О.М. Кудрікова
Проблема схожості та відмінностей в психології чоловіків і жінок є предметом роздумів кількох поколінь вчених. До кінця ХХ століття в психології сформувалися два взаємопов'язаних, але не тотожних напрямки досліджень - психологія статевих відмінностей та гендерна психологія.
Зрозуміло, що, орієнтуючись на гендерні відмінності, потрібно завжди пам'ятати про біографію автора, про вплив на його творчість інших письменників і поетів, а також про соціо-культурної ситуації, в якій жив автор. Але все ж головну, провідну лінію творчості складає творча індивідуальність, не останню роль у якій грає усвідомлення письменником приналежності до підлоги.
Приступаючи безпосередньо до порівняння творчості М. Гумільова та А. Ахматової, потрібно, перш за все, обумовити аспекти, за якими буде йти порівняння.
По-перше, важко собі уявити жіночу або чоловічу фонетику. Зрозуміло, що загальновживані мовні реалії будуть використовуватися всіма членами соціуму незалежно від соціальних, вікових чи статевих відмінностей. Це стосується і фонетичних, і лексичних, і морфологічних засобів.
Уявити собі також чоловічий чи жіночий лексикон також дуже складно, оскільки мова - явище соціальне в першу чергу. Але спроби такого словника є. Наприклад, в монгольських сім'ях жінкам забороняється називати родичів чоловіка. Як правило, заборони (швидше етичного плану) на грубу лайку стосуються саме жінок і дівчат. Зрозуміло, що це відголоски давніх міфологічних уявлень про могутність жінок як носій сакральних знань, і віра в могутність слова. Але, тим не менш, такі обмеження є.
Здається, що говорити про чоловічих і жіночих мовами можна не на рівні лексичних регламентацій, а на рівні активного словникового запасу індивіда. Напевно, не викличе сумнівів припущення, що найбільш частотними в лексиконі жінок буду слова семантичного поля: будинок, діти, побут, чоловіки. У лексиконі ж чоловіків будуть переважати слова семантичного поля: кар'єра, робота, успішність, машини, комп'ютери, жінки.
Що стосується поетичної творчості, то тут, у зв'язку найбільшим рівнем абстракції, і ефектом естетизації буття, ми можемо зіткнутися з тим, що частота вживання слів одного поля буде приблизно однакова. Відмінності ж гендерної властивості будуть присутні на рівні теми і сюжету.
Ось, що пише С. Маковський про своє знайомство з родиною Гумільова-Ахматової: "Я зустрів молодих тоді в Парижі. Потім ми разом поверталися до Петербурга. У залізничному вагоні, під Заколисуючий стукіт коліс, найлегше розговоритися" до душі ". Ганна Андріївна мене відразу зацікавила, і не тільки в якості законної дружини Гумільова, гульвіси з гульвіс, у якого на моїх очах стільки зав'язувалося і розв'язується романів "без наслідків". - Але вся суть тодішньої Ахматової, високою, худенькою, тихою, дуже блідою, із сумною складкою рота, викликав не те розчулено цікавість, не те жалість. По тому, як розмовляв з нею Гумільов, відчувалося, що він її полюбив серйозно і пишається нею. Що вона була єдиною - в цьому я і тепер переконаний. ...
Ахматової (наскільки пам'ятаю) він присвятив відкрито всього один вірш, зате скільки віршів, куди більш виразних, склав, не називаючи її, але вони явно відносяться до неї і до неї однієї (пр. "П'ятистопні ямби"). Перечитуючи ці вірші, можна відновити драму, розлучили їх так скоро після шлюбу, і ті суперечливі почуття, якими Гумільов не переставав мучити і її, і себе; у віршах він розповідав свою боротьбу з нею і незрівнянне її чарівність, каючись в сові вини перед нею , у вині божевільного Наля, який програв у кістки свою Дамаянті.
Я не хочу занадто уточнювати перипетій сімейної драми Гумільовим. До того ж кожному, що знає вірші, якими починається "Чуже небо", і яких багато в збірниках Ахматової "Вечір", "Четки", неважко відновити цю драму і судити про те, наскільки в цих віршах все автобіографічна. Але, незважаючи на "камуфляж" деяких рядків, вірші говорять самі за себе. Нагадаю тільки про Гумилевським портреті "Вона", яких він міг написати, звичайно, тільки з Ахматової:
Я знаю жінку: мовчання,
Втома гірка від слів,
Живе в таємничому мерцаньи
Її розширених зіниць.
Нечутний і неквапливий,
Так дивно плаву крок її,
Назвати її не можна красивою,
Але в неї все щастя моє.
Тріщина у відносинах стала помітнішою після його повернення з Африки.
Відстоюючи свою "свободу", він на цілий день виїжджав з Царського, десь пропадав до пізньої ночі, і навіть не приховував своїх "перемог" ... Ахматова страждала глибоко. У її віршах, тоді написаних, але надрукованих пізніше (увійшли до збірок "Вечір", "Четки"), звучить і біль від її занедбаності, і ревниве ловлення за чоловіком:
Палю до зорі на віконці свічку
І ні про кого не сумую,
Але не хочу, не хочу, не хочу,
Знати як цілують іншу.
Ганна Андріївна незмінно любила чоловіка, а він? Любив і він ... наскільки міг. Але зайнятий собою, своїми віршами та успіхами, замкнувши в клітку її, полонену птицю, він зверхньо стверджував своє чоловіче перевагу, слідуючи Ніцше, який сказав: "Чоловік - воїн, а жінка для відпочинку воїна" ... Часом чоловік-воїн виявляв і жорстокість, у якої потім каявся.
Але всьому приходить кінець, навіть любовному довготерпіння. Сталося те, що повинно було трапитися. Після одного зі своїх "повернень" він переконався, що втрачає дружину ".
У віршах Ахматової завжди на першому місці якийсь буттєвий, речовий план:
Двадцять перше. Ніч. Понеділок.
Очертанья столиці в імлі.
Склав ж якийсь нероба,
Що буває любов на землі.
Або:
Я прийшла до поета в гості.
Рівне поддень. Неділя.
Тихо в кімнаті просторій,
А за вікнами мороз
І малинове сонце
Над кошлатим сизим димом ...
Як господар мовчазний
Ясно дивиться на мене.
Таких прикладів можна знайти величезну кількість. Створюється враження, що прагнення до точності, акмеістскій ясності звертає увагу поетеси тільки на зовнішні предмети. І тільки через них вона намагається передати переживання, внутрішні стани. Але все ж таки ці стани дуже холодні, відсторонені, ніби завмерлі. Не такий Гумільов. І хоча у спогадах сучасників він часто постає холодним педантом, зарозумілим естетом. У віршах це зовсім інша людина: пристрасний, темпераментний, дуже чуйний і вразливий:
Я довго йшов по коридорах,
Кругом, як ворог, таїлась тиша.
На приходько ворожим поглядом
Дивились статуї з ніш.
У похмурому сні застигли речі,
Був дивний сірий напівтемрява,
І, точно маятник зловісний,
Звучав мій одинокий крок ...
І це протиріччя у обох авторів викликає думки про те, що їх стиль поведінки у житті був маскою. Якимось чином, які вони самі часто створили, і якому слідували в умовах соціуму, а справжню свою суть довіряли тільки віршам. Причому детерміновані гендерними стереотипами протиріччя, ясно проектуються як у сімейній, так і в особистому психодрамі.
Видається, що такі поетичні засоби як цветосімволіка, звукопис, перевага малих або великих форм, жанрів є скоріше індивідуально авторським проявом, ніж гендерних.
До проявів ж гендерних особливостей, мабуть, можна віднести теми, сюжети творів, і, ймовірно, образи характерні для однієї статі і нехарактерні для іншого.
Найбільш яскраві відмінності, пов'язані з переживання своєї статі, правильніше за все шукати у функціях, які покладаються на представника тієї чи іншої статі.
Якщо гендерний стереотип наказує чоловікові бути воїном, мисливцем і коханцем, то реалізацію цього погляду знаходимо М. Гумільова. Не тільки окремі вірші, а й цілі цикли у Гумільова відображають цю тему. Наприклад, "Шлях конкістадора" цілком присвячений темі воїнства і першовідкриття. Інші функції чоловіка ми бачимо у вірші "Дон Жуан":
Моя мрія гордовита і проста:
Схопити весло, поставити ногу в стремено,
І обдурити повільне час,
Завжди Лобза нові вуста.
А в старості прийняти заповіт Христа,
Потупити погляд, посипати попелом тім'я,
І взяти на груди рятує тягар
Важкого залізного хреста.
І лише коли серед оргії переможної
Я раптом скинувся, як сновида блідий,
Переляканий в ночі своїх шляхів,
Я згадую, що непотрібний атом,
Я не мав від жінки дітей
І ніколи не кликав чоловіка братом.
В іншому вірші типи чоловічих доль постають такими:
Тільки гляне крізь скелі
Королівський старий форт,
Як веселі матроси
Поспішать в знайомий порт.
А в запльовані тавернах
Від заходу до ранку
Метають ряд колод невірних
Завиті шулери.
Добре по доків порту
І тинятися, і лежати,
І з солдатами з форту
Вночі бійки затівати
Іль у знатних іноземок
Зухвало виклянчити два су,
Продавати їм мавпочок
З мідним обручем в носі.
А потім бліднути від злості,
Амулет затиснути в підлозі,
Всі програючи в кості
На затоптане підлозі.
Тут відкривається інша сторона для можливостей чоловіка, широкий спектр доль-функцій: матрос, солдатів, шулер, забіяка, гравець, жебрак. Як би інший полюс реалізацій, але також тісно пов'язаний з гендерними уявленнями про мускулінності: мужньо бути агресивним, безрозсудним, відчайдушним. Прощення за таку поведінку дається тільки за саму приналежність до чоловічої статі.
Про чоловічий частці, про шлях воїна або мисливця, Гумільов каже з натхненням, пристрастю, з пошаною і обожнюванням. Зовсім інша справа - сімейна і любовна тема. Незмінно доводиться стикатися з суперечливими рядками. Те поет кличе кохану, наділяє її царськими епітетами, звучить місячна тематика, то раптом він бачить її гієною, звіром, і відчуває почуття первісного страху.
Інша, здавалося б, потрібно шукати у віршах А.А. Ахматової. Гендерний стереотип наказує їй бути м'якою, поступливою, терплячою. І часто так воно і відбувається, але вельми неоднозначно:
Мені не треба щастя малого,
Чоловіка до милої проводжу
І задоволеного, втомленого,
Спати дитини покладу.
Або:
Але раптом остання сила
В синіх очах ожила:
"Добре, що ти відпустила,
Не завжди ти доброї була ".
Ідея жертовності не чужа Ахматової. У "Молитві" вона досягає апогею:
Дай мені гіркі роки недуги,
Задихання, безсоння, жар,
Відніми і дитини, і друга,
І таємничий пісенний дар -
Так молюся за твоєю літургією
Після стількох виснажливих днів,
Щоб хмара над темною Росією
Стала хмара у славі променів.
Але часом відбуваються прориви. Поетеса шаленої і непримиренної постає у своїх поетичних викриття:
Зарозумілістю дух твій запаморочені,
І від того ти не пізнаєш світла.
Ти кажеш, що віра наша - сон
І марево - столиця ця.
Ти кажеш - моя країна грішна,
А я скажу - твоя країна безбожна.
Нехай на нас ще лежить вина, -
Всі спокутувати і все виправить можна.
Навколо тебе - і води, і квіти.
Навіщо ж до убогої грішниці стукає?
Я знаю, що так тяжко хворий ти:
Ти смерті шукаєш і кінця боїшся.
Треба сказати, що полемічність у віршах Ахматової присутній дуже яскраво. В основному, це полеміка пов'язана саме з Гумільовим, як носієм гендерних (застарілих) установок. С. Маковський у спогадах пише, що в любові Гумільов був власником і забороняв на перших порах Ахматової друкуватися, недооцінював її творчість, але пізніше вважав однією з найталановитіших своїх учениць. Хоча талант Ахматової ні в якому учнівство не потребував, і це відзначали багато сучасників і дослідники.
Характерною і яскравою у Гумільова є тема смерті. Причому смерть уявляється поетові жаданою і романтичною:
Творить вежу зірветься,
Буде страшний стрімке років,
І на дні світового колодязя
Він безумье своє прокляне.
Руйнівний буде розчавлений,
Перекинуть уламками плит,
І, всевидячим Богом залишений,
Він про борошно своєї заволає.
А пішов у нічні печери
Або до заводях тихої річки
Зустріне лютої пантери
Навідні жах зіниці.
Не врятуєшся від частки кривавої,
Що земним призначила твердь.
Але мовчи: незрівнянне право -
Самому вибирати свою смерть.
Чи не про це прагненні до смерті писала Ахматова і засуджувала його за це? І чи так насправді Гумільов не дорожив життям? За спогадами сучасників, які знали Гумільова - так. Про це говорять його поїздки до Африки, прагнення на фронт, і вся зневагу до небезпеки.
Неоднозначно представлена тема материнства і батьківства у віршах обох поетів. Якщо мізерні рядки у Ахматової ми ще можемо знайти, то Гумільов синові не присвятив ні рядка.
Буду тихо на цвинтарі
Під дошкою дубової спати,
Будеш, милий, до мами в гості
У неділю вдаватися -
Через річку і по гірці,
Так що дорослим не наздогнати,
Здалеку, хлопчик пильне,
Будеш хрест мій впізнавати.
Знаю, милий, можеш мало
Про мене пригадувати:
Чи не лаяла, не пестила,
Не водила причащати. (1915)
Ахматова вважала себе поганою матір'ю, і це не приховувала, але час і поетичні рядки сказали протилежне. Відома відданість, яку Ахматова пронесла у найважчі роки: арешту сина і переживань за його долю. На згадку про сина Ахматова створює одне з своїх знаменитих творів - поему "Реквієм". А рядки цього вірша можна прочитати як звернення і до чоловіка, і до сина:
Не лякайся, - я ще схожою
Нас тепер зобразити можу.
Привид ти - чи людина перехожий,
Тінь твою навіщо щось березі.
Був недовго ти моїм Енеєм, -
Я тоді відбулася багаттям.
Один про одного ми мовчати вміємо.
І забув ти мій проклятий будинок.
Ти забув ті, в жаху і в борошні,
Крізь вогонь простягнуті руки
І надії окаянній звістку.
Ти не знаєш, що тобі простили ...
Створений Рим, пливуть стада флотилій,
І перемогу славославіт лестощі.
Переживання материнства носить у А. Ахматової якийсь вселенський, космічний сенс. У вже наведеної вище "Молитві" видно, що поетесі легше мислити свою ліричну героїню як мати всього живого. Але їй не чужі і зворушливо-дбайливі почуття до дітей:
Постукаєш кулачком - я відкрию.
Я тобі відкривала завжди.
Я тепер за високою горою,
За пустелею, за вітром і спекою,
Але тебе не зраджу ніколи ...
Твого я не чула стогону.
Хліба ти в мене не просив.
Принеси ж мені гілку клена
Або просто травинок зелених,
Як ти минулої весни приносив.
Принеси ж мені жменьку чистою,
Нашої невської студеної води,
І з головки твоєї золотистої
Я криваві змию сліди.
(1942)
Ще один аспект, що має в основі гендерні відмінності, це тема еротики і сексуальності в творчості поетів. Тут, мабуть, відмінності будуть найяскравішими, але важко судити, що є в цій темі головним: статеві або індивідуальні установки.
Тема еротики у Ахматової присутній в такому ж вигляді, як і інші теми - дуже завуальовано. Принаймні, можна говорити про дуже стриманою сексуальності (що втім, і наказує гендерний стереотип), і стриманому темперамент. І хоча Ахматова більш відверто говорить про зради, і переживаннях своєї героїні з цього приводу, але все ж це не носить характер особистісної відкритості:
Біль я знаю нестерпний,
Сором зворотного шляху ...
Страшно, страшно до нелюбимого,
Страшно до тихого увійти.
А схилюсь до нього ошатна,
Намистами брязкаючи, -
Тільки запитає: "ненаглядна!
Де молилася за мене? "
Відомо, що один зі своїх перших збірок, "Романтичні квіти", М. Гумільов присвятив А. Ахматової (тоді ще Горенко). Одні тільки назви віршів чого варті: Криса, Думи, Вибір, Мрії, Принцеса, Коханці, Гієна, Заклинання. Вже тут простежується складний комплекс почуттів, які Гумільов адресує героїні своїх ліричних творів, і вже тут прочитується сексуальна символіка:
Я з нею буду битися до кінця.
І, може бути, рукою мерця
Я лілію добуду блакитну. ...
Або:
Відданий у владу її примхи,
Юний маг забув про все навколо,
Він дивився на маленькі груди,
На браслети витягнутих рук.
А коли на смарагдах Нілу
Місяць захитався і збляк,
Бліда цариця впустила
Для нього алеющий квітка.
Ще приклад з "Цариці". Герой виношує плани замаху на царицю (пор. сексуальне насильство):
Візерунковий цибулю в дугу був зігнутий,
І, вільність давню люблячи,
Я знав, що м'язи не здригнуться
І вістрі знайде тебе.
У вірші "Варвари" цариця сама пропонує своє тіло ворогам, і знову лунають сексуальні мотиви:
Поспішайте, герої, окуті міддю і сталлю,
Нехай в бідне тіло впинаються люті цвяхи,
І сказом ваші наллються серця і сумом
І будуть червоній виноградних грон пурпурових.
Треба відзначити, що семантика смерті та сексу у Гумільова майже не расторжимой, навіть агонія і оргазм у нього пофарбовані одними фарбами:
Все сталося, про що я мріяв
Ще хлопчиком дивно-закоханим,
Я побачив блискучий кинджал
У цих милих руках оголеним.
Ти подаруєш мені смертну тремтіння,
А не бліду тремтіння сладострастья
І мене назавжди уведешь
До островів досконалого щастя.
Ті ж мотиви знаходимо в "Невільниче":
Слава нашому господареві-європейцеві!
Він хоробрий, але він недогадлів:
У нього таке ніжне тіло,
Його солодко буде пронизати ножем!
У вірші "Гієна" поет малює первісний страх перед жіночою суттю, яка таїть у собі і вабить, і п'янке, і згубний:
У ній билося серце, повне зрадою,
Носили смерть вигнуті брови,
Вона була такою ж гієною,
Вона, як я, любила запах крові.
І як завуальоване визнання в зрадах звучать слова інших віршів:
Страсна, як юна тигриця,
Ніжна, як лебідь сонних вод,
У темній спальні чекає імператриця,
Чекає тремтячи того, хто не прийде.
У віршах М. Гумільов і А. Ахматова, безумовно, донесли до читача не тільки естетичні переживання, але й особисті. Від твору до твору простежується драма нерозуміння. У Гумільова це відчуття найбільш рельєфно дано у вірші "Той, інший":
Я чекаю, сповнений докорів,
Але не веселу дружину
Для задушевних розмов,
Про те, що було за старих часів.
І не коханку: мені нудний
Перервний шепіт, томний погляд,
І до оп'яніння я привчений,
І до муках, гірші в сто крат.
Я чекаю товариша від Бога,
У віках дарованого мені
За те, що я нудився багато
За високості і тиші.
І як злочинний він, суворий,
Коль вічність проміняв на годину,
Прийнявши зухвало за кайдани
Мрії, сполучні нас.
Так сталося, що А.А. Ахматова пережила чоловіка не тільки в житті, але і в поезії. Микола Гумільов назавжди залишився поетом срібного століття, а його дружині судилося прожити довге життя і увійти в історію літератури однією з перших і чудових російських поетес.
У пізніх віршах (особливо в роки війни і після), коли ліричні, любовні теми у поетеси стають не головними, ми знаходимо зовсім іншу Ахматову. (Можливо таку, про яку мріяв Гумільов). У ній більше немає скарг (за які, Гумільов критикував), майже немає любовних мук, а багато спогадів, філософських роздумів і цивільної патетики. Чи можна говорити, що в пізній поезії А. Ахматова стала самою собою? Або вона була такою з самого початку, але потрібен час, щоб подолати свою стать, і всі стереотипи, що з ним пов'язані?
Список літератури
1. Кон І.С. Введення в сексологию. М., 1999. С. 43-63, 288.
2. Кон І.С. Психологія статевих відмінностей / / Питання психології. 1981. № 2. С. 37-47.
3. М. Гумільов. Вибране. М.: Просвещение, 1990.
4. А. Ахматова. Вибране. М.: Просвещение, 1993.