С. Єсенін добре усвідомлював великі творчі можливості російського поета, долучився до багатств національних культур. Зворушують і щирі його звернення до Кавказу: "Ти навчи мій російський вірш Кизиловий струмувати соком"; до російських поетів, які залишили славні традиції художнього вирішення кавказької теми: "... Я повний дум про них, що пішли, і великих. Їх зціляв гортанний шум твоїх долин і річок диких ". Однак реалістичний характер лірики Єсеніна припускав вельми "помірний" використання фарб Сходу, на відміну від романтиків, які прагнули до максимальної передачі інонаціонального колориту адекватними художніми образами. Витоки такого ракурсу зображення інонаціонального світу - в особливостях світосприйняття самого поета. У 1921р. в Ташкенті поет, захоплений барвистим національним святом, "під кінець заговорив все-таки про берізках, про свою рязанської глушині ..." Саме в Ташкенті він пише листа Іванову-Разумнику про національні витоки своєї російської словесності. "Двоеміріе Єсеніна спостерігається не тільки у віршах, де чергуються картини Закавказзя і рідної поетові Русі: як би не був красивий Шираз, він не краще рязанських роздолля, а персіянкі поет пропонує багатства" далекого синього краю ". Таку ж" двоплановість "зберігають і єсенінські образи, що розкривають своєрідність кавказької природи. "Ситець неба такий блакитний", - так би мовити про небеса Закавказзя міг тільки поет споконвічно російська, вихований на неяскравих фарбах його батьківщини. Відгомін паралелізмів російських народних пісень відчутний в образах "Балада про двадцяти шести": "Те не вітер шумить, не туман. Чуєш, як каже Шаумян ". При максимальної точності в передачі інонаціонального колориту Єсенін в набагато більшою, ніж поети-романтики, мірою зберігає особливості російського сприйняття і передає останнє національно-російської образністю і складом мови.
У "Перських мотиви" (1924-1925) немає характерного для класичного романтизму протиставлення ідеалу й дійсності. Для поета Схід - не романтичний ідеал (чудесного, священного і т.д.), що протиставляється прозі російського життя, і не джерело глобальних роздумів про майбутнє.
Персія Єсеніна - орнамент, в якому розкривається внутрішній світ самого поета, його пошуки сенсу життя. Колишньому сум'яття почуттів ("Лягла моя колишня рана ..." протистоїть "доля бажаний, тих, хто в дорозі втомився". Ця "блакитна і весела країна", де "тихо троянди біжать по полях", зовсім не протиставлена Русі, що добре показано в роботах А. Марченко, Л. Бєльської, В. Холшевнікова. Загальновідомі приклади можна доповнити віршем, не включеним в цикл:
Тихий вечір. Вечір синьо-похмурий.
Я дивлюся широкими очима.
У Персії такі ж точно кури,
Як у нас у солом'яному Рязані.
Той же місяць, тільки трохи ширше,
Трохи жовтіше і з іншого краю.
Ми з тобою любимо в цьому світі
Однаково з усіма, дорога.
Погодимося з Бєльської, яка писала: "І Персія перестає протистояти Росії ... і на одній площині виявляються сади Хороссана з шелесткі трояндами і російська рівнина під шурхотить трояндами і російська рівнина під шарудить пологом туману - усе це наша земля ..." (1; 108).
Разом з тим в поетичній формі "перських мотивів" романтичні риси, безсумнівно, присутні. У наявності традиція общевосточного стилю, далекого від спроб відтворити історично достовірну життя Ірану (що було б можливо в жанрі ліро-епічної поеми). Персія постає як ідеальна країна з мудрим сприйняттям життя, гармонією любові і щастя (за винятком окремих деталей: становища жінки Сходу; любові як купівлі-продажу; кинджальні хитрості). Але в цьому не слабкість, а навпаки, сила єсенінській лірики, вгадати, що потрібно російському читачеві не тільки тоді, але і в усі наступні часи. Серцем відгукується він на світлу єсенінськи смуток про недосяжне:
У Хороссане є такі двері,
Де обсипане трояндами поріг.
Там живе задумлива пери.
У Хороссане є такі двері,
Але відкрити ті двері я не зміг ...,
і вторить поетові, залишає свою Персію: "Але і все ж навіки благословенні На землі бузкові ночі".
Розкриттю внутрішнього світу людини, життя серця сприяв трохи загадковий і незвичайний предметний колорит, колірний колорит східних емалей:
Ніколи я не був на Босфорі,
Ти мене не питай про нього.
Я в твоїх очах побачив море,
Палахкотів блакитний вогнем.
Так словесна палітра Єсеніна в "перських мотиви" збагатилася яскравими фарбами і образами Сходу.
Значною мірою причина цього в абсолютно неповторної музики і форми вірша. І хоча перський колорит самої віршованій композиції, насиченою повторами фахівці називають таким же ілюзорним, як і колорит жіночих імен (Шагане - ім'я вірменське), вони відзначають, що в ліриці Єсеніна, що тяжіє до співуче віршу, всі види повторів зустрічаються не раз - але ніде в такій кількості і в такій концентрації, як в "перських мотиви" (40; 359). Ці повтори, як зазначає В. Холшевніков, слабо змінюють або зовсім не змінюють логічний зміст слова, але значно підсилюють його експресію, емоційне напруження. Дослідник відзначає велика кількість рим, виражають зіставлення "Персія - Росія", заріфмованность, тобто виділення, екзотичних слів. У кожному з п'ятнадцяти віршів зустрічаються рефрени, кільце строфи чи вірші, або їх поєднання. "Вінком строф" називають знаменитий вірш "Шагане ти моя, Шагане", де кожна з п'яти п'ятивіршів - кільцеві, а п'ятий вірш точно повторює перший. Друге п'ятивірш обрамлене друге віршем першого і т.д. Заключне, п'яте обрамлене тим же віршем, що і попереднє. Так утворюється кільцева композиція усього вірша, що замикає вінок строф. Ось чому єсенінські фрази ллються вільно і природно. Музична композиція надає йому особливу чарівність і робить ще більш виразною складну гру почуттів і думок "(40; 360).
Біля витоків "східного стилю" Єсеніна традицією східної поезії - Хайяма, Фірдоусі, Сааді. Єсенін добре знав книгу "Перські лірики X-XV століть" (М., 1916) у перекладі акад. Ф. Кроша, передану йому Н. Вержбицьким, і, за словами останнього, "щось глибоко зачарувало Сергія в цих віршах". У автора "перських мотивів" була свідома установка "на ефект запозичення". За справедливим зауваженням П. Тартаковського, зі східними поетами Єсеніна зближує не характерний для Сходу алегоричний дидактизм, а "мудрість досвіду", відчуття радості буття (34а). Проте порівняльний аналіз, виконаний літературознавцями, хоч і виявляє окремі аналогії в зображенні любовного томління (Сааді), розмови з квітами (Руні), поета-гуляки (Хафіз), образів солов'я і троянди (Хафіз, Сааді), але переконує в тому, що ці аналогії не виходять за межі загальновживаних у орієнтальної поезії традиційних образів.
Відзначаючи неповторну талановитість стилізації Єсеніна під традиційно-східний стиль, треба підкреслити і роль живих спостережень. Хоча Єсенін ніколи не був у Персії, але він добре знав Схід російський. "Самий російська", за висловом Євгена Євтушенка, поет за своє коротке життя проклав немало маршрутів: на Північний Кавказ, в Баку (1920), в Середню Азію через Казахстан (1921), що відбилося в живих деталях поеми "Пугачова". У 1921р. він побував не тільки в Ташкенті, ні і в Самарканді, в Бухарі, що дали майбутньому авторові "перських мотивів" живе відчуття Сходу. Дослідники вже звертали увагу на те, що багато слів у циклі не з фарсі, а тюркські, як, наприклад, чайхана.
Автори спогадів про Єсеніна знаходять і інші можливі джерела, з яких поет черпав своє знання Сходу: його захоплювали вузькі вулички бакинської фортеці, ханський палац, він піднімався на легендарну Дівочу башту. Він розпитував свого супутника - В. А. Мануйлова - про канони мусульманства, слухав мовою фарсі вірші Фірдоусі і Сааді. Аналогічні факти згадують і свідки зустрічей С. Єсеніна з народним співаком Шуші, Джабар Карягди, що знала сотні пісень, мугамов: пальці співака б'ють у бубен, дзвенить до скрипу натягнута шкіра. Застигають пальці, і в тишу раптом вторгається високий і чистий голос ... Схвильований поет назве його "пророком" музики Сходу "і пізніше напише в Москву:" І недарма мусульмани кажуть: якщо він не співає, значить, він не з Шушу ... "
Настільки ж плідними були для Єсеніна грузинські зустрічі. Читач, тим більше майбутній педагог, знайде багато цікавого в книзі "Сергій Єсенін в Грузії": "Товариші по почуттях, по перу ..." (Тбілісі, 1986), любовно складеної Г. Бебутова. Батумська вчителька Шагане Нерсесовна Тальян надихнула поета на створення образу "милою Кроки". І хоча властиву реалізму правдивість деталей в "перських мотиви" відшукати важко, особисті враження поета, безумовно, позначилися на загальній романтико-реалістичної тональності есенинского циклу.
Реалістичні написані в ті ж роки вірші С. Єсеніна "На Кавказі", "Поетам Грузії", "Балада про двадцяти шести".
Зрозуміло, в такому жанрі, як ліричний вірш, можливості об'єктивного зображення значно звужені. Тим не менш вже кавказька лірика С. Єсеніна, яка називає себе "справжнім, а не зведеним сином - у великих штатах СРСР", являла собою приклад натхненної ліричного відгуку на животрепетні проблеми Радянського Сходу, розуміння суті революційних змін: "Самодержавний російська гніт стискав все краще за горло, його ми закінчили - і ось свобода крила розпростерла ". Навіть перська лірика Сергія Єсеніна вважалася його гострим протестом проти рецидивів старовини, проти рабського становища жінки Сходу. Незважаючи на яскраво виражений традиційний колорит у дусі Хайяма, пафос "перських мотивів" в тому, "що зроду не співав Хайям". "Повінь почуттів" пов'язане з почуттям тривоги за долю жінки Сходу (чи не найактуальніша проблема на Кавказі і в Середній Азії 20-х років): "Мені не подобається, що перси тримають жінок і дів під чадрою ...". Індустріальний Баку переконував у необхідності науково-технічного прогресу. Так, на Кавказі формулювалося розуміння потреб часу: "Через кам'яне і сталеве бачу міць рідної сторони", і народжувалися такі, здавалося б, несхожі на єсенінські, рядки: "Але я готовий заприсягтися чистим серцем, що ліхтарі прекрасніше зірок у Баку" (" Станси ").
Увага поета-реаліста до реалій побуту і природи відчутний у багатьох образах єсенінській кавказької лірики. Наприклад, складаючи поетичні рядки: "Ти навчи мій російський вірш Кизиловий струмувати соком", Єсенін знав, що цей сік за старих часів на Кавказі пили перед боєм, вірячи, що він, горя в крові, збуджує ненависть до ворога і зміцнює братство.
Але головне у віршах Єсеніна і, перш за все, в "Перських мотиви" - лірична рефлексія героя, що зустрівся з інонаціональним світом. Синіми квітами Тегерана, світлом вечірнім шатранового краю розцвічена лірика великого російського поета, яка і через сім десятиліть хвилює нас так, як ніби вона щойно народилася в серці нашого сучасника.