1   2   3   4   5
Ім'я файлу: курсова готова ФІНАНСИ.docx
Розширення: docx
Розмір: 207кб.
Дата: 17.06.2020
скачати
Пов'язані файли:
Вексельна форма міжнародних розрахунків.Сутність та порядок їх з
МРіВО.pdf
курсова статистика катя 16.10.docx
аналітико-синтетична діяльність мозку.docx
философия.pdf
62-Текст статті-94-1-10-20190908.pdf
ООтРТ.docx



Зміст


ВСТУП 4

Розділ І. Теоретичні основи управління інвестиціями підприємства та їх економічна сутність 6

1.1.Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності 6

Розділ ІІ. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства 18

2.1.Аналіз результатів діяльності підприємства ТОВ «ДЕКС» 18

2.2.Оцінка ефективності інвестиційних проектів. 26

Період (рік) 27

При зростанні життєвого циклу проекту максимальний придатний період окупності також збільшується (при фіксованій ставці дисконту). Якщо проект має нескінченний життєвий цикл, то максимальний придатний період окупності прагне до 1/i. 29

Розділ ІІІ. Заходи підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю підприємства 33

3.1.Напрямки покращення управління інвестиційною діяльністю підприємництва 33

3.3. Шляхи покращення інвестиційної діяльності в Україні на основі зарубіжного досвіду. 37

Висновки 43

Список використаних джерел 45





ВСТУП



У сучасній Україні в умовах виходу економіки з кризового стану особливо важливого значення набуває активація інвестиційної діяльності, оскільки без неї неможливо здійснити прогресивні зрушення в економіці, підвищити конкурентоспроможність та загалом забезпечити сталий соціально-економічний розвиток держави.

Проблемам інвестиційної політики підприємства присвячені дослідження цілого ряду відомих вітчизняних і іноземних вчених-економістів. Дослідження з проблеми прийняття iнвестицiйних рiшень започатковані у середині ХХ сторіччя в працях С.К. Майєрса, Й.Ф. Магі, Г.А. Сіка, В.Н. Беренса, П.М. Хавранека та iнших авторiв. Нинішні методи оцінювання інвестиційних проектів, спрямовані, як правило, на вирішення локальних питань визначення їх ефективності без створення єдиного механізму забезпечення надійності під впливом заходів “ризик-менеджменту”. Теперішній механізм регулювання інвестиційної діяльності поки що не в повній мірі відповідає сучасним вимогам і не має необхідної методологічної основи. Також не відпрацьовані такі питання, як регулювання фінансового аспекту інвести­ційного процесу відтворення капіталу, формування ресурсів і джерел інвестування, функціонування повноцінного ринку цінних паперів та ін.

Розробка інвестиційних проектів потребує врахування багатьох чинників, оскільки зовнішні умови постійно змінюються. При оцінці інвестиційного проекту потрібно додатково врахувати ще той ризик, який пов’язаний з тимчасовою вартістю грошей, особливо при зростанні інфляції. Рентабельність інвестицій завжди має бути вище за індекс інфляції. Від правильності і об'єктивності такої оцінки залежать терміни повернення вкладеного капіталу і перспективи розвитку підприємства. Інвестиції в реальні проекти – тривалий за часом процес. Тому проект має бути ретельно оцінений з максимальним урахуванням всіх чинників.

Проблема полягає у тому, що на даний час інвестиційним проектам приділяється мало уваги: існує мала кількість організацій, що займаються їх розробкою, а також незначна кількість підприємств, де для оцінки інвестиційних проектів у штатному розкладі передбачена посада аналітика. Тому проекти приймаються чи відхиляються без ретельного аналізу.

Актуальність даної теми роботи полягає у тому, що країна наша знаходиться у процесі розвитку, для якого потрібно застосовувати залучення коштів з різних джерел: інвестиційні фонди, кошти приватних інвесторів і особливо іноземні інвестиції. Тобто розробка і оцінка інвестиційного проекту займає одне з перших місць в умові успішної реалізації цього проекту в життя.

Метою роботи є аналіз ефективності інвестиційної діяльності підприємства та обґрунтування напрямів її підвищення.

Об’єктом дослідження є економічні відносини, які виникають між підприємством і його контрагентами в процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Предметом дослідження є інвестиційна діяльність ТОВ «ДЕКС».

Інформаційною базою дослідження є підручники, навчальні посібники, статті, автореферати дисертацій та інші наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, закони України, декрети Кабінету Міністрів України, інструкції, роз’яснювальні листи ДПА, фінансова і бухгалтерська звітність ТОВ «ДЕКС».

Розділ І. Теоретичні основи управління інвестиціями підприємства та їх економічна сутність

1.1.Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності


В сучасній Україні поняття інвестиції та інвестування ввійшли в науковий обіг в результаті реформування економіки на ринковий лад. Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

Термін «інвестиція» походить від лат. «invest», що означає «вкладати». В широкому розумінні цього слова інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому . Таким чином, інвестиції – це те, що відкладається на завтра. Одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу – ресурси, які направляються на розширення виробництва. Інвестиціями можуть бути як грошові кошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права. З точки зору фінансів, інвестиції – це всі види активів (коштів), які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції – це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу.

В сучасній економічній літературі термін «інвестиції», як правило, трактується, як будь-яке вкладання коштів, яке може і не приводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку.

До них часто відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів довгострокового користування, які за своїм економічним змістом не можуть бути віднесені до інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що інвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

В Законі України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями Закон визначає:

  • кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

  • рухоме та нерухоме майно;

  • майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

  • сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

  • права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

  • інші цінності.

Таким чином, приріст капіталу за рахунок інвестицій ми можемо назвати процесом інвестування. Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси – вкладення капіталів і одер­жання прибутку – відбуваються упродовж певного часу, а тому вкла­дення капіталу, а потім і отримання прибутку може бути послідовним, паралельним або інтервальним [1].

У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій) . У нашій країні за радянських часів його ідентифікували з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядалися як вкладення у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Капіталовкладення визначають витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектора економіки. Капітальні вкладення як економічна категорія характеризувалися сукупністю товарно-грошових відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил, тобто вони значно вужчі, ніж інвестиції.

Закордонні фахівці в дослідженнях економічного змісту інвестицій наголошують на таких факторах :

а) приріст функціонуючого капіталу;

б) одержання додаткового доходу;

в) відмова від частини поточного споживання на користь очікуваного розширення споживання в майбутньому.

Правильні по своїй суті, такі характеристики інвестицій усе-таки не розкривають повною мірою цю складну економічну категорію. Заслуговують на увагу пропозиції економістів щодо розмежування понять інвестиційні товари й інвестиційні ресурси за критерієм здатності їхньої участі в утворенні та відтворенні капіталу.

Уведення в науковий обіг категорії інвестиційних ресурсів дозволяє докладніше представити етапи інвестування – відповідно, і функції інвестицій. Обґрунтованим є і розширення складу інвестиційних ресурсів за рахунок об'єктів інтелектуальної власності.

Інвестування – це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори – ресурси, а далі у капітал [21].

На мій погляд, неправомірно вважати продовженням інвестування приріст капітальної вартості у формі доходу чи іншого ефекту. Дане методологічне положення не суперечить необхідності докладного розрахунку повернення інвестованих коштів, їхньої ефективності, окупності і т. д. Але все це забезпечується уже виробничими процесами в поєднанні з іншими факторами.

В. Г. Ревазов у ході досліджень виявив і обгрунтував такі функції інвестицій у виробничій сфері :

  • формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;

  • реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;

  • утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій

стадії;

  • структурна перебудова економічних систем;

  • ресурсне забезпечення переведення економічних систем на інноваційний шлях розвитку;

  • функції, пов'язані з вирішенням проблем зайнятості, розвитком соціальної сфери й інших ефектів інвестування;

  • регулювання пріоритетних напрямів розвитку економіки.

На основі специфіки відтворення різних видів інвестиційних ресурсів у сучасних умовах виникає потреба уточнення класифікації інвестицій за окремими ознаками. Спроба такої класифікації здійснювалася, наприклад А.Г. Загороднім та Ю.І. Стадницьким [11], але, на нашу думку, цю класифікацію слід провести більш детально (рис. 1.1).

Р ис. 1.1. Класифікація інвестицій за окремими ознаками

На особливу увагу заслуговує класифікація джерел інвестування. Як видно з рис. 1.2, вони поділяються на зовнішні та внутрішні, а ті в свою чергу складаються з трьох основних блоків.



Рис.1.2. Джерела інвестування

Аналіз цілей, функцій та особливостей відтворення інвестицій дозволяє визначити їх як сукупність засобів різної форми, вкладених для формування комплексної ресурсної бази відтворення товарів і послуг з метою одержання в кінцевому підсумку економічного, соціального, науково-технічного й іншого ефектів.

Інвестиції у виробничій сфері стають капіталом лише на стадії виробництва у відтворювальному процесі, коли починається їхнє самозростання.

1.2.Теоретичні аспекти управління інвестиційною діяльності на підприємстві

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній — обсягами інвестицій у виробництво.

У процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизаційних фондів підприємств, нарахований за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

  1. Івестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

  2. Државного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

  3. Іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

  4. Спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

    • новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

    • цінні папери (акції, облігації та ін.);

    • цільові грошові внески;

    • науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

  • інвестори (замовники);

  • виконавці робіт (підрядники);

  • користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

  • постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

  • юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

  • громадяни України;

  • іноземні юридичні та фізичні особи, дер­жави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

  • додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

  • виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

  • подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

  • не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;

  • сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

  • власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

  • позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

  • залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

  • бюджетних інвестиційних асигнувань;

  • безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:

  • подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

  • одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

  • одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас