Кузьміних В. І.
Фігура російської козака, що призвів Сибір «під государеву руку», досить докладно описана в дореволюційній історичній літературі. Цю тему торкався у своїх роботах П. Слівце, Г. Спаський, В. К. Андрієвич, С. С. Шашков, В.Г. Богораз, Н. М. Оглоблін та ін [1]. Спектр оцінок діяльності служивих людей з приєднання Сибіру дуже широкий: від розгляду козаків як царевих слуг, не щадять сил і життя для виконання волі государя, до представлення їх як банд грабіжників, які воюють навіть між собою. Дуже популярним в історичній літературі аж до 40-х рр.. XIX ст. було порівняння російських козаків у Сибіру з іспанськими конкістадорами в Америці через їх жорстокості та жадібності в гонитві за хутром, безоглядної хоробрості. Згодом же в історіографії, починаючи з 50-х рр.., Козаки навпаки стали зображуватися як люди, які принесли народам Сибіру передову російську культуру і врятували їх від вимирання, а взаємини росіян з аборигенами малювалися переважно в рожевих тонах [2].
Проблемі відносин росіян і аборигенів присвячені десятки історичних досліджень, що розглядають її під різними кутами зору, проте, більшість міркувань зводиться до самооцінки російськими своєї ролі в колонізаційному процесі. Тубільці розглядаються виключно як пасивний об'єкт, по відношенню до якого оцінюється діяльність росіян у Сибіру, а такий важливий аспект проблеми, як оцінка аборигенами росіян, цілей і значення їх появи в Сибіру зазвичай випадає з поля зору. Хоча, на наш погляд, саме досліджуючи сприйняття тубільним населенням російських, можна з'ясувати глибинний причини конфлікту між місцевими народами і прибульцями. Та й сам вигляд російських козаків - підкорювачів Сибіру неможливо повністю відновити лише на основі архівних документів, які в більшості своїй складалися царськими чиновниками, воліє, природно, замовчувати про деякі негативні аспекти російсько-тубільних відносин.
Дана робота представляє собою спробу на основі фольклорного матеріалу висвітлити цю, довгий час залишалася в тіні, сторону проблеми взаємовідносин корінного і прийшлого населення Сибіру і показати завойовників такими, якими вони бачилися з точки зору аборигенів.
Основою для написання роботи з'явилися якутські історичні перекази, цикл легенд про Еллее, міфологічні оповіді евенків і енцев, чукотські «часів війни вісті» і Коряцький казки. Всі ці фольклорні пам'ятки фіксують події XVII-XVIII ст. [3].
Перераховані вище джерела можуть бути розбиті на два види: казки, історичні і міфологічні перекази. У казці знаходять своє відображення найбільш стабільні явища життя (наприклад, може бути відображений факт самої присутності російських, соціальні інститути, своїм виникненням зобов'язані їх приходу, найбільш характерні риси поведінки завойовників і т.п.). Перекази ж у більшості своїй оповідають про історичні факти, події реально мали місце, що підтверджується і архівним матеріалом. Правда, в деяких випадках факти даються опосередковано, тобто зберігається реальна основа подій, а зв'язок їх пояснюється міфологічними мотивами. Але так як в даному дослідженні нас цікавить не стільки канва подій і конкретність фактів, скільки загальні враження тубільців від знайомства з російськими, то зі значною часткою впевненості ми можемо спиратися на весь масив фольклорних джерел.
У фольклорі народів Північного Сходу Сибіру для позначення прибульців з етнонімом «російський» використовується слово «козак». За частотою використання цих назв весь фольклорний матеріал з даного регіону можна розділити на три групи: 1) фольклор народів, легко підпали під «государеву високу руку» й мало що мали збройних зіткнень з російськими (енції, евенки), в якому зустрічається тільки назва «російська »; 2) фольклор народів, підкорилися російським після наполегливої і тривалої боротьби (якути), в якому разом з« руськими »в переказах фігурує і« козак »; 3) фольклор народів, що не підкорилися завойовникам або колишніх лише в частковій залежності (чукчі, коряки), в якому прибульці представлені виключно «козаками».
Як бачимо, образ козака з'являється у фольклорі тих регіонів Сибіру, населенню яких довелося вести збройну боротьбу з прибульцями. А оскільки основну роль у бойових діях грали саме служиві люди, то образ козака в свідомості аборигенів формувався як образ людини, чиїм основним заняттям було «упокорення» «тубільців». У випадку ж, коли роль «озброєної руки» у приведенні аборигенів у російське підданство була мінімальна, козаки в очах корінного населення нічим не виділялися із загальної маси росіян. Таким чином, багато чого з того, що стосується росіян взагалі, буде справедливим і для козаків зокрема, хоча, безсумнівно, образ козака ніс у собі і з специфічні риси. Іншими словами, козак у фольклорі народів Північного сходу Сибіру крім рис, характерних тільки для нього, несе і комплекс рис, властивих йому в силу того, що він є російським. Цей комплекс рис є спільним як для образу козака, так і для образу російського взагалі, а тому, щоб виділити його, доведеться розглянути образ російської в фольклорі.
Взагалі росіяни є важливою частиною картини світобудови аборигенів. Про це говорить той факт, що ви даному регіоні у всіх міфах про творіння російські присутні як найважливіші беруть участь особи. Наприклад, в легенді про появу різних народів, що існувала в північних районах Якутії, розповідається про трьох синів бога, молодший з яких - російська - богом-батьком був призначений головувати над іншими старшими - якутом і Евен [4]. Порушення майорату на користь молодшого з братів вносить відчуття несправедливості цього порядку справ, яке, мабуть, і покликана згладити ідея про божественне походження влади росіян. Подібний же сюжет є в Чукотському міфі про творіння, де бог-батько призначає всі народи, крім чукчів, в рабство російській. [5] Тільки чукчі повинні бути рівними росіянам. Тут у міфі відображені залишки свободи, збережені чукчами у боротьбі з завойовниками. Визнання чукчами російських рівними собі говорить про те, що прибульці виявилися гідними супротивниками. Чукчі відносилися до всіх своїх сусідів украй зарозуміло і жоден народ в Чукотському фольклорі, за винятком росіян і самих чукчів, не названий власне людьми [6].
Взагалі російські фігурують у фольклорі аборигенів Сибіру як небезпека номер один. В одному якутській переказі з циклу про Еллее якутський богатир, убитий одноплемінниками, помираючи, каже їм: «Скоро ви дуже пошкодуєте про мою смерть, коли прийдуть люди з глибоко посаджені очі і видатними носами ...» [7].
Прихід росіян був подією, яка визначила всю подальшу історію аборигенів Сибіру. Усвідомлення цього факту фігурує у фольклорі у вигляді розподілу історичного часу на період до росіян (час Кіргіса) і період після їх приходу. Відповідно, сам прихід росіян дуже часто служить точкою звіту в ту чи іншу сторону для тимчасової прив'язки події [8].
Прибуття російських здійснюється виключно по річці на судах. Здається, це не тільки відображення того факту, що росіяни для просування всередину континенту використовували водні шляхи, але і сполучення образу російського з образом річки, який у фольклорі народів Сибіру є багатозначним символом. Річка пов'язує земний і підземний світи і саме по річці в світ людей приходить все невідоме, зле, вороже. Російських призводить чоловік із сусіднього племені в помсту за образи [9]. Таким чином, саме прибуття російських виглядає як вторгнення чужого народу із спочатку ворожими цілями. Вже одним своїм виглядом прибульці наганяють страх і гіперболізований образ, яким нагороджують російських місцеві перекази, почасти пояснюється тим враженням, яке вони справили на корінних жителів. Найбільш реалістичну картину малюють чукотські перекази, але й тут російські виглядають страхітливо: "одяг вся залізна, вуса як у моржів, очі круглі залізні, списи завдовжки по лікоть і поводяться забіякуваті - викликають на бій" [10]. Вражає і лякає сам вигляд прибульців, не схожих ні на один відомий народ, їх скажена хоробрість і непередбачуваність, а аж ніяк не грім пострілів. Саме ця загадковість росіян, неясність їх цілей і змушувала тубільців цілими пологами в страху бігти від чужинців. Проте, найбільший жах на місцеве населення наводила жорстокість російських, що сприймалась аборигенами як абсолютно невмотивована, а часто і колишня такою насправді. Відображення такої поведінки прибульців зустрічається в одному частому мотиві: прийшовши в нову землю, російські розкидають бісер, залізо, солодощі тощо, а коли тубільці підходять і беруть їх, дають з засідки залп, а що залишилися в живих забирають в полон [11 ]. Мабуть, основою для даного сюжету послужили факти перших контактів місцевого населення з російськими, коли в разі невдалої торгівлі служиві і промислові люди частенько пускали в хід зброю.
У енецкіх казках росіяни («лусе» фігурують як народ, який рухається з верхів'їв Печори і знищує людей на своєму шляху: «Чи знайдуть народ і ... б'ють, б'ють відразу» [12]. Подібний сюжет звичайний і для якутського і для чукотського фольклору. З тією лише різницею, що в якутських переказах винищення російськими місцевого населення носить вимушений характер і не є обов'язковим результатом конфлікту. Пологи, які погодилися платити ясак, відразу ж потрапляли під охорону і захищалися російськими від агресивних сусідів. У Чукотському ж фольклорі винищення чукчів виступає для росіян як самоціль , - не випадково конфлікт пояснюється міркуваннями помсти. Яких-яких раціональних пояснень причини конфлікту чукчі знайти не змогли. Збір ясаку грає в даному випадку другорядну роль і фігурує в переказах у вигляді збору хутряних шапок з мертвих чукчів [13].
Взагалі образ прибульця в Чукотському фольклорі дещо відрізняється від образу, намальованого якутськими переказами. Пояснення тут тільки одне: якути увійшли до складу Росії порівняно легко, бойові дії не відрізнялися особливою запеклістю. Маючи протягом тривалого часу тісні контакти з росіянами, якути зуміли зафіксувати не тільки негативні, але й позитивні риси прибульців, які підсумовувалися в образі російського. Образ ж козака характеризується головним чином саме відсутністю будь-яких позитивних рис і навіть принципової неможливістю мати такі. Все зло, яке прибульці несли аборигенам Сибіру, в першу чергу було пов'язано з самими процесом завоювання, а так як найпершим обов'язком службових людей було саме приведення корінних народів «під всіляку покірність», то в результаті все негативні риси, властиві росіян взагалі, персоніфікували в образі козака.
Про те, що козак у фольклорі є втіленням збірного образу ворога, говорить, наприклад, той факт, що іноді в чукотських казках козаки, з якими б'ються чукчі, мають коряцкіе імена. Мабуть, спочатку це були перекази про війну з коряками, але для посилення образу ворога, для надання йому загальної виразності коряки були названі козаками.
Однак, незважаючи на те, що козакам зачату приписували те, до чого вони реально ніякого відношення не мали, козак у фольклорі і козак як історичне обличчя мали багато спільного. Не випадково в Чукотському мові слово «Касаімел I» (казакоподобний) має значення поганий, грубий, жорстокий [14]. Перекази містять описи катувань, яким піддавалися тубільці: вбивство мирних жителів, викрадення оленів, бажання винищити всіх аборигенів [15]. Як нам здається, все це не є перебільшенням, продиктованим особливостями жанру, що має своєю метою зобразити противника в найбільш непривабливому вигляді, а себе виставити виключно страждає стороною. Ті ж перекази оповідають про аналогічному зверненні з росіянами, що потрапили в полон, що було б неможливим, якби всі вищеописані дії будь-яку негативне забарвлення в очах аборигенів. Швидше за все, подібне ставлення до супротивника видавалося справою звичайним і практикувалося обома сторонами. Це підтверджується і архівними документами, зокрема, описами походів служивих лудей проти чукчів в першій половині XVIII ст.
Опис жорстокості козаків, мабуть, найсильніший мотив в Чукотському фольклорі. З ним перегукуються і сюжети якутських переказів, в одному з яких розповідається про те, як козаки розстрілюють з гармат величезний натовп тубільців [16]. Якщо для образу російського жорстокість по відношенню до аборигенів - всього лише одна з рис, то для козака ця риса є домінуючою. Причому жорстокі вони не тільки по відношенню до аборигенів. Сказання рясніють описами кривавих сутичок між самими козаками [17].
Образ козака у фольклорі невіддільний від вогнепальної зброї. Його опис чудово відображає те враження, яке цю зброю справило на тубільців. В одному з якутських сказань гармата описується як «звір з дуже пристрасною, вогненної душею» [18]. Однак, і самі по собі козаки - хоробрі і сильні воїни, які до того ж бувають хитрі і зрадники. Тому найкращий вихід - припинити війну і підкоритися. Багато перекази закінчуються закликом до миру.
Поряд з війною образ козака, та й образ російського взагалі пов'язаний з торгівлею. Торгівля розглядається як одне з основних занять прибульців. Торгують якутів називали «нууча», що означає «російська» [19]. У одному з рідкісних евенкійського переказів, що містять згадка про росіян, йдеться про мінову торгівлю між прибульцями і евенками [20]. У Чукотському міфі про творіння основним завданням російській творець ставить виробництво чаю, тютюну, цукру, солі, заліза та торгівлю всім цим з чукчами. Всю важливість торгівлі з прибульцями для аборигенів відображає переказ, в якому походження багатьох збройних конфліктів пояснюється небажанням росіян торгувати [21].
Осмислена оцінка значення прибуття російських і його наслідків зустрічається лише в якутській фольклорі. Прихід російських ознаменовується встановленням у якутів порядку, припиненням міжусобиць. Російський закон шанувався більш справедливим, ніж звичайне право. Росіяни призначають начальників з «кращих людей», які розбирають побутові негаразди та здійснюють справедливу розкладку ясаку. Однак, разом з приходом російських починається насильницька християнізація і відмирання старих звичаїв, з появою російських пов'язано і поширення нових хвороб.
Зміна образу козака відбувається у фольклорних пам'ятках, що відносяться до більш пізнього періоду, коли між корінним і стороннім населенням встановилися досить мирні відносини. У них ми бачимо дещо інший образ козака, як людину що живе серед тубільців і має з ними дружні зв'язки. Але, повторюємо, ці перекази відносяться до періоду, коли російське населення вже давно змішалося з місцевим і в більшості своїй навіть перестало вважати себе власне росіянами.
Таким чином, у процесі російської завоювання Сибіру в ході неминучих зіткнень у аборигенів вироблявся і пізніше збунтувався у фольклорі збірний образ російської як ворога, який цілком переноситься на козаків в силу їх діяльності по відправленню службових обов'язків. Образно кажучи, козак у свідомості аборигенів був синонімом ворога, «людина з рушницею» і вже відповідно до цієї установки наділявся усіма негативними якостями, які тільки аборигени могли побачити у росіян. Нерідко й на ділі козаки виправдовували свій вельми непривабливий образ, створений тубільним фольклором.
Список літератури
Слівце П. Історичний огляд Сибіру. М., 1888. Кн. 1; Спаський Г. Історія плавання росіян ... / / Сибірський вісник, 1821. Ч.15-16. Гл.11; Андрієвич В. К. Історія Сибіру. Спб., 1989. Т.1-2; Шашков С. С. Історичні етюди. СПб., 1872; Богораз В. Г. Чукчі. М.-Л., 1934. Т.1-2; Оглоблин Н. Н. Семен Дежнєв / / Журнал Міністерства народної освіти, 1890, грудень.
Сергєєв О. І. Козацтво російською Далекому Сході в XVII-XIX ст. М., 1983
Ергіс Г. У. Історичні перекази і розповіді якутів. Якутськ, 1960. Т.1-2; Ксенофонтов Г. В. Елейада. М., 1977; Історичний фольклор евенків. М.-Л., 1966; Міфологічні казки та історичні перекази енцев. М., 1977; Богораз А. Г. Матеріали з вивчення чукотського мови та фольклору. Спб., 1900; Казки і міфи народів Чукотки і Камчатки. М., 1974.
Ергіс Г. У. Нариси з якутської фольклору. М., 1974. С.144
Богораз В. Г. Матеріали ... 1900. С.160.
Там же.
Ксенофонтов Г. В. Указ. соч. С. 101.
Там же. С.158.
Там же. С.101
Богораз В. Г. Матеріали ... С. 334.
Ергіс Г. У. Історичні перекази ... Т.1. С. 32.
Міфологічні казки й перекази енцев. С.200.
Богораз В. Г. Матеріали ... С.330-331.
Богораз В. Г. Чукчі. С.170.
Богораз В. Г. Матеріали ... С.330-331.
Ергіс Г. У. Історичні перекази ... Т.2. С. 59-60.
Там же. С.12.
Там же. С.59.
Ксенофонтов Г. В. Указ. соч. С.233.
Історично фольклор евенків. С. 293.
Богораз В. Г. Матеріали ... С.292.