та видатковими документами здають до бухгалтерії. У разі виявлення помилок в обидва примірники аркушів книги вносяться виправлення.
На більшості підприємств харчової промисловості, де щодня виробляється багато записів по руху матеріалів, рекомендується використовувати книгу (картки) партійного обліку матеріалів. Комірник відкриває в ній рахунку на кожну партію, що надійшли. Так як по кожній партії матеріалів по приходу може бути тільки один запис, а по витраті - кілька, записи за їх приходу і витраті виробляються в одній графі.
На великих підприємствах складський облік матеріалів доцільно вести не в книгах, а на картках складського обліку. Картки відкривають у бухгалтерії на кожен номенклатурний номер матеріалу і передають на склад. У них вказують номер складу, найменування матеріалу, номенклатурний номер, сорт, одиницю виміру, облікову ціну і т.д. Комірники заповнюють у них колонки приходу, витрат і залишку матеріалів у натуральному вираженні. Записи в картках комірник справляє на підставі первинних документів у міру здійснення господарських операцій. Після кожного запису в ній обов'язково виводиться залишок матеріалів. Завдяки цьому склад своєму розпорядженні оперативними відомостями про стан запасів матеріалів.
Ведення складського обліку матеріалів на картках становить основу сортового аналітичного обліку матеріалів.
В умовах функціонування автоматизованого складського господарства замість карток і книг застосовують машинограми-відомості, що відображають залишки і рух матеріалів. У них на підставі первинних документів відображають ті ж дані, що і в картках та книгах складського обліку, проте на відміну від них машинограми-відомості складають у розрізі складів і матеріально відповідальних осіб. Використання машинограм посилює контроль за рухом і станом матеріалів на складі і підвищує ефективність оперативного управління виробництвом.
У встановлені терміни завідувачі складами на підставі первинних прибуткових і витратних документів складають звіти про рух матеріальних цінностей, які здаються в бухгалтерію для подальшої перевірки та обробки. Начальники цехів (майстра) можуть становити виробничі звіти. Форми та порядок складання звітів залежать від галузевих особливостей, виробничих потужностей підприємств, ступеня автоматизації обліково-обчислювальних робіт та інших факторів. Однак, незважаючи на наявні відмінності, всі звіти складаються у двох примірниках, мають спільні риси і призначення. По-перше, більшість звітів складається переважно в натуральному вираженні, по-друге, в усіх звітах вказуються залишки матеріальних цінностей на початок і кінець звітного періоду, а також їхній рух, тобто надходження і вибуття (витрата). У виробничих звітах поряд з фактичною витратою матеріалів вказують їх витрата за нормою. Перший примірник представленого звіту з доданими документами залишається в бухгалтерії виробничого підприємства, а другий - з розпискою бухгалтера повертається матеріально відповідальної особи і служить підтвердженням здачі звіту з документами. Крім того, звіт замінює складський облік.
У бухгалтерії надійшли звіти підлягають ретельній перевірці. При перевірці звертається увага на правильність оформлення документів, законність і доцільність розкритих операцій, відповідність дат, документів того періоду, за який складено звіт; на правильність перенесення залишків з попереднього звіту. Потім перевіряються підсумки по приходу і витраті і точність визначення залишків матеріалів на кінець звітного періоду.
Якщо при перевірці в звіті будуть виявлені якісь помилки, то звіт повертається матеріально відповідальній особі для виправлення. Факт перевірки та приймання звіту підтверджується підписом бухгалтера.
Після закінчення перевірки звіту бухгалтер приступає до його бухгалтерської обробки. Її сутність полягає в складанні бухгалтерських проводок за кожною господарською операцією і підготовки документів та звіту для запису в облікові регістри.
2.2. Синтетичний і аналітичний облік виробничих запасів
Синтетичний облік виробничих запасів ведеться на рахунку 10 «Матеріали». Цей рахунок має такі субрахунки:
· «Сировина і матеріали»;
· «Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, конструкції і деталі»;
· «Паливо»;
· «Тара і тарні матеріали»;
· «Запасні частини»;
· «Інші матеріали».
· «Матеріали, передані в переробку на сторону»;
· «Будівельні матеріали»;
· «Інвентар і господарські речі».
Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку синтетичний облік виробничих запасів на рахунку 10 «Матеріали» дозволяється вести двома способами:
· За фактичною собівартістю;
· За обліковими цінами.
При першому способі на рахунку 10 «Матеріали» відображаються всі витрати з їх придбання та заготовлению.
При другому способі додатково використовують рахунки: 15 «Заготівля і придбання матеріалів» і 16 «Відхилення вартості матеріалів».
Застосування того чи іншого способу визначається підприємством самостійно та зазначається в його обліковій політиці.
Традиційним і більш спрощеним є перший спосіб обліку матеріалів. У цьому випадку на матеріали, що надійшли в бухгалтерському обліку дебетують рахунок 10 «Матеріали» і кредитують рахунки:
76 «Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами» - на вартість послуг, оплачуваних чеками транспортним (залізничним, водним) організаціям, а також інформаційні та консультаційні послуги, митні збори та ін;
71 «Розрахунки з підзвітними особами» - на вартість сировини і матеріалів, придбаних та оплачених із підзвітних сум;
23 «Допоміжні виробництва» - на витрати з доставки матеріалів власним транспортом і на фактичну собівартість матеріалів власного виробництва;
20 «Основне виробництво» - на вартість одержаних з виробництва зворотних відходів та ін
Якщо при прийманні виявляється їх недостача чи псування, то ці операції на матеріальних рахунках не відображаються. У випадку, коли нестача сировини і матеріалів не перевищує норму природного убутку в дорозі, вона списується на загальногосподарські витрати виробничого підприємства. При виявленні ж недостачі і псування сировини і матеріалів з вини постачальника останньому пред'являється претензія. Ця операція в обліку відображається за дебетом рахунка 76-2 «Розрахунки за претензіями» і кредиту рахунку 60 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками».
При веденні синтетичного обліку матеріалів за фактичною собівартістю в рамках рахунку 10 «Матеріали» доцільно відкрити два аналітичних рахунки:
· Матеріали за обліковими цінами;
· Транспортно-заготівельні витрати або відхилення у вартості матеріалів.
Відпустка сировини і матеріалів з центральних складів у комори виробничих цехів розглядається як внутрішні переміщення і в бухгалтерському обліку відображається записом: дебет рахунку 10 «Матеріали», аналітичний рахунок «Центральний склад», кредит рахунку 10 «Матеріали», аналітичний рахунок «Виробничий цех».
Виробничий витрата сировини і матеріалів в бухгалтерському обліку відображається шляхом списання з кредиту рахунку 10 «Матеріали» в дебет рахунків:
· 20 «Основне виробництво» - на вартість сировини і матеріалів, витрачених в основному виробництві;
· 23 «Допоміжні виробництва» - на вартість матеріалів, витрачених у допоміжних виробництвах;
· 25 «Загальновиробничі витрати» - на вартість матеріалів, витрачених на загальновиробничі потреби;
· 26 «Загальногосподарські витрати» - на вартість матеріалів, витрачених на загальногосподарські потреби;
· 28 «Брак у виробництві» - на вартість матеріалів, витрачених на виправлення бракованої продукції та ін
Протягом місяця списання сировини і матеріалів проводиться за твердими обліковими цінами. В кінці місяця визначають різницю між фактичною собівартістю витрачених матеріалів і вартістю їх за твердими обліковими цінами. Різницю списують на ті ж рахунки витрат, на які були списані матеріали за твердими обліковими цінами. При цьому якщо фактична собівартість вище твердої облікової ціни, то різницю між ними списують додаткової бухгалтерської проводкою, зворотний ж різницю - способом «сторно», тобто негативними числами.
При другому способі обліку матеріалів на їх фактичну собівартість на основі надійшли розрахункових документів постачальників та інших організацій дебетується рахунок 15 «Заготівельні і придбання матеріалів» і кредитуються рахунки: 60 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»; 76 «Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами»; 71 «Розрахунки з підзвітними особами» і ін Записи на рахунках здійснюються незалежно від того, коли сировина і матеріали надійшли на склад виробничого підприємства - до чи після отримання розрахункових документів постачальників та інших організацій.
На облікову вартість оприбуткованих матеріалів в бухгалтерському обліку дебетується рахунок 10 «Матеріали» і кредитуються рахунки:
15 «Заготівля і придбання матеріалів» - на фактичну вартість сировини і матеріалів, якщо вона нижче облікової вартості;
16 «Відхилення вартості матеріалів» - на суму різниці між вартістю матеріалів за обліковими цінами та їх фактичною собівартістю.
У разі ж перевищення фактичної собівартості оприбуткованих матеріалів від вартості їх за обліковими цінами, на наявну різницю в бухгалтерському обліку дебетують рахунок 16 «Відхилення вартості матеріалів» і кредитують рахунок 15 «Заготівельні і придбання матеріалів».
Залишок рахунку 15 «Заготівля і придбання матеріалів» показує вартість оплачених, але не надійшли на склад виробничого підприємства від постачальників матеріалів за звітний місяць.
Враховані протягом місяця на рахунку 16 «Відхилення вартості матеріалів» різниці між фактичною собівартістю придбаних матеріалів і вартістю їх за обліковими цінами в кінці місяця списуються на рахунки витрат пропорційно вартості витрачених матеріалів за обліковими цінами. У разі перевищення фактичної собівартості матеріалів від вартості їх за обліковими цінами в бухгалтерському обліку дебетують рахунки витрат і кредитують рахунок 16 «Відхилення вартості матеріалів». В іншому випадку в бухгалтерському обліку робиться сторнировочная запис.
При реалізації матеріалів на сторону, синтетичний облік яких ведеться за фактичною собівартістю, у бухгалтерському обліку робляться такі записи:
1. Дебет рахунку 91 «Інші доходи і витрати» - на фактичну собівартість реалізованих матеріалів.
Кредит рахунку 10 «Матеріали».
2. Дебет рахунку 62 «Розрахунки з покупцями і замовниками» - на продажну вартість матеріалів.
Кредит рахунку 91 «Інші доходи і витрати».
3. Дебет рахунку 91 «Інші доходи і витрати» - на суму ПДВ по реалізованих матеріалами.
Кредит рахунку 68 «Розрахунки з бюджетом».
Фінансовий результат від реалізації матеріалів списується з рахунку 91 «Інші доходи і витрати» на рахунок 99 «Прибутки та збитки».
У разі ж реалізації матеріалів на сторону, синтетичний облік яких ведеться за обліковими цінами, списання облікової вартості матеріалів відображають за дебетом рахунка 91 «Інші доходи і витрати» і кредиту рахунку 10 «Матеріали». На суму різниці між фактичною собівартістю матеріалів і вартістю їх за обліковими цінами дебетують рахунок 91 «Інші доходи і витрати» і кредитують рахунок 16 «Відхилення вартості матеріалів». При цьому виробляється або звичайна, або сторнировочная запис.
У бухгалтерії виробничого підприємства, поряд з синтетичним обліком матеріалів, паралельно ведеться аналітичний облік. Існують різні варіанти аналітичного обліку матеріалів: сортовий, партіонний, оперативно-бухгалтерський та ін
Сортовий спосіб обліку матеріалів передбачає ведення обліку в натурально-вартісному виразі за видами і сортами матеріалів.
На кожний вид і сорт матеріалів у бухгалтерії відкривають картки аналітичного обліку, в яких на підставі первинних документів записують операції по надходженню і витраті матеріалів. Ці картки відрізняються від карток складського обліку матеріалів лише тим, що облік матеріалів у них ведуть не тільки в натуральному, а і в грошовому вираженні. Після закінчення місяця за підсумковими даними всіх карток по кожному складу і в цілому по підприємству складають сортові кількісно-сумові оборотні відомості аналітичного обліку і звіряють їх з оборотами і залишками синтетичного рахунка 10 «Матеріали» та даними карток складського обліку.
Партіонний спосіб обліку матеріалів в основному застосовують на підприємствах харчової промисловості по тим видам сировини і матеріалів, по яких необхідний суворий контроль за дотриманням термінів зберігання і використання. Цей спосіб передбачає складання по кожній партії матеріалів, що надійшли партионной карти. У ній, на відміну від складської партионной книги (карти) вказується вартість матеріалу. Записи в партионной карті ведуться лінійно-позиційним способом. В кінці місяця партионное карти звіряються з регістрами складського обліку і їх дані узагальнюють шляхом складання оборотної відомості. Підсумки останньої зіставляють з даними синтетичного обліку.
Оперативно-бухгалтерський спосіб обліку матеріалів передбачає ведення натурального обліку матеріалів на складі. Працівник бухгалтерії, здійснюючи прийом звітів від матеріально відповідальних осіб безпосередньо на складах, перевіряє за первинними документами правильність відображення їх даних в регістрах складського обліку. У бухгалтерії натурально-вартісний облік не ведуть, а застосовують сумовий облік руху матеріалів.
У кінці місяця на підставі даних складського обліку бухгалтер виписує кількісні залишки матеріалів за їх окремими видами у спеціальну сальдову відомість обліку залишку матеріалів на складі (без оборотів приходу і залишку). Потім бухгалтер здійснює таксування та підрахунок підсумків залишків матеріалів з твердим обліковими цінами за окремими обліковими групами матеріалів і в цілому по складу.
Оперативно-бухгалтерський (сальдовий) спосіб обліку матеріалів - один з найбільш ефективних, особливо в умовах ручної обробки облікових даних і малої механізації обліку. Його застосування дозволяє уникати ведення громіздкого натурально-вартісного обліку в бухгалтерії і не допускає його дублювання із записами складського обліку.
На дрібних виробничих підприємствах як регістрів натурально-вартісного обліку можна використовувати матеріальні звіти. У цьому випадку значно скорочується трудомісткість обліково-обчислювальних робіт, досягається тотожність складського та бухгалтерського обліку і спрощується звірка даних синтетичного і аналітичного обліку.
Суммовой аналітичний облік матеріалів на виробничих підприємствах в залежності від застосовуваної форми бухгалтерського обліку може вестись в книгах, картках, відомостях, журналах-ордерах та машинограмах.
Найбільший ефект в організації обліку матеріалів досягається при застосуванні автоматизованої форми бухгалтерського обліку, використанні персональних комп'ютерів і прогресивних програм.
3. Аудит та аналіз виробничих запасів
3.1. Цілі, завдання та джерела інформації аудиту виробничих запасів
Другим елементом матеріального виробництва є використання предметів праці, з яких під впливом живої праці і засобів праці створюються нові продукти - готова продукція підприємства. Матеріали, що використовуються підприємством, є носіями минулої праці, вкладеного на попередніх стадіях видобутку та обробки. Однією з відмінних особливостей промислового споживання предметів праці є те, що вони відразу в одному виробничому циклі входять до складу продукції і вартість їх цілком включається у витрати на виробництво. При цьому предмети праці змінюють свою натурально-речову форму. Предмети праці купуються у постачальників і оплачуються з оборотних коштів.
Таким чином, щоденна потреба в предметах праці на функціонуючому підприємстві дозволяє зарахувати їх до складу матеріальних оборотних коштів підприємства і розглядати як поточні активи.
До складу предметів праці входять:
- Паливо;
- Напівфабрикати;
- Сировина;
- Матеріали;
- Енергія.
Їх придбання, зберігання і використання мають особливості. Деякі предмети праці не мають речової форми і не можуть зберігатися на складі. Деякі предмети, що мають речовинну форму, не зберігаються з умов їх постачання: магістральний газ, вода.
Ті виробничі запаси, які підлягають зберіганню, повинні бути запаси в розмірі мінімальних потреб. Тобто підприємство повинно прагнути працювати «з коліс».
Зберігання предметів праці у вигляді запасів на складі пов'язане з додатковими витратами. Придбання матеріалів у запас призводить до іммобілізації оборотних коштів.
Перед бухгалтерським обліком виробничих запасів стоять наступні завдання:
- Контроль за збереженням запасів на складах;
- Контроль за станом складських запасів;
- Документальне оформлення всіх операцій з надходження і витраті виробничих запасів;
- Вибір обгрунтованої облікової політики щодо методу оцінки матеріалів;
- Визначення всіх витрат, пов'язаних з придбанням запасів;
- Списання вартості витрачених матеріалів на витрати підприємства і в собівартість продукції.
Для забезпечення обліку матеріалів на належному рівні повинні дотримуватися певні умови:
- Зберігання матеріалів повинно здійснюватися в складських приміщеннях, пристосованих до певних їх видами;
- Прийом і відпуск цінностей повинні вимірюватися, для чого склади повинні забезпечуватися ваговимірювальними приладами;
- З працівниками складів необхідно укладати договори про матеріальну відповідальність.
Усі запаси підприємства можна розділити на три групи:

Запаси

Виробничі запаси

НЗВ

Готова продукція

Залежно від ролі, яку відіграють виробничі запаси, вони можуть підрозділятися на групи:
- Сировина та матеріали;
- Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;
- Паливо;
- Тара і тарні матеріали;
- Будівельні матеріали;
- Матеріали, передані в переробку;
- Запасні частини;
- Відходи.
Класифікація виробничих запасів здійснюється за багатьма ознаками. Є загальна класифікація, відбиває єдині ознаки угруповання. Найбільший загальний класифікаційний ознака - з функціональної ролі матеріалів.
Сировина становить основу продукту і є основою сільського господарства (бавовна, шерсть, зерно тощо) і продукцією видобувних галузей.
Матеріали - це продукція переробних галузей. Вони діляться на основні і допоміжні.
Основні - є складовою готової продукції, тобто їх використання передбачено технологією. Вони займають значну питому вагу в собівартості.
Допоміжні матеріали не входять речовинно до складу продукції, а сприяють процесу виробництва, забезпечують обслуговування обладнання або зраджують зовнішній вигляд продукції, не впливаючи при цьому на технічні параметри.
Напівфабрикати - матеріали, що пройшли частина обробки або навіть збірки, вони цілком входять в виготовляється, можуть бути власного виробництва та покупними (чавун, шини).
Паливо - це своєрідний вид допоміжних матеріалів, але виконує специфічну функцію. Тобто воно може бути:
- Технологічним (які беруть участь в технологічному процесі);
- Руховим;
- Господарським.
Види палива: тверде, рідке, газоподібне.
Тара і тарні матеріали призначаються для пакування готової продукції (мішки, ящики). Тара, що використовується для вимірювання та зберігання цінностей у цехах, до цієї групи не належать і є інвентарем.
Запасні частини мають особливе призначення і використовуються для заміни окремих частин обладнання в процесі ремонту.
Відходи свого виробництва - це залишки матеріалів, які можуть бути використані у виробництві, в підсобних господарствах або реалізовані на сторону (обрізки, стружка, клапоть). Відходи обліковуються за зниженими цінами в тому випадку, якщо мають споживчу вартість. Відходи, що не мають споживчої вартості або не піддаються оцінці, не є об'єктом бухгалтерського обліку.
Класифікація за функціональною ознакою лежить в основі облікових угруповань.
У плані рахунків на підставі цього угруповання побудовані субрахунка по рахунку 20 «Виробничі запаси».
На великих підприємствах інформація за субрахунками деталізується за групами матеріалів (чорні і кольорові метали) і за номерами складів, де вони зберігаються. Кожна група, у свою чергу, складається з певних видів, типів, розмірів і марок. Кожна такий різновид може мати різну натуральну одиницю вимірювання та різну ціну, тому кожній марці, типу, розміру матеріалу присвоюється номенклатурний номер за певною системою нумерації.
Осуществляющаяся таким чином класифікація за субрахунками, укрупнених групах, складах виробляється на ВАТ «ТОРА» у вигляді певної номенклатури.
Цей систематизований довідник поєднується, якщо можливо із закріпленою оцінкою, що носить назву облікової ціни. Такий довідник називається «Номенклатура-цінник». Поділяється він з урахуванням конкретних особливостей підприємства.
Відповідно з цим угрупованням ведеться сортовий облік виробничих запасів, тобто облік по кожному типорозміру, сорту тільки в натуральному або натурально-вартісному вираженні.
На будь-якому підприємстві існує особлива форма МШП. До них відносяться:
- Господарський і виробничий інвентар;
- Спецодяг, спецвзуття, термін використання яких менше одного року.
За своєю економічною природою вони є засобами праці, однак з метою спрощення обліку, вони прирівнюються до оборотних засобів і складають особливу групу виробничих запасів. Їх враховують по однорідних групах, які шифруються в номенклатурі-ціннику також як інші види виробничих запасів.
Основи оцінки виробничих запасів визначені в П (С) БО 9 «Запаси». Запаси визнаються активами, тобто відображаються в балансі якщо:
- Вартість їх може бути достовірно визначена;
- Якщо існує ймовірність того, що підприємство у майбутньому отримає економічні вигоди від їх використання.
Згідно з П (С) БО 9 виділяються два моменти в оцінці виробничих запасів:
- На дату складання балансу;
- Оцінка при вибутті запасів.
На дату складання балансу виробничі запаси повинні відображатися за найменшою з двох оцінок:
- Первісна вартість (собівартість заготовляння);
- Чиста вартість реалізації.
Відображення в балансі запасів за чистою вартістю реалізації використовується в торгівлі, а на промислових підприємствах запаси відображаються за первісною вартістю.
Первісна вартість складається по-різному в залежності від джерела надходження запасів (придбання за плату, внесок в статутний капітал, результат власного виробництва, обмінні операції та безоплатне одержання).
Первісна вартість, придбаних за плату виробничих запасів включає покупну вартість ТЗВ, комісійні, сплачені посередникам, митні збори і мита.
Якщо запаси оприбутковуються як внесок до статутного капіталу, в результаті обмінних операцій, або у зв'язку з безкоштовним одержанням, то первісна вартість таких запасів встановлюється на рівні справедливої ​​вартості. Справедлива вартість - це узгоджена вартість, яка визнана зацікавленими обізнаними і незалежними сторонами, які беруть участь в цій операції.
Поточна оцінка або оцінка за обліковими цінами використовується для щоденного відображення руху матеріалів. Вона використовується при таксуванні кількісних даних у первинних документах по руху матеріалів.
Таким чином, поточна оцінка необхідна для грошового вираження руху матеріалів протягом місяця. Згідно з П (С) БО 9 оцінка матеріалів при їх вибутті (відпуск у виробництво, продаж, безкоштовна передача) може здійснюватися по одному з наступних методів:
- Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
- Метод середньозваженої собівартості;
- Метод FIFO;
- Метод LIFO;
- Метод нормативних витрат.
Перший метод застосовується при відпуску запасів, призначених для виконання спеціальних замовлень і проектів. Він використовується у відношенні тих матеріалів, які можуть бути замінені іншими. Цей метод застосовується у відношенні запасних частин і комплектуючих виробів.
Метод середньозваженої собівартості. При цьому методі оцінка проводиться по кожній одиниці запасів шляхом ділення собівартості повного обсягу запасів у сумарному вираженні з урахуванням сальдо початкового на загальну кількість запасів і надійшли за місяць.
Метод FIFO базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, в якій вони надходять на підприємство, це значить, що запаси, які відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. Тобто за принципом «першим прийшов, першим пішов».
Метод LIFO є протилежним методом FIFO. Він базується в послідовності зворотної їх надходженню на підприємство. Це означає, що запаси, які відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів, тобто діє принцип «останнім прийшов, перший пішов».
Метод нормативних витрат базується на застосуванні норм витрат матеріалів на одиницю продукції. Він зручний в машинобудуванні, меблевої, швейної, шкіряної, харчової промисловості при масовому і серійному виробництві різноманітної і складної продукції, з великою кількістю деталей і вузлів. Умовою застосування цього методу є постійно переглядаємо технологічним і плановим відділом норми витрат і розробка нормативних калькуляцій.
У відношенні першого і останнього методу оцінки існують суворі обмеження. Вибір зручного методу оцінки, який буде записаний в облікову політику підприємств, може бути зроблений з 2, 3, 4 методу.
Оцінка матеріалів за середньозваженою собівартістю є традиційною для вітчизняної облікової практики, тобто він зручний і звичний.
Метод FIFO відрізняється простотою, однак може призвести до невиправданого завищення прибутку, якщо це вплине на розмір податку з прибутку, то даний фактор, багатьма підприємствами розглядається як перешкода у застосуванні методу FIFO.
На тих підприємствах, де використовується швидко псується сирі та матеріали, застосування даного методу виправдане. Багато підприємств в умовах інфляції цей метод не використовують.
Метод LIFO дозволяє найбільш достовірно визначати прибуток, виходячи з реальних економічних умов функціонування підприємства. Тобто цей метод зручний в умовах інфляції.
Використання методів FIFO і LIFO вимагає організації партійного обліку виробничих запасів. Для більшості підприємств це складно.
Всі запропоновані П (С) БО методики оцінки виходять з того, що оцінка базується на всіх витратах, понесених у той чи інший період часу, тобто на минулих витратах.
Оцінка за фактичним витратам, що визначаються за минулим витрат в умовах ринку може не відповідати реальної сьогоднішньої вартості не тільки залишків, а й витрачених матеріалів. Особливо це може виявлятися в умовах інфляції, але не менш важливо, коли відбувається зниження вартості запасів через їх старіння.
МСБО передбачають оцінку за цінами, які були б не нижче ринкової вартості. Для встановлення таких цін потрібні спеціальні розрахунки. Ці розрахунки допомагають закріпити стандартну облікову ціну, для поточного відображення руху матеріальних цінностей не повинна бути вище їх ринкової вартості. У цьому проявляється дія принципу обережності.
3.2. Аудит стану і збереження виробничих запасів
3.3. Контроль за відпуском запасів у виробництво
Матеріали зберігаються на складі під відповідальністю комірника, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
Придбання матеріалів у постачальників здійснюється на основі укладених договорів.
Виконання договорів поставки за термінами, кількості, асортименту враховується службою МТС (матеріально-технічного постачання). Постачальник відпустку або відвантаження супроводжує випискою рахунків фактур і транспортних документів (товаротранспортні накладні).
На складі покупця комірник перевіряє, зважує і перераховує прийняті цінності. На фактичну кількість матеріалів, що надійшли комірник складає прибутковий ордер (однорядковий, багаторядковий).
При недостачі матеріалу складається приймальний акт. Для складання акта створюється комісія. До її складу має входити представник постачальника, транспортні організації або третьої незацікавленої сторони (виконкому).
У тому випадку, якщо виявлена ​​недостача з вини постачальника або транспортної організації, цей акт є підставою для пред'явлення претензії.
Прийом цінностей комірником може здійснюватися у експедитора (працівника даного підприємства) або у представника постачальника. Попередньо експедитору виписується довіреність, за якою він отримує вантажі на складі постачальника або від транспортної організації.
Прийняті за прибутковими ордерами або актам матеріали, комірник відображає в картці складського обліку. Картка складського обліку є регістром аналітичного обліку виробничих запасів. Для кожного окремого виду, марки, типорозміри матеріалу заводиться окрема картка.
Картка виписується бухгалтером матеріального відділу і передається на склад комірником. Записи в картку робляться на підставі первинних документів. По котрі вступили цінностей, їх кількість відображається у графі прихід і тут же по цьому рядку виводиться сальдо.
Матеріали, що зберігаються на складі, постійно відпускається на виробничі та інші потреби підприємства. Кожна операція відпустки обов'язково фіксується в первинному документі.
Існує два основних види витратних документів: вимога, лімітно-забірна карта.
Вимога використовується для оформлення разового відпуску матеріалів, найчастіше - допоміжних матеріалів, а також запасних частин. Вимоги можуть бути однорядковими й багаторядковими.
Вимоги виписуються цехом у двох примірниках. Потім вони перевіряються у відділі постачання, з метою уточнення номенклатурного номера.
При відпустці комірник у двох примірниках вимоги відображає фактично відпущений кількість товару. Один примірник вимоги залишається у комірника, а інший - у представника цеху.
Лімітно-забірну карту використовують для багаторазового відпуску одного і того ж матеріалу протягом місяця. Вона виписується плановим відділом до початку місяця у двох примірниках для цеху та складу. Виходячи з виробничої програми, у ній визначено місячний ліміт відпуску або забору матеріалів. Кожна операція відпустки фіксується в двох примірниках карти і тут же зазначається залишок ліміту. Зручність лімітно-забірних карт в тому, що скорочується кількість виписуються видаткових документів і контролюється фактичний відпуск матеріалів.
Якщо при відпуску матеріалів виникають різного роду відхилення (заміна одного матеріалу іншим, понадлімітний відпустку для ліквідації аварій), то виписується «сигнальне» вимогу з візою головного інженера.
Відпуск матеріалів на сторону в порядку реалізації відображається в накладних, які виписуються відділом збуту. Накладна виписується в трьох, чотирьох або п'яти примірниках, два з яких залишаються на даному підприємстві: один у комірника, а другий на прохідній.
Картка складського обліку є регістром аналітичного обліку матеріалів, вона може вестися комірником тільки в кількісному або кількісно-сумовому вираженні.
З карток складається картотека, яка знаходиться на складі у комірника.
Щодня або раз на п'ять днів комірник здає в бухгалтерію для перевірки всі первинні документи, які виправдовують його дії з матеріалами.
Документи передаються в бухгалтерію при реєстрі.
В кінці місяця кладовщик заповнює сальдову відомість, в неї заносяться по кожному виду, типорозміру матеріалів (тобто по кожному номенклатурному номеру) кількісні залишки з карток складського обліку.
Сальдова відомість заводиться на рік і заповнюється один раз на місяць. Якщо на складі ведеться облік у кількісно-вартісному вираженні, то замість сальдової відомості комірник заповнює оборотну відомість.
Сальдова відомість передається бухгалтеру матеріального відділу для контролю.
3.4. Аудит обліку виробничих запасів
Якщо організація проводить переоцінку матеріалів, то її результат у міру виявлення (тобто після закінчення переоцінки та затвердження керівником організації результатів) списується безпосередньо на рахунок 91 "Інші доходи і витрати": в дебет - суми уцінки, в кредит - суми дооцінки. В аналітичному обліку за цим рахунком відкривається окремий субрахунок для накопичення даних про проведену переоцінці. Надалі результат від переоцінки матеріалів потрапляє на рахунок прибутків і збитків у складі сальдо інших доходів і витрат. Таким чином він бере участь у формуванні кінцевого фінансового результату діяльності організації.
У загальному вигляді переоцінка матеріалів відображається на рахунках бухгалтерського обліку в наступному порядку:
Дебет 10 Кредит 91 - дооцінка матеріальних цінностей;
Дебет 91 Кредит 10 - уцінка матеріальних цінностей.
Зниження вартості матеріалів
У новому Плані рахунків встановлено порядок відображення на рахунках сум зниження вартості матеріалів. Для цього застосовується синтетичний рахунок 14, який названо "Резерви під зниження вартості матеріальних цінностей". Цей рахунок є контрарні; він призначений для уточнення оцінки матеріалів. Механізм використання його схожий на дію рахунків обліку інших оціночних резервів (резервів по сумнівних боргах, під знецінення вкладень у цінні папери).
Перед складанням бухгалтерського балансу (як правило, річного) фактичну собівартість заготовляння (придбання) матеріалів порівнюють з поточною ринковою вартістю (вартістю можливого продажу). Таке зіставлення проводять за зіпсованим матеріалами і сировини, а також, якщо запаси повністю або частково морально застарівають або ринкові ціни на них стійко знижуються. Коли фактична собівартість виявляється нижче від поточної ринкової вартості, як балансову оцінки матеріалів приймається фактична собівартість. Якщо поточна ринкова вартість нижче фактичної собівартості, то матеріали показують у балансі за поточною ринковою вартістю, а в звіті про прибутки та збитки визнають збиток від зниження вартості запасів. Тим самим у відповідності з вимогою обачності у звітному періоді організація, з одного боку, не допускає завищення вартості матеріалів, а з іншого страхується до даного періоду.
Під поточною ринковою вартістю, або вартістю можливого продажу матеріалів, розуміють ту суму грошових коштів, яку організація може отримати у разі продажу запасів. При визначенні поточної ринкової вартості слід грунтуватися на доступній в момент оцінки, найбільш надійної інформації. До уваги беруть коливання цін, пов'язані з подіями, що відбулися після звітної дати і підтверджують умови, що існували на кінець звітного періоду.
Зіставлення фактичної собівартості з поточною ринковою вартістю проводять за кожним номенклатурному номеру. В окремих випадках порівняння доцільно вести по групах однорідних матеріалів. Проте неприпустимо апріорі зменшувати вартість, наприклад, всіх основних матеріалів або всіх запасів палива.
Визнання вартості можливої ​​реалізації як балансову оцінки матеріалів не змінює їх вартості в бухгалтерському обліку. На суми зниження вартості матеріалів утворюються резерви за рахунок прибутку звітного року. Операції з переходять залишками матеріальних цінностей в наступному періоді записують без урахування зниження їх вартості в балансі.
В обліку на сумі резервів під зниження вартості матеріалів робиться запис за дебетом рахунка 91 "Інші доходи і витрати" і кредитом рахунка 14 "Резерви під зниження вартості матеріальних цінностей". На початку наступного звітного періоду залишок по рахунку 14 "Резерви під зниження вартості матеріальних цінностей", переходить з попереднього періоду, закривається шляхом зворотного запису.
Таким чином, залишок на рахунку 14 "Резерви під зниження вартості матеріальних цінностей" представляє різницю між фактичною собівартістю і поточною ринковою вартістю, що відноситься виключно до матеріалів на кінець звітного періоду. При закритті цього рахунку виходять з припущення, що всі перехідні залишки матеріальних цінностей будуть повністю витрачені протягом наступного звітного періоду.
На рахунку 10 "Матеріали" з МШП враховуються такі:
предмети з терміном служби менше 12 місяців незалежно від вартості;
знаряддя лову (в залежності від терміну служби);
багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадкового матеріалу.
Якщо якісь із названих предметів оприбутковуються на рахунок 10 "Матеріали", то до нього відкривається субрахунок "Інструменти та пристосування господарського призначення". Після передачі цих предметів зі складу в експлуатацію і списання вартості їх з рахунку 10 "Матеріали" контроль їх наявності та руху повинен вестися в оперативному порядку.
Основними завданнями обліку матеріалів на підприємствах і будовах є:
правильне і своєчасне документальне відображення операцій та забезпечення достовірних даних по заготовлению, надходження та відпуску матеріалів;
контроль за збереженням матеріалів у місцях зберігання і на всіх етапах їх руху;
контроль за використанням матеріалів у виробництві;
своєчасність виявлення непотрібних і зайвих матеріалів для їх реалізації відповідно до існуючого порядку.
Виходячи із завдань, аудитору необхідно перевірити:
правильність оцінки матеріалів в обліку;
правильність застосування первинних документів з обліку матеріалів;
правильність організації роботи складського господарства;
чи є наказ підприємства про встановлення кола осіб, яким дано право зажадати матеріали, дозволити їх відпуск зі складу (зразки підписів цих осіб повинні бути складі);
чи розроблено на ВАТ «ТОРА» номенклатура-цінник;
призначені чи наказом матеріально-відповідальні особи, чи укладені з ними договори про повну матеріальну відповідальність;
виробляється чи приймання продукції виробничо-технічного призначення за кількістю та якістю, чи відповідає вона вимогам Інструкції про порядок приймання продукції за кількістю і якістю;
складаються чи комерційні акти, пред'являлися чи по них претензії;
чи правильно оформлені документи по приходу і витраті матеріалів, їх внутрішнього переміщення;
чи правильно здійснюється бухгалтерський облік матеріалів у бухгалтерії підприємства;
чи правильно здійснюються отримання, витрачання, облік і зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
правильно чи здійснюється облік при заготівлі матеріалів;
чи правильно відображені в обліку невідфактуровані поставки і матеріальні цінності, що знаходяться в дорозі;
чи правильно відображено облік операцій з реалізації матеріалів;
виділяється в платіжних документах та у первинних облікових документах ПДВ;
правильно чи буде проведено списання матеріалів у разі їх псування або нестач (чи вжито заходів до стягнення недостачі з винних осіб);
чи проводилася на ВАТ «ТОРА» інвентаризація матеріальних цінностей; оформлені її результати; чи правильно відображені в обліку результати інвентаризації;
чи правильно відображались в обліку операції з тарою;
правильно чи здійснюється облік товарно-матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання;
правильно чи здійснюється облік будівельних матеріалів відкритого зберігання;
правильно чи здійснюється облік матеріалів, прийнятих на переробку.
Аудит використання матеріальних ресурсів
Аналіз матеріальних ресурсів передбачає аналіз стану складських запасів, з одного боку, і вивчення показників використання матеріальних ресурсів - з іншого.
Надлишки сировини і матеріалів можуть утворюватися також в результаті:
необгрунтованого складання комерційних та внутрішніх актів на недостачу, бій, витік і псування товарно-матеріальних цінностей при прийомі, навантаженні, транспортуванні і розвантаженні їх на складах, базах, пристанях і залізничних станціях;
завезення сировини і матеріалів від постачальників у великих кількостях, ніж зазначено в супровідних документах, або завезення цінностей взагалі без документального оформлення (сторонні товари);
завезення від постачальників доброякісного сировини і матеріалів замість відходів, показаних у супровідних документах;
завищення ваги тари при складанні актів на її завіс;
внесення до сировину та матеріали сторонніх або більш низької якості однорідних речовин з метою збільшення їх кількості або ваги.
У ході перевірки в першу чергу з'ясовуються стан складського господарства, підбір і розстановка матеріально відповідальних осіб; організація пропускної системи; своєчасність проведення інвентаризації та виконання плану раптових перевірок наявності матеріальних цінностей та ін
Перевірка передбачає обстеження складів і місць зберігання матеріальних цінностей з метою з'ясування їх придатності для використання за призначенням; дотримання правил зберігання цінностей та правил протипожежної безпеки; наявності сигналізації, вагового господарства, інших вимірювальних приладів і т.д.
Відповідно до встановлених правил матеріальні цінності на складах зберігаються за групами, видами, артикулами і сортами на стелажах, в осередках або в спеціалізованій тарі. Номенклатурні номери матеріальних цінностей вказуються на прикріплюються ярликах.
Одночасно перевіряються система відпуску матеріалів у виробництво (цехи основного і допоміжного виробництва), правильність визначення їх кількості за допомогою ваговимірювальних приладів, а також стан контролю з боку керівників цехів, своєчасність і точність відображення відпустки у відповідних первинних і зведених документах.
Невід'ємною частиною контролю збереження матеріальних цінностей на складах підприємства є перевірка складського обліку. Практика роботи показує, що основні порушення у веденні складського обліку полягають у наявності негативних перехідних залишків ("червоне сальдо") за видами матеріальних цінностей, відсутності записів про надходження матеріалів за окремими прибутковими документами, розбіжності між даними картотек складського обліку та бухгалтерського обліку.
"Червоне" сальдо свідчить про неповну або несвоєчасному оприбуткуванні надійшли матеріальних цінностей, списання завищеного кількості матеріалів у виробництві проти фактично відпущеного, оформленні безтоварних документів на витрату матеріалів, неправильний підрахунок перехідних залишків і т.д.
Негативні перехідні залишки того чи іншого матеріалу після чергового надходження цього виду матеріалу тимчасово закриваються, а кількість матеріальних цінностей на цю величину зменшується. Негативні залишки показують розмір неврахованих матеріалів і є резервом для розкрадання.
Окремі прибуткові документи, особливо по невідфактурованих постачання, можуть не відображатися в картках складського обліку. Для їх виявлення необхідно раптово перевірити всі первинні документи комірника.
Розбіжності між даними складського і бухгалтерського обліку виявляються шляхом зіставлення залишків по сальдової книзі з залишками, підрахованими бухгалтерією в оборотних відомостях за групами матеріалів.
Забезпечення збереження матеріальних цінностей багато в чому залежить від підбору і розстановки матеріально відповідальних осіб. На такі посади не повинні прийматися особи, які мали судимість за розтрати, розкрадання і не виправдали довіри на колишніх роботах.
Зустрічаються і такі порушення, як: вивезення матеріальних цінностей за одним перепустками двічі; вивезення матеріальних цінностей за перепустками, підписаним особою, яка не має на це права; вивезення матеріальних цінностей за усним дозволу та записок і т.д.
Розкрадання сировини і матеріалів в умовах обробки облікових даних на ЕОМ
Основні способи спотворення облікових даних з метою розкрадання сировини і матеріалів в умовах обробки облікових даних на ЕОМ:
спотворення даних обліку шляхом заниження приходу або завищення витрат матеріальних цінностей в машинограмах;
умисні помилки і підробки в процесі кодування первинних документів (проставлення коду в документах по приходу матеріалів більш дешевих видів цінностей, а в документах по витраті - більш дорогих);
спотворення обліку сировини і матеріалів шляхом введення в ЕОМ даних документів, раніше пройшли обробку, або фальшивих документів;
спотворення шифрів номенклатурних номерів у первинних документах;
спотворення даних обліку в момент перфорації первинних документів (пропуск окремих первинних документів, непробівка будь-якої цифри) і т.д.
Для виявлення помилок, допущених при перенесенні даних на машинні носії інформації, рекомендується використовувати первинні документи, а також випускаються ЕОМ контрольні машинограми, що є обліковим регістром хронологічній запису. До ознак, що свідчать про можливі розкрадання при обліку матеріалів на ЕОМ, відносяться:
відсутність необхідних реквізитів та наявність виправлень у первинних документах, спрямованих на обробку в ЕОМ;
суперечності даних первинних документів і машинограм;
виправлення в машинограмах (обумовлені та необумовлені);
невідповідність підсумків дебетових і кредитових оборотів контрольних машинограм;
наявність протиріч усередині документа і машинограми.
3.5. Завдання, джерела інформації та методика аналізу виробничих запасів
Узагальнюючими показниками використання виробничих запасів у виробництві є матеріаломісткість продукції (МП) і матеріаловіддача (МО).
Матеріаломісткість визначається за формулою:
МП = РМ / П, (1)
де РМ - витрата матеріалів за аналізований період;
П - обсяг продукції за аналізований період.
Цей показник характеризує витрата матеріалів на 1 рубль виготовленої продукції. Якщо показник МП звітного року виявився вище аналогічного за минулий рік, то таке положення не можна вважати нормальним.
Матеріаловіддача визначається за формулою:
МО = П / РМ, (2)
Цей показник характеризує обсяг випущеної продукції на 1 грн витрачених матеріалів.
Порівнюючи цей показник з аналогічним інших підприємств, можна судити про ефективне використання виробничих запасів.
Економічний аналіз поглиблює пошуки резервів підвищення ефективності виробництва в напрямку тих можливостей, які обумовлюють зниження матеріаломісткості.
Методичні розробки аналізу матеріальних витрат і матеріаломісткості продукції не зайняли ще належного місця в плануванні, нормуванні і комплексному економічному аналізі. Визначення ефективності використання виробничих запасів обмежено і підпорядковане аналізу інших показників діяльності підприємств. Питання вимірювання ефективності використання виробничих запасів розосереджуються, як правило, по розділах аналізу забезпеченості предметами праці і їх використання на обсяг собівартості продукції. Відсутній єдиний комплексний підхід до аналізу матеріаломісткості продукції, що не дозволяє використовувати аналітичні можливості вишукування напрямків зниження матеріальних витрат і за рахунок підвищення ефективності виробництва. Підпорядкованість аналізу використання виробничих запасів завданням оцінки узагальнюючих показників діяльності підприємств, методично слабка розробка способів і прийомів виявлення резервів зниження матеріаломісткості, обмежена інформаційна база не дозволяють вирішити на практиці низку проблем підвищення ефективності використання предметів праці.
Завданнями аналізу матеріаломісткості випущеної продукції підприємства, об'єднання є:
визначення зміни рівня матеріаломісткості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом;
Виявлення причин змін та визначення динаміки досягнутих результатів (економії або перевитрати) за видами матеріалів, що витрачаються, масштабами дії окремих факторів, що обумовили зміну цього рівня (вдосконалення техніки і технології виробництва продукції, структури споживаного сировини, матеріалів і паливно-енергетичних ресурсів);
контроль за виконанням завдань по середньому зниження норм витрати найважливіших видів виробничих запасів і економії матеріальних витрат;
зміна ефективності використання у виробництві продукції нових видів матеріалів;
виявлення невикористаних внутрішньогосподарських резервів зниження матеріальних витрат та їх впливу на формування собівартості продукції, обсягу виробництва, прибутків і рентабельності, продуктивності праці та фондовіддачу.
3.6. Аналіз структури та динаміки виробничих запасів
Значення аудиторської перевірки операцій з товарно-матеріальними цінностями організації велике. Крім записів бухгалтерського обліку джерелом інформації та товарно-матеріальних цінностях служить первинна документація: прибуткові ордери, вимоги та інші, що розглядаються нами у другому розділі дипломної роботи. Первинні документи по надходженню і витраті виробничих запасів грають важливу роль в організації матеріального обліку, так як є його основою. Безпосередньо за первинними документами здійснюють попередній, поточний і послідовний контроль за рухом, збереженням і подальшим використанням матеріальних ресурсів. Первинні документи з руху матеріалів повинні ретельно оформлятися, обов'язково містити підписи осіб, які вчинили операції та коди відповідних об'єктів обліку. Контроль за дотриманням правил оформлення руху матеріальних ресурсів покладено на головного бухгалтера та керівників відповідних підрозділів розглянутого підприємства.
Приступаючи до перевірки аудитору необхідно вивчити всі нормативні документи, що стосуються порядку прийому, обліку, зберігання та відпуску матеріальних цінностей, зокрема, положення з обліку матеріалів, тари, малоцінних і швидкозношуваних предметів, про порядок видачі довіреностей матеріально-товарних цінностей та інші.
Основною метою аудиторської перевірки є отримання достовірності інформації:
про наявність, рух та оцінці наявних матеріальних цінностей;
про забезпечення схоронності цінностей і дотримання встановлених нормативів їх виробничого споживання;
про розподіл вартості витрачених на виробництво матеріальних цінностей по об'єктах калькулювання.
Методика аудиту матеріальних цінностей містить ряд етапів.
Розглянемо кожен з них.
Етап 1. Перевірку операцій з матеріальними цінностями рекомендуємо починати з аналізу їх оцінки, так як у фактичну собівартість придбання матеріалів крім їх вартості за цінами придбання включаються також: транспортно-заготівельні витрати; сплачуються постачальницьким організаціям комісійні винагороди; мита; оплата послуг стороннім організаціям з транспортування, доставки і зберіганню цінностей. У той же час аудитор повинен перевірити, чи не включалися у вартість матеріалів витрати на утримання складів, відділів постачання і збуту виробництва або витрати на відрядження працівників для оформлення та узгодження договорів на постачання матеріалів, які повинні включатися до складу загальногосподарських витрат.