Образ Христі Притики в романі “Повія” П. Мирного

1 2 3 4 5

Ім'я файлу: ІУЛ.docx
Розширення: docx
Розмір: 71кб.
Дата: 14.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
1.1) Характеристика продуктів згоряння ТЕС, що викидаються в атм
Логика понятия_239гр_Дубина Д.Т..docx
Логика понятия+суждение_239гр_Дубина Д.Т..docx
Философия модуль №1.docx
Практичне заняття №4.docx
Вик провадження.docx
ВУІ студ..doc
16,17, 18.docx
Дія електричного струму на організм людини.pptx
Павел Куцепалов_Практическая_1.docx

Образ Христі Притики в романі “Повія” П.Мирного.

«Повія» – один з найвизначніших творів української класичної прози. Центральне місце в романі займає образ Христі. Героїня роману наділена інтелектом, красою, вразливою психікою. У першій частині («У селі») автор малює її образ чарівними фарбами, використовуючи велику кількість різних епітетів, підкреслюючи її природну красу. Доля її була типова за тих соціальних умов. Батьки дівчини, в недавньому кріпаки, любили свою єдину дочку – вродливу, добру душею, веселу вдачею. Христю гнітили злидні, але вона не падала духом. Та долю її перевернув Грицько Супруненко – сільський зборщик податків. Сфабрикувавши злочинний наклеп разом із Загнибідою, він змушує Христю йти в найми до міста. З ранку до пізньої ночі, не розгинаючись, працювала Христя у Загнибіди. В образі Христі найприкметнішою рисою є доброта. По-доброму ставилася вона і до хазяйки. Між ними був лад, товариські стосунки. Христя має ясний розум і чутливе, щире серце, їдучи до матері в гості, вона помічає соціальну нерівність, бачить багаті крамниці і злиденних людей. Чи могла Христя залишитися в селі? Мати померла, землю забрали сільські власті, Карпо Здір привласнив хату Притик, а згодом продав її жидові. Загалом, долю своєї героїні художник простежує, показуючи жорстокість тодішньої дійсності.В образі Христі показано цільну натуру, що, пройшовши крізь важкі життєві випробування, зберегла кращі якості людини. Отже, Христя, попри всі удари долі, – сила творча, яка шукає вияву в добрих вчинках, у намаганні допомогти людям. Побувавши в Мар'янівці, вона проймається співчуттям до односельців, радить Колісникові, щоб той повернув слобожанам стави і городи. Христя завжди була на боці селян, з якими брутально обходився Колісник. Вона умовляє ненаситного глитая зменшити страждання бідняків. Її життя – це ціла низка утрат та горя, ціла вервечка випадків, котрі піднімали її вгору, щоб впустити сторч головою. Крах авантюри Колісника (привласнив 20 тисяч земських грошей), його самогубство стають початком останнього акту трагедії жінки. Зруйновано останній прихисток Христі. А далі йде стрімкий, неминучий рух униз, до вуличної повії, до безносся, до загибелі. Через Книша вона влаштовується в готель, стає професійною проституткою. Та недовго їй довелося орудувати грошима, пити дорогі вина, носити шовки. Невзабарі безносою від страшної хвороби, загорнутою у ряднину жебрачкою-повією з'являється вона на темних, брудних вулицях.Загалом, смерть матері й смерть Христі – гнівне засудження несправедливого буржуазного суспільства. Жорстоким і немилосердним в гонитві за наживою виглядає нижчий прошарок панівної верхівки суспільства: Загнибіда, Здір, Рубець, Книш, Колісник, їхні наміри егоїстичні. Усі вони дбають лише про власну наживу, не виявляючи співчуття до інших.Світ, у якому панують вовчі закони, виштовхує ще одну «пропащу силу». І якщо Чіпка в пошуках правди свою силу витратив у стихійній помсті, зійшов на хибний шлях і загинув, то Христина сила пропала ще невитраченою. Тому автор показує її в передсмертному сні, де вона ніби продовжує жити й розкривається як достойна, гідна поваги людина.

Драма П.Мирного “Лимерівна”.

Серед драматичних творів Панаса Мирного найвизначнішою є п’єса «Лимерівна» (1892). Вона витримала творчу конкуренцію з найкращими драмами того часу й надовго ввійшла до репертуару Театру корифеїв. Головну героїню блискуче зіграла Марія Заньковецька, яка називала цю роль найулюбленішою. Основний конфлікт драми розгортається навколо боротьби Наталки й Василя за своє кохання (дівчина змушена одружитися з багатим нелюбом Шкандибенком, який ще й «шкандибає на голову»), а ширше — за своє щастя й волю. Василь — сирота, наймит заможного козака — виявився міцнішим і стійкішим від спрямованого проти нього зла. Натомість Наталку злі сили не тільки доводять до божевільного стану, а й змушують покінчити життя самогубством. Такий розвиток подій виявляє деяку полегшеність, штучність у творенні образу Василя. Шекспірівської енергії для нього в письменника ніби не вистачило, адже герой виявився неспроможним боротися до кінця за Наталку. Наталка ж — справді шекспірівська Джульєтта, компроміс для якої — лише її смерть. Смерть головної героїні розставила все на свої місця: нещира й підступна подруга Маруся лементує, що пострижеться після цього в черниці, Лимериха зізнається, що це вона сама «пропила» свою дочку, а Василь збирається йти за Дніпро в гайдамаки, адже там «правда карає кривду». Дійсність для автора «Лімерівни» – це замкнене коло, з якого для героїв, фактично, немає виходу. Переслідуючи власні інтереси, руйнуючи чуже кохання, герої твору Панаса Мирного, не помічають, як руйнують себе, формують навколо себе ситуацію трагедійної безвиході. У драмі відбулося зіткнення двох світів – світу духовного піднесення й багатства, світлих і чистих почуттів, свободи в усіх її проявах та світу вузьких егоїстичних інтересів, які лише почасти знаходили своє вмотивування в майновій сфері, а здебільшого були пов’язані з почуттями помсти, заздрості, зневаги до людини. Вони й призводили до трагічної розв’язки. Панас Мирний, незважаючи на виразну побутову домінанту, зануреність своїх героїв у побут, буденність, повсякденність, написав, без сумніву, філософський твір, у якому в трагедійному конфлікті зіштовхував між собою свободу й необхідність, любов і ненависть, байдужість і співчуття. Один з найважливіших мотивів п’єси полягав у широкому протиставленні в ній нового й старого, майбутнього (молоді) й минулого (старшого покоління). У конфлікті батьків і дітей драматург показав вічне прагнення молоді до оновлення життя, відстоювання свого права на свободу вибору. Головні герої драми є представниками тієї молоді, яка намагалася втілити ідеали свободи, іманентно надані людині від народження. Їхні мрії наштовхнулися на перешкоди, забобони, егоїзм і сваволю, які виступають під покровом традиції, нібито спираються на досвід попередніх поколінь, що в ньому ніщо не підлягає ні спростуванню, ні навіть змінам. В епічній драмі часто порушується принцип драматичної єдності: єдності часу, місця й дії. «Лимерівна» є зразком якраз такого художнього явища. Панас Мирний, напевне, хотів показати не одиничність, індивідуальність, а типовість того суспільно-етичного становища, в якому опинилися його герої. Про це свідчить і той факт, що в п’єсі немає жодної вказівки на конкретну назву села, де відбувається дія, чи хоча б приблизного його географічного розташування, художній час, протягом якого відбувається дія у п’єсі, так само не має чіткого визначення. Автор показав загальні, вічні проблеми суспільства, змушуючи читачів і глядачів замислитися над ними. Драмою «Лимерівна» — створив щось дуже суттєве в українській літературі, спонукав читача вжахнутися на вид кричущого суспільного зла, стати людянішим, милосерднішим.

5. Мотиви й образи лірики Б.Грінченка.

Основні теми лірики Б.Грінченка – трагедія рідного краю («Минуле»); становище в селах, що живуть з сльозами («Весна»); зображення сирітства («Шматок хліба»); зображення безталанної жіночої долі («Удові»); присвята борцям за волю («Марусі Вітровій» – мучениці, що спалила сама себе у Петропавлівський тюрмі у Петербурзі)

Громадянська лірика поета «Вірші»; «Смутні картини»; «Ворогам»; «Хлібороб»; «Весняні сонети»; Приходить час»; «Друзям»; «Марусі Вітровій…»; «До народу».

+Провідне місце в кожній збірці Грінченка належить громадській ліриці. Поет розкриває сумні картини підневільного життя народу, уболіває за його долю. Цілий ряд поезій Грінченка побудовано за принципом конфліктного протистояння: почуття, вільна творчість — і вимоги розуму, громадянського обов'язку. І все ж мотиви лірики Грінченка патріотичні, соціальні. Розвиток літератури письменник неодмінно зівставляв із завданнями соціального і національного визволення народу, у досягненні чого покликане було відіграти значну роль — як трибуна, як мобілізуюча сила — і художнє слово. Не може бути, підкреслював Б. Грінченко, вищої та почеснішої мети для письменника, ніж ця, неможливий якийсь інший напрям, н,а якому його творчість ще повніше виправдала б своє призначення.

Тема боротьби й віри в перемогу трудящих була провідною в ліриці Грінченка на різних етапах його творчості і весь час набувала глибшого ідейного змісту

А коли в політичному житті країни намітилося нове революційне піднесення, Грінченко в 1903 році пише вірш «Приходить час», в якому ставить питання про місце громадянина в суспільному житті.

Визначальний мотив суспільної позиції особистості — праця. Образ цей осмислюється надзвичайно широко протягом усієї поетичної творчості Грінченка й за значущістю дорівнюється до таких світових символів, як краса й любов ("До праці", 1881 р., "Хлібороб", 1884 р., "Я зрікся мрій. Поважний і спокійний...", 1903 р.)

6. Проблематика й образи повісті “На розпутті” Б.Грінченка.

оловними героями твору є два молоді інтелігенти, спочатку студенти університету, які мріють про активну роботу для народу, а потім силою обставин сільські господарі — Демид Гайденко та Гордій Раденко. Поряд з ними — люди різних орієнтацій, різних настроїв. "...Твір Б. Грінченка, — зазначає А. Погрібний, — перша в українській прозі спроба показати різноманіття шляхів, якими йшла (чи сподівалася іти) тогочасна українська інтелігенція. Схарактеризовано тут різні напрямки, погляди, уявлення, відтворено, сказати б, болісний процес пошуків в освічених колах суспільної перспективи... Бачимо молодь, як от Квітковський, що захоплюється толстовством; знайомимося з прибічниками терористичних дій на взір Пачинського; зустрічаємо "всеросійських патріотів" на кшталт Давиденка, що починає з порад дочасно "сховатися з своїм українофільством", аби не відштовхувати від себе "ліберальні елементи" в Росії, а закінчує відвертим ренегатством — публічною підтримкою урядових дій. Представлені, нарешті, й такі інтелігенти, як Келешинський, впевнені, що у ставленні до життя слід керуватися одним — узяти від нього якомога більше насолод". Головні персонажі повісті Гайденко і Раденко не належать до крайніх правих чи лівих кіл. Це культурники з досить поміркованою і, як їм здається, цілком реальною програмою: "ближче зійтися з народом", "розв'язати йому очі".

7. Проблеми взаємин інтелігенції та народу в повісті Б.Грінченка “Сонячний промінь”.

Передовсім відтворенням взаємин української інтелігенції з селянством, показом перших кроків до зближення представників українського національно-культурного руху кінця 80-х років з народом і зацікавлює ця повість Б. Грінченка, що стала його спробою не лише порушити в художній формі одну з реальних проблем часу, але й зробити власний внесок у розробку в українській літературі інтелігентської тематики.

8. Соціальні повісті Б.Грінченка “Серед темної ночі”, “Під тихими вербами”. Їх ідейно-тематичний і композиційний зв’язок.

Як і більшість українських письменників, автор звертається в цій дилогії до теми села. Повісті «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами» нерозривно повязані між собою темою тих соціальних суперечностей в українському села.

Назва першого твору символічна: трударі, опинившись у жорстоких умовах злиднів, утисків та здирств, не живуть, а скніють у безпросвітній темряві. Назва ж другої повісті сприймається як іронічна, хоч, може, автор і не хотів цього: із самого твору випливає, що і при дню в зеленому раю під тихими вербами темрява не розвіялася, продовжує панувати лихо ще лютіше і зловісніше, але у фіналі знову звучать сподівання, що колись-таки розвидняється.

Дениса Сиваша -- одного з трьох братів, які є головними героями дилогії. Він відділився від батька, поставив нову хату, взяв в оренду чужі ниви, обдуривши громаду, скупив «пересельські наділи». Одначе майже в кожному українському селі були такі Дениси, які мали невсипуще око і загребущі руки. Вони, здається мені, ні у кого не викликали поваги, хіба що у таких, як самі. Тому і малює письменник їх з такою зневагою, з таким глибоким сарказмом. У цих новоспечених «хазяїнів», глитаїв на обличчях виділялися тільки «ямки червоних пащ-ротів з жовтими великими зубами, вискаленими з-під щетинястих усів». Чудові портрети! Здається, що не люди сидя. Повість «Під тихими вербами» композиційно поєднана з першою частиною дилогії долями двох інших синів Сиваша, який, зламаний у сподіваннях дружною родиною працювати на землі, не зніс ганьби, яка впала на його-сиву голову, і передчасно помер, відчуваючи болісну гіркоту від краху виплеканих ідеалів чесного хліборобського життя. Якщо перша повість розкривала трагедію пропащої сили, то в другій увага сконцентровується на показі глибокої соціальної диференціації села, коли в смертельному двобої зійшлися хижацтво і порядність.

9. Балади і поеми Б.Грінченка.

ротягом 1889—1903 рр. Б. Грінченко активно працює в ліро-епічних жанрах балади й поеми, в епічному жанрі байки. Першою у 1889 р. у львівському журналі „Правда“ була надрукована балада „Смерть отаманова“. У творі змальовано образ мужнього лицаря свободи — козацького отамана, чиє життя до кінця було присвячене Вітчизні. айдамацька історія, трагікомічна, покладена в основу сюжету поеми „Лесь, преславний гайдамака

низі казок віршем“ („Два Морози. З народного поля“, „Снігурка“, „Дівчина Леся“, „Дума про княгиню — кобзаря. З народного поля“ та ін.). Розгорнута оповідь, романтично або гумористично забарвлена, повчально-афористична кінцівка — ось їх характерні риси. Автором підносяться високі людські моральні якості — вірності, відданості у дружбі й коханні, сміливості, щирості й ін. У дусі християнських заповідей оцінюється людська поведінка, порушення їх завжди ведуть людину до деградації або й загибелі.

10. Тематичні обрії новелістики Б.Грінченка. твори з народного життя “Без хліба”, “Панько”

Грінченко вважав своїм моральним обов'язком розповісти у своїх творах про трагедію народу. Особливо глибоке й щире співчуття викликає оповідання "Без хліба", головний герой якого, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно.

Сім'я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові "мов ножем серце краяв". Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.

Здається, єдиним просвітком у житті Петра було його кохання до Горпини. Він більш за все цінував їхню подружню злагоду. Коли б не дитина, Петро ніколи й не подумав би про крадіжку. "За віщо ж мусимо з голоду вмирати? Багатії гребтимуть наше добро, а ти з голоду вмирай і дитина нехай вмирає!" Петра охоплює несамовита злість на старосту. Доведений до відчаю, селянин приймає рішення вкрасти трохи зерна.

оповідання про шахтарське життя (“Батько та дочка”, “Панько”)

Петрові поталанило: він здійснив свій небезпечний задум спокійно й без свідків. Хліб удома з'явився, але зіпсувалися стосунки між чоловіком та дружиною. Петрові почало здаватися, що його щастя загинуло, що щастя в них було навіть тоді, коли не було хліба. Селянина мучила совість. З одного боку, він зробився злодієм, а з іншого боку, Петро не мав вибору. Горпина все це теж добре розуміла, але не погоджувалася з вирішенням життєвих проблем таким чином. Жінка мала розвинене почуття людської гідності, хоча й була родом із бідної селянської родини. Горпина каже чоловікові: "Краще б я з голоду вмерла, ніж це сталося".

Автор майстерно зображує душевний стан Петра. Селянин і так не знаходив собі спокою, а тут ще й дружина дорікає. Борис Грінченко пише: "І що більше він думав про це, то все дужче хотілося йому... крикнути: "Це я вкрав!" Петро зізнався односельцям у вимушеному злочині, і з його плеч наче звалився важкий тягар провини. На щастя, сільська громада нічого не заподіяла Петрові, адже "не розумом, а якось серцем почула, як він міг дійти до такого діла". І знову в оселі Петра й Горпини настали злагода та спокій. Горпина вибачила йому ту крадіжку, і подружжя стало жити, як жило раніше.

Майстер художньої прози Борис Грінченко на прикладі Петра, Горпини, сільської громади доводить, що селянин — людина працьовита й порядна. Також автор розуміє, що всі рівні перед законом. Якими б мотивами не виправдовувався злочин, він залишається незаконною справою.

+З любов'ю й повагою описуючи українських селян, Борис Грінченко пишається високою моральною чистотою їхніх стосунків і вчинків.

11. Історична драматургія Б.Грінченка (“Ясні зорі”, “Степовий гість”).У наступних спробах – “Степовий гість” (1897) – розкрито події весни 1648 року.Драма “Степовий гість”, двічі перероблена письменником, присвячена добі Хмельниччини. Дія відбувається в господі шляхтича Золотницького, який злочинним шляхом заволодів маєтком. Раптом прибув у відлунні Хмельниччини степовий гість. Це козак Яким, син Василини, батька якого підступно вбив шляхтич. Василина вважає сина від першого чоловіка загиблим, лиш Наталя вірить у його повернення. Психологічна напруга, гострота конфлікту і драматичність дії, майстерність і динамічність масових сцен (повстання селян у маєтку), яскраві героїко-романтичні образи Якима і його хороброї коханої Наталі, сценічно представлені народний гнів і дотеп – усе це засвідчило артистичний талант драматурга, зумовило сценічний успіх.

У драмі "Ясні зорі" реалізовано відомий сюжет про дівку-бранку Марусю Богуславку, що "потурчилась, побусурманилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного". Отже, однією з центральних є проблема національного поневолення, що в кожному з персонажів твору по-своєму репрезентується

У п'єсі Б.Грінченка "Степовий гість" (у першодруку - "За батька") об'єктом змалювання є часи Хмельниччини. Макроконфлікт твору - боротьба українського народу за соціальне й національне визволення з-під польського гніту проектується як на ситуації п'єси, так і на мікросвіт персонажів. Привабливими зображені постаті Якима Демченка,

1 2 3 4 5

скачати