Комунікативні стратегії журналіста

Ім'я файлу: реферат 8.docx
Розширення: docx
Розмір: 220кб.
Дата: 26.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
реферат 1.docx
контрольна робота неорганічна хімія (8).docx
Звіт.pptx
информатика.docx
конспект 3.docx
теорії геніальності.docx
гениальность.docx
конспект 2.docx
конспект 1.docx
реферат 5.docx
реферат 2.docx
реферат 22.docx
рефеат 4.docx
реферат 25.docx

Реферат на тему:

«Комунікативні стратегії журналіста»

План

Вступ

1. Вивчення новітніх медіа — необхідна реформа

журналістської освіти в Україні

2. Новітні технології журналістської галузі

3. Мобільні пристрої в роботі журналіста

4.Стратегія і тактика спілкування

Вступ

В кінці ХХ століття для людини став актуальним антропоцентричний спосіб мислення. Тоді люди, що спілкуються – комуніканти – почали сприймати все, що відбувається довкола них, як у буквальному сенсі довкола себе. Мова сама по собі не здатна розвиватися, обслуговувати себе, відкинути зайве чи привнести щось нове – це дія людини. Тут виникає зв’язок між інтенцією (наміром) людини, що говорить, та системами цінностей комунікантів, з яких випливають їхні положення в комунікативному акті – від реакції одержувача повідомлення (адресата) значною мірою залежить успіх чи невдача спілкування. Люди винайшли нові лінгвістичні поняття, які мали надати спілкуванню більшої точності та контрольованості процесом спілкування між адресантом та адресатом, тобто людиною, яка говорить та людиною, яка сприймає інформацію. Першим з таких термінів стала інтенція, яка полягає в основі спілкування. Спілкування людей зумовлюється взаємною необхідністю (потребою). Усвідомлено чи неусвідомлено, комунікативні потреби мовців утілюються в комунікативні інтенції. Загальна інтенція мовця лежить в основі стратегії мовленнєвого спілкування, або комунікативної стратегії. Як рід та вид співвідносяться комунікативна стратегія та комунікативна тактика. Так в скороченому вигляді можна описати взаємозв’язок між цими лінгвістичними термінами. Походження, взаємозв’язок та значення термінів в структурі лінгвістики досліджуються докладніше в розділах даної курсової роботи. Розглянуті наукові матеріали за даною тематикою. В кінці роботи оригінали 10 з цих праць надані в якості додатків.

1. Вивчення новітніх медіа — необхідна реформа

журналістської освіти в Україні

Українське суспільство все виразніше набуває ознак суспільства високотехнологічного в соціально-гуманітарній сфері.

Ідеться про використання новітніх медіа у всіх сферах життя,

радикальну трансформацію виробництва, обробки та передачі

даних. Такі тенденції не можуть не позначатися на журналістиці, видавничій справі та редагуванні, рекламній діяльності.

Сьогодні медіагалузь потребує фахівців, всебічно обізнаних,

готових працювати оперативно, з вільним використанням цифрової техніки. Тісний взаємозв’язок освіти та професіоналів одночасно задовольнять потреби вищої школи та роботодавців,

адже попри всі зусилля вища школа сама не встигає за розвитком медіаринку, викладачі не в змозі бути однаково компетентними щодо всіх здобутків суспільства в галузі новітніх

технологій, тому й не долучають їх до навчального процесу.

І в цій ситуації вкрай важливою стає взаємодія викладачів

профільних вищих навчальних закладів і висококваліфікованих

практиків, завдяки чому фахові знання випускників максимально наближатимуться до потреб суспільства. У такому продуктивному діалозі викладацьких колективів і провідних

редакцій нині утверджується модель сучасної журналістської

освіти.

Натомість доводиться спостерігати прояви недостатнього професійного рівня журналістів, редакторів, рекламістів. Як контент, так і форма подачі матеріалів виявляють їхню поверхову

обізнаність у нових комунікаційних явищах, а також правових,

стандартизаційних та інших аспектах функціонування новітніх

медіа. Причина цього криється передовсім у якості фахової

освіти. Традиційні теоретичні знання з журналістики, видавничої

справи, рекламної діяльності значно відстають від потреб суспільства.

Необхідними трансформаціями навчального процесу є введення до нього нових дисциплін, відповідних вимогам медіаринку,

а також розробка та унормування української термінології,

пов’язаної з лексико-семантичними полями новітніх комунікацій-

них явищ і технологій. Тож, представлені в цьому виданні комплекс навчальних програм і термінологічний словник, підготовлені викладачами українських вищих навчальних закладів за

підтримки Міжнародного фонду «Відродження», є конкретним

внеском у розв’язання зазначених завдань. Такі колективні праці

модернізують зміст фахової освіти і закладають підвалини для підготовки якісних кадрів для медіагалузі, а значить для належного

задоволення комунікаційних потреб українських громадян, вироблення та реалізації ефективної комунікаційної політики держави.

2. Новітні технології журналістської галузі

Сучасні освітні стандарти ґрунтуються на вимозі універсальності знань: випускники профільних вищих навчальних закладів повинні опанувати історичні предмети (історія вітчизняної і

зарубіжної преси), філологічні (мова ЗМІ), юридичні (авторське

право, системи преси), психологічні (психологія пропаганди та

інформації), соціологічні (методи дослідження громадської

думки), економічні (теорія реклами, маркетинг), технічні (програмування, електронні видання, веб-дизайн). Сприйняти таку

систему знань і ефективно скористатися нею в подальшій професійній діяльності випускнику вищого навчального закладу

можливо лише за умови володіння практичними аспектами новітніх комп’ютерних технологій, а також цілісного розуміння їх

впливу на суспільну свідомість.

Реформи журналістської освіти передбачають комплексну

трансформацію навчального процесу. Логіка цих реформ полягає в осучасненні існуючих та розробці нових дисциплін,

які обсервують такий складний об’єкт, як новітні медіа.

Певна річ, навчальні плани оновлюються щорічно — як для

освітнього рівня «бакалавр», так і «магістр». Однак вони питомо зорієнтовані на підготовку фахівців для роботи передовсім у традиційних ЗМІ — редакціях друкованих газет і

журналів, книговидавництвах тощо. При цьому недостатня

увага приділяється особливостям професійної діяльності в сегментах інтернет-видань, соціальних мереж, які нині є важливими джерелами інформації.

У 2010–2012 рр. у межах програми Міжнародного фонду

«Відродження» «Засоби масової інформації» конкурсу «Розвиток нових медіа та підтримка використання нових комунікаційних технологій у діяльності ЗМІ» Інститут журналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

здійснював проект «Підвищення якості фахової освіти з новітніх медіа та комунікаційних технологій у регіональних навчальних закладах».

Під час проекту відбувся обмін досвідом між понад 40 вищими

навчальними закладами, що готують спеціалістів із комунікаційних технологій. Розширилася співпраця з практиками новітніх

медіа, досвідчені працівники медіасфери були залучені як тренери:

– керуючий партнер порталу онлайн-радіо та супутніх сервісів «M Joy», керівник «Українсько-Польської РадіоШколи»

Роман Заяць;

– головний редактор сайту «Історична правда», керівник проекту

«Перша сотня» на сайті «Обозреватель», журналіст Вахтанг Кіпіані;

– український журналіст і публіцист, головний редактор телеканалу ТВі Віталій Портніков;

– генеральний директор консалтингової компанії «Михайлов і

Партнери. Україна» Марина Стародубська;

– директор і власник маркетинг-консалтингової агенції «Business2People», компанії «AdViral», директор і співвласник цифрової

групи «OMG!» Антон Білецький;

– керівник програм нових медіа «Інтерньюз-Україна», керівник проекту «MediaNext» Віталій Мороз;

– продюсер і телеоператор Київського бюро «Reuters» Сергій

Каразій;

– засновник ГО «Інтернет ініціативи», директор агенції цифрових комунікацій «Social Media» Ярослав Ажнюк;

– директор зі стратегічного планування соціально-інжинірингового агентства «Гайдай.Ком» Сергій Гайдай;

– співзасновник компанії-розробника додатків для мобільних

платформ «Stanfy» Павло Башмаков;

– співзасновник і головний редактор Порталу громадянської

журналістики «ХайВей», креативний директор компанії Fine web,

яка розвиває в Україні інтернет-видання H.ua, Gloss.ua, ennis.ua,

Formula1.ua, Сергій Даниленко;

– учасниця громадської організації FEMEN, редактор блогів на

сайті «Корреспондент», PR-менеджер в Українській федерації танців Тетяна Козак;

– iнтернет-маркетолог, провідний тренер НЦ «Інтелект» у галузі розробки структури сайту Артем Пилипець;

– дизайнер, художник Богдан Гдаль;

– медіа-менеджер, журналіст Михайлина Скорик,

– письменник, співвласник агентства «Brandcom» Артем Зелений;

– директор агенції HOSHVA PR Оксана Гошва;

– дизайнер, керівник юзабіліті-студії «Турум-Бурума» Євген

Мусієнко;

– журналіст, кореспондент інтернет-часопису «Обозреватель» Анатолій Яворський;

– письменник, веб-аналітик, фахівець із пошукових систем

в Інтернеті Антон Санченко;

– засновник медіа-ресурсу OpenStudy Павло Горак;

– президент компанії GrowthUP Incubator Денис Довгополий;

– керівник відділу інтернет-маркетингу в компанії SEO-Studio, фахівець із просування сайтів різної тематики Роман Рибальченко;

– українська журналістка, шеф-редактор порталу LB.ua

Соня Кошкіна;

– тренер програм нових медіа МГО «Інтреньюз-Україна»

Андрій Маштаков;

– український письменник, перекладач, літературтреґер,

дизайнер Ілля Стронґовський.

Під час тренінгів викладачі українських вищих навчальних

закладів зорієнтувалися в специфіці сучасної журналістсько-видавничої галузі, опанували навички роботи в конвергентних

ЗМІ. У дискусіях були виявлені наразі не відображені в навчальних планах важливі аспекти як певних новітніх медіа та

комунікаційних технологій, так і галузі загалом. Їх комплексне

осмислення та систематизація дали змогу викладачам не лише

сформулювати перелік відповідних дисциплін, а й розробити цілісний комплекс навчальних програм.

Звісно, неможливо та й непотрібно долучати всі інновації

до навчального процесу. По-перше, стрімкий розвиток новітніх

комунікаційних технологій у будь-якому разі випереджатиме

оновлення академічної освіти. По-друге, не варто ставити акцент на технологічних і технічних особливостях медіасфери —

змістова складова більш вагома і стала у своїх тенденціях. Потретє, навряд можливо забезпечити однаково високу компетентність викладацького складу в усіх здобутках суспільства,

пов’язаних із новітніми медіа й комунікаційними технологіями. При цьому берімо до уваги й брак практичного досвіду,

з різних причин, притаманний більшості вітчизняних викладачів

3. Мобільні пристрої в роботі журналіста

Мобільні додатки стають дедалі більш відвідуваними версіями інтернет-ЗМІ. Ці програми адаптуються або до більшості

мобільних пристроїв, або ж навмисно під системи Android чи

MacOS. Для них потрібен специфічний формат подачі матеріалів: у перших двох випадках — скорочений, а у випадку додатків для iPad — навпаки, з максимальним використанням

графічних і мультимедійних елементів.

Водночас, мобільні мультимедійні технології полегшують

збирання й передавання інформації журналістом. Чимало репортажів із місць важливих подій ведеться з мобільного телефону. У разі неможливості зателефонувати — через сервіси

блогінгу або мікроблогінгу, передовсім через Твіттер. Найчастіше мобільні технології використовуються для передачі інформації у громадянській журналістиці.

Додаткову зручність для журналіста мають мобільні пристрої, здатні записувати аудіо- та відеофайли, робити фото.

Адже інтернет-формат подачі інформації не потребує виняткової

якості мультимедійного продукту, головне — сама інформація,

а не її роздільна здатність.

4.Стратегія і тактика спілкування

Комунікативний вплив мовця проявляється у спілкуванні через реалізацію відповідних комунікативних стратегій і тактик.

Комунікативна стратегій – це комплекс певних мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети.

Незважаючи на значну кількість досліджень у цій царині, єдиної класифікації стратегій спілкування дотепер не створено.

Одні дослідники, зокрема Т. ван Дейк, виокремлюють контекстуальні, мовленнєві, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові стратегії спілкування. Інші виділяють власне комунікативну (правила й послідовність комунікативних дій, які виконує комунікатор) і змістову (поетапне змістове планування мети з урахуванням наявного мовного коду в межах кожного ходу в комунікації) або кооперативні (інформативні й інтерпретативні діалоги: поради, розповіді, повідомлення) та некооперативні (конфлікти, суперечки, претензії, погрози, ухиляння від відповіді) комунікативні стратегії.

Стратегія, обрана учасниками спілкування в тій чи тій комунікативній ситуації, передбачає застосування відповідної комунікативної тактики, тобто визначеної лінії поведінки на певному етапі комунікативної взаємодії, спрямованої на отримання очікуваного результату чи запобігання небажаного. Комунікативна тактика – це спосіб втілення стратегії спілкування, який передбачає виконання однієї чи кількох дій, які сприяють реалізації стратегії.

Наприклад, із метою раціонального впливу на адресата застосовують стратегію аргументації, яка передбачає реалізацію таких комунікативних тактик:

• тактика обґрунтування (реалізується за допомогою встановлення причиново-наслідкових семантичних відношень);
• тактика цитування (передається як непряма мова за допомогою сполучників згідно з, відповідно до, за...; називається конкретне джерело інформації або його автор);
• тактика наведення прикладів (зазвичай приклади не виділяються за допомогою якихось маркерів);

• тактика апеляції до авторитетів (авторитетом, як правило, виступає конкретна посадова особа або орган державної чи місцевої влади). Таким чином, правильно обрана комунікативна тактика дає можливість ефективно зреалізувати обрану стратегію, а отже,– досягати мети спілкування.

У діловому спілкуванні дуже важливо вміти розпізнати психологічну позицію партнера і для себе обрати таку, що забезпечить конструктивне розв'язання питання. У зв'язку з цим виділяють маніпулювання й актуалізацію в діловому спілкуванні.

Маніпулювання – різновид прихованого психологічного впливу на психічні структури людської особистості з метою одержання бажаного для маніпулятора результату.

Маніпулювання полягає в подвійному впливі: разом з адресованим реципієнтові відкритим повідомленням маніпулятор надсилає йому "закодований" сигнал, сподіваючись на те, що цей сигнал активізує в свідомості адресата потрібні для маніпулятора образи.

Виділяють кілька типів маніпуляторів. Так, Е. Шостром характеризує їх за позицією в спілкуванні:

• активні маніпулятори: завжди перекладають відповідальність на іншу людину, якою можна керувати і яку можна контролювати;
• пасивні маніпулятори: намагаються бути "гарними для всіх"; якщо не можуть виконати поставлені перед ними завдання, зазвичай використовують фразу, яка свідчить про пасивну позицію: "Робіть зі мною, що хочете!";
• маніпулятори – учасники змагання: для таких людей життя – це безперервний турнір, в якому вони виконують роль бійця; у діловому спілкуванні маніпулятори такого типу сприймають ділових партнерів як реальних чи потенційних суперників або ворогів;
• байдужі маніпулятори: намагаються самоусунутися від контактів, одягаючи "маску" байдужості та індиферентності.

Способів маніпулювання в діловому спілкуванні є багато. В узагальненому вигляді їх можна подати так.

Проте на кожний прийом маніпулювання є свій "антидот", який нейтралізує вплив маніпулятора.

Способи маніпулювання	Способи захисту
Вам нав'язують роль. Зрозумівши бажання людини, маніпулятор починає нав'язувати роль, наприклад, незамінного працівника, звертаючись із фразою: "Мені нікому більше доручити цю роботу, оскільки так якісно, як Ви, її ніхто не виконає..."	Відмова від ролі: Наприклад: "На жаль, Ви перебільшуєте..."
Вас роблять другом. Маніпулятор щиро розповідає про себе, а потім звертається з якимось обтяжливим і клопітним проханням: "Я Вам так вдячний за співчуття..., я думаю. Ви не відмовитеся..."	Не виявляти щирості в розмові, не помічати натяків
Доброзичливець. Щиро й доброзичливо цікавиться особистими справами, труднощами, потім звертається з проханням, від якого після такої розмови складно відмовитися	Не бути відвертим 3 людиною, яку Ви не вважаєте другом, і не вважати себе зобов'язаним робити те, про що просить ця людина
Друг проти спільного ворога. Маніпулятор відверто повідомляє про те, як погано говорив про Вас керівник чи колега	Поставте собі запитання: "А чому це він захотів відкрити мені очі?"
Вас роблять однодумцем у спільній справі. Наприклад, відвідувач, розраховуючи на розуміння і співчуття, розповідає Вам про свій гарний проект реорганізації роботи фірми й одразу просить саме його папери показати директору насамперед	Не піддавайтеся пафосу співрозмовника, зважте, наскільки Ви самі вважаєте цей проект першочерговим
Непрозорі натяки. Маніпулятор не висловлює прямо своє нетактовне прохання, а намагається натяками пояснити те, чого він хоче	Перервати його висловлювання запитанням: "Про що це Ви?"
Беруть змором. Маніпулятор із чарівною посмішкою вкотре повторює одне й те саме прохання, яке Ви не можете чи не хочете виконувати	Кожного разу у відповідь на прохання слід повторювати: "При всьому моєму бажанні допомогти Вам, на жаль, я нічого не можу вдіяти"

Також існують універсальні способи захисту, які можуть бути застосовані в будь-якій ситуації маніпулювання:

• не показуйте свої слабкості:
• усі маніпуляції ґрунтуються на використанні слабкостей людини;
• усвідомте, що Вами маніпулюють:
• ознакою маніпулювання завжди є відчуття незручності;
• Вам не хочеться щось робити чи говорити, а доводиться, бо буде незручно;
• не бійтеся "бути поганим" і зупиніть маніпулятивну гру, яка порушує Вашу незалежність;
• пасивний захист:
• рекомендують застосовувати, якщо Ви не знаєте, що і як відповісти маніпулятору;
• не говоріть нічого, удайте, що нічого не почули, не зрозуміли або запитайте його про щось інше;
• активний захист: маніпуляція може бути зруйнована
1) зустрічною маніпуляцією (хоча це не завжди добре, оскільки може спричинити тривалу маніпулятивну гру);
2) викриттям і осудом (усі маніпулятори бояться викриття).

Найбільш небезпечне в маніпулюванні – стрімкість, неочікуваність, раптовість дій маніпулятора. Якщо людина вдається хоча б до якогось прийому захисту від маніпуляції, то порушує заздалегідь визначений порядок ролей, які підготував маніпулятор, а отже, зводить маніпуляцію нанівець.

Знання основних причин маніпулювання й уміння аналізувати маніпуляції допомагає людині не лише розпізнати їх вияв у реальному спілкуванні, але й захиститися від них, передбачаючи вчинки партнера у спілкуванні.

Проте маніпуляція – це не лише негативне явище. Переважна більшість професійних завдань передбачає саме маніпулятивне спілкування. Саме тому ефективність процесів управління багато в чому залежить від рівня оволодіння законами й технікою маніпулятивного спілкування.

Як протилежність маніпуляції дослідники виділяють актуалізацію, сутність якої полягає в налагодженні контакту між учасниками спілкування, який ґрунтується на глибинній сфері потенційних можливостей людини, на довірі однієї людини до іншої. Актуалізатор, виявляючи активні чи пасивні складники своєї особистості, дає можливість іншим людям зрозуміти його й відгукнутися на його прояви. Він сприймає їх не як зовнішні об'єкти, а внутрішньо "торкається" до них, зберігаючи й зміцнюючи при цьому себе таким, яким є.

Наводимо порівняльну характеристику актуалізації й маніпуляції у спілкуванні.

Ще однією значущою умовою в діловому спілкуванні визначають конгруентність, оскільки саме цей стан співрозмовників є важливим складником успішного спілкування, тому що навички використовувати ресурсні стани також допомагає спілкуватися ефективніше. А. Б. Орлов наголошував на тому, що конгруентність – це особливий режим ефективної діяльності будь-якого фасилітатора (психотерапевта, консультанта, педагога). Тому конгруентність розглядають як важливу характеристику спілкування.

Уважається, що з конгруентною людиною легко спілкуватися, оскільки зовнішні прояви її поведінки не суперечать її внутрішньому стану. К. Роджерс зауважував, що конгруентність навіть одного партнера покращує взаєморозуміння між партнерами, оптимізує спілкування. Проте подеколи можна спостерігати таку ситуацію: співрозмовник говорить: "Продовжуйте, мене душе зацікавила ця тема!", але його поза, жести й міміка засвідчують зовсім інше: йому нудно. Таку неузгодженість внутрішніх відчуттів і зовнішніх проявів кваліфікують як неконгруентність. Це ускладнює спілкування, оскільки людина не може зрозуміти стан, наміри й мету свого співрозмовника, і тому не знає як налагоджувати взаємодію із ним. Найчастіше не конгруентна людина не може зрозуміти себе, і як наслідок – іншим її' зрозуміти ще складніше.
Якщо людина прагне спілкуватися ефективно, вона насамперед повинна вивчити саму себе, пізнати себе і зрозуміти особливості свого характеру, життєві цінності й цілі.
Інколи складаються ситуації, коли конгруентність певною мірою заважає діловому спілкуванню. Наприклад, Ви маєте презентувати новий проект, важливий для подальшого розвитку компанії, проте Ви хвилюєтеся,
і це може зіпсувати враження від самої презентації. У таких випадках людина повинна навчитися керувати собою – тобто навчитися швидко набувати необхідного ресурсного стану, у нашій ситуації – стану спокою, впевненості й зібраності.
Для того, щоб уміти керувати собою, людина повинна оволодіти відповідною технікою. Психологи радять у таких випадках виконувати нескладні вправи:
• пригадайте ситуацію зі свого досвіду, коли Ви "почувалися переможцем": Ви досягли успіху й були задоволені собою;
• пригадайте свої відчуття в цю мить і відчувайте їх зараз якомога сильніше;
• відчувши нові сили й упевненість – ідіть і робіть те, до чого готувалися.
Досягнення потрібного відчуття, його усвідомлення й фіксування в пам'яті дасть очікуваний результат – Ви увійдете в необхідний ресурсний стан.
Одним із ефективних методів досягнення конгруентності є ре- фреймінг.
Рефреймінг
Рефреймінг – це можливість вийти за край обмеження, подивитися на подію з іншого боку.
Рефреймінг змісту не змінює ні самої поведінки, ні бажань. Він змінює лише ставлення, у результаті чого досягають бажаної рівноваги.
Рефреймінг контексту допомагає переформувати контекст: не безпосередньо змінити значення, а знайти ситуації, де задана поведінка набуде зовсім іншого значення. Наприклад:
– Я дуже мовчазна.
– Зате не скажеш нічого зайвого.
– Мовчазні подобаються керівництву.
РЕФРЕЙМІНГ У ПРОДАЖАХ І ПЕРЕГОВОРАХ
Часто рефреймінг використовують для зміни оцінки предмета. Особливо важливо це може бути в контексті продажів і переговорів. Наприклад:
– Якщо ви купите дешеву сумку вам не шкода буде її викинути через місяць, і придбати нову.
– Купуючи дороіу шкіряну сумку, ви розумієте, що ви будете носити її довго і вам не доведеться викидати її через місяць.
Ви зв'язуєте характеристики товару (які, можливо, викликають незгоду) з цінностями клієнта. Надаєте їм зовсім іншого смислу.

Полеміка – суперечка, переважно під час з'ясування питань у політичній, діловій, літературній чи художній сферах. Це різновид суперечки, що вирізняється тим, що основні зусилля її учасників спрямовані на утвердження свого погляду на обговорюване питання. У полеміці завжди має бути визначена теза, що виступає предметом суперечки, певна змістовна зв'язність, яка передбачає увагу до аргументів протилежної сторони, черговість виступів учасників суперечки.

Полеміка як різновид спілкування, що відбувається у формі інтелектуального двобою, виконує соціальну (механізм прийняття рішень), інформаційну (інтенсивний обмін інформацією) та інтелектуальну (суперечка – єдиний тренажер людського розуму) функції.

Основне завдання полеміки – утвердження однієї з протилежних позицій, проте необхідно пам'ятати, що головним у суперечці є досягнення істини. У полеміці неприпустимі некоректні прийоми (підміна тези, аргумент до сили чи до невігластва, використання хибних і недоведених аргументів). У полеміці важливе значення мають, зокрема, ініціатива, нав'язування свого сценарію обговорення теми, раптовість у використанні доведення, вибір найбільш вдалого часу для викладення вирішальних аргументів.

Полемічні прийоми

Гумор та Іронія посилюють емоційний вплив на слухачів, допомагають "розрядити" напружену атмосферу.

Прийом бумеранга – "бий ворога його ж зброєю": полягає в тому, що теза чи аргумент обертається проти того, хто їх висловив.

Зведення до абсурду. Демонструється хибність тези, оскільки наслідки, що випливають з неї, суперечать дійсності.

Атана запитаннями. У суперечці важливо ставити запитання: відповідати завжди складніше, ніж запитувати. Мета цього прийому – перехопити ініціативу, ускладнити становище опонента.

У багатьох сферах професійної діяльності людини, що проходить у системі "людина – людина", можливе проведення полеміки, учасники якої послуговуються загальноприйнятими полемічними прийомами й дотримуються визначених правил.

Правила проведення полеміки

1. Не слід сперечатися без особливої необхідності. Якщо ε можливість досягти згоди без суперечки, треба її використовувати.
2. Суперечка може виникнути лише за наявності несумісних уявлень про один і той самий об'єкт, явище.
3. Можна обговорювати тільки те питання, яке добре знають обидві сторони.

А. Будь-яка суперечка повинна мати свою чітко визначену тему й предмет.

5. Необхідно узгодити з опонентом предмет суперечки й порядок ведення полеміки.
6. Не відхилятися від обговорюваної теми й не змінювати предмет обговорення.
7. Не допускати переходу "на особистості". Замість обґрунтування тези не намагатися звернутися до почуттів і настрою слухачів: оцінюють не вчинки людини, а її позитивні й негативні риси.
8. Не приписувати опонентові використання некоректних прийомів ведення суперечки.
9. Виявляти принциповість, але не впертість.
10. Дотримуватися етики ведення полеміки: спокій, витримка, доброзичливість, повага й толерантне ставлення опонентів один до одного.

Техніка аргументації

Аргументація – це інтелектуальна діяльність з аналізу і створення доказів, необхідних для усіх подальших суджень.

Аргументи – докази, які учасники суперечки використовують для переконання партнерів у своїй правоті. Аргументи поділяють на такі групи:

• аргументи раціональні – "аргументи до справи";
• аргументи ірраціональні (психологічні) – "аргументи до людини". Л. І. Мацько зауважує, що кожен учасник спілкування повинен знати основні критерії добору аргументів:
• міцний зв'язок з тезою – аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не розпорошуватися на всі;
• істинність, вірогідність доказу;
• орієнтація на обрану аудиторію;
• паралельне використання аргументів "за" і "проти", виваженість доказів для того, щоб переконатися в перевазі істинних;
• образна форма аргументації, оскільки це сприяє більш інтенсивній активізації пізнавальної діяльності слухачів.

Сучасні дослідники виділяють такі джерела отримання аргументів: фанти, авторитети, відомі істинні судження

Факти – найбільш надійний вид аргументів. Узагальнюючи факти, слід пам'ятати:

• якщо доповідачеві відомі всі факти, що повністю розкривають аналізоване явище, і він використовує ці фактичні відомості для подальших висновків, то він діє за допомогою так званої "повної" індукції;
• зазвичай учаснику суперечки відомі типові й конкретні випадки, які він узагальнює висновком про всю сукупність таких випадків ("неповна індукція"); доводячи, необхідно аналізувати всі доступні факти. Авторитети. Звернення до авторитетів – один із найбільш поширених видів аргументів у суперечці. Якщо використовувати посилання на авторитети як докази, необхідно пам'ятати про те, що авторитети повинні бути прийнятними в цій аудиторії, тобто вони насправді повинні мати високий статус.

Відомі істинні суджений. Це закони, теорії, аксіоми, традиційно прийняті в певній людській спільноті як беззаперечно правильні.

Дібравши аргументи, необхідно оцінити їхню силу. У риториці суперечки аргументи розрізняють за силою:

• вичерпні: доказ, який повністю доводить правоту певної думки, виявляється рідко; у суперечці його рекомендують висувати як завершальний удар по позиціях супротивника;
• головні: у суперечці висуваються постійно, в найбільш зручній ситуації; допоміжні докази висуваються як доповнення до головних;
• суперечливі: такі факти, які можна використовувати і "за", і "проти" позиції, що доводиться; такі аргументи слід використовувати дуже обережно;
• запасні: рекомендується не всі докази використовувати в процесі суперечки.

Важливо не лише вміло дібрати аргументи в суперечці, але й правильно їх використовувати у структурі доведення. Логічне доведення тричленне:

• теза (судження, істинність якого доводять);
• аргументи;
• логічний зв'язок між ними (демонстрації).

Отже, аргументацій – це майстерний добір переконливих доказів. Основа аргументації – складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доказу: теза – аргумент – демонстрація.

Список рекомендованої літератури:

1. Браун Д. Р., Файєрстоун Ч. М., Міцкевич Е. Висвітлення конфліктів та становища етнічних меншин // Браун Д.Р., Файєрстоун Ч.М., Міцкевич Е. Теле/радіоновини та меншини. – К.: Всеувито, 1996. – 205 с.

2. Слухай Н.В. Міфологічні джерела прагматико ну текстів масмедіа / Н.В.Слухай. – Сімферополь, 2004

3. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації / Г.Г.Почепцов. – К.:ВЦ «Київський університет», 1999. – 308 с.

4. Хоменко Т. ЗМІ в контексті міжкультурного діалогу доби глобалізації / Тетяна Хоменко // Вісник Львівського Університету. – Серія Журналістика. – 2007. – Вип. 30. – С.62-67

5.Бондырева С.К. Толерантность (введение в проблему) / С.К. Бондырева, Д.В. Коле-сов. – М., 2003. – 107 с.

6. Зінченко А. Концептуальні ідеї розуміння сутності феномена «комунікативна толерантність» / А.Зінченко // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. – Запоріжжя: б.в., 2009. – Вип. 3(56). – С. 213–219.

7. Зиновьев Д.В. Социокультурная толерантность – ее сущностные характеристики / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://res.krasu.ru/paradigma/1/6.html
скачати