Імідж автора в публіцистиці

(Роль сленгових та інших запозичень, маркованих як "чуже слово")

В. В. Шаповал

1999

I. Введення

1.Що розповів про себе автор слогану "Куріння небезпечне для вашого здоров'я"?

"Вплив журналістського слова на формування світогляду читача" було і залишається головною метою всіх засобів масової інформації, незалежно від того, чи йде мова про ідеологічні, естетичних або споживчих уявленнях тієї або іншої соціальної групи читачів або, ширше, адресатів засобів масової інформації.

Складний процес формування та розвитку системи цінностей, життєвих орієнтирів і часом неусвідомлюваних переваг залежить від безлічі факторів. І не секрет, що далеко не завжди результат у даному комунікативному процесі прямопропорціонален безпосередньому впливу. За прикладом далеко ходити не треба. МОЗ (цілком авторитетний адресант повідомлення) з кожної пачки сигарет і з кожного рекламного плаката попереджає курця про те, що "куріння небезпечне для здоров'я", однак є всі підстави стверджувати, що ефективність даного повідомлення виявляється не дуже високою.

Серед багатьох чинників, що пояснюють таку низьку ефективність написи, може бути імовірно названий і один мовний. Зауважимо, що автор віддав перевагу всім іншим еквівалентам слово небезпечно. Якщо вдуматися в слово небезпечно, то відразу згадаються численні написи попереджувального характеру: "Під стрілою крана стояти небезпечно", "Через залізничні колії ходити небезпечно", "Сиру воду пити небезпечно" і т.д. Весь наш соціальний досвід говорить нам про те, що в таких випадках елемент ризику виявляється досить помірним. З урахуванням цього досвіду і цей напис прочитується як чергова інформація про відносно невеликому елементі ризику, присутньому в процесі куріння. Ця інформація, у неявному вигляді закладена у підтекст повідомлення, сприймається нами принаймні на підсвідомому рівні. В інших випадках можна побачити ту ж попереджувальний напис в альтернативній редакції: "Куріння шкідливе для Вашого здоров'я". Зрозуміло, що друга версія більш адекватно орієнтує курця. Більше того, і усна традиція (курити - здоров'ю шкодити, палити - шкідливо) не знає слова небезпечно. Його навіть немає серед синонімів слова шкідливий (шкідливий, нездоровий, шкідливий; і близький ряд: згубний, згубний, згубний, погибельний) [Словник син.-I: 175-6, 261].

Однак повернемося до автора першої редакції. Адже в цій роботі нас цікавлять ті мовні засоби, які створюють імідж автора повідомлення, конкретно кажучи, імідж публіциста як творця тексту, призначеного для широкої аудиторії. Що ж можна сказати про автора розглянутої вище попереджувального напису? Прямо жодна буква тексту не говорить нічого про автора. Але дещо можна все-таки укласти.

Безіменний автор цього формулювання постає перед нами як професіонал високого класу. Бути може, кілька поверхово вирішальний для себе проблеми професійної етики. Він зумів дуже вдало поєднати формальний замовлення на попереджувальну за своїм змістом напис і дотримати (приховані) інтереси тютюнової промисловості. При цьому були враховані тонкі семантичні відмінності між синонімами небезпечно і шкідливо і особливості масових уявлень аудиторії (дорогу переходити на червоне світло теж небезпечно, але порушують це правило практично всі). Формально основною перекладної еквівалент англійського dangerous обраний правильно, це небезпечний, а не шкідливий. Адже напис ця створювалася слідом за Європою і була перекладом деякого "імпортного" зразка. Так що вибір слова небезпечно можна було обгрунтувати. Але, що найважливіше, умисел у даному випадку довести абсолютно неможливо. Хоча грунт для етичних сумнівів, безумовно, є. Ось чому загальний висновок напрошується такий: автор - людина, мабуть, досить цинічний, хоча і високий професіонал.

2. Завдання роботи та підходи до аналізу матеріалу

Цей приклад знадобився нам для того, щоб підійти до важливого тези, давно вже став загальноприйнятим в лінгвістиці та інших суміжних галузях гуманітарного знання: усна і письмова мова кожного з нас настільки індивідуальна, що буквально на всіх структурних рівнях ретельний аналіз тексту дозволяє виявити цілий комплекс індивідуальних особистісних і соціальних особливостей автора повідомлення.

Задовго до появи соціолінгвістики і стилістики художнього мовлення цей взаємозв'язок між особистістю автора і його творами інтуїтивно відчув і образно висловив А.С. Пушкіна у вірші "Ex ungue leonem" (За кігтю [дізнаються] лева, лат.):

Нещодавно я віршами то свиснув

І видав їх без підпису своєї;

Журнальний блазень про них статейку потис,

Без підпису ж пустивши її, лиходій.

Але що ж? Ні мені, ні площадному блазневі

Не вдалося прикрити своїх витівок:

Він по кігтям впізнав мене в хвилину,

Я по вухах дізнався його як раз.

Дуже важливо підкреслити, що, незважаючи на те, що величезна більшість говорять проявляє свої індивідуальні мовні параметри несвідомо і практично безальтернативно, для професіонала така розкіш виявляється просто недозволенною. І, отже, професійна оцінка враження від свого і будь-якого іншого повідомлення повинна включати свідомий аналіз індивідуальних ознак його автора (і, в кінцевому рахунку, відтворення його передбачуваного образу). Ось як пише про це професіонал: "... хочеться поміркувати про самих листах. Адже багато хто з наших кореспондентів навіть не підозрюють, наскільки сповідальні звернення до редакції з віршами. Та не здасться перебільшенням таке моє твердження: конверт, у який вкладена записка і три вірші, говорить про людину, може бути, набагато більше, ніж хотів би розповісти про себе написав лист людина. Практично всі. Як підписаний конверт, як він запечатаний, як оформлена поетична добірка і авторська врезочка до неї, почерк людини, його манера писати прямо Чи, навскоси, розмір вкладених в конверт листків, то, як вони складені або розірвані (на дві, допустимо, або чотири частини), дають приголомшливу у своїй повноті характеристику автора. Напевно, лінії долоні не скажуть стільки хіроманта, скільки кілька листків, відправлених до редакції. Кожен лист - зображений образ. Повірте, це не перебільшення "[Сергій Мнацаканян / / Московський комсомолець. 1995. 18 червня. C. 4]. У цьому міркуванні професійний журналіст більшою мірою звернув увагу на позамовні параметри іміджу автора. Мова-то йшла про враження від віршів, виникає до їх читання. Але все ж таки були згадані і характеристики тексту: почерк, елементи композиції (врезочка, розподіл матеріалу по сторінках).

Публіцист (як і будь-який інший суспільний діяч) повинен розуміти, які особливості його усній та письмовій мові формують його професійний імідж, і свідомо передбачати, яке враження дані особливості справлять на ту або іншу аудиторію. Невміння або небажання рахуватися з очікуваннями аудиторії призводить до ослаблення ефективності комунікації і навіть до комунікативних невдач.

Так, наприклад, лекторська манера промови політиків Гайдара і Явлінського (засвоєна в молодості і реалізована, мабуть, несвідомо) не є вдалою, оскільки передбачає певну дистанцію з аудиторією, емоційну стриманість і допускає досить складні синтаксичні конструкції. Приблизно про ті самі проблеми говорить (і пише в "Московских новостях") В. Шендерович, однак обрана і культивована ним форма подачі матеріалу відрізняється діаметрально: умовно кажучи, не "колеги", а "хлопці", не "аргументи", а " емоції "- так можна окреслити його (мовної) імідж за контрастом з двома раніше згаданими.

Однак всі ці міркування грунтуються на цілісному і в загальному поверхневому сприйнятті особистості автора публіцистичних текстів. І вони ще вимагають перевірки методами стилістичного аналізу. Ми заздалегідь можемо припускати, що в явному вигляді (тобто по пунктах і аргументовано) жоден автор свій творчий образ, журналістський імідж ні в одному тексті, ні у всіх своїх текстах не розкриває. Тобто окремі риси іміджу публіциста доводиться вичитувати з тексту або навіть вгадувати за текстом.

3. Стилістичний аналіз як засіб виявлення образу автора

Спробуємо уточнити, в якій саме частині стилістики як науки лежить вирішення нашого завдання. "У тій дуже великої, маловивченою і не відмежованої чітко від інших лінгвістичних і навіть - ширше - філологічних дисциплін сфері вивчення мови взагалі і мови художньої літератури зокрема, що нині називається стилістикою, слід було б розрізняти принаймні три різні кола досліджень, тісно дотичних , часто взаємно перетинаються і завжди співвідносних, проте наділених своєю проблематикою, своїми завданнями, своїми критеріями і категоріями. Це, по-перше, стилістика мови як "системи систем", або структурна стилістика, по-друге, стилістика мовлення, тобто різних видів та актів громадського вживання мови, по-третє, стилістика художньої літератури "[Виноградов 1981: 20].

Виявлення індивідуальних творчих особливостей публіциста і, зокрема, тих його мовних особливостей, які малюють певний образ автора перед читачем, відноситься до стилістики мови.

Мова кожної людини має неповторну образністю: "Само собою зрозуміло, що словесні образи, що вивчаються в контексті літературного твору або в системі словесно-художньої творчості, можуть розглядатися або в їх відношенні до індивідуального стилю письменника, або в їх відношенні до ладу і композиції окремого художнього твору, або навіть в їх відношенні до цілого напряму в розвитку літератури, "- писав акад. Виноградов [Виноградов 1981: 103].

Як можна бачити, авторська індивідуальність стає об'єктом вивчення на самому нижньому, найбільш конкретному рівні аналізу мовних особливостей твору. Це першочерговим об'єкт наукового осмислення, навіть якщо мається на увазі подальше розширення рамок дослідження та узагальнення аж до літературного напряму. "Незалежно від того, виявляє себе автор у навмисно демонстративної формі, його образ розкривається всім оповіданням" [Шмелев 1977: 59].

Ми апріорно можемо припустити, що в самому загальному вигляді імідж публіциста на рівні мовних параметрів буде задаватися жанром матеріалу. Традиційно розрізняють жанри інформаційні (репортаж, інтерв'ю) та аналітичні (стаття, кореспонденція, нарис) [Муравйова 1978: 144]. Матеріали інформаційних жанрів на перший погляд зазвичай у меншій мірі індивідуалізовані (якщо це інтерв'ю, то на перший план виходить особистість інтерв'юйованого); аналітичні ж матеріали не тільки більшою мірою дозволяють, але навіть і наказують значне прояв авторської індивідуальності, його оцінок і позицій. Ще більш помітною стає особистість автора у фейлетоні, цей тип тексту, хоча і відрізняється від художнього обов'язкової фактичної достовірністю, все ж, як показала, зокрема, М. В. Муравйова, "тяжіє до художньої мови" [Муравйова 1980: 13-14 ].

У сучасній пресі деякі елементи фейлетонів стилю стали проникати з метою "оживляжу" і в інші жанри. Це призводить у кінцевому рахунку і до посилення індивідуальності авторського іміджу, навіть в традиційно сухих інформаційних жанрах. Так, "Вечірня Москва" пропонує прогноз погоди під рубрикою "У небесній канцелярії". Деякі елементи легкого жанру (гороскопа), дійсно, представлені в тексті.

4. Аналіз підтексту як засіб виявлення образу автора

"Образ автора - це не просто суб'єкт мовлення, частіше за все він навіть не названий у структурі художнього твору. Це концентроване втілення суті твору, що об'єднує всю систему мовленнєвих структур персонажів у їх співвідношенні з оповідачем - оповідачем або оповідачами і через них є ідейно-стилістичним осереддям , фокусом цілого "[Виноградов 1971: 118]. Оскільки автор часто не виявляється прямо в тексті, для того, щоб "виявити" риси його образу, доводиться звертатися до аналізу підтексту. Підтекст як теоретичне поняття формується вже більше ста років [Кайда: 38]. Під терміном підтекст зазвичай розуміється "передача інформації не шляхом відкритого висловлювання, а шляхом використання потенційних значень синтаксичних форм" [Ахманова: 330-331].

У публіцистиці допустимо тільки такий підтекст, який заздалегідь запрограмований автором у структурно-семантичних зрушеннях синтаксичних структур, входить до композиції і проявляється при читанні зв'язного тексту та його складових частин. Такий тип підтексту, організований засобами синтаксису, отримав назву "наскрізного" [Кайда: 44]. Роль вірною "дешифрування" читачем образу автора при інтерпретації підтексту надзвичайно важлива. Поки ми не представимо, читаючи текст, хто ж його написав, ми не можемо адекватно оцінити повідомлення. І це цілком закономірно. Кожен твір диалогично за своєю суттю: "реальне цілісне розуміння активно відповідь і є нічим іншим, як початковій підготовчої стадією відповіді" [Бахтін: 1979: 247]. Читачеві цікаво читати, якщо йому є що сказати у відповідь. На активне сприйняття тексту читача провокує питально-відповідна композиція тексту. "Сприйняття питально-відповідь побудови тексту нагадує рішення задачі" [Муравйова 1978: 148]. У питаннях, прихованих в тексті, повною мірою відбивається особистість автора.

Аналіз підтексту доповнює стилістичний аналіз матеріально виражених компонентів тексту. Так, акад. В. В. Виноградов у роботі "З анонімного фейлетонів спадщини Ф. М. Достоєвського" [Виноградов 1972: 185-211] при визначенні авторства Достоєвського продемонстрував необхідність засновувати висновки не тільки на аналізі зовнішніх (словесних) сигналах, а й на внутрішній логіці розвитку ідей в тексті. Саме цей підхід розвивається сучасною наукою [Кайда: 55].

Стилістичний імідж публіциста

II. Структура мовної складової іміджу публіциста

1. Поняття "імідж" в ЗМІ, в повсякденній мові й у соціології

Перш, ніж звернутися до виявлення і аналізу тих складових мовної поведінки авторів публіцистичних текстів, які формують образ публіциста в читацькому поданні, уточнимо поняття імідж.

Слово імідж (англійське image, від латинського imago) означає "певний образ відомої особистості або речі, створюваний засобами масової інформації, літературою, видовищами або самим індивідом," - повідомляє "Словник нових іноземних слів" [Комлєв: 48-49]. У такому значенні це недавнє запозичення використовується засобами масової інформації. У повсякденному ж промови часто-густо слово імідж (якщо вже з'явився синонім слову образ, треба їх розвести і поляризувати) використовується для позначення навмисною зовнішнього боку, видимості, а не реальності.

Імідж або статусний образ в соціології розуміється як складова частина певної соціальної ролі: імідж - сукупність уявлень, що склалися в громадській думці про те, як повинен вести себе людина у відповідності зі своїм статусом ... [Кравченко: 172; Соціологія: 161]. Образ людини складається з величезного числа семіотичних підсистем: одяг і зачіска, соматика (міміка і жести), спосіб життя в цілому і той чи інший вибір поведінки в конкретних ситуаціях і, зрозуміло, мова - все це різнопланові, але взаємно співвіднесені "тексти", які утворюють імідж індивіда [Єлістратов 1995: 57].

У наш час важливість "наскрізного" стилістичної єдності іміджу публіциста зростає у зв'язку з тим, що друкований текст з газетної шпальти або журнальної сторінки, підписаний, наприклад, якимось "Іксом", тепер, завдяки розвитку електронних засобів масової інформації, для все більш широкого кола читачів став співвідноситися не тільки з певним колом вже відомих текстів того автора, але і з абсолютно певним людським чином: за телевізійним виступів ми представляємо голос і особливості мовлення, манеру одягатися, жестикуляцію і міміку і т.д. і т.п. На відміну, наприклад, від популярного в Росії початку XIX століття Уласа Дорошевича, відомого лише малої частини читацької аудиторії з фотографій, сучасний публіцист більшості своїх читачів саме знакoм.

Це створює незрівнянно більш високі вимоги до єдності іміджу публіциста. Зокрема, не тільки його письмова мова повинна відповідати темі та авторської позиції, а й манера усних виступів і скандальні чутки про нього (нерідко редаговані ним же самим) повинні працювати на завершення професійного образу, створеного його власними друкованими публікаціями або теле-і радіорепортажі.

З одного боку, сучасні можливості допомагають всебічно познайомити широку аудиторію з образом публіциста, проте, з іншого боку, не слід упускати з уваги той факт, що занадто великий потік інформації виховує в аудиторії пересиченість і звичку до поверхневого сприйняття повідомлень. Нові умови вимагають від публіциста не тільки більш ретельних прогнозів щодо реакції передбачуваної аудиторії, але й відомого "випрямлення" іміджу. Цьому служать і стандартні заставки в програмах ТБ, і звичні з номера в номер рубрики в газеті.

У таких умовах текст реалізується на тлі передбачуваних композиційних елементів: усний на тлі якихось звичних елементів візуального виряджаючи, а письмовий серед елементів організації смуги. Усе це задає жорсткі зовнішні вимоги по відношенню до тексту, він кожен раз як би одягається в одну й ту ж уніформу. У запропонованих умовах гри ефект "випрямлення" іміджу проявляється у напрацюванні індивідуальних штампів: це, наприклад, слово "Сегоднячко" у провідних програми "Сегоднячко", це "тілізрютюлечкі" у провідних "ОСП-студії", це "А зараз ..." на початку кожної другої фрази у В. Пельша в "Вгадай мелодію". Загалом, зрозуміло, що це ерзац-елементи мовного іміджу, але і їх не можна ігнорувати при вивчення творчого образу.

2.Понятие "імідж" і особистісні параметри в соціолінгвістиці

Які ж індивідуальні складових мовної поведінки авторів публіцистичних текстів можна вважати "вухами" і "пазурами" (за термінологією епіграми Пушкіна, цитованій вище)? Які прикмети в усному та письмовому тексті прочитуються нами як суттєві риси образу публіциста в читацькому сприйнятті?

Зазвичай прийнято говорити про наступні особливості особистості автора, що виявляються при аналізі текстів:

вікові параметри особистості;

соціальні параметри особистості;

територіальні параметри особистості;

національні параметри особистості [Леонтьєв та ін: 11-15].

Всякий усний чи письмовий текст в тій чи іншій мірі несе інформацію про всі зазначених вище параметрах особистості автора. У фахових текстах публіциста ці особливості можуть згладжуватися або свідомо (свідомо) акцентуватися. Наведемо деякі приклади.

2.1.Возрастние ознаки

Кожне покоління має свої мовні особливості, за якими і відбувається соціальна ідентифікація представників одного покоління. Однак, по-перше, ці особливості оцінюються в комплексі з соціальними особливостями людини. Причому останні переважають. А по-друге, більш-менш доступні опису існують тільки для молодіжного сленгу [Запесоцкий та ін, Лур'є і Файн, Макловскі та ін, Митрофанов і Нікітіна]. Ось чому, спираючись на існуючу літературу, ми можемо більш-менш точно говорити про мовні особливості молоді, виявляються в якості рис, що формують імідж публіцистів телепрограм і публікацій, адресованих підліткової і юнацької аудиторії.

Такий дисбаланс глибоко закономірний. Саме молодь в усі часи намагалася якось виділитися, в тому числі і промовою на тлі інших груп суспільства.

Розглянемо інформаційний матеріал про футбольний генії Рональдо. Вольдемар Киш назвав його "зубасті щастя" Інтера "" [Я - молодий. 1998. № 44-45. С. 3]. Такий комплімент зовнішності зірки здається дивним. Проте вже вибором назви автор заявляє про свою приналежність до молодого крила тусовки, в якому дуже цінуються погремки (псевдоніми) зовсім не компліментарного властивості: Кабан, Свиня, Щур та ін. дуже популярні на Арбаті. У статті також представлено досить багато жаргонізмів. Ці слова аналізуються нижче (див. III.3).

Наприклад, яскраві риси молодіжного сленгу свідомо культивуються в мові ведучих і кореспондентів юнацької програми "Вежа" (РТР) або у промові "тусовочного персонажа" Артема Троїцького, але неможливо уявити собі, щоб ведуча програми "Герой дня", орієнтованої на широкий віковий охоплення телеаудиторії , Світлана Сорокіна раптом стала б перемісіть свою промову сленговими слівцями. Це було б недоречно при розмові з гостями, які прийшли зіграти свої "дорослі" соціальні ролі політиків, бізнесменів, коментаторів і т.п.

2.2.Соціальние ознаки

"Соціальні особливості мови виявити важче," - констатували фахівці в 1977 році [Леонтьєв та ін: 12]. Складність визначення соціальних параметрів особистості автора тексту пов'язана з тим, що на відміну, наприклад, від відхилень в орфографії або граматики, чи діалектних фонетичних та лексичних особливостей мови, до кінця не переборювати і періодично проявляються несвідомо, соціальні ознаки мови засвоюються і контролюються людиною більш- менш свідомо в процесі засвоєння певних соціальних ролей. "Таким чином, мовні особливості людини прямо і безпосередньо пов'язані з виконуваними їм соціальними ролями. Це - по-перше, але, по-друге, в мові людини відбивається і більше стала його характеристика - соціальний статус (місце, яке він займає в суспільстві) . У поняття соціального статусу входить професія людини, рівень його культури і т. п.

Всі ці компоненти соціального "портрета" людини відображаються в його мови: у рівні її "літературності", у виборі (в широті вибору) слів і виразів, в умінні будувати фразу і знаходити більше (або менше) вдалі слова для вираження різних станів. Інакше кажучи, навіть виконуючи одну й ту ж соціальну роль, різні люди можуть говорити (і, кажуть) по-різному.

Третє, що пов'язано з соціальними особливостями мови людини, - це так звані "соціальні діалекти" [Леонтьєв та ін: 15]. Після десятиліття перебудови, коли в загальнонародний російську мову і в мову засобів масової інформації хлинула хвиля модних слів з різних соціальних діалектів, окремі лексичні елементи жаргонного походження зустрічаються в самих різних публіцистичних жанрах і втрачають або у всякому разі послаблюють свою колишню жаргонную маркированность: нал (готівка гроші), совок (радянська людина, негативне), лимон (мільйон, що зустрічається в художніх творах 1920-х рр..) [Російська мова ХХ: 81-82, 119, 135, 145-6, 200-1].

Такі, наприклад, запозичення з кримінального арго: наїзд (прояв ворожості), навар (дохід), стукач (донощик), травичка (наркотик для куріння), шістка (людина на побігеньках);

з комп'ютерного сленгу: зависнути (задуматися, стати в глухий кут перед чимось), файл (по-англійськи просто "папка");

із сленгу представників мистецтва: сюр (від сюрреалізм), хіт;

з молодіжного сленгу: тусовка і похідні: тусня, тусовщик і ін, фанат [Вольдемар К. Зубасті щастя "Інтера" / / Я - молодий. 1998. № 44-45. С. 3] та інших

У складі соціальних особливостей мови виділяються професійні особливості, які часом отримують права громадянства в тестах, орієнтованих на масову аудиторію. Так, пищевку в телеінтерв'ю політика Геннадія Селезньова або оборонка у статті Катерини Титової (оборонна і харчова промисловість) - це професіоналізми за походженням.

Або, наприклад, представники правоохоронних органів з екрану телевізора кажуть "порушено кримінальну справу", "засуджений за статтею такий-то", проте тележурналісти, які спеціалізуються по темі криміналу зазвичай йдуть літературної норми.

При всій відносності соціально значущих параметрів мовної характеристики особистості, завжди існує певна кількість модних, ходових слівець, які на думку більшості читачів і глядачів характеризують той чи інший соціальний шар. Наприклад, "впав - віджався" - це з промови військових, точніше кажучи, цієї реплікою у масовій свідомості включається образний ряд, пов'язаний з поведінкою і світоглядом, приписуваним більшості військових. Відповідно, коли на прохання журналістки генерал Лебідь під час інтерв'ю починає показує, як треба віджиматися від підлоги, він працює на руйнування стереотипу і виступає в якості співавтора, активно впливаючи на ситуацію спілкування з глядачем. Так само, коли екс-прем'єр Кирієнко, починаючи фразу словами "Я його поважаю за те, що він не здав своїх людей ...", раптом перериває її вставною конструкцією" слово здав я тут беру в цитату ", ми розуміємо, що він на ходу коригує свій образ. У принципі нікого не дивує вже, що слівце з карткової термінології (здавати карту), яке перейшло в сімдесяті роки в жаргон фарцовщиків (здати в значенні "продати") і в кримінальний жаргон (здати в значенні "зрадити"), у наш час стало популярним в політичних іграх. Але сама спроба дистанціюватися від соціальної маски, пов'язаної з цим слівцем, безумовно була оцінена частиною аудиторії позитивно.

2.3.Вліяніе територіальних діалектів

Періодично в мові людини можуть прослизати деякі рисочки, характерні для діалекту, засвоєного в дитинстві. Наприклад, політичний оглядач Євген Кисельов при всій стандартності його орфоепічних навичок періодично вимовляє зміг (від могти) як смо [х], а не смо [к]. Це риса южнорусского прислівники. СР у Єсеніна рими типу поріг - зітхання [Аванесов: 131].

На відміну від фонетичних явищ, граматичні та лексичні риси діалектного походження, що відображають досвід раннього дитинства, у мові професійних журналістів не зустрілися. На лексичному рівні діалектні явища можуть бути присутніми у якості екзотизмом (див.: III, 3): Виставили горілку і шило (спирт) [Голованов Василь. Ненці йдуть / / Столиця. - 1997. - N 6 (12 травня). - C. 62-67: 67].

2.4.Національние ознаки

Національні ознаки у мові - це перш за все акцент на фонетичному рівні. Він, як правило, повністю не зживається. Національні ознаки в друкованому тексті залишаються або через недогляд (тоді це недбалість), або ж спеціально (тоді це прийом створення іміджу автора тексту). Так, образ автора-іноземця створюється такими помилками: S якимсь почуттям страху я відправився в Преображенський ринок, на території якої розташовується готель [Столиця. 1997 (10 січня). № 0. С. 88] Наявність особливого коду сигналізується латинським S в якості буквиці. Помилки навмисно згущені на початку матеріалу (див. виділення), періодично вони зустрічаються і далі: у формі пірамідних купок, разетки, ще на два тижні зможу простягнутися, що засвідчує мене як іноземний громадянин.

3.Імідж: "мовні маски" і мовна гра

Важливо враховувати те, що імідж - це не портрет. Навіть у рамках одного матеріалу автор може (в тому числі і має право) змінювати мовні маски, ховатися за цитати і за чужі думки, натякати і провокувати читача на невірні очікування, щоб потім більш ефективно показати йому інший бік явища і "перехрестити в свою віру ". Усе це часом передбачає і виправдовує і емоційну різноголосицю, і стилістичний поліфонізм, і неоднозначність образу автора. Зрозуміло, якщо це йде від розуміння своєї комунікативної завдання і шляхів її досягнення, а не від недбалості в стилістичній редагування.

Ефективність публіцистичних текстів у останнє десятиліття часто штучно створюється тонкими або грубими прийомами мовної гри [Баранов 1997; Буй 1995: 298]. Залучення жаргону не тільки дозволяє автору створювати ефект "перетвореної реальності" [Баранов 1994], але і ховатися за (часом невластиву йому в житті) мовну маску. Іноді це викликано вимогами ринку: якщо "піпл", як кажуть, "хаває чорнуху", то кому-то доводиться з видом знавця писати про наркотики, залишаючи, бути може, справжнє обличчя для домашнього вжитку. Наприклад, у фразі "Саме тому кокаїн так популярний серед злодіїв, бандитів і повій" [Каменченко П. Бережіть ніс / / Столиця. - 1997 (12 травня). - № 6. - С. 59] відчувається майже анекдотичний конфлікт між формою і змістом. Ясно, що автор по своєму мовному іміджу неймовірно далекий від згаданих ним соціальних груп. Але це імідж близький його потенційним читачам, які не те щоб більше, ніж раніше, стали цікавитися криміналом. Просто про нього стали більше писати. І тут виникає питання про те, "хто замовляє музику". Де нині знаходиться джерело соціального замовлення на крутий журналістський імідж? Може бути, він у загальному страху перед майбутнім?

III. Стилістичні засоби створення іміджу публіциста

1.Загальна схема розгляду матеріалу

Фарби для створення мовного іміджу публіциста можна знайти на будь-якому структурному рівні мови: всюди, де є альтернатива, де є стилістичний вибір, де можливе використання однієї з мінімум двох функціонально взаємозамінних одиниць з різною конотацією і експресією.

явища фонетичного рівня і графіка;

явища морфологічного рівня і словотвір;

явища лексичного рівня і фразеологія.

2. Фонетичні та графічні засоби

Слід розрізняти несвідомо реалізовані особливості мови та свідомий вибір у мові. Наприклад, розглянута вище спорадично виявляється южнорусская риса в промови Євгена Кисельова (зміг, від могти, промовлене як смо [х]) - це несвідоме у його мовному поведінці. Як і специфічне ударний (точніше кажучи, довгий) [''] в по ідеї безударном що на місці нормативного ненаголошеного що [шт'] у мовленні Єльцина. А ось те ж явище в мові актора Безрукова, що пародіює Єльцина, - це результат свідомого вибору і тренування.

Досить популярна в рекламних текстах гра в неграмотність. Наприклад, відтінку гель для волосся "Палетта" рекомендується текстом, в якому представлена словесна гра на основі омофонів: рідкісне відтінити на очах у глядача виправляється на сленгове відтягни (отримай задоволення). При цьому за кадром голос вимовляє [ат'т'ін'іс ']. Як ми розуміємо, текст адресовано вчорашнім і навіть сьогоднішнім школярам, в біографії яких російська орфографія пов'язана з чималими драмами. Голос за кадром відразу зізнається своїм (молодий, бешкетний, "сленг" - все ясно, "наша" дівчисько).

Більш простий прийом - підкреслення неписьменності іноземця (разетки, душ по десятку) [Столиця. 1997 (10 січня). № 0. С. 88].

Як засіб залучення уваги в сучасних текстах використовуються і заголовні букви: Торти, Тістечка, Дні народження! Цей прийом певною мірою характеризує і автора. Так, Чехов в "Записниках" зазначив: Мужик пише про старосту вони, і кожне слово починає з великої літери. Навряд чи акад. Д. С. Лихачов стане писати: Люди Росіяни! І це не від відсутності патріотизму, а від присутності почуття міри.

Використання іноземної графіки також досить широко представлено в сучасній пресі. Наприклад, у матеріалах Ігоря Свинаренко під назвою "Moscowскіе новини" з американського містечка під назвою Moscow [Столиця. 1997 (8 грудня.). № 22. С. 35 і др.]. Цей графічний прийом налаштовує читача на те, що автор компетентний у зарубіжній тематиці.

Використання латинського S в російській тексті в якості першої великої літери привертає читацьку увагу. Це прочитується як сигнал "імпортне". S якимсь почуттям страху [Столиця. 1997 (10 січня). № 0. С. 88] Цей графічний прийом узгоджується з рядом інших змістовних елементів тексту: врізка з редакторським поданням матеріалу читачеві починається з "Недобре робити столичний журнал без участі іноземців", в ньому прямо сказано, що "звіт ряснів порушеннями правил російської лексики, орфографії, пунктуації ". Останні згущені на початку матеріалу, і періодично зустрічаються далі, нагадуючи читачеві, що автор - іноземець. Цим же читач пояснить собі деякі дивності в відборі ряду другорядних побутових деталей, які акцентуються в репортажі (нібито?) Іноземця, котрий пережив ніч в дешевому готелі. Власне кажучи, такий образ оповідача потрібен був саме для виправдання оновленого погляду на звичне явище (остраненія, кажучи терміном В. Б. Шкловського).

3. Морфологічні та дериваційні засоби

Специфічні морфологічні засоби можуть усвідомлюватися як застарілі (водою замість звичайного водою) або як просторічні, діалектні, тобто соціально маркіровані. Наприклад, Слава Тарощіна в аналітичному матеріалі про російською екстремізмі пише: "Нашенькіе" теж починали з полегшенням [Нова газета. 1999 (1 березня). № 8. С. 10]. Автор припускає в читачі здатність оцінити троєкратну цитатність морфологічного порушення. Вище цитується Астаф'єв, що цитує мужиків: "Антихрист ... з полегшенням починає".

Там же знаходимо й авторський неологізм в титулі: Сага про вертухайной реальності. Складний процес оцінки цього неологізму, запрограмований автором, змушує припустити в ньому інтелігента-гуманітарія, який сформувався в брежнєвське час. Слово вертухай (наглядач) - з кримінального арго, воно відоме з творчості О. Галича та ін, але не зафіксовано в свіжому словнику міського сленгу [Юганова]. Слово вертухай тут схрещено із сучасним вираженням віртуальна реальність. Таким чином, автор вже самою назвою адресується в першу чергу до старшого покоління інтелігенції, як здається.

4. Лексичні та фразеологічні засоби

4.1. Елементи жаргонів і сленгів

Перш за все відзначимо, що та частина словникового складу російської мови, яка є стилістично нейтральною, лише в незначній мірі бере участь у формуванні мовного іміджу публіциста. Найбільш яскраво ця функція проявляється у слів, які мають яскраво вираженої конотацією. Такі, наприклад, слова з сленгу, загалом відомі більшості читачів молодого і середнього віку.

Розглянемо дві публікації, в яких обговорюються (не засуджуються) спроби змусити класиків "ботати по фені".

Дмитро Писаренко назвав свій матеріал "Ярославна - кльова шкірла" (Ярославна - красива дівчина) [Аргументи і факти. Лист. 1998. № 45 (942). - С. 8]. Ганна Амелькін опублікувала звіт про свою однієї (з тисячі й однієї) зустрічі під назвою "Мені жити в ломи, де пащут за ніштяк" (Мені жити неприємно, де працюють за огризок) [Комс. правда. 4 грудня. 1998. № 228 (21963). - С. 22]. Обидва заголовка є цитатами з обговорюваних текстів на сленгу або жаргоні. Явна орієнтація на молодіжну аудиторію визначила й особливості авторської мови, які ми аналізуємо нижче (див.: IV.3)

У матеріалі про футболіста Рональдо [В. Киш. Зубасте щастя "Інтера" / / Я - молодий. 1998. № 44-45. С. 3] досить багато жаргонізмів, які не стосуються футболу. Ці слова покликані створити образ автора: Рональдік став косити під Буратіно (прогулював уроки); чемпіонство отримав на халяву (задарма); бабки і башли (гроші); хрону з два і ін

4.2. Цитати і парафрази

Цитатність текстів засобів масової інформації в наші дні знаходить паралелі і в словесному художній творчості, де відповідно до постулатами постмодернізму часом створюються твори, які становлять багатошарові нагромадження цитат. "Поетика постмодернізму виходить з припущення (цілком справедливого), що в літературі все вже сказано, всі слова - чужі і поет може тільки комбінувати і обігравати осколки добре знайомої читачеві класики" [Гаспаров-II: 83]. І, як вказує далі автор, тексти такого роду є досить складний об'єкт для аналізу, завдяки цитатності, розмивається і образ автора, його позиція.

Інша паралель - це досить поширений стиль жартівливого спілкування, в якому практично немає місця особистому початку, обмін репліками носить автоматичний характер і весь сенс полягає в жонглюванні репліками-цитатами з популярних фільмів, пісень, реклами та ін текстів масової культури. Певною мірою цей матеріал відображений у словниках [Єлістратов 1994; Белянин і Бутенко 1993].

Як приклад запланованого стилістичного зниження допомогою "невірного" розпізнавання цитати можна навести такий епізод з телеінтерв'ю з Б. Березовським приблизно річної давності. На прохання прокоментувати заяву О. Лукашенко, який назвав Б. Березовського "козлом відпущення" (біблеїзм), останній сказав: "Що тут сказати? За козла, як кажуть, відповіси". Такий каламбурний переклад біблійної цитати на рівень напівкримінальної трактування був прийнятий аудиторією з пожвавленням.

Розглянемо деякі приклади цитат і трансформованих цитат у заголовках з точки зору того, як їх вибір дозволяє охарактеризувати автора тексту:

Ненці йдуть за аналогією з "Росіяни йдуть" (назва фільму довго було на слуху) [Голованов В. / / столиця. - 1997. - N 6 (12 травня). - C. 62-67: 67]; Красиво померти не заборониш із заміною жити на померти [Метелиця Катя / / столиця. - 1997. - N 6 (12 травня). - C. 80-81]; Немає в житті щастя [Мостовщиков С. / / столиця. - 1997. - N 6 (12 травня). - C.44] - фраза фольклорного походження (текст татуювання).

Від авторів, що цитують вуличні джерела, відрізняються автори "новоінтеллігентского" журналу "Компьютерра" (1999. № 3-4): Осетрина першої свіжості "(М. А. Булгаков: ... другої свіжості); Ну, що вам розповісти про Байконур (В. С. Висоцький: ... про Магадан), але і тут зустрілося "Особливості національної ігротеки" (назви фільмів: ... полювання, рибалки). Як бачимо, тут джерелами цитат виступають як культові тексти й автори колишніх десятиліть, так і сьогоднішні ЗМІ.

Вельми цікаво, що в журналі академічного і традиційно інтелігентського напрямку "Наша спадщина" (1989. V), вибраному і просмотренном навмання, не трапилося жодного цитатного заголовка. Мабуть, ця вибірковість цитат і взагалі зловживання цитатами як риса мовного іміджу є соціально значимою, але для остаточних суджень у нас поки що мало матеріалу.

Ще один приклад гри з заголовками. Тема: Вісім томів, які потрясуть світ.

Текст: Московське видавництво "Олімп" підготувало сенсаційну восьмитомного серію Короткі перекази літературних перлин всіх часів і народів.

[Уткін О. / / Столиця. 1 997 (10 січня.). № 0. С. 13] Заголовок викликає в пам'яті читача старшого покоління асоціації з книгою репортажів Джона Ріда "Десять днів, які потрясли світ" про події жовтня 1917 року в Петрограді. Таким чином, автор постає перед нами як людина, що сформувався за радянських часів і, отже, знайомий з набором ходових цитат того часу. Навряд чи сучасному школяреві, дуже далекому від набору радянських текстів, це назва нагадає що-небудь. Тим часом у матеріалі мова про восьмитомник, адресованому не в останню чергу ледачому читачеві. Цитата "всіх часів і народів" почала оживати в роки перебудови в зв'язку поновилася критикою сталінізму (Сталін - вождь усіх часів і народів), а потім стала ходової.

4.3. Екзотизми та іншомовні вкраплення

Загальновідомі або пояснюється в тексті іншомовні вкраплення не тільки характеризують рівень компетентності автора в розглянутому питанні, але і наближають до теми читача: "Першу дівчину Рональдо звали Вероніка, і амор з нею стався, коли Зубастику було лише тринадцять" [В. Киш. Зубасте щастя "Інтера" / / Я - молодий. 1998. № 44-45. С. 3].

Амор - тут нетиповий екзотизм. Герой - латиноамериканець. "Екзотична лексика та іншомовні вкраплення, на відміну від запозичених слів, не втрачають нічого, або майже нічого ... з рис, притаманних їм як одиницям мови, якому вони зобов'язані своїм походженням" [Крисін: 47].

Іншомовні вкраплення як би заздалегідь дають читачеві певну інформацію і задають пропонований рівень інтелектуальної складності матеріалу: Колонтитул:.

INDOCTI DISCUNT ET AMENT MEMINISSE PERITI.

[Уткін А. Вісім томів, які потрясуть світ / / Столиця. 1997 (10 січня). № 0. С. 13] Рідкісний латинський афоризм пояснений у тексті: "Нехай дізнаються сторонні, а досвідчені із задоволенням пригадають" [Бабкін, Шендецов: Т. 2. С. 652].

Цей елементів, що створює імідж публіциста-інтелектуала, може бути трансформований і використаний для залучення читача, не налаштованого на занадто високим рівнем інтелектуального: Заголовок: Дас іст фантастіш.

[Гулін В., Лепін І. / / Столиця. 1997 (22 листоп). № 1. С. 19-21] Цікаво, що автори вибрали німецьку фразу (яка в тексті не перекладена і ніяк не обігрується) як заголовок тільки тому, що в матеріалі мова йде про насадження в Москві німецьких яблунь. І в цілому від матеріалу залишається відчуття героїчного подолання теми молодими людьми, що завжди вважали, що яблука ростуть в універмазі.

Загальні висновки такі: відносно недавні запозичення з європейських мов, за винятком слів, спеціально пояснено автором і які мають відношення до теми статті, сприймаються як деякий особливий соціально маркирующий елемент іміджу публіциста.

В інших випадках запозичена лексика часом отримує особливі функції: її використання в тексті пов'язано зі створенням особливого іноземного колориту.

Більшість же запозичених слів, що виступають в якості назв нових явища і предметів або для деталізації вже відомих понять, в тканині публіцистичного тексту особливих функціонального навантаження, пов'язаної зі створенням іміджу публіциста, не несе.

IV. Функції окремих мовних параметрів при формуванні іміджу публіциста

1. Обгрунтування схеми аналізу матеріалу

"Строго кажучи, перед ініціатором комунікативного акту стоїть завдання довести, що він дійсно не дарма володіє правом ініціації мовленнєвої взаємодії, тобто, що він добре уявляє собі, яким чином відповідний комунікативний акт повинен розвиватися" [Клюєв: 39]. Доречність і нетривіальність повідомлення доводиться читачеві на декількох рівнях. На відміну від тележурналіста газетяр не може написати "Залишайтеся з нами". Якщо людина не взяв газету в руки, то напис такого роду марна, а якщо взяв, то не потрібна. Але перед публіцистом стоїть ще одне завдання: переконати читача в тому, що він як співрозмовник стоїть читацької уваги. При оцінці образу автора у даному відношенні читач складає свої судження про своє, умовно кажучи, співрозмовника, оцінюючи його за трьома параметрами:

оцінка якостей журналіста як професіонала;

оцінка якостей журналіста як носія вузькоспеціальних знань, пов'язаних з тією областю суспільного життя, якої безпосередньо займається журналіст;

оцінка якостей публіциста як соціального близького читачеві співрозмовника.

2. Складові образу публіциста-професіонала

Не викликає сумнівів, що в принципі для завоювання довіри читача публіцист повинен продемонструвати свою компетентність у галузі професійно-журналістського знання [Прохоров: 267]. В принципі, існують елементи тексту, що в явному вигляді дають читачеві інформацію про професійний рівень журналіста: формулювання "наш спеціальний кореспондент", "наш оглядач" на ТБ і в пресі цілком виразно орієнтують аудиторію.

До цього можна додати кошти непрямої демонстрації компетентності, згадка про свою професійну діяльність:

Врізка на початку матеріалу: "Одного разу Анатолій Аграновський пожартував ... Ми, молодші колеги, дружно посміялися жарті ..."

Туторская С. Інсулін вприглядку / / Нова газета. 1999 (1 березня). № 8. С. 18.

Посилання на попередні публікації автора з тієї ж теми:

У тексті: "Втім, я писала вже про це в грудні, в журналі" Комерсант-Власть "". Альбац Є. Хвороба совісті / / Нова газета. 1999 (1 березня). № 8. С. 4.

Вимога демонстрації компетентності є настільки загальним, що його важливість в повній мірі можна продемонструвати лише на прикладі свідомого його порушення. Ми знайшли такий приклад у журналі, концепція якого і полягала в порушенні читацьких очікувань [Столиця. 1997 (10 січня). № 0. С. 1]. Пілотний номер відкриває звернення:

Я головний редактор цього видання. Мене звуть Сергій Мостовщиков. Я що, власне, хотів?

Остання фраза явно розмовна. Вона "садить" темп монологу. Таке уповільнення одночасно демонструє і нерозуміння комунікативної задачі. Далі в тексті зустрічається навмисна стилістична незграбність: 4 повтору на тему "Я хотів розповісти вам, як ми робили цей номер". Демонструється відсутність логіки:

"Це у нас такий оригінальний хід"; "Ви, можливо, подумали, що я збираюся це розповідати, тому що хочу бути ближче до читача. Так це неправда. Я не хочу".

Заява про свій фізичний стан:

"А між тим, жваво я вже зовсім не можу ... Я дуже втомився і тому погано пам'ятаю, як ми робили цей номер" ...

і обман очікування, сформованого у читача. Завершальна фраза адресована не читачам, а "газетному магнатові": "Зрозумів?!" Вона носить викликає характер і характерна для розмовної мови.

Що ж розповів про себе Сергій Мостовщиков в цьому тексті? Практично він продемонстрував свій високий рівень професійної компетентності. На одній сторінці машинопису він дуже майстерно представив зразки "ляпів", яких не повинно бути в нормальному журнальному тексті.

Істинний професіоналізм обов'язково пов'язаний не лише з правом на демонстрацію компетентності, а й з випливають з даного автору права свідомістю морального боргу перед читачем. Ось як з позицій християнина міркував про це Василь Васильович Розанов: "Здається, що істота літератури є помилкове ..: - Дай-но я напишу, а всі прочитають? .. Чому" я "і чому" все прочитають "? До складу входить - "я розумніший за інших", "інші менше мене" - і вже це є гріх "[Розанов: 81].

3. Складові образу компетентного оповідача

Імідж публіциста включає і демонстрацію вузькоспеціальних знань, пов'язаних з тією областю суспільного життя, якої безпосередньо займається публіцист як вузький спеціаліст [Прохоров: 268]. Одним із засобів демонстрації своєї компетентності в обраній сфері є використання професіоналізмів, тобто слів чи висловів, притаманних тільки даної професійної групи [Ахманова: 371]. Наприклад, виправдано використовується професіоналізм оборонка (оборонна промисловість) в заголовку статті Є. Титової [Титова Є. Москва знайшла союзника для реформування оборонки / / Вечірня Москва. 1999 (2 березня). № 41 (утр.). С. 3]. Герой роману І. Ільфа і Є. Петрова "Дванадцять стільців" збагатив російську мову виразом "Хвилі падали стрімким домкратом". Це пародійний приклад, демонстрація помилкової компетентності.

4. Складові образу соціального близького читачеві співрозмовника

Вище ми вже обговорювали положення про те, що всяке твір диалогично за своєю суттю [Бахтін: 1979: 247]. Складові образу соціального близького читачеві співрозмовника в мовному іміджі публіциста створюють умови для того, щоб читач прийняв запропоновані автором оцінки предмета обговорення.

Впізнавання свого відбувається з цілого комплексу мовних особливостей. Не останню роль у системі сигналів типу "я свій" грають ходові цитати з авторитетних для даного колективу текстів і їх парафрази і трансформації. Згадана вище цитата з популярного твору І. Ільфа і Є. Петрова "Дванадцять стільців": "Хвилі падали стрімким домкратом" не тільки ввійшла в розмовну мову, але використовується в тканині публіцистичного тексту: рубль падав "стрімким домкратом" [Цілком таємно], цит . за: [Юганова 1997: 211-212].

Слава Тарощіна пише про політичну ситуацію недавніх років: "Бінарні опозиції по умовному типом" Нумкін-Клямкін супротив Леніна-Сталіна "[Нова газета. 1999 (1 березня). № 8. С. 10]. Підкреслена термінологічні словосполучення жартівливо вжито явно в розрахунку на "свого" читача, в принципі знайомого з термінологією структуралізму. Уявити собі подібний текст в газеті "Журавлина" або "Завтра" вельми складно. Автор вкотре видав себе з головою: це гуманітарій, як ми і припускали вище.

Розповідаючи про спроби змусити класиків говорити на жаргоні, Дмитро Писаренко виступає в двох іпостасях. По-перше, це кваліфікований філолог: "" ACNP "розпочинається вступом - в'ездняком; Чи знаєте ви, що поема" Руслан і Людмила "розглядалася сучасниками Пушкіна як майже непристойний. Одночасно відбором стилістично маркованих засобів міжфразового зв'язку (термін використовується за Н. В. Муравйової [Муравйова 1980: 1]) створюється образ автора, близький потенційному читачеві: Поїхали далі ..; Коротше ..; Боян підбиває бабки: "Довго всій покоцанной ораві : хто живий в рижье, / Хто жмурик - у славі! " (Тобто: "Слава всім, хто не шкодуючи сил, / За хрістьян полки поганих бив!") [Ярославна - кльова шкірла / / Аргументи і факти. Лист. 1998. № 45 (942). - С. 8].

Ганна Амелькін обирає інший імідж - це імідж посередника. Перш за все, в авторському тексті відсутні жаргонні слова. Поодинокі винятки - це по суті цитати: "І на час він вирішив зав'язати з цим цікавою справою" - це очевидна передача репліки співрозмовника. Проте позиція кореспондента відрізняється наскрізним доброзичливим інтересом до описуваного літературному явищу. Досить звернутися до врізки: Спроби змусити класиків "ботати по фені" одні сприймають як літературне хуліганство (автор не з ними), інші - як лінгвістичний експеримент ... (Автор матеріалу пропонує нову точку зору:) .. хоча б так порушити інтерес до літератури у нинішніх недоростків [Мені жити в ломи, де пащут за ніштяк / / Комс. правда. 4 грудня. 1998. № 228 (21963). - С. 22].

Розглянуті в зіставленні два іміджу авторів будуються на різних принципах. Загалом, можна зробити висновок, що зовсім не обов'язково маскуватися під представників маргінального соціального шару, щоб зацікавити читача. Але якийсь загальний якщо не позитив, то оптимізм, присутній в авторській позиції при виконанні тих чи інших негативних явищ, безумовно, є важливим елементом, що створює імідж автора в очах читачів.

V. Висновок

Ми далекі від думки, що ті нечисленні приклади, які ми змогли відібрати, як і їх аналіз, досить суб'єктивний з цілком зрозумілих причин, вичерпують проблему. Ми лише спробували прикласти деякі теоретичні відомості до нашим особистим відчуттям від публіцистичних текстів. Ясно, що автори з іншими соціально-віковими параметрами, та й просто інші автори побачать за тими ж прикладами дещо інші риси творчої особистості і, може бути, дадуть їм свою, також суб'єктивну інтерпретацію.

Оскільки автор часто не виявляється прямо в тексті, для того, щоб "виявити" риси його образу, доводиться звертатися до аналізу підтексту. Під терміном підтекст зазвичай розуміється "передача інформації не шляхом відкритого висловлювання, а шляхом використання потенційних значень синтаксичних форм"

Роль вірною "дешифрування" читачем образу автора при інтерпретації підтексту надзвичайно важлива. Поки ми не представимо, читаючи текст, хто ж його написав, ми не можемо адекватно оцінити повідомлення. І це цілком закономірно. Кожен твір диалогично за своєю суттю.

На активне сприйняття тексту читача провокує питально-відповідна композиція тексту. "Сприйняття питально-відповідь побудови тексту нагадує рішення задачі" [Муравйова 1978: 148]. У питаннях, прихованих в тексті, повною мірою відбивається особистість автора.

При відтворенні мовного іміджу автора тексту необхідно засновувати висновки не тільки на аналізі зовнішніх (словесних) сигналах, а й на внутрішній логіці розвитку ідей у тексті. Саме цей підхід розвивається сучасною наукою.

Спираючись на існуючу літературу, ми можемо більш-менш точно говорити про мовних особливостях лише одного вікового шару суспільства: молоді. Ці особливості проявляються в іміджі публіцистів телепрограм і публікацій, адресованих підліткової і юнацької аудиторії. Наприклад, яскраві риси молодіжного сленгу свідомо культивуються в мові ведучих і кореспондентів юнацької програми "Вежа" (РТР) або у промові "тусовочного персонажа" Артема Троїцького.

При всій важливості ролі лексичних і фразеологічних засобів, не можна обійти увагою й одиниці інших парадигматичних рівнів: від фонем і наголосів, до засобів зв'язку між реченнями та більшими композиційними частинами тексту, що грають найважливішу роль у створенні "єдності стилю" [Муравйова 1980: 11 ]. У результаті аналізу матеріалу виявлено, що: явища фонетичного рівня використовуються свідомо досить рідко, останнім часом досить часто обіграються графічні відступу від норми; аномалії морфологічного рівня зазвичай виступають соціальних характеристик автора; словотворчі Філологія і авторські неологізми досить широко представлені в заголовках; явища лексичного та фразеологічного рівня грають найважливішу роль у формуванні іміджу публіциста.

Цитатність текстів засобів масової інформації (використання фрагментів з популярних фільмів, пісень, реклами та ін текстів масової культури) має глибокі соціальні корені. Впізнавання свого відбувається з цілого комплексу мовних особливостей. Не останню роль у системі сигналів типу "я свій" грають ходові цитати та парафрази з авторитетних для даного колективу текстів.

Загальний рівень компетентності публіциста і рівень його компетентності в розглянутому питанні значною мірою доноситься до читача мовними засобами демонстрації компетентності.

Одним із засобів демонстрації своєї компетентності в обраній сфері є використання професіоналізмів.

Імідж автора може будуватися на різних принципах. Зокрема, можна зробити висновок, що зовсім не обов'язково маскуватися під "свого", щоб зацікавити читача.

Такими є деякі загальні висновки, отримані нами в результаті розгляду деяких нечисленних, але характерних прикладів, які ми змогли відібрати в поточній періодиці і телепрограмах. Ми ще раз підкреслюємо, що наш аналіз лише виявляє деякі проблемні точки зростання, але, з цілком зрозумілих причин, вичерпують проблеми. Ми лише спробували прикласти деякі загальні теоретичні положення до наших власних відчуттів від публіцистичних текстів. Питання про складові рисах творчої особистості та імідж, що створюється мовними засобами в текстах конкретного автора, може бути, залишається одним з найскладніших в нинішній ситуації зсуву об'єктивних оцінок і, як ніякий інший, допускає суб'єктивну інтерпретацію.

VI. Покажчик найважливіших прикладів

амор

бабки

башли

бінарні опозиції

ботати по фені

Боян підбиває бабки

вертухайний

водою

порушено

шкідливо

в'ездняк

Дні народження!

домкратом

За козла відповіси

зав'язати

коротше

косити

Красиво жити не заборониш

латинське S

лимон

на халяву

навар

наїзд

нал

Ненці йдуть

Немає в житті щастя

Ну, що вам розповісти про

полегшенням

обман очікування

оборонка

образ автора-іноземця

небезпечно

Осетрина першої свіжості

Особливості національної

засуджений

відтягни

пищевку

повтор

погремки

Поїхали далі

Зрозумів?!

разетки

Росіяни

Сегоднячко

смо [х]

совок

стукач

сюр

тілізрютюлечкі

травичка

тусовка

файл

фанат

хрону з два

шістка

шило

шта-а

Я що, власне, хотів?

Список літератури

[Анонім.] З якимось почуттям страху я відправився в Преображенський ринок / / Столиця. - 1997 (10 січня). - № 0. - С. 88.

Альбац Є. Хвороба совісті / / Нова газета. - 1999 (1 березня). - № 8. - С. 4.

Амелькін А. Мені жити в ломи, де пащут за ніштяк / / Комс. правда. - 1998. - 4 груд. - № 228 (21963). - С. 22

Голованов Василь. Ненці йдуть / / столиця. - 1997. - N 6 (12 травня). - C. 62-67: 67.

Гулін В., Лепін І. Дас іст фантастіш / / Столиця. 1997 (22 листоп). № 1. С. 19-21

Каменченко П. Бережіть ніс / / Столиця. - 1997 (12 травня). - № 6. - С. 59.

Колонка головного редактора / / Столиця. - 1997 (10 січня). - № 0. - С. 1.

Киш Вольдемар. Зубасте щастя "Інтера" / / Я - молодий. - 1998. - № 44-45. - С. 3.

Метелиця Катя. Красиво померти не заборониш / / столиця. - 1997. - N 6 (12 травня). - C. 80-81.

Мостовщиков С. Немає в житті щастя / / столиця. - 1997. - N 6 (12 травня). - C.44.

Наша спадщина. - 1989. - V.

Писаренко Д. Ярославна - кльова шкірла / / Аргументи і факти. - 1998. - Листопад. - № 45 (942). - С. 8

Свинаренко І. Moscowскіе новини / / Столиця. - 1997 (8 дек.). - № 22. - С. 35.

Тарощіна Слава. Сага про вертухайной реальності / / Нова газета. - 1999 (1 березня). - № 8. - С. 10.

Титова Є. Москва знайшла союзника для реформування оборонки / / Вечірня Москва. - 1999 (2 березня). - № 41 (утр.). - С. 3.

У небесній канцелярії / / Вечірня Москва. - 1999 (2 березня). - № 41 (утр.). - С.1.

Туторская С. Інсулін вприглядку / / Нова газета. - 1999 (1 березня). - № 8. - С. 18.

VIII. Використана література

Аванесов Р.І. Російське літературну вимову. - М., 1984.

Ахманова О.С. Словник лінгвістичних термінів. - М., 1969.

Бабкін А.М., Шендецов В.В. Словник іншомовних виразів і слів, що вживаються в російській мові без перекладу. У 3-х т. - СПб, 1994.

Баранов О.М. Жаргон в контексті постмодернізму / / Юган І., Юганова Ф. Словник російського сленгу. Сленгові слова і вирази 1960 - 90-х років. - М., 1997. - С. 283-302

Баранов О.М. Мова як гра: жаргон і перетворена реальність / / Юган І., Юганова Ф. Російський жаргон 1960 - 90-х років. Досвід словника. - М., 1994. - С. 283-302

Бахтін М.М. Питання літератури та естетики. - М., 1975.

Бахтін М.М. Проблема автора / / Питання філософії. - 1977. - № 7. - С. 148-160.

Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. - М., 1979.

Белянин В.П., Бутенко І.К. Тлумачний словник сучасних розмовних фразеологізмів і прислів'їв. - М., 1993.

Брагіна А.А. Лексика мови і культуру країни. - М., 1986.

Буй. Василь Російська заповітна ідіоматика (веселий словник крилатих виразів). - М., 1995.

Виноградов В.В. Дослідження з поетики та стилістики. - Л., 1972.

Виноградов В.В. Про теорії художньої мови. - М., 1971.

Виноградов В.В. Проблеми російської стилістики. - М., 1981.

Гаспаров М.Л. Вибрані праці. - Т. I-III. - М., 1997.

Єлістратов В.С. Про таіноречіі / / Риторика. - 1995. - N 1. - С. 56-61.

Єлістратов В.С. Словник московського арго: матеріали 1980-1994 рр.. - М., 1994

Запесоцкий А.C., Файн А.П. Ця незрозуміла молодь ... Проблеми неформальних молодіжних об'єднань. - М, 1990.

Кайда Л.Г. Ефективність публіцистичного тексту. - М., 1989.

Клюєв Є.В. Мовна комунікація. Навчальний посібник для університетів та інститутів. - М., 1998.

Комлєв Н.Г. Словник нових іноземних слів. - М., 1995.

Костомаров В.Г. Російська мова на газетній шпальті. - М., 1968.

Кравченко А.І. Введення в соціологію. - М.: Изд-во "На Воробйових", 1995.

Крисін Л.П. Іншомовні слова в сучасній російській мові. - М., 1968.

Леонтьєв А. А., Шахнарович А. М., Батов В. І. Мова в криміналістиці і судової психології. - М., 1977.

Лур'є В., Файн А. Все в кайф. - СПб., 1991. - C. 90-167: словник.

Макловскі Т, Кляйн М, щупле А. Жаргон-енциклопедія московської тусовки. Наукове видання. - М., 1997: Т. I (А-М); Т. II (Н-Я).

Марузо Ж. Словник лінгвістичних термінів. - М., 1960

Митрофанов О.В., Нікітіна Т.Г. Молодіжний сленг. Досвід словника. - М., 1994.

Мнацаканян Сергій. Турнір поетів / / Московський комсомолець. - 1995. 18 червня. № 112-А. - C. 3

Муравйова Н.В. Лінгвістичне вираз зв'язності газетної мови. - М., 1980.

Муравйова Н.В. Про деякі засоби, що підсилюють вплив публіцистичної мови на аудиторію (до питання про зв'язності публіцистичної мови) / / Проблеми сучасної радянській пресі. - Свердловськ, 1978.

Одінцов В.В. Стилістика тексту. - М., 1980.

Прохоров Е.П. Введення в теорію журналістики. - М., 1995.

Розанов В.В. Опале листя / / Наша спадщина. - 1989. - I (7). - С. 78-84.

Російська мова кінця ХХ століття (1985-1995). - М., 1996.

Словник іншомовних слів / Вид. 6-е. - М., 1964.

Словник літературознавчих термінів. - М., 1974.

Словник синонімів російської мови. У 2-х т. - Л., 1971.

Соціологія / За заг. ред. проф. Е.В. Тадевосяна. - М.: Знание, 1995.

Шмельов Д.С. Російська мова в його функціональних різновидах. - М., 1977.

Юган І., Юганова Ф. Словник російського сленгу. Сленгові слова і вирази 1960 - 90-х років. - М., 1997.