Реферат на тему "Історичні передумови виникнення та розвитку методології наук" Виконав студет 213 групи факультету прикладної фізики та наноматералів спеціальность "

Ім'я файлу: (реферат).docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 23.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Модуль 1 ДБМС.docx
ЗМІСТ.pdf
Розділ_1_2_та_4.pdf
Лабораторна робота 1.pdf
Курсовая ВП — Олексій Бобко.docx
_Ekonomichna_efektivnist-_42.doc
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗ
Курс. тит. УС.docx
журнал спостережень.docx
Податкове планування. Питання та тести. Кузьменко К..docx
Бланк_заяви_на_додаткові_бали_оновлений.docx
na-obrobku-personalnikh-danikh.pdf
р3.docx

Міністерство освіти і науки Укравїни

Існститут фізико-технічних та комп’ютерних наук

Реферат на тему

“Історичні передумови виникнення та розвитку методології наук”

Виконав студет 213 групи факультету прикладної фізики та наноматералів спеціальность “термоелектрикка та медична фізика ” Гаврилюк С. С.

План

1)Вступ......................................................................................2

2)Постановка проблеми...........................................................3

3)Основна частина....................................................................5

4)Висновок................................................................................5

Вступ

Виникнення науки в Європі сягає 6-5 століття до н.е. Одним із головних ареалів її виникнення була Давня Греція. Соціально - економічні, культурні, духовні умови, що склалися у містах, державах, сприяли зруйнуванню міфологічних систем. Рівень розвитку виробництва, і соціально-економічних відносин спричинив розділення розумової та фізичної праці. Окремі елементи наукових знань існували і в більш давньому суспільстві, але вони мали розрізнений характер. Ще Платон, Сократ і Аристотель висунули на перший план діалектичну природу мислення. Аристотель вивчав принципи побудови суджень, питання термінології, правила умовиводів та ін. У XVI-XVII столітті Ф. Бекон та Г. Галілей обґрунтували, що наукове пізнання базується на планомірному експерименті. Рене Декарт розробив правила раціоналістичного методу. Достовірними слід вважати положення, які чітко й виразно усвідомлюються. Гегель затвердив діалектику, як загальний метод пізнання й духовної діяльності. Він спробував розкрити протиріччя розвитку буття і мислення. Кожна конкретна наука використовує свою методологію і спеціальні методи. Методологія - це система принципів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності. У XX столітті відбулося зростання методологічних досліджень, методологія перетворилася у спеціальну сферу філософського знання. Метод - це сукупність прийомів та організацій практичного і теоретичного засвоєння дійсності.

Соціальні функції науки змінювалися й розвивалися протягом історії людства, як і сама людина. Можна виділити три групи соціальних функцій науки:

культурно-світоглядну;
функцію науки як безпосередньої виробничої сили;
функцію науки як соціальної сили.

У різні епохи ці функції були представлені по різному, наприклад, у середньовіччі культурно-світоглядні проблеми в суспільстві обговорювалися у теології. В епоху Відродження право формування світогляду у значній мірі стала відвойовувати наука, для сучасного виробництва характерним є широке застосування наукових знань. Сьогодні дослідження і методи науки широко використовуються у розробці програм соціального і економічного розвитку. Наукове пізнання істотно відрізняється від звичайного пізнання. Науковий та життєвий досвід відрізняються своєю глибиною, спрямованістю, і мовою, справа утому, що звичайна мова, наприклад, не є достатньою для адекватного, чіткого, багатозначного відбиття оточуючої дійсності. Щоб описати феномени, наука виробляє свою спеціальну мову, яка здатна описати явища, що вивчаються. Вироблення чіткої термінології - неодмінна вимога наукової термінології. Наукове знання передбачає більшу глибину обгрунтування і системності. Наукове дослідження відрізняється також від звичайного методами пізнання. У чому ж полягають етичні норми науки? Сучасна наука по новому осмислює взаємодію свободи і відповідальності. Історичний досвід доводить, що наука має величезну потенційну силу як прогресивного, так і руйнівного характеру. Наслідки наукового пошуку завжди повинні осмислюватися у моральному плані. Дії вчених підкоряються певній системі етичних норм. Питання співвідношення істини і добра обговорювалися як на Сході, так і на Заході. Вже у першому тисячолітті до н.е. Сократ, наприклад, вважав, що людина, за своєю природою, прагне до кращого, а зло чинить внаслідок незнання. Пророки і мислителі Старого і Нового Заповіту у релігійному плані вирішують ту ж саму дилему. Любов до Бога і ближнього проголошуються вищою цінністю релігії, науки і мистецтва. Актуальними є моральні, духовні питання і у сучасній науці. Так, генній інженерії, біотехнології та низці інших наук вони визначають навіть межі дослідження. Будь-яка наука базується на безкорисливому відстоюванні та пошуку істини, прагне до універсалізму знань. Складність науки обумовила різноманітність визначень її предмету. Вихідною основою розуміння науки є сама наукова діяльність, наукова творчість, а також вивчення загальних та специфічних законів природи і суспільства. Поняття наука формується на основі єдиного гносеологічного і соціологічного підходу до розкриття її природи. З огляду на принципове значення цього поняття в методології наукового пізнання наведемо деякі типові визначення науки. Відповідно до I. I. Леммана

наука - це цілісна, самостійна соціальна система, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених, техніку, установи. Наука служить для пізнання об'єктивних законів природи, суспільства та людської свідомості з метою передбачення подій і практично революційного перетворення дійсності.
I. С. Алексеев розкриває сутність науки наступним чином. Це сфера людської діяльності, функцією якої є утворення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність, яка оточує людину. Наука - це одна із форм суспільної свідомості людини. У перебігу історичних подій наука перетворюється у продуктивну силу суспільства та найважливіший соціальний інститут.

Наука містить у собі не лише власну діяльність людини, спрямована одержання знань, але й результат цієї діяльності суму отриманих на даний момент наукових знань, які у сукупності утворюють наукову картину світу. Термін "наука" вживається для позначення окремих галузей наукового знання. Безпосередня мета науки описання, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності, які складають предмет її вивчення на основі законів, що нею вивчаються. Тобто у широкім сенсі, мета науки - це теоретичне віддзеркалення дійсності. Заслуговує на увагу й таке визначення поняття "наука". Наука - це сфера дослідницької діяльності, що спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і процеси мислення. Вона містить у собі всі умови і моменти цього виробництва. А саме: вчених з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією і досвідом, з поділом і кооперацією наукової праці, наукові установи, експериментальне і лабораторне устаткування, методи науково - дослідної роботи, поняття і категоріальний апарат, систему наукової інформації, а також усю суму знань, що виступають як попередні посилання або засоби чи (результати) наукового пізнання.

Основні етапи розвитку методології наук

I. С. Алексеев [2] стисло відзначає, що начатки елементарного знання сягають найдавнішого періоду розвитку людського суспільства. Початкові знання носили характер емпіричних правил для конкретних видів діяльності людини, поповнюючись безпосереднім породженням їх ціною матеріальних дій. На цьому грунті людство накопичило значний обсяг вихідних відомостей про навколишній світ і, власне, про себе. Свідченням цього є історія розвитку країн Давнього Сходу, Вавілону, Єгипту, Індії, Китаю. У попередній історії науки певну роль зіграла також і міфологія, де знайшли відбиток прагнення людей побудувати загальну картину явищ оточуючого світу за допомогою уяви і фантазії. Таким шляхом виникли релігійно-антропоморфні уявлення про надприродні сили, що панують у природі і стоять над нею. У виникненні науки вирішальне значення мали соціальні умови, зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Однією з умов виникнення науки стало поділення праці на фізичну і розумову працю. У зв'язку з цим у Давній Греції (VI-IV ст. до н.е.) виникли теоретичні концепції, які пояснювали реальний світ через концепцію закономірного початку. Даний етап розвитку пізнання має назву натуральної філософії. Натурфілософія, відокремившись від міфології, перетворилася у філософію природи, особливістю якої стало переважно умоглядне її тлумачення як єдиного цілого. Спочатку вона синкретично (без поділу на складові) з'єднувала у собі філософію і природознавство. Але це ще не було наукою, оскільки її результатом не могло бути відкриття об'єктивних законів реального світу. Найбільш характерною рисою пізнання в цю епоху було виділення і опис найзагальніших та найсуттєвіших моментів і явищ природи, суспільства і мислення. Б. М. Кедров підкреслював, що відкриття законів укладає головну задачу будь-якої науки. Доки відповідні закони не відкриті, людина може лише описувати явища, збирати і систематизувати факти, накопичувати емпіричний матеріал. Це ще не є наукою. У всякому разі це ще не та дана, розвинена форма, що має визначення науки. Надалі такий засіб пізнання призвів до встановлення деяких суттєвих принципів, тверджень і до описового формулювання низки законів, що стали початком виникнення окремих галузей знання, які відокремилися від натурфілософії: логіки (Арістотель, IV ст. до н.е.), геометрії (Евклід, IV ст. до н.е.), механіки (Архімед, III ст. до н.е.), астрономії (Птолемей, друга чвертьII ст. н. е.). Панування релігійно-містичного світогляду в епоху середньовіччя загальмувало, але не зупинило процес пізнання. Нові важливі досягнення в ряді сфер знання в цю епоху пов'язані з іменами видатних мислителів та вчених Арабського Сходу і Середньої Азії (Ібн Сіни, перша чверть XI ст.; Ібн-Рушда, кінець XII ст.; Біруні, середина XII ст.) та ін. У Європі під впливом їх вчення виникла схоластика, з позицій якої робилися спроби дати науково-теоретичне обгрунтування релігійному світогляду в різноманітних його проявах. Філософським грунтом схоластики служили ідеї вчених античного світу (Платона та Арістотеля, IV ст. до н.е.), погляди яких схоласти пристосовували до своїх цілей. Водночас схоластика сприяла формуванню і розвитку культури, формального мислення і мистецтва теоретичних суперечок та дискусій. Розвиток середньовічної алхімії пробудив інтерес до емпіричного вивчення хімічних речовин, а астрології до постійного спостереження за небесними тілами, що сприяло становленню матеріальної бази астрономії. Основи сучасної науки стали складатися в епоху Відродження. Цьому сприяли такі обставини, як: наявність визначеної суми знань, досягнутих у минулому; виникнення капіталістичного засобу виробництва, одним з основних умов розвитку якого був прогрес науки, що підірвав панування релігійного світогляду революційними ідеями даної епохи і нових досягнень науки, які на початку займали важливе місце в духовному житті суспільства; озброєність науки, поряд зі спостереженням і описом, новими експериментальними методами вивчення явищ. В науці нового часу експеримент стає провідним методом дослідження і радикально розширює сферу пізнання реальності, тісно поєднуючи теоретичні міркування з практичним "іспитом" природи. Внаслідок значно посилилася пізнавальна могутність науки XVI-XVII ст. Це глибоке перетворення науки було першою науковою революцією (Галілей, 1632 р., 1663 р.; Копернік, 1543 р.; Гарвей, 1628 р.; Декарт, 1637 р., 1644 р.; Гюйгенс 1690 р.; Ньютон, 1676 р. та ін.). Успіхи механіки визначили розвиток механістичного матеріалізму. Використовуючи закони механіки, пояснювалася суть не лише фізичних і хімічних, але і біологічних явищ (Ламетрі, 1715 р., 1747 р.; Бореллі, 1666 р. 1682 р. та ін.). Положення механістичного матеріалізму складали основу теорії пізнання і наукової методології того часу. У XVIII ст. і на початку XIX ст. на цій ідейній, науково-теоретичній і практичній основі був накопичений, систематизований та узагальнений великий за обсягом матеріал у конкретних галузях природознавства (Ейлер, 1736 р., 1744 р.; Ломоносов, 1742 р.; Лаплас, 1796 р., 1825 р.), предметом вивчення якого були явища дійсності. Проте в цей і в наступні періоди механістичний матеріалізм все ж таки не задовольняв ідейним потребам природознавства у поясненні нових даних, одержуваних наукою. Нові революційні зміни в науці пов'язані з відкриттям закон збереження і перетворення речовини та енергії (Маєр, Джоуль, Гельмгольц, Ломоносов, 1848 р.), клітинної будови рослинних і тваринних організмів (ПІ л ей ден, Шванн, 1838 р., 1839 р.), законів органічного світу (Дарвін, 1859 р.), періодичної системи елементів (Менделєєв, 1870 р.). Ідея розвитку стає визначальною ідеєю в науці. Наприкінці XIX - початку XX ст. відбувався підрив класичних уявлень про реальний світ у зв'язку з відкриттями електрону (Томсон, 1898 р.), рентгенівського випромінювання (Рентген, 1895 р.), радіоактивності та інших явиш (П. Кюрі, М. Скло-довська-Кюрі, 1895 р.), значення яких не можна було пояснити на основі механістичного світогляду. Це збільшувалося інтенсивним проникненням суб'єктивного ідеалізму до природознавства. Назріла криза розв'язалася новою революцією в науці, що почалася у фізиці (Планк, 1900 р.; Ейнштейн, 1905 р., 1916 р., 1924 р.) і охопила всі основні галузі науки. Як відомо, М. Планк висунув гіпотезу про існування квантів світла. А. Ейнштейн розробив спеціальну та основи загальної теорії відносності. Перехід до пізнання нових рівнів матерії обумовив корінну переоцінку значення цілої низки основних понять колишньої науки - атом, простір та час, маса, енергія тощо. Це означало радикальну зміну основ наукового мислення і зробило глибокий ішли на подальший розвиток науки в цілому. Наступний етап наукової революції припадає на 20-30-і pp. XX XX століття. Саме у цей період була створена квантова механіка, багато галузей науки перейшли до вивчення складних системних об'єктів. У біології вперше була сформульована теорія рівнів організації живих систем, зросла пізнавальна могутність науки, розширилися її взаємозв'язки з технікою, а також з усіма сторонами суспільної діяльності, посилилася тенденція перетворення. У загальному плані розрізняють філософську і спеціально- наукову методологію. Остання, у свою чергу, поділяється на рівні - загальнонауковий і конкретно-науковий. Методологія виходить на рівень методики і техніки дослідження. Кожному рівню методологи відповідають визначені методи пізнання. Розглянемо питання даної проблеми, дотримуючись принципу переходу від загального до конкретного. Поняття "методологія" іноді розглядають спрощено - як філософський аналіз кутових проблем будь-якої науки. У зв'язку з цим важливим є визначене діалектичне розуміння суті даної наукової категорії. Методологія, в широкому розумінні - це навчання про структуру, логічну організацію, засоби і методи діяльності взагалі. Звичайно під методологією розуміють, насамперед, методологію наукового пізнання, що являє собою сукупність теоретичних положень про принципи побудови, форми і засоби науково-пізнавальної діяльності. Методологія - це, насамперед, сукупність реально "працюючих", таких, що функціонують у даній науковій області, принципів самого розуміння закономірностей реального світу, використання методів дослідження і їх взаємного зв'язку, тлумачення понять науки з боку їх логічної форми, загального філософського аналізу, побудови теорій і розуміння вихідних основ певної науки. Методологію можна розглядати і як визначену систему основних ідей. Основною функцією наукової методології є внутрішня організація і регулювання процесу пізнання і практичного перетворення об'єктивної реальності. Методологія науки встановлює і характеризує логічні зв'язки між предметом, ціллю, задачами, методами і методиками наукового дослідження, визначає постановку проблем, послідовність їх вирішення і теоретичну спрямованість пояснення результатів. При цьому рівень аналізу та узагальнення залежить від природи явищ. Розвиток методології має складну історію. Тому висвітлення історії розвитку методології науки повинно стати предметом спеціального наукового дослідження. Функції філософської методології виконує вся система філософського знання. Метод самої філософії треба розуміти як засіб побудови та обгрунтування філософських знань. Функцію наукової методології та методу у філософії досить часто виконує діалектика. Методи наукового пізнання індукція і дедукція - також відповідають філософському рівню методології. Індуктивний метод, заснований Ф. Беконом (кінець XVI- початок XVII ст.) - це засіб дослідження або пояснення істини, при якому логічний умовивід розвивається від конкретних одиничних випадків до загального висновку, від окремих фактів до узагальнень. Дедуктивний метод - це засіб дослідження, при якому конкретні положення логічно виводяться з загальних принципів: аксіом, постулатів, правил, законів тощо. Фактично ці методи є принципами діалектичного підходу. УХХ ст. намітилося інтенсивне збільшення методологічних досліджень, збільшення їх питомої ваги в загальному обсязі наукового знання. Це пояснюється тим, що в умовах сучасної науково-технічної революції відбувається ускладнення наукового пізнання і зростання рівня його абстрактності, що сполучається з необхідністю розробки основних принципів і форм наукового мислення і конструюванням системи і засобів наукового пізнання. Універсалізація засобів пізнання сприяє узагальненій постановці наукових проблем і синтезу, що стають домінуючими в сучасній науці. Істотно розширюється і поглиблюється сфера методо- логічного аналізу результатів дослідження різноманітних галузей науки і практики. Це призводить до розвитку більш диференційованих і конкретних методологічних напрямків сучасного пізнання. Утворюються рівні загальнонаукової і конкретно наукової методології. Сучасна загальнонаукова методологія використовує такі теоретичні концепції, як системний підхід, загальна теорія систем, системний аналіз і інші види системних методів. Основу цих методів складають загальні принципи і методи вивчення, побудови і функціонування системних об'єктів. Загальнонаукове значення мають методи кібернетики - науки про форми і засоби керування, зв’язку переробки інформації щодо організації і реалізації цілеспрямованих дій машин, живих організмів та суспільства. Аналогічне пізнавальне значення мають методи математичного апарату (наприклад, математичної статистики), які є загальними для багатьох природничих, технічних та гуманітарних наук. Моделювання - це засіб дослідження за допомогою моделей процесів і конструкцій, які неможливо (незручно) досліджувати в природних умовах. Тут впроваджується зведення результатів дослідження істотних властивостей одного явища шляхом вивчення властивостей іншого явища, що має іншу природу. Моделювати можна властивості будь-яких об'єктів, включаючи складні фізико-хімічні процеси, біологічні і соці- альні системи тощо. Слід зазначити, що в апараті системного підходу і системного аналізу широко подані методи математики, кібернетики, моделювання. Широке застосування у фундаментальних і теоретичних дослідженнях знаходить мислений експеримент. Метод дослідження, що лежить в основі такого типу експерименту, грунтується на системі розумових, практично нездійснених прийомів, проведених над ідеальними об'єктами. Уявний експеримент - це теоретична модель реальних експериментальних ситуацій і проводиться з метою з'ясовування узгодженості основних принципів теорії. Методологічний аналіз досягнень науки показує, що принципи найбільш поширених загальнонаукових методів дослідження природиописовий, порівняльний, експериментальний та історичний - є вираженням принципів системного підходу. Рівень конкретно-наукової методології поданий сукупністю конкретних концепцій (теорій) і методів наукового дослідження в різноманітних областях природничих, технічних та гуманітарних наук. Теорія і метод взаємопов'язані. Це знаходить своє відображення саме у визначеннях цих категорій науки. Зокрема, метод - це засіб, шлях дослідження або теорія, що являють собою сукупність прийомів наукового дослідження. Сюди включають теоретичне пояснення матеріалу, висновки та операції з практичного або теоретичного освоєння дійсності, Метод в цілому підпорядкований вирішенню конкретно-наукових задач. Теорія у широкому розумінні - це цілісна система знань, комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення будь-якого явища. У більш вузькому і спеціальному змісті, теорія - це вища, най розвинута форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності істотних зв'язків у визначеній області реального світу, який є об'єктом теорії. З наведених вище визначень методу і теорії випливає, що головний зміст методів у науці складають, насамперед, наукові теорії, перевірені практикою. Реально ж та або інша теорія виступає як метод дослідження, виконуючи його основні функції. Отже, основна розбіжність між методом і теорією має функціональний характер. Формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод стає початком і умовою подальших досліджень. Конкретно-наукова методологія виконує синтетичну функцію всередині конкретних наук, за умовами їх взаємодії. Наприклад, теоретико-фізичне вивчення біологічних явищ можна провести на грунті методології сучасної фізики. Між рівнями дослідження і методами пізнання природи існує закономірний зв'язок, що виражається наступним чином. Емпіричному рівню досліджень властиві порівняння, вимір, індукція, дедукція, аналіз, синтез. Теоретичні методи грунтуються на принципах побудови гіпотез, проведенні моделювання й ідеалізації об'єкта, абстракції, узагальненні, мисленому експерименті та інших методах і формах вивчення дійсності. Окремі науки втрачають безпосередній зв'язок зі своєю власною емпіричною базою і продовжують розвиватися теоретично, стикаючись безпосередньо з експериментом лише в при вирішенні власних, конкретних, практичних задач. У умовах сучасного науково-технічного перетворення значного прогресу досяг також безпосередній науково-практичний рівень пізнання - методика і техніка досліджень. Вони подані великим різноманіттям інструментальних і логічних прийомів, засобів вивчення конкретних властивостей об’єктів і явищ. При цьому в експериментальних науках методика збагачуються надсучасним устаткуванням і апаратурою, Треба підкреслити, що проаналізований рівень досліджень знаходиться на межі безпосередньої взаємодії суб'єкта й об'єкта. Особливо цей факт має місце у сучасній квантовій фізиці, де дію пристрою на об'єкт дослідження не враховувати неможливо. Методика, як вихідний засіб (прийом) пізнання, забезпечує можливість встановлення адекватного зв'язку з об'єктом відповідно до чинної закономірності. Це дає можливість одержати об'єктивні дані про властивості об'єкту дослідження. Науці властиві емпіричний і теоретичний рівні пізнання та організації досліджень. Результатом емпіричних досліджень, проведених експериментальним шляхом, є конкретні факти, що констатують істотні кількісні і якісні ознаки і властивості досліджуваних об'єктів і стають носіями елементарного знання. Відносна сталість емпіричних характеристик і зв'язків між ними в досліджуваних об'єктах, багаторазово реєструються в експерименті і виражаються за допомогою емпіричних правил і законів. Останні можуть мати ймовірнісний характер. На емпіричному рівні пізнання формується низка прикладних наук, досягнення яких впроваджуються в практику або сприяють розвитку теоретичного рівня пізнання. Наприклад, на базі теоретичної і прикладної фізики виникли такі науки, як фізика металів, фізика напівпровідників і інші галузі. Наступне впровадження результатів використання цих наук у практику стало основою для розвитку різноманітних практичних прикладних наук металознавства, напівпровідникової технології тощо . Фундаментальні (теоретичні) науки розвиваються з випередженням, завдяки чому створюється необхідний теоретичний базис для прикладних наук. Стратегія розвитку сучасної науки та організація досліджень з актуальних проблем включають найважливіший принцип встановлення стабільних, планомірних взаємозв'язків між фундаментальними та прикладними науками, Для сучасної науки характерним є прискорення протікання циклу: фундаментальні дослідження - прикладні дослідження експериментальна розробка - практичне впровадження. Прямий зв'язок прикладних наук з виробництвом установлюється за допомогою розробок. Всі технічні науки мають відношення до наук прикладного характеру. Розробка теорії є непорушною умовою наукового знання. Теоретичний рівень наукового знання грунтується на ідеальному відбитку емпіричного матеріалу у вигляді визначених законів або теорій. Характерною рисою сучасної науки є те, що теоретичне пояснення здійснюється як якісним, так і кількісним шляхом. Останнє досягається за допомогою математичного апарату. Формування теоретичного рівня обумовлює суттєві якісні особливості в емпіричному рівні досліджень, тому що теорії властиві об'єднання та узагальнення фактів шляхом виділення в них найбільш істотного, загального, цілеспрямованого впливу на постановку та хід подальших досліджень. Заслуговує на увагу питання про співвідношення поняття "метод" і "методика". Ці поняття часто вживають у одному й тому ж самому змісті. У методологічному плані необхідно суворе розмежування цих понять. Поняття "методика" має досить вузький зміст, тому що за допомогою методики вирішуються конкретні сторони питання, вирішуються більш вузькі конкретні задачі дослідження. Методика забезпечує одержання визначених фактів, тобто конкретної істини, результату, що відбиває окремі властивості досліджуваного об'єкту. Наприклад, у фізиці твердого тіла використовуються такі методики, як реєстрація температури, тиску та інших характеристик. Характерною стороною методики є конкретний технічний або логічний принципи і засіб реєстрації визначеного прояву досліджуваної функції відповідно її природі. Метод - це принципово більш загальний підхід до вирішення основних задач наукового пізнання. Він включає також теорію і спирається на сукупність методик, що дозволяють вивчати основні істотні сторони досліджуваного об'єкта або явища. Метод і методика - це різні за своєю значимістю наукові категорії, і їх співвідношення з'ясовані в межах уявлень про взаємозв'язок цілого і конкретного. Метод виконує синтетичну функцію стосовно окремих фактів, одержаних за допомогою певних методик. Умовне ототожнення цих понять у низці випадків може бути виправданим, оскільки деякі сучасні високоефективні методики дослідження структури і функцій діють на принципах, що мають більш загальну значимість для різноманітних областей науки (наприклад, електронна мікроскопія, рентгеноструктурний аналіз та інші методичні засоби пізнання). В теперішні часи відзначається взаємопроникнення методів і методик наукового дослідження. Це відбиває один з принципів системного підходу. Необхідно відзначити також зростаюче значення точних методів, тих методик, застосування яких наближає деякі дисципліни до розряду точних наук (наприклад, молекулярна генетика, біофізика, геохімія та інші розділи сучасних наук). Зростання ролі науки в суспільстві пов'язане з ускладненнями її внутрішньої структури, диференціацією на велике число конкретних дисциплін, інтеграцією, індустріалізацією наукової праці, зростанням капіталовкладень на її розвиток, збільшенням чисельності науковців, створенням нових наукових

скачати