Визначення потреби фінансування

Зміст

1. Завдання

2.Теоретичні частина

3. Розрахункова частина

4. Список використаних джерел

Завдання

1. Визначення потреби фінансування

2. Завдання.

Визначити вплив сполученого ефекту фінансового та операційного важелів і дати оцінку фінансового стану підприємства за умов, зазначених нижче:

1. Теоретична частина: визначення потреби фінансування

Фінансове прогнозування являє собою основу для фінансового планування на підприємстві (тобто складання стратегічних, поточних та оперативних планів) і для фінансового бюджетування (тобто складання загального, фінансового та оперативного бюджетів). Інтерференція коротко-і довгострокових аспектів фінансового менеджменту присутній у фінансовому прогнозуванні в самій явній формі. Відправною точкою фінансового прогнозування є прогноз продажів і відповідних ним витрат; кінцевою точкою і метою - розрахунок потреб у зовнішньому фінансуванні.

Головне завдання фінансового планування полягає у визначенні додаткових потреб фінансування, які з'являються внаслідок збільшення обсягів реалізації товарів чи надання послуг.

Визначення потреби у фінансуванні є важливим теоретичним питанням у фінансовому менеджменті. Незважаючи на те, що це питання значною мірою слідував в економічній науці та практиці, проте, багато економістів по-різному інтерпретують його.

Ковальов В.В. Розглядає визначення потреби фінансування в рамках здійснення процесу бізнес-планування. Безпосередньо визначення потреби фінансування здійснюється у фінансовому розділі бізнес-плану (фінансовий план) У Ковальова цей розділ називається стратегія фінансування.

Це заключний зведений розділ бізнес-плану. На основі прогнозів фінансових показників розробляється прогноз джерел коштів для здійснення запланованого бізнесу. Цей розділ повинен дати відповіді на наступні питання:

1. Скільки коштів необхідно для реалізації бізнес-плану;

2. Які джерела, форми і динаміка фінансування;

3. Які терміни окупності вкладень.

Ковальов пропонує вирішувати проблему визначення потреби фінансування за допомогою бюджетування. Бюджет - кількісне представлення плану дій, як правило, у вартісному вираженні. З позиції кількісних оцінок планування поточної діяльності полягає в побудові так званого генерального бюджету, що представляє собою систему взаємопов'язаних операційних і фінансових бюджетів. Процес побудови таких бюджетів в довгостроковій і короткостроковій перспективі називається бюджетуванням. У процесі бюджетування величезне значення має складання прогнозу фінансової звітності.

Ковальов у своєму навчальному посібнику говорить наступне: «Фінансовий менеджер повинен вміти прогнозувати обсяг реалізації, собівартість продукції, потреба в джерелах фінансування, величину грошових потоків».

Говорячи про методи прогнозування основних фінансових показників, Ковальов призводить три підходи, які в найбільш поширені на практиці:

- Методи експертних оцінок;

- Методи обробки просторових, часових і просторово-часових сукупностей (аналіз простого динамічного ряду, аналіз за допомогою авторегресійних залежностей, багатофакторний регресійний аналіз);

- Методи ситуаційного аналізу та прогнозування (робота в імітаційному режимі, багатофакторний аналіз, модель сценаріїв, дерева рішень).

І.А. Бланк пропонує визначати потреба фінансування через систему фінансових планів. Фінансове планування за Бланку - «процес розробки системи фінансових планів і планових показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищенню ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Цей автор виділяє три підсистеми фінансового планування:

1. Перспективне планування фінансової діяльності підприємства;

Бланк наводить такі методи, які використовуються на практиці при складанні фінансових планів:

- Метод кореляційного моделювання;

- Метод оптимізаційного моделювання;

-Метод багатофакторного економіко-математичного моделювання;

- Економіко-статистичний метод.

2. Поточне планування діяльності підприємства;

У процесі розробки окремих показників поточних фінансових планів використовуються переважно такі методи:

- Техніко-економічних розрахунків;

- Балансовий;

- Економіко-математичне моделювання.

Основними видами поточних фінансових планів, що розробляються на підприємстві, є план доходів і витрат від операційної діяльності, план надходження і витрачання грошових коштів і балансовий план.

Говорячи про план план надходження і витрачання грошових коштів, Бланк називає його головною метою - визначення обсягу та джерел фінансових ресурсів за видами і напрямами його господарської діяльності.

3. Оперативне планування діяльності підприємства.

Це планування полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів діяльності підприємства. Головною формою такого завдання є бюджет. [1, с.56].

Визначення потреби фінансування здійснюється в рамках кожної з цих підсистем. У цілому точка зору І. А. Бланка з даного питання багато в чому збігається з точкою зору Е. І. Шохіна.

У навчальному посібнику «Фінансовий менеджмент» під реакцією Є.І. Шохіна автор називає головною метою фінансового планування на підприємстві - обгрунтування стратегії його розвитку з позиції компромісу між прибутковістю, ліквідністю і ризиком, а також визначення необхідного обсягу фінансових ресурсів для реалізації даної стратегії. [3, с.176]. За Шохін основою фінансового планування на підприємстві є складання фінансових прогнозів. Прогнозування - визначення на тривалу перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і його частин.

Визначати потреби фінансування Шохін пропонує в рамках системи стратегічного, короткострокового та оперативного фінансового планування, тобто в рамках системи фінансових планів. Фінансова частина бізнес-плану розробляється у вигляді прогнозних фінансових документів:

- Прогнози доходів і витрат («Звіт про фінансові результати»);

- Прогнози руху грошових коштів;

- Прогнозний баланс. [3, с.179].

Всі документи при цьому можуть виконуватися з різним рівнем деталізації. Складання комплексу цих документів - один з найбільш широко використовуваних підходів на практиці фінансового прогнозування.

Визначення потреби фінансування розглядається з позиції того, що діяльність підприємства прийнято розділяти на фінансову, інвестиційну та поточну. Багато в чому визначення потреби фінансування передбачає аналіз руху потоку грошових коштів за цими напрямками.

Звіт про рух грошових коштів - найважливіший аналітичний інструмент, яким користуються менеджери, інвестори і кредитори для визначення:

- Збільшення грошових коштів у результаті фінансово-господарської діяльності;

- Здатність підприємства сплатити свої зобов'язання в міру настання термінів погашення;

- Здатності підприємства виплачувати дивіденди в грошовій формі;

- Величини капітальних вкладень в основні та інші необоротні фонди;

- Розмірів фінансування необхідних для збільшення інвестицій у довгострокові активи або підтримки виробничо господарської діяльності на даному рівні.

При прогнозуванні потоків грошових коштів необхідно враховувати всі можливі їх надходження, а також напрями їх відтоку. Прогноз розробляється за підперіоди в послідовності:

- Прогноз грошових надходжень;

- Прогноз відтоку грошових коштів;

- Розрахунок чистого грошового потоку;

- Визначення сукупної потреби в короткостроковому фінансуванні. [3, с.183].

Розрахунок чистого грошового потоку здійснюється шляхом зіставлення прогнозованих грошових надходжень і виплат. Дані про надлишок або дефіцит показують, в якому місяці можна очікувати надходження готівки, а в якому - ні. Кінцеве сальдо банківського рахунку щомісяця показує стан ліквідності. Негативна цифра не тільки означає, що підприємству потрібні додаткові фінансові ресурси, а й показує необхідну для цього суму, яка може бути отримана за рахунок використання різних фінансових методів.

Для перевірки правильності складання прогнозу прибутку і руху грошових коштів доцільно розробити прогнозний баланс, складений на останню звітну дату або на коней фінансового року. Такий метод фінансового прогнозування називають методом формальних фінансових документів. [3, с.185]. Шохін пояснює, що в його основі лежить пряма пропорційна залежність практично всіх змінних витрат і більшої частини поточних активів і зобов'язань від обсягу продажів. Цей метод також називають прогнозуванням на основі відсотка від продажів. Про це ж методі говорить Є.С. Стоянова. [2, с. 406].

Відповідно до нього здійснюється розрахунок потреби підприємства в активах. Цей розрахунок базується на умові, що активи підприємства зростають прямо пропорційно зростанню обсягу продажів, а отже, для приросту активів підприємству необхідні додаткові джерела фінансування.

Завданням прогнозного балансу є розрахунок структури джерел фінансування, так як виниклу різницю між активами і пасивами прогнозного балансу необхідно перекривати за рахунок додаткових джерел зовнішнього фінансування.

Шохін також вважає бюджетування важливим інструментом фінансового планування на підприємстві.

У навчальному посібнику Є.С. Стоянової дається наступна послідовність прогнозування потреб фінансування:

1. Складання прогнозу продажів статистичними та іншими доступними методами.

2. Складання прогнозу змінних витрат.

3. Складання прогнозу інвестицій в основні та оборотні активи, необхідні для досягнення необхідного обсягу продажів.

4. Розрахунок потреб у зовнішньому фінансуванні і вишукування відповідних джерел з урахуванням принципу формування раціональної структури джерел коштів.

Є.С. Стоянова виділяє наступні методи визначення потреби фінансування:

- Бюджетний - заснований на концепції грошових потоків і зводиться до розрахунку фінансової частини бізнес-плану;

- Другий метод включає в себе дві модифікації: «метод відсотка від продажів» і «метод формули». [2, с.406].

Перший метод добре висвітлений у навчальному посібнику Є.І. Шохіна. Крім того, бюджетний метод вказують такі вчені як І.А. Бланк, В.В. Ковальов, В.В. Бурцев. На думку Шохіна допомогою бюджетування реалізуються поточне і оперативне фінансове планування, забезпечується їх взаємозв'язок і підпорядкованість фінансової стратегії підприємства. Процес бюджетування - це цілісна система планування, обліку і контролю на рівні підприємства в рамках прийнятої фінансової стратегії. Бюджет - це кількісний план у грошовому вираженні, підготовлений і прийнятий для певного періоду часу, що показує плановану величину доходу, яка повинна бути досягнута, і витрати, які повинні бути понесені протягом цього періоду, а також капітал, який необхідно залучити для досягнення даної мети .

Проводячи фінансовий аналіз складених бюджетів підприємства, можна ще на стадії планування оцінити фінансову спроможність окремих видів його діяльності, а також вирішити проблему оптимізації грошових потоків, збалансованості джерел надходження грошових коштів та їх використання, визначити обсяг і форми, умови і терміни зовнішнього фінансування.

При другому методі всі обчислення робляться на основі трьох припущень:

1. Змінні витрати, поточні активи і поточні зобов'язання при нарощуванні обсягу продажів на певну кількість відсотків збільшується в середньому на стільки ж відсотків. Це означає, що поточні активи і поточні пасиви будуть становити в плановому періоді колишній відсоток від виручки.

2. Відсоток збільшення вартості основних засобів розраховується під заданий відсоток нарощування обороту у відповідність з технологічними умовами бізнесу та з урахуванням наявності недовантажених основних засобів на початок періоду прогнозування і т.п.

3. Довгострокові зобов'язання та акціонерний капітал беруться в прогноз незмінними. Нерозподілений прибуток прогнозується на з урахуванням норми розподілу чистого прибутку на дивіденди і чистої рентабельності реалізованої продукції: до нерозподіленого прибутку базового періоду додається прогнозована чистий прибуток (твір прогнозованої виручки на чисту рентабельність реалізованої продукції) і віднімаються дивіденди (прогнозована чистий прибуток, помножена на норму розподілу чистого прибутку на дивіденди).

Чиста рентабельність реалізованої продукції = (1)

Прорахувавши все це, з'ясовують, скільки пасивів не вистачає, щоб покрити необхідні активи пасивами - це і буде потребная сума додаткового зовнішнього фінансування.

При використанні «методу формули» розрахунок здійснюються таким чином:

де - ПДВФ - потреба в додатковому зовнішньому фінансуванні;

А _факт - змінювані активи звітного балансу;

П _факт - змінні пасиви звітного балансу.

Формула свідчить, що потреба в зовнішньому фінансуванні тим більше, чим більше нинішні активи, темп приросту виручки і норма розподілу чистого прибутку на дивіденди, і тим менше, чим більше нинішні пасиви і чиста рентабельність реалізованої продукції.

Ковальова А.М. розглядає метод визначення потреби в зовнішньому фінансуванні в процесі характеристики існуючих моделей фінансового планування:

1. розробка фінансового розділу бізнес-плану;

2. бюджетування;

3. складання прогнозних фінансових документів.

Для конструювання перерахованих моделей фінансового планування застосовуються різні методи, одними з яких є:

а) метод визначення потреби в зовнішньому фінансуванні;

б) метод регресійного аналізу;

в) метод відсотка від продажів. [5, с.233].

Перший метод застосовується для розрахунку величини зовнішнього фінансування у випадках, коли власного капіталу виявляється недостатньо для збільшення обсягу продажів. В якості основи для розрахунок використовується загальна формула балансу:

Використання фондів = Джерела фондів, тобто

Визначення різниці між прогнозованим зростанням загальних активів і зростанням поточних пасивів за формулою:

Необхідний зростання активів = Плановий зростання загальних активів - плановий зростання поточних пасивів

Розрахунок величини необхідного фінансування здійснюється за формулою:

Другим методом є метод регресійного аналізу, а третім - метод відсотка від продажів, який дозволяє визначити кожну статтю планового балансу та звіту про прибутки та збитки виходячи із запланованої величини продажів.

Таким чином, за допомогою методу відсотка від продажів можна визначити конкретний зміст прогнозних документів, а значить і потреба фінансування. [5, с. 236]. Суть методу полягає в тому, що кожен з елементів прогнозних документів розраховується як відсоток від встановленої величини продажів. При цьому в основі визначення відсоткового співвідношення лежать:

- Процентні співвідношення, характерні для поточної діяльності підприємства;

- Процентні співвідношення, розраховані на основі ретроспективного аналізу як середня за останні кілька років;

- Очікувані зміни процентних співвідношень.

Зазначені методи використовуються на думку Ковальової використовуються лише в моделі складання прогнозних документів.

Точки зору Г.Б. Поляка і А.Г. Каратуева багато в чому збігаються з позиціями авторів, наведеними вище.

2. Розрахункова частина

Рішення

Нехай ЗС - позикові кошти, СС - власні засоби, А - всього активів, ВРП - виручка від реалізації продукції, ПРП - прибуток від реалізації продукції, VC - змінні витрати, FC - постійні витрати, ВМ - валова маржа, СРСП - середня розрахункова ставка відсотка, ЕР - економічна рентабельності, УСЕОФР - рівень сполученого ефекту операційного та фінансового важелів, ЕОФР - ефект операційно-фінансового важеля, зграї - сила впливу операційного важеля, СВФР - сила впливу фінансового важеля, ЕФВ - ефект фінансового важеля.

У фінансовому менеджменті застосовуються два основних підходи до максимізації маси і темпів нарощування прибутку:

1. Зіставлення граничної виручки з граничними витратами найбільш ефективне при рішенні задачі максимізації маси прибутку.

2. Зіставлення виручки від реалізації із сумарними, а також змінними і постійними витратами застосовується не тільки для розрахунку максимального прибутку, але і для визначення найвищих темпів її приросту.

Ключовими елементами операційного аналізу є: операційний важіль (ОР), поріг рентабельності (ПР) і запас фінансової міцності (ЗФП). Дія операційного (виробничого, господарського) важеля проявляється у тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди породжує більш сильна зміна прибутку.

Сумарні витрати підприємства можна розділити на три групи: постійні, змінні і змішані. У нашому випадку ми оперуємо тільки постійними і змінними витратами. Перш за все, визначимо абсолютну величину сумарних витрат, а також постійних і змінних витрат:

Витрати (всього) = ВРП - ПРП = 150000-35000 = 115000 у.о.

FC = Витрати (всього) × питома вага постійних витрат = 115000 × 40% = 46000 у.о.

VC = Витрати (всього) × питома вага змінних витрат = 115000 × 60% = 69000 у.о.

У практичних розрахунках для визначення сили впливу операційного важеля (Зграя) застосовують ставлення так званої валової маржі (результату від реалізації після відшкодування змінних витрат) до прибутку. Валова маржа являє собою різницю між виручкою від реалізації і змінними витратами. Цей показник в економічній літературі позначається також як сума покриття. Бажано, щоб валової маржі вистачало не тільки на покриття постійних витрат, але і на формування прибутку.

Таблиця 1 - Показники необхідні для розрахунок сили впливу операційного важеля

1. Визначаємо темпи приросту виручки від реалізації.

У прогнозованому періоді темпи приросту виручки становить 20%.

2. Визначаємо величину змінних витрат у прогнозованому періоді (з урахуванням темпів приросту виручки від реалізації):

69000 × (100% + 20%) / 100% = 82800

2. Сукупні витрати дорівнюють:

82800 + 46000 = 128800

3. Визначаємо прибуток:

180000 - 82800 - 46000 = 51200

4. Зміна маси прибутку в динаміці

× 100% - 100% = 46,2%

Таким чином, виручка про реалізації збільшився усього на 20%, а прибуток збільшився на 46,2%.

У практичних розрахунках для визначення сили впливу сили операційного важеля застосовують відношення валової маржі до прибутку:

Зграя =

Зграя = 2,31 раза

Тоді ефект операційного важеля:

ЕОР = 20% × 2,31 = 46,2%

Отримуємо таке ж значення. Отже, ми можемо спрогнозувати величину майбутнього прибутку, знаючи зміна виручки і силу впливу операційного важеля.

Поріг рентабельності (ПР) - це така виручка від реалізації, при якій підприємство вже не має збитків, але ще не має і прибутків. Валовий маржі в точності вистачає на покриття постійних витрат, і прибуток дорівнює нулю.

Поріг рентабельності визначаємо за формулою:

ПР =

ПР = 46 000 / (81 000 / 150 000) = 85185

Запас фінансової міцності - різниця між досягнутою фактичною виручкою від реалізації і порогом рентабельності.

ЗФП = ВРП - ПР

ЗФП = 150 000 - 85 185 = 64 815

Поріг рентабельності ми можемо визначити також графічно. Перший спосіб представлений на рисунку 1. Він заснований на рівності валовий маржі і постійних витрат при досягненні порогового значення виручки від реалізації.

Малюнок 1 - Визначення порога рентабельності. Перший графічний спосіб

Отже, при досягненні виручки від реалізації в 85185 руб. підприємство досягає окупності і постійних, і змінних витрат. Другий графічний спосіб визначення порогу рентабельності базується на рівності виручки і сумарних витрат при досягненні порогу рентабельності (Малюнок 2). Результатом буде порогове значення фізичного обсягу виробництва.

Рисунок 2 - Визначення порога рентабельності. Другий графічний спосіб

Як відомо, на невеликому видаленні від порога рентабельності сила впливу операційного важеля буде максимальною, а потім знову почне спадати плоть до нового стрибка постійних витрат з подоланням нового порогу рентабельності. Як бачимо в нашому випадку Зграя = 2,31, що є досить помірним значенням. Сила впливу операційного важеля є досить низькою, що свідчить про те, що підприємницький ризик для фірми невисокий. Крім того, у фірми вельми солідний запас фінансової міцності 64 815. Таким чином, у першому році ми можемо дозволити зниження виручки на 43,21%, щоб фірма залишалася рентабельною.

Зграя (на другому році) = 97 200/51 200 = 1,9

ПР = 85 185

ЗФП = 94 815

На другому році фінансове становище фірми стає ще краще. Виручка зростає на 20%. Проте значення Зграя зменшується до 1,9 рази. З одного боку це свідчить про зниження ступеня підприємницького ризику, але з іншого боку швидкість росту прибутку теж скорочується. При колишньому значенні порогу рентабельності запас фінансової міцності складе 94 815, тобто зросте на 11, 3%.

Існує дві концепції визначення ефекту фінансового важеля.

Відповідно до першої концепції, ефект фінансового важеля (ЕФР) - це прирощення до рентабельності власних коштів, одержуване завдяки використанню кредиту, незважаючи на платність останнього.

ЕФР = (1-ставка оподаткування прибутку) × (ЕР - СРСП) × ,

Ставка оподаткування прибутку - 24%. Середня розрахункова ставка відсотка обчислюється за формулою:

СРСП = × 100%,

СРСП = (40000 * 0,5 * 20% / 100% + 40000 * 0,2 * 22% / 100% + 40000 * 0,3 * 23% / 100%) / 40000 * 100% = (4000 + 1760 + 2760) / 40000 * 100% = 21,3%.

Економічну рентабельність визначаємо за наступною формулою:

ЕР = 100%

ЕР = × 100% = 30,4%

Диференціал - різниця між економічною рентабельністю активів і середньою розрахунковою ставкою відсотка за позиковими коштами (ЕР - СРСП). Плече фінансового важеля - це співвідношення між позиковими коштами і власними засобами, що характеризує силу впливу фінансового важеля.

Тоді отримаємо значення ефекту фінансового важеля:

ЕФР = (1-0,24) × (30,4% - 21,3%) × = 0,76 × 9,1 × 0,533 = 3,69%

Необхідно відзначити, що високий рівень рентабельності активів створює солідне значення диференціала - 9,1%. Настільки високе значення диференціала створює значний резерв для нарощування плеча фінансового важеля допомогою нових запозичень. З іншого боку частка позикових коштів вже складає 34,7%, тоді як сприятливий питома вага позикових коштів у пасивах не повинен перевищувати 40% (згідно американській школі фінансового менеджменту). Високе значення диференціала свідчить про невисокий рівень ризику кредитора, що також сприятливо для фірми, з точки зору можливості залучення нових кредитів.

Багато західних економістів вважають, що ефект фінансового важеля оптимально повинен дорівнювати одній третині - половині рівня економічної рентабельності активів. У нашому випадку ЕФР = 3,69%, а ЕР = 30,4%. Відповідно, підприємство не повністю користується можливостями фінансового важеля.

Відповідно до другої концепції ефект фінансового важеля можна також трактувати як зміна чистого прибутку на кожну звичайну акцію (у відсотках), що породжується даними зміною нетто результатом експлуатації інвестицій (також у відсотках). Відповідно до цієї концепції сила впливу фінансового важеля (СВФР) визначається за формулою:

СВФР = 1 +

Балансова прибуток (БП) - це валовий прибуток, що залишилася після сплати відсотків за кредит.

БП = Валовий прибуток - відсотки за кредит = Валовий прибуток - відсотки за кредит

БП = (35000 - 40000 × (0,5 × 20% + 0,2 × 22% + 0,3 × × 23%) / 100%) = (35000 - 8520) = 26480 у.о.

Тоді СВФР = 1 +8520 / 26480 = 1,32

У навчальному посібнику Є. С. Стоянової наведена наступна формула розрахунку сполученого ефекту операційного та фінансового важелів:

УСЕОФР = Зграя × СВФР

УСЕФОР = 2,31 × 1,32 = 3,05

Результати обчислення за цією формулою вказують на рівень сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, і відповідають на питання, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток на акцію при зміні обсягу продажів (виручки від реалізації) на один відсоток.

Є.І. Шохін говорить про появу операційно-фінансового важеля (ЕОФР) при множенні двох сил - операційного та фінансового важелів:

ЕОФР = ЕОР × ЕФР

Він показує загальний ризик для даного підприємства, пов'язаний з можливим браком коштів для покриття поточних витрат і витрат на обслуговування зовнішніх джерел коштів.

Таблиця 2 - Зведена таблиця

Аналітична записка

На підставі проведеного фінансового аналізу діяльності фірми можна зробити наступні висновки і рекомендації.

Компанія за аналізований період часу отримувала прибуток. За результатами 1 року вона склала 35 000 у.о., 2 роки - 51 200. Це говорить про те, що підприємство рентабельне. При цьому прибуток за період збільшилася на 46,2% при зміні виручки на 20%. Сила впливу операційного важеля за даними 1-го року склала 2,31, 2-го року - 1,9. Зниження це показника говорить про те, що підприємство знизило рівень підприємницького ризику, що, безумовно, є позитивною тенденцією, проте для підтримки такого темпу зростання прибутку підприємству темп зростання виручки має зростати швидше, ніж за попередній період. Це пояснюється зниженням сили впливу операційного важеля.

Необхідно відзначити, що ціна реалізації за період не змінилася.

Поріг рентабельності виробництва в такій структурі витрат становить 85185 у.о. При ціною, що склалася в 10 у.о. пороговий обсяг реалізації становить 8519 од. товару. На першому році запас фінансової міцності склав 64815 у.о., на другому - 94815. у.о. У відносних величинах цей показник склав 43,21% і 63,21%. У межах цих значень підприємство мало можливість варіювати свою виручку, а значить і ціну реалізації, обсяги реалізації, а також собівартість продукції, що випускається. Це позитивна ситуація для підприємства оскільки воно має непоганий запас міцності для реалізації більш гнучкої цінової та виробничо - збутової політики.

Що стосується фінансових ризиків, то тут необхідно відзначити наступні моменти. По-перше, співвідношення власних і позикових засобів підприємства становить 65% власних коштів та 35% позикових коштів. Для різних галузей промисловості і для компаній різних розмірів сприятливе співвідношення власних і позикових коштів фірми специфічно, проте, в середньому оптимальне співвідношення знаходиться в діапазоні 70:30 - 60:40. У нашому випадку співвідношення власних і позикових коштів фірми знаходиться саме в цьому інтервалі.

Необхідно відзначити, що високий рівень рентабельності активів 30,4% при величині середньо розрахункової процентної ставки в 21,3% створює солідне значення диференціала - 9,1%. Настільки високе значення диференціала створює значний резерв для нарощування плеча фінансового важеля допомогою нових запозичень. З іншого боку частка позикових коштів вже складає 34,7%, тоді як сприятливий питома вага позикових коштів у пасивах не повинен перевищувати 40% (згідно американській школі фінансового менеджменту). Високе значення диференціала свідчить про невисокий рівень ризику кредитора, що також сприятливо для фірми, з точки зору можливості залучення нових кредитів.

Багато західних економістів вважають, що ефект фінансового важеля оптимально повинен дорівнювати одній третині - половині рівня економічної рентабельності активів. У нашому випадку ЕФР = 3,69%, а ЕР = 30,4%, тобто приблизно одна восьма. Відповідно, підприємство не повністю користується можливостями фінансового важеля і при необхідності може вдатися до нових запозичень.

Що стосується рівня сполученого ефекту фінансового та операційного важелів то він склав 3,05. Ця величина характеризує рівень сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, і відповідає на питання, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток на акцію при зміні обсягу продажів (виручки від реалізації) на один відсоток.

Крім того ефект операційно-фінансового левериджу показує загальний ризик для даного підприємства, пов'язаний з можливим браком коштів для покриття поточних витрат і витрат на обслуговування зовнішніх джерел коштів.

У нашому випадку необхідно відзначити, що пов'язаний ефект операційного та фінансового важелів незначний, що говорить низькому рівні зазначених ризиків.

Поєднання потужного операційного важеля з потужним фінансовим важелем може виявитися згубним для підприємства, так як підприємницький і фінансовий ризик взаємно множаться, мультіпліціруя несприятливі ефекти. У нашому випадку необхідно відзначити існуюче сполучення низького рівня ефекту фінансового важеля і низького рівня сили впливу операційного важеля говорить про низький сукупний рівень фінансового та підприємницького ризиків. Це свідчить про те, що компанія може показувати велику прибутковість. Причини цього можуть бути або в занадто обережному менеджменті або в тому, що компанія не знає в якому напрямі їй розвиватися далі, куди їй вкладати свої фінансові ресурси.

Список використаних джерел

1 Бланк І.А. Фінансовий менеджмент. Навчальний курс, - К., Ельга, Ніка - Центр, 2004, с.656

2 Фінансовий менеджмент: теорія і практика: підручник / Под ред. Є.С. Стоянової. - М.: Изд-во «Перспектива», 2004 - 656 с.

3 Фінансовий менеджмент / За ред. Проф. Є.І. Шохіна. - М.: ІД ФБК - ПРЕС, 2004, 408 стор

4 Ковальов В.В. Введення у фінансовий менеджмент - М.: Фінанси і статистика, 2005, 768 с.

5 Фінансовий менеджмент: підручник / за ред. А. М. Ковальової. - М.: ИНФРА-М, 2004, -284 с.

6 Фінансовий менеджмент: підручник. / Под ред. Г. Б. Поляка-М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2004, 527 с.

7 Каратуев А.Г. Фінансовий менеджмент: - М.: ІДФБК - ПРЕС, 2007, - 496 с.