Ще раз про лейтмотиви свічки в романі Б Л Пастернака Доктор Живаго

І.А. Суханова

Будь-який автор, який пише про роман «Доктор Живаго», неминуче стосується в тій чи іншій мірі знаменитого образу свічки, що проходить лейтмотивом по сторінках роману, як у прозових розділах, так і в останній, віршованій чолі. Спробуємо, тим не менше, додати свої спостереження до того, що виявлено та описано нашими попередниками [см. 1,2,3, та ін].

Проводячи систематичний лексико-семантичний аналіз інтертекстуальних зв'язків роману з його основним джерелом - Четвероєвангеліє, ми прийшли до висновку, що текст роману побудований за принципом тим і варіацій, що величезну роль в його структурі відіграє часткове накладення текстових семантичних полів, що взаємодіють як один з одним, так і з основними лейтмотивами твори [см. наші роботи 4, 5, 6, 7]. Ми розглядали детально текстове семантичне поле негоди і текстове семантичне поле ворожості, в результаті часткового накладення один на одного яких у романі виникає унікальний образ бурхливої ​​чорної земної бурі, бурі чорної червивий землі - метафора смерті, могили, труни, зближує ці поняття з поняттями печера, підземелля, підвал, підпілля, яр, з одного боку, і з такими образами, як снігова буря, завірюха, хуртовина - з іншого [7]. Розглянемо, як взаємодіє з цими образами найвідоміший лейтмотив роману - лейтмотив свічки. (Ми використовуємо термін «лейтмотив» у вузькому значенні: «образ або оборот художнього мовлення, що повторюється у творі як момент постійної характеристики героя, переживання або ситуації») [8. С. 178].

Образ свічки, наполегливо повторюваний протягом усього роману, можливо, сходить до наступних євангельських текстів: «Так стегна ваші підперезані і позасвічувані» [Лк 12:35]; «І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить всім у домі »[Мт 5:15]. [Див також Мк 4:21, Лк 8:16, 11:33].

Образ свічки, світильника безпосередньо пов'язаний в Євангеліях з протиставленням світло / темрява: «І світло в темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ів 1:5).

У романі «Доктор Живаго» свічка вперше з'являється в третій частині, де дія відбувається під час святок, незабаром після Різдва. Паша Антіпов запалює свічку на прохання Лари в тій самій кімнаті в Камергерському провулку, де Лару судилося прощатися з Юрієм Андрійовичем через майже 20 років.

«... Запали свічку і потушкуй електрику. / / Лара любила розмовляти в напівтемряві при запалених свічках. Паша завжди тримав для неї про запас їх нерозкриті пачку. Він змінив недогарок в свічнику на нову цілу свічку, поставив на підвіконня і запалив її. Полум'я захлинулося стеарином, постріляли на всі боки тріскучими зірочками і загострилося стрілкою. Кімната наповнилась м'яким світлом. В льоду віконного скла на рівні свічки став протавали чорний око »[9. III. 9.С.88-89].

У цей час по Камергерському проїжджають на ялинку до Свентіцкім Юра і Тоня, і Юра бачить протаявшій «вічко» з вулиці:

«Вони проїжджали по Камергерському. Юра звернув увагу на чорну протаявшую свердловину в крижані нарости одного з вікон. Крізь цю свердловину просвічував вогонь свічки, який проникав на вулицю майже з свідомістю погляду, точно полум'я підглядав за їдучими і когось чекало. / / «Свіча горіла на столі. Свіча горіла ... »- шепотів Юра про себе початок чогось смутного, неоформлені, в надії, що продовження прийде саме собою, без примусу. Воно не приходило »[9. Ш. 10. С.91]. Задум «Зимової ночі» з її лейтмотивом з'являється одночасно з задумом «Різдвяної зірки»: «... а просто треба написати російське поклоніння волхвів ...» (там же). Цей святковий вечір згадається в ч. XV, в момент прощання Лари: «І вона стала напружувати пам'ять, щоб відновити той різдвяний розмову з Пашенько, але нічого не могла пригадати, крім свічки, що горіла на підвіконні, і протаявшего біля неї гуртка в крижаній корі скла. / / Чи могла вона думати, що лежав тут на столі померлий бачив цей вічко проїздом з вулиці і звернув на свічку увагу? Що з цього, побаченого зовні полум'я, - «Свіча горіла на столі, свіча горіла» - пішло у його житті його призначення? »[9. XV.14.С.482-483].

Поява мотиву свічки, як правило, зумовлена ​​ситуацією, але значення тільки побутової деталі свічка має дуже рідко, можна вказати, мабуть, єдиний випадок такого роду: «Купе, куди увійшов Живаго, яскраво висвітлювалося обпливла свічкою на столику, полум'я якої колисала струмінь повітря з приспущеного вікна »[9. V. 14. С.161]. Тим не менш, і цей контекст сприяє закріпленню образу свічки в тексті шляхом ще одного повтору. «Так стегна ваші підперезані і позасвічувані» [Лк 12:35] - якщо врахувати цей цілком можливий інтертекст, то наполегливе повторення мотиву свічки виявиться пов'язаним з темою неспання [см. нашу роботу 6].

Частіше за все, не втрачаючи значення побутової деталі, образ свічки піддається різного ступеня символізації. Почнемо з незначною мірою. Так, у питанні Ан-типів-Стрельникова про свічки, які були у його запаси в Мікуліцинском будинку, ясно чується відсилання до ч.III, до розмови Лари та Паші на святках - Стрельніков збирається говорити з доктором про Лару. Розмова при свічках - символ того кращого, що було в його відносинах з Ларою: «... Якщо ви спалили ще не всі мої свічки - прекрасні, стеаринові, чи не так? - Давайте поговоримо ще чуть-чуть. Давайте проговоримо скільки ви будете в змозі, з усією розкішшю, ніч безперервно, при запалених свічках. / / - Свічки цілі. Тільки одна пачка почата »[9. XIV. 16. С.445].

Спорідненим свічці предметом виявляється в частині XIV, гл.2 така деталь «немислимого побуту», як «переносна докторська льон» - бульбашка з касторкою, в яку опущено гніт. Вона протистоїть темряві, яка входить в ряд важкий дубовий буфет-темрява за вікном - присутність Кома-ровськ - тобто все те, що пригнічує. Протиставлення світильни цих предметів сприяє утвердженню образу Комаровського як злий, ворожої сили, на зразок «теми про вовків» у наступних розділах, трансформувалася в образ дракона у вірші «Казка». (Зауважимо, що Комаровський не тільки є злим генієм обох головних героїв, але й має якусь надприродну здатністю не старіти і не вмирати). «Було вже пізно. Звільняється часом від нагару гнотик світильни з тріском розгорявся, яскраво освітлюючи кімнату. Потім все знову занурювалося у морок. Господарям хотілося спати і треба було поговорити наодинці. А Комаровський все не йшов. Його присутність млоїло, як тиснув вигляд важкого дубового буфету і як гнітила крижана груднева темрява за вікном »[9. XIV. 2.С.410].

Досить традиційно свічки символізують людські долі в сцені вінчання Лари та Паші: «Потім вона сказала, щоб Лара тримала свічку високо, тоді вона буде в будинку верховодити. Але, жертвуючи своїм майбуттям на користь Пашиною, Лара опускала свічку якомога нижче, і все даремно, тому що скільки вона не старалася, все виходило, що її свічка вище Пашиною »[9. IV. 3. С. 105]. Цей майже банальний символ (доля), стикаючись з іншими, ще більш банальними - вищими / нижчими - набуває у контексті роману нову якість: природне життя без претензій на особливу роль, прийняття своєї долі виявляється вище, значніше самовпевненого прагнення життя переробити. Таке протиставлення принципових життєвих позицій виводить банальні символи на рівень архетипу: «Бо кожен підноситься принижений буде, а що принижує себе піднесеться» [Лк4: 11].

Ще більша ступінь символізації свічки відбувається в ч.III «Ялинка у Свен-Тицький». Тут све чи присутні у величезній кількості, причому велика кількість ялинкових свічок переходить у велику кількість свічок похоронних (смерть Анни Іванівни), зближуючи, таким чином, Різдво і смерть. «Коли свічки на ялинці догоряли, їх вже більше ніхто не змінював» [9. III. 14. C.94]. Дещо раніше ялинка названа "жарко дихаючої" [9. III. 11. C.91]. Далі, в гол. 15, де мова йде про панахидах по Ганні Іванівні, згаданий «сліпуче світло свічок вдень і вночі» [9. III. 15. C.96]. У вірші «Різдвяна зірка», задум якого прийшов Юрію Живаго разом із задумом «Зимової ночі» і в якому відбилося те, що поетові «підсунула життя», у низці метонимических позначень свята Різдва зустрічається «Весь трепет затепленних свічок» [9. XVII. 18. C.523]. Розмовний суфікс (саме свічок, а не свічок) і множину підкреслюють, що мова йде про побутовий предмет, але епітет затепленних і загальний контекст Різдва як початку історії і просто почала життя людини виводить цю деталь на певний рівень символізації: затепленние - то є тільки що запалені - свічки символізують також початок.

Гасне свічка у вірші «Дурні дні» у момент воскресіння Лазаря в підвалі - гробниці: «І спуск зі свічкою в підвал, / Де раптом вона гасла з переляку, / Коли відроджений вставав» [9. XVII. 22. C.528]. Це остання згадка свічки в романі. Таким чином, якщо Різдва - початку життя, початку історії відповідають затепленние свічки, то Воскресіння Лазаря (прообразу Воскресіння Христа) - згасаючої свічка, мабуть, тому, що смерть переможена і її «не буде»: «Смерті не буде, говорить Іван Богослов, і ви послухайте простоту його аргументації. Смерті не буде, тому що перше минулося ... а нове є життя вічне »[9. III. 3. C. 79].

Дуже рідко, практично тільки в двох випадках, слово свічка виступає як чистий символ. Це відбувається в прямій мові героїв. Стрельников говорить про революцію: «... піднявся незгладимо величезний образ Росії, на очах у всього світу раптом запалає свічкою спокути за всі бездолье і негаразди людства» [9. XIV. 17.C.447] Трохи раніше, у цій же частині: «У цей час прокинулась Лара. / / - А ти все гориш і тепла, свічечка моя яра! - Вологим, закладеним від спання пошепки тихо сказала вона »[9. XIV. 8. C.425] Без контексту, без вічного повторення перший фрагмент може здатися досить банальним, другий - і зовсім витратами смаку. Однак, висока ступінь концентрації подібних образів, постійні повтори, варіювання надають словами додаткові, текстові конотації, кожне нове слововживання «пам'ятає» безліч попередніх. «Фольклорне» звернення Лари в такому контексті може асоціюватися з євангельськими словами Ісуса про Івана Хрестителя: «Він був світильник, що горів і світив ...» [Ін 5:35].

Отже, свічка - символ життя, долі, творчості, неспання, неприпинення чого-небудь, що дуже легко припинити, задути. Символіка свічки особливо яскраво проявляється при протиставленнях свічка / негода, свічка / підвал. Очевидне, пряме протиставлення свічки негоді міститься у вірші «Зимова ніч» [9.XVII. 15. С.518] У чотирьох строфах з восьми (перша, третя, шоста, восьма) повторюються рядки «Свіча горіла на столі, / Свіча горіла», причому хоча перші два рядки в кожній з чотирьох строф не збігаються, в них обов'язково йде мова про хуртовини. Уявімо це протиставлення схематично (цифрами позначені порядкові номери рядків):

Таким чином, заметіль постає в різні обличчя, а свічка незмінна, про неї наполегливо повторюється, що вона го-рела. В останній строфі «простір»

Обидва протиставлюваних явища названі тут метонімічні. 7 і 8 рядка досить чітко відсилають до епізодів з 2 глави 1 частини та 5 глави VII частини (образ хуртовини, що заглядає у вікно). У четвертій строфі згадуються осяяний стелю і тіні - результат горіння свічки, в п'ятій строфі свічка названа нічником: «І віск слізьми з каганця / На плаття капав». У сьомий строфі протиставлення переведено на знижений, побутовий рівень: «на свічку дуло із кута». Таким чином, свічка (свічка, нічник, полум'я) прямо чи опосередковано присутні в кожній з 8 строф.

Звертає на себе увагу той факт, що всі дієслова у вірші-недоконаного виду, у формі минулого часу, які отримують в контексті значення багаторазово повторюваного дії - протиставлення виявляється довготривалим, і навіть постійним і вічним.

Вірш «Зимова ніч» - свого роду модель всього роману: у його структурі присутні 1) поступове повторення мотиву; 2) варіювання мотиву; 3) перехід з одного плану в інший, від прямого називання - до метонімії, з символічного плану - в побутовій.

При варіюванні у всьому тексті роману заметіль, у протиставленні свічці, може замінюватися іншими явищами. Так, у вже цитованому епізоді виникнення задуму «Зимової ночі» свічка розтоплює намерзлий на склі свічки збільшується, вона займає вже не два рядки, а три. У другій строфі та ж опозиція свічка / заметіль виражена іншими засобами: лід: «У кризі віконного скла на рівні свічки став протавали чорний око» [9. III. 9. С. 89]. «Юра звернув увагу на чорну протаявшую свердловину в крижані нарости одного з вікон» [9. III. 10. С. 91]. У наступному за «Зимової ночі» вірші «Розлука» іній на вікні постає з чітко вираженою негативною експресією, виявляється протиставленим світлу Божу: «Коли крізь паморозь на вікні / Не видно світла Божа ...» [9. XVII. 16.С.519]. З урахуванням цього образу можна припустити, що функція свічки, яким тане «крижаний наріст» на склі, зближується з функцією весни, яка «плавила і перетапливают всю цю купу снігу ... весь той сніг ... який неозорими і товстими пластами лежав на тисячеверстних просторах» [9 . VII. 19. С.232] [Див нашу роботу 6]. На цій основі виникає наступна модифікація розглянутої опозиції - вогонь / сніг, яка реалізується на самому побутовому рівні: «Якщо недогоревшая головешка затримує топку, виношу її, бігом, всю в диму, за поріг і закидаю подалі в сніг. Розсипаючи іскри, вона палаючим факелом перелітає по повітрю, осяваючи край чорного сплячого парку ..., і сичить і гасне, впавши в замет »[9. IX. 2. С.276].

Найбільш виразно свічка протиставляється таким «заступникам» хуртовини, як інші прояви негоди [см. 4, 5]: дощ, вітер, гроза. Так, в частині Х, де дія відбувається у Хрестовоздвиженському, має місце опозиція дощ / свічки, хоча свічки прямо не названі, але з контексту зрозуміло, що мова йде саме про них: «Це була ніч на Великий четвер, день Дванадцяти Євангелій. У глибині за сітчастої пеленою дощу рушили і попливли ледве помітні вогники і осяяні ними лоби, носи, особи. Тих, хто постить пройшли до утрені »[9. Х. 3. С.303]. З цим епізодом явно перегукується вірш «На Страсного»: «І бачать світло в царських врат, / І чорний плат, і свічок ряд, / Заплакані особи ...» [9. XVII. 3. С.504]. Свічки тут названі прямо, але дощ замінений на свій традиційний аналог - «сльози», названі за допомогою метонімії: заплакані обличчя. Зауважимо, що в «Віршах Юрія Живаго» відображені не обов'язково враження самого Живаго - у Крестовоз-двіженске він навіть не був. Цей факт говорить не тільки про те, що Пастернак не ставив перед собою завдання в точності відтворити творчий процес. Сцена у Великий четвер - характерна, всюди і скрізь актуальна, яка багато разів бачена людьми покоління автора і героя, звична ім. Паралельне існування цієї сцени в авторській розповіді та у вірші не бачив її Живаго сприяє також створенню множинності, варьированию образу.

У частині V в епізоді бурі в мелю-Зєєв, коли лунає таємничий стукіт, мадемуазель Флері «побігла будити Живаго .... Але він теж чув стукіт і сам спускався зі свічкою назустріч ... Порив вітру вирвав двері з його рук, задув свічку і обдав обох з вулиці холодними бризками дощу »[9. V. 9. С. 153-154]. Таким чином, має місце спуск зі свічкою, як у вірші «Погані дні», тільки не в підвал, а в негоду, яка гасить свічку (як сніг, замет гасить вогонь головешки) - підвал, житло смерті, зближується з негодою, хуртовиною [ см. 5].

Мотив спуску зі свічкою в підвал з'являється в романі в не менш побутовому сенсі, ніж епізод з головешкою ​​в снігу: «Я люблю зимою тепле дихання підземелля, що вдаряє в ніс корінням, землею і снігом, ледь поведеш опускні дверцята льоху, в ранню годину, до зимового світанку, зі слабким, готовим згаснути і ледве світиться вогником в руці »[9. IX. 2. С. 275]. Цей фрагмент з варикінскіх записів доктора можна сприймати і як враження, що послужило йому для останньої строфи «Поганих днів» (в контамінації зі спуском в «університетську підземелля» - ч. III, гл.2), але не тільки. Це чергове варіювання мотиву, повторення однієї і тієї ж теми в різних тональностях: свічка готова згаснути в підвалі так само, як і під дією негоди. Парадоксальним чином той же мотив повторюється в епілозі в оповіданнях Тані: «Я тобі краще, каже, з верхньої сходинки посвечу .... світи, каже, та ну Петрику по драбинці під землю »[9. XVI. 4. С.498]. Свіча (або якийсь інший світильник) в цьому випадку залишається нагорі, і розбійник в підполі (у підвалі, під землею) вбиває Петрику - стверджується значення підвалу, підземелля як обіталіща смерті.

В епізоді з Петрику крім опозиції свічка / підвал присутній ще один важливий для всього роману лейтмотив: дитина (беззахисне істота) в печері (підземелля). Цей лейтмотив виявляється в наступних ситуаціях, крім вже вказаної (Петрик у підполі): Вася, званий хлопчиком і підлітком, розповідає, як він «під землею в печері переховувався [9. XV. 4. С.456]; Немовля у вертепі (печері) у вірші «Різдвяна зірка», можливо - діва в печері дракона у вірші «Казка» - все це варіації того ж мотиву. У печері (підземелля, підвалі) може мешкати смерть, дракон, розбійник і т.п., а може зароджуватися або поновлюватися життя («Різдвяна зірка», «Погані дні»); в університетському підземелля (анатомічці - III, 2) мешкає таємниця життя і смерті.

Через зближення підвалу з бурею (негодою) у цьому ж ряду виявляються ситуації з опозицією дитина / буря (стихія): в першій частині - Юра / злива і заметіль [гл.1 і 2], в VI частині хлопчик-газетяр, який «канув в заметіль так само миттєво, як з неї виринув »[9. VI. 8. С. 194]; в XII частини доктору представляється, як «Тоня йде полем у завірюху з Шурочкою на руках ... а завірюха заносить її, вітер валить її додолу ...» [9. XII. 9. С.364]; в епілозі - розповідь Тані про вітряному дні [XVI. 4]; у вірші «Різдвяна зірка» - «Дув вітер зі степу. / І холодно було немовляті у вертепі ... »[9. XVII. 18. С.521] і деякі подібні ситуації.

Отже, образ дитини або подібного йому беззахисної істоти виявляється близький образу свічки за ознакою противопоставленности одного й того ж - негоді, бурі. Відбувається замикання кола - дуже характерний для роману «Доктор Живаго» спосіб взаємодії образів.

Образи Пастернака на перший погляд видаються вельми традиційними. Свіча - найдавніший символ людської долі, протиставлення свічки негоді також далеко не нове. Сусідство свічки і хуртовини можна знайти у А.С. Пушкіна у вірші «Зима. Що робити в селі? »:« ... Хуртовина виє; / Свічка темно горить ... »[10. С.452]. Своєрідне «зерно» взаємодії мотивів стукіт, гроза, свічка виявляється в повісті А.П. Чехова «Степ»: «... і чую, як ніби хто стукає. Прокинулася, дивлюся, а це грозу бог послав ... свічечку б засвітити, та не знайшла »[11. С.320]. Мотив протаявшего в склі «вічка» і протиставлення дитини хуртовини є в «Снігової королеви» Г.Х. Андерсена. Свічка, або світильник є постійним лейтмотивом творчості художника Жоржа де Латура, відсилання до «Магдалині зі світильником» якого виявляються у вірші «Магдалина 1» (див. нашу роботу 12; на це подібність вказує також Н. А. Фатєєва [3]). Якщо говорити про живопис старих майстрів, яку Пастернак, як відомо, знав дуже добре, то існує ряд картин із сюжетом «Хлопчик, роздмухує вогонь» (Бассано, Ель Гре-ко), що символізує продовження, неугасаніе роду [13]. Така символіка може бути близька ідеї безсмертя життя, характерною для роману Пастернака.

Для поверхневого сприйняття образи і мотиви Пастернака можуть видатися навіть банальними - що може бути більш поширеним, ніж протиставлення свічки негоді (пор. Candle in the Wind - назва пісні з репертуару Елтона Джона)? Однак ці традиційні і навіть банальні образи, мотиви, символи отримують нове, оригінальне звучання, коли несподівано стикаються з іншими традиційними образами, символами, мотивами, нескінченно варіюються, переходять у свою протилежність. Проза Пастернака організована за законами музики, це навіть не стільки «проза поета» (термін Р. Якобсона [14]), скільки проза музиканта. Для цієї прози недостатньо філологічного дослідження, вона вимагає і дослідника-музикознавця.

Список літератури

1. Смирнов І.П. Роман таємниць «Доктор Живаго». М.: Новое литературное обозрение, 1996.

2. Фатєєва Н.А. Семантичні перетворення в поезії і прозі одного автора і в системі поетичної мови / / Нариси історії мови російської поезії ХХ століття. Образні засоби поетичної мови та їх трансформація. М.: Наука, 1995. С. 178-259.

3. Фатєєва Н.А. Контрапункт інтертекстуальності, або Інтертекст у світі текстів. М.: Агар, 2000.

4. Суханова І.А. Текстове семантичне поле негоди, бурі в романі Б. Пастернака «Доктор Живаго» у світлі интертекстуальной природи твору / / Тези доповідей 5-й конференції молодих вчених. Ярославль: ЯГПУ ім. К.Д. Ушинського, 1997. С.84-87.

5. Суханова І.А. Деякі інтертекстуальні зв'язки вірша Б. Пастернака «Погані дні» / / Ярославський педагогічний вісник. 1998. № 1. С. 19-22.

6. Суханова І.А. Лейтмотив весни в романі Б. Пастернака «Доктор Живаго» у зв'язку з композицією віршованій голови / / Текст у фокусі літературознавства, лінгвістики і культурології. Ярославль, 2002. С. 107-116.

7. Суханова І.А. Взаємодія текстових семантичних полів у романі Б. Пастернака «Доктор Живаго» / / Мова російської літератури ХХ століття. Вип 2: Ярославль. (У пресі).

8. Літературний енциклопедичний словник. М., 1987.

9. Пастернак Б.Л. Доктор Живаго: Роман. М.: Сов. письменник, 1989.

10. Пушкін А.С. Твори. У 3 т. Т.1. М.: Худож. лит., 1985.

11. Чехов А.П. Вибрані твори. У 2 т. Т.1. М.: Худож. лит., 1986.

12. Суханова І.А. Інтермедіального зв'язку віршів Б.Л. Пастернака «Різдвяна зірка» і «Магдалина» з творами образотворчого мистецтва / / Ярославський педагогічний вісник. 2000. № 2. С. 101-106.

13. Соколов М.М. Побутові образи в західноєвропейського живопису XV - XVII століть. Реальність і символіка. М.: Образотворче мистецтво, 1994.

14. Якобсон Р.О. Нотатки про прозу поета Пастернака / / Якобсон Р. Роботи з поетики. М.: Прогрес, 1987. С. 324-338.