Функціонально прагматичні аспекти фразеологічних інтенсифікаторів в сучасній англійській

Іркутський державний лінгвістичний університет

На правах рукопису

Федорюк Анжеліка Вікторівна

ФУНКЦІОНАЛЬНО - прагматичний аспект фразеологічних інтенсифікаторів В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник -

доктор філологічних

наук, професор

А. М. Каплуненко

Іркутськ - 2001

О Г Л А В Л Е Н Н Я

В В Е Д Е Н Н Я

Проблеми категорії інтенсивності та різних засобів її вираження в мові здавна привертали до себе увагу багатьох дослідників (Баллі 1961, Вolinger 1972, Убін 1974, Сепір 1985, Туранський 1990 і ін.) На сьогоднішній день в лінгвістиці відсутня концептуальну єдність у застосуванні терміну інтенсивність. Відправним становищем більшості робіт з цієї проблеми, опублікованих за останні десятиліття, є співвіднесеність поняття інтенсивності з поняттям кількості. Ідея кількісних градацій підкреслюється І.І. Сущинським, який визначає посилення - "потенціювання" (від німецького potenzieren) слідом за І. І. Убін (Убін 1974) як семантичну категорію, що відображає певну частину об'єктивно існуючих кількісних градацій (Сущинський 1977:3). Як "приватне прояв категорії кількості" розглядає інтенсивність К. М. Суворіна (Суворіна 1976:3). "Під інтенсивністю," - зазначає Л. Я. Герасимова, - "розуміється вираз підсилювального, тобто один з видів кількісної характеристики ознаки, процесу ... "(Герасимова 1970:17). "Категорія інтенсивності", пише Є.І. Шейгал, - "позначаючи наближену кількісну оцінку якості, є приватним проявом категорії кількості, а саме тієї її сторони, яка характеризується як недискретні (невизначений) кількість ..." (Шейгал 1981:6). У І.І. Туранського знаходимо: "... категорія інтенсивності - це семантична категорія, в основі якої лежить поняття градації кількості в широкому сенсі цього слова. Інтенсивність є кількісна міра оцінки якості, міра експлікатівності, є показник вмісту комунікації "(Туранський 1990: 7). У всіх випадках мова йде про міру кількості. Мабуть, така широка трактування категорії інтенсивності сходить до Ш. Баллі, який під терміном "інтенсивність" розумів "всі відмінності, що зводяться до категорій кількості, величини, цінності, сили тощо" і далі узагальнював: "... кількісна різниця, або різниця в інтенсивності, є однією з тих загальних категорій, в які ми вводимо будь-які об'єкти нашого сприйняття або нашої думки "(Баллі 1961:202 - 203). Якщо у Ш. Баллі тільки малася на увазі зв'язок категорій кількості та інтенсивності, то Е. Сепір підкреслює у взаємодії цих категорій первинність інтенсивності як виражає приблизну кількість: "... градуювання як психологічний процес передує виміру і рахунку" (Сепір 1985: 43). Під градуювання Е. Сепір розумів явища, які сучасні лінгвісти відносять до області компаративності та інтенсивності.

Зрозуміло, термін "інтенсивність" може бути віднесений до характеристик кількості об'єктивних ознак предметів навколишнього світу. Можна говорити про інтенсивність, наприклад, таких характеристик реальних об'єктів, як зріст, вага, колір, розмір.

Визнаючи безумовну правомірність універсального тлумачення терміна "інтенсивність", І. І. Туранський, тим не менш, в рамках свого предмета - експресивної стилістики трактує інтенсивність як міру кількості експресивності: "Експресивність є ознака тексту, його якісна характеристика. Експресивність завжди співвідноситься з нейтральною формою викладу, поза цим співвіднесення експресія немислима. Посилена виразність, з іншого боку, передбачає акт, процес посилення, чи інтенсифікації. Інтенсифікація як показник ступеня посилення є кількісна характеристика якісної (експресивної) сторони мови, є кількісне відображення того, наскільки експресивне підноситься над предметно - логічним змістом висловлювання "(Туранскійй 1990:15).

Інтерпретацію інтенсивності в контексті експресивності знаходимо у багатьох роботах (Сергєєва 1967, Арнольд 1975, Галкіна-Федорук 1958, Маліновіч 1989, Телія 1996). Більшість дослідників вбачають між цими поняттями якщо не синонімічні, то інклюзивні відносини.

Так, під експресивністю Є. Н. Сергєєва пропонує розуміти здатність передавати певний ступінь інтенсивності (Сергєєва 1967). Подібну позицію з даного питання займає В. І. Болотов, який трактує експресивність як здатність мовного знака виражати інтенсивність предметно - логічного чи стилістичної інтерпретації мовного знака (Болотов 1981). Е.М.Галкіна-Федорук вважає, що "експресія - це посилення виразності, образотворчості, збільшення впливає сили сказаного" (Галкіна-Федорук 1958:107). Порівняємо висновок В. Н. Телія "експресивність - це посилення сприйняття за рахунок емоційної реакції, викликаної образністю" (Телія 1996: 112) і визначення І. В. Арнольд: "Під експресивністю ми розуміємо таку властивість тексту або частини тексту, яке передає зміст зі збільшеною інтенсивністю "(Арнольд 1975:15).

Співвідношення експресивності й інтенсивності, як бачимо, визначається через поняття "посилення". Трактування інтенсивності в якості складової категорії експресивності, на думку І. І. Туранського, пов'язана насамперед з тим, що експресивність нашої мови в більшості випадків супроводжується її інтенсифікацією, експресивне як щось стилістично вище нейтрального обов'язково передбачає посилення (Туранський 1990). Крім того, обидві категорії є внутрилингвистическими категоріями, в єдності вони створюють прагматичний ефект виразності і зображальності мови, обидві виконують функцію не просто повідомлення, але посиленого впливу на адресата. Формальний аспект експресивності і формальний аспект інтенсивності також збігаються. Обидві категорії пов'язані з суб'єктивним вибором адресантом експресивних засобів і засобів інтенсифікації висловлювання, обом категоріям, як правило, супроводжують показники емоційності та оцінності.

Викладене дозволяє зрозуміти, чому більшість дослідників, слідуючи усталеним думку і авторитетам, вбачають між експресивністю та інтенсивністю інклюзивні відносини. Інша точка зору виражена у Є. І. Шейгал, яка констатує, що "між інтенсивністю та експресивністю існують не інклюзивні, а причинно-наслідкові відносини: інтенсивність є одним з численних засобів підвищення впливає сили мовної одиниці" (Шейгал 1990: 8).

Виходячи з того, що експресивність є ознака, властивість тексту, а інтенсивність-ознака ознаки, його характеристика, І. І. Туранський приходить до висновку про те, що між цими поняттями існують не інклюзивні, не причинно-наслідкові, а інгерентний відносини і пише : "Як у природі кожен предмет характеризується розмірами, як немає якості поза кількості, так і в мовній діяльності експресивність-це якісна сторона мови, а інтенсивність - кількісна характеристика якості (тобто експресивності). Про наявність експресивності неможливо говорити без звернення до її кількісних характеристик, тобто інтенсивності. У своїй сукупності і сам факт експресивності та її кількісні характеристики (тобто інтенсивність) створюють певний прагматичний ефект "(Туранський 1990: 20).

Стосовно до когнітивної лінгвістики, у руслі якої проводиться даний дослідження, інтенсивністю доцільно іменувати кількісну характеристику, міру іллокутивної сили висловлювання, ступінь вираженості інтенціональності автора висловлювання.

Для вираження інтенсивності мову вдається до різноманітних засобів, які представляють такі уровнеобразующіе дисципліни, як: фонетика, морфологія, лексикологія і синтаксис. Особливе місце в дослідженнях, присвячених засобам вираження категорії інтенсивності, приділяється вивченню лексичних засобів інтенсифікації, так як саме цей рівень мови охоплює більшу кількість одиниць. Свідченням тому є "Словник підсилювальних словосполучень російської та англійської мов", найчисленніший пласт лексичних одиниць у нього склали прислівники, дієслова та прикметники (Убін 1987).

На матеріалі англійської мови існує велика монографія Дуайта Болінджера "градуйованих слова" (Bolinger 1972), побудована за принципом виділення різних груп опорних слів - іменників, прикметників і дієслів, а також розгляду особливостей інтенсифікаторів, що поєднуються з їх різними підгрупами, за допомогою трансформаційної / генеративної методики . Є ряд інших вишукувань, присвячених семантиці слова і семантикою імені прикметника зокрема, функціонування прикметників як інтенсифікаторів (Шейгал 1981, Беручашвілі 1986, Козлова 1987). Окремі праці присвячені різним частинам мови: іменником, прислівники, частинкам, модальним словами в ролі інтенсифікаторів ( Герасимова 1970, Андрєєва 1975). Описуються інтонаційні засоби, морфологічні форми і синтаксичні способи посилення, аналізуються засоби інтенсифікації висловлювання в сучасній англійській мові (Суворіна 1976, Туранський 1990). Нарешті, ряд досліджень присвячено фразеологическому способу підсилення. Однак слід зауважити, що у фразеології вивчення категорії інтенсивності обмежується лише розглядом структурно - семантичних перетворень ФЕ, підсилюють їх значення (Гераскін 1978, Свінціцький 1985, Артемова 1991), синтаксичної ідіоматики (Kirchner 1955, Туранський 1990), компаративних ФЕ зі значенням посилення (Сущинський 1977, Туранський 1990, Артемова 1991) і виділенням особливого пласта - фразеологічних інтенсифікаторів (Кунін 1986). Однак слід зазначити, що даний клас фразеологічних одиниць не отримав належного наукового висвітлення в структуралісткій і постструктуралісткій періоди розвитку фразеології. Будучи в першу чергу знаками вираження, фразеологічні інтенсифікатори (ФМ) піддаються експресивному переосмислення, і в більшості випадків їх компоненти повністю втрачають буквальні значення. У результаті фразеологізми набувають цілісне интенсифицирующее значення, наприклад: like a shot, like lightning, like one o'clock - дуже швидко, миттєво, моментально, as anything, as blazes, as hell, as all get out - Пекельно, диявольськи, до біса, as they come, as they make them - надзвичайно, виключно. Саме семантична спаяність ФІ ускладнювала їх дослідження в період переважання структурно - семантичних методів.

Актуальність цього дослідження визначається не тільки тим, що на попередніх етапах фразеологічних студій ФІ приділялося недостатньо уваги. Прості спостереження переконують, що контексти ФІ, як правило, представляють собою "моменти одкровення" учасників комунікації, її емоційний апогей.

Об'єктом даного дослідження послужив корпус ФІ, що включає в себе 47 одиниць, активно функціонують у сучасній англійській мові (повний список ФІ наводиться у додатку 2).

Метою дослідження є встановлення і вивчення функціонально-прагматичних чинників, що обумовлюють використання ФІ у дискурсі. На нашу думку, дослідження функціонально - прагматичної обумовленості використання ФІ дозволили представити повну, з точки зору антропологічного підходу, картину функціонування ФІ в дискурсі.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються такі завдання, як:

1. опис семіотичних характеристик ФІ;

2) вивчення когнітивних аспектів значення ФІ;

3. аналіз прагматико - комунікативних параметрів ФІ в контекстно - дискурсивних умовах;

4. дослідження текстотвірний функцій ФІ.

Матеріалом для дослідження послужили художні твори сучасних англійських і американських авторів, загальним обсягом близько 16000 сторінок, дані англійських тлумачних та фразеологічних словників.

В основу дослідження покладено принцип антропоцентризму. Згідно з цим принципом, головним чинником, який регламентує розвиток і функціонування ідіоматики, а також характер її одиниць є людський фактор у мові. Людина, точніше, його мова стає точкою відліку в аналізі функціонально - прагматичних аспектів ФИ. ФІ як об'єкт дослідження вивчається перш за все за його ролі для людини, за його призначенням у вербальній діяльності людини. У числі основних загальнонаукових методологічних принципів, що реалізуються в роботі, слід назвати принцип комплексного і системного підходу до вивчення досліджуваного явища.

Поставлені завдання, а також мовна специфіка об'єкта дослідження зумовили використання в роботі таких лінгвістичних методів дослідження:

1) методу фразеологічного аналізу - для дослідження стійкості і встановлення показника стійкості ФІ, для відмежування ФІ від вільних сполучень слів, індивідуально - авторських обертів - цитат, для аналізу фразеологічної абстракції ФІ;

2) методу фразеологічного опису - для аналізу фразеологічного значення ФІ. Даний метод пов'язаний з теорією концептуального моделювання актуального значення ідіом, розробленої А. Н. Барановим та Д. О. Добровольським (Baranov, Dobrovolskij 1996), а також з процедурою аналізу метафоричних значень Дж.Серль (Searle 1979);

3) інтерпретативного методу - для розуміння і тлумачення ФІ у всій повноті його зв'язків і відносин. В основу інтерпретативного методу покладена концепція дискурсивного аналізу, розроблена Т. ван Дейк (ван Дейк 1989, Dijk 1985). У рамках інтерпретативного методу використовуються теорія інтенціонального станів Дж. Серля (Searle 1983), положення теорії аргументації Ф. ван Еемерена і Р. Гроотендорста (Eemeren, Grootendorst 1996), а також процедура обчислення мовних актів Дж. Серля, Д. Вандервекена (Серль, Вандервекен 1986). У світлі вищезгаданих теоретичних і методологічних положень, ФІ розглядається як стратегічний засіб, що сприяє реалізації дискурсивної стратегії посиленого впливу на учасників дискурсу;

4) методу лінгвістичного експерименту - для експериментальної верифікації висунутих у дисертаційному дослідженні гіпотез, одна з яких полягає у зв'язку категорії інтенсивності з інтенціональність, а суть другої полягає в тому, що ФМ, будучи фразеологічним засобом репрезентації категорії інтенсивності в мові, є засобом посиленої вираження інтенціональності учасників дискурсу;

5) методу тестування - у рамках лінгвістичного експерименту для письмового опитування інформантів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ФМ вперше піддаються аналізу, відмінному як від традиційного етимологічного або діахронічного опису, так і від евристичних процедур, прийнятих у дослідженнях фразеологічної таксономії. Поєднуючи наукове уявлення про ФІ як про знак вираження з даними про його дискурсивної дистрибуції, ми отримуємо дослідницьку процедуру, здатну дати відповіді на багато питань про місце ФІ у мовній картині світу і про його дискурсивної ніші.

Результати дослідження мають теоретичне і практичне значення.

Теоретична значимість дослідження полягає в тому, на основі аналізу дискурсивних дистрибуцій розкривається знакова специфіка ФИ. У системно - мовному описі ФІ представлені зазвичай як знаки вторинної предикації, але в дискурсі вони ведуть себе як знаки іллокуції. Дослідження сприяє подальшому лінгвістичному осмисленню дискурсивних засобів посиленого впливу на учасників дискурсу. Застосування теорії мовних актів, теорії інтенціональної станів, теорії дискурсу та ряду положень теорії аргументації та теорії метафори до дослідження ФІ дозволяє побудувати комплексну модель ФІ як засоби вираження і мовного впливу.

Практична цінність роботи визначається можливістю використання її положень у курсах з фразеології, у спецкурсах з теорії інтерпретації, з аналізу дискурсу, при керівництві курсовими та дипломними роботами. Матеріал, представлений в дисертації, результати його аналізу можуть бути використані в практиці викладання англійської мови, зокрема, у навчанні прийомам мовного впливу.

Апробація дослідження проходила в ході семінарів "Ідіоматика в мовних стратегіях" (ГОЛКУ, грудень 1997), "Систематика мови та мовної діяльності" (ГОЛКУ, лютий 1999). Основні положення дисертації були викладені в доповідях на III міжнародної науково - практичної конференції "Лінгвістичні парадигми і лінгводидактика" (ІГЕА, червень 1998), а також на міжвузівській конференції молодих вчених "Лінгвістичні дослідження та методика викладання іноземних мов - 1999" (ГОЛКУ, січень 1999 ). За темою дослідження є чотири публікації, включаючи тези доповідей і дві статті.

На захист виносяться такі основні положення:

1. ФІ за його семіотичним параметрами є знаком іллокуції, знаком, який служить для вказівки на інтенції комунікантів.

2. У дискурсі ФІ представляє собою засіб оптимізації мовної стратегії, здатне нарощувати сукупну іллокутівную силу висловлювання.

З А До Л Ю Ч Е Н Н Я

У цій роботі була зроблена спроба комплексного дослідження функціонально - прагматичних аспектів фразеологічних інтенсифікаторів на матеріалі сучасної англійської мови. Висловлене припущення про те, що з усіх розрядів ідіоматики дані фразеологічні одиниці найбільш близькі до класичного семіотичному концепту знака, повністю підтвердилося в ході дослідження. У результаті аналізу категоріальних та семіотичних характеристик, а також прагматико - комунікативних параметрів ФІ було встановлено, що ФІ знаходять повну знаковість як у системі мови, так і в дискурсі.

Як показує емпіричний матеріал, більшість ФІ свідомо формуються з переважним розвитком їх класичних знакових функцій, здатних відтворюватися за рахунок внутрішніх семіологіческой процесів. Однак серед ФІ виділяється група, розвиток системних знакових властивостей яких відбувається ще на стадії потенційної фразеологичности і полягає в створенні необхідного рівня знакової надмірності. Велика роль у цьому процесі відводиться фразеологічної абстракції, яка сприяє системно - мовної значущості ФІ та їх переведення в знаки мовної номінації.

Семантичні параметри ФІ були проаналізовані в світлі когнітивного підходу. Розгляд значення ФІ в когнітивному аспекті дозволило прийти до наступного висновку: интенсифицирующее значення ФІ є тим видом мовної компетенції, який пов'язаний з побутово - побутовим знанням про світ; освіта интенсифицирующего значення ФІ пов'язано не з перенесенням характеристик від одного денотата до іншого і не з похідною одних значень від інших, а з цілим комплексом перетворень в концептуальних структурах. За кожним мотивованим ФІ закріплено якесь фонове знання, що виводиться з вихідної концептуальної структури. Актуальне значення ФІ, що розуміється як утворилася в результаті метафоричного переосмислення семантична структура, успадковує і інкорпорує певні риси вихідного прототипу, фрейму або сценарію. У процесі освіти значення ФІ має місце акт метафоричного творчості, при якому метафоричне переосмислення значення прототипу ФІ супроводжується смислової транспозицією, тобто переходом ФІ з розряду ідентифікують імен у категорію предикатів. ФІ представляють собою образні метафори, які міцними узами пов'язані з позицією предиката. Зв'язок ФІ з позицією предиката свідчить про те, що в надрах образу вже зародилося поняття інтенсивності. Аналіз фактичного матеріалу дозволив зробити висновок про те, що ФМ - образна метафора не завжди зберігається у своїй первозданності. Потрапляючи в обіг повсякденної мови, ФМ - метафора вмирає і заповідає мови нове значення - значення інтенсивності. Таким чином, враховуючи думку деяких лінгвістів, про те, що вся ідіоматика представляє собою область "семіотичної вторинності" (Телія1996, Баранов, Добровольський 1992), можна констатувати, що в системно-мовному описі ФМ - знак вторинної предикації.

Комунікативно - прагматичні параметри ФІ були досліджені з точки зору комунікативної моделі дискурсивного аналізу, розробленої Т. ван Дейком. Як показав аналіз мовного матеріалу, прагматична орієнтація закладена в самій природі ФІ, що в свою чергу дозволяє говорити про цю групу ФЕ як про цілий пласт фразеології, потенційно орієнтованому на забезпечення реалізації заздалегідь поставленої комунікативно - прагматичної мети автора висловлювання. Інтенсивність, яка є статутним ознакою семантики ФІ, знаходить свою реалізацію в дискурсі відповідно до інтенцією автора допомогою ФІ надати посилене вплив на слухача.

Необхідність залучення класифікації мовленнєвих актів Дж. Серля, процедури обчислення мовних актів Дж. Серля, Д. Вандервекена, а також теорії інтенціональної станів Дж. Серля при дослідженні комунікативно - прагматичних параметрів зумовили наше розуміння ФІ у дискурсі як знака іллокуції, знака, який вказує на те, з якою іллокутівной силою повинна розумітися пропозиція у висловлюванні. Було встановлено, що в умовах аргументації ФМ - індикатори декларативної іллокутивної сили, а в умовах діалогічної комплементації - коміссівной і асертивно іллокуцій. Крім того, було встановлено, що ФІ сприяє збільшенню інтенсивності і нарощуванню асертивно, коміссівной і декларативної іллокутівних сил.

Значення мовних актів, що містять у своєму складі ФМ - це вираз інтенціональності, яка пронизує весь дискурс. Отже, фразеологічний контекст та ФІ є "вузлами" вирази інтенціональносі свідомості мовця. Таким чином, у цьому дослідженні отримав нове підтвердження теза про взаємозв'язок ФІ та фразеологічного контексту. Даний феномен раніше вивчався фразеології в дещо іншому ракурсі. Взаємодія ФІ та фразеологічного контексту розглядали в семантичному і синтаксичному аспектах. Дослідники у сфері фразеології традиційно вважали, що ФІ підсилюють семантику певних частин мови (дієслів, прислівників, прикметників), оскільки синтаксично з ними пов'язані (Телія 1996, Кунин 1996). У цьому дослідженні здійснена спроба розглянути взаємодію ФІ та фразеологічного контексту в прагматичному аспекті. Визначення характеру зумовленості даної взаємодії людським фактором, фактором автора висловлювання дозволило зробити висновок про те, що найважливішу роль в організації зв'язку між ФІ і фразеологічним контекстом грає ілокутивна сила, що зв'язує ФІ і контекст у смислову єдність, якому не скоро судилося розпастися. У прагненні впливати на реципієнта як умовами логічної аргументації, тобто раціонально організованим змістом, так і через фактор особистих ціннісних орієнтирів, виражених ірраціональними смислами, сполучною і направляючим параметром кінцевого сенсу виявляється ілокутивна сила висловлювання. Через компоненти іллокутивної сили здійснюється динамічна взаємодія ФІ і контексту. При цьому контекст забезпечує зв'язок одиничного з загальним, "особистого" з "громадським", удосконалюючи пропозіціональние умови у висловленні, і таким чином сприяючи зменшенню ентропії ФІ як ірраціональної одиниці мови.

Аналіз фактичного матеріалу показав, що мовне вираження інтенсивності за допомогою ФІ визначається і породжується інтенціональних станом мовця. Для пояснення цього явища в дослідженні була висунута гіпотеза про зв'язок категорії інтенсивності з інтенціональність. Проведений в рамках дослідження лінгвістичний експеримент за участю інформантів повністю підтвердив дану гіпотезу.

Участь ФІ у забезпеченні іллокутівной і интенциональной пов'язаності дискурсу ще раз підтверджує тезу про текстової значущості ФЕ, висловлений свого часу А.Д. Райхштейн (Райхштейн 1983).

Особливу актуальність у зв'язку з дослідженням комунікативно - прагматичних параметрів ФІ в дискурсі інтерактивної мовної особистості представляють постулати про те, що мова вербалізує думка і що суб'єкт мовлення не вільний від правил мовної компетенції. З постулатів випливає, що саме в мові повинні бути закладені "соціально гарантовані" кошти самовираження суб'єкта або впливу на адресата. Цей висновок стосується ролі людського фактора в мові vs. мовного чинника в людині. Ця дисертаційне дослідження підтвердило, що особливо благодатним матеріалом для дослідження цієї взаємодії є корпус ФІ.

Таким чином, дослідження функціонально - прагматичних аспектів ФІ з'єднує два основних моменти, що становлять суть антропологічної парадигми: вивчення функціонування мови в житті людини і відображення життя людини в мові.

Підхід до аналізу функціонально - прагматичних аспектів ФІ, розроблений у цьому дослідженні, може бути використаний в якості теоретичної основи для вивчення когнітивних аспектів функціонування лексичних інтенсифікаторів. Іншим перспективним напрямком дослідження представляється подальше вивчення використання ФІ у мовних стратегіях. Цікаві результати можуть бути отримані також при аналізі функціональних аспектів ФІ у дискурсах інших типів мовної особистості.

Підводячи підсумки проведеного дослідження, відзначимо, що на сучасному етапі лінгвістичних досліджень у галузі фразеології неможливо залишатися в рамках класичної структуралісткой і поструктуралісткой фразеологічної теорії. Для розширення знань про фразеологічному складі мови потрібне синтез досягнень когнітивної лінгвістики, теорії дискурсу, психо - і соціолінгвістики. Подібний міждисциплінарний союз сприяє зверненню фразеології до людського, або суб'єктивного фактору в мові, а саме - до виявлення того, як використовується мова суб'єктом мовлення в залежності від його комунікативних інтенцій, від фактора адресата, від загальних для них знань про світ. Це тягне за собою наступний крок - дослідження мовного чинника в людині, дослідження того, як сама оязиковленная і завжди культурно забарвлена ​​картина світу впливає на людину, формуючи його мовну свідомість, а разом з ним і культурно - національну самосвідомість.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Александрова С.А. Комплементарні структури в діалогічному синтаксисі сучасної німецької мови: Автореф. дис. ... Канд. філол. наук: 10. 02. 04 / ГОЛКУ. - Іркутськ, 1998. - 16 с.

2. Андрєєва І.Ю. Місце цельнооформленних неіменних модифікаторів у системі частин мови сучасної англійської мови: Автореф. дис. ... Канд. філол. наук: 10. 02. 04 / ОДУ. - Одеса, 1975. - 26 с.

3. Апресян Ю.Д. Вибрані праці. Лексична семантика: синонімічні засоби мови / Ю. Д. Апресян. - 2-е вид. испр. і доп. - М.: Школа "Мови російської культури", Видавнича фірма "Східна література" РАН, 1995. - Т.1. - 472 с.

4. Аристотель. - Соч. в 4-х тт. / Арістотель. - М.: Думка, 1976.

Т. 2. - 1978. - 687 с.

5. Т. 4. - 1984. - 830 с.

6. Арнольд І.В. Інтерпретація художнього тексту: Типи висунення і проблема експресивності / І. В. Арнольд / / Експресивні засоби англійської мови. - Л.: ЛДПІ ім. А. І. Герцена, 1975. - С. 11-20.

7. Арнольд І.В. Стилістика сучасної англійської мови: (Стилістика декодування): Навчальний посібник для студентів пед. ін-тів по спец. "Іностр.яз." / І. В. Арнольд. - 3-е вид. - М.: Просвещение, 1990. - 301 с.

8. Артемова А.Ф. Значення фразеологічних одиниць та їх прагматичний потенціал: Дис. ... Д-ра філол. наук: 10.02.04 / РГПУ ім. А. І. Герцена. - Санкт-Петербург, 1991. - 308 с.

9. Архангельський В.Л. Стійкі фрази в сучасній російській мові / В. Л. Архангельський. - Ростов-на-Дону: Изд-во Зростання. ГУ, 1964. - 315 с.

10. Арутюнова Н.Д. Тотожність або подібність? / Н. Д. Арутюнова / / Проблеми Cтруктурно лінгвістики 1981. - М.: Наука, 1983. - С. 3 - 22.

11. Арутюнова Н.Д. Від образу до знаку / М. Д. Арутюнова / / Мислення, когнітивні науки, штучний інтелект. - М.: Центральна Рада філософських (методологічних) семінарів при Президії АН СРСР, 1988б. - С. 143 - 167.

12. Арутюнова Н.Д. Типи мовних значень: Оцінка. Подія. Факт / Н. Д. Арутюнова. - М.: Наука, 1988а. - 338 с.

13. Арутюнова Н.Д. Дискурс і метафора / Н. Д. Арутюнова / / Теорія метафори. - М.: Прогрес, 1990. - С.5 - 32.

14. Арутюнова Н.Д. Мова і світ людини / Н. Д. Арутюнова. - М.: "Мови російської культури", 1999. - 896 с.

15. Баллі Ш. Загальна лінгвістика і питання французької мови / Ш. Баллі. - М.: Изд-во іноземної літератури, 1955. - 416 с.

16. Баллі Ш. Французька стилістика / Ш. Баллі. - М.: Изд-во іноземної літератури, 1961. - 394 с.

17. Баранов О.М. Лінгво - прагматичні механізми аргументації / А. М. Баранов, О. М. Сергєєв / / Раціональність, міркування, комунікація. Під ред. А. Т. Шімуратова. - Київ: "Наукова думка", 1987. - С. 22 - 41.

18. Баранов О.М. Природно - мовна аргументація в логіці практичного міркування / А. М. Баранов, В. М. Сергєєв / / Когнітивні науки. Штучний інтелект. - М.: Центральна Рада філософських (методологічних) семінарів при Президії АН СРСР, 1988. - С. 104 - 130.

19. Баранов О.М. Аргументація як мовний і когнітивний феномен / А. М. Баранов / / Мовний вплив у сфері масової комунікації. - М.: Наука, 1990. - С. 40 - 52.

20. Баранов О.М. Концептуальна модель значення ідіом / А. М. Баранов, Д. О. Добровольський / / Когнітивні аспекти лексики. - К.: Вид-во Тверського держ. ун-ту, 1991. - С. 3 - 13.

21. Баранов О.М. До проблеми побудови тезаурусу російських ідіом / А. М. Баранов, Д. О. Добровольський / / Изв. АН. Сер. Літ. і яз., 1992. - № 5. - С.60 - 68.

22. Баранов О.М. Іллокутівние змушення в структурі діалогу / А. М. Баранов, Г. Є. Крейдлін / / Питання мовознавства. - 1992. - № 2 .-

С. 84 - 99.

23. Баранов О.М. Идиоматичность та ідіоми / А. М. Баранов, Д.О. Добровольський / / Питання мовознавства. - 1996. - № 5. - С. 51 - 64.

24. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості / М. М. Бахтін. - М.: Мистецтво, 1979. - 424 с.

25. Беручашвілі І.Г. Системні та мовні інтенсифікатори в сучасній англійській мові: Дис. ... Канд. філол. наук: 10.02.04 / ТГПІІЯ. - Тбілісі, 1986. - 212 с.

26. Бібіхін В.В. Семантичні потенції мовного знака: Автореф. дис. ... Канд. філол. наук: 10.02. 19 / МГУ .- Москва, 1977. - 20 с.

27. Богданов В.В. Комунікативна компетенція і комунікативна лідерство / В. В. Богданов / / Мова, дискурс і особистість. Межвуз. СБ наук. тр. - К.: Вид-во Тверського державної реєстрацiї. університету, 1990. - С. 26 - 31.

28. Бодуен де Куртене І.А. Вибрані праці з загального мовознавства: У 2-х т. / І. О. Бодуен де Куртене. - М.: Изд-во АН СРСР, 1963. - Т.1 .- 384 с.

29. Бокмельдер Д.А. Стратегії переконання в політиці: аналіз дискурсу на матеріалі сучасної англійської мови: Автореф. дис .... канд.філол. наук: 10.02.04 / ГОЛКУ. - Іркутськ, 2000. - 23 с.

30. Болотов В.І. Основи емотивної стилістики тексту / В. І. Болотов. - Ташкент: Вид-во "Фан", 1981. - 116 с.

31. Борботько В.Г. Елементи теорії дискурсу / В. Г. Борботько. - Київ: Вища школа, 1981. - 144 с.

32. Вежбицкая А. Семантичні примітиви / А. Вежбицкая / / Семантика. - М.: Радуга, 1983. - С. 225-252.

33. Вежбицкая А. Мовні акти / А. Вежбицкая / / Нове в зарубіжній лінгвістиці. - М.: Прогрес, 1985. - Вип. 16. - С. 251 - 275.

34. Вежбицкая А. Порівняння. Градація. Метафора / А. Вежбицкая / / Теорія метафори. - М.: Прогрес, 1990. - С. 133 - 152.

35. Віттгенштейна Л. Філософські дослідження / Л. Віттгенштейна / / Нове в зарубіжній лінгвістиці. - М: Прогрес, 1985. - Вип. 16. - С. 79 - 128.

36. Виготський Л. С. Мислення і мова / Л. С. Виготський. - 5-е вид. испр. - М.: Лабіринт, 1999. - 352 с.

37. Гадамер Х. Істина і метод: Основи філософської герменевтики / Х. Гадамер. - М.: Прогрес, 1988. - 704 с.

38. Гак В.Г. До проблеми семантичної синтагматика / / Проблеми структурної лінгвістики. - М.: Наука, 1972. - С.367 - 395.

39. Галкіна-Федорук Є.М. Про експресивності та емоційності у мові / Е.М.Галкіна-Федорук / / Сб.ст. з мовознавства: Професору Московського університету акад. В. В. Виноградову. - М.: Изд-во Моск. ун-ту, 1958. -

С. 103-124.

40. Гальперін І.Р. Текст як об'єкт лінгвістичного дослідження / І. Р. Гальперін. - М.: Наука, 1981. - 140 с.

41. Гельгорн Е. Емоції та емоційні розлади. Нейрофізіологічні дослідження / Е. Гельгорн, Дж. Луфборроу. - М.: Світ, 1966. - 672 с.

42. Герасимова Л.Я. Підсилювальні прислівники в сучасній англійській мові: Автореф. дис. ... Канд. філол. наук: 10.02.04 / ЛДПІ ім. А.І. Герцена. - Ленінград, 1970. - 26 с.

43. Герасимов В.І. Когнітивна парадигма мови / В. І. Герасимов, В. В. Петров / / Нове в зарубіжній лінгвістиці. - М.: Прогрес, 1988. - Вип. 23 .-

С.5-11.

44. Гераскін Н.П. Фразеологічні конфігурації в парламентських виступах (на матеріалі субстантивних фразеологічних одиниць в сучасній англійській мові): Дис. ... Канд. філол. наук: 10.02.04 / МГПИИЯ ім. М. Тореза. - Москва, 1978. - 179 с.

45. Гійом Г. Принципи теоретичної лінгвістики / Г. Гійом. - М.: Прогрес, 1992. - 217 с.

46. Грайс Г.П. Логіка і мовне спілкування / Г. П. Грайс / / Нове в зарубіжній лінгвістиці. - М.: Прогрес, 1985. - Вип.16. - С. 217 - 250.

47. Гриднєва Т.В. Фразеологічні засоби вираження категорії інтенсивності на матеріалі сучасної російської мови: Автореф. дис. ... Канд. філол. наук: 10.02.01 / ВДПУ. - Волгоград, 1997. - 21 с.

48. Гумбольдт В. Вибрані праці з мовознавства / В. Гумбольдт. - М.: Прогрес, 1984. - 398 с.

49. Гуссерль Е. Картезіанські роздуми / Е. Гуссерль. - Санкт - Петербург: "Наука" "Ювента", 1998. - 315 с.

50. Дейк ван Т.А. Мова. Пізнання. Комунікація / Т.А. ван Дейк. - М.: Прогрес, 1989. - 312 с.

51. Демьянков В.З. "Подія" у семантиці, прагматиці і в координатах інтерпретації тексту / В. З. Дем '/ / Изв. АН СРСР. Сер. літ. та мови, 1983. - № 4. - С. 320 - 329.

52. Демьянков В.З. Когнітивна лінгвістика як різновид інтерпретуючого підходу / В. З. Дем '/ / Питання мовознавства. - 1994. - № 4. - С.17 - 33.

53. Демьянков В.З. Домінуючі лінгвістичні теорії наприкінці XX століття / В. З. Дем '/ / Мова і наука кінця XX століття. - М.: Російський державної реєстрацiї. гуманіт. університет, 1995. - С. 239 - 320.

54. Добровольський Д.О. Ідіоматика в тезаурусі мовної особистості / Д. О. Добровольський, Ю. М. Караулов / / Питання мовознавства. - 1993. - № 2. - С. 5 - 15.

55. Еемерен ван Ф. Аргументація, комунікація та помилки / Ф. ван Ееемерен, Р. Гроотендорст. - СПб.: "Василівський острів", 1992. - 207 с.

56. Жуков В.П. Способи фразеологічної аплікації і класифікація фразеологічного матеріалу / В. П. Жуков / / Системність російської мови. - Новгород, 1973. - С. 125 - 137.

3. ФМ - важливий текстотвірний елемент, що забезпечує прагматичну когерентність дискурсу.

4. ФМ - відмітна характеристика емоційної мовної особистості, зазвичай завзятості в досягненні іллокутівной мети і проходженні обраної мовної стратегії.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, списків використовуваних словників і цитованих творів, трьох додатків. Загальний обсяг дисертації склав 198 сторінки машинопису.

У вступі обгрунтовується вибір теми, об'єкта дослідження і актуальність роботи, визначаються мета, завдання і методи дослідження, характеризуються наукова новизна роботи, її теоретична значущість і практична цінність.

У розділі I "Категоріальні та семіотичні характеристики фразелогіческого інтенсифікатора" висвітлюються власне фразеологічні проблеми, що стосуються ФІ, до яких відносяться наступні: проблема категорії інтенсивності в сучасній фразеології, проблема вивчення знакових функцій і характеристик ФІ, когнітивні аспекти фразеологічного интенсифицирующего значення ФІ.

У розділі II "Теоретичні основи дослідження прагматико - комунікативних параметрів фразеологічного нтенсіфікатора" викладаються найважливіші теоретичні постулати, покладені в основу дослідження прагматико-комунікативних аспектів ФИ. У розділі висвітлюються питання аналізу дискурсу як контексту функціонування ФІ, у зв'язку з чим розглядаються основні положення теорії мовленнєвих актів, теорії інтенціональної станів і теорії аргументації.

Глава III "Дискурсивні характеристики фразеологічного інтенсифікатора" представляє собою прикладну частину дослідження і присвячена аналізу прагматико - комунікативних особливостей ФІ в різних типах дискурсу (аргументативному, наративному та дискурсі мовної особистості). У розділі аналізуються текстотвірний функції ФІ, досліджується роль ФІ у формуванні та розгортанні іллокутівной семантики дискурсу.

Кожна глава складається з розділів, параграфів і супроводжується висновками.

У висновку підводяться підсумки проведеного дослідження та намічаються його перспективи.

Бібліографія містить 154 найменування монографій, публікацій у періодичних виданнях, статей із збірок наукових праць, авторефератів, дисертацій.

У додатках подано список фразеологічних інтенсифікаторів, зміст тесту, використовуваного в рамках лінгвістичного експерименту, відомості про інформантів.

ГЛАВА I. Категоріальний і семіотичної характеристики фразеологічних інтенсифікатори

1.1. Категорія інтенсивності у фразеології

1.1.1. Актуалізація фразеологічної інтенсивності

Інтенсивність як ономасіологічна категорія вказує на ступінь якості, міру кількості, іншими словами, називає об'єктивну кількісну визначеність того чи іншої ознаки (Туранський 1990). У цьому дослідженні, яке проводиться з позицій дослідника дискурсу, під категорією інтенсивності розуміється семантична категорія, що виражає міру сукупної іллокутивної сили дискурсу, ступінь вираженості інтенціональності його учасників.

До недавнього часу проблема інтенсивності у фразеології залишалася найменш вивченої в лінгвістиці. Аналіз наявної лінгвістичної літератури показав, що питання, що стосуються інтенсивності в області фразеології, піднімалися в ряді досліджень на матеріалі різних мов. На матеріалі німецької мови фразеологическому способу посилення приділено увагу в дисертаційному дослідженні І. І. Сущинським (Сущинський 1977). У своїй роботі, присвяченій вивченню системи засобів вираження високого ступеня ознаки, він присвячує цілий розділ фразеологическому способу підсилення. Спостереження, проведені вченим, показують, що значення високого ступеня ознаки фразеологізми реалізують або шляхом порівняння, або гіперболізацією ознаки чи дії із зазначенням на слідство, до якого приводить незвичайна інтенсивність у прояві цієї дії або ознаки. "ФЕ - потенціатори, наділені здатністю інформувати про високий ступінь ознаки» (Сущинський 1977:141), представлені в його роботі різними структурними типами:

1. Компаративний, аналіз семантики яких показав, що перший компонент вживається зазвичай у своєму буквальному значенні, називаючи певна ознака. Другий компонент використовується в метафоричному значенні, перетворюючись з елементу порівняння в своєрідний покажчик високого ступеня, наприклад: schimpfen wie ein Rohrspatz = sehr schimpfen.

2. Прийменниково-субстантивні ФЕ, наприклад: auf tiefsten Herzen bedauern.

3. Парні поєднання слів. До цього типу належать ФЕ, що включають в свій склад іменники, прислівники, прикметники, дієслова рідше, пов'язані між собою союзом und і характеризуються або семантичної, або тематичної близькістю, (gesund und munter, toben und schreien) наприклад: jn auf Herz und Nieren prufen .

4. У ролі підсилювачів ознаки використовуються ФЕ типу: zu + субстантивовані інфінітив, наприклад: zum Sterben langweilig.

5. Для вираження високого ступеня ознаки залучаються ФЕ типу: prap. + N + V, наприклад: vor Neid bersten = sehr neidisch sein і ФЕ типу: sich Akk + Adv + V sich grau argern = sich sehr argern.

І. І. Сущинський прийшов до висновку про те, що значне місце серед фразеологізмів зі значенням високого ступеня ознаки займають прийменниково - субстантивні і компаративні одиниці. Вчений також встановив, що: "Компоненти деяких стійких словосполучень можуть з часом вирватися з тісного фразеологічного оточення і почати функціонувати в ролі потенціаторов в поєднанні з цілим рядом інших одиниць різноманітної семантики" (Cущінскій 1977:163).

Вперше питання про інтенсивність у фразеології англійської мови було підняте в роботі Логана П. Сміта "Англійські ідіоми", яка була вперше надрукована у працях "Society for Pure English" в 1922 році, а потім включено автором у його книгу "Слова та ідіоми. Дослідження в області англійської мови "(" Words and Idioms. Studies in the English Language ", перше видання в 1925 році). У ній ми знаходимо першу згадку про ФЕ зі значенням посилення. Не ставлячи перед собою завдання розгляду специфіки цих одиниць, Логан П. Сміт лише констатує факт наявності в мові невеликої групи ФЕ - компаративних зворотів із значенням інтенсивності і перераховує їх. Англійський учений наводить список з 23 компаративних ФЕ, як приклад наведемо деякі з них: as dull as ditch water, as good as gold, as large as life, as mad as March hare, as pleased as Punch, as cool as cucumber, as cross as two sticks та ін (Сміт 1959).

Свідченням уваги до вивчення проблеми інтенсивності у фразеології англійської мови за останні десятиліття служать дослідження, статті, окремі зауваження, в яких розглядаються структурно - семантичні перетворення ФЕ, що підсилюють їх значення, компаративні ФЕ зі значенням посилення, синтаксична ідіоматика, а також самі фразеологічні інтенсифікатори.

Н.П. Гераскін, І.Я. Свінціцький та А.Ф. Артемова в дисертаційних

дослідженнях розглядають структурно-семантичні перетворення ФЕ, спрямовані на посилення їх значення (Гераскін 1978, Свінціцький 1985, Артемова 1991). До таких перетворень відносяться: вклинювання, заміна компонентів і добавленіе.Структурние зміни тягнуть за собою зміну семантики, оскільки вклинюються елемент стає одним з безпосередньо складових семантичну структуру ФЕ і посилює значення фразеологізму (Гераскін 1978). Наприклад: у ФЕ a big bee in one's bonnet посилення значення ФЕ a bee in one's bonnet ("примхи", "пунктик") служить вклинювання прикметника big. Значення зооморфізму "mad as a hornet" посилюється шляхом вклинювання в ФЕ числівника six - mad as six hornets (Свінціцький 1985). До цієї ж групи структурно - семантичних прийомів відноситься прийом "додавання". Так додавання елемента bureaucratic в ФЕ red tape ("тяганина", "формалізм") сприяє посиленню значення фразеологізму (Гераскін 1978). М. П. Гераскін відзначає важливу особливість даних структурно - семантичних перетворень: "Завдяки таким структурно-семантичним прийомам значно підвищується виразність, а отже, і впливає сила парламентських виступів" (Гераскін 1978:105).

Подібна думка міститься в роботі А. Ф. Артемової (Артемова 1991). Вивчаючи значення ФЕ і їхній прагматичний потенціал, вона вказує на той факт, що інтенсивність ФЕ як засобу впливу на слухача зв'язується не з будь-кількісної кваліфікацією явища, а тільки з такою, яка демонструє відхилення від норми. Автор пояснює це твердження на такому прикладі: Women jump to conclusion that men do not. Вираз to jump to conclusion характеризує, як вважає А. Ф. Артемова, одну з рис, притаманних жінкам, які на відміну від чоловіків, не завжди приходять до правильних висновків і не завжди замислюються над чиненим дією, часто піддаючись будь-яким імпульсам. / СР to come to conclusion / ФЕ to jump to conclusion можна інтерпретувати в аспекті ступеня заходи як to come to conclusion very quickly (Артемова 1991:75). Однак фразеологізм, на думку А. Ф. Артемової, актуалізує не стільки дія "приходити до висновку", скільки його високу ступінь, і не стільки реальна дія - "приходити до висновку дуже швидко", скільки подання про такі дії. Іншими словами, - і це узгоджується з домінантою нашого дослідження - зі світу спостереження і вказівки сенс переміщається у світ уяви і переживання.

І. Я. Свінціцький, досліджуючи фразеологічні засоби суб'єктивної оцінки особистості, виділяє групу ФЕ з соматичними компонентами: eye, ear, elbow, eyebrow та інші, які представлені моделлю up + Nsom. і містять у словникових дефініціях семи: "completеly", "very much", "deeply". Вони використовуються для посилення позитивної та негативної конотації, наприклад: "All of big capitalist powers were up in their necks in debt to the United States" (Свінціцький 1985).

Синтаксична ідіоматика розглядалася в роботах Г. Кірхнера та І. І. Туранського. У Г. Кірхнера у роботі "Gradadverbien" знаходимо наступний список виразів, що мають конструкцію "good and + Adj. / Part. ": Good and angry, good and stuck, good and glad, good and hard, good and tired, good and mad at ...; good and sick, good and right, good and dark, good and ready. Перераховані вираження посилюють дієслівне дію або стан (Kirchner 1955:92-93).

І. І. Туранський виділяє ще дві синтаксичні конструкції: конструкцію "... and then some", яка завершує пропозицію і наступну за предикативом або предикативной групою, і конструкцію "but + Adj.", Що вживається відокремлено і функціонує в якості дієслівного ад'юнкта. Наприклад:

He is a genius and then some (Bolinger).

Frank Sinatra is alive and living - but good (Nilsen and Nilsen).

Дані конструкції, на думку І. І. Туранського, типові, перш за все, для розмовної мови. Їх основне призначення полягає, як вважає вчений, в інтенсифікації дієслівної дії, посилення змісту предиката стану. "Семантичне зміст аналізованих структур рівнозначно змістом елатіва" (Туранський 1990:113). Поряд з вивченням синтаксичних засобів інтенсифікації І. І. Туранський порушує питання про компаративних ФЕ (КФЕ), що виконують функцію підсилення і пропонує класифікувати їх за трьома принципами:

I. За семантичному змістом він ділить їх на чотири групи:

1. Структури, в яких підставою для порівняння служать фізичні властивості неживих предметів: as light as gossamer.

2. Компаративістський структури, в основі яких - порівняння з природними явищами: as free as the wind

3. Структури, що включають назви представників фауни, коли підставою для порівняння служать найбільш типові риси, звички, спосіб життя, домінуючі фізичні якості: as slow as a tortoise, as obstinate / stubborn as a mule.

4. Алюзії, пов'язані з біблійними, міфологічними сюжетами і з історичними особистостями: as rich as Croesus.

II. У залежності від використання або відсутність алітерації клас компаративних ФЕ підрозділяється на:

1. КФЕ, в структурі яких використовується прийом алітерації: as blind as a bat, as pleased as Punch, as thick as thieves;

2. КФЕ без алітерації: as happy as a lark, as black as sin, as like as two peas.

III. На основі відповідності або невідповідності російської та англійської варіантів КФЕ можуть бути розбиті на три підгрупи:

1) демонструють повну відповідність в порівнюваних мовах (працювати як божевільний - to work like crazy);

2) характеризуються частковим відповідністю (м'який як віск-as soft as butter, порівн.: As yielding as wax);

3) з відсутністю будь - якого відповідності між розглянутими варіантами (as dull as ditch-water - нудьга зелена) (Туранський 1990: 93).

Дуже важливе зауваження з приводу компаративних ФЕ робить А. Ф. Артемова: "порівняльні фразеологічні одиниці, образність у яких не виражена так імпліцитно як в метафоричних, виконують більше підсилювальну функцію. Іншими словами, підсилювальна функція в них домінує над також присутній емоційно - оцінної "(Артемова 1991:79).

Будучи частиною системи мови, фразеологія містить у своєму складі особливий пласт одиниць - інтенсифікатори, який формується в тісній взаємодії трьох фундаментальних для мови функцій: номинативной, комунікативної і прагматичної. Це ФЕ з яскраво вираженою прагматичною призначення, які апелюють скоріше до емоційної сфери психіки людини і через неї до усвідомлення того, що відбувається шляхом интенционального переживання. Отже, особливе місце у вивченні проблеми інтенсивності у фразеології, мабуть, відводиться дослідженню ФИ. Деякі фразеології, однак, висловлюють точку зору про те, що всі види фразеологічних єдностей в тій чи іншій мірі є інтенсифікаторами, тому що в порівнянні з лексичними одиницями вираження поняття фразеологічними засобами мови "посилює" висловлюване, підвищує його експресивність (Чернишова 1970, Телія 1996 ). На наш погляд, дана точка зору варта уваги і подальшого розвитку. Разом з тим, ми повністю поділяємо думку І. І. Туранського, який робить висновок: "Підсилювальні фразеологізми, як свідчить сам термін, є дуже поширеним засобом інтенсифікації висловлювання і поряд з іншими засобами займають своє певне місце в загальній системі форм, способів і репрезентації категорії інтенсивності "(Туранський 1990: 145).

1.1.2.Фразеологіческій интенсификатор як засіб репрезентації категорії інтенсивності у фразеології

Незважаючи на те, що ФІ стали невід'ємною частиною різних функціональних стилів сучасної англійської мови, онтологія ФІ, що увійшли в мову, до цих пір залишається мало вивченою у фразеології. Аналіз

наявної літератури з фразеології показав, що в цілому в роботах фразеології ФІ служать лише ілюстративним матеріалом при розгляді будь-яких фразеологічного питання.

Так, при розгляді вигукові ФЕ і особливостей їх контекстного вживання Н. В. Поліщук виділяє спеціальний клас вигукові ФЕ - емотивні інтенсифікатори (Поліщук 1988). Будучи одиницями безпосередньо емотивної номінації та виражаючи емоції в узагальненій формі, вигукові ФЕ характеризуються різної емотивної цінністю-ступенем вираження оцінки. "Емотивні інтенсифікатори покликані підсилювати позитивні або негативні емоції. Дані фразеологізми актуалізують два компоненти емоцій, а саме оцінку і антиномію "збудження / розрядка" (Поліщук 1988: 5). У цей клас входять ФЕ типу: "I'll eat my boots (або head)!", "I'll eat my hat if ...!" ("Даю голову на відсіч", "як пити дати"), які засновані на одному прийомі: гіпербола, доведена до абсурду, алогізму. Група емотивних інтенсифікаторів включає і вигуки, що підсилюють попереднє твердження: "By jimmy!", "By the living jingo!" - "Їй богу!", "Боже мій!", "Бачить бог!", "Чорт візьми!"; " Who / where / how ... on earth, the hell, the devil, in God's name? "-" хто, де, як ... чорт забирай? "Автор вважає, що емотивні інтенсифікатори, будучи безпосереднім виразником емоцій, зовнішнім виразним рухом, складовою частиною самого емоційного переживання, залучає до свого оточення опосередковані виразники емоцій у вигляді різних контекстів, які, у свою чергу, є "вузлами" емоційного вираження (Поліщук 1988). Значне місце в нашій роботі займає аналіз в термінах іллокутівной семантики дозволяє замінити метафору "вузол" аналітичними уявленнями про семіотичних процесах, що супроводжують вживання ФІ.

Найбільш повно складу ФІ в англійській мові вперше визначив А. В. Кунін, що включив в "капітальний", за висловом Д. М. Шмельова, "Англо - російський фразеологічний словник" 47 одиниць, список яких наводиться в додатку 2. Великий ілюстративний матеріал свідчить про те, що переважна більшість ФІ активно функціонує в сучасній англійській мові, у різних його стилях і жанрах. У працях А. В. Куніна (Кунін 1970, 1996) ФІ розглядаються з точки зору їх походження, способів освіти, особливостей їх вживання у сучасній англійській мові, аналізуються їх структурно - семантичні та граматичні характеристики. У своїй класифікації ідіом вчений відносить ФІ до номінативним адвербіальним ФЕ. У структурному відношенні інтенсифікатори, згідно А. В. Куніна, діляться на три групи: одновершинною, двухвершінние зі структурою змінного

словосполучення, а також двухвершінние і трьохвершинний інтенсифікатори зі структурою підрядного речення. Вони завжди містять союз as або like.

Більшість ФІ цього типу - одновершинною обороти (тобто обороти, що складаються з однієї знаменної, однієї службової і двох або трьох службових лексем). Інтенсифікатори володіють синтаксичної зв'язності, так як прикріплені до певних частин мови, і можуть розглядатися як своєрідні полукомпаратівние обертів. А. В. Кунін поділяє їх на два типи: інтенсифікатори прикметників і прислівників і інтенсифікатори дієслів (Кунін 1996: 290). До першого типу він відносить такі ФІ, як: as anything, as blazes, as hell, as the devil, as old boots, as all get-out - пекельно, диявольськи, до біса.

Другий тип, згідно А. В. Куніна, являє собою найбільш численну групу ФІ і включає наступні одиниці: like one o'clock - точно, пунктуально; like billy-o, like blazes - сильно, надзвичайно, жахливо; like fun - енергійно, стрімко, дуже швидко; like hell, like mad, like the devil - як чорт, до біса, диявольськи; like a bat out of hell - щодуху, щосили; like nobody's business - без кінця, до біса спритно; like old boots - з усіх сил та ін

У сучасній англійській мові є кілька інтенсифікаторів з більш складною структурою, в основі яких лежать повністю переосмислені поєднання слів зі структурою підрядного речення: as they come, as you please - надзвичайно, виключно; as they make them, as the day is long - надзвичайно, виключно, жахливо, до біса. Повне експресивне переосмислення долає частково предикативну структуру цих оборотів і їх значення є цілісним, інтенсифікують (Кунін 1996).

Отже, можна з упевненістю стверджувати, що область категорії інтенсивності у фразеології була зведена до структурно - семантичної

специфіці ФЕ, орієнтованої на посилення значення, компаративний ФЕ зі значенням посилення і безпосередньо самим ФІ, категоріальні властивості яких фразеології намагалися проаналізувати в рамках структуралісткой парадигми. Саме знакова функція ФІ виявилася найменше дослідженою в цій парадигмі. Разом з тим, А. М. Каплуненко, що проводив дослідження ідіоматики в історико - функціональному аспекті, прийшов до висновку про те, що з усіх розрядів ідіоматики дані ФЕ найбільш близькі до класичного семіотичному концепту знака (Каплуненко 1992). Отже, вивчення знакових функцій і властивостей ФІ є однією з актуальних проблем у фразеології.

1.2. Становлення знакових функцій і характеристик ФІ

1.2.1. Постановка проблеми вивчення знакових функцій і характеристик ФІ

Постулат Ф. де Соссюра про те, що мова є система знаків, зобов'язує визначити, в чому полягає знакова природа ФІ, ніж вона "забезпечена" і яка його специфіка, яка дозволяє стверджувати, що ФМ - знаки особливого роду, відмінні як від словесних знаків, так і від знакової функції поєднання слів.

Головна причина відсутності достатньої кількості досліджень, присвячених вивченню знакових функцій і характеристик ФІ, полягає, на наш погляд, в тому, що пошук ознак фразеологичности вівся не "зсередини" їх власної змістовної сторони, яка зумовлює як відношення знака до світу (його семантику в розумінні Ч . Морріса), так і відношення знака до мовця або мовця до знаку (його прагматику), а також ставлення фразеологізму та його оточення - синтактику знака (Ч. Морріс 1983). Перехід на нову когнітивну парадигму передбачає підключення когнітивної науки через лінгвістичну семантику до семіотики.

Когнітивна парадигма по-новому інтерпретує особливість знакової функції ідіом, постулат про яку став, як пише В. Н. Телія, "свого роду розхожою монетою, прийнятої в силу своєї самоочевидність практично бездоказово" (Телія 1996:131). Єдина серйозна спроба довести, що фразеологізми володіють специфічними знаковими особливостями, належить В. Л. Архангельського. Він прагнув виявити універсальні, властиві всім типам фразеологізмів, специфічні ознаки. Це привело його до твердження про те, що "стосовно до мовній системі, можна вказати такі константні властивості фраземних знака (термін" фразема "співвідноситься з усталеними в лінгвістиці термінами для позначення інших одиниць мови:" фонема "," морфема "," лексема " , "сема"; під терміном "фразема" В. Л. Архангельський розумів ФЕ зі структурою словосполучення): матеріальність оболонки знака (фонетично - слухова або графічна, зорова); роздільність його інтегрантів; єдність цілого і його частин, комбінаторні збільшення сенсу; відмова від денотата і можливість зміни денотативної віднесеності, певною мірою довільний характер віднесення до дійсності за бажанням мовця; ... сталість поєднання суворо визначених елементів для вираження інваріантного значення, злитість значення, відповідна злитості форми; морфолого - синтаксичне побудова поєднання або пропозиції; одиниці фразеології і її правила належать системі мови; наявність псевдоозначающіх елементів у структурі знака і заснована на цьому принципова можливість еліпсис, коли сигнальний фрагмент виконує замісну функцію цілого; можливість втрати внутрішньої форми, сугестивність фраземних знака та ін "(Архангельський 1964: 83). І далі: "фраземних знаки являють собою самостійні духовні цінності. Подібно важелів, вони сприяють образності та прискорення мислення "(Архангельський 1964:112). Вчений детально описав специфічні ознаки "фраземних знака", функції, які виконує матеріальна оболонка цього знака, уподібнюються важелів, сприяючим образності та прискорення мислення. Доцільно додати, що до цих "важелів" необхідно віднести здатність висловлювати різного роду ставлення суб'єкта мовлення до позначається, тобто виконувати прагматичну функцію.

Здавалося б, поширеність у науковій літературі словосполучень типу "фразеологічний знак" чи висловлювань на кшталт "фразеологізм - це знак особливої ​​властивості" свідчить про солідний фундаменті під проблемою фразеологічного семіозису. Насправді тут багато неясностей і "білих плям", одним з яких, на наш погляд, є знакова специфіка ФИ. Якщо ФІ володіють саме їм властивою знаковою специфікою, то вона повинна бути виявлена ​​не в їх структурно-семантичної організації, а в тому, які особливості характерні для співвідношення "тіла" знака (що означає) зі значенням знака, а останнім за визначенням В.М. Телія, є позначаються їм фрагменти дійсності (Телія 1996). Іншими словами - специфіка ФІ як знака повинна відповідати специфіці того, що ним позначається, тобто таких елементів дійсності, які "охоплюються" тільки ФИ. Ми маємо на увазі все те, що заміщає ФІ як знак, на відміну від інших знаків. Таким чином, природа знакової функції ФІ та їх знакова специфіка криється в типі самої номінації.

Розвиток системних знакових властивостей і функцій ФІ відбувається ще на стадії потенційної фразеологичности і полягає в створенні необхідного рівня знакової надмірності. Надмірність - абсолютно необхідна властивість мовного знака (Бібіхін 1977). При общесеміотіческом підході до надмірності в идиоматике "важливо з самого початку відволіктися від змісту" зайвий "," непотрібний ", яким дане слово наділяється у повсякденній мові, і постаратися міцно пов'язати його з поняттям" повторюється "," відтворений "(Каплуненко 1992:172 ). Велика роль у цьому процесі відводиться фразеологічної абстракції. Не зазнавши дії фразеологічної абстракції, ФІ не зможе знайти необхідної надмірності.

1.2.2. Фразеологічна абстракція і процес освіти знаковою надмірності ФІ

В. Л. Архангельський також був першим лінгвістом, визначив сутність фразеологічної абстракції: "Якщо стійкі поєднання і різного роду фразеологічні зчеплення дійсно існують як особливі мовні одиниці, відмінні від слів, вільно організованих словосполучень і пропозицій, то їм повинні бути притаманні риси особливої ​​мовної абстракції , відмінної від тієї, яка спостерігається в словах "(Архангельський 1964:61). У системі варіаційного методу вивчення фразеології, автором якого був учений, фразеологічної абстракції відводилася роль механізму відволікання сенсу ФЕ від буквальних значень компонентів. У подальших розробках теорії фразеологічної абстракції акцент був зроблений на семантичну сторону ФЕ. А. М. Мелеровіч пов'язує дане поняття з поняттям мотивованості, відзначаючи, що "фразеологічна абстракція нерозривно пов'язана з мотивуванням фразеологічного значення" (цит. за Кунін 1996:158). На думку автора цієї цитати, в умовах саме такої залежності двох явищ між фразеологічної абстракцією і мотивуванням існує назад пропорційний зв'язок: "Наявність певного типу мотивування фразеологічного значення свідчить про відсутність або неповноту відповідного типу фразеологічної абстракції, і навпаки - чим повніше фразеологічна абстракція, тим слабше мотивування відповідного типу "(Указ.соч.: 158). Такої ж думки дотримується і А. В. Кунін, він пише: "... чим складніше семантична структура фразеологізму, тим вище рівень фразеологічної абстракції і тим вище ступінь невмотивованості" (Кунін 1996:164). Далі вчений виділяє чотири рівні фразеологічної абстракції: найвищий, високий, середній і низький, а в межах перших двох рівнів розрізняються повна і неповна ступеня абстракції. Відповідно до класифікації фразеології, в ФІ спостерігаються найвищий і високий рівні абстракції. Найвищий рівень фразеологічної абстракції відзначений у більшості ФІ, наприклад таких, як: as the day is long, as they come, as they make them, fine and ..., good and ..., nice and ..., rare and ..., as anything, like anything , as old boots, like blazes, as hell, like nobody's business та інших. Вже на стадії породження, як вважає О. В. Кунін, значення цих ФІ повністю абстраговано від буквальних значень складових ФІ компонентів. Про це свідчать контексти первоупотребленія даних ФІ, при аналізі яких, ми використовували дані словника OED. Деякі з них наводяться нижче і датовані 1741, 1780 і ​​1845 роками.

1. I fear your girld will grow as proud as anything (OED, vol.I, p.379).

2. He that will be cheated to the last,

Delusions strong as Hell shall bind him fast (OED, vol.V, p. 203).

3. She sets her face against gals working in mills like blazes (OED, vol.I, p.907).

Як показує емпіричний матеріал, вже в ранніх контекстах ФІ мають значення "жахливо, пекельно, диявольськи, з усіх сил". За логікою О. Вежбіцкой, яка вважає, що "жахливо" - це як би "дуже" у квадраті (Вежбицкая 1990), ФІ часто синоніми з гіперболами. Таким чином, контексти породження ФІ з найвищим рівнем фразеологічної абстракції представляють собою гіперболічні вирази, в яких дані ФІ досягли певного рівня знакової надмірності і отримали відносно контекстно - вільний статус. "Такі одиниці свідомо формуються з переважним розвитком їх класичних знакових функцій, вони в набагато меншій мірі наперед конфігуративно параметрами" (Каплуненко 1992:161).

Однак фразеологічна абстракція пов'язана не тільки з відволіканням значення ФІ від буквальних значень його компонентів, а також і з відволіканням конфігурації відтворення ФІ від авторської конфігурації. Проведені дослідження показали, що ступінь фразеологічної абстракції ФІ підвищується в міру відволікання конфігурації їх відтворення від контекстів їх первоупотребленія. "Чим вище ступінь фразеологічної абстракції від вихідного контексту, тим значніше, різноманітніше можливості ФЕ за рахунок реалізації їхніх внутрішніх семіологіческой ресурсів" (Каплуненко 1992:167).

Розглянемо ФІ as the day is long - жахливо, до біса, надзвичайно, на рідкість і ФІ like wildfire - стрімко, миттєво. Спочатку ФІ as the day is long вживався лише в складі шекспіризма as merry as the day is long, а ФІ like wildfire вперше був ужитий У. Шекспіром у поєднанні з предикатом to burn. Наприклад:

1. Beatrice: ... he shows me where the bachelors sit and there live we as merryas the day is long (W. Shakespeare "Much Ado about Nothing", цит. За АРФС).

2. "... Whose words like wildfire burnt the shining glory of rich-built Illion" (W. Shakespeаre "The Rape of Lucrece", p.185).

Поступово дані ФІ абстрагуються від контекстів їх першого вживання, тобто від сполучуваності з предикатами merry і to burn, розпад одиничної сполучуваності привів до можливості ФІ відтворюватися в поєднаннях з найрізноманітнішими предикатами. Наприклад:

1. They are quiet, peaceable, tractable, free from drunkenness, and they are industrious as the day is long (M. Twain, цит. За АРФС).

2. "A real honest-to-god Albino?" Shaw asked.

"As real as the day is long" (E. Caldwell, цит. За АРФС).

3. Next day word went about the country like wildfire that Mr. Renny had

beaten Jessica Brown within an inch of her life (RLStevenson, цит. за АРФС).

4. The report ... sdivad like wildfire through the town (OED, vol.XII, p.125)

У корпусі ФІ виділяється група ФІ, для яких характерний високий рівень фразеологічної абстракції. До таких ФІ належать такі фразеологізми: like the devil, as the devil, like a shot, like lightning, like mad, like crazy, like a house afire, like one o'clock та ін Якщо на найвищому рівні абстракції відсутня двоплановість фразеологічного значення внаслідок розриву зв'язку між значенням ФІ і значенням його прототипу, то при високому ступені абстракції такий зв'язок завжди спостерігається. Значення прототипу як би просвічує через значення ФІ.

Яким чином фразеологічна абстракція формує знакову надмірність даних ФІ? Ще на стадії потенційної фразеологичности розглядаються ФІ в силу природних причин не володіють стійкістю і повністю залежать від семіотичних зв'язків у контексті. Тут важливим є зауваження О. В. Куніна про те, що фразеологізмами можуть стати тільки потенційні ФЕ, бо "яким би шляхом не виникали ФЕ, вони обов'язково повинні пройти стадію потенційної фразеологичности. Це закон фразеології "(Кунін 1970:91). Потенційну ФІ можна визначити як одиницю мови, що володіє на етапі породження характерними для ФЕ ознаками, такими, як стилістична забарвлення і метафоричність. Таким чином, зазначені вище ФІ з необхідністю проходять стадію потенційної фразеологичности, на якій вони входять до складу висловлювань, що представляють собою метафоричні порівняння або метафоричні уподібнення. Наведемо приклад, який демонструє контекст породження ФІ like one o'clock.

1. "Mr.Guppy and Mr.Jobling repair to the rag and bottle shop, where they find Krook still sleeping like one o'clock; that is to say, breathing stertorously with his chin upon his breast, and guite insensible to any external sounds, or even to gentle shaking (Ch. Dickens "Bleak House", p. 238).

Як видно з цього прикладу, ФІ є одиницею з дуже високим рівнем інформативності, тобто одиницею, що вимагає для її розуміння компенсації засобами контексту. Тому значення ФІ like one o'clock дублюється частиною контексту праворуч від ФИ. На цьому етапі механізм фразеологічної абстракції починає активно працювати, він забезпечує переклад сполучень слів, які мають потенційно цілісним змістом, з однієї знакової системи (контекст) в іншу (мова), тобто забезпечує відволікання конфігурації відтворення від авторської конфігурації.

У контекстах відтворення цього ФІ, які наводяться нижче, ФІ like one o'clock (дуже швидко, моментально) вже не сприймається як нове, т.е.обладающее підвищеною інформативністю змісту, дублювання в цих контекстах не потрібно. Знакова надмірність ФІ достатня для того, щоб відтворюється за рахунок реалізації своїх внутрішніх семіологіческой ресурсів. Наприклад:

1. "Anything about the meeting, sir? Your speech must read like one o'clock "(J. Galsworthy" The White Monkey ", P.261).

2. Вut a devout admirer had entertained the divacher at luncheon that day in the hotel in which I was staying. ... The divacher tucked in to the arroz like one o'clock. (WSMaugham "Don Fernando", p. 68).

Як показали розглянуті вище приклади, дією фразеологічної абстракції в галузі семантики ФІ є семантична інтеграція контексту ФИ. Найпоширеніший спосіб інтеграції-семантичне дублювання. На думку А. М. Каплуненко, семантична інтеграція контексту ФЕ - підготовча стадія семантичної інтеграції ідіоми (Каплуненко 1992). У процесі повторних перетворень компонентів фразеологічної конфігурації, фразеологічна абстракція працює в напрямку збільшення надмірності значення ФІ, поступово трансформуючи його у мовній знак з передбачуваним значенням. Це і є прояв семантичної інтеграції ФІ, тобто стадії розвитку, для якої характерно загальне знання значення ФІ як знака мовної системи.

Таким чином, розглянувши дані приклади та проаналізувавши ряд інших, ми прийшли до висновку про те, що фразеологічна абстракція - це процес формування знакової надмірності ФІ, так як вона переводить контекстуальну надмірність ФІ в їх власне фразеологічну надмірність, завдяки якій формуються прагматичні, семантичні та синтаксичні параметри ФІ, що визначають їх знакові системно - мовні характеристики. Отже, фразеологічна абстракція одночасно і результат, так як, по досягненню певного рівня фразеологічної надмірності, ФІ стає одиницею мови. Надмірністю, передбачуваністю основних параметрів мовного знака обумовлена ​​його відтворюваність.

Відтворюваність - регулярна повторюваність у мовленні мовних одиниць різного ступеня складності, тобто різнорідних, різноякісних утворень. Відтворення ФІ у мові - це форма прояву їх стійкості в мові, адже стійкість і обумовлена ​​нею відтворюваність охоплюють всі аспекти структури ФИ. За визначенням А. В. Куніна "фразеологізми відтворюються в готовому вигляді тому, що є стійкими утвореннями" (Кунін 1996:9). Категорії стійкості й відтворюваності співвідносяться у функціональному плані як потенція і реалізація. Стійкість, зберігання в пам'яті носіїв мови стабільного єдності форми і змісту передбачає його відтворюваність. Отже, є підстави розглядати стійкість ФІ на рівні відтворюваності як прояв відносної завершеності семіологіческой процесів, що протікають в ФІ, починаючи з його первоупотребленія.

1.2.3. Стійкість як прояв відносної завершеності семіологіческой процесів, що протікають в ФІ

Поняття стійкості ФЕ є основою фразеологічної теорії А. В. Куніна, який розглядав її як комплексне явище, що включає п'ять мікрорівнів і дають в сумі загальний показник стійкості ФЕ: стійкість вживання; стійкість на структурно - семантичному рівні; стійкість повністю або частково переосмисленого значення; стійкість лексичного складу; синтаксична стійкість. Таким чином, "фразеологічна стійкість - це обсяг інваріантності, властивий різним аспектам ФЕ, що обумовлює їх відтворюваність в готовому вигляді і тотожність при всіх узуальних і окказіональних зміни" (Кунін 1996: 46).

А. Н. Баранов та Д. О. Добровольський під стійкістю розуміють фіксованість в узусі деякого словосполучення, його узуалізацію (Баранов, Добровольський 1996). У стійкості вони виділяють структурний аспект і аспект узуальним. Перший характеризує вираз з точки зору внутрішнього устрою мовного вираження (обмеження на трансформовані, дефектність парадигми та ін.) Узуальним аспект відноситься до сприйняття вираження мовним соціумом - до відчуття частої повторюваності вираження в мові різних носіїв мови. На думку А. М. Баранова та Д. О. Добровольського, стійкість можна представити у вигляді таких окремих параметрів, як: обмеження на освіту варіантів; регулярність vs. дефектність парадигми та наявність vs. відсутність синтаксичної проникності. Розглянемо застосування кожного з цих параметрів при аналізі стійкості ФІ і спробуємо вивести загальний показник стійкості, який у свою чергу, впливає на формування знакової надмірності - необхідного властивості мовного знака.

У абсолютної більшості ФІ відзначені обмеження на освіту варіантів або стійкість лексичного складу. Варіанти виявлені лише у деяких ФІ, наприклад: like a clock-like one o'clock або like clockwork - охоче, точно, пунктуально, дуже швидко; I'll eat my hat або I'll eat my boots-голову даю на відсіч, як пити дати ...; like a house on fire або like a house afire - дуже швидко. Наприклад:

1. The Harlan girl was talking like a house afire, and I think she was telling me the truth (E. Gardner, цит. За АРФС).

2. And I'll bet you'll learn Italian like a house on fire (WSMaugham, "The Bread - Winner", p.164).

3. "Toads are valuable animals", answers Jane. "They eat the snails like one o'clock" (M. Brandon, цит. За АРФС).

4. He wpould have tortured my poor toes ... and made ​​them move like clockwork in musical obedience OED, vol. II, p.511).

5. That date was written with a fountain pen or I'll eat my boots (A. Christie "The Murder at the Vicarage", цит. За АРФС).

6. If it wasn't your brother who stole it, I'll eat my hat (DEI).

ФІ обмежені не тільки в освіті варіантів, а також і в своїй парадигмі (морфологічна стійкість по А. В. Куніна). Будь-ФМ обмежений у морфологічному відношенні порівняно з його компонентами, взятими як окремі змінювані слова. Так, для іменних компонентів ФІ типові заборони на регулярне освіта числа. Семіотичні умови вихідної ситуації, зафіксовані у внутрішній формі, а отже, і в значенні цих ФІ, не допускають множинне інтерпретацію. Відсутність множини (I'll eat my hats, like hells, like lightnings або like shots) є наслідком семантичної стійкості даних ФИ.

Вільні словососчетанія допускають проведення різних синтаксичних трансформацій, видоизменяющих їх синтаксичну форму чи оточення. До числа таких трансформацій відносяться, наприклад, введення визначення до іменника, введення заперечення у дієслівне словососчетаніе, освіта придаткового определительного, що відноситься до одного з компонентів словососчетанія, освіта пасиву. ФІ виявляються непрозорими для цих трансформацій. Для ФІ характерна висока ступінь синтаксичної стійкості, яка проявляється в стабільному порядку компонентів ФІ. Однак при аналізі прикладів були виявлені випадки дистантного розташування компонентів ФІ. У подібних прикладах такі випадки обмежені лише окказіональнимі вклинюванні, які, у свою чергу, є основним показником раздельнооформленности ФИ.

До основних окказіональним показниками раздельнооформленности ФЕ відносяться три типи структурно - семантичних перетворень: вклинювання, заміна і розрив. У ході аналізу прикладів c ФІ нам вдалося виявити кілька випадків вклинювання. На думку А. В. Куніна, вклинювання є найважливішим показником раздельнооформленности ФЕ, тому що підтверджує здатність деяких з їхніх компонентів вступати в синтаксичні відношення з різними змінними елементами (Кунін 1996). Розглянемо приклади:

1. "Evelyn and Dandy were going round in perfect harmony, the pony's little legs going like oiled clockwork" (Ch. Dickens, цит. За АРФС).

2. "At it they went like five hundred houses on fire" (OED, vol.IV, p.241).

3. "It was as late as all hell" (J. Wain "Strike the Father Dead", p.70).

Вклинювання таких компонентів, як оiled в ФІ like clockwork; five hundred houses в ФІ like a house on fire, all в ФІ as hell показує, що компоненти ФІ "є словами, що вони не втратили своїх лексичних значень, які актуалізуються в мовленні шляхом поєднання зі змінними елементами" (Кунін 1996: 73). Стійкість, зберігання в пам'яті носіїв мови стабільного єдності форми і змісту передбачає його відтворюваність. Якщо вираз з яких - то причин вже стало одиницею словника, воно має тенденцію вести себе як єдине ціле, не допускає поелементної обробки. А. Н. Баранов та Д. О. Добровольський вважають більш економним зберігати ці вирази як єдині сутності, як одиниці лексикона, не породжуючи їх щоразу заново в процесі комунікації (Баранов, Добровольський 1996). У цьому твердженні досить ясно проглядається те спільне, що об'єднує його з відомим визначенням нерегулярності у фразеології, запропонованим А. Д. Райхштейн: "Нерегулярність розуміється як відсутність правила, за яким міг би породжуватися і перетворюватися ряд мовних одиниць однотипного змісту і однотипної структури" ( Райхштейн 1981:78). Нерегулярністю, перш за все, характеризується модель за якої утворені ФИ. Модель, за якої утворені такі ФІ, як: like the devil, like hell, like a shot, like old boots, as anything та ін, являє собою модель неповного компаративного обороту з спілками like і as. Ця модель хоча і регулярна, але на відміну від породжує моделі вільних сполучень слів, діє на деякій узуально - обмеженому матеріалі і не може служити правилом для вільного утворення нових ФИ.

Проте значущість розглянутих вище вклинювання для нашого дослідження не обмежується проблемами раздельнооформленности і стійкості. Примітна семантика вклинювання. Всі три приклади демонструють явне посилення головної семантичної характеристики ФМ - їх інтенсивності. У першому прикладі бездоганність гармонії передається порівнянням не просто з годинниковим механізмом, а зі змазаним, тобто володіє ще більш високим ступенем властивості. У другому прикладі нарощення інтенсивності досягається введенням кількісної оцінки: горить не один будинок, а цілих п'ятсот. Нарешті, у третьому прикладі інтенсивність зростає в результаті введення кванотра загальності all: не просто пекло, а весь, повністю. Це - класичні способи збільшення інтенсивності. Очевидно, статутні характеристики ФІ розташовують саме до такого роду вклинювання, семантично узгоджується з прототипом. Таким чином, є серйозні підстави вважати, що функціонально - прагматична домінанта ФІ полягає в їх призначенні як засобу іллокутівной семантики.

Підводячи підсумок нашим роздумів, викладеним у даному розділі, слід підкреслити: по-перше, ФІ у своєму розвитку досягають четвертої, заключної ступені розвитку, на якій вони мають параметри, близькі до параметрів мовного знака, тобто мають достатньо самостійні структуру і значення (Каплуненко 1992). По-друге, провідним, на нашу думку, аспектом розвитку ФІ як фраземних знака є прагматичний аспект, матеріальним виразом якого у фразеологічної конфігурації є сукупна ілокутивна сила контексту ФИ. Аналізу сукупної іллокутивної сили, супутніми і носіями якої є ФІ, присвячена третій розділ дисертації (див. гл. III, 3.1.1, 3.1.2.).

1.3. Фразеологічне значення ФІ в когнітивному аспекті

1.3.1. Недоліки традиційних визначень фразеологічного интенсифицирующего значення

Термін "фразеологічне значення" був запропонований в 1964 р. двома авторами незалежно один від одного (Архангельський 1964, Кунин 1964). З приводу значення знака В. Л. Архангельський пише: "оскільки у філософії, логіці, семіотиці та лінгвістиці намітився перспективний шлях розв'язання проблеми значення знаку через певні системи відносин, в яких знак знаходиться, представляється можливим визначити значення ФЕ в термінах лінгвістичних та екстралінгвістичних відносин, саме значення ФЕ не повинно виступати в якості члена цих відносин "(Архангельський 1964: 216-217). Для опису лінгвістичних відносин вчений користується такими поняттями, як денотат або, іншими словами, предмети зовнішнього світу і всі предмети одного класу, денотатор - матеріальна оболонка ФЕ в її ставленні до денотату, десігнатор - матеріальна оболонка ФЕ в її ставленні до десігнат. Десигнатом В.Л. Архангельський називає думка про предмет у формі поняття або судження, тобто все те у внутрішньому світі, що володіє змістом і вимагає свого розчленованого висловлювання (Указ.соч.: 217). Згідно з концепцією В. Л. Архангельського, лінгвістичні відносини можуть супроводжуватися екстралінгвістичними відносинами, які діляться на денотатівние, тобто відносини постійної комбінації словесних знаків до предметів зовнішнього світу, і десігнатівние, тобто відносини постійної комбінації словесних знаків до явищ внутрішнього світу (указ. соч .). Отже, те, що відбувається навколо трансформується у знакову інформацію іншого характеру, ніж те, що відбувається у "внутрішньому світі" суб'єкта. І все це стосується ФЕ як знаків особливого роду. У своїй роботі В. Л. Архангельський висунув тезу про те, що фразеологічний значення має особливою якістю, відрізняється від лексичного значення і представляє особливу лінгвістичну категорію. Ця теза була прийнятий багатьма фразеології і послужив поштовхом для поглибленого та інтенсивного вивчення проблеми фразеологічного значення.

Більшість фразеології школи В. В. Виноградова виходять з порівняння значення ідіом та вільного поєднання слів. При такому підході встановлюється різниця між змістовною стороною двох сутностей, що збігаються за лексико - граматичному (тобто "поверхневому") складу - між вільним поєднанням слів і переосмисленим. Ця різниця розглядається як значення. Іншими словами, операції з планом змісту проводяться через зіставлення того смислового змісту, який падає на частку слів - компонентів ідіом і значення слів-компонентів вільного поєднання слів, а визначення специфіки плану змісту ідіом цілком і повністю залежить від маніпулювання цими компонентами.

Одним з дослідників, які сприйняли ідею про фразеологізаціі як переході вільного поєднання в невільне був В. П. Жуков (Жуков 1973). Їм було запропоновано метод аплікації, багато в чому схожий з методом ідентифікації Ш. Баллі, але не "послівний", а радше "посмисленним". Аплікативного модель В. П. Жукова - це процедура накладання дефініції ідіоми на її буквальне значення. На тлі такого зіставлення і визначалося, втрачають або не втрачають компоненти фразеологізму категоріальні властивості слова. Цей метод перегукується з компонентним аналізом значення, розробленим для лексикології і прийшли під фразеологію із структурних методів аналізу. Обмежені можливості компонентного аналізу визначаються вже тим, що мовна система а priori розглядається як автономне утворення, укладена в самій собі і самодостатня, хоча, як підкреслював Б. Рассел, мова призначений ставитися до фактів і полегшити зв'язок з навколишньою дійсністю (Рассел 1957). На думку В. М. Телія, аплікативного метод характеризує спрощене уявлення про самому апараті дослідження фразеологічного значення, що є найістотнішим недоліком фразеології кінця посткласичного періоду (Телія 1996). Як виявилося, компонентний аналіз фразеологічного значення не дає відповіді на питання, центральний для вітчизняної фразеології: у чому полягає специфіка значення ідіом. Складне завдання встановлення специфіки фразеологічного значення була вирішена на основі комплексного підходу А. В. Куніним. Він і його учні дослідили й докладно описали об'єкт в його таксономії, розкривши специфіку фразеологічного значення.

Специфіка фразеологічного значення пояснюється основним протиріччям, властивим фразеологізмам - протиріччям між цілісністю значення і раздельнооформленностью цих одиниць, пов'язаних з наявністю у ФЕ різних видів асиметрії, що невластиво словами, переплетенням в значенні ФЕ різних аспектів, складністю їх структури. В основу визначення фразеологічного значення було покладено поняття "інваріант інформації", який І. С. Нарський розуміє як "те, що стійко зберігається при перетворенні інформації" (Нарскійй 1969:39). Фразеологічний значення в цілому і ідіоматичне зокрема, за А. В. Куніна, являє собою інваріант інформації. У другому випадку цей інваріант виражений раздельнооформленной одиницями мови з повністю або частково переосмисленням значення. Крім того, для фразеологічного значення характерна двоплановість: у значенні мотивованих ФЕ співіснують ознаки як першого, так і другого денотатів. Невмотивовані ФЕ характеризуються спаяністю значення, оскільки їхні компоненти абстраговані від своїх лексичних та граматичних значень.

Важливим аспектом аналізу фразеологічного значення, на думку багатьох фразеології, є виокремлення сем, що розуміються "як мікроелементи значення, що позначають реальні чи уявні ознаки денотатів" (Кунін 1996: 187). Згідно теорії, що розглядається, в ФЕ зосереджений цілий комплекс сем, які, як вважає В. Г. Гак, пов'язані між собою певними відносинами: архисема (загальні семи родового значення), диференціальні семи видового значення і потенційні семи, які відображають побічні характеристики позначуваного об'єкта (Гак 1972). І. А. Стернин була розроблена більш детальна класифікація сем, в якій з точки зору виділення постійного, незворотного ознаки і необов'язкового ознаки, виділяються ядерна та периферійна семи (Стернин 1985).

З огляду на те, що інтенсивність традиційно трактували як компонент пропозіціональной семантіткі слова, то згідно з класифікацією І. А. Стерніна, ядерної семой у значенні підсилювальних лексичних одиниць є сема інтенсивності. Ідея семи інтенсивності простежується в роботах Є. І. Шейгал та І. І. Туранського (Шейгал 1981, Туранський 1990). Для позначення інтенсивності як однієї зі складових значень інтенсифікаторів Є.І. Шейгал використовує термін "внутрішній інтенсив", а І. І. Туранський вводить поняття "інтенсема", під яким він розуміє будь-яку мовну маніфестацію збільшення / зменшення ступеня експресивності. Звертаючись до цієї ж теми на матеріалі ФІ російської мови, Т. В. Гриднєва констатує обов'язкову наявність ядерної семи інтенсивності в структурі значення ФІ, що в свою чергу є смислооб'едіняющім ознакою членів функціонально-семантичного поля "Фразеологічна інтенсивність ознаки" (Гриднєва 1997: 3) .

Класифікація сем, запропонована В. Г. гаком, є універсальною, оскільки вона більшою мірою пов'язана з думкою людини, ніж з мовою, крім того, вона детально представляє план змісту ФЕ. Проте сам підхід має ряд недоліків. По-перше, дуже суб'єктивні і невизначені принципи, за якими можуть бути виділені ті чи інші семи у значенні. На думку Р. М. Фрумкиной, семи або атоми сенсу, суть не спостерігаються, а постуліруемое сутності (Фрумкіна 1992). По-друге, для того, щоб семне представлення значення не було простою процедурою обчислення смислів, необхідно експлікувати категорію значимості для семантичних елементів у значенні слова або ФЕ. Поки не представляється можливим сформулювати правила, за якими можна було б виділити найбільш значущі семи. Ця процедура, як вважають Д. О. Добровольський та Ю. М. Караулов, може здійснюватися лише інтуїтивно. Крім того, семне представлення структури значення виявляє тільки вертикальні зв'язки, тоді як домінуючими у свідомості носія мови є зв'язки синтагматичні (Добровольський, Караулов 1993). Це протиріччя пояснюється трактуванням сенсу при атомістичної підході як абстрактної сутності, формальне представлення якої відвернута і від автора висловлювання, і від його адресата. Ще В.фон. Гумбольдт розумів мову як світ, що лежить між світом зовнішніх явищ і внутрішнім світом людини: "Мовні освіти виникають в результаті взаємодії зовнішніх вражень і внутрішнього почуття відповідно до загального призначенням мови, що поєднує суб'єктивність з об'єктивністю у творенні ідеального, але не повністю внутрішнього і не повністю зовнішнього світу "(Гумбольдт В. фон 1984: 123).

Опис значення ФІ в рамках "атомістичного" підходу, при якому розкладання на елементарні смисли має здійснюватися до рівня сем або семантичних примітивів, не відображає психологічної реальності. Спрямованість ідіоматики на суб'єкта не дає можливість описувати значення цих мовних одиниць з точки зору "наукової" картини світу, а семне представлення структури значення орієнтоване саме на неї.

Розумний компроміс між атомістичної ідеологією і наївним уявленням про зведення значення ФІ до слова пропонує когнітивна семантика, яка береться відповідати на питання про те, чому або яким чином виникає те або інше значення. Якщо компонентний аналіз на початкових етапах його розвитку в структуралізмі мав справу з розмежуванням диференціальних сем, то з переходом на нову парадигму значення він перетворився з таксономічного обчислення "сем" в ряд блоків, концептуальні структури, що несуть різні типи знань, які "обробляються" різними когнітивними процедурами. У зв'язку з цим важливим є питання про витоки, механізми і способи формування значення ФІ як певним чином категоризовать інформації. Таким чином, вивчення значення ФІ як результату концептуальної організації знань у мові є ще однією важливою проблемою у вивченні категоріальних та знакових характеристик ФІ. Наступний параграф присвячений проблемі концептуалізації дійсності засобами мови в цілому та ФІ зокрема.

1.3.2.Фразеологіческое интенсифицирующее значення з точки зору концептуальної організації знань у мові

Як вже зазначалося вище, з набуттям фразеологічної стійкості ФІ перетворюється на мовний знак. У структуральної парадигмі мовні знаки трактуються як символи, що встановлюють довільну (невмотивовану) зв'язок між означає і означуваним на основі конвенції, а проте, "означівающая" функція мовних знаків виникає не в силу прямої співвіднесення їх із зовнішнім світом, а в силу співвіднесення з людським досвідом, утворюючим основу знання ". (Кравченко1999: 6). Згідно А. В. Кравченко, складовою частиною значення одиниць, що утворюють систему мови, є знання про світ (Кравченко 1999). Формування знань відбувається в результаті пізнавальної діяльності людини, коли в його свідомості створюється ідеальний світ - корелят об'єктивного світу. Цей вторинний ідеальний світ, який існує як абстрактний у вигляді понять і відношень, складає так звану "картину світу" або концептуальну картину світу, у якій відбиваються і пізнаються закономірності навколишнього людини світу (Колшанскій 1990).

Здається, що з сучасної точки зору, питання про значення ФІ як мовного знака повинен бути сформульований як питання про те, яке концептуальне або когнітивне освіта підведено під "дах" знака,

який квант інформації виділений тілом даного знака із загального потоку знань про світ. Враховуючи все це, проблема значення ФІ вбачаємо у аспекті його здатності бути засобом фіксації, збереження і передачі знання або іншими словами, здатності виступати в ролі репрезентанта знання.

При розгляді проблеми знань виникає широке коло питань. До їх числа належать питання про сутність знань, їх специфіки, про види знань і підстав для їх класифікації, про форми репрезентації знань у пам'яті людини та їх організації для їх оптимального використання, про особливості зберігання знань, вилучення останніх, опори на них у речемислітельной діяльності .

Як показав аналіз літератури, найбільш часто зустрічається є поділ знань на мовні та немовні. Деякі автори не обмежуються підрозділом знань на мовні та немовні, вони роблять спробу уточнити, що розуміється під тими і іншими. Так, В. І. Герасимов і В. В. Петров відносять до мовних знань:

• знання граматики з фонетикою і фонологією;

• знання композіціональності та лексичної семантики;

• знання про вживання мови;

• знання принципів мовного спілкування.

До немовним знанням вони зараховують: знання про контекст ситуації, общефоновие знання (знання про світ) (Герасимов, Петров 1988:7).

При цьому дослідники справедливо підкреслюють, що жоден з видів знань не є провідним, пріоритетним.

Відзначимо підхід П. Б. Паршина, що визначає знання за трьома параметрами:

- Обумовленість знань, у зв'язку з чим знання поділяються на ситуативні і внеситуативно;

- Спрямованість знань, згідно з якою розмежовуються енциклопедичні знання (знання про світ), які можуть бути як "лінгвістичними", так і "нелингвистическими" і комунікативні знання (знання про принципи людського спілкування);

• форма знань, що служить підставою чи принципом для репрезентації знань (Паршин 1991).

Визначення форми репрезентації знань представляє для нас особливий інтерес. У лінгвістиці утвердилася думка, що знання не є аморфним, воно організовано. Є. С. Кубрякова зазначає, що "в організації знань треба, по всій видимості, розмежовувати структури, безпосередньо пов'язані з мовою," оязиковленние "або ж представлені за допомогою мови, і, навпаки, структури, прямо з мовою не пов'язані. Звичайно, саме питання про те, як співвідносяться між собою структури знання, об'єктивувати і опосередковані мовою і структури, представлені в голові людини принципово іншими способами, ще далекий від дозволу, але лінгвістика дозволяє поставити в першу чергу питання саме про тих формах репрезентації, які так чи інакше пов'язані з мовою "(Кубрякова 1992:27). Для когнитивистов важливо зрозуміти, як вважає В. З. Дем ', якою має бути ментальна репрезентація знання і як це знання "когнітивно" обробляється (Демьянков 1994). В даний час в роботах з лінгвістики спостерігається декілька підходів до представлення фонових знань про світ, кожен з яких, узгоджується з соціокультурним досвідом людини - носія знання. Форми представлення знання включають: "фрейми" (Мінський 1979, Філмор 1988), "схеми" (Чейф 1983), "сценарії" (Baranov, Dobrovolskij 1996, Schank, Abelson 1977; Шенк 1989), "прототипи" (Rosch 1975, Wierzbicka 1994) "сцени" (Філмор 1983), "моделі ситуацій" (ван Дейк 1989). Спільним для всіх них є те, що іменуються цими термінами структури знань представляють собою пакети інформації, що зберігаються в пам'яті або створюються в ній у міру потреби з містяться в пам'яті компонентів, які і забезпечують адекватну когнітивну обробку стандартних ситуацій (Герасимов, Петров 1988).

Ми не ставимо собі за мету провести докладний аналіз існуючих трактувань або уточнити обсяг понять, що співвідносяться з кожним з перерахованих вище термінів, ми зупинимося тільки на поняттях "фрейм - сценарій" і "прототип", тому що роль цих структур свідомості, що відбивають енциклопедичні знання мовця і слухача , у формуванні значення ФІ набагато важливіше. Можна сказати, що в цьому відношенні підхід на основі семантики фреймів і прототипною семантики до значення ФІ істотно більш ерудований, ніж підхід традиційний. Саме вони утворюють ту концептуальну базу, завдяки якій стає можливою комунікація та взаєморозуміння між людьми і саме в цих структурах представлено знання, носіями якого є ФИ. "Лінгвістика і важлива для когнітивної науки як представляє для обмірковування дані про значення своїх форм. Тут і змикається дослідження сполучення знання і значення "(Кубрякова, 1994: 45). Як приклад такого підходу до дослідження сполучення знання і значення можна навести теорію концептуального моделювання актуального значення ідіом, яку ми використовували при аналізі значення деяких ФИ. В основі теорії лежить фреймової опис значення ФЕ. З точки зору прихильників цієї теорії О.М. Баранова, Д.О. Добровольського, як джерело формування ідіоматичного значення виступають не значення слів-компонентів, а пов'язані з ними "фрейми-сценарії" (Baranov, Dobrovolskij 1996).

Після того, як когнитивистов стали схилятися до думки, що знання упаковані у формі фреймів, лінгвістиці належало зробити свій крок - висловити гіпотезу про те, що саме денотат і є та суть, яка "співвідносить" "сенс" (у його фрегевском розумінні) і референт, коли вони "означена" в мовних формах (Телія 1996). Хоча, на думку В. М. Телія, такий крок ще не зроблено, але у знаковому відношенні, тобто відношенні "означає - означається" лінгвістами виділена така сутність, яка не є ні поняттям в традиційному розумінні - гносеологічний чином, ні змістом - образом конкретної ситуації - як для мовця, так і слухача. Така сутність - типове уявлення про позначуваному (його прототип). "Прототип є певною універсальною або культурно - національної формі знання, він кореспондує з поняттям і формує зміст і умови референції" (Телія 1996:95). Але сам типовий образ, як вважає В. Н. Телія, це тільки "тема" для лексичного значення, це те, що асоційоване зі знанням про властивості об'єкта зі світу "Дійсне" у тих чи інших диспозиціях, "упакованих" як категоріальні фрейми. "Це знання і є облігаторне" ядро ​​"змісту концепту" значення ". Для суджень, так чи інакше пов'язаних з предикацией ознаки, необхідні відомості, що "насичують" типовий спосіб за рахунок знання про його "схильності" входити в ті чи інші зв'язки і відносини в тому чи іншому положенні справ у світі "Дійсне". Ці знання вичерпують з типового образу і з його концептуальної екстенсійного "(Телія 1996:99).

За У. Чейф, прототип - ментальне утворення, наше уявлення про типовий (Чейф 1983). Такої ж думки дотримується А. Вежбицкая, яка вважає, що описуючи семантику слів типу "чашка", необхідно описувати не самі об'єкти, а наші уявлення про типову чашці (Вежбицкая 1983). Р. Лангакер посилається на те, що наші уявлення, які до певної міри схожі завдяки спільності процесів конструювання відбитого світу, все ж індивідуальні. Він переконаний, що для семантики має значення тільки наше уявлення про реальний світ, а не сама реальність (Langacker 1987). Концептуальна інформація, укладена в значеннях слів, є результатом аналізу наявних знань про званих об'єктах. Прототипи, таким чином, повинні відображати концептуально суттєві властивості нашого уявлення про об'єкт.

Результати проведеного дослідження свідчать про те, що серед ФІ виділяється група ідіом, потенційним елементом семантичної структури яких, відповідно до теорії прототипною семантики, є значення прототипу. Орієнтація на прототип ідіоми означає, що у значенні ФІ будуть виділятися не сема інтенсивності, а що лежить в його основі прототип. До таких ФІ можна віднести наступні ідіоми: like mad, like crazy, like a shot, like lightning, like a dose of salts, like one o'clock, like the devil і as the devil. Значення цих ФІ утворюється в результаті метафоричного переосмислення значення прототипу (див. 1.3.4.).

На дериваційні зв'язок значення ФЕ зі значенням прототипа вказував ще А. В. Кунін. Вчений підкреслює, що цей зв'язок складає основу внутрішньої форми ФЕ: "Внутрішня форма фразеологізму - це значення його прототипу, з яким фразеоматіческое значення пов'язаний дериваційними відносинами" (Кунін 1996:173). Під поняття "внутрішньої форми" В. Н. Телія підводить той обсяг сигніфікативного змісту переосмислюємо слова, яке причетне до гносеологічному образу пізнаваного і іменованого об'єкта (Телія 1977). У нашому випадку таким змістом є інтенсивність. Таким чином, внутрішня форма ФІ є ніби посередником між новим значенням інтенсивності і соотнесенностью з дійсністю через предметно-логічне значення вільного поєднання слів.

Разом з тим, прототипи ФМ - "це не лише мовні одиниці або змінні поєднання слів, а й різного роду асоціативні відносини, тобто фонд загальних знань, пов'язаних з історичними традиціями, фактами, реаліями, релігійними віруваннями та їх атрибутами "(Кунін 1996:51). Вважається, що прототип знаходиться в центрі гносеологічного простору, що утворює категорію, і що відлік "градуйованих" категоріальних значень може прогнозуватися від прототипу. "Рух від прототипу до імпліціровано їм нового змісту передбачувано, бо рух до нових сенсів володіє" технологічної безперервністю ", воно інклюзивного та взаємно визначено в кожен окремо взятий момент" (Каплуненко 1992:264). Властивість цього руху, на думку Є. Ю. Куніцин, полягає у присутності ірраціонального моменту суть основного параметра внутрішньої форми, який можна порівняти з переходом з одного кола пізнання на інший (Куніцина 1998).

Оскільки, як уже було сказано, картина світу і фонові знання про світ людини знаходяться у взаємодії, слід зупинитися на розгляді тих форм, в яких ФІ репрезентують знання про світ, і які в сучасній лінгвістиці позначаються терміном фрейм.

1.3.3. Фреймовий підхід до значення ФІ

Згідно сучасним уявленням, фонові знання людини являють собою сукупність фреймів. Наші знання про світ складаються з певних сценаріями мовних знань про фіксований набір стереотипних ситуацій і можуть бути описані як результат формального заповнення сценаріїв (фреймів). "Запропонована базис знання і практики - складний кадр - являє собою загальну підставу образу, який може бути представлений будь-яким з окремих слів і утворює особливу організацію знання, складову необхідне попереднє умова нашої здатності до розуміння тісно пов'язаних між собою слів" (Філмор 1988:61) . М. Мінський належить до числа тих, хто вважає, що поняття "фрейм" співвідноситься з такими структурами даних, які служать для представлення як знань немовного, так і мовного характеру (Мінський 1979).

Розвиток ідей фреймового опису призвело до того, що в даний час це поняття застосовується не тільки для стандартних ситуацій. Фрейми розглядаються у ставленні до концептуальній системі людини, де вони є більш-менш узагальнені концепти. "Фрейми не є довільно виділяються" шматками "знання. По - перше, вони є одиницями, організованими "навколо" деякого концепту. Але і на противагу простому набору асоціацій, ці одиниці містять основну, типову і потенційно можливу інформацію, яка асоційована з тим чи іншим концептом "(Ван Дейк 1989:16-17). Іншими словами, фрейми є "концептуальні структури з декларативно і процедурно орієнтованими знаннями" (Баранов, Добровольський 1991). Підхід до фреймах як до концептуальних структур з декларативно і процедурно орієнтованими знаннями ліг в основу теорії концептуального моделювання актуального значення ідіом О.М. Баранова і Д.О. Добровольського (Baranov, Dobrovolskij, 1996). Відповідно до цієї теорії, за будь-яким ФІ стоїть своя абстрактна концептуальна структура - фрейм, в якій акумулюються знання людини про світ та освіта значення ФІ пов'язано не з перенесенням характеристик від одного денотата до іншого і не з похідною одних значень від інших, а з цілим комплексом перетворень в концептуальних структурах. Складові фрейма представлені у вигляді слотів, які можуть бути заповнені різними в кожному конкретному випадку даними. Структура акціонального фрейму, наприклад, утворюється наступними слотами (осередками): 1) ім'я фрейму; 2) час дії; 3) етапи дії; 4) місце дії; 5) результат дії; 6) наслідки (непередбачені, неочевидні результати); 7) інструмент дії; 8) матеріал дії; 9) зміст дії (процедури); 10) об'єкти дії; 11) суб'єкт дії; 12) характеристика дії (Baranov, Dobrovolskij 1996:417). У результаті концептуальних перетворень у фреймах і слотах відбувається формування нового значення ідіоми.

Розглянемо, в результаті яких концептуальних перетворень формується значення інтенсивності ФИ. Проведені дослідження показали, що значення інтенсивності формується в результаті скорочення вихідного фрейму до одиничного слота. Наприклад, значення ФІ to beat the band (lit. to drown the noise made ​​by the band) - with great force, vigor може бути описано як результат скорочення вихідного акціонального фрейму "заглушити музику, виконується оркестром" до його слоту "характеристика дії" with great force. Як відомо, в якості категоріального ознаки інтенсивності виступає кількісна характеристика ознаки, процесу, стану. У нашому випадку можна говорити про кількісну характеристику дії, вираженої предикатом to beat - vigorously, with great force.

Подібним чином формується і значення ФІ like a house on fire (lit. as fast as a house would burn) - very fast or vigorously. Внутрішня форма цього ФІ може бути представлена ​​у вигляді вихідного фрейму "подобу", який, у свою чергу, представлений концептом like, "concept of similarity" (Wierzbicka 1994) і включає сценарій "a house on fire". Один з компонентів концепту "вогонь" відповідно до теорії прототипів А. Вежбіцкой, вказує на те, що "вогонь - це подія або процес" (Wierzbicka 1994: 224), інший компонент включає наші знання про те, що "все, що знаходиться в цьому процесі, перетворюється на попіл, тобто згорає і притому дуже швидко "(Указ.соч.: 224). Таким чином, значення цієї ідіоми формується в результаті скорочення вихідного фрейму "подобу" зі сценарієм "будинок у вогні", тобто "Будинок горить" до його слоту "характеристика дії" very fast або vigorously.

Значення інтенсивності в ФІ формується також у результаті сполучення часткових семантичних суперечностей у вихідному фреймі і введеному слоті, яке призводить до підвищених концентрацій певної інформації, остання і є основою інтенсивності (Каплуненко 1992). Наприклад: інтенсивне значення в ФІ "I'll eat my hat" (a strong asseveration) - як пити дати ..., голову даю на відсіч, тобто сильно ручаюся, виникає в результаті виведення у фокус вихідного фрейму "прийом їжі" слоту "об'єкт дії" - hat, спочатку не належить до даного фрейму. Несумісність введеного слоту з вихідним фреймом веде до появи семантичного протиріччя, яке і є основою інтенсивності. Отже, значення цього ФІ частково є продуктом межслотових відносин всередині фрейму. Слід зазначити, що освіта значення даного ФІ базується не на візуальному образі, а на комплексної операції над "звичайним" знанням, відправною точкою якого є буквальне прочитання ФИ. З семантичної точки зору абсолютно несуттєво, яку капелюх уявляють собі при цьому ті чи інші носії англійської мови. Важливо спільне для всіх знання про те, що капелюх є предметом, непридатним для прийому в їжу. Активуючись фразеологічним интенсификатором, це знання забезпечує когнітивну базу для природничомовного виводу і входить до плану змісту даного мовного знака. Мова, отже, йде не про подання, а про операції над знанням. У кінцевому рахунку такий знак виявляється оптимальним для "чистого" вирази, або для підсилення іллокутівной функції висловлювання.

Таким чином, специфіка знакової особливості ФІ полягає в тому, що на відміну від значення лексичних інтенсифікаторів, представлених, насамперед, признаковом лексикою, які в силу вузької референтної закріпленості, як правило, співвідносяться не з цілісним фреймом, а лише з його слотом, значення ФІ співвідноситься з цілісною ситуацією, тобто з фреймом.

Утворенню непередбачуваних міжфреймової або межслотових зв'язків сприяють аналогії, засновані на ключове метафорі. "Такі аналогії часом дають нам можливість побачити який-небудь предмет або ідею як би" в світлі "іншого предмета чи ідеї, що дозволяє застосувати знання і досвід, набуті в одній області, для вирішення проблем в іншій області. Саме таким чином здійснюється поширення знань від однієї наукової парадигми до іншої "(Мінський 1988:291).

Ключові метафори докладають образ одного фрагмента дійсності до іншого її фрагменту. Вони забезпечують його концептуалізацію за аналогією з уже сформованою системою понять. Представляється, що в основі освіти значення ФІ лежить "акт метафоричного творчості", вивчення якого "дозволяє побачити ту сировину, з якого робиться значення слова. Метафора ... є стадія в переробці сировини, етап на шляху від подання знань, оцінок та емоцій до мовного значенням "(Арутюнова 1999: 370), в нашому випадку до значення ФІ.

1.3.4. Метафора як спосіб формування значення ФІ

Проведений аналіз мовного матеріалу свідчить про те, що значення ФІ утворені від значень своїх прототипів в результаті метафоричного переосмислення. Таким чином, основне завдання цього пункту полягає в тому, щоб показати метафору в дії, тобто розкрити механізми метафоризації, що призводять до формування интенсифицирующего значення ФІ.

Як відомо, термін метафора використовується у двох значеннях - як результат і рідше як процес. Саме цей останній, діяльнісний аспект метафори самим безпосереднім чином пов'язаний з когнітивною діяльністю свідомості, з урахуванням якої і зроблено спробу в нашому дослідженні встановити і описати основні закономірності метафоризації, описати дію тих механізмів, які притаманні метафорі як стежку. В останні десятиліття центр ваги у вивченні метафори перемістився з філології, у якій превалювали аналіз і оцінка поетичної метафори, в область вивчення практичної мови і в ті сфери, які звернені до мислення, пізнання і свідомості, до концептуальних структурам, до моделювання штучного інтелекту. У метафорі стали бачити ключ до розуміння основ мислення і процесів створення не тільки національно-специфічного бачення світу, але і його універсального образу. Метафора тим самим зміцнила зв'язок з логікою, з одного боку, і міфологією - з іншого.

Про метафорі написано безліч робіт, спроби створення когнітивних теорій метафори робилися лінгвістами різних напрямків, як вітчизняними (В. В. Виноградов, О. О. Потебня, М. Д. Арутюнова, В. М. Телія), так і зарубіжними (Е. Кассірер, Х.Ортега-і-Гассет, П. Рікер, М. Блек, Дж.Серль, Дж.Лакофф і М. Джонсон та ін.)

Дослідження значення ФІ з точки зору концептуалізації дійсності передбачає необхідність вибору з широкого спектру теорій метафори тих, які розробляють проблематику, пов'язану з формуванням концептуальних систем і з прагматичними аспектами метафори. З цієї точки зору доцільно зупинитися на теорії метафори Дж. Серля і деяких положеннях теорії Дж.Лакоффа - М. Джонсона (Searle 1979, Лакофф, Джонсон 1987, 1990).

Теорія Дж.Лакоффа і М. Джонсона представляє метафору як засіб концептуалізації дійсності. На думку творців цієї теорії, сутність метафори полягає в осмисленні деяких аспектів одного поняття в термінах іншого поняття. "Метафора пронизує всю нашу повседеневную життя і виявляється не тільки в мові, але і в мисленні і дії" (Лакофф, Джонсон 1990: 387), оскільки метафорична наша понятійна система. Ортега-і-Гассет трактує метафору як необхідне знаряддя мислення, за допомогою якого нам вдається досягти найвіддаленіших ділянок нашого концептуального поля (Ортега-і-Гассет 1990).

Враховуючи все це, можна припустити, що метафоризація - це процес такої взаємодії зазначених сутностей та операцій з ними, яке призводить до отримання нового знання про світ і до оязиковленію цього знання. "Метафоризація супроводжується вкрапленням у новий концепт знань про вже пізнаному і названому об'єкті, відображених у значенні переосмисляет імені, що залишає сліди в метафоричному значенні, яке, у свою чергу," вплітається "і в картину світу, відображену мовою" (Телія 1996: 136 ).

Так як поняття, що керують людським мисленням, керують також повсякденною діяльністю, то вони впорядковують сприйняту нами реальність, способи нашої поведінки в світі і наші контакти з людьми. Осмислення дійсності метафорично можна осягнути, лише уподібнивши одні поняття іншим. "Уподібнення - це твердження порівняння, в яке входять дві несхожі речі" (Міллер 1990:254), вловлювати і створювати схожість між якими, покликана метафора. Таким чином, стає очевидним, що метафоризація починається з "відчуття подібності або схожості" формується типового образу реалії та деякого в чомусь подібного з нею "конкретного" образно-асоціативного уявлення про іншу реалії (Телія 1996). Допущення про подібність і схожості ми, слідом за В. М. Телія, вважаємо основним для метафоризації, в результаті якої формується интенсифицирующее значення ФІ. З цього припущення і починається то рух думки, яке шукає схожості і подібності, вибудовуючи їх потім у аналогію, а потім вже синтезує нове поняття, одержавши на основі метафори форму интенсифицирующего значення.

Концепти "подобу" і "подібність", вербальної експлікацією яких в англійській мові є союз like і його експонент as, очевидним чином взаємопов'язані. Про це свідчать тлумачення цих понять, дані в тлумачному словнику російської мови: схожість - "подобу, відповідність в чому - н."; Подібний - "схожий, подібний кому-чему-н." (Ожегов 1997: 782 - 783). І подібні, і подібні об'єкти мають які - то тотожні ознаки. Однак, як вважають багато лінгвістів, слід розмежовувати ці два концепти. І. Б. Шатуновський пропонує розглядати ці концепти в кількісному аспекті (Шатуновський 1996). Різниця між ними вчений зводить до двох основних пунктів. Перша відмінність є об'єктивним, згідно з яким, концепт "схожість" представляє собою ознакове тотожність деякого (досить невизначеного) ряду, групи, комплексу ознак будь - то фрагментів дійсності. Концепт "подобу" вказує на те, що тотожна частина ознак або одна ознака (але не всі!). Концепт "подібність", розглянутий з його об'єктивної сторони як би "витканий" з ознакових тотожностей. Саме по собі наявність ряду тотожних ознак у подібних об'єктів, на думку І. Б. Шатуновського, не є достатньою підставою для висновку про їх схожості. Очевидно, що схожість, як вважає вчений, поряд з об'єктивною стороною має і суб'єктивний аспект, якісно відрізняє його від (повністю об'єктивного) ознакового тотожності. Цим суб'єктивним моментом, об'єднуючим різноманітні і різнорідні ознаки в цілісний концепт, є мимовільна уявна асоціація, свого роду "психічний розряд, як блискавка, що пробігає від подання одного фрагмента до подання іншого" (Шатуновский 1996:105). Як видається, саме про цю асоціації йдеться у визначенні подібності у А. Вежбіцкой: "Я думаю про Х - я кажу: це міг би бути Y" (Вежбицкая 1983). Якщо подібність - це цілісне "нерозкладне психологічне враження, що об'єднує в один концепт безліч різнорідних тотожних рис, то подібність набагато раціональніше. На відміну від схожості, що оперує на будь-яких ознаках об'єктів, особливо чисто зовнішніх - лише б вони каузіровалі асоціацію між об'єктами, подобу вимагає, щоб ознаки, тотожні у об'єктів, були важливими, суттєвими "(Шатуновский 1996:107). Ми повністю поділяємо точку зору І. Б. Шатуновського на концепти "подобу" і "схожість". Тим не менш, в нашому дослідженні ми не будемо користуватися терміном "ознака", щоб не складалося враження, що мова йде про семантичних ознаках, оскільки у фокусі цього пункту - репрезентації знань, які є структурними складовими репрезентацій порівнюваних сутностей. Замість цього будемо говорити про предикатах. "Предикат" може бути віднесений до чого-небудь або предиковано чого-небудь, він може репрезентувати знання, уявлення про що-небудь або установку по відношенню до чого-небудь. Таким чином, подобу вказує, що тотожна частина предикатів або один, найбільш суттєвий, а в разі подібності ми можемо говорити про тотожність деякого ряду або групи предикатів.

Подібність і подобу предикатів, як вважає Дж.Серль, мають відношення до виробництва і розуміння метафор подібності та метафор уподібнень, але ж саме такими і є контексти породження ФІ з високим рівнем фразеологічної абстракції. Властивість механізмів метафори зіставляти на основі подібності і подібності, а потім і синтезувати суті, співвідносні з різними логічними порядками, обумовлює в цьому дослідженні продуктивність метафори як засобу створення значення інтенсивності. І в цьому важливу роль відіграє найбільш характерний для метафори параметр - її Антропометричні. Остання, на думку В. М. Телія, виражається в тому, що сам вибір того чи іншого підстави для метафори пов'язаний зі здатністю людини порівнювати все нове для нього за своїм образом і подобою або ж просторово сприймаються об'єктів, з якими людина має справу в практичній діяльності, в життєвому досвіді (Телія 1996). Отже, підставою Антропометричні метафоризації є припущення про подібність і схожості, якому можна надати статус кантівського принципу чи модусу фіктивності, сенс якого виражається у формі "як якби". Саме модус фіктивності приводить у динамічний стан знання про світ, образно асоціативне уявлення, що викликається цим знанням, і вже готове значення, які і взаємодіють у процесі метафоризації. Цей модус дає можливість уподібнення логічно незіставних і онтологічно несхожих сутностей: без допущення, що Х такий, як якщо б був Y-му, неможлива ніяка метафора. "Модус фіктивності і є" присудок "метафори: розгадка метафори - це розуміння того, що її" буквальне "значення пропонується сприймати" фіктивно ". Отже, модус фіктивності - це основний нерв метафори як процесу і результату "(Телія 1996:137).

На принципі антропоцентризму заснована теорія метафори Дж.Серль (Searle 1979). Серль розглядає метафору в рамках більш загальної проблеми - проблеми відмінності значення говорить і значення речення чи слова. У загальному вигляді автор представляє своє завдання в тому, щоб пояснити як стає можливим вимовляючи "S є P" мати на увазі "S є R" і як це значення може бути передано від мовця до слухача. З цією метою Дж.Серль були розроблені принципи обчислення R виходячи з Р, тобто принципи, відповідно до яких проголошення Р може викликати у свідомості сенс R деяким специфічним для метафори способом (Searle 1979). Розглянемо метафору уподібнення, що представляє собою контекст породження ФІ like a shot.

"No, no" - said Scrooge. ... "Come back with him in less than five minutes, and I'll give you half a crown!" The boy was off like a shot. He must have had a steady hand at a trigger who could have got a shot off half so fast (Ch. Dickens "A Christmas Carol", p. 72 - 73).

При інтерпретації метафори "he was off like a shot" ми скористалися принципом 2 Дж. Серля, який має вигляд: "Речі, які Р, суть умовно R" (Searle 1979). Після внесення до нього деяких змін даний принцип може бути представлений наступним чином: "P-відношення, суть умовно R-відношення". Для того, щоб з'ясувати можливі значення R-відносини, шукаємо ймовірні риси подібності R-відносини і Р-відносини, а щоб їх знайти, ми шукаємо характерні відомі і при цьому дистинктивні властивості Р-відносини. Звернувшись до своїх знань про зовнішній світ, до знань про властивості прототипу ФІ, ми можемо знайти такі властивості Р-відносини (тобто to be off like a shot - помчати подібно пулі при пострілі), як: "помчати по прямій, нікуди не звертаючи "і" помчати швидко ". Це і є можливі значення R-відносини. Однак, щоб зрозуміти метафоричне висловлювання, що слухає повинен вибрати те з можливих значень, що може претендувати на головну роль в метафоричній предикації. У цьому випадку може допомогти знання контексту, яке якраз і сприяє тому, щоб звузити коло можливих значень до одного. Єдине справжнє значення R задає контекст "he must have had a steady hand at a trigger who could have got a shot off half so fast", а точніше, предикат so fast. Таким чином, вислів "he was off like a shot" вжито автором для передачі сенсу "he was off so fast". Представляється, що значення ФІ like a shot засноване на знанні про прототип цієї ФЕ, в якому зредуковані властивості, які не ввійшли в подобу, але актуалізовано - увійшло, останнім і є швидкість, з якою летить куля при пострілі. Процес метафоризації в проаналізувати приклад являє собою транспозицію ідентифікуючої лексики, призначеної для вказівки на предмет мовлення, до сфери предикатів, призначених для вказівки на його ознаки і властивості (Арутюнова 1990). Звернення до метафори, оцінка її питомої ваги в розвитку семантики ФІ висвітлює в той же час ту величезну роль, яку відіграє в цьому процесі порівняння, аналогія з його прототипом. "Немає нічого більш фундаментального для мислення і мови, ніж наше відчуття подоби", писав У. Куайн (цит. за Арутюнова 1999:367). Метафора виникає тоді, коли зіставляються об'єктами є більше різного, ніж спільного. "Метафора - це постійний розсадник алогічного у мові - дозволяє порівнювати непорівнянне" (Арутюнова 1999: 367). Однак метафора демонструє не тільки дар людини вловлювати загальне в різному. Метафора - це, перш за все, спосіб вловити індивідуальність конкретного предмета чи явища, передати його неповторність. Наведемо приклад метафори, автор якої передає індивідуальність і неповторність події, використовуючи ФІ like a bat out of hell.

"You're goddam right they don't", Horwitz said and drove off like a bat out of hell (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.76).

Як і метафоричне висловлювання, проаналізоване раніше, дана метафора не може досягти мети, не використовуючи процесів уяви. Вона також проходить через стадію образності, про що свідчить "початкова" прикладеність принципу фіктивності. Оперування модусом фіктивності "як якби" забезпечує в даній метафорі, відповідно до теорії В. Н. Телія, "перескок" з реального на гіпотетичне, тобто прийняте в якості допущення, відображення дійсності, що дає можливість уподібнення дійсно існуючих і нереальних, вигаданих сутностей (Телія 1996). Уподібнення сутностей в аналізованій метафорі відбувається за цілком певною ознакою, яким є швидкість. Образно-асоціативний комплекс вигаданої сутності, що активується у свідомості ФІ like a bat out of hell ("як летюча миша з пекла"), набуває статусу художнього зображення світу - його інобуття.

Однак образ, службовець допоміжним засобом метафори, зігравши роль фільтра, може піти й у внутрішню форму ФІ, стаючи способом організації интенсифицирующего значення. На доказ цього положення, наведемо два приклади метафор подібності, що містять ФІ like the devil. Ми вже згадували про множинність тотожних предикатів у випадку схожості. Комплексність предикатів подібності підтверджується ще і тим, що воно може здійснюватися тільки зі складними, неелементарному, а часом і вигаданими, міфічними сутностями, такими, наприклад, як "devil", яка є прототипом ФІ: like the devil і as the devil - extremely, excessively. Поняття диявола має асоційовані з ним предикати, характерність яких варіюється залежно від контексту вживання. Розглянемо приклади:

1. Constable: Just, just! ... And then give them great meals of beef, and iron

and steel; they will eat like wolves and fight like devils (W. Shakespeare "Life of Henry the Fifth", p.432).

2. "The distressed Protestants ... over whom they domineered like Divells" (OED, vol.III, p.285).

Метафоричність ФІ like the devil в наведених висловлюваннях можна вважати спадщиною, яку мова отримала від знання біблійних міфів про диявола. У релігійній міфології диявол - злий дух, що протистоїть Богу, сатана, наділений такими якостями, як: "violence, desperation, cleverness, vigour" (OED). Предикати: лють, сила, запеклість і відчай є характерними в контексті первоупотребленія ФІ like the devil (див. перший приклад), вони створюють асоціацію між б'ються англійцями і дияволами, що дозволяє метафорі подібності досягти мети. Метафоричний вислів "they will fight like devils" вжито автором з метою передати значення "they will fight vigorously, desperately".

До інших властивостей, властивим дияволу як біблійного персонажа, можна віднести "superhuman powers and influence over men" (OED). Ці властивості засновані на наших знаннях біблійного міфу про те, що намагаючись відвернути Ісуса від служіння, дорученого йому Богом, диявол спокушає його, пропонуючи йому добитися особистої влади, влади на землі: "The Devil said to him," I will give you all of these kingdoms and all the power and glory which is in them. It has all been given to me. I may give it to anyone I want "(" The Simple English Bible ", Luke 4:6).

Саме такі предикати, як надлюдська сила, могутність над людьми є характерними при порівнянні прототипу із суб'єктами, які деспотично правлять над бідуючими протестантами у другому прикладі, датованим 1632 роком.

Порівнюючи логічний спосіб утворення видових і родових понять з формами міфологічних уявлень, Е. Кассірер виявив різні тенденції мислення. В одному випадку мова йде про концентричному розширенні кола уявлень і понять, тим часом, як у другому випадку ми стикаємося з протилежним явищем: подання не розширюється, а спресовується, зводиться в одну точку. У цьому процесі фільтрується якась сутність, якийсь екстракт, який виводиться в "значення" (Кассірер 1990). На нашу думку, в даній метафорі надлюдська сила і є та суть, той предикат, який фільтрується в процесі метафоризації і виводиться в интенсифицирующее значення ФІ.

Отже, когнітивні аспекти розгляду специфіки значення ФІ дозволяють зробити декілька висновків:

Интенсифицирующее значення ФІ утворюється в результаті когнітивних перетворень в таких концептуальних структурах, як фрейми і прототипи.

Освіта значення ФІ в його типовому прояві можна представити як такий процес метафоризації, який синтезує в собі вивідний знання про денотат (ніколи не випливає із значення слів-компонентів переосмисляет поєднання слів, але зі знань про властивості означуваного) і ціннісну його кваліфікацію (яка являє собою занурене у контекст думки оціночне судження про властивості означуваного).

ФІ як знаки не пристосовані до функції позначення об'єктів зі світу "Дійсне", тому їх денотацією диффузна. Вони не описують світ, а вказують на світ лише для того, щоб "приписати" ознака обозначаемому. Внаслідок цього ФІ мають функцію предикації. Пристосованість ФІ до функції предикації обумовлена ​​також наявністю в їх смисловій структурі оціночної й емотивної модальності, які "навантажують" ФІ прагматично, що знаходить вираз у їх експресивності.

Разом з тим, основний заряд інтенсивності в значення ФІ привноситься з дискурсу. Ймовірно ФІ в цілому більш чутливі до дискурсу, ніж слова. Для розуміння і тлумачення ФІ у всій повноті його зв'язків і відносин у дискурсі в дослідженні були використані деякі положення дискурсивного аналізу. Опису основних положень дискурсивного аналізу, а також ряду найважливіших теоретичних постулатів, покладених в основу дослідження ФІ, присвячена чергова глава цього дослідження.

ВИСНОВКИ ПО ПЕРШОЇ ЧОЛІ

1. Корпус ФІ можна умовно поділити на дві групи. Перша група, більш численна, включає ФІ найвищого рівня фразеологічної абстракції. У даних ФІ наявний розрив зв'язку між значенням ідіоми і значенням її компонентів. Такі ФІ свідомо формуються з розвитком їх класичних знакових функцій, досягаючи високої мобільності в плані снтаксіса. Друга група складається з ФІ з менш високим рівнем фразеологічної абстракції. Буквальні значення компонентів частково ізоморфні переносним значенням. Випадки ремотіваціі ФІ цієї групи показують, що їх знання пов'язане з обома світами переживання - метафоричним і прототипические.

2. У системно - мовному описі ФІ представлені як знаки вторинної предикації, визначальні ознаки матерії, обслуговуючих імена подій, фактів, дій і станів, тобто в тих сферах, де предіцірует властивості, стану, події, що інтерпретуються через властивості особи.

3. ФІ представляють собою мовні знаки особливого роду і наділені цілим рядом особливостей, що відрізняють їх від інших мовних знаків, таких, наприклад, як слово і вільні сполучення слів (часто неповний компаративний зворот). Ці особливості в основному зводяться до наступних:

1. ФІ на відміну від лексичного інтенсифікатора є складним

раздельнооформленной мовним освітою;

2) на відміну від вільного словесного комплексу ФІ володіють максимальним ступенем фразеологічної стійкості, основними показниками якої є: стійкість вживання; стійкість лексичного складу, що допускає підміну компонентів ФІ тільки в межах фразеологічної варіантності; морфологічна стійкість, що виявляється в наявності у ФМ компонентів з нульовою або неповної парадигмою;

3) від вільних сполучень слів ФІ відрізняє їх відтворюваність в готовому вигляді.

4. ФІ та їх лексичні синоніми по-різному виражають интенсифицирующее значення. Лексичні інтенсифікатори вживаються у своїх буквальних значеннях, у той час як компоненти ФІ повністю втрачають свої буквальні значення і набувають цілісне интенсифицирующее значення в результаті експресивного переосмислення, яке у деякої групи ФІ протікає як процес метафоризації значення прототипу ФИ.

5. Як і будь-який мовний знак, ФІ з необхідністю відбиває певні аспекти концептуальної картини світи, або знання про світ, які, у свою чергу, структуровані у свідомості носія мови у вигляді прототипів і фреймів. Позначення деякого фрагмента дійсності відбувається в ФІ шляхом встановлення подібності і подібності між новим змістом та властивостями прототипу ФІ або між новим змістом і тієї типізованої ситуацією, закріпленої у мовній картині світу, яка виражається внутрішньою формою ФІ у вигляді фрейму. Отже, процес утворення интенсифицирующего значення являє собою концептуалізацію і вербалізацію навколишньої дійсності, а ФІ - знаки для побутово-побутової наївною картини світу, в яких відображені знання і досвід народу.

6. ФІ не описують світ, а інтерпретують його й створюються для того, щоб висловлювати суб'єктивне і, як правило, емоційно забарвлене ставлення мовця до світу. Таким чином, можна вважати, що ФМ - знаки антропометричні.

РОЗДІЛ II. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Прагматика - КОМУНІКАТИВНИХ ПАРАМЕТРІВ

Фразеологічні інтенсифікатори

Когнітивна лінгвістика, намагаючись розкрити особливості структур організації знань та операцій над цими структурами, зазвичай виходить з даних, отриманих в ході аналізу мовного матеріалу. Подібний шлях дослідження - від мовної форми до представляється нею когнітивній структурі - носить інтерпретатівний характер (Демьянков 1994) і орієнтований на розуміння висловлювання (Філмор 1988), тому він виявляється близький до підходу, який практикується в дискурсивному аналізі. Невипадково вчені, працюють у руслі когнітивного підходу, все частіше звертаються до ідей дискурсивного аналізу в пошуках нових методів дослідження і евристик.

У зв'язку з цим видається доречним розгляд деяких положень дискурсивного аналізу з тим, щоб визначити їх місце в методології когнітивної лінгвістики і виявити можливості їх використання для вирішення завдань цього дослідження.

2.1. Аналіз дискурсу при дослідженні прагматико-комунікативних параметрів ФІ в контекстно-дискурсивних умовах

Серед домінуючих теорій мовознавства кінця XX століття особливе місце, на думку В.З. Демьянкова, займає аналіз дискурсу. Мета дискурсивного аналізу полягає в тому, щоб пояснити, чому ті, а не інші висловлювання були використані, чому обрано даний шлях мобілізації сил використання саме цих соціальних джерел (Демьянков 1995).

У цьому дослідженні аналіз дискурсу повинен дати характеристику того, як у контексті взаємодії людей, спрямованого на досягнення будь - яких цілей, комуніканти інтерпретують мову і дії, чи є таке звернення до інтерпретації взаємним - як у випадку розмови - або невзаємними, коли ми читаємо або пишемо. Таке завдання, на наш погляд, змушує аналіз дискурсу розширювати за рахунок деталізації комунікативні функції повідомлень. Інтерпретація спирається на загальні та спеціальні знання, що використовуються в міру просування цього процесу.

Досліджуючи категоріальні та семіотичні характеристики ФІ в першому розділі, ми прийшли до висновку про те, що в системі мови ФІ досягають високого ступеня знаковості. У зв'язку з цим слід зазначити, що найбільш цікавими областями в подальшому дослідженні ФІ, на наш погляд, стають прагматика і контекст комунікації. Отже, прагматичні і комунікативні параметри займають пріоритетне місце в дослідженні ФИ. Виходячи з принципу системного підходу до досліджуваного явища, дані параметри ФІ необхідно розглянути в максимально повному контексті їх застосування. Таким контекстом, на нашу думку, є дискурс. За словами А. М. Каплуненко "рідкісний текст є самодостатнім для адекватної інтерпретації, тому сходження до дискурсу, до знань, які залишилися за межами висловлених в тексті, є закономірним (Каплуненко 1992: 100). Оскільки поняття "дискурс" має принципове значення в цьому дослідженні, йому буде приділено особливу увагу. Ми вважаємо логічним зупинитися на трактуванні таких понять, як: "дискурс" і "текст", а також на співвідношення цих понять.

2.1.1. До визначення поняття "дискурс": різні підходи до його трактуванні

Визначення такого поняття, як "дискурс", вже передбачає деяку ідеологічну орієнтацію, власну точку зору на аналіз мовного спілкування. У зв'язку з цим цікаво простежити становлення наукової думки щодо даного поняття.

Мішель Фуко розглядає дискурс у самому широкому сенсі і вважає дискурс не лінгвістичним, а загальнокультурним поняттям. Він пише: "... Безумовно, дискурс - подія знака, але те, що він робить, є щось більше, ніж просто використання знаків для позначення речей. Саме це щось більше дозволяє йому бути несвідомих до мови і мови "(Фуко 1996: 50). Одиницею або "атомом" дискурсу в розумінні М. Фуко є висловлення. Сукупності висловлювань утворюють дискурсивні формації. Фуко відносить до формаціям такі сторони життя людського суспільства, як економіка, політика, медицина, науки про живих істот, що дозволяє йому говорити, наприклад, про кліматичному дискурсі, дискурсі економічному, дискурсі природної історії, психіатрії і т.д. Таким чином, всі області людського знання є в його уявленні сукупностями дискурсів. При цьому Фуко визнає, що таке вживання поняття "дискурс" не вважається загальноприйнятим, а лінгвісти надають йому зовсім інший зміст.

У лінгвістичних дослідженнях поняття "дискурс" трактується як "зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін факторами; текст, взятий в подієвому аспекті, мова розглядається як целеноправленном соціальну дію, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості. Дискурс - це мова, занурена в життя "(ЛЕС 1990:136).

Ю. С. Степанов вважає кращим визначення, дане дискурсу В. З. Демьянковим: "Discourse-дискурс, довільний фрагмент тексту, що складається більш ніж з одного речення або незалежної частини речення. Часто, але не завжди, концентрується навколо деякого опорного концепту; створює загальний контекст, який описує дійові особи, об'єкти, обставини, часи, вчинки і т.п., визначаючись не стільки послідовністю пропозицій, скільки тим загальним для створює дискурс і його інтерпретатора світом, який "будується" по ходу розгортання дискурсу ". Слід зауважити, що в цій частині визначення В. З. Дем 'висловлює интенциональную структуру дискурсу, оскільки мова в ній йде про світ інтерпретатора, тобто про интенциональном горизонті та контексті інтерпретації. Разом з тим, дискурс, як вважає автор даного визначення, має логічну структуру і продовжує: "Вихідна структура

для дискурсу має вигляд послідовності елементарних пропозицій, пов'язаних між собою логічними відносинами кон'юнкції, диз'юнкції і т.п. Елементи дискурсу: викладені події, їх учасники, перформативна інформація і "не-події", тобто а) обставини, що супроводжують події; б) фон, що пояснює події; в) оцінка учасників подій; г) інформація, що співвідносяться дискурс з подіями "(цит. за Степанов 1995: 37-38).

Як випливає з обох визначень, дискурс необхідно розуміти як текст чи мова в дії, в сукупності з усіма екстралінгвістичними факторами, включаючи знання про світ, думки, установки, оцінки, мети адресанта. Таким чином, дискурс - більш широке і відкрите поняття.

Цікава точка зору Ю. С. Степанова, що зв'язує дискурс з поняттями альтернативного світу, факту і причинності. Ю. С. Степанов також дає широку лінгво - філософську трактування дискурсу як "мови в мові", представленого у вигляді особливої ​​соціальної даності (Степанов 1998). При цьому дискурс не може бути зведений до стилю, граматиці або лексикону як просто язик. Він "існує, перш за все, і головним чином у текстах, але таких, за якими постає особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, - в кінцевому рахунку - особливий світ" (Степанов 1998: 676). Хоча Ю. С. Степанов також говорить про існування дискурсу в текстах, його бачення дискурсу як особливого, можливого світу виводить дискурс далеко за рамки тексту.

Розглянемо тепер, як деякі зарубіжні лінгвісти, які внесли значний внесок у розробку теорії дискурсу, визначають це поняття. Дебора Шифрін бачить три підходи до визначення поняття "дискурс". Перший підхід, здійснюваний з позицій формально орієнтованої лінгвістики, визначає дискурс просто як мова вище рівня пропозицій або словосполучення - "language above the sentences or above the clause" (цит. за Макаров 1998:69). Другий підхід дає функціональне визначення дискурсу як "всякої мови": the study of discourse is the study of any aspect of language use "(Указ.соч.: 69.). Цей підхід передбачає обумовленість аналізу функцій дискурсу вивченням функцій мови в широкому соціокультурному контексті. Третій підхід до визначення "дискурсу" підкреслює взаємодію форми і функції: "дискурс як висловлювання" - "discourse as utterances" (Указ.соч.: 70). Це визначення має на увазі, що дискурс є не примітивною набором ізольованих одиниць мовної структури "більше пропозиції", а цілісної сукупністю функціонально організованих, контекстуалізованних одиниць вживання мови.

Безсумнівний інтерес до розглянутого поняття викликає підхід Роберта де Богранда. Вчений трактує дане поняття під дещо іншим кутом зору і, дозволимо собі зауважити, в абсолютно оригінальному контексті. Беручи до уваги той факт, що наука про мову XX століття довго вивчала лише мова як така, Богранд підкреслює, що в реальному світі мова не існує сама по собі: "Ви не знайдете голландська мова, прогулювався уздовж каналів, англійська мова, насолоджується чашкою чаю , а німецький, шалено мчить по автобану. Ви виявите лише дискурси, тобто реальні комунікативні події "(Beaugrande 1997:36).

Подібну точку зору висловлює один з провідних розробників теорії дискурсу голландський лінгвіст Т.ван Дейк. Він також визначає дискурс як комунікативна подія, при цьому люди використовують мову для передачі своїх ідей і думок, що, в свою чергу є частиною більш складних соціальних дій (Dijk 1997). Таким чином, у розумінні Т. ван Дейка, дискурс - це використання мови, передача думок і переконань, мовленнєвий вплив. При розгляді поняття "дискурс" короткого коментаря вимагає співвідношення понять "дискурс" і "текст".

2.1.2. Дискурс versus Текст

Розглядаючи співвідношення цих двох понять, В.Г. Борботько стверджує, що текст - більш загальне поняття, ніж дискурс, оскільки текст - є послідовність одиниць будь-якого порядку. Дискурс, на думку вченого, теж текст, але такий, що складається з комунікативних одиниць мови - речень та їх об'єднань у більш великі єдності, що знаходяться в безперервній внутрішньої смислового зв'язку, що дозволяє сприймати його як цілісне утворення. Дискурсами можна вважати наприклад, тексти, розповіді, статті, виступи, вірші (Борботько 1981). Разом з тим, В. Г. Борботько не заперечує статус дискурсу як "вищої за рангом комунікативної одиниці мови" (Борботько 1981: 104).

Деякі лінгвісти співвідносять поняття "дискурс" і "текст", роблячи спроби диференціювати категорії текст і дискурс, до цього колишні нерідко взаємозамінними, за допомогою фактора ситуації. Дискурс пропонують трактувати як "текст плюс ситуація", а текст, відповідно, визначається як "дискурс мінус ситуація" (Оstman, Virtanen 1995:240).

Іноді розмежування даних категорій відбувається по лінії письмовий текст vs. усний дискурс. Так, у І. Р. Гальперіна знаходимо таке розуміння тексту, згідно з яким: "текст - це фіксоване на листі речетворческой твір" (Гальперін 1981:18). Слідом за І. Р. Гальперіним З. Я. Тураєва приймає настільки вузьке визначення тексту, яке виключає з розгляду усну мову і згідно з яким "текст є твором речетворческой процесу, які мають завершеністю, об'єктивувати у вигляді письмового документа ...» (Тураєва 1986: 11) . Даний підхід, дуже характерний для прихильників формального вивчення мови та мовлення, невиправдано звужує обсяг даних категорій, зводячи їх лише до двох форм мовної дійсності - використовує і не використовує лист. На підставі цієї дихотомії ряд лінгвістів вважають за краще розмежовувати аналіз дискурсу, об'єктом якого, на їхню думку, повинна бути усне мовлення і лінгвістику письмового тексту (Hoey 1983 / 4). Такий підхід іноді не спрацьовує, наприклад, доповідь можна розглядати одночасно як письмовий текст і виступ (комунікативна подія), хоча і монологічне за своєю природою, але тим не менш відбиває всю специфіку мовного спілкування в даному типі діяльності.

У дуже багатьох функціонально орієнтованих дослідженнях простежується тенденція до протиставлення дискурсу і тексту по ряду оппозітівних критеріїв: функціональність-структурність, процес-продукт. Відповідно, розрізняються структурний текст-як-продукт і функціональний дискурс-як-процес (Макарів 1998).

Деякі лінгвісти трактують дискурс як підкреслено інтерактивний спосіб мовленнєвої взаємодії, на противагу тексту, зазвичай належить одному автору, що зближує дане протиставлення з традиційною опозицією діалог vs. монолог. Саме по собі це розмежування досить умовно, про діалогічність всієї мови, мови і мислення писали Л. С. Виготський, М. М. Бахтін та ін (Виготський 1999, Бахтін 1979). На неадекватність такого суворого розмежування дискурсу і тексту вказує Т.А.ван Дейк. Розглядаючи дискурс як форму вербального взаємодії, залучає таких користувачів мови, як говорить і реципієнт, вчений підкреслює, що "текст є скоріше продуктом вербальних актів ніж формою взаємодії" і далі "... однак, незважаючи на це, тексти також мають своїх" користувачів ", а саме автора і читача "(Dijk 1997:3). Очевидно, ми можемо говорити про письмове взаємодії.

Таким чином, незважаючи на істотні відмінності між дискурсом і текстом, між ними існують деяку схожість, достатню для того, щоб, як вважає Т.А.ван Дейк, включити в поняття "дискурс" текст як абстрактний теоретичний конструкт, що реалізується в дискурсі (Dijk 1985) так само, як пропозиція актуалізується у висловлюванні. За словами Дж. Ліча, текст реалізується в повідомленні, за допомогою якого здійснюється дискурс (Leech 1983: 59).

Як бачимо, сучасна лінгвістика багата різноманітними підходами до визначення поняття "дискурс". У зв'язку з цим звертає на себе увагу точка зору А. М. Каплуненко, який дуже точно виражає співвідношення понять "дискурс" і "текст". Відповідно до точки зору вченого, "дискурс є більш широким і універсальним лінгвістичним об'єктом, що охоплює не тільки саме мовну структуру мовленнєвого твору, але також типові параметри комунікативної ситуації, особливості комунікантів, стратегію побудови комунікації. На відміну від дискурсу, текст являє собою більш специфічне і вузьке явище, що не виходить за рамки власне структурно-смислових параметрів мовного твору (Каплуненко 1991). Таке широке розуміння дискурсу сьогодні все частіше зустрічається в лінгвістичній літературі, що зачіпає це питання. Звісно, ​​її ми не зможемо вичерпати, тому в якості основної приймемо точку зору Т.ван Дейка, згідно з якою, дискурс-це складне комунікативне явище, що включає, крім тексту, ще й екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, установки, цілі адресата, необхідні для розуміння тексту). Слідом за вченим ми розглядаємо дискурс у трьох його аспектах: 1) використання мови, 2) передача ідей і переконань (комунікація), 3) взаємодія в соціально-обумовлених ситуаціях.

Очевидно, інтеграційний підхід до вивчення всіх трьох аспектів дає повне уявлення про те, як використання мови впливає на спосіб передачі ідей і переконань, і навпаки, а також як аспекти взаємодії

впливають на те, як люди говорять і як переконання контролюють використання мови та взаємодія в ході комунікації.

Нагадаємо, що об'єктом цього дослідження є ФІ, тому не слід випускати з поля зору той факт, що інтенсивність - це не просто "доважок" до семантикою предиката, а перш за все частина цілого сенсу, характеризує інтенціональність автора промови. Цим пояснюється наша така пильна увага до аналізу дискурсу як методу дослідження прагматико - комунікативних параметрів ФИ. В даний час в теоретичній лінгвістиці існують різні моделі аналізу дискурсу. Звернення до дискурсивного аналізу при дослідженні ФІ в контекстно - дискурсивних умовах передбачає обгрунтування вибору однієї з них.

2.1.3. Обгрунтування вибору моделі аналізу дискурсу при дослідженні ФІ в контекстно - дискурсивних умовах

У рамках дискурсивного аналізу розроблено кілька аналітичних моделей, серед яких В. З. Дем 'виділяє два типи:

1.Формальние моделі - в них семантичні якості мовних форм не враховуються і відволікаються від історичних аспектів мови. Сюди відносяться такі напрямки: теорія мовних актів, аналіз розмови та етнографія мови. Ці моделі спрямовані на опис комунікативної компетенції. Формальні теорії дискурсу розглядають форми існування розмовної мови під кутом зору взаємодії людей у ​​соціологічному аспекті. Предметом аналізу є послідовності мовних взаємодій. Досліджувані ж одиниці лежать вище рівня пропозиції; наприклад, до цих одиниць відносяться мовленнєві акти і ходи в спілкуванні і обмін репліками (Демьянков 1995).

2.Содержательние моделі - в них аналіз дискурсу повністю зосереджений саме на семантичній та історичної площинах, як в теоретичному, так і практичному планах (Демьянков 1995). Прикладом є підхід М. Фуко, який під дискурсом розуміє "сукупність словесних перформансів", а його аналіз дискурсу спрямований на пояснення явищ мовної діяльності, точніше - того, що було вироблено сукупністю знаків (Фуко 1996: 108).

Найбільший лінгвістичний резонанс отримала комунікативна модель дискурсивного аналізу, розроблена Т.ван Дейком. Зупинимося на основних положеннях даної моделі.

1. Модель аналізу дискурсу Т. ван Дейка об'єднує в собі і формальний, і змістовний аспекти аналізу дискурсу, виділені В. З. Демьянковим і передбачає аналіз дискурсу, що розуміється як комунікативна подія і вербальне взаємодію.

2. Відповідно до цієї моделі, аналіз дискурсу спрямований на промову як на продукт говоріння і текст як на продукт написання в контексті комунікативного події в цілому.

3. Підходячи до методики дискурсивного аналізу як такої, Т. ван Дейк підкреслює відкритість, незамкнутість дискурсу. На думку лінгвіста, аналіз дискурсу завжди виводить нас за допомогою моделей та соціальних контекстів в іншій дискурс. Аналіз дискурсу рухається по колу від макро - до мікро рівнях бесіди, тексту, контексту, суспільства і навпаки.

4. "Дискурс не є лише ізольовану текстової або діалогічною структурою. Скоріше це складне комунікативне явище, яке включає в себе і соціальний контекст, що дає уявлення як про учасників комунікацій, так і процесах вироблення і сприйняття повідомлення (Дейк 1989: 113).

5. Основними принципами аналізу дискурсу, відповідно до моделі Т. ван Дейка, є наступні:

1) вивчення природної мови текстів і розмов;

2. використання контексту (соціального і культури);

3. лінійна послідовність аналізу структурних одиниць;

4. розгляд письмового та усного дискурсу як соціальної практики його учасників;

5. вивчення усного мовлення, але при цьому не повинна повністю ігноруватися мова письмова;

6. облік при аналізі дискурсу категоризації, виробленої його учасниками;

7. виявлення загального значення і функцій дискурсу;

8. аналіз дискурсу в усіх напрямках і на всіх рівнях (звуковому, граматіческом, семантичному);

9. облік конструктивності дискурсу, оскільки його конструктивні елементи можуть функціонально використовуватися, розумітися і вивчатися як частини інших елементів;

10. облік загальних граматичних, комунікативних правил і правил мовленнєвої взаємодії, а також розгляд порушень, ігнорування та змін існуючих правил в даному дискурсі;

11. виявлення стратегій, які користувачі мови використовують для досягнення цілей дискурсу;

12. визнання ролі соціальної когніції в дискурсі тобто знань, відносин, ідеологій, норм, цінностей (Dijk 1997: 29 - 31).

Для цілей дослідження прагматико - комунікативних параметрів ФІ в дискурсі найбільш прийнятною, на наш погляд, представляється саме комунікативна модель Т.ван Дейка, оскільки вона не тільки припускає систематизований опис його різних вимірів, але й дає можливість визначити відносини між використанням мови, ідеями та убежеденіямі , а також їх взаємодією.

Відповідно до обраної нами моделі, аналіз дискурсу повинен відповідати на такі питання: Як використання мови впливає на переконання і вплив? Як аспекти мовної дії впливають на мову? Як переконання контролюють мова та вплив? (Dijk 1997:2). Відповіді на ці питання, безсумнівно, вимагають міждисциплінарного підходу, який охоплює ряд теоретичних постулатів. Про основні теоретичних підходах до дискурсивного аналізу, а також до аналізу прагматико - комунікативних параметрів ФІ мова піде в наступному розділі.

2.2. Теоретичні підходи до дослідження ФІ в контекстно-дискурсивних умовах

Серед основних підходів до вивчення дискурсу лінгвісти виділяють наступні:

1. теорія мовленнєвих актів (Остін 1986, Серль 1986);

2. логічна граматика спілкування (Leech 1983, Грайс 1985);

3. лінгвістика тексту (ван Дейк 1989);

4. граматика дискурсу (Langaсker 1987);

5. когнітивні та психолінгвістичні моделі обробки та розуміння дискурсу (ван Дейк 1989);

6. моделі репрезентації дискурсу в теорії штучного інтелекту (Shank, Abelson 1977);

7. конверсаціонним аналіз (Sacks, Schegloff, Jefferson 1974);

8. критичний аналіз дискурсу (Dijk 1997).

Наведений вище неповний список демонструє теоретичну та методологічну різнорідність області дискурсивного аналізу. Разом з тим, деякі підходи розвиваються разом з дискурсивним аналізом і фактично стали його складовими частинами.

У цьому дослідженні аналіз дискурсу проводиться в руслі теорії мовленнєвих актів. Крім того, у дослідженні були використані такі теоретичні підходи, як теорія інтенціонального станів, теорія аргументації та когнітивний підхід до подання події в дискурсі.

2.2.1. Теорія мовленнєвих актів у системі дискурсивного аналізу при дослідженні ФІ

Центральним поняттям теорії мовленнєвих актів (ТРА) можна вважати іллокутівний акт. Сутність іллокутівного акта відображається в мовному акті (РА) як його ілокутивна сила. Як відомо, Дж. Серль, активно розвиває ідеї Дж. Остіна про мовленнєвих актах і розробив власну теорію, вказав на досить важливу обставину формування іллокутивної сили. Реалізуючи інтенціональний аспект комунікації, що говорить у першу чергу виходить з конвенціональних умов, оскільки, бажаючи отримати певний результат, він повинен змусити адресата "впізнати свій намір отримати цей результат" (Серль 1986: 160).

Таким чином, вживаючи певну мовний засіб, зокрема, ФІ, адресант виходить із співвідношення між а) власними комунікативними цілями, б) відповідними правилами комунікації і в) доречністю ФІ в контексті даних цілей і правил.

Саме в співвідношенні интенционального, з одного боку, і конвенційного, з іншого боку, аспектів мовного акту Дж.Серль вбачає перспективу аналізу комунікації з використанням понятійного апарату цієї теорії (Серль 1986а). З цією метою він разгранічівет іллокутівний акт і пропозицію, гносеологічно протиставляючи інтенціональних і конвенціональний у висловлюванні. Дж.Серль належить найбільш повне і послідовне визначення іллокутивної сили висловлення як "... оцінки смислового статусу висловлювання як твердження, обіцянки, попередження, погрози, вимоги і т.д." (Серль 1986а: 170). Він також виділив три основних фактори іллокутивної сили:

1. Иллокутивная мета, під якою Дж. Серль розуміє сенс чи мета конкретного типу іллокуції (Серль 1986а). Даний фактор визначається тим змістом, який безпосередньо виражає иллокуция, наполяганням на чому-небудь, загрозою чого-небудь, виразами небажання, презирства, захоплення, схвалення і т.д.

2. Напрямок пристосування між висловлюванням і світом. Фактично Дж. Серль має на увазі ситуації, в яких "деякі іллокуції в якості частини своєї іллокутівной цілі мають прагнення зробити так, щоб слова (а точніше пропозіціональное зміст) відповідали світу; інші іллокуції пов'язані з метою зробити так, щоб світ відповідав словами" ( Серль 1986а: 172).

3.УМОВИ щирості, чи відмінності у виражених психологічних станах комунікантів. Дж.Серль тут близько підходить до того поняттю, яке Г. П. Грайс називає категорією Якості, що є однією з умов відомого Принципу Кооперації (Грайс 1985). Якщо один з комунікантів не зацікавлений у співпраці, він може давати або помилкові, що знижують ефективність комунікації висловлювання, або грати невластиву йому роль в процесі комунікації.

Досліджуючи складні мовні акти, Дж.Серль і Д. Вандервекен вказують ще на одну важливу характеристику іллокутивної сили, заслуговує згадки в даному дослідженні - інтенсивність, з якою виражені ілокутивна мета і умова щирості (Серль, Вандервекен 1986:251-252). Як буде показано, цей компонент іллокутивної сили найбільш важливий для комуніктивна аналізу дискурсу та дослідження прагматико - комунікативних характеристик ФІ, однією з яких є участь ФІ в сукупній іллокутівной силі висловлювання. В якості прикладів наведемо два висловлювання, в одному з яких ФІ сприяє сукупної іллокутівной силі ассертіва, а в іншому - сукупної директивної іллокутівной силі. Це сприяння проявляється в посиленні ступеня, з якою виражені іллокутівние мети. Наприклад:

"I know well enough ... but Gill I'll bet would be as peeved as anything (Th. Drеiser" An American Tragedy ", p.385).

"Goddam right", Stradlater said. He was too conceited. "No kidding now. Do that composition for me. Don't knock yourself out or anything, but just make it descriptive as hell. Okay! "(JPSalinger" The Catcher in the Rye ", p.29).

Всі перераховані вище компоненти іллокутивної сили враховуються при класифікації мовленнєвих актів. У цьому дослідженні ми використовуємо класифікацію мовленнєвих актів, розроблену Дж. Р. Серліо. Він встановив, що при здійсненні мовленнєвого акту мовець виражає те чи інше психологічний стан. Відображеної в дискурсі психічних станів його учасників Дж. Р. Серль пояснює в рамках пропонованої ним концепції інтенціональної станів, якій присвячено наступний параграф.

2.2.2. Інтенціональних стану та їх вербалізація: місце і призначення ФІ

Поняття інтенціональності, яка за своєю суттю є одним з фундаментальних понять феноменології, було запозичене Дж. Серліо з концепцій Ф. Брентано та Е. Гуссерля (Зотов 1985). Дотримуючись давньої філософської традиції, під інтенціональність він розуміє властивість багатьох ментальних станів і подій, за допомогою яких вони спрямовані на об'єкти та стану справ зовнішнього світу (Searle 1983). Називаючи властивість спрямованості або віднесеності до чого-либу інтенціональність, Дж. Серль тим не менш намагається відмежуватися від деяких особливостей зазначеної традиції. При розробці своєї концепції, якої ми дотримуємося в цьому дослідженні, Дж.Серль пропонує ввести як основоположного поняття інтенціонального Стани, що виражає певну ментальну спрямованість суб'єкта до дійсності. Дж. Серль вносить кілька пояснень у своє розуміння цього поняття, одне з яких є суттєвим для нашого дослідження і полягає в тому, що слід розрізняти намір, інтенцію (intending) і Інтенціональність. Очевидне співзвуччя слів "Інтенціональність" і "інтенція" вселяють думку про те, що інтенції грають деяку особливу роль в теорії інтенціональності. Однак з точки зору Дж.Серль, інтенція зробити щось є лише однією з форм інтенціональності: "Інтенціональність є спрямованість, інтенція зробити щось представляє собою один з видів інтенціональності поряд з іншими" (Searle 1983:3).

Намагаючись роз'яснити Інтенціональність в термінах мови, Дж. Серль спирається на знання мови як на евристичне засіб пояснення і вказує на те, що мова виводимо з інтенціональності, але не навпаки. Мова постає як особлива форма розвитку більш примітивних форм інтенціональності. Мова, саме мова належить до класу інтенціональних дій. Тоді фундаментальні семантичні поняття - типу значення - цілком обгрунтовано аналізувати за допомогою ще більш фундаментальних понять, таких, як переконання, бажання, намір. На відміну від інших варіантів цього підходу (наприклад, Грайс) Серль обговорює проблему значення, залучаючи з цією метою поняття інтенціональності. "Так як лінгвістичне значення", пише Серль, "є форма виводиться інтенціональності (a form of derived Intentionality), то його можливості та обмеження задаються можливостями і обмеженнями інтенціональності" (Searle 1983: 175). Такий підхід до мови і лінгвістичному значенням дає можливість припустити, що значення інтенсивності задається інтенціональність як конституирующей характеристикою свідомості. Відповідно до концепції інтенціональної станів, спосіб, яким мова представляє світ, є розширенням і реалізацією способи, за допомогою якого свідомість представляє світ. Яким же чином розум надає Інтенціональність сутностей, які не мають внутрішньої Інтенціональність тобто звуків і знаків, схожим на всі інші феномени фізичного світу? Яким чином вони отримують Інтенціональність? Відповідаючи на ці запитання, Дж. Серль вказує на наявність двох рівнів інтенціональності в здійсненні висловлювань. По-перше, є виражається інтенціональних стан, по-друге, є інтенція, з якої щось вимовляється. Ось це друге інтенціональних стан, тобто інтенція, з якої щось вимовляється, і наділяє Інтенціональність лінгвістичні сутності (Searle 1983).

У зв'язку з цим Л. Вітгенштейн справедливо зауважує, що якщо ми видалимо елемент інтенції з мови, то цим самим зруйнуємо всю його функцію (Вітгенштейн 1985). Існує ще одна умова - наша здатність до виконання лінгвістичних актів для досягнення екстралінгвістичні цілей. Людина, стверджує Серль, який робить заяву, робить більше, ніж просто демонструє свою віру у що-то - він передає конкретну інформацію. Людина, яка дає обіцянку, робить більше, чим доводить до відома оточуючих, що він має намір щось виконати, - він створює стабільні очікування у інших щодо своєї майбутньої поведінки. Отже, виконання лінгвістичних актів гарантується тоді, коли вони спрямовані на реалізацію конкретних соціальних цілей. Все це призводить Дж.Серль до вельми важливого висновку про те, що поняття інтенціональності, в рівній мірі застосовується як до ментальних станів, так і до таких лінгвістичним сутностей, як мовленнєвий акт. Застосовуючи понятійний апарат теорії мовленнєвих актів до теорії інтенціональної станів, Дж. Серль виділяє чотири аспекти, в яких інтенціональних стану та мовні акти пов'язані між собою.

1. Якщо мовленнєвий акт характеризується наявністю пропозіціональной змісту "p" і іллокутивної сили "F", то інтенціональних стан-репрезентативним змістом "r" і психологічним модусом "S" (Searle 1983: 6).

2. І мовні акти, і інтенціональних стану характеризуються напрямом пристосування. Якщо асертивно мовленнєві акти мають напрям пристосування "слова до миру", то інтенціональних стану переконання - "свідомість до миру". У свою чергу, директивні та коміссівние мовленнєві акти мають напрям пристосування "світ до слів", а інтенціональних стану бажання і наміри - "світ до свідомості" (Указ.соч.: 8).

3. У здійсненні кожного мовного акту, який володіє пропозиційних змістом, ми висловлюємо певне інтенціональних стан з даними пропозиційних змістом і це інтенціональних стан є умовою щирості такого мовного акту. Таким чином, дотримуючись парадоксу Мура, мовленнєвий акт необхідний для вираження відповідного интенционального стану (указ. соч.: 9).

4. Поняття умов здійсненності (успішності) можна застосувати і до мовним актам, і до інтенціональних станів у тих випадках, коли є напрямок пристосування. Вирішальне значення, як вказував Дж.Серль, має та обставина, що для кожного мовного акту, який володіє напрямком пристосування, мовленнєвий акт виконаний, якщо і тільки якщо виконано виражається їм ментальний стан та умови здійснимості мовного акту і виражається їм психічного стану тотожні (указ. соч.: 10).

Ці сполучні ланки між інтенціональних станами і мовними актами природним чином формують певне уявлення про інтенціональності стані: кожне інтенціональних стан містить деякий репрезентативне (інтенціональних) утримання в певному психологічному модусі. Інтенціональних стану репрезентують об'єкти і положення справ в тому ж самому сенсі, в якому репрезентують їх мовні акти. Іншими словами, інтенціональних стан є як би середовищем породження конкретних дій суб'єкта, до яких відносяться і створювані ним мовленнєві акти. Отже, за інтенціональних станом слід дію, яка цікавить нас різновид якого є мовленнєвий акт.

Аналіз інтенціонального станів, що породжують посилення їх вербального вираження за допомогою ФІ у складі мовленнєвих актів, не обмежується тільки аналізом зв'язку між інтенціональних станами

і мовними актами. Аналіз когнітивних станів учасників дискурсу також передбачає введення в понятійний апарат дослідження поняття "горизонт інтенціональності". Основна передумова введення цього важливого поняття у лінгвістичний аналіз інтенціональності заснована, як укладає В.В. Петров, на досить очевидний зараз тезі: "об'єкти не можуть бути повністю визначені в рамках будь - якого акту, і, отже, повинні існувати" горизонти "об'єкта як кордони його характеризації. Так, невизначеність "прямого" сприйняття об'єкта вказує на можливість інших сприйнять, цілісна сукупність яких, утворює "горизонт" даного об'єкта "(Петров 1990: 106), або іншими словами, фон, що створює умови для розуміння об'єктів або явищ. Саме таким чином всеосяжний горизонт конституюється інтенціональність. Метафоричний зміст поняття горизонту відображає його здатність пересуватися разом з інтерпретатором і запрошувати до подальшого просування вперед. Інтерпретатор, що володіє адекватною широтою горизонту, здатний правильно оцінити значення всіх об'єктів, що лежать всередині цього горизонту.

Таким чином, все викладене вище дає підстави припустити, що мовне вираження інтенсивності за допомогою мовних актів, що містять у своєму складі ФІ, визначається і породжується інтенціональність свідомості мовця, що розуміється як функція фундаментальної здатності мозку пов'язувати людини зі світом. Отже, можна припустити, що інтенсивність і інтенціональність якимось чином пов'язані одне з одним. Порівняльний аналіз словникових дефініцій понять "інтенціональність" і "інтенсивність" дійсно виявив зв'язок між цими поняттями. Порівняємо: "інтенсивність - є наявність тієї чи іншої напруженості" (Ожегов 1997:249), а прототипом поняття інтенціональності є поняття схоластики "intentio", що означає "напруга свідомості". Дане припущення і зіставлення дефініцій, у свою чергу, дозволяють висунути дві гіпотези, верифікацію яких ми маємо здійснити у практичній частині дисертації. Суть першої полягає у зв'язку категорії інтенсивності з інтенціональність, а друга гіпотеза полягає в тому, що ФМ, будучи фразеологічним засобом вираження категорії інтенсивності в мові, є маркером інтенціональності мовця у дискурсі.

У ході дослідження було встановлено, що дискурсами функціонування ФІ є нарративний і аргументативний дискурси. Прагматико - комунікативні параметри ФІ в аргументативного дискурсу досліджуються в рамках теорії аргументації, основні положення якої висвітлює наступний параграф.

2.2.3. Теорія аргументації в дослідженні ФІ

У досить великій літературі з аргументації, наявної сьогодні, даються різні підходи до дослідження даного явища. Всі їх умовно можна розділити на філософські, риторичні та лінгвістичні. Відповідно до Аристотеля, мовна форма аргументації знаходиться в безпосередній залежності від слухача (Арістотель 1978). Аналіз цієї залежності лежить в основі лінгвістичних підходів до аргументації, серед яких особливе місце займає прагмадіалектіческая теорія аргументації, розроблена Ф. Ван Еемереном і Р. Гроотендорстом. Автори даної теорії розглядають аргументацію як явище вербальної комунікації, що має бути вивчено як спеціальна форма (mode) дискурсу, що характеризується використанням мовних засобів для вирішення розбіжності думок (van Eemeren 1996). В процесі аргументації автори даної теорії розрізняють чотири стадії, які, у свою чергу, відповідають чотирьом етапам аргументативного дискурсу (van Eemeren 1996: 281-283).

Відкриває процес аргументації стадія конфронтації ("confrontation stage"), на якій розбіжність думок представлено опозицією між точкою зору і її неприйняттям. У аргументативного дискурсу ця стадія відповідає етапу, на якому виникає незгоду з висунутою точці зору, зіткнення двох протилежних думок. На початковій стадії ("opening stage") виявляються антагоніст і протагоніст, визначаються їх завдання в процесі аргументації. Нарешті, вирішальним моментом процесу аргументації є стадія аргументації ("argumentation stage"), на якій протагоніст захищає свою точку зору проти критичних випадів антагоніста. У дискурсі ця стадія відповідає етапу, на якому одна сторона наводить аргументи, для того, щоб розвіяти сумніви протилежної сторони, остання, у свою чергу, протистоїть цим аргументам. Завершує аргументацію заключна стадія ("concluding stage"), на якій протагоніст і антагоніст роблять висновки про те, чи була точка зору протагоніста успішно захищена від критичних доводів антагоніста. У аргументативного дискурсу ця стадія відповідає етапу, на якому сторони роблять висновки про результати і спробах вирішити розбіжності, підводять підсумки.

У рамках когнітивної парадигми аргументацію ми, слідом за А. М. Барановим і В.М. Сергєєвим, визначаємо як "комплекс вербально реалізованих когнітивних процедур обробки знання, що призводять до зміни його онтологічного статусу в моделі світу адресата і тим самим реально і в перспективі впливають на процес прийняття рішень" (Баранов 1990:41). Когнітивна мета аргументування, на нашу думку, передається через іллокутівние мовні акти, що їх репрезентують тези й аргументи. З точки зору цілей і завдань лінгвістичного дослідження, досить суттєво, якими типами мовних атов може виражатися когнітивна націленість аргументації. Ф.ван Еемерен і Р. Гроотендорст встановили, що в процесі аргументування використовуються, відповідно до класифікації Дж.Серль (Серль 1986а), п'ять типів мовленнєвих актів, серед яких суттєву роль все ж відіграють такі мовленнєві акти, як ассертіви, коміссіви і директиви.

У контексті сучасних досліджень з лінгвістичної семантикою та прагматиці, ми поділяємо думку Д. А. Бокмельдера, який розглядає аргументацію як особливий макротіп мовленнєвого акту, що має свою іллокутівную мета - вплинути на вибір адресата у процесі прийняття ним рішень (Бокмельдер 2000).

У цьому дослідженні аргументація як макроречевой акт має складну внутрішню структуру, яка включає: а) тезу аргументації (або, в іншій термінології, точку зору), що само по собі є виконанням мовного акту (він містить пропозицію 1 і іллокутівную чинності 1); і б) доводи на користь тези, що також є виконанням одиничних, тобто простих мовленнєвих актів (вони містять пропозиції 2,3, ... n і іллокутівние сили 2,3, ... n). Сукупність пропозиції 1 і пропозицій 2,3, ... n становить складну пропозицію, або макропропозіцію мовного акту аргументації. У свою чергу, ілокутивна сила 1 разом з іллокутівнимі силами 2,3, ... n представляють собою сукупну іллокутівную силу, яка тільки й може бути описана як ілокутивна сила аргументації. Розглянемо приклад:

He's a splendid young fellow. Boxed three years for Oxford and, so I learn from a usually reliable source, went through the opрosition like a dose of salts (PGWodehouse "Service with a Smile", p.210).

При аналізі фразеологічного контексту в цьому прикладі в термінах теорії мовленнєвих актів ми маємо три простих мовленнєвих акту і, відповідно, три пропозиції і три іллокутівние сили, в даному випадку - асертивно, що представляють собою затвердження. Жоден з мовних актів, взятий окремо, не має іллокутивної сили аргументації. Жоден з них - окремо не спрямований на досягнення перлокутивний ефект переконання. Однак, при аналізі даного мовного відрізка в цілому, ми можемо інтерпретувати перший мовленнєвий акт як тезу аргументації, що має пропозіціональное зміст "He's a splendid young fellow", а інші два мовних акту - як аргументи на користь справедливості цього твердження, що мають пропозиції відповідно "Boxed three years for Oxford "," went through the opposition like a dose of salts ". Сукупна ілокутивна сила трьох даних мовленнєвих актів - ілокутивна сила аргументації, посилення якої сприяє ФІ like a dose of salts. Як і будь-який елементарний мовленнєвий акт, мовленнєвий акт аргументації має свої умови успішності, які А. Н. Баранов і В. М. Сергєєв описали наступним чином:

1. "Мовець висуває точку зору О;

2. провіщає висуває твердження S1, S2 ... Sn, в яких виражені пропозиції (умови пропозіціональной змісту);

3. висунення тверджень S1, S2, ... Sn вважається спробою мовця обгрунтувати точку зору Про задовільно для слухача, тобто переконати слухача у прийнятності Про (істотне умова);

4. автор вважає, що а) слухає не приймає О; б) слухає візьме S1, S2, ... Sn в) слухає візьме S1, S2, ... Sn як обгрунтування Про (попередні умови);

5. автор вважає, що а) Про прийнятно, б) S1, S2, ... Sn прийнятні; в) S1, S2, ... Sn обгрунтовують Про (умова щирості) "(Баранов 1987).

Звернемо увагу на те, що тільки сукупність пунктів (1) і (2) може бути описана як пропозіціональное зміст мовних актів аргументації, що включає в себе пропозицію точки зору і пропозиції аргументів. Важливо відзначити, що ніякої окремий мовленнєвий акт не може бути інтерпретовано як точка зору або аргумент; ці акти існують тільки в діалектичній єдності. Тому ми говоримо про аргументацію як про макроречевом акті.

Якими характеристиками мають складові акту аргументації? Точка зору може представляти собою висловлювання про майбутнє, оцінне судження або судження з модальним предикатом, тобто таке, яке можна оцінити лише як прийнятне / неприйнятне. Використання терміну "прийнятність" для опису тези замість терміна "істинність" - важливий крок від формально-логічного опису аргументації в бік її лінгвістичного та аксіологічного опису (ван Еемерен 1992). Мета суб'єкта аргументації - не вивести істинне висновок із істинних посилок, а зробити точку зору прийнятною (прийнятої), висуваючи прийнятні аргументи. У разі прийняття точки зору співрозмовника, другий учасник комунікації погоджується з її справедливістю (вірністю). Таким чином, "зробити точку зору прийнятною" означає те ж, що і "переконати опонента". Аргументи на підтримку точки зору можуть мати ознакових або причинний природу. У першому випадку між пропозиціями аргументу і точки зору встановлюється відношення супроводжує або співіснування. Аргумент представляє знак, ознака чи характеристику того, про що стверджується в точці зору, наприклад:

"This meat hasn't been cooked properly (точка зору). It's tough as old boots "(аргумент) (DEI).

У другому випадку прийнятність аргументу переноситься на точку зору, коли тим часом, що затверджується в аргументі і тим, що затверджується в точці зору існує причинно-наслідковий зв'язок. Такий зв'язок можлива у двох напрямках: аргумент може виражати причину точки зору, наприклад:

"Mother hates it if we're late (теза). The point is - that she clings like mad now to the day's routine - you know (аргумент) "(JBPriestley" Three Men in New Suits ", p.16)

Аргумент може бути (достовірним) наслідком, навідним на визнання точки зору як причини, наприклад:

"You've got the wrong man (теза). They'll laugh at you like blazes over this in Scotland Yard (аргумент) "(E. Waugh" Decline and Fall ", p. 153).

Розглянуті нами раніше макроречевие акти аргументації є випадки одиничної аргументації, тобто випадки, коли на підтримку точки зору висувається один аргумент. Разом з тим, на підтримку або проти точки зору часто висувається більше одного аргументу, і способи їх зв'язку можуть бути різні. У теорії аргументації Ф. ван Еемерена і Р. Гроотендорста описуються такі структури аргументації, як множинна, складносурядні, складнопідрядні (van Eemeren 1996). Множинна аргументація - це приведення декількох рівнозначних і незалежних один від одного аргументів на підтримку точки зору, тобто проста сума одиничних аргументів. Наприклад:

I thought he was in many ways my superior. He'd gotten into Yale, and his grades were a hell of a lot better than mine had been in college. He was a better athlete. He had a natural command of languages ​​and easier way of relating to other people - he was much more gracious, a relaxed guy, very charming (J. Thomas "Father Son and Co", p. 380).

З наведених вище прикладів стає очевидним, що в аргументативного дискурсу ФІ входить до складу макроречевого акту аргументації, в якому він сприяє інтенсивності іллокутивної сили "висунення аргументу", що у свою чергу робить аргумент більш переконливим, макроречевой акт - успішним. У цьому і полягає комунікативне призначення ФІ в аргументативного дискурсу. Комунікативні параметри ФІ в наративному дискурсі аналізуються в цьому дослідженні з точки зору когнітивної моделі представлення події.

2.2.4. Когнітивна модель події як інструмент розуміння ФІ в наративному дискурсі

На сьогоднішній день у когнітивній лінгвістиці не існує єдиного універсального підходу до поняття "подія". Н. Д. Арутюнова відносить це поняття до непредметні сутностей і підводить під термін цілу серію непредметні (подієвих) значень, що позначають все те, що "відбувається з предметами: процес, стан, дія, зміна стану справ," події "" (Арутюнова 1988а : 169). Неоднорідність концепту "подія" була відзначена також і В. З. Демьянковим, який розрізняє: 1) подія як ідею (що розуміються таким чином події визначаються інтенсіоналом імені і можуть повністю накладатися один на одного в просторі та часі); 2) власне подія, або референтне подія, що визначається за екстенсіоналу: двом подіям - ідеям може відповідати одне референтне подія, 3) текстове подія - гіпотетична інтерпретація референтного події (Демьянков 1983). Далі при аналізі фрагментів наративного дискурсу буде матися на увазі переважно референтне подія, яке має трояку локалізацією: "воно локалізоване в певної людської (одноосібної чи громадської) сфері, визначальною ту систему відносин, в яку воно входить; воно відбувається в якийсь час і має місце в деякому реальному просторі "(Арутюнова 1988а: 172).

Подія в цьому дослідженні розглядається нами як когнітивна одиниця, яка може бути представлена ​​у вигляді моделі. Моделі представляють собою знаходяться в епізодичній пам'яті когнітивні репрезентації подій, що описуються в дискурсі. Вони включають акумульований досвід попередніх подій з тими ж або подібними предметами, особами чи явищами і потрібні в якості основи інтерпретації дискурсу.

Значний інтерес у зв'язку з вивченням особливостей формування когнітивної структури події представляють моделі, які розробили Л. Талмі і В. Я. Шабес. Зіставлення когнітивної одиниці (події) з комунікативною одиницею (наративних текстом, що містить ФМ) дозволяє виявити важливу роль когнітивного компонента в комунікативних параметрах ФИ. Тому нижче розглядаються деякі положення концепцій цих лінгвістів з тим, щоб виявити можливості їх застосування для аналізу комунікативних параметрів ФІ в наративному дискурсі.

Л. Талмі описує особливості структурної організації когнітивного подання події за допомогою семантичних ролей Фігури і Фону (Talmy 1978). Під Фігурою розуміється об'єкт, що рухається за деякою траєкторії або спочивають (але здатний до переміщення) в деякому місці щодо певної системи координат; даний об'єкт мислиться як змінна, що володіє особливою значущістю.

Фоном називається статична схема референції або точка відліку в межах цієї схеми, щодо якої описується рух або локалізація Фігури (Talmy 1978).

Крім двох базових семантичних ролей когнітивної репрезентації - Фігури і Фону - вчений виділяє Предикат (Motion або State-of-Motion), який служить для констатації факту премещенія або локалізації об'єкта-Фігури щодо об'єкта-Фону, і відповідно, може мати значення динамічне - " MOVE "або статичне -" BE-L "(= be located). Четверта базова роль, звана даними автором, "Шлях" (Path) або "Місце" (Site), залежно від типу предиката, фіксує особливості переміщення / локалізації Фігури щодо Фону. У результаті виходить базова структура події, яка на думку Л. Талмі, має універсальний характер і включає наступні ролі: Фігура (F); Предикат (MOVE / BE-L); Шлях / Місце (P / S); Фон (G) ( Talmy 1978).

Таким чином, перевагою даного підходу, на наш погляд, є те, що з його допомогою можна відобразити динамічний аспект події (тобто, вказати, чи знаходиться об'єкт-Фігура в русі або ж він спочиває), що має велике значення для цілей нашого дослідження . Крім того, використання даного категоріального апарату для аналізу ФІ дозволяє встановити, яку роль (Постать, Фон, Предикат, агенс і т.д.) виконує в когнітивної репрезентації події ФИ.

Подія, що представляє собою складну динамічну одиницю, яка розгортається в часі, має подвійну континуально - дискретну природу. У зв'язку з цим, як зазначає В. Я. Шабес, виявилося, що "використання в якості мови його опису граничних (неподільних) і якісно визначених у часі (статичних) семантичних сутностей призводить до атомістичної дискретизації континуальних динамічних сутностей" (Шабес 1989:169 ). Цей факт послужив підставою для введення в модель події поняття "градуальний еталон", який розглядається як одинична лінійна дискретно-континуальна когнітивна координата (Шабес 1989). Використання ФІ як градуальний еталонів дозволяє, на нашу думку, наблизити якісні характеристики моделі до сутнісним властивостям описуваної події.

Відповідно до моделі В. Я. Шабеса, подія (макроподії) у часі виступає у вигляді триєдності: Пресобитіе - Ендособитіе - Постсобитіе. Ендособитіе - власне маркіроване подія, про яку йде мова, з його власною структурою в рамках його темпоральних меж. Пресобитіе - те, що передує Ендособитію, воно включає намір агенс, планування і підготовку дії, досвід агенс у виконанні подібного роду дій. Постсобитіе - те, що слідує за Ендособитіем, наприклад, планування подальших дій. Кожен з трьох компонентів триєдності підрозділяється на три упорядкованих у часі компоненти: Потенціал - Реалізація-Результат. Потенціал фіксує предметні компоненти, необхідні для Реалізації події. До їх числа відносяться необхідні матеріали, засоби, інструменти, пристосування, деталі, фізичні дані агенса тобто інтенціональних компоненти. Реалізація події є динамічний перетворення Потенціалу в Результат в часі і просторі. Як градуальний перехід від Потенціалу до результату, Реалізація події може бути представлена ​​подвійно: а) як цілісний континуальний (недискретні) процес у часі б) як дискретна послідовність операцій за участю агенс, Інструменту, Засоби. Всі три етапи події грунтуються на одній і тій же категоріальної схемою, однак, базові категорії - агенс, Дія, Об'єкт, Інструмент, Продукт, Матеріал тощо - на різних етапах Події певним чином видозмінюються, наприклад, Матеріал Пресобитія виступає в Ендособитіі в якості об'єкту і, далі, в Постсобитіі стає Продуктом, і т.д.

Для обліку прагматичного аспекту когнітивної репрезентації події В. Я. Шабес пропонує ввести категорію Оцінка, яка може бути приписана як події в цілому, так і окремим категоріям когнітивної структури події - Місця, Часу, дії, наслідки та ін Ось, що В.Я . Шабес пише з цього приводу: "Об'єктом оцінки може бути як Ендособитіе в цілому, так і його компоненти: агенс, його інтенція, Продукт, окремо - параметри Продукту, структура Реалізації та т.п. Іншими словами, Оцінка може мати в якості "об'єкта" фрагмент подієвої структури тієї чи іншою мірою генералізації - партикуляризації "(Шабес 1989:122 - 123).

Оскільки всі компоненти тріади Пресобитіе - Ендособитіе - Постсобитіе взаємопов'язані один з одним, то можна припустити, що дана модель є тією когнітивно-семантичної універсалією, на основі якої, зокрема, реалізується така основна категорія дискурсу, як когерентність, якій присвячено наступний розділ глави .

На закінчення даного розділу підкреслимо, що теоретичні підходи до аналізу прагматико - комунікативних параметрів ФІ, представлені в цьому розділі, істотно різняться залежно від теорій, методів, шкіл, а також індивідуальностей вчених. У цьому відношенні дискурсивний аналіз навряд чи відрізняється від інших дисциплін у галузі соціальних та гуманітарних наук. Дискурс, який розуміється в цьому дослідженні як текст, занурений у ситуацію спілкування, допускає безліч вимірів. У будь-якому випадку аналіз дискурсу залишається лінгвістичної процедурою, оскільки мовний рівень є єдиним виміром дискурсу, доступним безпосередньому спостереженню. Відповідно до обраної нами моделі, в аналіз дискурсу входить розгляд однієї з центральних теоретичних понять, яким є зв'язаність або когерентність.

2.3. Когерентність дискурсу та ФІ

Когерентність представляє собою певну організацію висловлювань у дискурсі. Практично кожен з нас у змозі відрізнити пов'язаний дискурс від невпорядкованою маси висловлювань. "Дискурс - це не свідомість, яке поміщає свій проект під зовнішню форму мови, це не самий мову і, тим більше, не якийсь суб'єкт, що говорить на ньому, але практика, що володіє власними формами зчеплення і власними формами послідовності" (Фуко 1996: 168 ).

У лінгвістичних дослідженнях, що проводяться в руслі лінгвістики тексту, термін "когерентність" ототожнюється з терміном "когезія". Вчених, які займаються даною проблематикою, умовно можна поділити на три групи: тих, хто розглядає когезию як сукупність формально-граматичних внутрітекстових зв'язків (Halliday, Hasan 1976, Stoddart 1991, Cook 1989, Кухаренко 1988, ван Дейк 1989) в її опозиції до когерентності як явищу більш високого порядку, що забезпечує смислову єдність тексту; тих, хто їх ототожнює або вважає синонімічні (Москальська 1981) і тих, хто взагалі не виділяє терміна когерентність, аналізуючи когезию у двох її іпостасях, тобто одночасно в якості засобу як формальної, так і змістовної зв'язаності тексту (Гальперін 1981). У зв'язку з цим небезінтересно простежити різницю між термінами "логіка" і "когерентність", яку проводить Г. Гійом. Відштовхуючись від цитати Г. В. Лейбніца "речі заважають один одному, а ідеї зовсім не заважають один одному", французький вчений знайшов необхідним сказати, що "при уречевлення у вас залишаться тільки шляхи когерентності, при ідеалізації без упредметнення перед вами будуть шляху логіки. Так, логіка наказує судженню прямий шлях. Когерентність наказує впорядкований рух вперед, яке не здійснюється за таким прямому шляху "(Гійом 1992:19).

Наведені вище підходи до понять "когерентність" і "когезія" дозволяють укласти, що незалежно від того, як розуміються сутність і межі даних понять, всі вони виявляють ряд спільних моментів, суть яких полягає в тому, що як когезія, так і когерентність забезпечують цілісність і єдність дискурсу. Разом з тим, ми поділяємо думку тих лінгвістів, які вважають, що когерентність ширше когезії та охоплює крім формально-граматичних аспектів зв'язку висловлювань, семантико-прагматичні, функціональні аспекти смислової та діяльнісно пов'язаності дискурсу.

Т.ван Дейк розглядає когерентність дискурсу на локальному і глобальному рівнях. Локальну когерентність вчений визначає в термінах відносин між пропозиціями, вираженими сусідніми пропозиціями, а глобальну когерентність Т.ван Дейк розглядає як відношення кожного конкретного висловлювання до загального плану комунікації (ван Дейк 1989).

Оскільки дискурс у цьому дослідженні аналізується з лінгвістичних позицій, основним завданням цієї процедури є пошук значення дискурсу. Так само як ми хочемо знати, як співвідносяться значення слів у реченні, утворюючи значення пропозиції, ми повинні знати, як співвідносяться значення пропозицій, утворюючи значення цілої послідовності пропозицій. Іншими словами, як зв'язуються пропозиції дискурсу, щоб утворити послідовність і як вони створюють загальне значення дискурсу. При такому тлумаченні значення дискурсу основним поняттям в аналізі дискурсу стає пропозіціональная чи семантична когерентність дискурсу.

2.3.1. Семантична когерентність дискурсу

Семантична когерентність дискурсу на локальному рівні визначається Т.ван Дейком в термінах відносин між пропозиціями, які репрезентують відносини між фактами у певному можливому світі (van Dijk 1985). Разом з тим, кожен значущий дискурс - це не просто набір пропозицій, але їх упорядкована послідовність, де існують "конвенціональні обмеження на можливий порядок пропозицій" (Dijk 1985: 107 - 108). Це означає, зокрема, що семантика пропозиції в дискурсі описується з урахуванням структур та інтерпретації сусідніх, зазвичай передують пропозицій того ж тексту. Таким чином, основне правило семантичної когерентності полягає в тому, що "пропозиція А пов'язане з пропозицією В, якщо А належить до ситуації або події, яке є можливим (вірогідним, необхідним) умовою існування ситуації або події, до которм відноситься В (або навпаки) "(ван Дейк 1989: 127). Важливе значення даного правила для справжнього дослідження полягає в усвідомленні того факту, що попередні пропозиції можуть надати додаткову, а іноді й критично важливу інформацію для інтерпретації пропозицій дискурсу. Семантична когерентність дискурсу не може отримати повного пояснення тільки в термінах локальних зв'язків між пропозиціями. Для встановлення деякої форми глобальної організації дискурсу і контролю необхідні значення більш високого рівня. Тому наступний щабель аналізу дискурсу в цьому дослідженні представлена ​​більш високим або більш глобальним рівнем, ніж мікрорівень слів, пропозицій і зв'язків між реченнями. Для опису когерентності дискурсу функціонування ФІ на цьому рівні ми ввели у понятійний апарат дискурсивного аналізу поняття макроструктури, запропоноване Т.ван Дейком.

Поняття макроструктури було використано нами для того, щоб відобразити глобальний зміст дискурсу функціонування ФІ. Це поняття, згідно з концепцією Т.ван Дейка, експліцитно показує загальний топік або тему дискурсу. Тема дискурсу, представлена ​​у вигляді макроструктури, відрізняється від теми окремого пропозиції або висловлювання, зазвичай представленої іменний групою підмета. Тема кожного індивідуального висловлювання в дискурсі зумовлена ​​тим, як його інформація розподіляється лінійно, в той час як тема дискурсу вказує на те, як його зміст організовано глобально, тобто ієрархічно (van Dijk 1985).

Оскільки макроструктури, на думку Т. ван Дейка, є семантичними одиницями, то вони також повинні складатися з пропозицій, а саме-з макропропозіцій. Макропропозіція, таким чином, є "пропозицією, виведеної з ряду пропозицій, виражених пропозиціями дискурсу" (Dijk 1985:116). Така макропропозіція, якщо можна навести порівняння з області біології, - це свого роду генетичний код глобальної організації сенсу в дискурсі.

У семантиці дискурсу функціонування ФІ макроструктури визначаються нами правилами, так званими макроправіламі, встановленими Т.ван Дейком. Макроправіла - це правила семантичного відображення: вони встановлюють зв'язок однієї послідовності пропозицій з послідовностями пропозицій більш високого рівня і таким чином виводять глобальне значення дискурсу з локальних значень, тобто значень пропозицій дискурсу. У теорії дискурсу Т.ван Дейком були визначені наступні макроправіла:

1.Обобщеніе: за наявності послідовності пропозицій необхідно замінити цю послідовність на пропозицію, виведену з кожної пропозиції даної послідовності.

2.Построеніе: за наявності послідовності пропозицій необхідно замінити її пропозицією, виведеної з усього репертуару пропозицій, що входять в цю послідовність.

3.Опущеніе: за наявності послідовності пропозицій необхідно опустити ті пропозиції, які не служать умовами інтерпретації (напр., Пресупозиція для іншої пропозиції в даній послідовності) (ван Дейк 1989: 42).

Продовжуючи досліджувати поняття семантичної макроструктури дискурсу, Т.ван Дейк прийшов до висновку про те, що в основі когерентності дискурсу лежить людський фактор, який об'єднує намір говорить і послідовність мовленнєвих актів у смислове ціле (Dijk 1997). Таким чином, він пропонує розглядати когерентність в прагматичному аспекті. Прагматичної когерентності дискурсу присвячено наступний параграф.

2.3.2. Роль ФІ у формуванні прагматичної когерентності дискурсу

Прагматична когерентність дискурсу залежить від нашої здатності вивести з ланцюжка мовних актів, скоєних в кожному реченні тексту, макропрагматіческое зміст (тобто один або більше макроречевих актів). Оскільки наявність і сила зв'язку між мовними актами, складовими дискурс функціонування ФІ, створюють прагматичну когерентність дискурсу, то представляється можливим дослідити участь ФІ у забезпеченні сили зв'язку між мовними актами, тобто у забезпеченні прагматичної когерентності. Ми виділяємо два види прагматичної когерентності: іллокутівную і интенциональную.

Для виявлення іллокутівной когерентності дискурсу необхідним є встановлення іллокутивної сили висловлювань, що входять в дискурс, з опорою на загальні прагматичні принципи, на розуміння контекстообусловленних очікувань у описуваної діяльності. Найбільш загальне умова іллокутівной когерентності на локальному рівні полягає в тому, що попередній мовленнєвий акт задає контекст, в якому відбувається ілокутивна оцінка подальшого мовного акту. "Не може бути ізольованої висловлювання. Воно завжди передбачає попередні і наступні за ним висловлювання. Ні одне висловлювання не може бути ні першим, ні останнім, воно лише ланка в ланцюзі і поза цього кола не може бути вивчене "(Бахтін 1979: 340). Відомо, що сприйняття дискурсу як послідовності пов'язаних та узгоджених пропозицій вимагає інтерпретації цих зв'язків, наприклад, різних видів відносин обумовленості між фактами. Аналогічно і сприйняття послідовності мовленнєвих актів засноване на інтерпретації зв'язку між йдуть один за одним мовними актами.

Свій варіант інтерпретації зв'язку між поєднанням що йдуть один за одним простих мовленнєвих актів запропонував А. Феррейра (Ferrara 1985). Він виділяє наступні типи функціональних відносин між мовними актами: підтвердження (justificatory relation), розширення (expansion relation), пояснення (explanatory relation), повтор (repetition), коментування (comment relation), поправка (correction), додавання (addition), згода (agreement), схвалення (approval), заперечення (objection), висновок, висновок (conclusion) та ін (Ferrara 1985: 146-148). Складові послідовність мовні акти не обов'язково повинні бути одного і того ж "рівня". Досліджуючи складні мовні акти, тобто не-мінімальні одиниці мови, що представляють собою поєднання простих мовленнєвих актів як мінімальних мовних одиниць, В. І. Карабан прийшов до висновку про те, що у між мовними актами можна знайти відносини субординації, наприклад, коли деякий мовний акт є допоміжним по відношенню до іншого (Карабан 1989). Дослідження, проведені вченим, показали, що в побудові послідовності мовленнєвих актів важливу роль відіграють іллокутівние мети, узгодженість яких і забезпечує зв'язаність мовних актів у послідовності. Як виявилося, на рівні іллокутівних цілей між простими мовними актами крім відносини субординації можуть існувати дискурсивні відносини ще двох типів: координації та сприяння. Останній тип ставлення представляє собою найбільш загальний випадок, який визначається "наявністю у діяльності мотиву як спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності предмета / матеріального чи ідеального /, заради якої ця діяльність здійснюється" (Карабан 1989:12). На думку А. М. Каплуненко, посилання на предмет діяльності надає вище наведеним визначенням деяку ваговитість, тому доцільніше використовувати, як вважає вчений, поняття пріоритету, тобто "Ціннісного орієнтиру, як спонукає комунікантів до початку співробітництва, так і визначає характер його завершення" (Каплуненко 1992:118).

Таким чином, ставлення субординації між мовними актами полягає в тому, що здійснення іллокутівной мети одного акта (залежного) підпорядковане здійсненню іллокутівной мети іншого (головного) акту. У випадку тотожності іллокутівних цілей між мовними актами встановлюється відношення координації. Ставлення сприяння між мовними актами виникає в тому випадку, якщо здійснення іллокутівной мети одного акта робить можливим здійснення іллокутівной мети іншого. В. І. Карабан також виявив, що на підставі цих відносин прості іллокутівние сили можуть об'єднуватися у складні іллокутівние сили трьох типів: комплексні, композитні та складені (Карабан 1989). Існування цих іллокуцій обумовлено, з одного боку, потребами у вираженні складеного пропозіціональной змісту і, з іншого боку, бажанням комуніканта забезпечити більшу ймовірність досягнення конкретної перлокутивний мети. У відповідності з розробленою класифікацією іллокутівних сил В. І. Карабанов була здійснена структурна класифікація складних мовленнєвих актів. З точки зору внутрішньої структури, яка визначається типом дискурсивного акту (акту зв'язування простих мовленнєвих актів) і типами компонентних мовленнєвих актів - функцій, складні мовні акти поділяються на три типи: комплексні, композитні та складові.

Комплексний мовленнєвий акт - це такий тип складного мовленнєвого акту, в якому компоненти, перебуваючи в субордінатівном відношенні, являють собою відповідно головний і допоміжний мовленнєві акти (Карабан1989). Наприклад, у прикладі, представленому нижче, здійснення асертивно іллокутівной меті підпорядковане здійсненню директивної іллокутівной мети, яку підсилює ФІ like hell:

"Turn the car quickly, dear, and drive like hell, I don't want to see you go" (G. Green "The Heart of the Matter", part II, ch.I, цит. За АРФС).

Під композитним мовним актом В. І. Карабан розуміє тип складного мовленнєвого акту, в якому компоненти складаються в координативного відносинах і являють собою координовані мовленнєві акти (Карабан 1989). Наприклад:

My heart was beating like mad. I could scarcely speak (AJCronin "Shannon's Way", p.205).

Складовою мовленнєвий акт можна визначити як такий складний мовленнєвий акт, в якому між компонентами спостерігаються відносини сприяння і ці компоненти є сприяє і способствуемим мовними актами відповідно (Карабан 1989). Наприклад:

"Tell me and I'll come like one o'clock" (A. Drury "Decision", p.43).

Узгоджувальної встановлених А. Феррейра і В. І. Карабанов відносин між іллокутівнимі актами на локальному рівні сприяє ілокутивна когерентність, як формальної експлікації якої О.М. Баранов та Г. Ю. Крейдлін пропонують поняття іллокутівного вимушено і іллокутівного самовинужденія (Баранов1992). Вивчаючи мовні взаємодії в структурі діалогу, вони приходять до висновку про те, що "іллокутівние змушення - це один із проявів законів зчеплення, що діють на просторі діалогу" (Баранов 1992: 87).

Отже, мовні акти, пов'язані в деякому мовному контексті ставленням іллокутівного вимушено, ми слідом за Барановим О.М. і Крейдліна Г.Є. будемо називати, відповідно, іллокутивні незалежним і іллокутивні залежним. Іншими словами, "іллокутивні незалежний мовний акт - це мовленнєвий акт, іллокутівние призначення якого визначається виключно інтенціями того, хто говорить, а іллокутивні залежний РА-це мовленнєвий акт, іллокутівние призначення якого цілком визначається ілокутивним призначенням будь-якої попередньої репліки" (Баранов 1992:87) . Зв'язок між незалежним і залежним мовними актами та особливості її прояву визначаються різноманітними чинниками. Перш за все, це конструктивні характеристики діалогу. Таким чином, на локальному рівні ілокутивна когерентність створюється прагматичними відносинами між іллокутівнимі актами на рівні іллокутівних цілей. І, нарешті, послідовність мовленнєвих актів може аналізуватися і на глобальному рівні. У цьому випадку вона розглядається як єдине ціле - як один глобальний мовленнєвий акт або макроречевой акт. Послідовність макроречевих актів утворюють прагматичну макроструктуру.

Як приклад прагматичної макроструктури наведемо послідовність директивних висловлювань, яка, узята в єдності всіх своїх частин, виконує в розмові, представленому нижче, роль інструкції.

"Now, go home, take a drink, tell your wife about the raise, and go to bed. Then tomorrow, come in here and let me know how soon we can get the lab cleaned out so that the overflow from the accounting department can get in there. We're tight as hell for space. Come over here, you; shake hands and forget everything we've said and thought about each other (M. Wilson "Live with Lightning", p. 461).

По відношенню до складових послідовність приватним мовним актам така прагматична макроструктура можлива внаслідок "редукції": вона визначає "результат" вислови на термінах загального наміри або цілі. Отже, конкретні мовленнєві акти можуть бути або щодо "самостійними" одиницями комунікації, або розглядатися як компоненти або елементи послідовностей, що утворюють глобальний мовленнєвий акт.

Якщо ілокутивна когерентність забезпечує єдність наміру автора і послідовності мовленнєвих актів, то інтенціонального когерентність дискурсу забезпечує єдність інтенціонального стану мовця і його наміри висловити це інтенціональних стан за допомогою мовних актів.

Разом з тим, інтенціональних стану пов'язані не тільки з мовними актами, а також і між собою. До цікавого висновку з цього приводу прийшов Дж. Серль (Searle 1983). При розробці положень про умови здійснимості інтенціонального станів він висловлює два твердження. По-перше, "інтенціональність стану, в загальному, є елементами мережі інтенціонального станів" (Searle 1983:19) і по-друге, "інтенціональність стан визначає свої умови здійснимості, тільки коли дано його становище в мережі інших інтенціонального станів" (указ. соч.: 20). Згідно з даними твердженнями, дискурс функціонування ФІ представляє собою мережу взаємопов'язаних інтенціонального станів.

Таким чином, виклавши теоретичну базу дослідження прагматико - комунікативних параметрів ФІ і використовуючи основні теоретичні поняття: дискурсивного аналізу Т.ван Дейка (локальна та глобальна когерентність дискурсу, семантична і прагматична макроструктури), теорії мовленнєвих актів, теорії інтенціональної станів, теорії аргументації, проаналізуємо локально і глобально пов'язані фрагменти дискурсу і постараємося визначити закономірності функціонування ФІ в дискурсі, а також роль ФІ і ступінь його участі у забезпеченні прагматичної когерентності дискурсу.

ВИСНОВКИ ПО ДРУГИЙ ЧОЛІ

Проведений аналіз методологічних і теоретичних постулатів дослідження ФІ дозволяє зробити наступні висновки:

1. Для повного та всебічного аналізу прагматико - комунікативних параметрів ФІ необхідне залучення методу дискурсивного аналізу, згідно з яким, дискурс являє собою інтерактивну діяльність учасників спілкування, встановлення і підтримання контакту, емоційний та інформаційний обмін, надання впливу один на одного.

2. Теорія мовленнєвих актів висловлює ключову ідею вчинення висловом соціальної дії - саме в такому сенсі пропонується розуміти дискурс в нашому дослідженні і являє собою такий науковий інструментарій, за допомогою якого можливий найбільш повний аналіз ФІ в контекстно - дискурсивних умовах. Вживаючи ФІ, мовець виходить із співвідношення між власними комунікативними цілями, відповідними правилами комунікації і доречністю ФІ в контексті даних цілей і правил, що в свою чергу є підставою для твердження про те, що теорія мовленнєвих актів не може абстрагуватися від висловлювання, від тексту, від дискурсу - визначення іллокутивної сили вимагає комунікативно орієнтованих одиниць.

3. Категорія інтенсивності пов'язана з інтенціональність. Мовне вираження інтенсивності за допомогою мовних актів, що містять у своєму складі ФІ, породжується й визначається інтенціональних станом мовця, що виражає певну ментальну спрямованість суб'єкта до дійсності.

4. У дискурсі як на локальному, так і на глобальному рівнях існує певний "порядок" комунікативних одиниць, до числа яких належать і ФІ. Даний порядок забезпечує когерентність.

5. Дискурс є семантично когерентним, якщо він описує можливу послідовність подій, дій, ситуацій. Послідовність мовних актів забезпечує прагматична когерентність, яка може бути іллокутівной і интенциональной.

6. Інтенціонального когерентність сприяє розподілу на всьому протязі дискурсу такого складного когнітивного явища як інтенціональність.

7. Иллокутивная когерентність на локальному рівні створюється прагматичними відносинами (координації, субординації та сприяння) між іллокутівнимі актами на рівні іллокутівних цілей. На глобальному рівні послідовність іллокутівних актів утворюють один глобальний мовленнєвий акт або макроречевой акт. Послідовність макроречевих актів утворює прагматичну макроструктуру, особливим типом якої можна вважати аргументацію.

8. Головна мета аналізу ФІ у складі макроречевого акту аргументації полягає в тому, щоб розкрити комунікативне призначення ФІ в аргументативного дискурсу. Поставлена ​​мета може бути досягнута тільки в рамках комунікативного підходу до дослідження ФІ, який забезпечує теорія аргументації.

9. Зіставлення комунікативної одиниці, наративного тексту, що містить ФІ, з когнітивної одиницею, тобто подією дозволяє виявити важливу роль когнітивного компонента в комунікативних параметрах ФІ в наративному дискурсі.

ГЛАВА III. Дискурсивні характеристики

Фразеологічні інтенсифікатори

3.1. ФІ як знак іллокуції

Загальновідомо, що основним компонентом у структурі прагматичного змісту дискурсу є його ілокутивна сила. Иллокутивная сила є те, що маніфестує дискурс. Даний розділ передбачає виявлення ролі ФІ і ступеня його участі у формуванні та розгортанні сукупної іллокутивної сили дискурсу. У I-му розділі цього дослідження ми прийшли до висновку про те, що більшість ФМ - це ідіоматізми, які знаходять повну знаковість в системі мови. Даний висновок дає підставу припустити, що в дискурсі ФМ - теж знак, оскільки пропозіціональное не розгорнуть і не розвинений. Тоді виникає питання: "Знаком чого є ФІ?" Ми вважаємо, що в дискурсі ФМ - знак іллокуції, знак, який вказує на те, як саме повинна розумітися пропозиція у висловлюванні. Зазвичай знак еквівалентний висловом і включає до свого складу іллокутівную силу (Арутюнова 1988б). Перший параграф даного розділу передбачає аналіз таких висловлювань.

3.1.1.Участіе ФІ у формуванні іллокутивної сили висловлювання

У своїй докторській дисертації А. М. Каплуненко довів, що ФЕ по їх семантико-комунікативної природою є носіями певної іллокуції (Каплуненко 1992). Дане положення поширюється і на об'єкт нашого дослідження. Дійсно, результати проведеного дослідження свідчать про те, що в сучасному дискурсі ФІ виступають носіями асертивно, коміссівной і декларативної іллокутівних сил. Проілюструємо цей висновок прикладами:

Alfred: Go on with you, Charlie. Now you tell your Uncle Alfred the truth. You can trust an old friend. I'ma man of the world. There is a woman in this. Deny it if you can.

Charles: I do.

Alfred: You can't throw dust in Uncle Alfred's eyes like that. Uncle Alfred wasn't born yesterday. If you've let your business go to old billy-o and you're leaving your wife and family, it's for a woman or I'll eat my hat.

Charles: Eat it then (WSMaugham "The Bread-Winner" p.269).

Даному розмови, співрозмовниками в якому є племінник і його дядько, передувало наступна подія. Процвітаючий бізнесмен Чарльз запустив справи і після дев'ятнадцяти років щасливого сімейного життя раптово йде з сім'ї. Друзі та родичі губляться в здогадах про причини такого несподіваного вчинку. Дивується і дядько Чарльза, Альфред, він дуже сильно переживає за свого племінника і просить розповісти йому правду. Альфред впевнений, що причиною всіх бід є жінка. Інтенціональний горизонт Альфреда, визначається в описуваному епізоді інтенціональних станом віри у свою правоту, з необхідністю ставить намір домогтися визнання Чарльза, що в свою чергу обумовлює мовна поведінка Альфреда. Слід зауважити, що послідовність висловлювань Альфреда становить макроречевой акт аргументації, ілокутивна мета якого полягає в тому, щоб переконати слухача (Чарльза) в істинності висловленого говорять (Альфредом) тези, вербалізованих ассертівом "There is a woman in this". Заперечення Чарльзом пропозиції ассертіва-тези свого дядька обумовлює необхідність посилення іллокутивної сили "висунення тези", яке забезпечує вживання Альфредом ФІ "I'll eat my hat" в останньому висловлюванні. Якщо ми порівняємо це висловлювання, яке можна охарактеризувати як декларатів-тезу, і АССЕРТ-теза, висловлений Альфредом раніше, то побачимо, що пропозиція в декларативний виражена з більшою силою, ніж у ассертіве. Саме вживання ФІ звертає пропозицію: "А робить дію через В" у твердження про зміну світу, факт якого підкріплюється авторитетом мовця, тобто в декларатів: "Я, Альфред, стверджую / заявляю, що Чарльз запустив справи, кидає дружину і дітей заради жінки". Таке тлумачення, як нам здається, дозволяє зрозуміти, чому саме тут виникло це висловлювання (Фуко 1996) і чому це висловлювання, а не інше виникло в цьому місці, на цій ділянці дискурсу.

Слід зазначити, що будучи "урочистим заявою і клятвеним запевнянням у істинності і достовірності" (OED), даний ФІ формує декларативну іллокуції висловлювання в умовах аргументації як в оригінальному, так і в сучасному дискурсі. Декларативне висловлювання, проаналізоване вище, належить до сучасного дискурсу. Розглянемо ще один вислів з ФИ I'll eat my hat, яке датоване 1837 роком і сходить до творця даного виразу Ч. Діккенсу, тобто до оригінального дискурсу.

"I really am so wholly ignorant of the rules of this place," returned Mr.Pickwick, "that I do not yet comdivhend you. Can I live anywhere else? I thought I could not ".

"Can you!" Repeated Mr.Martin with a smile of pity.

"Well, if I knew as little of life as that, I'd eat my hat and swallow the buckle", said the clerical gentelman solemnly.

"So would I", added the sporting one (Ch.Dickens "Posthumous Papers of the Pickwick Club", ch.42, p.606).

Поява містера Піквіка в тюремній камері мешканці сприйняли без будь-якої радості. Проживання ще одну людину і без того в дуже тісній кімнатці жодним чином не входило в плани трьох нероб. Тому вони вирішують відкупитися від містера Піквіка і пропонують йому пошукати іншу, більш простору камеру. Містер Піквік відмовляється зробити це, він не дуже добре знайомий з тутешніми правилами і все ще ніяк не може зрозуміти, хіба може він оселитися десь в іншому місці. З метою вплинути на процес прийняття містером Піквіком рішення знайти іншу камеру таким чином, щоб він був впевнений у сприятливості для нього самого вчинення даної дії, один з мешканців камери вводить пропозицію "Well, if I knew as little of life as that, I'd eat my hat and swallow the buckle ". ФІ I'd eat my hat надає даній пропозиції декларативну іллокутівную силу, внаслідок чого всі висловлювання може бути описано як заяву, семантична структура якого така: "я заявляю, що дуже добре знаю (тюремну) життя", а імплікатура має вигляд: "я запевняю Вас, що Ви можете оселитися в іншому місці ". Відомо, що декларативні мовленнєві акти вимагають, екстралінгвальні положення статусу мовця. Контекст ситуації, дискурс у розглянутому прикладі показують нам, що автором даної заяви є духовна особа (clerical gentleman), наявність авторитету якої необхідно для того, щоб засвідчити факт наявності можливості для містера Піквіка знайти іншу камеру.

Таким чином, збереження оригінальної іллокутивної сили цього ФІ є одним з основних умов його стійкості й відтворюваності. Збереження сукупної іллокутивної сили забезпечує стійкість і відтворюваність двом іншим ФІ: like a shot і like the dickens. У сучасному дискурсі дані ФІ можуть носити характер іллокуції ассертіва і коміссіва. Розглянемо два приклади, що представляють собою фрагменти побутової розмови. У першому прикладі ФІ виступає носієм коміссівной іллокуції, а в другому - асертивно.

1. "... And suppose I do, Mary and I get permission to broaden the scope of the research, would you come to work with me?"

"Like a shot", she said. "Equal pay for equal work?" (M. Wilson "Live with Lightning", p. 385).

2. ... He changed his tone to one of kindly interest.

"Does your tooth hurt?"

"Like the dickens".

"So does mine. Coo! "

"Coo here too" (PG Wodehouse "Laughing Gas", p.51)

Наскільки дозволяють судити дані приклади, а також аналіз ще низки прикладів з цими ФІ, в дискурсі побутової розмови вони формують коміссівную і асертивно іллокутівние сили в умовах діалогічної комплементації. Під діалогічної комплементації ми слідом за С.А. Александрової розуміємо "взаємодоповнюваність і взаимопроницаемость структурних одиниць діалогу на основі семантико-прагматичного змісту" (Александрова 1998:5).

У розмові між двома молодими вченими, героями роману Уїлсона Мітчела "Життя в імлі" (див. приклад 1), комплементації як мовленнєвий дія являє собою директивний та коміссівний мовні акти, в основі яких лежать певні інтенції. Початківець учений, Ерік Горін, що працює в галузі ядерної фізики, переживає підйом, щастя і муки в своїх наукових розвідках. Він відкриває лабораторію з випробування винайденого ним приладу і для спільного проведення дослідження шукає однодумців, одним з яких він вважає Мері Картер. Ерік захоплений її талантом і, відчуваючи спільність їх наукових інтересів, пропонує їй співпрацювати з ним. В основі непрямого директива, вимовленого Еріком, лежить прохання про спільне проведення дослідження. Мері вступає в розмову, здійснюючи коміссівний мовленнєвий акт з метою висловити своє бажання і згоду працювати з ним на рівних правах.

Слід підкреслити, що комплементації - інтерпретатівний процес реагування на вихідну репліку висловлювання. Іншими словами, це мовленнєвий дія, спрямована в структурному та смисловому плані на завершення вихідної репліки мовця з боку слухача, тобто на досягнення смислової цілісності. Смислова цілісність репліки-запитання і репліки-відповіді в мінімальному діалозі між двома пацієнтами, що страждають від жахливої ​​зубного болю (див. приклад 2), полягає як у єдності теми обох реплік, так і в особливій сінсемантіі: ні репліка-запитання, ні репліка- відповідь не можуть існувати в якості окремих висловлювань, відокремлено один від одного. Репліка-питання в аналізованому другому прикладі "Does your tooth hurt?" Ще не висловлювання, а лише стимул, що виходить від одного зі співрозмовників та спонукає до висловлення. Відповідна репліка, що складається з ФІ "Like the dickens" також не має значеннєвий самостійністю у відриві від причини її репліки-запитання. Тільки, взаємодоповнюючи один одного, репліка-питання стає висловлюванням з пропозицією запиту про стан справ у світі, а репліка-відповідь отримує закінчений зміст твердження і набуває асертивно іллокуції.

Тепер розглянемо роль ФІ і ступінь його участі в розгортанні іллокутівной семантики дискурсу, яка на локальному рівні полягає в тому, що ФМ сприяють сукупної іллокутівной силі висловлювання, частиною якого вони є. Дослідження показало, що роль ФІ у цьому сприяння зводиться до ролі підсилювача іллокутивної сили висловлювання. Крім того, було встановлено, що в послідовності іллокутівних актів, що представляють собою складний мовленнєвий акт, ФІ сприяють нарощуванню іллокутивної сили цього мовного акту.

3.1.2. ФІ та інтенсивність іллокутивної сили висловлювання

Нагадаємо, що поняття іллокутивної сили комплексно. Воно включає поряд з іллокутівной метою, що об'єднує мовленнєві акти в класи, її інтенсивність, спосіб досягнення іллокутивної мети, умови пропозіціональной змісту, попередні умови, умови щирості та інтенсивність умов щирості (Серль, Вандервекен 1986). Для аналізу контекстно-дискурсивних характеристик ФІ найбільш важливими нам видаються такі компоненти іллокутивної сили, як інтенсивність іллокутівной мети та інтенсивність умов щирості.

Почнемо з інтенсивності іллокутивної мети. Іллокутівную мету можна виразити з більшою чи меншою інтенсивністю. Зрозуміло, безпосередні порівняння ступенів інтенсивності має сенс лише в рамках однієї і тієї ж іллокутивної мети. Як виявилося, найбільш численну групу серед досліджуваних мовних актів з ФИ склали висловлювання з асертивно іллокутівной метою. Відповідно до прийнятої нами класифікації мовленнєвих актів, асертивно ілокутивна мета полягає в тому, "щоб сказати, як йдуть справи" (Cерль, Вандервекен 1986:252). Порівняємо два висловлювання, які на рівні пропозиції синонімічні і належать одному адресанту. Проте дані висловлювання розрізняються за ступенем інтенсивності іллокутивної мети.

"I think you're guilty", she said quietly. "I think you're guilty as hell" (A. Drury "Decision", p. 185).

Не можна не помітити, що перше твердження слабкіше другого. Иллокутивная мета другого твердження виражена з більшою інтенсивністю в порівнянні з першим твердженням. Адресант використовує ФІ as hell в другому висловлюванні з тією метою, щоб адресат визнав, що дана пропозиція репрезентує дійсний стан справ у світі виголошення (Серль, Вандервекен 1986). Збільшуючи інтенсивність вираження іллокутивної мети, ФІ тим самим сприяє нарощуванню асертивно іллокутивної сили.

Звернімося ще до одного прикладу, демонструє нарощування асертивно іллокутивної сили.

"So", she said, "tell me about Jane".

"Janie," he said, eyes and voice suddenly filling with pride, "is quite a girl. She's almost fifteen - tall-blond - dark-eyed, which makes for a combination - everything in the right proportions and getting more so - charming - lovable - extremely intelligent-quick-witted - just a hell of a bright kid "(A. Drury "Decision", p.48).

Автор цих висловлювань здійснює послідовність ассертівов з тим, щоб висловити інтенціональних стан гордості своєю дочкою. У міру наростання внутрішньої напруги, пов'язаного з переживанням интенционального стану, зростає інтенсивність асертивно іллокутивної сили. Зростання асертивно іллокутивної сили за ступенем інтенсивності вербально виражається інтенсифікаторами, спочатку лексичними (quite, extremely), а потім ФІ a hell of a. Ми бачимо, що використання ФІ у даному прикладі доводиться на момент, коли сукупна асертивно ілокутивна сила досягає максимального ступеня інтенсивності, тобто на момент зняття внутрішньої напруги, обумовленого досягненням оптимального способу вираження.

Асертивно іллокутівную мету можна висловити також і за допомогою заяв, повідомлень, прогнозів і припущень. "Хто говорить, який заявляє, повідомляє, пророкує або висуває здогад, що Р, висловлює з різними ступенями інтенсивності полаганіе, що Р" (Серль, Вандервекен 1986:260). Інтенсивність, з якою подається ілокутивна мета, в кожному окремому випадку буде залежати від інтенсивності, пов'язаної зі способом її досягнення. Наприклад, інтенсивність способу досягнення, відповідного твердженням, сильніше інтенсивності, з якої досягається ілокутивна мета припущення чи здогадки. Використовуючи умовні позначення, прийняті в іллокутівной логіці, це положення можна представити таким чином: degree (стверджувати)> degree (припускати) (Серль, Вандервекен 1986). На підтвердження вищесказаного, наведемо приклади асертивно актів, що представляють собою здогад і припущення.

1. I tried to catch them, but I guess they were good and scared, because they ran too fast for me (Kenkyusha).

2. Old Sally's ankles kept bendidng in till they were practically on the ice. They not only looked stupid, but they probably hurt like hell too. She was killing herself. It was brutal. I really felt sorry for her. She wasn't looking too happy (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.116).

У першому затвердження мовець висловлює здогад про причину невдалої спроби вчинити розпочате ним дію. Іллокутівную силу цього мовного акту висловлює перформатив "guess" "здогадуватися". "Здогадуватися" близько по іллокуції іншому перформативе "припускати", який висловлює іллокутівную силу другого ассертіва-припущення, до складу якого входить ФИ. І те, і інше означає "затверджувати якусь пропозицію з невисоким ступенем прихильності тому, що є істина" (Vandereken 1994:172). На нашу думку, для того, щоб підвищити ступінь прихильності істині того, що затверджується пропозицією, що говорить використовує ФІ good and ... в першому прикладі і like hell у другому. Однак на відміну від дієслова "здогадуватися" дієслово "припускати" передбачає, як зауважує Д. Вандервекен, обов'язкові докази або свідоцтва (Vanderveken 1994). Тому в другому прикладі, описуючи сумний досвід катання на ковзанах своєї шкільної подруги, автор припущення наводить докази того, що Саллі відчувала жахливий біль при катанні, так як щиколотки у неї підтиналися і терлися об лід. Вагомим доказом є також і інтенціональних стан жалю, в якому знаходиться говорить, що в свою чергу, обумовлює в даному випадку тип іллокуції (асертивно) і вибір лексичних засобів (to kill, brutal, not happy). Таким чином, припущення, висловлене мовцем, виправдовується, отже, можна зробити висновок, що АССЕРТ відповідає умовам щирості й істинності і слова виявляються "пристосованими до миру".

Інший приклад, в якому ФІ сприяє інтенсивності асертивно іллокутівной мети, являє собою заява, подана нижче.

"Did it hurt?"

"You may take it as definitely official that it hurt like blazes."

"Coo! I'm sorry. I mistook you for the burglar "(PGWodehouse" Joy in the Morning ", ch. XVII, p. 144).

Автора даної заяви, що гуляє вночі по літньому саду, помилково прийняли за грабіжника і сильно вдарили. На питання кривдника про те, чи було боляче, потерпілий відповідає, здійснюючи АССЕРТ, глибинний сенс якого містить в собі перформатив "declare" (заявляти): "Ви можете прийняти це цілком офіційно, що було жахливо боляче". Щоб домогтися успіху в досягненні асертивно іллокутівной мети, тобто щоб адресат (кривдник) визнав істинність пропозіціональной змісту, адресант посилює вираз іллокутівной мети, використовуючи ФІ like blazes, і тим самим йому вдається досягти іллокутівной мети. Адресат усвідомлює, що нанесений їм удару дійсно заподіяв сильний біль і це приводить його в інтенціональних стан жалю, яке він вербалізує за допомогою вигуки "Coo!" І експресиви "I'm sorry".

Розглянуті вище висловлювання з ФИ продемонстрували асертивно іллокуції різної сили або інтенсивності, пов'язаної зі способом досягнення іллокутивної мети. Асертивно висловлювання були представлені твердженням, припущенням, здогадкою і заявою.

Різні способи досягнення має і директивна ілокутивна мета. Иллокутивная спрямованість директивів, згідно з прийнятою нами класифікації Дж. Серля, полягає в тому, "що вони представляють собою спроби з боку мовця досягти того, щоб слухає щось зробив" (Серль 1986а: 182). Директиви можуть бути й дуже скромними спробами, як у випадку, коли я раджу вам зробити щось або пропоную вам це ненав'язливим чином; але вони можуть являти собою і дуже агресивні спроби, якщо я, наприклад, вимагаю або наказую, щоб ви зробили це. Розглянемо два приклади мовних актів, директивна мета яких може бути досягнута засобами, які відповідають наказу і прохання.

1.Put your handkerchiefs over your noses and run like hell! (A. Drury "Decision", p.259)

2. "Would it be too much to ask you to fly like a bat out of hell? I've a date ", Biff said. Mr. Scarborough assured him that he would be back in twenty minutes, if not sooner, and his promise was fulfilled (PGWodehouse "Frozen Assets", p.155).

Иллокутивная мета першого директива має спосіб досягнення, відповідний наказу і полягає в тому, щоб спробувати змусити слухача бігти швидше. Другий директивний акт являє собою прохання, мета якої змінити характер дії. Дж.Серль і Д. Вандервекен пишуть: "мовець досягає успіху в досягненні директивної іллокутівной цілі в тому і тільки в тому випадку, якщо в даному тексті і при цьому проголошенні він робить спробу спонукати слухача реалізувати лінію дій, репрезентовані пропозицією" (Серль, Вандервекен 1986: 254) і далі "... кожен можливий спосіб досягнення вимагає деякого мінімуму інтенсивності, з якою повинна досягатися ілокутивна мета" (Серль, Вандервекен 1986:258). Таким чином, досягти іллокутівной мети з деякою інтенсивністю - означає досягти її з будь-якою меншою інтенсивністю. Наприклад, якщо людина вимагає, щоб хтось щось зробив, то він вже досяг директивної іллокутівной цілі з інтенсивністю, відповідне прохання. Отже, спосіб досягнення, відповідний наказу, вимагає, щоб інтенсивність вираження іллокутивної мети була високою, цього якраз і сприяє ФІ like hell в першому прикладі. У цьому випадку інтенсивність вираження іллокутивної мети директива degree (F) дорівнює інтенсивності, що детермінується її способом досягнення / mode (F) /. Застосовуючи умовні позначення, які використовуються в іллокутівной логіці, це положення може бути представлено так: degree (F) = / mode (F) /; degree (вимагати) = / mode (наказ) /. Будь-яке висловлювання директивного типу розраховано на перлокутивний ефект. Різниця між наказом і проханням складається, як вважає А. Вежбицкая, у вихідних припущеннях: "... наказ містить в глибинній структурі припущення, що слухає повинен зробити те, що бажає мовець. Прохання містить припущення про те, що слухає може зробити, а може і не зробити те, що хоче від нього мовець "(Вежбицкая 1985: 256-257). Таким чином, для досягнення іллокутивної мети прохання необхідно, щоб інтенсивність вираження іллокутивної мети була більше інтенсивності, яка визначається її способом досягнення, тобто

degree (/ / просити / /)> (mode (прохання). Контекст ситуації у другому прикладі показує нам, що промовець досягає перлокутивний ефект, посилюючи іллокутівную мета непрямого мовленнєвого акту прохання за допомогою ФІ like a bat out of hell.

Здійснюючи директивний мовленнєвий акт, мовець намагається пристосувати світ до слів. Подібний напрямок пристосування має і коміссівная ілокутивна сила, яка в якості частини своєї іллокутівной мети має прагнення зробити так, щоб світ відповідав словам. Автори висловлювань з ФИ, даних нижче, формують наміри зробити майбутні дії, що поряд з інтенціональних станом, визначає інтенціональність як необхідна умова породження мовних актів, у даних прикладах - коміссівов.

1. Bob: I'm not feeling too good myself

Frank: I'm going to miss you a hell of a lot.

Bob: Same here (N. Coward "This Happy Breed", p.365).

2. "I don't owe you five bucks", I said. "If you rough me up, I'll yell like hell" (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.92).

Іллокутівную силу коміссівов, яку підсилюють ФІ a hell of a lot і like hell, можна визначити як "гарантію", що є за визначенням Д. Вандервекена (Vanderveken 1994), одночасно твердженням і обіцянкою, зумовленими ситуацією.

Нагадаємо, що, згідно з Дж. Серлі і Д. Вандервекену, умова щирості представляє собою психологічний стан мовця, висловлену ним при здійсненні іллокутівного акту (Серль, Вандервекен 1986). Відображеної в дискурсі психологічного стану мовця ми пояснюємо в рамках теорії інтенціональної станів Дж. Серля, який зазначав, що: "У здійсненні кожного мовного акту, який володіє пропозиційних змістом, ми висловлюємо певне інтенціональних стан з даними пропозиційних змістом і це інтенціональних стан є умовою щирості такого мовного акту "(Searle 1983:9). Представляється, що вербалізація відповідного интенционального стану здійснюється за допомогою мовного акту, до складу якого входить ФИ.

3.2. ФІ як маркер інтенціональності

3.2.1. ФІ і вербалізація интенционального стану агенса

Висловити інтенціональних стан - значить показати, яким способом свідомість суб'єкта направлено на світ, або, іншими словами, яким способом свідомість представляє світ. Існують три основні аспекти, на які може бути спрямовано свідомість, а значить і інтенціональних стану, виражають цю спрямованість. До таких аспектів відносяться: події і їх наслідки, агенти та їх дії, об'єкти та їх аспекти або приписувані їм якості. Перерахуємо ті з інтенціонального станів, які були виявлені при дослідженні ілюстративного матеріалу і які мають значення для нашого дослідження, так як саме ці інтенціональних стану породжують мовне вираження інтенсивності: віра, намір, надія, ненависть, фрустрація, жалість, зневіру, бажання і жах. Як виявилося, виявлені нами інтенціональних стану, спрямовані в основному на події та їх наслідки або на агентів і їх дії. Розглянемо приклад послідовності мовленнєвих актів, здійснюваних мовцем для експлікації интенционального стану жаху, спрямованого на військові події і їх наслідки.

"This war is terrible. It is killing me ", Rinaldi said. "All summer and all fall I've operated. I work all the time. I do everybody's work. All the hard ones they leave to me. By God, babby, I am becoming a lovely surgeon. ... But now, baby, it's all over. I don't operate now and I feel like hell. This is a terrible war, baby. I am very dedivssed by it "(E. Hemingway" A Farewell to Arms ", p. 117).

Військовий лікар, чудовий хірург, Рінальді працює без відпочинку, виконуючи найскладніші операції. Незабаром він дізнається, що серйозно хворий і тому змушений кинути оперувати. Рінальді усвідомлює всі жахи цієї безжальної і жорстокої війни. Інтенціональність свідомості Рінальді припускає намір здійснити мовні акти, вербалізуються інтенціональних стан жаху. До них відносяться мовні акти, що мають яскраво виражену асертивно забарвлення і такі пропозиції: "This war is terrible", "It is killing me", "This is a terrible war", "I feel like hell". Повтор пропозиції "This war is terrible", а також вживання ФІ like hell у складі ассертіва "I feel like hell", на наш погляд, підсилює вираз интенционального стану жаху. Жахи війни не залишають Рінальді рішуче ніякої перспективи, все скінчено (It's all over), він більше не оперує (I don't operate) і це приводить його в інтенціональних стан зневіри, яке він вербалізує, здійснюючи асертивно висловлювання з пропозицією "I am very dedivssed ". Сприйняття війни і пов'язаних з нею наслідків для Рінальді мають небажаний аспект, що призводить до вираження інтенціонального станів жаху і смутку з деякою інтенсивністю. Так, наприклад, експлікація интенционального стану зневіри посилена лексичним интенсификатором very, а інтенсивності вираження интенционального стану жаху сприяє ФІ like hell. Як приклад, який демонструє інтенціональних стан, спрямоване на агента і його вчинки, наведемо фрагмент дискурсу, в якому асертивно мовленнєвий акт з ФИ like hell вербалізує інтенціональних стан фрустрації. Даний фрагмент взятий з роману Дж. Голсуорсі "Дівчина чекає".

"Understand me, I'm not going to be interefered with or messed about. I shall do what I like with myself ".

Dinny remained silent. Her heart was beating furiously, and she didn't want her voice to betray it.

"Did you hear?"

"Yes. No one wants to interfere with you, or do anything you don't like. We only want your good ".

"I know that good", said Ferse. "No more of that for me".

He went across to the window, tore a curtain aside, and looked out. "It's raining like hell", he said, then turned and stood looking at her. His face began to twitch, his hands to clench. He moved his head from side to side. Suddenly he shouted: "Get out of this room, quick! Get out, get out! "(J. Galsworthy" Maid in Waiting "p.209).

Герої роману Сер Конвей і його дочка Дінні наполягають на шлюборозлучному процесі Діани (сестри Дінні) і капітана Рональда Ферс. Намір капітана Ферс в даному розмові-домогтися від Дінні, щоб його залишили в спокої і не втручалися в його життя. Для здійснення свого наміру говорить (Ферс) здійснює декілька мовних актів, що мають різноманітну іллокутівную силу, висловлюючи тим самим різні інтенціональних стану. Так, на самому початку розмови капітан Ферс здійснює коміссівние мовленнєві акти: "... I'm not going to be interefered with or messed about" і "I shall do what I like with myself", висловлюючи бажання, щоб в його життя не втручалися і намір робити те, що йому подобається. Відповідно до гіпотези Дж.Серль про мережу інтенціонального станів, інтенціональних стану наміри і бажання є елементами однієї мережі, що включає також і інтенціональних стан переконання. Отже, висловлюючи бажання і намір, мовець також вербалізує і інтенціональних стан переконання. Здавалося-б, співрозмовник розпізнав намір і бажання мовця. Здійснюючи ассертіви "Yes. No one wants to interefere with you, or do anything you don't like "і" We only want your good ", Дінні стверджує, що ніхто не хоче втручатися в життя капітана Ферс або робити те, що йому не подобається і взагалі всі бажають йому тільки добра. На що капітан Ферс реагує з часткою іронії "I know that good". Цей АССЕРТ містить імплікацію переконання в те, що говорить все-таки не залишать у спокої і будуть продовжувати втручатися в його справи. Таким чином, пропозіціональное зміст мовних актів, скоєних Ферс на самому початку розмови, не досягло напрями пристосування "світ до слів", а репрезентативне зміст интенционального стану не досягло напрями пристосування "світ до свідомості". Бажання і намір адресанта не реалізовуються; він усвідомлює, що зроблена ним спроба переконати співрозмовника в своєму переконанні не вдалася. Це веде його до интенциональном стану фрустрації.

Таким чином, інтенціональних стану віри, бажання і наміри в розглянутому прикладі є пресуппозициями интенционального стану фрустрації, що вербалізується ассертівом "It's raining like hell". Використовуючи базові інтенціональних стану бажання і переконання, виділені Дж. Серліо, інтенціональних стан фрустрації можна схематично представити наступним чином:

Frustration (p)  Desire (~ p) & Belief (p), де p - proposition

Хто говорить навмисно використовує ФІ like hell з тією метою, щоб слухає дізнався про його интенциональном стані. Вживання ФІ в асертивно висловлюванні з певною інтенцією наділяє ФІ інтенціональність і перетворює виголошення у іллокутівний акт.

Дослідження інтенціонального станів призвели Дж. Серля до вельми важливого спостереження, суть якого полягає в тому, що інтенціональних стану каузально пов'язані не тільки між собою, а також і з нейрофізіологічними станами. "Інтенціональність стану і викликаються, і реалізуються в нейрофізіології мозку" (Searle 1983:15). Зовнішніми індикаторами таких станів, як зазначають англійські психологи Е. Гельгорн і Дж.Луфборроу, є фізіологічні зміни, зміни моторно-м'язових реакцій, міміка та жести, особливості мовної діяльності (Гельгорн, Луфборроу 1966). У розглянутому вище прикладі ми виділяємо наступні зовнішні індикатори емоційного стану мовця і предикати, вербалізуються їх: міміку, (his face began to twitch), зміни моторно-м'язових реакцій (his hands to clench, he moved his head from side to side) і особливості мовленнєвої діяльності (to shout). Ці індикатори експлікують паралінгвістіческіе інформацію, яка утворює паралінгвістіческіе контекст. У момент мовлення явища паралінгвістіческіе характеру передають емоційну інформацію і компенсують недолік мовних засобів, використовуваних мовцем при вербалізації интенционального стану фрустрації. Паралінгвістіческіе контекст в аналізованому прикладі можна розглядати як різновид фразеологічного контексту, який послідовно від пропозиції до пропозиції розгортається таким чином, щоб мотивувати поява ФІ, а останній у свою чергу впливає на вибір подальшого предиката.

Таким чином, ФІ в описаних вище прикладах вживається з метою посилити вираз певного интенционального стану і тим самим вплинути на співрозмовника. Оскільки мова йде про мовленнєвий вплив, то ми порахували розглянутий вище художньо - літературний ілюстративний матеріал недостатньо репрезентативним для підтвердження раніше висунутих нами гіпотез про зв'язок інтенсивності і інтенціональності. Тому з метою їх додаткової перевірки нами було здійснено лінгвістичний експеримент діагностуючого характеру, докладний опис якого, наводиться в наступному параграфі.

3.2.2. Інтенціональний вибір: ситуація усного спілкування

Дуже часто ми бачимо, чуємо, спостерігаємо або іншим чином сприймаємо те, що відбувається навколо нас, а пізніше згадуємо все це. Англійський психолог Фредерік Бартлетт, описуючи феноменологію явищ спогади, вказує на те, що "минуле діє як організована маса, а не група елементів, кожна з яких зберігає свій специфічний характер. У індивіда є лише загальне враження про ціле, на базі якого він створює можливі деталі. Пригадуючи ті чи інші події, людина як-би заново конструює їх у соціально та інтелектуально кращий напрямок, спираючись на свої особисті установки, емоції, інтереси і на ту інформацію про реальну ситуацію, яку він сприйняв в минулому "(Bartlett 1950:213). У початому нами лінгвістичному експерименті, під яким розуміється використання інформантів, чиї відповіді є матеріалом для дослідження, ми спробували вербально сконструювати спогади про конкретну ситуацію і спроектувати пов'язані з ними інтенціональних стану. Вербалізація спогадів і пов'язаних з ними інтенціонального станів, на нашу думку, носить інтерпретатівний характер і залежить від ситуації їх репрезентації. Таким чином, дослідження впливу ситуації репрезентації на інтенсивність вербалізації інтенціонального станів послужило головним завданням експерименту.

Мета експерименту: верифікація двох гіпотез. Суть першої гіпотези полягає в зв'язку інтенсивності і інтенціональності. Друга гіпотеза полягає в тому, що ФМ є засобом посиленої вираження інтенціональності.

Завдання експерименту: дослідження впливу ситуації опису спогадів на вибір вербальних засобів посилення при вираженні интенционального стану мовця.

Методи і матеріали. В експерименті брали участь 30 чоловік, короткі відомості про яких, представлені у додатку 1. Випробувані виступили носії англійської мови, представники різних вікових і соціальних груп, що мають різну освіту. Об'єктом спогадів у даному експерименті стала ситуація, пов'язана з поведінкою суб'єкта, що знаходиться в емоційному стані гніву або страху і яку колись спостерігав мовець. З позицій феноменології, кожна ситуація, передана з певної точки зору, включає поняття горизонту, тобто поля зору з охопленням того, що може бути побачене з якого-небудь пункту. "Горизонт - той контекст, в якому схоплюється значення об'єкта й актуалізується його присутність" (Хестанов 1991:1). Відповідно до процедури експерименту, як горизонту його учасникам були запропоновані два ситуаційних контексту, в одному з яких мовець виступав в ролі стороннього спостерігача і репрезентувала вже "згаслі" спогади, а інша ситуація передбачала опис знову пережитих спогадів. Зі зрозумілих причин ми вимушено використовували не реальні життєві ситуації, пропоновані для репрезентації спогадів, а гіпотетичні ситуації, пред'являти випробуваним в письмовій формі. Крім того, тестовані повинні були вибрати з чотирьох варіантів вербальної реакції - два, відповідають опису "згаслих" спогадів і знову пережитих спогадів.

У ході експерименту нами було використано метод тестування. Тест включав в себе текст завдання, гіпотетичні ситуації репрезентації спогадів і варіанти вербальних реакцій на запропоновані ситуації. Зміст тесту представлено в додатку 3.

Результати. Результати експериментального дослідження показали, що 70% піддослідних при вербалізації вже "згаслих" спогадів і пов'язаного з ними интенционального стану вибрали 1 і 3 пари висловлювань, що містять лексичний интенсификатор very, а при описі знову переживається події - відповідно 2 і 4 пари висловлювань, в яких актуалізуються ФІ as hell, а також дієслівні ФЕ зі значенням посилення.

Висновки. Проведений аналіз результатів свідчить про те, що способи вербальної реакції на ситуаційний контекст репрезентації спогадів виявилися різними в говорить, знову переживає ситуацію і в говорить, що виступає в ролі спостерігача, мета якого дистанціюватися від власного переживання.

Переживання - це значуща зміст досвіду в пам'яті (Гадамер 1988), а з іншого боку, як вказує філософ, переживання - підкреслена безпосередність. Безпосередність, щирість, що виникають в моменти одкровення учасників комунікації, привносять в структуру переживання значення інтенсивності. Джерелом переживання ситуації є психологічна напруга або інтенціональних стан мовця, яке проявляється в результаті спрямованості свідомості мовця на зустрічну, здатне до співпереживання та розуміння свідомість. Спрямованість свідомості становить суть поняття інтенціональність, яка є одиницею переживання. Отже, можна стверджувати, що інтенсивність - показник ступеня вираженості інтенціональності переживання. Знову пережиті спогади сильніше в интенциональном плані, ніж "згаслі" спогади стороннього спостерігача. Таким чином, ступінь інтенсивності, з якою говорить, що виступає в ролі стороннього спостерігача, висловлює інтенціональних стан менше, ніж у випадку з промовистою, знову переживають спогади.

На закінчення даного розділу підкреслимо наступне:

У мовній свідомості мовця існують засоби вираження більшою і меншою мірою интенционального стану. Коли мова йде про вибір засобів вираження интенционального сотояния, неминуче виникає питання, про те, де, в яких випадках і які саме мовні маніфестації є більш інтенсивними, ніж інші, або навпаки, менш інтенсивними, ніж їх інваріанти - нейтральні маніфестації. Зроблений нами лінгвістичний екперімент показав, що при вербалізації інтенціонального станів говорить, знову переживає спогади, використовує мовні одиниці, які виражають оціночно емотивно ставлення мовця до подій. Такими мовними одиницями є ФИ. Що стосується мовця, що виступає в ролі стороннього спостерігача, то він вербалізує інтенціональних стану, використовуючи лексичний интенсификатор. Таким чином, результати проведеного експерименту можна розглядати як підтвердження раніше висунутих нами гіпотез, одна з яких полягає в тому, що введення ФІ у дискурс сигналізує посилення ступеня вираженості интенционального стану учасників комунікації. Введення ФІ у дискурс забезпечує, крім того, необхідну когерентність прагматичної макроструктуру дискурсу.

3.3. ФІ в аспекті прагматичної когерентності дискурсу

3.3.1.ФІ як засіб іллокутівной когерентності дискурсу

На локальному рівні структури послідовностей мовленнєвих актів, що включають ФІ, в нашому дослідженні є надфразовою фразеологічний контекст. У світлі поставленої задачі представляється можливим розглянути фразеологічний контекст як складний іллокутівний акт, тобто як послідовність іллокутивні пов'язаних мовних актів. Найбільш загальне умова іллокутівной пов'язаності було нами зазначено раніше. Воно полягає в тому, що попередній мовленнєвий акт задає контекст, в якому відбувається ілокутивна оцінка подальшого мовного акту. Саме ілокутивна зв'язаність може допомогти слухає зрозуміти, чому за попереднім твердженням, зробленим мовцем, послідувала загроза чи обіцянка. Яким чином, забезпечуючи дану умову, взаємодіють ФІ і сукупність мовних актів? У ході дослідження було встановлено, що ця взаємодія виявляється на рівні іллокутівних цілей, між якими, згідно з В. І. Карабань, встановлюються відносини субординації, координації та сприяння (Карабан 1989). Ці відносини в свою чергу грунтуються на іллокутівной вимушено і іллокутівной самовинужденіі, поняттях, введених А. М. Барановим і Г. Є. Крейдліна (Баранов, Крейдлін 1992).

На підтвердження вищесказаного наведемо ряд прикладів складних мовленнєвих актів, до складу яких входять ФИ. Почнемо, перш за все, з прикладу складного мовленнєвого акту, в якому між іллокутівнимі цілями простих мовленнєвих актів зазначено ставлення сприяння.

"Your information service seems to be bad", I said. "Hamit has disappeared."

"Give my old company back," Jones said, "and I'll go through the police-station like a dose of salts till I find him" (G. Green "The Comedians").

Фразеологічний контекст у даному прикладі є складовою мовленнєвий акт, в якому порядок мовних актів обумовлюється тим, що директив-вимога з пропозиційних змістом "give my old company back" (поверніть мені мою роту) задає попередня умова для коміссіва, тобто для виконання зобов'язання швидко обнишпорити весь поліцейську дільницю і знайти зниклого Хеміта ("I'll go through the police-station like a dose of salts till I find him"). Відношення між директивами і коміссівом представляє таку семантико-прагматичну інтерпретацію відносини загальної сприяння, при якій здійснення директивної мети робить можливим здійснення іллокутівной мети коміссівного мовного акту. Таким чином, перлокутивний ефект самовинуждающегося вимоги забезпечить перлокутивний ефект коміссіва. З іншого боку, для досягнення директивної мети, тобто для забезпечення виконання бажаної дії провіщає обгрунтовує причини своєї вимоги, здійснюючи при цьому коміссівний мовленнєвий акт. Посилення вираження коміссівной іллокутівной мети за допомогою ФІ like a dose of salts підпорядковано досягненню сукупної іллокутівной мети всього висловлювання.

Наступний приклад, який належить розглянути, можна охарактеризувати як директив, функцію обгрунтування якого, виконують ассертіви. Як правило, в такого роду складних мовленнєвих актах між іллокутівнимі цілями встановлюється відношення субординації.

She shouted to her son: "Quick, man! I want ye to run like fury to Levenford for a doctor. ... There's an ill woman in the byre. It's life or dearth "(AJCronin" Hatters Castle ", p.219).

Фразеологічний контекст у цьому висловлюванні являє собою поєднання простого мовного акту з пропозицією "I want ye to run like fury to Levenford for a doctor" і з прихованою директивної іллокуцією, що виконує дискурсивну функцію головного мовного акту-тези і простого ассертивної мовного акту, який входить у відносини пояснення c головним мовним актом і функціонуючим в якості допоміжного мовленнєвого акту-обгрунтування (Карабан 1989). Непрямий директив, ілокутивна мета якого виявляється в прагненні адресанта змусити адресата бігти що є духу в Левенфорд за доктором, підпорядковує АССЕРТ. Порядок компонентів в розглянутій послідовності обумовлюється прагматичним чинником пріоритету, який передбачає передування директива ассертіву, оскільки, з одного боку, головний мовленнєвий акт визначає іллокутівний тип або вид всього комплексного мовленнєвого акту, а з іншого боку, інтенсивність іллокутивної сили директива вище інтенсивності іллокутивної сили ассертіва. У даному випадку адресант посилює вираз прихованої директивної іллокутивної сили, використовуючи ФІ like fury. Посилення вираження іллокутивної мети директива змушує введення в модель світу адресата пропозіціональной змісту ассертіва, що виконує функцію обгрунтування здійснення бажаного адресантом дії. У цієї комунікативної ситуації з метою підвищення ймовірності виконання бажаного адресантом дії, адресант висловлює іллокутівную мета директива з деякою інтенсивністю, використовуючи при цьому ФІ, останній у свою чергу пов'язують директивну і асертивно іллокутівние мети ставленням субординації. ФІ в розглянутому прикладі є свого роду прагматичним з'єднувачем (термін ван Дейка), який з'єднує не судження, а іллокутивні незалежний і іллокутивні завісісмий мовні акти.

Нерідко з метою підвищення ймовірності виконання бажаного адресантом дії, що говорить посилює вираз не тільки директивної іллокутівной мети, а також вираження іллокутивної мети ассертівов-обгрунтувань. Наприклад:

1. "I'm sure I shall be only too delighted to make myself useful."

"Weeds grow like a house afire. Can't keep even with'em. Better be careful! "

(A. Christie "The Mysterious Affair at Styles", p.8).

2. "But Ma told us to find Handsome", I said. "You know Ma, she'll be mad as all get - out if we don't find him and take him back home. We'd better go look for him. (E. Cаldwell "Georgia Boy", ch. VII, цит. За АРФС).

У першому прикладі представлений діалог між двома жінками, одна з яких висловлює впевненість у тому, що буде дуже рада надати допомогу в прополці грядок. Друга жінка погоджується прийняти запропоновану їй допомогу і імпліцитно виражає згоду, радячи своїй співбесідниці бути обережною з бур'янами, які дуже швидко ростуть. У другому прикладі адресант радить адресату пошукати якогось третього суб'єкта; в іншому випадку, їх мати страшенно розсердиться. Аналізовані послідовності мовленнєвих актів, що включають ФІ, є попередньо обгрунтовуємо директив, в яких між головними (директивами) і допоміжними (ассертівамі) мовними актами встановлюються відносини пояснення. Описуючи ці директиви як поради, ми маємо на увазі, що намір говорить полягає у вчиненні адресатом дій, бенефактівних як для адресанта, так і для адресата. Рада допустимо тільки в тому випадку, якщо з контексту ясно, з яких причин слухає потрібно діяти саме так, а не інакше. Якщо мовець хоче, щоб виконання слухає бажаних дій увінчалося успіхом, він повинен забезпечити його всією тією інформацією, якої останній не має. Саме з цієї причини в аналізованих прикладах адресанта спочатку висловлюють твердження, пояснюючи причини бажаних дій, а потім вже сама рада.

Отже, ассертіви тут виконують допоміжну функцію, повідомляючи слухає обгрунтування ради, а посилення вираження іллокутивної мети цих ассертівов з використанням ФІ like a house afire і as all get out збільшує шанси на його успіх. Таким чином, на рівні іллокутівних цілей директиви і ассертіви пов'язані між собою відношенням субординації. Крім того, ассертіви в першому прикладі виявляються пов'язаними між собою ставленням координації, оскільки асертивно висловлювання з пропозицією "бур'яни ростуть дуже швидко" іллокутивні змушує наступний за ним АССЕРТ, що пояснює наслідки раніше згаданого факту, а саме те, що адресант ніяк не може впоратися з бур'янами . ФІ виступають у розглянутому прикладі в ролі засобу, що зв'язує асертивно іллокутівние мети ставленням координації.

Розглянемо ще один складний мовленнєвий акт, який відрізняється від попередніх двох тем, що для нього характерні поєднання ради і застереження.

"Well, Missy, excuse me. But I've got to warn you, haven't I? You're a marvel, but you must be carefull or you're going to be good and sorry (Kenkyusha).

Дана послідовність мовленнєвих актів, сукупна ілокутивна мета якого полягає у прагненні адресанта попередити адресата про можливу небезпеку, складається з мовленнєвих актів різної іллокуції. Головним мовним актом у цій послідовності можна вважати АССЕРТ, ілокутивна сила якого виражена перформативом to warn. У класифікації Д. Вандервекена "to warn" представлений як позначає "попередити" чи "порадити кому-небудь подбати про що-небудь" (Vanderveken 1994:197), в нашому випадку подбати про свою безпеку. "Акт попередження зазвичай супроводжується описом причин тих подій, які можуть статися, якщо не буде зроблено ту дію, яку рекомендується в цьому попередження" (ван Дейк 1989: 313). Тому даний АССЕРТ вводить ставлення пояснення і змушує іллокутівную призначеного подальшого висловлювання з директивної іллокутівной силою ради-рекомендації, яке у функції обгрунтування експлікує акторечевую презумпцію "Вчинення дії більш вигідно адресату, ніж його невчинення". Обгрунтування включає асертивно передбачення, що має пропозицію: "ти будеш дуже шкодувати", іллокутівную мета якого посилює ФІ good and ....

Ще один цікавий приклад діалогів, в яких між іллокутівнимі цілями вбачаються відносини субординації і координації, дають обгрунтовуємо ассертіви з ФИ. Розглянемо один з них.

"We didn't need to hold the Frenchman.You know, sir, our can is crowded as anything - we got'em sleeping in shifts. "(S. Heym" The Crusaders ", p. 238).

Згідно з положенням методу дискурсивного аналізу ван Дейка про те, що факти, про які повідомляється у твердженні, будуть "прийняті" тим, хто чує тільки в тому випадку, якщо в подальшому вони роз'яснюються і уточнюються, якщо повідомляються причини того, чому говорить надає їм таке значення (ван Дейк 1989). Відмова буде прийнятий, якщо будуть обгрунтовані причини даного відмови. Приклад, пропонований для аналізу, можна охарактеризувати як комплексний мовленнєвий акт, що складається з головного ассертіва-тези з негативним значенням відмови тримати людину у в'язниці і допоміжного ассертіва, що представляє собою обгрунтування цієї відмови. Обгрунтування подій і дій проводиться в результаті операцій прихованого когнітивного пошуку в "просторі умовиводів" (Шенк 1989), яке задається концептуальним "світом" мовця, його практичним досвідом, спроектовані на конкретну комунікативну ситуацію. Звідси ступінь "прозорості" зв'язки між твердженням і обгрунтуванням залежить від рівня вираженість відповідних пресуппозиций, які ліквідують інформаційну недостатність. У даному прикладі допоміжний АССЕРТ - обгрунтування, що складається з двох іллокутивні залежних ассертівов, містить інформаційне "насичення" ситуації і відкриває для інтерпретатора факт того, що "когнітивна модель світу" говорить не передбачає необхідності тримати людину в жахливо переповненій в'язниці, де ув'язнені сплять по черзі . Тому надзвичайну актуальність у вербальному поводженні мовця набуває обгрунтування.

Асертивно обгрунтування, як правило, мають на меті згоди адресата з тезами автора повідомлення. Здійснюючи асертивно мовленнєвий акт, який містить у своєму складі ФІ, "що говорить має на увазі, що пропозиція репрезентує дійсний стан справ у світі проголошення" (Серль, Вандервекен 1986: 252). Стверджуючи це положення справ у світі проголошення, адресант тим самим прагне дати свою оцінку цим положенням справ і впливати на свого співрозмовника так, щоб у нього виникла аналогічна оцінка. Далеко не завжди людські обгрунтування з причини їх суб'єктивної природи мають логічну структуру, тому найбільш сильний вплив, на наш погляд, можна зробити не на пропозіціональной, а на іллокутівной рівні. У силу цього у другому ассертіве на перший план висувається не пропозіціональная, а ілокутивна сторона обгрунтування і саме з цієї причини ілокутивна сила даного висловлювання виражена з більшою інтенсивністю. Засобом посилення тут є ФМ as anything.

Структура розмов, проаналізованих раніше, спирається на ставлення іллокутівного вимушено, подібно до того, як структура пропозиції формується на основі синтаксичних зв'язків. Між тим іллокутівние змушення не тотожне синтаксичного зв'язку. Якщо такий зв'язок, як, скажімо, синтаксична залежність, грунтується виключно на категоріальних властивості мовних одиниць, то змушення, діючи на просторі мовних актів, формується не тільки під впливом іллокутівной функції мовних висловлювань, а й перебуває під впливом загальних законів функціонування діалогу. До останніх, зокрема, належать соціально зумовлені закони - відомі максими Г. П. Грайса (Грайс 1985) і принцип ввічливості Ліча (Leech 1983). Наведемо приклад діалогу, в якому іллокутівние змушення формується під впливом принципу ввічливості.

"I say, I'm rahter broke till the end of the month", he said, as soon as he found an opportunity. "I wish you'd lend me half a sovereign, will you?"

"Like a shot", said Lawson (S. Maugham, цит. За АРФС).

Ініціальний мовленнєвий акт в даному діалозі іллокутивні незалежний, мовець був вільний у виборі конкретного типу мовного акту. Вибір ассертіва в нашому випадку продиктований виключно інтенцією автора, яка полягає у тому, щоб повідати хто слухає про те, що у нього немає ні гроша. Що стосується другої репліки, то її директивне іллокутівние призначення цілком визначається ілокутивним призначенням попереднього ассертіва. У силу прийнятих вимог ввічливості в мовленнєвому спілкуванні нерідко буває недоречним висловлення прямих наказових пропозицій: "Lend me half a sovereign" або експліцитно перформативних висловлювань: "I order you to lend me half a sovereign", тому в даному діалозі принцип ввічливості змушує адресанта використовувати непрямі засоби для здійснення своєї іллокутівной мети, яка полягає в тому, щоб змусити адресата позичити йому трохи грошей. Коль скоро дане прохання, як і всяка прохання взагалі, передбачає формальне вираження згоди або ж відмова у її здійсненні, то в аналізованому фрагменті розмови ми бачимо, що акт прохання отримав вербальний відгук згоди моментального її виконання. Таким чином, ставлення вимушено, індуковане непрямим директивою адресанта, виконано в мовному акті з коміссівной іллокуцією, носієм якої є ФІ like a shot.

Отже, ми розглянули обгрунтовуємо директиви і ассертіви, до складу яких входять ФИ. При наявності ряду якісних і структурних відмінностей обгрунтувань слід визнати їх функціональну спільність. Вона полягає, на наш погляд, в тому, що обгрунтування, які вживаються з метою "підкріплення" обгрунтовує прохань, рад або тверджень, служать своєрідним "сполучною ланкою" між останніми і інтенціональних станом адресанта, що в свою чергу дозволяє розглянути ФІ як засіб забезпечення интенциональной когерентності дискурсу.

3.3.2.ФІ і інтенціональний когерентність дискурсу

Розвиваючи свою думку про мережу інтенціонального станів, Дж. Серль висуває гіпотезу про двох базових інтенціонального станах, за допомогою яких можна пояснити всі інші інтенціональних стану. Такими інтенціональних станами є: віра і бажання. Так, наприклад, інтенціональних стан жалю вчений описує таким чином:

Sorry (p)  Belief (p) & Desire (~ p) (Searle 1983).

Дійсно, якщо мовець жалкує про те, що образив, то в його жаль входить переконання, що він образив когось і бажання не робити цього. У прикладі, представленому нижче, ми пропонуємо розглянути ці базові інтенціональних стану, а також інтенціональних стан жалю як мережа взаємопов'язаних інтенціонального станів, якою визначається горизонт, що задається інтенціональність свідомості мовця. Інтенціональних стану, що утворюють цю мережу, в свою чергу, визначають іллокуції і тип мовного акту.

"I'd just about broken her heart - I really had. I was sorry as hell I'd kidded her. Some people you shouldn't kid, even if they deserve it (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.66).

Інтенціональних стан віри в даному прикладі виражено ассертівамі (I'd just about broken her heart - I really had), інтенціональних стан жалю - експресивів (I was sorry as hell), а інтенціональних стан бажання репрезентувати непрямим директивами (Some people you shouldn't kid ...). Як бачимо, інтенціональних стану віри, бажання і жалю взаємопов'язані, а ФІ as hell, спообствующій інтенсивності вираження интенционального стану жалю, є сполучною ланкою в цій мережі.

Далі нам належить розглянути ФІ як засіб интенциональной когерентності на більш високому або більш глобальному рівні, ніж мікрорівень пропозицій та зв'язків між ними. Глобальна когерентність має більш загальну природу і характеризує дискурс в цілому або ж його великі фрагменти. В якості такого великого фрагмента дискурсу проаналізуємо розмова між двома американськими підлітками. Ініціатором даного розмови є підліток на ім'я Холден, який сильно ненавидить навколишні його брехню, лицемірство і шукає шляхи, щоб не пристосуватися до них. Єдиний вихід, як він вважає, бігти зі свого рідного міста в інший штат. Холден не хоче розлучатися зі своєю шкільною подругою Саллі і тому пропонує їй бігти разом з ним. "Підлітки обговорюють ідею втечі" - такий вигляд матиме макроструктура досліджуваного нижче фрагмента дискурсу.

"Look," I said. "Here's my idea. How would you like to get the hell out of here? Here's my idea. ... What we could do is, tomorrow morning we could drive up to Massachusetts and Vermont, and all around there, see. It's beautiful as hell up there. It really is ". I was getting excited as hell, the more I thought about it. "No kidding," I said. "I have about a hundred and eighty bucks in the bank. I can take it out when it opens in the morning, and then I could go down and get this guy's car. ... No kidding. We'll stay in these cabin camps and stuff like that till the dough runs out. Then, when the dough runs out, I could get a job somewhere and we could live somewhere with a brook and all, and, later on, we could get married or something. I could chop all our own wood in the wintertime and all. Honest to God, we could have a terrific time! Wuddaya say? C'mon! Wuddaya say? Will you do it with me? Please! "

"You can't just do something like that," old Sally said. She sounded sore as hell.

"Why not? Why the hell not? "

"Because you can't, that's all. In the first place, we're both practically children. ... "Old Sally said. I was beginning to hate her in a way. ...

"We'll have oodles of time to do those things - all those things. ... You're just-"

"No, there wouldn't be. There wouldn't be oodles of places to go to at all. It'd be entirely different, "I said. I was getting dedivssed as hell again. ...

"It wouldn't be the same at all. You don't see what I mean at all ".

"Maybe I don't! Maybe you don't, either, "old Sally said. We both hated each other's guts by that time. You could see there wasn't any sense trying to have an intelligent conversation. I was sorry as hell I'd started it (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.118-120).

Розмова починає Холден, його мова має аргументативний характер і складається в основному з асертивно і непрямих коміссівних мовних актів, перлокутивний мета яких полягає в тому, щоб переконати Саллі бігти разом з ним. Стратегія переконання, яку використовує Холден у своєму мовному поведінці, включає в себе такі мовні ходи, як: повтор ассертіва "Here's my idea", функція якого полягає в залученні уваги співрозмовника до інформації, що повідомляється; повтор директива "No kidding" (Ні, крім жартів ), який посилює обгрунтування істинності пропозіціональной змісту мовних актів з прихованою коміссівной ("We could drive up to Massachusetts and Vermont ...", "I can take it out when it opens in the morning") і асертивності ("It's beautiful as hell up there "," I have about a hundred and eighty bucks in the bank ") іллокутівнимі силами. Макроречевой акт аргументації, що вживає Холден у рамках стратегії переконання, має множинну структуру. Така структура аргументації є, на наш погляд, скоріше психологічно, ніж логічно переконливою. Хто говорить так би мовити стріляє навмання, сподіваючись, що один з аргументів влучить у ціль, тобто виявиться переконливим для слухача. Адресант не обмежується простою констатацією фактів-аргументів: на інформативне накладається експресивне, оцінне і перед нами мовна структура, що відображає емоційний стан збудження, ступінь якого посилює ФІ as hell у складі ассертіва "I was getting excited as hell, the more I thought about it" .

На нашу думку, цей стан призводить до ідіосинкразії, тобто гіпертрофованого баченню ситуації, перебільшеною оцінкою ситуації. Холден будує своє вербальне поведінку так, щоб абсолютизувати цю оцінку. З цією метою він використовує ФІ as hell в ассертіве "It's beautiful as hell up there" Та й мова really в ассертіве "It really is" при описі краси тих місць, куди він збирається бігти. ФІ не тільки доводить до абсолюту оцінку ситуації, він також посилює ступінь, з якою Холден вербалізує інтенціональних стан віри. Він вірить у те, що краса врятує світ від брехні та лицемірства. Інтенціональних стан віри є умовою щирості непрямих коміссівних мовних актів, мета яких в тому, щоб покласти на говорить зобов'язання вчинити такі майбутні дії, як: "поїхати в Массачусетс, в Вермонт, об'їздити там всякі місця, забрати гроші з банку, жити у туристки таборах і у всяких таких місцях, поки гроші не закінчаться, а як вийдуть, піти працювати, жити де-небудь у струмка, потім одружитися; взимку рубати дрова ". Беручи на себе зобов'язання реалізувати лінію цих дій, реперезентірованную пропозиційних змістом непрямих коміссівов, Холден не тільки імпліцитно виражає деяке переконання в тому, що він може виконати ці дії, він також імпліцитно вербалізує інтенціональних стан бажання. Таким чином, інтенціональних стану віри та бажання є пресуппозициями интенционального стану наміри, яке виражає мовець, здійснюючи коміссівние мовні акти.

На жаль, Холдену не вдається переконати свою співбесідницю. Саллі відмовляється тікати з Холденом, репрезентуємо свою відмову непрямим директивою "You can't just do something like that". Відмова бігти з Холденом в інший штат вона мотивує тим, що по-перше, вони по суті ще діти, а по-друге, тільки після того, як Холден закінчить коледж, вони зможуть одружитися і у них буде багато часу, щоб поїхати в тисячу геніальних місць. Пропозіціональное зміст коміссівних мовних актів, виголошених Холденом, не досягло напрями пристосування "світ - слова", а інтенціональних стану наміри і бажання не виконані. Невиконання бажань і намірів Холдена веде до интенциональном стану фрустрації, тобто рассторйству задумів, зриву планів, яке він репрезентує ассертівом "She sounded sore like hell". ФІ like hell посилює ступінь виразності цього стану, наслідком якого є інтенціональних стану ненависті, вербалізовані пропозиціями ассертівов: "I was beginning to hate her" і "We both hated each other's guts ...", зневіри, виражене ассертівом "I was getting dedivssed as hell again ", а потім і жалю, яке говорить експлікує в останньому висловлюванні" I was sorry as hell I'd started it ".

Представляється, що на глобальному рівні описуваний розмова являє собою интенциональную мережу, що складається з взаємозалежних інтенціонального станів віри, бажання, наміри, фрустрації, ненависті, смутку і жалю. ФІ as hell і like hell, підсилюють ступінь вираженості інтенціональності мовця, є сполучними ланками, що забезпечують интенциональную когерентність фрагментів аналізованого розмови.

Отже, ми встановили, що існує зв'язок між іллокутівной силою, яка може бути приписана висловом, і організацією власне мовного змісту даного висловлювання. Можна постулювати далі наявність зв'язку між ФІ та сукупну іллокутівной силою фразеологічного контексту. Цей зв'язок виявляється на глибинному рівні і здійснюється через компоненти іллокутивної сили, а саме через інтенсивність іллокутівной мети та інтенсивність умов щирості, тобто інтенсивність интенционального стану.

Забезпечуючи прагматичну когерентність на локальному і глобальному рівнях, ФІ сприяє зв'язку між інтенціональних станом мовця і його наміром здійснити послідовність мовленнєвих актів з метою вербализовать цей стан. Це сприяння проявляється в посиленні ступеня інтенсивності, з якою виражені ілокутивна мета, умова щирості або інтенціональних стан агенса. У ході дослідження було встановлено, що сприяючи іллокутівной когерентності в послідовності мовленнєвих актів, між якими на пропозіціональной рівні встановлюються причинно-наслідкові відносини, ФІ незмінно виявляється або в мовному акті, що виконує функцію обгрунтування причини фактів або подій, які репрезентуються в попередніх фразелогізму частинах контексту, або в мовному акті, що пояснює слідства фактів або подій, представлених у наступних за ФІ висловлюваннях. На підставі зробленого спостереження ми можемо констатувати, що конфігурація ФІ будується на послідовності каузальних зв'язків між висловлюваннями (причина / обгрунтування або слідство / доказ) і має аргументативну структуру. На іллокутівной рівні ФІ пов'язує прості мовні акти в один складний мовленнєвий акт переконання. Первинна мета такого акта - формування в адресата внаслідок виконання мовцем вербальних дій стійких думок щодо факту чи події, оцінок цього факту чи події, переконань, які або відповідають переконанням говорить, або бажані для нього. Кінцева мета акту переконання - вчинення адресатом певної дії або прийняття ним певної лінії поведінки. Одним з вербальних способів переконання, за допомогою яких досягається перлокутивний ефект переконання є аргументація. Аналіз глобально пов'язаних фрагментів даного типу дискурсу представлений в наступному розділі.

3.4. Функціонування ФІ в різних типах дискурсу

Відповідно до цілей дискурсу або іншими словами, "спрямованістю комунікативних дій у розмові" М. Л. Макаров виділяє такі типи дискурсу як наративний, директивний, пропагандистки, аргументативний (Макарів 1998). Останній передбачає науковий і побутова розмова. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що дискурсами функціонування ФІ є наративний дискурс і аргументативний дискурс побутової розмови. Наступна частина розділу покликана продемонструвати випадки вживання ФІ у встановлених типах дискурсу.

3.4.1. ФІ в аргументативного дискурсу

Аргументативний дискурс - це тип дискурсу, "до складу якого як основного компонента тексти на природній мові, покликані вплинути на свідомість одного або декількох учасників ситуації спілкування в потрібну для говорить сторону" (Баранов, Сергєєв 1988:105). Даний тип дискурсу в дисертації представлений уривками з творів С. Моема, С. Гейм і А. Кроніна.

Розглянемо фрагмент розмови, що переходить у суперечку. Фрагмент взято з роману С. Гейм "Хрестоносці", в якому відображені події першої світової війни. Даному розмови передувало наступна подія. Лейтенанту американської армії Лаборд даний наказ очолити команду з установки репродукторів і відбути з тактичної місією на лінію фронту в розташування роти С, яка повинна надати всіляке сприяння і допомогу. Прибувши на місце, Лаборд зустрічає командира роти, капітана Троя, між ними зав'язується розмова, макропропозіція якого має наступний вигляд: "капітан Трой і лейтенант Лаборд обговорюють установку репродукторів".

"You want to bring this big thing up?" Troy asked, pointing to the truck.

"Of course!" Confirmed Laborde, "We will dismount the loudspeakers, but we can't place them at too great a distance from the truck. The longer the wires ... the bigger the resistance ... ".

"How far do they carry?" Troy asked doubtfully.

"If you want the Germans to understand what we're saying", explained Laborde, "the distance shouldn't be more than sixty to a hundred yards. These loudspeakers are very weak. Originally, we were supposed to have loudspeakers with ten times their power - but somehow, they never materialized. You know the Army. However, it doesn't make much difference. It just means that we have to go closer to the Germans. "

"Closer to the Germans. ... "Troy said thoughtfully. "We don't like to be close to them."

"Well," said Laborde, "we like it."

"You are crazy! You're either crazy or you don't know how things are, here. I won't risk the lives of my men because you haven't the right kind of equipment. This big truck of yours is going to draw fire as sure as hell. And the fire is going to hit my men. "

"To be shot at is one of the risks you run in war; it can't be helped."

"Listen, Bud," said Troy. "... There hasn't been a day when I haven't been losing men. I'm responsible for these men. "

"I haven't come of my own fun," Laborde continued. "I was ordered here to do a job, and the job will be worth it to you as well as to us." Laborde pulled a sheet of paper out of his pocket. On it there were the orders signed by General Farrish. The orders said that ... C Company was to give all co-operation needed. ...

"I'll give you all the co-operation," said Troy (Heym S. "The Crusaders", p.117-119).

Розмова починається з обговорення відстані, на якому планується встановити репродуктори. Лаборд повідомляє Трою про неприпустимість розміщення гучномовців на занадто великій відстані від вантажівки, на якій знаходиться підсилювач, тому їм доведеться під'їхати ближче до супротивника. Далі розмова переходить в спір, який характеризується низкою семантичних, прагматичних та інших особливостей. Є істотні відмінності в інтенціонального установках. Суперечка відрізняється спрямованістю якщо не на вирішення проблеми, то щонайменше, на експліцитне вираження думок комунікантів й нерідко слугує засобом для досягнення "перемоги будь-якою ціною" або вироджується в "суперечка заради суперечки". Однією з основних відмінних рис даного типу аргументативного дискурсу є те, що суперечка ведеться відносно пропозіціональной змісту вихідного тези. Приводом для спору в даному розмові послужив теза, пропозіціональное зміст якого виражено непрямим коміссівом "... we have to go closer to the Germans". Сторони суперечки вступають в полеміку, висловлюючи свої думки щодо прийнятності даної тези.

Лаборд, який узяв на себе в цій суперечці роль пропонента, підкріплює свою тезу досить вивіреної аргументацією. Його аргументи організовані у складнопідрядних структуру, яку можна представити так: We have to go closer to the Germans (точка зору) because if you want the Germans to understand what we're saying, the distance shouldn't be more than sixty to a hundred yards (аргумент 1). ... The distance shouldn't be more than sixty to a hundred yards (точка зору) because 1) these loudspeakers are very weak (аргумент 1.1), 2) originally, we were supposed to have loudspeakers with ten times their power-but they never materialized (аргумент 1.2). У цій послідовності аргументів, виражених сукупністю ассертівов, перший аргумент виступає в якості аргументу як такого в підтримку точки зору, а наступні за ним аргументи 1.1 та 1.2., В сумі становлять приклад складносурядне аргументації, обгрунтовують прийнятність перший аргумент, який, у свою чергу, виступає вже як "суб-точка зору".

Інтенціональний горизонт Троя, що вступає в полеміку опонентом, визначається його посадою: он-командир роти і несе відповідальність за своїх солдатів. Тому інтенціональних стан Троя можна інтерпретувати як обурення, спрямоване на погане оснащення армії і стурбованість, спрямована на солдатів. Інтенціональність свідомості Троя припускає, згідно Дж.Серль (Searle 1983), два рівні: перший - це інтенціональних стану обурення і стурбованості, другий - намір зробити деякі дії, в нашому випадку протистояти Лаборд і переконати його не під'їжджати близько до німців. Таким чином, інтенціональних стан Троя, визначається інтенціональних горизонтом, обумовлює необхідність макроречевого акту аргументації, структура якого має такий вигляд: We don't like to be close to the Germans (точка зору) because I won't risk the lives of my men ( аргумент 1). I won't risk the lives of my men (точка зору) because 1) you haven't got the right kind of equipment (аргумент 1.1), 2) This big truck of yours is going to draw fire as sure as hell (аргумент 1.2), 3) The fire is going to hit my men (аргумент 1.3). Аргументація Троя також має складнопідрядних структуру, в якій комісії "I won't risk the lives of my men" стане переконливим аргументом на підтримку точки зору, вираженої в ассертіве "We don't like to be closer to the Germans", тільки якщо сам отримає переконливі обгрунтування своєї справедливості або прийнятності.

На наш погляд, коміссівний аргумент можна вважати переконливим з двох причин, по-перше: інтенціональних стан віри в те, що вантажівка приверне увагу противника, як пити дати, посилює ФІ as hell, який входить до АССЕРТ, вербалізуються цей стан; і по- друге: підставою для перетворення коміссівного висловлювання на переконливий аргумент служить ціннісна категорія "безпеки", до якої апелює Трой у своїй аргументації. Він намагається переконати Лаборд в особливій значущості для нього і для його людей цінності "безпека", адже він - командир, який відповідає за безпеку своїх солдатів і не хоче піддавати їх непотрібному ризику. Нагадаємо, що в основі аргументації лежить поняття цінності. Подальший розвиток аргументування в аналізованому суперечці відбувається в рамках даної цінності і визначається кардинальним розбіжністю в інтерпретації учасниками спору даного поняття. У цілому, діалог, який вибудовують комуніканти, схожий з рукопашним боєм, кожен з учасників суперечки прагне впливати на партнера промовою, як зброєю.

А. Н. Баранов і В. М. Сергєєв справедливо відзначають той факт, що ціннісна категорія безпеки відноситься до числа цінностей, найбільш часто використовуваних в аргументативного дискурсу (Баранов, Сергєєв 1988). З даним спостереженням важко не погодитися, бо це підтверджує і досліджуваний нами фактичний матеріал. В ієрархічній структурі загальнолюдських цінностей з цінністю "безпека" є сусідами цінність "здоров'я". У цьому параграфі ми пропонуємо розглянути ще два приклади аргументації, яка ведеться в рамках заданої цінності.

У першому прикладі, що представляє собою розмову між двома персонажами роману А. Кроніна "Цитадель", мова йде про небезпеку, яка загрожує здоров'ю мешканців робітничого району глухого провінційного містечка в Південному Уельсі. У місті, де працюють герої роману, чудовий хірург Філліп Денні і дільничний лікар Ендрю Менсон, починається епідемія черевного тифу. Ендрю намагається з'ясувати причину цієї епідемії і вважає, що збудником інфекції є баціллоносітель. Однак він помиляється і звертається за порадою до Денні.

"You were right. It was enteric. I've got five cases. But I don't know the ropes. ... I was worried about the origin, thought I might be dealing with a carrier. I've come to ask your advice ".

Денні переконує Ендрю в тому, що причиною спалаху епідемії є зовсім не баціллоносітель, а стара каналізаційна труба, "вся дірява, ні до біса не годна, з якої просочуються нечистоти, отруюючи половину підземних джерел у місті" і яку він радить підірвати.

"You see" Denny resumed, "paratyphoid is more or less endemic here. But one day soon, very soon, we are going to have a divtty little blaze-up. It's the main sewer that's to blame. It leaks like the devil, and seeps into half the low wells at the bottom of the town. I've hammered at Griffiths about it till I'm tired. He's a lazy, evasive, incompetent, pious swine ". ...

"We'll have to do something about it. We must write to the Ministry of Health ", Andrew said impulsively.

"We could write a dozen letters", Denny answered, "And all we'd get would be a doddering commissioner down here in six months 'time. No! I've thought it all out. There's only one way to make them build a new sewer. "

"How?"

"Blow up the old one!" (AJCronin "The Citatel", p.40)

Здійснюючи макроречевой акт переконання, Дінні, переслідує дві перлокутивний мети: перша - провести бажані зміни в когнітивній структурі свідомості свого співрозмовника, тобто змінити думку Ендрю про причину спалаху епідемії, і друга - змінити поведінку адресата так, щоб воно відповідало бажанням адресанта, в нашому випадку переконати Ендрю знищити каналізаційну трубу. Для досягнення первинної мети акту переконання Денні спрямовує свою аргументацію на переінтерпретацію ситуації і висуває тезу у вигляді ассертіва: "It's the main sewer that's to blame." У ході здійснення цього твердження, мовець висловлює деякий переконання, у справедливості якого він має намір переконати слухача. Контекст ситуації показує нам, що Денні безуспішно намагався переконати місцеву владу в особі головного санітарного інспектора міста. Зазнавши невдачі у переконанні пана Гріффітса шляхом раціональних засобів впливу ("I've hammered at Griffiths about it till I'm tired"), Денні вдається до ірраціональним, тобто ілокутивним засобам, переконуючи Ендрю. Іллокутівную силу основного аргументу з пропозицією: "It leaks like the devil, and seeps into half the low wells at the bottom of the town" підсилює ФІ like the devil, що у свою чергу робить аргумент більш переконливим для слухача. Висуваючи тезу - АССЕРТ, що представляє собою реалізацію оціночного судження і асертивно аргумент на його підтримку, Денні тим самим вербалізує інтенціональних стан провини, спрямоване скоріше не на джерело зарази, а на ледачі, некомпетентні і ухиляються від виконання своїх обов'язків місцеві влади, які не приймають ніяких заходів боротьби з нею. Типовим представником місцевої адміністрації в аналізованому фрагменті виступає пан Гріффітс (He's a lazy, evasive, incompetent, pious swine "). Таким чином, ФІ в цьому випадку є не тільки засобом іллокутівного, а також і засобом интенционального посилення.

Для досягнення кінцевої мети акту переконання Денні призводить послідовність контраргументів, спрямованих проти тези, висунутого Ендрю у вигляді непрямого директива "We must write to the Ministry of Health". Денні переконаний в тому, що немає сенсу писати листи зі скаргами до Міністерства охорони здоров'я. У порядок виведення з вище перерахованих передумов, виражених в асертивно мовних актів, Денні висуває новий тезу з пропозицією "Blow up the old one!" І явною директивної іллокуцією, в якому пропонує Ендрю підірвати стару каналізаційну трубу для того, щоб адміністрація міста побудувала нову. Подальший розвиток сюжету свідчить про те, що Денні переконав Ендрю. Вночі вони закладають в трубу динамітні шашки і виробляють вибухи, а вранці сполошився, нарешті, адміністрація приступає до ремонту каналізаційної системи. Отже, макроречевой акт переконання, зроблений Денні, можна вважати успішним. Адресант переконав адресата, бо після виконання мовцем мовного акту переконання адресат вчинив дію, інтендіруемое мовцем, завдяки тому факту, що в нього сформувалися певні переконання (останнє також входило в наміри мовця).

Інший, дуже цікавий, на наш погляд, приклад аргументативного діалогу представляє розмова двох подружжя, головних героїв комедії С. Моема "Пенелопа". Макроструктура даного фрагмента дискурсу може бути представлена ​​у вигляді пропозиції "чоловік переконує свою норовливу дружину прийняти ліки".

[Dickie comes in with a little medicine glass, filled with a milky fluid.]

Dickie: Here it is.

Penelope: Oh, no, Dickie, I'd much rather not.

D.: Don't be silly, darling. This'll pull you together like anything.

P: No, I think I'd rather lie down on this sofa.

[She lies down on a sofa.]

D: Let's put this rug over your feet. There. Now take this medicine. ... There ...

P: Oh, no, Dickie. I'll take it after you've gone. I really will. I promise you I'll take it.

D: Why on earth can't you take it now?

P: Well, I hate making faces before you.

D: But I've often seen you make faces.

P: Yes, at you. That's quite a different thing.

D: Now take it like a good girl. It'll make you feel like one o'clock.

P: After you've gone.

D: [With great determination.] I'm not going to stir from this room till you've taken it.

P: [Resigned.] Give it me. Hold my nose, Dickie. [She swallows it and makes a faсe.] Oh, I wish I'd never married you, Dickie (WSMaugham "Penelope", p.51).

Аналіз розмови показує, що процес аргументації складається з чотирьох етапів (раундів), отже, прагматична макроструктура даної розмови включає чотири макроречевих акту аргументації. Розглянемо кожен з них.

На початку першого раунду аргументації, на стадії конфронтації, основна теза вводиться імпліцитно у вигляді непрямого директива з пропозицією "Here it is". Найбільш природна процедура введення тези в аргументативному діалозі передбачає використання експліцитних засобів, у нашому випадку - явного директива з іллокутівной силою прохання. На даному етапі аргументації функцію такого засобу виконує ситуаційний контекст, знання якої допомагає слухає відновити тезу. Таким чином, відновивши основна теза свого чоловіка, що містить прохання прийняти ліки, Пенелопа відмовляється її виконати. Свою відмову вона вербалізує за допомогою коміссіва з пропозицією "Oh, no, Dickie, I'd much rather not". Після того, як розбіжність думок подружжя представлено опозицією між проханням і відмовою її виконати, настає вирішальний момент в дискусії - стадія аргументації, на якій сторони переходять до викладу своїх аргументів. Аргументи Дикки, що виступає на цій стадії в ролі протагоніста, включають директив з пропозицією "Don't be silly, darling", який можна охарактеризувати як звернення до дружини з проханням бути розсудливою і АССЕРТ, пропозіціональное зміст якого ("This'll pull you together like anything ") являє собою пророцтво про швидкому дії пропонованого ліки. ФІ like anything у складі цього ассертивної аргументу сприяє інтенсивності, з якої виражена ілокутивна сила "висунення аргументу", що доводить прийнятність тези. Однак аргументи чоловіка виявилися не переконливими для Пенелопи, вона вважає за краще прилягти і відпочити, ніж випити ліки. Свою перевагу (точку зору) Пенелопа викладає в пропозиції коміссівного висловлювання, яке містить експліцитний модус думки, перформатив to think і модальний предикат I'd rather: "I think I'd rather lie down on this sofa". Таким чином, Дикки зазнає поразки в першому раунді аргументації.

Інтенціональний горизонт Дикки, в першу чергу, лікаря, що виконує свій професійний обов'язок, а потім вже люблячого і турботливого чоловіка, задає необхідність нового раунду аргументації і тут вже йому доводиться повністю перебудовуватися на експліцитне введення тези у вигляді явного директива з пропозицією "Now take this medicine ". Що ж стосується Пенелопи, то її подальший вербальне поведінка визначає інтенціональних стан бажання побути на самоті. Вислухавши тезу свого чоловіка і передбачаючи його аргументи, вона усвідомлює, що інформація, яка міститься в передбачуваних аргументах, знову суперечить її бажанням і думку. Тому Пенелопа перебиває мова Дикки і вступає в розмову з метою висловити неприйняття його тези ассертівом "Oh, no Dickie" і висловити свою точку зору, здійснюючи коміссівний РА, що містить обіцянку прийняти ліки тільки після відходу Дикки ("I'll take it after you ' ve gone "). Свій теза Пенелопа підкріплює послідовністю коміссівних аргументів, які іллокутивні взаємопов'язані, доповнюють і підсилюють один одного. Висування аргументів в даній послідовності відбувається в міру наростання коміссівной іллокутивної сили. Спочатку йде комісії, вираз іллокутивної сили якого, посилює лексичний интенсификатор really ("I really will"), за ним іде складний коміссівний мовленнєвий акт, сукупну іллокутівную силу якого висловлює перформатив to promise. Таким чином, ми бачимо, що умови успішності другий макроречевого акту аргументації не виконані, подружжю не вдалося прийти до єдиної думки.

Поразка у другому раунді аргументації змушує Дикки зробити третю спробу. Новий раунд він починає з риторичного запитання, який імпліцитно репрезентує тезу. У класифікації Дж.Серль питання представляє собою особливу форму прохання, прохання про вербальному акті, що містить відповідь (Дж.Серль 1986б), отже, вислів з пропозицією запиту про стан справ у світі "Why on earth can't you take it now?" є непрямою проханням, приховану іллокутівную силу якого, посилює вираз "why on earth ...". Посилення іллокутивної сили "висунення тези", на думку Пенелопи, не обгрунтовують його "прийнятність" і тому вона знову відкидає прохання, мотивуючи свою відмову тим, що небажаних "будувати пики" у присутності чоловіка. Інтенціональних стан небажання Пенелопа вербалізує у вигляді ассертіва з пропозицією "Well, I hate making faces before you". Аргумент Пенелопи не переконав Дикки. Продовжуючи відстоювати свою точку зору, він переходить у контрнаступ, і висуває контраргумент на захист своєї тези. Сполучна частка but вводить контраргумент, виражений ассертівом з пропозицією "But I've often seen you make faces" і вказує на опозицію між двома протилежними аргументами: аргументом протагоніста (Дикки), що захищає тезу: "Take the medicine now" і аргументом антагоніста (Пенелопи ), що відстоює тезу: "I'll take the medicine after you've gone". Проте опозиція не полягає тільки в тому, що існує протиставлення аргументів. Справа в тому, що аналізовані ассертіви є аргументами двох протилежних висновків: "Я прийму ліки коли ти підеш, тому, що я не бажаю" будувати пики "в твоїй присутності" (висновок Пенелопи) і "Але я часто бачу як ти" будуєш пики ", тому свої ліки зараз" (висновок Дикки). Отже, but також відноситься і до опозиції між двома протилежними висновками. Виникла опозиція дає Пенелопі всі підстави вважати, що аргумент висновку, зробленого Дикки, нерелевантен, а це означає, що він не є достатнім на користь точки зору чоловіка. З цієї причини Пенелопа вводить ще один аргумент, що складається з двох ассертівов "Yes, at you. That's quite a different thing ", який уточнює попередній аргумент і пояснює той факт, що" "будувати пики" чоловікові і "будувати пики" у присутності чоловіка - різні речі ". Таким чином, у третьому раунді аргументації перемогу бере Пенелопа.

Терпінню Дикки можна позаздрити, незважаючи на чергову поразку, він залишається непохитним. Упертість дружини насторожує його, інтенціональних стан віри в те, що зволікання в даній ситуації може виявитися смерті подібно (адже мова йде про здоров'я дружини), визначає і сам спосіб вербального подання цього стану. Дикки викладає свою тезу, вдаючись до вербальним засобам, якими зазвичай переконують дітей, він опосередкований мовним актом прохання "take it like a good girl". З метою обгрунтування "прийнятності" даної тези він посилює іллокутівную силу "висунення аргументу" "It'll make you feel like one o'clock", використовуючи при цьому ФІ like one o'clock. Пенелопа і цього разу відхиляє аргумент Дикки, вона наполягає на ухваленні ліки після неї пішов чоловік і репрезентує свою тезу у вигляді ассертіва з пропозицією "After you've gone". Але Дикки не має наміру відступати, а тим більше терпіти поразки у цьому раунді і тому він з рішучістю представляє ще один аргумент, здійснюючи комісії: "I'm not going to stir from this room till you've taken it". Нарешті Пенелопа приймає аргументи і тезу Дикки. Вона покірно погоджується випити ліки і висловлює свою згоду послідовністю директивних мовленнєвих актів з іллокутівной сілй прохання: Give it me "і" Hold my nose, Dickie ". Таким чином, можна констатувати, що ілокутивна мета проаналізованого вище макроречевого акту аргументації - вплинути на процес прийняття адресатом рішення - досягнута, а значить і сам макроречевой акт переконання можна вважати успішним.

Отже, розмова, проаналізований вище, являє собою аргументацію з домінуючою іллокуцією директива (введення тези) і ассертіва (введення аргументів). Аргументація будується таким чином, що звернення до розуму поступається місцем зверненням до почуттів, що дозволяє Дикки досягти своєї мети.

Кількість прикладів, використаних у цьому параграфі, можна було б збільшити, але вже з наведених вище видно, як ФІ сприяють іллокутівной силі "висунення аргументу" і наскільки істотна роль ФІ у реалізації умов успішності мовленнєвого акту аргументації.

3.4.2.ФІ у наративних дискурсі

Основним компонентом наративного дискурсу є наративний текст, який представляє собою "репрезентацію послідовності стислих подій" (van Dijk 1997). Подія в цьому дослідженні розглядається як складне когнітивно - семантична єдність. З метою виявлення комунікативного призначення ФІ у наративних дискурсі ми співставляємо фрагменти тексту з подієвої моделлю В. Я. Шабеса, в яку нами були включені деякі категорії моделі події Л. Талмі. Подієва модель В. Я. Шабеса містить категорію "макроподії" і виступає в дискурсі у вигляді триєдності: Пресобитіе - Ендособитіе - Постсобитіе (Шабес 1989). Розглянемо два приклади, фразеологічні контексти в яких представляють собою макроподії і описують пов'язані в часі і наступні один за одним події:

1. "It was cool and dark and a trickle of water flowed down the bed of a tiny, limpid stream. The spot was propitious. He gave the horse a touch of his spurs and galloped hell for leather till they came to the wood. He jumped off and lifted Catalina down "(WSMaugham" Catalina ", p.205).

2. "How divtty the Tuscan landscape was! Suddenly he pulled his horse up. The survants came up with him to see if there were anything he wanted and to their surprise saw that he was shaking with silent laughter. He saw the look on their faces and laughed all the more, then without a word clapped his spurs to the horse's flanks and galloped hell for leather down the road till the poor brute, uncustomed to such exuberance, slackened down to its usual steady amble ( WSMaugham "Then and Now", p.216).

Ассертіви, що містять пропозиції: "He gave the horse a touch of his spurs" (приклад 1) та "... then without a word clapped his spurs to the horse's flanks" (приклад 2), вводять Пресобитія, які каузирует Ендособитія, вербалізовані пропозиціями: "and galloped hell for leather" (Приклад 1), "galloped hell for leather down the road" (приклад 2). За Ендособитіямі у часі слідують консекутівние Постсобитія, що розглядаються зовнішнім інтерпретатором як події - наслідки Ендособитій. У тексті вони експлікується ассертівамі: "till they came to the wood" (приклад 1) та "till the poor brute, unccustomed to such exuberance, slackened down to its usual steady amble" (приклад 2).

Ендособитія в аналізованих прикладах мають власні темпоральні межі, що відокремлюють їх від Пресобитій і Постсобитій. Привід till в обох прикладах, що вказує на момент часу, аж до якого здійснювалася Ендособитіе, означає в тексті кордон між Ендособитіем і Постсобитіем.

У цих прикладах нас цікавлять Ендособитія, оскільки їх вербальна експлікація в текстах включає ФИ. Ендособитіе - континуальна одиниця, що розгортається в часі, тому компоненти його структури: Потенціал - Реалізація - Результат зручно розглядати послідовно. Отже, ассертіви "he gave the horse a touch of his spurs" (приклад 1) та "then without a word clapped his spurs to the horse's flanks" (приклад 2) вербалізує реалізацію агенс Пресобитій, спрямованих на формування адекватних потенціалів Ендособитій. Таким чином, у Потенціали Ендособитій входять результати каузатівних Пресобитій, пов'язаних з даними Ендособитіямі. З контекстів, що описують Пресобитія, ми дізнаємося, що Ендособитія мають повні Потенціали, які включають в себе такі категорії, як: агенс (he), Предикати (clapped, gave a touch), Матеріали (horse's flanks), Інструменти (spurs), Фігура (horse).

Процес переходу Потенціалу Ендособитія в результаті фіксується Реалізація, яка в даних прикладах представлена ​​як цільний, континуальний і інтенсивний процес. Континуальність і інтенсивність процесів Реалізації Ендособитій в обох прикладах вербалізує ФІ hell for leather.

Разом з тим, у другому прикладі Реалізація Ендособитія носить градуальний характер. Градуальная Реалізації експлікують пропозиції ассертівов, що містять такі предикати, як "galloped hell for leather" і "slackened down to its usual steady amble". Отже, Реалізація є Градуальная трансформація потенціалу в результаті. Результати Реалізації Ендособитій експлікують їх завершеність і вербалізується у Постсобитіях, які свідчать про максимальному ступені зусиль агенс і Фігури. ФІ в аналізованих прикладах - засіб вираження інтенсивності процесу Реалізації Ендособитія. Зіставлення фрагментів наративного дискурсу функціонування ФІ з моделлю події демонструє вербалізацію континуального і градуального аспектів події. Отже, ФІ в даних фрагментах наративного дискурсу виступають як знаки, що вказують на континуальность події.

Семиологическое ставлення до події, як зазначає Т. В. Радзієвська, неминуче вже в силу того, що позначення подій не стільки характеризують те, що відбувається, скільки його інтерпретують: "Пізнання явища - це пізнання його різноманітних зв'язків з іншими явищами (подіями) різних сфер. Охарактеризувати подія - значить експлікувати всі зв'язки даної події з іншими подіями і виявити тим самим його значущість в сукупності зв'язків "(цит. за Арутюнова 1988а: 175). Зіставляючи наративні тексти з моделлю події, ми помітили, що текст володіє ще однією важливою особливістю. Залежно від прагматичної спрямованості того чи іншого тексту, в ньому можуть маркуватися окремі комунікативно значущі категорії подієвої структури.

Велику роль у виявленні комунікативно значущої події У. Лабов відводить інтенсифікатора: "в наративному дискурсі интенсификатор висуває на перший план ті події, які є найбільш важливими і значущими для контексту даної комунікації" (W. Labov 1984:46). У прикладі, наведеному нижче, ФІ вводить ключовою предикат, позначаючи комунікативно значуща подія.

I got into trouble over opium and cocaine. That was the start. After that I went downhill hell for leather. Did spells at Cologne and Mannheim. And there's no climbing back once a man's touched rock bottom (Kenkyusha).

Зіставлення моделей когнітивних одиниць (подій) з комунікативними одиницями (наративних текстами, що містять ФІ) демонструє суттєву роль когнітивного компонента в комунікативних процесах. При такому підході (об'ємність) багатомірність і континуальність (контінуумность) виявляються не стільки властивостями тексту як явища об'єктивної реальності, скільки продуктом взаємодії когнітивного та комунікативного компонентів речемислітельной діяльності.

3.4.3. ФІ в дискурсі мовної особистості

Заключний розділ представлений аналізом дискурсу мовної особистості Холдена Колфілда, головного героя роману Дж. Д. Селінджера "Над прірвою в житі" ("The Catcher in the Rye"). Введення поняття особистості в дискурс означає можливість говорити про те, що особистість усвідомлює своє ставлення до прийнятих принципів і конвенцій ведення дискурсу і творчо використовує їх у своїх мовних діях. Особистість у дискурсі зливається з поняттям мовної особистості в самому загальному, глобальному, соціально-психологічному сенсі, оскільки за визначенням Ю. Н. Караулова, "мовна особистість - це поглиблення, розвиток, насичення додатковим змістом особистості взагалі" (Караулов 1987:37).

Розуміючи під дискурсом особистості слідом за Ю. М. Караулова весь процес говоріння і зафіксований за відносно тривалий відрізок часу результат цього процесу (Караулов 1988), ми пропонуємо в якості прикладу такого дискурсу всю сукупність текстів, породжених Холденом Колфілд. Ми вибрали для аналізу дискурс саме цієї мовної особистості не випадково. У дискурсі цього шістнадцятирічного підлітка вдалося виявити цілий каскад ФІ (близько 88 вживань). З якою ж метою дана мовна особистість використовує у своїй промові таку кількість ФІ? Ми спробуємо відповісти на це питання, систематизувавши всю сукупність вироблених у зовнішній і внутрішній мові висловлювань даного персонажа. Висловлювань, що містять ФІ, оскільки, як вважає З. А. Кузневича, духовне життя опредмечивается в мовних вчинках людини, його мовній поведінці, тобто в широкому сенсі в текстах, їм породжуваних (Кузневича 1999). Тут можна говорити про уточнення відомої тези Ф.де Соссюра про те, що за кожним текстом ховається мовна система. Ю. М. Караулов пропонує інше прочитання цього відомого постулату: "за кожним текстом стоїть творчо розвинена мовна особистість" (Караулов 1988: 112), в структурі якої вчений виділяє три рівні: 1) вербально-семантичний або лексикон, 2) лінгво - когнітивний або тезаурус, 3) мотиваційний або прагматикон (Караулов 1987).

Розгляд мовної діяльності, в першу чергу, як творчої діяльності мовної особистості Холдена Колфілда, ми почнемо з мотиваційного рівня, що відображає прагматикон особистості, тобто систему її цілей, мотивів, установок і інтенціональний, рушійних розвитком мовної особистості, її поведінкою, а також керуючих текстопроізводством особистості. Для вираження своїх установок, інтенцій по відношенню до іншої людини, до світу, до буття взагалі Холден Колфілд звертається до певного типу дискурсу, а саме до наративному. Однак Холдену часто доводиться відстоювати перед співрозмовником свою точку зору, свою життєву позицію, свій погляд на суспільство, тому в його дискурсі зустрічаються елементи аргументації. Таким чином, дискурс Холдена Колфілда можна охарактеризувати як наративно - аргументативний, який у свою чергу представлений у двох видах - зовнішньої і інтеріорізованная мови. Интериоризация мовних вчинків - важлива характеристика мовної особистості. Велика кількість інтеріорізованная мовлення в дискурсі героя може кваліфікувати його як особистість, провідну багату внутрішню життя, насичену емоційними та інтелектуальними переживаннями (Кузневича 1999). Основною формою, в якій представлена ​​інтеріорізованная мова Холдена, є внутрішній монолог. Саме в ньому розкривається духовний і моральний вигляд підлітка. Слід зазначити, що особистість найчастіше і легше за все розкривається саме у внутрішній мові. На думку З. А. Кузневича, наодинці з собою людина найбільш відвертий, бо внутрішній світ практично недоступний для спостереження під зовнішньої мови (Кузневича 1999). Таким чином, можна вважати, що внутрішня мова Холдена Колфілда здійснює доступ до його внутрішнього світу, до його інтенціональності горизонту, який визначається інтенціональних станом, пов'язаними із загостреною реакцією підлітка на "фальш" або "липу", на невідповідність дійсного і уявного. Про це свідчить і те, що слово phony (фальш, липа) є одним з ключових слів у лексиконі Холдена, а ключове слово - виразник интенционального горизонту. Такий перехід ключового слова з лексиконі в прагматикон - наочний приклад взаємного проникнення рівнів у структурі мовної особистості, про що писав Ю. М. Караулов (Караулов 1987).

Наявність оцінок та самооцінок в дискурсі Холдена Колфілда є засобом її самоствердження, обгрунтування його життєвих позицій, ідеалів, цінностей. Як показує мовний матеріал, в дискурсі героя переважають емоційно-оціночні висловлювання адресанта про самого себе, тобто егоцентрірованние висловлювання, які згідно з класифікацією Л. П. Чахоян, можуть бути дескриптивних і реляційними (Чахоян 1990).

У дискурсі Холдена представлені в основному дескриптивні егоцентрірованние висловлювання з ФИ, які представляють собою описи фізичного поведінки, наприклад: "Then I took out my door key and opened our door, quiet as hell" (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p. 142), "I went into DB's room quiet as hell and turned on the lamp on the desk" (указ. соч. p.143), "I just put the pad and pencil in my pocket and started walking fast as hell up to her school "(Указ.соч., p.179) та ін, опису мовної та розумової діяльності, наприклад:" I said it suave as hell "(указ. соч., p.57, 85)," I said. Cold as hell "(p.36)," I'm not saying it ruined our conversation - it didn't - but it sure as hell didn't do it any good "(p.101)," I think it was because she was young as hell "(p.85)," I know it annoyed hell out of old Ackley "(p.19) та ін, а також опису психічної поведінки, серед яких нами були виділені висловлювання, вербалізуються емоційні стани, наприклад: "I was anxious as hell to see it, too" (p.106), "I just felt blue as hell" (p.138), "I was embarrassed as hell" (p.172), "I got excited as hell thinking about it "(p.179) і інтенціональних стану, наприклад:" I felt sorry as hell for him "(p.12)," It made ​​me feel sad as hell ... "(p.12, 86) , "I was dedivssed as hell ..." (p.135) та ін.

"Інтенсивність є міра експансивності особистості говорить, є показник його мовного темпераменту" (Туранський 1990:25). Як показав аналіз прагматикон дискурсу Холдена, персонаж дуже активно, навіть можна сказати, дуже бурхливо і безпосередньо проявляє свої емоційні переживання, впливає на оточуючих, що в свою чергу, свідчить про те, що в мовній діяльності Холден Колфілд-емоційна мовна особистість. Разом з тим, домінуючими статками в його дискурсі є інтенціональних стану жалю, зневіри і смутку.

Червоною ниткою через весь дискурс Холдена Колфілда проходить інтенціональних стан ненависті до суспільства, яке живе в тумані породжених їм самим помилкових концепцій про своє значення і роль у сучасному світі. Переслідуючи самі низинні, бездуховні мети, суспільство стверджує свій вигаданий, ідилічний образ у театрі і кіно. Холден ненавидить "брехливість" кіно і театру, на яку так ласа публіка. Про интенциональном стані ненависті, направленому на театр і кіно, свідчать наступні два фрагменти наративного дискурсу, що представляють собою послідовності асертивно мовних актів, іллокутівную силу і стратегічну установку яким, відповідно до методу дискурсивного аналізу Т. ван Дейка, надає особистість як суб'єкт дискурсу (ван Дейк 1989 ).

1. I hate phony movies. The part that got me was, there was a lady sitting next to me that cried all through the goddam picture. The phonier it got, the more she cried. You'd have thought she did it because she was kindhearted as hell, but I was sitting right next to her, and she wasn't. She had this little kid with her ​​that was bored as hell and had to go to the bathroom, but she wouldn't take him. ... She was about as kindhearted as a goddam wolf. You take somebody that cries like hell their goddam eyes out over phony stuff in the movies, and nine times out of ten they're mean bastards at heart (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.126).

2. You never saw so many phonies in all your life. ... The audience applauded like mad. All these angles start coming out of the boxes and everywhere, guys carrying crucifixes and stuff all over the place, and the whole bunch of them-thousands of them - singing "Come All Ye Faithfull!" Like mad . Big deal. It's supposed to be religious as hell, I know, and very divtty and all, but I can't see anything religious or divtty, for God's sake, about a bunch of actors carrying crucifixes all over the stage. When they finished ... they could hardly wait to get a cigarette or something (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.124).

Макроструктура першого фрагмента має вигляд: "опис сцени в кінотеатрі", а в другому фрагменті мовленнєві акти об'єднані наступної макропропозіціей: "опис однієї зі сцен театральної вистави, присвяченого святкуванню Різдва". При вербалізації интенционального стану ненависті Холден використовує ряд мовних стратегій, серед яких особливе місце відводиться мовної стратегії посилення ступеня вираженості интенционального сотояния. У рамках цієї стратегії персонаж вдається до емоційно-оцінним висловлювань, які імпліцитно актуалізують такі емоції, як невдоволення, роздратування. Дані висловлювання в змістовному плані висловлюють емоційно - виражену оцінку Холденом демонстрованого фільму і театральної вистави. Щоб посилити вагомість і когнітивну корисність оцінки ситуацій, Холден використовує сінтаксічеcкіе (повтор ФІ like mad), лексичні (big deal, thousands of them, bunch of them, bunch of actors), а також фразеологічні засоби посилення (ФМ like mad, as hell і like hell).

Проте "липові" театральні постановки і фільми страшні не тільки тим, що насаджують ілюзії, відволікають думки від реальної дійсності. Вони знецінюють і руйнують почуття людей. Перший фрагмент дискурсу - наочне тому підтвердження. Холдену незрозуміло, як можна почуття, призначені для людини - жалість, турботу і доброту - переносити на брехливі фільми.

Холден Колфілд ненавидить не тільки театр і кіно. Інтенціональних стан, пов'язаний з негативним характером досвіду в одній когнітивної області переноситься на досвід в іншій когнітивної області. Наприклад, негативна оцінка ситуації в суспільстві поширюється на висновок умовиводів про ситуацію в школі, в якій він колись навчався. Адже школа - це свого роду "мікрокосм", створений за зразком "макрокосму" - суспільства. У фрагменті аргументативного дискурсу, представленому нижче, Холден Колфілд використовує стратегію транспозиції интенционального стану ненависті. Інтенціональність, спрямована на стан справ у суспільстві поширюється в даному розмові на стан справ у школі. Даний фрагмент взятий з розмови Холдена (H) з вчителем історії Спенсером (S). Макроструктура розмови - догляд Холдена зі школи Елктон-хілл.

H1 H2 He started getting serious as hell. I knew he would

S1 "So you're leaving us, eh?" He said.

H3 H4 "Yes, sir. I guess I am ".

S2 S3 "If I'm not mistaken, I believe you also had some difficulty at the Elkton Hills".

H5 "I didn't have too much difficulty at Elkton Hills," I told him.

Н6 Н7 "I didn't exactly flunk out or anything. I just quit, sort of ".

S4 "Why, may I ask?"

H8 H9 "Why? Oh, well it's a long story, sir ".

H10 "One of the biggest reasons I left Elkton Hills was because I was surrounded by phonies".

H11 H12 "That's all. For instance, they had this Headmaster, Mr.Haas, that was the phoniest bastard I've ever met in my life.

H13 H14 Ten times worse than old Thurner. On Sundays, for instance, old Haas went around shaking hands with everybody's parents when they drove up to school.

H15 H16 Н17 He'd be charming as hell and all. Except if some boy had little old funny looking parents, ... then old Haas would just shake hands with them and give them a phony smile.

Н18 H19 I can't stand that stuff. It drives me crazy.

H20 H21 It makes me so dedivssed I go crazy. I hated like helll that goddam Elkton Hills (JDSalinger "The Catcher in the Rye", p.10-12).

Мовна макростратегій адресанта в аналізованому фрагменті - приписати негативне становище справ цій школі з метою виправдати свій відхід з неї і переконати вчителя в правильності свого вчинку. Нагадаємо, що мовна стратегія - "спосіб формування іллокутівних і пропозиційних компонентів висловлювання" (Скопінцева 1997:36). Яку іллокутівную силу і яке пропозіціональное зміст надає провіщає своїх поглядів в рамках стратегії переконання? Опис розмови Холден починає, здійснюючи асертивно мовленнєві акти Н1 і Н2, ілокутивна мета яких полягає в тому, щоб сказати як йдуть справи. ФІ as hell посилює інтенсивність, з якою мовець виражає іллокутівную мета, отже, вживаючи даний ФІ, що говорить ручається за істинність пропозіціональной змісту, а саме за те, що Спенсер напустив на себе страшну строгість. Разом з тим, здійснюючи ці мовні акти, Холден імпліцитно підкреслює серйозно наступної розмови. З ассертіва S3, вчиненого вчителем, ми дізнаємося про те, що у Холдена були труднощі в школі Елктон-хілл. Хто слухає (вчитель), а разом з ним і читач може подумати, що причиною цих труднощів є сам підліток. Щоб уникнути висновку такого небажаного укладення Холден використовує різні мовленнєві стратегії. Здійснюючи АССЕРТ Н5, він повідомляє про те, що затверджувана пропозиція попереднього ассертіва S3 невірна. У цьому випадку заперечення пропозиції висловлювання свого партнера розглядається як різновид поправки, стратегії, покликаної не допустити виробництва хто чує невірних висновків. У ассертівах Н6 і Н7 поправка полягає в заміні предиката to flunk (виключити) на to quit (кидати). Дані ассертіви можуть бути проінтерпретовані як уточнення того факту, що говорить зовсім не виключили зі школи, він сам її кинув. Далі Холден здійснює послідовність ассертівов Н10-Н21, пояснюють причини свого відходу зі школи. Однією з найголовніших причин стала "показуха", "фальш", "липа", що панували в школі. У цій послідовності можна виділити АССЕРТ-теза Н10 і асертивно аргументи Н11-Н21, ілокутивна мета яких - підвищення істинності і, отже, переконливості тези. Така послідовність ассертівов обгрунтувань, на наш погляд, є стратегічним ходом, бо необгрунтований відповідь на запитання вчителя S4 міг би призвести до можливого висновку про те, що через відсутність причин, догляд зі школи пов'язаний із самим підлітком, що могло б стати негативною характеристикою хлопчика. Таким чином, щоб довести, що думка підлітка про обстановку в школі не просто "надумане", а засновано на конкретних фактах, Холден використовує стратегію приведення прикладів, що представляють собою ассертіви Н12, Н14.

Асертивно обгрунтування, на нашу думку, грають важливу роль в аргументативного дискурсу Холдена. Вони, як правило, мають на меті згоди адресата з тезами автора повідомлення. Тільки дуже серйозні аргумент може вплинути на точку зору слухача, змусити його змінити погляд на стан речей. Здійснюючи подібні мовні акти, Холден прагне дати свою оцінку атмосфері, яка панує у школі і впливати на свого співрозмовника так, щоб у нього виникла аналогічна оцінка. Кожне прагматично орієнтований повідомлення, створене в рамках конкретної ситуації, завжди в імпліцитної формі буде нести інформацію про те, як суб'єкт впливу оцінює це положення справ. Характер тактики впливу обумовлює вибір способу передачі інформації та здійснення впливу. Оскільки автору мовного повідомлення найчастіше не вдається безпосередньо впливати на співрозмовника, він постійно "наштовхується" на обмеження, що задаються "світом" слухача і певної комунікативної ситуацією. Тому мовець змушений продумувати відповідну стратегію побудови мовного впливу. У даному розмові Холден апелює до почуттів та емоцій свого співрозмовника, тому в його обгрунтуваннях на перший план висувається не логічна, а оцінна, конотативна, тобто ірраціональна сторона обгрунтування, яка проявляється в употребеленіі емоційно-забарвленої лексики (bastard, goddam, crazy), а також у використанні різних засобів посилення, таких, як: морфологічних - чудова ступінь порівняння прикметників big і phony в ассертівах Н10, Н12; комбінації лексичних і морфологічних засобів, наприклад: поєднання квантіфікатор ten times з порівняльною ступенем прикметника bad в ассертіве Н13. Всі вище перераховані засоби посилення використовуються мовцем у рамках стратегії посилення.

Важливу роль в цій стратегії відіграють ФІ as hell в ассертіве Н15 і like hell в ассертіве Н21. В силу своєї образності та експресивності вони посилюють вплив на емоційну сторону сприйняття повідомлення. Так, в ассертіве Н15 вживання ФІ as hell спрямоване на посилення іллокутівной мети даного висловлювання, а саме, на посилення істинності твердження про те, що директор школи Елктон-хілл, містер Хаас, був з біса люб'язний з батьками своїх учнів. У той же час адресант посилює імплікацію лицемірства цієї людини так, як наступні за цим висловлюванням асертивно мовні акти здійснюються в рамках стратегії поправки попереднього затвердження. Як виявилося, не з усіма батьками директор однаково ввічливий, тим батькам, які бідніші, він "лише простягав два пальці і вдавано посміхався". А в ассертве H 21 ФІ like hell посилює ступінь интенционального стану ненависті.

Асертивно обгрунтування, використаних в рамках стратегії переконання, як вказував В. І. Карабан, "можуть використовуватися в двох ситуаціях спілкування: 1) коли не нормальні параметри міжособистісних відносин комунікантів, наприклад, між комунікантами відсутня повна довіра один до одного 2) коли адресант має намір з тих чи інших причин підвищити ймовірність здійснення перлокутивний мети репрезентативний - тези "(Карабан, 1989:68). Аналіз ситуації здійснення наведеного вище обгрунтовує пояснення показує, що між комунікантами існують нормальні відносини і тому мають бути інші причини, що зумовили використання коммуникантом обгрунтування з даними пропозиційних змістом. Мабуть, однією з найбільш ймовірних причин є фактор усвідомлення коммуникантом (Холденом) серйозно ситуації.

Таким чином, можна припустити, що однією з умов використання асертивно обгрунтувань є подання адресанта про поточну ситуацію як нетиповою, в чомусь відхиляється від нормальної. "Фальш" і "лицемірство", що панували в школі - атмосфера, далеко не типова для привілейованої школи і тому свій відхід з школи Холден розцінює як вчинок, що відхиляється від норми. На нашу думку, він використовує дану ситуацію для певного соціального "символізму", а саме як свого роду "бунт" проти "фальші". Все це призводить Холдена в психічний стан сказу, наслідком якого є інтенціональних стану зневіри і ненависті, для вираження яких мовець здійснює ассертіви H 20 і H 21. Однак Холден самотній у своєму бунт проти бездушного світу дорослих, у нього безвихідно самотнє свідомість, тому поряд з інтенціональних станами ненависті і зневіри в дискурсі підлітка сусідить інтенціональних стан самотності. Самотність і відчуження Холдена - змушені. Саме буття загнало його у вимушена самотність, оскільки "буття людини (і зовнішнє і внутрішнє) є найглибше спілкування. Бути - значить бути для іншого і через нього - для себе "(Бахтін 1979: 312). Холден боїться самотності, цей страх народжує постійну потребу спілкування з людьми. Проте він марно шукає розуміння і співчуття у свого шкільного друга, у якого навіть немає часу вислухати його:

He was looking at his wrist watch. "I have to tear," he said and stood up. "Nice seeing you".

"Hey," I said, "Have just one more drink. Please. I'm lonesome as hell. No kidding "(JDSalinger" The Catcher in the Rye ", p.134).

Холден, як і раніше самотній і близький до самогубства:

... I wasn't even tired - but finally I did. I felt like hell. What I really felt like though, was commiting suicide. I felt like jumping out the window (Указ.соч., P.94).

Отже, перед нами інтенціональний горизонт підлітка, який хоче затвердити свою незалежність, своє неприйняття брехні і лицемірства, які панують у світі дорослих, підлітка, який хоче стати "ловцем у житі", тобто ловити дітей, щоб утримати їх над прірвою і тим самим уберегти їх від повзросления, уберегти їх від брехні і фальші навколишньої дійсності. Явна перевага інтенціонального станів зневіри, суму, жалю й самотності, ступінь вираження яких посилюють ФІ, дозволяє судити про трагічний світосприйнятті Холдена.

Проаналізувавши дискурс Холдена Колфілда, ми прийшли до висновку про те, що дискурс даної мовної особистості являє собою вербальний образ американського підлітка і служить меті саморозкриття особистості, "самопрезентації" мовця (a means of selfdivsentatiоn) (van Dijk 1985).

Вищою формою вільного саморозкриття людини зсередини, на думку М. М. Бахтіна, є сповідь, яка представляє собою "першу суттєву форму словесної об'єктивації життя й особистості (особистому житті, тобто без відволікання від її носія)" і яка виникає там, "де є спроба зафіксувати себе самого в покаянних тонах у світлі морального повинності "(Бахтін 1979: 124).

Таким чином, наративно - аргументативний дискурс мовної особистості Холдена Колфілда носить сповідальний характер, в якому "слово виступає як вираз деякої оцінює позиції, як абревіатура висловлювання і існує для мовця як моє слово, бо, оскільки я маю з ним справу у певній ситуації, з певним мовним наміром, воно вже переймається моєю експресією (Указ.соч.: 268). У світлі вищесказаного можна зробити висновок про те, що використання ФІ у дискурсі даного персонажа виводиться з потреби виразити себе, отже, в дискурсі мовної особистості ФІ виступає як знак самовираження.

ВИСНОВКИ ПО ТРЕТЬОЇ ЧОЛІ

Підводячи підсумок міркуванням, викладених у третьому розділі, підкреслимо наступне:

1. У дискурсі ФІ знаходить повну знаковість і виступає як знак іллокуції. ФМ - засіб іллокутівной семантики дискурсу, яке бере активну участь в її формуванні та розгортанні. Дискурсивні умови (аргументація і діалогічна комплементації) визначають іллокутівную силу висловлювання, носієм якої є ФИ. У сучасному дискурсі ФІ мають самостійної декларативної іллокутівной силою в умовах аргументації, а асертивно і коміссівную іллокуції ФІ формують в умовах діалогічної комплементації.

2. Участь ФІ у розгортанні іллокутівной семантики дискурсу полягає в тому, що ФМ сприяє сукупної іллокутівной силі висловлювання, до складу якого він входить. Це сприяння проявляється в посиленні інтенсивності, з якою виражені такі компоненти іллокутивної сили, як ілокутивна мета і умова щирість чи інтенціональних стан агенса. ФІ посилює ступінь інтенсивності, з якою виражені асертивно, коміссівная і директивна іллокутівние мети. Аналіз мовних актів з директивною, асертивно і коміссівной іллокуцією дозволяє зробити висновок, що інтенсивність вираження асертивно і директивної іллокутівних цілей залежить від інтенсивності, яка визначається способами їх досягнення.

3. Категорія інтенсивності пов'язана з інтенціональність Інтенсивність є ступінь вираженості інтенціональності. Введення ФІ у дискурс сигналізує посилене вираження інтенціональності учасників дискурсу.

4. ФМ - важливий текстобразующій елемент, що сприяє прагматичної когерентності дискурсу. У прагматичному аспекті когерентності дискурсу ілокутивна сила пов'язує фразеологічний контекст та ФІ у смислове єдність.

5. Взаємодія контексту та ФІ здійснюється через такі компоненти іллокутивної сили, як ілокутивна мета і умова щирості. Иллокутивная мета пов'язує послідовність мовленнєвих актів з наміром мовця, а умова щирості пов'язує мовленнєві акти з інтенціональних станом мовця. Сприяючи інтенсивності іллокутивної цілі та умови щирості, ФІ виступають у дискурсі у вигляді "вузлів" або "скріп", що забезпечують його іллокутівную і интенциональную когерентності як на локальному, так і на глобальному рівнях.

6. Дискурсами функціонування ФІ є аргументативний і наративний. У аргументативного дискурсу ФІ сприяє іллокутівной силі переконання, тобто силі аргументації. ФІ посилює іллокутівную силу "висунення аргументу", або іншими словами ступінь переконливості аргументу і тим самим надає висловом велику аргументативного. У наративному дискурсі ФІ виконує роль предиката і служить для вербалізації динамічного аспекту події. ФМ - мовний засіб вираження силовий динаміки події, а також знак події, знак, який вказує на градуального і континуальность події.

7. У дискурсі мовної особистості ФМ - стратегічний засіб, яке використовує емоційна мовна особистість, зазвичай наполегливості в досягненні іллокутівной мети і проходженні обраної мовної стратегії.