Анотація
Орданьян М.Г. Курсова робота з предмету «Управління майновим комплексом». Челябінськ, ЮУрГУ, ЕіП, 21 лист, Бібліографія літератури-6 наимен.
Курсова з дисципліни «Управління майновим комплексом узагальнює знання з предмета для зміцнення знань з інвестиційного аналізу. У роботі представлена інформація про інвестиційний портфелі як про об'єкти фінансування, його видах і метою формування. У наступних пунктах дані теоретичні і практичні обгрунтування вибору портфеля на прикладі моделі Г. Марковіца, а також основні постулати і принципи цієї теорії.
Зміст
Введення
1 Поняття інвестиційного портфеля. Цілі формування. Види
2 Формування портфельних інвестицій
3 Суть теорії портфельних інвестицій
4 Основні постулати і принципи теорії портфеля
Висновок
Список літератури
Введення
Традиційний підхід в інвестуванні, що переважав до появи сучасної теорії портфельних інвестицій, мав два суттєвих недоліки. По-перше, у ньому основна увага приділялася аналізу поведінки окремих активів (акцій, облігацій). По-друге, основною характеристикою активів у ньому була виключно дохідність, тоді як інший фактор - ризик - не отримував чіткої оцінки при інвестиційних рішеннях. Нинішній рівень розробки теорії портфельних інвестицій долає ці недоліки. Формуванням такого нового підходу фактично завершився тривалий період (ще з кінця 20-х років ХХ ст.), Названий у фінансовій теорії «початковим етапом розвитку теорії портфельних інвестицій».
1 Поняття інвестиційного портфеля. Цілі формування. Види
Інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до розробленої інвестиційної стратегії підприємства. Основна мета формування інвестиційного портфеля може бути сформульована як забезпечення реалізації розробленої інвестиційної політики шляхом підбору найбільш ефективних і надійних інвестиційних вкладень. У процесі формування портфеля комбінуванням інвестиційних активів досягається нова інвестиційна якість: забезпечується необхідний рівень доходу при заданому рівні ризику. У залежності від спрямованості обраної інвестиційної політики особливостей здійснення інвестиційної діяльності визначається система специфічних цілей. При формуванні будь-якого інвестиційного портфеля інвестор ставить певні цілі:
- Досягнення необхідного рівня прибутковості;
- Приріст капіталу;
- Мінімізація інвестиційних ризиків;
- Ліквідність інвестиційних коштів на прийнятно для інвестора рівні можуть поєднуватися об'єкти з різними інвестиційними якостями, що дозволяють отримати достатній сукупний дохід при консолідації ризику по окремих об'єктах вкладень.
Основною метою інвестиційної діяльності на підприємстві, так само як і основною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації його інвестиційної стратегії. Якщо інвестиційна стратегія підприємства спрямована на розширення діяльності (збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції чи послуг, що надаються), то основні інвестиції будуть вкладені в інвестиційні проекти або або в активи, пов'язані з виробництвом, а наявні (плановані) - в інші об'єкти (у цінні папери або банківські вклади) і будуть носити по відношенню до них підлеглий характер, що відіб'ється, наприклад, на термінах та обсяги розміщення.
Як і в загальному випадку при здійсненні інвестиційної діяльності, так і при формуванні інвестиційного портфеля інвестор очікує прибуток (дохід), діючи в рамках прийнятного для нього ризику. Дохід же може мати не тільки форму поточних виплат або прибутку від реалізації інвестиційних проектів, одержуваних з певним ступенем регулярності і визначеності (передбачуваності) у встановлені проміжки часу, але і у вигляді приросту вартості придбаних активів.
Забезпечення достатньої ліквідності інвестованих коштів передбачає можливість швидкого і беззбиткового (без істотних втрат у вартості) звернення інвестицій в готівку або можливість їх швидкої реалізації. Ця мета не обов'язково пов'язана з попередніми цілями, вона найбільш досяжна при розміщенні коштів у фінансові активи, що користуються стійким попитом на фондовому ринку (акції та облігації відомих компаній, державні цінні папери).
Разом з тим жодна з інвестиційних цінностей не має перерахованими вище властивостями в сукупності, що обумовлює альтернативність названих цілей формування інвестиційного портфеля. Так. Безпека зазвичай досягається на шкоду високої прибутковості та зростання вкладень. У світовій практиці безпечними (безризиковими) є боргові зобов'язання уряду, проте дохід по них рідко перевищує середньоринковий рівень і, як правило, суттєвого приросту вкладень не відбувається. Цінні папери інших емітентів, реальні інвестиційні проекти здатні принести інвесторові більший дохід (як поточний, так і майбутній), але існує підвищений ризик з точки зору повернення коштів і отримання доходу. Інвестиційні об'єкти, які передбачають приріст вкладень, як правило, є найменш ліквідними - мінімальної ліквідністю має нерухомість.
Враховуючи альтернативність інвестиційних цілей, неможливо добитися їх одночасного досягнення. Тому інвестор повинен встановити пріоритет певної мети при формуванні свого портфеля.
Розходження цілей формування інвестиційних портфелів, видів укладаються в них об'єктів інвестування та інших умов визначає різноманіття варіантів спрямованості і складу цих портфелів в окремих компаніях. Їх можна класифікувати наступним чином.
Класифікація інвестиційних портфелів за видами включаються в них об'єктів інвестування пов'язана перш за все, зі спрямованістю і обсягом інвестиційної діяльності компанії.
Портфель реальних інвестиційних проектів формується інвесторами, що здійснюють виробничу діяльність і включає об'єкти реального інвестування всіх видів. Формування і реалізація портфеля цих проектів забезпечують високі темпи розвитку підприємства, створення додаткових робочих місць, формування високого іміджу і певну державну підтримку інвестиційної діяльності. У той же час у порівнянні з іншими видами інвестиційних портфелів портфель реальних інвестиційних проектів зазвичай найбільш капіталомісткий, більш ризиковий через тривалість реалізації, а також найбільш складний і трудомісткий в управлінні. Це обумовлює високий рівень вимог до його формування, ретельність відбору кожного включається до нього інвестиційного проекту.
Портфель цінних паперів містить певну сукупність цінних паперів. У порівнянні з портфелем реальних інвестиційних проектів він володіє більш високою ліквідністю, легко управляем.Вместе з тим цей портфель відрізняє:
-Високий рівень ризику, який поширюється не тільки на доход, але і на весь інвестований капітал;
-Більш низький рівень прибутковості;
-Відсутність у більшості випадків можливостей реального впливу на прибутковість (крім можливості реінвестування капіталу в інші інструменти фондового ринку);
-Низька інфляційна захищеність;
-Обмеженість варіантів вибору окремих фінансових інструментів.
Портфель інших об'єктів інвестування доповнює, як правило, інвестиційний портфель окремих компаній (наприклад, валютний портфель, депозитний портфель).
Змішаний інвестиційний портфель одночасно включає різнорідні об'єкти інвестування, перераховані вище.
Класифікація інвестиційних портфелів за пріоритетними цілям інвестування пов'язана, перш за все, з реалізацією інвестиційної стратегії підприємства і певною мірою з позицією її керівництва в управлінні інвестиціями.
Портфель зростання формується в цілячи приросту капітальної вартості портфеля разом з отриманням дивідендів і складається переважно з об'єктів інвестування, що забезпечують досягнення високих темпів зростання капіталу (як правило, з акцій компаній зі зростаючою курсовою вартістю), відповідно високий рівень ризику.
Портфель доходу орієнтований на отримання поточного доходу - відсоткових і дивідендних виплат. Він складається в основному з об'єктів інвестування, які забезпечують отримання доходу в поточному періоді (акції, характеризуються помірним зростанням курсової вартості і великими дивідендами, облігації та інші папери, відмінною рисою яких є виплата поточних доходів). Цей портфель звичайно формується за рахунок об'єктів інвестування, що сприяють отриманню високих темпів зростання доходу на вкладений капітал.
Консервативний портфель включає в основному об'єкти інвестування з середніми (іноді і мінімальними) значеннями рівня ризику (відповідно темпи зростання доходу і капіталу за такими об'єктами інвестування значно нижче). Формується за рахунок малоризиковий інвестицій, що забезпечують відповідно більш низькі темпи зростання доходу капіталу, ніж портфель розвитку і доходу.
Перераховані типи портфелів мають ряд проміжних різновидів. Портфель росту і доходу при максимальних значеннях своїх цільових показників називаються іноді агресивними портфелями.
Класифікація інвестиційних портфелів за досягнутого відповідності цілям інвестування пов'язана, перш за все, з процесом реалізації цілей їх формування.
Збалансований портфель характеризується повною реалізацією цілей інвестора шляхом відбору інвестиційних проектів або фінансових інструментів, найбільш повно відповідають цим цілям.
Незбалансований портфель виділяється з числа інших інвестиційних портфелів невідповідністю його складу, поставленим цілям формування. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який є раніше збалансований (оптимізований) портфель, вже не задовольняє інвестора у зв'язку з істотною зміною зовнішніх умов інвестиційної діяльності (наприклад, умов оподаткування) або внутрішніх факторів (наприклад, значною затримкою реалізації окремих реальних інвестиційних проектів) .
2 Формування портфельних інвестицій
Інвестиційний портфель підприємства в загальному випадку формується на таких принципах, як:
Забезпечення реалізації інвестиційної стратегії. Формування інвестиційного портфеля повинно відповідати інвестиційної стратегії підприємства, забезпечуючи наступність довгострокового і середньострокового планування інвестиційної діяльності підприємства;
Забезпечення відповідність портфеля інвестиційних ресурсів, тобто перелік обираних об'єктів інвестицій має обмежуватися можливостями забезпечення їх ресурсами;
Оптимізація співвідношення дохідності та ліквідності, що означає дотримання певних інвестиційних стратегією підприємства пропорцій між прибутком і ліквідністю;
забезпечення керованості портфелем - відповідність об'єктів інвестування кадровому потенціалу та можливості здійснення оперативного реінвестування коштів.
Інвестиційний портфель формується після того, як чітко поставлені цілі інвестиційної політики, визначені пріоритетні цілі формування інвестиційного портфеля з урахуванням сформованого інвестиційного клімату і ринкової кон'юнктури.
Відправною точної формування інвестиційного портфеля є взаємопов'язаний аналіз власних можливостей інвестора та інвестиційної привабливості зовнішнього середовища з метою визначення прийнятного рівня ризику у світлі прибутковості і ліквідності балансу.
У результаті проведення аналізу задаються основні характеристики інвестиційного портфеля (ступінь допустимого ризику, розміри очікуваного доходу, можливі відхилення від нього та ін), здійснюється оптимізація пропорцій різних видів інвестицій у рамках всього інвестиційного портфеля з урахуванням обсягу і структури інвестиційних ресурсів.
Важливим етапом формування інвестиційного портфеля є вибір конкретних інвестиційних об'єктів для включення в інвестиційний портфель на основі оцінки їх інвестиційних якостей і формування оптимального портфеля.
Послідовність формування інвестиційних портфелів різна для портфелів реальних інвестиційних проектів і цінних паперів.
Процес формування портфеля реальних інвестиційних проектів проходить п'ять етапів:
пошук варіантів реальних інвестиційних проектів для можливої їх реалізації компанія проводить незалежно від наявності вільних інвестиційних ресурсів, стану ринку та інших факторів. Кількість інвестиційних проектів, залучених до опрацювання, завжди має значно перевищувати їх кількість, передбачену до реалізації. Чим активніше організований пошук варіантів реальних інвестиційних проектів, тим біль тим шансів має компанія для формування ефективного портфеля.;
розгляд і оцінка бізнес-планів окремих інвестиційних проектів має на меті підготувати необхідну інформаційну базу для ретельної подальшої експертизи окремих їх якісних характеристик;
первинний набір інвестиційних проектів для більш поглибленого подальшого їх аналізу здійснюється за певною системою показників, яка може включати в себе:
- Відповідність інвестиційного проекту стратегії діяльності та іміджу фірми,
- Відповідність інвестиційного проекту напрямками галузевої та регіональної диверсифікації майбутньої інвестиційної діяльності;
- Пріоритети в політиці реалізації структурної перебудови економіки регіону;
- Ступінь розробленості інвестиційного проекту і його забезпеченості основними чинниками виробництва
- Наявність виробничої бази та інфраструктури для реалізації інвестиційного проекту,
- Необхідний обсяг інвестицій і період їх здійснення до початку експлуатації проекту.
Відповідно результатами інвестиційних проектів за окремими показниками визначається загальний рівень їх інвестиційних каеств. Відібрані в процесі попередньої оцінки інвестиційні проекти підлягають подальшій поглибленій експертизі;
4) експертиза відібраних інвестиційних проектів за критерієм ефективності (прибутковості), грає найбільш суттєву роль у проведенні подальшого аналізу внаслідок високої значущості цього чинника в системі оцінки.
5) остаточний відбір інвестиційних проектів у формований портфель з урахуванням його оптимізації та забезпечення необхідної диверсифікації інвестиційної діяльності здійснюється з урахуванням взаємозв'язку всіх розглянутих критеріїв. Якщо той чи інший критерій є пріоритетним при формуванні портфеля (висока прибутковість, безпеку і. Т.п), то портфель може бути скоректований шляхом оптимізації проектів по співвідношенню прибутковості і ліквідності, а також прибутковості та забезпечення галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності.
Процес формування портфеля цінних паперів і управління ним, як і процес формування портфеля реальних інвестиційних проектів, складається з п'яти етапів:
визначення інвестиційної політики чи інвестиційних цілей інвестора;
проведення аналізу цінних паперів. Існують два основні методи вибору цінних паперів - фундаментальний і технічний.
Фундаментальний аналіз і технічний аналіз не є взаємовиключними, вони можуть доповнювати одного, але, як правило, аналітики спеціалізуються на застосуванні або першого, або другого методу. Фундаментальний аналіз в цілому використовується при виборі відповідного цінного паперу, технічний аналіз - при визначенні відповідного моменту часу для інвестування в цю цінний папір.
формування портфеля. На цьому етапу проводиться відбір інвестиційних активів для включення їх до портфеля на основі результатів проведення аналізу з урахуванням цілей конкретного інвестора. При цьому враховуються такі чинники, как6
- Тип інвестиційного портфеля,
- Необхідний рівень прибутковості портфеля,
-Допустима ступінь ризику,
- Масштаби диверсифікації портфеля,
- Вимоги до ліквідності;
- Оподаткування доходів та операцій з різними видами активів;
4) ревізія портфеля. Портфель підлягає періодичному перегляду з тим, щоб його складу непротиворечив змінилася загальноекономічної ситуації, положення секторів і галузей, інвестиційним якостям окремих об'єктів інвестування, цілям інвестора. Перегляд портфеля зводиться до визначення співвідношення дохідності та ризику входять до нього паперів. За результатами аналізу приймається рішення про можливість продажу який-небудь інвестиційної цінності. Як правило, цінний папір продається в тому випадку, якщо:
- Вона не принесла очікуваного дожа і немає надії на на його зростання в майбутньому,
- Цінний папір виконала свою функцію,
- З'явилися більш ефективні шляхи використання ресурсів.
Інституційні інвестори проводять ревізію своїх портфелів досить часто, нерідко навіть щодня.
5) Оцінка фактичної ефективності портфеля з точки зору отриманого доходу за ним і ризику, що супроводжує інвестування коштів у вибрані об'єкти.
Оцінка інвестиційного портфеля за критерієм ризику проводиться з урахуванням коефіцієнта ризику та обсягів вкладень у відповідні види інвестицій. Спочатку по кожному виду інвестицій розраховуються конкретні значення показників ризику. Сукупний ризик інвестиційного портфеля. Підприємства визначається як співвідношення суми інвестицій по різних напрямках, зваженим з урахуванням ризику, і загальної суми інвестицій.
При формуванні змішаного інвестиційного портфеля необхідно зробити порівняння оціночних показників субпортфелей, за результатами яких інвестиційні ресурси можуть бути перерозподілені для більш ефективної реалізації інвестиційного портфеля в цілому.
3 Суть теорії портфельних інвестицій
Сучасна теорія портфельних інвестицій бере свій початок з невеликої статті Г. Марковіца «Вибір портфеля». У ній він запропонував математичну модель формування оптимального портфеля цінних паперів, а також навів методи побудови таких портфелів за певних умов. Розглянувши загальну практику диверсифікації портфеля, вчений показав, як інвестор може знизити його ризик шляхом вибору некорельованих акцій.
Основною заслугою Г. Марковіца є запропонована ним у цій статті теоретико-імовірнісна формалізація понять "доходність" і "ризик". В його моделі для вирахування співвідношення між ризиком інвестицій та їхньою очікуваною дохідністю використовується розподіл імовірностей. Очікувана прибутковість портфеля цінних паперів визначається як середнє значення розподілу ймовірностей, а ризик - як стандартне відхилення можливих значень дохідності від очікуваного.
Для прикладу розглянемо якусь компанію «Мир». Припустимо, ви купили її акції за ціною 100 грн. кожна і плануєте володіти ними протягом року. Прибутковість (r) можна представити як суму двох компонентів - дивідендної прибутковості і прибутковості в результаті зміни курсу акцій:
r = r дивид. + R ціновий. (1)
Припустимо: купивши акції компанії "Мир", ви розраховуєте, що дивідендний компонент прибутковості складе 3%, а ціновий - 7%, отже - очікувана ставка дохідності буде дорівнює 10% (r = 3% + 7% = 10%).
Таблиця 1 - Розподіл ймовірностей ставок прибутковості акцій компанії «Світ»
Стану економіки | Ставки дохід-ності акцій (%) | Ймовірності |
Підйом ... ...... ... ... ..... | 30 | 0,20 |
Незмінний стан | 10 | 0,60 |
Спад ........ ... ... ........... | -10 | 0,20 |
Тепер припустимо, що в залежності від стану економіки акції компанії "Світ" можуть принести різну прибутковість. Якщо в наступному році економіка буде на підйомі, то обсяги продажів і прибуток компанії будуть підвищуватися, а тому і ставка дохідності інвестицій в акції "Миру" дорівнює 30%. Якщо ж в економіці буде спад, то ставка прибутковості складе 10%, тобто акціонер цієї компанії понесе збитки. Якщо економічна ситуація залишиться незмінною, то фактична прибутковість її акцій складе 10%. Оцінка ймовірностей ставок прибутковості акцій компанії "Світ" для кожного з розглянутих у нашому прикладі станів економіки показана в таблиці.
Наведене у таблиці розподіл ймовірностей означає: якщо ви вкладете гроші в акції компанії "Мир", то отримаєте, швидше за все, 10-процентну їх прибутковість, імовірність чого в 3 рази перевищує ймовірність отримання двох інших рівнів прибутковості - 10% і 30%. Очікувана ставка прибутковості визначається як:
E (r) = P1r1 + P2r2 + ... + Pnrn = S Piri. (2)
Застосувавши цю формулу для запропонованого випадку, ми виявимо, що очікувана ставка дохідності акцій компанії "Світ" дорівнює:
E (r) = 0,2 * 30% + 0,6 * 10% + 0,2 * (-10%) = 10%. (3)
Чим більше стандартне відхилення прибутковості, тим вище показник мінливості цін на акції. Стандартне відхилення дохідності для безризикових інвестицій, які дадуть 10% дохідності, дорівнює 0.
Результати досліджень, отримані Р. Марковіцем, відразу дозволили перевести задачу вибору оптимальної інвестиційної стратегії на точний математичний мову. Саме він першим привернув увагу до усталеної практики диверсифікації портфеля і точно показав, як інвестори можуть зменшити стандартне відхилення його прибутковості, вибираючи акції, ціни на які змінюються по-різному. З математичної точки зору, отримана оптимізаційна стратегія відноситься до класу задач квадратичної оптимізації при лінійних обмеженнях. До цих пір, разом із завданнями лінійного програмування, це один з найбільш вивчених класів оптимізаційних задач, для яких розроблено велику кількість досить ефективних алгоритмів.
Г. Марковіц на цьому не зупинився - він продовжив розробку основних принципів формування портфеля. Ці принципи послужили основою для багатьох робіт, що описують зв'язок між ризиком і прибутковістю. Проте його роботи не привернули особливої уваги економістів - теоретиків і практиків. Для 50-х років ХХ ст. саме по собі застосування теорії ймовірності до фінансової теорії було досить незвичною справою. До того ж нерозвиненість обчислювальної техніки, а також складність запропонованих Г. Марковіцем алгоритмів, процедур і формул не дозволили здійснити фактичну реалізацію його ідей. Не випадково заслуги вченого були оцінені значно пізніше, ніж опубліковані його роботи, а Нобелівська премія йому присуджена тільки в 1990 р.
Вплив портфельної теорії Г. Марковіца значно посилилися після появи в кінці 50-х - на початку 60-х років ХХ ст. робіт Дж. Тобіна за аналогічних проблем. Тут слід відзначити деякі відмінності між підходами Г. Марковіца та Дж. Тобіна. Перший з цих підходів лежить у руслі мікроекономічного аналізу, оскільки акцентує увагу на поведінці окремого інвестора, який формує оптимальний, з його точки зору, портфель на базі власної оцінки прибутковості і ризику вибраних активів. До того ж спочатку ця модель стосувалася в основному портфеля акцій, тобто ризикових активів. Дж. Тобін теж запропонував включити в аналіз безризикові активи (наприклад, державні облігації). По суті, його підхід є макроекономічним, оскільки в даному випадку головним об'єктом вивчення є розподіл сукупного капіталу в економіці на дві форми: готівкову (грошову) і неналічную (у вигляді цінних паперів). У роботах Г. Марковіца акцент робився не на економічному аналізі вихідних постулатів теорії, а на математичному аналізі їх наслідків і розробці алгоритмів розв'язання оптимізаційних задач. У підході Дж. Тобіна основною темою стає аналіз факторів, що змушують інвесторів формувати портфель активів, а не тримати капітал у якійсь одній (наприклад, готівкової) формі. Крім того, Дж. Тобін проаналізував адекватність кількісних характеристик активів і портфеля, які є вихідними даними в теорії Г. Марковіца. Можливо, тому Дж. Тобін отримав Нобелівську премію на 9 років раніше, ніж Г. Марковіц.
4 Основні постулати і принципи теорії портфеля
Г. Марковіц стверджує, що інвестор повинен обгрунтувати своє рішення щодо вибору оптимального портфеля виключно очікуваною прибутковістю і стандартним відхиленням дохідності. Це означає, що інвестор повинен оцінити очікувану прибутковість і стандартне відхилення прибутковості кожного з портфелів, а потім з них вибрати "кращий", базуючись на співвідношенні цих двох параметрів. При цьому інтуїція відіграє визначальну роль. Очікувана прибутковість може бути представлена як міра потенційного винагороди, пов'язана з конкретним портфелем, а стандартне відхилення дохідності - як міра ризику, пов'язана з цим портфелем. Таким чином, після того, як кожен портфель досліджений з точки зору потенційних винагороди і ризику, інвестор повинен вибрати портфель, який є для нього найбільш підходящим.
Основні висновки теорії портфельних інвестицій, можна сформулювати так:
1) ефективне безліч містять ті портфелі, які одночасно забезпечують і максимальну очікувану дохідність при фіксованому рівні ризику, і мінімальний ризик при заданому рівні очікуваної прибутковості;
2) передбачається, що інвестор вибирає оптимальний портфель із портфелів, що складають ефективне безліч;
3) оптимальний портфель інвестора ідентифікується з точкою дотику кривих байдужості інвестора з ефективним безліччю;
4) як правило, диверсифікація тягне за собою зменшення ризику, оскільки в загальному випадку стандартне відхилення дохідності портфеля буде менше, ніж середньозважені стандартні відхилення дохідності цінних паперів, які складають цей портфель;
5) співвідношення дохідності цінного паперу і дохідності на індекс ринку відомо як ринкова модель;
6) прибутковість на індекс ринку не відображає прибутковості цінного паперу повністю; непояснені елементи включаються у випадкову похибку ринкової моделі;
7) відповідно до ринкової моделлю, загальний ризик цінних паперів складається з ринкового ризику і власного ризику;
8) диверсифікація призводить до усереднення ринкового ризику;
9) диверсифікація може значно знизити власний ризик.
Таким чином, можна сформулювати основні постулати, на яких побудована сучасна теорія портфельних інвестицій:
1. Ринок складається з кінцевого числа активів, прибутковість яких для заданого періоду вважається випадковою величиною.
2. Інвестор здатний, наприклад, виходячи зі статистичних даних, отримати оцінку очікуваних (середніх) значень прибутковості та їх попарних ковариаций - можливостей диверсифікації ризику.
3. Інвестор може формувати різні допустимі (для даної моделі) портфелі, дохідність яких також є випадковою величиною.
4. Зіставлення обираних портфелів грунтується тільки на двох критеріях - середньої прибутковості і ризику.
5. Інвестор не схильний до ризику в тому сенсі, що з двох портфелів з однаковою прибутковістю він обов'язково віддасть перевагу портфель з меншим ризиком.
Центральною проблемою в теорії портфельних інвестицій є вибір оптимального портфеля, тобто визначення набору активів з найвищим рівнем прибутковості при найменшому або заданому рівні інвестиційного ризику. Такий підхід є "багатовимірним" як за кількістю залучених в аналіз активів, так і за врахованими характеристикам.
Висновок
Увага, яка приділяється портфельних інвестицій, цілком відповідає радикальним змінам, які відбулися в другій половині двадцятого сторіччя в економіці промислово розвинутих країн. На місці окремих ізольованих регіональних фінансових ринків виник єдиний міжнародний фінансовий ринок. До традиційного набору «основних» фінансових інструментів (іноземна валюта, державні облігації, акції та облігації корпорацій) додався постійно розширюється список нових «похідних» інструментів, таких як депозитарні розписки, ф'ючерси, опціони, варіанти, індекси, свопи. Ці інструменти дозволяють реалізувати складніші і тонкі стратегії управління прибутковістю і ризиком фінансових угод, що відповідають індивідуальним потребам інвесторів, вимогам керуючих активами, спекулянтів та гравців на фінансовому ринку.
Обставини, в яких знаходяться інвестори, різні, тому портфелі цінних паперів мають складатися з урахуванням таких відмінностей. При цьому визначальними факторами є допустимий рівень ризику і період інвестування, які залежать від переваг конкретного інвестора. Необхідно врахувати й інші фактори, включаючи питання оподаткування та законодавчого регулювання.
Список літератури
Зубченко. І.М. Іноземні інвестиції. - М.: Геліос, 1999 - 528 с.
Інвестиції: Навчальний посібник під ред. М.В. Чиненова. - М.: КНОРУС, 2007. - 248с.
Когут А.Є. Управління інвестиційною діяльністю підприємства. - М.: Перспектива, 1997. -342 С.
Марковіц Г. Вибір портфеля. / / Фінанси. - 1999. - № 2. - С. 37-47
Старіцин Г.П. Конспект лекцій з дисципліни: «Управління майновим комплексом». - ЮУрГУ, Е і П, 2008
Шарп У., Александер Г., Бейлі Дж. Інвестиції: Пер.с англ. -М.: Инфра М, 2001-Х11, 1028 с.