Становлення особистості в епоху Петра I на образі АДМеньшікова

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

РЕФЕРАТ

на тему:

"Становлення особистості
в епоху Петра I
на образі А. Д. Меньшикова "

Виконала:
Теемур Світлана,
учениця класу 11б,

школи № 120

Перевірила:

Солдатова Є.П.

відмінник народної

освіти,

вчитель I категорії

- 2 -

План:

Характеристика епохи Петра I.
Широкий показ життя всіх верств і класів Росії.
Зображення життя країни в період боротьби за владу.
Боротьба нового зі старим у масштабі всієї нації.
Перемога Петра.
Прихильники петровських перетворень.
А. Д. Меньшиков:
соціальне становище; різні версії;
втеча з дому;
знайомство з Петром;
служба у Петра.
Значення образу Меншикова.

- 3 -
Тема мого реферату - "Становлення особистості в епоху Петра I за романом О. М. Толстого" Петро I "". Розкрити цю тему мені хочеться на прикладі А. Д. Меншикова - найближчого соратника і друга Петра I. "Епоха Петра I, - писав А. Н. Толстой, - це одна з найбільших сторінок історії російського народу. По суті, вся петровська епоха пронизана героїчною боротьбою російського народу за своє існування, за свою незалежність" .* 1 У темі Петра I А . Н. Толстой, за власним визнанням, шукав "розгадки російського народу і російської державності", прагнув показати, як, завдяки петровським перетворенням, "російський народ відстояв свою незалежність". Письменник розумів, що велич і сила народу, його національний характер глибше і найяскравіше виявляються в критичні періоди історичного розвитку нації. "Щоб зрозуміти таємницю російського народу, його велич, треба добре і глибоко зрозуміти його минуле: нашу історію, корінні вузли її, трагічні і творчі епохи, в яких зав'язувався російський характер" * 2, - писав А. Н. Толстой. Однією з таких епох і було, на його думку, час Петра I. Грандіозна по історичному масштабом, широтою розмаху та охопленням подій, за різнобічності і повноті зображення картина петровської епохи, намальована в романі А. Н. Толстого "Петро I". Роман охоплює всі класи суспільства в їх живій взаємодії. Селяни, землекопи, стрільці, розкольники, бояри, солдати, придворні - багатолика і багатобарвна натовп як би воскресає у всій своїй колоритності, у всьому різноманітті, багатстві фарб епохи. Для невгамовного і життєлюбного таланту Толстого ніби й не було перешкод, неминучих при створенні широкої епізодичній картини. Письменникові вистачило образотворчої щедрості на сотні "проходять епізодичних персонажів". Зміст роману охоплює три з лишком десятиліття. Росія показана знизу доверху в бурхливому потоці історичних подій, в зіткненні громадських сил, в кипінні політичних пристрастей. Виникає цілісний образ нації в житті її "верхів" і "низів". Драматично швидко розвиваються події, що зачіпають самі різні соціальні верстви та побутові уклади допетрівською і петровській епох. Роман переносить читача з глухої і злиденній села на боярський двір і в царські палати, на полі бою під Нарвою, в розкольницький скити, зі старої Москви в нову столицю Петербург. Масові сцени народного життя є у Толстого не тільки історичним тлом. Вони розкривають витоки, що живлять сили і * 1) Петров С.М. "Історичний роман у російській літературі", Москва, 1961 р., стор 178, "Видавництво міністерство освіти РРФСР". * 2) Павленко Н.І. "Петро I і його час", Москва, "Просвіта", 1989 р., стор 35. - 4 - слабкість політичних таборів, боротьба яких зображена в романі. У самій композиції "Петра I" знайшов відображення хід російської історії в петровську епоху. Персонажі роману - неповторні, своєрідні індивідуальності. Письменник створив новий художній образ Петра, який увійшов у сім'ю популярних героїв, створених нашою літературою, і його соратників. Зміст твору переростає межі вузько історичного жанру. Роман одушевлений прагненням висвітлити великі і важкі шляхи, якими наша батьківщина йшла до слави і могутності. Центральна ідея твору О. М. Толстого - ідея мощі великого російського народу, непоборне його творчого духу. У романі Толстого Петро I - перш за все найбільший національний діяч. Всі думки і воля його зосереджені на перетворенні відсталої Росії, щоб вона могла протистояти ворогам і сміливо зайняти належне їй місце в ряду великих держав світу. За визнанням самого Толстого, "в" Петра I "втілені кращі риси радянського історичного роману" .* 1 Досконалість художньої форми, тонка психологічна характеристика героїв поєднуються з широким відтворенням історичної епохи. На минуле письменник дивиться не байдужими очима "дяка, в наказах поседлого", для якого немає ні правих, ні винних, ні близьких, ні далеких. Ми весь час відчуваємо його пристрасне, живе відношення до подій. Одні герої Толстого будять в нас співчуття і відчуття близькості, інші ж, навпаки, відштовхують, здаються чужими і далекими. У романі 200 діючих осіб, і кожне з них не тільки художньо індивідуалізоване, а й розкриває різні сторони, уклади, соціально-політичні інтереси, риси сил, що борються тієї епохи. Обставини і закономірності соціально-економічного та культурно-політичного розвитку Росії початку XVIII століття розкриті в особистих долях основних персонажів роману. З перших сторінок роману письменник вводить нас в атмосферу російського життя кінця XVII століття. Розповідь починається зображенням побуту селянської сім'ї Бровкін. Тут читач в перший раз зустрічається з основними героями, яким надалі належить жити і діяти одночасно з Петром. Художник створив цілісну картину Росії - від імператорського палацу до убогої селянської хати, що загубилося в лісовій груші. Під вступних розділах роману дана широка картина країни. Придворні інтриги бояр при царівні Софії розхитували державу. * 1) Щербініна В. "А. Н. Толстой", Санкт-Петербург, 1987 р., стор 30 - 5 - У Москві, в сотнях повітів, розкинутих на неосяжної землі, - безправ'я, холопство. Від поборів знемагав посадский люд. У першій книзі роману народна середу представлена бунтує стрілецької масою. Там викладено боротьба за владу, боротьба у верхах, між боярськими групами, показані учнівські кроки Петра, пошуки їм історичної опори, того важеля, за допомогою якого можна було б повернути Русь до нового життя. Друга частина роману більше "монументальна". "Монументальність, - писав Толстой, - мала своїм джерелом широко розгорнуте зображення будівництва молодий Росії" .* 1 Тут вже йде боротьба нового зі старим у масштабі всієї нації. У ній всебічно простежується виникнення молодий Росії, показані ті випробування і труднощі, які довелося долати молодому Петру. У третій книзі виникає яскравий образ молодої Росії, яка перемогла в боротьбі. А. Н. Толстой припускав тут висвітлити культурне життя епохи. Письменник показав перші кроки придворного театру. Три книги роману відтворюють три найважливіші періоди в петровської епохи, три історичні колізії. Впевнено і вільно веде нас письменник по дорогах минулого. У романі "Петро I" немає і сліду болісної збентеженості, характерною для перших історичних творів А. Н. Толстого. Із царства трагічних тіней письменник переніс нас у барвистий і об'ємний світ, населений реальними людьми. У романі зображено епоха від самого початку. Палацові чвари і боярська відсталість послаблювали країну. Назрівала загроза нападу сильно збройних сусідів. Наочно характеризують загальне положення збори дворянського ополчення на війну з кримським ханом, загрозливим південь Росії. Укази воєводи Голіцина, що загрожують опалою, розоренням, не досягали мети. Письменник добре показав, що риси характеру Петра складаються в драматичному взаємодії з протиборчими суспільними силами епохи. У перший раз ми бачили Петра при черговій розправі стрільців з прихильниками Наришкіної. Перед нами переляканий хлопчик у вузькому кафтанчік. Природна енергія і допитливість Петра довгий час стримувалися думками про те, що він цар гнаний, що йому загрожує небезпека з боку Софії і її прихильників. Ненависть до самолюбної боярському зазнайству, що виникла в юності, надалі набуває історичний сенс: побут темних боярських палат, їх відсталість, чванливість стають для Петра синонімом відсталості. Для того, щоб отримати повне уявлення про роман "Петро I", * 1) Павленко Н.І. "Петро I і його час", стор 45 - 6 - необхідно звернути увагу на зображену автором боротьбу двох протилежних сил: прогресивних, підтримують Петра, і консервативних, відстоюють старовинний, дореформений уклад життя; відзначити перемогу нового над старим. Запекла боротьба за владу кипить в Москві між двома боярськими групами: Милославських і Наришкін. Толстой показує її драматичні перипетії, досягаючи часом дивовижної концентрації подій, як, наприклад, в епізоді піднесення і падіння князя Хованського. Обидва борються табори втілювали в собі інтереси старого, феодального боярства. Толстой зумів провести історичні межі між двома ворожими боярськими групами. Вони являють собою допетровську Русь. Перемогли спочатку Софія і Милославські. "І все пішло по-старому. Нічого не сталося" .* 1 Але ось здолали Наришкін, "вибили з наказів одних дяків з подьячими і посадили інших. Змін особливих не сталося" .* 2 І Наришкини отримують таку ж оцінку, як і Милославські : "Чекати від них нічого". Толстой виразно показує консервативність і традиційність близьких до Петра "верхів" старої Русі. Довелося ламати не тільки ворогів, а й друзів. В романі не два табори, не дві партії, а три. І третя - петровська - так само протистоїть першим двом, в історичному сенсі однаково представляють стару, "впирається" Русь. Прогресивний характер петровських реформ, їх історичне значення для розвитку Росії А. Н. Толстой показує в загальному підйомі життя країни. На думку автора, весь перелом, що стався в Росії, викликаний однією лише особистою волею Петра. Вся російська земля, всі стани, всі класи були проти реформ Петра, він один повстав проти всієї країни. У зображенні Толстого Петро I - видатний державний діяч, чиї думки і воля спрямовані на знищення відсталості Росії, на перетворення її в могутню державу. У романі немає ідеалізації реформ Петра, немає абстрактної звеличення самої особистості Петра. Історична необхідність появи Петра була розкрита на початку роману в картині загального захуданія і невдоволення. Письменник у подальшому чітко розкриває класовий зміст тієї держави, яке очолив Петро I. Подолавши недоліки своєї первісної трактування "Петра I", А. Н. Толстой малює його в оточенні талановитих і відданих йому * 1) Демидова Н.А. "Роман А. Н. Толстого" Петро I "", Москва, "Просвіта", 1987 р., стор 129 * 2) Демидова Н.А. "Роман А. Н. Толстого" Петро I "", Москва, "Просвіта", 1987 р., стор 128 - 7 - людей, впевнених також у необхідності реформ. Тепер це вже не самотній і всім чужий цар - трагічний невдаха. Його оточують прихильники розпочатої ним справи: "пташенята гнізда Петрова" - медведоподобний, грізний і жорстокий Ромодановський, Рєпнін, Долгорукий, Апраксин, Головнін, хитромудрий і потайний дипломат Толстой, думні дворяни і дяки Вініус, Омелян українців, "людина далекого і хитрого розуму" Прокіп Возніцин, благородний Шереметьєв, вихідці з "низів" - Меньшиков, обдарований шахрай Шафіров, Ягужинський, силі; купці - Демидов, Бровкін, Шорін, Свєшніков; іноземці - розумний і веселий дебошан Лефорт, вчений Брюс, суворий і прямої Гордон. Кожен з них має своє обличчя, склад розуму і характеру, але всіх їх зближують з Петром риси підприємливості, енергійної діяльності, практичності, прихильності до нового. Це нові люди, вони не схожі на ледачих, млявих тугодумів - бояр Буйносових і Ликових. Їх різне соціальне походження і минуле показують, що петровські реформи підтримувалися більшістю нації, були загальнонаціональною справою. Образи "пташенят гнізда Петрова" в романі займають одне з перших місць. Особливе місце і роль у всіх починаннях Петра і в його житті відіграє один Петра, люблячий його, як брата, А. Д. Меньшиков. Всіх людей, що займалися епохою Петра I, цікавило питання: "Яким же було походження людини з настільки пишним титулом, поступався тільки царського?" Існує безліч версій про соціальне становище А. Д. Меншикова. За однією з версій Меньшиков народився в Москві від дуже незначних людей. Будучи підлітком, років 16, він, подібно до багатьох інших, продавав пиріжки. Батько Меньшикова "був селянин, який отримував їжу від продажу млинчиків, пиріжків і різної їжі" .* 1 Інші відомості про предків Меньшикова повідомляють джерела офіційного походження, де сказано, що Меньшиков походить "із прізвища благородної литовської, якого ми, заради вірних послуг у нашій гвардії батька його і вбачаючи в добрих вчинках його самого надію від юних років, в милість нашого величності сприйняття і при дворі нашому зрости удостоїли ".* 2 Давно відомо, що чим менше в тексті фактів і більше спільних слів, тим легше приховати істину. Наведена вище фраза з диплома залишає простір для домислів і питань, а також відповідей на будь-який смак. У самому справі, що ховалося за розпливчастим поняттям "вірні * 1) ПавленкоН.І." Полудержавний володар ", Москва," Сучасник ", 1988 р., стор 109 * 2) Павленко Н.І." Полудержавний володар ", Москва , "Сучасник", 1988 р., стор 111 - 8 - послуги ", нібито надані батьком А. Д. Меншикова; на якому поприщі проявив себе батько Олександра Даниловича: адміністративному, військовому, придворному? Через багато років Олександр Данилович зробить спробу розшифрувати сенс "вірною послуги" - вона полягала в тому, що батько нібито розкрив змову Федора Шакловитого. Однак на сторінках чотиритомного розшукової справи прізвище Меньшикова навіть не згадана. Суперечливість версій, часом містили явний наліт фольклору, свідчить, з одного боку, про інтерес сучасників до кар'єри Меньшикова, а з іншого, підтверджує факт, що і для них, сучасників, в походженні та підвищенні князя було чимало загадкового. Усі факти походження Меньшикова проливають в якійсь мірі світло на характер князя. Він пускався в усі тяжкі, щоб задовольнити своє невгамовне марнославство. Походження Мечникова допомагає осягнути ще одну його особливість - ненаситну тягу до багатства. Людина, подібно йому, що вибився з убогості, швидко пізнавав ціну багатства, красу розкоші і не соромився у виборі засобів для придбання того й іншого. Разом з тим треба пам'ятати: "ким би не були предки А. Д. Меньшикова, торгував чи він сам пиріжками чи ні, істотного значення не мало, так як він, влившись в ряди нової знаті, ставши ясновельможним князем, беззастережно служив інтересам цієї знаті ".* 1 Минуле залишало у нього лише неприємний спогад, створювало свого роду комплекс соціальної неповноцінності в спілкуванні з родовитими людьми, втім, легко долає за життя Петра, оскільки поряд з царем були і син конюха, і син в'язня в крамниці купця, і син пастора, а дружина царя, майбутня імператриця, у минулому була прачкою. На мій погляд, дуже цікаво в романі описується епізод догляду Меньшикова з дому і перша зустріч з Петром. Життя у Олексашка була важкою. У романі дуже цікаво вводиться образ Олексашка Меньшикова. Він зустрічається з Альошкою Бровкін на вулиці, коли Альошка втік від купця. Олексашка привів Алешку до себе додому. Вони залізли на піч, і тут А. Н. Толстой дає нам деяку інформацію про життя маленького Меньшикова. Олексашка розповідає про себе дуже небагато. Він каже, що мати в нього померла, а батько збирається одружитися, і Олексашка дуже боїться мачухи. Тут ми можемо спостерігати, як Олексашка і Альошка будують свої перші плани. Олексашка вже знає весь розпорядок в будинку і говорить, що зараз його покличуть молитися, а потім будуть пороти. Він сприймає все як * 1) Павленко Н.І. "Полудержавний володар", Москва, "Сучасник", 1988 р., стор 15 - 9 - належне і говорить про все дуже спокійно. Олексашка терпів побої, але коли його "видерли без пощади" і він "ледве приповз на піч", він вирішує втекти, і через кілька днів вони з Альошкою тікають з дому. Толстой настільки все яскраво і барвисто описує, що всі картини, здається, оживають. Мені чітко представлялася і хата з піччю, і бідний змучений Олексашка, і Альошка, підносили йому воду і кашу з молоком. Олексашка сказав, що ніколи не повернеться додому, йому краще померти в канаві. Тут, у цьому епізоді, я побачила ненависть до батька, вічно п'яному і злому людині, а також зачатки зароджувалась дружби, дружби міцною, на довгі роки. У взаємовідносинах між цими хлопчиками ми спостерігаємо турботу один про одного, допомогу і співчуття один одному. Вони разом пішли і гуляща разом. Олексашка з Альошкою втекли дуже рано, ще завидна. Читаючи, я уявляла, яке було ранок і настрій у хлопчиків. А. Н. Толстой так виразно описував сцени, що можна було зрозуміти стан природи: ранок був сире, тихе. Хлопчики брели по вулицях, дійшли до Боровицьких воріт. Олексашка попереджає Бровкіна, щоб той ішов тихіше, так як тут цар. По дорозі вони бачили багато жахливого. Саме в цей час починалися страти стрільців, і картини, які вони бачили, - людей, що висять на стовпах, дійсно жахливі. Це, звичайно ж, відклало відбиток на їх подальше життя. Між хлопчиками спостерігалася різниця і у вихованні, і в характерах. Олексашка був цікавіший. Йому не має значення, "чи дадуть по потилиці, вилають: до всього йому діло було ..."* 1 І як оповідає автор, ліз крізь натовп до лавках, заговорював з купцями, прицінювався, відпускав жарти. Альошка ж, роззявивши рота, тільки встигав бігати за ним. З чого можна зробити висновок, що Олексашка був більш сміливим, товариським, рішучим. Побачивши товсту багату жінку, Меньшиков почав випрошувати милостиню. У цей день вони наїлися пирогів, пили гарячий, на меду, збитень. Але тут стрільці несли побитого до напівсмерті купця, в якому Альошка визнав людини, що дав йому два медових пирога. Навколо купця стовпилося багато народу. Олексашка і Альошка пробралися до саней. Альошка тримався за пояс Меньшикова, щоб не загубитися. Народ почав розходитися, і на площі залишилися тільки Олексашка і Бровкін, а ще сани і побитий чоловік. Хлопчики допомогли йому дійти до будинку. По дорозі вони дізналися, що звуть цю людину Федько Заєць. Альошка і Олексашка залишилися у нього і стали торгувати пирогами. Федькові Зайцю Меньшиков сподобався, тому що в руках у нього все горіло, і всі - з жартами. Пироги у Олексашка розхапували відразу. Хлопцям жилося добре. За весну вони від'їлися на пирогах. Однак Федько незабаром заледащів: сидів цілий день на ганку, дивлячись на курей і горобців. Полюбив гризти горіхи. К * 1) А. Н. Толстой "Петро I", Москва, "Просвіта", стор 28 - 10 - нього почали приходити думки про те, що хлопці крадуть гроші. Він став розпитувати про все, чіплятися, лазити у них у кишенях і за щоки, коли перераховував виручку. Він погано спав, все думав: "Повинен людина красти - раз він близько грошей!" І Заєць вирішив застрахати хлопчиків. Одного разу, коли Альошка з Олексашка прийшли до вечері веселі і віддали виручку, і "присікався - копійки не вистачає ... Вкрали! Де копійка?" * 1 Він сильно побив Алешку з Олексашка. Потім він звелів подавати вечерю. Заєць їв щі зі свининою, курячі пупки на меду з імбиром. Олексашка відразу ж вирішив піти, а Альошці було шкода кидати сите життя. Звичайно, йому хотілося життя без биття, "але де ж таку знайти". Вже в ранньому віці у характері Олексашка спостерігається прагнення до такого життя, де б його не принижували; спостерігається в ньому небажання підкорятися кому-то, терпіти образи. Отже, хлопчики вирішили втекти від Зайця. Вірніше, вирішив Олексашка, а Альошка просто не хотів відбиватися від товариша. Тут ми знову бачимо в Олексашка рішучість, почуття справедливості, вміння постояти за себе. Альошка був проти цього, але кидати товариша не захотів. У цій частині роману хлопчики показані в той час, коли починається боротьба нового зі старим. Ось-ось повинен був відбутися переворот, і весь народ був розділений на дві частини: прихильників Наришкін і прихильників Милославських. Натовпи людей збиралися біля палацу, в тому числі, тут були і Альошка з Олексашка. У натовпі їм було якось моторошно, то весело. Вони дивилися на палац з почуттям страху, так як сюди не те що б проста людина увійшов, сюди навіть бояри входили, залишаючи коней у дворі, і, знімаючи шапки, йшли до палацу і "місили грязь". У натовпі хлопчиків мало не розчавили. Олексашка повис, вчепившись руками і ногами, на пузатому стовпі ганку. Альошці було дуже страшно, але він не відставав від одного. Одного разу Олексашка випадково зустрів батька. Данила побачив сина і кинувся за ним з диким криком. Ця зустріч була б для нього фатальною, але Олексашка зміг втекти; повертатися туди, де його били, він не хотів. Весь цей час хлопчики жили добре, весело, хоча і впроголодь. Вони вирішили зловити ведмедя і приручити його, але звір у руки не давався, але все-таки вони взяли ведмедя у циган. Особливо змістовною і цікавою мені здалася сцена першої зустрічі Олексашка з Петром на річці Яузі. Альошка і Меньшиков сиділи на березі Яузи і, закинувши вудки, ловили рибу. Вони побачили на іншому березі хлопчика, що сидів, підперши підборіддя. Олексашка пригрозив йому, щоб він рибу не лякав. Тут автор нам призводить діалог хлопчиків, з якого ми * 1) А. Н. Толстой "Петро I", вступна стаття - 11 - дізнаємося, що навіть з царем Олексашка поводиться, як з рівним. І коли Альошка промовив, що це цар, у Олексашка "в синіх очах засвітилося пустощі", і він весело сказав: "Почекай, втечемо, встигнемо ..." Меньшиков запитав у Петра: "Я дивлюся, - ти не наш чи цар? A?" Петро, мабуть, дуже здивувався, що з ним говорять так сміливо, може бути, тому, і відповів не відразу. Олексашка попросив у Петра цукрових пряників, за що обіцяв показати фокус - протягнути крізь щоку голку з чорними нитками. Петро не повірив, але Олексашка показав цареві хитрість - три рази протягнув голку крізь щоку, - і нічого не було: ні краплі крові, тільки три брудних плямочки на щоці. Петро вихопив голку і сам почав протягувати її через свою щоку. Проткнув і засміявся. Олексашка на льоту підхопив кинутий рубль. Ніколи вони з Альошкою стільки не заробляли. А Петро, забувши про хлопчиків, "побіг до палацу, - повинно бути, вчити бояр протягати голки" .* 1 З тих пір Олексашка з Альошкою занадилися ходити на берег Яузи, але Петра не бачили. То він катався верхи на карликової конячці, то крокував з барабаном попереду хлопців. Олексашка говорив: "Дарма займається". У цьому епізоді можна спостерігати прагнення Петра робити все самому, все спробувати. Олексашка і Петро дуже схожі. Обидва цікаві, життєрадісні, небажання підкорятися у Петра проглядається так само, як і у Олексашка. Потрібно відзначити, що вже з самого дитинства Петро вибирав собі друзів за інтересами, а не з соціальної значущості. В кінці літа хлопцям вдалося купити у циган ведмедика. Альошка водив його за кільце, а Олексашка співав, танцював і боровся з ведмежам. Але наставала осінь, бруду по коліно, танцювати ніде, а в хату з ведмедем не пускали. Та й звір їв дуже багато, і його довелося продати зі збитком. Настала зима. Альошка просив милостиню, а Меньшиков трусився на церковних площах, по пояс голий, на морозі, ніби німий або паралічний. Зиму вони прожили непогано. Навесні хлопчики ловили рибу, ставили пастки. Олексашка багато разів говорили люди про батька, попереджали його про те, що він його шукає і погрожує вбити. Олексашка тільки спльовував "на три сажні крізь зуби". Але несподівано наскочив на Данила. Олексашка довго біг від батька, який ось-ось його наздогнав би, якщо б не карета, в якій їхав Франц Лефорт. Олексашка вильнув до задніх коліс і видерся на зап'ятках карети. Побачивши це, Данило розлютився ще більше, але німець ударив його батогом, і Данило, лаючись, впав у багно. Карета проїхала. Олексашка, сидячи на зап'ятках, поступово приходив до тями. Він хотів поїхати від цього місця подалі. З карети висунулася голова в перуці, з голеною особою і представилася. Карета в'їхала у ворота, і Олексашка * 1) Щербініна В. "А. Н. Толстой", Санкт-Петербург, 1987 р., стор 18 - 12 - опинився в німецькій слободі, на Куку. Олексашка тут дуже сподобалося. Франц Лефорт виліз з карети і запитав Олексашка, звідки він і хто такий. Лефорт подумав, що він злодій. Але Олексашка сказав сміливо і впевнено, що він не злодій, і попросився на службу. Сказав, що вміє все: співати, танцювати, смішити: "що скажеш, то можу". Хлопчик дуже сподобався Лефорту. І він його залишив. Олексашка пообіцяв, що красти не буде. Він дивився на все з подивом. Олексашка порівнював життя на Куку і в Кремлі: "... скрізь ходили мушкетери, - у Кремлі суворі й мовчазні, тут - у розстебнутих каптанах, без зброї, під руку один з одним, співали пісні, реготали - без злоби, мирно. Всі було тут привітно ". Цар Петро часто бував у німецькій слободі. І одного разу, приїхавши на день народження Лефорта, Петро познайомився з Олексашка. З того вечора вони майже не розлучалися. Після закінчення вечора Олексашка з Петром вийшли у двір, і Меньшиков пішов за кіньми, а Петро чекав його, так як багато випив і нічого не говорив. Олексашка привів двох коней і допоміг Петру сісти в сідло, потім легко скочив сам, і вони кроком виїхали з слободи. Петро вчепився в Олексашка і не відпускав його. Біля палацу Петро вхопив щойно придбаного одного за шию і притулився до нього. Петро не хотів відпускати Олексашка і навіть сказав, що вони спати разом ляжуть. Коли вони приїхали до палацу, до Петра підскочили стольники, конюхи, але Петро сліз сам і, не відпускаючи Олексашка, пішов у хороми. Петро попросив Меньшикова не йти. Коли вони прийшли в опочивальню, Олексашка роззув його, зняв каптан, і Петро ліг на кошму. Цар притулив голову до плеча Олексашка і велів йому лягти поруч. Вже тут ми бачимо величезну турботу Олексашка про Петра. Так Меньшиков став постільничий Петра. На перших порах головними достоїнствами Олександра Даниловича були розум, кмітливість, відданість. А. Н. Толстой дуже барвисто і змістовно веде розповідь. Прочитавши ці сцени, ми можемо бачити, як зароджується міцна, справжня чоловіча дружба на все життя. Дотепність і винахідливість Олександра Даниловича сподобалися Петру, і він звелів визначити його до себе пажем. І приятель царя, обдарований здібностями все схоплювати миттєво, на льоту, став підноситися. Спочатку Олексашка прибув влаштовувати свою долю у потішну роту. "Як тільки його світлість з'явився в цю роту, негайно був прийнятий його величністю до числа солдатів, тому що він відрізнявся не тільки красивою зовнішністю і щасливою фізіономією, а й у своїх прийомах, виявив живий, жвавий розум, здоровий розум і добросердя" .* 1 * 1) Павленко Н.І. "Полудержавний володар", Москва, "Сучасник", 88 р., стор 122 - 13 - Всі риси його характеру дозволили Меньшикову швидко засвоїти ази і тонкощі військової справи, а також перевершити в цьому не тільки своїх однолітків, але і більш дорослих товаришів по службі. Цар, крім цього, звернув увагу на охайність, ввічливість і стриманість новобранця і взяв його до себе денщиком. Меньшиков височів дуже стрімко. Незабаром він стає бомбардир поручиком Преображенського полку, потім генерал-губернатором Інгрії, Карелії і Естляндії, а потім і світлішим князем. Меньшиков став відданим помічником Петра у прогресивному справі, віддався йому всією душею, не шкодуючи ні життя, ні часу, ні праць. Бездумний спочатку, він все глибше і глибше вникає в політику свого государя. Справа Петра стало його особистою справою. Шлях Меньшикова в романі відображено настільки чітко, що ми можемо простежити за кожним кроком Олексашка, побачити всі злети і падіння князя. У несподіваному і стрімкому злеті Меньшикова дає себе відчути в народному середовищі майбутня петровська Росія. Зліт Меньшикова супроводжується грубим обманом держави, хижацтвом. Його діяльністю керують жага наживи, влади, почестей. Однак потрібно відзначити, що кар'єра Меньшикова і його успіх - результат його власних достоїнств і заслуг. А. Н. Толстой показує, що реформи Петра при всій своїй прогресивності зовсім не означали соціального перевороту в російського життя, і не тільки не звільнили народ від вікової кабали, а й здійснювалися за рахунок експлуатації. Це видно з того, що навіть новий аристократ Меньшиков грабує скарбницю і селян. Олексашка мріє поріднитися з тим самим боярством, противником якого він начебто є. Не можна не виділити відносини Петра і Меншикова. Олексашка ставився до Петра, як до брата. Заради нього ясновельможний здатний на подвиг. Меньшиков любить Петра, прив'язаний до нього і знає великого царя, як ніхто інший. Він постійно з ним. Разом з Петром він працював на верфі Ост-Індської кампанії. У Голландії одночасно з ним отримав від корабельного майстра атестат, упевнившись, що він опанував спеціальністю теслі-кораблебудівника. З Голландії Петро відправився в Англію для навчання інженерного мистецтва кораблебудування. Його і тут супроводжував Меньшиков. Олексашка багато в чому схожий на Петра. Він, як і Петро, жадібно вбирав побачене, з разючою легкістю засвоював ази артилерійського справи, фортифікації, кораблебудування. Це була практична школа, розширює кругозір царського улюбленця. Меньшиков, як і цар, брав участь у стратах стрільців. Вплив Меньшикова на Петра було настільки велике, що іноді, коли цар був у гніві, заспокоїти його міг тільки вірний друг - Олексашка. Про це - 14 - свідчить випадок, що стався на бенкеті у царського фаворита Лефорта. Перебуваючи в стані крайньої роздратованості, Петро вихопив шпагу і, вдаривши нею по столу, закричав на А. С. Шеїна: "Так я знищу твій полк, а з тебе здеру шкіру до вух!" * 1 Причина ж люті Петра була в тому, що цареві стало відомо, як боярин виробляв в офіцери і підвищував у званнях, беручи хабарі. Петро перебував в нестямі, і епізод міг закінчитися, по-моєму, трагедією. Заспокоювати розбушувався царя кинулися вчитель царя Зотов, князь-кесар Ромодановський і Лефорт. Але Зотов отримав удар по голові, Ромодановському цар поранив руку. Петро заніс шпагу, щоб розправитися з Шеїн, але генералісимуса врятував від загибелі Лефорт, що схопив царя за руку; самому Лефорту теж дісталося. Ніхто не міг би погасити гнів царя, якби не втрутився Меньшиков; невідомо, як би це все закінчилося. Він повів царя в сусідню кімнату і влаштував так, що від колишнього збудження не залишилося і сліду. Це зовсім не означає, що сам Олександр Данилович був завжди захищений від царського гніву. Траплялося, що Олексашка доводилося отримувати важкі ляпаси. Але незважаючи ні на що, Меньшиков залишається найяскравішою постаттю поруч з Петром. Після смерті Лефорта Меньшиков стає довіреною царя в його амурних справах. Разом з Петром він частенько відвідував німецьку слободу, куди вабила царя дочка виноторговця Ганна Монс. У романі дуже виразно і повно показані картини, які виражали любов Меньшикова до Петра, його відданість цареві і справі, яке государ почав. Ось Меньшиков сидить перед Петром після повернення з Юр'єва - "любий, рум'яний, з лукавими огонечков свічок у ласкавих синіх очах" .* 2 Він залишає розкішні кімнати свого палацу, як тільки Петро приїжджає в Петербург, і знову ми бачимо його на кошмі у ліжку "хв Херца". Або, наприклад: "- А що я скажу? Знову дурість яку-небудь - тяп да ляп по-мужицьки. - Меньшиков топтався, м'явся і підняв очі, - у Петра обличчя було спокійне і сумне, таким він його рідко бачив. Олексашка, як ножем по серцю, полоснула жалість. - Мін Херц, - зашепотів він, перекис брови, - мін Херц, ну, що ти? Дай час до вечора, прийду в намет, чого-небудь придумаю ..."* 3 У цьому епізоді дуже добре видно, що Меньшиков розумів Петра по його погляду, жестів, виразу обличчя. І намагався допомогти з усіх сил. У всьому романі Меньшиков жодного разу не назвав Петра царем чи государем, він постійно називає його "хв Херц" та іншими ласкавими словами. Меньшиков допомагав Петру і на любовному фронті. * 1) Павленко Н.І. "Полудержавний володар", стор 173 * 2) Петров С.М. "Історичний роман у російській літературі", стор 14 * 3) А. Н. Толстой "Петро I", Москва, "Просвіта", стор 383 - 15 - У серпні 1702 Шереметьєв опанував Марієнбург. Серед узятих у полон опинилася сім'я Глюка, що тримала в служінні сироту Марту. Спочатку березня потрапила до рук якогось сержанта, потім опинилася у Шереметьєва, а через деякий час її відняв у фельдмаршала Меньшиков. До того часу її стали називати Катериною Трубачова. У Меньшикова її помітив Петро. Бути може, знайомство Петра з Катериною було випадковим, але мені здається, що це знайомство підстроїв Меньшиков, щоб підняти настрій Петра. Але була й інша причина: з Ганною Монс в Олександра Даниловича склалися неприязні стосунки, і він був зацікавлений у розриві Петра з дочкою винороба. Згодом Катерина міцно оволоділа серцем царя. Своїм піднесенням вона була зобов'язана Меньшикову, і почуття вдячності йому зберегла на все життя. Хоча Катерина і подобалася Меньшикову, але заради Петра він відмовився від неї. Заради Петра і його справи Меньшиков готовий був поступитися спокоєм і зручностями осілого життя. Олександр Данилович весь у русі і безперестанних турботах, усюди він доглядає за тим, наскільки успішно виконуються його завдання і Петра. Фаворити всіх часів трималися на догоджання, причому сфера їх догоди могла бути найрізноманітнішою: одні процвітали, сприяючи в амурних справах, інші не шкодували зусиль для лестощів, треті досягали успіхів, організовуючи всякого роду забави, нарешті, четверті завойовували повагу і розташування царствених осіб тим , що "не шкодуючи живота свого", допомагали їм у їх турботи по управлінню країною. Такі фаворити ставали соратниками та державними діячами. Свого часу попередник Меньшикова Франц Лефорт, веселун і жартівник, догоджав юному Петру уроками вишуканою ввічливості, запопадливості, а також світського обходження в дамському суспільстві, підкоряв його винахідливістю в розвагах, добродушним гумором і безкінечною життєрадісністю. Подібними якостями Олександр Данилович не мав. Та й навряд чи ці якості могли залучити тепер увага Петра - у його житті настав новий етап: ігри у війну змінилися справжніми війнами. У цих суворих умовах цар шукав у фаворита зовсім інші достоїнства, які якраз і були властиві Олександру Даниловичу: старанність, поєднане з талантами, безмежна відданість і вміння вгадувати помисли царя, розпорядливість, що спирається на впевненість у тому, що цар вступив би в тому чи іншому випадку точно так само, як чинить він, Меньшиков. Іншими словами, критерієм "придатності" фаворита стають його ділові якості. Меньшиков, як і Петро, брав участь у багатьох битвах і часто допомагав цареві радами і справами. Меньшиков двічі відзначився в боях під Нарвою. Під Петербургом вперше проявилися його військові дарування. Росіяни - 16 - війська були зайняті вигнанням шведів з берегів Неви. Формально військами командував Шереметьєв, фактично - Петро з допомогою Олександра Даниловича Меньшикова, який брав безпосередню участь у військовій кампанії. Фортеця Нотебург була взята за допомогою лише одних облогових сходів. Петру цей успіх доставив величезну радість. Фортеця Нотебург була перейменована в Шліссельбург. Меньшиков поступово накопичував досвід адміністратора і воєначальника. У романі мені дуже сподобався епізод, де описується "дурне франтівство" Меньшикова під Нарвою. Олександр Данилович, дізнавшись, що на вежі стіни стоїть генерал Торн, нарвський комендант, штовхнув коня і поскакав до башти. Петро спробував його зупинити, але кінь поскакав так швидко, що Меньшиков не почув криків царя. Олександр Данилович біля самих воріт осадив коня, зірвав з себе капелюх і сказав Торн, щоб той ішов полюбовно, але генерал опустив підзорну трубу і вслухався, що кричав йому "цей біснуються на білому коні російська, виряджений, як півень". Коли йому перевели, обличчя генерала зморщилося, він перехилився через край вежі і плюнув у бік Меньшикова. Це була його відповідь. Шведи зарядили гармату і вистрілили, але повз ворота. Микола Іванович Рєпнін закричав: "Погано стріляєте, шведи, надішліть нам гармашів, ми їх підучивши ..." Олександр Данилович знав, що йому не минути батоги від Петра і крутився і стрибав на коні, махав капелюхом і "скалив зуби шведам". Він хизувався до тих пір, поки друге ядро не розірвалося поруч з ним і кінь не забрав його геть. Олександру Даниловичу сильно дісталося від Петра. Цей епізод мені сподобався тим, що Олександр Данилович Меншиков хотів похизуватися перед шведами, хотів показати їм те, що вони шведів не бояться. Він не думав про те, що його можуть убити. Йому просто хотілося покрасуватися. Мені здається, що цей епізод говорить не стільки про сміливість Олександра Даниловича, скільки про його пихатість, про його бажання виділитися серед інших. У цьому моменті ми якраз і бачимо Олександра Даниловича, який прагне виділитися і похвалитися своєю доблестю. Толстой у ході всього роману показує, що Олексашка був завжди з Петром, навіть у битвах. Він був з царем скрізь. Ми бачимо, що Меньшиков служив царю вірою і правдою. Він був для Петра і другом, і захисником, і порадником, і утішником. Тепер мені хочеться підвести підсумок під всім сказаним. Безперечно, образ Олександра Даниловича Меньшикова - велика удача О. М. Толстого. Прочитавши роман, я зрозуміла, що автор любить цього героя, може бути, Меньшиков - улюблений герой з усіх. Автор постійно милується ним, хоча і не приховує його слабкостей. В образі Меньшикова - 17 - виражена думка письменника, яка підкреслює життєву силу і перевагу людини з народу над обмеженістю дворянина. Цей образ зацікавив мене своєю безпосередністю, відданістю Петру, дружбою з ним і в той же час прагненням до особистої наживи. Також привернуло і те, що в характері героя уживаються такі риси, як життєлюбність, вміння пристосуватися в будь-якій обстановці, хоробрість, відвага, душевна щедрість і крутійство. Є в Меньшикова і офіцерська доблесть, яка допомагає йому у багатьох битвах. Олександр Данилович Меншиков став відданим помічником Петра у прогресивному справі, віддався йому всією душею. Мені хочеться відзначити ще одну рису, характерну для ясновельможного князя. Він не хотів підпорядковуватися нікому з іноземних командирів. Про це говорить епізод з роману. Олександру Даниловичу Меньшикову був наданий перший у Росії чин генерала, що дає йому право командувати всіма драгунськими полками. Формально Меньшиков перебував у підпорядкуванні у Огільві, який був найманим фельдмаршалом. Але ясновельможний або ігнорував розпорядження Огільві, або діяв всупереч їм. Між фельдмаршалом і фаворитом царя встановилися ворожі відносини. Цар не довіряв Огільві, і незабаром той був звільнений. Ясновельможному було притаманне безліч слабкостей, але серед них повністю була відсутня та, яку намагався приписати йому Огільві - в боягузтві його ніхто ніколи не підозрював. Швидше за все, можна дорікнути князя в безрозсудною відвазі, азарті, ризик, втрати в запалі бою почуття обережності. Аналізуючи образ Меньшикова, не можна не згадати слів Петра про Олександра Даниловича: "рука хоч і вірна, але злодійкувата". Але у царя була причина дивитися крізь пальці на казнокрадство князя, і заради великих заслуг заохочувати його "маленькі слабкості": честолюбство і жадібність. Петро довгі роки мирився з казнокрадством князя, як би не помічаючи його. Меньшиков на будь-якому терені, куди б його не кидав Петро, виявляв неабиякі здібності організатора і бездоганного виконавця царських велінь. Така розпорядливість давала Петру підставу виділити його з своїх сподвижників. Меньшиков також відрізнявся величезною тягою до багатства, до всього роскішного. Слабкості Меньшикова на увазі, як на увазі його внесок у становлення нової Росії. Його внесок у славу Росії, зрозуміло, Росії тієї пори, з її соціальними протиріччями і самодержавно-кріпаками порядками, що дуже повно і чітко відображено в романі А. Н. Толстого "Петро I". - 18 - Толстой, безумовно, майстер слова. Причому, описуючи Меньшикова, говорячи про нього, він не використовує якихось високих слів, а говорить про нього зрозумілим і доступним мовою. Меньшиков - фігура яскрава і барвиста. Коли я прочитала роман, то мені стала цікава доля цієї людини, його несподіваний та неймовірний зліт, його величезна любов до Петра, до цих пір залишаються загадкою для всіх. На прикладі А. Д. Меньшикова можна сказати, що становлення особистості в епоху Петра I відбувалося не так, як до Петра. Тоді люди, в основному, височіли завдяки своїм перевагам, вони, перш за все, повинні були оцінювати свої вчинки. А. Д. Меньшиков - людина неймовірний, і його особистість завжди залишиться загадкою. Роман А. Н. Толстого "Петро I" - твір актуальне в наші дні, твір яскраве і барвисте. - 19 - Демидова Н.А. "Роман А. Н. Толстого" Петро I ", Москва," Просвіта ", 1987 р. Павленко Н.І." Полудержавний володар ", Москва, Павленко Н.І." Петро I і його час ", Москва," Просвіта ", 1989 р. Петров С.М." Історичний роман у російській літературі ", Москва," Видавництво міністерство освіти РРФСР ", 1961р. Щербініна В." А. Н. Толстой ", Санкт-Петербург, 1987 р.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Реферат
81.2кб. | скачати

Схожі роботи:
Становлення особистості Петра I
Культура в епоху Петра I
Росія в епоху Петра Великого
ІСТОРИЧНІ ТЕСТИ ПО епоху Петра 1
Росія в епоху Петра I 1682 1725 рр.
Росія в епоху Петра I 1682-1725 рр.
Народження Російського флоту в епоху Петра 1
Реформи Петра Першого становлення абсолютизму
Думки про особистості та діяльності Петра I