МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
КРИМСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки
Кафедра економіки та менеджменту
РЕФЕРАТ
З дисципліни: "Менеджмент персоналу"
На тему: "Управління робочим часом.
Створення сприятливих умов праці "
Виконала:
Студентка гр. МБ-08
Пархоменко Марина
Сімферополь 2008
ПЛАН
Введення. 3
1. Поняття робочого часу як універсальна міра кількості праці. 4
2. Законодавство України про регулювання робочого часу. 5
3. Обмеження роботи в нічний час. Вихідні і святкові дні. 13
5. Правила внутрішнього трудового режиму. 15
6. Регулювання режимів праці з урахуванням змін. 18
7. Методи аналізу ефективності використання робочого часу. 22
8. Поняття умов праці в організації. 26
9. Державне регулювання умов праці. 27
10. Класифікація умов праці на виробництві. 29
11. Санітарно-гігієнічні умови праці. 30
12. Організаційно-технологічні умови праці. 30
13. Соціально-психологічні умови праці. 31
14. Основні напрямки поліпшення соціально-економічної ефективності умов праці на проиводства. 33
15. Способи та компенсації трудящих в несприятливих умовах праці 33
Висновок. 36
Список використаної літератури .. 37
Велике значення поліпшення умов праці пояснюється тим, що вони в основному являють собою виробничу середу, в якій протікає життєдіяльність людини під час праці. Від його стану в прямій залежності перебуває рівень працездатності людини, результати його роботи, стан здоров'я, ставлення до праці. Поліпшення умов праці суттєво впливає на підвищення його продуктивності.
Найбільш загальні і важливі трудові обов'язки працюючих сфор-муліровани в Кодексі законів про працю України та в Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов'язків працюючих у трудових відносинах належать: виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції; тимчасове виконання роботи, яка не сто-сіться до трудової функції працюючого при появі в цьому необхідності; виконання встановленої міри праці; забезпечення режиму робочого дня; виконання правил з техніці безпеки, технологічного режиму і бережливого ставлення до майна підприємства.
Робочий час, з одного боку, закріплює міру праці, а з іншого боку - забезпечують працівнику надання вільного часу для відпочинку і відновлення витрачених сил. Виконання цієї задачі забороняє в якості загального правила збільшення тривалості робочого часу в порівнянні з установленою нормою. Воно можливо лише у виняткових випадках, передбачених законом. Робочий час, протягом якого працівник повинен виконувати свої обов'язки, не завжди збігається з фактично відпрацьованим часом. Фактичний - це реально витрачений кожним окремим працівником час, що визначає його конкретну участь у трудовому процесі. Воно може збігатися з робочим часом чи з його нормою, а може бути як менше, так і більше її. Відповідно до фактично відпрацьованого часу провадитися оплата праці, надаються додаткові відпустки у зв'язку з шкідливими умовами на виробництві, за ненормований робочий день і т.д. Недопрацювання в перебігу робочого дня може спричинити за собою певні правові наслідки - накладення стягнення й інших санкцій при наявності провини працівника в цьому. Робочий час виміряється в тих же одиницях, що і час узагалі - у годинах, днях і т.д. Законом звичайно використовується такий вимірник, як робочий день і робочий тиждень.
Робочий час розрізняється по тривалості: нормальний, скорочений, неповний. Перші два види встановлюються законодавством і на його основі колективним і трудовим договором, неповний робочий час - сторонами трудового договору при прийомі на роботу або згодом. Усі три види є нормованим робочим часом. Нормальний робочий час для переважної більшості працівників застосовується нормальна тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень, як при п'яти-, так і при шестиденному робочому тижні.
Робочий час в сучасних умовах можна визначити як час, встановлений законом або колективним договором, а також угодою сторін трудового договору на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов'язаний виконувати свою трудову функцію.
Дане визначення поняття робочого часу свідчить про те, що працівник зобов'язаний виконувати свою трудову функцію протягом нормативів робочого часу. Норматив робочого часу представляє собою встановлену законом або на його основі норму постійної тривалості робочого часу, що підлягає безпосередньому дотримання протягом певного календарного періоду. Такими нормативами робочого часу є: робочий день, робочий тиждень і похідні від них - робоча зміна, робочий місяць, робочий рік та інші.
Робочим днем визнається встановлена законом тривалість праці працівника в межах календарних діб. Законом від 7 травня 1960 ус-новлений робочий день тривалістю не більше 7 годин. Від робочого дня, як встановленої законом щоденної тривалості робочого часу, необхідно відрізняти робочу зміну. Робоча зміна - передбачена в порядку локального регулювання відповідно до норми робочого часу облікового періоду тривалість праці працівника протягом доби. Тривалість зміни може бути більше або менше встановленої законом тривалості робочого дня, але в середньому за обліковий період повинна відповідати його нормі.
Робочий тиждень як режим робочого часу виражається в числі робочих і вихідних днів у календарному тижні. Існують два режими робочого тижня: п'ятиденний з двома вихідними днями і шестиденний з одним вихідним днем.
Під робочим місяцем і робочим роком розуміється нормальне число робочих годин, що припадають на цей календарний період.
У законодавстві нерідко замість тривалості робочого дня і робочого тижня для стислості вживається узагальнююча категорія "тривалість робочого часу". КЗпП України передбачає три види робочого часу:
· Нормальна тривалість робочого часу;
· Скорочена тривалість робочого часу;
· Неповний робочий час.
Нормальна тривалість робочого часу - це общеустановленная тривалість робочого часу на конкретному підприємстві для всіх працівників, зайнятих на роботах із звичайними нормальними умовами праці. Такий общеустановленной тривалістю робочого часу є 7-годинний робочий день і 40-годинний робочий тиждень або інша тривалість робочого часу, визначена у колективному договорі конкретного підприємства.
1. Скорочена тривалість робочого часу - такий вид робочо-го часу, тривалість якого в силу спеціальної норми закону менше встановленої норми тривалості робочого часу і встановлюється законом залежно від суб'єктів трудових правовідносин або від умов праці. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється без зменшення заробітної плати. Так, скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16-ти до 18-ти років встановлена в кількості (36 годин на тиждень, для осіб у віці від 15-ти до 16-ти років (для учнів від 14-ти до 15 -ти років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. Для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, що дають право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, визначеному законодавством.
Підприємства та організації за рахунок власних коштів можуть встановлювати скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років або дитину-інваліда (ст.51 КЗпП).
Неповний робочий час - це такий вид робочого часу, тривалість якого в порівнянні з встановленою законом нормальної і скороченою тривалістю зменшена за згодою працівника і власника або уповноваженого ним органу.
2. В основі правового регулювання робочого часу лежить робочий час встановленої законом тривалості або, в межах закону, встановленої колективним договором тривалості. Проте в деяких випадках законодавство допускає відхилення від нормального робочого часу в бік його збільшення. До числа таких відхилень, перш за все, відносяться: ненормований робочий день і понаднормова робота.
За чинним трудовим законодавством ненормований робочий день не є особливою нормою робочого часу. Це час нормальної тривалості, при якому законодавець допускає для певної категорії працівників здійснювати свою трудову функцію понад загальновстановлених норм. За суб'єктивним складом встановлення ненормований робочий день пов'язаний з певним переліком, що додається до колективного договору конкретного підприємства. Наступним видом відхилень від нормальної тривалості робочого часу є понаднормова робота.
Відповідно до статті 62 КЗпП України, понаднормові роботи, як правило, не допускаються. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, передбачених законодавством: при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також для запобігання стихійного або суспільного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; при проведенні суспільно-необхідних робіт по водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку для усунення випадкових і непередбачених обставин, які порушують правильне їх функціонування; при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі термінового ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає припинення робіт для значного числа працівників; при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу і скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; для продовження роботи при неявці змінника, коли робота не допускає перерви.
Вирішуючи залучення працівників до надурочних робіт в деяких виняткових випадках, законодавство разом з тим обмежує їх шляхом:
1) закріплення вичерпного переліку підстав застосування надурочних робіт (ст.62 КЗпП України);
2) обмеження кола працівників, які залучаються до надурочних робіт. Ні за яких обставин не можна залучати до надурочних робіт: вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до 3-х років; осіб, молодше 18-ти років; працівників, які навчаються у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва , в дні занять. Жінки, що мають дітей у віці від 3-х до 14-ти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Інвалідів допускається залучати до надурочних робіт лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.63 КЗпП України).
3) покладання на власника або уповноваженого органу обов'язку отримання попередньої згоди профспілкового органу на виробництво понаднормових робіт (ст.64 КЗпП України);
4) встановлення граничної кількості таких робіт (ст.65 КЗпП України). Понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
3. Конституція України (ст.45) та Кодексу законів про працю України в числі основних трудових прав працівників передбачають право на відпочинок. Таке право забезпечується, з одного боку, законодавчим обмеженням тривалості робочого часу, з іншого, - чіткою регламентацією видів часу відпочинку і порядку їх надання.
Законодавство про працю розрізняє такі види часу відпочинку:
· Перерви протягом робочого дня;
· Щоденні перерви в роботі;
· Щотижневі вихідні дні;
· Святкові дні;
· Щорічні відпустки.
Перерви протягом робочого дня з урахуванням призначення і правового режиму бувають двох видів: перерви для відпочинку та харчування, які не включені в робочий час, і додаткові перерви для деяких категорій працівників, що включаються в робочий час.
Протягом робочого дня робітникам повинен бути надана перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст.66 КЗпП України). Конкретна тривалість перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перерва повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Працівники використовують перерву для відпочинку і прийому їжі на свій розсуд. У цей час вони мають право відлучатися з місця виконання роботи.
При роботах, що не допускають перерви (наприклад, ливарні і прокатні цехи), працівники отримують можливість приймання їжі протягом робочого часу.
Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються в робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами:
· Перерви для відпочинку під час вантажно-розвантажувальних роботах;
· Перерви на роботах зі шкідливими умовами праці;
· Перерви на фізкультурні паузи чи для виробничої гімнастики;
· Перерви для обігрівання;
· Перерви на годування дитини;
· В інших випадках, передбачених законодавством.
Щоденний відпочинок - це перерва в роботі після закінчення робочої зміни і до її початку в наступний робочий день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. За загальним правилом тривалість щоденного відпочинку повинна бути разом із часом обідньої перерви не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день (ст. 59 КЗпП України).
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. За загальним правилом щотижневий день відпочинку при шестиденному робочому тижні надається всім працівникам підприємства в один загальний вихідний день - неділя. Однак, на безперервно діючих або працюють у недільні дні підприємствах працівникам може надаватися щоденний день відпочинку і в інші дні тижня. КРИМСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Факультет економіки
Кафедра економіки та менеджменту
РЕФЕРАТ
З дисципліни: "Менеджмент персоналу"
На тему: "Управління робочим часом.
Створення сприятливих умов праці "
Виконала:
Студентка гр. МБ-08
Пархоменко Марина
Сімферополь 2008
ПЛАН
Введення. 3
1. Поняття робочого часу як універсальна міра кількості праці. 4
2. Законодавство України про регулювання робочого часу. 5
3. Обмеження роботи в нічний час. Вихідні і святкові дні. 13
5. Правила внутрішнього трудового режиму. 15
6. Регулювання режимів праці з урахуванням змін. 18
7. Методи аналізу ефективності використання робочого часу. 22
8. Поняття умов праці в організації. 26
9. Державне регулювання умов праці. 27
10. Класифікація умов праці на виробництві. 29
11. Санітарно-гігієнічні умови праці. 30
12. Організаційно-технологічні умови праці. 30
13. Соціально-психологічні умови праці. 31
14. Основні напрямки поліпшення соціально-економічної ефективності умов праці на проиводства. 33
15. Способи та компенсації трудящих в несприятливих умовах праці 33
Висновок. 36
Список використаної літератури .. 37
Введення
Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлюється режим використання робочого часу. До нього відносяться початок і кінець робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання часу роботи. При недотриманні трудового розпорядку та не виконання своїх обов'язків працівникові виносяться дисциплінарні стягнення, у представленій курсовій роботі розглянуті види стягнень і порядок їх застосування. Чітке регламентування прав та обов'язків учасників трудового процесу є основним завданням національного законодавства в ринкових умовах.Велике значення поліпшення умов праці пояснюється тим, що вони в основному являють собою виробничу середу, в якій протікає життєдіяльність людини під час праці. Від його стану в прямій залежності перебуває рівень працездатності людини, результати його роботи, стан здоров'я, ставлення до праці. Поліпшення умов праці суттєво впливає на підвищення його продуктивності.
Найбільш загальні і важливі трудові обов'язки працюючих сфор-муліровани в Кодексі законів про працю України та в Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов'язків працюючих у трудових відносинах належать: виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції; тимчасове виконання роботи, яка не сто-сіться до трудової функції працюючого при появі в цьому необхідності; виконання встановленої міри праці; забезпечення режиму робочого дня; виконання правил з техніці безпеки, технологічного режиму і бережливого ставлення до майна підприємства.
1. Поняття робочого часу як універсальна міра кількості праці
Робочим часом є час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього розпорядку, трудовим договором повинен виконувати свої трудові обов'язки, а також деякі інші періоди, наприклад, внутрішньозмінні перерви (для обігріву при роботі на вулиці, для годівлі дитини до 1,5 - річного віку).Робочий час, з одного боку, закріплює міру праці, а з іншого боку - забезпечують працівнику надання вільного часу для відпочинку і відновлення витрачених сил. Виконання цієї задачі забороняє в якості загального правила збільшення тривалості робочого часу в порівнянні з установленою нормою. Воно можливо лише у виняткових випадках, передбачених законом. Робочий час, протягом якого працівник повинен виконувати свої обов'язки, не завжди збігається з фактично відпрацьованим часом. Фактичний - це реально витрачений кожним окремим працівником час, що визначає його конкретну участь у трудовому процесі. Воно може збігатися з робочим часом чи з його нормою, а може бути як менше, так і більше її. Відповідно до фактично відпрацьованого часу провадитися оплата праці, надаються додаткові відпустки у зв'язку з шкідливими умовами на виробництві, за ненормований робочий день і т.д. Недопрацювання в перебігу робочого дня може спричинити за собою певні правові наслідки - накладення стягнення й інших санкцій при наявності провини працівника в цьому. Робочий час виміряється в тих же одиницях, що і час узагалі - у годинах, днях і т.д. Законом звичайно використовується такий вимірник, як робочий день і робочий тиждень.
Робочий час розрізняється по тривалості: нормальний, скорочений, неповний. Перші два види встановлюються законодавством і на його основі колективним і трудовим договором, неповний робочий час - сторонами трудового договору при прийомі на роботу або згодом. Усі три види є нормованим робочим часом. Нормальний робочий час для переважної більшості працівників застосовується нормальна тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень, як при п'яти-, так і при шестиденному робочому тижні.
2. Законодавство України про регулювання робочого часу
Робочий час і час відпочинку в трудовому законодавстві України є найважливішими правовими категоріями. Таке становище пояснюється тим, що регламентація робочого часу у чинному законодавстві виступає як одна з гарантій забезпечення права на відпочинок. Так, ст.50 КЗпП України визначає нормальну тривалість робочого тижня, яка не може перевищувати 40 годин на календарний тиждень. Це означає, що із загального тижневого балансу часу (168 годин) тільки 40 годин піддаються певної правової регламентації і є робочими.Робочий час в сучасних умовах можна визначити як час, встановлений законом або колективним договором, а також угодою сторін трудового договору на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов'язаний виконувати свою трудову функцію.
Дане визначення поняття робочого часу свідчить про те, що працівник зобов'язаний виконувати свою трудову функцію протягом нормативів робочого часу. Норматив робочого часу представляє собою встановлену законом або на його основі норму постійної тривалості робочого часу, що підлягає безпосередньому дотримання протягом певного календарного періоду. Такими нормативами робочого часу є: робочий день, робочий тиждень і похідні від них - робоча зміна, робочий місяць, робочий рік та інші.
Робочим днем визнається встановлена законом тривалість праці працівника в межах календарних діб. Законом від 7 травня 1960 ус-новлений робочий день тривалістю не більше 7 годин. Від робочого дня, як встановленої законом щоденної тривалості робочого часу, необхідно відрізняти робочу зміну. Робоча зміна - передбачена в порядку локального регулювання відповідно до норми робочого часу облікового періоду тривалість праці працівника протягом доби. Тривалість зміни може бути більше або менше встановленої законом тривалості робочого дня, але в середньому за обліковий період повинна відповідати його нормі.
Робочий тиждень як режим робочого часу виражається в числі робочих і вихідних днів у календарному тижні. Існують два режими робочого тижня: п'ятиденний з двома вихідними днями і шестиденний з одним вихідним днем.
Під робочим місяцем і робочим роком розуміється нормальне число робочих годин, що припадають на цей календарний період.
У законодавстві нерідко замість тривалості робочого дня і робочого тижня для стислості вживається узагальнююча категорія "тривалість робочого часу". КЗпП України передбачає три види робочого часу:
· Нормальна тривалість робочого часу;
· Скорочена тривалість робочого часу;
· Неповний робочий час.
Нормальна тривалість робочого часу - це общеустановленная тривалість робочого часу на конкретному підприємстві для всіх працівників, зайнятих на роботах із звичайними нормальними умовами праці. Такий общеустановленной тривалістю робочого часу є 7-годинний робочий день і 40-годинний робочий тиждень або інша тривалість робочого часу, визначена у колективному договорі конкретного підприємства.
1. Скорочена тривалість робочого часу - такий вид робочо-го часу, тривалість якого в силу спеціальної норми закону менше встановленої норми тривалості робочого часу і встановлюється законом залежно від суб'єктів трудових правовідносин або від умов праці. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється без зменшення заробітної плати. Так, скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16-ти до 18-ти років встановлена в кількості (36 годин на тиждень, для осіб у віці від 15-ти до 16-ти років (для учнів від 14-ти до 15 -ти років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. Для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, що дають право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, визначеному законодавством.
Підприємства та організації за рахунок власних коштів можуть встановлювати скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років або дитину-інваліда (ст.51 КЗпП).
Неповний робочий час - це такий вид робочого часу, тривалість якого в порівнянні з встановленою законом нормальної і скороченою тривалістю зменшена за згодою працівника і власника або уповноваженого ним органу.
2. В основі правового регулювання робочого часу лежить робочий час встановленої законом тривалості або, в межах закону, встановленої колективним договором тривалості. Проте в деяких випадках законодавство допускає відхилення від нормального робочого часу в бік його збільшення. До числа таких відхилень, перш за все, відносяться: ненормований робочий день і понаднормова робота.
За чинним трудовим законодавством ненормований робочий день не є особливою нормою робочого часу. Це час нормальної тривалості, при якому законодавець допускає для певної категорії працівників здійснювати свою трудову функцію понад загальновстановлених норм. За суб'єктивним складом встановлення ненормований робочий день пов'язаний з певним переліком, що додається до колективного договору конкретного підприємства. Наступним видом відхилень від нормальної тривалості робочого часу є понаднормова робота.
Відповідно до статті 62 КЗпП України, понаднормові роботи, як правило, не допускаються. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, передбачених законодавством: при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також для запобігання стихійного або суспільного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; при проведенні суспільно-необхідних робіт по водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку для усунення випадкових і непередбачених обставин, які порушують правильне їх функціонування; при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі термінового ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає припинення робіт для значного числа працівників; при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу і скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; для продовження роботи при неявці змінника, коли робота не допускає перерви.
Вирішуючи залучення працівників до надурочних робіт в деяких виняткових випадках, законодавство разом з тим обмежує їх шляхом:
1) закріплення вичерпного переліку підстав застосування надурочних робіт (ст.62 КЗпП України);
2) обмеження кола працівників, які залучаються до надурочних робіт. Ні за яких обставин не можна залучати до надурочних робіт: вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до 3-х років; осіб, молодше 18-ти років; працівників, які навчаються у загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва , в дні занять. Жінки, що мають дітей у віці від 3-х до 14-ти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Інвалідів допускається залучати до надурочних робіт лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст.63 КЗпП України).
3) покладання на власника або уповноваженого органу обов'язку отримання попередньої згоди профспілкового органу на виробництво понаднормових робіт (ст.64 КЗпП України);
4) встановлення граничної кількості таких робіт (ст.65 КЗпП України). Понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
3. Конституція України (ст.45) та Кодексу законів про працю України в числі основних трудових прав працівників передбачають право на відпочинок. Таке право забезпечується, з одного боку, законодавчим обмеженням тривалості робочого часу, з іншого, - чіткою регламентацією видів часу відпочинку і порядку їх надання.
Законодавство про працю розрізняє такі види часу відпочинку:
· Перерви протягом робочого дня;
· Щоденні перерви в роботі;
· Щотижневі вихідні дні;
· Святкові дні;
· Щорічні відпустки.
Перерви протягом робочого дня з урахуванням призначення і правового режиму бувають двох видів: перерви для відпочинку та харчування, які не включені в робочий час, і додаткові перерви для деяких категорій працівників, що включаються в робочий час.
Протягом робочого дня робітникам повинен бути надана перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст.66 КЗпП України). Конкретна тривалість перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перерва повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Працівники використовують перерву для відпочинку і прийому їжі на свій розсуд. У цей час вони мають право відлучатися з місця виконання роботи.
При роботах, що не допускають перерви (наприклад, ливарні і прокатні цехи), працівники отримують можливість приймання їжі протягом робочого часу.
Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються в робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами:
· Перерви для відпочинку під час вантажно-розвантажувальних роботах;
· Перерви на роботах зі шкідливими умовами праці;
· Перерви на фізкультурні паузи чи для виробничої гімнастики;
· Перерви для обігрівання;
· Перерви на годування дитини;
· В інших випадках, передбачених законодавством.
Щоденний відпочинок - це перерва в роботі після закінчення робочої зміни і до її початку в наступний робочий день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. За загальним правилом тривалість щоденного відпочинку повинна бути разом із часом обідньої перерви не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день (ст. 59 КЗпП України).
Тривалість щотижневого відпочинку обчислюється з моменту закінчення роботи напередодні вихідного дня і до початку роботи в наступний день після вихідного дня і повинна бути не менше 42 годин (ст.70 КЗпП України).
Одним з видів часу відпочинку є відпустка. Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпустками, регулюються Конституцією України, Законом про відпустки, Кодексом законів про працю України та іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових правовідносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють на Україну, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.
Щорічна відпустка - це встановлений законом кількість календарних днів у році безперервного відпочинку, що надається працівникові з збереженням заробітної плати та місця роботи.
Згідно із Законом України від 15.11. 1996 р. "Про відпустки" встановлено такі види відпусток:
· Щорічні відпустки (основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці; додаткову відпустку за особливий характер роботи; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством);
· Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
· Творчі відпустки - для завершення наукової роботи (дисертації, підручника і т.д.);
· Соціальні відпустки (відпустка по вагітності та пологах; відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткову відпустку працівникам, які мають дітей);
· Відпустки без збереження заробітної плати.
Тривалість відпусток обчислюється у календарних днях. Святкові і неробочі дні (ст.73 КЗпП України) при визначенні тривалості відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш 24-х календарних (15 робочих) днів за відпрацьований робочий рік, який обчислюється з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством встановлена інша тривалість щорічної основної відпустки:
· Для осіб, молодше 18 років - 31 календарний день;
· Інвалідам I і II групи - 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів;
· Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам - 56 календарних днів і т.д.
Щорічна відпустка за бажанням працівника може бути розділений на частини за умови, що основна безперервна частина повинна бути не менше 14 календарних днів.
Щорічна відпустка повинна надаватися щорічно у встановлений термін. Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, що не використовував відпустку. У виняткових випадках, коли надання відпустки працівникові в поточному році може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, допускається за згодою працівника та за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації перенесення відпустки на наступний робочий рік.
Поряд з щорічною основною відпусткою працівникам може бути наданий і додаткову відпустку.
Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, які виконують роботи, пов'язані з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, у відповідність до Списку виробництв, цехів, професій і посад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
3. Обмеження роботи в нічний час. Вихідні і святкові дні
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках, перерахованих у ст.71 КЗпП України. Така робота може бути компенсована за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72 КЗпП України).Згідно ст.73 КЗпП України, робота на підприємствах, установах, організаціях не провадиться в такі святкові і неробочі дні:
1 січня - Новий рік;
7 січня - Різдво Христове;
8 березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня - День Перемоги;
28 червня - День Конституції;
24 серпня - День незалежності України;
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
7 січня - Різдво Христове;
один день (неділя) - Пасха;
один день (неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
Робота у святкові та неробочі дні компенсується відповідно до статті 107 КЗпП України.
Понаднормові роботи - роботи, які виконуються понад норму раб часу на день, пріменяющ щодо даного працівника, прі складаються обліку раб часу понаднормової вважається робота понад норми раб часу за обліковий період.
Роботи понад урочна допускається у виняткових випадках вказаних у ст 62 КЗпП: _ викон робіт необх для оборони країни, для запобігання будь вірш лих; _ робота з постачання населення; _Для окончан розпочатих робіт якщо в прот випадку неблагопр наслідки; _При неявці змінника, якщо робота не допуск перерви; _ при виконанні вантажно розвантажувальних робіт.
Некотор раб не можуть допуск до сверхур. робіт. Некіт можуть привл з соглсія. Понаднормові роботи - 4 години на 2 дні. ненормір. роб. день припускає що раб можуть залучив до роботи понад норми раб брешемо і така раб бидет явл понаднормової. Переліки працівників з ненормір. роб. вдень определ. отрасл. соглаш., а на підпр, орг, учр міг визначити колективний договір з урахуванням конкретної потреби организ праці.
Обмеження робочого часу за категорією персоналу.
Для окремих категорій працівників чинним трудовим законодавством встановлена максимальна тривалість щоденної роботи. Так, тривалість щоденної роботи (зміни) не може перевищувати:
· Для працівників у віці від 15 до 16 років - 5 годин;
· Для працівників у віці від 16 до 18 років - 7 годин;
· Для учнів загальноосвітніх установ, освітніх установ початкової та середньої професійної освіти, що сполучають протягом навчального року навчання з роботою: а) у віці від 14 до 16 років - 2,5 години, б) у віці від 16 до 18 років - 3, 5:00;
· Для інвалідів - відповідно до медичного висновку.
Особливо слід сказати про працівників, зайнятих на роботах із шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, де встановлена скорочена тривалість робочого часу (див. вище). Для даної категорії працівників максимально припустимою є наступна тривалість щоденної роботи (зміни):
· При 36-годинному робочому тижні - 8 годин;
· При 30-годинному робочому тижні і менше - 6 годин.
У відношенні творчих працівників організацій кінематографії, теле - і відеос'емочних колективів, театрів, театральних і концертних організацій, цирків, засобів масової інформації, професійних спортсменів тривалість щоденної роботи (зміни) може встановлюватися відповідно до законодавства, локальними (внутрішніми) нормативними актами, колективним або трудовим договором.
5. Правила внутрішнього трудового режиму
Правила внутрішнього трудового режиму - правила, що визначають трудовий режим, розпорядок роботи, встановлюються адміністрацією за погодженням з профспілковою організацією.Розробка режиму праці та відпочинку заснована на вирішенні наступних питань: коли повинні призначатися перерви й скільки; якої тривалості має бути кожен; який зміст відпочинку.
Динаміка працездатності людини - це наукова основа розробки раціонального режиму праці та відпочинку. Фізіологи встановили, що працездатність - величина змінна і пов'язане це зі змінами характеру протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі. Висока працездатність при будь-якому виді діяльності забезпечується тільки в тому випадку, коли трудовий ритм співпадає із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У зв'язку зі сталим добової періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні певним коливанням. Відповідно до добовим циклом найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години - з 8 до 20 годин. Мінімальна працездатність - у нічні години. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3-4 годин ночі.
Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:
Фаза впрацьовування, або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. У залежності від характеру праці та індивідуальних особливостей ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5 години.
Фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність або навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високими трудовими показниками (збільшення виробітку, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій). У залежності від ступеня важкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2-2,5 і більше годин.
Фаза розвитку втоми і пов'язаного з цим падіння працездатності триває від декількох хвилин до 1-1,5 години й характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності.
Динаміка працездатності за зміну графічно являє собою криву, що наростає в перші години, що проходить потім на досягнутому високому рівні і убуває до обідньої перерви. Описані фази працездатності повторюються і після обіду. При цьому фаза впрацьовування протікає швидше, а фаза стійкої працездатності нижче за рівнем і менш тривала, ніж до обіду. У другій половині зміни зниження працездатності настає раніше і розвивається сильніше в зв'язку з більш глибоким втомою.
Для динаміки працездатності людини протягом доби, тижня характерна та ж закономірність, що й для працездатності протягом зміни. В різний час доби організм людини по різному реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження. Відповідно до добовим циклом працездатності найвищий її рівень відзначається в ранкові і денні години: з 8 до 12 годин першої половини дня, і з 14 до 17 годин другий. У вечірні години працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі.
У денний час найменша працездатність, як правило, відзначається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний час - з 3 до 4 годин.
При побудові тижневих режимів праці та відпочинку слід виходити з того, що працездатність людини не є стабільною величиною протягом тижня, а схильна певних змін. У перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв'язку з поступовим входженням у роботу.
Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру і ступеня тяжкості праці коливання тижневої працездатності бувають більшими або меншими.
Грунтуючись на знанні змін тижневої кривої працездатності, можна вирішувати низку практичних питань. Характер кривої тижневої працездатності служить обгрунтуванням доцільності встановлення робочого періоду тривалістю не більше шести днів.
При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю характер змін працездатності зберігається. Однак у зв'язку з дводенним перервою в роботі може відбуватися деяке порушення динамічного стереотипу, і період впрацьовування на початку тижня може бути більш значним.
У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.
Річні режими праці та відпочинку передбачають раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Такий відпочинок необхідний, тому що щоденний і тижневий відпочинок не запобігає повністю накопичення втоми. Щорічна відпустка встановлюється в законодавчому порядку. Тривалість його залежить від важкості праці, але не може бути менше 15 календарних днів. Відпустка тривалістю до 24 днів доцільно використовувати одноразово, а при більшій тривалості - в два етапи.
У відповідно до природного добовим ритмом природних процесів повинен здійснюватися і порядок чергування змін: ранкова, вечірня, нічна. Однак, на ряді підприємств, що широко використовують працю жінок, добре зарекомендував себе зворотний порядок чергування, який дозволяє подовжити щорічний відпочинок після нічної зміни: бригада з нічної зміни заступає на роботу у вечірню, а потім у ранкову зміну.
6. Регулювання режимів праці з урахуванням змін
При побудові графіків змінності необхідно враховувати такі основні вимоги:- Тривалість щоденного відпочинку між закінченням роботи та її початком у наступний день (зміну) не повинна бути менше 12 годин;
- На змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;
- Графік виходу на роботу повинен створювати умови для найбільш доцільного використання внерабочего часу.
При виборі графіків виходів на роботу стосовно окремих галузях і видах робіт слід керуватися спеціальними постановами і рекомендаціями. Добовий режим роботи підприємства може бути однозмінний, двозмінним, трьохзмінним або четирехсменним. Перехід на багатозмінний режим роботи повинен проводитися одночасно з прискоренням перебудови роботи організацій і установ сфери обслуговування та соціально-культурних галузей. З метою підвищення зацікавленості робітників, майстрів та інших фахівців, що працюють у вечірню та нічну зміну, для них вводиться ряд додаткових моральних і матеріальних стимулів, пільг та переваг.
Організація багатозмінної роботи вимагає дотримання наступних шести умов:
-Рівність обсягу продукції й сталість працюючого складу по змінах;
-Однаковий рівень планування, технічного керівництва та обслуговування у всіх змінах;
-Чітке розмежування відповідальності працюють у різних змінах за дотримання технологічного процесу, збереження предметів і засобів праці, а також продукції;
-Точний облік виробітку змін, дільниць і окремих робітників;
-Правильно організована здача і приймання змін;
-Суворе дотримання виходу робітників по змінах згідно з установленим графіком.
Основні параметри графіка змінності для багатозмінний робіт тривалість робочої зміни, кількість бригад і змін, порядок і частота чергування в змінах, тривалість міжзмінного відпочинку, робочого періоду.
При розробці графіків виходу на робочу необхідно враховувати наступні п'ять вимог:
-Дотримання встановленої законом тижневої норми робочих годин;
-Облік специфічних особливостей технології виробництва та можливостей міського транспорту;
-Сталість і рівномірність чергування роботи і відпочинку, що забезпечує кращий відпочинок, підвищення витривалості й працездатності;
-Облік фізіологічних закономірностей працездатності людини в різний час доби.
Графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, повинні передбачати в межах місяця додаткові дні відпочинку й відпрацьовування; при двох - і тризмінної роботі перехід з однієї зміни в іншу рекомендується не частіше ніж через 5-6 днів; порядок чергування змін, по можливості, доцільно здійснювати відповідно до добового ритму природних процесів: ранок - вечір - ніч. Для того щоб графік виходу на роботу був раціональним, при визначенні тривалості робочого періоду необхідно мати на увазі динаміку працездатності залежно від тривалості зміни, характеру та умов праці. Нормальна тривалість робочого часу робітників і службовців на підприємствах, будовах, в установах, організаціях не може перевищувати 41 години на тиждень.
При розробці графіків дуже важливо також вирішити питання про структуру робочого періоду. Розрізняють дві форми структури робочого періоду: просту і складну. Одним з найбільш важливих ознак простої форми є те, що працівник протягом робочого періоду працює тільки в одну зміну, складної - чергування змін протягом робочого періоду. Від правильності визначення тривалості робочого періоду та його структури багато в чому залежить тривалість междусменного відпочинку і тривалість вихідних. Застосовується велика кількість графіків виходу на роботу. Пристосовані до місцевих виробничих умов, вони різняться за тривалістю робочої зміни, кількості змінних бригад, частоті і порядку чергування бригад у змінах і т.д.
Правильно побудовані графіки виходів на роботу повинні відповідати таким основним вимогами
- Тривалість щоденного відпочинку повинна бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передує відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості може бути допущений як виняток, проте в будь-якому випадку він не може бути менше 8 годин;
- На змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;
- Час роботи і час відпочинку треба чергувати регулярно й рівномірно;
- У графіках змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, слід в межах місяця передбачати додаткові дні відпочинку й відпрацьовування;
- При двох - і тризмінний роботах переходи з однієї зміни в іншу не можна проводити частіше ніж через п'ять шість днів.
На практиці застосовуються зразкові графіки виходів на роботу при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями.
Основні питання режиму робочого часу на підприємствах регламентуються правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням адміністрації та профспілкового комітету.
1. Один з показників оцінки організації праці - коефіцієнт його умов. Його визначення базується на розрахунку індексів, що характеризують відхилення фактичних умов від нормативних. У методичних рекомендаціях з оцінки рівня НОТ, підготовлених НДІ праці для підприємств, а також довідковим допомог по НОТ, індекс передбачається розраховувати за формулою:
Уф Ун
(1) а = Ун або (2) а = Уф Де: а - індекс відхилень фактичних умов праці від нормативних (за фактами); Уф, Ун - фактичне і нормативне значення показників умов праці у відповідних одиницях вимірювання.
З формул (1) і (2) випливає, що чим ближче фактичний стан показника до нормативного, а індексу - до одиниці, тим краще умови праці. Але ці міркування, як і методика розрахунку, вірні, коли під Ун розуміється оптимальне значення якого-небудь фактора, що визначає умови роботи.
Якщо ж під Ун розуміти гранично допустимі значення (ГДК, ГДР) будь-якого фактора, що характеризує ці умови, формули для розрахунку неприйнятні.
Було запропоновано в подібних випадках, що індекс повинен відображати не ступінь відповідності, а відхилення фактичних умов праці і гранично допустимих. І чим воно більше, тим краще умови праці.
Уф 
(3) а = 1 Уп
Де: Уп - гранично допустимі фактори, що визначають умови праці.
Таким чином, чим менше значення Уф, тим ближче до одиниці значення індексу, а, отже, і коефіцієнта.
Формулу (3) необхідно використовувати, перш за все, стосовно до факторів "безпорогового дії", зокрема, до іонізуючого випромінювання. До факторів безпорогового дії є підстава відносити і хімічні канцерогени. Отже, за наявності цих факторів на виробництві (наприклад, у складі промислового пилу) аналіз і оцінка стану умов праці також повинні базуватися на вищевикладених принципах.
2. Приріст продуктивності праці (П) у результаті економії чисельності працівників розраховується за формулою:
ЕЧ 100
(4) П = ЧСР - ЕЧ
Де: ЕЧ - відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих після впровадження окремих заходів, (осіб); ЧСР - розрахункова середньооблікова чисельність працюючих по ділянці, цеху, підприємству, обчислена на обсяг виробництва планованого періоду по виробленню базисного періоду, (осіб).
3. Приріст продуктивності праці в результаті збільшення тривалості фази стійкої працездатності при поліпшенні умов праці розраховується за формулою:
Р2 - Р1 100 Кп
(5) П = Р1 + 1
Де: Р1 - питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу до впровадження заходів, що поліпшують умови праці; Р2 - питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу після впровадження заходів; Кп - поправочний коефіцієнт, що відображає частку приросту продуктивності праці , обумовлену функціональним станом організму людини в різних умовах праці, приймається рівним 0, 20.
4. Річний економічний ефект (Ег) (економія наведених витрат, в рублях) розраховується за формулою:
(6) ЕГ = (С1 - С2) В2 - Ен Зед
Де: С1 і С2 - собівартість продукції (робіт) до і після впровадження заходів (поточні витрати), грн.; Б2 - річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходів, у натуральному вираженні; Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина, зворотна нормативного терміну окупності, Тн); Зед - одноразові витрати, пов'язані з розробкою та впровадженням заходів, руб. Нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Ен) для заходів щодо НОТ встановлюється 0,15, нормативний термін окупності (Тн) - 6,7 року.
При визначенні річного економічного ефекту економія по собівартості продукції - (С1 - С2) В2 - може бути розрахована безпосередньо в річному розрізі по окремих елементах собівартості (з / п, матеріали, амортизація і т.д.) за наявності необхідних вихідних даних.
З урахуванням розподілу поточних (експлуатаційних) витрат на умовно-змінні і умовно-постійні формула (6) приймає вигляд:
(7) ЕГ = (а1 - а2) + (У / В1 - У / В2) В2 - Ен Зед
Де: а1, а2 - поточні витрати на одиницю продукції (робіт за статтями умовно-змінних витрат у собівартості продукції до і після впровадження заходів, руб.; У - річна сума умовно-постійних витрат у собівартості продукції базисного періоду, руб.; В1, В2 - річний обсяг продукції (робіт) до і після впровадження заходів у натуральному вираженні.
5. Відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (ЕЧ), людина. Вихідними даними для визначення вивільнення чисельності працюючих є зміна змінного фонду робочого часу в результаті скорочення його втрат і невиробничих витрат праці.
(8) ЕЧ = (Фп / Фд - 1) Ч
Де: Фд і Фп - фонд робочого часу в середньому на одного працюючого відповідно до і після впровадження заходів, год, Ч - середньооблікова чисельність робітників.
6. Економія робочого часу у зв'язку з скороченням втрат і непродуктивних витрат часу (Евр), людино-год.
(9) Евр = б ч Ф
Де: б - скорочення втрат і непродуктивних витрат часу на одного робітника протягом зміни, год; год - чисельність працюючих, у яких скорочуються втрати і непродуктивні витрати часу, людина, Ф - річний фонд робочого часу одного робітника, днів.
7. Приріст обсягу виробництва (Р),%. Вихідними даними для розрахунку приросту обсягу виробництва є збільшення обсягу виробництва або зниження обсягу трудомісткості і скорочення втрат робочого часу в результаті впровадження заходів з НОП.
(В1 - В2) 100
(10) Р = В1
Де: Б1 і Б2 - річний обсяг виробництва до і після впровадження заходу, нормо-годин, людино-год.
8. При зростанні обсягу виробництва, що досягається в результаті впровадження заходів щодо НОТ, річний економічний ефект може бути утворений за рахунок економії від зниження собівартості на умовно-постійних витрат. Слід розрізняти абсолютну та відносну економію по умовно-постійних витрат. Під абсолютної економії по умовно-постійних витрат розуміється економія по тим статтям, на які впровадження заходів безпосередньо впливає. Під відносної економією по умовно-постійних витрат розуміється економія на одиницю продукції, отриманої в результаті збільшення річного обсягу її виробництва. Вихідними даними для розрахунку відносної економії по умовно-постійних витрат (ЕСУ) служать: сума постійних витрат цеху на виріб за планом на рік і річний випуск цього виробу до і після впровадження заходу.
У (В2 - В1)
(11) ЕСУ = В1
Де: У - річна сума умовно-постійних витрат у с / с продукції базисного періоду, руб.; Б1 і Б2 - річний обсяг виробництва до і після впровадження заходу, людино-год.
9. Приріст обсягу виробництва може бути виражений у відсотках (р), тоді
(12) ЕСУ = У р / 100 або ЕСУ = У1 (В2 - В1)
Де У1 - умовно-постійні витрати на одиницю продукції, грн.
10. Економія від зниження питомих капіталовкладень у результаті кращого використання устаткування (Еку), яка розраховується за формулою:
(13) Еку = Ен Фб р / 100
Де: Фб - балансова вартість обладнання, на якому збільшився випуск продукції в результаті впровадження заходу щодо НОТ, руб; Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності. Зростання обсягу випуску продукції при розрахунках економії на умовно-постійних витратах визначається виходячи з потреби в цій продукції, можливості реалізації, матеріального забезпечення та ін
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному Працівники, зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію , оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, надані в передбаченому законодавством порядку.
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, спеціальне взуття видається безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразової допомоги. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.
У разі зміни вартості життя порядок пов'язаного з цим перегляду розміру відшкодування шкоди і одноразової допомоги визначається кабінетом Міністрів України.
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей, регулюється чинним законодавством.
Забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком дол 18 років, на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.
Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
У випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.
Умови праці оцінюються за допомогою класів умов праці, за показниками факторів виробничого середовища і напруженості трудового процесу. Класи умов праці:
1 клас: оптимальні умови праці (умови, при яких зберігається здоров'я працюючих висока працездатність).
2 клас: допустимі умови праці (виробничі фактори, які не перевищують допустимих нормативних значень і не впливають на здоров'я працюючого його потомство).
3 клас: шкідливі умови (виробничі фактори, що перевищують гігієнічні нормативи і що роблять несприятливий вплив на здоров'я працюючого його потомство) .3 клас поділяється на 4 рівні шкідливості:
3.1: рівні шкідливих факторів, перевищення нормативних значень яких збільшує ризик ушкодження здоров'я.
3.2: фактори, які збільшують загальну захворюваність або легкі форми проф. захворювань.
3.3: розвиваються проф. захворювання різної тяжкості.
3.4: можливі важкі проф. захворювання.
На робочих місцях 3 класу можна працювати тільки за наявності засобів індивідуального та колективного захисту.
4 клас: небезпечні умови (вплив виробничих факторів, які протягом робочої зміни створюють високий ризик розвитку гострих проф. Захворювань і загрозу життю). Робочі місця 4 класу повинні бути негайно ліквідовані або переобладнані.
Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що на організм людини роблять значний вплив санітарно-гігієнічні фактори виробничого середовища. Деякі з них надають несприятливий вплив на працівника, що знижує працездатність, погіршує стан здоров'я і іноді призводить до професійних захворювань. Тому необхідно знати не тільки причину виникнення цих чинників, але і мати уявлення про способи зменшення їх негативного впливу на організм працюючих. Особливу увагу доцільно приділяти впливу адаптуються факторів зовнішнього середовища (метеорологічним умовам, шуму, вібрації, освітленості), негативний вплив яких можна значною мірою зменшити за рахунок застосування активних засобів вдосконалення трудового процесу.
В даний час існує декілька психофізіологічних підходів до інтегральної оцінки умов праці.
Професіографічний підхід передбачає вивчення змісту трудового процесу, результат праці і грунтується на поелементарной оцінці сукупності умов праці.
Інший підхід передбачає класифікацію умов праці за ступенем тяжкості і напруженості на основі фізіологічних і психофізіологічних показників, динаміки працездатності і стомлення, що відображають в тій чи іншій мірі реакцію організму на робоче навантаження і умови праці.
Ці умови доповнюють один одного, оскільки кожен конкретний випадок може вимагати врахування специфічних умов трудового процесу і впливу його на психофізіологічні показники працездатності людини.
Розглянемо класифікацію тяжкості праці та способи її оцінки.
Важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну та ін), що забезпечують його діяльність.
В якості основного критерію для визначення стану організму в процесі праці був прийнятий так званий ефект Сєченова. Його суть полягає в тому, що якщо трудовий процес протікає в сприятливих умовах, то при перемиканні з одного виду на інший вид діяльності показники фізіологічних функцій поліпшуються, а працездатність відновлюється швидше і повніше, ніж при пасивному відпочинку (позитивний ефект). У разі несприятливих умов праці ці показники в кінці роботи, при перемиканні з однієї діяльності на іншу, погіршуються в порівнянні з показниками, які мали місце до початку роботи (негативний ефект).
Соціально-психологічна група чинників визначається складом і особливостями підприємства (соціально-демографічний склад персоналу, інтереси працівників, стиль керівництва в підрозділах підприємства та ін.) Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат на підприємстві, що виражається у рівні стабільності персоналу, його згуртованості, характер взаємин між групами працівників, настроях, дисципліни праці, трудової активності та творчої ініціативи. Соціально-психологічні чинники поки що не мають одиниць вимірювання, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у вигляді усного опитування, анкетування створюють об'єктивну основу для створення їх вимірювання та оцінки.
Чим складніше умови праці, тим трудовий колектив важче організується, псіхоклімат менш піддається впливу.
Основними загальними показниками економічної ефективності заходів щодо НОТ, визначальними доцільність їх впровадження, є: зростання економічної ефективності і річний економічний ефект, тобто економія наведених витрат.
Поряд з цими показниками, використовуються і інші (приватні) показники: зниження трудомісткості продукції, відносна економія (вивільнення) чисельності працівників, приріст обсягу виробництва, економія робочого часу, економія за елементами собівартості продукції, приріст доходу (прибутку) на карбованець витрат і термін окупності одноразових витрат.
Система пільг і компенсацій не замінює, а тільки доповнює використовуваний на підприємствах комплекс заходів з охорони праці. Ця система включає додаткові відпустки, скорочену тривалість робочого часу та пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, доплати до заробітної плати; безкоштовну видачу молока. Їх оздоровче і компенсаційне значення полягає в наступному:
• Додаткова відпустка (від 6 до 36 днів). Він не тільки зменшує тривалість періоду несприятливого впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів, але, насамперед, сприяє виділенню з організму накопичилися в ньому токсичних і інших речовин, зняттю втоми через напруженої розумової та фізичної праці, відновлення порушених функцій та ліквідації початкових стадій несприятливих фізіологічних змін у внутрішніх органах і системах людини.
• Скорочений робочий день. Зменшення робочої зміни всього на одну годину фактично скорочує на один місяць річний фонд робочого часу кожному працюючому, користується цією пільгою, підвищує його часовий заробіток на 16%. Цей різновид пільги надає на працюючого такі ж дії, як і додаткову відпустку.
• Пільгове пенсійне забезпечення. Воно надається працюючим у шкідливих умовах і гарячих цехах у відповідності зі списком № 1, а також зайнятим на роботах з важкими умовами праці (список № 2). Воно полягає у наданні пенсії в більш ранні терміни, ніж на загальних підставах, при меншому стажі роботи і у великих розмірах.
• Зниження пенсійного віку та необхідного для отримання пенсії стажу роботи не тільки скорочує тривалість періоду несприятливого впливу на робітника шкідливих виробничих факторів, а й забезпечує більш раннє виведення з організму накопичених у ньому шкідливих речовин, відновлення нормальної діяльності всіх систем його життєзабезпечення.
• Лікувально-профілактичне харчування. Харчування, що видається працює безкоштовно, є засобом підвищення опірності його організму дії шкідливих виробничих факторів, зниження захворюваності та попередження настання передчасного стомлення. Ця пільга надається робітникам і службовцям, зайнятим на роботах з особливо шкідливими умовами праці.
• Доплата до заробітної плати. Вона обумовлена специфічними умовами праці на робочих місцях; становить 4 - 24% тарифної ставки і спрямована на зміцнення організму і підвищення його опірності впливу шкідливих виробничих факторів за рахунок поліпшення побутових умов і харчування.
• Безкоштовна видача молока. Вона має на меті підвищити опірність організму робочого впливу токсичних речовин, що викликають порушення функцій печінки, білкового та мінерального обмінів, різке роздратування слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Дія молока полягає в нормалізуючий вплив на ряд обмінних процесів і функцій організму
Розглянуті вище приклади впровадження заходів щодо поліпшення умов праці свідчать про досягнення реального економічного ефекту від цих заходів. Але умови праці необхідно розуміти як результат дії багатьох взаємопов'язаних чинників виробничого та соціально-психологічного характеру. Тому, проводячи заходи щодо поліпшення умов праці на підприємстві, вищому керівництву та інженерним службам треба враховувати всі фактори умов праці. Від цього залежить ефективність проведених заходів. Звичайно, при цьому треба враховувати специфіку конкретного виробництва. Наприклад, використання функціональної музики в шумних цехах машинобудівних підприємств дасть негативний ефект.
У вирішенні проблеми поліпшення умов праці велику роль грає планомірність здійснення заходів. Основним документом, що визначає сутність і черговість проведення заходів у галузі поліпшення умов праці, є план заходів щодо покращення і оздоровлення умов праці в організації.
2. "ЗАКОН УКРАЇНИ" ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ ". Введено в дію Постановою Верховної Ради України від 14.10. 1992
3 Розпочніть - практичний коментар до законодавства України про працю. У 2-х томах. Сімферополь: "Таврида", 1998.
4. Конституція України.
5. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. Ч.2 / Е.А. Різьбярів, В.Б. Носов, Е.П. Пишкіна, Є.Г. Щербак, Н.С. Чверткін / За редакцією Є.А. Резчікова. М.: МГИУ, - 1998.
6 Управління персоналом під. ред. Т.Ю. Базарова, Б.Л. Єрьоміна, Москва 2002.
-Дотримання встановленої законом тижневої норми робочих годин;
-Облік специфічних особливостей технології виробництва та можливостей міського транспорту;
-Сталість і рівномірність чергування роботи і відпочинку, що забезпечує кращий відпочинок, підвищення витривалості й працездатності;
-Облік фізіологічних закономірностей працездатності людини в різний час доби.
Графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, повинні передбачати в межах місяця додаткові дні відпочинку й відпрацьовування; при двох - і тризмінної роботі перехід з однієї зміни в іншу рекомендується не частіше ніж через 5-6 днів; порядок чергування змін, по можливості, доцільно здійснювати відповідно до добового ритму природних процесів: ранок - вечір - ніч. Для того щоб графік виходу на роботу був раціональним, при визначенні тривалості робочого періоду необхідно мати на увазі динаміку працездатності залежно від тривалості зміни, характеру та умов праці. Нормальна тривалість робочого часу робітників і службовців на підприємствах, будовах, в установах, організаціях не може перевищувати 41 години на тиждень.
При розробці графіків дуже важливо також вирішити питання про структуру робочого періоду. Розрізняють дві форми структури робочого періоду: просту і складну. Одним з найбільш важливих ознак простої форми є те, що працівник протягом робочого періоду працює тільки в одну зміну, складної - чергування змін протягом робочого періоду. Від правильності визначення тривалості робочого періоду та його структури багато в чому залежить тривалість междусменного відпочинку і тривалість вихідних. Застосовується велика кількість графіків виходу на роботу. Пристосовані до місцевих виробничих умов, вони різняться за тривалістю робочої зміни, кількості змінних бригад, частоті і порядку чергування бригад у змінах і т.д.
Правильно побудовані графіки виходів на роботу повинні відповідати таким основним вимогами
- Тривалість щоденного відпочинку повинна бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передує відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості може бути допущений як виняток, проте в будь-якому випадку він не може бути менше 8 годин;
- На змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;
- Час роботи і час відпочинку треба чергувати регулярно й рівномірно;
- У графіках змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, слід в межах місяця передбачати додаткові дні відпочинку й відпрацьовування;
- При двох - і тризмінний роботах переходи з однієї зміни в іншу не можна проводити частіше ніж через п'ять шість днів.
На практиці застосовуються зразкові графіки виходів на роботу при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями.
Основні питання режиму робочого часу на підприємствах регламентуються правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням адміністрації та профспілкового комітету.
7. Методи аналізу ефективності використання робочого часу
Розглянемо механізм розрахунку показників економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов праці.1. Один з показників оцінки організації праці - коефіцієнт його умов. Його визначення базується на розрахунку індексів, що характеризують відхилення фактичних умов від нормативних. У методичних рекомендаціях з оцінки рівня НОТ, підготовлених НДІ праці для підприємств, а також довідковим допомог по НОТ, індекс передбачається розраховувати за формулою:
(1) а = Ун або (2) а = Уф Де: а - індекс відхилень фактичних умов праці від нормативних (за фактами); Уф, Ун - фактичне і нормативне значення показників умов праці у відповідних одиницях вимірювання.
З формул (1) і (2) випливає, що чим ближче фактичний стан показника до нормативного, а індексу - до одиниці, тим краще умови праці. Але ці міркування, як і методика розрахунку, вірні, коли під Ун розуміється оптимальне значення якого-небудь фактора, що визначає умови роботи.
Якщо ж під Ун розуміти гранично допустимі значення (ГДК, ГДР) будь-якого фактора, що характеризує ці умови, формули для розрахунку неприйнятні.
Було запропоновано в подібних випадках, що індекс повинен відображати не ступінь відповідності, а відхилення фактичних умов праці і гранично допустимих. І чим воно більше, тим краще умови праці.
Де: Уп - гранично допустимі фактори, що визначають умови праці.
Таким чином, чим менше значення Уф, тим ближче до одиниці значення індексу, а, отже, і коефіцієнта.
Формулу (3) необхідно використовувати, перш за все, стосовно до факторів "безпорогового дії", зокрема, до іонізуючого випромінювання. До факторів безпорогового дії є підстава відносити і хімічні канцерогени. Отже, за наявності цих факторів на виробництві (наприклад, у складі промислового пилу) аналіз і оцінка стану умов праці також повинні базуватися на вищевикладених принципах.
2. Приріст продуктивності праці (П) у результаті економії чисельності працівників розраховується за формулою:
(4) П = ЧСР - ЕЧ
Де: ЕЧ - відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих після впровадження окремих заходів, (осіб); ЧСР - розрахункова середньооблікова чисельність працюючих по ділянці, цеху, підприємству, обчислена на обсяг виробництва планованого періоду по виробленню базисного періоду, (осіб).
3. Приріст продуктивності праці в результаті збільшення тривалості фази стійкої працездатності при поліпшенні умов праці розраховується за формулою:
(5) П = Р1 + 1
Де: Р1 - питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу до впровадження заходів, що поліпшують умови праці; Р2 - питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу після впровадження заходів; Кп - поправочний коефіцієнт, що відображає частку приросту продуктивності праці , обумовлену функціональним станом організму людини в різних умовах праці, приймається рівним 0, 20.
4. Річний економічний ефект (Ег) (економія наведених витрат, в рублях) розраховується за формулою:
(6) ЕГ = (С1 - С2) В2 - Ен Зед
Де: С1 і С2 - собівартість продукції (робіт) до і після впровадження заходів (поточні витрати), грн.; Б2 - річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходів, у натуральному вираженні; Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина, зворотна нормативного терміну окупності, Тн); Зед - одноразові витрати, пов'язані з розробкою та впровадженням заходів, руб. Нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Ен) для заходів щодо НОТ встановлюється 0,15, нормативний термін окупності (Тн) - 6,7 року.
При визначенні річного економічного ефекту економія по собівартості продукції - (С1 - С2) В2 - може бути розрахована безпосередньо в річному розрізі по окремих елементах собівартості (з / п, матеріали, амортизація і т.д.) за наявності необхідних вихідних даних.
З урахуванням розподілу поточних (експлуатаційних) витрат на умовно-змінні і умовно-постійні формула (6) приймає вигляд:
Де: а1, а2 - поточні витрати на одиницю продукції (робіт за статтями умовно-змінних витрат у собівартості продукції до і після впровадження заходів, руб.; У - річна сума умовно-постійних витрат у собівартості продукції базисного періоду, руб.; В1, В2 - річний обсяг продукції (робіт) до і після впровадження заходів у натуральному вираженні.
5. Відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (ЕЧ), людина. Вихідними даними для визначення вивільнення чисельності працюючих є зміна змінного фонду робочого часу в результаті скорочення його втрат і невиробничих витрат праці.
(8) ЕЧ = (Фп / Фд - 1) Ч
Де: Фд і Фп - фонд робочого часу в середньому на одного працюючого відповідно до і після впровадження заходів, год, Ч - середньооблікова чисельність робітників.
6. Економія робочого часу у зв'язку з скороченням втрат і непродуктивних витрат часу (Евр), людино-год.
(9) Евр = б ч Ф
Де: б - скорочення втрат і непродуктивних витрат часу на одного робітника протягом зміни, год; год - чисельність працюючих, у яких скорочуються втрати і непродуктивні витрати часу, людина, Ф - річний фонд робочого часу одного робітника, днів.
7. Приріст обсягу виробництва (Р),%. Вихідними даними для розрахунку приросту обсягу виробництва є збільшення обсягу виробництва або зниження обсягу трудомісткості і скорочення втрат робочого часу в результаті впровадження заходів з НОП.
(10) Р = В1
Де: Б1 і Б2 - річний обсяг виробництва до і після впровадження заходу, нормо-годин, людино-год.
8. При зростанні обсягу виробництва, що досягається в результаті впровадження заходів щодо НОТ, річний економічний ефект може бути утворений за рахунок економії від зниження собівартості на умовно-постійних витрат. Слід розрізняти абсолютну та відносну економію по умовно-постійних витрат. Під абсолютної економії по умовно-постійних витрат розуміється економія по тим статтям, на які впровадження заходів безпосередньо впливає. Під відносної економією по умовно-постійних витрат розуміється економія на одиницю продукції, отриманої в результаті збільшення річного обсягу її виробництва. Вихідними даними для розрахунку відносної економії по умовно-постійних витрат (ЕСУ) служать: сума постійних витрат цеху на виріб за планом на рік і річний випуск цього виробу до і після впровадження заходу.
У (В2 - В1)
(11) ЕСУ = В1
Де: У - річна сума умовно-постійних витрат у с / с продукції базисного періоду, руб.; Б1 і Б2 - річний обсяг виробництва до і після впровадження заходу, людино-год.
9. Приріст обсягу виробництва може бути виражений у відсотках (р), тоді
(12) ЕСУ = У р / 100 або ЕСУ = У1 (В2 - В1)
Де У1 - умовно-постійні витрати на одиницю продукції, грн.
10. Економія від зниження питомих капіталовкладень у результаті кращого використання устаткування (Еку), яка розраховується за формулою:
(13) Еку = Ен Фб р / 100
Де: Фб - балансова вартість обладнання, на якому збільшився випуск продукції в результаті впровадження заходу щодо НОТ, руб; Ен - нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності. Зростання обсягу випуску продукції при розрахунках економії на умовно-постійних витратах визначається виходячи з потреби в цій продукції, можливості реалізації, матеріального забезпечення та ін
8. Поняття умов праці в організації
Умови праці - при нормуванні праці важливою характеристикою є умови праці, які представляють собою сукупність факторів зовнішнього середовища, які впливають на працездатність і здоров'я людини в процесі праці. На працівника у виробничому середовищі впливає велика кількість зовнішніх факторів, які за своїм походженням можуть бути розділені на дві групи. Перша включає в себе чинники, які залежать від особливостей виробництва, серед них географо-кліматичні і соціально-економічні. Останні залежать від ладу суспільства і визначають становище трудящих у суспільстві в цілому. Вони знаходять своє вираження у трудовому законодавстві, у сукупності соціальних благ і гарантій. Друга група факторів формується, з одного боку, під впливом особливостей техніки, технології, економіки, а з іншого - під впливом особливостей трудового колективу.9. Державне регулювання умов праці
Умови праці регулює ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ", введений в дію Постановою Верховної Ради України від 14.10. 1992Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному Працівники, зайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію , оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, надані в передбаченому законодавством порядку.
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, спеціальне взуття видається безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразової допомоги. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.
У разі зміни вартості життя порядок пов'язаного з цим перегляду розміру відшкодування шкоди і одноразової допомоги визначається кабінетом Міністрів України.
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей, регулюється чинним законодавством.
Забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком дол 18 років, на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.
Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.
У випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.
10. Класифікація умов праці на виробництві
Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища трудового процесу, що робить вплив на здоров'я працездатність людини.Умови праці оцінюються за допомогою класів умов праці, за показниками факторів виробничого середовища і напруженості трудового процесу. Класи умов праці:
1 клас: оптимальні умови праці (умови, при яких зберігається здоров'я працюючих висока працездатність).
2 клас: допустимі умови праці (виробничі фактори, які не перевищують допустимих нормативних значень і не впливають на здоров'я працюючого його потомство).
3 клас: шкідливі умови (виробничі фактори, що перевищують гігієнічні нормативи і що роблять несприятливий вплив на здоров'я працюючого його потомство) .3 клас поділяється на 4 рівні шкідливості:
3.1: рівні шкідливих факторів, перевищення нормативних значень яких збільшує ризик ушкодження здоров'я.
3.2: фактори, які збільшують загальну захворюваність або легкі форми проф. захворювань.
3.3: розвиваються проф. захворювання різної тяжкості.
3.4: можливі важкі проф. захворювання.
На робочих місцях 3 класу можна працювати тільки за наявності засобів індивідуального та колективного захисту.
4 клас: небезпечні умови (вплив виробничих факторів, які протягом робочої зміни створюють високий ризик розвитку гострих проф. Захворювань і загрозу життю). Робочі місця 4 класу повинні бути негайно ліквідовані або переобладнані.
11. Санітарно-гігієнічні умови праці
Санітарно-гігієнічні фактори - це, грубо кажучи, зовнішня виробниче середовище, а саме, мікроклімат (температура, відносна вологість, швидкість руху повітря), чистота повітряного середовища (наявність парів, газів, аерозолів), освітленість, шум, вібрація, ультразвук, різні випромінювання, біологічні та інші впливи. Майже всі вони нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм та вимог і кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень.Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що на організм людини роблять значний вплив санітарно-гігієнічні фактори виробничого середовища. Деякі з них надають несприятливий вплив на працівника, що знижує працездатність, погіршує стан здоров'я і іноді призводить до професійних захворювань. Тому необхідно знати не тільки причину виникнення цих чинників, але і мати уявлення про способи зменшення їх негативного впливу на організм працюючих. Особливу увагу доцільно приділяти впливу адаптуються факторів зовнішнього середовища (метеорологічним умовам, шуму, вібрації, освітленості), негативний вплив яких можна значною мірою зменшити за рахунок застосування активних засобів вдосконалення трудового процесу.
12. Організаційно-технологічні умови праці
Організація робочих місць - необхідна частина організації праці - це організація робочих місць. При цьому, під робочим місцем розуміється первинне ланка виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робітників, оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення і планування, підпорядкована цілям виробництва. Ці рішення, у свою чергу, залежать від характеру і спеціалізації робочого місця, від його виду і ролі у виробничому процесі.13. Соціально-психологічні умови праці
Психофізіологічні фактори обумовлені змістом праці та його організацією, тому їх називають іноді трудовими. Їх також можна називати техніко-технологічними, оскільки вони визначаються особливостями використовуваної техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, ступенем оснащеності робочих місць, особливостями сировини, і матеріалів. Це - фізичне навантаження, яка пов'язана з динамічної та статичної роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору (точність роботи), нервово-емоційного напруження і інтелектуального навантаження (обсяг перероблюваної інформації, число виробничо важливих об'єктів одноразового спостереження і т.д.) ; монотонність трудового процесу (різноманітність, темп праці). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів.В даний час існує декілька психофізіологічних підходів до інтегральної оцінки умов праці.
Професіографічний підхід передбачає вивчення змісту трудового процесу, результат праці і грунтується на поелементарной оцінці сукупності умов праці.
Інший підхід передбачає класифікацію умов праці за ступенем тяжкості і напруженості на основі фізіологічних і психофізіологічних показників, динаміки працездатності і стомлення, що відображають в тій чи іншій мірі реакцію організму на робоче навантаження і умови праці.
Ці умови доповнюють один одного, оскільки кожен конкретний випадок може вимагати врахування специфічних умов трудового процесу і впливу його на психофізіологічні показники працездатності людини.
Розглянемо класифікацію тяжкості праці та способи її оцінки.
Важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну та ін), що забезпечують його діяльність.
В якості основного критерію для визначення стану організму в процесі праці був прийнятий так званий ефект Сєченова. Його суть полягає в тому, що якщо трудовий процес протікає в сприятливих умовах, то при перемиканні з одного виду на інший вид діяльності показники фізіологічних функцій поліпшуються, а працездатність відновлюється швидше і повніше, ніж при пасивному відпочинку (позитивний ефект). У разі несприятливих умов праці ці показники в кінці роботи, при перемиканні з однієї діяльності на іншу, погіршуються в порівнянні з показниками, які мали місце до початку роботи (негативний ефект).
Соціально-психологічна група чинників визначається складом і особливостями підприємства (соціально-демографічний склад персоналу, інтереси працівників, стиль керівництва в підрозділах підприємства та ін.) Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат на підприємстві, що виражається у рівні стабільності персоналу, його згуртованості, характер взаємин між групами працівників, настроях, дисципліни праці, трудової активності та творчої ініціативи. Соціально-психологічні чинники поки що не мають одиниць вимірювання, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у вигляді усного опитування, анкетування створюють об'єктивну основу для створення їх вимірювання та оцінки.
Чим складніше умови праці, тим трудовий колектив важче організується, псіхоклімат менш піддається впливу.
14. Основні напрямки поліпшення соціально-економічної ефективності умов праці на проиводства
Створення сприятливих умов праці, його подальше полегшення сприяють, з одного боку, збереження здоров'я трудящих, вдосконалення їх трудових навичок, а, з іншого - підвищенню працездатності і продуктивності праці, зниження плинності кадрів і поліпшення дисципліни на виробництві.Основними загальними показниками економічної ефективності заходів щодо НОТ, визначальними доцільність їх впровадження, є: зростання економічної ефективності і річний економічний ефект, тобто економія наведених витрат.
Поряд з цими показниками, використовуються і інші (приватні) показники: зниження трудомісткості продукції, відносна економія (вивільнення) чисельності працівників, приріст обсягу виробництва, економія робочого часу, економія за елементами собівартості продукції, приріст доходу (прибутку) на карбованець витрат і термін окупності одноразових витрат.
15. Способи та компенсації трудящих в несприятливих умовах праці
Пільги та компенсації у зв'язку з несприятливими умовами праці застосовується на ряді виробництв, цехів і ділянок харчових підприємств комплекс заходів з охорони праці не завжди забезпечує ефективність, гарантує повністю безпечні і здорові умови праці. Таке становище склалося через відсутність одночасної науковою та проектно-конструкторської розробки нових технологій і відповідних їм рішень, з охорони праці. Тому в даний час на багатьох харчових підприємствах ще широко використовується система пільг і компенсацій, що надаються особам, зайнятим на роботах із шкідливими і важкими умовами праці (кочегари парових та водогрійних котлів, машиністи аміачних компресорів і ін.) Право на отримання пільг і компенсацій мають робітники, ІТП і службовці, професії і посади яких зазначені в спеціальних списках і переліках виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, затверджених Кабінетом Міністрів України.Система пільг і компенсацій не замінює, а тільки доповнює використовуваний на підприємствах комплекс заходів з охорони праці. Ця система включає додаткові відпустки, скорочену тривалість робочого часу та пільгове пенсійне забезпечення, лікувально-профілактичне харчування, доплати до заробітної плати; безкоштовну видачу молока. Їх оздоровче і компенсаційне значення полягає в наступному:
• Додаткова відпустка (від 6 до 36 днів). Він не тільки зменшує тривалість періоду несприятливого впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів, але, насамперед, сприяє виділенню з організму накопичилися в ньому токсичних і інших речовин, зняттю втоми через напруженої розумової та фізичної праці, відновлення порушених функцій та ліквідації початкових стадій несприятливих фізіологічних змін у внутрішніх органах і системах людини.
• Скорочений робочий день. Зменшення робочої зміни всього на одну годину фактично скорочує на один місяць річний фонд робочого часу кожному працюючому, користується цією пільгою, підвищує його часовий заробіток на 16%. Цей різновид пільги надає на працюючого такі ж дії, як і додаткову відпустку.
• Пільгове пенсійне забезпечення. Воно надається працюючим у шкідливих умовах і гарячих цехах у відповідності зі списком № 1, а також зайнятим на роботах з важкими умовами праці (список № 2). Воно полягає у наданні пенсії в більш ранні терміни, ніж на загальних підставах, при меншому стажі роботи і у великих розмірах.
• Зниження пенсійного віку та необхідного для отримання пенсії стажу роботи не тільки скорочує тривалість періоду несприятливого впливу на робітника шкідливих виробничих факторів, а й забезпечує більш раннє виведення з організму накопичених у ньому шкідливих речовин, відновлення нормальної діяльності всіх систем його життєзабезпечення.
• Лікувально-профілактичне харчування. Харчування, що видається працює безкоштовно, є засобом підвищення опірності його організму дії шкідливих виробничих факторів, зниження захворюваності та попередження настання передчасного стомлення. Ця пільга надається робітникам і службовцям, зайнятим на роботах з особливо шкідливими умовами праці.
• Доплата до заробітної плати. Вона обумовлена специфічними умовами праці на робочих місцях; становить 4 - 24% тарифної ставки і спрямована на зміцнення організму і підвищення його опірності впливу шкідливих виробничих факторів за рахунок поліпшення побутових умов і харчування.
• Безкоштовна видача молока. Вона має на меті підвищити опірність організму робочого впливу токсичних речовин, що викликають порушення функцій печінки, білкового та мінерального обмінів, різке роздратування слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Дія молока полягає в нормалізуючий вплив на ряд обмінних процесів і функцій організму
Висновок
Створення нормальних умов праці полягає в забезпеченні сприятливої обстановки на робочому місці - усунення важких фізичних робіт, праці у шкідливих та аварійних умовах, зниженні його монотонності, нервової напруженості і т.д.Розглянуті вище приклади впровадження заходів щодо поліпшення умов праці свідчать про досягнення реального економічного ефекту від цих заходів. Але умови праці необхідно розуміти як результат дії багатьох взаємопов'язаних чинників виробничого та соціально-психологічного характеру. Тому, проводячи заходи щодо поліпшення умов праці на підприємстві, вищому керівництву та інженерним службам треба враховувати всі фактори умов праці. Від цього залежить ефективність проведених заходів. Звичайно, при цьому треба враховувати специфіку конкретного виробництва. Наприклад, використання функціональної музики в шумних цехах машинобудівних підприємств дасть негативний ефект.
У вирішенні проблеми поліпшення умов праці велику роль грає планомірність здійснення заходів. Основним документом, що визначає сутність і черговість проведення заходів у галузі поліпшення умов праці, є план заходів щодо покращення і оздоровлення умов праці в організації.
Список використаної літератури
1. КЗпП2. "ЗАКОН УКРАЇНИ" ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ ". Введено в дію Постановою Верховної Ради України від 14.10. 1992
3 Розпочніть - практичний коментар до законодавства України про працю. У 2-х томах. Сімферополь: "Таврида", 1998.
4. Конституція України.
5. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. Ч.2 / Е.А. Різьбярів, В.Б. Носов, Е.П. Пишкіна, Є.Г. Щербак, Н.С. Чверткін / За редакцією Є.А. Резчікова. М.: МГИУ, - 1998.
6 Управління персоналом під. ред. Т.Ю. Базарова, Б.Л. Єрьоміна, Москва 2002.