Аналіз калькулювання собівартості продукції

Глава 1. Роль калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвом ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .. 4

1.1 Сутність собівартості продукції: її склад та види. ... ... ... ... ... .... ... ... 4

1.2 Принципи і методи калькулювання ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... ..... ... .... ... 13

Глава 2. Аналіз калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвом Енергозбуту АК «Якутскенерго» ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 25

2.1 Економічна характеристика Енергозбуту АК «Якутскенерго» ... ....... 25

Висновок ................................................. .................................................. .......... 35

Список використаної літератури ............................................... .................... 37

Введення

В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємств. Обчислення цього показника необхідно для: оцінки виконання плану по даному показнику і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку; виявлення резервів зниження собівартості продукції; обчислення національного доходу в масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обгрунтування рішень про виробництво нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих.

У вітчизняній практиці облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції є складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку. Якщо раніше обліку витрат особливу увагу приділяли лише на великих підприємствах, то зараз в умовах ринкової економіки, внаслідок посилення конкуренції, ускладнення виробничих процесів цей напрямок обліку стає все більш актуальним для малих і середніх підприємств та організацій. Все більше значення для підприємства набуває вирішення таких завдань як: інформаційне забезпечення процесу прийняття рішень, забезпечення бази для ціноутворення; контроль економічної ефективності діяльності підприємства; отримання даних про результати діяльності; розрахунок вартісної оцінки для статей балансу та інші.

З метою встановлення перерахованих положень актуальність обраної теми «Облік витрат на виробництві і калькулювання собівартості продукції Енергозбуту АК« Якутскенерго »незаперечна.

Мета дослідження - отримати уявлення про облік витрат на виробництві і калькулювання собівартості продукції підприємств.

Для досягнення наміченої мети в роботі поставлені наступні завдання:

розкрити роль облік витрат на виробництві і калькулювання собівартості продукції підприємства;

показати зміст принципів і методів калькулювання;

дати коротку економічну характеристику Енергозбуту АК «Якутскенерго»;

проаналізувати калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвом Енергозбуту АК «Якутскенерго» Енергозбуту АК «Якутскенерго».

Об'єкт дослідження курсової роботи - Енергозбут АК «Якутскенерго».

Предметом дослідження є облік витрат на виробництві і калькулювання собівартості продукції цього підприємства.

Методологічною базою написання курсової роботи є посібники Кондракова Н.П., Васін Ф.П., Вахрушина М.А., Черних Г.І., та інших, а також нормативні документи.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та програм, 1 малюнка, 2-х таблиць.

Глава 1. Роль калькулювання собівартості продукції в управлінні виробництвом

1.1 Сутність собівартості продукції: її склад та види

Однією з найважливіших завдань управлінського обліку є калькулювання собівартості продукції.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію .

Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відбиваються результати господарської діяльності організації, її досягнення і наявні резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більше економиться праця, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і всьому суспільству.

Витрати, що відносяться на собівартість продукції, визначені Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг) та про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку ^січні (з урахуванням змін, затверджених Урядом від 1 липня 1995 р. № 661, від 20 листопада 1995 р. № 1133, від 21 березня 1996 р. № 299, від 22 листопада 1996 р. № 1387, від 11 березня 1997 р. № 273), а також галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у частині, що не суперечить зазначеним вище документів. В даний час готується закон про перелік витрат, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), та про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку.

У собівартість продукції, зокрема, включаються:

1. Витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них, зокрема, відносяться:

- Витрати на підготовку і освоєння виробництва;

- Витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), обумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати з контролю виробничих процесів і якості продукції; витрати, пов'язані з винахідництвом і раціоналізацією;

- Витрати з обслуговування виробничого процесу, забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;

- Витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

- Відрахування на державне соціальне та обов'язкове медичне страхування;

- Витрати з управління виробництвом та ін

2. Витрати, пов'язані зі збутом продукції:

- Упаковкою, зберіганням, навантаженням і транспортуванням (крім тих випадків, коли вони відшкодовуються покупцем понад ціни на продукцію);

- Оплатою послуг транспортно-експедиційних та посередницьких організацій, комісійними зборами і винагородами, котрі сплачуються збутовим і зовнішньоторговельним організаціям; витрати на рекламу, включаючи участь у виставках, ярмарках і ін

3. Витрати, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції на даному підприємстві, але їх відшкодування шляхом включення в собівартість продукції окремих підприємств необхідно в інтересах забезпечення простого відтворення (відрахування на покриття витрат по геолого-розвідувальним і геолого-пошукових робіт корисних копалин, на рекультивацію земель ; плата за деревину, що відпускається на корені, а також плата за воду).

Крім того, в собівартості продукції (робіт, послуг) відображаються також втрати від шлюбу, від простоїв з внутрішньовиробничих причин, недостачі матеріальних цінностей у виробництві і на складах в межах норм природних втрат, допомоги у результаті втрати непрацездатності через виробничі травми, які виплачуються на підставі судових рішень.

Слід зазначити, що зміни і доповнення, внесені до Положення про склад витрат Урядом РФ 1 липня 1995 р., визначили нові підходи держави до формування собівартості продукції. До 1 липня 1995 р. багато витрати включалися в собівартість у межах встановлених державою нормативів (витрати на відрядження, витрати на рекламу, представницькі витрати та ін), а перевищення за вказаними витрат відносили на зменшення чистого прибутку організацій.

Цей підхід суперечив міжнародним принципам ведення бухгалтерського обліку, перешкоджав формуванню реальних показників собівартості, тобто спотворював кінцеві фінансові показники організації.

З 1 липня 1995 нормовані державою витрати відносяться на собівартість продукції в сумі фактичних витрат, а коригування зазначених витрат з урахуванням затверджених у встановленому порядку лімітів, норм і нормативів здійснюється для цілей оподаткування. Зміна підходів держави до формування собівартості продукції дозволяє організаціям обчислювати більш реальні показники собівартості продукції (робіт, послуг).

У залежності від того, які витрати включаються до собівартості продукції, у вітчизняній економічній літературі традиційно виділяються такі його види:

• цехова - включає прямі витрати та загальновиробничі витрати; характеризує витрати цеху на виготовлення продукції;

• виробнича - складається з цехової собівартості і загальногосподарських витрат; свідчить про витрати підприємства, пов'язаних з випуском продукції;

• повна собівартість - виробнича собівартість, збільшена на суму комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції.

Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку:

• у виробничу собівартість повинні включатися лише виробничі витрати, прямі трудовитрати, прямі матеріальні витрати і загальновиробничі витрати;

• повна собівартість складається з виробничої собівартості, збутових та адміністративних (загальногосподарських витрат) ² .

Процес формування повної собівартості зображений на рис. 1.

Крім того, розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість. Індивідуальне собівартість свідчить про витрати конкретного підприємства по випуску продукції; середньогалузева - характеризує середні по галузі витрати на виробництво

цього виробу. Вона розраховується за формулою середньозваженої з індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

Рис 1. Елементи собівартості вироби

Нарешті, існують планова і фактична собівартість. У розрахунки планової собівартості включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на майбутній період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію.

Розглянемо, яка ж роль калькулювання собівартості продукції, в управлінні виробництвом

У російській мові слово "калькуляція" (лат. calculatio - обчислення) з'явилося в другій половині XIX ст. і означає числення собівартості ³ .

Калькуляція як елемент методу бухгалтерського обліку існувала не завжди, і її виникнення безпосередньо пов'язано з розвитком продуктивних сил суспільства. На зорі виникнення бухгалтерського обліку, в умовах рабовласницького ладу, коли формувалися товарно-грошові та кредитні відносини, бухгалтерський облік вівся за простою системою - "прибуток - видаток".

Пізніше, коли в Італії почали, формуватися купецькі товариства і прибуток повинен був, розподілятися між окремими купцями пропорційно вкладеному капіталу, виникла подвійна

запісь.Появленіе калькуляції пов'язане із зародженням мануфактурного виробництва. Формування продуктивних сил суспільства, самого способу виробництва вдосконалювали прийоми і методи калькулювання. Найбільш стрімкий розвиток калькулювання як інструмент оцінки рентабельності товарів, як спосіб подолання конкуренції отримало в умовах промислового виробництва.

У сучасній економічній літературі калькулювання визначається як система економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг) ⁴ . У процесі калькулювання порівнюються витрати на виробництво з кількістю випущеної продукції і визначається собівартість одиниці продукції.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію. Собівартість продукції є одним з основних економічних показників, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства.

У собівартість продукції включаються витрати:

- На підготовку та освоєння виробництва;

- Пов'язані з виробництвом продукції обумовлені технологією і

організацією виробництва;

- Пов'язані з винахідництвом і рационализаторством;

- Пов'язані з управлінням виробництвом;

- На обслуговування виробничого процесу та ін

Завдання калькулювання - визначити витрати, які припадають на одиницю їх носія, тобто на одиницю продукції (робіт, послуг), призначених для реалізації, а також для внутрішнього споживання.

Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій. У залежності від цілей калькулювання розрізняють планову, кошторисну і фактичну калькуляції. Всі вони відображають витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.

Планова калькуляція складається на плановий період на основі діючих на початок цього періоду норм і кошторисів.

Кошторисна калькуляція розраховується при проектуванні нових виробництв і конструюванні знову освоюваних виробів при відсутності норм витрат.

Фактична (звітна) калькуляція відображає сукупність всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції. Вона використовується для контролю за виконанням планових завдань по зниженню собівартості різних видів продукції, а також для аналізу та динаміки собівартості.

Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесі виробництва конкретних продуктів.

Об'єктом калькулювання є витрати, пов'язані з виробництвом конкретного продукту. Отже, передумовою

калькулювання є облік виробничих витрат (виробничий облік). Він первинний по відношенню до калькулювання.

Виробничий облік, будучи частиною бухгалтерського обліку, передбачає збір інформації про витрати підприємства, документальне оформлення господарських операцій, так чи інакше пов'язаних з виробничими витратами ⁵ . У системі виробничого обліку така інформація узагальнюється, групується за різними ознаками і аналізується. Лише на базі інформації, підготовленої певним чином в системі виробничого обліку, можливо калькулювання. Іншими словами, мова йде про калькуляційного обліку, що забезпечує угруповання витрат у такому аналітичному аспекті, який робить можливим процес калькулювання.

Між калькулюванням і виробничим обліком існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. Так, базою для розрахунку собівартості одиниці продукції є інформація, зібрана в системі виробничого обліку. Калькулювання собівартості кінцевого продукту зумовлюється системою і організацією виробничого обліку. З іншого боку, ступінь деталізації виробничого обліку залежить від завдань, що стоять перед підприємством в області калькулювання.

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна підрозділити на три етапи.

На першому етапі обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.

Насправді процес калькулювання є більш складним і чергується з процесом обліку витрат. Після розподілу первинних витрат калькулюється собівартість продукції допоміжних виробництв. На цьому етапі калькулювання ускладнюється, тому що необхідно врахувати надання взаємних послуг.

Облік витрат і калькулювання собівартості продукції можуть чергуватися і в основному виробництві. Калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхідним процесом при управлінні виробництвом.

Функціонували раніше калькуляційні системи переслідували одну мету - оцінити запаси готової продукції та напівфабрикатів власного виробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і для складання зовнішньої звітності, а також для визначення прибутку. Незважаючи на важливість цього завдання, колишні системи калькулювання не містили інформації, придатної для вирішення багатьох управлінських завдань.

Сучасні системи калькулювання більш збалансовані. Інформація, що міститься в них інформація дозволяє не тільки вирішувати традиційні завдання, але і прогнозувати економічні наслідки таких ситуацій, як:

- Доцільність подальшого випуску продукції;

- Встановлення оптимальної ціни на продукцію;

- Оптимізація асортименту продукції, що випускається;

- Доцільність оновлення діючої технології і верстатного парку;

- Оцінка якості роботи управлінського персоналу.

Сучасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або центром відповідальності плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від планових завдань по собівартості. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обгрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів щодо підвищення якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств. За результатами калькулювання можна прийняти рішення про проведення ремонту самостійно або з використанням послуг сторонніх організацій.

Нарешті, калькулювання є основою трансфертного ціноутворення. Трансферна (внутрішня) ціна застосовується при комерційних операціях між підрозділами одного і того ж підприємства. Найбільшу актуальність питання формування трансферних цін мають при наявності права у підрозділу підприємства самостійно виходити на зовнішніх покупців. У цьому випадку від правильного формування трансферної ціни буде залежати загальний фінансовий стан компанії. Якщо ж продукція підрозділу повністю споживається всередині підприємства, трансферна ціна є лише облікової категорією, необхідної для забезпечення господарських зв'язків між внутрішніми підрозділами підприємства, але при цьому вона не впливає на кінцеві результати організації.

Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи управління не тільки собівартістю продукції, але і виробництвом в цілому.

1.2 Принципи та методи калькулювання

Калькулювання може здійснюватися як в рамках облікової системи (упорядкований регулярний процес), так і на вимогу (наприклад, збір і зміна витрат, пов'язаних із заміною обладнання). Звичайно, постійне калькулювання - більш дороге, ніж проведене час від часу, і рішення про те, наскільки деталізовані дані повинні надходити з системи виробничого обліку (між ним і калькулюванням існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність; сам виробничий облік передбачає збір інформації про витрати підприємства (вона узагальнюється, групується за різними ознаками і аналізується), документальне оформлення господарських операцій так чи інакше пов'язаних з виробничими витратами) на регулярній основі, приймається виходячи зі складання витрат і доходів.

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується у відповідності з певними принципами.

Загальні правила формування, класифікації, оцінки та визнання витрат по звичайних видах діяльності встановлені Положенням по бухгалтерському обліку «Витрати організації» (ПБУ 10/99), затвердженим Наказом Мінфіну Росії від 6 травня 1999 р. № 33н ⁶ . Необхідно відзначити, що у звичайній обліковій практиці витрати можна представити як сукупність витрат, включених у комерційну (повну) собівартість проданої продукції, товарів (робіт, послуг).

Галузеві особливості обліку витрат на виробництво, а також питання калькулювання комерційної (повної) собівартості товарної продукції розглядаються в галузевих нормативних документах і застосовуються в тій частині, в якій вони не суперечать нормативним і правовим актам; Типові методичні рекомендації з планування та обліку собівартості будівельних робіт ( Лист Мінфіну Росії від 30 грудня 1993 року № 161) та ін

Об'єкти обліку витрат - це місця виникнення цих витрат: організація в цілому, виробництво, технологічні процеси, цехи, дільниці, агрегати, стадії, переділи, брігадокомплекти і т.п. На вибір об'єктів обліку витрат істотно впливають особливості технологічних процесів, технічні параметри продукції, що виготовляється, тип виробництва, організаційна структура організації та його виробничих підрозділів. Наприклад, у вугільній промисловості об'єкти обліку витрат - це види виробництв, структурні підрозділи, способи видобутку, виробничі процеси на шахтах, калькуляційні статті та економічні елементи витрат.

Крім цього регулювання витрат в системі управління спонукає організації будь-якої галузі економіки виділяти (в оперативному обліку) як самостійних об'єктів обліку витрат ступінь використання матеріальних і трудових ресурсів у виробничому процесі, окремі (найбільш ємні) статті або елементи витрат з утримання машин і механізмів, устаткування , приладів, будівель і споруд, бюджетів (кошторисів), витрат на управління.

Об'єкт калькулювання - вид (торговельне найменування) продукції. Однак у багатопрофільних виробництвах, що виробляють певні моделі та модифікації, де виробництво може розвиватися тільки на базі уніфікації деталей і вузлів, об'єктом калькуляції стає однорідна група виробів ⁷ . При формуванні номенклатури об'єктів обліку витрат та об'єктів калькуляції необхідно враховувати вимоги відповідних галузевих інструкцій. Об'єкти калькуляції мають пряму економічну зв'язок з калькуляційними одиницями, які, по суті, є одиницею виміру калькуляційного об'єкта і відрізняються від останнього тим, що відображають споживчі властивості продукту праці. В якості калькуляційних одиниць використовуються: натуральні одиниці - штуки, метри, кіловат-години та ін; кубічний метр залізобетонних виробів; верстато-комплект і ін; одиниці робіт - одна тонна перевезеного вантажу; одиниці часу - машино-годину, машино-день тощо; експлуатаційні одиниці - потужність, продуктивність, параметри продукції і т.п; і т.д ⁸ .

З усього комплексу калькуляційних одиниць для калькулювання собівартості продукції використовується один вимірник, який розглядається як основний.

Вибір методу розподілу непрямих витрат надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він проводиться підприємством самостійно, записується в обліковій політиці та є незмінним протягом усього фінансового року.

При розмежуванні витрат по періодах необхідно керуватися принципом обчислення. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються витратами і доходами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або виплати) грошових коштів. Доходи і витрати, не пов'язані до звітного періоду, не визнаються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо гроші по них надійшли або перераховані в даному періоді.

Роздільний облік за поточними витратами на виробництво продукції і капітальних вкладеннях знайшов своє відображення у федеральному законі «Про бухгалтерський облік» № 129 від 21 листопада 1996 р. і в Положенні ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в РФ, затвердженого наказом Мінфіну від 29 липня 1998 року № 34н

Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів документування та відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а також віднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційних об'єктів і прийомів обчислення калькуляційних одиниць. Існують різні методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Їх застосування визначається особливостями виробничого процесу, характером виробленої продукції (послуг, послуг), її складом, способом обробки.

Загальноприйнятої класифікації методів обліку витрат і калькуляції поки не існує. За об'єктами обліку витрат виділяються попроцессний, попередільний і позамовний методи. З точки зору повноти враховуються витрат можливе калькулювання повної та неповної («усіченої») собівартості. У залежності від оперативності обліку і контролю витрат розрізняють метод обліку фактичної (історичної) собівартості та облік нормативних витрат.

Розглянемо методи калькулювання.

В останні роки внаслідок посилення конкуренції, ускладнення виробничих процесів, необхідність пристосовуватися до постійно мінливих реалій ринку все більш актуальним для підприємств стає отримання інформації для ефективного управління ними. Так як фінансовий облік практично не зачіпає внутрішньовиробничі процеси, зростає потреба в управлінській інформації, основу якої складають дані, одержувані в процесі обліку, оцінки і контролю витрат і виручки, пов'язаних з процесом виробництва і реалізації продукції.

У зв'язку з цим велике значення набуває вибір того чи іншого методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Попроцессний метод найчастіше застосовується у видобувних галузях промисловості (вугільної, гірничорудної, газової, нафтової та ін) та енергетиці ⁹ . В даний час найбільш повно попроцессний метод можна охарактеризувати так: він застосовується на підприємствах з масовим характером виробництва одного або кількох видів продукції, коротким періодом технологічного процесу і відсутністю в більшості випадків незавершеного виробництва. Поняття короткого періоду технологічного процесу, по-перше, надто не визначено, а по-друге, не відповідає всім випадків застосування попроцессного методу калькулювання. Цей метод використовується для калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів, переробки вантажів. Не всі види транспорту відрізняються короткочасністю перевізного процесу. Можливий тривалий процес і в деяких галузях промисловості. Важлива ознака, який найбільш чітко вказує на відмінність попроцессного і попередільного методів - відсутність в попроцессном методі напівфабрикатів завершеного виробництва.

Сутність попроцессного методу полягає в тому, що прямі й непрямі витрати обліковують за статтями калькуляції на весь випуск продукції. У зв'язку з цим середню собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) визначають діленням суми всіх виробничих витрат за місяць (в цілому за підсумком і кожної статті) на кількість готової продукції за цей же період. На першому етапі здійснюється документування і облік витрат за елементами, потім витрати розподіляються по процесах. Далі, визначають загальну величину витрат на місяць, далі розподіляють витрати залежно від характеру виробництва видів продукції. На завершальному етапі визначають собівартість місячного випуску по виробах. Однак при застосуванні попроцессного методу для контролю за собівартістю продукції неодмінною умовою є наявність норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, нормативів використання засобів виробництва, організації обліку відхилень фактичних витрат від цих норм і нормативів.

Попередільний калькулювання використовується в галузях промисловості з серійним і потоковим виробництвом, коли однакові вироби проходять в певній послідовності через всі етапи виробництва ¹⁰ . Як правило, це виробництва, де застосовуються фізико-хімічні та хімічні методи переробки сировини, і процес отримання продуктів складається з декількох послідовних технологічних стадій (галузі хімічної, нафтопереробної, цементної, металургійної, целюлозно-паперової, бавовняної промисловості). У цих випадках об'єктом калькулювання стає продукт кожного закінченого переділу, включаючи й такі переділи, в яких одночасно отримують декілька продуктів.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що прямі витрати відбивають у поточному обліку не за видами продукції, а по переділах (стадіях) виробництва. Переділ - частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), що закінчується отриманням готового напівфабрикату, який може бути відправлений у наступний переділ або реалізований на сторону. Особливостями попередільного методу обліку, що відрізняють його від позамовного методу, є:

- Узагальнення витрат по переділах, безвідносно до окремих замовленнях, що дозволяє калькулювати собівартість продукції кожного переділу;

- Списання витрат за календарний період, а не за час виготовлення замовлення;

- Організація аналітичного обліку до синтетичного рахунку 20 «Основне виробництво» для кожного переділу;

- Простота і дешевизна: немає карток обліку замовлень, відсутня необхідність розподіляти непрямі витрати між окремими замовленнями.

Позамовний метод обліку собівартості використовується при виготовленні унікального або виконуваного за спеціальним замовленням вироби. У промисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничним типом організації виробництва. Найбільш типові заводи важкого машинобудування, що створюють блюмінги, прокатні стани, екскаватори великих потужностей, а також військово-промислового комплексу, де переважають процеси обробки, і виробляється неповторюваних або рідко повторюється продукція. Область застосування позамовного методу не обмежується промисловим виробництвом. Він успішно використовується в будівництві, науково-дослідних інститутах, установах охорони здоров'я (наприклад, калькулюється собівартість операції кожного хворого), сфері послуг.

Сутність даного методу полягає в наступному: всі прямі витрати (витрати основних матеріалів та заробітна плата основних виробничих робітників з нарахуваннями на неї) враховується в розрізі встановлених статей калькуляції по окремих виробничими замовленнями. Решта витрат враховуються за місцями їх виникнення і включаються до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої базою (ставкою) розподілу. Об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання є окремий виробничий замовлення, фактична собівартість якого визначається після його виготовлення. При цьому під замовленням розуміється заявка клієнта на певну кількість спеціально створених або виготовлених виробів.

Незалежно від безлічі об'єктів обліку витрати можна дослідити двома методами - фактичним і методом обліку нормативних витрат. Обидва методи спрямовані на виявлення і відображення в кінцевому рахунку фактичної собівартості продукції, але перший - шляхом безпосереднього обліку витрат, а другий - через відхилення від норм.

Облік фактичних витрат - метод послідовного накопичення даних про фактично вироблених витратах без відображення в обліку даних про величину їх за діючими нормами. Цей метод, як правило, є традиційним і найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах. Облік фактичних витрат на виробництво будується на таких принципах, як повне і документально оформлене відображення первинних витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського обліку; облікова реєстрація їх у момент виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характеру витрати, місцями виникнення, об'єктами обліку і носіям витрат; віднесення фактично зроблених витрат на об'єкти їх обліку і калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими. Застосування цього методу дозволяє в кінцевому рахунку визначити фактичну (або «історичну») собівартість.

Недоліки методу: виключення можливості оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, вишукування і мобілізації внутрішньовиробничих резервів. Все це зумовлює обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного внутрішньогосподарського бухгалтерського контролю.

Нормативний метод обліку передбачає попереднє визначення нормативних витрат за операціями, процесам, об'єктам з виявленням у ході виробництва відхилень від нормативних витрат. Фактичні витрати визначаються алгебраїчним складанням витрат за нормами і відхиленням від них. Цей метод характеризується тим, що на підприємстві по кожному виду виробу складається попередня нормативна калькуляція, тобто калькуляція собівартості, обчислена за діючими на початок місяця нормами витрат матеріалів і трудових витрат, яка використовується для визначення фактичної собівартості продукції, оцінка браку у виробництві і розмірів незавершеного виробництва. Всі зміни діючих норм відображаються протягом місяця в нормативних калькуляціях. Норма - заздалегідь встановлений числовий вираз результатів господарської діяльності в умовах прогресивної технології та організації виробництва. Норми можуть змінюватися (як правило, знижуватися) в міру освоєння виробництва та поліпшення використання матеріальних і трудових ресурсів.

Основні принципи нормативного методу обліку:

- Попереднє складання нормативної калькуляції собівартості по кожному виробу на основі діючих на підприємстві норм і кошторисів;

- Ведення протягом місяця обліку змін діючих норм (для коригування нормативної собівартості);

- Облік фактичних витрат протягом місяця з підрозділом їх на витрати за нормами і відхилення від норм.

- Встановлення й аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм за місцями їх виникнення;

- Визначення фактичної собівартості випущеної продукції як суми нормативної собівартості, відхилень від норм та змін норм.

Дотримання такого алгоритму обліку і розрахунків, хоча і є досить трудомістким процесом, але при цьому, дозволяє одержати достовірну інформацію про витрати, придатну для подальшого аналізу і контролю.

Можливі модифікації нормативного методу: повний і неповний (під нормування потрапляють лише прямі витрати і нормативна калькуляція складається тільки з ним) облік нормативних витрат.

Система «стандарт-кост» як продовження нормативного методу обліку витрат Назва «стандарт-кост» (Standard Costs) в широкому сенсі має на увазі собівартість встановлену заздалегідь (на противагу собівартості, дані про яку збираються) ¹¹ . Сенс цієї системи полягає в тому, що в облік вноситься те, що повинно відбутися, а не те, що сталося, враховується не суще, а належне, і відособлено відображаються виниклі відхилення. Основне завдання - облік втрат і відхилень у прибутку предпріятія.В основі системи «стандарт-кост» лежить попереднє нормування витрат за елементами та статтями, складання нормативних калькуляцій на основі діючих норм на окремі види виробів і їх складові частини, уточнення цих калькуляцій по мірі зміни діючих норм, роздільний облік фактичних витрат за діючими нормами, за змінами норм і по відхиленням по норм, можливість обчислення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного підсумовування нормативної собівартості та облікованих змін за місяць норм.

Основний постулат «Стандарт-кост» - фактичні показники витрат завжди перевищують нормативні, оскільки норма - це ставити завдання на майбутнє, допомагати здійснювати ці завдання, мінімальні витрати для даних умов, тобто в дійсності облік полягає у фіксації безлічі відхилень. Якщо ж відхилень не виникало або фактичні витрати менше нормативних, то це означає, що була визначена не гранично низька норма витрат і її потрібно скорегувати. У системі «Стандарт-кост» неможливо перевиконати план. Будь-які витрати у порівнянні з нормами призводять до перевитрати коштів, аналіз яких є джерелом інформації про невикористаних ресурсах підприємства, його потенціал і невиправданих витратах.

«Стандарт-кост» - система управлінського обліку, спрямована на регулювання прямих витрат виробництва шляхом складання до початку виробництва стандартних калькуляцій і обліку фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів. «Стандарт» - кількість необхідних для виробництва одиниці продукції (робіт, послуг) матеріальних і трудових витрат (можуть заздалегідь обчислені); «кост» - грошове вираження виробничих витрат на виготовлення одиниці продукції.

Характерні особливості:

- Основою виявлення відхилень від стандартів у процесі витрачання коштів є бухгалтерські записи на спеціальних рахунках, але не їх документування. Перед керуючим ставиться завдання не допускати відхилення;

- Не всі підприємства відображають у бухгалтерському обліку виявлені відхилення, а лише ті з них, які використовують поточні стандарти;

- Для відображення відхилень від стандартів виділяються спеціальні синтетичні рахунки.

«Директ-костинг» системі управлінського обліку. Головне в «директ-костинг» - організація роздільного обліку постійних і змінних витрат ¹² . Тому цю систему обліку витрат називають variable costing - облік змінних витрат. Зараз ця система передбачає облік собівартості не тільки в частині прямих змінних витрат, а й частині змінних непрямих витрат.

Змінні витрати - такі витрати, величина яких знаходиться в більш-менш прямо пропорційної залежності від зміни обсягу виробництва, наприклад витрата сировини і матеріалів на виготовлення продукції, заробітна плата виробничих робітників та інші (всі основні витрати). Постійні - витрати, загальна сума яких не змінюється при зміні обсягу виробництва. Такими є всі накладні витрати. Деякі витрати являють собою суміш змінних і постійних витрат і тому їх називають - частково змінними (наприклад це плата за телефон).

Метод «директ-костинг» має два варіанти:

- Простий «директ-костинг», заснований на використанні в обліку даних лише про змінних витратах;

- Розвиненою «директ-костинг», при якому в собівартість поряд зі змінними витратами включаються і прямі постійні витрати по виробництву і реалізації продукції.

Особливістю сучасної системи директ-костинг є використання стандартів (норм) не тільки за змінними витратам, а й за постійними, зокрема по перемінної частини постійних накладних витрат. Стандартний директ-костинг - є засіб досягнення кінцевої мети підприємства - отримання чистого прибутку.